< Запитання щодо Біблії з Послання до Євреїв
Питання: Хто написав Послання до Євреїв?
Відповідь: На сьогодні ми не знаємо, хто написав Послання до Євреїв. З самого тексту книги ми знаємо шість фактів про автора:
1) У Посланні до Євреїв 11:32 автор згадує «себе»; у грецькому тексті це слово вживається у чоловічому роді, отже, автор був чоловіком.
2) У Посланні до Євреїв 13:23 згадується Тимофій, отже, автор знав Тимофія (і не був Тимофієм).
3) Послання до Євреїв 13:22-24 свідчить, що читачі в ранній церкві знали, хто був автором.
4) Автор мав глибоке знання Святого Письма (яке, серед інших, мав також Павло).
5) Автор був дуже логічним і впорядкованим письменником (таким, як і Павло).
6) Автор (або автори) писав дуже поетично й красномовно, можливо, навіть краще, ніж ми бачимо в листах Павла.
Питання: У чому полягає головна думка Послання до євреїв?
Відповідь: Головна думка полягає в тому, що «Христос кращий». Послання до Євреїв було написане, щоб показати як спадкоємність Старого Завіту та християнства, так і нове, радикальне перетворення під владою Христа. Христос кращий за людей, кращий за ангелів, кращий за закон і кращий за жертви.
Питання: У Посланні до Євреїв 1:1 сказано, що до Біблії були прийняті лише книги, написані очевидцями; то чому ж там є Послання до Євреїв? Ніхто не знає, хто написав Послання до Євреїв.
Відповідь: Це неправда. Ми сьогодні цього не знаємо, але ранні християни знали, про що свідчить особиста примітка в Посланні до Євреїв 13:22–25. До речі, Климент Римський багато разів посилається на Послання до Євреїв у своєму листі до коринтян, написаному в 96–98 рр. н. е. Отже, ми в боргу перед ранньою церквою не за те, що вона написала Святе Письмо, а за те, що визнала його.
Тертуліан (208–220 рр. н. е.) вважав, що Послання до євреїв було написане Варнавою (у праці «Про скромність», розд. 20, с. 97), але інших доказів цього немає.
Оріген (225–254 рр. н. е.) вважав, що Послання до євреїв написав Павло, але він також згадує, що інші з цим не погоджувалися.
Ранні християни, які вчили, що Послання до євреїв написав Павло, були:
Іриней (182–188 рр. н. е.)
Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.)
Оріген (225–254 рр. н. е.)
Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.)
Адамантій (бл. 300 р. н. е.)
Атанасій (бл. 318 р. н. е.)
Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) стверджує, що 13:8 Послання до Євреїв написав Павло. «Позбавлення сану Арія», розд. 3, с. 70
Після Нікейського собору
Євсевій Кесарійський (323–326 рр. н. е.) зазначає, що існували суперечки щодо того, чи був Павло автором Послання до Євреїв.
Атанасій (356–360 рр. н. е.) наводить Послання до Євреїв 1:4 як написане Павлом. «Чотири промови проти аріан», промова 2, розд. 14, с. 348.
Атанасій (335 р. н. е.) стверджує, що Послання до Євреїв написав Павло. «Святковий лист» 7, розд. 7, с. 526
«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття)
Григорій Ніський (382–383 рр. н. е.) стверджував, що Послання до Євреїв написав Павло, і посилається на Послання до Євреїв 5:5. «Проти Евномія», книга 6, розд. 2, с. 183
Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) посилається на те, що Павло написав Послання до Євреїв. «Про таїнства», розд. 8.45, с. 323
Іоанн Златоуст (до 407 р. н. е.) згадує, що Павло писав до галатів та євреїв. «Коментар до Послання до філіп’ян», проповідь 4, вірш 30, с. 200
Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) (непрямо) посилається на Послання до Євреїв 13:8 як на слова апостола у «Семи книгах», книга 5.6, с. 584, та на Послання до Євреїв 12:22, 23 як на слова апостола у «Першій бесіді абата Мойсея», розд. 14, с. 302
Серед єретиків
Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.)
Питання: Що в Євр. 1:1–3 є шокуючим або навіть скандальним (за винятком позитивного сенсу) у тому, що записано в цих віршах?
Відповідь: Бог перебуває набагато далі від нас, ніж найвіддаленіша галактика. Він наповнює небо, а зірок на небі щонайменше стільки, скільки піщинок на морському березі. Але чи помічає Бог навіть пилинку, що кружляє навколо піщинки, яку ми любимо називати світом? Можна подумати, що у Бога є справи важливіші.
І раптом — бац! — Бог з’являється і постає перед вашими очима. Ви можете чітко чути Його. Ви можете бачити Його, не осліпнувши й не померши. Ви можете запитати Його про що завгодно. Хочете знати, на що схоже Царство Небесне? Ну, вам, можливо, буде важко це повністю осягнути, але дозвольте мені пояснити так, щоб ви зрозуміли. До речі, я зголоднів, ходімо порибалимо. Але у нас немає риби, яку можна було б поділитися; ми всю ніч нічого не зловили. Нічого страшного, цього разу я вас пригощу.
Як Істота, така могутня, така чиста, така свята, така «чужа» для нас, може так принизити Себе, щоб прийти до нас як один із нас? Якщо ви коли-небудь читали про царя чи принца, який переодягався в жебрака й ішов у місто, щоб відвідати людей, то це ніщо в порівнянні з тією відстанню у славі й честі, яку подолав Ісус, прийшовши на цю землю.
Питання: Чи означає Євр. 1:2, що більше немає пророків?
Відповідь: Так і ні, якщо правильно це розуміти.
Так, після Христа більше не було пророків у старозавітньому розумінні — тих, хто дав нам книги Біблії і є частиною фундаменту, на якому збудована Церква, як сказано в Ефесян 2:20.
Ні, у Новому Завіті все ще існував дар пророцтва (1 Кор. 12:29; 14:4). Деякі чоловіки та жінки, які мали цей дар, згадуються у Діях 21:9-10.
Питання: Чи існував Ісус на Небі, перш ніж прийшов на землю, як зазначено в Посланні до Євреїв 1:2?
Відповідь: Так, згідно з Посланням до Євреїв 1:2, Євангелієм від Івана 1:1-3 та власними словами Ісуса в Євангелії від Івана 17:5. Я не впевнений, якого ще більш очевидного доказу, на думку когось, може знадобитися.
Колосян 1:15 «Син [Його любові] є образом невидимого Бога, первородним над усім творінням. Бо у Ньому було створено все: те, що на небі, і те, що на землі, видиме й невидиме, — чи то престоли, чи панування, чи власті, чи влади. Усе було створено через Нього і для Нього. Він є перед усім, і все тримається в Ньому. І Він є Головою Тіла, Церкви; Він є Початком і Первородним серед мертвих, щоб у всьому мати першість».
Але те, що Він став Сином Божим через втілення, не заперечує того, що Він був «з Богом» на початку. (Ів. 1:1-2, 10, 14-15)
Питання: У Посланні до Євреїв 1:3 сказано, що Ісус сів праворуч Бога-Отця. Чи доводить це, що Отець має фізичне тіло?
Відповідь: Ні, не більше, ніж те, що у автомобіля є права сторона, доводить, що автомобіль має руки. У відповіді слід врахувати три моменти.
1. Вираз «по праву руку» насправді означає почесне місце.
2. «По правій руці» також може вказувати на фізичне положення. Хоча Бог і заповнює небеса та землю (Єремія 23:23-24), Бог-Отець також має локалізовану присутність на Своєму престолі (Об’явлення 4; 5:7).
3. Навіть те, що Бог має локалізовану присутність, не доводить, що Він обмежений фізичним тілом або має фізичне тіло. Однак це не заперечує того, що Бог-Отець може з’являтися в будь-якій формі, яку Він забажає, включаючи полум’я або фізичне тіло.
Іншу відповідь див. у книзі «Коли запитують сектанти», с. 283–284.
Питання: У Посланні до Євреїв 1:4 сказано, що Ісус «став» вищим за ангелів; чи не був Він вищим за ангелів і раніше?
Відповідь: У Небі Він був вищим за ангелів, як вказує Івана 17:5. Однак, як зазначено у Філіп’ян 2:7, Ісус зрекся Себе, коли прийшов на землю. Ісус тимчасово став нижчим за ангелів, як прямо сказано в Посланні до Євреїв 2:7, 9. А Послання до Євреїв 1:4 показує, що Отець виконав прохання Ісуса, висловлене в Івана 17:5.
Питання: Чи натякає Євр. 1:5-6 на те, що Христос є ангелом?
Відповідь: Ні, насправді це свідчить про протилежне, особливо в Посланні до Євреїв 1:6-8 та 2:16. Хоча Всемогутній Бог мав силу надати Христу будь-яку природу, яку Він бажав, включаючи природу ангела, Послання до Євреїв 2:11, 14, 16-17 показує, що Ісус втілився як людина, а не як ангел.
Питання: Чи цитує у Посланні до Євреїв 1:6 фраза «нехай всі Божі ангели поклоняються Йому» Второзаконня 32:43, оскільки в Масоретському тексті цього немає?
Відповідь: Так. Текст у Посланні до Євреїв 1:6 є чітким. Та сама фраза або подібна до неї міститься як у Сувої Мертвого моря 4Q44 (Второзаконня 32:43), так і в Септуагінті (Второзаконня 32:43). Це, мабуть, рукописна помилка, що проникла в Масоретський текст.
Питання: У Посланні до Євреїв 1:6 Ісус має бути просто поклонений, чи грецьке слово означає, що ангели лише «вклонилися» Йому, як вчать деякі Свідки Єгови?
Відповідь: Аргумент на користь поклоніння Ісусу, пов’язаний зі словом «proskuneo»: англійські слова, що означають «поклоніння», вживаються в Новому Завіті 76 разів. (Мабуть, це тому, що віруючі багато поклонялися.) Грецьке слово «proskuneo» вживається у всіх випадках, крім 16.
П1. Серед інших, чотири небесні істоти «проскунео» Бога в Об’явленні 19:4.
П2. Ніколи не слід «проскунео» іншому. Сатана попросив Ісуса «проскунео» йому в Матвія 4:9. Ісус відповів, що слід «проскунео» лише Бога в Матвія 4:10. Ангел у Об’явленні 19:10 сказав, що слід поклонятися лише Богу. Усі люди, які «проскунео» звіра в Об’явленні 14:9, постраждають за це.
П3. Коли Ісус цитував Старий Завіт у Матвія 4:10 та Луки 4:8, Він вживав слово «проскунео».
П4. Ангели поклоняються Ісусу в Посланні до Євреїв 1:6
П5. Багато людей поклоняються Ісусу, зокрема учні до воскресіння Христа (Матвія 14:33), мудреці (Матвія 2:2), прокажений (Матвія 8:2), правитель (Матвія 9:18), учні після воскресіння Христа (Матвія 28:9, 17; Лука 24:52), біснуватий з Гераси (Марка 5:6), римські воїни з насмішкою (Марка 15:19)
П — Підсумок: Те, що роблять небесні ангели, що робили учні та інші люди, і навіть те, що робили римські солдати, глузуючи, — все це слід щиро робити послідовникам Ісуса.
Однак слово «proskuneo» також вживається стосовно тих із синагоги сатани, які падають до ніг членів Філадельфійської церкви в Об’явленні 3:9. Можна стверджувати, що «proskuneo» у Матвія 15:25; 18:26 та 20:20 може означати просто падіння на коліна перед кимось.
Хоча «proskuneo» іноді може означати просто «ставати на коліна», це переважаюче слово для позначення поклоніння. На довершення всього, навіть у власному перекладі «Новий світ» Свідків Єгови слово «proskuneo» у Посланні до Євреїв 1:6 перекладено як «поклоніння». Згідно з книгою «Відповіді Свідків Єгови: вірш за віршем» (с. 100–101), це було так у версіях «Перекладу Нового Світу» 1953, 1960, 1961 та 1970 років. Починаючи з редакції 1971 року, журнал «Сторожова вежа» змінив це на «схилятися».
Якщо ви вважаєте, що те, як християни «проскунео» Ісуса, є неналежним, то як ви самі «проскунео» Ісуса?
Як сказала мені одна жінка-Свідок Єгови наприкінці довгої дискусії, вона вклонилася б Ісусу, якби Він був тут сьогодні, але оскільки Його немає, тому вона й не «проскунео» Йому. Я міг зрозуміти її точку зору, якби Ісус ніколи не був присутній для неї. Однак у Матвія 18:20 Ісус сказав, що там, де двоє чи троє зібралися в Його ім’я, там Він перебуває посеред них. Тож коли ми разом, ми повинні проскунео Ісуса. Крім того, Римлянам 8:9–10 показує, що всі, хто належить до Христа, мають у собі дух Христа.
Крім того, переклад «Новий світ» Свідків Єгови демонструє тут упередженість. Він перекладає «proskuneo» як «поклоніння», коли це слово вживається стосовно Бога (Об’явлення 5:14; 7:11; 11:16; 19:4; Івана 4:20 тощо), але щоразу, коли це саме слово вживається стосовно Ісуса, воно перекладається як «поклоніння» (Матвія 14:33; 28:9, 17; Луки 24:52; Євреїв 1:6).
Проте, хоч аргумент щодо «proskuneo» і є переконливим, ми лише починаємо розглядати аргументи, які свідчать про те, що Ісус є Богом і гідний поклоніння. Серед інших додаткових аргументів — аргумент «Томаса» в обговоренні Івана 20:24–29, аргумент «честі» в обговоренні Івана 5:23, аргумент «поклоніння» в обговоренні Об’явлення 5:9–14. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 284, де наведено додаткові аргументи щодо слова «proskuneo» та інші аргументи.
Питання: Чи означає Євр. 1:9 «Ісус, який є Богом, Отець, який є Твоїм Богом», чи «Ісус, Отець, який є Твоїм Богом»?
Відповідь: Це перший варіант, що звертається до Ісуса. Цей вираз можна трактувати по-різному як у грецькій, так і в англійській мовах. Однак у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1507, зазначено, що хоча граматика як 8-го, так і 9-го віршів є двозначною, безсумнівно, що мається на увазі «зваровий відмінок» (Ісус, який є Богом, Отець, який є Вашим Богом). Ми знаємо це, порівнявши з гебрейським текстом, з якого взято це цитування: Псалом 45:6-7. У перекладі Псалма 45:7, зробленому євреєм Акілою, сказано: «О Боже, Твій Бог помазав Тебе».
Питання: Що б означав Псалом 110 для єврея в контексті Євр. 1:13?
В: Фрагменти Псалма 110 цитуються в Євангелії від Матвія 22:44; Євангелії від Марка 12:36-37; Євангелії від Луки 20:42-44; Діяннях 2:34-35; Посланні до Євреїв 1:13; 5:10, а також детально розглядаються в Посланні до Євреїв 7:1-28. Псалом 110 цитували тринадцять церковних авторів до Нікейського собору. Див. www.biblequery.org\history\churchhistory\WhatEarlyChristiansTaughtOnDoctrine.html, щоб дізнатися, що вони говорили. Єврейські автори «Мідрашу Техілім» та «Коментаря до Псалмів» (200–500 рр. н. е.) визнавали Псалом 110 месіанським.
Питання: Як ми маємо ставитися до ангелів, з огляду на Євр. 1:14?
Відповідь: Ось п’ять ключових моментів щодо наших теперішніх і майбутніх стосунків з ангелами.
Ми будемо судити ангелів (1 Кор. 6:3)
Ми не повинні зневажати небесних істот, чи то ангелів, чи то демонів. (Юда 8–10)
Ангели служать нам (Послання до Євреїв 1:14)
Ми можемо, не знаючи того, приймати ангелів (Послання до Євреїв 13:2)
Ми не повинні поклонятися ангелам (Колосян 2:18); ми маємо бути віддані лише Ісусу (2 Коринтян 11:2)
Питання: У 2-му розділі Послання до Євреїв, що є головною думкою, окрім великого діла Ісуса та Його піднесеного стану?
Відповідь: Це не лише велич Ісуса, а скоріше те, як далеко Він зайшов заради нас. У 1-му розділі Послання до Євреїв Ісус був вищим як Син Божий, а в 2-му розділі — як Син Людський. Якщо провести географічну аналогію, то справа не лише в тому, що Ісус вищий за Гімалаї. Навпаки, Він спочатку був вищим за Гімалаї, але заради нас спустився аж до Маріанської западини на дні Тихого океану, щоб підняти нас разом із Собою на Гімалаї.
Звичайно, за цим стоїть мета всієї книги, яка викладена в Посланні до Євреїв 2:1 і далі: не відхиляйтеся.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 2:1 деякі послідовники Христа «відхиляються»?
Відповідь: Хоча дехто катастрофічно відпадає через якусь раптову подію, це не є значенням слова «відхилятися». Це грецьке слово «pararyomen» зустрічається лише тут у Новому Завіті та в Приповістях 3:21 у грецькому перекладі Старого Завіту — Септуагінті. Воно означає поступове віддалення, яке спочатку може бути незначним, але зрештою може виявитися значним. Уявіть собі перстень, який непомітно зісковзує на кінчик пальця, а потім злітає з нього і може опинитися за багато миль від вас. Ми несемо відповідальність за те, щоб навіть не почати відходити.
Питання: Чи маємо ми, згідно з Євр. 2:2, слухатися слів, виголошених ангелами, чи ні?
Відповідь: Так і ні, якщо правильно це розуміти. Так, люди в Біблії слухали Божих ангелів, бо ті передавали послання від Бога. Ні, ми не повинні прислухатися до того, чого навчають злі, занепалі ангели (Галатів 1:8; 1 Івана 4:1-3). Сам сатана може маскуватися під ангела світла (2 Коринтян 11:14-15). Однак Закон Мойсея був даний через ангелів, згідно з Повторенням Закону 33:2 (Септуагінта), Діяннями 7:53; Галатам 3:19. Йосип Флавій у «Старожитностях юдеїв», книга 15, розділ 136, також згадує про це.
Питання: Як ви вважаєте, чи ігнорування Євангелія, про яке йдеться в Посланні до Євреїв 2:2-3, є не таким поганим, таким самим чи гіршим, ніж ігнорування Закону від часів Мойсея до Христа?
Відповідь: У Посланні до Євреїв 2:2-3 сказано, що, оскільки Євангеліє є більшим за Закон, відмова прийняти його гірша, ніж відмова прийняти Закон Мойсея. Грецьке слово «ми» означає дещо більше, ніж просто «ми». Це майже як «не вони, а ми».
Питання: У Посланні до Євреїв 2:3, у чому полягає різниця між відкиданням спасіння через Христа та ігноруванням його?
Відповідь: У Посланні до Євреїв 2:4 слово «різноманітні» у виразі «чудеса» може мати яскраве значення «різнокольорові», тобто такі, що їх важко ігнорувати. Відкидання означає, що людина вирішила перейти на протилежну позицію і, принаймні на той момент, зачинила двері до нього. Ігнорування означає, що людина не рухається ні назустріч, ні в бік від нього, і, можливо, залишає двері до нього відкритими на той момент. Однак, зрештою, різниці немає; якщо ви вирішите не прийняти це спасіння, іншого шляху до Неба немає (Ів. 14:6; Дії 4:12). Проте, навіть якщо людина повністю відкинула Євангеліє, Бог може згодом пом’якшити її серце, і вона зможе навернутися, покаятися та прийняти його пізніше, як це зробив Савл з Тарсу.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:6 сказано, що Ісус є «первородним» Бога. Чи означає це, що Ісус є створеною істотою? Адже, як сказано в Римлянам 1:25, ми не повинні поклонятися створеним істотам.
Відповідь: Відносини «батько-син» мають важливе значення для нашого розуміння терміна «первісток». У відповіді слід врахувати дві істини.
1. Розгляньмо таку аналогію. Чи «породжують» люди дітей, чи купують їх уже створеними в магазині? Божественна природа Єдинородного Сина не є створеною Отцем так само, як люди не «створюють» дітей.
2. Людська природа Сина була створена Богом, і ми називаємо Його первородним як першого за рангом, так і першого воскреслого (1 Кор. 15:20). Неправильно використовувати термін «первородний», щоб заперечувати першу істину: Ісус є первородним за честю, але Він також є «Єдинородним» (Ів. 3:16).
Те, що другий пункт є істинним, не доводить, що перший пункт є хибним. Ісус існував раніше за всі створені істоти, як показує 1 Івана 1.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:6-9, чи стосується цей уривок із Псалма 8 людей, віруючих чи Ісуса?
Відповідь: В першу чергу він стосується «Сина Людського», тобто Ісуса. Однак віруючі будуть царювати разом із Христом, тому в другому плані він стосується також і віруючих.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 2:9 Ісус був нижчим за ангелів?
Відповідь: Це, можливо, здавалося дивним і для ангелів. Ми маємо розглядати це з точки зору минулого, теперішнього та майбутнього.
Спочатку: Після створення всього сущого (Євреїв 1:2) Ісус мав славу разом з Отцем на небі, згідно з Івана 17:5.
Під час втілення: У Посланні до філіп’ян 2:5-8 розповідається, які великі діла звершив Ісус перед тим, як прийти на землю. Ісус зрекся Себе і став менш могутнім, ніж ангели тут, на землі. Послання до Євреїв4:15 та 5:7-8 дещо детальніше описують те, через що пройшов Ісус, перебуваючи на землі.
Тепер Ісус набагато величніший за ангелів, як показують Послання до Євреїв 1:4-8 та 2:7. Івана 17:5, Послання до Філіп’ян 2:9-11 та Об’явлення 5:11-14 розповідають, що сталося після того, як Ісус вознісся на Небо.
Хто відмовився б від усього, від чого відмовився Ісус, маючи лише надію та віру в те, що Він це отримає назад? Лише той, хто вважав, що люди, заради яких він жертвував, того варті. Гадаю, можна сказати, що Ісус мав бути Богом, бо ніхто б не зробив цього для нас, якби не мав серця, великого як у Бога!
Питання: У Посланні до Євреїв 2:9 сказано, що Ісус скуштував смерть за всіх, то чому ж не всі спасенні? Чи, можливо, за деяких людей плата сплачується двічі: раз ними самими, а раз Ісусом?
Відповідь: Таке питання ставили кальвіністи, такі як Джон Оуен. Оуен дійшов висновку, що, оскільки
1. Жертва Христа є повною спокутою за всі гріхи, включаючи невіру [для тих, на кого поширюється ця спокута].
2. Не всі будуть спасенні; деякі не потраплять до Неба.
3. Отже, жертва Христа була не для всіх [Бог не забезпечив необраним можливості отримати прощення гріхів і потрапити до Неба].
[Мій коментар щодо цієї точки зору такий: народжені безнадійними грішниками без жодного виходу, зрештою, це не була їхня вина, що вони потрапили до пекла; це покладає відповідальність виключно на їхнього Творця.]
Цікаво, що деякі з тих, хто ставить це питання, не бачать проблеми в «подвійній вині», стверджуючи, що людство несе вину за гріх Адама нарівні з самим Адамом. У будь-якому разі, питання Оуена все ще залишається слушним. Усі повинні погодитися, що
1. Бог вимагає лише одного спокутування
2. Але цей платіж має бути здійснений
Ісус забезпечив виплату за всіх, але Він не змушував усіх прийняти цю виплату, тому не всім вона була застосована. Іншими словами, якщо бідняк має борг у мільйон доларів, а мільйонер великодушно дарує йому валізу, наповнену мільйоном доларів, і бідняк спалює цю валізу, то бідняк все одно залишається повністю відповідальним за борг, навіть попри те, що мільйонер його сплатив. Сплата була забезпечена, але не застосована. Отже, я відповів би на трилему Оуена таким чином.
1. Жертва Христа є повною спокутою за всі гріхи, включаючи невіру [для тих, до кого ця спокута застосована].
2. Не всі будуть спасенні; деякі не потраплять до Неба.
3. Отже, жертва Христа не була застосована до всіх [тобто Бог не змушував, щоб жертва Христа стала спокутою для тих, хто її відкинув].
4. Зрештою, це була їхня вина, а не Божа, що жертва Христа не була застосована до них.
На додаток до цієї неформальної аналогії, ось фактичне, авторитетне вчення Святого Письма.
Євреїв 4:2 «Бо й нам, як і їм, було проповідувано Євангеліє; але те, що вони почули, не принесло їм користі, бо ті, хто слухав, не поєднали це з вірою». (NIV) Тут не сказано, що це сталося тому, що Ісус не помер за них, а тому, що вони не поєднали це з вірою.
1 Івана 2:2 «Він [Ісус Христос] Сам є жертвою примирення за наші гріхи, і не тільки за наші, а й за гріхи всього світу». (BSB)
1 Тимофія 2:4-6 «який [Бог] хоче, щоб усі спаслися й прийшли до пізнання істини. Бо є один Бог, і є один посередник між Богом і людьми — людина Христос Ісус, який віддав Себе як викуп за всіх — свідчення, дане в належний час». (BSB)
Питання: Що незвичайного у виразі «вождь/засновник нашої віри» у Євр. 2:10; 12:2?
Відповідь: Слово «вождь/засновник», грецьке «архегос», надзвичайно важко перекласти англійською мовою. Воно означає щось на кшталт «вождь», «засновник» або «першопроходець», але ці слова не є достатньо виразними, щоб передати справжнє значення цього терміна. Це поняття одночасно включає в себе «ініціатор», «засновник», «першопроходець» та «лідер». Це слово поєднує в собі як поняття «головного ініціатора», так і «героїчного лідера». Можна також уявити собі Ісуса як «першопрохідця» або «розвідника», але це не зовсім правильно; Ісус не просто знайшов шлях, а є самим Шляхом і єдиним Шляхом (Ів. 14:6; Дії 4:12).
Питання: Як Ісус міг справді страждати, зважаючи на те, що Він є Богом (Євр. 2:10, 18)?
Відповідь: Ісус є на 100 % Богом і на 100 % людиною. Але Ісус не був лише напівлюдиною, а був на 100 % людиною і міг страждати так само, як людина, бо Ісус був таким самим людиною, як і ми. Водночас Ісус є настільки ж Богом, як і Бог-Отець. Точні подробиці того, як ці два аспекти Ісуса пов’язані між собою, залишилися таємницею. Але ми можемо знати деякі речі в межах того, чого вчить Біблія.
Ісус на землі був однією Особою з однією волею. Він не був двома особами і не мав двох воль в одному тілі. Існувала серйозна єресь, яка називалася несторіанством і вчить, що Христос був двома особами. Спірним залишається питання, наскільки далеко від істини відхилився Несторій, але несторіани після нього пішли ще далі і також дотримувалися пелагіанства. Багато несторіанців проповідували Євангеліє в Китаї. Зрештою їх вигнали з Китайської імперії, і багато хто з них вирушив на північ, де навернув одне з монгольських племен. Пізніше це монгольське плем’я було знищене іншими монголами. У Центральній Азії було багато несторіанців, але значну їх частину знищили мусульмани — Тамерлан та інші кровожерливі завойовники.
Божественна природа Ісуса не робила Його людську природу незначущою. Його страждання були справжніми, а не лише удаваними. Серйозна помилка, яка називається монофізитизмом, вчить, що людська та божественна природи Христа поєднані між собою так, ніби це як додати чайну ложку чаю в океан. Сучасних монофізитів називають коптами.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:10, 18 сказано, що Ісус уже був досконалим, тож як Він міг удосконалитися через страждання?
Відповідь: Ісус не був недосконалим до цього часу. Грецьке слово «удосконалити» (teleiusai), похідне від «teleo», означає завершити, здійснити або довести до кінця. Ісус мав місію, яку Він мав виконати, і Він її виконав.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:11-14, 17 сказано, що якщо ми є братами та єдині з Ісусом, чи матимемо ми ту саму природу, що й Ісус?
Відповідь: Ми маємо ту саму людську природу, що й Ісус, і в Небі матимемо ту саму безгрішну людську природу. Однак ми не маємо і ніколи не матимемо божественності Ісуса. У 2 Петра 1:4 сказано, що ми будемо мати участь у божественній природі, але це стосується того, що Христос нам дав, а не того, що ми маємо від природи.
Питання: Як, згідно з Євр. 2:13, Ісус поклав Свою надію на Отця, і як ми повинні це робити?
Відповідь: На землі Ісус тимчасово упокорив Себе і відмовився від частини Своєї слави, як показує Івана 17:5. Ісус довіряв шляху Отця, навіть коли знав, що він приведе Його до смерті. В Івана 17:5 Ісус вірив, що Отець відновить ту славу, яку Він мав раніше.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:13–14, чи є ми дітьми Христа, чи братами Христа, як сказано в Посланні до Євреїв 2:11–14, 17, чи нареченою Христа, як сказано в Посланні до Ефесян5:25 –33 та в Об’явленні 21:2?
Відповідь: Усе вищезазначене. Терміни «діти», «брати» та «наречена» є метафорами, що намагаються частково описати наші тісні стосунки з Христом. Усі віруючі, як чоловіки, так і жінки, є братами та нареченою Христа.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:14 чи диявол має владу над смертю, чи, як сказано в Посланні до Ефесян 1:11–22, вся влада належить Богу?
Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, ми маємо спочатку зрозуміти дві речі.
Божа суверенність
Усе, що Бог постановляє, відбувається, і нічого не відбувається, крім того, що Бог дозволяє.
1. Все, що Бог постановляє, відбувається. Ісая 14:24,27; 43:13; 55:11; Івана 10:29; Євреїв 6:17; Матвія 28:18. Деякі приклади: Даниїла 9:26;11:27 ,35,36; 12:1
2. Бог знає й бачить усе. 1 Івана 3:20; Псалом 139; Приповісті 5:21; 15:3; Євреїв 4:13; Ісая 46:10
3. Бог чинить так, як Йому заманеться. Матвія 20:15; Псалом 115:3; 135:6; Римлян 9:20; Даниїла 4:35
4. Для Бога немає нічого неможливого. Буття 18:14; Йов 42:2; Єремія 32:17; Матвія 19:26
5. Бог панує над усім. Псалом 103:19 [панує, а не керує механічно]
6. Ніщо не відбувається поза межами того, що дозволяє Бог, як показують Іов 1:12; 2:6; Якова 4:15.
7. Кожне рішення «жеребкування» походить від Господа. Приповісті 16:33
8. Усе сприяє здійсненню Божої доброї волі. — Римлянам 8:28; Ефесянам 1:11; Приповісті 16:4
9. Ніхто не може успішно перешкодити Божим постановам, як показують Ісая 43:13; Римлянам 11:29.
10. Багатьом вдається протистояти Божій заповіді чи бажаній волі. Дії Апостолів7:39 , 51;4:11 ;13:46 ; 14:2; 2 Кор. 6:1
11. Люди чинять опір, але жоден з них у кінцевому підсумку не досягає успіху — просто запитайте Йону.
Бог може делегувати суверенітет
Бог має свободу вирішити делегувати невелику частину Своєї суверенності, на певний час і в певних межах, іншим. Бог не був змушений створювати роботів.
1. Деякі люди вважають, що нічого не відбувається, крім того, що Бог прямо постановляє. — Насправді жоден вірш цього не говорить.
2. Деякі речі «не спадали на думку Богу» — Єремія 19:5; 32:35
3. Віруючі можуть робити деякі добрі справи з власної ініціативи. 2 Коринтян 8:17
4. Деякі речі дуже розгнівають Бога. Єремія 5:29; 8:19; 12:8; Єзекіїль 8:6
5. Деякі речі розбивають Боже серце. Лука 19:41-44; Матвія 23:37-9; Єремія 4:19-22; 9:1
Диявол мав владу вимагати смерті. Але зрештою це змінилося, оскільки тепер Христос має ключі від смерті та пекла (Об’явлення 1:18).
Питання: Чи міг Ісус, згідно з Євр. 2:16-17, піддатися спокусі й згрішити?
Відповідь: Як і Адам та Єва, Ісус не народився з гріховною природою. Проте Ісус, як і Адам та Єва, мав усі можливості згрішити, якби захотів цього.
Напад спокуси був реальним, але Ісус не піддався б йому. Напад сатани на Ісуса можна порівняти з новиною кілька років тому про психічно хворого японського майстра бойових мистецтв, який проник до зоопарку, щоб напасти на 800-фунтового полярного ведмедя. Його врятували доглядачі зоопарку, які дали ведмедю заспокійливе. Лежачи на лікарняному ліжку, він хотів, щоб світ дізнався, що «всі його удари не мали ніякого ефекту». Він вів відчайдушну боротьбу з білим ведмедем, але білий ведмідь не вів відчайдушної боротьби з ним. Так само удари сатани не мали успіху над Ісусом.
Див. також обговорення Матвія 4:1-11 для отримання додаткової інформації.
Питання: У Євр. 2:16–18 та Євр. 4:15, незалежно від того, чи міг Ісус згрішити, як Він міг піддаватися спокусі? У Якова 1:13 сказано, що Бог не може бути спокушений злом.
Відповідь: У відповіді слід врахувати шість моментів.
1. Однією з божественних рис Бога є те, що Бог не може бути спокушений злом (Якова1:13 ).
2. Ісус є Богом (Івана20:28 ; Євреїв 1:9,11).
3. Але Ісус також мав людську природу (Євреїв 2:14-17).
4. Ісус зрікся багатьох божественних атрибутів, щоб прийти на землю (Филип’ян 2:5-7; Івана 17:5).
5. Біблія не розповідає нам, як саме Ісус зрікся Себе, а лише те, що Він це зробив.
6. Так само, як можна перевірити 100% чисту воду на наявність домішок, хоча перевірка нічого не виявить, так і сатана міг перевірити Христа на наявність гріха.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:17 сказано, що Ісус був у всьому подібний до нас, тож як Ісус міг бути Богом?
Відповідь: Ісус тимчасово зрікся багатьох Своїх божественних рис, як зазначено у Філіп’ян 2:6-7 та Івана 17:5. Автор Послання до Євреїв, очевидно, не мав на увазі, що Ісус не міг бути нічим більшим, ніж людиною, інакше він не показав би, що Ісус є Богом, у Посланні до Євреїв 1:8-9 та 3:1-6. Див. також обговорення Філіп’ян 2:6-9 для отримання додаткової інформації.
Питання: Чому, згідно з Посланням до Євреїв 2:17-18, Ісус мав бути повністю людиною? Дехто може подумати, що, оскільки Ісус був також Богом, Він був понад людські слабкості.
Відповідь: Є дві взаємодоповнювальні причини: по-перше, щоб жити, розуміти та переживати, що означає бути людиною (Послання до Євреїв2:18 ), а по-друге, щоб, будучи людиною, стати жертвою за всіх (Послання до Євреїв2:17 ).
У Посланні до Євреїв 2:17 сказано, що Ісус мав бути людиною, подібною у всьому до своїх братів, щоб стати нашим первосвящеником. У Посланні до Євреїв 2:16 сказано, що Він допомагав не ангелам, а людям.
Євреїв 2:18: Можливо, ви знаєте людей, які мають проблеми у стосунках з Богом, бо вважають, що «Він не розуміє, що таке бути людиною». Але у своїй людській природі Ісус переживав увесь спектр почуттів, які переживаємо ми з вами. В Євангеліях є багато прикладів, які показують нам, що Ісус переживав людські емоції. Він був милосердним до людей, відчував гнів до тих, хто мав тверде серце (Марка 3:5), та обурення (Марка 10:14), і Він дивувався та зітхав через невіру (Марка 6:6; 8:12), але Він також любив того юнака (Марка 10:21). Коли наближалася година Його арешту, Ісус відчував тривогу й смуток (Матвія 26:37). Прийшовши до гробниці Лазаря, Він плакав над своїм улюбленим другом (Івана 11:35).
Хоча Ісус і присвячував багато часу служінню натовпам, Він також відчував потребу в усамітненні (Марка 6:31; 7:17; 7:24 та 9:30). Так само після Свого самотнього посту в пустелі Він відчував голод (Матвія 4:2) і розумів, як голодні були натовпи, яких Він нагодував. Ісус стикався зі спокусами: диявол пропонував Йому всі царства світу й глузував з Ісуса, закликаючи довести Свою божественність, кинувшись з крила Храму. Навіть диявол вірив, що Ісуса можна спокусити через Його людську природу (а диявол знав Христа ще в Його довтілесному існуванні, до гріхопадіння). І коли Ісус висів на хресті (майже забитий і побитий до смерті), Його знову спокушали «зійти», щоб врятувати Себе.
Якби не Бог, що живе серед нас як повноцінна людина, ми могли б сказати, що Бог не розуміє, що таке бути людиною. Але Ісус пережив усю повноту людського буття, і тому Він може співвідноситися з нашими потребами та почуттями — Він знає на найособистішому рівні, що таке бути людиною.
(надав Марк Думдей)
Лактанцій (бл. 303–бл. 325 рр. н. е.) висловлювався подібно. «Але якби Він не прийняв людське тіло, Він не зміг би на практиці втілити те, чого навчав, — а саме: не гніватися, не прагнути багатства, не запалюватися похоттю, не боятися болю, зневажати смерть. Ці речі, безперечно, є чеснотами, але їх неможливо здійснити без тіла. Тому Він прийняв тіло саме з тієї причини, що, навчаючи про необхідність перемагати плотські бажання, Він міг би спочатку особисто це практикувати, щоб ніхто не міг посилатися на неміч плоті як на виправдання». «Епітома до „Божественних інститутів“, розд. 50, с. 242.
Підсумовуючи, Ісус мав бути на 100 % людиною, щоб стати спокутною жертвою за наші гріхи, але Він також був на 100 % Богом, щоб бути безгрішним і спасти нас. Наш Посередник мав бути повністю Богом і повністю людиною.
Питання: Як, згідно з Євр. 2:17, Ісус міг бути повністю людиною, якщо Він не народився від людського батька?
Відповідь: На це питання відповів Іоанн Дамаскій (704–736 рр. н. е.). Він сказав, що Адам, Єва та Сет з’явилися на світ трьома різними способами, проте всі вони були повністю людьми. Отже, те, що Ісус народився від Діви Марії, також не позбавляє Його статусу повністю людини. Див. книгу «Виклад православної віри», том 1, розділ 8, стор. 8, автор — Іоанн Дамаскій, для отримання додаткової інформації.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:17, чи є те, що Ісус є одночасно Богом і людиною, тимчасовим станом, чи це триватиме вічно?
Відповідь: Те, що Ісус є і людиною, і Богом, триватиме вічно, бо в Посланні до Євреїв 13:8 сказано: «Ісус Христос є той самий вчора, сьогодні й навіки». Коли Ісус повернеться, Його все ще називатимуть «Сином Людським», як зазначено в Євангелії від Матвія 26:64.
Питання: У Посланні до Євреїв 2:18, чи був Ісус справді Богом, оскільки в Посланні Якова 1:13 сказано, що Бог не може бути спокушений?
Відповідь: Якби Ісус був лише Богом, то Він був би «непідданим спокусі», що теологи також називають безгрішністю. Усі християни погоджуються, що диявол намагався спокусити Христа і що Христос ніколи не грішив, але деякі теологи, такі як Чарльз Ходж, стверджували, що Христос міг би згрішити, інакше спокуси не були б справжніми. Інші теологи, такі як Вільям Шедд, стверджують, що спокуси були справжніми, але для Христа все одно було неможливо згрішити. Джон Волвурд зазначає, що Шедд має рацію, бо так само, як весловий човен може справді атакувати лінкор, лінкор не перебуває в небезпеці затонути через цей човен. Див. https://bible.org/seriespage/7-impeccability-christ для отримання додаткової інформації.
Питання: У Посланні до Євреїв 3:2, 5, 6 і Ісус, і Мойсей були людьми вірними; вірність є однією з дев’яти складових плоду Духа, згаданих у Посланні до Галатів 5:22б. Але що саме означає вірність?
Відповідь: Одне діло — зрештою виконати те, що тобі було наказано, доручено або що ти знав, що повинен зробити. Але чи можна покластися на тебе, що ти виконаєш те, що тобі доручили? Чи можна розраховувати на тебе, навіть якщо на твоєму шляху трапляться труднощі, страждання чи переслідування? Ось що таке вірність.
Питання: Чи говорить Євр. 3:3-4, що Ісус є Богом?
Відповідь: — Безумовно, оскільки Бог збудував дім, а Ісус є будівничим.
Питання: Чи показують Євр. 3:6, Євр. 3:14 та Єз. 3:17-21, що справжні віруючі можуть втратити своє спасіння?
Відповідь: Зрілі, благочестиві християни мають різні погляди на це питання.
Християни, які стверджують, що люди не можуть втратити своє спасіння, скажуть, що ті, хто вірив деякий час, а потім відпав, ніколи не «мали частки в Христі», про що свідчить те, що вони «не витримали до кінця».
Християни, які стверджують, що люди можуть втратити своє спасіння, мусять визнати, що раніше вони мали частку в Христі, але більше її не мають через те, що «не зберегли своєї відваги».
У будь-якому разі, всі християни повинні погодитися з тим, що Боже знання про долю людини, ще до її народження, не змінюється. Отже, обраний ніколи не може стати відкинутим (необраним), оскільки Боже знання є досконалим. Усі також повинні погодитися з тим, що є такі, хто може здаватися спасеним, але відвертається від Бога і ніколи не повертається.
Див. також обговорення Послання до Євреїв 6:4-12 для отримання додаткової інформації.
Питання: Чим це друге застереження в Посланні до Євреїв 3:7-11 відрізняється від першого застереження в Посланні до Євреїв 2:1-3? Чи потрібні людям сьогодні два види застережень?
Відповідь: Це не фальшиві застереження, а уривки, до яких ми маємо ставитися серйозно. Послання до Євреїв 2:1-3 застерігає від ненавмисного відхилення від Бога та ігнорування Його. Це спрямовано проти очерствіння серця та навмисного відходу від Бога. Часто перше може призвести до другого.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 3:7–4:7 випробування в пустелі стосуються читачів цього Послання?
Відповідь: Після того, як дванадцять розвідників повернулися з Ханаану, ізраїльтяни в пустелі опинилися перед вибором: довіряти Богові чи ні. Те покоління зазнало поразки, і Бог сказав, що нікому з того покоління, крім Калеба та Йошуа, не буде дозволено увійти до Землі Обітованої.
Подібно до цього, читачі Послання до євреїв мають прийняти подібне рішення. Незважаючи на будь-які труднощі чи переслідування, ми стоїмо перед вибором: йти вперед з Богом чи ні.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 3:10 всі з того покоління могли не знати Божих шляхів і померти в гріху?
Відповідь: Буквальне тлумачення Біблії не означає, що ми не можемо також бачити, що Бог іноді говорить узагальнено. Бог говорив про те покоління ізраїльтян у цілому. Але Писання чітко вказує, що всі з того покоління помруть у пустелі, за винятком Йошуа, Калеба та людей молодшого покоління.
Питання: Чи можуть люди, як зазначено в Посланні до Євреїв 3:12, відійти від Живого Бога?
Відповідь: Звичайно. У 1 Івана 2:19 згадуються ті, хто відійшов від нас, бо насправді ніколи не був частиною нас. Справжні віруючі, такі як Давид і Соломон, можуть на певний час відпасти у гріх, а потім повернутися.
Щодо того, чи можуть справжні християни назавжди відпасти, втратити своє спасіння та потрапити до пекла, див. обговорення Ефесян 1:14 та Євреїв 6:4-10 для отримання додаткової інформації.
Питання: Які існують різні способи, у які гріх очерствлює серце, як зазначено в Посланні до Євреїв 3:13?
Відповідь: Гріх і люди можуть озлоблювати один одного у замкнутому колі. У Посланні до Євреїв 3:13 гріх озлоблює, але в Посланні до Євреїв 3:8, 15 люди озлоблюють самі себе. Гріх може озлоблювати щонайменше п’ятьма способами.
1) Коли людина часто повторює один і той самий гріх, цей гріх стає «звичким» і зручним, хоча він мав би бути неприємним і чужим для християнина.
2) Гріх може охолодити ваше серце до Бога. Ви можете втратити благоговіння перед Богом і сприймати Божі благословення як щось само собою зрозуміле. Постійний гріх зрештою може похитнути вашу віру.
3) Гріх може зневірити людей і спокусити їх здатися.
4) Це може образити та озлобити інших, коли вони бачать, що ви — віруючий, але терпите гріх у собі, тож вони думають, що, можливо, для них теж не так уже й погано бути терпимими до гріха. Гріх не здається таким серйозним, якщо вони бачать, що ви його чините.
5) Це може відвернути людей від Христа, змусивши їх думати: якщо так поводяться християни, то вони не хочуть бути частиною цього.
Питання: У Посланні до Євреїв 3:19, що саме завадило ізраїльтянам покоління Мойсея насолодитися обіцяною Землею? Як це заважає не лише невіруючим, а й деяким віруючим сьогодні отримати Божі благословення?
Відповідь: Цікаво, що в Посланні до Євреїв 3:19 йдеться не про непослух, а про невіру. Хоча їхній непослух був серйозним, першопричиною було те, що вони вирішили не довіряти й не вірити в Бога та Його добрі дари для них. З Божої точки зору вони були невіруючими й непокірними, а отже, не приносили користі.
Питання: Що саме міститься в застереженні з Послання до Євреїв 4:1-2?
Відповідь: Хоча в деяких перекладах сказано: «будьмо обережні, щоб», більш дослівний переклад — «біймося, щоб».
Питання: Чи слід перекладати текст у Посланні до Євреїв 4:2 як «вони не поєднали це з вірою» чи «не поєднавшись з вірою»?
Відповідь: У грецьких текстах тут є розбіжності, і існує три основні способи перекладу. Зрештою все зводиться до двох варіантів, і все залежить від того, чи грецьке слово «поєднувати/об’єднувати» вжито в однині чи множині. Якщо в однині, то недоліком було те, що слухання не поєднувалося з вірою. Якщо в множині, то проблемою було те, що воно не поєднувалося з ними. У різних грецьких рукописах це подано по-різному.
Однина а) «вони не поєднали це з вірою» — Харклейський сирійський. Іншими словами, слухачі не змогли поєднати послання з вірою.
Однина б) «[воно] не було поєднане з вірою». Синайський, Іоанна Златоуста, Вольфенбюттельський (VI століття), грузинський. Іншими словами, послання та віра не поєдналися через невизначену причину.
Знахідний відмінок, множина) «бо вони не приєдналися до тих, хто слухав це з вірою». с. 13? (знак питання означає, що це виглядає саме так, але немає впевненості), с. 46, (Александрійський), Ватиканський, Ефраїмський рескриптус, Беза Кембриджський, Ефіопський, Візантійський, Вірменський, Палестинський сирійський (VI століття). Іншими словами, вони не об’єдналися з Божим народом, який з вірою прийняв це послання.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 4:3а, 8–11 описано сучасний стан віруючих у Божому суботньому відпочинку?
Відповідь: Тим, хто приймає Ісуса як свого Господа і Спасителя, Ісус дарує відпочинок від намагань своїми зусиллями заслужити собі місце в Небі. Ми вступаємо в цей відпочинок уже зараз, на землі, але також отримаємо остаточний відпочинок у Небі.
Питання: Чому, згідно з Євр. 4:3б, 5–6, деякі люди так і не увійшли в Божий відпочинок, навіть дотримуючись суботи?
Відповідь: Вони дотримувалися суботи, але не вірили в те, що слід іти за Богом і покладатися на те, що Він про них подбає. Якщо ми робимо правильні речі, але не з віри, ми теж не подобаємося Богові, як вказує Послання до Євреїв 11:6.
Питання: Що незвичайного в слові «саббатісмос» («суботній відпочинок») у Посланні до Євреїв 4:9?
Відповідь: Це окреме грецьке слово, якого не зустрічається в жодній грецькій літературі до появи Послання до Євреїв. Дуже ймовірно, що автор сам вигадав це слово.
Питання: У Посланні до Євреїв 4:12, у чому полягає різниця між душею та духом?
Відповідь: Християни розходяться в поглядах щодо складу людської природи. Ось три різні теорії:
Тричастинна: Люди мають тіло, душу та дух. Тіло складається з плоті, хімічних речовин та електричних сигналів. Душа має розум, емоції та волю. Дух має совість та інші аспекти.
Двокомпонентна: Люди мають матеріальну та нематеріальну частини. Душа та дух — це різні поняття, але вони взаємопов’язані, подібно до того, як кістковий мозок переплітається у кістковій решітці на кінцях кісток наших рук і ніг. У книзі «Now That’s a Good Question» (с. 237–240) розглядаються обидві точки зору, і автор відстоює двокомпонентну.
Цілісність: Хоча існує три складові — тіло, душа і дух, — взаємодія між ними настільки тісна, що взаємопов’язане ціле є важливішим за ці три окремі частини.
Питання: У Посланні до Євреїв 4:15, які ще вірші свідчать про те, що Ісус був безгрішним?
Відповідь: Вірші, які свідчать про безгрішність Ісуса, такі:
Івана 8:46 «Хто з вас може довести, що Я грішив? Якщо Я говорю правду, чому ви Мені не вірите?»
2 Коринтян 5:21 «Бог зробив Того, Хто не знав гріха, гріхом за нас, …»
Послання до Євреїв 4:15: «…але маємо Того, хто був спокушений у всьому, як і ми, та не вчинив гріха».
1 Петра 1:19: «…ягня без вади й без плями».
1 Петра 2:22 говорить, що Ісус не вчинив жодного гріха.
1 Івана 3:5 говорить, що Ісус не мав гріха.
(Цитати з Біблії «Berean Standard Bible»)
Питання: Що незвичайного в уривку з Євр. 5:1–10?
Відповідь: Так само, як у сучасній літературі використовуються різні літературні прийоми, хіазм — це стародавній літературний прийом, який часто застосовувався в античних творах, зокрема в латинських творах римського філософа Цицерона та в багатьох місцях Старого Завіту. У хіазмі уривок симетрично повторюється. Ось схема у Посланні до Євреїв 5:1-10. Зверніть увагу, що Послання до Євреїв 5:2 та Послання до Євреїв 5:9 не є однаковими, а, навпаки, контрастують між собою.
Євр. 5:1 Кожен первосвященик обирається з-поміж людей, щоб представляти народ перед Богом і приносити дари та жертви за гріхи.
- Євр. 5:2 Він опікується неосвіченими та заблукалими, бо й сам підданий слабкості
- - Євр. 5:3 Приносить жертви як за свої гріхи, так і за гріхи народу
- - - Євр. 5:4 Він не бере собі слави сам, але повинен бути покликаний Богом, як Аарон.
- - - Євр. 5:5-6 Так і Христос не взяв собі слави, але Бог сказав, що Він є Отцем Ісуса. Священик за чином Мелхіседека
- - Євр. 5:7-8 На землі приносив молитви та благання… Хоча, будучи Сином, навчився послуху через те, що переніс
- Євр. 5:9 Ставши досконалим, став джерелом спасіння
Євр. 5:10 Ісус, обраний Богом, щоб бути первосвящеником за чином Мелхіседека
Питання: Що в Євр. 5:2 означає «поводитися лагідно»?
Відповідь: Це грецьке слово, metriopathein, не означає байдужості (що це прийнятно чи нормально) або гніву, а означає вибір третього шляху між цими двома.
Питання: Як у Євр. 5:5 та Дії 13:33 перше пришестя Ісуса пов’язане з Пс. 2:7: «Сьогодні Я породив тебе»?
Відповідь: Хоча Ісус був породжений Отцем ще до початку часів, тут мається на увазі не це. Ісус був породжений Богом-Отцем не статевим, а фізичним чином, коли прийшов на землю.
Жоден вірш у Біблії не говорить, що Ісус був Сином Божим у будь-який інший спосіб у будь-який пізніший час. Рим. 1:4 лише додає, що Ісус був «проголошений» Сином Божим із силою через Своє воскресіння з мертвих.
Питання: Як слід перекласти вираз «порядку Мелхіседека» у Посланні до Євреїв 5:6?
Відповідь: Слово «поряд» є близьким за значенням, але в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 12, стор. 49, зазначено, що переклад «поряд Мелхіседека» не є цілком правильним, оскільки не існувало жодного «порядку» чи роду Мелхіседека. Вираз «подібний до Мелхіседека» певною мірою передає зміст, але, на жаль, не відображає тієї формальності, яку мав би передавати, на відміну від слова «поряд». Отже, точне значення лежить десь посередині між цими двома англійськими словами.
Питання: Чи вчить Євр. 5:7, що Ісус мав тіло лише до Свого воскресіння, як вчать Свідки Єгови та Церква Об’єднання рев. Муна?
Відповідь: Ні, інакше Тома вважав би Ісуса обманщиком, коли Ісус показав Томі Своє тіло, щоб той повірив. Відповідь див. у обговоренні 1 Петра 3:18.
Питання: У Євр. 5:7 та Мт. 26:39 чи боявся Христос Своєї смерті, чи був Він рішуче налаштований піти на хрест, як зазначено в Лк.9:51 ?
Відповідь: Ісус був рішуче налаштований здійснити Свою мету на хресті, але просив, щоб, якщо це можливо, ця чаша була віднята від Нього. Ісус потів краплями крові — настільки великим було Його страждання через те, що, як Він знав, мало статися. Проте ніде не сказано, що Ісус був боязким чи боягузом.
Питання: Якщо в Посланні до Євреїв 5:7 сказано, що Бог-Отець почув молитви Ісуса, то чому ж «чаша» смерті на хресті (Мк14:36 ) не була відібрана від Ісуса в Гефсиманському саду?
Відповідь: Спочатку три речі, які не є відповіддю, а потім сама відповідь.
(не відповідь) Врятований від страху смерті: Грецьке слово «покора» (eulabeia) може також означати благоговійний страх. Однак треба змінити значення слів, щоб перетворити «того, хто міг врятувати Його від смерті завдяки Його благоговійній покірності/благоговійному страху» на «того, хто міг врятувати Його від страху смерті».
(близько, але не відповідь) Бог сказав «ні»: Грецьке слово, що означає «почув», eisakoustheis, означає не просто те, що Бог почув звук, а те, що Бог відповів на молитву. Звичайно, Бог відповідає на деякі наші молитви гучним «ні», але тут є краща відповідь.
(не відповідь) що Ісус не повинен померти в Гефсиманії. Ні в Посланні до Євреїв, ні в Євангеліях, ні в будь-яких інших писаннях немає згадки про те, що Ісус молився про те, де Він не повинен померти.
Відповідь: У Матвія 26:39; 26:42; Марка 14:36 та Луки 22:42 молитва Ісуса складається не з однієї, а з двох частин. Перша частина полягала в тому, щоб Отець відвернув цю чашу від Ісуса. Друга частина була такою: «Та не як я хочу, а як Ти хочеш». Бог відповів на молитву Ісуса «так», оскільки друга частина переважала першу.
З цього ми маємо винести важливий урок. Коли ми чогось прагнемо і знаємо, що це може не відповідати Божій волі, все одно добре молитися до Бога про те, що лежить нам на серці. Але ми повинні молитися про те, щоб здійснилася Божа воля, а не наша власна.
Звісно, Бог і справді врятував Ісуса від смерті через Його воскресіння, але Ісус також знав, що Бог цілком здатний був врятувати Його від смерті. Якби Ісус попросив, Отець міг би послати дванадцять легіонів ангелів, як сказано в Матвія 26:53. Але як би ми отримали викуп за наші гріхи, якби Ісус не помер на хресті? Я радий, що Ісус помолився й останньою частиною тієї молитви.
Питання: У Посланні до Євреїв 5:8 та Посланні до Филип’ян 2:7-8 сказано, що Ісус був слухняний Богу, тож як Ісус міг бути Богом?
Відповідь: На землі Ісус виконував роль підпорядкованого й слухняного Отцю. У Трійці три особи рівноправні за своєю сутністю, але відрізняються за роллю та рангом.
Церковний письменник Амброзій Міланський у 378 році н. е. вказав на це у праці «Про християнську віру», книга 2, розділ 10, вірші 84, 88, с. 234–235. На землі Ісус, будучи дитиною, підкорявся Марії та Йосифу. Чи означає це, що Ісус був нижчим за Марію та Йосифа? — Звичайно, ні.
Питання: Чи може всезнаючий Бог, про якого йдеться в Посланні до Євреїв 5:8, навчатися? Якщо ні, то як Ісус міг навчитися послуху?
Відповідь: Ісус пережив на землі те, чого не міг би зазнати на Небі. Крім того, прийшовши на землю, Ісус тимчасово відмовився від Свого всезнання. Ісус вирішив позбутися багатьох Своїх божественних якостей (Филип’ян 2:5–7, Івана 17:5). Він не знав усього на землі, наприклад, дня Свого повернення (Матвія 24:36). Бог уже теоретично знав усе про послух і страждання. Але Бог прийшов на землю як Ісус Христос і, виконуючи Свою місію, пізнав, що таке послух у умовах страждань.
Цікаво, що в перекладах Послання до Євреїв 5:8 зазвичай вживається вираз «хоча Він і був Сином», щоб забезпечити граматичну правильність англійської мови. Хоча те саме можна було б сказати грецькою мовою Нового Завіту (коїне), у Посланні до Євреїв 5:8 сказано інакше. Там написано: «хоча Він і був Сином», що ще сильніше підкреслює: Ісус був не просто одним із багатьох синів, а саме «Сином».
Питання: Чи можна, згідно з Посланням до Євреїв 5:12-13, споживати духовне молоко?
Відповідь: Духовне молоко означає основні істини Євангелія. Духовне молоко — це добре, чого християни повинні прагнути згідно з 1 Петра 2:2. Однак, так само як маленька дитина повинна дорослішати, щоб мати змогу їсти м’ясо, так само повинні і ми.
Питання: Чому в Євр. 6:1 сказано залишити елементарні речі й перейти до зрілих, якщо вони повільно засвоювали елементарні речі, про які йдеться в Євр. 5:11-14?
Відповідь: Є час повторювати елементарні речі, оскільки читач ще не зміг їх зрозуміти. Однак тут настав час дати їм скуштувати більш зрілі речі, показуючи їм, що існує щось більше, ніж лише те, чого вони повільно навчалися.
Питання: У Посланні до Євреїв 6:1-3, що є «початковими речами» щодо Христа, а що — «зрілими речами»?
Відповідь: До елементарних речей, згідно з Посланням до Євреїв 6:1-3, належать покаяння, віра в Бога, хрещення, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд. Але загалом основні речі, необхідні для спасіння, є елементарними. Інша точка зору полягає в тому, що це речі Старого Завіту, як вчать «Коментар до Біблії для віруючих» (с. 2172–2173) та «Євангельський коментар до Біблії» (с. 1136).
До зрілих речей належить решта цього розділу, а саме ті, хто відпадає, та Божі обітниці.
Багато доктрин мають як первинну, так і зрілу частину. Наприклад, те, що існує лише один Бог, є первинною річчю, а те, що Отець, Ісус і Святий Дух є Богом, також є первинною річчю. Розуміння того, що Біблія говорить про Трійцю, було б більш зрілою річчю.
Питання: Які почуття ми повинні відчувати, читаючи Євр. 6:4–8?
Відповідь: Ми повинні розділяти скорботу Бога та інших людей за втрачених. Ісус дуже сумував за Єрусалимом у Матвія 23:37-39. Павло служив Богу зі «сльозами» у Діях 20:19. Павло навіть бажав, щоб його відлучили заради свого народу, якщо б це означало їхнє спасіння, як зазначено в Римлянам 9:1-3. Євреї, подібно до людей, згаданих у Посланні до Євреїв 6:4-8, були так близько, і водночас так далеко.
І все ж у нас також є почуття змирення. Коли хтось гине в пеклі, він може лише сказати: «Це була моя власна провина». Бог нікого не змушував обирати пекло; навпаки, Бог справедливо відправив приречених на пекло туди, куди вони заслуговували потрапити, або явно через вибір, який вони зробили, або неявним чином через вибір, який вони відмовилися зробити.
Питання: Чого вчить Послання до Євреїв 6:4-12 про спасіння?
Відповідь: У 6-му розділі Послання до Євреїв розглядаються дві окремі проблеми.
1) Як жива людина може дійти до такого стану, коли покаяння та спасіння для неї вже неможливі?
2) Чи може справжній християнин втратити своє спасіння?
1) Втрата подальших можливостей:
Так, людина може дійти до точки, за якою подальше покаяння для неї вже неможливе. Що робить 6:6 Послання до Євреїв особливо страшним, так це те, що там сказано: людей, які відпали так, як про це говорить автор, ніколи не можна повернути. Деякі тлумачі стверджують, що це гіпотетична ситуація, яка ніколи не трапиться. Однак немає жодних ознак того, що Бог хотів, щоб ми ігнорували саме це попередження, а не інші попередження в Біблії. Навпаки, і Послання до Євреїв 6:6, і Матвія 12:31-32 (блюзнірство проти Святого Духа) мають остаточний характер. У Матвія 12:31-32 євреї, які ніколи не були християнами, побачили й почули достатньо, щоб зрозуміти, що це правда. Але вони не лише вирішили не прийняти слова Христа того дня, а й приписали Його дії дияволу.
Зараз християни все ще грішать (1 Івана 2:1). Насправді, якщо ми думаємо, що не маємо гріха, то обманюємо самих себе, і істина не в нас (1 Івана 1:8). Тож на що ж вказують вірші з попереднього абзацу?
Дві основні мети Послання до Євреїв — показати євреям, як Христос є сповненням Старого Завіту, та заохотити віруючих єврейського походження не повертатися до іудаїзму, а залишатися у вірі. Отже, ці уривки НЕ стосуються тих, хто грішить, а тих, хто відвертається від Христа і повертається до своєї фальшивої надії — чи то юдаїзму, чи, узагальнюючи, до якоїсь іншої релігії. 1 Івана 2:18-19 говорить, що навіть у ті часи були люди, які «здавалися» врятованими парафіянами, але потім пішли, ймовірно, назавжди. Іван каже, що вони пішли, бо ніколи не були частиною нас. Якщо хтось проходить по проходу або вимовляє якісь слова, але не витримує у своїй вірі, а потім відвертається від християнства, це не означає, що він втратив своє спасіння; якщо він ніколи не повернеться, це означає, що він і спочатку ніколи не був спасений.
Ось чотири випадки, про які я знаю особисто і які, на мою думку, НЕ підпадають під це твердження.
1. Одна християнка-студентка, яку я знав, протягом кількох місяців говорила Богові, що не хоче мати з Ним нічого спільного, і просила Святого Духа піти з її життя. Вона все ще вірила на інтелектуальному рівні, але свідомо була непокірною. Пізніше вона покаялася і повернулася до віри. Вона сказала, що Євреїв 6:6 особливо лякав її. Проте вона все-таки покаялася. Можливо, Бог милостиво переконував її, нагадуючи їй цей вірш і ніби запитуючи: «Це твоя остаточна відповідь?». Людина, яка порушила принцип з Послання до Євреїв 6:6, ніколи не покається і не захоче покаятися.
2. Я знав пастора однієї маленької церкви, який розповідав, що був пастором сім років, перш ніж справді навернувся. Після навернення він продовжував бути пастором. Це не випадок відпадання від віри, а випадок людини, яка з самого початку ніколи не була спасеною.
3. Коли я був підлітком-християнином і косив газон, вийшла одна християнка, і ми почали розмовляти. Вона розповіла, що її син переїхав до Каліфорнії, щоб жити разом зі своєю дівчиною. Але вона була впевнена, що він все одно спасений, бо колись у церкві він зробив сповідання віри. Я не думаю, що у неї були якісь підстави для такої впевненості. Апостол Павло у 2 Коринтян 13:5-6 закликає нас перевіряти самих себе, чи справді ми перебуваємо у вірі. Можливо, він ніколи не був спасений, але може спастися в майбутньому. Можливо, він знав так багато про спасіння і відвернувся від нього, і до нього застосовується Євреїв 6:6. Можливо, раніше він був справді спасений, відпав у гріх, але оскільки він справді спасений, то повернеться. Ми не можемо цього стверджувати. У 1 Коринтян 5:1-5 Павло наказав коринтянам відлучити від церкви неморального брата. Однак 1 Кор. 5:5 показує, що Павло все ще мав надію на те, що після цього дисциплінарного заходу брат може спастися. Ми вважаємо, що 2 Коринтян 2:5-11 стосується того самого брата і що він дійсно повернувся.
4. Особисто я знаю двох християн: один із них відійшов від віри й став мусульманином, а інший — мормоном. Обидва згодом відійшли від цих вірувань і повернулися до християнства.
Висновок з цього: ми маємо розрізняти віруючого, який відхилився у тяжкий гріх, і того, хто зрікся віри та звернувся до чогось іншого. Але чи є їхнє зречення віри остаточним, чи вони можуть спастися в майбутньому, чи вони є спасенними людьми, які впали і повернуться, — ми маємо залишити це на розсуд Бога.
Яким має бути наше ставлення до тих, хто відійшов від віри? Воно НЕ повинно полягати в самозаспокоєнні, коли ми кажемо: «Не хвилюйся, вони й так спасенні». Воно також не повинно полягати у тому, щоб списати їх з рахунків, ніби вони ніколи не повернуться. У Юди 23 сказано: «Рятуйте інших, вириваючи їх із вогню; а до ще інших виявляйте милосердя, змішане зі страхом, ненавидячи навіть одяг, заплямований плоттю» (BSB). З кінцівки Юди 23 випливає, що ці люди робили досить тяжкі речі, але все одно могли бути спасенні.
У Посланні Якова 5:19-20 сказано: «Брати мої, якщо хтось із вас відступить від істини, а хтось поверне його, знайте: хто поверне грішника з його хибного шляху, той врятує його душу від смерті й покриє безліч гріхів» (BSB).
2) Чи може справжній християнин втратити своє спасіння
Це питання можна розбити на три підпитання:
а) Чи може той, про кого Бог [напевно] знає, що він є одним із обраних, які підуть до неба, здивувати всезнаючого Бога і не потрапити до неба?
б) Чи може людина бути впевненою у своєму спасінні, але, на жаль, назавжди помилятися?
в) Чи може людина мати обґрунтовану впевненість у тому, що вона потрапить до Небес, але потім змінитися і все-таки не потрапити туди?
Відповідь на перше питання, коли воно сформульоване саме так, є очевидною: ні.
Відповідь на друге запитання — так, бо це показує нам Матвія 7:21-23.
Відповідь на третє запитання — «ні», але не тому, що людина має силу триматися у вірі, а тому, що Бог має силу запечатати й зберегти нас у вірі, як показує Ефесянам1:13 –14. Однак ми мусимо збалансувати вчення про те, що «раз спасенний — завжди спасенний», із вченням про те, що справжні святі витримають у вірі. Ми ДІЙСНО маємо обов’язок перевіряти себе, а також наших провідників, і переконуватися, що ми перебуваємо у вірі (2 Коринтян 13:5-7).
До речі, письмову дискусію між прихильником вчення «раз спасений — завжди спасений» та прихильником вчення, що людина може втратити спасіння щоразу, коли грішить, можна знайти за адресою
http://www.biblequery.org/Doctrine.LoseSalvationOrNot/LoseSalvationOrNot.html.
Питання: Чи можуть люди втратити спасіння, як зазначено в Посланні до Євреїв 6:4-12?
В: Справжні християни мають різні погляди на це питання, але всі повинні погодитися з наступними пунктами.
1. Бог ніколи не буває здивований. Ще до народження будь-якої людини Бог точно знав усіх, хто потрапить до Неба (Об’явлення20:12 , 15; 17:8; Псалом 139:16).
2. Деякі люди будуть здивовані під час суду (Матвія7:21 –23).
3. Ми можемо бути впевнені у своєму спасінні (1 Івана5:13 ; Євреїв4:16 ;10:35 ; Дії8:13 , 20–23).
4. Наша справедлива впевненість не повинна перетворюватися на самовдоволення. Християни можуть втратити нагороди на Небі, і Філіп’ян 2:12-13 показує, що (після спасіння) ми маємо працювати над своїм спасінням із страхом і трепетом. Слава Богу, що саме Він діє в нас!
5. Існує таке поняття, як фальшиве навернення (1 Івана2:19 ; Єремія17:10 ; Якова 2:19; 2 Солунян 2:9-10; 2 Петра 2:17-22).
6. Ми можемо дізнатися, чи справжнє наше спасіння, перевіряючи самих себе (2 Коринтян 13:5-6), іншими словами, порівнюючи наше вчення та життя зі Святим Письмом.
7. Нам доручено бути витривалими (Євреїв6:11 ;10:36 ; Якова 1:3-4; 2 Тимофія 2:3; 4:5).
8. Святий Дух запечатав істинних віруючих аж до Дня Суду (Ефесянам 1:13-14; 4:30; Юда 24; 1 Тимофія 1:14). Святий Дух є запорукою того, що має настати (2 Коринтян 5:5).
Питання: Що означає уривок з Послання до Євреїв 6:4-12 про те, що більше не можна покаятися для спасіння?
Відповідь: Існує щонайменше шість точок зору.
1. Втрата спасіння віруючим: Християни, які вчать, що віруючі можуть втратити своє спасіння, тлумачать цей уривок так, що, раз втративши спасіння, його неможливо повернути. Хоча я чув, як хтось вчив, що це означає, що повернути спасіння «важко», це не те, що означає слово «неможливо» в Посланні до Євреїв 6. Див. «Складні вислови Біблії», с. 681–683, щоб дізнатися більше про цю точку зору.
2. Повернення віруючим свого спасіння: Девід О’Браєн у книзі «Сучасний посібник із вирішення біблійних труднощів» (с. 307–310) зазначає, що віруючий ніколи не може «загубити» своє спасіння, тобто жоден віруючий не може згрішити настільки тяжко, щоб, сам того не усвідомлюючи, втратити своє спасіння. Наше збереження спасіння не підтримується ділами, так само як і наше отримання спасіння не відбувається завдяки ділам. Однак справжній віруючий міг би свідомо вирішити «повернути» своє спасіння Богові. Тоді він був би подібний до тих, хто знав істину, але розіп’яв Ісуса. Він потрапить до пекла. О’Браєн тлумачить слово «неможливо» як неможливе для людини, але не неможливе для Бога.
3. Непростимий гріх. Ісус говорив про непростимий гріх у Матвія 12:31–32, Марка 3:28–30 та Луки 12:10–11. Один з авторів «Нової Женевської навчальної Біблії» (с. 1567, стаття «Непростимий гріх») вважає, що Послання до Євреїв 6:4-6, Послання до Євреїв 10:26-29 та 1-е Послання Івана 5:16-17 також стосуються непростимого гріха.
4. Втрата невіруючим можливості спасіння: Немає іншого шляху до спасіння, окрім смерті Ісуса та перебування Святого Духа в людині. Якщо людина відкидає (без покаяння) прихід до Бога через Ісуса (Івана 8:24) або блюзніть проти Святого Духа (Матвія 12:31-32; Марка 3:28-29), вона ніколи не потрапить до Неба. Люди можуть бачити й куштувати, але не можуть проковтнути.
5. Гіпотетичний аргумент ad hominem: якби спасіння можна було втратити, то його ніколи не можна було б відновити. Але оскільки спасіння не можна втратити, ці суворі слова є лише поясненням, а не попередженням. Р. С. Спроул у книзі «Now That’s a Good Question» (с. 592–594) дотримується цієї точки зору, хоча й зазначає, що не є категоричним у цьому питанні. Цікаво, що в «New Geneva Study Bible» (с. 1941) згадуються різні погляди, але не цей.
6. Втрата християнином права на подальше служіння: християнин, який відпав від віри, не матиме доброго свідчення, щоб продовжувати служити в цьому житті, і втратить свою славу в тисячолітті. Такої думки дотримується «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (с. 794).
Питання: У Посланні до Євреїв 6:18 сказано, що Всемогутній Бог може все, тож як же так, що Він не може брехати?
Відповідь: У Числах 23:19 та 1 Самуїла 15:29 сказано, що Бог не бреше, але в Посланні до Євреїв 6:18 сказано, що Бог не може брехати. Три взаємодоповнювальні відповіді, і всі вони правдиві.
1. Бог може зробити будь-яку «річ», але брехня не є річчю. Оскільки Бог створив усе Своїм словом (Буття 1, Псалом 33:6, 9), і все, що Він каже, збувається (Ісая 55:10–11), то все, що Він скаже, буде правдою.
2. На Бога не діють жодні зовнішні обмеження, але Бог може вирішити дотримуватися внутрішніх обмежень, які Він Сам встановив. Бог не може робити нічого, що суперечить Його природі, наприклад, брехати, чинити зло або зректися Себе.
3. Нарешті, як зазначається у книзі «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 223), «Всемогутній» означає, що Бог може робити все, що Він бажає. Оскільки Бог не бажає брехати, тут немає жодної проблеми.
Климент Римський (96–98 рр. н. е.) також посилається на концепцію, викладену в цьому вірші, — що Богу неможливо брехати, — у 1-му листі Климента, розділ 27, с. 12.
Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) також навчав катехуменів, що Бог є Всемогутнім, але Він не може померти, бути обманутим, брехати чи зректися Себе. Насправді, якби Він міг робити ці речі як Бог, Він насправді не був би Всемогутнім. У праці «Про Символ Віри», розділ 2, с. 371
Див. обговорення Єремії 32:17, 27 для отримання додаткової інформації.
Питання: Чи суперечить твердження в Посланні до Євреїв 6:18 про те, що Богу неможливо брехати, словам Ісуса в Матвія 19:26: «Для людини це неможливо, але для Бога все можливо»? Як може для Бога бути можливим усе, як стверджує Ісус, якщо, як стверджує Послання до Євреїв, Богу неможливо брехати?
Відповідь: Насправді для Бога існують чотири речі, які є неможливими. Бог не може:
Брехати (Послання до Євреїв 6:18)
Піддатися спокусі зла (Якова1:13 )
Зректися/заперечити Себе (2 Тимофія2:13 )
Присягати на когось більшого за Себе (Євреїв 6:13)
Для Бога немає нічого неможливого. Брехня та логічні суперечності не є «речами», і Бог їх не робить.
Питання: Які наслідки має віра в те, що Бог бреше, як зазначено в Євр. 6:18?
Відповідь: Одним із наслідків є те, що люди можуть відпасти від віри та приєднатися до секти, такої як Церква Об’єднання рев. Муна. Ось що каже рев. Мун.
«Якщо ти брешеш, щоб зробити когось кращим, це не гріх... Навіть Бог дуже часто бреше». «Майстер говорить»3/16/1973 , с. 11.
«Божественний принцип», с. 515: «Є дві причини, чому Ісус пророкував, що Господь прийде на хмарах. По-перше, це було зроблено, щоб запобігти оманам антихристів. Якби було чітко зазначено, що Христос прийде на землю у плоті, то плутанину, спричинену оманами багатьох антихристів, не вдалося б уникнути жодним чином. ... Але, на щастя, такого роду плутанини вдалося уникнути, оскільки всі віруючі, знаючи, що Христос прийде на хмарах, дивилися вгору, до неба».
«Божественне Принцип», с. 515: «По-друге, це було зроблено для того, щоб підбадьорити тих святих, які в той час йшли важким шляхом віри».
Однак: Називати Бога брехуном є серйозним гріхом, як свідчать 1 Івана 1:10; 5:10 та Тита 1:2. У Посланні до Євреїв 6:18 сказано, що Бог не може брехати, так само як і в Числах 23:19 та 1 Самуїла 15:29.
Якби брехати було нормально, чи було б нормально, щоб пастор Мун брехав про те, що він є Месією? Про що ще пастор Мун міг би вам брехати?
Питання: Що в Посланні до Євреїв 6:19 означає «якорь для душі», і в чому полягає роль цього якоря?
Відповідь: Якір має ланцюг, прикріплений до важкого металевого грузила або гака — власне, до основної частини якоря. Однак ланцюг не дуже допомагає без важкого гака. Так само нашим якорем є наша віра в Христа, і віра без якоря не була б міцною. Так само, якщо немає ланцюга, корабель дрейфує, і якір нічим не допомагає. Без віри люди теж можуть відплисти.
Питання: Чому в Посланні до Євреїв 7:1–10 Ісуса порівнюють із Мелхіседеком із Буття 14:18–20?
Відповідь: Одна з простих причин полягає в тому, що саме Старий Завіт порівнює Месію з Мелхіседеком. Псалом 110:4 показує, що Месія буде навіки священиком за чином Мелхіседека. Таємнича згадка про це міститься в Бут. 14:18-20. Значення цього показано дещо менш таємничим чином у Псалмі 110:4, а остаточно пояснено лише в Посланні до Євреїв 7:1-10.
Дійсно, автор Послання до Євреїв наголошує на деталях, які не були головними тезами в Книзі Буття. Наприклад, батько Авімелеха теж не згадувався, але це не робить його прообразом Христа. Автор Послання до Євреїв не може довести тези з Послання до Євреїв 7:1-10, спираючись на авторитет Книги Буття.
Однак він ніколи не стверджував, що робить це. Християни вірять, що Біблія була написана під натхненням і авторитетом Святого Духа. Автор Послання до Євреїв висвітлює три речі:
1. Доказ місця Месії у порівнянні з Мелхіседеком, ґрунтуючись на Псалмі 110:4.
2. Доказ того, що до священства Аарона існувало інше Боже священство.
3. Багато християн також розглядають Мелхіседека як доінкарнаційне явлення Христа.
До речі, секта в Кумрані розуміла Мелхіседека як небесного визволителя, який проголошував би Боже спасіння. Серед Сувоїв Мертвого моря Мелхіседек згадується в «Апокрифі Буття» (1QapGen) 22:14–17 та рукописі «Мелхіседек» (11Q13), а також у «Піснях суботньої жертви» (4Q401) та 4Q544. Про Мелхіседека згадували також Філон і Йосип Флавій, а також у «Таргумі Псевдо-Йонатана» до Книги Буття 14:18 та «Таргумі Неофіті I».
Питання: Що таке «поряд Мелхіседека» у Посланні до Євреїв 7:1-10?
Відповідь: Це не є вираз, характерний лише для християн, оскільки вперше він з’являється за тисячу років до Христа у Псалмі 110:4. Старий Завіт мало що розповідає про порядок Мелхіседека, за винятком трьох речей, які ми можемо вивести шляхом висновків.
1. Він є цілком незалежним від ізраїльського священства за чином Аарона.
2. Буття 14:18–20 показує, що він передував священству за Аароном.
3. Псалом 110:4 вказує, що він відіграватиме роль у майбутньому з приходом Месії.
Питання: Чи доводить Послання до Євреїв 7:1-11, разом із непорочним зачаттям Христа, що ми винні у гріхах усіх наших предків через те, що походимо від них?
Відповідь: Ні. У книзі Єзекіїля 18 та у Повторенні Закону 24:16 чітко сказано, що ми не несемо провини за гріхи наших батьків.
Більшість християн вбачають важливу практичну причину того, чому Ісус народився саме так; на відміну від нас, Ісус народився без гріховної природи. Немає потреби висувати другу причину, мовляв, Ісус не мав провини Йосипа, Адама чи будь-кого між ними.
Питання: Чи доводить Євр. 7:1-11, що ми винні в гріху Адама через те, що походимо від Адама?
Відповідь: Ні, з трьох причин.
1. Цей уривок не більше доводить провину за гріхи Адама, ніж доводить провину за гріхи всіх інших наших предків.
2. Ні, тому що Єзекіїль 18 і Повторення Закону 24:16 показують, що кожна людина помирає за свої власні гріхи. Там конкретно згадується, що ми не визнаються праведними завдяки праведності наших батьків, і ми не винні через гріх нашого батька.
3. Ні, бо навіть якщо ми й грішили несвідомо в Адамі, Римлянам 4:15 та 5:13 показують, що гріх не зараховується там, де немає закону.
Однак, хоча ми й не можемо бути винними у гріхах наших праотців, ми все одно можемо нести наслідки їхнього гріха.
Питання: Що це означає в Посланні до Євреїв 7:1-11?
Відповідь: Хоча прямі спостереження є зрозумілими, цікавим є зв’язок із тезою автора.
1. Авраам, віддавши десятину з військової здобичі Мелхіседеку — неєврейському священику Всевишнього Бога, — довів, що можна бути священиком, не належачи до роду Аарона.
2. Крім того, той факт, що Авраам, предок Левія, віддав десятину Мелхіседеку, свідчить про те, що священство Мелхіседека є вищим за ааронівське священство.
Питання: Чи був Мелхіседек у Посланні до Євреїв 7:2-4 насправді Ісусом, чи ні?
Відповідь: Існують дві версії щодо цієї загадкової постаті.
Мелхіседек був Ісусом: Мелхіседек міг бути Самим Христом, який з’явився на землі до Свого втілення у Віфлеємі. Оскільки сказано, що Мелхіседек не мав ні батька, ні матері, ні початку днів, ні кінця життя, то Мелхіседек є Ісусом, якщо тільки Послання до Євреїв 7:3 не означає просто, що ці речі не були записані в Книзі Буття. Багато ранніх християн вірили в це.
Мелхіседек був прообразом Ісуса: Мелхіседек був звичайною людиною, яка слідувала за Богом. Сказано, що Мелхіседек був «зроблений подібним до Ісуса», а Христос був священиком «за чином Мелхіседека», але ніде не сказано, що Ісус є Мелхіседеком.
Питання: Чи говорить Писання в Посланні до Євреїв 7:2-11, що Мелхіседек однозначно є Ісусом, чи ні?
Відповідь: Відповідь проста і має бути зрозумілою для всіх: Писання цього не стверджує. Це двозначно, і, найімовірніше, навмисно. Важливо, що суть Послання до Євреїв 7:2-11 є зрозумілою незалежно від того, чи є Христос Мелхіседеком, чи ні.
Питання: Чи перевтілився Мелхіседек у Посланні до Євреїв 7:3?
В: Ні. Хоча насправді існує п’ять дуже різних теорій реінкарнації: західна (Нью-Ейдж), індуїстська, буддійська, алавітська мусульманська та гулатська мусульманська, цей вірш не підтверджує жодної з них. У Посланні до Євреїв 7:3 Ісус порівнюється з Мелхіседеком. Дехто вважає, що Мелхіседек є просто аналогією або «прообразом» Христа. Інші вважають, що Мелхіседек насправді був доінкарнаційним проявом Христа. У будь-якому разі, всі християни погоджуються, що Ісус існував від початку часів. Однак віра в те, що Бог-Син існував від вічності, не означає, що хтось із нас існував до свого зачаття.
Питання: Чи показує уривок з Послання до Євреїв 7:9-10, що людський плід є лише потенційно людиною, а не справжньою людиною, і тому аборт є прийнятним?
Відповідь: Ні. По-перше, Левій не був прямим сином Авраама, а його правнуком. Наводити аргумент про неважливість життя плоду, спираючись на важливість походження Левія, свідчить про відчайдушну спробу знайти біблійні аргументи на користь аборту. Див. обговорення Рим. 5:12 для отримання додаткової інформації.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 7:14 автор пояснює, що священик може походити з Юди?
Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.
1. Ісус походив з Юди у двох сенсах: як через свого законного прийомного батька (Йосипа), так і через Марію, від якої народився.
2. Визнається, що ніхто з Юди не міг бути священиком за чином Аарона.
3. Але можуть існувати й інші чини священиків. Зокрема, Мелхіседек був священиком, який не походив від Аарона і жив раніше за Аарона.
4. Священицький чин Мелхіседека був вищим за священицький чин Аарона, оскільки
4а. Предки Аарона та Левія сплачували десятину Мелхіседеку.
4б. Про це було сказано у прямій клятві від Бога в Псалмі 110:4.
5. Ісус був призначений Богом Отцем служити священиком за чином Мелхіседека, а не Аарона.
Питання: Чому в Посланні до Євреїв 7:18 Бог часто чинить інакше, ніж очікує Його народ?
Відповідь: Іноді це може бути через те, що ми маємо занижені або хибні очікування, але часто причина лежить глибше. Бог часто може віддавати перевагу несподіваному (для людей) перед очікуваним, щоб слава належала Йому, а не нам. Це також нагадує нам, що Його шляхи та думки набагато вищі за наші, як сказано в Ісаї 55:8-9. Це також нагадує нам, що це відбувається не завдяки нашій силі чи могутності, а завдяки Божому Духу, як вчить Захарія 4:6б.
Питання: У Посланні до Євреїв 7:19 та 8:13, чи Закон Мойсея не зробив нічого досконалим, чи Закон був досконалим, як сказано у Псалмі 19:7?
Відповідь: У цих віршах «досконалий» означає «виконати своє призначення». Закон був досконалим у своєму призначенні — показати нам Божі заповіді, як свідчить Рим. 3:20. Але Закон не був досконалим у тому, чого він ніколи не мав на меті робити, — спасати людей. Закон нікого не спасав, а отже, не міг зробити жодну людину досконалою; це робить Бог. Насправді ми не маємо заповідей, яких слід дотримуватися; натомість ми маємо слідувати за Христом і дотримуватися Його заповідей.
Питання: Чи мали рацію євреї, припинивши приносити жертви після руйнування Храму, як зазначено в Посланні до Євреїв 7:27, оскільки жертви слід було приносити лише тоді, коли існував храм?
Відповідь: Це було б новиною для Давида, який протягом усього свого правління зберігав Ковчег у наметі. Якщо задуматися, це було б новиною і для Мойсея, Йошуа, Дебори, Гедеона, Самуїла та інших. У Старому Завіті (Танах) немає жодного вірша, який би говорив, що, хоча вони приносили жертви до того, як мали Храм, після того, як Храм був збудований і зруйнований, вони не могли повернутися до того, що робили раніше.
Питання: У Посланні до Євреїв 8:1 Ісус був нашим священиком чи нашою жертвою?
Відповідь: І тим, і іншим. Послання до Євреїв 8:1 починається словами: «Суть того, про що ми говоримо…», тож це є кульмінацією того, чому автор обговорював усі попередні теми. У цій унікальній ситуації Ісус був і нашим Первосвящеником, і нашою жертвою.
Питання: Як, згідно з Євр. 8:1 та Євр. 9:11, Ісус мав право бути нашим первосвящеником?
Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, важливо спочатку зрозуміти роль первосвященика. Первосвященик робив те, чого не міг зробити жоден інший священик: у День Покаяння він входив у Святе Святих і приносив жертви Богові. Як людина, він представляв народ перед Богом. Бог обрав нащадків Аарона, щоб вони представляли Бога перед народом. Ісус має право бути нашим первосвящеником щонайменше з чотирьох причин.
1. Ісус раз і назавжди приніс жертву за нас, пожертвувавши Самого Себе. Ісус спокутував наші гріхи. Петро, Мойсей та Іван були добрими людьми, але вони не були здатні спокутувати наші гріхи, бо не були безгрішними.
2. Як і інші первосвященики, Ісус представляє Бога перед нами. Він може робити це краще, ніж будь-який звичайний смертний первосвященик, бо Ісус є Богом (Євреїв 1:8-9; Івана20:28 ), і в Ньому мешкає повнота Божа (Колосян1:19 ).
3. Як і інші первосвященики, Ісус представляє нас перед Богом. Він може це робити, бо був у всьому подібний до нас (Євреїв 2:17).
4. Ізраїльтянам потрібен був новий первосвященик щоразу, коли помирав старий первосвященик (До Євреїв 7:23-25). Ісус живий на Небі, і Він той самий вчора, сьогодні й навіки (До Євреїв 13:8).
Питання: Чи можна, з огляду на Євр. 8:1-3, називати когось із людей на землі сьогодні нашим священиком?
Відповідь: Наявність будь-яких інших священиків є зайвою. Ісус — єдиний священик, який нам потрібен сьогодні, принаймні з трьох причин.
У Посланні до Євреїв 8:1 Ісус прямо названий нашим первосвящеником.
У минулому Ісус раз і назавжди приніс одну жертву (Послання до Євреїв 10:14), раз і назавжди (Послання до Євреїв 9:12; 10:10). Католики та деякі лютерани повинні звернути увагу на те, що у Посланні до Євреїв9:26 чітко показано, що Ісус не страждав від заснування світу.
Навіть сьогодні Ісус живе, щоб заступатися за нас перед Отцем (Послання до Євреїв7:25 ).
З іншого боку, у меншому сенсі всі віруючі є священиками згідно з 1 Петра 2:9; Об’явлення 1:6 та 5:10.
Питання: Яку мету мав приклад Скинії, наведений у Посланні до Євреїв 8:5?
Відповідь: Бог приніс Своє правління та Царство на землю. У Посланні до Євреїв 8:5 сказано, що Скинія була копією та тінню того, що є на Небі. Однак, так само як двовимірний малюнок не є ідентичним двовимірній фотографії, а тим більше тривимірному об’єкту, це не означає, що Небо є точно таким, як земна Скинія. Скинія була збудована не для Бога, якому вона не була потрібна, а для того, щоб Бог показав нам образ Своєї відокремленості та святості.
Питання: Чи підтверджує твердження в Посланні до Євреїв 8:5 про те, що Скинія є тінню небесних речей, платоністську ідею про те, що наш світ є тінню справжнього світу ідей?
Відповідь: Ні. Хоча, ймовірно, більшість носіїв грецької мови були принаймні дещо знайомі з Платоном, світ ідей Платона не складався з матеріальних структур. Наприклад, філософія Платона (досить безглуздо) вчила б, що дивани в цьому світі є недосконалими, модифікованими копіями абстрактного «ідеального дивана». Так само ліжка є недосконалими, модифікованими копіями «ідеального ліжка». Проблема виникає з диванами La-Z-Boy або розкладними ліжками. Можливо, ідеальний світ мав створити нову сутність у той час, коли у реальному світі було винайдено диван La-Z-Boy.
На відміну від греків, автор Послання до євреїв та інші автори Біблії розуміли, що Небо є матеріальним, з (прославленим) тілом та структурою. Інші стародавні єврейські книги, які свідчать про те, що вони розуміли земний Скинію як копію матеріальної Небесної Скинії, — це 2 Книга Баруха 4:5; «Історія юдеїв» 3:123 (бл. 93–94 рр. н. е.) та «Війна юдеїв» 5:212–213, обидві авторства Йосипа Флавія.
Питання: У Посланні до Євреїв 8:5–7, 13; 9:1, 15; 10:9, 16, оскільки Мойсеїв закон був першим завітом, то що ж тоді можна сказати про завіти з Адамом, Ноєм та Авраамом?
Відповідь: Ці угоди були укладені з окремими особами, а не з нацією чи народом. Див. також наступне запитання.
Питання: У Посланні до Євреїв 8:5-7,13; 9:1,15; 10:9,16, чи вчить Біблія про «завіти» чи про «диспенсації»?
Відповідь: Біблія вчить і про те, і про інше. Насправді є сім пунктів, щодо яких християни-завітові та диспенсаціоналісти можуть дійти згоди, а також деякі розбіжності.
Погодження:
А1. Усі, хто був, є або буде спасений, спасаються через Ісуса. (Євреїв 11:39–40; Тита 2:11; Євреїв 2:9; 1 Івана 2:2; 1 Тимофія 2:6) Див. книгу «1001 Bible Questions Answered», с. 77–78, 85 (автор — диспенсаціоналіст), щоб дізнатися більше про те, як віруючі Старого Завіту були «спасенні точно так само, як спасенні віруючі Нового Завіту» через Христа.
A2. У Старому Завіті люди також індивідуально укладали завіт з Богом (Псалом 50:5).
A3. Бог уклав низку угод з Адамом, Ноєм, Авраамом, Ісаком та Йошуа.
A4. У Старому Завіті люди колективно укладали завіт з Богом (Єремія 34:13, 18).
A5. Було й буде лише два завіти: перший — за Мойсея (Євреїв 9:9), а другий — вічний завіт (Євреїв13:20 ), який є вищим (Євреїв 8:6).
A6. Зараз ми перебуваємо в диспенсації/управлінні благодаті (Ефесянам 3:2). Старий Завіт очікував на спокуту Христа, тоді як ми зараз оглядаємося назад на спокуту Христа.
A7. У майбутньому настане епоха, коли все буде об’єднане під владою Христа (Ефесянам1:10 ).
Відмінності та акценти:
Різні теологи-завітникі та диспенсаціоналісти не погоджуються щодо низки питань:
1. Теологи завіту стверджують, що всі Божі обітниці Старого Завіту сьогодні виконуються лише в Церкві. Невіруючі євреї були відщеплені, і відтоді «Ізраїль Божий» — це церква, а сучасні євреї нічим не відрізняються від будь-якої іншої етнічної групи. Проте Р. С. Спроул у книзі «Ось це гарне запитання» (Now That’s a Good Question), с. 504–505, на основі Римлян 11 вчить, що «Бог ще має написати інший розділ для єврейського народу як такого».
Диспенсаціоналісти стверджують, що деякі Божі обітниці Старого Завіту будуть виконані в майбутньому Ізраїлі, наприклад, щодо 144 000. Сучасні євреї досі є Божим обраним народом. Щодо застосування цієї теології, то саме диспенсаціоналісти, а не прихильники теорії завіту, сприяли організації гуманітарних повітряних перевезень, щоб допомогти євреям у колишньому Радянському Союзі виїхати та повернутися до Ізраїлю.
2. Загалом диспенсаціоналісти не приділяють такого ж значення дотриманню Закону, зокрема закону про десятину та суботу/День Господній. Див. книгу «Now That’s a Good Question», с. 436–438, де викладено ковенантистський погляд на десятину як закон, що діє сьогодні, та книгу «1001 Bible Questions Answered», с. 107, де викладено диспенсаціоналістський погляд на те, чому сьогодні це не закон, а питання свободи. У книзі «1001 Bible Questions Answered», с. 109–110, пояснюється, чому субота не актуальна для сьогодення.
3. Ультрадиспенсаціоналізм, який відкидається Даллаською богословською семінарією (див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 114) та іншими диспенсаціоналістами, вчить, що ми зараз живемо в іншій диспенсації, ніж у часи Нового Завіту, і що хрещення сьогодні не є дійсним. Див. обговорення 1 Коринтян 1:17 для отримання додаткової інформації про помилковість ультрадиспенсаціоналізму.
4. Один із теологів завіту, Джон Герстнер, стверджує, що диспенсаціоналісти недостатньо підкреслюють роль Христа у спасінні всіх людей у всі часи. Диспенсаціоналісти заперечують це звинувачення.
Як приклад погляду, заснованого на завіті, Р. С. Спроул у книзі «Ось це хороше запитання» (Now That’s a Good Question), с. 283–284, зазначає: «Спасіння відбувається в Старому Завіті точно так само, як і в Новому Завіті, — через віру. Єдина відмінність полягає в тому, що віра в Старому Завіті ґрунтувалася на майбутній обітниці, яка ще не була виконана».
5. Теологи завіту, такі як Герстнер та автори «Нової Женевської навчальної Біблії» (1990 р.), стверджують, що деякі диспенсаціоналісти проповідують «дешеву благодать» та ігнорують Божий закон. Один випускник семінарії-диспенсаціоналіст, якого я знаю, прочитавши це, здивовано вигукнув. Зрозуміло, що диспенсаціоналісти також заперечують це звинувачення. Однак саме деякі диспенсаціоналісти, а не теологи завіту, пропагували погляд, що можна стати християнином, лише прийнявши Ісуса як свого Спасителя, а визнання Його своїм Господом було пізнішим варіантом.
6. Екстремістське вчення диспенсаціоналістів іноді наголошує на тому, що сьогодні спасає Євангеліє, майже повністю виключаючи той факт, що саме Бог спасає. Чи Бог безсилий спасти немовлят та людей із тяжкими розумовими вадами, оскільки вони не чули Євангелія?
Загалом, той факт, що деякі люди доводять певну точку зору до крайності, не доводить, що ця точка зору є хибною, якщо її неекстремістська версія містить рівновагу, яка захищає від крайнощів. Однак екстремісти, які доводять свою точку зору до логічних висновків, дійсно демонструють, що вся ця точка зору є хибною, якщо немає вчення, яке забороняє доводити її до крайності.
Питання: У Посланні до Євреїв 8:10 сказано, що Ісус помер за всіх, тож як же другий завіт може бути укладений лише з домом Ізраїля?
Відповідь: У Посланні до Євреїв 8:10 сказано, що завіт буде з Ізраїлем; там не сказано, що ні з ким, крім Ізраїлю. Однак, якщо правильно це розуміти, завіт укладено з Ізраїлем, а всі віруючі усиновлені в Божий обраний народ. Два конкретні моменти:
1. Усі віруючі є духовними синами Авраама, згідно з Ефесянам 2:12-13; Галатам 4:24-28; Римлянам 4:12, 16-17.
2. Навіть євреї, які відмовляються вірити в Ісуса, помруть у своїх гріхах, згідно з Матвія 23:29-33; Івана 8:24; Діяння20:21 ;2:37 -40; та Римлянам 9:6.
Питання: Чи маємо ми, згідно з Євр. 8:11 та Єр. 31:33-34, навчати одне одного?
Відповідь: Так, повинні. Цей вірш не просто говорить, що ми не повинні навчати один одного. Натомість він говорить, що ми не повинні навчати один одного, кажучи: «Пізнайте Господа», бо всі віруючі пізнають Господа.
Тут криється важливий богословський момент. Якщо в часи Старого Завіту лише у небагатьох віруючих мешкав Святий Дух, то в часи Нового Завіту Святий Дух мешкає в усіх віруючих. Іоанна14:23 показує, що всі, хто має Христа, мають і Святого Духа. Римлянам 8:9-11 показує, що ті, хто сьогодні не має Святого Духа, не мають і Христа.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 8:13 Старий Завіт міг зникнути, якщо Ісус у Матвія 5:18 та Луки 16:17 сказав, що ні одна йота чи титла не минуть?
Відповідь: У Луки 16:17 Ісус сказав, що Закон не перестане діяти. У Матвія5:18 Ісус сказав, що жодна йота чи титла не перейде, доки все не виконається. Див. обговорення Римлян 7:6 для додаткової інформації.
Питання: У Посланні до Євреїв 9:2-4, коротко кажучи, чи був золотий жертовник для кадіння у Святому Святих, чи він був у Святому, як показують Вихід 30:6 та Левит 16:12-13,18?
Відповідь: Деякі стародавні рукописи книги Євреїв вказують, що цей вівтар знаходився у Святому, однак нам не потрібно посилатися на ці рукописи, щоб відповісти на це запитання.
Коротка відповідь: Чи була завіса частиною Святого місця чи Святого Святилища, оскільки вона розділяла ці два приміщення? Можна сказати, що вона була частиною обох. Так само 1 Царів 6:22 дає відповідь щодо жертовника. Там сказано, що жертовник «належав» до Святого Святилища. Жертовник разом із завісою утворював межу, коли завісу відсували, щоб первосвященик міг пройти крізь неї в День Покаяння.
Більш детальне пояснення дивіться у наступному запитанні.
Питання: У Посланні до Євреїв 9:2-4, чи перебував золотий жертовник для кадіння у Святому Святому, чи у Святому, як показують Вихід 30:6 та Левит 16:12-13,18?
Відповідь: Коротка відповідь наведена у попередньому питанні.
Довга відповідь: Існує так багато пояснень на це питання, що розібратися в них і знайти правильне — справжня головоломка. Усі відповіді можна розділити на три категорії: слова, переміщення та призначення. У кожній з них є найменш ймовірна відповідь і одна або дві більш ймовірні.
Спочатку три факти, які не мають прямого стосунку до відповіді, а потім сама відповідь.
Факт 1: Використання у День Покаяння: Священик входив у Святе Святих лише раз на рік. Священик брав розжарене вугілля з цього вівтаря і проходив за завісу у Святе Святих (Левит 16:12-13).
Факт 2: Розташування жертовника: Вихід 30:1-10 показує, що священик (не обов’язково первосвященик) мав щоранку палити кадило на покритому золотом жертовнику. Саме це робив Захарія, батько Івана Хрестителя, коли до нього з’явився ангел біля цього жертовника (Лука 1:8-11). Захарія входив до однієї з груп священиків, а отже, не був первосвящеником. Книга Левіт 16:12 також показує, що жертовник знаходився у Святому місці, а не у Святому Святому. 1 Царів 6:22 може означати, що жертовник був у Святому Святому, але не обов’язково. 1 Царів 6:22 лише говорить, що він «належав» до найсвятіших речей (мається на увазі День Покаяння), а не те, що фізично там знаходився. Згідно з книгою «When Critics Ask» (с. 517), Філон, Йосип Флавій та інші єврейські автори також стверджували, що він перебував у Святому місці. На противагу цьому, в «Апокаліпсисі Баруха» 6:7 зазначено, що жертовник перебував у Святому Святому.
Факт 3: Два вівтарі (малоймовірно): Хоча могло бути два вівтарі, це вкрай малоймовірно, оскільки ні в Біблії, ні в позабіблійних джерелах немає згадок про два вівтарі.
Тлумачення слова (малоймовірно): Буквальне грецьке слово в Посланні до Євреїв 9:3 означає «прилад для кадіння». З граматичної точки зору воно може позначати кадильницю, яку священик носив із собою. Однак це малоймовірно, оскільки в такому разі Послання до Євреїв детально описувало б кожну з інших трьох частин обстановки Скинії, згадувало б кадильницю, а про жертовник для кадіння мовчало б. Крім того, єврейські автори Філон та Йосип Флавій використовують це слово для позначення жертовника.
Відмінності в рукописах Старого Завіту: Хоча і Масоретський текст, і Септуагінта вказують, що жертовник знаходився у Святому місці, Самарійський П’ятикнижжя стверджує, що він був за завісою (у Святому Святих).
Відмінності в рукописах Нового Завіту: Грецькі рукописи «Ватиканус», коптські та ефіопські версії вказують, що він перебував у Святому місці, а не у Святому Святих. Однак це, ймовірно, не є оригінальним текстом.
Ранньохристиянський твір: У книзі 4, рядки 140–145 твору Тертуліана «П’ять книг проти Маркіона» згадується золотий вівтар у Святому Святих.
Щорічне переміщення вівтаря в День Покаяння (малоймовірно): Чи переміщували вівтар раз на рік? Це малоймовірно. Вівтар був виготовлений з дерева акації й обшитий золотом. Він був невеликим — розміром приблизно 3 фути на 1 ½ фута на 1 ½ фута. Лите золото має дуже високу щільність — приблизно 19,3 г/см³. Якщо припустити, що товщина золотого покриття становила одну восьму дюйма, вага золота становила б 225–235 фунтів. Хоча його міг би штовхати один чоловік, для священика, який також мав нести ладан і кадильницю для вугілля, він був не надто зручним для перенесення. Інші священики не могли допомогти нести його всередину Святого Святих (Левит 16:17; Євреїв 9:7). Отже, в День Покаяння вівтар, ймовірно, не переміщували.
Одноразове переміщення жертовника: Існував «жертовник, що належав до внутрішнього святилища», як зазначено в 1 Царів6:22 . Єврейський текст тут є двозначним: це може означати або те, що за часів Соломона жертовник розташовувався у Святому Святих, або те, що жертовник належав до Святого Святих. Якщо мається на увазі перше значення, то жертовник перебував у Святому Святих у Храмі Соломона. Однак це малоймовірно, оскільки Захарія (Лк. 1:8–11) палив кадило на цьому вівтарі, коли йому з’явився ангел, як це передбачалося для священиків (а не лише для первосвященика) у Левит 16:12. Поза Біблією ми отримуємо суперечливі відомості з цього приводу. Філон та Йосип Флавій стверджують, що жертовник знаходився у Святому місці, але в «Апокаліпсисі Баруха» 6:7 зазначено, що жертовник був у Святому Святилищі.
Рух завіси: Припустимо, що мається на увазі друге тлумачення 1 Царів 6:22. Ключовою відсутньою інформацією є те, як священик, тримаючи в одній руці кадильницю, повну вогню та кадила, а в іншій — кров на пальці, міг пройти за завісу. (Він не міг просто пролізти під нею.) Матвія 27:51 вказує, що завіса складалася не з двох завіс, з’єднаних посередині, а була одним суцільним полотном. Припустимо на мить, що священик просто протиснувся між стіною та завісою з одного боку. Це було б проблематично з усіма речами, які він ніс, і з надією, що кадильниця не підпалить завісу. Більш імовірним сценарієм є те, що священик розсунув завісу, принаймні частково, а потім увійшов. Після того як завіса була розсунута, жертовник став частиною Святого Святих і використовувався під час церемонії там.
Це схоже на наші молитви на землі. Ми грішні й не є частиною Божого Святого Святих у Небі. Однак одного дня для нас завіса буде відсунута, і Об’явлення 5:8; 8:3-4 показує, що не лише ми, а й наші молитви будуть у Святому Святих у Небі. (Це нібито спонукає вас молитися, чи не так?)
Питання: Чи є кам’яні скрижалі, згадані в Посланні до Євреїв 9:4, тим самим, що й «Книга Закону» у Повторенні Закону 31:24-26?
Відповідь: Ні. Повторення Закону 31:24-26 показує, що Книга Закону — це Тора (перші п’ять книг Біблії), а не Десять Заповідей. Оригінальна Тора була розміщена поруч із ковчегом, а не всередині нього. Кам’яні скрижалі — це Десять Заповідей.
Питання: У Посланні до Євреїв 9:4 ці три речі знаходилися в ковчезі Завіту чи перед ним, як натякають Вихід 16:33-34, Числа 17:10-11, 1 Царів 8:9 та 2 Хронік 5:10?
Відповідь: До речі, ковчег також називають ковчегом Свідчення (Вихід 25:16-22), оскільки в ньому зберігалося «свідчення», тобто кам’яні скрижалі Десяти заповідей.
Раніше в ковчезі: у Вих. 16:33-34 сказано, що посудину з манною поставили перед Господом, щоб зберегти її для майбутніх поколінь. У Чис. 17:10-11 сказано, що вони мали покласти жезл Аарона перед Свідченням. Хоча лише в Євр. 9:4 сказано, що ці речі були покладені всередину ковчега, можна припустити, що їх і справді поклали в ковчег. У Вихід 25:21, Вихід 40:20 та Повторення Закону 10:2,5 сказано, що Мойсей поклав кам’яні скрижалі в ковчег. Оскільки у Вихід 40:20 сказано, що кам’яні скрижалі були покладені в ковчег, цілком можливо, що інші два предмети також були покладені туди в той самий час.
Через 500 років, за часів Соломона, після того як ковчег був захоплений філістимлянами і 70 чоловіків заглянули всередину ковчега (1 Самуїл 6:19), у 1 Царів 8:9 та 2 Хронік 5:10 згадується, що всередині ковчега були лише кам’яні скрижалі. У Посланні до Євреїв 9:4 йдеться про те, що спочатку знаходилося всередині ковчега.
Питання: У Посланні до Євреїв 9:6-9, у чому полягав сенс усього цього поділу в скинії?
Відповідь: У деяких сучасних будівлях доступ до певних частин, таких як електричні приміщення, обмежено з міркувань безпеки, щоб зменшити кількість смертельних випадків.
У часи Старого Завіту це наочно підкреслювало відокремлення Святого Бога від грішної людини. Навіть первосвященик міг заходити туди лише раз на рік. Це був лише один конкретний чоловік, з однієї родини, з одного племені, з усього народу. За словами Йосипа Флавія, у часи існування храму, коли священик заходив туди, у нього було дванадцять дзвіночків на подолі одежі та мотузка навколо талії. Що сталося б, якби Бог був настільки незадоволений священиком, що той помер у Святому Святих? Хто б виніс його звідти? Ось чому на талії був мотузок — щоб хтось міг витягнути його, — а дзвіночки дзвеніли, сигналізуючи, що він ще рухається.
Єврейські рабини в Талмуді «Йома» 5:1 кажуть, що коли первосвященик заходив, «він не затягував свою молитву, щоб не налякати Ізраїль». Після того, як він заходив (і виходив), він влаштовував бенкет зі своїми друзями.
Питання: Що саме мається на увазі під «викупленням» у Посланні до Євреїв 9:12–14?
Відповідь: Для єврейського народу це не було таємницею; це було звичним поняттям у Старому Завіті. Кожна первістка серед тварин мала бути принесена в жертву, за винятком того, що її можна було «викупити» чимось замість неї, згідно з Вихід 13:13.
Так само первістків серед дітей слід було викупити, приносячи в жертву тварину, як показано у Вихід 13:14-16. У Луки 2:23-24 Марія та Йосип принесли жертву після народження Ісуса, як наказано у Левит 12:6-8.
Бог викупив ізраїльтян із єгипетського рабства (Вихід 6:6 та Повторення Закону 7:8).
Загалом, значення слова «викуп» (грец. lytrosis) полягає у звільненні чогось шляхом сплати викупної ціни, як зазначено в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 12, с. 86.
У часи Старого Завіту Бог спасав людей «в кредит», знаючи, що зробить Христос.
Питання: Чи мала виплата Христа за наші гріхи, про яку йдеться в Посланні до Євреїв 9:15, зворотну силу?
Відповідь: Безумовно, так. У Посланні до Євреїв 9:15 сказано, що Христос помер за гріхи, скоєні за Першим Завітом. Згідно з певним знанням Бога, Ісус був забитий ще до заснування світу (Об’явлення 13:8). Римлянам 3:25 також вказує, що Він зробив це за попередні гріхи, які до того часу залишалися без покарання.
Питання: У Посланні до Євреїв 9:21, де сказано, що скинія та інші речі були окроплені кров’ю?
Відповідь: У Старому Завіті про це не сказано; але, очевидно, єврейський народ знав про це. Йосип Флавій згадує про це у праці «Старожитності євреїв», книга 3, с. 205–206. [viii 6].
Питання: Чи міг Ісус, згідно з Євр. 9:25–28, приноситися в жертву багато разів під час римо-католицької меси разом із хлібом і вином?
Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це.
Лютерани та католики кажуть, що так. Один лютеранин вчив, що, оскільки Бог є позачасовим, спокута також може бути позачасовою. Вечеря Господня є зв’язком у часі з тим моментом, коли Христос помер на хресті, завдяки позачасовості Бога.
Православні християни вчать про реальну присутність Христа в Євхаристії, але залишають таємницею, як саме це відбувається.
Більшість протестантів відповідають «ні».
В Євангелії від Івана 19:30 «Звершилося» — це останні слова Ісуса. Це насправді бухгалтерський термін, який можна перекласти як «сплачено в повному обсязі».
У Посланні до Євреїв 9:25-28 чітко вчить, що Ісус не приносить жертву знову і знову; навпаки, Ісус був принесений у жертву один раз.
У Посланні до Євреїв 10:11-12 сказано, що Ісус не виконував Свій релігійний обов’язок день у день; навпаки, Ісус приніс навіки одну жертву за гріхи. Потім Ісус сів — це положення, що символізує спокій, благовоління та честь.
Питання: Чи може, згідно з Посланням до Євреїв 9:27-28, реінкарнація бути правдою та сумісною з християнством?
Відповідь: Ні, з кількох причин.
Загалом, у останній день Бог воскресить усіх у тілесній формі, що не має сенсу, якщо ми не маємо одного, і лише одного, тіла.
У Посланні до Євреїв 9:27-28 конкретно сказано: «Як людині призначено раз померти, а потім постати перед судом».
У 2 Сам. 12:22-23 Давид сказав про свого померлого немовля: «Я піду до нього [до могили], але він не повернеться до мене». Писання точно фіксує слова Давида, але цей вірш не доводив би правильності думки Давида, якби не поєднання з Євр. 9:27-28.
У Еклезіаста 11:3 сказано, що куди б не впало дерево, там воно й залишиться. Контекст Еклезіаста 11:1-3 — це причина і наслідок, а контекст усієї книги — життя і смерть під сонцем.
Реінкарнація була відсутня не лише в усьому Старому та Новому Завіті, але й у єврейській та християнській традиції. У цю концепцію вірили лише деякі язичницькі греки. Християни знали про цю концепцію і категорично відкидали реінкарнацію як небіблійну, про що свідчить Іполит.
Іполит (у праці «Проти Платона», вірш 2) у своєму розлогому обговоренні Аїду також коротко згадує, що воскресіння не означає перенесення душі в інші тіла, а скоріше те, що Бог воскрешає самі тіла. У праці «Спростування всіх єресей», 1:2, Іполит згадує, що піфагорійці вірили в помилкове вчення про те, що душа переходить через послідовні тіла.
У творі «Октавій» Мінуція Фелікса, розд. 34, с. 194 (після 205 р. н. е.) ідея повернення людських душ у тілах тварин [реінкарнація] названа «непристойністю блазнів».
Якщо хтось вирішує вірити в реінкарнацію, незважаючи на те, що говорить Біблія, — це одне, але, будь ласка, не брешіть про те, що говорить Біблія. Використовуйте будь-які людські слова, які забажаєте, але, будь ласка, не намагайтеся перекручувати Боже слово, щоб сказати те, чого Бог не говорив.
Більше про реінкарнацію див. у коментарях до Луки 1:15; 1 Коринтян 15:37; Галатів 1:15-16, Галатів 6:7-8, Євреїв 7:3 та Якова 3:6.
Питання: Що в Євр. 9:28 і далі означає вираз «ті, хто чекає» (apekdechomenois)?
Відповідь: Це слово вживається сім разів у Новому Завіті: Римлянам 8:19, 23, 25; 1 Коринтян 1:7; Галатам 5:5; Філіп’янам 3:20; Євреям 9:28. Щоразу воно стосується тих, хто чекає на повернення Христа. Наскільки доречно називати себе та членів вашої місцевої церкви «тими, хто чекає»?
Питання: У Євр. 10:1-2, у фільмі «Шоу Трумана» герой жив у нереальному світі. У певному сенсі віруючі Старого Завіту жили у «світі тіней», маючи лише тінь Христа у старозавітних жертвоприношеннях. Як ми живемо у «світі тіней» сьогодні?
В: Грецьке слово «тінь» (skia) може позначати різні види тіней, зокрема контур, який художник наносить на полотно перед тим, як заповнити його кольорами. Ми живемо у світі, де деякі речі є копіями того, що існує на Небесах. Хоча ця земля здається нам реальною у наших трьох вимірах плюс час, вона не є такою реальною, як вічність, яка має хтозна-скільки вимірів. Коли хтось помирає у цьому світі, здається, ніби «гра закінчилася». Але насправді ми щойно завершили пробну версію гри і перейшли на новий рівень.
У світі тіней можуть бути натяки на те, що речі не є цілком постійними. Наприклад, як зазначено в «Біблійному коментарі віруючого» (с. 2188): «Регулярне повторення жертвоприношення робило їх неефективними. Про того, хто мусить щогодини приймати ліки, щоб вижити, навряд чи можна сказати, що він вилікувався. Замість того, щоб заспокоїти совість, левитська система щороку пробуджувала її. За прекрасним обрядом Дня Покаяння ховалося щорічне нагадування про те, що гріхи лише прикривалися, а не усувалися».
Питання: У Посланні до Євреїв 10:4–11 сказано, що кров биків і козлів не могла зняти гріхи, то чому ж євреям доводилося приносити їх у жертву протягом 1 400 років?
Відповідь: Див. обговорення Виходу 30:12, Левіта 4 та Левіта 5:13, щоб знайти відповідь.
Питання: У Посланні до Євреїв 10:5, чи є слова «тіло, яке Ти приготував для мене» цитатою з Псалма 40:6 «Ти відкрив [проколов] мої вуха»?
Відповідь: У Масоретському тексті сказано: «Ти проколов мої вуха». Єврейських рабів мали звільняти кожні сім років, але вуха проколювали тому рабу, який добровільно вирішив служити своєму господареві все життя.
У Септуагінті сказано: «тіло, яке Ти приготував для мене». У перекладах Старого Завіту Симмаха та Теодотіона також вживається слово «тіло». Отже, Псалом 40:6, ймовірно, було змінено в Масоретському тексті. (До речі, у Сувоях Мертвого моря Псалом 40:6 не збереглося).
Так чи інакше, Ісус був пристосований до слухняного служіння.
Питання: Чи було тіло Ісуса в Посланні до Євреїв 10:10 захоплене сатаною, як вчить реверенд Мун, засновник секти «Церква Об’єднання»?
Відповідь: Ні. Спочатку наведемо слова так званого месії, пастора Муна, а потім — те, що говорить Слово Боже.
1. Реверенд Мун каже: що жертва Авраама стала власністю сатани.
«Божественний принцип», с. 269: «…Те, що Авраам приніс жертви, не розрізавши голуба навпіл, призвело до того, що він, так би мовити, приніс у жертву власність Сатани, і тому жертвопринесення закінчилося твердженням, що ця жертва належала Сатані».
«Божественний принцип», с. 330: «Через те, що Мойсей двічі ударив по скелі зовні в гніві... його [Мойсея] тіло було захоплене сатаною, і він помер у пустелі, але внутрішньо... [він все ще міг давати людям воду зі скелі]».
«Божественний Принцип», с. 148: «Ісус не зміг здійснити мету провидіння фізичного спасіння, оскільки його тіло було захоплене сатаною. Однак він зміг закласти основу для духовного спасіння… через… кров на хресті».
2. Бог каже: що тіло Ісуса не зазнало тління, згідно з Діями 2:31. Ісус пожертвував своїм тілом у Посланні до Євреїв 10:10, але Його тіло освятило нас. Хоча пастор Мун вчить, що Ісус втратив своє тіло і що воно зазнало тління, апостол Павло стверджує протилежне у Посланні до Філіп’ян 3:20–21.
«Але наше громадянство — на небі, і ми [тобто християни] з нетерпінням чекаємо Спасителя звідти, Господа Ісуса Христа, який силою, що дозволяє Йому підкорити собі все, перетворить наші немічні тіла, щоб вони стали подібними до Його славного тіла». (BSB)
Питання: Як у Посланні до Євреїв 10:14 ми вже є досконалими, але водночас ще освячуємося?
Відповідь: Див. обговорення 2 Солунян 1:5 та 1 Петра 1:14-16 для відповіді.
Питання: У Посланні до Євреїв 10:18 сказано, що більше немає жертв за гріхи. Чи міг би Ісус бути принесений у жертву під час католицької меси?
Відповідь: Ні. Відповідь див. у коментарі до Послання до Євреїв 9:25-28.
Питання: У Посланні до Євреїв 10:25, чи можна віруючим не збиратися разом у спілкуванні?
Відповідь: Ні. Для віруючих є гріхом ізолювати себе від усіх інших віруючих. У Посланні до Євреїв 10:25 сказано, що ми не повинні нехтувати спільними зібраннями, але Біблія не вказує, коли саме ми повинні збиратися.
Існує низка причин для цієї заповіді. Нам потрібні інші християни для підбадьорення, навчання, виправлення та докору. Бог наділив інших віруючих духовними дарами, щоб вони живили нас, а нас — духовними дарами, щоб ми живили їх. У 1-му Посланні до Коринтян 12 це розглядається детальніше. Ще одна причина полягає в тому, що Ісус сказав: «Бо де двоє чи троє зібралися в Ім’я Моє, там Я серед них». (Матвія 18:20) У спільній молитві є особлива сила. Нарешті, хоча Бог радіє нашому індивідуальному поклонінню, Він особливо радіє, коли ми поклоняємося Йому разом. Див. «Повну книгу біблійних відповідей», с. 225, для додаткової відповіді.
Питання: Чи вказує уривок з Послання до Євреїв 10:26–32 на те, що люди можуть втратити своє спасіння?
Відповідь: Усі погоджуються, що цей уривок вчить, що лише Христос є достатньою жертвою за наші гріхи. Старозавітні жертви, окремо від Христа, є марними. Однак справжні християни розходяться в думках щодо того, що цей уривок говорить про втрату спасіння.
Точка зору «втрати можливості»: Для тих, хто грішить, відкидаючи жертву Христа на хресті, немає надії, окрім того шляху, який вони відкинули. Навіть якщо вони є добрими євреями і виконують усі старозавітні жертви, ворог Христа є ворогом Бога, і його чекає лише палючий вогонь.
Точка зору «втрата спасіння»: На додаток до попередньої точки зору, християни, які свідомо й наполегливо грішать протягом достатньо довгого часу, зневажають Сина Божого й втрачають можливість, щоб Христос їх спас.
Див. питання щодо Послання до Євреїв 3:6, 14 та два питання щодо Послання до Євреїв 6:4–12 для більш детального обговорення.
Питання: У Посланні до Євреїв 11:1 та 11:3 йдеться про те, що «наша віра розуміє, що світ був створений», чи про те, що «Божа віра створила світ», як вчать Кеннет Коупленд та інші?
Відповідь: У грецькому тексті перші два слова звучать так: «Вірою ми розуміємо». Вираз «вірою» стосується дієслова, що йде одразу за ним, — «ми розуміємо». Отже, не наша віра створила світ, але наша віра дає нам розуміння того, як Бог створив світ. Це наша віра; Всезнаючий Бог Сам не має віри і не потребує її.
Книга Буття 1, Псалом 33:6, 9 та інші уривки показують, що Бог створив усе Своїм словом. Всемогутній Бог не має «віри» в те, що, можливо, Він може щось зробити, так само як і ми не маємо віри в те, що можемо дихати. Бог має певне знання про те, що Він може все.
Ширше питання тут полягає в наступному: чи повинні християни мати віру в Бога, чи віру у віру? Багато цілителів, які лікують вірою, по суті, навчають віри у віру. Віра у власну віру — це віра в себе, що маскується під віру в Бога.
Питання: Чому в Посланні до Євреїв 11:4 Бог прийняв жертву Авеля, а не приношення Каїна?
Відповідь: У 4-му розділі Книги Буття прямо не вказано жодної причини, тож жодна причина не виключається. У Посланні до Євреїв 11:4 сказано, що Каїну бракувало віри. Насправді можна припустити поєднання трьох причин, пов’язаних із відсутністю у Каїна справжньої віри.
Кров, а не овочі: У пізніші часи жертви Богові завжди приносилися з тварин. Навіть сьогодні дехто прагне безкровного християнства. Послання до Євреїв 9:18,22 нагадує нам, що в Старому Завіті Бог вимагав пролиття крові для прощення. Однак можна заперечити: оскільки і Старий Завіт, і Послання до Євреїв були написані після життя Каїна, звідки Каїн міг це знати? Це веде до наступного пункту.
Жертви у спілкуванні з Богом: Оскільки Бог безпосередньо розмовляв із Каїном, пізніше Каїн міг запитати Бога, чого Він бажає. Сьогодні багато людей хочуть служити Богові на своїх умовах, по-своєму, а не так, як того хоче Бог. Однак можна заперечити: чому Каїн не міг приносити жертву так, як він сам хотів? Це приводить нас до наступного пункту.
Жертва у вірі нашому Господу: Немає жодних доказів того, що Каїн підкорився Божому пануванню або з вірою довірив своє життя Богові. Навіть сьогодні, якщо ми не прагнемо наблизитися до Бога та слухатися Його, наші жертви не мають значення. У Міхея 6:6-8 це висловлено у чудовій поетичній формі. Приповісті 21:3; Осія 6:6; Івана 14:15, 21, 23-24 містять більш прямі висловлювання про те, що наближення до Бога та послух мають першочергове значення порівняно з жертвами людей та іншими ділами.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:5 Енох міг не побачити смерті?
Відповідь: Енох не побачив смерті, як зазначено в Буття 5:22-24. Як сказав один маленький хлопчик: «Одного дня, коли вони йшли, Бог сказав Еноху: “Оскільки ми ближче до Мого дому, ніж до твого, чому б тобі просто не піти зі Мною додому?”»
Всемогутній Бог може робити все, що забажає, зокрема забрати когось на Небо. Троє християнських авторів донікейського періоду вважали, що Енох повернувся як один із двох свідків, згаданих в Об’явленні 11:6-11.
Тертуліан (198–220 рр. н. е.) вважав, що Енох ще не зазнав смерті, оскільки він помре лише за часів антихриста (Об’явлення 11:3). «Трактат про душу», розд. 50, с. 227
Іполит (222–235/6 рр. н. е.) також писав, що двома свідками були Енох та Ілія [Ілля], які проповідували протягом 1 260 днів, у «Трактаті про Христа та Антихриста», розд. 43, с. 213
Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) розглядає, що Ілля та Енох були перенесені в якесь віддалене місце, не померши, щоб вони могли бути поруч із Христом, коли Він прийде судити. Однак ми не повинні вірити, що Нерон також повернеться. «Про те, як померли гонителі», розд. 2, с. 302.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:7 Ной засудив світ?
Відповідь: Усі розуміють, що саме Бог судить світ, і саме Бог, а не Ной, послав потоп. Сенс Послання до Євреїв 11:7 полягає в тому, що Ной засудив світ, продемонструвавши, що людина та її родина могли вести праведне життя перед Богом навіть у ті часи.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:8 Авраам (раніше Аврам) вирушив, не знаючи, куди йде, оскільки в Буття 12:5 сказано, що Аврам вирушив до землі Ханаанської?
Відповідь: Коли Бог покликав Аврама в Буття 12:1, йому конкретно не було сказано, що він іде до Ханаану. З ретроспективи Буття 12:5, написане набагато пізніше за часи Авраама, повідомляє нам, що Бог наказав Авраму вирушити до Ханаану.
У нашому житті ми можемо слухатися Бога, не маючи жодного уявлення про те, яким буде результат. Хоча в той момент це може бути для нас невизначеним, оглядаючись через роки, ми бачимо, як все так чудово склалося згідно з Божим планом.
Питання: Як, у переносному сенсі, Авраам отримав Ісаака назад із мертвих, про що йдеться в Посланні до Євреїв 11:19?
Відповідь: Авраам збирався принести Ісаака в жертву. Однак Бог зупинив його, і Ісаак залишився живим, як сказано в Книзі Буття 22:1-18.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:26 Мойсей цінував ганьбу Христа, якщо він ніколи не чув про Христа?
Відповідь: Хоча Мойсей і не чув імені Христа, він шанував Бога і знав про майбутнього пророка, як зазначено у Повторенні Закону 18:17. Мойсей знав, що хтось прийде, щоб принести спокуту за землю та народ, як сказано у Повторенні Закону 32:43.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:27 Мойсей покинув Єгипет, не боячись гніву царя, якщо у Вихід 2:14,15 сказано, що Мойсей боявся фараона і втік до Мадіану?
Відповідь: У Вихід 2:14-15 сказано: «…Тоді Мойсей злякався і подумав: “Те, що я зробив, напевно, стало відомо”. Коли фараон дізнався про цю справу, він намагався вбити Мойсея. Але Мойсей втік від фараона…» (BSB). Климент Олександрійський у творі «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 4, розділ 16, стор. 428, цитує цей вірш, і в стародавніх рукописах немає жодних варіацій тексту (наприклад, пропуску слова «не»).
Спочатку — що не є правильною відповіддю, а потім — дві різні відповіді.
Не відповідь: у Вихід 2:14 сказано, що Мойсей злякався, а у Вихід 2:15 — що Мойсей втік від фараона. Тут прямо не сказано, що Мойсей боявся фараона.
Відповідь Іоанна Златоуста: Пишучи приблизно в 392–407 рр. н. е., Златоуст порушив це питання і дав на нього відповідь. Так, Мойсей злякався, коли вбив єгиптянина, але він мудро втік, щоб уникнути передбачуваної небезпеки. Немає потреби випробовувати Бога. Мойсей не боявся повернутися, і Мойсей не боявся знову покинути Єгипет, незважаючи на гнів фараона. («Проповіді на Послання до Євреїв», проповідь 26, с. 484.)
Інша відповідь: Хоча Мойсей мудро втік з Єгипту вперше, це сталося через страх після вбивства єгиптянина. Послання до Євреїв 11:27 стосується характеру Мойсея після сорокарічного перебування в Мідіані. Мойсей повернувся до Єгипту без страху, знову став перед фараоном без страху і знову покинув Єгипет — і все це, не боячись гніву фараона. Фараон мав більше боятися Бога, ніж Мойсей — фараона.
У цьому є урок для нас сьогодні. Іноді, якщо ми тікаємо від страшної ситуації, Бог може згодом захотіти, щоб ми повернулися й сміливо стали на захист Бога та проти гноблення інших. Мойсей, можливо, одного разу покинув Єгипет, боячись фараона, але Бог і автор Послання до євреїв вважають більш значущим те, що Мойсей повернувся, подолавши будь-який страх, і вдруге пішов без страху.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:32 Гідеон, Самсон та Єфта стали героями віри? Усі вони грішили, і навіть Барак проявив брак лідерських якостей.
Відповідь: Божий народ і досі грішить, а деякі з них грішили дуже тяжко. Біблія не замовчує їхніх серйозних провин, але втішним є те, що Бог може мати справу з нами й удосконалювати нас навіть попри наші провини.
У Посланні до Євреїв 11:32 не стверджується, що ці люди були взірцями безгрішної досконалості чи навіть праведнішими за інших. Натомість 11 розділ Послання до Євреїв звертає нашу увагу на цих людей як на приклади тих, хто мав віру, щоб звершити великі справи, а у випадку Самсона — приєднатися до лав мучеників, які померли за Бога.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 11:35 жінки отримали назад своїх померлих?
Відповідь: Йдеться про вдову з Сарепти в 1 Царів 17:22 та про шунамську жінку в 2 Царів 4:34. Їхні померлі близькі були воскрешені. Це воскресіння було подібним до воскресіння Лазаря: вони не воскресли з безсмертним тілом, а повернулися до попереднього стану.
Питання: Чи є у Посланні до Євреїв 11:35 алюзія на 2 Макавеїв 7:12, що доводить, що принаймні частина Апокрифів є частиною Святого Письма?
Відповідь: Ні. У 2 Макавеїв 7:12 сказано: «В результаті сам цар і ті, хто був із ним, були вражені духом юнака, бо він вважав свої страждання нічим» (переклад з католицького видання RSV). Контекст полягає в тому, що це був третій із семи братів, які прийняли мученицьку смерть за часів Селевкідів. У відповіді слід врахувати чотири моменти.
1. Насправді це не цитата з Апокрифів. Послання до Євреїв 11:35 є найближчим до 2 Макавеїв 7:12, і в обох випадках зафіксовано спільну істину, але це не є цитатою.
2. Біблія також цитує язичницьких поетів у Діяннях17:28 , 1 Коринтян15:33 та Тита1:12 , проте всі сходяться на тому, що інші твори язичницьких поетів не є Святим Письмом.
3. Гіпотетично кажучи, навіть якби Послання до Євреїв 11:35 було цитатою з 2-ї книги Макавеїв (а це не так), то, якщо цитування язичницьких поетів не робить їхні твори Святим Письмом, одна цитата з 2-ї книги Макавеїв теж не зробила б її Святим Письмом.
4. 2 Макавеїв загалом є надійною книгою. Однак навіть у ній є історичні розбіжності з 1 Макавеїв та дві доказові помилки. Наприклад, у 2 Макавеїв 8:20 селевкіди разом із 4 000 македонців не знищили 120 000 галатів у Вавилонії.
Див. обговорення в листі Юди 14–15 щодо подібної ситуації з псевдоепіграфічними книгами.
Питання: Чи доводить «хмара свідків» у Посланні до Євреїв 12:1, що повернення Ісуса на хмарах означає, що Він повернеться серед груп людей, як вчить Церква Об’єднання пастора Муна?
Відповідь: Чи означає вираз «стадо глядачів», що кожного разу, коли вживається слово «стадо», воно обов’язково стосується людей? — Звичайно, ні. Так само вираз «хмара свідків» не означає, що кожного разу, коли вживається слово «хмара», воно стосується людей.
Ніде в Біблії, включаючи Послання до Євреїв 12:1, слово «хмара» не вживається у значенні «люди». У Посланні до Євреїв 12:1 сказано: «хмара свідків», і ця метафора не дає нікому права тлумачити буквальні хмари (без свідків) як людей.
Крім того, у грецькій мові існували різні слова для позначення хмари, і слово, яке вживається тут — «нефос» (nephos) — більше ніде в Новому Завіті не зустрічається.
Навіть члени Руху Об’єднання погодилися б, що це була буквальна хмара, яка приховала Ісуса, коли Він піднявся на Небо в Діях 1:9. Якщо Ісус повернеться тим самим чином, а Ісус пішов у буквальній хмарі, то Ісус повернеться у буквальній хмарі, незважаючи на те, чого навчає пастор Мун.
Див. також обговорення Об’явлення 1:7.
Питання: Хто є тією «великою хмарою свідків» у Посланні до Євреїв 12:1?
Відповідь: «Така велика хмара» конкретно стосується людей, згаданих у попередньому розділі. Звичайно, у 11-му розділі загалом згадуються старозавітні віруючі, які обходили Єрихон, терпіли переслідування та були похвалені за свою віру, тож така велика хмара включає всіх віруючих, які пішли перед нами і зараз перебувають на Небі.
Питання: Що в Посланні до Євреїв 12:1 є тими тягарями, які ми, як християни, іноді (або часто) мусимо скинути?
Відповідь: До них належать гріхи, пов’язані з тим, що ми робимо неправильно; гріхи, пов’язані з тим, на чому ми вирішуємо зосередити свої думки; а також гріхи, коли ми «опираємося» Богу й не бажаємо робити те, що, на нашу думку, Бог хоче, щоб ми робили. Сюди також входять речі, які самі по собі не є злими, але відволікають нас. Це можуть бути й стосунки, які не є здоровими для нас.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 12:2 Ісус зміг витримати хрест завдяки радості, що була перед Ним?
Відповідь: Це не означає, що хрест був радісним, а скоріше те, що Ісус витримав його завдяки радості, яка була перед Ним. Радість полягала в майбутньому результаті — забезпеченні нам спасіння, щоб ми могли примиритися з Богом і жити з Ним у Небі навіки.
Стверджуючи, що існують інші шляхи до Небес, людина тим самим каже Христу, що Його жертва була непотрібною.
Питання: Що в Посланні до Євреїв 12:4 мається на увазі під боротьбою проти гріха?
Відповідь: Грецьке слово, що означає «боротьба» — antagonizomai — може вказувати на спортивну боротьбу. Хоча воно може також стосуватися особистої боротьби християнина проти власного гріха, його основний акцент, ймовірно, полягає на переслідуванні християн грішними людьми.
Питання: Чому в Посланні до Євреїв 12:6-11 Бог наводить цей приклад, якщо тілесні покарання [нібито] є неправильними?
Відповідь: Тілесне покарання (побиття по сідницях тощо) не є неправильним, коли його правильно застосовують на благо дитини, як показують Приповісті 13:24; 22:15 та 23:13-14.
Згідно з «Коментарем до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 2203, це слово означає не лише дисципліну, а й наставлення, виправлення та застереження. У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 810, зазначено, що це слово буквально означає «виховання дітей».
Питання: У Посланні до Євреїв 12:8, що мається на увазі під «законними синами»?
Відповідь: Батько може не піклуватися про позашлюбного сина — чи то від своєї дружини, чи то від нього самого та іншої жінки — так само, як він піклувався б про свого законного сина від шанованого шлюбу. У римській культурі позашлюбний син не мав прав на спадщину.
Питання: Чи повинні батьки відігравати провідну роль у вихованні, як зазначено в Посланні до Євреїв 12:7, 9–10?
Відповідь: Біблія не дає наказу щодо того, який із батьків що має робити, але наводить приклади батьків у Посланні до Євреїв 12:7, 9–10, 1 Тимофія 3:4, 12; 1 Солунян 2:11. Однак Ефесян 6:4 та Колосян 3:21 особливо застерігають батьків, щоб вони не дратували своїх дітей. Матері відігравали роль у вихованні своїх дітей, як зазначено в Приповістях 31:1-9; 1 Тимофія 5:10; 1 Солунян 2:7. Обидва батьки повинні працювати разом, як зазначено в Колосян 3:20 та Ефесян 6:1, хоча 1 Коринтян 7:13-14 визнає, що можуть бути сімейні ситуації, коли лише дружина виховує дітей у Господі.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 12:15 та 12:25 люди можуть «втратити» або «відвернутися» від Божої благодаті?
Відповідь: Християни можуть залишатися християнами і водночас не слухатися Бога, але тут йдеться не про це, оскільки в тексті вживається слово «втратити», а не просто «мати менше благословень і нагород». Люди можуть слухати Євангеліє, навіть інтелектуально вірити та прийняти водне хрещення, як це зробив Симон-маг у Діях 8:18-20. Однак знання доктрини та відвідування церкви не повинні давати людині жодної впевненості, якщо вона не слухається Христа.
Погляньте на притчу про чотири види ґрунту в Євангелії від Луки 8:4-15. На трьох із чотирьох видів ґрунту проросли рослини, але лише один із них був збережений, щоб принести урожай.
Есав — це сумний приклад і застереження. Він виріс, знаючи про Бога, його виховували батьки, які знали Бога, проте він дозволив тому, що міг мати, вислизнути з його рук. Він не мав уявлення про важливість вибору юшки замість первородства, аж доки вибір не був зроблений.
Питання: Як, згідно з Євр. 12:15, гірке коріння може вирости й осквернити багатьох?
Відповідь: Як ті, хто відвідує церкву, але не народився згори, так і справжні християни можуть мати невеликі почуття гіркоти щодо себе, інших людей або Бога. Якщо цю гіркоту не подолати і не віддати Богові, то, як і інші гріхи, вона може розростатися, немов рак, і все більше вражати серце людини. Як радить Приповісті 4:23 в іншому контексті, понад усе бережи своє серце, бо воно є джерелом життя.
Питання: Чому, згідно з Посланням до Євреїв 12:17, Бог відкидає того, хто кається?
Відповідь: Це залежить від того, яким саме є покаяння цієї людини. Майже кожен засуджений злочинець кається в тому, що його спіймали, і майже кожен, хто через свою нерозумність щось втрачає, шкодує про наслідки своєї нерозумності. Ісав зі сльозами каявся за те, що втратив, але Писання ніде не згадує, що він навернувся до Бога. Ісава турбувала земна спадщина, а не духовне благословення. Матвія 7:7-11, Послання до Євреїв 11:6 та Послання до Римлян 2:7 показують, що Бог винагородить тих, хто щиро шукає Його.
Питання: Чому в Євр. 12:18-21 Бог намагався до смерті налякати ізраїльтян за часів Мойсея? А як щодо сьогодення?
Відповідь: Бог дає нам багато уроків у Біблії. У Старому Завіті Бог дійсно навчав Авраама та інших про любов, благодать і милосердя. Однак перш ніж Бог навчив людей усьому, що Він відкрив про любов, благодать і милосердя в Новому Завіті, вони спочатку мали зрозуміти Божу справедливість і Божий гнів.
На жаль, сьогодні багато хто хоче чути вибірково лише ті «приємні на слух» уривки з Біблії. Боже милосердя стає для нас ще важливішим, коли ми бачимо наслідки свого гріха.
Християни не завжди усвідомлюють, що, намагаючись розповісти іншим, як чудово те, що Ісус спасає, вони насправді не доносять цього послання, якщо ті не розуміють, від чого саме їх спасають, а також для чого їх спасають.
Питання: Як у Посланні до Євреїв 12:24 кров Ісуса промовляла краще, ніж кров Авеля?
Відповідь: Згідно з Бут. 4:10, кров Авеля [метафорично] волала з землі. Вона волала про помсту. Але кров Ісуса волає про прощення.
Питання: Що означає вираз «Бог наш — вогонь, що спалює» у Посланні до Євреїв 12:29 та Повторенні Закону 4:24?
Відповідь: У Псалмі 50:3 сказано, що перед Богом, коли Він приходить для суду, палить вогонь. Вогонь — це буквальний вогонь, а також може означати Божий гнів проти гріха.
Питання: Чому, згідно з Євр. 13:1, братня любов (філадельфія) іноді згасає?
Відповідь: Одне діло — відчувати прихильність до когось, а інше — зберігати її протягом багатьох років. З часом люди можуть схилятися до того, щоб сприймати інших як належне, зосереджуватися на їхніх недоліках, а не на їхніх позитивних рисах, і більше не вважати час, проведений із другом, цінним. Друзів слід цінувати, а дружні стосунки потрібно підтримувати.
Питання: Які, згідно з Євр. 13:1, є способи продовжувати нашу братню любов до інших?
Відповідь: У 1 Петра 4:8 також сказано, що ми маємо палко любити один одного. У цих позитивних прямих наказах криється багато сенсу.
Моліться за них. Запитайте їх, про що ви можете молитися за них.
Будьте терплячі до них.
Піклуйтеся про них і показуйте їм, що ви цінуєте їх більше, ніж себе (Филип’ян 2:3 і далі).
Проводьте час з людьми, будьте поруч, щоб вислухати їх, підбадьорити, а коли трапиться нагода — порадьте та навчіть їх.
Дбайте про їхні інтереси (Филип’ян 2:4) та розвивайте їхні дари й таланти.
Іноді вам доведеться допомагати їм фінансово (Якова 2:15-17).
Прощайте і не дозволяйте гніву стати на заваді вашій любові до них.
Просіть пробачення, коли ви зробили щось не так, або навіть якщо вони просто вважають, що ви зробили щось не так.
Крім того, коли у вас з’явиться нагода з хорошим другом, ви можете провести розмову про «визначення стосунків». Якщо це стосується особи протилежної статі, і це не буде романтичним, будьте дуже відверті щодо цього. Ви можете насолоджуватися спілкуванням з кимось, захищати цю людину, коли хтось чинить їй кривду, але ви не будете грішити заради неї, зокрема не будете брехати заради неї або приховувати її провини.
Питання: Які причини, наведені в Посланні до Євреїв 13:2, спонукають нас любити чужинців (філоксенія)?
Відповідь: Нам також наказано бути гостинними в Римлянам 12:13; 1 Петра 4:9 та 3 Івана 8. Оскільки ми прагнемо стати такими, якими Бог хоче нас бачити, а Бог хоче, щоб ми були гостинними, ми повинні радіти гостинності. Авраам приймав ангелів у Буття 18:1-15, а Лот — у Буття 19. У 1 Тимофія 5:10 вдів хвалили за гостинність. Єпископи повинні бути гостинними, як зазначено в 1 Тимофія 3:2 та Тита 1:8. Публій з Мальти був дуже гостинним до Павла (Дії 28:7). Хоча деякі християни можуть мати особливий дар гостинності, кожен християнин повинен прагнути бути гостинним до інших.
Питання: Якими ще способами, окрім запрошення до свого дому, ми можемо виявляти гостинність до інших, як зазначено в Посланні до Євреїв 13:2?
Відповідь: Спочатку оцініть ситуацію. Залежно від того, наскільки вони вже освоїлися й почуваються комфортно, ви можете запрошувати їх на заходи, у ресторан, до церкви, на недільну школу та біблійні заняття, і загалом пропонувати їм спільні справи. Якщо їм на короткий час потрібна машина, а у вас є така, яку можна позичити, ви можете надати її їм. Якщо це людина протилежної статі, то, можливо, краще запрошувати на спільні заходи групу людей, а не лише одну особу. Окрім вашого «обов’язку» запрошувати їх на різні заходи, навчіться отримувати задоволення від спілкування з ними. Представляйте їх іншим. Поводьтеся з ними так, як би ви хотіли, щоб інші поводилися з вами, якби ви були незнайомцем.
Окрім того, що Бог це наказує, Бог може використовувати нашу слухняність, щоб ми зустріли людей, з якими Він хоче, щоб ми зустрілися, щоб допомогти їм. Але ваша роль у неофіційному наставництві полягає не в тому, щоб породжувати залежність від вас, а в тому, щоб допомогти їм швидко стати самостійними. Але ваша дружба з ними може тривати довго.
Коли новачок приїжджає до міста, іноді йому потрібні друзі, а також поради та мудрість щодо того, куди звернутися за вигідними пропозиціями, як робити певні речі тощо. Ви можете запросити його на святкові урочистості до себе додому або зробити щось інше, щоб він почувався бажаним гостем.
Коли людина з іншої країни приїжджає на ваше місце роботи чи до вашого міста, іноді їй можуть знадобитися поради щодо певних звичаїв. Зазвичай краще давати їх наодинці, а не публічно перед іншими. Так само, якщо вона робить орфографічні помилки чи неправильно вимовляє слова, цей момент може бути не найкращим для того, щоб її виправити. Якщо вона сама хоче, щоб ви її виправили, ви можете зробити це наодинці.
Питання: Чи існують у Посланні до Євреїв 13:2 небезпеки, пов’язані з гостинністю до інших, і як нам знайти баланс між цією небезпекою та виконанням Божої заповіді в цьому випадку?
Відповідь: Так. Наприклад, якщо ви невеликої статури і бачите автостопщика, якому потрібна підвозка, прямо біля входу до в’язниці, вам не слід його підбирати. Але що, якщо йому справді потрібна допомога? Ви дзвоните комусь іншому, хто може йому допомогти — у поліцію.
З іншого боку, одного разу я побачив добре вбраного індійця, що йшов біля будівлі високотехнологічної компанії, якраз коли мав початися сильний дощ. Я підібрав його, і виявилося, що це був інженер-телекомунікаціоніст, який прямував до того самого готелю, де я зупинився, за милю звідти. Було б жахливо йти милю під сильним дощем у гарному одязі без парасольки.
У Нью-Джерсі жила християнська сім’я з Близького Сходу. Вони надали кімнату чоловікові, який її потребував. Усі вони загинули, а той чоловік загадково зник. Ми повинні допомагати бездомним, але водночас маємо бути розсудливими, щоб захистити своє життя та свою сім’ю. Проте ми ніколи не можемо бути впевнені, що, надаючи гостинність, ми в безпеці. У біблійні часи цього теж не можна було знати напевно, але їм все одно було наказано бути гостинними.
Християни повинні бути люблячими та довірливими, але вони також повинні бути розсудливими та мати розсуд. Іноді, якщо стоїть вибір між тим, щоб не проявляти гостинність, але бути в безпеці, або проявляти гостинність, але наражатися на великий ризик, слід пошукати третій варіант — проявити гостинність без надмірного ризику.
Питання: Як, згідно з Євр. 13:3, ми маємо виявляти гостинність і пам’ятати про тих, хто щойно вийшов із в’язниці?
Відповідь: Прояв гостинності до ув’язнених, мабуть, є дуже важливим для Ісуса, адже в Євангелії від Матвія 25:36, 39, 43–44 Ісус сказав, що вівці праворуч від Нього відвідували ув’язнених, а кози ліворуч — ні. Є щонайменше три речі, які ми можемо зробити.
Поки вони перебувають у в’язниці, ми можемо відвідувати їх, давати їм уривки з Писання, матеріали для вивчення Біблії або все, що їм потрібно. Ви можете писати їм листи. Дайте їм знати, що їх і досі люблять і цінують, навіть тих, хто вчинив неправильно. Ми повинні особливо відвідувати тих, кого знали раніше, щоб вони знали, що про них не забули.
Поки вони перебувають далеко від дому, ми можемо допомогти доглядати, управляти майном або продати все, що вони хочуть, щоб ми зробили за них.
Після того, як вони вийдуть з в’язниці, ми можемо допомогти з переходом до реабілітаційного центру, а також знайти їм житло, роботу та хорошу церкву, яка вірить у Біблію.
Ми повинні ставитися до їхнього становища так само серйозно, як і до свого власного, як натякає Филип’ян 2:3-4. У 1 Коринтян 12:26 сказано, що якщо одна частина тіла страждає, страждають усі.
Питання: Чому, згідно з Євр. 13:4, важливо зберігати чистоту подружнього ложа?
Відповідь: Те, що так каже Бог, саме по собі є достатньою причиною. Крім того, коли ви цього не робите, ви ганьбите свого подружжя, а що ще важливіше — самого себе. Оскільки ви очікуєте, що ваше подружжя не буде зраджувати, то й ви не повинні цього робити. Не слід сприймати свого подружжя як щось само собою зрозуміле. Так само не слід сприймати як щось само собою зрозуміле те, що ви даєте добрий приклад своїм дітям та іншим людям.
У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 12, с. 147, сказано, що як у першому столітті, так і в нашому, деякі люди вважали, що цнотливість поза шлюбом є необґрунтованою вимогою. Таке мислення було (і є) злою брехнею.
Християни повинні сміливо проголошувати це. Згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (с. 2208), єпископ-реформатор Латімер подарував королю Генріху VIII Біблію в ошатній обгортці. На обгортці були написані слова: «Бог судитиме розпусних і перелюбників».
Питання: Що, згідно з Євр. 13:5–6 та 1 Тим. 6:10, нам потрібно робити сьогодні, щоб уберегтися від любові до грошей?
Відповідь: Окрім того, що це заповідь, ми маємо дотримуватися її й заради власного щастя. Ця заповідь стосується всіх, адже багатьох людей, не лише заможних, поглинає гонитва за багатством. Любов до грошей може приглушити нашу любов до Бога та до ближніх. Якщо ми не будемо обережними, жадібність, страх і зацикленість на безпеці можуть здаватися нам важливішими, ніж слідування за Богом. Але Бог є нашим мірилом успіху, нашим захисником і нашою безпекою. У Посланні до філіп’ян 4:11 Павло сказав, що навчився бути задоволеним і з грошима, і без них.
Так само дехто може думати, що наявність грошей може захистити їх від інших людей. Але у Псалмі 118:6 сказано, що ми не маємо боятися людей, бо Господь — мій помічник. Жадібність може позбавити нас радості в цьому житті та небесних нагород у наступному.
Питання: У Посланні до Євреїв 13:7, наскільки ми повинні наслідувати наших провідників у вірі?
Відповідь: По-перше, хто такі ці провідники, а по-друге, що саме ми маємо наслідувати.
По-перше, у грецькій літературі це слово позначає князів та військових полководців. Англійське слово «hegemony» походить від цього грецького слова — hegeomai. Християнські провідники, як офіційні, так і неофіційні, які ведуть нас або мають над нами владу, повинні бути добрими прикладами.
По-друге, ми повинні слідувати їхньому прикладу. Ми повинні слідувати прикладу, який вони подають зараз, але наслідувати результат їхнього способу життя, ймовірно, означає, що їхнє життя вже закінчилося. Ми повинні намагатися зрозуміти їх і вчитися на їхньому житті та вченні. З іншого боку, у кожного є гріхи та недоліки, і ми не повинні їх наслідувати.
По-третє, ми можемо спробувати зрозуміти, що спонукає їх добре служити Богові, і запитати себе, чи повинні ми мати таку саму мотивацію.
Питання: У Посланні до Євреїв 13:8 сказано, що Ісус є той самий вчора, сьогодні й навіки, тож як Він міг зректися Себе, щоб прийти на землю, як вчить Послання до Филип’ян 2:5–7?
В: Ісус залишався тим самим у двох аспектах.
1. Ісус залишався собою до, під час і після свого перебування на землі. Це також ілюструє певний аспект Трійці. Трійця не є тимчасовим явищем, яке зрештою розчиниться у повній єдності. Оскільки Ісус є той самий вчора, сьогодні і навіки (Євреїв 13:8), вони завжди будуть Трійцею.
2. Навіть щодо Божественних атрибутів, яких Ісус тимчасово й добровільно позбувся, у Посланні до Євреїв 13:8 йдеться про вчора (до приходу на землю), сьогодні (після Його вознесіння) і навіки (уся майбутня вічність). Це не виключає того, що Ісус на короткий час позбувся деяких атрибутів.
Питання: У Посланні до Євреїв 13:9, у чому полягає привабливість чужих/іноземних вчень?
Відповідь: Термін «багато», що тут вживається — poikilais, означає «різнобарвний», як, наприклад, одяг із клаптиків. Це не стосується іудаїзму, а скоріше нових і таємничих релігій — чи то містерійних релігій, чи то, у пророчому сенсі, численних гностичних груп. Це також може стосуватися дивного компромісу з іудаїзмом, якого дотримувалися ебіоніти. Сьогодні людей може приваблювати поєднання християнства з чимось іншим або те, що претендує на те, щоб бути хоча б частково християнським, але насправді зовсім не є християнським.
І тоді, і зараз люди можуть відчувати безпідставну цікавість до всього, що відрізняється від звичного. Якщо хтось вважає щось безглуздим, можна захотіти дізнатися певні речі, щоб спростувати їхні помилки, привести їх до Христа та захистити паству й інших від їхніх вчень. Але крім цього, немає потреби знати більше.
Питання: Як би ви відповіли на критику, висловлену в Посланні до Євреїв 13:12, що християнство — це релігія крові?
Відповідь: Визнаю свою провину; це є основним вченням християнства. Декому це може не подобатися, але Бог не питав нашої думки. Боже вчення в Старому Завіті наголошує на жертвах крові тварин. Боже вчення в Новому Завіті наголошує на тому, що Ісус пролив Свою кров на хресті, щоб померти за наші гріхи й воскреснути. Тож християнство без крові — це зовсім не справжнє християнство. У 1 Коринтян 15:1-6 навіть сказано, що якщо ви не вірите, що Христос помер за наші гріхи й воскрес із мертвих, ваша віра марна.
Питання: Як, згідно з Євр. 13:15, ми можемо сьогодні постійно приносити Богові жертву хвали?
Відповідь: Ми можемо приносити Богу своє життя як жертву різними способами, але тут конкретно йдеться про жертву хвали. Наше життя має бути одним великим «Слава Богу!». Те, що люди чують з наших вуст, не повинно бути гіркотою, прокляттями, наріканнями чи лайкою, а хвалою Богу. Важливо не лише те, що ви робите, а й ваше ставлення під час цього, і люди почують ваше ставлення через ваші слова. Ми можемо славити Бога словами, зверненими до Нього та до інших, але ми також можемо славити Бога тим, чого утримуємося від висловлювання. Так, ми можемо славити Бога словами, що виходять з наших вуст під час богослужіння, але ми також можемо славити Бога словами, що виходять з наших вуст, коли ми стоїмо в заторах.
В Осії 14:1-3 сказано: «О Ізраїлю, повернися до Господа, Бога твого, бо ти спіткнувся через свою неправедність; візьми з собою слова й повернися до Господа. Скажи Йому: «Забери всю неправедність; прийми нас милостиво, бо ми принесемо жертви наших уст».
Питання: Як ми маємо слухатися наших провідників, про що йдеться в Євр. 13:17 та 1 Петра 5:2-4?
Відповідь: Ми підкоряємося їм у тій мірі, в якій вони наказують те, що говорить Писання, або принаймні не суперечать Писанню. Звичайно, нашою найвищою владою є Сам Бог, але ми можемо пізнавати Його через те, що Він відкрив. Він дав Своє Слово без помилки. Інші віруючі теж можуть говорити правду, але вони можуть говорити й помилки. Ось чому Писання є нашою головною владою.
Однак Боже Писання, з якого походить наша влада, говорить, що старші мають владу над церквою. Отже, воно встановлює владу й для благочестивих провідників. Ми маємо підкорятися нашим провідникам лише тоді, коли вони слідують за Христом. Хтось колись сказав, що ти нерозумний, якщо не молишся за провідників, яким ти повинен підкорятися.
Для будь-кого благородним є прагнення бути наглядачем у церкві (1 Тимофія 3:1). Церковний лідер повинен мати добру репутацію (1 Тимофія 3:2, 8). Він повинен бути гідним поваги, і ми повинні виявляти йому повагу (1 Солунян 5:12–13; 1 Тимофія 5:17). Не приймайте звинувачення проти пресвітера, якщо немає двох або трьох свідків (1 Тимофія 5:19); але якщо звинувачення виявляється правдивим, публічно дорікайте (і виганяйте) пресвітерів (1 Тимофія 5:20).
Питання: Оскільки в Євр. 13:17 сказано, що наші провідники мають владу над нами, як це узгоджується з принципом «sola scriptura»?
Відповідь: «Sola scriptura» означає, що лише Писання є нашим авторитетом. Писання вчить нас, що Бог і Його Слово є нашим найвищим авторитетом. Але Боже Писання також говорить, що наші благочестиві провідники є авторитетом нижчого рівня. Одного разу я листувався електронною поштою з одним християнським братом з Африки, який відмовлявся читати будь-які релігійні книги чи трактати, окрім Біблії. Хоча це й уберегло б його від омани численними фальшивими вченнями « », він тим самим відрізав себе від багатьох мудрих думок, які написали брати й сестри у Господі. Вони могли б допомогти йому зростати, а також захищати віру. Тож у певному сенсі християни не повинні дотримуватися принципу «sola scriptura», як цей чоловік, а радше «primo scriptura» — Боже Слово є нашим найвищим авторитетом, бо це слова Бога.
А як щодо лідерів, які не є благочестивими? Ми не повинні мати нічого спільного з неправедними людьми, лідерами чи ні, як сказано у 2 Тимофія 3:1-5. Коли деякі люди кажуть «sola scriptura» (лише Писання), вони, можливо, насправді мають на увазі «primo scriptura», але це є певним спрощенням. Ось більш повна картина.
Нашим найвищим авторитетом є Бог і тільки Бог. Але багато людей можуть стверджувати, що Бог сказав їм багато чого. Як ми можемо напевно знати, що саме сказав Бог? Ми можемо знати це лише на основі того, що сказали люди, яких Він призначив. В Ефесян 2:20 сказано, що Церква збудована на фундаменті апостолів і пророків, а сам Ісус Христос є наріжним каменем. Отже, під керівництвом Бога ми маємо звертатися до старозавітних пророків і новозавітних апостолів. Отже, протягом перших 20–40 років існування Церкви авторитетом дійсно були Старий Завіт та апостоли. Але оскільки епоха старозавітних пророків закінчилася, а час новозавітних апостолів минув, ми можемо пізнавати істину завдяки писанням, які вони залишили після себе. Звідси й принцип «sola scriptura».
Багато хто претендував на авторитет, рівний авторитету апостолів, наприклад, папи, але оскільки їхні слова суперечили тому, що було в Писанні, а також суперечили одне одному, багато хто з них виявився самозванцями.
Якщо хтось заперечуватиме, що багато хто з них були самозванцями, які видавали себе за Божих промовців, попросіть їх обґрунтувати наступне:
Зефірин (199–217) — сабеліанин, який підтримував сабеліанців, за свідченням Іполита
Калліст I (218–222) — сабеліанин, який підтримував сабеліанців, спотворюючи істину, за свідченням Кая та Іполита
Стефан VI (896–897) — «синод трупа». Відрізав пальці трупу папи Формоза. Пізніше його вбили.
Іннокентій III заклав основи майбутньої Папської держави. Засудив англійську Велику хартію вольностей.
Сергій III (904–911) — Марозія була його коханкою. Він, як стверджується, був батьком папи Іоанна XI
Бенедикт IX (1032–1044, 1045, 1047–1048) — сексуальна розпуста. Він продав папський престол і зрікся престолу.
Целестин V (1294–1294 або 1296–1296) Майже всі його офіційні акти були скасовані його наступником, безжальним Боніфатієм VIII. Целестин був вбитий після зречення. Боніфатій наказав розпочати хрестовий похід проти роду Колонна.
Боніфацій VIII (1294–1303) брав участь у багатьох війнах. Він написав буллу «Unam Sanctam». Помер від «розпачу» незабаром після ув’язнення.
(На щастя) Бенедикт XI (1303–1304) скасував папську буллу «Unam Sanctam» Боніфація VIII від 1302 року.
Урбан VI (1378–1389) заявив, що не чув достатньо криків, коли деяких катували
Сикст IV (1471–1484) Непотизм: призначив кардиналами трьох племінників, одного правнука та ще одного родича. Папська булла «Exigit Sincerae Devotionis Affectus» була спрямована на поширення іспанської інквізиції на Кастилію. Він змусив венеціанців атакувати місто Феррару заради свого племінника. Продавав посади та привілеї за гроші. Пропагував доктрину непорочного зачаття. Підтвердив булли Миколая V, що дозволяли португальцям поневолювати нехристиян.
Іннокентій VIII (1484–1492) Призначив Торквемаду інквізитором. Схвалив спалення відьом у папській буллі «Summis desiderantes affectibus» (1484)
Олександр VI (1492–1503) — кумівство. Заробив 25 000 дукатів, дозволивши королю Угорщини розлучитися зі своєю дружиною. Дозволив Карлу VIII, королю Франції, одружитися з жінкою, яка була заручена з іншим, оскільки Франція була кориснішою для папства.
Питання: Як, згідно з Посланням до Євреїв 13:20–21, Бог наділяє нас усім добрим для виконання Його волі?
Відповідь: Коли ми служимо Богові, Він поступово наділяє нас тим, що дозволяє служити Йому краще й ефективніше. Бог наділяє нас також тим, що дозволяє співпрацювати з іншими. Звісно, якщо людина взагалі не намагається служити Богові, то й не буде потреби в додаткових дарах, щоб служити Йому краще.
Тут є й другий аспект. Грецьке слово «katartizo» у цьому контексті може також означати «виправляти те, що зламано», згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 12, с. 155. Нам потрібно не лише, щоб Бог давав нам дари та здібності для служіння Йому, але й щоб Він усував перешкоди, обмеження та камені спотикання. Коли ми служимо Богу, Бог може «виправити» нас, щоб ми могли служити Йому краще.
Бог дає нам те, що нам потрібно. Однак, здається, що Бог НЕ завжди дає окремому віруючому все, що йому потрібно. Натомість Бог дає різні речі різним людям, і те, чим один віруючий має в достатку, призначене для того, щоб поділитися з іншим, у кого цього немає; отже, лише допомагаючи один одному, ми кожен отримуємо все, що нам потрібно, як вчить нас 2 Коринтян 8:13–15.
Питання: Що особливого про Тимофія нам говорить у Посланні до Євреїв 13:23?
Відповідь: Хоча слово «звільнений» може означати початок подорожі, як у Діях 13:3; 28:25, тут, найімовірніше, воно означає звільнення з в’язниці, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 12, с. 157. «Євангельський коментар до Біблії» (The Evangelical Commentary on the Bible), с. 1149, також зазначає, що це стосується ув’язнення Тимофія.
Питання: Як, згідно з Євр. 13:24, ми можемо особливо вітати святих сьогодні?
Відповідь: У церкві, на роботі та в повсякденному житті помічайте інших віруючих і дайте їм відчути, що вони бажані гості та перебувають серед друзів. Покажіть, що ви щиро піклуєтеся про них. Ставтеся до них справедливо, демонструйте свою любов до них і бажання перебувати поруч із ними. Зрештою, якщо ви будете з цими людьми назавжди в Небесах, то чому б не познайомитися з ними трохи краще вже зараз?
Питання: Як ми можемо знати, чи те, що ми маємо сьогодні в Посланні до Євреїв, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?
Відповідь: У загальному, до 325 року н. е. біблійні рукописи та ранні християнські автори цитують 94% Послання до Євреїв. Це всі, крім 18,3 віршів із 303. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання додаткової інформації. Якщо розібратися детальніше, можна виділити три взаємодоповнювальні відповіді.
1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.
2. Свідчення ранньої церкви. Ці 13 авторів цитували 40,5 % Послання до Євреїв, враховуючи часткові вірші як частки. Це 122,8 із загальної кількості 303 віршів. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання всіх деталей. Ось автори донікейського періоду, які посилалися на вірші з Послання до євреїв, а після них — пізніші автори.
Климент Римський (96–98 рр. н. е.) посилається на 14 віршів з Послання до Євреїв, хоча й не зазначає, що вони взяті саме з цієї книги: Євреїв 1:3–5, 7; 3:2, 5; 6:18б; 10:37; 11:5, 17, 31, 37; 12:6; 13:17. У покажчику до 1-го тому «Ante-Nicene Fathers» також згадується Послання до Євреїв 12:1, але спільним є лише одне речення.
У «Посланні Варнави» (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 6, с. 141, наводиться цитата з Послання до Євреїв2:12 (а також із Псалма22:23 ).
«Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.), книга 1, видіння 4, розд. 10, с. 16, цитує четверту частину Послання до Євреїв 13:17.
Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) цитує Послання до Євреїв. «Промова про Страсті Господні», розд. 9, с. 760–761
Іриней (182–188 рр. н. е.) у 6 місцях посилається на 8 віршів з Послання до Євреїв
Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує Послання до Євреїв 13:15б як твір Павла. Фрагмент 37 Іринея, с. 575
Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) згадує Послання до Євреїв як твір Павла.
Тертуліан цитує Послання до Євреїв 7:1–3, щоб обговорити Христа та Мелхіседека у праці «Проти всіх єресей», розд. 8, с. 654.
Тертуліан (198–220 рр. н. е.) вважав, що Послання до Євреїв було написане Варнавою у праці «Про скромність», розд. 20, с. 97
Іполит наводить цитату з Послання до Євреїв 5:23 у праці «Про викриття всіх єресей» (7:21 ): «Господь присягнувся і не змінить Свого рішення» (5 із 23 грецьких слів). «Проти всіх єресей», книга 5, розділ 19, стор. 69. Те саме міститься у «Проти всіх єресей», книга 5, розділ 22, стор. 73.
Оріген (225–254 рр. н. е.) цитує Послання до Євреїв 6:7, 8 у праці «Про принципи» (de Principiis), книга 3, розділ 1.10 (грецькою), стор. 310
Оріген (225–254 рр. н. е.) цитує Послання до Євреїв 1:1, 2 як «Павло каже в Посланні до Євреїв»; Коментар Орігена до Євангелія від Івана, книга 2, розділ 6, стор. 328
У «Трактаті проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.) цитується Послання до Євреїв як Святе Письмо.
Кіпріан Карфагенський у Листі 7.5, с. 286, натякає на Послання до Євреїв 12:6: «Бо Господь карає того, кого любить».
Адамантій (бл. 300 р. н. е.) у праці «Діалог про істинну віру», п’ята частина, розділ 5, с. 153, наводить уривок з Послання до Євреїв 10:1, приписуючи його апостолу
Методій (270–311/312 рр. н. е.) натякає на Послання до Євреїв 11:10. «Бенкет десяти дів», Розмова 5, розд. 7, с. 328
Атанасій (318 р. н. е.) цитує Послання до Євреїв 11:3 як слова Павла. «Втілення Слова», розділ 3, с. 37
Атанасій (318 р. н. е.) цитує Послання до Євреїв 2:9 у праці «Втілення Слова», розд. 10, с. 41
Лактанцій (бл. 303–320/325 р. н. е.) натякає на Послання до Євреїв 8:13, що Старий Завіт, даний Мойсеєм, не був досконалим. «Божественні інститути», книга 4, розд. 20, с. 123
Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує весь уривок з Послання до Євреїв 13:8 як слова апостола. «Листи про аріанську єресь», лист 2, розділ 3, стор. 298.
Після Нікейського собору
«Церковна історія» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 3, розділ 3, стор. 134 (натяк). Він каже: «Чотирнадцять послань Павла добре відомі й беззаперечні». Далі він зазначає, що деякі сперечаються щодо того, чи написав Павло Послання до Євреїв. Він також зазначає у книзі 3, розділ 25, стор. 155, що листи Павла є Святим Письмом. «Нікейські та пост-Нікейські Отці», друга серія, т. 1, стор. 155.
Астерій Софіст (після 341 р. н. е.)
Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) цитує Вихід 3:6. «Вибрані доведення», доведення 22.2, с. 401
Акакій Кесарійський (бл. 366 р. н. е.)
Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.)
Атанасій (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» 39, с. 552
«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Послання до Євреїв як частину Нового Завіту. У ньому цитується Послання до Євреїв 1:1–2а.
Ефрем Сирійський (373 р. н. е.)
Василій Каппадокійський (357–378 рр. н. е.) цитує Послання до Євреїв
Фаустін (380 р. н. е.)
Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.
Амброзіастер (бл. 384 р. н. е.)
Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 р. н. е.) цитує Послання до Євреїв на стор. 76
Амброзій Міланський (370–390 рр. н. е.)
Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.)
Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)
Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)
Амфілох (до 394 р. н. е.) «Ямби до Селевка»
Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) згадує «Послання до євреїв» як твір Павла у праці «Проти Евномія», книга 6, розділ 2, с. 184
Дідім Сліпий (398 р. н. е.) цитує Євреїв 11:10 як твір Павла. Коментар до Захарії 12, с. 292–293
Розкольник Люцифер із Кальярі, Сардинія (361–бл. 399 р. н. е.) посилається на Послання до Євреїв 3:6.
Сирійська «Книга ступенів» (Liber Graduum) (350–400 рр. н. е.)
Сирійський каталог святої Катерини (бл. 400 р. н. е.)
Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує Послання до Філемона, Послання до Євреїв, два Послання до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Римлян, Послання до Галатів, Послання до Філіп’ян, Послання до Ефесян. «Панаріон», розділ 3, зі σχολίων 1 і 5, с. 334
Руфін (374–406 рр. н. е.)
Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) написав 33 проповіді на Послання до Євреїв.
Іоанн Златоуст (406 р. н. е.) написав коментарі до Євангелія від Івана, Послання до Римлян, 1-го та 2-го Послань до Коринтян, Послання до Галатів, Ефесян, Колосян, Філіп’ян, 1-го та 2-го Послань до Солунян, 1-го та 2-го Послань до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона та Послання до Євреїв.
Северіан (після 408 р. н. е.)
Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Нового Завіту. Він окремо згадує кожне з чотирьох Євангелій, листи Павла до семи церков, Послання до Євреїв, листи Павла до Тимофія, Тита та Філемона. Далі Єронім розглядає «Діяння апостолів». Потім він розглядає сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. Нарешті він розглядає «Апокаліпсис Івана». Лист 53, розд. 9, с. 101–102.
Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) посилається на Послання до Євреїв 13:8 як на слова апостола у праці «У семи книгах», кн. 5, розд. 6, с. 584, а на Послання до Євреїв 12:22, 23 — як на слова апостола у «Першій бесіді абата Мойсея», розд. 14, с. 302
Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.)
Нілус (бл. 430 р. н. е.)
Поліхроній (бл. 430 р. н. е.)
Марк з Ереміти (після 430 р. н. е.)
Ефеський собор проти несторіанців (200 єпископів) (червень–вересень 431 р. н. е.)
Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)
Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)
Гесихій Єрусалимський (помер до 450 р. н. е.) посилається на Послання до Євреїв 3:6
Варімадум (445/480 р. н. е.)
Прокл (412–485 рр. н. е.)
Макарій/Симеон (IV або V століття)
Вони збереглися до наших днів.
До речі, Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.) не включав Послання Якова, Послання до Євреїв, 1-е та 2-е Послання Петра, а також 3-е Послання Івана.
3. Свідчення єретиків та інших авторів.
Єретик Присцилліан (385 р. н. е.) посилається на Послання до Євреїв 3:6
Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)
«Базар Гераклеїда» Несторія (451/452 р. н. е.) посилається на Послання до Євреїв 3:2
Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 р. н. е.) натякає на Послання до Євреїв 7:11 як на твір блаженного Павла. У «Коментарі до Осії», розд. 24, с. 56, та на Послання до Євреїв 9:13 як на твір Павла у «Коментарі до Йони», передмова, с. 187
4. Найдавніші рукописи Послання до Євреїв, що збереглися до нас, містять незначні рукописні відмінності, але не мають теологічно значущих помилок. П’ять рукописів Послання до Євреїв, що існували до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.), цитують 93,4 % тексту Послання до Євреїв. Це всі вірші, крім 20 із загальної кількості 303 віршів. Див. https://www.biblequery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xlsx для отримання всіх деталей.
с. 12 (285–300 рр. н. е.) Послання до Євреїв 1:1
Кінець III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».
Кінець III століття — 1998 рік — Аланд та ін., четверте перероблене видання
С. 13 (=папірус Оксиринх 657) містить Послання до Євреїв 2:14–5:5; 10:8–22; 10:29–11:13; 11:28б–12:17 (бл. 225–250 рр. н. е.) Фотографія частини цього папірусу міститься у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 74. На с. 75 зазначено, що з 88 одиниць варіацій папірус 13 та папірус 46 мають 71 збіг і лише 17 розбіжностей.
IV століття — 1902–1903 рр. — Гренфелл і Хант, згідно з книгою «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 73. На с. 17 зазначено, що Гренфелл і Хант вагалися датувати БУДЬ-ЯКИЙ рукопис Нового Завіту раніше III століття, хоча й зазначали, що почерк належав до кінця I або II століття.
III/IV століття, можливо, перша половина IV століття — 1968 рік — У виданні «Текст Нового Завіту» також містяться 11:14–28а, але у праці «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (с. 74) зазначено, що цей уривок відсутній через втрату одного стовпця.
III/IV століття — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання
III–IV століття — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання
200–250 рр. н. е. — інші
(225–250 рр. н. е.) — 1999 р. — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту», с. 73. Комфорт і Барретт на с. 73 зазначають, що, з огляду на почерк, дуже схожий на папірус Оксиринх 852 (175–225 рр. н. е.), а також на численні подібності до папірусу Оксиринх 2635 (бл. 200 р. н. е.). Однак датування не може бути раніше 225 р. н. е., оскільки він написаний на зворотному боці папірусу 657 (частина «Епітоми» «Історії Риму» Лівія), а цей папірус датується III століттям.
с. 17 Євр. 9:12–19 (кінець III століття)
IV століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».
С. 46 Честер Бітті II, бл. 200 р. н. е. 300 із 303 віршів (99 %) Послання до Євреїв. Зокрема, він містить Послання до Євреїв 1:1–9:16; 9:18–10:20; 10:22–30; 10:32–13:25 та інші частини листів Павла. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 наведено фотографію частини стор. 46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихіометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.
бл. 200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».
Близько 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання
Близько 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання
С. 114 (=папірус Оксиринх 4498) Послання до Євреїв 1:7–12 (III століття)
Після Першого Нікейського собору (325 р. н. е.)
с. 89 Послання до Євреїв 6:7-9, 15-17 (IV століття)
Кирило Єрусалимський, 386 р. н. е. Златоуст, 407 р. н. е.
Ватиканський (325–350 рр. н. е.) містить весь Послання до Євреїв, за винятком 9:14–13:25, згідно з паралелями з Євангеліями.
Синайський [Si] (340–350 р. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять увесь Послання до Євреїв.
Бохайрський коптський [Boh] III–IV ст.
Файюмський коптський [Fay] III/IV століття
Сахідський коптський [Sah] III/IV століття
Сирійська Пешитта [Syr P] 375–400 рр. н. е.
Ефраїмський рескриптус [C] V століття
Вірменська [Arm] з 5 століття
Грузинська [Geo] з 5 століття
Беза Кембриджська [D] V або VI століття
Вашингтон, V століття
Ефіопська [Eth] приблизно з 500 р. н. е.
с. 116 (=папірус Vindobonensis G 42417 (Відень)) Послання до Євреїв 2:9-11; 3:3-6 (VI століття)
Вольфенбюттель, VI століття
с. 79 Послання до Євреїв 10:10-12, 28-30 (VII століття)
Див. www.BibleQuery.org/HebrewsManuscripts.html для отримання додаткової інформації про ранні рукописи Послання до Євреїв.