< Запитання щодо Біблії від Джона

Питання, що зустрічаються в більш ніж одному Євангелії, розглядаються у розділі «Євангелія» або в першому Євангелії, де вони з’являються.

Питання: Які особливості є характерними для Євангелія від Івана?

Відповідь: Іоанн наголошує на тому, що Ісус є Богом. Ісус Христос, Бог і Син Божий, прийшов і помер, щоб Його вівці повірили, а ті, хто вірує, отримали світло та життя через Сина. Він вживає слово «вірити/віра» 89 разів, що більше, ніж у Матвія, Марка та Луки разом узятих. Христос є єдиною надією. Тим, хто покладає надію на Христа, Він відновлює самарянку, жінку, що вчинила перелюб, Петра та інших, винних у гріхах, більших за ці.

Загальновизнано, що Євангеліє від Івана було написано останнім, ймовірно, навіть після того, як Климент Римський написав свої твори у 96–98 рр. н. е. У Івана 20:30 Іван вказує, що він не записав багато з того, що робив Ісус. Ймовірно, Іван знав про інші Євангелія, і його Євангеліє менше акцентує увагу на діях Ісуса, а заповнює прогалини у вченні, яких немає в інших Євангеліях. Ключовим віршем є Івана 20:31, де сказано, що це записано для того, щоб ми повірили.

Що стосується сект, то Івана 5:23 та Івана 20:28 є чудовими віршами для використання у розмовах зі Свідками Єгови.

Питання: Який план цієї книги в Євангелії від Івана?

Відповідь: Ось план Євангелія від Івана. Сім чудес відбулися до Страсного тижня.

Ів. 1:1-18 Пролог: Слово стало тілом

Ів. 1:19–51 Початок служіння: Іван Хреститель і перші учні

Ів. 2–11 Публічне служіння у семи чудесах

- Ів. 2:1-11 Знамення 1: Перше чудо: перетворення води на вино в Кані

- Ів. 2:12-25 Перше очищення храму

- Ів. 3:1-21 Никодим запитує Ісуса

- Ів. 3:22–4:3 Паралель з Іваном Хрестителем

- Ів. 4:4-42 Жінка біля криниці

- Ів. 4:43-54 Знамення 2: У Кані зцілення сина чиновника в Капернаумі

- Ів. 5 Свято в Єрусалимі

- - Ів. 5:16-47 Знамення 3: Зцілення немічного біля купальні Бетесда в Єрусалимі 5:1-15

- - Ісус і Отець

- Ів. 6:1-14 Знамення 4: Нагодування 5 000 людей біля Галілейського моря

- Ів. 6:15-21 Знак 5: Ходіння по воді

- Ів. 6:25-71 Проголошення 1: «Я є хліб життя»

- Ів. 7-8 Протистояння: Свято Кучок у Єрусалимі

- - Ів. 7:1-52 Невіра юдеїв

- - Ів. 7:53–8:11 Прощення: жінка, спіймана на перелюбі

- - Ів. 8:12-59 Заява 2: «Я є світло світу»

- Ів. 9 Чудо 6: Зцілення сліпонародженого в Єрусалимі

- Ів. 10:1-21 Проголошення 3 і 4: «Я є ворота для овець і Добрий Пастир»

- Ів. 10:22-39 Суперечка на Святі Посвячення

- Ів. 10:40-42 Служіння в Переї

- Ів. 11 Знамення 7: Воскресіння Лазаря у Віфанії. Заява 5: «Я є Воскресіння і Життя»

Ів. 12–19 Страсний тиждень

- Ів. 12:1-11 Помазання ніг Ісуса

- Ів. 12:12-19 Тріумфальний вхід

- Ів. 12:20-36 Прихід греків

- Ів. 12:37-50 Триваюча невіра юдеїв

- Ів. 13–17 Приватне служіння

- - Ів. 13–14 Таємна вечеря

- - - Ів. 13 Таємна вечеря

- - - Ів. 14 Заява 6: Я є Шлях, Істина і Життя

- - Ів. 15–16 Заява 7: «Я є справжня Лоза»

- - Ів. 17: Молитва Ісуса як первосвященика

- Ів. 18–19 Страсті

- - Ів. 18:1-12 Зрада та арешт Ісуса

- - Ів. 18:13–19:15 Суди над Ісусом

- - Ів. 19:16-42 Розп'яття, смерть і поховання

Ів. 20 Тріумф Воскресіння

Ів. 21 Епілог: Риба та трапеза

- Чудесний улов 153 риб 21:1-14

- Відновлення Петра 21:15-25

Євангеліє від Івана за стилем дуже схоже на 1, 2 та 3 листи Івана. Іван не намагається покірно відповісти на запитання: «Хто такий Ісус?». Натомість Іван сміливо та гучно проголошує: «Це Ісус!» Ми теж повинні сміливо проголошувати Євангеліє.

Питання: Чи деталі життя Ісуса в Євангелії від Івана суттєво відрізняються від тих, що є спільними для перших трьох синоптичних Євангелій, як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 952)?

Відповідь: У Євангелії від Івана наводяться інші подробиці, але вони узгоджуються між собою. Євангеліє від Івана, найімовірніше, було написане після перших трьох Євангелій. Автор менше зосереджувався на історичних подробицях, які вже були вичерпно висвітлені в перших трьох Євангеліях, а більше — на значенні того, чого навчав Христос.

Дивіться розділ про Євангелія, де наведено повну гармонію чотирьох Євангелій, що складається з 317 пунктів.

Питання: Чи слід перекладати Ів. 1:1 як «був божественним», «був Богом» чи «був одним із богів», як стверджують Свідки Єгови?

Відповідь: Слід перекладати як «був Богом». Ось короткий огляд лінгвістичних та інших доказів.

Не просто «одного з богів»: та сама граматична форма, theos без префікса ho в грецькій мові, стосується Єгови-Бога в Луки 20:38. Навіть Свідки Єгови не перекладають ті самі грецькі слова як «одного з богів» у Івана 1:6, 12, 13, 18. Див. «Коли запитують сектанти», с. 159, та «Коли запитують критики», с. 403, для отримання додаткової інформації.

Хоча Свідки Єгови з 1962 по 1983 рік цитували переклад Йоганнеса Гребера на підтримку свого перекладу, вони ще в 1956 році знали, що дружина Гребера виступала в ролі медіума, щоб створити цей переклад! Див. «Шістдесят запитань, які слід поставити кожному Свідку Єгови», с. 23, для отримання додаткової інформації.

Не просто божественний: у книзі «Повна книга відповідей на біблійні питання» (с. 108–109) зазначається, що якби Іван мав на меті лише сказати, що Ісус був божественним, він міг би використати прикметник «theios». Однак Іван наголосив, що Ісус насправді є Богом.

Слово було Богом:

Зверніть увагу, що існують навіть переконливіші докази, ніж сучасні лінгвістичні дослідження, які свідчать про те, що в Івана 1:1 малося на увазі, що Слово було Богом. Є й інший підхід. А що, якби ми могли запитати християн, для яких новозавітна грецька мова була рідною, що означає Івана 1:1? Ми можемо це зробити. Відповіді дивіться у наступному запитанні, хоча, якщо ви є Свідком Єгови, вам, ймовірно, не сподобається те, як ранні християни розуміли свою власну мову.

Питання: Які ще приклади того, як Свідки Єгови спотворюють свої Писання, можна знайти в Ів. 1:1?

Відповідь: Ось кілька прикладів.

Іоанна 1:1: Додано артикль «a» у фразі «Слово було Богом».

Лука 23:43: «Поправді кажу тобі: сьогодні ти будеш зі мною в раю». (Це створило враження, ніби Ісус говорив про сьогоднішній день, хоча грецький текст означає, що каятний злодій опиниться в раю сьогодні.)

Дії 10:36: додано слово «інший», помістивши його в квадратні дужки.

Рим. 8:32: додано слово «інший» без курсиву та дужок.

У Колосян 1:16-20 чотири рази додано слово «інший».

У Філіп’ян 2:9 додано слово «інший» без курсиву та дужок.

Питання: Що рання церква вчила щодо цього вірша в Ів. 1:1 та щодо того, що Слово є Богом?

Відповідь: Іноді цікаво почути, що сучасні вчені, через 2000 років, кажуть про значення грецького тексту. Однак ще цікавіше те, як церковні провідники, що жили 1700–1800 років тому, багато з яких розмовляли новозавітньою грецькою ще з дитинства, розуміли значення Ів. 1:1 своєю рідною мовою.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.)

«Бо коли ми вимовляємо якесь слово, ми породжуємо це слово; проте не шляхом відокремлення, так щоб зменшити слово, яке залишається в нас, коли ми його вимовляємо; і так само, як ми бачимо, що відбувається у випадку з вогнем, який не зменшується, коли запалює інший, але залишається таким самим;... Слово Мудрості, яке є Самим цим Богом, породженим Отцем усього сущого, і Словом, і Мудрістю, і Силою, і Славою Того, Хто породив, засвідчить за мене...» «Діалог із Трифоном», розд. 61. Див. також розділи 55, 56, 59, 62–64, 66, 74–78.

Теофіл, єпископ Антіохії (168–181/188 рр. н. е.) «Адже саме Божественне Писання вчить нас, що Адам сказав, нібито він почув голос. Але що ж іще може бути цим голосом, як не Слово Боже, яке є також Його Сином?» «Лист до Автоліка», книга 2, розд. 22, с. 103

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.)

«Але те, що Він [Ісус] Сам по собі, понад усіх людей, які коли-небудь жили, є Богом, Господом і Вічним Царем, а також Втіленим Словом, проголошеним усіма пророками, апостолами та Самим Духом, можуть побачити всі, хто досяг хоча б невеликої частки істини» (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розділ 19.2, с. 449).

«Знай, що кожна людина або порожня, або повна. Бо якщо вона не має Святого Духа, то не має знання про Творця; вона не прийняла Ісуса Христа, що є життям; вона не знає Отця, що на небі;...» (Іриней, фрагмент 26, с. 572)

«Вона [Церква] також вірить у ці пункти [доктрини] так, ніби мала б одну душу... Адже церкви, засновані в Німеччині, не вірять і не передають нічого іншого, як і ті, що в Іспанії, і ті, що в Галлії, і ті, що на Сході, і ті, що в Єгипті, і ті, що в Лівії, і...» Іриней, «Проти єресей», книга 1, розд. 10.2, с. 331

Тертуліан (бл. 213 р. н. е.) (латинською) «Отже, Слово завжди перебуває в Отці, як Він каже: „Я в Отці“; і завжди перебуває з Богом, згідно з тим, що написано: „І Слово було з Богом“; і ніколи не відокремлене від Отця, ані не є іншим, ніж Отець, оскільки „Я й Отець — одне“». «Проти Праксея», розділ 8, с. 603.

Іполит (225–235/6 рр. н. е.), процитувавши частину Івана 1:1: «Якщо ж Слово було у Бога і само було Богом, то що з цього випливає? Чи можна сказати, що він говорить про двох Богів? Я, звичайно, не говоритиму про двох Богів, а про одного; проте про дві Особи та про третю економію (поряд), а саме — благодать Святого Духа. Адже Отець, справді, є Один, але є дві Особи, бо є також Син; і є ще третя — Святий Дух. Отець постановляє, Слово виконує, а Син являється, через Якого вірують в Отця. Економія гармонії веде до одного Бога; бо Бог є Один. Це Отець наказує, а Син слухається, і Святий Дух дарує розуміння; Отець є над усім, а Син — через усе, і Святий Дух — у всьому. І ми не можемо інакше мислити про одного Бога, як тільки віруючи в істину в Отця, і Сина, і Святого Духа». «Проти єресі Ноета», розділ 14, с. 228

Питання: Чи правда, що в Ів. 1:1 вчення про те, що Ісус був Богом у людській подобі, було остаточно сформульоване лише після 300 року н. е.?

Відповідь: Ні. Карен Армстронг категорично заявила про це у книзі «Історія Бога», с. 81, і дивно, що деякі друковані книги можуть собі дозволити такі твердження. Не було жодних православних християн чи аріан, які б стверджували, що Ісус не був Богом, хоча аріани й вважали, що Ісус мав іншу сутність і був Богом в іншому, меншому сенсі. До 300 року н. е. п’ять ранньохристиянських авторів, цитованих у попередньому питанні, безумовно не вважали, що доктрина про Ісуса як Бога в людській подобі потребує якогось остаточного затвердження. Ігнатій, який був учнем апостола Івана, любив повторювати, що «Ісус є Богом». Апостол Тома не потребував жодного собору, коли сказав до Ісуса в Євангелії від Івана 20:28: «Господи мій і Боже мій!»

Хоча гностики й були єретиками, які мали дуже дивні уявлення про Бога, православні християни ніколи не визнавали їх християнами. Проте навіть вони визнавали, що Ісус є Богом, хоча й у дуже іншому та дивному сенсі.

Аріани були ще однією єретичною групою, яку засудили на Нікейському соборі у 325 році н. е. Вони мали «низьку» думку про Ісуса, вірячи, що був час, коли Його не існувало, і що Ісус мав іншу сутність, ніж Отець. Однак навіть вони погоджувалися з тим, що Ісус є Богом; просто вони помилково вважали, що Ісус не має тієї самої природи, що й Отець.

Гадаю, недоліком віросповідань є те, що дехто може неправильно тлумачити їхнє призначення. Нікейська суперечка щодо аріанства точилася не навколо того, чи був Ісус Богом, а навколо того, яким чином Ісус був Богом.

Питання: Як у Ів. 1:1 Слово могло бути одночасно Богом і бути з Богом?

Відповідь: Так само, як Син міг бути і Богом, і мати Бога в Посланні до Євреїв 1:8,9. Окрім посилання на фальшивих богів, слово «Бог» має щонайменше чотири значення стосовно істинного Бога. «Бог» може означати лише Отця, лише Сина, лише Духа або всіх трьох у Трійці.

Ось що сказав письменник ранньої церкви Іпполіт (225–235/6 рр. н. е.) у праці «Проти єресі Ноета», розд. 14, с. 228: «Якщо ж Слово було з Богом і водночас було Богом, що з цього випливає? Я, звичайно, не говоритиму про двох Богів, а про одного; проте про дві Особи та про третю економію (устрій), а саме — благодать Святого Духа. Адже Отець, справді, є Один, але є дві Особи, бо є також Син; і є ще третя — Святий Дух».

Питання: Як у Ів. 1:1 Бог міг втілитися в людину?

Відповідь: З одного боку, відповідь проста: Всемогутній Бог може з’являтися так, як забажає. З іншого боку, це глибоке чудо. Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) розмірковував над таємницею втілення у своїй «Промові про Хрест» (т. 8), с. 756 «З цих причин Він прийшов до нас; з цих причин, хоч і був безтілесним, Він створив для Себе тіло на наш образ, з’явившись як вівця, але залишаючись Пастирем; вважаючись слугою, але не відмовляючись від Синівства; перебуваючи [в утробі] Марії, але одягнений у [природу] Свого Отця; ступаючи по землі, але наповнюючи небо; з’являючись як немовля, але не відкидаючи вічності Своєї природи; наділений тілом, але не обмежуючи чистої простоти Свого Божества; вважаючись бідним, але не позбавляючись Свого багатства; потребуючи їжі, оскільки Він був людиною, але не перестаючи годувати весь світ, оскільки Він є Богом; приймаючи подобу слуги, але не порушуючи подоби Свого Отця».

Юстин Мученик у своєму «Діалозі з Трифоном-євреєм», розділ 61, с. 227, навів аналогію про те, як вогонь запалюється від вогню. Первинний вогонь жодним чином не зменшується.

(Зверніть увагу, що всі цитати з ранньої церкви на цьому веб-сайті взяті з «Отців донікейських» та «Отців післянікейських» I і II.)

Питання: У Ів. 1:1 мені важко зрозуміти теантропну природу Христа. Чи був Ісус розумово повністю зрілим, знаючи все ще з дитинства? Хоча Він і став людиною, чи все ще мав Він безмежний розум Бога? У Луки 2:52 сказано: «Ісус зростав у мудрості та зрості, і в благоволенні перед Богом та людьми». Якщо Ісус не змінив Своєї сутності, коли втілився, то чому Він зростав у знанні, мудрості та благоволенні перед Богом, якщо Він уже був безмежним Богом?

Відповідь: Багато речей про Бога легше зрозуміти, порівнюючи їх з аналогіями з природи. Однак таємниця втілення не має аналогів у природі.

Хоча ми не можемо знати всього про втілення, ми можемо дізнатися те, що про нього відкриває Святе Письмо. Отже, підсумовуючи, слід знати п’ять ключових моментів.

1. Ісус є на 100 % Богом. Він був на 100 % Богом до Свого народження, на землі та й зараз у небі. (Івана 1:1; 20:28; Колосян 1:5–20; Євреїв 1:6, 8, 9)

(Звісно, небо не було порожнім, коли Ісус прийшов на землю. Однак я не включаю це до переліку, оскільки ця нерозривність Бога, а також відмінність Отця, Сина та Духа Святого є аспектами Трійці, а не втілення.)

2. Ісус був на 100 % людиною від самого моменту перебування в утробі матері. Він був подібний до нас у всьому, за винятком того, що не мав гріха. (До Євреїв 2:14-18; 4:15; 5:1-2)

3. Ісус був лише однією особою. (Не існувало двох окремих істот — Бога-Ісуса та людини-Ісуса, як це схильний стверджувати крайній несторіанство.)

4. Ісус мав дві окремі природи. (Людська природа Ісуса не була поглинена Його божественною природою. Коли сказано, що Ісус страждав, Він справді страждав. Коли сказано, що Ісус піддавався спокусам, Він справді піддавався спокусам. Ці речі заперечуються найбільш крайніми представниками помилкового вчення монофізитизму.)
Але навіть якщо ви зрозуміли ці чотири речі, все одно бракує ще однієї, яку ви мусите побачити, щоб поєднати все це воєдино.
5. Більша частина слави Ісуса була прихована. Згідно з Філіп’ян 2:6-7, Ісус добровільно позбавив Себе багатьох Своїх божественних атрибутів. Ось чому в Івана 17:5 Ісус спеціально молився до Отця, щоб Той повернув Йому славу, яку Ісус мав ще до створення світу. Отже, відповідаючи на першу частину вашого запитання: на землі Ісус зростав у мудрості, зрості та благодаті, будучи не лише досконалим немовлям, а потім досконалим маленьким хлопчиком, досконалим підлітком, а згодом — досконалим чоловіком. Ісус навчився послуху, страждав і помер, що було можливим лише за умови добровільної та тимчасової відмови від частини Своєї сили.

Питання: Як ще, згідно з Ів. 1:1, ми можемо знати, що Ісус є Богом?

Відповідь: У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 27) сказано, що це доводиться сімома пунктами.

1. Усі старозавітні імена Бога зливаються в Ісусі Христі.

2. Ісус приймав поклоніння від людей. Або Він помилявся, роблячи це, або ж Він мав рацію.

3. Ісус прощав гріхи проти Бога.

4. Ісус проявив Божу силу.

5. Ісус проявив всезнання (хоча, можливо, на землі до свого воскресіння Він не мав цієї властивості).

6. Ісус проявив всюдисущість.

7. Новий Завіт говорить, що Ісус є Богом і що Його слід шанувати так само, як і Отця.

Див. книгу «Складні вислови Біблії», с. 490–492, щоб дізнатися більше про Івана 1:1 та Трійцю.

Питання: Чи було поняття «вічного Слова» в Ів. 1:1 запозичене з грецької філософії?

В: Ні, доказів цього немає. Грецький філософ Платон дійсно писав про вічне Слово «логос» ще до написання Євангелія від Івана, а Геракліт з Ефесу (близько 500 р. до н. е.) використовував термін «логос» для позначення раціонального принципу. Єврей Філон також вживав термін «логос». Однак немає жодних доказів того, що Іван запозичив це поняття звідти.

Натомість навіть світська людина могла б стверджувати, що концепція могутнього й живого Слова була запозичена не з грецької філософії, а з думки Старого Завіту, наприклад, з книги Буття 1:1 на івриті.

Старий Завіт не був запозичений з грецької думки, оскільки Мойсей та ізраїльтяни передували всій відомій нам грецькій літературі. Теофіл Антіохійський, який писав у 168–181/188 рр. н. е., був першим, хто вказав на це у своєму «Листі до Автоліка», книга 3, розділ 30, стор. 121

У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 441) зазначено, що сувої Мертвого моря вказують на те, що Євангеліє від Івана, замість того щоб бути елліністичним документом II століття, «як ніколи раніше ясно виявляється творінням Палестини I століття завдяки численним паралелям із кумранськими текстами».

Питання: Чи існував час до появи Ісуса, як зазначено в Ів. 1:1?

Відповідь: Ні. Так вважали аріанські єретики, але православні християни більш-менш одностайно стверджували, що Ісус був породжений Отцем ще до початку часу. Єдиним винятком був ранньохристиянський письменник Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.). Однак, хоча Свідки Єгови посилаються на Юстина Мученика, намагаючись обґрунтувати свої переконання, їхнє посилання є оманливим. У своєму «Діалозі з Трифоном» Юстин присвячує тринадцять розділів (55–56, 59, 61–64, 66, 74–78) тому, щоб довести, що Ісус є Богом.

Біблія не дає остаточної відповіді на багато питань про те, як було до початку часу. Навіть якби давала, чи зрозуміли б ми ці відповіді? У Тита 1:2 сказано, що Бог обіцяв вічне життя «ще до початку часу». Усе було створено через Христа (Колосян 1:16; Івана 1:3). Якщо «усе» включає час (це припущення), то Ісус існував ще до того, як з’явився час.

Див. книгу «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 27–28, щоб дізнатися більше про те, що не існувало часу до того, як Ісус з’явився.

Питання: Чи в Ів. 1:1 Ісус існував лише у Божому передбаченні, як вчить організація «Way International»?

Відповідь: Ні. Бог знав про нас усіх заздалегідь, але Ісус відрізнявся від нас тим, що Він існував у Небі ще до початку часу. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 161, для отримання додаткової інформації.

Питання: Оскільки в Ів. 1:1 Слово (Логос) є Богом, чи означає це, що Бог є безособистісним, як навчала Мері Бейкер Едді, засновниця секти «Християнська наука», у книзі «Наука і здоров’я з ключем до Писань», с. 117?

Відповідь: Ні. Те, що Бог має деякі риси, яких у нас немає (безмежність, невидимість, триєдність тощо), не виключає того, що Бог також має деякі риси, притаманні й нам, хоча часто в меншій мірі (здатність любити, розум, воля, емоції тощо). Отже, те, що Слово є Богом, не означає, що ми маємо заперечувати численні біблійні вірші, які свідчать про те, що Бог має особистість.

Тож, які біблійні вірші свідчать про те, що Бог має особистість? Особистість включає розум, волю та емоції. Хоча комп’ютер може зберігати знання без особистості, він не має любові, гніву та інших емоцій, а також не має волі.

Коли ми кличемо «Абба» або «Тату» у Галатам 4:6; Марка 14:36 та Римлян 8:15, слава Богу, ми звертаємося до особистої істоти.

Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 160–161, для отримання додаткової інформації.

Питання: Якщо, згідно з Ів. 1:2, усе було створене Словом, чи включає це час, простір, науку, закони природи та математику?

Відповідь: Ймовірно, так, хоча цей вірш не був написаний для того, щоб це довести. Однак логічна істина, така як «а = а», і логічне протиріччя, таке як «а не дорівнює а», не є речами, і цей вірш не говорить про них.

Питання: Чи слід перекладати Ів. 1:3 (KJV) як «Ним» чи «через Нього»?

Відповідь: Грецький текст можна цілком обґрунтовано перекласти будь-яким із цих способів.

«by» — це переклад у KJV, NET Bible, перекладі Вільяма Ф. Бека та деяких ранніх виданнях NASB.

«через» — це переклад у NASB 1995, NASB 2020, NIV, NKJV, NRSV, RSV, перекладі Джорджа Рікера Беррі, а також у «Дослівному перекладі» Джея П. Гріна, перекладі Вільямса та «Коментарі до Біблії для віруючих».

У «Розширеному перекладі» Вюста використовується стільки слів, скільки потрібно для передачі грецького тексту. Він перекладає це як «через Його посередництво».

Це спірне питання, оскільки ніхто не стверджує, що Ісус створив усе окремо від Отця. Усі християни розуміють, що Ісус, разом з Отцем та ним Духом, відіграв певну роль у творенні всього, як це також показує Колосян 1:16. Див. також наступне запитання для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 1:3 чи має бути «by» (KJV), чи, як стверджує один прихильник виключно KJV, переклади RSV, NIV та NKJV «полегшили» текст, хитро вилучивши слово «by» і замінивши його словом «through»?

Відповідь: Перш ніж висувати таке звинувачення, слід врахувати шість моментів.

1. Грецьке слово, про яке тут йдеться, — це di, форма від dia. У Конкорданції Стронга зазначено: «первісна [пристава]. Прийменник. Позначає канал дії; через (у дуже широкому застосуванні: місцевому, причинному чи випадковому): — після, завжди, серед, у, щоб уникнути, через (те), коротко, через, заради (причини), заради того, тим самим, тому, X хоча, через (-наскрізь), до, тому, з (-у). У словосполученнях воно зберігає те саме загальне значення». Отже, «за допомогою» і «через» є однаково правильними перекладами.

2. Сама версія короля Якова перекладає ці дві літери (di) як «через» у Матвія 12:43 та Луки 11:24. У Івана 3:17 «щоб світ спасся через Нього», грецьке слово для «через» — це «di».

3. Перекладачі BSB, NASB 1995, 2020, NIV, NRSV та перекладу Вільямса, ймовірно, не припускали, що Ісус говорив англійською мовою за версією короля Якова. Вони перекладали з грецької, і «через» є прийнятним перекладом грецького «di» згідно як із Конкорданцією Стронга, так і з самою Біблією короля Якова.

4. Можна спробувати стверджувати, що «by» означає, ніби Ісус був єдиною причиною Створення, і що це слово ігнорує роль Отця та Духа. Можна також спробувати стверджувати, що «through» означає, ніби Ісус відігравав другорядну роль. Правда полягає в тому, що грецьке слово «di», як і англійські слова «by» та «through», має широкий спектр значень.

5. Перекладачі «Версії короля Якова» добре впоралися з перекладом Біблії на англійську мову свого часу, використовуючи ті матеріали, що були в їхньому розпорядженні. Однак, якби в якомусь іншому уривку слова Ісуса грецькою мовою (у всіх рукописах) відрізнялися від «Версії короля Якова», чи поставили б ви цей англійський переклад вище за слова Ісуса грецькою мовою?

6. Перш ніж звинувачувати братів-християн у тому, що вони хитро вилучили одне слово й вставили інше, вам слід навести якісь докази цього звинувачення, а не просто припускати, що Ісус говорив англійською мовою часів короля Якова.

Питання: Як у Ів. 1:4 Ісус є життям людей?

Відповідь: Ісус є життям людей принаймні у трьох сенсах.

Фізично: згідно з Колосян 1:17, все утримується разом завдяки Ісусу.

У вічному сенсі лише через Ісуса ми спасаємося, як показує Дії 4:12.

Життя у Христі сьогодні: Ісус надає сенс, радість і повноту життю сучасних християн на землі.

Питання: Чи виконав Ісус Свою місію ще до розп’яття, як стверджує Джамал Бадаві у таблиці 3 9-ї серії своїх аудіозаписів, з огляду на Ів. 1:4?

Відповідь: Ні. Іоанна 1:4 дійсно було написано раніше, ніж розповідь про розп’яття Ісуса. Однак будь-хто може побачити, що Бадаві тут просто шукає привід для заперечень: Іоанна 1:4 було написано навіть раніше, ніж розповідь про народження Ісуса.

Питання: Чи є Іван, згаданий у Ів. 1:6, 19, автором цієї книги?

Відповідь: Ні. Згаданий тут Іван — це Іван Хреститель, тоді як автором є апостол Іван, брат Якова.

Питання: Чи були, як стверджується у «Довіднику Азімова по Біблії» (с. 965), після розп’яття люди, які вважали Івана Хрестителя Месією?

Відповідь: Прямих доказів цього немає. Однак існувала одна група, відома в пізніші часи як мандеї, яка вірила в це. Мандеї жили на болотах на півдні Іраку, але невідомо, коли і де вони з’явилися.

Питання: Як у Євангелії від Івана 1:9 Ісус є тим істинним світлом, що освітлює кожну людину?

Відповідь: Принаймні двома способами.

Для всіх: Істина та пропозиція Євангелія Ісуса Христа проголошуються всім. Ісус є єдиним істинним світлом. Дехто обирає жити як діти світла, прагнучи знати, що подобається Господу (Ефесян 5:8-10), а інші — ні.

Для віруючих: Ісус є світлом нашого життя. Він дарує нам радість, задоволення, сенс і мету, завдяки яким усе набуває цінності.

Див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 217, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи не наша воля робить нас народженими згори, як сказано в Ів. 1:13?

Відповідь: Це Божа благодать. Бог є дуже милосердним, ласкавим і справедливим. Однак ці факти не повинні змушувати нас забувати, що право на наше народження згори належить Богу, а не нам.

Питання: Як у Ів. 1:14 Всемогутній Бог, що має Вічне Життя, міг стати смертним чоловіком, який помер?

Відповідь: Оскільки Триєдиний Бог є Всемогутнім, Він може створити окрему Особу від Себе, яка стане смертним людиною. Те, що Ісус перебував на землі, не означає, що Небо було порожнім. Те, що Ісус помер на хресті, не означає, що Отець чи Святий Дух коли-небудь померли.

Питання: Як у Ів. 1:14 люди побачили славу Ісуса, якщо, згідно з Флп. 2:6-7, Ісус зрекся Себе?

Відповідь: Слава Ісуса не є бінарним станом. Крім того, у Филип’ян 2:6-7 сказано, що Ісус зрекся Себе, але там не згадується слава як така. У Филип’ян 2:9 сказано, що Бог підніс Ісуса на найвище місце, що передбачає піднесене, «прославлене» становище Ісуса, але не будь-яку внутрішню зміну.

Питання: Як у Ів. 1:14 Божа природа могла змішатися/злитися/бути поєднана з людською природою Ісуса?

Відповідь: Багато єресей дали на це питання неправильну відповідь. Христос не був Богом, який лише здавався людиною (докетисти), людиною і Богом лише за назвою, а не Всемогутнім Богом (ебіоніти), примарою (гностики), людиною, на яку зійшов Христос (Павло Самосатський), відокремленим/розділеним (несторіани) або змішаним (монофізити). Напевно, немає жодної аналогії з земного життя, яка б справді була достатньою як приклад божественної та людської природи Ісуса Христа. Ось дві помилки.

Несторіанство (дві волі): Несторій вчив, що Ісус мав дві окремі волі: божественну та людську. Хоча Несторій просто помилявся, деякі з його пізніших послідовників пішли ще далі. Складається враження, ніби в Гефсиманському саду людська воля Ісуса та божественна воля боролися одна з одною, і божественна воля перемогла. Близько 200 єпископів на Ефеському соборі засудили несторіанство у 431 році н. е.

Монофізитизм (єдина природа): На противагу несторіанству, монофізитизм стверджував, що ці дві природи злилися, ніби крапля меду людської волі впала в океан божественної волі. Монофізитизм може призвести до деяких неприємних сценаріїв. У крайньому випадку Ісус спокійно прожив своє життя, а всі Його боротьби — проти спокуси протягом 40 днів, у Гефсиманському саду та на хресті — були майже лише виставою. Монофізитизм був засуджений 250–350 єпископами на Халкедонському соборі в 451 році н. е. У наш час Католицька церква та Коптська (монофізитська) церква відновили свої взаємини.

Позиція православних (загальноприйнята християнська позиція): Після цих двох бурхливих соборів остаточна позиція була такою: «Ісус Христос, Божий Логос, що став людиною, є однією Особою у двох природах, які існують у цій єдиній Особі без змішання, без зміни, без поділу та без роз’єднання».

Біблія дає такі вказівки щодо людської та божественної природ Ісуса.

а. Підкреслюється, що Ісус був Сином Людським: Лука 5:24; 6:5; 6:22; 8:31; 22:22, 69; Іван 12:34; Об’явлення 1:13

б. Родовід: Лука 1:32; Римлянам 1:3; 9:5; 2 Тимофія 2:8; Євреїв 7:14; Матвія 1:1.

в. Фізичне тіло: Лука 24:39; Івана 4:2; Євреїв 10:5,10; 1 Івана 1:1; 1 Тимофія 3:16; 2 Івана 7.

г. Людина (з людською природою) під час перебування на землі: Дії 2:22, 23; Філіп’ян 2:7, 8; Євреїв 2:14.

e. І досі людина на Небі: 1 Тимофія 2:5; випливає з Євреїв 13:8.

f. Наш брат: Марка 3:35; Луки 8:21; Євреїв 2:11, 12, 17

g. Страждав, як люди: Послання до Євреїв 2:9,18; 5:8; Послання до Римлян 8:17; 1 Послання Петра 1:11; 4:13; 5:1.

h. Був спокушений, як і ми: Послання до Євреїв 2:18; 4:15; Матвія 4:1-10; Марка 1:13; Луки 4:1-12.

i. Ісус був людиною в усьому, за винятком того, що не мав гріха: Євреїв 2:17.

Питання: У Ів. 1:14, коли Ісус прийшов на землю, чи втратив Він Свою божественність, як стверджував Герберт В. Армстронг?

Відповідь: Ні. Ісус зрекся Себе (Филип’ян 2:7) і тимчасово відмовився від значної частини Своєї слави (Івана 17:5), але ще до Свого розп’яття Ісуса на землі як Бога вшановували мудреці (Матвія 2:11-12), учні (Матвія 14:33) та сліпий (Івана 9:38). У Івана 8:58 Ісус назвав Себе найсвятішим Ім’ям Божим.

Питання: Як, згідно з Ів. 1:15, Ісус існував раніше за свого старшого родича, Івана Хрестителя?

Відповідь: Хоча Іван Хреститель народився на кілька місяців раніше за Ісуса, Ісус існував на Небі від початку. Ісус також передував Івану Хрестителю в честі, оскільки Ісус є Богом-Сином.

Питання: У Євангелії від Івана 1:17, хто дав Закон — Мойсей чи Бог?

Відповідь: І той, і той. Бог дав Закон Мойсею, щоб той передав його народу, і саме це Мойсей і зробив. Бог є автором, а Мойсей був «поштар», який доставив лист.

Питання: У Ів. 1:18 сказано, що ніхто ніколи не бачив Бога, тож як Ісус міг бути Богом, якщо люди бачили Його?

Відповідь: Коли Ісус прийшов на землю, як сказано у Филип’ян 2:7, Він зрікся значної частини Своєї слави. У Івана 17:5 Ісус молився, щоб Отець повернув Йому цю славу.

Коли Мойсей перебував з Богом, він накидав на обличчя завісу (Вихід 34:33–35; 2 Коринтян 3:13–16). Люди все ще бачили Мойсея, але не бачили слави, яка випромінювалася з його обличчя після того, як він побував з Богом. Це є прообразом приходу Ісуса на землю як Бога у прихованій формі.

Додаткову відповідь див. у книгах «Складні вислови Біблії», с. 492–493, та «Коли запитують критики», с. 403–404.

Питання: У Ів. 1:18 сказано, що ніхто ніколи не бачив Бога, тож як Ісус міг бачити Бога?

Відповідь: Ісус не був людиною до того, як зачався від Марії; Ісус існував від вічності. Тож, як не дивно, Іван Хреститель був на кілька місяців старший за людську природу Ісуса, але Сам Ісус був набагато старший за Івана Хрестителя.

Питання: У Ів. 1:18 Ісус є єдиним Сином Божим, чи ми теж можемо бути синами Божими, як сказано в Ів. 1:12?

Відповідь: Ми можемо бути синами Божими, але Ісус є єдинородним Сином Божим. Біблія наводить дві метафори щодо нас: ми усиновлені в Божу родину, і ми народжені згори в Божу родину. Ісус не був ані усиновлений, ані народжений згори. Ісус був Богом-Сином від вічності, і Ісус втілився як людина, не маючи біологічного батька.

Див. книгу «Коли критики запитують», с. 404, для отримання додаткової інформації.

Питання: Хто такий Ілля в Ів. 1:21 (KJV)?

Відповідь: Це Ілля.

Питання: Чому в Ів. 1:21 Іван Хреститель сказав, що він не є Ілією, якщо Ісус у Мт. 11:14 стверджував, що він є ним?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. У Малахії 4:5 сказано, що Ілля прийде перед великим і страшним днем Господнім. Сам Ілля (а не Іван Хреститель) з’явився під час Преображення і, майже напевно, є одним із двох свідків з Об’явлення 11:1-12.

2. Якби Іван просто сказав, що він є Ілією, то люди сприйняли б це так, ніби він буквально є тією самою особою, що й Ілія, і тоді слова Івана були б неправильними.

3. Іван міг би пояснити, що він не є буквальним Ілією, але прийшов із роллю та призначенням Ілії, як це мав на увазі Ісус у Матвія 11:14.

4. Однак, хоча Іван і знав, що він є попередником Месії, можливо, сам Іван не знав, що він є сповненням обітниці про Ілію, який мав прийти. Отже, Іван, можливо, говорив лише на основі того, що знав.

Див. «Біблійний коментар експозитора», том 8, с. 269, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи помилявся Іван Хреститель, коли в Ів. 1:21 сказав, що він не є Ілією, як вчить єретик пастор Мун у «Божественному принципі» (п’яте видання, 1977 р.)?

Відповідь: Спочатку наведемо слова пастора Муна, який, як стверджується, є Христом, що повернувся, а потім — відповідь.

«Божественний принцип» пастора Муна, с. 161: «…Іоанн Хреститель, який образив Ісуса. Як Іоанн Хреститель образив Його? Іоанн не виконав свою місію служіння та опіки над Ісусом».

Спростування: 1. Якщо Іван не виконав свого завдання, то чому в Євангелії від Матвія 21:32 Ісус сказав, що люди повинні вірити Івану Хрестителю?

2. Іоанна 10:41–42 показує, що свідчення Івана привело багатьох до віри в Ісуса. Ми повинні бути обережними, засуджуючи мученика, який помер за Бога, як того, хто зазнав невдачі та образив Бога. Слова Ісуса про те, що найменший у Царстві Небесному більший за [Івана Хрестителя], стосуються того факту, що Ісус ще не відкрив шлях до Небес, а Іван Хреститель насправді був останнім пророком за Старим Завітом.

3. Якби Іван Хреститель справді був реінкарнацією Іллі, то саме він, як ніхто інший, знав би про це. Проте Іван Хреститель мав рацію, коли сказав, що він не є Іллею, який воскрес із мертвих.

4. Іван справді проповідував у дусі та силі Іллі, але Ісус ніколи не говорив, що Іван та Ілля — це одна й та сама особа.

У Луки 1:15 сказано, що Іван Хреститель був великим в очах Господа, а Господь знає майбутнє.

Питання: Чому в Ів. 1:29 Бог вимагав жертви для прощення наших гріхів, якщо ми маємо прощати іншим, не вимагаючи нічого, крім покаяння?

Відповідь: Ми прощаємо наших братів, не вимагаючи нічого, крім покаяння, тому що гріх проти нас за своєю природою відрізняється від гріха проти Бога.

Питання: Як це так, що в Ів. 1:31, 33 Іван не впізнав Ісуса, адже їхні матері були кузинами?

Відповідь: Грецьке слово «oida», яке тут вжито, означає повноту знання. Іван мав на увазі, що за природними обставинами він не міг би Його впізнати. Однак він одразу додав, що все-таки впізнав Його, бо Бог відкрив це йому.

У книзі «Коли критики запитують» (с. 404–405) зазначається, що Іван знав Ісуса за репутацією, а можливо, й особисто, але лише завдяки Святому Духу він пізнав Ісуса через божественне об’явлення.

Питання: Як у Ів. 1:32–33 Святий Дух міг мати локалізовану присутність і зійти на Ісуса у вигляді голуба?

Відповідь: Те, що Святий Дух на певний час мав особливу локалізовану присутність, не обмежує Його загалом у тому, щоб перебувати де завгодно, де Він забажає. Як надто спрощену аналогію можна навести науково-фантастичний телесеріал «Доктор Хто». Коли один із персонажів потрапив у аварію з машиною часу, він одночасно перебував у трьох різних часових точках. Якщо ми можемо це уявити, то чому Бог не може мати множинну локальну присутність або навіть нескінченну кількість локальних проявів?

Див. також обговорення Хабакука 3:3.

Питання: Чому в Ів. 1:38-39 Ісус не заперечував, коли Його називали «Раббі» (Учитель), адже в Мт. 23:7,8 Він сказав: «Нехай ніхто не називає вас вчителем»?

Відповідь: Ісус, будучи Богом-Сином, має владу та честь, яких ми не маємо. Ми також не повинні називати нікого іншим нашим Богом, Спасителем чи Господом, і правильно називати Ісуса всіма цими іменами.

Питання: У Ів. 1:39, коли настала десята година?

Питання: У Ів. 1:40 чи учні шукали «більш гідного Ісуса» у Євангелії від Івана, на відміну від того, як Ісус шукав і обирав учнів у інших трьох Євангеліях, як припускає скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 968–969)?

Відповідь: Ні. З-поміж дванадцяти учнів у Ів. 1:35–42 згадуються лише двоє, які залишили Івана й пішли за Ісусом. Але потім згадується, що Ісус знайшов Пилипа, а Пилип привів Натанаїла.

Питання: У Євангелії від Івана 1:42 чи Ісус вперше назвав Симона «Кефа / Петро» саме тут, чи пізніше, під час свого служіння в Капернаумі, як зазначено в Євангелії від Матвія 16:18?

Відповідь: Просте пояснення полягає в тому, що Ісус назвав його Петром саме тут, але про значення цього імені Ісус розповів йому в Матвія 16:18.

Питання: У Єв. від Івана 1:51, коли Натанаїл побачить ангелів, що сходять і піднімаються до Ісуса?

В: Хоча не виключено, що Натанаїл міг побачити цей сон, більш імовірно, що він побачить це на Небесах. Ця образність Ісуса нагадує Якову драбину з книги Буття 28:11–13. Докладнішу інформацію див. у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 493–494.

Однак чому Натанаїл сидів нерухомо під фіговим деревом? У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1472, зазначено, що, ймовірно, Натанаїл вивчав Слово Боже або роздумував над Якововим баченням драбини (або сходів).

Питання: Чому в Ів. 1:51 Ісус так часто називає Себе Сином Людським?

Відповідь: Ймовірно, з таких причин

1. Щоб підкреслити Свою звичайну людську природу

2. Люди могли погодитися з цим, незалежно від того, чи визнавали вони Його Сином Божим, чи ні.

3. Ісус ще не відкрив Себе як Єдинородного Сина Божого.

Питання: Якими були глечики в Євангелії від Івана 2:1?

В: Хоча існують певні розбіжності щодо того, де саме розташовувалася стародавня Кана, у двох місцях було знайдено уламки кераміки I століття н. е.: у сучасній Кані, що між Назаретом і Капернаумом, та в іншому місці, розташованому на кілька миль на північ. Уламки кераміки свідчать, що діаметр посудин становив приблизно від 12 до 16 дюймів. Див. статтю Associated Press «Експерти стверджують, що, можливо, знайшли біблійну Кану» у газеті «The St. Louis Post Dispatch» від 22 грудня 2004 року.

Питання: У Євангелії від Івана 2:3–10 я завжди бачу, що Ісус ніколи не робить нічого без мети чи навмання. Чому першим зафіксованим чудом є перетворення води на вино на весіллі? Чи може це бути пов’язано з тим, що вино символізує Його кров, обрядове очищення або новий шлюбний завіт з усіма, хто вірить у Нього? Я розмірковував над цими речами і цікавлюся, наскільки я помиляюся; я не хочу виходити за межі Писань, як це зараз так-так-так популярно.

Відповідь: Ви ставите цікаве запитання. Якби перетворення Ісусом води на вино було чудом, що символізувало Його кров, смерть на хресті чи обрядове очищення, то ніхто в той час, після Його смерті чи навіть у ранньохристиянських писаннях не сприйняв би це саме так. Натомість я вважаю, що це чудо було звершено через обставини, але в цьому ми можемо побачити глибше розуміння Божого характеру та урок для нас.

Була проста людська потреба: на бенкеті закінчилося вино. Коли Марія попросила Ісуса надприродним чином вирішити цю проблему, першою реакцією Ісуса було: «Ще не настав Мій час». Іншими словами, це не було частиною Його служіння, і Він не мав потреби робити це, щоб щось продемонструвати. Однак потреба була, і Його попросили зробити це, тож Він відступив від того, що спочатку планував, і зробив це. Так само, коли жінка, яка страждала на кровотечу, доторкнулася до одежі Ісуса, у Його «списку справ» на той день цього не було.

Часто Бог зустрічає нас там, де ми перебуваємо. Як сумний приклад: Бог наказав Ісаї сказати цареві Єзекії, щоб той упорядкував усі свої справи, бо Єзекія мав померти. Вірний цар Єзекія так розгнівався через це, що Бог змилосердився й дарував йому ще 15 років життя. Однак протягом цих п’ятнадцяти років народився цар Манасія, мабуть, один із найзліших царів Юдеї. Справа не в тому, що Бог не знав, або що Він мінливий чи змінив Свою думку. Навпаки, часто те, як ми сприймаємо Божу волю щодо нас, змінюється, коли змінюється наше ставлення (на краще чи на гірше). Коли Авімелех був із Сарою, дружиною Авраама, Бог сказав Авімелеху у сні, що той помре — без жодних «якщо», «але» чи «тоді». Але коли Авімелех сказав, що вчинив це через незнання, Бог відповів, що знав про це, і саме тому попередив Авімелеха. Авімелех повернув Аврааму його дружину, і Авімелех не помер. Так само Йона пророкував, що Ніневія буде знищена через 40 днів. Однак мешканці покаялися, і Ніневія не була знищена.

Коли ми зайняті своїм служінням, своїми планами та своїм життям, часто до нас звертаються люди з потребами, які є важливими, а іноді й неважливими, але вони вважають їх важливими. Ми можемо сприймати це як відволікання та перешкоди, але ми теж маємо зустрічати людей там, де вони перебувають. Пограти в м’яч, сходити в кіно або трохи «побавитися» з кимось може здаватися нам не дуже важливим у тому, що ми вважаємо Божим задумом, і, можливо, це й справді так. Але навіть у такому разі це може бути єдиною річчю, яку Бог хоче, щоб ми зробили саме зараз, якщо ми хочемо перебувати у центрі Його волі.

Питання: У Ів. 2:3-10, чи було це вино алкогольним?

Відповідь: Воно не було схоже на міцні напої, але вино тих часів містило алкоголь. Якщо залишити виноградний сік у глечику без охолодження на рік, у ньому з’явиться алкоголь. Навіть «нове вино» у Діях 2:13 містило алкоголь. Однак, як зазначається у книзі «Труднощі в Біблії» (с. 147–149), там не сказано, що це чудесне вино було п’янким.

У дитячій книжці «Перше чудо Ісуса» авторства Вівіан Деде (Concordia, 1990) міститься чудовий виклад уроку, який можна винести з цього чуда: «Коли щось потрібно — чи то нове життя, чи то вино, — Ісус вирішує кожну проблему у свій час».

Питання: Чи було весілля, описане в Євангелії від Івана 2:1–11, весіллям самого Ісуса, і чи, згідно з Євангелієм від Луки 8:3–4, Ісус одружився з однією чи кількома жінками, які супроводжували учнів, як вважають полігамні мормони та деякі інші секти?

Відповідь: Ні. По-перше, ось жінки, про яких ми знаємо, що вони супроводжували Ісуса та учнів. Згідно з Луки 8:3-4, жінками, які подорожували з Ісусом, були Марія Магдалина, Йоанна, дружина Кузи, Сусанна та інші. В інших уривках згадуються Саломія (Мк. 15:40), Марія, мати Якова (Мк. 15:40, Лк. 24:10), та Марта, сестра Марії.

У Івана 2:2 сказано, що Ісуса запросили на весілля як гостя. Нареченого ніколи не запрошують на власне весілля.

Немає жодних підстав стверджувати, що Ісус коли-небудь одружувався, мав дітей або що його діти народилися без гріховної природи. Хоча жоден вірш насправді не говорить, що Ісус ніколи не був одружений, жоден вірш також не говорить, що Ісус не літав на Марс. Аргумент із мовчання не доводить одне так само, як і інше.

Ось усі інші уривки про жінок, що стосуються періоду до воскресіння:

Про Йоанну та Саломею більше ніде не згадується.

Марта (разом із Марією) згадується лише у трьох уривках, що передують Воскресінню: під час вечері (Лк. 10:38–41), під час зцілення їхнього брата Лазаря (Ів. 11:1–45) та під час другої вечері з Лазарем (Ів. 12:1–8).

Оскільки інших згадок немає, важко знайти аргумент на користь того, що Ісус одружився з Марією, сильніший за той, що він одружився з її сестрою Мартою. Однак Ісус дотримувався Закону Мойсея, а шлюб одного чоловіка з двома сестрами, поки обидві були живі, був заборонений у Левит 18:18. Мормони, які вчать цього, ймовірно, не усвідомлюють, що вони вчать, нібито Ісус порушив тут закони Старого Завіту про шлюб.

Див. книгу «Коли запитують сектанти», с. 163, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 2:4 Ісус сказав, що Його година ще не настала?

Відповідь: Ісус говорив Своїй матері, що ще не настав час, щоб Він розпочав Своє служіння чудес. Але хоча Він ще не був готовий творити багато чудес, Він здійснив це чудо на прохання Своєї матері.

Питання: Чому в Ів. 2:4 Ісус назвав Свою матір «жінко», використовуючи те саме слово, яким Він назвав повію «жінкою» в Ів. 8:10? (Про це заговорив мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Здається, Дідат натякає, що Ісус ставився до Своєї матері з такою самою неповагою, як і до повії. Однак це протилежне істині. Ісус поважав Свою матір, і Він також поважав повію. Хоч деяким і важко в це повірити, але Ісус мав повагу до бідних, загублених і винних грішників, які потребували Спасителя.

Питання: Що таке «фіркін» у Євангелії від Івана 2:6 (версія короля Якова)?

Відповідь: Цей вираз із Біблії короля Якова є одиницею виміру. Згідно з перекладами NIV та NET Bible, ці глечики вміщували від двадцяти до тридцяти галонів.

Питання: У Ів. 2:8 (KJV) чи був на бенкеті намісник?

Відповідь: Цей вираз з перекладу короля Якова означає ведучого або церемоніймейстера бенкету.

Питання: Як у сучасному контексті церква може потребувати такого очищення, про яке йдеться в Ів. 2:15?

Відповідь: Для служителів Євангелія цілком нормально й правильно заробляти на життя Євангелієм, як сказано в 1 Коринтян 9:13–14. Однак їхньою мотивацією не повинно бути збагачення. Ті, хто розглядає церкву насамперед як засіб збагатитися, не повинні бути церковними лідерами, і за ними не слід слідувати як за церковними лідерами. З одного боку, вина лежить на нечестивих церковних лідерах. З іншого боку, вина лежить на тих членах церкви, які продовжують слідувати за цими лідерами, навіть знаючи про те, що відбувається.

Питання: У Євангелії від Івана 2:17 зазначено, у яких випадках християни втрачають повагу до Бога і як вони можуть її повернути?

Відповідь: Однією з поширених негативних рис людської природи є те, що «звичка породжує зневагу». Іншими словами, люди схильні бути невдячними і сприймати добрі речі як належне, якщо вони стикаються з ними постійно. Нам насправді надано привілей звертатися з проханнями до Всемогутнього Господа Всесвіту. Хоча Бог є досконалим, Він все ж змилостивився, щоб прийти на землю й померти за наші гріхи. Щоб зберегти благоговіння перед Богом, проводьте час у молитві з Ним, читайте Його Слово та збирайтеся у спілкуванні з іншими віруючими, які також мають благоговіння перед Богом.

Питання: Чому в Ів. 2:20 сказано, що на будівництво храму пішло 46 років, хоча це не так?

Відповідь: Спочатку дві речі, які не є відповіддю, а потім — сама відповідь.

Не є відповіддю: Другий храм, будівництво якого розпочалося після повернення євреїв на батьківщину в 538 р. до н. е., не будувався 46 років, хоча роботи й не велися безперервно. Згідно з книгою Езри 6:15, його завершили 12 березня 516 р. до н. е. Див. також книгу Агая 1:14–2:3. Це становить 23 роки, а не 46.

Неправильна відповідь: У Біблії не сказано, що будівництво храму тривало 46 років, а лише те, що євреї стверджували, ніби воно тривало 46 років. Євреї могли помилятися, а Біблія могла просто зафіксувати те, що вони сказали. Хоча це потенційно може бути правдою, існує набагато простіше пояснення: євреї мали рацію.

Відповідь: Цар Ірод Великий розпочав відновлення храму в 19 р. до н. е., і воно було завершено лише в 63 р. н. е. 19 р. до н. е. плюс 46 років — з урахуванням того, що період від 1 р. до н. е. до 1 р. н. е. становить 1 рік — дасть приблизно 27 р. н. е., як зазначено в «Посібнику з Біблії» Азімова, с. 449 977.

Питання: Чому, на вашу думку, Ісус у Ів. 2:20 взагалі згадав тут про храм?

Відповідь: Євреї попросили Ісуса про чудесний знак. Ісус міг би сказати, що не дасть їм знака, або міг би вказати на чудо перетворення води на вино, яке Він щойно звершив. Ісус також міг би вказати на майбутній знак.

Ісус міг би прямо назвати найбільше зі всіх знамень: те, що Він воскресне з мертвих. Але замість цього Ісус непрямо згадав про Своє воскресіння, сказавши: «Зруйнуйте цей храм…». Нарешті, Ісус міг би непрямо натякнути на Своє воскресіння так, як Він це зробив, але використавши іншу метафору замість храму.

Багато євреїв були зосереджені виключно на Храмі, а не на Бозі. Більше того, вони самі, ймовірно, цього не усвідомлювали. Ісус був набагато важливішим за храм у Єрусалимі, тому Його відповідь, ймовірно, сприйняли вони більш негативно, ніж якби Він просто використав іншу метафору.

Ісус звертався до них, використовуючи тему, яку вони вважали найважливішою. Ісус говорив, що це ненормально; це має змінитися. Іноді ми можемо бути настільки зосередженими на чомусь важливому, що повністю втрачаємо з поля зору те, що є найважливішим. Як сказав один пастор: «Не дозволяйте тому, що ви робите добрі справи, заважати вам робити найкращі справи».

Питання: Чи очистив Ісус храм у останньому тижні, як описано в 11-му розділі Євангелія від Марка, чи на початку Свого служіння, як описано в 2-му розділі Євангелія від Івана?

Відповідь: Було два очищення; звичайно, Ісус не очистив би храм лише один раз, а потім, прийшовши через три роки, пройшов би повз мовчки. Перший раз це супроводжувалося знаменнями та чудесами, тож Ісуса було б важко заарештувати, не викликавши обурення народу. Навіть вдруге влада не заарештувала б Ісуса, — хіба що змогла б знайти Його окремо від натовпу, наприклад, вночі.

Див. Джон Уорвік Монтгомері, який дає практично таку саму відповідь у статті «Хронологічні суперечності в Євангеліях?» на сайті www.Christian NewsMo.com, с. 20–21.

Питання: Як у 3-му розділі Євангелія від Івана уривок Ів. 2:1–12 контрастує з уривком Ів. 2:13–3:21?

Відповідь: У Галілеї Ісус зустрів людей, які хотіли вірити і вірили. У Єрусалимі Ісус зустрів міняльників, які не хотіли вірити. Потім Ісус зустрів Никодима — людину, яка хотіла вірити, але ще не могла цього зрозуміти. У Галілеї, де люди вірили, Ісус зберіг їхній обряд весілля та перетворив їхню справу. У Єрусалимі Ісус порушував як храмівські фінанси, так і рабинське вчення.

Більше інформації див. у «Євангельському коментарі до Біблії», с. 850–851.

Питання: Що сталося з Никодимом у Ів. 3:1–21?

Відповідь: Пізніше, у Ів. 7:50–51, сказано, що Никодим дорікнув Синедріону за те, що той засудив Ісуса, не вислухавши Його спочатку. Це свідчить як про те, що Никодим входив до цього елітного органу з 70 чоловіків, так і про те, що він і надалі підтримував Ісуса. У Ів. 19:39 сказано, що після смерті Ісуса Никодим допоміг Йосифу з Ариматеї покласти тіло Ісуса в гробницю. У донікейській церковній історії «Діатессарон» Татіана, Тертуліан та Оріген згадують Никодима, але не додають нічого, крім того, що міститься в Євангеліях. Після Нікейського собору Атанасій та Іоанн Златоуст також обговорюють Никодима, але не додають нічого, крім того, що міститься в Євангеліях. Можливо, Никодим був уже літнім чоловіком, коли зустрів Ісуса.

Питання: У Ів. 3:1–18 Нікодим прийшов до Ісуса вночі; або тому, що боявся, що його побачать вдень, або тому, що в нього не було іншого часу. У яких ситуаціях ми буваємо занадто зайняті або занадто боїмося прийти до Ісуса, коли нам слід це зробити?

Відповідь: Більшість християн вважають, що Никодим прийшов вночі, оскільки, будучи шанованим рабином на своїй посаді, він не хотів, щоб його бачили, коли він йде до Ісуса. Дехто припускає, що, можливо, причина була іншою: Никодим був надто зайнятий вдень. Пам’ятайте: хоча посада рабина була почесною, вона не оплачувалася; тому рабини також мали звичайну роботу. Але в будь-якому разі Никодим не прийшов у звичайний час. Іноді ми теж не хочемо приходити до Ісуса чи виконувати Його волю у звичайний час через те, що занадто зайняті або занадто боїмося. Але принаймні Никодим все-таки прийшов. І якщо людина приходить слідувати за Христом пізно або з острахом, принаймні вона все-таки приходить.

У Матвія 21:28–32 Ісус розповів притчу про батька, який наказав своїм двом синам працювати на полі. Перший сказав «ні», але потім все-таки зробив це. Другий сказав «так», але не пішов. Ісус сказав, що перший виконав волю свого батька. Послух найкращий, коли він негайний, радісний і повний, але навіть запізнілий послух все одно кращий за його відсутність.

Так само й ми, можливо, казали Богові: «Я занадто зайнятий», «Я занадто боюся» або просто «ні» у своєму житті. Це сумно, і ви, можливо, ніколи не дізнаєтеся, чого ви втратили. Але ще не пізно. Як і перший син у Матвія 21:28-32, ви й зараз можете сказати «так» і піти. Бог все одно прийме вашу покірність, незважаючи на ваші минулі вагання чи непокору.

Питання: У Ів. 3:3 у грецькому тексті написано «народжений знову» чи «народжений згори»?

Відповідь: Грецьке слово anothen може означати і те, і інше, згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 281, та «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 495.

Питання: У Ів. 3:1–21 Барт Ерман зазначає, що в розмові з Никодимом Ісус використовує грецький двозначний вислів (гру слів): «з висоти» та «вдруге» мали б різне значення в арамейській мові. Ерман не вірить, що Ісус міг говорити грецькою.

Відповідь: Ерман — американець, а серед американців, як правило, менше людей, які володіють двома мовами, ніж у європейських та інших культурах. Назарет, де виріс Ісус, знаходився лише за 15–20 миль від неєврейських, грекомовних народів на заході, півночі чи сході. На галілейських монетах зазвичай був грецький напис. На схід від Галілеї розташовувався регіон, який вони називали «Декаполіс», що з грецької означає «десять міст».

У Діяннях 9:36 Табіту (іврит) також називали Доркою (грецьке ім’я), обидва ці імена означають «газель».

Ім’я Никодим походить від слів «ніке» та «демос». Це НЕ означає виборця, який не підтримує республіканців і носить спортивне взуття! Натомість це грецьке ім’я, що означає «переможець народу». А тепер уявімо для прикладу, що хтось із традиційним грецьким ім’ям, розмовляючи з мешканцем невеликого регіону, оточеного з трьох боків грекомовним населенням, вирішив вести розмову арамейською, івритом або навіть якоюсь іншою мовою, окрім грецької. Уявімо, що, незважаючи на те, що обидва знають грецьку, чи справді ви вважаєте, що немає жодної ймовірності, що вони могли б сказати хоча б одне речення чи фразу цією мовою?

З іншого боку, навіть якби первісне значення в арамейській мові було саме «народитися знову», а не двозначне «народитися згори», цей уривок все одно мав би цілковитий сенс, навіть якби не було жодного подвійного значення.

Питання: Чи навчав Ісус у Ів. 3:3 про реінкарнацію, коли згадував про народження згори?

В: Ні. Він навчав про «друге» народження, а не про сотні чи тисячі повторних народжень. Ісус навчав про народження від Духа, а не про фізичне народження. Реінкарнація суперечила б твердженню з Послання до Євреїв 9:25-28 про те, що людина помирає лише один раз, і не мала б сенсу для людей, яких після їхньої єдиної смерті відправляють до раю або пекла. Див. детальне обговорення Послання до Євреїв 9:25-28 у книгах «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 405–406, та «Коли запитують члени сект» (When Cultists Ask), с. 163–164, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи, згідно з Ів. 3:5, лише невелика «помазана група» із 144 000 людей народжується заново і живе вічно в небі, як вчать Свідки Єгови («Журнал Сторожова вежа», 15 лютого 1986 р., с. 14)?

Відповідь: Ні. Спочатку розглянемо, чого навчають Свідки Єгови, а потім — чому частина їхнього вчення є такою небезпечною.

Свідки Єгови вчать, що ті з них, хто не входить до числа 144 000, житимуть вічно, але в раю на землі, а не на небі.

Однак у Посланні до Римлян 8:9 сказано: «Ви ж не живете за плоттю, а за Духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. А хто не має Духа Христа, той не належить до Христа. Але якщо Христос у вас, то ваше тіло мертве через гріх, а ваш дух живий через праведність» (NIV). Отже, якщо Христос не у вас, ви не належите до Христа. 1 Івана 5:12 та 1 Петра 1:23 містять подібне вчення.

Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 164–165, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи могли б ви, будь ласка, пояснити різницю між «створити» і «створити заново», «народитися» і «народитися заново», «зробити» і «зробити новим» у Ів. 3:3–21?

Відповідь: Префікс «ре-» означає просто «знову». У вашому запитанні є три аспекти.

Минуле: Усі ми, як віруючі, так і невіруючі, були створені Богом за образом Божим. Усе, що існує, було створене Богом-Отцем через Ісуса Христа. Немає нічого й нікого, хто б не був створений, за винятком того, що Отець, Син і Святий Дух ніколи не були створені, а завжди існували як Бог у Трійці.

Сьогодення: Але ми були створені грішними, з гріховною природою і поза Божим спасінням. Нам потрібно «відродитися» або «народитися знову» — не з лона нашої матері, а через духовне відродження Святим Духом (Ів. 3:3-21). Це відбувається, коли ми покладаємо свою віру на Ісуса.

Майбутнє: Коли людство впало і втратило владу над землею, саме творіння піддалося тлінню (Рим. 8:20-21). Бог очистить усе вогнем (2 Пет. 3:10) і створить нові небеса та нову землю (Об. 21).

Питання: Що в Ів. 3:3-8 означає «народитися знову»?

Відповідь: Біллі Грем написав цілу книгу на цю тему під назвою «Як народитися заново». Однак, якщо сказати одним реченням, «народитися заново» — це те, що Бог робить з вами через Святого Духа, коли ви покладаєте свою віру на Нього. Це означає:

1. Вірити в Єдиного, Істинного Бога, що Він є Творцем усього, і визнати Його владу над тобою. Вірити, що Він відкрив нам Свою істину у Своєму Слові — Біблії.

2. Визнати, що ви відокремлені від Бога через гріх і не в силах самостійно примиритися з Ним. Проблема полягає не лише в зовнішніх вчинках, які ми зробили або не зробили, а й у тому, якими ми є всередині.

3. Покладіть надію на істинного Христа. Коли грішникам, таким як ми, було неможливо наблизитися до Бога, Бог зробив це можливим, пославши Ісуса Христа на землю у плоті, народженого від Діви Марії, щоб прожити безгрішне життя. Він помер на хресті, і Його тіло та кров стали спокутною жертвою за наші гріхи. Він воскрес у тілі на третій день і вознісся на Небо.

4. Зверніться до Бога. Усі, хто кличе до Господа, будуть спасенні, і якщо ви покаєтеся у своїх гріхах та попросите Ісуса стати Господом і Спасителем вашого життя, ви будете спасенні. Він дасть вам нове життя і почне процес перетворення вас на подобу Христа. Після смерті ви підете на Небо і будете з Богом навіки.

Питання: Чи означає Іоанна 3:5, що неможливо потрапити на Небо, якщо людина не має Святого Духа?

Відповідь: Ні, Ісус насправді цього не казав. Ісус сказав, що якщо людина не народиться від води й Духа, вона не зможе увійти до Царства Божого.

Царство Боже і Небо — це не одне й те саме. Небо — це місце, куди віруючі потрапляють після смерті. У «Біблійному словнику Вайкліфа» (с. 991) зазначено, що багато хто вчить, ніби Царство Боже означає духовне панування Христа в серцях спасенних. У «Міжнародному біблійному словнику» (с. 568) сказано, що загалом слово «царство» може означати: а) територію, над якою панує цар; б) народ, яким править цар; або в) саме панування. У «Новому міжнародному біблійному словнику» (1962, IVP) зазначено, що Царство Боже має як теперішні, так і майбутні аспекти. Отже, очевидно, що Царство Боже є ширшим за Небо, оскільки воно включає теперішні земні аспекти. Небо може бути ширшим за Царство Боже, оскільки цілком можливо, що немовлята та інші люди не приєднуються до Царства Божого, доки не потраплять до Неба.

Немовлята не мають Святого Духа, проте загальновизнано, що в Біблії немає жодного твердження про те, що вони не можуть потрапити до Небес.

Більшість віруючих Старого Завіту не мали Святого Духа, проте їм не було назавжди закрито вхід до Небес.

Не можна сказати, що будь-яка з цих груп жила на землі як частина Царства Божого (де царює Христос), проте вони все одно можуть опинитися в Небі.

Підсумовуючи, Дух необхідний для того, щоб людина на землі була частиною Царства Божого. Однак «руки Бога не зв’язані» щодо старозавітних святих, немовлят, людей із тяжкими психічними вадами та тих, хто не мав можливості почути Євангеліє.

Питання: Якщо коротко, що в Ів. 3:5 означає «вода»?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Грецький текст може означати «вода і Дух» або «вода, навіть Дух». Отже, це може означати «вода, що символізує Духа». У грецькому Новому Завіті Аланда та ін. (3-тє видання, 1975 р.) зазначено, що kai означає «і, також, але, навіть; тобто, а саме»; у розширеному перекладі Кеннета С. Вюеста також вживається слово «навіть».

2. Дехто, починаючи з Августина, вважав, що йдеться про воду, яка супроводжує фізичне народження. Однак Ісус, здається, говорить лише про одне народження, а не про два; ця метафора відсутня в решті Біблії та в єврейській культурі того часу. Нам не відомі жодні ранні грекомовні християни, які б так тлумачили цей вірш.

3. Інші стверджують, що «вода» означає Слово Боже (ґрунтуючись переважно на Ефесян 5:26). Єдина перевага цієї точки зору полягає в тому, що вона дозволяє уникнути будь-яких проблем, пов’язаних із твердженням про необхідність водного хрещення. Чи означає це, що Никодим і фарисеї були наполовину народжені згори, оскільки знали Слово Боже в Старому Завіті? — Звичайно, ні. Таке тлумачення також відкриває шлях до помилки, яка називається ультрадиспенсаціоналізмом, згідно з якою водне хрещення сьогодні не слід практикувати. Більше того, не відомо жодного грекомовного християнина, який би так тлумачив Івана 3:5, а це означало б, що Ісус дорікав Нікодиму за те, що той не зрозумів Нового Завіту, який ще не був написаний.

4. Застосування цього до хрещення — саме це одностайно вчили автори ранньої церкви, хоча й не виключали додаткових значень. Численні умивальники в Храмі були там для того, щоб люди могли дотримуватися старозавітних правил щодо обмивання. Чи було безглуздим могутнє служіння Івана Хрестителя? -Лише в обмежених умах деяких фарисеїв. Можна було очікувати, що Ісус дорікне Никодиму, вчителю, за те, що той не зрозумів покаяння, потреби в очищенні та необхідного внутрішнього очищення, які символізує хрещення, перш ніж людина може бути прийнята до Божого Царства.

5. Царство Боже — це не Небо, оскільки воно охоплює те, частиною чого віруючі можуть бути, ще живучи на землі. Водне хрещення є важливою складовою приєднання до Божої Церкви на землі сьогодні. Однак немовлята, святі Старого Завіту, люди з тяжкими психічними вадами та, можливо, інші повинні радіти тому, що саме Бог посилає людей до Неба, а не вода хрещення.

Питання: Що в Ів. 3:5 мається на увазі під словом «вода»?

Відповідь: Усі погоджуються, що дух — це Святий Дух, який бере участь у новому народженні, але справжні християни мають різні погляди щодо води. Нижче наведено деякі факти, що допомагають визначити правильне тлумачення, а також різні погляди на воду, їхні аргументи «за» і «проти» та інформацію про те, хто дотримується цих поглядів.

Відповідні факти:

Грецький текст вказує лише на одне народження — від води та Духа, а не на два. Грецьке слово «і» (kai) може означати «і» або «навіть/а саме». У книзі Вюста «Новий Заповіт: розширений переклад» сказано: «хто не народився від води як джерела, навіть від Духа як джерела, той не може увійти до Царства Божого».

Жодної символіки води для фізичного народження не використовували євреї аж до століть після Ісуса.

У Єрусалимі, де вони промовляли, у Храмі було багато місць для ритуального обмивання, які називалися «міква».

Іван Хреститель у той час викликав чималий резонанс, проповідуючи хрещення для покаяння.

Хрещення існувало ще до Івана Хрестителя, оскільки новонавернені до іудаїзму також хрестилися. Отже, хрещення символізувало покаяння, очищення та навернення. Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary, с. 441), єврейська секта в Кумрані також практикувала хрещення через занурення.

На той час Никодим уже знав усе Боже Слово, оскільки Новий Завіт ще не був написаний.

Усі фарисеї, побачивши мікви, мали б згадати про численні заповіді щодо ритуального обмивання в Старому Завіті та про воду для очищення, згадану в Єзекіїля 36:25–27.

Усі збережені нами твори ранньої церкви, що згадують Івана 3:5 (аж до приблизно 400 р. н. е.), одностайно тлумачать Івана 3:5 як посилання на очищення через хрещення.

Тит 3:5 має дуже схожу формулювання з Івана 3:5, де йдеться про «обмивання відродження та оновлення Святим Духом»

Тут Ісус має на увазі Царство Боже, а не Небо чи спасіння. Див. попереднє запитання для обговорення цього питання.

РІЗНІ ВІДПОВІДІ:

1. Фізичне народження.

Так само, як амніотична рідина з материнського лона бере участь у народженні, так і Святий Дух бере участь у другому народженні. Никодим запитав про те, як можна народитися вдруге в лоні своєї матері, і Ісус використав цю тавтологію, щоб перевести думки Никодима від материнської води першого народження до духовної/хрещальної води другого народження.

Однак євреї ніколи не використовували воду як образ народження аж до, принаймні, століть після Ісуса. Крім того, це було б тавтологією; а наставляти людину, що їй потрібно народитися як людині, не є особливо корисним.

Крім того, грецька граматика вказує на те, що вода і дух — це не дві речі, а одне ціле, згідно з «New Geneva Study Bible» (с. 1665) та «Hard Sayings of the Bible» (с. 495).

Проте не варто надавати грецькій граматиці надмірного значення, адже Ісус, ймовірно, розмовляв із Никодимом арамейською або івритом, а не грецькою.

Цю точку зору, у поєднанні з поглядом на хрещення, вперше відстоював Августин Гіппонський у своїй проповіді на Івана 2:23–3:5 (бл. 400 р. н. е.). (Августин розмовляв латиною і зазначав у своїх «Сповідях», що не любив грецької мови, що заважало йому глибоко розвивати свої знання в цій галузі.) Посилання на фізичне народження також підтримують Рон Роудс у книзі «Повна книга відповідей на біблійні питання» (с. 211) та Уоррен Вірсбі у «Швидкому довіднику Нельсона» (с. 390).

2. Вода символізує Слово Боже.

У Псалмі 119:9 згадується, що молодий чоловік може зберегти свій шлях чистим, живучи згідно зі Словом Божим (хоча про воду тут не йдеться).

В Посланні до Ефесян 5:26 сказано, що Христос очистив Церкву омиванням водою через/за допомогою/у слові.

У Івана 15:3 Ісус каже, що вони чисті завдяки слову, яке Ісус промовив до них. (хоча про воду тут не згадується)

У Посланні Якова 1:18 сказано, що ми народжуємося через Слово. (про воду тут не згадується)

У 1 Петра 1:23 сказано, що ми народжуємося знову не від тлінного насіння, а від нетлінного, через Слово Боже. (про воду тут не згадується)

Однак як саме Ісус сказав Никодиму, що той мав «народитися від Слова»? Пам’ятайте, що Послання до Ефесян, Івана 15:3 та 1 Петра 1:23 не мали відношення до Никодима, оскільки Новий Завіт ще не був написаний. Никодим уже знав усі існуючі на той час Божі Писання. Чи означає це, що Ісус говорив Никодиму, ніби той уже наполовину досяг мети, оскільки знав Старий Завіт? Думка про те, що Ісус хвалив Никодима за його розуміння, далека від змісту цього вірша.

Навпаки, Ісус висловив здивування тим, що Никодим, вчитель Ізраїлю, не розумів. На відміну від садукеїв, Никодима та фарисеїв ніколи не звинувачували в незнанні Божого Слова. Коли Ісус згадав про воду, Він мав на увазі те, що Никодим, як єврейський вчитель Закону, мав би вже знати. За що ж Ісус дорікав Никодиму? Приблизно за 200 років до Різдва Христового євреї під впливом фарисеїв відійшли від розуміння святості, любові та духовних стосунків з Богом до релігійного законничества. Той, хто вивчав Старий Завіт, мав би знати більше про покаяння та очищення, пов’язані з ритуальним обмиванням, а також про важливу роль, яку мав би відіграти Святий Дух, як пророкували Йоіл та інші пророки.

Якщо можна тлумачити слово «вода» всупереч його прямому значенню, то чому ультрадиспенсаціоналісти не можуть тлумачити слова «вода» та «хрещення» в інших уривках Нового Завіту також всупереч їхньому прямому значенню? Див. також наступне запитання для подальшого обговорення цього абзацу.

Цю точку зору відстоюють у книзі «1001 Bible Questions Answered» (Відповіді на 1001 біблійне запитання), с. 225–226, Джеймс Бойс, а також у «Believer’s Bible Commentary» (Біблійний коментар віруючого), с. 1478 (та с. 1948 щодо Ефесян 5:26).

3. Зовнішнє очищення через водне хрещення, що вказує на внутрішнє покаяння та очищення

Нікодим, ймовірно, був знайомий з метафорою водного хрещення як очищення, що ґрунтується на Єзекіїля 36:25–27, Торі та інших уривках. Див. також погляди 3а та 3б.

Однак навряд чи можна було очікувати, що Никодим розумітиме повне християнське хрещення, оскільки на той час були відкриті лише старозавітні обмивання та хрещення Івана. Ісус очікував, що Никодим уже міг це зрозуміти. Тому твердження, що це стосується лише християнського хрещення, не може бути правильним.

Проте, коли Ісус у Івана 6:51-56 говорив, передвіщаючи Свою смерть і причастя, Він не лише передвіщав християнське хрещення, але й те, що завдяки Івану вони вже були добре знайомі з хрещенням на покаяння.

Цю точку зору відстоює:

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) «Проповіді на Євангеліє від Іоанна», проповідь 25, с. 87–90

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) «Промова про Святе Хрещення», розд. 8, с. 362

Ф. Ф. Брюс у книзі «Складні вислови Біблії», с. 495–496

Джеймісон, Фаусет, Браун

«Біблійний коментар Гарпера».

3а. Вода символізує відродження через хрещення.

Такої думки дотримувалися автори ранньої церкви.

Однак у «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 281) зазначається, що це тлумачення суперечить вченню про спасіння лише вірою, як це показано в Ефесян 2:8–9 та Івана 3:16.

Цю точку зору відстоює

Юстин Мученик (бл. 150 р. н. е.) у «Першій апології», розділ 61, с. 183

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у фрагменті 34, с. 574

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про хрещення», розділ 12

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 р. н. е.) у «Посланні» 71, розділ 1, с. 378

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) «Промова про Святе Хрещення», розділ 8, с. 362

Василій Каппадокійський (357–379 рр. н. е.) «Про Духа», 15:35, с. 22

Амвросій Міланський (378–381 рр. н. е.) «Про Святого Духа», книга 3, розділ 10, 63–64, с. 144

«Апостольські конституції» (375–380 рр. н. е.), книга 6, розділ 3, глава 15, с. 456 (Це був підроблений твір, якому приписували ранню дату. Серед іншого, він також підтримує хрещення немовлят.)

3б. Водне хрещення є зовнішнім знаком внутрішнього очищення Духом.

Більшість тлумачів, які заперечують пункт 3, роблять це виключно на тій підставі, що пункт 3а є неправильним, не розглядаючи альтернативу, викладену в пункті 3б. Іоанна 3:5 ніяк не пояснює «механізм» того, як водне хрещення пов’язане з Царством Божим, а лише вказує на сам факт такого зв’язку. Наше водне хрещення не спасає нас більше, ніж спасають нас наше покаяння, наша любов, наша віра чи наша покірність Богу. Однак було б неправильно заперечувати, що всі ці чотири аспекти пов’язані з Царством Божим.

Грецький сполучник kai є звичайним словом, що означає «і», але він також може означати «навіть/а саме». Отже, хоча він, ймовірно, означає «вода і дух», він міг би означати «вода, а саме дух».

Коли Іван Хреститель закликав народ до покаяння, ніхто не запитав: «Що це за нове, що називається хрещенням, яке ти чиниш?». Причина в тому, що Храм у Єрусалимі був наповнений міквами, які були подібні до хрещальних купелей для очищення віруючих. Безпосереднім слухачем тут був Никодим, і Лука в Луки 7:29-30 докоряє фарисеям за те, що вони відкинули Божі задуми щодо себе, не прийнявши хрещення від Івана.

Однак таке тлумачення Івана 3:5 нагадує намагання зробити хрещення (чи то хрещення Івана, чи то християнське хрещення) умовою спасіння.

Проте хрещення Івана було засобом для досягнення спасіння, а не тим, що саме приносило спасіння. У Діях 2:38 Петро сказав, що люди повинні покаятися й прийняти хрещення, і тоді вони отримають Святого Духа. У Посланні до Євреїв 4:2 сказано, що деякі не були спасенні, бо не поділяли віри (або не поєднували її з вірою). Такі речі, як покаяння, віра та послух, включаючи послух у водному хрещенні, є свідченням того, що ми отримали спасіння, а не тим, що нас спасає.

Цю точку зору відстоюють:

«Коментар до Нового Завіту з практичним застосуванням», с. 368

У «Коментарі Меттью Генрі» сказано, що «ймовірно, Христос мав на увазі таїнство хрещення».

4. Вода символізує навернення.

Ті, хто навертався до іудаїзму, проходили обряд хрещення. Ісус мав на увазі, що для того, щоб пережити нове народження, потрібно навернутися. Отже, Ісус говорив: «через навернення і через Духа». Ця точка зору не виключає віри й в інші погляди.

Однак, хоча навернені до іудаїзму люди обмивалися, частіше траплялися випадки, коли євреї обмивалися для ритуального очищення. Ця точка зору, мабуть, не стільки помилкова, скільки занадто вузьке тлумачення пункту 3.

Цю точку зору підтримують:

«Біблійний коментар IVP: Новий Заповіт» (1993), с. 270.

5. Вода символізує хрещальне служіння Івана Хрестителя, а Дух — служіння Ісуса.

У той час ніхто не міг згадати про «хрещення» та «нові речі» в одному реченні, не думаючи про служіння Івана Хрестителя.

Цю точку зору відстоює Ф. Б. Мейєр у праці «Євангеліє від Івана», с. 64. «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 281, наводить п’ять точок зору, але схвалює лише цю, як таку, що має «перевагу історичної правильності, а також теологічної прийнятності». «Біблія для застосування в житті» (The Life Application Bible) наводить різні точки зору, однією з яких є покаяння, яке символізувало служіння Івана Хрестителя.

6. Вода є символом вилиття Духа в часи Старого Завіту.

Ісус сказав у Євангелії від Івана 7:38: «Хто вірує в Мене, як каже Писання, з його серця потечуть ріки живої води. Але це Він сказав про Духа, якого мали отримати ті, хто вірує в Нього; бо Святий Дух ще не був даний, оскільки Ісус ще не був прославлений» (NKJV). У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1676, зазначено, що хоча це не є точним цитуванням жодного уривка зі Старого Завіту, це може бути загальним посиланням як на Ісаї 44:3, так і на Єзекіїля 36:25–27. Тита 3:5 має дуже схожу формулювання з Івана 3:5, де йдеться про «обмивання відродження та оновлення Святим Духом». Хоча в «Діяннях апостолів» наведено кілька особливих випадків, нормою для християн було хрещення буквальною водою та Святим Духом.

Однак у Торі вода використовується для ритуального обмивання, а не для виливання Духа. Крім того, у «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1478) зазначається, що якби вода символізувала лише служіння Духа, то цей вірш звучав би так: «якщо хтось не народиться від Духа і Духа», що було б надмірним повторенням.

1 Івана 5:8 говорить про воду, Духа та кров. Оскільки Дух і кров — це різні речі, то й вода теж інша.

Цю точку зору підтримує «New Geneva Study Bible» (с. 1665).

У «Companion Bible» зазначено, що йдеться про «духовну воду», а не про буквальну воду. У «IVP Bible Commentary: New Testament» сказано, що грецький текст можна перекласти або як «вода і Дух», або як «вода, тобто Дух».

МІЙ ВИСНОВОК:

1. не є особливо переконливим. Він має сенс лише тоді, коли применшувати точність грецького тексту і вважати, що Ісус говорив Никодиму про необхідність фізичного народження.

2. ґрунтується на тому, що Ісус дорікав Никодиму за розуміння Писання, яке ще не було написане. Для деяких ця точка зору випливає з думки, що якщо «хрещення» має означати помилкове вчення про відродження через хрещення, то це не може бути хрещенням.

3а. є небіблійним, оскільки в Діяннях 10 показано, що люди могли спастися й отримати Святого Духа ще до водного хрещення.

3б, 4 та 5. можна пов’язати між собою. Ця точка зору має перевагу прямого значення, а також загального розуміння грекомовної ранньої церкви.

6. не має жодної ваги, окрім як вторинний висновок із пунктів 3b, 4 та 5.

Можливо, нам слід менше зосереджуватися на тому, «що це означало б для мене», а звернути увагу на те, «що це означало б для Никодима та перших християн». Найімовірнішою відповіддю є поєднання пунктів 3b, 4 та 5. Хоча погляди 2 та 6 містять символізм, Никодим не визнав би їх основним значенням, і жоден із відомих грекомовних християн їх не визнавав.

У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 406, також обговорюються деякі з цих поглядів, не віддаючи переваги жодному з них.

Питання: Чи є правдивим у Ів. 3:5 «відродження через хрещення» — віра в те, що водне хрещення є необхідним для спасіння?

Відповідь: Ні. Язичники, які були наповнені Святим Духом і говорили мовами в Діях 10:44–48 ще до того, як були хрещені водою, ймовірно, так не вважали. Ісус, очевидно, теж так не вважав, коли говорив до розбійника праворуч від Себе. Можна спробувати стверджувати, що розбійник на хресті був до воскресіння Ісуса, але ж слова Ісуса до Никодима були сказані — і були правдивими — також до воскресіння Ісуса. Звичайно, все це відбувалося до зішестя Святого Духа на П’ятидесятницю та до появи християнського хрещення; хрещення Івана та обмивання за Старим Завітом — це все, що вони знали.

Однак якщо тлумачення якогось вірша позбавляє частину цього вірша будь-якого сенсу, то таке тлумачення, безсумнівно, є неправильним. Тож, у чому полягає сенс слів Ісуса в цьому місці?

Відповідь міститься в Луки 7:29-30, де сказано, що фарисеї та знавці Закону відкинули Божий задум щодо себе. Причиною цього є те, що вони не були хрещені Іваном. Водне хрещення — це ані беззмістовний ритуал, ані просто щось необов’язкове, на кшталт репетиції хору, щоб виявити особливу любов до Бога. Якщо людина, маючи повне розуміння, відкидає водне хрещення та істину, яку воно уособлює, вона відкидає Бога. Якщо вона не покається, то не потрапить до Небес.

Див. також «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 118–119; «Коли запитують критики», с. 406; «Коли запитують сектисти», с. 165–166; та «Повна книга біблійних відповідей», с. 210–211 для отримання додаткової інформації.

Питання: Якщо хтось вірить у помилковість вчення про відродження через хрещення (Ів. 3:5), чи є це єрессю, що веде до загибелі душі?

Відповідь: Ні. Це питання важливе не для того, щоб навчити нас істині, а щоб дати нам розуміння того, через які помилки ми повинні, а через які не повинні розколюватися. Оскільки ми повинні серйозно ставитися до наказу в Римлянам 15:7, що маємо приймати один одного так, як Христос прийняв нас, ми маємо знати, які помилки можуть бути у людей, і при цьому вони все одно залишаються справжніми християнами.

Ранні камбеллітські групи навчали відродження через хрещення, а більшість груп Церкви Христа вірять у прощення гріхів через хрещення. Інші протестантські конфесії цього не роблять. Католики, православні та англікани навчали певного роду відродження через хрещення, хоча й дуже відмінного від того, що сповідує конфесія Церкви Христа. Однак, якщо ви вважали, що лише неспасенні єретики можуть вірити у відродження через хрещення, то вам більше не слід називати християнами Юстина Мученика, Іринея, Тертуліана, Василія, Григорія Назіанзійського, Амбросія Міланського, Августина, Проспера Аквітанського, Кипріана та, ймовірно, Атанасія. Ось що вони говорили про Івана 3:5 та хрещення.

Юстин Мученик, який писав приблизно у 138–165 рр. н. е., у своїй «Першій апології», розд. 61, с. 183, зазначає: «Тоді ми приводимо їх туди, де є вода, і вони відроджуються так само, як відродилися ми самі. Бо в ім’я Бога, Отця й Господа всесвіту, та нашого Спасителя Ісуса Христа, та Святого Духа вони тоді приймають обмивання водою. Адже й Христос сказав: «Якщо не народитеся знову, не ввійдете до Царства Небесного… І щодо цього [обряду] ми дізналися від апостолів таку причину».

Іриней у фрагменті 34, с. 574, сказав: «Недарма Нааман у давнину, страждаючи від прокази, очистився після хрещення, але це [слугувало] нам знаком. Бо, оскільки ми є прокаженими у гріху, ми очищаємося за допомогою свяченої води та прикликання Господа від наших колишніх гріхів; духовно відроджуючись як новонароджені немовлята, так як і Господь проголосив: «Якщо хтось не народиться знову через воду й Духа, той не увійде до Царства Небесного»».

Тертуліан у праці «Про хрещення», розд. 12, с. 674–675, «Однак коли встановлюється правило [істинне, на думку Тертуліана], що «без хрещення ніхто не може досягти спасіння» (головним чином на підставі того слова Господа, який каже: «Якщо хтось не народиться з води, той не має життя»), у деяких одразу виникають скрупульозні, ба навіть зухвалі сумніви: «як, згідно з цією нормою, спасіння можуть отримати апостоли, яких — за винятком Павла — ми не бачимо охрещеними у Господі? … І тепер, наскільки я зможу, я відповім тим, хто стверджує, що «апостоли були неохрещеними»».

Кіпріан у Посланні 71, розд. 1, с. 378: «…якщо вони не приймуть також хрещення Церкви. Бо лише тоді вони зможуть остаточно бути повністю освячені й стати синами Божими, якщо народяться з кожного таїнства; адже написано: „Якщо хтось не народиться знову з води й Духа, той не може увійти в Царство Боже“». (Також Послання 72, розд. 22, с. 385)

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) у «Промові про Святе Хрещення», розд. 8, с. 362, «І оскільки ми створені подвійно, тобто з тіла й душі, і одна частина є видимою, а інша — невидимою, то й очищення також є подвійним: водою та Духом; одне отримується видимо в тілі, а інше супроводжує його невидимо й поза тілом;… Бо, якщо сказати одним словом, силу Хрещення слід розуміти як завіт з Богом про друге життя та чистіший спосіб життя».

Василій Каппадокійський (357–379 рр. н. е.) «Про Духа», розділ 15:35, с. 22: «Звідси випливає, що відповідь на наше запитання, чому вода асоціювалася з Духом, є очевидною: причина полягає в тому, що у хрещенні ставилися дві мети; з одного боку, знищення тіла гріха, щоб воно ніколи не приносило плоду смерті; з іншого боку, наше життя за Духом і принесення плоду у святості…»

Атанасій, один із авторів Нікейського Символу Віри, високо цінував хрещення, хоча й не коментував безпосередньо Івана 3:5. Мені поки що не вдалося з’ясувати, чи вірив він у відродження через хрещення, чи ні.

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) не згадував про відродження через хрещення, але для довідки ось що він сказав у своїй проповіді на Івана 3:5. Проповіді Іоанна Златоуста на Євангеліє від Івана, проповідь 25, розд. 2, т. 14, с. 89. «Тож у чому ж полягає користь води? Про це я також розповім вам згодом, коли відкрию вам приховану таємницю. … « » У Хрещенні виконуються обітниці нашого завіту з Богом: поховання та смерть, воскресіння та життя; і все це відбувається одночасно».

Амвросій Міланський (378–381 рр. н. е.) у праці «Про Святого Духа», книга 3, розд. 10.64, с. 144, коментуючи Ів. 3:5, сказав: «Хто ж той, хто народжений від Духа і стає Духом, як не той, хто оновлений у Дусі свого розуму? Це, безперечно, той, хто відроджений водою та Святим Духом, оскільки ми отримуємо надію на вічне життя через купіль відродження… Бо хто той, хто хрещений Святим Духом, як не той, хто народився знову через воду та Святого Духа?»

Амброзій також вірив у силу хрещення, вважаючи, що для немовлят хрещення відкриває їм Царство Небесне («Про Авраама», 2:79)

Августин Гіппонський також вірив у дієвість хрещення. Він поділяв помилкове переконання, що хрещені немовлята потрапляють до Неба, а нехрещені — до пекла.

Проспер Аквітанський також поділяв ту саму помилку, що водне хрещення знімає первородний гріх та попередні особисті гріхи як обраних, так і відкинутих (Відповідь галлам, статті 2 та 3).

Наостанок зазначимо, що протилежна помилка — що християни не повинні практикувати водне хрещення — є частиною вчення, яке називається «ультрадиспенсаціоналізм». Більше про це див. у трьох питаннях, пов’язаних із 1 Коринтян 1:17.

Питання: Оскільки в Ів. 3:13, здається, сказано, що ніхто ніколи не піднімався на небо, то як же бути з Ілією та Енохом тощо? Або як щодо всіх святих Старого Завіту? Де вони були, якщо не на небі? (Це питання порушив мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Хоча Ілля був піднятий на небо, ніхто самостійно не піднявся з землі на саме небо, доки цього не зробив Ісус. Спочатку давайте розглянемо, що Біблія говорить про Іллю та Еноха, а потім — про віруючих Старого Завіту загалом.

Ілля та Енох: У книзі Буття 5:24 сказано, що Енох ходив з Богом, а потім Бог забрав його. Там не вказано, куди саме Бог забрав Еноха, хоча я впевнений, що Енох був дуже радий опинитися там. У 2-й книзі Царів 2:1, 11 сказано, що Ілля був піднятий на небо. Єврейське слово, що тут позначає небо, — «шаме» (Strong’s 8064) — означає як небо, так і небеса. Наприклад, воно вживається у значенні «небо» у Буття 15:5; Буття 26:4 (де знаходяться зірки); Вихід 16:4; 1 Царів 18:45 (звідки спадає дощ). Але ми знаємо, що Ілля покинув цей світ, щоб бути з Богом.

У «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1479) зазначається, що Біблія не говорить про те, що Ілля та Енох піднялися [власними силами] на Небо; скоріше, їх підняли на Небо.

Віруючі до приходу Христа: Усі люди потрапляли до Шеолу, що перекладається як «могила». Однак євреї розрізняли дві частини: в’язницю та рай. Коли Ісус помирав на хресті, Він не сказав злодієві праворуч: «Сьогодні ти будеш зі Мною на Небі». Натомість Він сказав: «Сьогодні ти будеш зі Мною в Раю». Це те саме місце, що й «біля Авраама» у Луки 16:22–26. Коли Ісус воскрес із мертвих, Рай спорожнів, і Ісус повів усіх їх із Собою на Небо.

Висновок: Хоча Мойсей і віруючі Старого Завіту перебували в Раю до приходу Ісуса, а Ілля навіть був піднятий на небо на вогняній колісниці, ніхто самостійно не піднявся з землі, і ніхто не піднявся до самого Неба, доки цього не зробив Ісус. Див. «Коли критики запитують», с. 407, для отримання додаткової інформації.

Питання: Порівняйте Ів. 3:13 («І ніхто не піднявся на Небо, окрім Того, Хто зійшов з Неба, а саме Син Людський...») із 2 Цар. 2:11 («...і Ілля піднявся на Небо у вихорі»). Чи помилився Ісус, оскільки 2 Цар. 2:11 показує, що Ілля піднявся раніше?

Відповідь: Вознесіння Ісуса на Небо принципово відрізнялося від підйому Іллі на вихорі та колісницях у двох аспектах.

1) Незначним, але важливим моментом є те, що грецьке слово в Ів. 3:13 (anabebeken, форма від anabaino) означає підніматися, підійматися, злітати тощо. Ісус піднявся Сам, тоді як Ілію підняв вихор.

2) Що ще важливіше, віруючі до воскресіння Христа не йшли туди, про що говорив Ісус. Коли Ісус був на хресті, Він не сказав, що злодій праворуч від Нього побачить Ісуса сьогодні на Небі; натомість злодій сьогодні буде з Ісусом у раю. У Луки 16 Ісус говорив про «лоно Авраама» — місце спочинку. У Ефесян 4:8, коли Ісус воскрес із мертвих, Він відкрив ворота Небес, щоб старозавітні святі з Раю пішли разом із Ним. Ніхто не увійшов до Небес окремо від Ісуса або раніше за Нього.

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1479, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи є сходження Христа з Неба, про яке йдеться в Ів. 3:13 та Ів. 6:38, 42, лише духовним символічним фактом, а не матеріальним, як вчать бахаї у книзі «Деякі відповіді на запитання» (Some Answered Questions), с. 103–105?

Відповідь: Ні. ‘Абду’л-Баха стверджує це, оскільки в Івана 3:13 і далі сказано: «…а Той, хто зійшов з Неба, — це Син Людський, що перебуває на Небі», у той час, коли Ісус перебував на землі (с. 103).

По-перше, ця остання фраза є варіацією рукопису, якої немає в найдавніших рукописах, хоча вона присутня в пізнішому Візантійському лекціонарії. Дивно ґрунтувати доктрину лише на одній варіації.

По-друге, згідно з «Новою Женевською навчальною Біблією» (с. 1665), божественну природу Ісуса можна розглядати як у небі, так і на землі.

Нарешті, і що найважливіше, навіть якщо ви приймаєте цю рукописну варіацію, у тому ж самому вірші сказано, що Ісус зійшов з Неба. З Біблії легко довести, що Ісус існував на Небі до втілення, і те, що той самий Ісус «зійшов», є об’єктивним фактом.

Питання: Як у Ів. 3:14 бронзовий змій у пустелі пов’язаний з Ісусом?

Відповідь: У Числах 21:4–9 Бог покарав ізраїльтян за їхні гріхи укусами отруйних змій. Однак Бог дав їм можливість зцілення. Бог наказав їм виготовити бронзовий образ, схожий на змій, які їх укусили. Коли вони дивилися на бронзову змію, вони залишалися живими.

Ця аналогія, яку наводить Бог, тут видається особливо влучною. Ми страждаємо від провини та наслідків своїх гріхів. Ісус, який був безгрішним, взяв на Себе покарання за наші гріхи. Коли ми дивимося на Ісуса, ми будемо жити.

Питання: Чи грецьке слово «вічний» (aionion) у Ів. 3:15; 10:28; 17:3 означає лише «до кінця віку»?

Відповідь: Хоча це слово в буквальному перекладі означає «до кінця віку», воно також означає «вічний», оскільки стосується слави та сутності Бога. Це єдине слово, яке греки мали в своєму розпорядженні для позначення вічності. Див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 162, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 3:16: чи любить Бог людей, які не спасенні, чи ненавидить їх?

Відповідь: Бог любить їх. Однак, якщо провести грубу аналогію: коли немовля має високу температуру, є заразним і ось-ось обблює вас, ви з радістю триматимете цього милого, чарівного малюка на руках у майбутньому, але, можливо, не саме зараз.

Бог може одночасно ненавидіти гріх і водночас бути милосердним до всіх. Проте Бог знає, що обрані можуть сподіватися на вічність з Ним, а не обрані — ні.

Питання: Чи є суперечливим у Ів. 3:16 те, що смерть Христа є одночасно жертвою і космічною подією? (Так вчив Рудольф Бультман)

Відповідь: Ні. Уявіть на мить, що крихітній мурашці раптом дали тіло, частину інтелекту, але лише трохи знань людини. Або мурашка зрозуміла б, що існують ситуації та речі, які виходять за межі її колишнього розуміння, або ж вона бачила б суперечності всюди. Наприклад, як жук міг би з’їсти людину, не завдавши їй шкоди? І яка різниця в тому, що цей «жук» був виготовлений компанією «Фольксваген»? Як комахи можуть жити всередині комп’ютерного програмного забезпечення? — і так далі. Якщо ви стверджуєте, що щось є суперечністю, то, звісно, ви мусите мати підстави для того, чому це саме суперечність. Що важко довести Бультману (або будь-якому іншому невіруючому), так це те, що припущення та вимоги, які ми в наш час застосовуємо до повсякденного життя на землі, поширюються на позачасового, нескінченного Бога, що наповнює Небеса.

Багато людей мають ідолів, які є просто грубими статуями. Деякі сучасні «богослови» мають більш витонченого ідола, який існує виключно в їхній уяві. Коли люди вигадують обмеження щодо Бога, замість того щоб вірити в те, що Бог відкрив про Себе в Біблії, ідолопоклонство є влучним описом того «бога», про якого вони говорять.

Питання: У Ів. 3:16 Бог любить кожну людину у світі чи лише тих, хто потрапить до Небес?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це питання. На мою думку, відповідь складається з трьох частин.

До всіх: Бог має любов і певне милосердя до кожного, як показує Псалом 145:9,13. Якою б злою та підлою не була людина, Бог все одно закликає її повірити в Свого Сина, просити прощення та очищення від гріхів і жити разом із Богом у святості на Небі. Як Божі слуги, ми є посланцями, надісланими, щоб донести це послання до всіх.

Вибрані: Бог виявляє особливу любов до деяких, якої Він не виявляв до інших. Це відбувається ще до їхнього спасіння. Прикладами можуть бути Яків та Ісав у Посланні до Римлян 9:10-12, вибрані та відкинуті загалом у Посланні до Римлян 9:22-25, а також двоє синів Давида та Вірсавії у 2-й книзі Самуїла 12:15-25.

Віруючі?: Чи любить Бог християнина більше після його спасіння, ніж до нього? Жодне місце Писання не вказує на це, ані на те, як це могло б стосуватися позачасового Бога.

Питання: У Ів. 3:16, оскільки Ісус не є створеною істотою, як Він може бути породжений від Бога? Мусульмани заперечують, що Ісус породжений від Бога.

Відповідь: «Породжений» не означає «створений», адже ми можемо створювати багато речей, але дітей ми народжуємо. Багато мусульман мають певну схожість у своєму віруванні щодо того, що Коран походить від Аллаха, не будучи створеним Аллахом. Ще до початку часів Ісус, якого також називають Словом Божим, походив від Бога-Отця. Отже, по-різному, як християни, так і багато мусульман [не-мутазілітів] стверджують, що Слово Боже походить від Бога, але є нествореним. Див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 26–27, «Повна книга біблійних відповідей», с. 109, та «Коли запитують секти», с. 166 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Ів. 3:16, люди можуть відкинути Ісуса і потрапити до пекла?

Відповідь: У Івана 3:36 Ісус сказав, що всі, хто відкидає Його, потраплять до пекла. Чому Бог надав нам цю відповідальність — водночас дивовижну й страшну — обирати, чи прийняти Ісуса, чи відкинути Його, і відповідно до цього визначати свою вічну долю? Відповідь, можливо, пов’язана з тією цінністю, яку Бог надає нам. Бог створив нас за Своїм образом, а не як роботів. Він настільки цінує нашу свободу волі, що дозволяє нам обирати свою долю і жити з наслідками свого вибору. Він дозволив Адаму й Єві зробити те саме, що мало жахливі наслідки для них та їхніх нащадків. Можливо, Бог міг би повернутися в минуле й «не створити» Адама та Єву, але з якихось причин Бог вирішив цього не робити й залишив вибір людини в силі.

Питання: Чи справді, згідно з Ів. 3:18, усі люди народжуються в стані засудженості чи відчуженості?

Відповідь: У стані відчуженості — так. У стані засудженості — не обов’язково. Хоча Августин Гіппонський і Проспер Аквітанський вчили, що всі немовлята, які помирають до хрещення , автоматично потрапляють до пекла, Біблія цього не говорить, і сьогодні мало хто з християн у це вірить. Люди народжуються без Святого Духа в собі, і так, усі народжуються відокремленими від Бога. Однак у часи Старого Завіту Бог міг вирішити спасти людей, які не мали Святого Духа, і ніщо не заважає Богу спасти немовлят сьогодні.

Питання: У Ів. 3:17; 8:15; 12:47 сказано, що Ісус не прийшов судити світ, чи все ж Він буде судити світ згідно з Ів. 5:22, 27; 9:39?

Відповідь: І те, і інше є правдою.

Уперше Ісус прийшов не для того, щоб судити світ, а як Агнець, щоб спасти його, померши за наші гріхи. Однак наслідком приходу Ісуса є те, що ті, хто відкинув Його, підпадуть під майбутній суд.

Під час Другого приходу Ісус прийде як лев, щоб судити тих, хто відкидає Його. Віруючі захищені кров’ю Христа, і їм немає чого боятися Суду Великого Білого Престолу. Однак невіруючі повинні дуже боятися Суду Христа над їхніми вчинками, коли Він знову прийде.

Див. «Коли критики запитують», с. 407, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи є справедливим те, що ми народжуємося у стані віддаленості від Бога, як сказано в Ів. 3:18?

Відповідь: Бог справедливий, але це не означає, що ми обов’язково мали народитися в якомусь конкретному стані. Відповідь див. у коментарі до Рим. 9:19–22 та Рим. 11:8, 10.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Ів. 3:25-26 чоловік, що сперечався, запитав Івана про Ісуса?

Відповідь: Ми не бачимо жодних доказів того, що цей єврей слідував за Іваном чи Ісусом або мав намір слідувати за будь-ким із них. Можливо, він вважав вчення Івана хибним і намагався вказати на те, що, на його думку, було суперечністю між вченням Івана та вченням Ісуса.

Але крім того, можливо, цей єврей хотів посіяти розбрат між Іваном та Ісусом. Якби йому вдалося використати учня Івана, щоб змусити Івана та Ісуса посваритися, то обидва були б дискредитовані, оскільки Іван підтверджував Ісуса, а Ісус — Івана. Сьогодні, якщо комусь вдається змусити християн публічно виступити один проти одного, це може призвести до дискредитації обох у очах світу. Тож ніколи не принижуйте інших християн — ані публічно, ані приватно. Будьте дуже обережними, критикуючи інших християн, якщо тільки вони не припустилися серйозної помилки чи гріха або насправді не є християнами.

Питання: Чому в Ів. 3:27-30 Іван відповів саме так?

Відповідь: Коли ви є другом нареченої чи нареченого на весіллі, ви хочете, щоб честь дісталася цій парі, а не вам самим. Місія Івана полягала в тому, щоб принести славу Богу. Іноді це означало говорити сміливо, що збільшувало його славу. Іноді це означало відійти вбік, щоб люди могли слідувати за Ісусом. Іван був спокійний у обох випадках.

Питання: Як ми можемо сьогодні застосувати слова з Ів. 3:27: «Людина може отримати лише те, що дано їй з неба»?

Відповідь: Радійте благословенням, дарам і здібностям, які Бог вирішив вам дати. Не сумуйте через те, чого Бог вам не дав. Навіть якщо невіруючі мають більше можливостей заробляти гроші, краще здоров’я, можуть бути більш відомими тощо, радійте тому, що Бог дав вам усе, що вам потрібно.

Питання: У Ів. 3:32 сказано, що ніхто не прийняв свідчення Христа, тож як же Іоанн Хреститель та інші прийняли Христа?

Відповідь: Зміст 32-го вірша уточнюється 33-м віршем. У сучасних текстах люди часто пишуть: «Ніхто… За винятком…». Стародавні тексти подібні до цього, за винятком того, що слово «за винятком» іноді є неявним.

Заява Івана тут пов’язана зі словами Ісуса в Євангелії від Івана 6:44, що ніхто не може прийти до Бога, якщо Отець не притягне його. Без Божої допомоги люди, залишені самі на себе, не хочуть шукати Бога, як сказано в Посланні до Римлян 3:11.

Питання: У Ів. 3:34, оскільки Бог є Духом, як Ісус може бути Сином Божим?

В: Християни НЕ вірять, що Ісус був Сином Божим у грубому фізичному чи сексуальному сенсі. Натомість цей термін є виразом глибокого змісту того, чим Ісус відрізняється від усіх створених істот.

П: У Ів. 3:36 йдеться про те, що всі, хто не відкидає Христа, потраплять до Неба, чи все-таки потрібно справді вірити в Христа?

В: У відповіді слід врахувати два моменти.

Усі, хто відкидає Ісуса, «справді помруть у своїх гріхах», як сказав Ісус у Євангелії від Івана 8:24. Іоанна 3:36 також дуже чітко вказує, що ті, хто відкидає Ісуса, потраплять до пекла. Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) був ранньохристиянським богословом, який також навчав подібного: що всі євреї, які відкидають Христа, потрапляють до пекла (див. «Діалог з євреєм Трифоном», розділ 26).

Ніде не сказано, що всі немовлята, які помирають, потрапляють до пекла. Звісно, немовлята не мають розуміння, щоб прийняти Ісуса, тож якщо не всі немовлята потрапляють до пекла, це свідчить про те, що Бог не обмежений цими рамками у Своїх діях. Див. також наступне запитання.

Питання: Що, згідно з Ів. 3:36, відбувається з тими, хто не чув про Христа? Чи справедливий Бог засуджує їх до пекла, не залишаючи жодного шансу?

Відповідь: Ні. Бог є справедливим і чесним, а також милосердним. Бог каже, що не зараховує гріха там, де немає закону (Рим. 4:15; 5:12). Ми знаємо, що Бог забезпечить спосіб справедливого суду над ними. За винятком чистилища, лімбу та деяких крайніх кальвіністських позицій, існують різні припущення щодо того, як саме Бог може це зробити.

Бог гарантує, що всі, хто має прийняти, почують: ті, хто відкидає Бога, зазнають суворішого осуду, оскільки мають більше знань (див. 2 Петра 2:21). Єдина надія людини полягає в тому, щоб вона почула Євангеліє й прийняла його перед смертю, але Бог дбає про те, щоб усі, хто має це почути, почули.

Дехто чує Євангеліє і приймає його після смерті:

Ця точка зору ґрунтується на тлумаченні трьох біблійних уривків: 1 Петра 3:19-20; 1 Петра 4:5-6 та Ефесян 4:8-10. У 1 Петра 3:19-20 сказано, що після смерті Христос проповідував духам у в’язниці. Термін «в’язниця» не описує місце, куди потрапили праведні померлі (наприклад, Авраам) до приходу Христа. Натомість він описує або те місце, куди потрапили загублені людські душі до приходу Христа, або ж те, де перебували інші душі (деякі демони та/або нефіліми) до приходу Христа. За цією точкою зору, Ісус не просто повідомив їм про те, що сталося на землі, а проповідував, щоб вони могли зробити той самий вибір, який зробили б на землі. Це не означає, що після смерті є другий шанс; натомість це перший шанс для тих, хто ніколи не мав такого шансу.

Дехто чує Євангеліє і приймає його в тисячолітті:

Ця відповідь дуже схожа на точку зору про спасіння після смерті. Якщо поставити питання «що станеться з тими, хто ніколи не чув» поруч із питанням «чому Бог воскресить людей, які не прийняли рішення на Його користь», ці два питання, здається, відповідають одне одному.

Шукачі можуть спастися через Христа:

Чи може хтось сьогодні спастися, як Авраам та Йов? Вони шукали Творця, а не створіння, усвідомили свою потребу у прощенні, шукали Божого милосердя та спасіння і виконували те, що знали. Ця точка зору не стверджує, що всі потрапляють до Неба або що існує багато шляхів до Бога. Вона говорить, що навіть якщо ви перебуваєте на хибному шляху, який не веде до Бога, Бог все одно може винагородити вашу щирість, якщо ви справді шукаєте Істинного Бога і не відкинули доступну істину. Це не стосується тих, хто міг би дослідити Христа, але ніколи не вирішив цього зробити або не вважав це достатньо важливим.

Див. також обговорення Івана 6:45 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 4:1-2 Ісус нікого не хрестив?

Відповідь: Писання цього не вказує, але ми можемо припустити. У контексті Ефесян 2:20 фундаментом є не Ісус, а апостоли та пророки, а Ісус — головний наріжний камінь, на якому ґрунтується цей фундамент. Якби Ісус охрестив багато людей, дехто міг би подумати, що можна оминути цей фундамент. У духовному сенсі всі справжні християни хрещені разом із Христом. Однак наша віра ґрунтується на фундаменті апостолів і пророків. (Звісно, йдеться про апостолів Нового Завіту, а не про сучасних самозванців, що не мають під собою жодних підстав.)

Питання: Чи хрестив Ісус кого-небудь у Ів. 4:1-2?

Відповідь: Святе Письмо насправді цього не зазначає. У Новому Завіті є лише два місця, де йдеться про те, що Ісус хрестив або не хрестив. У Івана 3:22 сказано, що Ісус та Його учні перебували в селі й хрестили, не уточнюючи, хто саме здійснював хрещення. У Івана 4:1-2 пояснюється, що хоча фарисеї чули, що Ісус хрестив, насправді хрестили учні, які слідували за Ісусом.

Можливо, Ісус особисто нікого не хрестив, бо не хотів, щоб у когось виникло спокусливе враження, ніби він «кращий» у вірі, оскільки його хрестив безпосередньо Він, а не хтось інший. Це також може бути тією самою причиною, чому Павло доручав хрестити іншим, а не робив це сам (за винятком того, що він хрестив Криспа, Гая та домочадців Стефана). Інші могли займатися хрещенням, але Павло мав проповідувати (1 Кор. 1:17).

Питання: Чи справді Ісусу в Ів. 4:4 довелося проходити через Самарію?

Відповідь: Самарія лежала на найкоротшому шляху з Юдеї до Галілеї, але більшість поважаючих себе фарисеїв робили все можливе, щоб об’їхати цю землю. Ісусу не обов’язково було йти найкоротшим шляхом, але Він вирішив це зробити. Звісно, коли Він вирушив найкоротшим шляхом, то мусив пройти через Самарію.

Питання: Чому в Ів. 4:4 самарянка здивувалася, що Христос заговорив до неї?

Відповідь: Євреї не спілкувалися з самарянами, оскільки самаряни

1. Вважали, що центром поклоніння має бути гора Герізім у Самарії, а не Єрусалим.

2. Були лише напівкровками і не мали чистого ізраїльського походження. Оскільки вони не були справжніми євреями, євреї не їли разом з ними.

3. Не визнавали нічого зі Старого Завіту, крім перших п’яти книг.

4. Ненавиділи євреїв.

Самаряни відчували неприязнь до євреїв, оскільки

1. Неємія, Ездра та інші не допустили їх до участі у будівництві Єрусалимської стіни та до богослужіння в Єрусалимі.

2. Євреї ставилися до самаритян з неприязню.

Більше інформації див. у «Сучасному посібнику з вирішення біблійних труднощів», с. 57–59.

Питання: У Ів. 4:6 сказано, що Ісус втомився, а в Пс. 121:4 зазначено, що Бог не втомлюється. Чи означає це, що Ісус не був Богом?

Відповідь: Ні, це означає, що Ісус добровільно відмовився від частини Своєї сили, коли прийшов на землю, як показують Філіп’ян 2:6–7 та Івана 17:5. Згідно з Євреїв 2:14–17, Ісус мав бути людиною, подібною до нас у всьому. Псалом 121:4 був написаний, коли Ісус перебував на Небі. На землі Ісус відчував втому, страждання, навчився послуху і не знав усього, наприклад, часу Свого другого приходу.

Ось що сказав християнський письменник Іларій (355–367/368 рр. н. е.): «Тому діла Божі виходять за межі розуміння нашої людської природи і не вписуються в наш раціональний процес мислення, оскільки дія безмежної вічності вимагає нескінченного розуміння того, як вимірювати речі. Отже, це не висновок розуму, а обмеження сили, коли Бог став людиною, коли Безсмертний помирає, коли Вічний похований. З іншого боку, це залежить не від нашого способу мислення, а від всемогутності, що Він з’являється як Бог із людини, як безсмертний із того, хто помер, і як вічний із того, хто похований. Отже, ми оживаємо Богом у Христі через Його смерть». («Про Трійцю», книга 1, розд. 13, с. 44)

Питання: Як у Ів. 4:9 жінка біля криниці дізналася, що Ісус був євреєм?

Відповідь: Писання цього не вказує, але є три можливі причини:

1. Мандрівник, що проїжджав через Самарію, ймовірно, був євреєм.

2. Судячи з усього, мешканці Галілеї мали характерний акцент (Матвія 26:73), який, ймовірно, був і в Ісуса.

3. Можливо, за його одягом, хоча у біблійному уривку немає жодних свідчень про це.

Питання: У Євангелії від Івана 4:14 сказано, що той, хто випив води вічного життя від Ісуса, ніколи не буде відчувати спраги. Чому ж тоді деякі християни не живуть так задоволено, як мали б?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Християни завжди можуть бути задоволеними й ніколи не «спрагнути» в цьому житті. Однак християни, які не перебувають у Христі, можуть бути незадоволеними. Як співається у відомому християнському гімні: «О, який мир ми часто втрачаємо, о, який непотрібний біль ми терпимо, і все це тому, що не несемо всього до Бога в молитві».

2. Можна дискутувати, чи містить цей вірш приховану умову щодо того, чи вирішить християнин залишатися в Христі, чи ні.

3. Пункт 2 є спірним щодо істинності цього вірша. Незалежно від того, як християнин перебуває у Христі на землі, цей вірш беззастережно справджується щодо віруючих у Небі.

Питання: Що в Ів. 4:23 означає поклонятися Богу «в дусі й істині»?

Відповідь: Тут Ісус протиставляв це як самарійському поклонінню, так і поклонінню за Старим Завітом.

Самарянське поклоніння: Самаряни походили від змішаного народу — ізраїльтян та інших народів, які жили на цій землі після вигнання. Самарянське поклоніння ґрунтувалося на традиціях, зокрема на тому, що гора Герізім вважалася найсвятішою. У них було багато помилок, зокрема те, що вони не визнавали нічого зі Старого Завіту, крім Тори. У анонімному творі «Проти всіх єресей», розд. 1, с. 649, сказано, що Досітей був першим, хто відкинув пророків.

Єврейське богослужіння: Євреї дотримувалися обрядів, встановлених Богом у Старому Завіті, але й вони не мали Святого Духа, який ще не був вилитий. Хоча євреї мали істину зі Старого Завіту, навіть вони не мали повної істини, яку прийшов відкрити Христос.

Див. книгу «Ось це хороше запитання», с. 353–354, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 4:23 сказано, що ми маємо поклонятися Богу Отцю. Чи означає це, що ми не маємо поклонятися Ісусу, як стверджують Свідки Єгови (журнал «Сторожова вежа», 15 лютого 1983 р., с. 18)?

Відповідь: Ні. Що б сказав Ісус? У Євангелії від Івана 20:28 Ісус прийняв, що Тома назвав Його Господом і Богом. У Євангелії від Матвія 2:11 Ісусу поклонялися волхви, однак тоді Ісус був немовлям і не мав вибору в цьому питанні. Проте, вже будучи дорослим, Ісусу поклонялися учні (Матвія 14:33), колишній сліпий (Івана 9:38), жінки біля гробу (Матвія 28:9), ангели (Євреїв 1:6) та небесні сили (Об’явлення 5:12)

Див. книгу «Коли запитують сектанти», с. 166–167, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 4:24 сказано, що Бог є Духом, а Ісус є Богом, тож як Ісус міг насправді мати фізичне тіло? Чи Ісус лише здавався людиною, як вчить рання єресь докетизму?

Відповідь: Ні. Ісус проливав справжні людські сльози в Гефсиманському саду. Страждання Ісуса на хресті були справжніми. Те, що Бог є Духом, не заважає Христу втілитися як людина, так само як те, що ми є плоттю й кров’ю, не заважає нам носити одяг. Хоча на землі немає аналогії, яка б цілком відповідала втіленню, можливо, аналогія зі штучним органом є настільки ж близькою (і настільки ж далекою) від точної аналогії, як і носіння одягу.

Питання: Що означає слово «Месія» у Ів. 4:25 (KJV)?

Відповідь: Це слово означає «Месія».

Питання: Чи неможливо, щоб у Ів. 4:26 Ісус проповідував, що Він є Месією, протягом майже трьох років, не будучи заарештованим (так стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії», с. 968)?

Відповідь: Навіть не зважаючи на Божий захист, це зовсім не неможливо. Ісус часто був оточений прихильними натовпами. Римляни не переймалися Месією, доки Він не кидав виклик політичній структурі. Він творив чудеса, і обережні керівники, хоча й давно прагнули Його усунення, не хотіли ризикувати втратою прихильності народу. Зрештою, єрусалимським єврейським керівникам було важко поширити свій вплив на космополітичну Галілею.

Питання: Чи говорить Ісус у Ів. 4:34, що Його тут нагодували надприродним чином?

Відповідь: Напевно, ні. Натомість Його місія та мета полягали у виконанні Божої волі. У цьому випадку розмова з грішною самарянкою мала вищий пріоритет, ніж Його голод і звичайний прийом їжі. Чи готові ви пропустити трапезу, щоб виконати Божу волю?

Питання: У Ів. 4:44 сказано, що пророк не має честі у своїй країні; а як щодо Мойсея, Єзекіїля та Даниїла?

Відповідь: Жоден із цих трьох пророків не жив у своїй країні, коли був пророком, але насправді не в цьому суть. Цей вірш говорить про те, що пророки не користуються загальною повагою у місці, звідки вони походять, і Ісус у цьому відношенні не був винятком.

У випадку з Ісусом Він не говорить, що жодна людина в Галілеї не поважала Його. (Адже учні поважали.) Натомість більшість людей не могла повірити, що звичайний на вигляд чоловік з їхнього регіону міг бути великим пророком Божим, а тим більше Месією.

Навіть сьогодні ми не повинні забувати, що Бог часто використовує звичайних християн для великих справ.

Питання: Як у Ів. 4:54 зцілення сина чиновника може бути другим чудом, якщо першим чудом було перетворення води на вино (Ів. 2:11), а в Ів. 2:23 у Єрусалимі під час Пасхи багато людей бачили чудесні знамення (у множині)?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім обґрунтування відповіді.

Не відповідь: Іван не вказав прямо, що Ів. 2:23 є хронологічно пов’язаним із тим, що було до та після нього. Отже, Ів. 2:23 міг бути після Ів. 4:54. Однак, найімовірніше, вони йдуть у хронологічному порядку.

Відповідь: У Ів. 4:54 не просто сказано, що це було друге знамення; скоріше, це було «друге чудесне знамення, яке Ісус звершив, прийшовши з Юдеї до Галілеї». Іван не міг мати на увазі це як друге чудо загалом, з огляду на Івана 4:45: «Галілеяни прийняли Його. Вони бачили все, що Він зробив у Єрусалимі під час свята Пасхи, бо й вони були там» (NIV).

Те, що Іван нумерує перші два чудеса в Галілеї, робить це ще більш прикрим, оскільки багато галілеян відкинули Ісуса. Натомість навіть самаряни повірили в Ісуса без жодного чуда. Віра, побудована лише на чудесах, не є повноцінною вірою, але багато галілеян не мали навіть цього. Проте галілеяни пізніше намагалися побити Ісуса камінням навіть після того, як ці чудеса були там звершені. У «Грецькому Новому Завіті для тлумачів» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 735, та в «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1488, 1489, також зазначено, що це друге знамення в Галілеї.

У Івана 21:25 сказано, що Ісус звершив ще багато інших знамення. Але з усіх чудесних знамення Ісуса Іван вирішив прямо згадати лише сім, що відбулися до Його воскресіння:

Ів. 2:1–11 — перетворення води на вино, що показує, що Ісус втамовує нашу спрагу і має владу над природними процесами

Ів. 4:46–54 — воскресіння сина чиновника, що показує, що Ісус є нашим цілителем, який має владу над хворобами

Ів. 5:1-9 – Ісус зцілює 38-річного паралітика в суботу, показуючи, що Ісус є Господом суботи

Ів. 6:5-13 – нагодування 5 000 людей, що показує, що Ісус є хлібом життя

Ів. 6:19-21 – Ісус ходить по воді, показуючи, що Він більший за всі наші страхи

Іоанна 9:1-7 – Ісус зцілює сліпого від народження, щоб показати, що Він прийшов для того, щоб сліпі прозріли, а ті, хто бачить, стали сліпими (Іоанна 9:39)

Івана 11:1-44 – Ісус воскресив Лазаря, показавши, що Ісус є воскресіння і життя

Після воскресіння відбувся чудесний улов риби, описаний у Івана 21:1-11, що показує: Ісус залишився тим самим, і вони мали слідувати за Ним так само.

Питання: Яке свято згадується в Ів. 5:1?

В: У книзі Вихід 23:14–17 сказано, що тричі на рік усі єврейські чоловіки мали вирушати на свято до Єрусалима: на свята Пасхи, П’ятидесятниці та Кучок. Іван не вказав, про яке саме свято йшлося, можливо, тому що сам не пам’ятав. Хоча ми можемо гадати, яке це було свято, у цьому немає особливого сенсу. Біблія — це Слово Боже, записане людьми. Бог не був зобов’язаний змушувати їх пам’ятати кожну дрібницю, а лише ті деталі, які Він хотів, щоб вони запам’ятали та передали іншим. Багато чудес Ісуса та ключових подій у Його житті збігалися з єврейськими святами, як зазначається в «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 853).

Питання: Чи існують археологічні докази існування купальні Бетесда в Єрусалимі, про яку йдеться в Ів. 5:2?

Відповідь: Так. Насправді це були дві водойми, розташовані в північно-східній частині Старого міста. У часи Христа цю ділянку називали «Безета», або «нове місто». У Сувоях Мертвого моря згадуються ці водойми, християнський паломник описав їх у 333 році н. е., а сучасні археологи виявили їх у 1888 році. Див. книгу «Документи Нового Завіту: чи є вони надійними?» (New Testament Documents: Are They Reliable?), с. 94, автор Ф. Ф. Брюс (IVP, 1943) для отримання додаткової інформації.

Питання: Хто були ці люди, про яких йдеться в Ів. 5:3, 7 (KJV)?

Відповідь: Цей вираз у версії короля Якова означає «інваліди».

Питання: У Ів. 5:4; Дії 14:16; 2 Сол. 2:10; Об. 16:9, 11, оскільки Бог є Всемогутнім і Його постанови є непереборними, як люди можуть відмовлятися прийти до Нього? Або пропозиція була нещирою (не було дано достатньо благодаті для всіх), або ж Бог не міг чи не хотів забезпечити, щоб люди прийняли цю пропозицію.

Відповідь: Бог дозволяє: у цих двох словах криється величезний зміст. Так, Всемогутній Бог, безперечно, може змусити всіх Своїх маріонеток бездоганно виконувати свій сценарій у визначений момент. Але Він не створив нас маріонетками. Бог може робити все, що забажає, як вважає за потрібне. Бог може контролювати все, навіть Себе Самого. Якщо Бог може робити все, то Він може й дозволяти. Але навіть коли Бог дозволяє, нічого не відбувається поза межами того, що Він допускає в межах, які Сам встановив.

Питання: Чому в Ів. 5:6 Ісус поставив тому чоловікові таке очевидне запитання?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Деякі люди з інвалідністю не хочуть одужати. У колоніях для прокажених траплялися випадки, коли батьки навмисно заражали своїх дітей проказою, щоб ті могли до кінця життя жити, отримуючи безкоштовне харчування та догляд. Однак цей чоловік насправді хотів одужати, і Ісус уже знав про це.

Відповідь: Хоча Ісус уже знав, Він хотів, щоб чоловік висловив це словами і попросив. Іноді Ісус не дає нам чогось, якщо ми не просимо. Коли чоловік публічно попросив Ісуса зцілити його, Ісус відповів на його прохання. Ми не бачимо, щоб Ісус зцілював когось, хто не хотів зцілитися.

Іноді нам потрібно запитувати у невіруючих прості речі, наприклад: «Чи хочеш ти потрапити до неба?», або запитувати у християн, які відійшли від віри: «Чи хочеш ти любити Бога і слухатися Його?». Нам потрібно отримати від них підтвердження, що саме цього вони хочуть.

Більше інформації див. у «Біблійному коментарі для віруючих», с. 1490.

Питання: Чи порушував зцілений чоловік суботу в Ів. 5:10, оскільки, слухаючись Ісуса, він ніс своє ліжко?

Відповідь: Ні. Цей чоловік лише не дотримувався додаткових обмежень щодо суботи, встановлених фарисеями. Це обмеження міститься в Мішні «Шабат» 7:2, як зазначено в «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 854). Це, власне, досить кумедно. Там конкретно забороняється пересувати ліжка чи меблі в суботу. Однак там також сказано, що переносити хворого, який лежить на ліжку, — це допустимо. Проте там не розглядається випадок, коли пацієнт рухається самостійно, оскільки його чудесним чином зцілили. Це начебто якби служба швидкої допомоги мала правило, згідно з яким паралізованим пацієнтам заборонено самостійно нести свої ноші. Крім того, чоловік ніс свою підстилку, а не ліжко. Отже, по суті, Бог сказав йому підняти свою підстилку, а фарисеї заявили, що Бог [Ісус] помилився, порушивши їхні правила. Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1242, та «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1490, для отримання додаткової інформації.

У Старому Завіті сказано, що людям не слід працювати в суботу. Там ніде не сказано, що хтось не може нести свою підстилку, і саме фарисеї витлумачили це як працю. Друге чудо полягає в тому, що якби хтось був прикутий до ліжка протягом 38 років, то навіть після зцілення він був би фізично занадто слабким, щоб ходити, не кажучи вже про те, щоб нести підстилку. Йому також потрібно було зміцнити м’язи. У певному сенсі Ісус тут здійснив не одне, а два чуда.

«Але Ісусе, хіба Ти не міг почекати до неділі, щоб зробити це?» Не було б майже ніякого опору, якби Ти просто пішов назустріч фарисеям та їхнім традиціям. Але час зцілення був важливим, щоб дати фарисеям і народу чіткий вибір: слідувати за Месією чи за своїми традиціями. Фарисеї чітко бачили цей вибір: саме тому вони спочатку замислили вбити Ісуса (Івана 5:18).

Я знав одного неєврейського християнина, якому суворі ортодоксальні євреї платили за те, щоб він жив разом з ними. Вони вірили, що в суботу не можна робити нічого, що створює щось. Увімкнення вимикача світла замикає ланцюг і створює потік струму . Тож, серед інших обов’язків, він мав у суботу вмикати для них вимикачі світла.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 5:14-15 Ісус сказав йому: «Не гріши більше»?

Відповідь: Хоча Писання не вказує, про які саме гріхи йдеться, є багато гріхів, яких немічний не може вчинити, принаймні доти, доки не одужає. Однак його немічність не була наслідком якогось конкретного гріха. Проте у Івана 5:14-15 немає жодних вказівок на те, що цей чоловік виявляв якусь вдячність Ісусу. Коли сьогодні Бог щось робить для деяких людей, вони не виявляють вдячності. Якщо ви очікуєте, що вам будуть дякувати щоразу, коли ви чините жертву заради когось іншого, ви будете розчаровані в цьому житті. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 290, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 5:14–15 у чому полягає різниця між фальшивою вірою, вірою, яка справді вірить у Бога, та спасительною вірою?

Відповідь: Цей чоловік справді вірив, що Бог його зцілив; зрештою, він же ходив. Але усвідомлення того, що це правда, ще не означає, що ти відмовився від гріховного життя і хочеш довірити своє життя Богові. Якщо агностик, який є алкоголіком, вживає наркотики, веде аморальний спосіб життя та грабує банки, почне щиро вірити, що Ісус існує і помер на хресті за наші гріхи, але й надалі залишатиметься алкоголіком, наркоманом, вестиме аморальний спосіб життя та грабуватиме банки, чи принесе йому така віра користь або допоможе потрапити до неба? У Посланні Якова 2:17-20 сказано, що ні.

Більше інформації див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі», с. 1241.

Питання: У Ів. 5:18, коли Ісус назвав Бога Своїм Отцем, як це означало, що Він прирівнював Себе до Бога?

Відповідь: У родині батько й син виконують різні ролі, і син слухається батька, але за своєю суттю вони рівні. Хороший батько не вважає своє життя ціннішим за життя свого сина, і навпаки. У Трійці ситуація така сама. Бог-Син підпорядкований за роллю, але не поступається за суттю, титулами чи честю.

У «Біблії для вивчення Нельсона» (The Nelson Study Bible), стор. 1991, також наводиться приклад дружини, яка не поступається чоловікові, але виконує іншу роль.

Хоча Ісус і стверджував Свою рівність з Отцем, у Євангелії від Івана 5:18-19 Він також стверджував, що залежить від Отця. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 64, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи можна нам, згідно з Ів. 5:18, називати Бога нашим Отцем, оскільки ми не рівні Богові?

Відповідь: Ні, якщо тільки Бог не дав нам на це дозволу. Бог дійсно дає нам дозвіл називати Його нашим Отцем із повагою. Це була велика привілегія, яку дав нам Ісус, коли розпочав перші два слова Своєї молитви словами «Отче наш».

Питання: У Євангелії від Івана 5:19–20, оскільки Ісус мав свободу волі, чому Він не міг робити нічого, крім того, що бачив, як робить Отець?

Відповідь: Ісус вирішив підкорятися всьому, що Отець наказав Йому робити. На землі Ісус навчився послуху, згідно з Посланням до Євреїв 5:8. У Євангелії від Івана 5:30 Ісус сказав, що прийшов не для того, щоб догоджати собі, а щоб догоджати Своєму Отцеві. До речі, слово «любов» у Євангелії від Івана 5:20 означає, що Отець має братську любов/дружню любов (phileo) до Сина.

Те, що Ісус сказав, що Він був посланий Отцем, є ключовим моментом: Ісус згадував про це 25 разів у Євангелії від Івана. Ісус не прийшов самостійно, і Він не робив нічого на землі самостійно. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 66, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як саме, згідно з Ів. 5:19–22, Отець спочатку робив усе, що робив Ісус?

Відповідь: Хоча Ісус і сказав, що Отець перебував у Ньому, це не є головною думкою, яку Ісус хотів тут висловити.

Очевидно, що всі розуміли: Отець не народився на землі, і Отець не був хрещений Іваном Хрестителем. Натомість Ісус говорить, що Він робитиме лише ті діла, які запланує для Нього Його Отець.

Питання: У Ів. 5:22 — хто судить нас: Ісус чи Отець?

Відповідь: Ісус сказав, що Отець доручив Йому весь суд. Це добре узгоджується з Діями 4:12, де сказано, що немає під небом іншого імені, яким люди могли б спастися.

Питання: Як у Ів. 5:23 ми маємо шанувати Сина так само, як шануємо Отця, що послав Його?

Відповідь: Послідовники Ісуса вшановують Його наступними способами.

1. Ми поклоняємося Ісусу, як це роблять ангели в «Одкровенні» та в Посланні до Євреїв 1:6.

2. Ми молимося до Ісуса, як це робив Степан у Діяннях 7:59.

3. Ми називаємо Ісуса Богом, як сказано в Посланні до Євреїв 1:8, 9.

4. Ми називаємо Ісуса «моїм Богом», як це зробив Тома у Євангелії від Івана 20:28.

5. Ми віримо і дотримуємося того, чого Він навчав, а також того, чого Його апостоли навчали про Бога та про Нього Самого.

Дотримання цих біблійних віршів є однією з ключових речей, що відрізняє секти Свідків Єгови, «Шляху» та інших сект, з одного боку, від сучасних і ранніх християн, з іншого. Ось що говорили ранні християни.

Гіларій (355–367/368 рр. н. е.) зауважив щодо Івана 5:23: «Адже якщо речі не мають однакової природи, їм ніколи не надають рівної честі, а рівність честі не спричиняє розділення між тими, кого вшановують. Але таємниця народження вимагає рівності честі». З книги «Про Трійцю», 9-та книга, розд. 23, с. 162

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) сказав: «Отже, ці слова явно свідчать, що про Нього [Ісуса] свідчить Той [Отець], хто встановив ці речі, як , гідного поклоніння як Богу і як Христу». «Діалог із Трифоном», розд. 63, с. 229

Ігнатій, Іриней, Тертуліан, Новатіан, Іполит та інші також говорили про те, що Ісус є Богом.

Питання: Що в Ів. 5:26 означає «мати життя в Собі»?

Відповідь: Хоча ми маємо вічне життя на Небі, це похідне вічне життя, яке стало можливим і підтримується Богом. Однак Ісус має не похідне вічне життя, а внутрішнє вічне життя.

Питання: Як у Ів. 5:27 те, що Ісус є «Сином Людським», дає підставу Отцю надати Йому владу судити нас?

Відповідь: Писання не говорить про це прямо, але натякає на відповідь. У Посланні до Євреїв 2:14-17 сказано, що, оскільки ми маємо плоть і кров, Ісус мав розділити нашу людську природу, щоб Його смерть стала для нас спокутою. Ісус мав стати одним із нас, щоб стати нашим Первосвящеником.

Питання: У Ів. 5:28-29 сказано, що ті, хто чинив добро, воскреснуть, щоб жити. Чи означає це, що спасіння через діла є істинним?

Відповідь: Ні. Там не сказано, що саме добрі діла дали їм життя. Добрі діла віруючих, хоч якими обмеженими вони можуть бути, є свідченням того, що вони є дітьми Божими, які житимуть вічно в Ньому. Див. «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 369–371, «Складні вислови Біблії», с. 496–498, «Коли запитують секти» с. 167–168 та «Коли запитують критики», с. 408–409 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Ів. 5:30 Ісус може бути Богом, якщо Сам по собі Він нічого не міг зробити? Навіть вигнання ним бісів відбувалося «пальцем Божим», як зазначено в Лк. 11:20. (Це питання порушив мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

а) Щодо вигнання бісів «пальцем Божим»: Ісус є Богом і НЕ діє самостійно або всупереч Богу-Отцю чи Святому Духу.

б) Коли Ісус втілився на землі, Він добровільно й тимчасово відмовився від значної частини Своєї сили та слави, і в Своєму земному стані особливо покладався на Отця та Святого Духа.

Питання: У Євангелії від Івана 5:30, у чому полягає ключова відмінність у нашому житті між служінням Богу, коли це нам подобається, і служінням Богу, коли це нам не подобається?

Відповідь: Послух може бути мінливим, випадковим і неповним, коли він залежить від того, як ми до цього ставимося. Дехто наголошує, що Бог завжди робитиме те, що для них найкраще; інші, як у молитві Ябеца в 1-й книзі Хронік 4:9-10, хочуть служити Богу без болю. Бог, можливо, вислухає це прохання, але де б тоді була новозавітна церква , якби Павло хотів служити лише без болю? Чи вважаєте ви, що Павло терпів ті побої та ув’язнення, щоб догодити собі? Отже, набагато краще, коли ми слухаємося не для того, щоб догодити собі.

З іншого боку, ми справді відчуваємо задоволення й радість від Бога, коли слухаємося. Павлу й Силі не було приємно зазнавати побоїв і сидіти у філіппійській в’язниці, але, з іншого боку, Павло вважав своїх улюблених філіппійців своєю радістю та вінцем у Посланні до філіппійців 4:1. Отже, Павло не страждав, проповідуючи Євангеліє заради задоволення, але, як це не парадоксально, зрештою він отримав від цього радість.

Питання: У Ів. 5:31, якщо Ісус свідчив про Себе, чи робило б це Його свідчення неправдивим?

Відповідь: Ні, це не те, що Ісус тут говорить. Ісус відповідає на звинувачення фарисеїв, що якщо Він єдиний свідчить про Себе, то в суді це не підтвердить Його автентичності. Про те, що одного свідка недостатньо, йдеться у Второзаконня 17:6 та в рабинській Мішні «Кетубот» 2:9, згідно з «Євангельським коментарем до Біблії», с. 854.

Ісус навів чотирьох свідків: Івана Хрестителя, Свої чудеса, Писання та Бога-Отця. У книзі «Коли критики запитують» (с. 410) зазначається, що свідчення Ісуса було насправді і особисто правдивим саме по собі. Однак для євреїв свідчення Ісуса не було офіційно та юридично достатнім.

Питання: Чим саме свідчення є таким важливим у Ів. 5:33–34?

Відповідь: З негативного боку, євреї, застосовуючи подвійні стандарти, стверджували, що відкидають Ісуса через брак свідчення, незважаючи на Івана Хрестителя, чудеса та месіанські пророцтва Писання. З позитивного боку, ключовою метою Ісуса та нас є бути свідченням. Згідно з «Коментарем до Біблійних знань: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 291–293, слово «свідчення» або «свідчити» вживається як іменник у 60 місцях Нового Заповіту, а як дієслово — у 76 місцях. 30 разів як іменник і 47 разів як дієслово це слово зустрічається в Євангелії від Івана, 1, 2 та 3 листах Івана та в Одкровенні.

Ми маємо навчати та обґрунтовувати надію, яку маємо (1 Петра 3:15б), а також молитися й допомагати іншим. Але не забуваймо, що ще одна ключова причина, чому ми досі перебуваємо на цій землі, — це давати свідчення. Ми робимо це своїми словами та своїм життям. Арабська приказка говорить: «Найбільший злочин у пустелі — це знайти воду й мовчати». (Цитата взята з промови Кейлін Хоппер від 29 квітня 2018 року)

Питання: Чи використовує Ісус у Ів. 5:34 аргумент ad hominem, який Він Сам не приймав?

Відповідь: Ні. Спочатку ми обговоримо, що таке аргумент «ad hominem», а потім — що сказав Ісус.

Латинський вираз «ad hominem» означає «до людини». Це аргумент, у який сам оратор не вірить, але наводить його, щоб переконати слухачів. Наприклад, якщо політик порушує обіцянку, то хтось, кому байдуже до порушених обіцянок, може згадати про це, щоб переконати тих, кому важливо дотримуватися обіцянок, і таким чином схилити їх проголосувати за нього. (Можна припустити, що цей інший кандидат краще дотримуватиметься своїх обіцянок, але це лише не висловлене припущення)

Цікаво, що Ісус, який зцілював у суботу, викликаючи опір, хоча міг би почекати до неділі, тут докладає великих зусиль, щоб пояснити своє виправдання у спосіб, зрозумілий для них.

Ісус цілком погодився з тим, що сказав Іван Хреститель. Однак Ісус, по суті, зазначив, що використовував аргумент ad hominem: хоча фарисеї вимагали наявності кількох свідків, перш ніж повірити в істинність чогось, Ісус не погоджувався з таким підходом. Але якщо вони вже збиралися застосовувати цей підхід, то Іван Хреститель дійсно підтвердив свідчення Ісуса про Себе. Слова Івана не «робили» свідчення Ісуса істинним; його слова лише показували, що воно було істинним.

Сьогодні люди часто не розрізняють цих речей у суді. Суддя чи присяжні можуть визнати підсудного «невинуватим». Насправді вирок не робить підсудного винним чи невинним. Він винен, якщо скоїв злочин, незалежно від правильності вироку. У Сполучених Штатах під час кримінального судового розгляду, якщо присяжні вважають, що підсудний, ймовірно, скоїв злочин, але існують обґрунтовані сумніви, їм дають вказівку визнати підсудного «невинуватим». Чи робить це підсудного невинним? — Ні.

Докладнішу інформацію див. у книзі «Коли критики запитують», с. 410–411.

Питання: Чому в Ів. 5:37 Ісус сказав євреям, що вони ніколи не чули голосу Божого й не бачили Його образи?

Відповідь: Звичайно, натовп, до якого звертався Ісус, ніколи не чув голосу Бога й не бачив Його вигляду. Але, на відміну від старозавітних пророків, звичайні старозавітні євреї теж ніколи не чули голосу Бога й не бачили Його вигляду. Однак Ісус тут не просто констатує фактично правдиві твердження. Це сказано як докір на їхню адресу. Хоча вони навіть не пережили того, що пережили пророки в Старому Завіті, тепер Сам Бог стояв перед ними, а вони все одно не впізнали Божого голосу й не побачили Його вигляду. Див. «Коли критики запитують», с. 411, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи отримуємо ми вічне життя завдяки вірі в Біблію, як зазначено в Ів. 5:39, чи ні?

Відповідь: Насправді, ні. Вічне життя дарує Бог. Однак євреї були частково праві в тому, що Писання вказує нам шлях до Бога, щоб отримати вічне життя. Людина може більше перейматися Писанням, ніж самим Богом, як це було з фарисеями за часів Ісуса.

Питання: У Ів. 5:42-43, у чому полягала головна проблема фарисеїв?

Відповідь: Головною проблемою було те, що фарисеї не мали в своїх серцях Божої любові. Ознакою того, що проблема була в їхньому серці, а не в їхній логіці, є те, що вони застосовували подвійні стандарти щодо того, чи приймати Ісуса, чи приймати інших (Ів. 5:43).

Так само Ефеська церква отримала застереження в Об’явленні 2:4 про те, що вона відступила від своєї першої любові. Якщо людина не має любові до Бога, вона все одно може вести релігійне життя і робити багато речей, які виглядають добре, принаймні в очах світу, але вона втратила те, що є найважливішим.

У Євангелії від Івана 5:38 Ісус також сказав фарисеям, що Слово не перебуває в них. Це могло здатися досить шокуючим, оскільки ці фарисеї присвячували так багато часу вивченню Писань. Але вивчення Писань, віра в них і застосування їх на практиці — це можуть бути дві різні речі.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 854, та «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1243, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 5:43 сказано, що Ісус прийшов в Ім’я Свого Отця. Чи означає це, що Ісус має те саме ім’я, що й Отець, а отже, Ісус є Отцем?

Відповідь: Вони справді мають низку спільних титулів. Однак у мене, наприклад, таке саме прізвище, як і в моїх батьків, але це не доводить, що ми всі є однією людиною. У книзі «Коли запитують секти» (с. 168–169) зазначено, що деякі прихильники вчення про єдинобожжя серед п’ятидесятників, такі як Кемпбелл (1975), насправді так і стверджують. Якби вони дотримувалися цієї логіки, то п’ятидесятники-єдинобожники ніколи б не проповідували в ім’я Ісуса, оскільки вважали б, що будь-яка дія, здійснена «в ім’я Ісуса», робить їх також Ісусом.

Питання: Як у Ів. 5:44 отримання пошани від інших пов’язане з невірою?

Відповідь: Ісус не каже, що вони не догоджають Богу; Ісус каже щось набагато гірше. Вони навіть не намагаються догоджати Богу. І хоч це й так погано, але виглядає це ще гірше, зважаючи на ті зусилля, які вони докладають, щоб догоджати людям.

Питання: Як у Ів. 5:45-46 всі, хто вірить у Мойсея, вірять і в Ісуса? Багато сучасних євреїв не погодилися б із цим.

Відповідь: Ісус, можливо, мав на увазі, щоб слухачі звернули увагу на Повторення Закону 18:18-19. Якщо хтось не слухатиме слова пророка, що має прийти (Ісуса), сам Бог покличе цю людину до відповідальності. У Івана 5:46 сказано щось подібне.

Мойсей був благочестивим пророком. Але їхнє знання Закону Мойсея та його вчення, а також те, що вони не слідували за Тим, на кого вказував цей Закон, стане для них ще гіршим під час суду. Прочитайте 2 Петра 2:20-22, щоб дізнатися більше про суворіший суд за більшого знання.

У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 60, наведено цікаву думку з цього приводу. Слухняність Мойсею була доброю річчю, але їхня слухняність Мойсею стала для них джерелом гордості. Читання Біблії, відвідування церкви, проповідування Євангелія, утримання від зла та загалом послух Богу — це все добрі речі, які ми маємо робити. Але будьте обережні, якщо це стає для вас джерелом гордості.

Питання: Чому в Ів. 6:5–6 Ісус поставив запитання, якщо Він уже знав відповідь?

Відповідь: У Ів. 6:6 сказано, що Ісус поставив це запитання, щоб випробувати Пилипа. Використання того, що сьогодні називають сократівським методом, — тобто задавання учню запитання, на яке вчитель уже знає відповідь, — є цілком прийнятним. Очевидно, учні були з цим знайомі, як, наприклад, коли Петро відповів на запитання Ісуса в Ів. 21:17, сказавши: «Господи, Ти знаєш усе: Ти знаєш, що я люблю Тебе» (NIV).

Зокрема, Пилип міг відповісти, що спробує нагодувати людей, або визнати свою безпорадність у задоволенні цієї потреби природним шляхом, або висловити віру в те, що Христос зможе їх нагодувати.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 6:5-6 Ісус звернувся саме до Пилипа, а не до когось іншого?

Відповідь: Хоча Писання не дає однозначної відповіді, воно може дати підказку. У Євангелії від Івана 1:44 сказано, що Філіп, як і Андрій та Петро, походив із Вифсаїди, що знаходилася в цьому регіоні.

Питання: У Ів. 6:13, оскільки Ісус міг так легко примножити їжу, навіщо було збирати залишки?

Відповідь: Божі дари, які Він нам дав, не слід марнувати. Ісус не завжди буде з ними, а хліб стане в нагоді іншим.

Крім того, дванадцять кошиків риби та п’ять ячмінних хлібів мали символічне значення. Бог таким чином вказує на єдність язичників та євреїв у Христі. Число дванадцять символізує дванадцять колін Ізраїлю, а також дванадцять учнів, а число п’ять — Божу благодать щодо всіх людей, таких як 5 000 чоловіків, а також жінок і дітей.

Питання: Як Ісус міг ходити по воді (Ів. 6:19)?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

Галілейське море було дуже глибоким, тож Ісус не робив ніякої хитрості, ходячи по каменях.

Ісус був реальною людиною з плоті й крові, тож це не був якийсь привид без ваги.

Бог, який створив закони природи, може їх обходити, коли забажає. Ми називаємо це чудом, але, можливо, для Бога це просто інший спосіб дії.

Наукове спостереження

Щоб науково зрозуміти це надприродне чудо, спочатку треба зрозуміти, чому вода взагалі може витримувати будь-яку вагу, наприклад, плавучий човен. У статистичній механіці ансамбль — це ймовірнісний розподіл станів системи. На поверхні рідини молекули води, що рухаються вгору з більшою швидкістю, постійно «вистрибують» із рідини й випаровуються в атмосферу. Ми називаємо це випаровуванням. Більшість молекул не роблять цього з трьох причин:

1) Поверхневий натяг робить молекули води «липкими» і перешкоджає їхньому відриву,

2) Лише певний відсоток молекул води має достатньо високу швидкість;

3) Лише певний відсоток високошвидкісних молекул води рухається вгору.

Ми можемо змінити пункт 1), покривши поверхню якимось матеріалом.

Ми можемо змінити пункт 2), збільшивши швидкість молекул води: це називається нагріванням води.

Ми не маємо можливості змінити пункт 3) (якщо тільки у нас немає магнітної рідини і ми не застосовуємо магніти), а це саме по собі могло б утримати що завгодно.

Якби супергерой з коміксів не мав жодних надздібностей, окрім здатності змінювати статистичну ймовірність, він міг би робити майже все: у тому числі літати в повітрі, проходити крізь стіни та повертати до життя дезорганізовані мертві клітини.

Питання: Що ми знаємо про місто Тіберіаду з Ів. 6:23?

Відповідь: За часів Ісуса це було нове місто, оскільки Ірод Антипа збудував його між 16 і 22 роками н. е. як свою адміністративну столицю. Це було місто язичників; у «Довіднику Азімова з Біблії» (с. 822–823) зазначено, що євреї уникали його, оскільки воно було збудоване на місці кладовища.

Однак «Британська енциклопедія» та «Біблійний словник Вайкліфа» (с. 1704) зазначають, що у II столітті звідти походив редактор Мішни (бл. 198–220 рр. н. е.) Юда ха-Кадош. Крім того, саме там близько 400 р. н. е. було здійснено редагування Талмуду. Серед відомих рабинів, похованих у цьому місті, — Маймонід, Акіба (Аківа), Йоханан бен Заккай та Еліезер Великий.

Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному словнику Біблії» (The New International Dictionary of the Bible), с. 1014.

Питання: У Ів. 6:27 Ісус сказав, щоб ми не працювали заради їжі, яка псується. Як ми сьогодні працюємо заради їжі, яка псується?

Відповідь: По-перше, ми змушені робити деякі речі з необхідності, наприклад, добувати їжу. Але Ісус каже, що це не повинно бути метою та центром нашого життя. Ми повинні спрямовувати нашу життєву енергію на вічні речі; а те, що є вічним і водночас оточує нас з усіх боків, — це душі людей.

Можливо, допоможе аналогія. Якщо ви щоранку доїжджаєте на роботу, чи платить вам ваш начальник за час у дорозі? Якщо ви їдете не для задоволення, а ваш начальник вам за це не платить, то чому б вам не припинити їздити на роботу? Зазвичай відповідь така: «Тому що мушу, якщо хочу отримувати зарплату». Ідея робити щось непродуктивне, але необхідне для того, щоб робити те, що є продуктивним, називається «рутиною». У цьому житті є багато справ, які ми мусимо робити і які є обтяженням; насправді їх так багато, що ми можемо мимоволі впасти в спосіб мислення, ніби життя складається лише з обтяжень і розваг. Але ці справи необхідні лише для того, щоб ми могли робити те, що справді важливо: прославляти Бога, любити інших, приводити людей до Христа, допомагати людям зростати у Христі.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Ів. 6:27б, коли сказав: «Отець поклав Свою печать схвалення»?

Відповідь: Ісус був угодний Отцю, Ісус був посланий Отцем на землю, і Ісус у той час виконував волю Отця. Печатка схвалення Отця була очевидною, про що свідчили чудеса Ісуса. Якби хтось хотів поклонятися Отцю, він не відкинув би того, на кого Отець поклав Свою печатку схвалення. Ісус неодноразово згадував, що Він зійшов з неба (Ів. 6:33, 38, 41, 50 та 58).

Навіть якщо ви вже є віруючим, вам слід запитати себе: чи має ваше життя Божу печать схвалення? Чи подобаєтеся ви Богові тим, як ви живете?

Питання: Як у Ів. 6:31–36, 48–51 Ісус є хлібом (або манною) життя?

Відповідь: Слово «справжній», як у виразі «справжній хліб», — це «алетхінос», що означає «справжній» або «оригінальний». Ісус є хлібом життя принаймні у двох сенсах.

Для всіх: Ісус підтримує все у всесвіті, згідно з Колосян 1:17

Для віруючих: Приємно мати життя в Ісусі, який нас живить, захищає та зберігає, а також готує нас до вічного перебування з Ним.

Оскільки Ісус дає живу воду (Івана 4:15), то тут Ісус є хлібом життя.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 75, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Євангелії від Івана 6:37 сказано, що всі, кого Отець дає Ісусу, приходять до Нього, а оскільки деякі не приходять до Ісуса, чи означає це, що Отець не дав їх Ісусу?

Відповідь: Так. Євангеліє спасіння щиро пропонується всім. Однак у Посланні до Євреїв 4:2 сказано, що Євангеліє не приносить користі тим, хто не поєднує його з вірою. Другим прикладом є Луки 7:30; для отримання додаткової інформації див. обговорення Луки 7:30.

Питання: У Ів. 6:39 чи мав Ісус волю, відмінну від волі Бога-Отця, чи ні?

Відповідь: Перефразуємо це запитання так, як його поставив би учень четвертого класу: скільки мізків має Трійця? За винятком того, що Бог не обмежений клітинами, можна сказати, що вони мають власні мізки. Ісус мав власну волю, про що свідчить Його молитва в Гефсиманському саду. Однак Ісус завжди обирав, щоб Його воля була в злагоді з волею Отця, про що також свідчить Його молитва в Гефсиманському саду.

Питання: Чи є непорочне зачаття істинним, як зазначено в Ів. 6:42, з огляду на те, що євреї стверджували, ніби знали Йосипа, батька Ісуса?

Відповідь: Це не заперечує непорочного зачаття.

По-перше, оскільки Йосип був чоловіком Марії, він був законним батьком Ісуса в очах закону.

По-друге, багато євреїв вважали, що Йосип був також біологічним батьком Ісуса. Не кожне припущення, яке роблять люди, обов’язково є правдою.

Питання: У Ів. 6:43–70, чому люди нарікають на Бога, і що ви можете сказати, щоб допомогти їм?

Відповідь: Зазвичай це зводиться до однієї основної причини: Бог не виправдав їхніх очікувань. Йов нарікав на Бога, бо не бачив, що відбувалося за лаштунками, ані кінцевого результату. Люди також нарікають, бо не знають, що відбувається за лаштунками, і не бачать кінцевого результату.

Питання: У Ів. 6:43-70, якщо хтось вважає щось у Бозі неприйнятним, що ви йому відповісте?

Відповідь: Насправді Бог не просив вашого схвалення. Він є Богом, тож може робити те, що забажає. Бог пропонує вам шлях до вічного життя, і якщо ви цього не хочете, то залишається лише альтернатива. Деяким людям потрібно звільнитися від своїх упереджених уявлень про Бога. Можливо, саме тому Ісус сказав, що ми маємо приходити до Бога як маленькі діти (Лк. 18:16-17 та Мт. 19:14).

Питання: Що в Ів. 6:44, 65 та Ів. 6:37, 39 означає те, що ніхто не може прийти до Ісуса, якщо Отець не притягне його?

Відповідь: Грецьке слово може означати «примушувати», «притягувати» (як при черпанні води) або «завойовувати/переконувати». Див. книгу «Ось це хороше запитання» (Now That’s a Good Question), с. 27–29, щоб дізнатися більше про грецьке слово. Оскільки грецьке слово має широкий спектр значень, різні християни по-різному трактують цей вірш у своїй теології.

Помірковані некальвіністи стверджують, що Ісус притягує всіх зовні, і пропозиція спасіння доступна кожній людині. Внутрішньо Святий Дух (якого також називають Духом Христа) викриває світ (як обраних, так і відкинутих) у гріху. Однак усіх, кого Отець визначив заздалегідь, притягують до Неба, а ті, хто не є обраними, не приходять до Бога. Деякі некальвіністи стверджують, що предопределение і передбачення діють у тандемі, а інші некальвіністи вважають, що передбачення передує предопределению, оскільки в тих двох випадках, коли вони згадуються разом у Святому Письмі, передбачення завжди згадується першим.

Кальвіністи не заперечують, що Євангеліє слід пропонувати всім, але Отець притягує лише обраних, і ані Отець, ані Святий Дух не діють спасительно щодо засуджених, оскільки Ісус не помер за них.

Гіперкальвіністи в цьому питанні дотримуються тих самих поглядів, що й кальвіністи, за винятком того, що вони вчать: Євангеліє можна проповідувати всім, але пропонувати його всім — неправильно.

Див. також наступне запитання для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 6:44, 65 та Ів. 6:37, 39 Отець притягує деяких людей, чи Ісус притягує всіх до Себе, як сказано в Ів. 12:32?

В: У грецькому тексті просто сказано, що Ісус притягує «всіх». Там насправді не сказано, що Ісус притягує «всіх людей» або «всіх людей». Існують три точки зору.

Отець притягує кожну людину: ми настільки грішні, що ніхто не може прийти до Отця, якщо Отець не притягне його (не дасть йому можливості). Однак Отець притягує всіх. Коли в Івана 6:37, 39 сказано, що всі, кого Отець дає Ісусу, прийдуть до Нього, Отець притягує всіх, але дає Ісусу лише тих, кого Він заздалегідь знав (і, отже, визначив), що вони прийдуть до Ісуса. Однак це тлумачення суперечить прямому сенсу Івана 6:64–65, де вказується, що Отець мусить притягувати людей, і що саме це було причиною, чому деякі не повірили.

Ісус притягує зовні, а Отець обирає внутрішньо: Ісус притягує до Себе як обраних, так і відкинутих. І обрані, і відкинуті приймають рішення довіряти Ісусу чи ні. Однак Отець наперед призначив обраних, і тому лише обраних притягує Отець.

Серед усіх людей і Отець, і Ісус притягують лише обраних. Погляд, згідно з яким не кожна людина притягується, є кальвіністським і викладено у «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1688.

Див. також попереднє запитання для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 6:45 сказано, що кожен, кого навчає Бог, приходить до Ісуса. Чи означає це, що всі, хто ніколи не чув про Ісуса, не мали можливості уникнути пекла?

Відповідь: Біблія ніколи цього не стверджує. Навпаки, 11-й розділ Послання до Євреїв показує, що Авель, Енох, Ной та багато інших, очевидно, ніколи не чули про Ісуса (під час свого земного життя), проте, ймовірно, потрапили до Неба. У відповіді слід врахувати ще два моменти:

2. Немовлята, які помирають, ніколи не чують про Ісуса. Біблія ніде не говорить, що ті, хто не досяг віку відповідальності, потрапляють до пекла.

3. У Євангелії від Івана 8:24 Ісус справді сказав, що всі, хто відкидає Його, помруть у своїх гріхах.

Див. також обговорення Івана 3:36 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Євангелії від Івана 6:50-51 сказано, що той, хто їсть хліб небесний (Ісуса), житиме вічно й не помре, то чому ж християни все одно помирають?

Відповідь: Це можна розуміти двояко.

1. Християни житимуть вічно на Небі, і тому ми досягнемо стану, коли наші прославлені тіла ніколи не помруть. Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1505, щоб дізнатися більше з цього приводу.

2. Крім того, хоча наші тіла вмирають один раз, від того моменту, як ми вперше увірували, наші духи ніколи не вмирають. У «Одкровенні» Озеро Вогню називають другою смертю.

Фізична смерть є «лише незначною дрібницею» порівняно з вічним життям або другою смертю. Цей вірш важливий тим, що він говорить нам: коли віруючий потрапляє до Неба, немає страху, що він чи вона згрішить і впаде.

Питання: Що насправді мав на увазі Ісус у Ів. 6:51–56?

Відповідь: Існує щонайменше три точки зору.

1. Ісус дає віруючим духовне живлення

У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 297) зазначається, що, оскільки Вечеря Господня відбулася лише через рік, тут йдеться про духовну їжу та напій, які Ісус даватиме віруючим.

2. Ілюстрація духовного єднання

Ісус звертався до натовпу, який на той час ще нічого не знав про Вечерю Господню, як зазначає «Нова Женевська навчальна Біблія» (New Geneva Study Bible), с. 1673. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 498–500, чітко вказано, що це саме ця точка зору, хоча там також пропонується поєднати її з третьою точкою зору.

3. На додаток до обох попередніх — передвіщення Вечері Господньої

Коли Ісус сказав: «…моє тіло, яке Я віддам за життя світу», Він пророкував Свою смерть на хресті. Так само Ісус пророкував, що вони будуть згадувати це під час Вечері Господньої.

Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1505, щоб дізнатися більше про цю точку зору. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 498–500, пропонується ця точка зору разом із попередньою, оскільки Іван не описує Таємну вечерю, і це могло б бути його паралельним вченням про важливість причастя.

Ці питання дещо схожі на проблеми тлумачення слів «вода і дух» у Ів. 3:5.

Питання: Чому в Ів. 6:52–56 Ісус не розвіяв сум’яття в натовпі?

Відповідь: Ісус, очевидно, хотів сказати ці слова саме так і не виявив здивування, що дехто пішов у цей момент. Говорити євреям про пиття крові звучало б для них образливо. Кожна людина мала тут вибір. Вони могли довіряти Богові, але лише в межах того, що вони повністю розуміли, або ж могли довіряти Богові цілком, знаючи, що Бог буде і робитиме речі, які виходять за межі їхнього розуміння. Як сказав один християнин, ми не повинні ображатися на те, що не пояснено. Оскільки фарисеї слухали Його слова лише для того, щоб протистояти їм, Ісус дав їм привід для критики.

Писання не наводить усіх причин, чому Ісус говорив саме так, але ось одне припущення. Люди, які бачили чудеса, могли повірити в Ісуса незалежно від того, чи хотіли вони слідувати за Богом, чи ні, адже перед ними був живий доказ. Ісус також зруйнував надії тих, хто сподівався на Нього як на політичного месію. Ісус говорив так, щоб ті, хто хотів слідувати за Ним на Його умовах, згодом зрозуміли, а ті, хто не хотів слідувати, мали привід піти.

Питання: Чи в Ів. 6:53а Ісус навчав, що хліб насправді став Його тілом, як вчить Римо-католицька церква, називаючи це «трансубстанціацією»?

Відповідь: Ні, тому що Ісус (як і Павло) часто використовував метафори. Наприклад, ми є тілом Христовим, але фізично не перетворюємося на тіло Христа. Одного разу Ісус назвав Петра сатаною, але це не означає, що Петро перетворився на сатану; скоріше, сатана використовував слова Петра, щоб спокусити Ісуса. Коли Ісус сказав, що Він є виноградною лозою ( ) у Івана 15:1, чи перетворився Ісус фізично на виноградну лозу? Чи тримав Ісус Своє «друге тіло» у Своїх руках? — лише в метафоричному сенсі. Це більше, ніж дрібниця, бо застосування цього принципу визначає, чи вважає хтось, що слід поклонятися хлібу та вину, чи ні.

Більш розгорнуті відповіді див. у книгах «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 168–173, та «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 412–413.

Питання: Чому в Ів. 6:60–66 Ісус здається тут майже фаталістом? — Якщо вони прийдуть, то прийдуть. Якщо ні — то ні.

Відповідь: Ісус не був фаталістом, але Він добре знав обмеження слів. Якщо хтось ніколи не хоче довірити своє життя Христу, він чи вона ніколи не прийме те, що не може довести як істину чи неправду. Якщо люди не хочуть слідувати істині, вони майже завжди зможуть знайти якийсь привід, щоб цього не робити.

Питання: Чому в Ів. 6:67 Ісус випробовував дванадцятьох учнів, запитуючи, чи не підуть вони теж?

В: Ісус знав, що вони не підуть, але поставив це запитання щонайменше з двох причин. По-перше, Він хотів, щоб у них була можливість піти; тоді їм стало б зрозуміло, що їхнє рішення залишитися — це їхній власний вибір. По-друге, Він хотів, щоб вони відступили на крок назад і прийняли, а точніше — переглянули це рішення ще раз. Їм потрібно було «провести межу» і вирішити, чи пройдуть вони з Ісусом через усе — і в радості, і в горі. Подібно до цього, Ноомі змусила Руфь прийняти рішення в Книзі Руфь 1:15-18. Звичайно, як вказує Іоанна 6:70, Ісус уже знав їхнє рішення; але вони все одно мали його прийняти.

Коли хтось, як Петро, ухвалив неправильне рішення, зрадивши Христа, Христос зміг відновити Петра в Івана 21:15–19. Якщо вам довелося ухвалити рішення, а ви його зіпсували, не віддаляйтеся від Бога через почуття провини, а поверніться до Нього, щоб отримати прощення.

Питання: У Ів. 6:70, оскільки Ісус обрав дванадцять учнів, а Юда був одним із них, чи був Юда одним із обраних Ісусом?

В: Ні. Як і інші люди, Ісус мав свободу робити багато виборів. Те, що Ісус вирішив з’їсти певний інжир, не робить цей інжир одним із обраних. Так само вибір Ісусом дванадцяти учнів відрізнявся від вибору обраних, які потрапляють до Небес. Див. книгу «Ось це гарне запитання», с. 133–134, для отримання додаткової інформації.

П: Що в Ів. 7:1 (KJV) означає «єврейство»?

В: Цей вираз у версії короля Якова означає «євреїв».

Питання: Хто в Ів. 7:3, 5, 10 (KJV) були «брати» Ісуса?

Відповідь: Це біологічні зведені брати Ісуса. У Матвія 13:55–56; Марка 6:4; Галатів 1:19 та Юди 1 також зазначається, що в Ісуса були брати. У «Церковній історії» Євсевія ( ) (318 р. н. е.) 2:23 та 3:20 також сказано, що чотирма братами Ісуса були Яків (званий Праведним), Йосес (або Йосип), Юда (тобто Юда) та Симон. Див. 1 Коринтян 9:5 для детальнішого обговорення.

Питання: Хто в Ів. 7:5 є тими «братами» Ісуса, які не вірили в Нього?

Відповідь: Марія була дівою, і Йосип не знав Марії, коли народився Ісус, і Йосип не мав з Марією стосунків «доки вона не народила сина», згідно з Матвія 1:25. Матвія 12:46; 13:55-56; Марка 6:3-4; Іоанна 2:12; Дії 1:14; 1 Коринтян 9:5 також згадують братів Ісуса, а Павло згадує «Якова, брата Господнього» у Галатам 1:18,19. У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 39–40) також вказується на месіанський Псалом 69:7–9, де сказано: «брати… діти моєї матері».

Якби вони мали віру в Ісуса, для них було б цілком логічним, щоб Ісус щось відкрив саме зараз. Однак цей вірш говорить, що на той час вони НЕ вірили в Ісуса, тож їхній коментар не викликає сумнівів: «якщо ти справді вважаєш себе Месією, то показав би це всім саме зараз». Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 299, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 7:7 світ не ненавидів учнів, чи ненавидів їх у Ів. 15:20–21?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

У Ів. 7:7 учні ще навчалися, і світ ще не ненавидів їх, оскільки вони ще не проповідували послідовно, закликаючи навернутися до Ісуса. Євреї та римляни ще не дійшли до того, щоб переслідувати християн.

У Ів. 15:20-21 Ісус пророкував, що незабаром настане час, коли світ почне ненавидіти їх за те, що вони належали до Христа.

Питання: Чому в Ів. 7:8 Ісус сказав, що Він не йде або ще не йде на свято?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. У деяких рукописах сказано «не піду». До таких рукописів належать Синайський, Кембриджський, бохайрський коптський, вірменський та «Діатессарон».

2. В інших рукописах, таких як «Бодмер II» (125–175 рр. н. е.), «Бодмер 14, 15» (III століття) та «Ватиканус», сказано: «ще не йду».

3. Навіть знаючи точний грецький текст, не варто надавати надмірного значення конкретним словам, оскільки невідомо, чи Ісус тут говорив грецькою, чи арамейською.

4. У будь-якому разі, Ісус не давав обіцянки, а висловлював свої наміри, тому будь-яке з цих читань рукописів є прийнятним.

5. Можливо, розбіжності в рукописах служать Божим цілям. Вони можуть показати нам, що не слід сприймати слова Писання надто буквально.

Питання: Чому в Ів. 7:8 Ісус сказав, що Його час ще не настав?

Відповідь: Ще не настав час, щоб Ісус розпочав Своє публічне служіння, кульмінацією якого стала Його смерть на хресті за наші гріхи.

Питання: Чому в Ів. 7:10 Ісус, здавалося б, змінив Свою думку й пішов до Єрусалима, хоча раніше сказав Своїм братам, що не піде?

Відповідь: Ісус не порушив обіцянки, а просто змінив своє рішення щодо того, що Він мав намір зробити. Однак за цією простою відповіддю ховається важливий урок. Існує різниця між висловленням наміру та обіцянкою.

У книзі «Коли критики запитують» (с. 414) наведено іншу відповідь. Брати Ісуса хотіли, щоб Він пішов до Єрусалима і «відкрито показав Себе як Месію». Ісус пізніше все-таки пішов, але не так, як пропонували Його брати.

Питання: Чому в Ів. 7:13 люди боялися євреїв? Адже вони всі були євреями!

Відповідь: Тут народ боявся єврейської влади. Часто доцільно розрізняти вірування та звичаї простого народу від офіційного релігійного вчення. Крім того, Матвій і Марк, які писали для більш єврейської аудиторії, розрізняють євреїв-фарисеїв та садукеїв. Іван, який, очевидно, писав переважно для язичницької [неєврейської] аудиторії, зазвичай не робить такого розрізнення, а просто називає їх євреями. Іван згадує фарисеїв лише в Івана 3:1.

Питання: Чи всі, хто вирішує виконувати Божу волю, потраплять до Неба, як зазначено в Ів. 7:17? — навіть індуїсти, мусульмани, буддисти тощо.

Відповідь: Як дізнався Каїн, син Адама, Бог не приймає всіх жертв, принесених Йому. Як показує 1 Коринтян 10:20, ви повинні принаймні приносити свої жертви Істинному Богу. Багато людей зосереджуються на тому, як інші релігії навчають хибних доктрин і «заплутують людині голову». Не менш важливо те, що вони знечулюють людей щодо прагнення до найкращого і «заплутують їхнє серце».

1. У деяких релігіях, зокрема в деяких формах індуїзму, творити добро не є метою. Натомість метою є переживання як добра, так і зла. Докази цього дивіться у наступному питанні.

2. У деяких релігіях, зокрема в буддизмі та індуїзмі, люди не прагнуть жити вічно в Раю. Їхня мета — вирватися з небажаного циклу перероджень і досягти нірвани в буддизмі або злитися з вічним вогнем у ведантичному індуїзмі.

3. У деяких релігіях істина не має значення. Індуїзм відомий як релігія, в якій «закон несуперечності» не є головним пріоритетом.

Питання: Що в Ів. 7:17 вчить фальшива релігія — індуїзм — про творення добра?

Відповідь: Вона вчить принаймні двом дуже різним речам.

Робити добро — це благо. «Добро — це одне, а приємне — інше. Ці дві речі, що відрізняються за своєю метою, обидві спонукають до дії. Блаженні ті, хто обирає добро; ті, хто обирає приємне, промахуються повз мету». «Катха-Упанішад», с. 16

З іншого боку…

1. «Знай, що всі стани буття — чи то добро, чи то пристрасть, чи то невігластво — проявляються Моєю енергією. Я, в певному сенсі, є всім, але Я незалежний. Я не перебуваю під владою гун матеріальної природи, бо вони, навпаки, перебувають у Мені. Ошуканий трьома гунами [добротою, пристрастю та невіглаством], весь світ не знає Мене, Який перебуваю понад гунами й є невичерпним». Бхагавад-гіта 7.12–13, с. 379–380.

2. «Навіть якщо хтось вчиняє найогидніший вчинок, але займається відданим служінням, його слід вважати святим, бо він правильно налаштований у своєму рішенні». «Бгагавад-гіта», 9.30, с. 494

3. «Написано: „Той, хто пізнав радість Брахмана, яку не можна виразити словами і до якої не може дістатися розум, вільний від страху. Його не турбує думка: „Чому я не вчинив правильно? Чому я вчинив неправильно?“ Той, хто пізнав радість Брахмана, знаючи і добро, і зло, підноситься над ними обома“. Тайттірія-Упанішад, с. 58.

4. «Мої сини вбивають своїх ворогів, а моя дочка — імператриця, і я повністю перемогла. Мій голос є найвищим у вухах мого чоловіка. Ту ж саму жертву, яку приніс Індра і завдяки якій став славним та найвищим, я принесла для вас, о боги. Я справді стала без конкуренток серед дружин. Без конкуренток серед дружин, вбивця конкуренток серед дружин, переможниця й найвища, я захопила для себе привабливість інших жінок, ніби це було багатство легковажних жінок». Це поєднання поклоніння та ранніх індуїстських «сімейних цінностей» походить із «Рігведи» 10.159.3–5.

Питання: Чи говорить Ісус у Ів. 7:18, що в усіх людях, які шукають слави Отця, немає неправедності?

Відповідь: Ні, скоріше Ісус побічно має на увазі Себе, кажучи, що в Ньому немає неправедності.

Питання: Чому в Ів. 7:28 Ісус проповідував у Храмі, якщо в Ів. 7:10 Він таємно вирушив до Єрусалима, щоб Його не помітили?

Відповідь: Якби Ісус прийшов відкрито як приватна особа, влада могла б легко Його заарештувати. Однак, коли Він уже був там, перебуваючи посеред великого натовпу, який симпатизував Йому, заарештувати Його було б неможливо. Вони хотіли б почекати, доки навколо залишиться якомога менше людей. Ісус та учні провели ніч за межами Єрусалима в місці, де їх нізащо не знайшли б, — тобто, якщо тільки їх не зрадили б.

Питання: У Ів. 7:38–39 сказано: «Де в Писанні сказано, що “з Нього потечуть струмки живої води”?»

Відповідь: У стародавній літературі не робилося розрізнення між точним цитуванням, переказом одного речення та переказом загальної ідеї, що охоплює кілька речень. У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1676, зазначено, що хоча це й не є точним цитуванням жодного уривка зі Старого Завіту, це може бути загальним посиланням як на Ісаї 44:3, так і на Єзекіїля 36:25-27.

Згідно з «Євангельським коментарем до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 857, та «Біблійним коментарем віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1512, у євреїв існував звичай приносити воду з джерела Гіхон або басейну Сілоам і виливати її в срібну чашу біля вівтаря цілопалення під час співу Псалмів 113–118. На восьмий день вони цього не робили.

Питання: Як у Ів. 7:38-39 потоки живої води витікають з Ісуса?

Відповідь: Так само, як вода дарує життя, сприяє зростанню, очищає та втамовує спрагу, так і Ісус дарує нам це в духовному сенсі. Згідно з Івана 7:39, це Святий Дух.

Питання: Чи був Святий Дух у світі до приходу Ісуса на землю, як сказано в Ів. 7:39?

Відповідь: Так, але в більш обмеженому вигляді. У часи Старого Завіту Святий Дух був із пророками, але пересічний віруючий тоді не мав Святого Духа.

Питання: Що саме означає грецький текст у Ів. 7:46?

Відповідь: У Івана 7:46 грецький текст тут є дуже категоричним. Хоча «Ніхто ніколи так не говорив…» (NIV) є точним перекладом, більш точним перекладом є «ніколи жодна людина не говорила таким чином…» (Вуест), «Ніколи так не говорив жоден чоловік» (Коментар до Біблії: Новий Завіт, с. 302) або «Ніколи жоден чоловік не говорив у такий спосіб» (Біблійний коментар «Експозитор», т. 9, с. 88).

Питання: У Ів. 7:51–52 я не впевнений, що якби я жив у часи Христа, то зміг би розібратися у всьому, що мав робити. Чи це необхідно?

Відповідь: Хоча ви, можливо, й не змогли б тоді самостійно розібратися у всьому, хто ж каже, що ми можемо розібратися у всьому самостійно й сьогодні? Ось чому нам потрібно просити Бога про допомогу, і нам потрібна допомога один одного. Кожен, залишений сам на себе, може висунути якісь нерозумні й безглузді погляди. Нам потрібна Божа допомога та допомога один одного, щоб надавати підтримку й виправляти помилки.

Питання: У Ів. 7:52, чи був Ісус із Віфлеєму в Юдеї, чи з Назарету в Галілеї?

Відповідь: І те, і інше; Ісус народився у Віфлеємі в Юдеї, а виріс у Назареті в Галілеї.

Питання: Чому в Ів. 7:52 вони сказали, що з Галілеї ніколи не походив жоден пророк, якщо Йона походив із того регіону, з Гаф-Гефера, що за три милі від Назарету? (Про це згадується у скептичному «Посібнику Азімова з Біблії», с. 971.)

Відповідь: Зверніть увагу, що це говорили невіруючі євреї. Хоча Йона, ймовірно, походив із Гаф-Гефера поблизу Назарету, це не є достеменним фактом. Біблія не каже: «Жоден пророк ніколи не походив із Галілеї». Натомість вони сказали: «Жоден пророк ніколи не походив із Галілеї». Ті, хто відкидав Ісуса, ймовірно, помилялися в цьому.

Чому Ісус говорив саме так? Він не намагався просто розпалити конфлікт заради самого конфлікту, і, звичайно ж, не робив цього лише для того, щоб підвищити свою популярність. Дехто може подумати, що Ісус мав би відповісти більш привітно. Але, судячи з усього, Ісус підштовхував людей до прийняття рішення — у будь-якому разі. Вони стверджували, що відкидають Його з найнезначніших причин. Якби Ісус, після всіх інших чудес, зробив для них ще одне чудо, чи змінило б це щось істотно? Ні. Проблема полягала не в браку інформації чи авторитету; проблема полягала в тому, щоб змусити їх прийняти рішення.

Питання: Що сьогодні пишуть сучасні англійські переклади Біблії в Ів. 7:53–8:11?

Відповідь: У КJV це наведено без коментарів.

У перекладі NKJV цей уривок наведено в тексті з приміткою: «NU ставить у дужки уривок від 7:53 до 8:11 як такий, що відсутній в оригінальному тексті. Він присутній у понад 900 рукописах Євангелія від Івана».

У ранній версії NASB цей уривок наведено в дужках із приміткою: «Більшість давніх джерел опускають Івана 7:53–8:11. Ті, що містять цей уривок, значно відрізняються один від одного».

У версіях NASB 1995 та NASB 2020 цей уривок подано в дужках. У примітці зазначено: «Пізніші рукописи додають історію про жінку, що вчинила перелюб, пронумерувавши її як Івана 7:53–8:11».

У перекладі Вюста цей уривок наведено без коментарів.

У BSB зазначено: «Деякі ранні рукописи не містять уривка від Івана 7:53 до Івана 8:11».

У NIV цей уривок виділено окремими рядками, а коментар гласить: «[Найдавніші рукописи та багато інших стародавніх свідчень не містять Івана 7:53–8:11]».

У RSV цей уривок наведено в тексті з приміткою: «Деякі давні джерела вставляють 7,53–8,11 або в кінці цього Євангелія, або після Лк 21:38, із варіаціями тексту. Інші ж опускають його взагалі».

У перекладі NRSV цей уривок подано в дужках із приміткою: «У найдавніших джерелах відсутні 7,53–8,11; інші джерела додають цей уривок тут, або після 7,36, або після 21,25, або після Луки 21,38, із варіаціями тексту; деякі позначають цей уривок як сумнівний».

Вільямс перекладає цей уривок із двома примітками внизу, в яких зазначено, що найкращі рукописи опускають його.

Див. «When Critics Ask», с. 414–415, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 8:3–4 фарисеї привели до Ісуса жінку, спійману на самому акті перелюбу, а не чоловіка?

Відповідь: Це хороше запитання, особливо з огляду на те, що в Повторенні Закону 22:22–24 сказано, що мали привести обох. Схоже, вони були менш зацікавлені в тому, щоб справедливість була здійснена щодо чоловіка, ніж щодо жінки. Або, можливо, вони взагалі не були зацікавлені у справедливості, а лише в тому, щоб поставити Ісуса в пастку. «Енциклопедія біблійних труднощів», с. 372, «Коли критики запитують», с. 415, а також Джош Макдауелл (у своїй промові) також звернули увагу на цю незаконність.

П: Чи свідчить Ів. 8:3-4 про те, що Ісус не схвалював смертну кару?

В: Ні, але судовий процес не був проведений належним чином, оскільки чоловіка не доставили на суд. Детальніше див. у попередньому питанні.

П: У Євангелії від Івана 8:3-4, де в Старому Завіті наказано закидати жінку камінням за перелюб (це питання поставив мусульманин)?

В: Страта за перелюб передбачалася в Левит 20:10 та Второзаконня 22:22-24. Форма страти — побиття камінням — наведена у Второзаконня 22:24 на прикладі чоловіка, який спав із дівою, зарученою з чоловіком у цьому місті.

Питання: У Євангелії від Івана 8:6, в історії про жінку, що вчинила перелюб, що написав Ісус на піску?

Відповідь: У відповіді слід врахувати шість моментів.

1. У більшості біблійних рукописів сказано: «написав на землі». До них належать «Кантабрігенсіс», Візантійський лекціонарій, бохайрський коптський рукопис та інші.

2. Однак у вірменських рукописах (V та IX століття) сказано: «написав на землі гріхи кожного з них».

3. Водночас у інших рукописах та авторів ця частина Євангелія від Івана відсутня. До них належать: «Бодмер 2», «Бодмер 14, 15», «Синайський», «Ватиканський», «Олександрійський», коптський сахідський, готський, «Діатессарон».

4. Якщо припустити, що більшість рукописів є правильними, то Святе Письмо не повідомляє, що саме Ісус робив із палицею на землі. У «Енциклопедії біблійних труднощів» (с. 371–373) зазначено, що, хай там що це було, це викрило їх у їхніх власних гріхах. Дехто припускає, що Ісус писав їхні гріхи або імена коханок деяких із них.

5. Вони привели лише жінку, спійману на місці злочину; чоловіка вони так і не привели. Можливо, серед натовпу були деякі з тих чоловіків, з якими ця жінка вчинила перелюб.

6. З іншого боку, у книзі «Ось це хороше запитання» (с. 586–587) сказано, що ми не тільки не знаємо, але й не маємо певності, що Ісус взагалі щось писав. Можливо, Він просто малював, поки роздумував. Однак сталося щось, що змусило всіх чоловіків раптово піти.

Питання: У Ів. 8:11, оскільки Ісус дотримувався Закону Мойсея, чому Він не засудив жінку?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

Ісус не був зобов’язаний карати жінку, про вину якої знав, оскільки: 1) Ісус тут не був представником державної влади; 2) саме Ісус дав цей закон; 3) процедура була порушена, оскільки чоловіка не привели разом із нею.

Однак Ісус насправді дотримувався Закону Мойсея. Мав бути обвинувач, а обвинувачів не було. Крім того, вся ситуація була дивною, оскільки її спіймали на місці злочину, а чоловіка так і не привели.

Питання: Як у Ів. 8:12 Ісус є світлом світу?

Відповідь: Світло є незамінним для нашого життя. Воно не лише приваблює людей, а й уберігає їх від спотикання в темряві, дозволяє нам оглядати себе, впізнавати одне одного та насолоджуватися красою. Навіть у ті часи люди розуміли, що без світла кімнатні рослини не ростуть. Ісус є для нас важливішим навіть за фізичне світло.

Питання: Чому у Ів. 8:13-14 фарисеї стверджували, що те, що Ісус свідчить про Себе, означає, що Його свідчення не є дійсним?

В: Якщо хтось робить твердження без доказів, це твердження викликає підозру. Ісус вважав, що було б дивно намагатися застосувати це до Нього. Адже, в певному сенсі, Отець свідчив усім про Ісуса через пророцтва, записані сотні й тисячі років тому, а також через те, що Ісус творив тоді багато чудес.

Питання: Чому в Ів. 8:14-18 Ісус відповів фарисеям саме так?

Відповідь: Ймовірно, є кілька причин.

1. Будучи частиною тієї культури, Ісус розумів загальні упередження фарисеїв.

2. Ісус розумів кожного з цих фарисеїв окремо.

3. Ісус часто свідомо говорив образно (Ів. 16:25, 29).

4. Можливо, було милосердним не говорити занадто багато тим, хто відкидав Його, як показують 2 Петра 2:21–22 та Івана 15:22–25.

Також у Ів. 8:17 Ісус сказав «ваш закон», оскільки ставлення Ісуса до закону відрізнялося від їхнього, так само як Ісус говорив «мій Отець» і «ваш Отець», але не «Наш Отець», за винятком випадків, коли навчав їх молитви «Отче наш». Див. Ленскі, Р. С. «Тлумачення Євангелія від Івана», с. 605, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи сказав Ісус у Ів. 8:17 та Ів. 10:34 «ваш» закон?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

У Ів. 8:17 у «Грецькому Новому Завіті» Аланда (1975) не згадується жоден грецький рукопис, де було б написано «закон вас». Там написано «закон».

Щодо Ів. 10:34, у більшості рукописів у цьому уривку вказано «закон». Серед них: Бодмер II (125–175 рр. н. е.), Бодмер 14, 15 (початок III століття), Синайський, Ватиканський, Олександрійський, Візантійський лекціонарій, сахідський коптський, бохайрський коптський, готський, вірменський, Атанасійський

Однак у деяких рукописах у Івана 10:34 сказано: «ваш закон». До них належать папірус Честера Бітті I (100–150 рр. н. е.), Синайський (виправлений), Кембриджський, а також твори Тертуліана (198–220 рр. н. е.) та Іларія Пуатьєського (355–367/368 рр. н. е.).

Питання: У Ів. 8:18–19 Ісус говорив про Свого Отця, тож що поганого в тому, щоб запитати Ісуса, де був Його Отець?

Відповідь: Хоча Ісус говорив про Бога-Отця на Небі, той, хто поставив запитання, мав на увазі не це. Той, хто поставив запитання, звинувачував Ісуса в тому, що Він народився поза шлюбом. Той, хто поставив запитання « », не чекав відповіді від Ісуса; він просто хотів нагадати натовпу про «невизначеності» щодо народження Ісуса, щоб дискредитувати Його в очах натовпу. Але він сформулював це як запитання, щоб не було надто очевидно, чого він намагався досягти.

Питання: У Ів. 8:20 (KJV) чи перебував Ісус у скарбниці?

Відповідь: Ісус промовляв у тій частині Храму, що знаходилася поблизу місця, куди приносили жертви. Він не перебував у самому приміщенні, де зберігалися гроші.

Питання: У Ів. 8:24, 58, Ів. 13:19 та Ів. 18:5, 6, окрім «Я є», які ще титули спільні для Отця та Ісуса?

Відповідь: Ось неповний перелік титулів Бога зі Старого Завіту та титулів Ісуса з Нового Завіту.

Питання: Як у Ів. 8:29 Отець [нібито] ніколи не покидав Ісуса, якщо Ісус сказав: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти мене покинув?» (Мт. 27:46 та Мк. 15:34)?

Відповідь: У Ів. 8:29 НЕ сказано, що Отець ніколи не залишить Ісуса. Там сказано: «не залишив мене самого» (NIV) або «не залишив мене самого» (розширений переклад Вюеста), а в КJV сказано: «не залишив мене самого». Отець справді покинув Ісуса на хресті, але, з іншого боку, коли Ісус помирав, Він сказав: «У Твої руки віддаю дух Мій» (Лк. 23:46).

Питання: Чи є, згідно з Ів. 8:31, дотримання слова Ісуса умовою того, щоб бути Його учнем?

Відповідь: Це свідчення, а не попередня умова. Аналогія може допомогти відповісти на це питання. Чи є дихання умовою життя? Дихання є свідченням того, що людина жива. Однак, хоча можна безкінечно проводити штучне дихання трупу, це не оживить його. Крім того, жива людина може затримати дихання на кілька хвилин, але потім вона відчує сильну потребу знову вдихнути і зробить це.

Подібно до цього, постійне дотримання слів Ісуса є свідченням нового життя у Христі. Нехристиянин може дотримуватися тих самих заповідей протягом певного часу, але це не означає, що він попросив Ісуса стати Господом і Спасителем свого життя. Християнин може вирішити не слухатися Ісуса протягом певного часу, але якщо він справді спасений, то відчує сильну потребу повернутися до Христа і зробить це.

Питання: Що Ісус мав на увазі під словами «визволить вас» у Ів. 8:32?

Відповідь: Ісус звільняє нас щонайменше чотирма чудовими способами.

У юридичному сенсі: Бог проголошує, що всі наші гріхи «повністю спокутувані» завдяки дару Ісуса, який помер на хресті

У цьому житті ми звільняємося від рабства гріха та примусу до гріха.

У вічності ми звільняємося від Другої Смерті і будемо жити вічно з Богом, не боячись гріха.

У повсякденному житті ми можемо жити життям надії, любові та радості у свободі Христа.

Див. «Ось це хороше запитання», с. 578–579, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як це можливо, що в Ів. 8:37 у їхніх серцях не було місця для слова Ісуса?

Відповідь: Ісус дав дуже влучний опис. У їхній своєрідній логіці не було місця для того, щоб Месія прийшов серед них. У їхніх серцях не було бажання побачити Месію. Вони не мали наміру чекати на Месію, ані й слідувати за Ним, якщо Він прийде і не відповідатиме їхнім бажанням. Вони були непіддатливі до навчання не тому, що не могли зрозуміти, а тому, що не хотіли розуміти; вони не були нездатні, а просто не бажали.

Ісус не просто критикував їхні висновки. Натомість Він критикував їхню байдужість до пошуку істини.

Сьогодні християни, які шукали істину, можуть наївно думати, що всі інші, хай вже правильно чи неправильно, теж шукають істину. Багато хто має спочатку захотіти знайти істину, перш ніж її знаходження принесе їм користь.

Питання: Чому в Ів. 8:44 Ісус сказав людям, які цінували своє походження, що їхнім батьком є диявол?

Відповідь: Гадаю, це було тому, що Ісус ніколи не відвідував курсу «Як завоювати друзів і впливати на людей». Політична коректність Ісуса тут, як і в інших випадках, є дуже сумнівною.

А якщо серйозно, то Ісус більше турбувався про них та їхню вічну долю, ніж про те, чи сподобаються їм Його слова.

Сьогодні одна з причин, через яку деякі християни (в тому числі й я) винні в тому, що не діляться Євангелієм так часто, як слід, полягає в тому, що вони більше цінували дружбу, ніж дбали про друга.

Питання: Як у Ів. 8:47 ті, хто від Бога, чують Боже слово?

Відповідь: Ті, хто від Бога, чують Боже слово у двох різних сенсах.

Віруючі вже почули Боже слово, прийняли його з радістю і довірили своє життя Богові.

Вибрані можуть ще не бути спасенними. Однак термін «вибрані» означає, що рано чи пізно вони будуть спасенні.

Питання: Чому в Ів. 8:48 вони намагалися «образити» Ісуса, звинувачуючи Його в тому, що Він самарянин?

Відповідь: Вони вважали це великою образою, і Ісус чітко розумів, що цим вони висловлювали ступінь своєї зневаги до Нього. Проте Ісус не вважав ці слова образою і, судячи з усього, навіть не вважав за потрібне на них відповідати.

Питання: Як у Ів. 8:50 Отець є суддею, якщо в Ів. 5:22 сказано, що «Отець нікого не судить, але весь суд доручив Синові»?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь. Існує два види суду: суд Великого Білого Престолу та суд Христа перед бемою для визначення нагород віруючих. У грецькій мові існують різні слова для позначення суду, що означають «розрізняти» та «засуджувати». Однак, з огляду на відмінності у часових формах, грецьке слово в обох віршах є однаковим: krinei.

Відповідь полягає в тому, що щодо суду над усіма людьми Отець є найвищим суддею та владою, але Отець не судить нікого, окрім як через Ісуса. Біблія говорить лише про те, що Отець нас визначив, але ми визначені та спасенні через Христа. Іоанна 5:22 не просто говорить, що Отець дозволяє Ісусу судити деяких людей; скоріше, Отець не судить нікого, окрім того, що Він доручив Христу.

Ось як це відбувається в Об’явленні 20:11-15. Той, хто сидить на великому білому престолі, найімовірніше, є Отцем. Є дві книги: книга діл і Книга Життя. Книга Життя — це «Книга Життя Агнця», згідно з Об’явленням 21:27. Отець відправляє до Озера Вогню всіх, хто не записаний у Книзі Життя Агнця.

Питання: Як у Ів. 8:51 ті, хто дотримується слів Ісуса, ніколи не побачать смерті?

Відповідь: Див. обговорення Івана 6:50-51 для відповіді.

Питання: Чи може це означати, що в Ів. 8:57 Ісус насправді мав близько 50 років, як вчив Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.)?

Відповідь: Ні. Іриней був великим ранньохристиянським вчителем, але навіть добрі християнські вчителі можуть помилятися, і в цьому випадку Іриней повністю помилився (Іриней, «Проти єресей», книга 2, розд. 22.6, с. 392). Саме фарисеї стверджували, що Ісусу було менше 50 років. Можливо, вони хотіли перебільшити Його молодість. Коли ви розглядаєте вірш у Біблії, надзвичайно важливо визначити, хто саме говорить.

Питання: Чому в Ів. 8:58 Ісус вжив тут Боже Ім’я?

Відповідь: Ісус чітко говорив євреям, що Він був не просто пророком, не просто Месією, а що Ісус був Самим Богом. Авраам знав це Ім’я, але саме Мойсею біля палаючого куща (Вихід 3) Сам Бог вперше відкрив повне значення Свого Імені

Питання: Чи означає Ів. 8:58, що Ісус існував раніше, але не був вічно існуючим, як вчать Свідки Єгови («Міркування на основі Писань», 1989 р., с. 418)?

В: Ні. У Євангелії від Івана 8:58 сказано, що Ісус існував ще до народження Авраама, але там не вказано, як довго Ісус існував до народження Авраама. Проте в Євангелії від Івана 1:1 сказано: «На початку було Слово…», і ніщо не було створено, окрім як через Христа. У книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), на сторінках 173–174, зазначено, що цей самий термін вживається стосовно Бога-Отця, і таке вживання аж ніяк не означає, що у Бога-Отця був якийсь момент, коли Він вперше почав існувати.

Питання: Чи означає Ів. 8:58, що всі люди мають у собі Божу присутність «Я Є», як вчать прихильники «Нової ери» Марк та Елізабет Клер Профет («Загублені вчення Ісуса», с. 87) та Мері Бейкер Едді, засновниця Християнської науки («Наука і здоров’я з ключем до Писань», с. 333–334)?

Відповідь: Ні. Зверніть увагу на тему промови Ісуса та реакцію євреїв. Ісус говорив про Себе, а не про нас. Євреї відреагували негативно, бо побачили, що Ісус стверджував, нібито Він Сам є Богом. Ніхто в Євангеліях, а також жоден автор ранньої християнської церкви ( ) ніколи не вигадав ідею, що Ісус мав на увазі, нібито «Я є» стосується всіх людей. Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 174, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 8:59 Ісус, який є Богом, сховався?

Відповідь: Ісус сховався, бо вони намагалися побити Його камінням. Ісус був Богом навіть на землі, але, як показує Филип’ян 2:7, Ісус добровільно зрекся Своєї слави й упокорив Себе, ставши нічим, коли прийшов на землю. Людина може виконувати Божу волю й водночас ховатися від злочинців.

Питання: У Єв. від Івана 9:1, чи народився цей чоловік сліпим через гріхи, які він вчинив до свого перевтілення, як вчить християнська школа «Єдності»?

Відповідь: Якби Ісус сказав: «Цей чоловік народився сліпим через гріхи, які він скоїв до того, як народився в цьому житті», — тоді так звана християнська школа «Єдності» мала б рацію.

Однак Ісус не тільки не сказав цього, а й сказав протилежне. Насправді цей вірш можна використати, щоб показати, що реінкарнація НЕ була чинником сліпоти цього чоловіка. Зокрема, коли Ісуса запитали, чи згрішив цей чоловік, чи його батьки, Ісус відповів: «Ні той, ні інші».

Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 174–175, та книгу Тодда Еренборга «Науки про розум: Християнська наука, Релігійна наука, Школа єдності християнства» (Mind Sciences: Christian Science, Religious Science, Unity School of Christianity) (під редакцією Алана В. Гомеса), с. 7, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому саме цей чоловік народився сліпим (Ів. 9:1–3)?

Відповідь: Ісус сказав, що це сталося не через його гріх чи гріх його батьків. Люди загалом страждають у цьому житті, зокрема від вроджених вад, оскільки ми народжуємося як грішні істоти, що живуть у грішному світі. Однак у конкретному випадку цього чоловіка його сліпота мала слугувати для прославлення Бога, оскільки Ісус зцілив його, і його очі стали свідченням, щоб інші могли побачити істину про Ісуса.

На відміну від цього, пізніше рабинське вчення євреїв повністю з’ясувало, чому люди хворіють. Водянка означала, що людина вчинила статевий гріх; жовтяниця — невгамовну ненависть; бідність і приниження означали гріх гордості, а захворювання печінки (?) — обмовляння. У «Шабат» 55а сказано: «Немає смерті без гріха, немає покарання без злочину». Див. «Грецький Новий Завіт коментатора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 4, с. 475, для отримання додаткової інформації з цього приводу.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Ів. 9:4, коли сказав, що настане ніч, коли ніхто не зможе працювати?

Відповідь: У відповіді є два аспекти.

Незабаром цей етап Божої діяльності, коли Ісус ходив по землі, мав закінчитися.

На короткий час, між розп’яттям і Воскресінням, вони всі розійдуться. Вони більше не будуть активно служити аж до П’ятидесятниці, через 50 днів після Пасхи.

Найголовніше, що євреї були відкриті до нового вчення Ісуса, і ця відкритість незабаром зникла після перших днів існування ранньої церкви.

Сьогодні в служінні все ще потрібне відчуття часу. Країни відкриваються й закриваються для Євангелія залежно від політичного режиму, що перебуває при владі. Цілі культури стають більш відкритими чи закритими залежно від їхнього добробуту, засобів масової інформації та інших земних (і не лише земних) впливів.

Питання: Чому в Ів. 9:6 Ісус зробив глину зі своєї слини, адже Він міг просто промовити слова?

Відповідь: Ісус міг використати безліч способів, щоб зцілити цього чоловіка. Можливо, Ісус хотів таким чином підкреслити, що, як Слово Боже, саме Він створив людину, включаючи її очі, із пороху землі. Технічно Ісус не повернув йому зір, оскільки той і так ніколи не мав зору. Одна з теорій полягає в тому, що у чоловіка не було очних яблук, тож Ісус як Творець створював їх. Крім того, рабинські традиції забороняли замішувати глину в суботу, і Ісус порушував цю рабинську традицію. Див. «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 307, та «Believer’s Bible Commentary», с. 1520–1521, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 9:7 Ісус послав його до купальні Сілоам?

Відповідь: Ісус міг зцілити його одразу ж, не йдучи до купальні, а Силоам знаходився в крайньому південно-східному куті міста, на деякій відстані. Сліпий, якому, ймовірно, у повсякденному житті все робили інші, мав би проявити ініціативу й попросити когось провести його до водойми. Багато людей у Єрусалимі побачили б цього сліпого, з багнюкою на очах, що йде містом до водойми, щоб зцілитися. Це було б незвичайне видовище. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 101–102 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 9:7 важливо, що слово «Силоам», яке означає «басейн», перекладається як «посланий»?

Відповідь: Іван вважав це важливим, оскільки спеціально звертає на це нашу увагу. З одного боку, чоловік пішов туди вмитися, бо його туди послав Ісус. Сам Ісус був «посланим», посланим Отцем. Як віруючі, ми «послані» Богом у різні місця та обставини. Бог не завжди посилає нас у найприємніші місця, але саме туди, куди Він хоче, щоб ми пішли.

З іншого боку, єдиний великий басейн у тій околиці називався Сілоам, і «це, безперечно, здається незвичайним збігом», що існує така гра слів: чоловік, посланий до басейну «посланого»? — за винятком того, що у Бога немає збігів. Бог може бачити крізь історію та змінювати її, щоб створити гру слів, але ця гра слів була не для гумору, а для того, щоб дати ще одну підказку про те, що Ісус був тим, ким Він заявляв себе. Хоча Ісус перебував в історії, Він насправді не був створений для історії; історія була створена для Ісуса.

Питання: Чому у Ів. 9:14–16 фарисеї сказали, що Ісус не дотримувався суботи?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

Жоден закон Старого Завіту не забороняв зцілювати, рятувати життя тварини чи рятувати життя людини в суботу. Жоден закон не забороняв виявляти любов до інших і піклуватися про них у цей день. Заборонялося лише працювати.

Фарисеї додавали до Божого слова, стверджуючи, що не можна робити багато речей (наприклад, можна було пройти одну милю, але не дві), а також не можна було творити щось нове. Вочевидь, вони вважали зцілення «творенням» і, отже, забороненим згідно з їхнім тлумаченням.

Сьогодні, як і тоді, дуже важливо розрізняти те, що сказав Бог, і ваше тлумачення того, що сказав Бог, як показують 1 Коринтян 4:6 та Приповісті 30:5-6.

Питання: Чому у Івана 9:24 фарисеї сказали: «Слава Богу»?

Відповідь: Це було урочисте застереження, щоб говорити правду. У книзі Йошуа 7:19 вживається подібний вираз.

Питання: Чому у Ів. 9:26-27 фарисеї знову запитували? Як розпізнати, чи запитання когось є щирими?

Відповідь: На перший погляд здавалося, ніби вони справді хотіли дізнатися, або що вони не почули з першого разу. Однак навіть сліпонароджений не дав себе обдурити; він знав, що це лише прикриття. Вони запитували не тому, що хотіли дізнатися правду; вони запитували, щоб знайти якусь лазівку чи недолік або у свідченні того чоловіка, або в діях Ісуса.

Не кожне запитання є щирим; навіть деякі з тих, що звучать щиро, насправді такими не є, а мають прихований підтекст.

Одного разу я розмовляв із хлопцем, який називав себе атеїстом і запитував про предопределення та вільну волю. Після того, як ми поговорили годину, я нарешті запитав його: «Якби я зміг довести тобі, що Ісус є тим, за кого Він себе видавав, ти б пішов за Ним?» Він, не вагаючись ані на мить, відповів: «Ні за що! Я хочу жити так, як мені заманеться». Мені спала на думку одна думка; можливо, це був Святий Дух, а може, це був лише я. Але думка була такою: «Одна година, просто змарнована». А що, якби я поставив йому це запитання на початку розмови, і якщо б ця розмова не мала жодного впливу на те, щоб він прийшов до Христа, ми могли б замість цього поговорити про щось, що мало б такий вплив?

Коли ви обговорюєте якесь питання з невіруючим, спочатку слід запитати, чи наблизить його вирішення цю людину до віри в Христа чи ні. Якщо вона скаже «так», то продовжуйте. А наприкінці розмови, якщо вона бачить, що питання вирішено, запитайте її, що заважає їй рухатися вперед і присвятити себе Христу.

Вони поводилися так, ніби хотіли знати правду, але навіть не хотіли визнати, що той, хто творив чудеса, які можна було зробити лише через Бога, міг бути від Бога. Відповідь колишнього сліпого можна підсумувати так: «Ганьба вам!» Іноді, коли у когось зачерствіле серце, саме це ми й повинні сказати. Див. «Біблійний коментар для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1522–1523, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 9:34, якщо дитина або хтось, кого ми не поважаємо, сказав би нам щось зробити, і ми знали б, що це правильно, чи повинні ми це зробити?

Відповідь: Так, хоча фарисеї в Івана 9:34 так не вважали. Але якщо ми хочемо слідувати за Богом і чинити свято, ми повинні робити те, що правильно, незалежно від того, хто нам це каже. У Якова 4:17 сказано: «Тож хто знає, що робити добро, і не робить того, для того це гріх» (NKJV). Там не згадується, що це можна ігнорувати, якщо людина, яка вам це каже, є дитиною чи кимось іншим.

Питання: Чому у Євангелії від Івана 9:34 фарисеї сказали, що сліпий народився у гріху?

Відповідь: Ймовірно, вони не висловлювали своє бачення людської природи загалом. Натомість вони вважали, що те, що цей чоловік народився сліпим, доводить: на відміну від інших людей, він народився у гріху. Ісус спростував це хибне вчення в Євангелії від Івана 9:1-3.

Єврейський Мідраш до Повторення Закону 31:14 стверджує, що вагітна жінка, яка грішить, змушує грішити й своє ненароджене дитя, згідно з «Новим міжнародним біблійним коментарем» (New International Bible Commentary), с. 1248, взято з (див. Н. П. Вільямс, «Ідеї про гріхопадіння та первородний гріх», 1927 р., с. 98).

Цей чоловік більше не міг відвідувати синагогу, оскільки його вигнали фарисеї. Але відсутність цього місця не мала значення, бо замість цього він поклонявся Ісусу.

Питання: У Ів. 9:27–32 фарисеї фактично забороняли Богу це робити. Як люди сьогодні намагаються заборонити Богу щось робити?

Відповідь: Вони роблять це різними способами, хоча не завжди усвідомлюють, що саме це вони роблять.

Мусульмани вірять, що у Бога немає Сина, але багато мусульман вважають, що Всемогутній Бог не міг мати Сина.

Святі останніх днів (мормони) вірять, що їхній бог, бог цього світу, став богом, дотримуючись законів і обрядів. Ці закони й обряди, в певному сенсі, вищі за їхніх богів.

Багато адвентистів сьомого дня вірять, що Бог не міг змінити суботу як день відпочинку.

Деякі кальвіністи вважають, що якби Бог надав будь-якій істоті вільну волю, то Він уже не був би Богом. Щоб дізнатися більше про це, ви можете прочитати вчення Р. С. Спроула про «одну нестандартну молекулу». Вони не вважають або не хочуть вважати можливим, щоб всезнаючий Бог міг надати певний ступінь свободи, знаючи напевно, що буде обрано, і навіть якщо ця свобода перебуває під Його суверенітетом. Всемогутній Бог має силу «дозволяти». На щастя, багато кальвіністів, таких як Френсіс Шефер, це розуміють.

Деякі армініани вважають, що Бог не міг би призначити долю, бо це було б «несправедливо». Їм слід врахувати, що хоча Біблія й говорить, що Бог є справедливим, вона ніде не каже, що Бог є «справедливим» чи «рівним» за якимись людськими мірками.

Є й інші приклади.

Питання: Чому у Ів. 9:40 фарисеї запитали, чи вважає Ісус їх сліпими?

Відповідь: Їхня фізична здатність бачити не мала нічого спільного ні з їхнім запитанням, ні з відповіддю Ісуса. Вони вільно оперували метафорами і запитували Ісуса про Його думку щодо них. Чи вважав Ісус, що найвищі духовні провідники народу насправді були духовно сліпими?

Насправді Ісус не сказав: «ви бачите чи не бачите». Він сказав, що якби вони були справді байдужими до духовних речей (сліпими), то не були б винними у гріху. Але оскільки вони стверджували, що бачать духовні речі — незалежно від того, чи справді вони це могли, чи ні, — то вони були не лише сліпими, а й винними перед Богом. Фарисеї були не просто сліпими, а винними у свідомій сліпоті. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 309, та Р. С. Х. Ленскі, «Тлумачення Євангелія від Івана», с. 711, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що Ісус у переносному сенсі говорить про злодіїв і розбійників у Ів. 10:1-2?

Відповідь: Будь-яка людина, тоді чи зараз, яка каже людям, що вона є дорогою або може показати їм дорогу, але не походить від істинного Бога, є злодієм і розбійником. Злодії овець зазвичай не приходили й не забирали силою кожну вівцю поодинці. Вони відкривали ворота й намагалися вивести все стадо. Злодії намагаються забрати таємно, а розбійники — силою. Проте, незалежно від цього, кожен, хто пробирався до кошари, перелазячи через стіну, мав недобрі наміри. Те, як ти входиш, є настільки ж важливим, як і те, чи входиш ти взагалі.

Часто в одній отарі змішували овець із різних стад, і їх не таврували, щоб розрізнити, кому котра належить. Натомість пастух кликав овець, і лише ті, що перебували під його опікою, йшли за ним.

Звичайно, від овець не можна очікувати надто багато, бо вони не дуже розумні, але вони все ж знають, що мають слідувати за своїм пастухом і ні за ким іншим. Але дивовижним є те, скільки людей вважають, що можуть слідувати за Христом, а водночас намагаються наслідувати злодіїв і розбійників.

Питання: У Ів. 10:2, 7, у цій притчі, чи є Ісус пастухом, чи воротами?

Відповідь: І тим, і іншим. Хоча стародавні автори не мали нічого проти змішування метафор, у цьому випадку обидва поняття є частиною однієї метафори. Овеча кошара, збудована з глиняних або кам’яних стін, часто не мала дерев’яних воріт. Пастух сам лягав перед входом, слугуючи воротами.

Питання: У Ів. 10:8, хто були ті злодії та розбійники, що прийшли перед Ісусом?

Відповідь: Це були фальшиві месії та фальшиві пророки. Фальшиві месії, як правило, переконують людей покладати надію на них, а не на справжнього Месію. Фальшиві пророки закликали довіряти фальшивому месії або фальшивому богу.

Крім того, ці слова були сказані під час Хануки, яка відзначає повторне освячення храму за часів Юди Маккавея. У той час були корумповані лідери Ізраїлю, які зрадили свою країну на користь Селевкідів, а в цей час були корумповані лідери — садукеї, які зрадили свою країну на користь римлян.

Питання: У Ів. 10:11 Ісус є Пастухом, чи Ісус є Агнцем у 1 Кор. 5:7 та Ів. 1:29-34?

Відповідь: Це фігури мови, які називаються метафорами, і обидві вони є доречними та правдивими щодо Ісуса. Він є нашим Пастирем у тому сенсі, що Він веде нас, а ми маємо слідувати за Ним і слухатися Його. Але Ісус прийшов, щоб померти як Пасхальне Агнця за наші гріхи. Див. книгу «Коли критики запитують», с. 416, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи в Ів. 10:11 Ісус віддав Своє життя за Своїх овець, чи також за Своїх ворогів, як вказують Рим. 5:6, 10 та 2 Пет. 2:1?

Відповідь: Ісус віддав Своє життя не лише за тих, хто був Його друзями до розп’яття, але й за Своїх ворогів, таких як Савл з Тарсу, який ненавидів саме ім’я «християнин». Але згодом Савл покаявся і змінив своє ім’я на Павло. У Рим. 5:10 сказано, що Христос помер не лише за тих, хто прагнув спасіння, а й за тих, хто спочатку не хотів мати нічого спільного зі спасінням у Христі, але згодом змінився і покаявся.

Чи помер Христос навіть за тих, хто ніколи не покається? Так, пропозиція спасіння від Христа адресована всім, як сказано в 1 Івана 2:2. Однак спасіння від Христа «не має для них ніякої цінності, бо ті, хто почув, не поєднали це з вірою». (Євр. 4:2). Воно не приносить користі тим, «хто зрікається Господа, що їх викупив» (2 Петра 2:1), «заперечує Божий задум щодо себе» (Лк. 7:30) та «втрачає благодать, яка могла б бути їхньою» (Йона 2:8) (NIV)

Див. книгу «Коли критики запитують», с. 416, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: У Ів. 10:14–33, у якому місці слова Ісуса стали б богохульством, якби їх вимовив звичайний чоловік?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це не згадує, будь-яка інша людина, яка промовляла б слова з Івана 10:1 і далі, була б фальшивим пророком, якби вона говорила ці слова про себе. Коли Ісус говорить про «Своїх овець» та «Свою владу», Він стверджує Свої претензії на те, що Він є Богом, навіть до Івана 10:33-42.

Питання: У Ів. 10:16, про кого говорить Ісус, коли згадує «інших овець»?

Відповідь: Ісус має на увазі язичників (неєвреїв). Це не стосується лише мешканців Нового Світу, як вчать мормони. Це також не стосується всіх, хто вірить і не належить до 144 000 Свідків Єгови, як вчать самі Свідки Єгови. Більш розгорнуті відповіді див. у книгах «Повна книга відповідей на біблійні запитання» (« Book of Bible Answers»), с. 57–58, «Коли запитують секти» («When Cultists Ask»), с. 175–176, та «Відповіді Свідкам Єгови вірш за віршем» («Jehovah’s Witnesses Answered Verse by Verse»), с. 78–79.

Питання: Як у Ів. 10:18 Ісус отримав владу покласти Своє життя і знову його прийняти?

Відповідь: Ісус зрекся Себе, коли прийшов на землю, тому Він не мав жодної влади, окрім тієї, яку дали Йому Отець і Дух. На землі Вони дали Йому владу покласти Своє життя (фізично померти) і знову ожити.

Питання: Що таке Свято Посвячення, яке відбувалося взимку, згадане в Ів. 10:23?

Відповідь: Це те саме, що Свято Світів, або Ханука, згідно з «Коментарем до Біблійних знань: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 310, та «Біблійним коментарем віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1527. Ханука відзначала повторне освячення Храму після того, як його осквернили в часи, коли Макавеї визволили Ізраїль. Важливо зазначити, що Ханука не згадується як свято в Старому Завіті, але Ісус святкував її разом з іншими євреями. Немає нічого поганого в тому, щоб святкувати свято, якого немає в Біблії.

Питання: У Ів. 10:26 чи деякі з євреїв не були овцями Ісуса тому, що не вірили, чи вони не вірили тому, що не були овцями Ісуса?

Відповідь: Спочатку просте дослідження слів, а потім три точки зору.

Аналіз слів: Грецьке слово, перекладене тут як «бо», — це gar. Конкорданс Стронга вказує, що основне значення цього слова — «причина». Стронг також зазначає, що воно може означати «і, як, тому що (що), але, навіть, бо, справді, без сумніву, бачачи, тоді, отже, істинно, що, чому, проте». У «Грецькому Новому Завіті» Аланда зазначено, що воно означає: бо, оскільки, тоді; справді, безперечно; Що! Чому!. Отже, грецьке слово «gar» має широкий спектр значень. Крім того, Ісус міг сказати це арамейською, а не грецькою, тому неможливо точно визначити одне конкретне значення. У будь-якому разі, є три можливості, і третя з них є найімовірнішою.

Отже: Вони не були овцями Ісуса, бо не вірили. Однак у грецькій мові є набагато сильніші слова для «отже», такі як «oukoun», які часто вживалися в Новому Завіті, але ці слова тут не використано.

Через те, що: Вони не вірили, бо не були вівцями Ісуса. Хоча грецьке слово подібне до англійського «for» (бо) у тому, що його можна тлумачити як у першому, так і в другому значенні, структура речення надає перевагу саме цьому тлумаченню, а не попередньому. Люди, природно, наголошують на тому, що вони не були вівцями Ісуса, бо не вірили. Однак цей уривок говорить про протилежне. У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1683, згадується ця точка зору, хоча вона не обов’язково виключає іншу.

Обидва: Стверджувати «або-або» — це штучне спрощення. Це схоже на запитання: чи люди живі тому, що дихають, чи вони дихають тому, що живі? У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 311, зазначається, що це «є простим констатуванням їхньої поведінки, як зазначено в « ». Це також нагадує про найвищу таємницю Божого обрання».

Питання: Що сказано в Ів. 10:28-29 про можливість того, що одна з овець Ісуса втратить своє спасіння і потрапить до пекла?

Відповідь: Цей уривок чітко вчить, що Бог гарантує, що ніхто, будь то демони чи люди, не зможе силою відібрати у нас спасіння. У Посланні до Римлян 8:35-36 також сказано, що ніщо не може відлучити нас від Божої любові. У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 311, зазначено, що грецький текст звучить так: «вони справді ніколи не загинуть». Там також зазначається, що слово «вирвати» (harpasei) пов’язане зі словом «голодний вовк» (harpax). Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1527, де детальніше розглядається те, що вічне життя не залежить від поведінки людини.

Проте людина, яка не належить до обраних, може переконати світ, а навіть і самого себе, що вона є християнином, а згодом вирішити відступити від сповідання віри в Христа.

Проте деякі християни стверджують, що, хоча ніхто не може відібрати наше спасіння, справжні християни можуть самі вирішити вирватися з Божої руки й потрапити до пекла. Цей вірш ані підтверджує, ані спростовує таку точку зору.

Девід О’Браєн у книзі «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів» (с. 307–310) зазначає, що віруючий ніколи не може «загубити» своє спасіння, тобто жоден віруючий не може згрішити настільки тяжко, щоб, не усвідомлюючи цього, втратити своє спасіння. Наше збереження спасіння не залежить від діл так само, як і наше отримання спасіння. Однак справжній віруючий міг би свідомо вирішити «повернути» своє спасіння Богові. Тоді він був би подібний до тих, хто знав істину, але розіп’яв Ісуса.

З іншого боку, див. книгу Рона Родса «Повна книга відповідей на біблійні питання» (The Complete Book of Bible Answers), с. 190–193, де викладено точку зору, що коли людина одного разу спасена, ніщо й ніхто (навіть вона сама) не може відокремити цю людину від того, що обіцяв Бог.

Питання: Щодо Ів. 10:28–29, яка ваша думка щодо вічної безпеки (раз спасений — завжди спасений)?

Відповідь: Я вірю в принцип «раз спасений — завжди спасений» з двох причин:

а) З позачасової точки зору для Бога є внутрішньою суперечністю «знати», що людина спасена, а потім виявити, що Він помилився і ця людина не спасена. Насправді це можна узагальнити так: «раз обраний — завжди обраний». (До речі, я не є кальвіністом).

б) З точки зору часу Бог обіцяє покласти на нас печать Святого Духа, гарантуючи нам спадщину. Ніхто не може вирвати нас з Божої руки (Івана 10:28). Усі, хто «... виправдані, будуть прославлені» (Римлянам 8).

Ось кілька віршів на цю тему.

- - - - - - -

Спасіння — це дар благодаті, якого не можна заслужити ділами. Жодні наші заслуги не можуть нас врятувати. Еф. 2:8-9; 2 Тим. 1:9; Тит. 3:5; Дії 26:20; Рим. 3:23-24; 4:5; 6:14-15; 9:32; 11:5-6; Гал. 3:2, 3, 10-14

Справжня віра приносить плоди, бо віра без діл мертва. Як 2:14-26; 1 Ів 3:17-19

Усі справжні віруючі прагнуть слухатися Бога та виявляти любов до Бога й людей. 1 Ів. 3:14-15

Віруючі можуть бути впевнені у своєму вічному житті. 1 Ів. 4:17; 5:11-19; 3:24; 4:13; Еф. 3:12

Бог не тільки спасає нас, але й запечатує та зберігає нас. Еф. 1:13-14; Юда 24; 1 Тим. 1:14

З іншого боку, я бачив, як вчення про те, що «раз спасений — завжди спасений», використовується хибним, незбалансованим чином. Одного разу одна жінка розповіла мені про свого сина-студента, який покинув дім і поїхав жити до Каліфорнії зі своєю дівчиною. Вона знала, що він у будь-якому разі потрапить до Неба, бо пройшов по проходу в церкві.

Вчення «раз спасений — завжди спасений» є істинним, але потрібно також знати «врівноважуюче вчення» про фальшиве навернення. Деякі люди, які не спасенні, зможуть обдурити інших, а навіть і самих себе, думаючи, що вони спасенні. Ось вірші на цю тему.

- - - - - - -

Ми повинні випробовувати самих себе, бо фальшиві християни можуть бути введені в оману. 2 Кор. 13:5

Віруючі повинні бути старанними аж до кінця, щоб упевнитися у своїй надії. Євр. 6:11

Дехто може мати помилкову впевненість у спасінні (Єр. 17:10), навіть якщо вони:

• Мають вигляд благочестя; знають Писання. 2 Тим. 3:5; Ів. 5:39-47

• Вірять (в інтелектуальному, а не спасительному сенсі), хрещені. Дії 8:13,20; Як. 2:19

• Принаймні самі вірили, що пророкували в ім’я Ісуса, виганяли демонів і творили багато могутніх чудес. Мт 7:21-23; 2 Сол 2:9-10

• Колись уникли розбещеності світу завдяки пізнанню нашого Господа і Спасителя. 2 Пет. 2:17-22

Ми можемо бути впевнені у своєму спасінні, ми можемо ЗНАТИ, що маємо вічне життя (1 Івана 5). Проте ми також маємо обов’язок перевіряти себе й бути насторожі.

- - - - - - -

Ми зобов’язані пильно стежити за своїм життям і вченням. 2 Тим. 1:14; Кол. 1:23; Прип. 22:5

Не слідувати мудрості цього світу. Кол. 2:8-9; Як. 3:15; 1 Кор. 1:17-27; 2:6,8,14; 2 Кор. 1:12

Бути витривалими. Євр. 10:23,36; 12:1,12-13; 1 Ів. 2:24; 1 Кор. 13:7; Рим. 5:3-4; Як. 1:3-4,12; 5:11; 2 Пет. 1

Хоча я не є кальвіністом (я визнаю універсальні аспекти спокути), я дотримуюся вчення про наполегливість святих, яке, на мою думку, є поєднанням цих двох доктрин.

а) «Один раз спасений — завжди спасений»: Бог не дозволить нікому втратити спасіння

б) Фальшиве навернення: Усі справді спасенні, навіть якщо вони збиваються зі шляху, повернуться до Бога. Інакше вони не були справді спасенні.

Питання: Чи доводить Ів. 10:30 істинність модалізму, оскільки Ісус і Отець є Єдиним?

Відповідь: Ні. Згідно як із «Трактатом про Трійцю» Новатіана (розд. 27, с. 637), так і з грецькою граматикою, грецьке слово означає «Одне» (середній рід), а не «Один» (чоловічий рід), отже, вони є єдиними за характером та сутністю, але не єдиними як особи. Див. «Коли запитують секти» (с. 176–177), «Повну книгу відповідей на біблійні питання» (с. 149) та «Новий міжнародний біблійний коментар» (с. 1249) для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи свідчить Ів. 10:30 про те, що Ісус є Богом?

Відповідь: Це показує, що Ісус є Богом у більшій мірі, ніж люди, яких називали богами. Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання», с. 120–121, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Ів. 10:30 Отець і Ісус є одним цілим?

Відповідь: Святе Письмо розкриває багато способів, у яких вони є єдиним цілим.

По-перше: ось кілька з них.

1. Вони мають спільні титули

Ісуса називають Вічним Отцем, що, можливо, вказує на те, що Він є джерелом вічного життя (Ісая 9:6).

Амброзій Міланський (378–381 рр. н. е.) у своїй праці «Про Святого Духа», книга 1, розд. 13, пп. 132–139, докладніше виклав питання щодо спільного вживання божественних імен. Див. «Нікейські та постнікейські отці», 2-га серія, т. 10, с. 110–111, щоб дізнатися більше про те, що писав Амброзій.

2. Вони мають одну й ту саму природу. Филип’ян 2:5

3. Їм належить однакова честь. Івана 5:23

4. Отець та Ісус «володіють» усім спільно. Івана 16:15; 17:10.

5. На землі Отець перебував у Ісусі. Івана 10:38; 14:10–11.

6. На землі Ісус перебував у Отці. Івана 10:38; 14:11

7. Якщо ви справді знаєте Ісуса, то ви знаєте Отця і бачили Отця. Івана 14:7–9

8. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Ісуса. Івана 14:6; 6:45; ~8:24; Дії 3:12

9. Обох по праву шанують. Євреїв 1:6

10. Обох по праву називають Богом. Івана 1:1; 20:28, Євреїв 1:8,9

11. До обох звертаються в молитвах. Дії 7:59-60

12. Усе у світі було створене через них обох. Івана 1:3, 10; Колосян 1:16

13. У Ісусі перебуває повнота Божества. Колосян 1:19

14. Вони єдині в дусі, любові та меті. По-справжньому слухатися одного — означає слухатися іншого. ~Івана 14:23-24

Однак вони не є однаковими в усьому.

1. Вони є відмінними. Ісус не був чревомовцем. Матвія 3:16; Івана 8:18.

2. Отець, Ісус і ми всі маємо щось спільне, наприклад, вічне життя. Івана 16:13-15

Отець не має деяких речей, які ми маємо спільні з Ісусом після Його народження як людини. Євреїв 1:6-10; 2:14; 7:3

3. Отець не став, не розвинувся і не перетворився на Ісуса. Євреїв 13:8; 1:9; Івана 14:10, 24, 26; 15:1; 16:27-28, 32; 17:5

4. Ісус не став, не розвинувся і не перетворився на Отця. Послання до Євреїв 13:8; ~Об’явлення 5:13; Івана 20:17; 14:10, 24, 26; 15:1

5. Ісус був покинутий на Голгофі. Марка 15:34; Матвія 27:46

6. Незважаючи на те, що вони були так близькі на землі, Ісус все одно мав піти до Отця. Івана 14:12; Марка 16:19; Івана 20:11

Це було підсумовано так: «Єдині без змішання, … розрізнювані без розділення, неподільні й без ступенів». Частина цього взята з «Проповіді Афанасія на Луки 10:22», розд. 2, с. 90

У «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1528) наведено дещо іншу відповідь. Хоча там і зазначається, що вони є єдиними у всіх своїх властивостях, але в цьому уривку Ісус, як стверджується, має на увазі, що Він і Отець є єдиними у силі.

Питання: Як у Ів. 10:31 вони могли підібрати каміння, щоб побити Ісуса камінням у колонаді Соломона?

Відповідь: У колонаді Соломона, ймовірно, не було розкиданих каменів; однак вона прилягала до східного боку храму, який на той час перебував на реконструкції під керівництвом Ірода, тож там було достатньо каменів для будівництва. Але це означає, що ці камені не були галькою, а були принаймні розміром з людську долоню. Згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 112–113, грецьке слово в цьому місці означає «нести», а не лише «підбирати».

Питання: У Ів. 10:34 люди теж є богами?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

Незліченна кількість людей помилково заявляла, що вони є богами.

Жодна людина, окрім Ісуса, не є істинним Богом.

У Біблії деяких людей призначали «елохім». Мойсей був як Бог (елохім) для фараона (Вихід 7:1), оскільки від фараона очікували, що він підкориться Божому посланню, переданому через Мойсея.

У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 309) та в перекладі NKJV також зазначено, що термін «Елохім» у Вихід 21:6 стосується суддів. У 1 Самуїла 2:25 «Біблійний словник Вікліфа» (с. 309) та переклад KJV вказують, що це стосується суддів, а переклад NKJV — що це стосується Бога. У перекладі NIV вжито слово «судді», але у примітці вказано «Бог». У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 586, щодо 1 Самуїла 2:25 зазначено: «Як вказується у примітці на полях NIV, ми не завжди можемо бути впевнені, чи (елохім) означає «Бога», чи «(суддів)» у певних контекстах. … Тут, у 25-му вірші, а також у уривках з «Виходу», мабуть, найкраще залишити це питання відкритим, оскільки в будь-якому разі «судді» (якщо це саме вони) розглядаються як Божі представники, які відображають Його волю та виконують Його бажання».

У Псалмі 82:6 слово «елохім» стосується звичайних людей і перекладається як «суддя» у версіях KJV та NKJV. Про це також згадується у «Коментарі до Біблійних знань: Старий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: Old Testament), с. 142, та у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 111. Християни розходяться в думках щодо того, чи Псалом 82:6 висловлюється іронічно, називаючи злих людей [так званими] «богами», чи ж він говорить про те, що призначені судді (елохім) були корумпованими.

У будь-якому разі, «елохім» у Псалмі 82:6 судять несправедливо, ходять у темряві та вмирають, як люди.

Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання» (The Complete Book of Bible Answers), с. 58; «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 177–178; та «Енциклопедію біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 373–374 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 10:34–36 Ісус посилається саме на Пс. 82:6?

Відповідь: Ісус міг побудувати свою аргументацію й іншими способами, але в «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 862) зазначено, що тут Ісус викладав Свою позицію так, як це робив би рабин. Це аргумент «a fortiori», тобто міркування від меншого до більшого. Ісус використовував три біблійні концепції як «важіль», щоб спробувати розкрити розуми євреїв.

За точку опори важеля Ісус взяв їхнє правильне розуміння того, що існує лише один Бог.

З іншого боку, Ісус посилався на те, що в Писанні навіть нечестиві люди називалися «елохім» у Псалмі 82. Дехто вважає, що Псалом 82 написано в іронічному (саркастичному) тоні про цих людей, які виступали як «боги», але все одно помруть у поросі. Однак інші вважають, що людей, які виступали як судді, називали «елохім», оскільки вони займали місце Бога, вершивши Божу справедливість. Псалом 82 стосувався корумпованих суддів. Щодо того, що саме малося на увазі, коли людей у Старому Завіті називали «Елохім», див. попереднє запитання. У будь-якому разі, смертні люди у Псалмі 82 називалися «елохім» у певному сенсі цього слова.

З іншого боку, оскільки людям дозволялося голосно читати цей псалом і називати цих людей «елохім», хоч вони й не були того гідні, то наскільки ж доречніше називати Ісуса «Елохім», адже Ісус є єдинородним Сином Божим. Ісус тут не пояснював усіх подробиць стосунків між Ним і Отцем, а також не вдавався в деталі щодо того, як Трійця є одним Богом (опора), але трьома Особами. Натомість Ісус тут просто каже, що якщо цих нечестивих людей називали «елохім», то замисліться: чи не може Ісус бути «елохім» у ширшому сенсі?

Як зазначено у книзі «Коли запитують секти» (с. 177–178), аргумент типу «наскільки більше» називається аргументом «a fortiori».

Див. також «Складні вислови Біблії», с. 279–280, та «Біблійний коментар для віруючих», с. 1528, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 10:37–38 Ісус каже, щоб люди хоча б вірили в Його діла, якщо вони не збираються вірити в Нього?

Відповідь: Ісус ніколи не говорив, що віра в Його діла є достатньою для спасіння. У Діях 8:13, 18–19 Симон-чародій вірив у правдивість чудес, проте не був спасений.

Натомість Ісус був здивований тим, що, бачачи те, що Він робив, вони навіть не зробили першого кроку й не повірили в реальність чудес. Цього було б недостатньо, але це могло б стати мостом, завдяки якому, можливо, пізніше вони повірили б у Того, хто творив чудеса.

Питання: Чи вказує Ів. 10:37-38 на те, що для спасіння достатньо вірити в діла Ісуса, а не в Самого Ісуса?

Відповідь: Ні. Це означає, що якщо вони хоча б можуть повірити в діла Ісуса і повірити, що вони від Бога, то це є першим кроком до віри в Ісуса. Іноді треба йти крок за кроком.

Питання: Чому в Ів. 10:40 Ісус пішов туди, де раніше хрестив Іван?

Відповідь: Ісус відійшов через сильний опір фарисеїв та інших євреїв. Він пішов туди, бо саме там розпочалося Його служіння. Звісно, тепер ситуація була іншою: Івана Хрестителя було страчено, і людей також хотіли вбити. Проте послідовники, які прийшли до Нього, могли згадати свою колишню обітницю, дану під час хрещення від Івана Хрестителя. Іноді добре поринути в ностальгію й повернутися до добре пам’ятного місця, щоб нагадати іншим (і собі) про нашу колишню обітницю та любов.

Питання: Чому в 11-му розділі Євангелія від Івана не згадується Лазар, хоча це такий кульмінаційний момент у Євангелії від Івана, як запитує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 984)?

Відповідь: Перш ніж відповісти на це зауваження, давайте зробимо його ще «складнішим». Чому воскресіння дочки Яіра згадується у всіх трьох Євангеліях (Мт 9:18–26; Мк 5:21–43; Лк. 8:40-56), але відсутнє в Євангелії від Івана? Чому учні та жінки поклонялися Ісусу в Матвія 14:33 та Матвія 28:9, але не в інших Євангеліях? Чому пастухи поклонялися в Луки 2:15-20, але не в інших Євангеліях? Чому сліпий поклонився Ісусу в Євангелії від Івана 9:38, але не в інших Євангеліях? До речі, чому в будь-якому з Євангелій трапилася подія, яка не була також записана в кожному з інших трьох?

Іоанн дає нам відповідь у Іоанна 21:25: «Є ще багато іншого, що зробив Ісус. Якби все це записати, то, гадаю, у всьому світі не вистачило б місця для книг, які б написали». Є три моменти:

1) Іван та автори Євангелій були вибірковими, показуючи нам те, що вони вважали ключовими аспектами для того, щоб продемонструвати нам, ким був Ісус.

2) Один автор міг володіти інформацією, якої не мали інші. Наприклад, здається, що Лука має набагато більше відомостей про дитинство Ісуса. Можливо, він багато розмовляв із Марією.

3) Автори писали для різних аудиторій. Наприклад, якщо Ісус помер о 3:00 пополудні, то це була б дев’ята година (Матвія 27:45), оскільки євреї починали день близько 6-ї ранку. Але для грецьких і римських читачів, для яких день починався о 9-й ранку, це була б шоста година (Луки 23:44). У Івана 20:19 ніч називається попереднім днем, як це робили римляни та греки, тоді як євреї вважали ніч після заходу сонця наступним днем.

3) Нарешті, вважається, що Іоанн написав своє Євангеліє пізніше за інші, і, можливо, він особливо прагнув включити інформацію, якої ще не було в інших трьох.

Див. також книгу «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 411–412, де наведено практично таку саму відповідь на пов’язане з цим питання щодо Івана 6:35.

Питання: Чи вказує Ів. 11:1–33 на те, що Ісус мав статеві стосунки з Марією та Мартою, як вчить секта «Діти Божі» (= «Сім’я Любові»)?

Відповідь: Зовсім ні! Ніщо не вказує на те, що Ісус був чимось меншим, ніж чистий. Лідер «Сім’ї Любові», Мойсей Давид Берг, у книзі «Ffer’s Handbook!» (с. 4) навіть навчав, що, оскільки Ісус мав за нас перетерпіти все, Він добровільно заразився венеричною хворобою від Марії Магдалини. Ісус любив Лазаря, а також Марію та Марту, і Його любов була дружньою, а не сексуальною. Див. книгу «When Cultists Ask» (с. 178–179) для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 11:3, на чому ґрунтувався заклик до Ісуса?

Відповідь: Марія та Марта не просили Його прийти тому, що Лазар любить Тебе, або тому, що ми любимо Тебе. Натомість вони просили Його прийти тому, що той, кого Ти любиш, хворий. 1 Івана 4:19 говорить, що ми любимо Бога тому, що Він першим полюбив нас, а не навпаки. Коли ми молимося до Бога, не просімо Його виконати наше прохання через нашу праведність, любов чи діла. Натомість просімо Його через Його обіцянки та Його любов до нас. Звісно, Бог все одно може сказати «ні» тому, що не є найкращим для нас або не відповідає Його волі.

Питання: Чому в Ів. 11:4 Ісус сказав, що Лазар не хворий на смерть, якщо пізніше, в Ів. 11:11-14, 17, Лазар все-таки помер?

Відповідь: Очевидно, що в цьому випадку Ісус мав іншу точку зору, ніж учні. Бог загалом має іншу точку зору як щодо смерті, так і щодо того, що є можливим. У цьому випадку Ісус знав, що Лазар повернеться до життя, і говорив саме так, щоб підкреслити цей факт. Додаткову відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 417–418.

Питання: Чому в Ів. 11:6 Ісус зволікав, перш ніж відвідати свого хворого друга Лазаря?

Відповідь: Остаточна відповідь міститься в Івана 11:15. Через затримку Ісуса Лазар помер, і воскресіння Лазаря з мертвих стало б ще більшим проявом Його сили.

Чи Ісус, знаючи все це, навмисно вирішив затриматися з цієї причини? Або ж Ісус не вирішив цього навмисно, а затримався, доки Отець не наказав Йому йти, і це стало наслідком. Писання про це не згадує, і може бути по-різному.

Питання: Як у Євангелії від Івана 11:9 може бути дванадцять годин денного світла, якщо взимку день коротший, а влітку довший?

Відповідь: Хоча Ісус тут насамперед навчав про служіння, а не про астрономію, Він був дуже точним у цьому питанні. Незалежно від широти, протягом усього року щодня є рівно 12 годин денного світла. Іноді сьогодні ми настільки зациклені на погодинному розкладі або на поточній порі року, що не бачимо, як все вирівнюється з часом.

Питання: Чи свідчить уривок з Євангелія від Івана 11:11–14 про те, що після смерті ми перебуваємо у несвідомому стані, оскільки Лазар «заснув», як вчать Свідки Єгови у книзі «Людство у пошуках Бога» (с. 128)?

Відповідь: Ні, цей поширений евфемізм для позначення смерті, який також використовується в Старому Завіті, не слід тлумачити так, ніби Ісус суперечить Своїм власним словам про свідомість після смерті в Марка 9:43–48; Луки 16:22–23 та Об’явлення 19:20, а також словам Павла в 2 Коринтян 5:8 та Філіп’ян 1:23. Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 179, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Івана 11:16 Тома сказав: «Ходімо, щоб ми померли разом з Ним»?

Відповідь: Тома був відданий справі, але розгублений. Окрім мужності Томи, Писання не вказує, які ще причини спонукали його висловити цю дивну репліку. Ось дві гіпотези.

Відчай: Можливо, Тома думав, що влада, ймовірно, знайде Ісуса й заарештує учнів. Сьогодні навіть у відчаї ми все одно маємо слідувати за Ісусом, навіть до смерті. Павло також відчував відчай у 2 Коринтян 1:8–10.

Недостатня віра: Можливо, Тома думав, що, хоча Ісус і міг творити чудеса, навіть Він не міг воскресити мертвих. Коли Тома сказав: «Давайте помремо разом з Ним», він, очевидно, не сподівався, що Ісус воскресить Лазаря з мертвих. Сьогодні, навіть коли ми маємо сумніви, ми повинні бути подібними до батька хлопчика, що страждав від судом, який сказав Ісусу: «Господи, я вірю, допоможи моїй невірі» (Мк. 9:24).

Питання: Що Ісус говорить про воскресіння в Євангелії від Івана 11:23-25?

Відповідь: Сказати, що воскресіння — це лише подія, означає правдиво говорити про його вторинне значення, але нехтувати першочерговою причиною, що стоїть за цим значенням. «Ісус є воскресіння» означає, що, оскільки Ісус мав силу воскресити Себе з мертвих, то в Ісусі є й сила для нашого воскресіння зі смерті.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 11:26 Ісус сказав, що ті, хто вірить у Нього, ніколи не помруть?

Відповідь: Вони матимуть вічне життя, спочатку на землі, а потім у Небі. Ісус не сказав, що вони ніколи не помруть, а що «він житиме, навіть якщо помре» (NIV). Див. «Коли критики запитують», с. 419, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 11:33, 38 Ісус був схвильований?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Ісус був помітно схвильований, оскільки в Івана 11:36 показано, що натовп це помітив.

2. Іоанна 11:36 також натякає на те, що натовп припустив, що Ісус був схвильований через Свою любов до Лазаря та Свій смуток з приводу «остаточної» смерті Лазаря.

3. Хоча Ісус і дуже любив Лазаря, Святе Письмо насправді не вказує справжню причину, чому Ісус був помітно схвильований.

4. Ісус, можливо, був схвильований не через фізичний стан Лазаря, а через крихкий духовний стан його сестер та інших людей.

Питання: Як у Ів. 11:35 може бути Бог настільки безсилий, що Він плаче, а також відчуває спрагу в Ів. 19:28? (Це питання підняв мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Давайте спочатку поговоримо про сльози, а потім про спрагу. Ісус плакав: Дідат дійсно наводить цікавий контраст. Коли хтось відходить від ісламу або не підкоряється Аллаху, ніде не сказано, що Аллах плаче чи виявляє будь-яку турботу з цього приводу, окрім гніву. Але Ісус плакав над Єрусалимом, Він плакав над Лазарем. У Псалмі 116:15 сказано: «Дорогоцінна в очах Господа смерть святих Його» (NKJV). Дідат ніде не згадував, що це могло б стосуватися Аллаха.

Ісус відчував спрагу: Бог на Небі ніколи не відчуває нестачі, голоду чи спраги, тож як же Бог міг би співпереживати нам або розуміти наше людське становище? Але що, якби Всемогутній Бог, який може все, вирішив стати людиною? Ісус не лише закликає нас бути вірними й витривалими, але й знає, як іноді це буває важко, і розуміє наші страждання. Мусульмани, звісно, скажуть, що Аллах усвідомлює біль кожного, але саме Ісус, а не Аллах, розуміє з власного досвіду, що таке наші страждання, бо Він теж страждав і переніс біль за нас.

Питання: Чому в Ів. 11:42 Ісус у Своїх молитвах звертався до Бога з проханнями, які стосувалися людей?

Відповідь: Ісус не був нещирим, а навпаки — був дуже відвертим і чесним. Ісус не казав: «Будь ласка, вислухай мене краще, ніж зазвичай», чи навіть «Будь ласка, вислухай мене», а дякував Отцю, який уже пообіцяв вислухати Його. Якби Ісус не сказав: «Я знаю, що Ти мене чуєш», люди могли б неправильно це зрозуміти й подумати, що Він просить Бога вислухати Його.

Сьогодні існує різниця між молитвою та молитвою з вірою. Як колись хтось сказав: якщо ви коли-небудь відчуваєте, що невеличка молитва не завдасть великої шкоди, то, ймовірно, вона й не принесе великої користі. Не є неповагою «спиратися на Божі обіцянки» і молитися з упевненістю, що Бог дотримується Своїх обіцянок.

Питання: Чому в Ів. 11:43 Ісус сказав: «Лазарю, вийди»?

Відповідь: Бог створив усе Своїм словом. Якби Ісус просто сказав: «вийди», це могло б спричинити справжню проблему, оскільки в той момент усі, хто помер, повернулися б до життя. Ісус скаже це лише пізніше. Я припускаю, що Ісус, будучи тим, ким Він був, мусив бути дуже обережним у своїх словах.

Питання: Як у Ів. 11:44 Лазар міг вийти, якщо його руки й ноги були зв’язані?

Відповідь: Як зазначено у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), на сторінці 418, трупи обгортали в полотно; їх не обв’язували так щільно, як єгипетські трупи. Ніщо тут не заважало Лазарю йти.

Питання: Чому в Ів. 11:46 дехто пішов і розповів фарисеям про те, що зробив Ісус?

Відповідь: Ймовірно, це було зроблено не через любов до Ісуса. Можливо, вони діяли як «очі та вуха» фарисеїв.

Питання: Чому у Ів. 11:46–51 фарисеї поводилися саме так?

Відповідь: Фарисеї явно не знали, що робити. Їхньою метою було зберегти своє становище, а не слідувати за Богом. Вони хотіли позбавити Ісуса громадської підтримки, але не могли цього зробити, поки Ісус творив ці чудеса.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 11:49-52 Каяфа виголосив правдиве пророцтво, хоча й відкидав Ісуса?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Каяфа був тим, хто відкинув Ісуса і бажав Його смерті; Каяфа був не до вподоби Богу.

2. Слова, які вимовив Каяфа, були істинним пророцтвом, хоча їхнє значення (Христове спокутування за світ) не відповідало тому, що мав на увазі Каяфа.

3. Бог може використовувати кого завгодно, щоб відкрити пророцтво та істину; навіть злих людей, які не подобаються Йому.

4. Отже, якщо хтось пророкує, це не означає автоматично, що він чи вона є благочестивою людиною. Два інші уривки, що підтверджують цей висновок, — це Числа 22:32–33 (Валаам) та 1 Самуїл 19:18–24 (Саул та його воїни).

Питання: Чи підтверджує Ів. 11:49-52 твердження Римо-католицької церкви про папську непогрішність, як стверджують деякі католицькі вчені, про що йдеться на сторінках 179–180 книги «Коли запитують сектанти»?

Відповідь: Ні, це досить натягнуте тлумачення — як одне випадково правильне твердження одного єврейського лідера може підтверджувати, що всі сім-чотирнадцять чи близько того заяв ex cathedra, зроблених папами, є якимось чином непомильними. Каяфа теж говорив неправильні речі, тож чи доводить це, що папи говорять неправильні речі?

Але, щоб бути справедливими, слід зазначити, що багато католиків НЕ намагаються нав’язливо підганяти цей вірш, щоб довести непогрішність папи.

Питання: У Євангелії від Івана 12:1-11 йдеться про підготовку до страстей Ісуса. Що ми можемо зробити у своєму житті, щоб підготуватися до того, щоб сьогодні бути більш відданими Ісусу?

В: З позитивного боку, ми можемо проводити більше часу з Богом, роздумуючи над Його Словом, молячись до Нього та присвячуючи Йому кожен день. Ми можемо усвідомити важливість того, щоб ділитися Євангелієм з іншими, і робити це.

З негативного боку, ми можемо викорінити зі свого життя все, що притупляє нашу пристрасть до Бога. Будь-які гріхи, що нас переслідують, або те, що забирає багато часу, через що ми стаємо «занадто зайнятими» дрібницями, щоб робити найважливіші речі, яких Бог від нас очікує.

Питання: Чому в Ів. 12:3 Ісус дозволив, щоб на Нього вилили дорогі пахощі?

Відповідь: Оскільки Ісус є Богом, Він гідний поклоніння та шанування. Ісус прийняв її любов і шану до Нього, а також дозволив іншим побачити й навчитися на її прикладі. Ці нардові пахощі були дорогими; згідно з «Євангельським коментарем до Біблії» (с. 864) та «Коментарем до Біблії: Новий Завіт» (с. 316), їх імпортували з північної Індії. Юда сказав, що їх можна було б продати за триста динаріїв, а робітник заробляв один динарій на день.

У «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 865) зазначено, що господар, який доручав слузі вмивати ноги гостям за вечерею, не був чимось незвичайним, але сам господар цього не робив.

Зазвичай помазання було б радісною подією, але тут це була зворушлива, сумна подія, як зазначено в «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 316).

Питання: Чому в Ів. 12:6 Ісус дозволив Юді бути учнем, адже Юда був злодієм і майбутнім зрадником?

Відповідь: Ставши учнем, Юда був злодієм, як свідчить Івана 12:4–6. Бог може використовувати будь-які засоби, які Він обере, щоб здійснити Свій план. Зрада Ісуса була частиною Божого плану, як показують Псалом 41:9, Дії 2:23, Матвія 26:24, 54, Марка 14:21, Луки 22:22 та Івана 13:18.

Зрада Ісуса Юдою була злом, але Бог використав цю злу подію як частину Свого плану для досягнення добра — в даному випадку, щоб Ісус помер на хресті за наші гріхи. Це приклад того, що називається «співдією».

Питання: У Ів. 12:7 у чому полягала протилежність між Марією та Юдою?

Відповідь: Це досить різкий контраст. Марія принесла цей дорогоцінний дар на знак поклоніння, а Юда хотів заволодіти цим дорогоцінним даром, щоб вкрасти його. Марія дарувала з жертовної любові; Юда ж був прагматичним і «утилітарним».

Сьогодні дехто бере участь у житті церкви лише заради того, що може отримати — чи то матеріально, чи то духовно. Інші ж беруть участь заради того, що можуть дати. Звісно, ми всі отримуємо від церкви гарне вчення, спілкування, друзів тощо, і прагнути цих речей — це добре. Але що ви даєте? Це не обов’язково має бути посада в церкві, а скоріше — що ви даєте Богові? Повна чаша не може вмістити більше рідини. Але коли ви виливаєте те, що отримали, для інших, Бог може знову наповнити вашу чашу свіжими добрими речами.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 316, та «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 125, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 12:9–11, що такого поганого зробив Лазар (на думку первосвящеників), що вони хотіли його вбити?

Відповідь: Повернення до життя було тим, над чим Лазар не мав контролю; навіть первосвященики визнали б, що Лазар не зробив нічого поганого, коли Ісус воскресив його. Але первосвященики абсолютно не дбали про справедливість і правосуддя щодо Лазаря; вони були налаштовані оборонно, у режимі «об’єднаймося», і готові були зробити все, що потрібно, аби досягти своєї мети. Вони були стривожені тим, що «весь світ пішов за ним» (Ів. 12:19 і далі). Іноді, коли люди відчувають, що опинилися сьогодні в скрутному становищі, вони чинять так само. Насправді, багато хто з натовпу пізніше відвернеться від Ісуса, але первосвященики цього не знали.

На роботі я побачив табличку на столі одного менеджера. На ній було написано: «Я не кажу, що це твоя вина; я кажу, що звинувачую тебе». Табличка була гумористичною, але суть, що за нею стояла, такою не була: іноді людина утримується на посаді лише завдяки тому, що перекладає провину на інших. Але щоб робити це ефективно, вона мусить бути безсердечною і не дбати про те, які невинні люди постраждають, поки вона захищає себе.

Питання: У Ів. 12:21–22, серед багатьох деталей, про які Іван не згадав, чому Святий Дух спонукав Івана згадати саме цю дрібницю?

Відповідь: По-перше, ця деталь про греків ніяк не сприяє розвитку сюжету чи поясненню подальших подій у Євангелії. Але ця крихітна деталь висвітлює величезний контраст. Поки первосвященики, які знали Закон, трималися подалі від Ісуса й плели змови, як Його вбити, ці греки (або неєвреї, або, що більш імовірно, грекомовні євреї та євреї-новонавернені) доклали зусиль, щоб висловити особливе прохання побачити Ісуса. Як зазначає «Євангельський коментар до Біблії» (с. 865), єврейське керівництво відкинуло Ісуса, але греки прийняли Його.

Зрештою, послання Ісуса в їхній присутності підкреслювало необхідність Його смерті. Можливо, вони запропонували Ісусу втекти, виїхавши з ними за кордон. «Біблійний коментар віруючого» (с. 1538) припускає, що це могло бути саме так.

Питання: Що ви думаєте про те, що в Ів. 12:23–24 сказано, що для Нього «смерть необхідна для жнив»?

Відповідь: Фізична смерть Ісуса була необхідною для того, щоб відбулося воскресіння, яке перемогло б смерть. Але для нас іноді наші прагнення, надії та мрії повинні померти, перш ніж з’явиться плідний урожай. Іноді вони вмирають і забираються, бо Бог хоче, щоб ми зосередилися на інших речах. Іноді вони можуть померти, але потім Бог воскрешає їх, можливо, в іншій, кращій формі. Хоча ми, можливо, не хочемо бачити, як вмирає те, що нам дороге, ми повинні пам’ятати, що Ісус сказав нам у Євангелії від Івана 15:2 і далі, що Бог обрізає те, що є в нашому житті. Ми не повинні вдавати здивування. Ми повинні славити Бога за те, що Він нас обрізає, готуючи до більших речей. Ми повинні славити Господа за Його обрізання — навіть коли нам не хочеться цього робити.

Чи регулярно ви займаєтеся спортом заради здоров’я? Якщо так, то чи знаєте ви, що фізичні вправи насправді руйнують ваші м’язи? Щойно ви закінчуєте тренування, ви стаєте менш сильними, ніж раніше. Але це добре, і не варто сумувати через це, бо ваші м’язи відновлюються такими ж сильними або навіть сильнішими. Ми не сумуємо через втрату м’язів під час тренувань, і не повинні сумувати й через Боже обрізання.

Нарешті, чи знаєте ви, що не лише Бог обрізає нас? Ми повинні обрізати себе самі! Ми повинні вмерти для своєї гріховної природи, як написано в Колосян 3:3-10, Римлян 6:12-14 та Галатів 6:14.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 317; «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 129; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1538 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 12:28-29 Отець промовив, а народ не зрозумів?

Відповідь: Отець хотів, щоб лише Ісус зрозумів. Всемогутній Бог є також всемогутнім комунікатором. Він може зробити Своє послання зрозумілим для тих, кому Він бажає, щоб воно було почуте, а для тих, хто не повинен його розуміти, — або непочутим, або безглуздим, наче нерозшифрований секретний код. Як сказано в «Одкровенні» 2:7, 11, 17, 29; 3:6, 13, 22: «Хто має вуха, нехай слухає, що Дух говорить…»

Деякі люди прагнуть пояснити кожне Боже діло як суто природне явище, як зазначено у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1538.

Питання: У Ів. 12:31 та Ів. 16:11, хто є князем цього світу?

Відповідь: Це сатана, якого Ісус вигнав. Інші вірші, які вказують на те, що сатана має вплив на цей світ, — це 1 Івана 5:19, Ефесян 2:2 та 2 Коринтян 4:4.

Питання: Як у Ів. 12:32 «усі» притягуються до Ісуса?

Відповідь: У грецькому тексті просто сказано «всі». Там не вказується ані «всі люди», ані «всі обрані», і, можливо, малися на увазі обидві групи.

Усі люди: Після розп’яття та воскресіння Ісуса Святий Дух прийшов у світ, щоб свідчити про Христа (Ів. 15:26) та викривати світ щодо гріха, праведності та суду (Ів. 16:8-11). Проповідь Євангелія щиро й безкоштовно пропонується кожному, бо всі несуть відповідальність за те, щоб підкоритися їй (2 Сол. 1:8).

Усі, хто прямує до Неба (вибрані): Кожен, хто потрапляє до Неба, навіть до того, як жив Христос, потрапляє туди через Ісуса (Ів. 14:6). Немає іншого імені (Діян. 4:12), через яке ми можемо спастися.

Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 36–37.

Питання: Чому в Ів. 12:34 люди говорили, що Закон пророкує, що Месія буде жити вічно?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Як зазначено в книзі «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 318, у книзі Даниїла 7:13–14 говориться, що Син Людський царюватиме вічно. Однак книга Даниїла не є частиною Закону (Тори).

2. У Ів. 12:34 не сказано, що це було частиною Закону. Там лише сказано, що натовп стверджував, ніби це було частиною Закону. У Ів. 7:49 фарисеї звинуватили натовп у тому, що він нічого не знає про Закон.

3. Однак, якщо натовп мав на увазі Старий Завіт, коли вживав слово «Закон», то це було б правильним, хоча й неточним.

4. Незалежно від того, наскільки правильними були слова натовпу, Іван лише записує те, що вони сказали.

Питання: Що в Ів. 12:35 і далі означає «ходити в темряві» і як люди це роблять?

Відповідь: Хоча перебування в гріху означає перебування в темряві, «ходити» (peripateite) у темряві насправді має більш конкретне значення. Ви не бачите, що вам слід робити, не можете собі допомогти, не розрізняєте, що є добрим, а що небезпечним, що є правильним, а що — неправильним, і все одно спотикаєтеся. Ви б не хотіли йти вночі густим лісом без світла. Ви б не хотіли їхати сільською дорогою з вимкненими фарами. Так само, принаймні перебуваючи в темряві, ви могли б сидіти спокійно, а не ходити й, ймовірно, не погіршувати ситуацію. Але ще краще — усвідомити нагальність і дістатися туди, куди вам потрібно, поки ще є денне світло. Слава Богу за Світло! Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 318, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 12:37–40 деякі люди не повірили навіть після всіх цих чудес?

Відповідь: Іноді події мають безпосередню причину, а також причину, що зумовлює безпосередню причину, і, нарешті, кінцеву причину. Саме так і є в цьому випадку.

Безпосередня причина: вони не звернулися до Христа, бо вирішили не йти за Ним.

Лука 7:30, Євреїв 4:2, Єремія 17:4 та інші вірші чітко це показують. Однак це не є сутью Івана 12:37-40.

Непряма причина: Вони не могли повірити, бо Бог засліпив їхні очі й очерствив їхні серця. Якби вони навернулися до Христа, Бог би їх зцілив, але Бог засліпив їх, щоб у своїй сліпоті вони не прийшли до істини. У цьому полягає головна думка Івана 12:37–40 та Ісаї 6:10.

Кінцева причина (супралапсаріанська точка зору): Чому Бог вирішив це зробити? Дуже невелика меншість християн, яких називають супралапсаріанськими кальвіністами, стверджує, що Бог захотів постановити, що ці люди (так звані «засуджені») потраплять до пекла ще до того, як Бог вирішив надати кожному шлях (через Христа) до Небес. Іншими словами, через таємну волю Бога, яку, як стверджують супралапсаріанські кальвіністи, ніхто не може осягнути, Бог бажав саме цього. Згідно з дисертацією одного кальвініста (Курт Деніел, с. 69), він оцінює, що не більше 5 % кальвіністів були супралапсаріанцями. За словами Деніела, до супралапсаріанців належить Теодор Беза. Він зазначає, що гіперкальвіністи — це ті, хто відкидає вільну пропозицію Євангелія для всіх. До них належать А. В. Пінк (с. 88) та Джон Гілл (с. 86, 126). Лорейн Беттнер, відомий кальвініст, у своїй книзі «Реформатське вчення про предопределение» (с. 129) оцінює, що лише 1 % кальвіністів є супралапсаріанцями. На с. 127 Беттнер висловлюється досить різко щодо цієї форми кальвінізму: «Супралапсаріанство доходить до такої ж крайності з одного боку, як і універсалізм — з іншого».

Кінцева причина (погляд більшості інших кальвіністів): Бог вирішив, хто стане відкинутим, лише після того, як обрав Христа шляхом спасіння. Поза цим вони, здається, ухиляються від відповіді на це питання, кажучи лише, що це є частиною таємної, нерозкритої волі Бога.

Кінцева причина (домінуюча точка зору): У тих двох місцях Біблії, де про це згадується разом, передбачення передувало Божому вибору. Хоча ці два поняття можуть йти рука в руку, ніщо не заважає Богу обирати, хто піде до Неба, а хто — до пекла, ґрунтуючись на Його передбаченні того, якими вони стануть, який вибір зроблять і як Бог вирішить діяти в їхньому житті.

Питання: Чому в Ів. 12:38–41 здається, ніби Бог не хотів, щоб багато хто повірив у Ісуса?

Відповідь: У більшості часів і культур віра в Христа була «важкою» боротьбою.

У Івана 12:40 сказано, що Бог не хотів, щоб дехто навернувся й був зцілений.

У Івана 12:41 наводиться приклад: хоча багато фарисеїв вірили в Ісуса, вони більше любили похвалу від людей, ніж похвалу від Бога.

У Ів. 12:47-48 сказано, що Бог не схвалює тих, хто чує слова Христа (і навіть вірить у них), якщо вони не дотримуються слів Христа.

Очевидно, Бог не надає великого значення вірі тих, хто більше цінує схвалення людей, ніж схвалення Бога.

Однак Івана 12:40 та 12:46 також показують, що Бог гарантує: абсолютно ніхто, хто справді вірить у Христа, не залишиться у темряві. Це стосується не лише вічної темряви, а й темряви в цьому житті, як показують 1 Івана 3:6, 9 та 1 Івана 4:20.

Питання: У Ів. 12:42-43, оскільки багато хто з правителів вірив в Ісуса, чому ж вони не пішли за Ним?

Відповідь: Існує різниця між тим, щоб просто інтелектуально вірити в те, що Він міг творити чудеса, і тим, щоб довірити своє життя Йому, йдучи за Ним.

Питання: У Ів. 13:1-17 йдеться про обмивання ніг. Чи має це бути обрядом, який ми виконуємо сьогодні?

Відповідь: Мити ноги один одному — це добре. Це може бути способом смиренно продемонструвати, що ви цінуєте інших більше, ніж себе. Однак у Святому Письмі немає жодного вказівки на те, що це має бути обрядом чи усталеною традицією, як це практикують меноніти. Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «De Corona», розд. 8, с. 98, згадує про те, як Христос омив ноги Своїм учням, але він не згадує про жодний стандартний обряд.

П: Як у Ів. 13:3 Ісус готувався піти до Бога, якщо Ісус і був Богом?

Відповідь: Слово «Бог», що позначає Істинного Бога, має щонайменше чотири значення: Отець, Син, Святий Дух та Бог у Трійці. Роль Отця як Бога Ісуса є насправді досить поширеним поняттям у Святому Письмі. Ось десять прикладів

Івана 20:17 «Я [Ісус] повертаюся до мого Отця і вашого Отця, до мого Бога і вашого Бога».

Послання до Євреїв 1:9: «…тому Бог, ваш Бог,…»

Ймовірно, 1 Петра 1:3: «Хвала Богу й Отцю нашого Господа Ісуса Христа!…»

Ймовірно, Ефесянам 1:3: «Хвала Богу й Отцю нашого Господа Ісуса Христа,…»

Ефесянам 1:17 «Бог нашого Господа Ісуса Христа»

Римлянам 15:6 «…щоб ви прославляли Бога й Отця нашого Господа Ісуса Христа».

Матвія 27:46, Марка 15:34 «…Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»

Ймовірно, 2 Коринтян 1:3 «Хвала Богу й Отцю Господа нашого Ісуса Христа»

Об'явлення 1:6 «…зробив нас царством і священиками, щоб ми служили Його Богу й Отцю…»

Ймовірно, 1 Коринтян 11:3 «а головою Христа є Бог» (проте Амброзій вважав, що під словом «Бог» тут мається на увазі Трійця, а не Отець).

(цитати взяті з перекладу NIV)

Дехто вважає, що Отець і після вознесіння Христа все ще виконує роль Бога Христа. Інші, наприклад, автори книги «Повна книга біблійних відповідей» (The Complete Book of Bible Answers), с. 110–111, вважають, що Отець був Богом Ісуса лише тоді, коли Ісус перебував на землі. Однак Ефесянам 1:17, здається, спростовує це.

Питання: Чому саме в Ів. 13:4–17 Ісус умив ноги Своїм учням?

Відповідь: Цікаво, що Ісус виконав цю службу ще до того, як пояснив її значення в Івана 13:12–17.

Ісус сказав, що зробив це як приклад для нас. Хоча більшість християн не бачать необхідності буквально мити ноги один одному, ми всі маємо погодитися, що повинні служити один одному з тією щирістю, смиренністю та жертовністю, які Ісус показав нам у Своєму прикладі.

Питання: Чи називав Ісус Себе в Ів. 13:19 Божественним ім’ям?

Відповідь: Так. У грецькому тексті тут вжито «ego eimi», і Аланд та Грін не вказують тут жодних варіацій у рукописах. У «Буквальному перекладі» Джея П. Гріна сказано: «до того, як це станеться, щоб, коли це станеться, ви повірили, що Я Є». У NASB 2020, KJV та NKJV сказано: «…повірте, що Я є Той» (курсив у оригіналі). У перекладах BSB та NRSV сказано: «…повірите, що Я є Той». У «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believers Bible Commentary), с. 1543, також зазначається, що тут Ісус називав Себе Божественним ім’ям. У перекладі Вільямса сказано: «Я є Христос», а у примітці зазначено: «Грец., що Я є Той».

Питання: Чому в Ів. 13:21 Ісус був схвильований, адже Він уже знав, що Юда зрадить Його?

Відповідь: Ісус розумово знав, що станеться і як все закінчиться. Однак, коли наближався той час, Він був емоційно схвильований тим, що, як Він знав, має статися, і тим, що Йому доведеться пережити.

Питання: Що таке «шматок хліба, змочений у соусі» (Jn 13:26, KJV)?

Відповідь: У перекладі короля Якова цей вираз означає шматок хліба, змочений у бульйоні або соусі.

Питання: Як у Ів. 13:34 та 1 Ів. 2:7-8 любов один до одного є новою заповіддю?

Відповідь: Ми маємо не просто симпатизувати один одному. Ісус заповідає нам любити один одного так, як Він полюбив нас. Своєю майбутньою розп’яттю Ісус остаточно показав, наскільки сильно Він їх любив. У 1 Ів. 2:7-8 Іван визнає, що любов один до одного є старою заповіддю, але він також хоче, щоб ми усвідомили: любити один одного так, як Христос полюбив нас, — це нова заповідь. У 2 Ів. 5 Іван також підкреслює, що любов є і старою, і новою заповіддю.

Питання: Як, згідно з Ів. 13:35, світ дізнається, що ми є учнями Христа, завдяки тому, що ми любимо один одного?

Відповідь: Якщо хтось шукає привід НЕ любити іншу людину, зазвичай йому не доводиться далеко шукати. Як виправдання він може сказати, що у нього з цією людиною мало спільного, або що вони мають різне культурне походження, різну расу, вік, стать, релігію, політичні погляди, теологію чи конфесію. Вони накоїли лиха через помилку в судженнях чи інше неправильне рішення. Ця людина не є досконалою і згрішила. Вона колись вас підвела. Вона колись вас розлютила. Звісно, усі ці виправдання, які ви можете придумати, щоб не любити когось іншого, можуть бути використані іншими як причини не любити вас.

Але, залишивши все це «сміття» позаду, Ісус, який, хоч і був досконалим, все одно полюбив нас настільки, що пролив Свою кров за наші гріхи, наказує нам любити інших. Він не просто просить нас любити інших, Він наказує нам це робити. З гіркотою, немилосердним духом або просто недовірою деяким людям це може бути важко. Але як християни, ми покажемо світові контраст, коли як віруючі будемо любити одне одного. Ми не маємо бути вибірковими в цьому і любити лише тих віруючих, яких нам найлегше любити. Ми маємо бути досконалими у своєму послуху й любити навіть тих віруючих, яких нам важче любити. Можливо, їх важче любити через наші власні упередження, а може, їх важче любити тому, що вони самі роблять себе такими, яких важко любити. У будь-якому разі ми маємо виявляти свою любов до людей, особливо до всіх віруючих. Світ озирнеться і скаже: «Ого, як вони могли бути такими?» А дехто з них, можливо, навіть скаже: «Як я можу бути таким!»

Питання: У Ів. 12:40 — чи Бог засліпив невіруючих, чи це зробив бог цього віку (Сатана), як сказано у 2 Кор. 4:4?

Відповідь: Хоча і Бог, і сатана можуть окремо робити те саме або подібне, це, ймовірно, не є правильним тлумаченням у цьому контексті. Бог часто використовує сатану як Свій інструмент. Коли людина відмовляється слідувати істині, яку вона знає, Бог може «судово очерствити» цю людину, оскільки вона втратила можливість побачити більше істини. Бог може використовувати сатану як Свій інструмент для цього.

Питання: Чому, згідно з Ів. 14:1, ваше серце іноді турбується і що ви можете з цим зробити?

Відповідь: Слово «ви» в Івана 14:1 вживається у множині, тож Ісус звертався до всіх них, і вони могли турбуватися з різних причин. Ми можемо турбуватися, бо нам сказали, що нам не можна довіряти, що ми не будемо вірними, як Петро (Івана 13:38), бо ми справді відчуваємо, що не знаємо, що відбувається, як Тома (Івана 14:5), бо не бачимо Бога [Отця] у тому, що робимо, як Філіп (Ів. 14:8), або тому, що Божі шляхи, на нашу думку, не є найкращими для поширення Його послання, як у Юди (не Іскаріота) (Ів. 14:22).

У цей час випробувань, коли обставини можуть віддаляти нас від Бога, ми можемо, навпаки, вирішити все одно наблизитися до Бога, навіть попри наші недоліки, розгубленість чи відсутність бачення. Як сказав батько дитини, одержимої демоном, у Марка 9:24: «Господи, я вірю; допоможи моїй невірі!» (NKJV)

Питання: Як у Ів. 14:2 може бути так, що в Небі є багато осель?

Відповідь: Ймовірно, у Небі існує не лише багато осель, а й багато їхніх різновидів.

1. У Небі існують різні рівні нагород; це можна розглядати як різні типи осель. Цю точку зору висловлював Василій (357–379 рр. н. е.), кажучи про «різницю в гідностях». «Про Духа», 16.40, с. 25

2. Крім того, у Небі є місце для кожної людини, яка буде спасена, і там не буде перенаселення. Хоча пропозиція спасіння робиться всім людям без винятку, у Небі не буде порожніх осель.

Питання: Чи в Ів. 14:6 саме Ісус, а не Його слова, є дорогою, істиною та життям, як навчав рев. Мун?

Відповідь: Ні. Спочатку наведемо слова так званого Месії, пастора Муна, а потім — що на противагу цьому говорить Біблія.

«Божественний принцип» пастора Муна, с. 131: «Ісус не сказав, що Його слово є істиною, а що Він сам є істиною, дорогою та життям (Ів. 14:6). Це тому, що Його слова були лише засобом вираження Себе як істини... Ми можемо зрозуміти, що Новий Завіт був даний як підручник для навчання істини людей 2000 років тому... Отже, сьогодні істина повинна з’явитися на вищому рівні та з науковим методом викладу, щоб розумні сучасні люди могли її зрозуміти».

Спростування: Ісус сказав: «Небо й земля минуть, але Мої слова ніколи не минуть». Лука 21:33

«Ісус відповів: „Якщо хтось любить Мене, той дотримуватиметься Моїх настанов. … Хто не любить Мене, той не дотримуватиметься Моїх настанов“». Івана 14:23–24

Не можна стверджувати, що ти слідуєш за Ісусом і слухаєшся Його, і водночас відкидати Його слова.

Питання: Як у Ів. 14:6 Ісус є дорогою, істиною та життям?

Відповідь: Вибір слів Ісуса тут є надзвичайно цікавим.

Шлях — це маршрут, яким слід рухатися до пункту призначення. Це не «точка», а скоріше послідовність точок. Ми маємо перебувати на одній із цих точок, рухаючись у правильному напрямку.

Істина включає правильні факти та логіку, але вона також означає набагато більше, ніж це. Істина — це те, що живе всередині нас, те, що має характеризувати наше життя, те, що ми маємо любити, і те, що ми маємо практикувати. Життя, побудоване на брехні, взагалі не є істиною. Західні уявлення про «правильність» та «реальність» поєднуються в біблійному понятті істини.

Життя — це і наш життєвий досвід, і реальність нашого існування, і те, що підтримує наше життя. В інших місцях Біблія використовує метафори про воду життя, а життя істоти — у її крові.

Питання: Чи може, згідно з Ів. 14:6, хтось потрапити до Неба без Ісуса?

Відповідь: Ні. Багато хто в Старому Завіті потрапив до Раю, навіть не чувши імені Ісуса. Сьогодні ніщо не заважає Богу дозволити дітям, які померли, ніколи не маючи в собі Святого Духа, потрапити до Неба.

Однак, згідно зі словами Ісуса в Євангелії від Івана 14:6, ніхто не може прийти до Отця, окрім як через Ісуса. Очевидно, що Ісус мав би знати це краще за будь-кого.

Також у Діях 4:12 сказано, що немає під небом іншого імені, даного людям, яким ми можемо спастися. У Посланні до філіп’ян 2:10-11 сказано, що врешті-решт кожне коліно схилиться, і кожен язик визнає, що Ісус є Господом, на славу Бога Отця. Див. «Складні вислови Біблії», с. 500–502, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи може, згідно з Ів. 14:6, потрапити до Неба той, хто ніколи не чув імені Ісуса?

Відповідь: Немовлята, які помирають, люди з тяжкими психічними вадами та віруючі Старого Завіту ніколи не чули про Ісуса. Проте це не заважає Богу дозволити їм потрапити до Неба через Ісуса.

Питання: Чи доводить Ів. 14:6–11, що Ісус є Богом-Отцем, як стверджують п’ятидесятники-оністи, наприклад, Девід К. Бернард («Єдність Бога: Серія з п’ятидесятницької теології», т. 1, с. 68)?

Відповідь: Ні. Слова «ніхто не приходить до Отця, як тільки через Ісуса» були б безглуздими, якби там було сказано: «ніхто не приходить до Отця, як тільки вони приходять до Отця» або «через Отця». Ісус сказав, що Він і Отець — одне, але це твердження не уточнює, у чому полягає їхня єдність; щоб це зрозуміти, треба звернутися до решти Святого Письма. Вони нерозривні, єдині за своєю природою, славою та честю. Однак хрещення Ісуса, те, що Ісус навчався послуху, як зазначено в Посланні до Євреїв, тощо, свідчать про те, що вони є окремими особами і відрізняються за роллю та рангом.

Додаткову відповідь див. у книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 180–181.

Питання: Чи підтверджує Ів. 14:8–9 пантеїзм, оскільки Ісус сказав, що Він у Отці, а Отець у Ньому, як стверджують деякі прихильники релігій «Нової ери»?

Відповідь: Ні, оскільки Трійця — це не пантеїзм. Той факт, що Отець перебуває в Ісусі, не означає, що Отець перебуває в усьому, навіть у купі сміття. По-друге, Бог-Отець — це істота, що має розум, волю та емоції, а не безособовий всесвіт. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 181–182, для більш розгорнутої відповіді.

Питання: Чи означає те, що в Ів. 14:9 Ісус сказав, що кожен, хто бачив Його, бачив Отця, що Отець теж має фізичне тіло?

Відповідь: Ні. Навпаки, цей вірш краще використовувати для того, щоб показати, що Отець не має фізичного тіла. Оскільки кожен, хто бачив Ісуса, бачив Отця (який перебуває в Ісусі), цей вірш натякає (хоча й не доводить), що Отець не мав би фізичного тіла. Див. «Повну книгу відповідей на біблійні запитання», с. 84–85, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як, згідно з Ів. 14:10–11, Отець перебував в Ісусі?

Відповідь: Можливо, у спосіб, дещо подібний до того, як Ісус перебуває в нас. Отець, Син і Дух Святий залишаються окремими, але ніщо в Писанні не вказує на те, що між ними існує розділення. Як зазначає Патрік Ірландський (бл. 389–461 рр. н. е.), якщо листочки трилисника можуть бути окремими, але не розділеними, то Трійця може мати три окремі, але не розділені особи.

Питання: Як у Ів. 14:12 християни можуть творити більші діла, ніж творив Ісус?

Відповідь: Ті більші діла, які ми маємо чинити, не слід розуміти як наше «показування себе», а радше як більші й численніші діла для Царства. Християни звершували більші діла, ніж ті, що до того часу звершив Ісус, принаймні чотирма взаємодоповнюючими способами.

Значення: Хоча Ісус нагодував 4 000 і 5 000 людей, у Діях 2:41 записано, що завдяки проповідям апостолів було спасено понад 3 000 осіб. Безумовно, спасіння людей важливіше, ніж просто нагодувати їх на один день. Звичайно, з того часу християни нагодували набагато більше, ніж 5 000 людей.

Цифри: У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 145, зазначається, що в Діях 2:41 згадується більше людей, які спаслися, ніж за весь час земного служіння Ісуса.

Спосіб: Святий Дух не був вилитий на всі народи аж до П’ятидесятниці. Обіцянка, що вони будуть чинити більші діла, міститься в обіцянці Ісуса про прихід до них Утішителя в Євангелії від Івана 14:15–18, 25

Територія: Хоча Ісус, перебуваючи на землі, ніколи не залишав досить невеликої географічної території, у Діях 1:8 Він послав Своїх послідовників не лише до Юдеї та Самарії, а й до кінців землі.

Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання» (с. 58–59), «Складні вислови Біблії» (с. 502–503), «Ось це хороше запитання» (с. 48–49) та «Біблійний коментар віруючого» (с. 1546) для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 14:13–14 це твердження про прохання в ім’я Ісуса [нібито] не містить жодних обмежень?

Відповідь: Воно уточнюється двома способами.

Явно: Ісус вжив тут слово «ви», і Він звертався безпосередньо до учнів, а не до всіх, хто заявляв, що слідує за Богом.

Неявно: ми молимося до нашого Небесного Отця, і наш Небесний Отець знає, що для нас найкраще, навіть краще, ніж наші земні батьки.

Питання: Що означає термін «Помічник» у Ів. 14:16?

Відповідь: Серед іншого, грецьке слово «помічник» тут означало юридичного захисника, згідно з «Новою Женевською навчальною Біблією» (New Geneva Study Bible), с. 1692, та «Новим міжнародним біблійним коментарем» (New International Bible Commentary), с. 1255. Крім того, грецька мова дозволяє розрізняти «іншого того самого роду» та «іншого іншого роду». Грецьке слово «аллон» (allon) у цьому контексті означає «іншого того самого роду, що й Ісус», згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 146. Там також зазначено, що грецьке слово «параклетос» (parakletos) означало особу, яка допомагала поруч як радник, адвокат, заступник або посередник.

Згідно з «Біблійним коментарем віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1547, слово «молитися» тут не означає, що нижча за статусом особа просить вищу особу про послугу. Це слово означає, що хтось звертається з проханням до рівного собі.

Питання: Чому саме, згідно з Ів. 14:16, світ не може прийняти Святого Духа, Духа Істини?

Відповідь: Ісус назвав кілька пов’язаних між собою причин.

Світ є неосвіченим, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 16:3. Але, як показує Послання до Римлян 1:18-19, неосвіченість не завжди є невинною; особливо коли люди придушують істину.

Деякі люди у світі буквально «ненавидять» Ісуса, як Ісус і передбачав у Євангелії від Івана 15:18, 24.

Дехто є брехунами, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 8:55. Дехто може брехати іншим, але може також брехати й собі.

У деяких «є інші справи», бо вони поклоняються іншим ідолам — чи то іншим релігіям, чи грошам, чи алкоголю тощо. «Ті, хто поклоняється марним ідолам, втрачають благодать, яка могла б бути їхньою» — Йона 2:8 (NIV)

Деякі люди не є Божими вівцями, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 10:26.

У них немає місця для мого слова, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 8:37

У зв’язку з попереднім: якщо хтось не вірить, що Ісус є тим, за кого Він себе видає, той помре у своїх гріхах, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 8:24.

Світ вороже ставиться до осуду свого матеріалізму та гріха. Люди не хочуть Святого Духа, який викриє їх у гріху та відсутності праведності, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 12:8-10.

Нарешті, ніхто не може прийти до Ісуса, якщо не притягне його Отець, як сказав Ісус у Євангелії від Івана 6:44.

Питання: Чи стверджував християнин з Малої Азії близько 160 р. н. е. на ім’я Монтанус, що він є втіленням Утішителя, як стверджує скептичний «Довідник Азімова по Біблії» (с. 988) у Ів. 14:16-17?

Відповідь: Азімову слід було б обмежитися написанням наукової фантастики, оскільки в цьому випадку він помилився у фактах. Монтанус справді стверджував, що є пророком, через якого промовляв Утішитель (параклетос), але ніхто (крім Азімова) не казав, що Монтанус був втіленням чогось чи когось. Тертуліан був найвидатнішим представником «конфесії» монтаністів, а його обширні твори вважалися православними і широко використовувалися православними християнами після нього. Насправді, Кипріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) мав звичку говорити: «Принесіть мені мого вчителя», коли хотів, щоб хтось приніс йому книги Тертуліана для вивчення.

Питання: Чи є «Помічник» у Ів. 14:16 «Божественною Наукою», як стверджувала Мері Бейкер Едді, засновниця Християнської Науки, у книзі «Наука і здоров’я з ключем до Писань» (с. 55, 271)?

Відповідь: Ні, Помічник у вірші 26 — це Святий Дух, і про нього говориться як про «Його», а не як про «воно», як це було б у випадку з Божественною Наукою. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), стор. 183, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи було в Ів. 14:16–26; 15:26; 16:5–15 пророцтво про Мухаммеда в Новому Завіті як про Параклета, або Святого Духа, як стверджують деякі мусульмани?

Відповідь: Ні. Якби це було правдою, то мусульмани вірили б у ці п’ять речей (у що вони, як правило, не вірять).

1. Мухаммед прославляв Ісуса. (Ів. 16:14)

2. Аллах послав Мухаммеда в ім’я Ісуса. (Ів. 14:26)

3. Мухаммед також був посланий Ісусом. (Івана 16:7)

4. Мухаммед прийняв мудрість Ісуса і відкрив її нам. (Івана 16:15)

5. Мухаммед був «у» апостолах. (Івана 14:17)

Отже, жоден обізнаний мусульманин не повірить, що ці вірші стосуються Мухаммеда. Ці вірші, мабуть, стосуються іншої особи, яку послав Бог.

З іншого боку, можливо, мусульманам слід прославляти Ісуса, якщо вони вважають, що Мухаммед робив це, спираючись на ці вірші. Однак один імам сказав мені, що мусульманам слід хвалити й прославляти Ісуса, хоча й не поклонятися Йому.

До речі, слово «параклетос» зустрічається в Івана 14:6 у рукописі p75 (Bodmer 14/15), датованому кінцем II або, можливо, III століття, у рукописі p66, датованому серединою II століття, та в Синайському рукописі.

Також Тертуліан вчив, що Параклет, Утішитель, діяв у серцях людей за його часів (193 р. н. е.) у праці «Про моногамію», розд. 3, с. 61

У творі Гегемонія (IV століття) християнин Архелай також обговорював, як Паракліт у Євангелії від Івана 14–16 є Богом Святим Духом, у праці «Суперечка з Манесом», розділи 34–35, стор. 208–209

Див. книги «Коли запитують секти» (с. 182–183) та «Коли запитують критики» (с. 419–420) для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи свідчить Ів. 14:18 про те, що Христос є Богом-Отцем, як стверджують п’ятидесятники-оністи?

Відповідь: У книзі «Коли запитують сектанти», с. 183–184, зазначається, що п’ятидесятники-однобожники плутають дії Ісуса з Його сутністю. Те, що Ісус не залишить нас сиротами, не означає, що Він є тією самою істотою, що й Отець. Коли Ісус хрестився, Він не обманював і не вводив людей в оману, а також не вдавався до вентирології, коли Отець промовляв з Неба. Отець не сказав: «Це я сам, у якому я маю вподобання». Натомість Отець сказав: «Це Мій Син, у якому я маю вподобання».

Питання: Як у Ів. 14:22–24 Ісус відкривається християнам, а не світу?

Відповідь: Звісно, кожен може щось знати про Ісуса. Однак лише християни знають Ісуса особисто, бо Ісус живе в наших серцях.

Питання: Як у Ів. 14:27 мир Ісуса, Князя миру, відрізняється від миру світу?

Відповідь: Мир світу є зовнішнім і тимчасовим, оскільки залежить від зовнішніх обставин. Мир Ісуса є як внутрішнім, так і зовнішнім, і він є тривалим, оскільки не залежить від зовнішніх обставин.

У певному сенсі, так само як людина, що стоїть на порозі смерті, залишає заповіт, щоб забезпечити своїх дітей і благословити їх, так і Ісус дарує Своїм дітям Своє благословення та обіцянку забезпечення. Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1548, для отримання додаткової інформації.

П: Як у Ів. 14:27–28 Отець більший за Ісуса?

Відповідь: На землі Ісус зрекся Себе, і, звісно, тоді Отець був більшим за Ісуса. На Небі Ісус займає підпорядковану роль щодо Отця. Бог Ісуса — це Отець. Див. 1 Коринтян 11:3; 15:25–28; Матвія 12:18; Ефесян 1:3, 17; Івана 1:33; 14:16, 26, 28; Римлян 8:26–27.

Отець не є більшим за Ісуса у двох аспектах:

Природа (Филип’ян 2:6). (Докладніше див. працю Іларія «Про Трійцю», 9:2 та 7:27.)

Честь. Див. Івана 5:18; 5:23; Колосян 2:9-10; (Ісая 44:6; Об’явлення 1:8 у порівнянні з Об’явленням 1:17-18; 22:13)

Як показує Івана 5:18, батько за своєю природою рівний синові, якого він породив. Інакше твій батько мав би бути більшим за тебе, твій дід — більшим за нього, а твій сотий предок мав би бути надлюдиною. Люди створюють речі, але «породжують» лише людей. Бог створив творіння, але «породжує» лише Бога, Свого Єдинородного Сина. Обидва вони отримують честь і хвалу в Об’явленні 5:9, 12–14.

У книзі «Now That’s a Good Question» (с. 43–44) проводиться розмежування між хибним уявленням про «меншовартість» Сина та істинним поняттям «підпорядкування» Сина. Р. С. Спроул додає: «Це одна з причин, чому церква завжди сповідувала вчення, яке називається підпорядкуванням Христа». Для отримання додаткової інформації див. книги «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 27), «Енциклопедія біблійних труднощів» (с. 375), «Коли запитують критики» (с. 420), «Повна книга біблійних відповідей» (с. 110), «Біблійні труднощі та уявні суперечності» (с. 240–241), «Складні вислови Біблії», с. 503–505, та «Коли запитують секти», с. 184.

Питання: У Ів. 15:1 чим «справжня лоза» відрізняється від звичайної лози?

Відповідь: Грецьке слово, що тут перекладається як «справжня», означає не стільки «справжня» проти «фальшивої», скільки «справжня» або «оригінальна» проти «імітації» чи «копії». Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 152, для отримання додаткової інформації.

Питання: Яка ще метафора про виноградну лозу згадувалася в Євангелії від Івана 15:1 до цього?

Відповідь: Ісус міг виголосити ці слова або перебуваючи у верхній кімнаті, або йдучи з неї до Оливної гори, або ж на самій Оливній горі на захід від Єрусалима. Якщо вони проходили повз храм, то перед ним була велика золота лоза з гілками, що символізувала народ Ізраїлю. Псалом 80:8–16, Єзекіїль 17:1–6, Єремія 12:10–11 та Ісая 5:1–7 — у всіх цих місцях Божий народ порівнюється з виноградною лозою. Бог сказав: «Бо виноградник Господа Саваота — це дім Ізраїлю, а люди Юди — Його улюблена лоза. Він чекав на справедливість, а ось — гноблення; чекав на праведність, а ось — крик про допомогу» (Ісая 5:7 (NKJV)).

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 150, та «Євангельський коментар до Біблії», с. 869, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Ів. 15:1 (KJV) означає «виноградар»?

Відповідь: Це фермер або той, хто доглядав за виноградниками та врожаєм.

Питання: У Ів. 15:1, у чому полягає різниця між тим, щоб бачити Ісуса як виноградну лозу, що тримає гілки разом, і тим, щоб бачити людей як тих, хто тримає гілки разом?

Відповідь: У Єремії 2:21 виноградною лозою був Ізраїль. Але тут Ісус використовує іншу метафору: саме Він, а не Ізраїль, є виноградною лозою в Івана 15:1. Якщо ваша церковна організація приділяє більше уваги людям, які її об’єднують, ніж Ісусу, який її об’єднує, вам слід запитати себе, чи перебуваєте ви у правильній організації.

Що ви думаєте про цей цитату? «Бог — у тихому, ледь чутному голосі. Усі ці показання, звинувачення — це все від диявола, це все корупція. Ну ж бо! Ви, прокурори! Ви, ті, хто дають неправдиві свідчення! Нехай все пекло закипить! Ви, палаючі гори, вилийте свою лаву! Бо я врешті-решт вийду на вершину. Я маю чим похвалитися більше, ніж будь-хто інший. Я — єдина людина, яка коли-небудь змогла утримати цілу церкву разом від часів Адама. Переважна більшість усіх стояла за мною. Ні Павло, ні Іван, ні Петро, ні навіть Ісус ніколи цього не зробили. Я хвалюся, що жоден чоловік ніколи не зробив такої справи, як я. Послідовники Ісуса втекли від Нього; але Святі останніх днів ще ніколи не втікали від мене. Ви знаєте моє щоденне життя та розмови. Я перебуваю серед доброчесного й доброго народу. Як же я люблю чути виття вовків! Коли вони зможуть позбутися мене, зникне й диявол. Протягом останніх трьох років я веду записи про всі свої вчинки та дії, бо постійно тримаю на службі кількох добрих, вірних і справедливих писарів: вони супроводжували мене всюди, ретельно фіксували мою історію та записували, що я робив, де бував і що говорив; тому мої вороги не можуть звинуватити мене в будь-якому дні, часі чи місці, бо я маю письмові свідчення, що підтверджують мої дії; і мої вороги не можуть довести проти мене нічого». Джозеф Сміт, засновник мормонізму. «Історія Церкви», т. 6, с. 408–409

А як щодо цього цитати, яка є дещо м’якшою? У «Dictatus Papae» (ймовірно, 1075 р. н. е.) папа Григорій VII сказав: «Римська Церква була заснована лише Богом; лише римського папу можна по праву називати вселенським; лише він може користуватися імператорськими регаліями; лише його ноги мають цілувати всі князі; лише він може скидати імператорів; його самого ніхто не може судити; Римська Церква ніколи не помилялася і не помилятиметься у вічності». «Тематична історія християнства» Остіна, с. 165.

Питання: Як у Ів. 15:3 Ісус міг сказати, що всі вони чисті, якщо Юда зрадив Ісуса?

Відповідь: Пам’ятайте, що на той час Юда вже пішов і не був присутній, коли Ісус говорив.

Питання: Що означає слово «залишатися» у Ів. 15:4?

Відповідь: Слово «залишатися» (meno грецькою) має велике значення у всіх писаннях Івана. Воно зустрічається 11 разів у 15-му розділі Євангелія від Івана, 40 разів у всьому Євангелії від Івана та 27 разів у посланнях Івана.

Подібно до гілки на виноградній лозі, це означає лише одне: жити, залишаючись приєднаним до лози. Гілка може бути повністю відокремлена, якщо її зрізати. Або життя гілки може бути відірване від лози, і гілка гине. Цікаво, як дерева втрачають листя восени. Дерево виробляє корк, який зупиняє надходження води та поживних речовин до листя чи гілки. Без поживних речовин вони гинуть, втрачають зчеплення і опадають. Дерева іноді втрачають гілки й влітку. Коли гілка не отримує сонячного світла, вона не виробляє цукрів чи плодів, і дерево її відрізає.

Більше інформації див. у «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт», с. 325.

Питання: Як, згідно з Ів. 15:4, християни перебувають у Ісусі?

Відповідь: По-різному.

Довіряючи Йому, щоб Він вів нас крок за кроком.

Слухаємося Ісуса не лише з почуття обов’язку, а з готовністю, цілковито й з радістю, бо знаємо, що Божий шлях — найкращий.

Молитва має бути ключовою рисою нашого життя.

Прагнення до Ісуса, бажання бути з Ним і молитва про Його повернення.

П: У Ів. 15:6, чи означає те, що гілка відкидається, що справжній віруючий може втратити своє спасіння?

Відповідь: Цей вірш говорить, що той, хто не залишається в Ісусі, може бути відкинутий і спалений. Крім цього, існують два способи тлумачення цього вірша.

1. Усі повинні погодитися з тим, що, оскільки Бог знає все і знав ще до народження будь-кого, хто потрапить до Неба (обранці), то деякі потраплять до пекла, навіть якщо вони були членами церкви і зовні виглядали як християни. Однак жоден з обраних не загине, а всі відкинуті загинуть, оскільки Всезнаючий Бог знав це заздалегідь.

2. Справжні християни розходяться в думках щодо того, чи може людина справді народитися згори, а потім або втратити своє спасіння, або свідомо відмовитися від нього й потрапити до пекла. Див. обговорення у листі до Євреїв 6:4–14 та в Посланні до Ефесян 1:14, щоб дізнатися більше про це питання.

Питання: Як у Ів. 15:8 віруючі приносять плід у Христі?

Відповідь: Зверніть увагу, що головне тут — не вивчати щось, не навчати інших і не здійснювати служіння, а приносити плід. Віруючі приносять плід у Христі принаймні трьома способами:

Подібність до Христа: Внутрішньо ми повинні приносити плід Духа, і це має свідчити про те, що ми стаємо дедалі більш благочестивими.

Милосердя та пожертви: Ми повинні допомагати як віруючим, так і невіруючим, присвячуючи свій час, гроші та допомагаючи пригнобленим.

Навернені та учні: Ми можемо допомагати, готуючи ґрунт, сіючи насіння Євангелія та збираючи врожай, щоб привести людей до віри в Ісуса Христа. Ми також можемо наставляти інших християн і допомагати повертати тих, хто відійшов від віри.

Результати полягають не в тому, що ви робите, а в тому, що проростає в житті інших людей.

Питання: Чи, згідно з Ів. 15:8, люди є безплідними, якщо вони не приводять інших до Христа, як це навчає одна незвичайна група?

Відповідь: Ні. Ми не знаємо, чи привів Єремія за своє життя до Бога хоч когось, але він все одно служив Богові як ефективний пророк і проповідник. Це один із видів свідчення про принесення плоду, але це навіть не зазначено серед плодів Духа в Галатам 5:22-23. Див. додаткову відповідь у розділі «Коли запитують секти».

Питання: Чи повинні ми, з огляду на Ів. 15:14-15, і надалі називати себе слугами Христа?

Відповідь: Так. Петро, який чув ці слова з перших вуст, як ніхто інший міг би зрозуміти, що мав на увазі Ісус. У 2 Петра 1:1 Петро назвав себе слугою (а точніше — рабом) Ісуса. У Римлянам 1:1, Філіп’янам 1:1, Тита 1:1 та Якова 1:1 Павло та Яків також називають себе рабами Христа Ісуса.

Незалежно від того, чи тлумачити це так, що Ісус не називає учнів «лише слугами», чи «слугами», Ісус каже, що Він не називає їх просто слугами. Ісус не говорить про те, як повинні називати себе Божі діти.

Питання: Якими, згідно з Ів. 15:15, мають бути наші вчинки як слуг Христа, і якими — як друзів Христа?

Відповідь: Бути слугою Христа — це добре, а не бажати бути слугою Христа — це неправильно. Але тут Ісус говорить, що є набагато більше, ніж просто бути слугою Христа. Давайте подивимося на це з нашої точки зору, а потім — з Божої.

З нашої точки зору

Якби ми були лише слугами, то слуга робить те, що йому кажуть; принаймні, коли за ним спостерігають. Слуга часто не переймається результатом чи успіхом. Слуга може бути слугою лише певний час і дбати лише про те, що відбувається в короткостроковій перспективі, перш ніж піти далі. Мислення поза рамками, пошук кращих способів робити справи, прояв ініціативи чи впровадження інновацій — це, як правило, не те, чим займаються слуги.

На відміну від слуги, друг — це наче партнер чи член родини. Він охоче робить те, що потрібно, навіть якщо йому про це не кажуть. Він дуже переймається результатом і успіхом плану свого господаря. Нас цікавить не лише те, чи проростуть квіти, а й те, які плоди залишаться, а які — ні.

Однак, як і слуга, ми все одно маємо господаря. Навіть син повинен слухатися своєї матері й батька. Ми можемо впроваджувати інновації та придумувати кращі способи дій, але лише в межах того, що наказав наш господар. Існують усілякі засоби для здійснення плану: насильство, залякування, примус, обман, шахрайство, крадіжка, і ми ніколи не маємо їх використовувати, незалежно від наших думок щодо того, наскільки ефективними, на нашу думку, вони були б у певній ситуації.

З Божої точки зору

Слузі не потрібно знати, що відбувається, а лише те, що йому наказано робити саме зараз. Щодо того, як саме він має щось робити, як співпрацювати з іншими, — про все це дбає його завдання.

На відміну від слуги, Бог часто хоче, щоб ми самі з’ясували, як щось зробити, а не просто виконували дії механічно, як слуга. Ми повинні проявляти ініціативу. Бог може доручати нам справи, які ми не можемо виконати самотужки, і все одно очікує, що ми їх виконаємо. Але замість того, щоб намагатися виконати марне завдання, зазнати невдачі й сказати Богу: «Я зробив усе, що міг», — Бог хоче, щоб ми співпрацювали з іншими віруючими й разом виконували це завдання. Те, що ви можете чи не можете зробити самостійно, не використовуючи інструменти та співпрацівників, яких дав вам Бог, насправді не має значення; важливо те, що ви можете чи не можете зробити за допомогою цих інструментів та співпрацівників, яких дав вам Бог, у силі Святого Духа. Ми часто відкриваємо свої таємні плани на майбутнє друзям. Так само робить і Бог. Ми хочемо знати Божу волю щодо нас, але ми також повинні прагнути пізнати Його серце.

Однак, як і у випадку зі слугою, на нашому життєвому шляху все ще траплятиметься багато речей, які Бог вирішив не відкривати нам, або принаймні не відкривати нам поки що. Можуть бути й інші події, які вже сталися з нами, і ми досі не маємо уявлення, чому Бог дозволив цьому статися. Як сказав один християнський автор: «Ми не повинні ображатися на те, що залишається незрозумілим». Бог — не просто наш друг, а наш найкращий друг; але Він все одно залишається нашим Господарем.

Питання: У Ів. 15:16 у якому сенсі не вони обрали Христа, а Христос обрав їх?

Відповідь: Цей уривок можна розглядати двояко.

Безпосередній контекст — це посвячення в апостоли. Христос міг би вибрати будь-кого, щоб бути Його апостолами, і Він вибрав саме їх. Він благословив їх, вибравши їх; вони не робили Ісусу ніякої послуги.

Дехто вбачає тут загальний контекст Божого обрання до спасіння.

Незалежно від того, чи вірите ви, що цей конкретний уривок має саме таке значення, Біблія вчить, що Бог обрав нас ще до початку часів. Отже, очевидно, що Бог обрав нас ще до того, як ми обрали Його. Крім того, Рим. 3:11-12 та інші уривки показують, що ми навіть не змогли б обрати Бога, якби не Боже дію в нашому житті.

Питання: Що в Ів. 15:16 мається на увазі під «плодом, що залишається», і що під «плодом, що не залишається»?

Відповідь: 1 Коринтян 3:12-15 проливає світло на це питання. Діла, які нібито вчинені для Бога, але насправді вчинені з гордості, заздрості чи інших злих мотивів, Бог не визнає і не винагородить. Так само і ті вчинки, які вчинені не з безбожних мотивів, але з небогоугодних мотивів, таких як прагнення матеріального багатства, також будуть належним чином засуджені.

Існує щонайменше п’ять видів плодів.

Внутрішні: Характер визначається тим, ким ти є, коли думаєш, що ніхто не дивиться.

Зовнішні: наші вчинки приносять плоди — або добрі, або погані.

Матеріальні: Наші пожертви на Божу справу та на користь бідних і нужденних беруться до уваги, як це було з Корнілієм у 10-му розділі Діянь.

Євангелізація та наставництво: У Посланні до філіп’ян Павло сказав, що самі філіп’яни були його радістю та вінцем.

Наші діти та ті, за ким ми піклуємося в церкві: До попереднього пункту входить те, як ми виховуємо своїх дітей, і як старійшини піклуються про тих, хто перебуває під їхньою опікою. Вони відповідальні за свої власні рішення, але ми несемо відповідальність, піклуючись про них.

Питання: У Ів. 15:17, у чому полягає різниця між особливою любов’ю до інших віруючих та утворенням «кліки»?

Відповідь: Немає нічого поганого в тому, щоб мати друзів, з якими ти ближчий, ніж з іншими. І, звісно, ми повинні не лише відчувати романтичні почуття, а й мати дружні стосунки зі своїм подружжям, які є ближчими, ніж інші дружні стосунки. Але коли твоя дружба з невеликою групою друзів є закритою і не допускає сторонніх, то це може бути «дружба, що пішла не так». Тож запитайте себе: «Ваша дружба є відкритою чи закритою?» Існують деякі невіруючі (і навіть плотські християни), від яких вам слід триматися подалі, якщо вони постійно спокушають вас до гріха.

Питання: Як, згідно з Ів. 15:18, світ ненавидів Ісуса?

Відповідь: Двома способами:

За іменем: Люди зазвичай не вживають імена Будди, Конфуція чи Мухаммеда даремно. Здається, вони вживають даремно лише слова «Бог» та «Ісус».

За характером: Дехто відкидає все, що пов’язано з Христом. Дехто, знаючи багато про Христа, відкидає Його; інші ж свідомо не хочуть нічого знати про Христа.

Питання: Як, згідно з Ів. 15:22, 24, прихід Ісуса зробив деяких людей більш відповідальними за свої гріхи?

Відповідь: Добра новина полягає в тому, що Бог не притягує людей до відповідальності за те, чого вони не знають (Рим. 4:15; 5:12). З іншого боку, 2 Петра 2:22 та інші вірші показують, що люди зазнають більш чи менш суворого суду, коли відкидають істину, виходячи з тієї істини, яку вони знали.

Питання: Чому, згідно з Ів. 15:23, ніхто не може ненавидіти Ісуса, не ненавидячи при цьому й Отця?

Відповідь: Як частини Трійці, Отець, Син і Святий Дух є однаковими за своєю природою, призначенням та честю, і наша покірність, служіння та любов до Одного є такими ж, як і до іншого.

Питання: Як ви вважаєте, чи слова в Ів. 16:2 про «вигнання вас із синагоги» включають у себе й вигнання християн із церкви?

Відповідь: Так, це означає вигнання з релігійного зібрання. Мартіна Лютера, анабаптистів та Джона Веслі — усіх їх вигнали з їхніх церков. Багатьох справжніх християн не приймають у деяких ліберальних церквах.

Питання: Як, згідно з Ів. 16:2-3, хтось міг вважати, що робить послугу Богу, вбиваючи учнів Ісуса?

Деякі випадки переслідувань християн

Відповідь: Багато людей мали дуже спотворені уявлення про Бога. Нижче наведено неповний перелік переслідувань християн з боку релігійних людей та, де це відомо, тисяч убитих.

Питання: Чому в Ів. 16:5 Ісус сказав, що ніхто не питає, куди Він іде, якщо Тома [нібито] запитав про це в Ів. 14:5?

Відповідь: Насправді Тома НЕ запитував, куди йде Ісус. У Євангелії від Івана 14:5 Тома лише запитує, як вони можуть знати дорогу, оскільки він стверджує (а не запитує), що вони її не знають. Ісус щойно сказав, що вони знають дорогу, а Тома каже, що вони ще не знають дороги.

Складається враження, що Ісус просто чекав, поки хтось запитає, як пізнати шлях, щоб Він міг відкрити цю істину про Себе в Євангелії від Івана 14:6-7. Жоден інший єврейський вчитель не стверджував, що саме він сам є шляхом. Ісус був не просто вчителем істини, який вказував шлях, — Він Сам і був тим шляхом.

Але після того, як Ісус відкрив це, і люди пізнали шлях, бо знали Ісуса, ані Тома, ані хтось інший не виявляв особливого інтересу запитати Ісуса, куди Він піде або через що Йому доведеться пройти.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 16:5 Ісус сказав, що ніхто не питає, куди Він іде, адже Петро насправді запитав про це в Євангелії від Івана 13:36?

Відповідь: Спочатку дві речі, які не є частиною відповіді, а потім сама відповідь.

X Звернувся до всіх, крім Петра: Ісус міг жестом вказати на інших 10 учнів, не включаючи Петра, і сказати: «Чому жоден із вас не питає, куди Я йду?» Хоча технічно це можливо, Іван був очевидцем, і ці уривки не дають жодних підстав вважати, що Ісус розрізняв запитання Петра та те, що інші не запитували.

X Ісус забув, що Петро запитав: Хоча на землі Ісус був безгрішним, але як смертна людина, Писання не говорить, що Ісус завжди міг пам’ятати кожну деталь, особливо під великим тиском. Хоча це пояснення має перевагу простоти, я вважаю, що є краще пояснення.

Грецький дієслівний час і послідовність вчення Ісуса: Коли Петро й Тома вперше поставили свої запитання, Ісус не міг дати їм вичерпної відповіді, доки вони не дізналися про роль Ісуса як Шляху, Істини та Життя і не дізналися про Святого Духа. Після цього Ісус запитує: «Та ж ніхто з вас не питає мене (теперішній час), куди ти йдеш?» У «Розширеному перекладі Вюеста» сказано: «питає мене».

У книзі «The Expositor’s Greek Testament», т. 1, с. 835, зазначено, що учні були настільки занурені у власний смуток через відхід Ісуса, що навіть не подумали запитати, куди Він піде. У «New International Bible Commentary», с. 1257, сказано, що це запитання було поставлене через їхнє збентеження, а не через справжнє бажання дізнатися, куди йде Ісус.

Питання: Як у Ів. 16:8–11 Утішитель викриває світ у гріху, праведності та суді?

Відповідь: Принаймні двома способами.

Прямо й внутрішньо Святий Дух переконує людей, що вони повинні каятися у своїх гріхах і прийти до Бога.

Опосередковано та зовні Святий Дух діє через людей, щоб привести інших до Христа.

Питання: Чому в Ів. 16:12 Ісус не сказав їм усього, що їм потрібно було знати?

Відповідь: Відповідь міститься в Івана 16:13. Зрештою Бог все-таки сказав їм усе, що їм коли-небудь потрібно було знати, просто вони не сприйняли цього одразу. Ось чому їм, як і нам, потрібен Святий Дух, щоб вести нас, даючи нам необхідне наставництво для кожного дня.

Це чудово ілюструє одна прекрасна історія. Колись жив багатий цар, який дуже любив свого сина. Раз на рік син приходив до батька й просив про щорічну кишенькову суму. Цар давав її, і більше не бачив сина цілий рік. Крім того, що цар любив свого сина, він був ще й мудрим. Наступного року, коли син прийшов, батько дав йому грошову допомогу лише на один день. Якщо син хотів отримати допомогу на наступний день, йому доводилося приходити й розмовляти з батьком. Так само, якщо ви віруючий і справді не отримуєте від Бога того, що вам потрібно, можливо, вам слід щодня приділяти більше часу молитві до Нього.

Див. «Коли критики запитують», с. 421, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи є Дух Істини, про який йдеться в Ів. 16:12–13, Бахауллою?

Відповідь: Ні, Дух Істини тут — це дух, а не особа. Це той самий Святий Дух, про якого щойно говорив Ісус у Євангелії від Івана 14–16. Не можна стверджувати, що в Івана 16:12–13 слово «дух» стосується однієї особи, а в Івана 14:16–18, 25–26; 15:26; 16:5–11; 16:14–15. Святий Дух зійшов у день П’ятидесятниці, а не в XIX столітті, коли зародилася релігія бахаї. Див. книгу «Коли запитують сектанти», с. 186, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Ів. 16:13 Святий Дух веде до всієї істини?

Відповідь: Західні люди часто сприймають істину насамперед як істинні чи хибні твердження. Однак людина може мати рацію в багатьох незначних питаннях і водночас дуже помилятися в найважливіших. Людина може бути чесною у своїх купівельно-продажних справах, але при цьому служити релігії, яка є брехнею.

Істина — це Ісус, а не лише істинні доктринальні твердження. Саме перебування в істинному Ісусі веде нас до істинних доктринальних тверджень, а не доктрина, яка замінює Духа, що веде нас до Христа. Звичайно, у Небі ми також знатимемо всі істинні доктринальні твердження.

Справжні християни одностайні щодо наступного:

1. Бог є Святий, люблячий, добрий, справедливий, всемогутній, всезнаючий і всюдисущий.

2. Ми згрішили і всі потребуємо Спасителя

3. Ісус, Своєю смертю та тілесним воскресінням, є єдиним шляхом до спасіння.

4. Ми повинні покаятися та повірити в Ісуса.

5. Усі ми повинні вести святе життя.

Багато інших важливих питань.

Справжні християни розходяться в думках щодо наступного:

Точне значення хрещення та те, чи слід його здійснювати лише для віруючих, чи також для немовлят.

Чи краще відвідувати богослужіння в суботу чи в неділю.

Чи можна працювати в суботу чи неділю.

Точне значення Вечері Господньої.

Чи повинні християни брати участь у війні або брехати, щоб врятувати життя від злих людей.

Баланс між Божим предопределением і свободою волі людини.

Тисячоліття та час Великого піднесення.

Правильна кількість книг у Старому Завіті.

Чи можуть справжні християни втратити своє спасіння.

Інші другорядні та дрібні питання.

Питання: У Ів. 16:13 сказано, що Святий Дух веде до всієї істини, тож чому між справжніми християнами існує так багато розбіжностей?

Відповідь: Див. обговорення Ефесян 4:4 для відповіді.

Питання: Як, згідно з Ів. 16:20–22, смуток учнів перетворився на радість?

Відповідь: Це сталося драматично після воскресіння, коли вони знову побачили улюбленого Ісуса. Це станеться з усіма учнями Христа, коли ми помремо й підемо, щоб бути з Ісусом на Небі.

Питання: У Ів. 16:23, чи маємо ми молитися до Ісуса про щось, чи лише просити Отця?

Відповідь: Молитва «Отче наш» звернена до Отця, і, здається, до Отця зверталися частіше, ніж до Ісуса. Однак звертатися з проханнями до Ісуса цілком прийнятно, як це зробив Степан, сповнений Святого Духа, коли двічі звертався до Ісуса у Діях 7:59-60.

Питання: Чи означає Ів. 16:24, що ми можемо отримати все, чого забажаємо, у молитві, як стверджують деякі вчителі руху «Слово-Віра»?

В: Павло, безперечно, так не вважав, оскільки він просив, щоб «терня в тілі» було від нього усунуто, але цього не сталося. Крім того, Павло вперше звернувся до галатів саме через хворобу, і, ймовірно, він не хотів хворіти, хоча Бог використав хворобу Павла на благо. Іоанна 16:24 закликає нас просити, але це відбувається в контексті перебування в Ньому. Тож просіть про все, про що, на вашу думку, Бог хоче, щоб ви просили, але терпляче усвідомлюйте, що Бог, як мудрий батько, скаже «ні» як щодо речей, про які ви знаєте, що Бог не хоче, щоб ви їх мали зараз, так і щодо речей, про які ви думаєте, що Бог хоче, щоб ви їх мали, але Бог знає краще. Див. «Коли запитують члени сект», с. 186–187, для додаткової відповіді.

Питання: Чому в Ів. 16:25 Ісус говорив притчами навіть до Своїх власних учнів?

Відповідь: Можливо, ця проста аналогія допоможе пояснити. Уявіть собі шкільного вчителя, який викладав математику, лише читаючи лекції: без домашніх завдань і без контрольних робіт. Не маючи потреби давати зворотний зв’язок, учні незабаром стали б самовдоволеними у своєму навчанні. Крім того, для таких предметів, як математичний аналіз, рівняння з частинними похідними та аналіз скінченних елементів, складність полягає не в рівняннях, які треба запам’ятати, а в поняттях, які треба осягнути та застосувати. Хоча Ісус ніколи не давав письмових тестів, натомість Він ставив запитання, загадки та притчі. Треба було знати Боже Слово, щоб хоча б сподіватися зрозуміти щось із цього. Крім того, простого вивчення слів теж недостатньо. Нам потрібно розмірковувати над істинами, щоб осягнути поняття, які Бог повідомив нам у Біблії.

Ми не повинні зневірюватися, коли деякі частини Біблії нам важко осягнути. Подобається це нам чи ні, але Ісус визнавав, що іноді навіть навмисно говорив нечітко. Схоже, що процес пізнання глибоких істин Біблії, з відповідним роздумом і міркуванням, є майже таким же важливим, як і досягнення самої мети — пізнання цих глибоких істин.

Питання: Чому зміст молитви в Ів. 17 повністю відрізняється від молитви про те, щоб ця чаша минула, викладеної в Гефсиманському саду (Мт. 26:36–46; Мк. 14:32–43; Лк. 22:39–47)?

Відповідь: Тому що це були різні молитви. Молитва з Ів. 17, найімовірніше, відбулася в Гефсиманському саду, хоча могла бути й трохи раніше. У будь-якому разі, молитва, описана в синоптичних Євангеліях, безумовно, відбулася після великої священицької молитви з Ів. 17, оскільки вартові заарештували Його саме тоді, коли Він молився. Див. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 9, с. 161, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що саме означає у Ів. 17:1 вираз «настала година»?

Відповідь: Це означає три різні, але пов’язані між собою речі.

1) Настала година, коли Він мав завершити Своє земне служіння й зробити щось важливіше — пролити Свою кров на хресті за наші гріхи. Див. Ів. 12:23, 27. Це була та «година», коли Ісус мав покинути цей світ (Ів. 13:1).

2) Щоб це сталося, від Нього мала бути відібрана Божа фізична охорона. До цього ніхто не міг доторкнутися до Ісуса чи заподіяти Йому шкоду. Чому? «Бо ще не настала Його година» (Ів. 7:30; 8:20). Це було неможливо, бо Отець не дозволив би цього.

3) Нарешті, це мала бути та «година», коли панує темрява (Лк. 22:53). Ісус не боявся цієї темної години; Він знав, що це було необхідним перед Його найбільшим тріумфом. Це подібно до піхотинців, які повільно й обдумано відступають перед ворогом, перш ніж кавалерія розгорне пастку й оточить ворога, щоб знищити його (як це сталося з римською армією при Каннах).

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1556, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи дає Ісус у Ів. 17:2 вічне життя лише тим, кого Отець дав Ісусу?

Відповідь: Так. Християни погоджуються, що Ісус дарує вічне життя всім, кого Отець дав Ісусу, і лише тим, кого Отець дав Ісусу. Кальвіністи та некальвіністи розходяться в думках щодо того, чи відіграють наші рішення та віра, яку Бог виростив у нас, якусь роль у виборі Отцем тих, кого Він дарує Ісусу, чи ні.

Питання: У Ів. 17:3 Ісус сказав: «А це є вічне життя: щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого Ти послав». Як же ми можемо називати Ісуса Богом?

Відповідь: Термін «Бог» у Біблії вживається по-різному. «Бог» тут, у Івана 1:1 (перше вживання) та Євреїв 1:9 (друге вживання), означає Отця. Однак не можна використовувати це як доказ того, що Ісуса не можна називати Богом, оскільки термін «Бог» у Івана 1:1 (друге вживання) та Євреїв 1:9 (перше вживання) стосується саме Ісуса.

На мій погляд, у твердженнях Свідків Єгови про те, що Івана 17:3 вказує на те, що ми не повинні називати Ісуса Богом, є не одна, а дві проблеми.

1) Свідки Єгови, здається, не послідовні у своїх твердженнях. Якщо вживання слова «Бог» стосовно Отця в цьому місці означало б, що Ісус не є Богом, то вживання слів «Бог» і «Господь» у зв’язку з тим, що Ісус є Господом, означало б, що Отець не є Господом.

У 1 Солунян 4:16а згадується: «Сам Господь зійде з неба з криком, з голосом архангела та з трубою Божою» (KJV). Оскільки тут Ісус є Господом, чи означає це, що Отець не є Господом?

Подібно до цього, у книзі Девіда Ріда «Відповіді Свідків Єгови: вірш за віршем» (с. 82) зазначається, що якби називання Отця Богом якимось чином виключало Ісуса з числа Богів, то називання Ісуса нашим «єдиним Господом» у Юди 4 виключало б Отця з числа Господів. Ще гірше для їхньої позиції те, що Святий Дух також називається Господом у 2 Коринтян 3:17.

«Бог [Отець] і Господь Ісус» також згадується в Посланні Якова 1:1; 1-му Посланні до Солунян 1:3; 3:11, 13 та в інших місцях.

2) Свідки Єгови, здається, не є тут чесними перед собою. Якщо вони стверджують, що «Бог та Ісус» означає, ніби неправильно називати Ісуса Богом, то вони самі називають Ісуса Богом у своєму перекладі « » (Свідки Єгови) у Івана 1:1 та Євреїв 1:9. Свідки Єгови мали б сказати, що в цьому вірші Ісус не є Богом, з огляду на вживання слова «Бог»; і ми можемо погодитися з таким твердженням.

Свідки Єгови мусять погодитися з християнами в тому, що в Писанні існують різні визначення / вживання слова «Бог». Окрім посилань на фальшивих богів (1 Коринтян 8:5-6; Буття 31:30, 33), існує три справжні вживання слова «Бог».

Отець. Галатів 1:1, Ефесян 1:2–3, 17, Євреїв 1:9 (2-ге вживання), Івана 17:3 тощо.

Ісус. Євреїв 1:9 (1-ше вживання); Івана 1:1, 19; Осії 1:7; Ісаї 7:14; 1 Івана 5:11, 12 проти 21; Колосян 2:9 та Матвія 1:23

Святий Дух. Римлянам 8:9-16; Луки 1:35; 1 Івана 4:12, 13, 15-16; 1 Коринтян 3:16 проти 1 Коринтян 6:19; Дії 5:4.

Питання: У Ів. 17:3а, чи грецький текст говорить: «Це означає вічне життя — те, що вони пізнають Тебе…», чи «Ось що є вічне життя: щоб вони пізнали Тебе…» (NIV), як у більшості перекладів?

Відповідь: Це другий варіант, який відповідає більшості перекладів; вираз «їхнє сприйняття» є дещо натягнутим. У грецькій мові перше дієслово estin (Стронга 2076) означає «є» і походить від слова «бути». У списку Стронга, що містить 14 значень, також зазначено «означає». Друге дієслово, ginuskusi (Стронга 1097), означає «щоб вони пізнали Тебе». Конкорданс Стронга вказує, що це слово вживається у найрізноманітніших контекстах і має багато значень.

Ось різні переклади Івана 17:3а.

«І це є життя вічне, щоб вони пізнали Тебе…» (KJV)

«І це є вічне життя, щоб вони пізнали Тебе…» (Буквальний переклад Гріна)

«І це є вічне життя, щоб вони пізнали Тебе/тебе…» (RSV, NRSV, рання версія NASB, NKJV)

«Ось що таке вічне життя: щоб вони пізнали Тебе…» (BSB, NIV)

«Це й є вічне життя, щоб вони пізнали Тебе…» (NASB 1995, NASB 2020)

«Отож вічне життя означає пізнання Тебе…» Переклад Вільямса

«І це є вічне життя, а саме, щоб вони мали досвідне пізнання Тебе,…» (Розширений переклад Вуеста)

Питання: Чому в Ів. 17:4 Ісус сказав, що завершив Свою справу ще до розп’яття?

Відповідь: Напередодні Свого арешту Ісус побачив, що в цьому житті Йому, по суті, вже нічого не залишилося зробити. Відтепер усе буде робитися з Ним. Можливо, Ісус думав про те саме, коли сказав Петру, що той опиниться в подібній ситуації (Ів. 21:18-19).

Див. книгу «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 39, та «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 162–163, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: У Ів. 17:5, оскільки Сам Ісус мусив просити Отця про щось, чи означає це, що Він був меншим за Отця?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати три моменти.

На землі Ісус добровільно зрекся Себе, як показує Филип’ян 2:7. Він втомлювався (Івана 4:6). Ісус підкорився Отцю і навчився послуху, як показує Євреїв 5:7–8.

За природою та честю Обидва є однаковими, як показує Филип’ян 2:7. Так само, як земний син має ту саму та рівну природу, що й його батьки, так і Ісус має ту саму та рівну природу, що й Отець. Ісус має повноту Божества, згідно з Колосян 2:9. Усі повинні шанувати Сина так само, як шанують Отця, згідно зі словами Ісуса в Івана 5:23.

За роллю та рангом Отець посідає чільне місце в Трійці. Навіть після воскресіння Отець виконує роль Бога стосовно Бога-Сина, як показують Послання до Євреїв 1:8-9 та 1-е Послання до Коринтян 15:24, 27, 28.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 17:9 Ісус прямо відмовився молитися за весь світ?

Відповідь: Ісус не молився про те, щоб сталося те, про що Отець чітко сказав, що не станеться. І ми теж не повинні цього робити. У цьому випадку Ісус не молився про універсалізм, тобто про те, щоб кожна людина опинилася в Небі, а Пекло було порожнім. Єремії також було сказано не молитися за народ (Єр. 7:16, Єр. 11:14 та Єр. 14:11).

Як натякав Ісус у Ів. 17:16, світ є окремою системою, а Царство Боже — іншою. Люди цього світу часто не бажають бути частиною Царства Божого й жити вічно, поклоняючись Богові.

Див. «Коли критики запитують», с. 421, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Ів. 17:11, 21–22 християни є єдиними, так як єдині Отець і Син?

Відповідь: Існує кілька способів, у яких ми маємо бути єдині між собою, як єдині Ісус і Отець.

Гармонія: У Трійці немає суперечок чи конфліктів. Хоча справжні християни мають розбіжності з багатьох питань, ми згодні щодо основних засад віри, і нам не слід сперечатися чи сіяти розбрат серед інших справжніх християн.

Єдність мети: Отець і Син ніколи не діють всупереч один одному. Якщо ми виконуємо ту мету, яку Один має для нас, то це та сама мета, яку мають для нас Отець, Син і Дух.

Любов один до одного: Отець, Син і Дух мають повну й досконалу любов один до одного. Саме це є метою тієї любові, яку ми повинні мати один до одного.

Не зневажати одне одного: Ми не повинні вважати себе кращими чи ціннішими за інших, як показують Філіп’ян 2:3 та 1 Коринтян 10:12.

Однак Отець, Син і Святий Дух є Єдиним у деяких аспектах, у яких ми не є єдиними. Див. обговорення Івана 10:30, щоб дізнатися більше про те, як Отець і Син є одним Богом, а також про те, як вони є окремими істотами.

Питання: Як, згідно з Ів. 17:11, 14, 21, християни повинні бути у світі, але не бути від світу?

Відповідь: Ось перелік того, якими ми маємо бути у світі, а потім — частковий перелік того, якими ми не маємо бути від світу.

Добровільно у світі:

Взаємодіяти з людьми цього світу: Бути всім для всіх заради Євангелія, як сказав Павло в 1 Коринтян 9:19-23.

Підкорятися світським владам: ми повинні слухатися царів і правителів (1 Петра 2:13-15, 17; Римлянам 13:1-5), якщо вони не суперечать Богу, найвищій владі. Ми повинні сплачувати податки (Римлянам 13:6-7; Матвія 17:24-27).

Любіть людей у світі, оскільки Бог їх любить (Івана 3:16).

Сподіваймося на людей у світі та прагнімо, щоб багато хто спасся.

Моліться за людей у світі, за їхнє спасіння.

Піклуйтеся про людей у світі, задовольняючи їхні фізичні та духовні потреби.

Ми перебуваємо у цьому світі мимоволі: у наступному ми не маємо вибору.

Походження: ми створені Богом і народжені з плоті в цьому світі.

Фізично ми належимо до цього світу. Це включає страждання від болю, голоду, смерті та несправедливості в цьому житті.

Наслідки гріхів інших: так само, як немовлята іноді страждають від наслідків вживання їхніми матерями наркотиків та алкоголю, ми всі піддаємося стражданням через гріховні вчинки інших. Дійсно, оскільки ми народилися у грішному світі, ми всі страждаємо від наслідків гріха Адама, як показує Римлянам 5:12-17.

Спокуса є спільною для всіх у цьому світі, як сказано в 1 Коринтян 10:12.

Добровільно не від світу:

Ми взяли на себе зобов’язання перед Богом: Бог збирає тих, хто уклав із Ним завіт (Псалом 50:5), прийняв водне хрещення (1 Петра 3:20; Євреїв 10:22), визнав свою віру (Євреїв 10:23) та має чисту совість перед Богом (1 Петра 3:21).

Не любити світ: ні пожадливість тіла, ні пожадливість очей, ні гордість життя, як сказано в 1 Івана 2:15-17.

Не любити так, як любить світ: ми не любимо лише тих, хто нас любить, але любимо навіть своїх ворогів, як заповідає (а не просто пропонує) Ісус у Луки 6:27-36.

Не мати тих самих мотивів: ми не маємо тих самих стандартів, прагнень, мотивації та джерела сили, що й світ. Ми не просто живемо за обставинами. Як зазначив Джин Гетц у своїй книзі про Послання до філіп’ян, більшість речей робиться з однієї з трьох причин: надія на нагороду, страх перед покаранням та бажання здаватися кращою людиною в очах себе та інших. Хоча Біблія ніколи не критикує ці мотиви (і ми теж не повинні цього робити), у нас є вища мотивація — любов агапе, яку світ не може зрозуміти.

Інші цінності: У нас інший критерій значущості, цінності та сенсу життя. Ми були створені для Божої слави (Ісая 43:7; Ефесян 1:6).

Не вступати в ярмо з невіруючими у шлюбі, стосунках, бізнесі та в інших сферах, як вказує 2 Коринтян 6:14-18. (Якщо ви одружені з невіруючим, не прагніть розлучення, як наказує 1 Коринтян 7:12-15).

Ми мимоволі не належимо до цього світу: («Мимоволі» не означає «небажано», а скоріше те, що для віруючих це не є вибором чи можливістю)

Доля: Вибрані прямують до Неба. Ми повинні дбати про те, щоб не влаштовувати собі тут «занадто комфортне життя», оскільки це лише тимчасове місце для нас. Ми є чужинцями та приходьками на цій землі (1 Петра 2:9, 11).

Святий Дух, що живе в нас: У всіх справжніх віруючих живе Святий Дух (Римлянам 8:9-16).

Діти Божі: Хоча Бог створив усіх людей, ми є дітьми Божими. Святе Письмо вважає невіруючих не дітьми Божими (Івана 1:12–13; Римлян 8:14–16; Ефесян 2:3–5; 1 Івана 3:1–2).

Див. книгу «Ось це хороше запитання», с. 249–250, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: Як у Ів. 17:19 Ісус міг освятити Себе, якщо Він і так був безгрішним?

Відповідь: «Освятити» НЕ означає просто перестати грішити. Насправді це означає бути відокремленим для Бога або присвяченим певній меті. Багато (добрих) справ, які Ісус робив — спілкуючись із людьми, зцілюючи хворих, навчаючи тощо — тепер відійшли на другий план, оскільки Він був присвячений одній справі: підготовці до смерті на хресті. Так само, як у Старому Завіті первосвященик проходив обряд, щоб бути відокремленим як первосвященик, так і Ісус мав пройти обряд (хоч і болісний) становлення нашим первосвящеником.

Християни покликані не просто не грішити, а бути освяченими для Христа. Ми повинні жити «освяченим» життям, присвяченим Богові. Звісно, це передбачає утримання від гріховних речей, але в позитивному сенсі це означає, що ми маємо бути відданими, як солдат, спортсмен чи фермер. Павло докладніше говорить про це, хоча й не вживаючи самого слова «освячений», у 2 Тимофія 2:3-6. Ми освячені, відокремлені Богом, щоб жити й чинити добрі діла для Нього. Але ми маємо обов’язок слідувати за Святим Духом і втілювати наше освячення у житті. Петро ще більше наголошує на важливості того, щоб кожен із нас був освячений (святий) у 1 Петра 1:13-22. У 1 Петра 1:18 (NKJV) Петро протиставляє це «безцільній поведінці». Далі він говорить про те, що церква освячена як народ у 1 Петра 2:9-12.

Чи замислюєтеся ви іноді над тим, наскільки ваше життя відповідає Божим задумам? Звичайно, ви не можете оцінювати свої молитви, розмови та слова підтримки інших за світськими мірками. Але чи все одно ви замислюєтеся над цим? Можливо, Бог чекає, щоб саме ви замислилися над цим. Він терпляче чекає, поки ви захочете жити освяченим життям, щоб краще виразити свою любов до Нього та здійснити Його задуми.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 165, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1558, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 17:20–21, коли Ісус молився, щоб усі були єдині, чи стосується це однієї організації, як це вчили Римо-католицька церква, Православна церква, Коптська церква, місцева церква та багато Церков Христа?

Відповідь: Ісус говорив про те, щоб віруючі були єдині в дусі та єдині у спілкуванні. Ми маємо бути не просто «одним», а «єдиними у Христі» З часів Тертуліана (200 р. н. е.) існували християни в різних організаціях. Коли організація, яка називає себе «Єдиною Істинною Церквою Христа», спалює віруючих на вогнищі, як Яна Гуса, відлучає від Церкви віруючих, як Мартіна Лютера, розпочинає хрестові походи проти віруючих, як вальденсів, або влаштовує масове вбивство мешканців цілого італійського міста, справжні християни в ті часи повинні були втікати, а не бути єдиними з цією організацією. Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 187–188, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: Як Ісус міг часто приходити сюди, згадане в Ів. 18:2, якщо Він перебував у Єрусалимі лише того тижня?

Відповідь: Це був не єдиний раз, коли Ісус і учні перебували в Єрусалимі. Крім того, вони двічі на день проходили повз Гефсиманію, йдучи до Храму й повертаючись звідти. Не вистачало готелів і будинків, щоб розмістити всіх людей, які приїжджали до Єрусалима під час Пасхального тижня. Проте погода була гарною, тож більшість людей просто спали просто неба.

Питання: Чому, як зазначено в Ів. 18:3, воїни взяли з собою ліхтарі?

Відповідь: Ймовірно, вони взяли ліхтарі як для того, щоб бачити в темряві взагалі, так і тому, що думали, що, можливо, доведеться шукати Ісуса в саду всю ніч. Вони взяли мечі, щоб заарештувати Князя миру. Зверніть увагу, що Ісус зустрів їх біля воріт.

Питання: Як у Ів. 18:9 Ісус не втратив жодного зі Своїх учнів, якщо ж у Ів. 17:12 Він втратив одного (Юду)? (Це питання підняв мусульманин Ахмад Дідат.)

В: Після того, як Юда пішов, щоб зрадити Ісуса, Ісус у Євангелії від Івана 17:12 сказав: «Поки Я був із ними, Я захищав їх і зберігав їх у безпеці тим ім’ям, яке Ти дав Мені. Ніхто не загинув, крім того, хто був приречений на загибель, щоб збулося Писання» (NIV).

Ззовні на це можна поглянути так: жоден із дванадцяти учнів (включно з Юдою) не був фізично захоплений, заарештований, поранений чи іншим чином втрачений у Гефсиманському саду.

Однак краще розуміти це з духовної точки зору. Коли учні втекли, у Івана 18:9 сказано: «Це [втеча] сталося, щоб збулися слова, які Він промовив: “Я не втратив жодного з тих, кого Ти Мені дав”». (NIV) У духовному сенсі Юда справді був втрачений, але у Івана 18:9 є уточнення: «з тих, кого Ти мені дав». Юда не «став злим» лише наприкінці, а, згідно з Івана 12:6, крав гроші з скарбнички протягом усього служіння Ісуса.

Питання: Хто був первосвящеником у Ів. 18:12?

Відповідь: Анна був первосвящеником з 6 по 15 рік н. е. Його можна було називати первосвящеником так само, як колишнього президента Сполучених Штатів досі називають президентом. У Старому Завіті посада первосвященика була довічною. Однак Анна був усунутий з посади римським прокуратором Юдеї Валерієм Гратусом у 15 році н. е. Тодішнім первосвящеником був Каяфа, один із його чотирьох зятів. Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 873, та «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 170, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 18:12–19:16 скептик Барт Ерман запитує, чому Ісуса бичували посеред суду, а не після його закінчення. («Ісус, перерваний», с. 44)

Відповідь: По-перше, відбулося не один, а два судові процеси — єврейський та римський. По-друге, бичування відбулося в той момент, який, на думку Пілата, мав стати завершенням римського судового процесу. Після того як Пілат прийняв рішення, у Ів. 19:6 пояснюється, що саме зробив Пілат, а в Ів. 19:12 — чому. Пілат знав, що євреї прагнуть смерті Ісуса, але намагався звільнити Його. Він наказав побити Ісуса, а потім показав натовпу закривавленого Ісуса, сподіваючись, що цим їх задовольнить. Але натовп наполягав на смерті й висунув аргумент, якого Пілат не передбачав: Ісус назвав Себе царем, і якщо Пілат відпустить самопроголошеного царя, це буде виглядати дуже, дуже погано для Пілата. Отже, у Пілата не було вибору; визнати Ісуса негідним смерті погано відбилося б на Пілаті, якби до підозрілого імператора Тіберія дійшла звістка, що Пілат поблажливо ставиться до зрадників Риму.

Однак Ерман виходить з хибного припущення, що стародавні судові процеси обов’язково мали бути справедливими або відповідати сучасним стандартам. Наприклад, у 738/739 р. н. е. під час судового процесу в Іраку групу чоловіків звинуватили в тому, що вони не повернули чужі гроші. Їх змусили присягнутися, що вони цього не робили, потім їх побили батогами, а потім про їхню ситуацію повідомили халіфу. Вирок полягав у тому, що вони повинні були скласти присягу, а потім бути звільнені [як невинні]. Див. «Історію аль-Табарі», т. 26, с. 7, для отримання додаткової інформації.

Другий приклад стався у 743/744 р. н. е., коли халіф аль-Валід наказав своїй охороні побити Халіда, сказавши: «Нехай я почую його голос» (тобто, у муках). Потім Халіда ув’язнили, доки Юсуф ібн ‘Умар не привіз з Іраку гроші, щоб викупити Халіда. Халід не хотів, щоб його продавали, але у нього не було стільки грошей, скільки мав Юсуф, тож аль-Валід забрав гроші й продав Халіда. Юсуф спочатку катував Халіда, потім бив його батогом, а врешті-решт вбив його, прибивши до грудей дошку з шипами. І це сталося без того, щоб халіф чи хтось інший визнав Халіда винним у чомусь. Про це йдеться в «Історії аль-Табарі», т. 26, с. 176–177.

Третій приклад: того ж року Сулейман так сильно смикнув Юсуфа за довгу бороду, що вирвав йому кілька волосин. Після цього Юсуфа ув’язнили в «зеленому палаці». Халіф Язід заявив, що ув’язнив Юсуфа лише для того, щоб відправити його до Іраку й представити перед тими людьми, щодо яких він вчинив несправедливість. Про це йдеться в «Історії аль-Табарі», т. 26, с. 203–204.

Питання: Чи є якісь сумніви щодо порядку цих віршів у Євангелії від Івана 18:13–27?

Відповідь: Насправді ні. Ці вірші мають такий порядок у 55 текстах та групах текстів. Лише три джерела мають інший порядок.

У Синайському сирійському тексті (IV–VII ст.) порядок такий: 13, 24, 14–15, 19–23, 16–18, 25б–27. У працях Кирила (444 р. н. е.) порядок такий: 13, 24, 14–23, 24, 25–27. У рукописі 225 (написаному в 1192 р. н. е.) — 13а, 24, 13б–23, 24–27.

Питання: Чому в Ів. 18:28 священики вважали, що вони будуть осквернені, якщо увійдуть до судової зали Пілата?

Відповідь: Згідно з традицією фарисеїв, вони ставали нечистими не тільки в разі, якщо їли разом з язичником, але й якщо заходили до дому язичника, оскільки язичники їли нечисту їжу, а фарисеї вважали язичників нечистими. Фарисеї вважали, що це зробить їх нечистими на сім днів.

Ця точка зору була поширена не лише серед фарисеїв. Навіть Петро схилявся до такої думки, про що свідчать 10 розділ Діянь апостолів та 2:12–15 Послання до галатів.

Однак у Старому Завіті не було закону, який забороняв би їсти разом з язичниками. Цариця Естер їла разом з язичниками. Зверніть увагу, як фарисеї дуже переймалися ритуальною нечистістю, такою як спільна трапеза з язичниками, водночас готуючи замах на вбивство.

Питання: Що в Ів. 18:30 (KJV) означає слово «злочинець»?

Відповідь: Це сучасне слово, а також слово з Біблії короля Якова, яке означає «злочинець». Воно вимовляється як «МАЛ-е-ФАК-тор», з короткими голосними, за винятком «о».

Питання: У Ів. 18:31, оскільки євреям не дозволялося страчувати Ісуса, чому вони сказали: «За нашим законом він має бути страчений»?

Відповідь: Обидва твердження правильні. Євреї міркували, що згідно з єврейським законом Старого Завіту Ісуса слід стратити. Але римляни позбавили їх права на страту. Тому вони придумали спосіб змусити римлян стратити Ісуса за них. Див. «Коли критики запитують», с. 421–422, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Ів. 18:31, єврейська рада не могла стратити Ісуса?

Відповідь: Повноваження щодо страти були у них відібрані римлянами. Нижче наведено історичні свідчення.

1. Йосип Флавій у своїй книзі «Війна юдеїв», книга 2, розділ 8, пише: «І ось частина Юдеї, що належала Архелаю, була перетворена на провінцію, а Капоній/Копоній, один із римських вершників, був посланий як прокуратор, якому Цезар доручив владу над життям і смертю». Йосип Флавій також згадує, що Синедріон втратив повноваження щодо справ, що караються смертю, у праці «Старожитності юдеїв», 20.9. (Написано приблизно 93–94 рр. н. е.)

2. У Вавилонському Талмуді, «Сангедрін», розділ 4, після 37, recto. Раббі Рахман сказав: «Коли члени Синедріону виявили, що їх позбавили права вирішувати питання життя і смерті, їх охопило загальне збентеження; вони посипали голови попелом, а тіла вкрили волосяницею, вигукуючи: «Горе нам, бо скіпетр відійшов від Юди, а Месія ще не прийшов!» Це сталося приблизно у 7 році н. е. (Взято з книги Джоша Макдауелла «Докази, що вимагають вироку», т. 1, с. 169, та з книги «Ісус перед Синедріоном» Августина Леманна, 1886 р., у перекладі Юліуса Магата, NL#0239683, Бібліотека Конгресу № 15-24973. Див. також «Pugio Fidei», Мартіні, Раймунд, видано Де Возіном у 1651 р. (с. 148)

3. Талмуд: «Трохи більше ніж за сорок років до руйнування Храму у євреїв було відібрано право виносити смертні вироки». Єрусалимський Талмуд, Сангедрін, фоліо 24. (с. 147)

Питання: У Ів. 18:36 сказано, що Царство Ісуса не було з цього світу, тому що євреї відкинули Ісуса?

Відповідь: Пілат був римським намісником Юдеї (26–36 рр. н. е.), але навіть йому не дозволялося називати себе царем. У Юдеї нікого не можна було називати царем, крім царя Ірода. Дії 2:23 нагадували людям, що Бог заздалегідь знав, що Ісуса видадуть на смерть. Проте Ісус прийшов, пропонуючи всьому народу можливість бути в Його Царстві. Пропозиція була щирою, і те, що вони її відкинули, було їхньою власною провиною, а не провиною Христа.

Можливо, допоможе така аналогія. Якби 100 % усіх людей прийняли Істинного Бога, то 100 % усіх людей потрапили б до Неба; Пекло було б порожнім. Однак Бог знає, що вони цього не зроблять. Це вина самої людини, а не Бога, що вона втрачає щиру пропозицію Бога.

Питання: Чи може, згідно з Ів. 18:37, хтось бути з істини й не чути голосу Ісуса?

Відповідь: Зрештою, ні. Чи можете ви уявити собі когось, хто живе в Небі вічно і ніколи не чує голосу Ісуса? — Звичайно, ні. Так само, всупереч католицькій легенді, не Петро є воротарем Раю. Натомість саме Ісус є тими воротами, як показує Ів. 10:7,9. Як підкреслив Ісус в Ів. 10:1,3,8-9, кожен, хто потрапляє до Раю, проходить через Єдині Ворота. Навіть ті, хто потрапляє до Раю, померши як маленькі діти, проходять через Ісуса.

Питання: Що мав на увазі Пілат, коли в Євангелії від Івана 18:38 запитав: «Що є істина»?

Відповідь: Спочатку жарт із мораллю, а потім відповідь. Одного разу вченого, інженера та нечесного адвоката попросили назвати суму 1 + 1. Вчений сказав «2,0», інженер — «близько 2», а адвокат відповів: «А якою ви хочете, щоб вона була?». Деякі люди вважають, що істина є предметом переговорів або визначається демократичним голосуванням, лідером чи суддею.

Відповідь: Хоча Пілат міг би наївно поставити це запитання, оскільки ніколи не замислювався над цим питанням, це вкрай малоймовірно. Або він цікавився, яким, на думку Ісуса, є поняття істини, або ж Пілат зробив цинічне зауваження, дещо подібне до того, що сказав нечесний адвокат у попередньому анекдоті.

Сьогодні багато людей мало або взагалі не цікавляться істиною. Багато хто вважає, що вона для них не має значення. Дехто настільки занурився у релятивістське мислення, що вважає, ніби об’єктивної істини не існує. Тож не дивно, що Пілат не впізнав істину, коли вона була прямо перед ним.

Питання: У Ів. 18:38; 19:4, 6 Барт Ерман вважає значущим той факт, що саме в Євангелії від Івана Пілат тричі проголошує Ісуса невинним. Він стверджує, що якщо римляни визнали Ісуса невинним, то з цього випливає, що саме євреї вбили Христа. («Ісус, перерваний», с. 45)

Відповідь: Скептик Ерман згадує лише Євангеліє від Івана, тож складається враження, ніби він намагається налаштувати авторів Євангелій один проти одного, показуючи, що саме Іван наголошував на тому, що не Пілат визнав Ісуса винним. Однак у Євангелії від Луки Пілат також тричі визнавав Ісуса невинним (Лк. 23:4, 14, 22). Матвій також згадав про це в Матвія 27:24, а у Марка таких тверджень немає, лише натяки. Отже, якби Ерман намагався подати збалансовану, точну картину, я не розумію, чому він не згадав Луку так само часто, як згадав Івана.

Проте, незалежно від цього, було б неправдою стверджувати, що Іван «звільнив римлян від відповідальності» за смерть Ісуса. У Івана 19:1 сказано, що Пілат і римські воїни бичували Ісуса та наділи на нього терновий вінок. У Івана 19:23 сказано, що саме солдати (тобто римські солдати) розіп’яли Ісуса. Саме солдати Пілата, як зазначено на сайті , збиралися зламати Ісусу ноги, але потім прокололи Йому бік списом (Івана 19:33-34).

Нарешті, хоча в смерті Ісуса брали участь як єврейські провідники, так і римляни, не забувайте про те, що є ще важливішим. Хоча Ісус міг втекти перед своїм арештом у Гефсиманському саду, Він добровільно вирішив залишитися, щоб померти на хресті за наші гріхи. Отже, в ширшому сенсі саме наші гріхи та те, що Ісус любив нас настільки, що помер за них, привели Його на той хрест.

Питання: У книзі «Іоан 19:1–20:31» Ерман пише: «Євангеліє від Івана досить образно звинувачує “євреїв” у відкиданні та вбивстві Ісуса (розділи 19–20); а в одному жахливому уривку він фактично вказує, що євреї — не діти Божі, а діти диявола (Іоан 8:42–44). Важко спастися, якщо твій батько — сатана» (Jesus, Interrupted, с. 243).

Відповідь: По-перше, зверніться до попереднього питання, де наведено приклад того, як Ерман несправедливо звинувачує Івана. Неправильно цитуючи Писання, щоб зіграти «расовою картою», полеміка Ермана втрачає будь-яку видимість неупередженості. У відповіді три пункти.

1) У Івана 8:42-44 нічого не сказано про їхню здатність покаятися й спастися.

2) Іоанна 8:42–44а говорить про їхній духовний стан, а не про біологічне походження. Насправді, ймовірно, майже 100 % послідовників Ісуса на той момент були євреями. Людське походження Ісуса було таким самим, як і їхнє. Я не вірю, що Ерман серйозно вважав би, ніби Ісус говорив, що генетика Його матері походила від сатани.

3) Ісус не звертався до всіх євреїв; Він відповідав євреям, які ставили під сумнів Його походження. Якби сьогодні хтось назвав вас (евфемістично) позашлюбним нащадком, а ви відповіли, чи було б справедливо стверджувати, що ви говорили про всіх представників раси того, хто вас звинувачував? Ерман не є більш справедливим.

Нарешті, цікаво порівняти твердження Ермана тут, у книзі «Ісус, перерваний» (с. 243), з його твердженням у тій же книзі (с. 72), де він зазначає, що, на відміну від інших євангелій, Ісус «не мав жодного офіційного суду перед єврейською радою». Хоча я вважаю, що Ів. 18:12–26 вказує (хоча й не доводить) на офіційний суд, суть у тому, що Ерман не пояснює, чому, з одного боку, він вважає Івана антисемітом, а з іншого — чому, на його думку, в Євангелії від Івана Ісуса судили лише римляни, а не євреї.

Питання: Як виглядало римське бичування, про яке йдеться в Ів. 19:1?

В: Це було не те, що хотілося б пережити на власному досвіді. Батіг, який вони використовували, не був схожий на західний бичачий батіг. Натомість його називали «дев’ятихвостим котом», оскільки він мав дев’ять кінців. До кожного кінця було прив’язано шматочок металу або каменю. Навчений кат, який виконував побиття, прагнув не стільки заподіяти біль, скільки здерти якомога більше шкіри. Часто в’язня, якого мали розіп’яти, так і не розіп’яли, бо він не виживав після бичування. Зазвичай призначалося 40 ударів батогом, але наносили на один менше — 39, щоб показати, якими вони були добрими людьми. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 176, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як виглядали терни, про які йдеться в Ів. 19:2?

Відповідь: Терни походили від пустельних рослин і часто мали довжину понад один дюйм.

Питання: Чому в Ів. 19:2 на Ісуса наділи пурпурову мантію?

Відповідь: Пурпуровий барвник був дорогим, його отримували з молюсків мурекс, що мешкали вздовж фінікійського узбережжя. Пурпур був кольором королівської влади, і це було б саркастичним виразом претензій Ісуса на царство.

Питання: Чому в Ів. 19:8, 12 Понтій Пілат тут злякався?

Відповідь: По-перше, Пілат був язичником, а греки та римляни мали міфи про богів, які сходили серед людей і судили їх залежно від того, як до них ставилися. Однак ми не знаємо, чи вважав Пілат претензії Ісуса правдивими чи ні.

Понтій Пілат мав суперечливі цілі. Він не вважав Ісуса винним і, можливо, звільнив би Його. Однак, якщо б євреї звинуватили його в тому, що він не є другом Цезаря, дозволивши звільнити повстанського царя, то Пілат не міг би цього допустити. Римський імператор Тіберій часто був підозрілим, жорстоким і на той час хворів. Якби стало відомо, що Пілат відпустив на волю короля-суперника, це могло б дуже погано відбитися на його репутації. Однак у Матвія 27:19 сказано, що дружина Пілата надіслала йому повідомлення, в якому зазначила, що вона страждала уві сні через Ісуса. Отже, у Пілата були вагомі підстави для обережності. Хто був цей чоловік, заарештований лише минулої ночі, який зміг з’явитися у сні його дружини?

У Ів. 19:8-11 Пілат сказав, що має владу, але насправді він був маріонеткою в руках юдеїв і сатани. Юдеї хотіли смерті Ісуса, і вони хотіли, щоб провину за це поклали на Пілата, а не на них самих. Пілат це розкусив.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 338–339, та «Біблійний коментар експозитора», т. 9, с. 177, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Євангелії від Івана 19:9-10, коли ще люди бачили, що нічого поганого не сталося, але не мали моральної сміливості відстояти те, що було правильним?

Відповідь: На жаль, так вчинив Петро, збивши з правильного шляху Варнаву (Галатів 2:11–13). У Посланні до Римлян 14:16 нам наказано не робити цього. На жаль, так вчинили християни півдня США за часів рабства в Америці: більшість жителів півдня не мали рабів. Але навіть ті, хто їх не мав, не виступили і не сказали: «Експлуатація цих людей як рабів — це неправильно».

Світ вчинив так і щодо геноциду вірмен, під час якого в Туреччині в 1915 році загинуло до 1,5 мільйона людей. Президент США Вудро Вільсон намагався закликати світ вжити заходів, але ані Конгрес США, ані решта світу не захотіли нічого робити. Пізніше Гітлер сказав, що ніхто не зверне уваги на Голокост євреїв, бо ніхто не звернув уваги на геноцид вірмен. Навіть коли відбувався Голокост євреїв, до Перл-Харбора багато хто в США не переймався цією трагедією; вони лише не хотіли воювати самі (хоча й надсилали постачання союзникам). Лише після того, як США зазнали нападу в Перл-Харборі, про американців почали поширювати вислів: «Янки — чудові, коли нарешті з’являються».

До речі, чи знаєте ви, що сьогодні у світі може бути до мільйона рабів? Вони перебувають у Лівії та Судані. Хтось заступається за них?

На жаль, надто легко не відстоювати те, що є правильним.

Питання: У Ів. 19:11 чи є гріхи, які важчі за інші?

Відповідь: Деяких християн навчають, що всі гріхи однакові, але це не те, чого вчить Святе Письмо.

У Івана 19:11 Ісус сказав Пілату, що ті, хто видав Його Пілату, «вчинили більший гріх».

Богохульство проти Святого Духа відрізняється від інших гріхів тим, що воно є непростимим (Матвія 12:31, 32; Марка 3:28–30; Луки 12:10–11).

1 Івана 5:16-17 говорить про гріх, що веде до смерті (блюзнірство проти Святого Духа), та про інші гріхи, які до цього не ведуть.

У Посланні до Римлян 1:24-28 йдеться про те, що нечестиві люди віддаються дедалі більшій розпусті.

Єзекіїль 8:6, 13 показує, що деякі гріхи є для Бога огиднішими за інші.

У Матвія 23:14 Ісус каже, що фарисеї зазнають суворішого осуду.

У Матвія 23:15 сказано, що деякі учні фарисеїв будуть удвічі гіршими синами пекла, ніж вони самі.

У Луки 10:12 Ісус сказав, що на суді Содому й Гоморрі буде легше, ніж тим, хто відкинув Ісуса.

Навіть під час розп’яття, після того як Ісуса розіп’яли за намовою євреїв, вони не хотіли грішити, залишаючи тіло на хресті під час суботи. Яке лицемірство!

Однак, зважаючи на це, всі гріхи в одному сенсі однакові: навіть одного гріха достатньо, щоб завадити вам стати досконалими й потрапити до Неба, і навіть порушення одного закону достатньо, щоб визнати вас порушником закону (Якова 2:8-11)

Див. книгу «Ось це хороше запитання», с. 150–152, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 19:14-15 Пілат проявив зневагу до євреїв. Чому люди іноді виявляють зневагу до інших? Чи бувають випадки, коли нам слід це робити, а коли — ні?

Відповідь: Очевидно, Пілат хотів нагадати євреям, що він стоїть над ними, і не хотів, щоб вони вважали себе поважними. З іншого боку, Ісус у Євангелії від Івана 18:19-23, хоча й не виявляв зневаги, не підкорявся допиту первосвященика. Ісус не став відповідати на звинувачення, викладені в Євангелії від Марка 14:60-61. Це нічого б не змінило.

Хоча ми не повинні виявляти зневаги до людей, у Посланні до Римлян 14:16 нам наказано не дозволяти, щоб те, що добре, називали злом. Ісус міг уникнути конфронтації, якби вирішив зцілити людину прямо перед фарисеями у Євангелії від Марка 3:1-3, замість того, щоб сказати їй: «Встань перед усіма». Є випадки, коли ми повинні відстоювати свою позицію.

Питання: Що ми дізнаємося про розп’яття з Ів. 19:15?

Відповідь: У печері на північний схід від Єрусалима, що називається Гів’ат-ха-Мівтар, було знайдено останки чоловіка на хресті з оливкового дерева. З них видно, що чоловіка розіп’яли обличчям уперед, а один цвях був вбитий крізь обидві п’яти, що означає, що його ноги були повернені вбік. На хресті був додатковий кілок, який надавав деяку опору лівому стегну. Два цвяхи були в його зап’ястях (а не в долонях), де вони могли триматися. Грецьке слово, що означає «рука», включає й зап’ястя. Ноги були розтрощені одним ударом, який розтрощив праву ногу та тріснув ліву.

Див. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 9, с. 182–183, та «IEJ», т. 20, № 1, 2 (1970), с. 49–59 для отримання додаткової інформації.

Оцет, ймовірно, був кислим вином, яке мали при собі римські солдати. Кисле вино діяло б як в’яжучий засіб, що спричиняв би скорочення м’язів горла, завдяки чому він не міг би так голосно кричати від болю. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 184 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що, як правило, відбувається, коли хтось змінює свою приналежність, як описано в Ів. 19:15?

Відповідь: Вони голосно відмовлялися від підпорядкування Божому Царю, щоб перейти на бік Риму. Проте вже за 40 років вони повстали проти Риму, і євреї зазнали величезних людських втрат.

Лоза, що росте двояко, є слабкою, як показує алегорія в книзі Єзекіїля 17.

Чи знали ви, що в минулому у Франції колись було багато протестантів? У Франції було багато протестантів, яких називали гугенотами. Король Карл IX — католицький монарх, який ставився до протестантів толерантно. Щоб зберегти мир між католиками та протестантами, він влаштував шлюб своєї сестри Маргарити з протестантським аристократом Генріхом III Наваррським. Майже всі лідери гугенотів прибули до (антипротестантського) Парижа, щоб відсвяткувати весілля. Однак через кілька днів, 23–24 серпня 1572 року, католики вбили 30 000 гугенотів з мовчазної згоди короля ( ) за підбурюванням його матері, Катерини Медічі. Спочатку це сталося в Парижі, а потім поширилося по всій країні. Можливо, одним із чинників також стало те, що король Іспанії готувався надіслати до Франції велике військо. У будь-якому разі, Карл IX помер у 1574 році від туберкульозу.

Під час Другої світової війни союзники пообіцяли лідерам Філіппін та В’єтнаму, що їхні країни отримають незалежність, якщо вони чинитимуть опір японцям. Після війни США вирішили залишити Філіппіни під своїм контролем. Почалася партизанська війна, після чого США вирішили надати Філіппінам незалежність. Франції, яку повністю завоювала Німеччина, дозволили залишити собі В’єтнам. Во Нгуєн Зяп і Хо Ши Мін, який свого часу симпатизував США та Заходу, звернулися до Росії по допомогу у витісненні французів у період з 1946 по 1954 рік. Якби союзники дотрималися свого слова, В’єтнамська війна, можливо, ніколи б не відбулася.

Докладнішу інформацію див. у «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт», с. 339.

Питання: Що символізує те, що Ісус ніс свій хрест за межі міста (Ів. 19:17–18)?

Відповідь: Ймовірно, Ісус ніс важку поперечину, а не весь хрест. Так само Ісаак ніс дрова для власної жертви (Буття 22:1-6). Крім того, згідно з Мойсеєвим Законом жертву за гріх слід було виносити за межі табору (Вихід 29:14 та Євреїв 13:11 і далі). У цьому випадку те, що для нас найдорожче — жертва Ісуса, — було найбільш зневажене римлянами та євреями. Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 339, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Ів. 19:22 Пілат не погодився на прохання священиків не писати «Цар юдеїв»?

Відповідь: Пілат, очевидно, не бачив потреби йти назустріч Синедріону. Можливо, Пілат хотів, щоб цей напис не лише знеохочував бунтівників, а й слугував частиною «гри», спрямованої на ображення єврейської влади.

Пілат і священики не були в добрих стосунках. Цікаво, що єдиний раз, коли вони діяли злагоджено, тривав лише мить — коли сатана використав їх разом, щоб розіп’яти Христа.

Питання: У Ів. 19:23, чи був цей плащ рідкісним, оскільки він був безшовним?

Відповідь: Ні, він не був рідкісним, але мав більшу цінність. Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 477, внутрішній плащ зазвичай виготовляли з двох шматків тканини, зшитих між собою з боків. На с. 480 зазначається, що, оскільки одяг Ісуса був безшовним, він, ймовірно, був ціннішим за звичайний одяг зі швами. Висловлюється припущення, що його, можливо, подарувала Ісусу одна з жінок, які фінансово підтримували Ісуса та Його учнів.

Питання: Чи означає Ів. 19:26, що ми теж можемо вважати Марію своєю матір’ю?

Відповідь: Ні. Те, що Біблія наказує конкретній особі, не обов’язково означає, що так мають чинити всі. Наведемо абсурдний приклад: коли Бог наказав Єремії не одружуватися, це не означає, що всі християни не повинні одружуватися.

Ісус доручив Івану піклуватися про Марію так, як добрий син піклується про свою матір. Нам не потрібно піклуватися про Марію.

Питання: Чи надає Ів. 19:26 Марії роль «Посередниці» (співпосередниці) та «Викупительки» (співвикупительки), як це вважає Римо-католицька церква?

Відповідь: Зовсім ні. Сам факт, що Ісус згадав про Свою матір і навіть попросив Івана піклуватися про неї, не надає їй більше, ніж сказав Ісус. Біблія абсолютно нічого не говорить про те, що Марія є співвикупителькою чи співпосередницею. Насправді церковна традиція до 325 року н. е. абсолютно нічого не знає про ці нещодавно вигадані доктринальні помилки.

Ось найдавніші згадки про Марію як Посередницю.

Святий Бернард (1090–1153): «[Марію називають] воротами неба, бо ніхто не може увійти до того благословенного царства, не пройшовши через неї».

Святий Бонавентура (1221–1274): «Як місяць, що стоїть між сонцем і землею, передає останній усе, що отримує від першого, так і Марія виливає на нас, хто перебуває в цьому світі, небесні благодаті, які вона отримує від божественного сонця справедливості».

Альберт Великий (пом. 1280 р.): «Вона є Вселенською Розподільницею всіх небесних дарів».

Святий Антонін (помер 1459 р.): «Усі благодаті, які коли-небудь були даровані людям, прийшли через Марію». Святий Антоній (бл. 250–350 рр. н. е.) був іншою особою, і немає жодних письмових свідчень, що він говорив щось подібне.

Альфонс Марія де Лігуорі, канонізований як святий Альфонс у 1839 році (1750 р. н. е.), написав книгу «Слава Марії». Вона й досі видається під різними церковними імприматурами. Різні розділи книги мають такі назви: «Марія — наша Помічниця», «Марія — наша Посередниця», «Марія — наша Заступниця» тощо.

1935: Папа Пій XI під час радіопередачі надав Марії титул «Співвідкупителька». ₁

21 листопада 1964 року: У 8-му розділі Догматичної конституції Церкви, ухваленої Другим Ватиканським Собором та «урочисто проголошеної Його Святістю Папою Павлом VI», зокрема зазначено: 

«Отже, Отці Церкви справедливо розглядають Марію не лише як ту, що пасивно залучена Богом, але й як ту, що вільно співпрацює у справі спасіння людини через віру та послух. Адже, як каже святий Іриней Ліонський, вона, будучи слухняною, стала причиною спасіння для себе та для всього людського роду. Тому чимало ранніх Отців із радістю стверджують разом із ним у своїх проповідях… «смерть через Єву, життя через Марію». Цей союз Матері з Сином у справі спасіння виявляється від часу непорочного зачаття Христа аж до Його смерті»

«Піднята на небо, вона не відмовилася від цієї спасительної місії, а своїм багатогранним заступництвом продовжує дарувати нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона піклується про братів свого Сина, які все ще мандрують на землі, оточені небезпеками та труднощами, аж доки їх не приведуть до їхньої блаженної оселі. Тому до Пресвятої Діви звертаються в Церкві під титулами Заступниці, Помічниці, Благодійниці та Посередниці».

Додаткову відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 188–189.

Питання: Як у Ів. 19:28 Бог міг відчувати спрагу? (Це питання порушив мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Ми поклоняємося Богові, який особисто розуміє нашу спрагу та наші потреби. Якби Ісус ніколи не прийшов на землю, Бог ніколи б не пережив цих речей. Тож як би Бог міг коли-небудь співпереживати нам або розуміти наше людське становище? Але що, якби Всемогутній Бог, який може все, вирішив стати людиною? Ісус не лише каже нам бути вірними та витривалими, але й знає, як це іноді буває важко, і розуміє наші страждання. Мусульмани, звісно, скажуть, що Аллах усвідомлює біль кожного, але саме Ісус, а не Аллах, розуміє з власного досвіду, що таке наші страждання, бо Він теж страждав і переніс біль за нас.

Питання: Чому в Ів. 19:29 поруч був ісоп?

Відповідь: Ісоп — це мохоподібна рослина, яку, згідно з Виходом 12:22, кожен мав використовувати для окроплення крові пасхального ягняти на своїх дверях. Священики також використовували ісоп для проголошення прокажених чистими, як зазначено в Левиті 14.

Питання: Як виглядали губки в ті часи, згадані в Євангелії від Івана 19:29?

Відповідь: Сучасні губки часто є синтетичними. Тоді ж губки брали з морських губок — примітивних тварин, що ростуть на дні океану.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 19:30 Ісус сказав: «Звершилося»?

В: Грецьке слово «тетелестай», що вживається тут, було бухгалтерським терміном, який означав «сплачено в повному обсязі». Згідно з книгою «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» (с. 340), було знайдено папірусові квитанції, на яких було написано «тетелестай». Випробування було завершено, і завдяки смерті Ісуса та Його подальшому воскресінню наш викуп, необхідний для задоволення вимог справедливості, був забезпечений. Крик Ісуса був криком тріумфу, а не поразки.

Крім того, під час пасхальної вечері подавали чотири чаші. Друга чаша символізувала визволення від ангела смерті. Випивши її, глава родини промовляв: «Закінчено».

Питання: Чи часто в Ів. 19:33 ламали ноги страченим злочинцям?

Відповідь: Звичайно, кістки ламалися, коли когось страчували побиттям камінням. Під час розп’яття, судячи з опису, у цьому, мабуть, не було нічого несподіваного чи незвичайного. У 1968 році археологи знайшли скелет чоловіка, який загинув від розп’яття, і його гомілки були зламані одним ударом. Римляни називали цей удар crurifragium. Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 340, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи слід нам, згідно з Ів. 19:38, визнавати існування «таємних віруючих», таких як Йосип з Ариматеї?

Відповідь: Існує велика різниця між людиною, яка просто знає, що Євангеліє є істинним, та людиною, яка довіряє своє життя Христу. Очевидно, існували дві категорії таємних віруючих.

Ті, хто просто вірив: фарисеї в Євангелії від Івана 12:42-43 знали, що вчення Ісуса є істинним, але не йшли за Ним, бо «більше любили славу людську, ніж славу Божу». До інших, хто просто вірив, хоча й не таємно, належать Симон-маг у Діяннях 8:13, 18-20 та чинителі беззаконня в Євангелії від Матвія 7:21-23.

Ті, хто йшов за Ним: Йосип з Ариматеї не просто вірив, а йшов за Ним (Ів. 19:38). Він не протистояв Ісусу, і Йосип діяв відповідно до своєї віри. Варто замислитися над тим, коли Бог бажає, щоб віруючий був відкритим, а за яких обставин Бог бажає, щоб віруючий вірив таємно? Звичайно, одна й та сама людина може бути таємною в одній ситуації й відкритою в іншій.

Питання: У Євангелії від Івана 20:10–15 ангели зазвичай з’являються з крилами та німбами, чи не так?

Відповідь: Тільки в мистецтві, але не в Біблії, за винятком серафимів та херувимів.

Питання: Чому в Євангелії від Івана 20:14-16 Марія Магдалина не впізнала Ісуса?

Відповідь: Є три можливі причини, і всі вони можуть бути правдивими.

1. Марія не очікувала знову побачити Ісуса в цьому житті. Вона не намагалася впізнати Його.

2. Марія «знала», як тепер виглядав Ісус. Вона бачила Його понівечене тіло, біле від смерті. Коли вона побачила Ісуса живим, це зовсім не відповідало її очікуванням. Наприклад, іноді, коли я чекаю дзвінка від певного друга будь-якої хвилини, а дзвонить інший друг, мені потрібно секунда-дві, щоб впізнати його голос.

3. У Луки 24:16 Клеопас та інший учень не змогли впізнати Ісуса. Можливо, Марія теж тут тимчасово не змогла впізнати Ісуса.

Сьогодні дехто не впізнає Ісуса як того, хто походить від Бога, бо не хоче шукати чи знаходити нікого від Бога. Інші не впізнають Ісуса, бо Він не відповідає їхнім упередженим очікуванням. Нарешті, є й такі, хто бачив би і йшов за справжнім Ісусом, але їм заважають такі речі, як сатанів обман у вигляді фальшивої релігії, турботи цього світу, гріх та переслідування.

Питання: Чому в Ів. 20:17 Ісус сказав Марії не торкатися Його?

Відповідь: Безпосередньою причиною, яку назвав Ісус, було те, що Він ще не вознісся до Свого Отця. Пізніше, у Івана 20:27, Ісус попросив Томаса доторкнутися до Його боку та рук. Можливо, було просто доречно, щоб наступним, хто «обійняв» Ісуса, був Небесний Отець.

У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 44) зазначено, що для того, щоб Ісус став сповненням старозавітних жертв, було доречно, щоб як
«первістком» з 1 Коринтян 15:20-24, Ісус був представлений Богу-Отцю раніше за будь-кого іншого. Більше про первістки можна прочитати в Левит 23:9-14.

Питання: У Ів. 20:17 Ісус назвав Отця «моїм Богом»; чи доводить це, що Ісус не є Богом?

Відповідь: Ні. У Посланні до Євреїв 1:9 сказано: «…Тому Бог, Твій Бог, помазав Тебе…», де Ісус є Богом, а «Твій Бог» стосується Отця.

Слово «Бог», коли воно не стосується фальшивого бога, має в Біблії щонайменше чотири значення: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух і Бог у Трійці. Окрім того, що ці три особи є одним Богом, Отець також виконував роль Бога для Ісуса.

Див. обговорення Матвія 28:19, Ефесян 1:3, 17 і, особливо, Івана 13:3 для отримання додаткової інформації. Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання» (Complete Book of Bible Answers), с. 110, та «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 190, для отримання додаткової відповіді.

Питання: У Ів. 20:19, оскільки Ісус мав фізичне тіло після воскресіння, як Він потрапляв у закриті кімнати?

Відповідь: Навіть до Своєї смерті Ісус міг чудесним чином проходити крізь натовп (Лука 4:28–30). Навіть Філіпп був чудесним чином перенесений у Діях 8:39–40. Але тепер Ісус мав прославлене фізичне тіло. З одного боку, Ісус мав силу проходити крізь зачинені двері. З іншого боку, Він міг сидіти й їсти рибу. Його прославлене тіло ні в чому не було «меншим» за наше фізичне тіло, але воно було «більшим» за наше фізичне тіло, оскільки Його прославлене фізичне тіло не зазнавало болю, розкладу чи смерті.

Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання», с. 136, та «Коли критики запитують», с. 422–423, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Ів. 20:22, коли Ісус сказав: «Мир вам!» і послав їх, чи отримали вони Святого Духа ще до П’ятидесятниці?

Відповідь: Ні. Незалежно від того, чи був Святий Дух з ними якимось чином на той момент, вони не були наповнені Святим Духом аж до Дня П’ятидесятниці, описаного в 2-му розділі Діянь. Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання», с. 89–90, «Складні вислови Біблії», с. 508–510, «Коли запитують критики», с. 423–424, та «Коли запитують члени сект», с. 155–157, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи свідчить уривок з Євангелія від Івана 20:22–23 про те, що священики мають владу прощати гріхи?

Відповідь: Ні, якщо тільки священик не стверджує, що є одним із дванадцяти апостолів. До того, як було написано Новий Завіт, до того, як була утворена Церква, і до того, як Церква набула мудрості, щоб розрізняти різні секти, Ісус надав цим людям владу прощати або не прощати гріхи.

1. Там не сказано, що цей привілей був переданий папам чи будь-яким іншим наступникам, і

2. Там також не сказано, що священики отримали цю привілею.

3. Однак усі християни, незалежно від того, чи є вони духовенством, чи ні, можуть проповідувати, що Бог прощає наші гріхи.

Докладнішу інформацію див. у книгах «Коли запитують критики» (с. 424–425) та «Коли запитують члени сект» (с. 190–191).

Питання: Як у Ів. 20:23 учні отримали владу прощати або не прощати гріхи?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

Усі християни погоджуються, що в Ефесян 2:20 сказано, що Церква збудована на фундаменті апостолів і пророків. Отже, апостолам було надано право оголошувати гріх прощеним або непрощеним. Крім цього, деякі християни дотримуються однієї з двох додаткових точок зору.

Усі християни можуть оголошувати: У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 343) сказано, що не лише апостоли, а й Церква має «привілей оголошувати небесні умови щодо того, як людина може отримати прощення. Якщо хтось вірить в Ісуса, то християнин має право оголосити про його прощення. Якщо людина відкидає жертву Ісуса, то християнин може оголосити, що цій людині не прощено». Так само у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1569, зазначено, що апостоли мали владу проголошувати гріхи прощеними.

Лише учням було надано особливу владу проголошувати прощення гріхів. Вони використовували цю владу в Діях 5:1–11 (Ананія та Сапфіра), 1 Коринтян 5:3–5, 12–13 та 2 Коринтян 2:4–8 (нечестивець). У «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1569) згадуються й інші погляди, але рекомендується саме цей.

Питання: Чи мали папи протягом історії, як зазначено в Ів. 20:23, владу прощати гріхи?

Відповідь: Ні, принаймні з трьох причин.

1. Як визнають деякі католицькі богослови (наприклад, отець Фастіггі), багато корумпованих пап були безбожними, і вони опиняться в пеклі. У такому разі людина, яка далека від Бога і не є Його послідовником, не має повноважень прощати чи не прощати гріхи.

2. Немає жодних доказів існування папської спадкоємності.

3. Навіть якби існувала папська спадкоємність або апостольська спадкоємність, як вважали деякі в ранній Церкві, ланцюг спадкоємності був би розірваний. Коли папа бере участь у вбивстві попереднього папи, це розриває ланцюг. Коли папу скидають проти його волі, і його останнім вчинком є відлучення наступного папи від Церкви, то як відлучена особа може мати владу прощати чи не прощати гріхи, а потім передавати її своїм наступникам?

Питання: Чи може те, що в Ів. 20:24 Іван називає учня «Томою Дідимом», де «Дідим» означає «близнюк», означати, що він мав на увазі, ніби Тома мав дві думки, тобто був «сумнівним Томою», як це припускає «Посібник з Біблії» Азімова на стор. 994?

Відповідь: Ні. Усі визнають, що «Дідим» означає «близнюк», і жоден ранньохристиянський автор навіть не припускав, що «Дідим» може означати «той, хто сумнівається».

Питання: У Євангелії від Івана 20:24-25, чи справді це було те саме тіло, яке Ісус мав на землі?

Відповідь: Так. Наведемо простий приклад: людина може перенести операцію і повернутися додому з тим самим тілом, але вже оновленим. Так само Ісус мав те саме тіло, зі слідами від цвяхів і всім іншим, але це було прославлене тіло. Ісус не вдавався до обману, з’явившись Томасу, а був щирим і говорив правду, коли попросив Томаса переконатися самому, доторкнувшись до ран.

Іполит (225–235/6 рр. н. е.) у «Листі до певної королеви (або принцеси)», с. 240, пише: «Бо Він [Ісус], воскреснувши й бажаючи показати, що воскресло те саме (тіло), яке й померло, коли Його учні сумнівалися, покликав до Себе Томаса й сказав: «Простягни руку: доторкнися до Мене й поглянь, бо дух не має кісток і плоті, як бачиш, що Я маю».

Питання: Що в Ів. 20:25 сказано про те, що Ісуса прибили до хреста?

Відповідь: Свідки Єгови стверджують, що Ісуса прибили до «стовпа для катування», який, на їхню думку, був дерев’яним стовпом без поперечини. Вони показують ілюстрації, на яких руки Ісуса тримає лише один великий цвях. У грецькому тексті, і навіть у власному перекладі Свідків Єгови «Переклад Нового Світу», вжито слово «цвяхи» (у множині), отже, цвяхів було більше ніж один. Див. також книгу «Відповіді Свідкам Єгови: вірш за віршем», с. 82–83, для отримання додаткової інформації.

Я впевнений, що ранні християни знали, як помер Ісус, і ось що вони про це говорили.

У «Посланні Варнави» (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 12, с. 144, сказано, що Мойсей створив образ хреста, коли простягнув руки.

У Посланні Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 9, с. 143, сказано: «Бо [Писання] говорить: “І обрізав Авраам десять, і вісім, і триста чоловіків зі свого дому”. Що ж тоді було йому дано знати в цьому? Спочатку навчися вісімнадцяти, а потім — трьохсот. Десять і вісім позначаються так: десять — літерою I, а вісім — літерою H. Ви маєте [ініціали імені] Ісуса. А оскільки хрест мав виражати благодать [нашого спасіння] літерою T, він також каже: «Триста». Отже, він позначає Ісуса двома літерами, а хрест — однією».

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) «І чи не слід нам скоріше пов’язати цей прапор із подобою розп’ятого Ісуса, оскільки й Мойсей своїми простягнутими руками разом із тим, кого звали Ісус (Йошуа), здобув перемогу для вашого народу?» «Діалог із Трифоном», розд. 112, с. 255. Див. також розд. 111, с. 254

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) «…і те ягня, яке, за заповіддю, мало бути цілком запечене, було символом страждань на хресті, які мав перенести Христос. Адже ягня, яке запікають, запікається й оформлюється у формі хреста. Адже один вертел пронизує його наскрізь від нижніх частин аж до голови [вертикально], а інший — поперек спини, до якого прикріплені ноги ягняти [горизонтально]». «Діалог із Трифоном, євреєм», розд. 40, с. 214

Мінуцій Фелікс (210 р. н. е.) Людина, що поклоняється Богу з розпростертими руками, є знаком хреста. «Октавій» Мінуція Фелікса, розд. 29, с. 191

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) сказав, що за часів Мойсея люди мусили написати «Тау» (грецька літера «т») під час першої Пасхи, щоб ангел смерті обійшов їх. Вони цього не знали, але це був знак хреста Христового. «Відповідь євреям», розд. 11, с. 167–168

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «При кожному кроці й русі, при кожному вході й виході, коли ми одягаємося й взуваємося, коли купаємося, коли сідаємо за стіл, коли запалюємо лампи, на ліжку, на сидінні, у всіх звичайних діях повсякденного життя ми накреслюємо цей знак на чолі» («Венце» / De Corona 3.4).

Оріген (225–254 рр. н. е.) (уривок): «Мойсей, справді, піднімає руки; він не простягає їх. Ісус же, коли його піднесли на хресті й він мав обійняти своїми руками всю землю, каже: «Я простягнув руки до народу, що не вірить і що говорить проти мене»». Проповіді на книгу Вихід. Проповідь 11, с. 358

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) згадує, що Мойсей простягнув руки, і Христос вчинив так само. Його простягнута рука врятувала всіх. «Діалог про істинну віру», перша частина, розд. 11, с. 53

Методій (270–311/312 рр. н. е.) «Адже птахи, що літають високо в небі, розправляючи крила, утворюють фігуру хреста; і сама людина, простягнувши руки, також зображує те саме». «Три фрагменти про Страсті Христові», фрагмент 1, с. 399–400

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) «Мойсей, передбачаючи твердосердість того народу, підняв у суботу свої руки, тим самим символічно прикріпивши себе до хреста». «Про створення світу», с. 342

Атанасій, «Втілення», 25:3: «Адже лише на хресті людина помирає з розпростертими руками. Тому було доречно, щоб Господь також це переніс і розпростер Свої руки, щоб однією привернути стародавній народ, а іншою — тих, хто з язичників, і об’єднати обох у Собі».

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 рр. н. е.) «Таким чином, хрест возвеличив Його як фактично, так і символічно, щоб Його велич і сила стали відомими всім разом із Його стражданнями. Адже, простягнувши руки на хресті, Він явно розпростер Свої крила на схід і захід…» «Епітома до Божественних інститутів», розд. 51, с. 243.

Після 325 р. н. е.

Гегемоній (IV століття): «Там Мойсей, коли на нього напали, простягнув руки й боровся проти Амалека; а тут Господь Ісус… простягнув Свої руки на хресті й дав нам спасіння». «Суперечка з Манесом», розд. 44, с. 220

Існує язичницький графіті II століття, що зображує чоловіка, який поклоняється розп’ятому віслюку з розпростертими на хресті руками. Напис гласить: «Алексаменос шанує Бога», що, як припускають, є насмішкою над християнським воїном. (З http://www.jesuswalk.com/christian-symbols/cross)

Питання: Чи назвав Тома Ісуса Богом у Ів. 20:28?

Відповідь: На відміну від того, що можуть стверджувати Свідки Єгови, Тома, безперечно, так і зробив. Зверніть увагу, що у цьому вірші не сказано: «Тома сказав: „Мій Господь і мій Бог!“», а «Тома сказав Йому: „Мій Господь і мій Бог!“». Зверніть увагу, що у вірші не сказано «О, Господи!», ніби Тома дивився в небо і говорив це. Натомість Тома сказав Йому: «Мій Господь і мій Бог!» Крім того, Ісус ані не дорікнув, ані не виправив Тома за ці слова.

У книзі «Відповіді Свідків Єгови: вірш за віршем» (с. 84) також зазначається, що в їхній власній Біблії «Kingdom Interlinear» (1985 р.) під грецьким текстом правильно вказано: «Мій Господь і мій Бог».

Див. також книгу «Коли запитують члени сект», с. 191–192, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи був уривок з Ів. 21:1–25 доданий пізніше, як припускав один мусульманин, спираючись на твердження ліберальних скептиків?

Відповідь: Спочатку — те, що стверджувалося, а потім — відповідь. Вікіпедія зазначає: «Дослідники Нового Заповіту в основному сходяться на думці, що цей уривок не був частиною оригінального тексту Євангелія від Івана» (16.12.2018), цитуючи Ермана, Барта (13 лютого 2012 р.). «Дебати: „Чи втрачено оригінальний Новий Заповіт?“ (приблизно з 23:40)». The Ehrman Project. Переглянуто 15 січня 2013 р.

Відповідь: Ні, жодних доказів цього немає. У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 197, зазначено: «Немає жодних текстових доказів, щоб вважати 21-й розділ Євангелія від Івана пізнім доповненням до основної частини Євангелія. Кожен повний рукопис Євангелія від Івана містить його».

Один надійний доказ за відсутності протилежних доказів мав би бути достатнім для визначення, чи існував цей уривок у давні часи, чи ні. Але оскільки ми маємо дев’ять доказів, що свідчать про його наявність, і жодних протилежних доказів, то це має остаточно вирішити питання для всіх, хто ставить це під сумнів. (Я вважаю кілька згадок одного автора одним доказом.)

Стор. 66 (Папірус Бодмера II) містить більшу частину Євангелія від Івана, включаючи Івана 21:12, 17. Раніше вважалося, що він датується приблизно 175 роком н. е., але зараз вважається, що він датується приблизно 125–150 роками н. е.

С. 109 (= Папірус Оксиринхський 4448) Івана 21:18–20; 21:23–25 (III століття)

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.) та Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) містять 21-й розділ Євангелія від Івана, а також інші розділи. У Синайському кодексі спочатку не було 21:25 Євангелія від Івана, але, згідно з «Новим міжнародним біблійним коментарем» (с. 1263), воно було додано пізніше.

Далі йдуть пізніші рукописи: p122, Кодекс Беза, Кодекс Олександрійський, p59.

Письменник Татіан (помер 172 р. н. е.) у своєму «Діатессароні» — гармонії Євангелій — цитує кожен вірш 21-ї глави Євангелія від Івана.

Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.) цитує уривки з Івана 21:4, 5 як «Писання прославляє нас» та «в Євангелії» у книзі «Наставник», т. 1, розд. 5, с. 212.

Тертуліан (198–220 р. н. е.) цитує Івана 21:20 (не 13, а 4 слова, не 12 слів) у праці «Проти єретиків», розд. 22, с. 253.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує Івана 21:17 як слова Господа, звернені до Петра. «Трактати Кипріяна», трактат 1, розд. 4, с. 422. Він також переказує Івана 21:17, де Ісус запитав Петра, чи любить він Його, у «Листах Кипріяна», лист 2, розд. 1, с. 280.

Оріген (246–248 рр. н. е.) цитує останні 14 із 23 слів з Євангелія від Івана 21:25 у «Коментарі Орігена до Євангелія від Матвія», книга 14, розділ 11, стор. 502.

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) цитує 7 слів із середини Івана 21:18 (цитується не 13, не 7 і не 9 слів) як «послухайте слова Ісуса». Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розділ 45, с. 448

Питання: Як у Ів. 21:5–6 Ісус взяв на себе керівництво їхнім рибальством, і як, на вашу думку, Ісус бере на себе керівництво нашим?

Відповідь: Їм потрібно було ловити рибу: у Петра була дружина, і, ймовірно, всім їм потрібно було утримувати свої сім’ї. Їхні власні зусилля, як досвідчених рибалок, сьогодні не приносили жодного улову. Але коли вони послухалися Ісуса, результат перевершив їхні очікування.

Іноді, коли ми «ловимо» Євангеліє, ми покладаємося більше на свої вміння, ніж на Ісуса. Нам потрібно зупинитися й прислухатися до Ісуса.

Питання: У Ів. 21:7, у яких трьох речах Іоанн перевершував інших, і як нам слід наслідувати його приклад?

Відповідь: По-перше, Іван першим упізнав тут Ісуса. Іван добре знав Ісуса і міг легко впізнати Його голос. Слово Ісуса «paidia» тут можна перекласти як «хлопці» або «діти», так само як і «друзі», згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Заповіт», с. 344.

По-друге, Іван прагнув наблизитися до Ісуса. Хтось може вивчати Ісуса й знати про Нього скільки завгодно, але чи прагне він прийти до Ісуса й залишатися поруч із Ним?

По-третє, Іван стрибнув першим: хоча добре, що інші учні залишилися й привели човен до берега, Іван же мав спонукання негайно піти до Ісуса.

Питання: Яке значення мають 153 риби в Ів. 21:11?

Відповідь: По-перше, це могло важити понад 300 фунтів, тож, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 200, Петро був сильною людиною. Слід врахувати два моменти.

Загалом, вони виловили велику кількість риби, і їх перерахували, щоб перевірити, скільки саме вони зловили. Дехто вбачає в цій конкретній, точній цифрі свідчення того, що Бог рахує кожну людину, яка приходить до Нього

Зокрема, ті, хто шукає числові закономірності в Біблії, вказують на Івана 21:11 як на ключовий доказ. У цьому уривку є багато закономірностей, що дають число 153. Дивіться наступні два запитання для отримання додаткової інформації. 1 + 2 + 3 + … 17 = 153.

Питання: Який «код» для нумерології в Новому Завіті міститься в Ів. 21:11?

Відповідь: Однією з форм нумерології є теоматика, і Дел Вошберн написав книгу під назвою «Теоматика II». Подібно до римлян, греки використовували літери для позначення чисел. Ось код, який використовував Вошберн. Звісно, якби його «код» був неправильним, то всі його висновки не витримали б критики.

«Код»: у книзі «Теоматика II» (с. 23) числам від 1 до 5 відповідають послідовні грецькі літери від альфа до епсілон. Число 6 відповідає літері «вау», яка була в ранніх грецьких алфавітах, але відсутня в пізніших. Числам 7–10 відповідають літери від «зета» до «йота». Числам 20–80, що лічаться десятками, відповідають послідовні грецькі літери від «каппа» до «пі». Число 90 відповідає грецькій літері «коппа» (пишеться як «О» з вертикальною лінією, що торкається нижньої частини «О»). Коппа була присутня в ранніх грецьких алфавітах, але відсутня в пізніших. Число 100 позначається літерою «ро». Число 200 позначається обома формами літери «сігма». Числа від 300 до 800, що лічаться сотнями, послідовно позначаються літерами від «тау» до «омега». Звісно, для івриту існує інше позначення, оскільки іврит має інший алфавіт.

(Зауважте, що згідно з «Енциклопедією Британікою» як 1956, так і 1972 років (у статті під літерою «U»), у семітському алфавіті «вав» використовувалася як шоста літера. Греки використовували її як голосну, і вона була останньою літерою в їхньому алфавіті, одразу після «тау». Ці греки зробили дігамму (F) своєю шостою літерою. Дігамма позначала звук «w». «Вав» була присутня в таких грецьких алфавітах: теранський (700–600 рр. до н. е.), атичний (600 р. до н. е.), коринфський (600 р. до н. е.), халкідський (600 р. до н. е.) та іонійський (403 р. до н. е.). В атичній грецькій мові «вау» вимовлялося як німецький умляут «u». Літера «вау» зустрічається в Новому Завіті як цифра 6 у книзі Об’явлення13:18 («666»).)

Незалежно від теоматики, у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 25 (Філіп В. Комфорт та Девід П. Барретт) зазначено, що це не був жодний таємний код, а стандартний спосіб, яким переписувачі використовували літери для позначення чисел, зокрема номерів сторінок, а також чисел у Біблії, зокрема 12 апостолів, 7 ангелів тощо. У ній наведено таке саме відповідність, як і у Вашберна, за винятком незначного випадку, коли шосту літеру називають «стігма» замість «вау», а «сампі» присвоюють значення 900, а «,альфа» — 1000. Ці два останні доповнення не мають значення, оскільки жодне слово в Біблії не використовує «сампі» чи «,альфа».

У «Словнику Біблії Анкор» (Anchor Bible Dictionary), том 4, стор. 1141, також описано, як греки використовували літери для позначення чисел. Там зазначено, що ми не знаємо, коли ця система була вперше застосована, але використання літер для позначення чисел зустрічається у шлюбному договорі в Елефантині (Єгипет) у 310 р. до н. е., на монетах за часів Птолемеїв у Єгипті (286–246 рр. до н. е.) та на папірусі з таблицями множення у III столітті до н. е. Фактичний код грецьких літер на стор. 1141 збігається з наведеним у працях «Theomatics II» та «The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts», за винятком наступного. У ньому застарілу літеру, що позначала число 6, названо «дігамма», а число 900 — «сан». Числа від тисячі до десяти тисяч позначаються літерами від альфа до тета зі спеціальними знаками.

У книзі «Рукописи грецької Біблії» (Брюс М. Мецгер), с. 6–10, є великий розділ, присвячений грецьким літерам, що використовуються як цифри. У ній наведено той самий «код», що й у Вашберна, за винятком таких незначних відмінностей. Там зазначено, що число 6 позначалося застарілою грецькою літерою, яку називали або «вав», або «дігамма», «сампі» означало 900, а «,а» тощо — 1 000 тощо.

У папірусах Честера Бітті (рукопис № 47) в «Одкровенні» іноді використовуються грецькі літери для позначення чисел замість їхнього повного написання. (Хоча в Івана 10:1 число 72 було написано словами.) Дуже розбірливу транскрипцію можна побачити в книзі «Повний текст ранніх рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Early New Testament Manuscripts), с. 336. Вона повністю збігається з тим, що говорить і показує Вашберн на своїй фотографії з книги « ». Такий спосіб позначення номерів сторінок грецькими літерами використовувався в таких рукописах: p1, p13, p23, p30, p38, p39, p45, p46, p66, p72, унціальний 0189, унціальний 0232.

Ми не маємо жодних доказів того, що ранні християни намагалися або бачили якусь користь у використанні нумерології для аналізу кожного слова в уривку. Звісно, жартома можна сказати, що ми також не маємо доказів того, що вони мали комп’ютери та калькулятори, необхідні для цього. Однак не тільки те, що Вашберн ніколи не стверджував, ніби вони робили це в давні часи, — це, власне, також є одним із пунктів його теорії. Якби ранні християни усвідомили, що суми цифр у фразах можуть відповідати певному зразку, їх могли б звинуватити у зміні літер для створення таких зразків. Однак, оскільки ми не маємо доказів того, що хтось розпізнавав будь-які зразки, ці зразки, якщо вони справді є чимось більшим, ніж збіг, були б доказом божественного походження та збереження.

Проте Брюс Мецгер у праці «Рукописи грецької Біблії» (с. 9) зазначає, що деякі ранні християни використовували різновид нумерології, який називається гематрія, щоб знаходити особливі значення в числах. У «Листі/Посланні Варнави» (100 р. н. е.) вони використовували число людей Авраама (318), щоб показати, що Христос згадується в «Книзі Буття». 300 = t, що нагадувало автору про хрест, а 18 — це перші дві літери грецького імені Ісуса. Августин Гіппонський навіть знав про таке використання гематрії. Метцгер зазначає, що вони забули врахувати: грецька мова ще навіть не була винайдена за часів Авраама.

Висновок: Якщо використовувати грецькі літери для позначення чисел, це доводить, що Вашберн використовує ту саму числову скоромовку, яку грецькі переписувачі зазвичай застосовували для запису номерів сторінок, а іноді й інших чисел.

Питання: Що таке «теоматика» в Ів. 21:11?

Відповідь: «Теоматика», яку відстоює Дел Вашберн, є однією з форм біблійної нумерології. Хоча «гематрія» — це форма нумерології, яка намагається знайти значення в числах, теоматика відрізняється від неї. Вона використовує комп’ютери для перетворення слів на числа, а потім намагається знайти значення в цих числах. Щодо мене особисто, я не досліджував теоматику достатньо, щоб у неї вірити. Моя мета тут не в тому, щоб переконати вас у чомусь, а лише в тому, щоб об’єктивно дати вам уявлення про це на прикладі уривка, який ілюструє один із найсильніших аргументів на користь цієї теорії. Перш ніж розглядати суми чисел, необхідно присвоїти числа кожній грецькій літері. Щодо коду, який використовує теоматика, див. попереднє запитання.

Теоматика Уошберна стверджує

1. Теоматика, будучи наукою про числа в Біблії, не здатна відкривати жодних нових доктрин.

2. Це корисно, оскільки числова складність свідчить про те, що це не могло бути творінням людей, оскільки такі закономірності було б важко виявити без сучасних комп’ютерів.

3. Це корисно для того, щоб продемонструвати ступінь збереження Слова Божого, а також у багатьох випадках визначити, які варіанти рукописів є правильними.

Отже, можна бути консервативним християнином і або приймати теоматику, або відкидати її.

Питання: Чому в Ів. 21:15-17 Ісус використав саме такий спосіб примирення з Петром?

Відповідь: Відновлення їхніх стосунків було для Петра дещо незручним моментом. Ісус міг би сказати: «Я знаю, що ти любиш Мене, тож усе гаразд», — і одразу піти. Але таким чином Ісус змусив Петра замислитися та зміцнити своє рішення любити Ісуса понад усе.

Питання: Чому в Ів. 21:15-17 Ісус тричі запитував Петра, чи любить він Його?

Відповідь: Перші два рази Ісус запитував Петра, чи любить він Його, використовуючи слово «агапе» для позначення любові. Обидва рази Петро відповідав, що любить Ісуса словом «філео». Очевидно, після зречення від Ісуса Петро не відчував, що може стверджувати, ніби любить Ісуса любов’ю «агапе».

Втретє Ісус запитав Петра, чи любить він Його, вживаючи слово «філео». Петро був ображений, задаючись питанням, чи Ісус взагалі вірить, що Петро його любить.

Замість того, щоб виправдовуватися, Петро перестав намагатися оцінити щирість своєї любові та зважити її на тлі своїх минулих нещирих вчинків зречення. Натомість Петро просто визнав: «Господи, Ти знаєш усе, Ти знаєш, що я люблю Тебе».

Ісус знав усе, принаймні після Свого воскресіння, і запитував, бо хотів, щоб Петро відповів, а не тому, що не знав. Бог ставив людям запитання, на які вже знав відповідь, ще з часів Едемського саду. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 240, щоб дізнатися більше про це.

Бог знає, як сильно ми Його любимо, навіть краще, ніж ми знаємо самі себе. Замість того, щоб намагатися повідомити Богові точний ступінь глибини нашої любові, давайте просто визнаємо, що Бог знає, і прагнімо наблизитися до Нього та любити Його ще більше.

Питання: Чи свідчить Ів. 21:15–19 про те, що Петро був першим Папою, як стверджують деякі римо-католики?

Відповідь: Ні, це скоріше показує, що Петро помилився, тричі зрікшись Ісуса, що Ісус відновлював Петра на посаді, і що Петро мав обов’язки апостола. Петро тричі зрікся Ісуса, тому Ісус тричі запитував Петра, чи любить він Його. Див. книгу «Коли критики запитують», с. 192–193, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Ів. 21:18 було пророковано смерть Петра?

Відповідь: Ісус сказав, що Петро помре, і наголос робився як на обставинах, що передували його смерті, так і на ставленні самого Петра. Згідно з церковною традицією, Петра розіп’яли в Римі. За його власним проханням Петра розіп’яли головою вниз, оскільки він не вважав себе гідним померти так само, як помер Ісус.

У праці «Про дванадцять апостолів» (ANF, т. 5, с. 254–255) сказано: «Петро проповідував Євангеліє в Понті, Галатії та Каппадокії [усі ці регіони знаходяться в Малій Азії], а також у Бетанії, Італії та Азії, а згодом був розп’ятий Нероном у Римі головою вниз, оскільки сам бажав страждати саме таким чином».

Питання: Як, згідно з Ів. 21:18, померли всі апостоли?

Відповідь: У праці «Про дванадцять апостолів» (ANF, т. 5, с. 254–255) сказано: «Петро проповідував Євангеліє в Понті, Галатії та Каппадокії [усі ці регіони розташовані в Малій Азії], а також у Бетанії, Італії та Азії, а згодом був розп’ятий Нероном у Римі головою вниз, оскільки сам бажав прийняти муки саме таким чином.

Андрій проповідував скіфам [у Росії] та фракійцям і був розп’ятий, підвішений на оливковому дереві в Патрах, місті Ахайї [у Греції]; і там же його поховали.

Іоанн, знову ж таки в Азії, був засланий царем Доміціаном на острів Патмос, де він також написав своє Євангеліє та мав апокаліптичне видіння; а за часів Траяна він помер у Ефесі, де шукали його останки, але не змогли їх знайти.

Його брат Яків, проповідуючи в Юдеї, був страчений мечем тетрархом Іродом і похований там. Євсевій у 2:9 зазначає, що його обезголовили.

Філіп проповідував у Фрігії [у Малій Азії] і був розп’ятий у Ієраполісі головою вниз за часів Доміціана, де й був похований.

Варфоломій знову проповідував індійцям, яким він також передав Євангеліє від Матвія, і був розп’ятий головою вниз та похований в Альбанумі, місті Великої Вірменії.

А Матвій написав Євангеліє на єврейській мові та опублікував його в Єрусалимі, а потім помер у місті Ієрес, що в Парфії [Іран]. Папій (95–110 рр. н. е.) також зазначає, що Євангеліє від Матвія було написане на єврейській мові.

А Тома проповідував парфянам, медянам, персам, гірканам, бактрійцям та маргіанам (маги?) [усі ці народи мешкали в Ірані та Афганістані, а також у колишніх радянських республіках], і його пронизали в чотирьох кінцівках сосновим списом у Каламені, місті в Індії, де його й поховали.

А Яків, син Алфея, проповідуючи в Єрусалимі, був закиданий камінням євреями і похований там, біля храму. Джош Макдауелл стверджує, що його розіп’яли.

Юда, якого також називають Лебеєм, проповідував народу Едесси та всій Месопотамії, заснув у Беріті й був там похований. Джош Макдауелл стверджує, що його вбили стрілами.

Симон Зілот, син Клеопаса, якого також називають Юдою, став єпископом Єрусалима після Якова Праведного (брата Господнього), заснув і був похований там у віці 120 років. Джош Макдауелл стверджує, що його розіп’яли.

А Матіас, який був одним із сімдесяти, був зарахований до числа одинадцяти апостолів, проповідував у Єрусалимі, відійшов у вічність і був похований там.

А Павло став апостолом через рік після Успіння Христа; і, почавши з Єрусалима, він просунувся аж до Іллірику, Італії та Іспанії, проповідуючи Євангеліє протягом тридцяти п’яти років. А за часів Нерона його обезголовили в Римі, і там він був похований».

Крім того, згідно з легендою, апостол Тома відвідав північну Індію за часів правління Гондофара і проповідував там. Гондофар правив приблизно з 19 до 45 року н. е.

Питання: Як у Ів. 21:20–23 деякі люди сьогодні відволікаються на непотрібні запитання?

Відповідь: Звісно, задавати питання — це добре, але якщо ви не можете поставити всі свої запитання, переконайтеся, що спочатку отримаєте найважливішу інформацію. Коли невіруючий ставить запитання щодо Біблії, ви можете спершу запитати його чи її у відповідь: «Якщо я відповім на це запитання, чи наблизить це вас до рішення прийняти Христа?» Якщо відповідь «ні», то запитайте: «Що ж наблизить вас до того, щоб прийняти Ісуса як свого Господа і Спасителя?»

Питання: Що Ісус говорить про Івана в Євангелії від Івана 21:22–23?

Відповідь: Насправді тут Ісус говорить більше про Петра, ніж про Івана. Ісус каже, що Петро занадто втручається, турбуючись про те, як помре Іван. (Петро, ймовірно, вирішив, що, оскільки Ісус говорив про смерть Петра, він хотів би почути про смерть Івана.) Ісус каже, що навіть якщо Іван і залишиться живим до повернення Ісуса, це не є справою Петра.

Тертуліан, який писав у 198–220 рр. н. е. у праці «Трактат про душу», розд. 50, с. 227–228, зазначає, що існувало хибне очікування, ніби Іван залишиться живим аж до приходу Господа.

Насправді ж Іван помер природною смертю. Він прожив довше, ніж будь-який інший апостол, і насправді побачив Ісуса ще раз перед смертю: у видінні в «Одкровенні».

Нам слід змиритися з тим, що є деякі речі, про які Бог не бажає, щоб ми знали саме зараз. Наприклад, у всьому Новому Завіті присутня думка, що Христос може повернутися в будь-який момент, тому ми повинні пильнувати Його і дбати про те, як ми живемо. Ця доктрина, яка називається «неминуче повернення Христа», викладена в 1 Солунян 4:15, де сам Павло не знав, чи повернеться Христос до його смерті, чи ні.

Питання: Що цікавого в грецькому тексті в Ів. 21:24?

Відповідь: Рукописи часто писалися великими літерами, і в багатьох з них не було пробілів між словами. Однак це рідко призводить до двозначності у значенні. Проте тут є виняток. Грецькі літери можуть однаково означати «Ми знаємо» або «Я точно знаю». Однак у всіх грецьких рукописах, де є пробіли між словами, це слово вживається у значенні «Ми знаємо». Проте немає жодної суттєвої різниці між «Ми знаємо» та «Я точно знаю». Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 9, с. 203.

Питання: Чому в Ів. 21:25 не записано про всі інші вчинки Ісуса?

Відповідь: Багатьом, здається, і так досить важко читати те, що записано про Ісуса. Навіть у житті Ісуса було багато фактів, які не мали значення, наприклад, у якій позі Він спав, який був Його зріст, вага, як Він їв тощо. Вірою ми покладаємося на те, що Бог зберіг для нас усе, що нам потрібно знати, і ми повинні старанно читати все це.

Питання: Які докази в Євангелії від Івана свідчать про те, що саме Іван написав це Євангеліє?

Відповідь: Рання церква одностайно визнавала, що Євангеліє від Івана було написане апостолом Іваном.

p66 (папірус Бодмера II) (датований приблизно 175 або 125–150 рр. н. е.) містить більшу частину Євангелія від Івана. Назва, вказана на папірусі Бодмера p66, — «Євангеліє від Івана». Фотографію цього папірусу можна побачити у книзі «Текст найдавніших грецьких рукописів Нового Завіту» (The Text of the Earliest New Testament Greek Manuscripts), с. 378.

Недостатні докази: Хоча Ігнатій, «Послання Варнави» та «Лист до Діогнета» натякають на Івана, а Юстин Мученик цитує слова з Євангелія від Івана, зазначаючи, що їх вимовив Ісус, вони не згадують Івана по імені.

Теофіл Антіохійський (168–181/188 рр. н. е.) був першим, хто згадав, що Євангеліє написав Іоанн, як свідчать і моє власне дослідження, так і «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1463. Він пише: «Іоанн каже», а потім цитує Іоанна 1:1а у творі «Теофіл до Автоліка», книга 2, розділ 22, с. 103.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 16.2, с. 440, згадує апостола Івана разом з іншими авторами Євангелій. У книзі 3, розділ 11.1–2, с. 426, він цитує Івана 1:1, 10, 11, 14 як написані Іваном.

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) у праці «Стромати», книга 2, розділ 15, стор. 361, згадує, що Євангеліє від Івана написане апостолом Іваном.

Іполит (225–235/6 рр. н. е.) згадує «Івана у його Євангелії», а потім цитує Ів. 1:1 у праці «Проти єресі Ноета», розд. 14, с. 228

Кіпріан, єпископ Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.), цитує Євангеліє від Івана як написане Іваном у «Трактаті 12», третя книга, 24, 25, с. 542.

Новатіан у праці «Про Трійцю», розд. 13, с. 622 (257 р. н. е.) цитує Ів. 1:14, зазначаючи, що це написано Іваном. У нього є також численні інші цитати з Івана.

У «Біблійному коментарі віруючого» (с. 1463) зазначено, що аж до XIX століття ніхто не заперечував авторства Івана щодо Євангелія від Івана, за винятком маловідомої секти під назвою «Алоги».

Щодо надійності Євангелія від Івана загалом див. наступні три запитання.

Питання: Коли було написано Євангеліє від Івана?

Відповідь: У нас є фрагмент Євангелія від Івана, відомий як рукопис Джона Райлендса, датований за допомогою радіовуглецевого аналізу 117–138 роками н. е., отже, воно мало бути написане до цього часу. Ймовірно, Євангеліє від Івана було написане між 70 і 125 роками н. е.

Погляди різних авторів

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1656, зазначено, що, згідно з церковною традицією, це сталося приблизно у 90 р. н. е.

У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 267) зазначено, що, ймовірно, це сталося між 85 і 95 роками н. е. Деякі критики, спираючись на подібності до гностичних писань, намагалися датувати його аж до 150 року н. е. Інші датують його ще в період 45–66 років н. е.

У «Коментарі до Біблійних знань: Новий Завіт» (с. 268) зазначено, що археологічні знахідки підтверджують тексти з Івана 4:11; 5:2–3, а лексичні дослідження, зокрема слова «synchrontai» в Івана 4:9, та Сувої Мертвого моря свідчать на користь ранньої дати написання Євангелія від Івана.

У «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 534) зазначено, що Євангеліє від Івана було написане «десь наприкінці I століття н. е.».

У скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (с. 954) зазначено, що четверте Євангеліє з’явилося пізніше за інші, але, судячи з усього, вже до 150 року н. е. воно було відоме й згадувалося авторами. Ймовірною датою може бути 100 рік н. е., хоча можливо, що воно з’явилося дещо пізніше.

Докази:

Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 937, Іван був обізнаний з деталями Єрусалима до його руйнування, такими як купальня Бетесда (Іван 5:2) та бруківка (Іван 19:13). Він використовував деяку термінологію, яка також застосовувалася в Кумрані. Гармонія Євангелій, відома як Папірус Егертона 2, містить 5-й розділ Євангелія від Івана і датована не пізніше 150 року н. е. (Більше про це див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1464.)

Валентин цитував Євангеліє від Івана у своєму «Євангелії Істини», написаному приблизно у 140 році н. е.

У римських катакомбах збереглися фрески, що зображують Христа як Доброго Пастиря та воскресіння Лазаря, які датуються приблизно 150 роком н. е.

Питання: Як ми можемо бути впевнені, що те, що ми маємо сьогодні в Євангелії від Івана, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35. Загальновизнано, що в кінцевому рахунку це передбачає певну міру довіри до Бога. Якщо Бог справді хотів щось повідомити, Він би хотів, щоб це збереглося.

2. Свідчення ранньої церкви. Ось декілька християнських та нехристиянських авторів, які посилалися на вірші з Євангелія від Івана.

Цікаво, що в 1-му листі Климента немає жодного місця, яке можна було б вважати посиланням на Євангеліє від Івана. Євангеліє від Івана було написане останнім, а 1-й лист Климента був написаний настільки рано (96–98 рр. н. е.), що Євангеліє від Івана, можливо, ще не дійшло до Климента в Римі.

Ігнатій (110–117 рр. н. е.) натякає на Івана 3:8: «Бо воно знає, звідки приходить і куди йде» (Лист Ігнатія до філадельфійців, розд. 7, с. 83). У «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1463) також зазначається, що Ігнатій натякає на Івана.

Старійшини (95–117 рр. н. е.) [Папій?] цитують половину Івана 14:2 як «Господь сказав»: «що з цієї причини Господь сказав: “У домі Мого Отця багато осель:”» — фрагмент 5, с. 154

«Матетес до Діогнета» (бл. 130 р. н. е.), розд. 6, с. 27, містить алюзію на Івана 17:11, 14, 16

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 6, с. 141, містить алюзію на Євангеліє від Івана 1:14: «Він мав явитися у плоті й перебувати серед нас».

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) Юстин цитує Івана 3:5 як слова Ісуса та переказує Івана 3:14.

«Діатессарон» Татіана (бл. 172 р. н. е.) цитує 828,0 із 879 віршів Євангелія від Івана, або 94,2 %. Це все, крім 51,0 віршів. «Діатессарон» містить Івана 1:1–5, 1:7–28; 1:29 і далі (19 із 21 слів); 1:30–40; 1:41а (14 із 18 слів); 1:42а (19 із 22 слів); 1:43–51; 2:1–11, 14; 2:16–22, 23f (11 із 24 слів); 2:24–25; 3:1–36; 4:1–2, 3a (3 із 8 слів); 4:4–44; 4:45a (10 із 26 слів); 4:46–54; 5:1; 5:2m (5, а не 7 7 слів); 5:3–47; 6:1m (4, а не 6 2 слова); 6:2f (6/14 слів); 6:3–4; 6:5a (17/23 слів); 6:6–9; 6:10m (не 7, 7, а 8 слів); 6:12–18; 6:19m (6, а не 14, 2 слова); 6:21a (7/18 слів); 6:22a (4/37 слів); 6:23–71; 7:1–52; 8:12–18; 8:19f (25/26 слів); 8:20–24; 8:25a (10/17 слів); 8:26–59; 9:1–41; 10:1–42; 11:1–57; 12:1–11; 12:12 і далі (15/17 слів); 12:13; 12:16–50; 13:1–30; 13:31 і далі (12/17 слів); 13:32–36; 13:37 і далі (6/18 слів); 13:38а (8 із 21 слів); 14:1–31; 15:1–27; 16:1–33; 17:1–26; 18:1–2; 18:4–10; 18:11м (4, а не 8 із 11 слів); 18:12–24; 18:25a (7/24 слів); 18:26; 18:28f (13/26 слів); 18:29–37; 18:38a (13/24 слів); 18:39–40; 19:2a (11/16 слів); 19:4–17; 19:19–37; 19:38m (не 2, 6, не 4 слова); 20:2–19; 20:20m (не 10, 4, не 3 слова); 20:21–31; 21:1–25. Дроби означають кількість цитованих грецьких слів у загальній кількості грецьких слів.

Християни з В’єни та Лугдунума (177 р. н. е.) цитують Івана 16:2. ANF, т. 8, с. 779

Теофіл Антіохійський (168–181/188 р. н. е.) пише: «Іоанн каже», а потім цитує Іоанна 1:1а. «Теофіл до Автоліка», книга 2, розд. 22, с. 103

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Івана 1:14 як слова Івана. Іриней, «Проти єресей», книга 1, розділ 8.5, с. 328–329. Іриней цитує Івана 1:6 у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 11.4, с. 427.

Мураторіанський канон 1 (бл. 190–217 рр. н. е.): «Четверте Євангеліє — це Євангеліє від Івана».

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) «Іоанн написав своє Євангеліє». «Стромати», книга 5, розділ 12, с. 463

Тертуліан (бл. 213 р. н. е.) цитує Івана 1:14 і зазначає, що це було написано Іваном та «у Євангелії від Івана» у праці «Проти Праксея», розд. 26, с. 622.

Тертуліан (207/208 р. н. е.) у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розділ 5, стор. 350, наголошує на авторстві Євангелій від Матвія, Марка, Луки, Івана, «Одкровення» та багатьох листів Павла.

Іполит (225–235/6 р. н. е.), обговорюючи Івана 1:1–3, зазначає, що це Євангеліє було написане блаженним Іваном у праці «Проти єресі Ноета», 14, с. 228.

Іполит згадує «Іоанна у його Євангелії», а потім цитує Ів. 1:1 у праці «Проти єресі Ноета», розділ 14, стор. 228

Оріген (бл. 225–253/254 рр. н. е.) написав цілий коментар до Євангелія від Івана.

Оріген (225–254 рр. н. е.) згадує Матвія, Марка, Луку та Івана. Оріген, «Проти Цельса», книга 5, розд. 56, с. 568. Також цитується Матвія 18:1 у «Коментарі Орігена до Євангелія від Матвія», книга 13, розд. 14, с. 482.

Оріген цитує Івана 9:39 у праці «Проти Цельса», книга 7, розділ 39, стор. 626

Новатіан (250–257 рр. н. е.) стверджує, що Івана 1:14 написано Іваном у «Трактаті про Трійцю», розд. 13, с. 622

У «Трактаті проти Новатіана», розділ 2, стор. 657 (254–256 рр. н. е.) стверджується, що Івана 10:1 належить Івану, автору Євангелія.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) згадує «Євангеліє від Івана» і потім цитує Івана 3:18, 19 у «Трактатах Кіпріана — Свідченнях», розд. 31, с. 543. Також у «Трактаті 2», друга книга, розд. 1, с. 516. Див. також його цитату з Івана 15:18–20 як авторства Івана у «Трактатах Кипріана», трактат 3, розд. 29, с. 542

«Лист римських старших до Кипріана» (250–251 рр. н. е.) цитує Івана 10:11, 12. У ньому також цитується Іван 16:17. Обидва ці уривки наводяться як «від Самого Господа» («Листи Кипріана», лист 2, с. 280).

Фірміліан Кесарійський у листі до Кипріяна (256 р. н. е.) цитує Івана 20:22,23 як «у Євангелії». Лист 74, розд. 16, с. 384

Фірміліан Кесарійський у листі до Кипріяна (256 р. н. е.) цитує Євангеліє від Івана 17:21. Лист 74, розд. 3, с. 391

Немесіан із Тубуни на Сьомому Карфагенському соборі, с. 566 (бл. 256 р. н. е.) цитує Івана 3:5, а пізніше — Івана 3:6.

Лібосій з Ваги на Сьомому Карфагенському соборі, с. 569 (бл. 256 р. н. е.) цитує чверть Івана 14:6: «Господь каже: “Я є істина”».

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.): «Це було “наприкінці суботи”, як сказав Матвій; це було “рано, коли ще було темно”, як пише Іван; це було “дуже рано вранці”, як висловлюється Лука; і це було “дуже рано вранці, при сході сонця”, як розповідає нам Марк. Отже, ніхто не показав нам чітко, о котрій саме годині Він воскрес». Лист 5 до єпископа Васіліда, с. 94. Діонісій Олександрійський визнавав, що Євангеліє від Івана було написане «Іваном», але ставив під сумнів, чи це був апостол, чи інший Іван.

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) цитує весь уривок з Івана 20:1 у «Листі до єпископа Васіліда», канон 1, с. 95

Лист Гіменея (268 р. н. е.) посилається на Івана 1:3–4, 18

Адамантій (бл. 300 р. н. е.): «Чи погодитеся ви, якщо я доведу на основі Євангелій, що вони не є вигадками?» … «Їх написали учні Христа: Іван та Матвій; Марко та Лука». «Діалог про істинну віру», перша частина, «б 5», с. 41

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує весь уривок з Івана 1:17 як слова Івана Євангеліста. «Діалог про істинну віру», п’ята частина, розд. 11, с. 160.

Арнобій (297–303 рр. н. е.) посилається на Івана 8:46: «Що ж тоді змушує вас, що спонукає вас лаяти, зневажати, непримиренно ненавидіти Того, кого ніхто не може звинуватити в жодному злочині?» (Арнобій, «Проти язичників», книга 1, розд. 64, с. 432)

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) згадує Ісуса як Слово Боже і цитує Івана 1:1 як слова Івана Євангеліста у «Коментарі до створення світу»; Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) згадує Матвія, Марка та Луку у «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», з четвертого розділу, 7–10, с. 348

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) посилається на Євангеліє від Івана. З «Фрагмента» 5.7, с. 282

Методій (270–311/312 р. н. е.) цитує Івана 1:1–2 у «Витягу з праці про створені речі», розд. 6, с. 381

Атанасій (318 р. н. е.) цитує Івана 3:3, 5. «Він [Ісус] Сам каже в Євангеліях: “Я прийшов, щоб знайти й спасти загублених”». «Втілення Слова», розд. 14, с. 43. До Нікейського собору Атанасій посилається на Івана 1:1 (цитата у праці «Проти язичників», розд. 42, с. 26) 1:3 (цитується як «слова Івана» у праці «Втілення Слова», розд. 2.6, с. 37); 3:3, 5; 9:32, 33 (цитується у праці «Втілення Слова», розд. 39.6, с. 57); 10:17,18 (алюзія у праці «Втілення Слова», розд. 22.3, с. 48); 10:37 (цитата у праці «Втілення Слова», розд. 18.2, с. 46); 12:32 (цитата у праці «Втілення Слова», розд. 25.4, с. 50); цитата середньої третини 14:9 («Проти язичників», розд. 45, с. 28); цитата однієї четвертої частини 14:10 («Проти язичників», розд. 47:2, с. 29). Атанасій не посилається на жодні інші вірші з Євангелія від Івана до Нікейського собору, але після нього він посилається на багато інших віршів з цього Євангелія.

Лактанцій (бл. 303–320/325 рр. н. е.) цитує Івана 1:1–3, зазначаючи: «Так навчав і Іван». «Божественні інститути», книга 4, розділ 9, стор. 107

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує Івана 1:1–3 та Івана 1:18 як слова самого Івана. «Листи про аріанську єресь», розділ 4, с. 292

Олександр Олександрійський (313–326 рр. н. е.) цитує Івана 5:1 як «Сам Господь засвідчив». «Листи про аріанську єресь», розд. 11, с. 295

Див. наступне запитання, щоб дізнатися, які вірші та частини віршів були процитовані, а які — ні.

Після Нікейського собору

У «Церковній історії» Євсевія (318 р. н. е.), книга 3, розділ 24, стор. 152, йдеться про чотири Євангелія: від Матвія, Марка, Луки та Івана. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, стор. 152

Ювенк (329 р. н. е.) написав епічну поему, що поєднує чотири Євангелія.

Евстафій (до 337 р. н. е.)

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) згадує, як Лазар вийшов із гробниці, а Господь сказав: «Вийди!», і цитує частину Івана 11:43, зазначаючи, що це сказав Ісус. «Вибрані докази», доказ 8, розділ 14, стор. 379

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.) цитує частину Івана 15:15, зазначаючи, що це сказав Ісус. «Вибрані докази», доказ 1, розд. 8, с. 348

Серапіон (після 362 р. н. е.)

Фаустін (IV століття)

Йосип (IV століття)

Зенон (IV ст.) посилається на Івана 3:13

Гегемоній (середина IV ст. н. е.), перекладаючи Архелая (262–278 рр. н. е.), цитує Івана 8:44, зазначаючи, що ці слова виголосив Ісус. (Говорить Архелай) «Суперечка з Манесом», розд. 31, с. 205

Теодор Гераклейський (355 р. н. е.)

Вікторін Римський (після 363 р. н. е.) посилається на Євангеліє від Івана 1:3–4

Атанасій (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) авторитетно посилається на Євангелія від Івана, Луки, Матвія та Марка. «Про Трійцю», книга 10, розд. 43, с. 193

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Євангеліє від Івана як частину Нового Завіту. У ньому наводиться весь уривок з Євангелія від Івана 1:1–3.

Розкольник Люцифер з Кальярі (370/371 р. н. е.) посилається на Івана 3:13; 10:8; 14:15, 17, 22

Ефраїм/Ефрем Сирійський (350–378 рр. н. е.) цитує Івана 11:6 у «Трьох проповідях», проповідь 1, розд. 11, с. 309

Василій Каппадокійський (357–379 рр. н. е.) цитує Івана 1:1а як слова Івана у праці «Про Духа», розд. 6.14, с. 8

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 рр. н. е.) у каноні 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) у «Лекції» 12.1, с. 72, цитує Івана 1:1 як твір Івана Богослова

Челтенхемський канон (= Каталог Моммзена) (бл. 360–370/390 р. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій.

Амброзій Міланський (340–390 рр. н. е.)

Аполлінарій Лаодікійський (бл. 390 р. н. е.)

Фебадій (після 392 р. н. е.)

Григорій Назіанзенський (330–391 рр. н. е.)

Пацій Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) згадує двох євангелістів: Матвія та Івана. Лист 3, розд. 11.1, с. 51

Григорій Ельвірський (після 392 р. н. е.)

Амфілохій (помер у 397 р. н. е.) цитує Івана у творі «Іамбі ad Seleucum»

Григорій Ніський (335–397 рр. н. е.) стверджує, що Ів. 1:3 належить перу Івана, у праці «Проти Евномія», книга 2, розд. 7, с. 112

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) посилається на Івана 3:13 та інші уривки.

Сирійська «Книга сходинок» (=Liber Graduum) (350–400 рр. н. е.)

Астерій Емеський (бл. 400 р. н. е.)

Сирійський каталог святої Катерини (близько 400 р. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) згадує Євангеліє від Івана у праці «Панаріон», розділ 3, глава 44, стор. 342. Він також посилається на Івана 1:42; 2:12; 3:13; 5:1; 8:39, 57; 10:11; 12:32; 13:18; 16:13

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Гаудентій (після 406 р. н. е.)

Іоанн Златоуст (392–407 рр. н. е.) записав 88 проповідей на Євангеліє від Іоана. Він стверджував, що його автором був син Зеведея, «син грому», який володіє ключами від небес.

Хромацій (407 р. н. е.)

Северіан (після 408 р. н. е.)

Нікета з Ремезіана (366–бл. 415 р. н. е.) посилається на Івана 6:64; 10:38; 11:25; 16:27; 20:23

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) натякає на Матвія 26:47–50; Марка 14:43–46; Луки 22:47–48 та Івана 18:3–9. «Захист проти пелагіанців», розд. 8, с. 124

Сульпіцій/Сульпіцій Север (учень Мартіна) (363–420 рр. н. е.)

Карфагенський собор (218 єпископів) (393–419 рр. н. е.)

Єронім (317–420 рр. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій за назвою у листі 53.9, с. 101.

Созомон (370/380–425 рр. н. е.) «Церковна історія» Созомона

Августин Гіппонський (354–430 рр. н. е.) згадував усі чотири Євангелія у своїй праці під назвою «Гармонія Євангелій».

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) стверджує, що Ів. 1:11 належить євангелісту Іоанну, згідно з «Сім’ю книгами» Іоанна Кассіана, книга 3.7, с. 577

Марк Ереміта (після 430 р. н. е.)

Нонн (431 р. н. е.)

Паулінус з Ноли (431 р. н. е.)

Павло Емеський (після 432 р. н. е.)

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

«Speculum» (V століття) посилається на Івана 13:10 та інші уривки.

Сократ Константинопольський (бл. 400–439 р. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (помер до 450 р. н. е.) посилається на всі чотири Євангелія, зокрема на Івана 1:3–4, 13; 3:13; 6:47; 10:8; 11:25; 12:32; 16:23; 17:11, 24

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Кводвультдеус (бл. 453 р. н. е.)

Проспер Тіро з Аквітанії (426–465 рр. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.) посилається на Івана 8:16 та інші уривки.

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Екратитський єретик Татіан (бл. 172 р. н. е.) написав гармонію чотирьох Євангелій під назвою «Діатессарон», що означає «через чотири». У ній він посилається на 828,0 віршів з Євангелія від Івана. Це становить 94,2 % всього Євангелія від Івана.

Апостольські конституції (375–380 рр. н. е.)

Гностичні єретики Васілід і Валентин за Іпполітом

Гностичний єретик Гераклеон посилається на Івана 1:26; 4:51, за словами Орігена.

Присцилліан (бл. 385 р. н. е.) посилається на Івана 8:25 та інші вірші.

Аріанський єретик Евномій Кізікський (бл. 360–бл. 394 р. н. е.) цитує уривки з Івана 1:3 як слова «благословенного Івана» (Апологетичний лист, розд. 26, с. 71)

Єретик Пелагій посилається на Івана 7:37 та інші уривки.

Маніхейський єретик Фауст-Мілевіс (383–400 рр. н. е.) цитує Івана 3:3 як у Євангелії — «Відповідь Августина Фаусту-маніхею», книга 24, розділ 1, «Нікейські та пост-Нікейські отці», перша серія, т. 4, с. 317

Донатистський єретик Тиконій (після 390 р. н. е.) посилається на Ів. 7:39 та інші уривки.

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (428 р. н. е.)

Усі ці тексти збереглися до наших днів.

3. Найдавніші рукописи Євангелія від Івана, що збереглися до нас, містять незначні рукописні відмінності, але не мають теологічно значущих помилок.

с. 2, Євангеліє від Івана 12:12–15 (VI століття)

VI століття — 1968 рік — Текст Нового Завіту.

p5 (=Папірус Оксиринхський 208 1781) Івана 1:23-31,33-40; 16:14-30; 20:11-17, 19-20, 22-25 (47 віршів) початок 3 століття. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 62 наведено його фотографію. Там зазначено, що рукопис має звичайну якість, за винятком того, що переписувач мав схильність опускати зайві займенники та сполучники. Це західний текст.

III століття — 1968 рік — «Текст Нового Завіту» також містить Івана 1:41.

Початок III століття — 1999 р. — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». З нього видно, що Івана 1:41 там є, але жодна з літер не є чіткою.