< Запитання щодо Біблії з книги «Вихід»

Питання: Звідки ми знаємо, що Книга Виходу має бути в Біблії?

Відповідь: Серед інших причин — тому, що Ісус та багато інших біблійних постатей підтверджували автентичність Старого Завіту і називали цю книгу Тори Святим Письмом. Для подальшого вивчення зверніться до запитань наприкінці цього розділу, де йдеться про єврейських та ранньохристиянських авторів, які посилалися на «Вихід». Див. також запитання щодо Матвія 22:32 та Луки 2:23.

Питання: У чому полягає цінність Книги Виходу?

Відповідь: «Вихід» — це книга, яку слід читати й переживати, а не використовувати лише для вивчення фактів. Хоча і «Вихід», і «Повторення Закону» містять Десять заповідей, «Вихід» є унікальним тим, що розповідає нам про кари та визволення з Єгипту. Це не просто цікаві історичні розповіді; вони показують характер Бога та те, як Бог поводиться зі Своїм народом. Бог не визволяє Свій народ від важких часів, а, скоріше, веде його крізь ці важкі часи. Бог використовував природні засоби (повитухи), природні засоби з надприродною силою (деякі з казнь), а також надприродні засоби (розділення Червоного моря саме в потрібний момент), щоб визволити Свій народ.

Книга «Вихід» показує, як Бог ставиться індивідуально до Мойсея та Аарона, і навіть до фараона. Бог був дуже терплячим до невпевненості Мойсея щодо лідерства, проте Він також виявив «суворість» щодо того, що Мойсей втратив самоконтроль перед усіма ізраїльтянами.

Події, описані в Книзі Виходу, стали вирішальними у формуванні ідентичності Ізраїлю як Божого обраного народу. Вони трималися разом у важкі часи, пережили велике визволення та благословення, але найголовніше — побачили Боже дію у своєму житті крізь усе це.

Без книги «Вихід» ми не мали б уявлення про Пасху і втратили б значну частину символіки Таємної Вечері Господньої. Як ізраїльтян оминула загибель завдяки крові ягняти, так і нас оминає загибель завдяки крові Агнця, який забирає гріхи світу.

Питання: Які існують різні способи розуміння книги «Вихід»?

Відповідь: Книга Виходу є глибокою і її можна розуміти та вивчати на багатьох різних рівнях.

1) Окрім загального зміцнення нашої віри, книга «Вихід» роз’яснює кілька невеликих загадок, таких як: чому в Єгипті було так багато семітських ознак, а потім вони зникли; чому після цього фараоном став Тутмос IV, хоча він вказував, що не був першим у черзі на престол; і хто були ті пізніші «хабіру, що розгулювали безладно», які згодом зруйнували деякі ханаанські міста.

2) Це точна історія ізраїльтян та того, як вони з клану перетворилися на народ.

3) Це книга про Бога, яка розкриває Його характер у тому, як Він поводиться з людством. Вона показує, як Він поєднував як природні, так і надприродні засоби, щоб діяти в історії та поводитися зі Своїм народом та їхніми гнобителями.

4) Це книга Закону, того, чого Бог наказав Своєму народу дотримуватися.

5) Подібно до книги Неємії, це книга про благочестиве лідерство, про те, як одна людина разом із Богом змогла перемогти цілу армію та успішно керувати таким великим народом протягом 47 років.

6) Це книга для всього Божого народу, щоб і ми могли отримати заохочення в тому, що Бог нас визволить, і щоб ми теж могли пережити зустріч з Ним, і щоб Бог міг оселитися у скинії наших сердець.

7) Це книга зразків (Вихід 25:40) — про визволення, зустріч із Богом, життя в поклонінні, а також про те, що подобається Богу, а що — ні.

Питання: Який загальний план книги Вихід?

Відповідь: Оскільки існують різні підходи до тлумачення книги «Вихід», різні коментарі містять досить різні плани. Ось загальний план.

I. Рабство в Єгипті (Вих. 1–14)

А. Шлях до фараона (Вих. 1–4)

1. Поневолення Ізраїлю (Вих. 1)

2. Небезпека, що загрожувала Мойсею (Вих. 2)

3. Боже покликання (Вих. 3, 4)

Б. Визволення – «Відпусти мій народ» (Вих. 5–14)

1. Дві сутички (Вих. 5–7:13)

2. Перша кара – кров (Вих. 7:14–25)

3. Друга кара – жаби (Вих. 8:1–15)

4. Третя кара – воші (Вих. 8:16–19)

5. Четверта кара – мухи (Вих. 8:20–32)

6. П’ята кара — загибель худоби (Вих. 9:1–7)

7. Шоста кара – нариви (Вих. 9:8-12)

8. Сьома кара – Град і вогонь (Вих. 9:13-35)

9. Восьма кара – сарана (Вих. 10:1-20)

10. Дев’ята кара – темрява протягом трьох днів (Вих. 10:21-29)

11. 10-та кара – Первістки та Пасха (Вих. 11:1–12:30)

12. Перехід через Червоне море (Вих. 12:31–14:31)

ІІ. Життя в пустелі (Вих. 15–40)

А. До Синаю: подорож у покладанні на Бога (Вих. 15:1-18:27)

1. Пісня Міріам — згадка про Боже спасіння (Вих. 15:1-21)

2. Мара та Елім — чи забезпечить Бог їх у цій безводній землі? (Вих. 15:22-27)

3. Манна та перепілки — чи нагодує Бог у безплідному місці? (Вих. 16)

4. Масса — провал випробування віри (Вих. 17:1-7)

5. Амаликитяни — чи захистить нас Бог? (Вих. 17:8-15)

6. «Я все можу зробити сам» – ще кілька ставлень, які потрібно змінити (Вих. 18)

Б. Зустріч із Богом на Синаї (Вих. 19–24)

1. Досвід Бога (Вих. 19)

2. 10 заповідей, вівтарі, заборона ідолів (Вих. 20)

3. Цивільні закони (Вих. 21–23:10)

4. Суботи та свята (Вих. 23:11–19)

5. Божа обіцянка за послух (Вих. 23:20–33)

6. Вечеря з Богом (Вих. 24)

В. Поклоніння у Скинії — підготовка до присутності Бога серед вас

1. Формування нашого розуміння

а. Матеріали — дарування Богові (Вих. 25:1-9)

б. Ковчег — місце зустрічі з Богом (Вих. 25:10-22)

в. Божа присутність за столом (Вих. 25:23-30)

г. Свічник — Боже світло в нашому житті (Вих. 25:31-40)

e. Скинія – особиста близькість із Богом (Вих. 26)

f. Жертовник для цілопалень — відмова від чогось заради Бога (Вих. 27:1-8)

g. Двір Скинії – зібрання разом для Бога (Вих. 27:9-19)

h. Ніколи не дозволяйте, щоб у вашому поклонінні бракувало олії (Вих. 27:20-21)

2. Відокремлення себе

a. Одяг Божих священиків (Вих. 28)

b. Посвячення Божих священиків (Вих. 29)

3. Що роблять священики

а. Жертовник для кадіння – чи пахнуть ваші молитви? (Вих. 30:1-10)

б. Ніколи не забувайте, що ми були викуплені дорогою ціною (Вих. 30:11-16)

в. Умивальники – наша потреба в щоденному очищенні (Вих. 30:17-21)

г. Масло для помазання (Вих. 30:22-33)

e. Кадило (Вих. 30:34-38)

f. Майстри (Вих. 31:1-11)

g. Знак дотримання суботи (Вих. 31:12-18)

D. Бунт, покаяння та відновлення (Вих. 32–33)

1. Золоте теля – як вони могли? А ми могли б? (Вих. 32)

2. Відновлення — чи зможемо ми? (Вих. 33)

3. Послух і нове зустріч (Вих. 34)

Е. Поновлення поклоніння у Скинії після покаяння (Вих. 35:1–39:43)

F. Бог серед вас – як влаштована ваша Скинія? (Вих. 40)

1. Підготовка до приходу Бога (Вих. 40:1–33)

2. Бог приходить у славі (Вих. 40:34-38)

Питання: Хто першим відповів на запитання щодо книги Вихід?

Відповідь: Наскільки мені відомо, першою людиною, яка написала відповіді на питання щодо книги Вихід, був Філон, елліністичний єврей з Олександрії, що жив приблизно з 20 р. до н. е. до 50 р. н. е. На жаль, до наших днів збереглися лише окремі уривки з його праці про Вихід.

Питання: Як у 1-му розділі Книги Виходу за 430 років могло з’явитися стільки людей?

Відповідь: Див. обговорення книги Чисел, розділ 1.

Питання: Чому в 1-му розділі книги «Вихід» люблячий Бог дозволив, щоб євреї були рабами протягом 400 років?

В: Людське життя, навіть якщо воно триває 400 років, — це лише мить у порівнянні з вічним життям у Небесах. Бог дозволяє Своєму народу страждати на землі, навіть несправедливо, оскільки це лише тимчасовий етап, і Бог винагородить нас у Небесах.

Однак Бог не лише дозволив це, але й, можливо, це насправді стало великим благословенням для ізраїльтян. У цей час у Ханаані відбувалося багато битв: ось деякі з них:

Будучи рабами в Єгипті та пастухами, яких єгиптяни зневажали, ізраїльтяни не могли асимілюватися єгиптянами. У книзі «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань» (с. 49) це добре викладено: «Часто те, що здається найболючішим у нашому житті, є прихованим Божим благословенням, яке можна розпізнати лише тоді, коли з плином часу відкривається Божий задум».

Питання: У Вих. 1:7–8, скільки років було Міріам?

Відповідь: Ми цього не знаємо, але, судячи з усього, вона була достатньо дорослою, щоб доглядати за немовлям, але занадто молодою, щоб працювати. Можливо, вона була на 8–12 років старшою за Мойсея.

Питання: Як, з археологічної точки зору, вписуються в контекст правителі-гіксоси, згадані у Вих. 1:8?

Відповідь: Гіксоси — це народ із Близького Сходу, який завоював Єгипет завдяки своїм передовим колісницям у період з 1760 по 1640 рр. до н. е. Вони деякий час правили Єгиптом, а потім були поступово вигнані в період з 1573/55 по 1540 рр. до н. е. Коли Яків зі своєю родиною переселився до Єгипту, за даними Буття 46:34 та 43:32, при владі в Єгипті перебували правителі, що передували гіксосам.

У Книзі Буття 46:34 сказано, що єгиптяни не хотіли перебувати разом із пастухами, а гіксосів називали «пастухами-царями».

У Книзі Буття 43:32 сказано, що ці єгиптяни не їли разом з [азіатськими] євреями.

Отже, якщо гіксоси не могли бути єгипетськими правителями на той час, коли родина Якова прибула до Єгипту, «новий фараон» ставився б з підозрою до тих, хто обіймав високі посади за часів попереднього фараона. Крім того, після вигнання гіксосів корінні єгиптяни, ймовірно, все ще ставилися б з підозрою до неєгипетських азіатів, таких як євреї.

Питання: Щодо Вих. 1:8–10, коротко кажучи, чи правда, що немає археологічних доказів на підтвердження перебування ізраїльтян у Єгипті, як стверджував атеїст (Капелла)?

Відповідь: Ні, доказів достатньо. Існують не лише згадки про «хабіру», але й папірус «Бруклін 35.1446», який містить чимало прикладів азіатів, яким давали єгипетські імена. Деякі з цих азіатів походили з племен Іссахара та Ашера. Див. також наступне запитання для більш розгорнутої відповіді, а також обговорення Виходу 11:5–12:30 для додаткової інформації.

Питання: Чи згадували Мойсея якісь дохристиянські язичницькі автори у Вих. 1:8–10?

Відповідь: З одного боку, Оріген (225–254 рр. н. е.) у своїй «Проповіді на Пісню пісень» (перша проповідь, с. 273) стверджує, що ніхто цього не робив, і примітка перекладача № 37 підтверджує це. («Давні християнські письменники», т. 26.) Однак Юлій Африканський (235–245 рр. н. е.) стверджує інше. Він пише: «Наприклад, Полемон у першій книзі своєї «Грецької історії» зазначає: “За часів Апія, сина Форонея, частина єгипетського війська покинула Єгипет і оселилася в Палестині, яку називали Сирійською, неподалік від Аравії: це, очевидно, ті, хто був із Мойсеєм”». А Апіон, син Посейдонія, найпрацьовитіший із граматиків, у своїй книзі «Проти євреїв» та у четвертій книзі своєї «Історії» зазначає, що за часів Інаха, царя Аргоса, коли в Єгипті правив Амосіс, євреї підняли повстання під проводом Мойсея. І Геродот також згадує про це повстання та про Амосіса у своїй другій книзі, а певним чином — і про самих євреїв, зараховуючи їх до обрізаних і називаючи їх ассирійцями Палестини, можливо, через Авраама. А Птолемей Мендеський, який оповідає історію єгиптян від найдавніших часів, подає той самий опис усіх цих подій; тож загалом між ними немає жодної помітної розбіжності в хронології». «Отці донікейські», том 6, Юлій Африканський, фрагмент 13, с. 124.

Питання: Чи існують, окрім Біблії, якісь докази того, що ізраїльтяни були поневолені в Єгипті або вийшли з Єгипту (Вих. 1:8–10)?

Відповідь: Деякі критично налаштовані «вчені» досі вірять у застарілу теорію, що не існує жодних доказів перебування ізраїльтян у Єгипті чи їхнього виходу звідти. Можливо, їм слід прочитати «напис на стіні». На фресці на стіні гробниці Хнумхотепа (1892 р. до н. е.) у Бені-Хасані в Єгипті зображено 37 «азіатів», тобто неєгиптян із Близького Сходу. Вони мали чорне волосся, загострені бороди, довгі різнокольорові плащі, луки та метальні палиці.

Християнські вчені, які пишуть у «Словнику біблійної археології Вайкліфа», «Біблійному коментарі Експозітора» та інших книгах, зібрали чимало доказів того, що ізраїльтяни перебували в Єгипті. Не лише християнські вчені стверджують, що ізраїльтяни перебували в Єгипті приблизно з 1875 по 1445 р. до н. е., але й світський археолог Девід М. Рол у своїй книзі «Фараони та королі: біблійний пошук» (видавництво «Crown Publishers», 1995) також наводить докази, що узгоджуються з виходом ізраїльтян з Єгипту. Ось список із «десяти найважливіших» фактів, які підтверджують вихід ізраїльтян з Єгипту.

10. Скелети довгошерстих азіатських овець свідчать, що вони вперше з’явилися в дельті Нілу приблизно в часи Йосипа (1900–1800 рр. до н. е.). Єгипетське ім’я Йосипа «Зафенат-Панеах», ймовірно, складалося з «Зат-ен-аф» (той, кого називають) та «Іпіанху» (Іпу — живий). Ім’я Іпіанху та його варіації були поширеними за часів Йосипа, але не були дуже поширеними ні раніше, ні пізніше. Багато інших єврейських імен знайдено в єгипетському папірусі, що зберігається в Бруклінському музеї (35.1446). За часів фараона Собехотепа III (приблизно 1540 р. до н. е.) велика кількість рабів була переселена до району Фів. З 95 імен понад 50 % належали азіатам, і поруч із ними були вказані їхні єгипетські імена. Багато єгипетських імен мають у першій частині назви «той/та, кого називають». Деякі з цих людей були зафіксовані як вихідці саме з племен Іссахара та Ашера.

Крім того, серед імен є такі єврейські, як Менахем та Шифра. Однак це відбулося за 100 років до згадки про Шифру в 1-й главі Книги Виходу. Вальтер Кайзер у праці «Історія Ізраїлю» (с. 84) та у «Біблійному коментарі експозитора», том 2 (с. 307), зазначає, що серед двох семітських імен ім’я Шифра, ймовірно, походить від Sp-ra («красуня»), а ім’я Пуа, ймовірно, походить від угаритського слова «Pgt», що означає «дівчина» або «прекрасна».

Крім того, Лейденський папірус 348 містить наказ «розподілити продовольчі пайки серед солдатів та серед «апіру», які перевозять каміння до великого пілону Рамсеса». «Апіру», ймовірно, були євреями.

9. Призначення неєгиптянина на посаду заступника було цілком логічним. Якби Йосип спробував повстати, єгиптяни не пішли б за ним. Зафіксовано, що ханаанеї, такі як Мері-Ра та Бен-Мат-Ана, обіймали високі посади при єгипетському дворі. Семіт на ім’я Янхаму був заступником Аменхотепа III, що базувався в Газі.

8. Цеглу використовували для будівництва деяких єгипетських міст, таких як Пітом. У Пітомі на найнижчому рівні були знайдені цеглини, виготовлені з соломи. На проміжному рівні цеглини містили лише стерню. На верхньому рівні археологи виявили, що цеглини були виготовлені взагалі без в’яжучого матеріалу. У гробниці єгипетського вельможі на ім’я Рехмере / Рек-мі-Ре в Фівах, що датується XV століттям до н. е., є розпис, на якому зображено рабів, що виготовляють цеглу.

7. Були знайдені свідчення великої катастрофи, про що свідчить велика кількість поспішно похованих тіл. Однак велика кількість загиблих не підтверджує і не спростовує, що це сталося внаслідок раптової події, яка сталася за одну ніч.

Крім того, Тацит у 5-й книзі «Історій» наводить різні припущення щодо походження євреїв — з Криту, Єгипту, Ефіопії чи Ассирії — а потім розповідає цікаву історію. «Однак більшість авторів сходяться на тому, що колись у Єгипті спалахнула хвороба, яка жахливо спотворювала тіло, і цар Бохоріс, шукаючи ліків, звернувся до оракула Хаммона, який наказав йому очистити своє царство та вислати в якусь чужу країну цей народ, ненависний богам. Люди, яких зібрали після ретельних пошуків, опинившись у пустелі, здебільшого сиділи в заціпенінні від горя, аж поки один із вигнанців, на ім’я Мойсей, не застеріг їх не сподіватися на допомогу ні від Бога, ні від людей, оскільки вони були покинуті й тими, й іншими, а покладатися лише на себе, обравши своїм посланцем з небес того чоловіка, хто першим допоможе їм позбутися нинішніх страждань… Мойсей, бажаючи забезпечити собі на майбутнє владу над народом, запровадив для них нову форму поклоніння, протилежну усьому, що практикували інші люди. … Вони забивають барана, ніби знущаючись над Гаммоном, і приносять у жертву вола, бо єгиптяни поклоняються йому як Апісу». (цитата з «Аналів» та «Історій» П. Корнелія Тацита, Encyclopedia Britannica, Inc. 1952 р.)

6. Єгипетський текст, датований приблизно 1350 роком до н. е., описує дивну подію, що сталася раніше: «Сонце приховане й не світить людям. Життя стає неможливим, коли сонце ховається за хмарами. Ра [бог] відвернув своє обличчя від людства. Якби ж воно засяяло хоча б на одну годину! Ніхто не знає, коли настає полудень. Тінь людини не розрізнити. Сонце на небі схоже на місяць…». Це могло стосуватися темряви, що огорнула землю. Ймовірно, це не стосується виверження вулкана на острові Тера, оскільки це сталося приблизно на 200 років раніше. (Цей уривок взято з Папірусу Іпувера).

5. Фараон Тутмос IV, судячи з усього, не був первістком. На «Стілі снів» Тутмоса IV (1421–1410 рр. до н. е.), знайденій між передніми лапами Сфінкса в Гізі, бог Хармахіс пообіцяв Тутмосу особливу допомогу в тому, щоб той став наступним фараоном, в обмін на прибирання піску, що накопичився біля Сфінкса. Ймовірно, йому не знадобилася б особлива допомога, якби він був першим у черзі на престол після свого батька Аменхотепа II (1450/1447–1401/1385). Вальтер Кайзер у праці «Історія Ізраїлю» (с. 90) зазначає, що старшого брата Тутмоса IV звали Вебенсену. Вебенсену поховали в царській гробниці, і, ймовірно, саме він загинув під час десятої кари. Другим сином Аменхотепа II був Хаемвасет, який одружився ще до своєї смерті. Як зазначає Кайзер: «Отже, хоча стелу зі Сфінксом не можна вважати прямим доказом смерті первістка, єгиптологи виявили достатньо свідчень на користь ранньої дати Виходу та того факту, що Тутмос IV дійсно не розраховував успадкувати трон свого батька».

4. Написи, що поєднують єгипетську та гебрейську мови, у печерах поблизу гори Синай описують розступлення моря, Мойсея та лов перепелів. Але найцікавіше те, що мова була сумішшю єгипетської та гебрейської. Історик Діодор Сікулус (10 р. до н. е.) також знав про це. Крім того, біля входу до мідних копалень на Синаї знаходяться сотні написів. Більшість із них написані єгипетськими ієрогліфами, але близько 40 написів виконано у своєрідному протосинайському алфавітному письмі XV століття до н. е. Однак ці докази є «суперечливими», оскільки неможливо встановити, коли саме були зроблені ці написи.

3. Єгипетська армія, яка до цього часу контролювала Ханаан, дивно була відсутня. Ми більше не чуємо про єгипетську армію аж до часів фараона Сеті I, який зруйнував Хазор у 1300 р. до н. е.

2. У Єрихоні Браянт Г. Вуд виявив міцні стіни, великі запаси зерна (що свідчить про короткочасну облогу) та відсутність слідів розграбування (оскільки зерно все ще було на місці). Джон Гарстанг був тим, хто першим знайшов велику кількість обвугленого зерна. У книзі «Важкі вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible, с. 182–183) згадуються деякі свідчення про землетрус магнітудою 8 балів за шкалою Ріхтера, який міг залишити тріщини в стінах. Внутрішні стіни з глиняної цегли обвалилися на зовнішню кам’яну стіну, утворивши зручний схил. Коли відбулося це захоплення? Керамічні вироби з Кіпру вказують на дату між 1450 і 1400 роками до н. е. На єгипетських амулетах викарбувано ім’я тогочасного фараона, аж до часів Йошуа. На початку XX століття Джон Гарстанг помилково відніс стіни Єрихону до часів Йошуа, але Кетлін Кеньон довела, що Гарстанг помилявся, як зазначено у «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 575. Датування за допомогою вуглецю-14 вказує на руйнування міста у 1410 році до н. е. з похибкою ± 40 років.

1. Щодо руйнування міст у Ханаані, Йошуа згадує лише про руйнування таких міст: Дебір, Еглон, Хазор, Хеврон, Єрихон, Лахіш, Лібна, Маккеда та Ай. Археологи встановили, що в той час були зруйновані такі міста: Арад, Дебір, Хазор, поселення в Ель-Халілі (Хеврон?), Єрихон та Лахіш. Місцевість Бейтін (Бетель?), місто Гібеон та місцевість Хірбет-Нісія були покинуті. Можливо, невелике містечко Ай було зруйновано настільки повністю, що його руїни ніколи не будуть знайдені. Хто зруйнував ці міста? Про це чітко свідчать таблички з Телль-ель-Амарни. Листи з Телль-ель-Амарни були написані з Ханаану до єгипетського фараона приблизно в 1500–1370 рр. до н. е. У них згадуються страхітливі «хабіру, що розгулювали, як скажені». Цікаво, що в них також згадується цар Лабаю з Шехема [гібеонського міста], який був зрадником, оскільки вступив у союз із хабіру-загарбниками. Пізніше на стелі фараона Меренпта/Мернептаха (1229/1225 рр. до н. е.) також згадується народ під назвою «Ізраїль» на півночі Ханаану.

Крім того, у журналі «Biblical Archaeology Review», т. 7 (вересень–жовтень 1981 р.) зазначається, що поблизу Кантіра в Єгипті знайдено залишки сиро-палестинської культури, що датуються 1700–1500 рр. до н. е.

Крім того, Юлій Африканський (писав у 235–245 рр. н. е.) згадує давньогрецьких істориків, які писали про Вихід. «Наприклад, Полемон у першій книзі своєї «Історії Греції» пише: „За часів Апія, сина Форонея, частина єгипетського війська покинула Єгипет і оселилася в Палестині, яку називали Сирійською, неподалік від Аравії: це, очевидно, ті, хто був із Мойсеєм“. А Апіон, син Посейдонія, найпрацьовитіший із граматиків, у своїй книзі «Проти євреїв» та у четвертій книзі своєї «Історії» зазначає, що за часів Інаха, царя Аргоса, коли в Єгипті правив Амосіс, євреї повстали під проводом Мойсея. І Геродот також згадує про це повстання та про Амосіса у своїй другій книзі, а певним чином — і про самих євреїв, зараховуючи їх до обрізаних і називаючи їх ассирійцями Палестини, можливо, через Авраама. А Птолемей Мендеський, який оповідає історію єгиптян від найдавніших часів, подає той самий опис усіх цих подій; тож між ними загалом немає жодної помітної розбіжності в хронології». «Отці донікейські», том 6, Юлій Африканський, фрагмент 13, с. 124.

Це не перший випадок, коли критично налаштовані «вчені» не брали до уваги археологічні дані. Наприклад, про хеттів археологи дізналися ще в 1892 році. Проте деякі вчені й через десять років (1902 р., Е.А.В. Бадж) все ще сумнівалися в їхньому існуванні.

Висновок: Важко плисти проти течії, коли ця скептична теорія тоне в морі фактів. Отже, сучасна археологія вказує на те, що біблійні записи підтверджують достовірність Біблії. Оскільки Біблія точно відтворює так багато дрібних деталей, можливо, нам слід вважати її достовірною й у тому, чим вона себе позиціонує: як Боже послання до нас.

Іншими джерелами цікавої археологічної інформації про ізраїльтян у Єгипті є: «Чи може археологія довести Старий Завіт?» Ральфа О. Манкастера, «Енциклопедія Британіка», «Енциклопедія біблійних труднощів» Глісона Арчера (Zondervan), «Докази віри» Джона Варвіка Монтгомері, «Новий міжнародний словник Біблії» Дж. Д. Дугласа та Меррілла К. Тенні, «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань», с. 53, «Нові докази, що вимагають вердикту» Джоша Макдауелла, а також журнал «The Biblical Archaeology Review».

Дивіться також цікаве відео про датування Виходу: https://www.youtube.com/watch?v=2JusQxiTXnE.

Питання: Чи правда, що, як стверджує атеїст (Капелла), «достеменно встановлено, що єгиптяни самі побудували всі свої міста та пам’ятники» (Вих. 1:8–10)?

Відповідь: Зовсім ні. Відповідь див. у попередньому питанні.

Питання: Чому в Вих. 1:8-10 Бог дозволив, щоб Його народ зазнавав гноблення?

В: Іноді Бог дозволяє, щоб Його народ зазнавав гноблення з різних причин: для виправлення (Книга Суддів), для відсіювання тих, хто не хотів слідувати за Ним, як-от під час вигнання тощо. Але в цьому випадку, хоча Біблія прямо про це не говорить, ми можемо висунути припущення.

Уявіть, що ці люди були добре оплачуваними каменярами, з якими добре поводилися, коли на сцену вийшов Мойсей, заявивши, що Бог їх визволить. Чому б їм хотілося йти за Мойсеєм, якщо фараон ставився до них так привітно? Навіть попри те, що свобода в обітованій землі була б кращою, багато хто з них не хотів би залишати комфортне життя. Уявіть, як деякі з них, збираючи речі для від’їзду, замислювалися, як їм вижити в суворих умовах пустелі, коли вони знали лише життя в комфорті. Уявіть, як їм доводилося покладатися на Бога навіть у питанні води та їжі, коли в пустелі їх не було, тоді як раніше вони жили настільки затишно, що не мусили покладатися на Бога ні в чому. Отже, ми бачимо принаймні деякі причини, чому Бог дозволив їм зазнати цих випробувань.

Незважаючи на це, деякі люди все одно скаржилися в пустелі, дехто хотів повернутися до Єгипту, а дехто заперечував авторитет Мойсея.

Нам, можливо, неприємно це чути, але іноді Бог мусить змусити нас відчути дискомфорт, перш ніж ми піднімемося, рушимо вперед і зробимо те, чого Бог від нас очікує.

Питання: Що ми знаємо з джерел поза Біблією про єгипетських наглядачів за рабами, згаданих у Вих. 1:11?

Відповідь: Єгипетський термін «сер» зустрічається на настінному розписі в фіванській гробниці Рехміра, який був наглядачем за виробництвом цегли за часів Тутмоса III. На фресці зображені рабовласники з важкими батогами. Цікавий єгипетський ієрогліф: голова та шия жирафа.

Настінний малюнок в Абд-ель-Гурні зображує будівництво храму Амона в Карнаку з рабами, які мають семітську зовнішність. Над ними стоїть наглядач із таким написом: «Наглядач каже своїм робітникам: „Палиця в моїй руці; не лінуйтеся“». Цікаво, що в Вихід 5:17 ізраїльтян конкретно звинувачують у тому, що вони «лінуються».

Питання: У Вих. 1:11, де розташовувалися два міста — Пітом і Рамесес?

Відповідь: Пітом (дім [бога] Атума) розташований на ваді Тумілат, трохи на схід від дельти Нілу. Це або руїни в Телль-ер-Рабабе, або Телль-ель-Маскута, що лежить на 8–9 миль на схід. У Телль-ель-Маскуті було знайдено цеглу, виготовлену без соломи. Септуагінта додає, що це те саме місто, що й «Он» або Геліополіс.

Раніше вважалося, що місто Рамесес розташовувалося в Танісі/Зоані. Однак зараз, за словами Ганса Гедіке в журналі «Biblical Archaeology Review», т. 7 (вересень–жовтень 1981 р.), вважається, що воно знаходилося поблизу Кантіра. Там виявлено залишки сиро-палестинських поселень, що датуються 1700–1500 рр. до н. е.

Питання: У Вих. 1:11, звідки походить термін «фараон»?

Відповідь: Значення слів іноді змінюється з плином часу. У період від 2500 до 2000 р. до н. е. «фараон» спочатку означав «великий дім» (палац), але поступово це слово стало позначати царя Єгипту, який там мешкав.

Питання: Як у Вих. 1:15 дві єврейські повитухи могли доглядати за такою великою кількістю єврейських новонароджених?

Відповідь: Очевидно, що вони не приймали кожне народження, а наглядали за іншими. Наглядачі за різними ремеслами регулювали життя єгипетського суспільства.

Питання: Чи існують, окрім Біблії, якісь інші свідчення про імена Шифра та Пуа, згадані у Вих. 1:15–19?

Відповідь: Мені не відомі жодні свідчення щодо імені Пуа. Але в єгипетському папірусі, що зберігається в Бруклінському музеї (35.1446) і датованому приблизно 1540 роком до н. е., згадується Шифра. Ця Шифра жила більш ніж на століття раніше за ту Шифру, про яку йдеться у книзі Вихід.

Питання: Як у Вих. 1:16-19 Бог міг благословити єврейських повитух Шифру та Пуа за те, що вони збрехали фараону?

Відповідь: Християни мають різні думки щодо цього.

1. Багато хто каже, що Бог благословив їхню віру за те, що вони відстоювали справедливість, і пробачив їм брехню, скоєну заради цього. Крім того, Десять заповідей тоді ще не були дані.

2. Інші кажуть, що віруючі не повинні говорити правду в ситуаціях, пов’язаних із життям і смертю, злим людям, які цього не заслуговують.

3. Шифра та Пуа не могли особисто прийняти пологи у всіх цих немовлят: швидше за все, вони керували «армією» повитух, які виконували цю роботу. Повитухи під їхнім керівництвом могли брехати або навмисно запізнюватися.

Питання: Чи не було нерозумним з боку фараона, що він хотів вбити ізраїльтян, зважаючи на те, що вони були хорошими рабами, як зазначено у Вих. 1:16?

Відповідь: Населення Єгипту, ймовірно, становило близько 4,1 мільйона єгиптян (+/- мільйон). З огляду на те, що рівень народжуваності серед ізраїльтян був вищим, ніж серед єгиптян, їхня чисельність могла становити близько 2 мільйонів, тому фараон занепокоївся.

До речі, хоча фараон наказав вбивати всіх єврейських хлопчиків, Бог, за іронією долі, дозволив одному з них вирости у своєму власному домі.

Питання: Чому у Вих. 1:16 фараон хотів вбити єврейських хлопчиків, а не дівчаток, у той час, коли народився Мойсей? Можна було б подумати, що мало б бути навпаки, оскільки чоловіки/хлопчики, народжені раніше, могли б завагітніти кількох жінок протягом того самого періоду, що спричинило б більший приріст населення. Або чому він не вбив обох статей?

Відповідь: Святе Письмо не пояснює, чому фараон зробив такий вибір. Однак ми можемо розглянути кілька можливих причин.
1) Єгиптяни, можливо, побоювалися, що хлопчики, коли виростуть, стануть воїнами й повстануть. Жінок єгиптяни не боялися б так сильно.

2) Дівчата все одно були б досить корисними працівницями, оскільки Єгипет був великим експортером тканин, і вони могли б працювати ткачихами.

3) Дівчата могли б стати дружинами або наложницями єгипетських чоловіків і народити дітей, яких виховували б у єгипетських традиціях.

Питання: Чому в Вих. 1:16 Мойсей опинився під загрозою смерті від фараона, тоді як його старший брат Аарон, судячи з усього, такої небезпеки не зазнав?

Відповідь: Згідно з Вальтером Кайзером у книзі «Історія Ізраїлю» (с. 89), якщо Мойсей народився у 1526 році (за 80 років до Виходу), то це сталося в перший рік правління Тутмоса I (1526–1512 рр. до н. е.), і, судячи з усього, саме він був тим фараоном, який видав цей указ.

До речі, фараоном, який хотів вбити Мойсея після вбивства єгиптянина, ймовірно, був Тутмос III (1504–1450 рр. до н. е.). Жоден інший фараон не прожив достатньо довго, і або розповідь у книзі «Вихід» є точною, або доведеться визнати, що це був «великий збіг обставин», що єдиний фараон, який прожив достатньо довго, якраз правив у потрібний час, щоб це відповідало подіям.

Питання: Чи повинні віруючі, згідно з Вих. 1:17, боятися Бога?

Відповідь: Так. Див. другу частину відповіді на питання щодо Виходу 9:30.

Питання: Наскільки історія про Мойсея в кошику (Вих. 2:1) схожа на історію Саргона?

Відповідь: За легендою, Саргона Аккадського (бл. 2355–2279 рр. до н. е.) поклали в кошик із очерету, обмазаний смолою, і пустили по річці. Садівник Аккі врятував його й виховав як власного сина. Однак мати Мойсея вчинила так через закон царя, і вона не покинула його, а послала Міріам доглядати за ним.

Питання: Що незвичайного в єврейських словах у Вих. 2:2, 3?

Відповідь: У Вихід 2:2 прикметник у виразі «гарне/здорове дитя» — це те саме гебрейське слово, що означає «добрий», яке зустрічається в Буття 1. У Вихід 2:3 гебрейське слово, що означає «кошик», — це те саме слово, яке вживається щодо Ноєвого ковчега. Гебрейське слово, що означає «очерет» (без голосних), — це те саме слово, що й «Червоне/Очеретне море», яке перетнули Мойсей та ізраїльтяни.

Питання: У Вих. 2:3, якщо Бог любив Мойсея, чому Він дозволив, щоб Мойсей опинився в такій великій небезпеці — від утоплення, переохолодження та крокодилів?

Відповідь: Бог бачить усе, і безсумнівно, що Він бачить деякі речі не так, як ми. Всемогутній Бог мав достатньо сили, щоб забезпечити Мойсею безпеку. Навіть якщо ми опинимося посеред найжахливішого потопу, найбезпечніше місце — це центр Божої волі.

Я впевнений, що цей досвід ще раз переконав Мойсея в тому, що він був врятований для виконання особливої місії. Інші люди могли побачити, що, якщо Бог зміг врятувати Мойсея, то Він може врятувати й їх.

Питання: Чому в Вих. 2:5 дочка фараона захотіла купатися в Нілі, і що там з крокодилами?

Відповідь: Сьогодні крокодили не зустрічаються на північ від Асуана, але в давнину вони мешкали аж до Мемфіса. Принцеса, ймовірно, хотіла купатися в дельті на півночі (де жили євреї), щоб уникнути крокодилів. Цілком імовірно, що дочка фараона купалася в невеликій притоці, а не обов’язково в головному руслі Нілу. Крім того, це купання, швидше за все, було пов’язане з ритуальним очищенням, а не просто з гігієною.

Питання: Чи відомо нам щось поза Біблією про дочку фараона, згадану в Вих. 2:7–10?

В: Можливо, адже це могла бути цариця Хатшепсут. Мойсею було 80 років, коли розпочався Вихід, а він почався приблизно в 1447 р. до н. е., плюс-мінус 4–5 років. Отже, фараон Тутмос III (1504–1450 рр. до н. е.) міг бути тим, хто гнобив ізраїльтян. Мандрівки під час Виходу відбувалися переважно за правління його сина, Аменхотепа II (бл. 1445–1425 рр. до н. е.). До речі, на «Стілі снів» Тутмоса IV Сфінкс з’являється йому уві сні й пророкує, що він стане наступним фараоном, незважаючи на те, що він не був первістком. У будь-якому разі, за 80 років до 1447 р. до н. е. — це 1527 р. до н. е. Цариця Хатшепсут, дочка фараона Тутмоса I, правила як регентка, поки Тутмос III був ще дитиною (1504–1482 рр. до н. е.). Отже, не можна з упевненістю стверджувати, що дочкою фараона в цьому випадку була саме цариця Хатшепсут, оскільки фараон, безсумнівно, мав і інших дочок, але це цілком можливо. Якщо ж це була вона, то протягом певного часу вона була другою за впливовістю особою в Єгипті.

Питання: У Вих. 2:10 ім’я Мойсей є єгипетським чи єврейським?

Відповідь: Ім’я Мойсей є незвичайним, оскільки воно є і тим, і іншим. В івриті ім’я «Моше» походить від слова «маса», що означає «витягувати». В єгипетській мові дієслово «ms/mes» означає «витягнутий, народжений» або «(такий-то бог) народився». Граматично це єгипетська давньоєгипетська доконана форма. «ms» — це поширене закінчення в іменах Птахмосе, Тутмосе, Ахмосе та Рамосе. У «Біблійному словнику» Унгера зазначено, що єгипетське ім’я «ms’» може означати «дитина або син».

Питання: Як у Вих. 2:14, 15 Мойсей покинув Єгипет, боячись гніву царя, якщо в Євр. 11:27 сказано, що Мойсей покинув Єгипет, не боячись гніву царя?

Відповідь: У Вихід 2:14, 15, коли йому було 40 років, Мойсей вперше покинув Єгипет, боячись гніву царя. У Вихід 13–14, коли йому було 80 років, Мойсей вдруге покинув Єгипет, не боячись гніву царя, і в Посланні до Євреїв 11:27 описано саме цей другий випадок. Мойсей повернувся вдруге, щоб подолати свій страх, але цього разу він знав, що має виконати місію і що Бог захистить його.

Що стосується нас, то якщо ми в страху тікаємо від випробування нашої віри, іноді Бог змушує нас пізніше повернутися і зіткнутися з таким самим випробуванням.

Питання: Чому в Вих. 2:18 тесть Мойсея називався Реуїлом, тоді як у Вих. 3:1 та 4:18 його звали Єтро?

Відповідь: Мій власний тесть мав два не пов’язані між собою імена (китайське та англійське), тож я не вважаю це чимось незвичайним. Ймовірно, це не здавалося незвичайним для Аврама/Авраама, Сараї/Сари, Якова/Ізраїля, Бен-Оні/Бенджаміна, Зафенат-Панеаха/Йосипа, Хошеї/Йошуа, Гедеона/Єрубаала, Амміеля/Еліама, Вірсавії/Бат-Шуа, Азарії/Уззії, Авіяма/Авії, Йоахаз, син Йосії/Шаллума, Еліаким/Йоаким, Йоякін/Єконія/Конія, Седекія/Маттанія, Хананія/Шадрах, Мішаель/Мешах, Азарія/Авед-Него, Даниїл/Валтасар, Симон/Петро, Йосип/Варнава, Сила/Сильван та Савл/Павло.

Люди часто мали різні імена в різних мовах, і, судячи з усього, пізніше отримання іншого імені в тій самій мові також було досить поширеним явищем, про що могли б розповісти Гідеон/Єрубаал та Хошеа/Йошуа. Існує припущення, що це частіше трапляється в культурах, де немає прізвищ. У цьому контексті Вальтер Кайзер у праці «Історія Ізраїлю» (с. 92), посилаючись на «Угаритський підручник» Кіруса Г. Гордона (1965), зазначає, що ім’я Єтро (а також Хобаб) зустрічається в угаритській мові. Реуель означає «друг або пастух Бога».

У інших культурах також було поширеним використання кількох імен. У Єгипті Осіріс, Веннофер і Хент-аментіу — це все імена одного й того самого ідола. Себек-ху і Джаа — це одна й та сама особа. У Месопотамії Ахікар — це та сама особа, що й Аба’енліл-дарі, а Тіглат-Пілесер — це Пул. У законах Ліпіта-Іштар одного й того самого бога називають Енлілем і Нунамніром, а в законах Хаммурапі — Інаною/Іштар/Телітум та Нінту/Мамою. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 2, с. 313, зазначено, що подвійні імена для однієї й тієї ж особи добре відомі також із джерел Південної Аравії. Окрім наведення цих прикладів, Кеннет Кітчен у праці «Стародавній Схід і Старий Завіт» (Ancient Orient and Old Testament, IVP 1966), с. 121–124, згадує, що подвійні імена були поширені в Ханаані, Стародавній Південній Аравії, серед хуррітів та хеттів.

Йосип Флавій мав інше пояснення. Він припустив, що «Реуель» було його ім’ям, а «Єтро» — його титулом.

Питання: Чому в Вих. 2:21–22 ми маємо шанувати Мойсея, який [нібито] мав позашлюбну дитину?

Відповідь: Писання ніде не зазначає, що Мойсей мав позашлюбну дитину. Коли у Вихід 2:21 сказано, що Реуель віддав Мойсею свою дочку Ципору, він віддав її Мойсею як дружину. Доказом цього є те, що у Вихід 4:20 Ципора названа його дружиною, а у Вихід 4:25 Ципора, його дружина, називає Мойсея своїм «нареченим по крові».

Проте це цікавий предмет для психологічного дослідження — спостерігати, наскільки деякі люди готові вкладати власне тлумачення у Святе Письмо (наприклад, у Вихід 2:21-22), ігноруючи при цьому пов’язані з цим уривки (Вихід 4:20, 25), аби спробувати знайти якісь звинувачення проти Бога та Його Біблії.

Питання: Чому в Вих. 2:23–25 Бог чекав, поки Мойсею виповнилося 80 років, перш ніж визволити ізраїльтян?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо знайти в ньому натяки на деякі можливі причини.

Мойсей, очевидно, був фізично достатньо сильним, щоб убити єгиптянина (Вихід 2:12) і прогнати кількох пастухів (Вихід 2:17). Можливо, він діяв імпульсивно, раптово взявши справу у свої руки й убивши єгиптянина, як описано у Вихід 2:11-12. Можливо, Мойсею спочатку потрібно було навчитися чекати на Боже керівництво та виконувати Божу волю Божим шляхом, а не своїм.

Мойсею було 80 років, коли Бог покликав його з палаючого куща. Можливо, після 40 років життя у віддаленій пустелі він навчився краще покладатися на Божу силу.

У Вихід 2:23 сказано, що помер цар Єгипту (тобто фараон). Оскільки помер фараон, який намагався вбити Мойсея у Вихід 2:15, Мойсей міг знову з’явитися перед двором.

Протягом усього періоду їхнього полону Біблія ніде не згадує, що євреї волали до Бога про допомогу, аж до Виходу 2:23-24. Лише тоді Бог знову вивів Мойсея на сцену. Це може здатися елементарним, але якщо у вас є проблема, ви усвідомлюєте її і потребуєте Божої допомоги, чому б вам вагатися волати до Бога?

Питання: Чому в Вих. 3:2 ангел Господній з’явився у палаючому кущі?

Відповідь: Хоча Писання про це не згадує, палаючий кущ дає нам кілька приводів для роздумів.

Боже чудо — кущ, що горів, але не згорав, — мав привернути увагу Мойсея здалеку. У майбутньому Боже чудотворне діяння під час Виходу буде наче світло, що сяє крізь століття, привертаючи людей до Бога. Коли ми ділимося Божим посланням з іншими, переконаймося, що даємо їм побачити світло Божого характеру та діл, а не лише наші власні, мізерні, створені людьми вогнища.

Вогонь у пустелі може бути небезпечним, якщо доводиться подолати багато миль, щоб дістати води для його гасіння. Пісок теж не дуже допомагає. Проте той кущ був у безпеці й не згорів. Народ Ізраїлю опинявся в небезпечних ситуаціях: спочатку єгиптяни хотіли вбити новонароджених хлопчиків, а згодом — у пустелі. Проте, завдяки послуху Богу, вони могли залишатися в безпеці.

З іншого боку, не всі вони були в безпеці в пустелі. Коли дехто не слухався, деяких вразила чума, їх загинули у вогні або поглинула земля. Не піддавайтеся брехні, що «Бог — це безпека». Бог не є безпекою, але Бог є добрим. Звернімося до Бога з вірою та послухом, щоб завдяки Його благодаті ми бачили добру, милосердну сторону Бога, а не сувору, гнівну.

Питання: У Вих. 3:2, ким саме був ангел Господній у палаючому кущі?

Відповідь: Слово «ангел» може означати посланця. Є три можливості, і давайте розглянемо їх усі.

Добра ангельська істота, створена Богом: у Вихід 3:2 йдеться про «ангела Господнього». Однак, якби це був просто ангел, чому б Мойсею довелося знімати взуття, адже, як сказано у Вихід 3:5, це була свята земля?

Бог (або Трійця, або Отець): Істота сказала: «Я є Бог твого батька, Бог Авраама, Ісаака та Якова». До речі, явлення Бога в Старому Завіті називається теофанією.

Ісус Христос: Рання церква розуміла це як явлення Ісуса, Слова Божого, ще до Його втілення на землі. Ісус міг сказати: «Я є Бог…», і Ісус також міг бути посланцем, або Словом Бога-Отця. До речі, саме явлення Бога-Сина в Старому Завіті називається христофанією.

Серед ранньохристиянських авторів, які стверджували, що це був Ісус, можна назвати: «Першу апологію» Юстина Мученика, розд. 63, с. 184 (бл. 150 р. н. е.), Іринея (182–188 рр. н. е.) — «Проти єресей», книга 4, розд. 29.2, с. 502 (182–188 рр. н. е.), Климент Олександрійський у праці «Заклик до язичників», розд. 1, с. 173 (193–217/220 р. н. е.), а також Тертуліан у праці «Відповідь євреям», розд. 8, с. 163 (198–220 р. н. е.).

Питання: Як, згідно з Вих. 3:8 та Бут. 23, хетти могли перебувати в Палестині за часів Мойсея та Йошуа?

Відповідь: Хетти були народом, що проживав на великій території, і одна з їхніх колоній оселилася в горах Палестини. Індоєвропейські хетти розграбували Вавилон у 1590 р. до н. е. Інші вважають, що тут йдеться про хаттів — неіндоєвропейський народ, який був підкорений ще до 2000 р. до н. е. Слова «хатті» та «хетти» пишуться однаково в івриті.

Питання: Чому в Вих. 3:8, 17 та Йош. 5:6 Ханаан називають землею, де тече молоко й мед?

Відповідь: Для ізраїльтян, які займалися скотарством, це була земля з пишними пагорбами та долинами, де можна було вирощувати добре вгодовану худобу, а також квіти для бджіл.

Питання: У Вих. 3:10 та Вих. 6:10–13, чи покликав Бог Мойсея в Мідіані, чи в Єгипті?

Відповідь: Спочатку Бог покликав Мойсея в Мідіані. Однак після повернення до Єгипту Мойсей почав сумніватися, і Бог ще раз підтвердив його покликання в Єгипті. Іноді й сьогодні людям теж потрібне підтвердження того, що вони знають як істину.

Питання: Чому в Вих. 3:10–4:17 Мойсей потребував покликання, і чому ми його потребуємо?

Відповідь: Перш ніж Мойсей ризикнув своїм життям, Бог підтвердив йому, що він виконуватиме Його волю. Коли інші ізраїльтяни запитували, хто такий Мойсей і чи справді він скаже їм, що є правильним, чудеса Мойсея переконували їх, що він справді покликаний. Коли Мойсей відчув гнів фараона та демонічні чудеса його чарівників, йому потрібно було напевно знати, що він саме там, де й мав бути.

Іноді християн запитують: «Чому ви вважаєте, що володієте монополією на істину?» або «Хто покликав вас говорити іншим, що вони потраплять до пекла, якщо відкинуть Христа, Сина Божого?» Якби ми не мали покликання й жодного послання від Бога, ці закиди могли б мати під собою підстави. Але всі християни мають загальне покликання, дане самим Ісусом у Матвія 28:18-20. Павло повторює це покликання у 2 Тимофія 4:1-2. Усі ми маємо сяяти, як зірки у всесвіті, проповідуючи слово життя, як сказано у Філіп’ян 2:15-16 та 2 Коринтян 5:18-20. Коли люди ставлять під сумнів ваші повноваження, це не означає, що вони мають заперечення щодо вашого авторитету, хоча вони можуть це так подавати. Натомість їхня незгода стосується слів та виключних тверджень Христа. Іноді наше завдання полягає не лише в тому, щоб переконати людей, а й у тому, щоб показати, що існує різниця між тим, у що їм зручно вірити, і тим, що сказав Ісус. Коли вони побачать цю різницю, тоді їм доведеться зробити вибір, за ким вони підуть.

Деяким християнам дано конкретне покликання — служити в певному служінні, церкві чи серед певної групи людей. Не кожен християнин відчуває таке конкретне покликання, і не у кожного християнина воно однакове. Легко уявити, що саме ваше покликання стосується найважливішого аспекту служіння, а інші покликання не настільки важливі, але 1 Коринтян 12 показує, що це не так. Однак незалежно від того, чи вірите ви в наявність у себе конкретного покликання, чи ні, усі ми несемо відповідальність за виконання загальних закликів, адресованих усім віруючим у Біблії: проповідувати Слово, любити інших і жити так, щоб прославляти Бога.

Питання: Чи ввів Мойсей фараона в оману, коли в Вих. 3:18 попросив його дозволити їм вирушити в триденну подорож, щоб принести жертви?

Відповідь: Ні. Ось шість моментів, на які слід звернути увагу, а також ймовірна причина цього.

1. Бог сказав, що зрештою виведе ізраїльтян назавжди (Вихід 3:17), і з часом Бог це зробив.

2. Це була Божа заповідь, а не власна ініціатива Мойсея, щоб на той час Мойсей попросив фараона лише про триденну подорож, а не про дозвіл покинути Єгипет (Вихід 3:18).

3. Бог напевно знав і сказав Мойсею, що фараон не погодиться навіть на це менш значне прохання (Вихід 3:19).

4. Гіпотетично кажучи, якби фараон задовольнив це прохання, немає жодних ознак того, що Мойсей обдурив би фараона і не повернувся.

5. Звісно, якби вони пішли й повернулися до Єгипту, це не завадило б їм пізніше попросити про остаточний від’їзд.

6. Мовчання щодо якогось питання не є брехнею. Зокрема, висунення меншого прохання та мовчання про більше прохання, яке ви висунете пізніше, не є брехнею.

Чому ж Бог спочатку наказав Мойсею висунути лише це менш значне прохання? Ймовірно, це було не обманом, а милосердям. Бог дав фараону та єгиптянам можливість спочатку погодитися на меншу вимогу і поступово звикнути до думки про те, щоб відпустити ізраїльтян. Однак, даючи цю можливість, Бог уже з упевненістю знав результат вільного вибору фараона. Сьогодні Бог пропонує всім чудову можливість спасіння, але Він уже знає результати вільного вибору кожного.

Питання: Як у Вих. 3:22 та Вих. 12:33–36 Бог міг наказати ізраїльтянам просити щось у єгиптян?

Відповідь: Єврейське слово «са’ал» означає «просити», а не «позичати». У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Відсутність обману: єгиптяни знали, що ізраїльтяни йдуть і забирають ці речі з собою: Вихід 12:31–36. Єврейське слово, що означає «грабунок» — «ніссалтем» — конкретно не вказує на крадіжку, шахрайство чи обман. Також зазначається, що «термін “позичив/взяв у борг” часто трактується таким чином через вплив неправильних перекладів у часи, коли єврейська мова була невідомою, або, як це відбувається зараз, через раціоналістичні упередження».

2. Відсутність примусу: Єгиптяни ставилися до них прихильно і закликали їх піти (Вихід 12:33–36).

3. Відсутність несправедливості: Ці речі були невеликою компенсацією за вбивство немовлят та 400 років рабства. Цю третю концепцію (а також, опосередковано, перші дві) висловив Тертуліан у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 2, розділ 21, с. 313–314 (207/208 р. н. е.). Ця відповідь також міститься у Іринея (182–188 р. н. е.) у праці «Проти єресей», книга 5, розділ 30, вірш 2.

Підсумок: Ізраїльтяни висловили відкрите прохання, і єгиптяни, які на той час вже співчували їм, задовольнили їхнє прохання.

Питання: Як у Вих. 3:22 та Вих. 12:33–36 Бог міг [нібито] навчити ізраїльтян бути нечесними та красти? (це запитання поставив атеїст)

Відповідь: Чи просили ви коли-небудь про щось? Якщо так, то чи робить це вас злодієм? Звичайно, ні, це безглуздо. Так само:

1. Єгиптяни знали, що ізраїльтяни збираються піти. Насправді, у Вихід 12:33 єгиптяни просили ізраїльтян поквапитися й піти.

2. Ізраїльтяни самі попросили у єгиптян ці речі (Вихід 12:35-36)

3. Єгиптяни ставилися до ізраїльтян прихильно і дали (а не позичили) їм ці речі (Вихід 3:22; 12:36).

Як згадувалося в попередній відповіді, у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 2, с. 324, зазначено, що гебрейське слово «ніссалтем», яке означає «грабунок», конкретно не вказує на крадіжку, шахрайство чи обман.

Питання: Що ми можемо навчитися з реакції Мойсея на Божий поклик у 4-му розділі Книги Виходу?

Відповідь: Спочатку Бог показав Мойсею Свою дивовижну силу (Вих. 3:2), потім проявив терпіння, вислуховуючи невіруючі виправдання Мойсея (Вих. 4:1-13), а врешті-решт Його гнів спалахнув проти Мойсея. Ми маємо обов’язок слухатися Божого покликання, а не опиратися Йому через страх, бунтарство чи переконання у власній недієздатності. Сподіваємося, що ви не дійдете до того, щоб розгнівати Бога, перш ніж прислухаєтеся до Його покликання.

Коли Мойсей сказав, що він негідний, ми бачимо дві істини та одну невіру.

1. Мойсей виклав фактичну правду про те, що люди навряд чи захочуть повірити невідомому чужинцю, і що він повільний у мовленні.

2. Мойсей щиро усвідомлював, що, покладаючись лише на свої природні здібності, він не здатний успішно виконати це завдання.

3. Мойсей повірив неправдивій брехні, що Бог не є достатньо великим, аби здійснити Свою волю через Мойсеєву недієздатність. Я молюся, щоб, якщо у вашому серці є ця брехня, ви її викрили, визнали цей гріх перед Богом і вирішили повірити, що велич Божа більша навіть за ваші найгірші слабкості.

Питання: Як у Вих. 4:3-5 неживий жезл може перетворитися на змію?

Відповідь: Це не просто оптична ілюзія, адже у Вихід 7:12 змія могла ковтати. Бог є більшим за природні фізичні та біологічні закони, а не навпаки.

Питання: Чи не тільки дозволяє Бог у Вих. 4:11, а й робить людей німими, глухими та сліпими?

Відповідь: Подобається це вам чи ні, але Бог свідомо допускає кожне зло та кожну ваду, що трапляються. Крім того, часто Бог має особливу мету, роблячи людей такими, якими вони є. Через Мойсея було звершено так багато могутніх чудес, проте Бог вирішив не тільки наділити його вадою мовлення (Вихід 4:10-13, 6:12, 30), а й не усунути її. Так само через Павла було звершено так багато чудес, проте у 2 Коринтян 12:7-9 Бог вирішив не усунути «терня» Павла.

Питання: Чому в Вих. 4:18 ім’я «Єтро» написано по-різному?

Відповідь: У багатьох мовах, зокрема в арабській, закінчення іменників відрізняється залежно від того, як вони вживаються у реченні. Ім’я Єтро в одному місці було транслітеровано на іврит з одним закінченням, а в іншому — з іншим. Так само було зроблено з ім’ям Гешем/Гашму, араба, у Неємії 2:19; 6:1-2, 6. Особливо цікавим у Вихід 4:18 є те, що обидва закінчення присутні в одному й тому ж вірші. Очевидно, автори не надто переймалися створенням єдиного написання імен, і нам теж не слід цього робити.

Питання: Чому в Вих. 4:18 Мойсей сказав, що хоче піти до Єгипту, «щоб подивитися, чи вони ще там»?

Відповідь: Незалежно від того, чи були його мотиви правильними чи неправильними, Мойсей вирішив висловитися нечітко і приховати головну причину свого повернення до Єгипту. Біблія не виправдовує таємничість Мойсея; вона лише фіксує її.

Питання: У Вих. 4:22, у якому сенсі Ізраїль був первістком Божим?

Відповідь: Первісток мав особливі права, привілеї та обов’язки. Ізраїль був Божим обраним народом; через нього Боже слово поширюватиметься по всій землі. Ізраїль мав такі привілеї:

Був прийнятий як сини (Рим. 9:4)

Їм було довірено самі слова Божі (Рим. 3:2) та отримання Закону (Рим. 9:4)

Патріархи (Рим. 9:5)

Людське походження Христа (Римлянам 9:5).

Питання: Чому в Вих. 4:24 Бог ледь не вбив Мойсея?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти:

Ситуація: Хоча Бог знав, що Мойсей не помре, для Мойсея та Сіппори ситуація здавалася безнадійною.

Причина: Не сказано, як саме Мойсей опинився на межі смерті — можливо, через хворобу, — але вони знали, що Бог не лише дозволив це, а й навмисно спричинив.

Покарання: Сепфора та Мойсей не дотрималися завіту про обрізання, укладеного з Авраамом, і Бог карав їх, доки вони не виконали його, або доки Мойсей не опинився на межі смерті.

Попередження: Як зрозумів Мойсей, ніхто не може стати настільки великим, щоб більше не мусив слухатися Бога.

Питання: Чи слід людям вірити через знамення, як зазначено у Вих. 4:30?

Відповідь: Люди не повинні вірити в Бога лише через знамення. Знамення мають своє місце у підтвердженні віри в Божих посланців. Ці знамення не слугували для того, щоб довести цим людям існування Бога; скоріше, вони підтверджували, що Мойсей походив від Живого Бога.

Питання: У Вих. 4:31 та Вих. 6:9 чи повірили люди Мойсею, чи ні?

Відповідь: Спочатку, як зазначено у Вих. 4:31, вони повірили Мойсею, але згодом, у Вих. 6:9, у них виникли сумніви після того, як фараон збільшив їхнє робоче навантаження.

Питання: Хто був фараоном Єгипту в Вих. 5:2 і коли відбувся Вихід?

Відповідь: Фараон, який помер у цьому уривку, ймовірно, був Тутмосом III. Його головною дружиною була Хатшепсут Мерітре (не плутати з його матір’ю, знаменитою Хатшепсут). Вихід відбувся приблизно у 1446/1445 р. до н. е. Підставою для дати 1446/1445 р. є 1 Царів 6:1, де сказано, що Соломон почав будувати Храм через 480 років після того, як ізраїльтяни вийшли з Єгипту, і археологи впевнені, що це був 966 р. до н. е.

До речі, історик Євсевій Кесарійський (318–339/340 рр. н. е.) у творі «Praeparatio Evangelica» 9.27 зазначає, що ім’я дочки фараона, яка витягла Мойсея з води, було Мерріс. Йосип Флавій у праці «Старожитності юдеїв» 2, 224 (9.5) називає її Термутіс, а в «Книзі Ювілеїв» 47:5 зазначено, що її звали Тармут.

Це могло статися за правління або Тутмоса III, або, що більш імовірно, за правління фараона Аменхотепа II (1450/20–1401/1385 рр. до н. е.). Його головну дружину звали Тія. Раніше інші християни вважали, що Вихід відбувся набагато пізніше, за правління Рамзеса II (1290–1224 рр. до н. е.). Дата 1446/1445 р. до н. е. підходить, оскільки:

1. У 1 Царів 6:1 сказано про 480 років до спорудження Храму Соломона.

2. За правління Аменхотепа II семіти були змушені виготовляти цеглу.

3. Стела зі сном Тутмоса IV. Див. обговорення Виходу 12:29.

4. У Суддів 11:26 сказано: «за 300 років до Єфти».

5. Хазор не був заселений після XIII століття.

6. На табличках з Телль-ель-Амарни (1400–1370 рр. до н. е.) згадуються страхітливі «хабіру» або «абіру», що сіяли хаос. У них зазначається, що міста Арад, Гезер, Ашкелон та Лахіш уже були захоплені.

7. Климент Олександрійський у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розділ 2, згадує про 450 років від часів Йошуа до Давида.

8. Ім’я «Рамзес» вживалося ще до XIII століття. Див. «Хронологічні та довідкові таблиці Старого Завіту», с. 29–30, та «Коли критики запитують», с. 67–68. Рамосе — це ім’я одного з вельмож за часів Аменхотепа III.

За допомогою радіовуглецевого аналізу було встановлено, що руйнування Єрихону відбулося приблизно у 1410 році до н. е. Фараоном, який правив за 40 років до цього, був Тутмос III.

Питання: Чи був фараон, згаданий у Вих. 5:2, тим самим фараоном, що й у Вих. 15?

Відповідь: Це був не той самий фараон. Фараон з 1-го розділу «Виходу», ймовірно Тутмос III, прагнув або знищити, або зменшити чисельність ізраїльтян. Фараон, про якого йдеться у «Виході», ймовірно Аменхотеп II (1450/1420–1401/1385), зосередився на тому, щоб використовувати їх як рабів. Пам’ятайте, що між 1-м і 5-м розділами книги Вихід минуло 80 років.

Питання: Чи в Вих. 5:3, Вих. 8:26–27 та Вих. 10:26 Мойсей просто вигадував причини, щоб мати привід піти?

Відповідь: Писання не вказує, чи Бог наказав Мойсею навести фараону ці причини для відходу, чи Мойсей висловив їх з власної ініціативи. Якщо це було останнє, зверніть увагу, що Писання не згадує, чи все Мойсей сказав правильно.

Питання: Чому у Вих. 5:6 для виготовлення цегли використовували солому?

Відповідь: Солома надавала цеглинам більшої міцності на розтяг, оскільки глина, що прилипала до соломи, рідше розсипалася.

Питання: Як, згідно з Вих. 5:6-7, ізраїльтяни справлялися з тим, що їм доводилося самостійно збирати солому?

Відповідь: По-перше, слід розуміти, що солома була важливою для виготовлення міцних цеглин, оскільки вона виконувала роль сполучного матеріалу, що запобігав розсипанню цеглин. Крім того, хоча цегла була більш поширеною в Месопотамії, ніж в Єгипті, деякі єгипетські міста, такі як Пітом, були збудовані з цегли. У гробниці єгипетського вельможі на ім’я Рехмере / Рек-мі-Ре в Фівах, що датується XV століттям до н. е., є розпис, на якому зображено рабів, що виготовляють цеглу. Ілюстрацію цього можна побачити в «Новому міжнародному словнику Біблії» (The New International Dictionary of the Bible), с. 174.

У руїнах Пітома виявлено цеглу з соломою на найнижчому рівні, цеглу лише з пожнивними рештками на проміжному рівні та цеглу без волокнистого матеріалу на верхньому рівні. Розміри цегли варіювалися від 13 на 13 на 3,5 дюйма (33 на 33 на 9 см) до 16 на 8 на 6 дюймів (41 на 20 на 15 см).

Питання: Чому саме в Вих. 6:1 згадується «могутня рука» Божа?

Відповідь: У той час єгипетські фараони регулярно використовували вираз «володар [могутнього] рамена» як частину своїх титулів. У Вихід 6:1 підкреслювалося, що їхні горді рамена були нічим порівняно з Божим раменом.

Питання: Які проблеми пов’язані з теорією JEPD у Вих. 6:3 та інших уривках?

Відповідь: Теорія JEPD була вперше сформульована у XIX столітті, ще до того, як вчені змогли довести, що за часів Мойсея прості люди вміли писати. Згідно з нею, перші п’ять (а іноді й шість) книг Біблії були складені з чотирьох попередніх джерел, позначених літерами J (від «Єгова»), E (від «Елохім»), P (від «Священицький») та D (від «Повторення Закону»).

У теорії JEPD є багато проблем, але ось три з них.

1. Ліберальні вчені не можуть дійти згоди щодо того, які саме вірші належать до джерел J, E, P та D.

2. Ця теорія ґрунтується на використанні різних імен Бога в 1-му та 2-му розділах Книги Буття. Але в інших творах спостерігається те саме. У Посланні до Євреїв у 1-му розділі не згадуються Ісус та Христос, а лише «Син». Хоча після цього Христос та Ісус згадуються досить часто. Проте я ніколи не чув, щоб хтось сумнівався в цілісності Послання до Євреїв. У Книзі Йони використовується лише ім’я Бога, за винятком випадків, коли моряки звертаються до Йони (3:4). Після цього в оповіді для позначення Істинного Бога також використовується слово «Елохім».

3. Багато віршів доводиться розділяти посередині. Згідно з книгою «Докази, що вимагають вироку» (том II, с. 134), «Однотомний коментар до Біблії» (версія теорії JEPD) розділяє наведені нижче вірші на два або більше джерел.

Бут. 2:4; 7:16, 17; 8:2, 3, 13; 10:1; 12:4; 13:11, 12; 16:1; 19:30; 21:1, 2, 6; 25:11, 26; 31:18; 32:13; 33:18; 35:22; 37:25,28; 41:46; 42:28; 45:1,5; 46:1; 47:5,6,27; 48:9,10; 49:1,28

Вихід 1:20; 2:23; 3:4; 4:20; 7:15, 17, 20, 21; 8:15; 9:23, 24, 35; 10:1, 13, 15; 12:27; 13:3; 14:9,19,20,21,27; 15:21,22,25; 16:1,15; 17:1,2,7; 19:2,3,9,11,13; 24:12, 15, 18; 25:18; 31:18; 32:8, 34, 35; 33:5, 19; 34:1, 11, 14

Числа 13:17, 26; 14:1; 16:1, 2, 26, 27; 20:22.

(Книга Повторення Закону не згадується, оскільки вважається повністю «Д».)

Скільки саме віршів потрібно було б розділити посередині згідно з цією теорією, щоб вона перестала бути обґрунтованою? Дев’яносто один вірш — це, мабуть, забагато.

Питання: Чому в 197 уривках, що передують Вих. 6:3, вживається ім’я Яхве, якщо у Вих. 6:3 сказано, що Бог не відкрив Себе під цим ім’ям Аврааму, Ісааку та Якову?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

а) Факти, які не є частиною відповіді.

а1. Оскільки Мойсей писав «Буття» у свій час, а не в часи Якова, він міг використовувати будь-яке ім’я, яке забажав. Наприклад, люди правильно пишуть, що Колумб прибув до Америки, хоча сам Колумб не знав назви «Америка». Це саме по собі пояснює всі випадки, крім 53, які є прямими цитатами або подібними до них.

а2. Порівняння Септуагінти та масоретського тексту показує, що переписувачі мали певну свободу у зміні імен Бога. Юліус Веллгаузен зазначав, що це було найбільшою слабкістю його власної документальної гіпотези.

a3. Ім’я Бога було відоме Аврааму, Ісааку та Якову, але Бог не був відомий насамперед як Яхве. Бог відкривав Мойсею значення, яке не відкривав трьом чоловікам, що жили до нього.

b) Відповідь міститься в самому Виході 6:3.

b1. У Вихід 6:3 не сказано, що ім’я було відкрите «до часів Мойсея». Там сказано лише: «Аврааму, Ісааку та Якову».

б2. У книзі Вихід не сказано, що вони не знали Божого імені. Там сказано лише: «Я з’являвся… але своїм ім’ям Яхве Я ніколи не відкривав Себе їм». Хоча Бог говорив або з’являвся Аврааму, Ісааку та Якову щонайменше 15 разів, Він ніколи не з’являвся цим чоловікам у особливий спосіб, пов’язаний із Його божественним ім’ям, як це сталося з Мойсеєм. Насправді, коли Яків попросив назвати Йому ім’я після боротьби в Буття 32:29, йому навмисно не відповіли.

Питання: У Вих. 6:3, оскільки Бог особисто не відкрив Себе як Яхве Аврааму, Ісааку та Якову, то як бути з тими місцями, де Бог називає Себе Яхве в наступних уривках? Бут. 15:7 «Я — Яхве, що вивів тебе з Уру»; Бут. 18:14 «Чи є щось неможливе для Яхве?»; Бут. 28:13 «Я — Яхве, Бог твого батька…»

Відповідь: Ймовірно, це пізніші зміни, внесені переписувачами. У всіх трьох випадках у грецькій Септуагінті вжито слово «Бог» (theos), а не грецьке слово для «Я Є» у Вихід 3:14 (oΩ v) чи грецьке слово у Вихід 6:3 (kurios). Див. також попереднє запитання.

Питання: Як у Вих. 6:16-20 ізраїльтяни могли перебувати в Єгипті 430 років, якщо між Левієм і Мойсеєм згадуються лише три покоління?

Відповідь: Поколінь було більше, ніж три, оскільки в генеалогіях часто трапляються пропуски, адже слово «дитина» також означає «нащадок», а «батько» — «предок».

Питання: Чому в Вих. 6:20 Амрам одружився зі своєю тіткою Йохебед, якщо це заборонено в Левит 18:12?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Книга Левіт ще не була написана, тому їх не можна було притягнути до відповідальності за майбутній закон.

2. Крім того, Біблія не виправдовує цього, а лише чесно повідомляє про те, що сталося.

Питання: Чи були Йохевед та Амрам, онук Леві, батьками Мойсея (Вих. 6:20)?

Відповідь: Не обов’язково, оскільки слово «син» може означати «нащадок», а Йохевед не згадується по імені у Вихід 2:1-9. Оскільки Кохат мав 8 600 нащадків чоловічої статі за часів Мойсея (Числа 3:28), малоймовірно, що Амрам, син Кохата, був тим самим Амрамом, батьком Мойсея.

Питання: Чи написав Мойсей цю книгу, про яку йдеться у Вих. 6:26–27, оскільки вона написана про Мойсея від третьої особи?

Відповідь: Немає підстав сумніватися, що Мойсей написав цю книгу. Написання від третьої особи не було чимось незвичайним у стародавній літературі. Серед інших прикладів можна навести такі:

1. Юлій Цезар, який писав «Галльські війни».

2. Юлій Цезар пише «Громадянські війни».

3. Ксенофонт пише «Анабасис».

4. Йосип Флавій пише «Іудейські війни».

5. Апостол Іоанн пише «Євангеліє від Іоанна».

Питання: Чому в Вих. 7–11 Бог спочатку наслав на єгиптян кари, замість того щоб просто вплинути на них, щоб вони відпустили ізраїльтян?

Відповідь: У Вихід 9:16 (та Римлянам 9:17) сказано, що Бог зробив це, щоб показати Свою силу і щоб Його ім’я проголошувалося по всій землі. Шість моментів, на які слід звернути увагу.

а) Бог є суверенним і має «право» обирати будь-які засоби, які Він бажає.

б) Бог не був несправедливим щодо єгиптян, для яких 400 років рабства євреїв було «культурною нормою».

в) Часто люди, що перебувають під владою лідера, страждають від наслідків рішень своїх керівників.

г) Бог дав їм можливість вибрати, чи відпустити своїх рабів. Однак вони обрали економічні вигоди від поневолення інших замість того, щоб ставитися до них так, як хотіли б, щоб ставилися до них.

e) Це був суд не лише над Єгиптом, а й над єгипетськими богами. Він показав, що ті боги були фальшивими, а Він — єдиний Істинний Бог, що має силу.

f) Ім’я Боже було прославлене по всій землі. Насправді, сьогодні єгиптяни вважають Мойсея героєм і пророком Божим.

Питання: Як у Вих. 7:1 Мойсей міг бути для фараона «як Бог»?

Відповідь: Ця метафора не означає, що Мойсей був божественним, але все спілкування та взаємодія фараона з істинним Богом відбувалися через Мойсея, якому допомагав Аарон як пророк. Див. також 2 Коринтян 3:2-3, де сказано, що ми є посланнями (листами) від Бога до інших. Як сказала одна жінка: «Ми можемо бути єдиними Бібліями, які деякі люди коли-небудь прочитають».

Питання: Як у Вих. 7:11, 22 та Вих. 8:7 чарівники фараона могли демонструвати магічну силу?

Відповідь: До речі, фокус, який сьогодні виконують за допомогою трьох чашок, що прикривають кульки, практикувався ще в Стародавньому Єгипті. Хоча люди можуть обманювати інших за допомогою хитрих, не надприродних трюків, сатана має чудодійну силу, як показують 2 Солунян 2:9 та Об’явлення 13:13. Ці чарівники, ймовірно, творили дива завдяки силі сатани.

Питання: Як у Вих. 7:17–22 вода могла перетворитися на кров?

Відповідь: Хоча єгиптяни, ймовірно, були знайомі з червоним осадом з Ефіопії, червона земля не вплинула б на воду в глечиках та кам’яних відрах. Існують дві точки зору. Оскільки для Бога немає нічого неможливого, немає сенсу запитувати, яким саме чином Бог «мав» це зробити. Натомість можна запитати, яка з точок зору має найкращі докази на користь того, як саме Бог вирішив це зробити.

1. Кров — це справжня кров.

2. Вода була червоною, як це буває внаслідок дії токсичних водоростей, що спричиняють «червону хвилю», яку можна спостерігати в різних океанах та в Нілі. Ці водорості виробляють нейротоксин, який вбиває рибу та робить воду непридатною для пиття.

Питання: У Вих. 7:19 та Вих. 8:16, 24, чи навалилися кари на «весь» та «по всьому» Єгипту, чи вони оминули Гошен, як зазначено у Вих. 8:20, 22?

Відповідь: Вихід 9:6 дає відповідь на це питання, показуючи, що коли говорилося про «весь Єгипет», малося на увазі, що Гошен був виключений.

Питання: Як у Вих. 7:20 чаклуни змогли перетворити частину води на кров, якщо Мойсей уже перетворив воду в річці на кров?

Відповідь: У Вихід 7:20 сказано лише про те, що вода в річці перед очима фараона миттєво перетворилася на кров. Інша вода могла змінитися трохи пізніше.

Іноді, коли сатана знає Божий час, він може намагатися приписати собі заслуги за те, що робить Бог. Див. обговорення Виходу 12:29 для іншого можливого прикладу. Однак деякі дотримуються іншої думки, що «всі» означало більшу частину води.

Питання: У Вих. 7:22 та Вих. 4:21 хто очерствив серце фараона?

Відповідь: Першим це зробив сам фараон, а потім Бог також ожесточив його серце. У цих віршах сказано, хто ожесточив його серце:

Господь ожесточить: Вихід 4:21

Фараон сам ожесточив своє серце: Вихід 8:15, 32; Вихід 9:34; 1 Самуїл 6:6.

Воно стало твердим (тобто саме серце фараона стало твердим): Вихід 7:13-14, 22; 8:19; 9:7; 9:35

Господь ожесточив його: Вихід 9:12; 10:1, 20, 27; 11:10; 14:4-5, 17

Підсумовуючи, християни, такі як Климент Римський, який писав у 1-му листі Климента, розд. 51, с. 20 (96–98 рр. н. е.), не розглядали це як ситуацію «або-або», а вважали, що тут були задіяні обидва фактори.

Подібна ситуація описана в Посланні до Римлян 1:21-32, де Бог віддав невіруючих розбещених людей на ще більшу розпусту. Бог навіть ожесточив серце Ізраїлю в Ісаї 63:17.

До речі, Бог також очерствив серця ханаанеїв у книзі Йошуа 11:20 та Сігона, царя Хешбона, у книзі Повторення Закону 2:30.

Питання: Чому у Вих. 8:10 фараон попросив Мойсея прибрати жаб завтра, а не сьогодні?

Відповідь: Можливо, тому що день уже добігав кінця, але навіть у такому разі їх можна було б усунути негайно. Це, можливо, свідчить про те, наскільки твердим було серце фараона. Він хотів бути впевненим, що жаби ще не зникнуть до того часу, як він поговорить з Мойсеєм.

Питання: Що таке ці «комарі» у Вих. 8:16-19?

Відповідь: Можливо, це були ті, кого ми сьогодні називаємо «комарами», які дошкуляють, але не кусають. З іншого боку, цілком можливо, що це були саме комарі. Люди не впевнені в точному значенні гебрейського слова «кіннім», оскільки це єдине місце в Біблії, де вживається це слово.

Питання: У Вих. 8:19, Вих. 31:18, Втор. 9:10, Пс. 8:3 тощо, чи має Бог палець?

Відповідь: Ні. Це антропоморфний вираз, що вказує на Божу силу. До речі, лінгвістичний термін, що позначає використання частини чогось для позначення цілого, — це фігура мови, яка називається синекдоха. Щодо подібного прикладу в іншій релігії, ісламі, у «Хадисах Бухарі», том 9, книга 93, розділ 26, № 543, стор. 409, згадується палець Аллаха.

Питання: У Вих. 8:19, Вих. 31:18, Втор. 9:10, Пс. 8:3 тощо, оскільки було неправильно створювати будь-які зображення Бога, чому ж Біблія використовує антропоморфічні образи Бога, такі як руки тощо? (Багато років тому про це говорив Джон Л. Маккензі.)

Відповідь: Різниця між цими двома поняттями полягає в різниці між спілкуванням та поклонінням. Бог вирішив спілкуватися у спосіб, зрозумілий людям, зокрема використовуючи поезію та антропоморфні вирази, такі як «Його права рука».

Однак Бог дуже чітко зазначає, що не хоче, щоб ми створювали зображення чи малювали картини з метою поклоніння чи вшанування Бога.

Питання: У Вих. 8:20–32, що це були за мухи?

Відповідь: Існує кілька теорій. Можливо, це були так звані «собачі мухи», укуси яких болючі. Можливо, вони символізували єгипетського бога Ра. Або ж це могли бути мухи-іхневмони, які символізували бога Уачіта. Мух, можливо, приваблювали розкладаючіся жаби.

Питання: Як у Вих. 9:4, Вих. 11:7 та Вих. 12:13 кари не торкнулися ізраїльтян, тоді як вони вразили єгиптян?

Відповідь: Бог має силу чинити так, як Йому заманеться. Крім того, у Вихід 15:26 Бог обіцяв, що якщо ізраїльтяни будуть слухатися Його, то й у майбутньому вони не страждатимуть від цих хвороб.

Питання: У Вих. 9:6, 19–20, оскільки загинула вся худоба та коні, як же коні вижили у Вих. 14:9?

Відповідь: У Вихід 9:6 слово «всі» стосується або худоби по всьому Єгипту, або всієї худоби на полях Єгипту, або й того, й іншого. З огляду на контекст, близькість Вихід 9:19-20 до Вихід 9:6 робить очевидним, що автор не мав наміру, щоб це розумілося як кожна окрема тварина, всередині чи зовні, а саме тварини на полі.

Питання: Що ми дізнаємося про розведення худоби в Єгипті з Вих. 9:6, 19–20?

Відповідь: Єгипетську худобу зазвичай тримали у хлівах з травня по грудень під час розливу Нілу, коли пасовища були заболочені. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), т. 2, с. 357, зазначено, що, ймовірно, ця кара сталася в січні, коли частину худоби випускали на пасовища. Оскільки повінь сходила з дельти пізніше, ніж з решти Єгипту, худоба, ймовірно, довше залишалася у хлівах. Якщо худоба загинула від ящуру через гнилі жаби, це могло торкнутися переважно тієї худоби, яка перебувала на пасовищах.

Питання: У Вих. 9:16; Вих. 11:9 чи Бог підняв фараона лише для того, щоб покарати його?

Відповідь: Ні, Писання цього не говорить. Там сказано, що Бог підняв фараона з його впертою нечестивістю, щоб продемонструвати Свою здатність вивести ізраїльтян із рабства. Окрім того, що Бог використовує зло, щоб продемонструвати іншим Свою силу та суд, Він також дозволяє злу на певний час набирати сили, а потім судить за плоди, які воно приносить.

Питання: Як у Вих. 9:19 та Вих. 9:27 Мойсей міг вийти назовні, щоб зустрітися з фараоном під час руйнівної пошесті граду?

Відповідь: Очевидно, що град не падав скрізь і постійно. Навіть під час урагану в «оку бурі» панує затишшя. Мойсей, можливо, пішов до фараона під час тимчасового затишшя, яке настало в частині Єгипту. Або ж Бог, можливо, захистив Мойсея, коли той йшов до фараона.

Питання: У Вих. 9:20, Іс. 28:25 та Єз. 4:9, яку їжу вирощували фермери в ті часи?

Відповідь: Раціон людей у ті часи значно відрізнявся від раціону сучасних індустріальних суспільств і містив більше різноманітних природних продуктів. У Старому Світі не було кукурудзи чи картоплі, оскільки ці культури походять з Америки. Вони мали пшеницю та жито, як і ми сьогодні, але вирощували значні обсяги інших стародавніх зернових культур, які ми сьогодні вирощуємо лише як делікатеси. Наприклад, однозернянку, емер та спельту іноді називають «покритими сортами пшениці»; їх не так добре обмолочувати, як пшеницю. Жито, сорго та просо не такі поживні, як пшениця, хоча сорго та просо досі використовують в Африці. Також вирощували зерно камут, яке має чудовий смак. Іншими стародавніми зерновими є амарант і кіноа. У них не було ще одного зернового — тритикале, гібрида пшениці та жита, оскільки його вперше виростили в Шотландії в 1875 році. Більше інформації див. на сайті http://www.hort.purdue.edu/newcrop/proceedings1996/V3-156.html#EINKORNOrigin.

Щодо підсолоджувачів, то, окрім цукрових буряків у Європі та цукрової тростини в далеких тропічних країнах, люди в основному мали лише мед. Мед містить велику кількість різних хімічних речовин, і кожна партія дикого меду дещо відрізняється, оскільки це залежить від квітів, які відвідували бджоли. Хтось колись сказав про мед, що якби сьогодні з’явився новий харчовий продукт, який містив би тисячі невідомих речовин і мав би різний хімічний склад при кожному виготовленні, він нізащо не отримав би схвалення Управління з контролю за продуктами харчування та ліками США!

Питання: Як у Вих. 9:23 може бути вогонь, змішаний із градом?

Відповідь: Звісно, це постійно трапляється під час сильних градових буревіїв, що супроводжуються блискавками та громом. Судячи з Виходу 9:29, ймовірно, саме таким і був той вогонь. Однак Бог міг зробити це так, як забажав.

Питання: Як, згідно з Вих. 9:30, люди повинні боятися Бога?

Відповідь: Ми не боїмося Бога так само, як можна боятися несправедливої, злої людини. Однак ми маємо боятися Бога у двох сенсах.

1. Невіруючі повинні боятися Божого суду та гніву.

2. Страх також означає повагу. Усі повинні поважати Бога, Який створив нас, Того, Хто є метою нашого існування, і Того, Хто буде судити всіх та дарувати людям вічне життя або засуджувати їх до вічної загибелі в пеклі — космічному сміттєзвалищі. Деякі нехристияни можуть вважати, що Бог не відповідає їхнім уявленням про те, яким має бути бог. Справжній Бог відповідає Своєму власному характеру, але, можливо, Йому навіть байдуже, чи відповідає Він вашим стандартам. Див. також відповідь на питання щодо Вихід 20:20.

Питання: Як у Вих. 10:21-23 могла бути темрява лише над Єгиптом?

Відповідь: Бог створив світло, і Він може ним керувати. Незалежно від того, чи це була тимчасова зміна у роботі Сонця, дію природних законів, чи темна хмара, вулканічний попіл, інша перешкода, чи ніщо з перерахованого, Бог може діяти так, як Він хоче.

Питання: Чи існують археологічні докази того, що в Вих. 10:21-33 над Єгиптом запала темрява?

Відповідь: Можливо. У журналі «Biblical Archaeology Review» за січень/лютий 1991 року, на сторінці 50, сказано:

«Єгипетський текст, датований періодом після закінчення XVIII династії (близько 1350 р. до н. е.), описує лихо наступним чином:

„Сонце приховане й не світить людям. Життя стає неможливим, коли сонце ховається за хмарами. Ра [бог] відвернув своє обличчя від людства. Якби ж воно засяяло хоча б на одну годину! Ніхто не знає, коли настає полудень. Тінь людини не розрізнити. Сонце на небі схоже на місяць…“»

Це могло стосуватися темряви, що огорнула землю, але не могло стосуватися виверження вулкана на острові Тера, оскільки це сталося приблизно за 200 років до того.

Питання: У Вих. 10:29 Мойсей каже, що більше ніколи не з’явиться перед фараоном. Проте у Вих. 12:31 фараон викликає до себе Мойсея та Аарона. Як це можливо? Чи помилявся Мойсей у Вих. 10:29, і якщо так, то чи це Бог наказав йому так сказати, чи це була його власна ініціатива?

Відповідь: У Вихід 10:29 фараон, очевидно, втомився бачити Мойсея, і тому Мойсей мав намір більше ніколи не з’являтися перед фараоном. Однак коли фараон наказав йому прийти, Мойсей мусив прийти. Розглянемо це з трьох боків:

а) Якщо це було пророцтво, то воно не справдилося.

б) Якщо це висловлювало намір Мойсея, то це було правдою; Мойсей не прийшов з власної ініціативи; його покликали.

в) Якщо це була обіцянка, то ця людська (а не божественна) обіцянка була скасована необхідністю підкоритися наказу фараона.

Коротко кажучи, Мойсей не брехав і не був підступним, але він явно очікував, що більше не з’явиться перед фараоном, і в цьому він помилився.

Важливо розуміти, що пророки були людьми, і вони теж могли говорити й робити неправильні речі. Класичним прикладом є те, як Натан сказав Давиду, що той може збудувати храм, а потім Бог виправив Натана у 2 Самуїла 7:3-17. Пророк Божий є бездоганним лише тоді, коли він говорить як пророк, тобто «так говорить Господь» або щось подібне. Коли Мойсей втратив самоконтроль, кілька разів ударив по скелі та назвав ізраїльтян бунтівниками, він, безсумнівно, пізніше пошкодував про ці слова.

Питання: Чи писав Мойсей у Вих. 11:3 та Чис. 12:3 про себе, що він користувався великою повагою і був смиренним?

Відповідь: Існують три різні погляди:

а) Мойсей просто констатував факти щодо своєї репутації.

б) Оскільки це записував для Мойсея писар, він, під божественним натхненням, додав це.

в) Це було пізнішим доповненням до тексту, зробленим переписувачем, яке Бог дозволив зберегти крізь століття. Див. також обговорення Чисел 12:3.

Питання: Чи існують, окрім Біблії, якісь свідчення про те, що в цей час в Єгипті відбувалися якісь кари, як описано в Вих. 11:5–12:30?

Відповідь: Можливо, так. Девід М. Рол у праці «Фараони та царі: біблійний пошук» (1995), с. 278–279, згадує, що існували свідчення про велике лихо, пов’язане з великою кількістю поспішно похованих тіл. Однак велика кількість смертей не доводить і не спростовує, що це сталося внаслідок раптової події, яка сталася за одну ніч. Це відкриття зробив Манфред Біетак у Телль-ед-Дабі. Про це йдеться у праці «Аваріс і Пірамессе: археологічні дослідження східної частини дельти Нілу» (Лондон, 1979), с. 295.

Крім того, Йосип Флавій цитує Манефона, який стверджує, що «на нас обрушився Божий удар». Однак це сказано в контексті вторгнення в Єгипет завойовників зі сходу, тож це могла бути подія, що не має до цього стосунку, або ж у часи Мойсея в Єгипет могли вторгнутися завойовники, про яких у книзі «Вихід» не згадується.

Питання: У Вих. 12:19 чи означає вираз «відсікти від Ізраїля» вигнання зі спільноти, чи, можливо, смерть або страту?

Відповідь: Християнські вчені не дійшли згоди, як зазначається у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 2, с. 375.

Вигнання: «Коментар до Біблії» (The Bible Knowledge Commentary): Старий Завіт, с. 128. У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 98, зазначено: «тобто виключений із табору та позбавлений його привілеїв. У деяких контекстах вираз „відсікти“ означає засудження до смерті». Більшість коментаторів стверджують, що це означає смерть.

Питання: Як у Вих. 12:29 [нібито] вселюблячий Бог, який є настільки люблячим, наскільки це взагалі можливо, міг вбити первістків єгиптян?

Відповідь: Жоден вірш у Біблії не говорить, що Бог є вселюблячим, і жоден вірш не говорить, що Бог є настільки люблячим, наскільки це взагалі можливо. Божа любов врівноважується Його іншими рисами. Щодо того, як Бог Біблії міг убити первістків єгиптян, див. відповідь на наступне запитання.

Питання: Чому в Вих. 12:29-30 Бог [нібито] вчинив несправедливо, вбивши всіх єгипетських первістків замість самого фараона, оскільки саме фараон згрішив?

В: Бог не був несправедливим. У відповіді слід врахувати три моменти.

Усі єгиптяни тримали ізраїльтян у рабстві. Сам фараон не бив рабів батогом; це робили єгипетські наглядачі. Протягом 400 років єгипетське суспільство вважало нормальним отримувати вигоду від єврейських рабів.

Люди часто несуть наслідки вчинків інших. Матері, залежні від кокаїну, народжують дітей із меншим об’ємом мозку, які також стають залежними від кокаїну. Мільйони людей загинули через вбивче божевілля Гітлера та інших. Такі речі трапляються у грішному, несправедливому світі. Проте зверніть увагу на наступний пункт.

Повна справедливість відкладається до Судного дня. Наприклад, у Луки 13:1-5 Ісусу розповіли про галілеян, чию кров Пілат змішав із їхніми жертвами. Ісус сказав, що це сталося не тому, що вони були гіршими за інших галілеян, а тому, що якщо ви не покаєтеся, то також загинете. Декого в цьому житті карають суворіше за інших за ті самі вчинки. Однак у Судний день Бог судитиме справедливо і все виправить.

Питання: Які археологічні докази у Вих. 12:29 вказують на те, що син фараона помер безпосередньо перед Виходом?

Відповідь: На «Стелі снів» Тутмоса IV (1421–1410 рр. до н. е.), знайденій між передніми лапами Сфінкса в Гізі, бог Хармахіс обіцяв Тутмосу особливу допомогу в тому, щоб стати наступним фараоном, в обмін на прибирання піску, що накопичився біля Сфінкса. Ймовірно, йому не знадобилася б особлива допомога, якби він був першим у черзі на престол після свого батька Аменхотепа II (1450/1447–1401/1385)

Вальтер Кайзер у праці «Історія Ізраїлю» (с. 90) зазначає, що старшого брата Тутмоса IV звали Вебенсену. Вебенсену поховали в царській гробниці, і, ймовірно, саме він загинув під час десятої кари. Другим сином Аменхотепа II був Хаемвасет, який одружився ще до своєї смерті. Як зазначає Кайзер: «Отже, хоча стелу зі Сфінксом не можна вважати прямим доказом смерті первістків, єгиптологи виявили достатньо свідчень на користь ранньої дати Виходу та того факту, що Тутмос IV дійсно не розраховував успадкувати трон свого батька».

Питання: Як у Вих. 12:29–30 справедливий і люблячий Бог міг убити первістків єгиптян, якщо вони не мали ніякого впливу на рішення фараона?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Ці смерті не доводять, що єгиптяни чи їхні тварини були винні у рішенні фараона.

2. Здається, народ Єгипту не виступав проти вбивства немовлят та гноблення й не робив нічого аж до Виходу 12:33. Навіть у Виході 14:5 єгиптяни хотіли, щоб ізраїльтяни повернулися як раби.

3. Важливо виступати проти такого, бо люди, зокрема діти, часто зазнають непропорційних наслідків через рішення політичних лідерів.

4. У цьому житті багато чого несправедливого. Але настане день — Судний день, — коли все стане справедливим. Бог справедливий, і багаті та бідні, гнобителі та пригноблені, нацисти, камбоджійці, суданці та всі інші отримають повну справедливість наприкінці часів, хоча хто може сказати, що все, чого вони прагнуть, — це справедливість без милосердя?

Питання: Як у Вих. 12:30 могло не бути жодного дому, де б не було померлого, якщо ізраїльтяни були врятовані?

Відповідь: У цьому контексті йдеться про будинки в Єгипті, де не святкували Пасху.

Питання: Що символізують чотири пасхальні чаші, згадані у Вих. 13?

Відповідь: Хоча Пасха була встановлена в Книзі Виходу, різні чаші, що подаються під час Пасхи, не згадуються в Старому Завіті, а були частиною єврейської традиції, що зародилася в римські часи. Про них згадується в Талмуді (Песахім 10:1).
Очевидно, існували різні тлумачення цієї символіки, але ось одне з них: різні чаші символізували різні види визволення.

Перша чаша призначалася для благословення «кіддуш», яке промовляється на початку Песаху. Ця чаша символізує святкування того, що Бог вивів їх з Єгипту.

Другий — перед основною трапезою, щоб відсвяткувати звільнення від єгипетського рабства.

Третій келих випивали після «молитви після трапези», щоб відсвяткувати прояв Божої сили.

Четверту чашу випивали на завершення «Халеля», щоб відсвяткувати те, що вони стали народом.
У деяких існувала п’ята чаша — «Чаша Іллі», яку не випивали.

Частина цієї інформації походить з єврейського сайту: http://2-passover.tripod.com/thefourcupsofwineforpassover.html.

Питання: У Вих. 13:2, 13 чи повинні були ізраїльтяни освячувати своїх первістків (синів і дочок), чи лише первістків-синів, як сказано у Вих. 22:29?

Відповідь: У всіх перекладах з івриту та сучасних перекладах йдеться саме про синів:

Вихід 13:2 «кожного, хто відкриває лоно серед синів Ізраїля»

Вихід 13:13 «кожного первістка серед ваших синів»

Питання: У Вих. 13:4 чи був першим місяцем Абіб, чи це був Нісан, як у Неємії 2:1?

Відповідь: У той час (1445 р. до н. е.) ізраїльтяни називали його Абіб. Століттями пізніше (близько 500 р. до н. е.), за часів персів, його називали Нісан. Сучасні іранці (перси) всіх релігій відзначають новорічне свято під назвою Навруз.

Питання: Чи означає збереження кісток Йосипа, про яке йдеться у Вих. 13:19, що християни повинні шанувати святі реліквії, як стверджують деякі католики?

Відповідь: Ні. Те, що кістки зберігалися для поховання, не означає, що їх шанували. У Біблії немає жодних свідчень того, що кістки Йосипа, або будь-кого іншого, вважалися священними об’єктами поклоніння.

Друга заповідь забороняє мати будь-які зображення перед Богом. Протягом Середньовіччя різні католики намагалися класифікувати гріхи, найвідомішою з яких стала класифікація «семи смертних гріхів». Цікавим у цих різних переліках є те, що автори всіх них забули про другу заповідь.

Питання: Як у Вих. 13:21–22; Вих. 14:19–20; Вих. 40:38 Бог міг супроводжувати Ізраїль у вигляді хмари та стовпа вогню?

Відповідь: Оскільки Бог уже з’являвся Авраму у вигляді трьох відвідувачів, а Мойсею — у вигляді вогню в кущі, то з’явитися у вигляді хмари чи стовпа вогню для Бога не становило б жодних труднощів. Нам, мабуть, складніше розірвати наші стереотипи щодо того, що, на нашу думку, має робити Бог, ніж самому Богу з’явитися у якомусь образі.

Питання: Чому у Вих. 14:6-7 фараон переслідував усіх ізраїльтян лише 600 колісницями?

Відповідь: Хоча колісниці в давнину були грізною зброєю війни, а більшість ізраїльтян не мали зброї, відповідь полягає в тому, що у Вихід 14:7 сказано, що фараон взяв 600 найкращих колісниць та всі інші колісниці, а у Вихід 14:9 — «і військо». У Вихід 15:4 також згадуються колісниці фараона та його військо.

Питання: Як виглядали єгипетські колісниці того часу, про які йдеться у Вихід 14:6-7?

В: Археологи стверджують, що колісниці в північній Месопотамії були схожі на вози, в яких містилися три або чотири людини та до чотирьох ослів або коней. Єгиптяни також мали подібні колісниці, аж доки гіксоси не завоювали більшу частину Єгипту після 1586 року до н. е. завдяки своїм досконалішим колісницям. Після цього єгипетські колісниці стали дуже легкими: у них було двоє коней і двоє чоловіків. Один чоловік був водієм колісниці, а інший — лучником. Колеса були великими, зазвичай із шістьма спицями. До перської епохи на осях колісниць не було шипів. Колісниці були важливою зброєю війни на сухій рівнині, але вони не були дуже корисними в горах або на вологому, розмоклому ґрунті.

Питання: Як у Вих. 14:9–28 та Йош. 24:6 фараон мав «вершників», якщо в той час у військах не було кавалерії?

Відповідь: Можливо, тут маються на увазі «возії колісниць», а не кавалерія. Коли це слово вживається, воно завжди протиставляється звичайній армії.

Питання: У Вих. 14:14, оскільки тоді Бог воював за ізраїльтян, чому ж пізніше Він не завжди воював за них?

Відповідь: Бог не був зобов’язаний завжди воювати за ізраїльтян. Він міг воювати за них і утримуватися від цього, коли забажає. Часто здається, що Бог дозволяв їм вести свої битви самостійно.

Питання: Як у Вих. 14:17; 15:21 потоплення єгиптян прославляє Бога і приносить Йому славу?

Відповідь: Це показало в очах ізраїльтян, що Бог мав силу врятувати їх навіть від могутньої армії і що Бог буде пильнувати за ними.

Питання: Чому в Вих. 14:17; 15:21 Бог вчинив так несправедливо, потопивши єгипетське військо в Червоному морі, коли солдати лише виконували накази?

Відповідь: Тут міститься важливий урок: солдати не повинні виконувати накази, які є злими. Тоді, коли єгипетським солдатам було наказано вбивати мирних поклонників Бога, вони підлягали суду за свою «злу слухняність». Сьогодні, коли мусульманським «святим воїнам» наказують вбивати мирних поклонників Бога лише тому, що вони є християнами, вони теж підлягають Божому суду у вигляді пекельного вогню.

Питання: У Вих. 14:18 ізраїльтяни перетнули «Червоне» море чи дуже мілке «Тростинове» море?

Відповідь: У гебрейському тексті вказано «Ям Суф», і це може бути будь-яке з них; ми не знаємо точно, де саме вони перейшли. У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), на сторінках 75–76, висловлюється припущення, що це могло бути озеро Балла, яке було мілким «морем» шириною 10–15 миль (16–24 км). (Озеро Балла було знищено під час будівництва Суецького каналу.)

Навіть Тростинове море в ті часи могло бути не таким вже й мілким. У Вихід 14:22 сказано, що води утворили «стіну» з обох боків, тож там, мабуть, було чимало води. Якби море, яке вони перетнули, було мілким, і ізраїльтяни перетнули саме його, то, як хтось жартома зауважив, набагато більшим дивом було б, якби вони перетнули мілке Тростинове море, утопивши всіх тих коней і колісничих у воді глибиною всього в кілька дюймів.

Питання: Як у Вихід 14:21-29 Бог міг розступити море?

Відповідь: Всемогутній міг зробити це будь-яким способом, яким забажав. У Вихід 14:21 згадується сильний східний вітер, але могли бути й інші чинники.

Питання: Чи могло гігантське виверження вулкана Тера, про яке йдеться у Вих. 14:21-29, спричинити розступлення Червоного моря?

Відповідь: Цю точку зору відстоювала книга «Біблія як історія» та Ганс Гедіке. Ця теорія свого часу була популярною, оскільки виверження вулкана на острові Тера, як вважалося, відбулося приблизно 1500 р. до н. е., що збігалося з точкою зору Гедіке, згідно з якою Вихід відбувся 1477 р. до н. е. (нині вважається, що Вихід відбувся 1445 р. до н. е.) Однак дослідження каліброваного радіовуглецевого датування річних кілець як дубів в Ірландії, так і сосни Брістлкоун у Каліфорнії незалежно одне від одного вказує на глобальне похолодання, що гальмувало ріст дерев, приблизно у 1628 р. до н. е. ± 20 років. Датування льодовикових щитів Гренландії вказує на похолодання приблизно у 1645 р. до н. е. Отже, виверження вулкана на острові Тера відбулося приблизно на 200 років раніше.

Питання: Як у Вих. 14:21–29 2 мільйони ізраїльтян змогли перейти Червоне море лише за 24 години?

Відповідь: Припустимо, що 602 000 чоловіків означають приблизно від 2 до 2,5 мільйона людей. Якщо ширина переправи становила, можливо, від 2 до 2,5 миль (3,2–4 км), а відстань між людьми в середньому становила два ярди, то це склало б 1 760 колон, що йшли гуськом, по 1 136 осіб у кожній. З урахуванням возів і тварин, якщо вони йшли в середньому на відстані десяти ярдів від людини, що йшла попереду, а люди рухалися повільно зі швидкістю 1 миля (1,6 км) на годину, то вони могли пройти певну відстань за 6,5 годин.

Питання: Чи є в 15-му розділі Книги Виходу якісь свідчення про те, що євреї блукали Синайським півостровом?

Відповідь: Так, є певні свідчення. У печерах, знайдених на горі Синай, були виявлені написи, що описують розступлення моря, Мойсея та лов перепелів. Найцікавіше — це мова: це була суміш єгипетської та гебрейської мов. Історик Діодор Сікулус (10 р. до н. е.) також знав про це. Однак справжність цих написів неможливо ані підтвердити, ані спростувати. Ймовірно, це пов’язано з тим, що немає можливості визначити вік написів на скельних стінах.

У «Словнику біблійної археології» Вікліфа (с. 535) зазначено, що біля входу до мідних копалень на Синаї знаходяться сотні написів. Більшість із них виконані єгипетськими ієрогліфами, але близько 40 написів написано своєрідним протосинайським алфавітним письмом XV століття до н. е. Це одні з найдавніших артефактів алфавітного письма, що збереглися до наших днів.

Питання: Чи слід у Вих. 15:1–21 цей уривок відносити до попереднього розділу книги Вихід чи до наступного?

Відповідь: Оскільки це розповідь, її можна віднести до будь-якої з цих частин. Багато коментаторів відносять її до попередньої частини, оскільки, ймовірно, її співали незабаром після їхнього визволення. Однак, упорядковуючи книгу «Вихід», я вважаю за краще розмістити її в наступній частині, оскільки перша половина 15-го розділу книги «Вихід» і друга половина цього розділу утворюють чудове дзеркальне відображення. Під час подорожі пустелею ми маємо пам’ятати, що ізраїльтяни не могли «заздалегідь прочитати» Книгу Виходу й дізнатися, куди вони йдуть або що з ними станеться. Під час подорожі вони могли робити, по суті, лише дві речі: згадувати про велич і благодать Божу щодо них або нарікати на свої поточні обставини.

У нашому сьогоднішньому житті ми теж можемо робити, по суті, лише дві речі: догоджати Богові, прославляючи Його та слухаючись Його з вдячністю, або ж прив’язуватися до світу, нарікати чи йти своїм шляхом, сумніваючись у Божому забезпеченні чи піклуванні.

Питання: Як у Вих. 15:1 могли бути «вершники», якщо єгипетська армія, ймовірно, не мала тоді кавалерії?

Відповідь: Слово «вершники» не уточнює, на чому саме вони їхали. Армії того часу покладалися на колісниці, і це були колісничі, яких також називали возіями.

Питання: Оскільки у Вих. 15:11 сказано: «Хто серед богів подібний до Тебе?», чи існує більше ніж один Бог?

Відповідь: Ні. Цей вірш, як і Ісая 40:18, показує, що Бог є незрівнянним. 1 Коринтян 8:1-7 показує, що існує багато ідолів, але є лише один Істинний Бог, як показано у Второзаконня 4:35-39; 6:4; Марка 12:29-33; Ісаї 43:10-12; 44:6,8; 45:5-6,14,21; 46:9; Йоіла 2:27; 1 Тимофія 1:17; 2:5; та 6:15-16.

Питання: Як у Вих. 15:16 Бог «викупив» ізраїльтян?

Відповідь: Одним із способів, завдяки якому вони належать Богові, є те, що Бог врятував їхні життя.

Питання: Що ми можемо навчитися з історії про води Мари та Еліму (Вих. 15:22-27)?

Відповідь: Згідно з Вих. 15:25, Бог випробовував народ. Люди відчайдушно потребували води, і вони знайшли її в достатку в Марі, але це могло здатися жорстоким жартом, бо вода була гіркою й непридатною для пиття. Гірка вода часто має такий смак через високу лужність. Тож вона не лише має неприємний смак, але й шкідлива для організму. Бог не лише зробив гірку воду придатною для вживання та достатньо здоровою, щоб її пити, але й насправді зробив її солодкою та приємною на смак.

Чи може Бог забезпечити вас у сухій і спраглій землі? Бог знає ваші потреби, але що, якщо ви перебуваєте в скруті, а єдине забезпечення здається не більше ніж жорстоким жартом? Чи залишитеся ви вірними і будете чекати, поки Бог забезпечить вас іншою водою, або, як у цьому випадку, чудесним чином перетворить те, що здається «нерозв’язком» вашої проблеми, на рішення, яке не лише є адекватним, а й навіть приносить задоволення?

Ізраїльтяни багато разів проходили випробування, так само як і Давид, пізніші євреї, Ісус та перші християни. Нам не слід дивуватися, коли й ми проходимо випробування.

Питання: Що ми можемо навчитися з історії про манну та перепелів у Вих. 16:1–36?

Відповідь: Нагальна потреба народу у воді була задоволена, але як щодо їхнього життя в довгостроковій перспективі? Замість того, щоб просити Бога про те, чого їм бракувало, вони нарікали на Мойсея. Коли у вас є законна потреба, а Бог її ще не задовольнив, що ви робите? Нарікаєте чи продовжуєте молитися до Бога? Чи може Бог нагодувати вас у безплідному місці? Коли немає поживи — чи то фізичної їжі, чи емоційної, дружньої, духовної — чи вважаєте ви, що Бог достатньо могутній, щоб піклуватися про вас у довгостроковій перспективі? Ми маємо планувати майбутнє (як мудра мурашка у Приповістях 30:25), але чи можете ви дивитися в майбутнє з упевненістю в Ньому, а не зі страхом?

Питання: Чому в Вих. 16:23-30 ізраїльтянам було наказано дотримуватися суботи в місці, яке називалося «Пустеля Сін», якщо ця заповідь була дана пізніше разом із Десятьма заповідями на Синаї?

Відповідь: Бог повідомив їм цю заповідь ще до того, як дав усі десять заповідей.

Питання: Чи є «Пустеля Сін» у Вих. 16:23 тим самим, що й «Пустеля Зін»?

В: Ні. Пустеля Сін розташовувалася безпосередньо на захід від гори Синай, тоді як пустеля Зін — безпосередньо на південь від Юдеї та на північний схід від Кадеш-Барнеа. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 2, с. 404, зазначено, що початкова приголосна в івритських назвах цих пустель відрізняється.

П: У Вих. 16:31, Чис. 11:7–9, Втор. 8:3, 15, Йош. 5:12, Пс. 78:24, 25, 105:40 та Неем. 9:15, що саме є манна?

Відповідь: Святе Письмо лише зазначає, що це була їжа, чудесним чином надана Богом.

Дехто висував гіпотези, що це були їстівні виділення тамарискових дерев на Синаї, виділення комах тощо, але природне пояснення є недостатнім. Вона з’являлася шість днів на тиждень, але не в суботу. Крім того, комах чи виділень тамарискових дерев не вистачило б, щоб нагодувати таку велику кількість людей.

У Посланні до Євреїв 9:4 згадується, що в ковчег було покладено посудину з манною.

Питання: Чому в Вих. 17:1-7 Бог розгнівався на людей, які слухалися Його?

Відповідь: У Вихід 17:1 сказано, що народ мандрував з місця на місце, як наказав Господь. Але, підкоряючись, вони нарікали. Одного лише послуху недостатньо; ми маємо бути радісними у послуху, без нарікань та суперечок, як сказано у Філіп’ян 2:14.

Питання: Як у Вих. 17:2 та Втор. 6:16 люди можуть спокушати Бога, якщо, згідно з Як. 1:13, Бог не може бути спокушений злом?

Відповідь: Кращим перекладом, ніж «спокушати Бога», є «випробовувати Господа». Бог насправді не може бути спокушений злом, але люди все одно можуть намагатися це зробити. Це вираз гріха людей, які кажуть Богові: «Дій так і зверши це чудо, інакше…».

Питання: У Вих. 17:8, коли ізраїльтяни перемагали лише тоді, коли Аарон і Хур піднімали руки Мойсея, чи не виглядає це як забобон?

Відповідь: Усі знали, що сила була в Бозі, а не в руках. Іноді Бог використовує фізичні дії, щоб спрямувати Свою силу. Інші приклади див. у 2 Царів 13:21 (кістки Єлисея), Числа 21:4-9 (мідний змій) та Івана 9:6-7 (Ісус робить багнюку, щоб накласти її на очі сліпого).

Питання: Яке значення має ім’я Бога у Вих. 17:15-16?

Відповідь: Дуже важливо, що Мойсей назвав Бога Яхве Ніссі, «Господь — моє знамено». У військовій битві знамено було честю армії чи підрозділу, і солдати билися до кінця, щоб врятувати його за будь-яку ціну. Це означає набагато більше, ніж просто те, що Бог сильний і могутній. Коли велике військо, рішуче налаштоване перемогти ізраїльтян, насунулося прямо на них, ізраїльтяни НЕ просто вірили, що Бог — це далеке могутнє істота, яке може надати їм допомогу, якщо Йому заманеться. Натомість вони вірили не лише в те, що Бог могутній, а й у те, що Бог прийде на допомогу в скрутну хвилину й врятує тих, хто кличе Його ім’я. Сьогодні всі християни вірять, що Бог є Всемогутнім, але чи справді ви живете так, ніби вірите, що Бог прийде вам на допомогу в скрутну хвилину? Якщо так, то ви не лише вірите, що Бог є вашим прапором і що ви будете боротися до кінця, щоб твердо стояти за Бога, але й знаєте, що ви самі є Божим прапором у тому сенсі, що носите Його ім’я і є зіницею Його ока (Повторення Закону 32:10; Псалом 17:8), і що Бог неодмінно буде з вами. Навіть якщо вас вб’ють за Бога, ви знаєте, що «Дорога в очах Господа смерть святих Його» (Псалом 116:15, NIV).

Питання: У Вих. 18:7 сказано, що ми маємо поклонятися лише Богу, то чому ж Мойсей вклонився своєму тестю?

Відповідь: Уклін на знак поваги не є поклонінням. Навіть сьогодні люди кланяються або роблять реверанс перед монархом Англії з поваги. Авраам кланявся царям на знак поваги, і робити уклін цілком прийнятно, якщо це не тлумачиться як поклоніння. На противагу цьому, за оцінками, під час римських гонінь загинуло до 50 000 християн, і багато людей неправильно розуміють, чому. Римляни не мали нічого проти того, щоб християни поклонялися Ісусу. Римляни не могли терпіти відмови християн поклонятися комусь, крім Бога, особливо римському імператору. На додачу до всього, римські язичники називали християн «атеїстами» за те, що ті не вірили в їхніх ідолів.

Питання: Чому в Вих. 18:17–26 Мойсей прислухався до поради Єтро, а не до Божої?

Відповідь: Це не суперечило Божій волі, але Мойсей визнав це доброю порадою для того, щоб слідувати за Богом. Ми маємо бути практичними й приймати добрі та праведні поради як від інших, так і від Бога.

Питання: Чому в Вих. 19:3, 20; 24:9, 13, 15, 18; 34:4 Мойсей сім разів піднімався на гору і повертався, щоб побачити Господа (Вих. 32:31), хоча в тексті зафіксовано, що він спускався лише чотири рази (Вих. 19:14, 24; 32:15; 34:29)?

Відповідь: Дехто використовував це, намагаючись підтвердити існування кількох авторів книги Вихід, але у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 2, с. 416, зазначено, що це насправді не допомагає відповісти на це питання. Книга Вихід не обов’язково має бути викладена в хронологічному порядку; немає жодних проблем із тим, що тут події викладені в хронологічному порядку; послідовність подій насправді досить проста.

Вихід 19:3 Мойсей піднявся сам

Вихід 19:14 Мойсей спустився сам

Вихід 19:20 Мойсей піднявся на вершину сам

Вихід 19:24 Мойсей ненадовго зійшов, щоб забрати Аарона

Вихід 24:9 Мойсей та 73 інших піднялися

Вихід 24:12-13 Бог каже Мойсею піднятися, тож Мойсей залишає старійшин там, де вони є, і разом з Йошуа піднімається далі.

У Вихід 24:15 сказано, що Мойсей піднявся, очевидно, сам, тож він піднявся ще вище.

У Вихід 24:18 сказано, що потім Мойсей, піднімаючись, увійшов у хмару, отже, це та сама подорож, що й у Вихід 24:15.

Вихід 32:15 Мойсей спустився [всю дорогу] з двома скрижалями, зустрівши Йошуа. (Мойсей розбив скрижалі у Вихід 32:19)

Вихід 32:31 Мойсей повернувся до Господа. Це не означає, що він обов’язково піднімався на гору й спускався з неї, хоча міг би це зробити.

Вихід 34:4 Мойсей піднявся з двома порожніми кам’яними скрижалями

Вихід 34:29 Мойсей зійшов з гори з двома кам’яними скрижалями.

Говорячи про Мойсея та гори, подібна послідовність подій відбулася під час преображення Ісуса. Подорожуючи з дванадцятьма учнями, Він відокремився і піднявся на гору лише з трьома з них. Лука 9:32-33 показує, що Ісус перебував на деякій відстані від цих трьох, коли відбулося преображення. Потім їх огорнула хмара. Лука 9:36-37 показує, що інші учні приєдналися до Ісуса ще до того, як натовп зустрів Ісуса біля підніжжя гори.

Підсумок: Зважаючи на те, що можна піднятися на гору на певну висоту з більшою групою, а далі — з меншою, а також враховуючи, що не обов’язково згадувати про повернення з кожної подорожі, кількість подорожей Мойсея не викликає жодних труднощів.

Питання: Як у Вих. 19:4 народ міг мати орлині крила?

Відповідь: Це метафора того, як Бог діяв, щоб провести їх крізь випробування без жодних зусиль з їхнього боку. (Коли ми стикаємося з величезними труднощами, Бог і сьогодні несе нас на орлиних крилах.)

Питання: У Вих. 19:11, де саме знаходиться гора Синай?

Відповідь: Регіон: Синайський півострів має форму трикутника, вершина якого спрямована на південь, а в південній частині розташовані гори, які у Вихід 19:2 та Числа 3:14; 9:1,5; 10:12 називаються пустелею Синаю. Пустеля Сін відокремлює Елім від Синаю. У Числах 33:3-50 перелічено кожне місце, де таборували ізраїльтяни. На жаль, ми не знаємо розташування багатьох із цих таборів, але, розглядаючи їх, можемо побачити, що знаходиться між якими місцями.

У пустелі Синай насправді є дві гори, розташовані близько одна до одної, які відповідають місцезнаходженню гори Синай.

Джебель-Муса/Муса (7 363 футів). Це традиційна точка зору, принаймні з приблизно 500 року н. е. Гора має дуже круті скелі. Монастир Святої Катерини розташований біля підніжжя цієї гори. Багато мусульман, хоча й не всі, також вважають цю гору горою Синай. У «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 674) наведено зображення Джебель-Муси.

Рас-ес-Сафсафе (6 540 футів, 1 993 метри) розташована за дві милі (3,2 км) на північ від Джебель-Муси на тому самому хребті. Біля її підніжжя розкинулася ширша рівнина.

Джебель-Сербал (малоймовірно): так вважав Євсевій Кесарійський (325 р. н. е.). Однак у «Новому біблійному словнику» (1978) на стор. 1193–1194 зазначено, що біля його підніжжя немає пустелі.

Деякі люди вважають, що гора Синай розташована в Джебель-аль-Лаузі в Аравії, можливо, тому що

а) вони помилково вважають, що Синайський півострів був частиною Єгипту під час Виходу

б) вони забувають, що, згідно з «Виходом» 18:27 та «Числами» 10:29–30, гора Синай знаходилася за межами землі Мадіамської

в) Павло сказав, що гора Синай була в Аравії (Галатів 4:25), і вони забувають, що Синайський півострів входив до складу римської провінції Аравії.

www.christiananswers.net/abr/scoop.html, наводячи попередні аргументи, також зазначає, що відстань до Аравії була б занадто великою від Кадеш-Барнеа, оскільки люди з отарами та стадами могли подорожувати лише близько 6 миль на день. Проте відстань від Джебель-аль-Лауз до Кадеш-Барнеа становить близько 150 миль, а вони пройшли від Синаю до Кадеш-Барнеа лише за 11 днів.

Мусульмани іноді намагаються стверджувати, що гора Синай — це Мекка. Адже в Посланні до Галатів 4:25 сказано, що гора Синай знаходиться в Аравії. Однак це не сучасна країна Саудівська Аравія, а Синайський півострів, який був частиною римської провінції Аравія. Крім того, 11-денна подорож на відстань близько 800 миль від Мекки до Кадеш-Барнеа пішки, з отарами та стадами, молодняком і маленькими дітьми, була б просто неймовірною. Карту див. у книзі «Римський світ» (The Roman World), с. 107, або в «Британській енциклопедії» (Encyclopedia Britannica) у розділі «Римська історія».

Якби гора Синай насправді була Меккою, для християн це не мало б жодного значення, за винятком того, що етапи подорожі Ізраїлю більше не мали б сенсу. Однак для деяких мусульман це, мабуть, важливо, оскільки це надало б ваги ідеї, що Мекка відігравала певну роль у Божому ділі ще до Мухаммеда. Проте інші мусульмани, як-от у примітці 2504 до «Священного Корану: англійський переклад значень та коментарів», ототожнюють гору Синай із Гебель/Джабаль-Муса, як це робить і більшість християн.

Питання: Чи дозволено християнам носити та мати хрести та інші релігійні символи, як зазначено у Вих. 20:4-5?

Відповідь: Як нагадування — це допустимо, так само як євреї копіювали Святе Письмо як нагадування, згідно з Повторенням Закону 6:8-9. Однак ані хрести, ані Святе Письмо, ані будь-що інше не слід шанувати замість Бога.

Питання: Оскільки у Вих. 20:4-5 сказано не мати різьблених образів, чому ж у скинії (Вих. 25-27) та пізніше у храмі (1 Цар. 6:1-38; 7:13-51) було так багато образів?

Відповідь: Було дозволено виготовляти зображення, які Бог наказав зробити, для прикраси, а не для поклоніння. Однак коли навіть ті зображення, які Бог наказав зробити, використовувалися для поклоніння, їх слід було знищити. Як приклад, прочитайте про мідного змія в Числах 21:4–9 та 2 Царів 18:1–4. Докладнішу інформацію див. у книзі 2, розділі 22 праці Тертуліана «П’ять книг проти Маркіона» (207/208 р. н. е.).

Питання: У Вих. 20:5; Втор. 4:24; 6:15; Йоіл 2:18; Софонія 1:18 сказано, що Бог є ревнивим Богом, але ж у 1 Кор. 13:4 сказано, що любов не ревнує?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти:

1. Багато віршів показують, що ми не повинні заздрити іншим за те, що вони мають, або навіть за те, чим Бог їх благословив.

2. Бог не є створінням, і за Його законами Він має право ревнувати до поклоніння та відданості, які по праву належать Йому. Це подібно до того, як хтось очікує відданості та вірності від подружжя, або як батьки очікують пошани та послуху від дитини.

3. Навіть понад це, 2 Коринтян 11:2 показує, що ми повинні мати благочестиву ревність за інших, щоб вони й надалі залишалися відданими справжньому Ісусу, а не підробці.

Питання: У Вих. 20:5, коротко кажучи, чому справедливий Бог карає дітей за гріхи батьків аж до третього та четвертого покоління?

Відповідь: Єзекіїль 18 і Повторення Закону 24:16 показують, що Бог не визнає сина винним у гріхах батька, але Вихід 20:5 та інші вірші вказують на те, що діти несуть тяжкі наслідки за гріхи інших. Багато хто вірить, що Божий суд враховує те, з чого вони починали і що було їм доступно, адже не всі починають з одного й того ж місця чи мають однакові можливості.

Питання: У Вих. 20:5; Вих. 34:7; Чис. 14:18 та Втор. 5:9, як Бог карає дітей за гріхи їхніх батьків аж до третього та четвертого покоління, коли в Єз. 18:4, 18–19 та Втор. 24:16 сказано, що кожен помре за свій власний гріх, а не за гріх свого батька, а в Єз. 18:19 сказано, що син не несе провини батька?

Відповідь: Очевидно, Бог вважав це важливим поняттям, оскільки у цих чотирьох віршах Закону повторюється одне й те саме за допомогою тих самих двох єврейських слів.

«Відвідати» — це paqad (Стронга 6485), нейтральне слово, яке може означати візит як із дружніми, так і з ворожими намірами.

«Беззаконня» — це «авон» (Strong’s 5771), що означає перекрученість, зло, провину, беззаконня, лихо, покарання (за беззаконня), гріх.

Дехто вважав, що їхній гріх не має впливу на їхніх дітей; інші вважали, що дитина може бути винною лише через своїх батьків. Єремія 31:29-30 та Єзекіїль 18:2 докоряють людям за те, що вони кажуть: «Батьки їдять кислі виноградини, а дітям скрегочуть зуби». У Іова 21:19 Іов говорить щось подібне. Насправді істина не лежить у жодній із цих крайнощів. Спочатку — дві речі, які не є відповіддю, а потім — сама відповідь.

Раніше чи пізніше одкровення (не відповідь): Тора (Закон) була дана приблизно 1440 р. до н. е., а книга Єзекіїля була написана після 587 р. до н. е. Так само, як Божий спосіб поводження з людьми суттєво відрізнявся за часів Ноя, за часів Авраама, за Мойсеєвого Закону та після Христа, так і між часами Мойсея (коли у них був лише Закон) та Єзекіїля (коли вони мали також пророчі писання). Однак обидва періоди перебували під Мойсеєвим Законом, і між ними не було явної зміни завіту чи диспенсації. Крім того, у Повторенні Закону 24:16 також сказано, що батьки та діти не мають бути страчені один за одного, і це було написано в той самий час, що й решта Повторення Закону.

«Відплата за беззаконня» проти «смерті за гріхи» (не відповідь): У віршах Закону не сказано, що діти помруть за гріхи своїх батьків/предків, а лише те, що беззаконня буде відплачено їм. У книзі Єзекіїля 18 та Повторенні Закону 24:16 сказано лише, що дитина не помре за гріхи свого батька. Однак, хоча Повторення Закону 24:16 та Єзекіїль 18 показують, що [фізична та духовна] смерть і вічні наслідки є відповідальністю не батьків, а самої людини, не можна заперечувати той факт, що інші вірші доводять: гріх має наслідки, які передаються з покоління в покоління. Існує щонайменше три різні наслідки.

Наслідки: Фізичні наслідки найлегше помітити: немовлята, народжені від матерів-наркоманок, народжуються з наркотичною залежністю. Деякі немовлята страждають від фетального алкогольного синдрому через те, що їхні матері вживали алкоголь. Якщо вони почнуть вживати алкоголь, у них розвинеться особливо сильна залежність від нього. Але Бог іноді встановлює й нефізичні наслідки. Ханаан та його нащадки були прокляті через гріх Хама (Буття 9:25–27). Нащадки Елі були прокляті в 1 Самуїла 2:31–33 через великі гріхи синів Елі. Нащадки Єгояхіна ніколи більше не будуть правити (Єремія 22:28–30). Але існують також добрі наслідки для наступних поколінь за послух, як-от для нащадків Рехабітів у Єремії 35:18-19 та нащадків Авраама у Буття 12:2 тощо. Нарешті, Римлянам 8:28 обіцяє, що тим, хто любить Бога, усе сприяє на добро. Коли ми терпляче зносимо прокляття, Бог достатньо могутній, щоб навіть їх перетворити на благословення.

Виховання в гріху: Вихід 20:5 та Повторення Закону 5:9 кажуть, що Бог карає за беззаконня дітей тих, хто ненавидить Бога. Діти часто виростають, переймаючи цінності своїх батьків. Якщо чиїсь батьки ненавиділи Бога, то, ймовірно, дитина виросла, навчаючись цьому теж — прямо чи опосередковано. Однак, подібно до Авраама з Уру, гібеонців з Ханаану, моавітянки Руфі та язичників, яким проповідували перші християни, ми можемо слідувати Божому покликанню, щоб подолати будь-яке погане виховання та жити новим життям, приємним Йому.

Треба зробити вибір проти гріха: Коли батьки дитини були причетні до гріха, а особливо якщо батьки ненавиділи Бога, на дитину зійде можливість вчинити той самий гріх. Син чи дочка мусять зробити вибір проти зразків поведінки своїх батьків або навіть проти норм своєї культури й піти за Богом. Так само, як Аврааму було наказано залишити свою родину та народ і піти туди, куди веде його Бог, так і ми всі, тим чи іншим чином, мусимо залишити певні аспекти нашої культури та виховання й піти за Христом.

Простий приклад цих трьох аспектів: ізраїльтяни часто грішили, поклоняючись ідолам, аж до вигнання. Ізраїльські діти, що народилися після цього, зазнали наслідків перебування у вигнанні через гріхи своїх батьків і предків. Під час їхнього виховання було особливо спокусливо піти легким шляхом і поклонятися вавилонським богам, як це робили всі навколо; багато хто так і вчинив і асимілювався в ту культуру. Але деякі, зіткнувшись з ідолами під час прокляття свого перебування у Вавилоні, обрали Бога і виступили проти гріха, а потім повернулися до землі Ізраїлю. Після того часу Ізраїль більше ніколи не мав проблем з ідолами.

Висновок: Подобається це людям чи ні, але Бог показав, що гріх має міжпоколінні аспекти. Бог справедливий, і ми можемо зрозуміти те, що Бог відкрив про Свою справедливість. Однак Божа справедливість визначається Його Словом; ми не маємо права ігнорувати Його Слово й вимагати, щоб Бог підлаштовувався під наші власні уявлення про справедливість. У «незалежній, автономній» культурі західного суспільства ми, можливо, хотіли б ухилитися від того факту, що гріх має міжпоколінні аспекти, але Божа справедливість визначається тим, що сказав Бог, а не тим, чого ми бажаємо.

Питання: Оскільки у Вих. 20:8 сказано, що ми маємо шанувати день суботи, чому сучасні християни вважають, що працювати в суботу — це нормально?

Відповідь: Справжні християни дотримуються трьох різних точок зору:

Субота: У Старому Завіті субота тривала від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу. Однією з причин, через яку народ Юдеї був вигнаний до Вавилону на 70 років, було те, що протягом 70 * 7 = 490 років вони не дотримувалися суботи. (Їхній рік складався з 360 днів.) Див. Левит 26:31-36; Єремія 25:11-12; 29:10,16; та Даниїл 9:2.

Неділя: Після того як Ісус воскрес із мертвих, неділя стала Днем Господнім і відзначалася ранніми християнами. Павло не пояснював коринтянам, чому саме перший день тижня, у 1 Коринтян 16:2; Павло припускав, що вони це вже знали. Об’явлення 1:10 також стосується або неділі, або ж видіння про День Господній. У «Першій апології» Юстина (бл. 138–165 рр. н. е.), розд. 67, с. 185–186, також згадується про богослужіння в неділю. Іриней (182–188 рр. н. е.) у фрагменті 7 (с. 569) також згадує, що говорив про Великдень і День Господній.

Усі дні: У часи Старого Завіту віруючі мали перебувати в Божому відпочинку один день на тиждень. Однак Послання до Євреїв 4:11 вказує, що сьогодні ми маємо інший, кращий відпочинок. Ми повинні присвячувати кожен день тижня перебуванню в Божому відпочинку. У Посланні до Колосян 2:16 Павло докоряє колосянам за те, що вони продовжують дотримуватися суботи. У Посланні до Римлян 14:5 без осуду згадуються християни, які ставляться до всіх днів однаково. У 1-му Посланні до Коринтян 16:2 вони збирали пожертви в неділю.

Дивіться питання щодо Римлянам 14:5, щоб дізнатися, як чинила новозавітна церква. Церква післяновозавітного періоду проводила богослужіння в неділю, як свідчить

Ігнатієм, учнем апостола Івана (110–117 рр. н. е.)

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.)

«Перша апологія» Юстина Мученика (150 р. н. е.), розділ 67, с. 185–186

Діонісій Коринфський (175 р. н. е.)

Мелітон Сардський (175 р. н. е.)

Апостольські конституції (II століття)

Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.)

«Апологетик» Тертуліана (198–220 рр. н. е.)

Навіть єретик Бардесанес (180 р. н. е.)

Августин стверджував, що в часи Нового Завіту не було потреби дотримуватися суботи.

Про відхилення від цього згадував Юстин Мученик (писав бл. 138–165 рр. н. е.) («Діалог із Трифоном», розд. 47, с. 218), який називає тих, хто дотримується суботи, «слабшими братами», а Євсевій Кесарійський (324 р. н. е.) згадує, що єретики-ебіоніти дотримувалися суботи.

Питання: Оскільки у Вих. 20:13 та Втор. 5:17 сказано: «Не вбивай!», то чому було вбито стільки людей і тварин?

Відповідь: Це хороше запитання щодо моменту, який часто неправильно розуміють. Якби Вихід 20:13 справді означав, що ніколи не можна вбивати жодної людини, це було б новиною для Мойсея. Неодноразово Бог наказував Мойсею вести війни та страчувати порушників закону. Якби Вихід 20:13 справді означав, що ніколи не можна вбивати нічого, це було б новиною для Бога, який наказує приносити тварин у жертву.

Єврейське слово «рацах» (râtsach) може означати вбивство людей, але у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), на сторінках 148–149, зазначено, що з семи єврейських слів, які позначають вбивство, саме це слово, яке зустрічається 47 разів у Старому Завіті, означає саме вбивство. Контекст книги Вихід вказує на те, що деякі війни та законні страти не тільки дозволені, але й наказані.

Цікаво, що колишній губернатор Пенсильванії наклав вето на законопроект про відновлення смертної кари, цитуючи цей вірш і неправильно його тлумачачи.

Питання: У Вих. 20:13 та Втор. 5:17 сказано: «Не вбивай». Він наказав нам не вбивати, але водночас послав Свого єдинородного Сина, щоб той був принесений у жертву (тобто вбитий) Своїм народом — євреями, що мене бентежить. … Будь ласка, поясніть, чому Ісус мав померти за мої гріхи. Чому я мав убити Ісуса? Чому ми мали порушити одну з Його заповідей, щоб налагодити стосунки з нашим Богом і нашими душами?

Відповідь: Заповідь забороняла вбивство; проте ізраїльтяни все одно вели війни та здійснювали страти. Дивіться відповідь на попереднє запитання щодо вбивства тварин, страт та воєн. Щодо спокути, то Бог послав Ісуса, знаючи, що Його вб’ють злочинці. Однак, коли вони це зробили, вони перебували у стані непокори Богу. Тим не менш, Бог використовує навіть бунт людей та їхнє зло для Своїх цілей. Римлянам 8:28 — це справді дивовижний вірш. У ньому сказано: «...у всьому Бог діє на благо тим, хто любить Його, хто покликаний згідно з Його задумом». Там НЕ сказано, що Бог діє лише на благо. Натомість там сказано, що Бог діє у всьому (і в доброму, і в злі) на благо тим, хто любить Його.

Звісно, не ми вбили Ісуса; це зробили римські воїни. Проте Бог дозволив, щоб Ісуса несправедливо вбили, аби Він поніс покарання за наші гріхи.

Питання: Оскільки у Вих. 20:13 та Втор. 5:17 сказано, що не можна вбивати, чому ж Бог іноді вбиває людей?

Відповідь: Десять заповідей були дані людям; а Бог, який є всезнаючим, не обмежений тим, що Він нам дав. Наприклад, Бог приймає поклоніння, а ми не повинні приймати поклоніння.

Питання: Оскільки у Вих. 20:14, 17 сказано, що не слід чинити перелюбу, чому після цього існували багатоженські шлюби?

Відповідь: Полігамний шлюб не є перелюбом. У Старому Завіті полігамія була дозволена, але не заохочувалася, а в Новому Завіті вона заборонена для церковних лідерів.

Хоча у Вихід 20:17 сказано, щоб не жадати дружини свого ближнього (однина), ця заповідь діє незалежно від того, чи мав твій ближній одну чи більше дружин. Якби там було сказано, щоб не жадати дружин свого ближнього (множина), дехто міг би тлумачити це так, ніби жадати лише одну з його дружин було б допустимо. Звісно, це не те, що мав на увазі Бог.

Питання: Чому в Вих. 20:20 народу сказано «не бійтеся», якщо в тому ж вірші їм наказано боятися?

Відповідь: Ні вони, ні ми не повинні боятися й тремтіти перед Богом, який так сильно нас любить. Але ми маємо боятися Бога в тому сенсі, що маємо поважати Його, Його силу та святість. Сьогодні ми також маємо боятися за загублених, тобто боятися Божого гніву, який знищить їх, якщо вони не покаються, як вчить Юда 23.

Однак, оскільки Христос вже явився, ми не маємо того самого страху, який був у них у Старому Завіті, як вчить Послання до Євреїв 12:18. Див. також обговорення Виходу 9:30.

Питання: У Вих. 20:24, чи мав вівтар бути зроблений із землі, чи з дерева акації, як сказано у Вих. 27:1; 30:1; 37:1 та 38:1?

Відповідь: На горі Синай вони зробили жертовник із землі. Пізніше, для скинії, вони зробили переносний жертовник із дерева акації.

Іншу відповідь див. у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 79, та у праці Хейлі «Нібито суперечності Біблії» (Haley’s Alleged Discrepancies of the Bible), с. 427–428.

Питання: Чому в Вих. 20:25–26 та Йош. 8:31 народу заборонялося використовувати тесані камені?

В: Біблія не пояснює, чому Бог дав цей наказ, а лише зазначає, що Він це зробив. Однак на каменях, обтесаних залізними долотами, з часом з’являлися червоні сліди іржі. При використанні бронзових або мідних інструментів були б помітні синьо-зелені сліди.

Питання: Чому Вих. 21:2-21 та Лев. 25:46 виправдовують рабство?

В: Рабство в Біблії було схожим на кабальну службу. Згідно з «Виходом» 21:2–5, усіх єврейських рабів слід було звільняти кожні сім років. Коли раба звільняли, колишній господар мав щедро забезпечити його чи її з того, що мав, згідно з «Повторенням Закону» 15:13–15. Єдиним винятком щодо звільнення єврейського раба був випадок, коли раб любив господаря настільки, що вирішував залишитися рабом на все життя (Вихід 21:5-6). Однак, як показує Єремія 34:8-22, євреї не завжди звільняли своїх рабів; Бог дорікав їм за це. Рабами ставали:

Злодії, які не могли відшкодувати збитки (Вихід 22:3)

Жінки, продані батьками як наложниці (Вихід 21:7-11)

Люди, які продавали себе в рабство, якщо голодували

Питання: Що в Вих. 21:13 означає вираз «божа воля»?

Відповідь: Це дуже схоже на західне юридичне вживання терміна «дію Божу», що означає щось, що виходить за межі людського контролю. У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 2, стор. 432, зазначено, що подібні вирази зустрічаються у Кодексі законів Хаммурапі 249:38-39; 266:77.

Питання: Чи було покарання, описане у Вих. 21:17, надто суворим для нешанобливих дітей?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Хоча сьогодні це може здатися нам суворим, усвідомлення того, що батьки мали таку владу, стримувало підлітків від повного зневаження батьківської влади. Однак це було м’яким покаранням порівняно з ханаанеями та фінікійцями, які практикували дитячі жертвоприношення. Тільки уявіть собі, як ханаанейська чи фінікійська дитина поводиться неслухняно, а батько каже: «Твоя поведінка починає викликати в мене сильне релігійне почуття». Єдиними ізраїльтянами, які практикували дитячі жертвоприношення, були ідолопоклонники, яких Бог засудив.

2. Щодо благочестивих ізраїльтян, з огляду на їхню надзвичайно сильну орієнтацію на сім’ю, немає жодних доказів того, що діти коли-небудь були настільки неслухняними, щоб батьки вдавалися до такого кроку.

3. Навіть якби й були неслухняні діти, у Вихід 21:17 не вказано, що батьки мусили це робити; це було лише одним із варіантів. Немає жодних доказів того, що хтось із батьків вирішив це зробити.

4. У пізніші римські часи римські батьки мали «право paterfamilias». Це було законне право римського батька вбити своє новонароджене дитя з будь-якої причини.

Підсумок: Іноді створення закону, що передбачає суворий варіант, дозволяє досягти бажаного результату, навіть якщо не виникає випадків, коли його доводиться застосовувати.

Питання: Чому в Вих. 21:20 того, хто побив раба й убив його, лише «карають»?

Відповідь: Вихід 21:12 визначає покарання: смерть за умисне вбивство та втеча до притулку за ненавмисне вбивство. Це стосується як рабів, так і вільних людей.

Не було згадки про інше покарання для раба, і не було потреби зазначати, що покарання є однаковим, оскільки вбивство вільної людини чи раба вважалося однаковим у Єгипті, де вони жили. Цей єгипетський закон згадується у книзі «Життя в Стародавньому Єгипті» Бернарда Романта, перекладеній Дж. Смітом (Minerva 1978/81), с. 124.

Питання: Чому в Вих. 21:21 Книга Вихід виправдовує побиття рабів?

Відповідь: Деякі вчинки в Старому Завіті не схвалювалися, а лише дозволялися, оскільки серця людей були твердими. Наприклад, розлучення дозволялося в Старому Завіті через твердість сердець людей (Матвія 19:8), проте в Малахії 2:16 Бог сказав, що ненавидить розлучення. Побиття людини, яке не спричиняло постійних ушкоджень, каралося грошовим штрафом за втрачений час, як зазначено в Вихід 21:18–19. Вихід 21:21 лише вказує на те, що рабівласник не сплачує штрафу за втрачений час, оскільки саме власник (можливо, нерозумно) змарнував час раба. Однак, незалежно від того, раб це чи ні, якщо людина вдарить когось так, що жертва помре, то ця людина має бути страчена, як зазначено у Виході 21:12,20. Так само, якщо людина завдає постійної травми, на неї накладається або грошовий штраф, або звільнення раба, або «око за око».

Питання: Чи свідчить Вихід 21:22–23 про те, що аборт є гріхом, або що плід є менш цінним, ніж немовля?

Відповідь: У книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), на сторінці 79, згадується, що, за словами вченого-гебраїста Умберто Кассуто у його «Коментарі до Книги Виходу» (Magnes Press, 1967): «…Але якщо трапиться якась біда, тобто якщо помре жінка або діти, то ти повинен віддати життя за життя».

Крім того, гебрейське слово (yatsa’) означає як народження живої дитини, так і викидень. Існує інше гебрейське слово для позначення викидня, яке не означає народження живої дитини, але воно тут не вжито. Нарешті, слово «дитина» вживається саме щодо немовлят.

До речі, аборти за допомогою хімічних речовин практикувалися ще в біблійні часи. Згідно з журналом «Discover» (вересень 1998 р.), рослина, що росла в Кіренаїці, під назвою «сілфіум», могла викликати аборт. Мінуцій Фелікс (210 р. н. е.) пояснив, чому хімічні аборти є неправильними, у праці «Октавій» Мінуція Фелікса, розд. 30, с. 192, так само як і Іполит у «Спростуванні всіх єресей», книга 9.7, с. 131 (225–235/6 рр. н. е.). Сільфіум продавався за ціною, рівною його вазі в сріблі.

Хірургічні аборти також були детально описані та засуджені Тертуліаном (198–220 рр. н. е.) у праці «Трактат про душу», розд. 25, с. 206

«Апологія» Тертуліана, розд. 9, с. 25 (198–220 рр. н. е.): «У нашому випадку, оскільки вбивство заборонено раз і назавжди, ми не можемо знищити навіть плід [fetus] у лоні матері, поки людина ще отримує кров з інших частин тіла для свого існування. Перешкоджати народженню — це лише швидше вбивство людини; і не має значення, чи ти забираєш життя вже народженої людини, чи знищуєш те, що ще тільки має народитися. Це людина, яка ще тільки стане людиною; ти вже маєш плід у його насінні».

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) каже: «Закон Мойсея, справді, карає належними покараннями того, хто спричиняє аборт, оскільки вже існує зачаток людської істоти, якому вже зараз приписується стан життя та смерті, оскільки він уже піддається наслідкам обох, хоча, ще перебуваючи в матері, він здебільшого поділяє її стан». «Трактат про душу», розд. 37, с. 218

Тертуліан також згадує хімічний аборт як гріх у праці «Заклик до цнотливості», розд. 12, с. 57

Питання: Чому у Вих. 21:29–30 за деякі вбивства не було застосовано смертну кару?

Відповідь: Як і в сучасному законодавстві, за ненавмисне вбивство часто не призначається смертна кара. Одне діло — навмисно вбити людину, а інше — вбити її через необережність.

Питання: Як закони, викладені у Вих. 21–22, порівнюються з іншими законами того ж періоду?

Відповідь: Ось кілька порівнянь.

Вих. 21:2-4: Коли неодружений чоловік ставав рабом, а його господар давав йому дружину, і чоловік отримував свободу, дружина та діти все одно залишалися рабами господаря, як зазначено в аккадських текстах з Нузі.

Вих. 21:9: В ассирійському документі зазначено, що якщо чоловік купив дівчину, щоб вона стала дружиною його сина, але шлюб не відбувся, покупець не може повернути її в рабство: «він повинен ставитися до неї як до власної дочки, ассирійки».

Вих. 21:18-19 Кодекс Хаммурапі (206) говорить, що якщо один чоловік випадково заподіяв іншому тілесне ушкодження і присягнувся, що це сталося випадково, він все одно повинен сплатити гонорар лікаря. Хеттські закони (10) кажуть, що він повинен доглядати за тим, кому заподіяв ушкодження, сплатити гонорар лікаря, а також виплатити йому шість (пізніше — десять) шекелів срібла.

Вих. 22:16-17: якщо чоловік спокусив незаручену жінку, то згідно з 56-м законом Середньоассирійського кодексу він мав сплатити 1/3 викупу за наречену, а батько міг на власний розсуд вирішити, чи дозволити чоловікові одружитися з нею, чи ні.

Вих. 22:19, Хеттські закони (187–188, 199:16–18) також передбачали страту того, хто вступав у статевий зв’язок з вівцею, коровою чи свинею, але не з конем чи мулом. Очевидно, це було поширеним явищем серед ханаанеїв.

Питання: У Вих. 22:8–9 та 1 Сам. 2:25 люди з’являлися перед суддями чи перед Богом?

Відповідь: Щодо гебрейського слова сумнівів немає; це «елохім». Однак «елохім» може означати Істинного Бога, фальшивих богів або суддів. У Псалмі 82:6 воно означає суддів.

Підсумок: Ось що зазначає «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 586, щодо 1 Самуїла 2:25: «Як вказує примітка на полях перекладу NIV, ми не завжди можемо бути впевнені, чи (елохім) означає «Бог» чи «судді» в певних контекстах. … Тут, у вірші 25, а також у уривках з «Виходу», мабуть, найкраще залишити це питання відкритим, оскільки в будь-якому разі «судді» (якщо це саме вони) розглядаються як Божі представники, які відображають Його волю та виконують Його бажання».

Питання: Чому у Вих. 22:18 на смерть засуджували жінок-чаклунок, а чоловіків — [нібито] ні?

Відповідь: Заборона на чаклунство, спілкування з духами та заняття окультизмом однаково стосувалася як чоловіків, так і жінок. Незалежно від статі, Бог вважає спроби чаклунства дуже серйозним гріхом. Християни не повинні ганьбити ім’я, яке носять, беручи участь у спіритичних сеансах, використовуючи дошки Уїджа, займаючись ворожінням або іншими спробами чаклунства.

Питання: У Вих. 22:18 одна вчителька недільної школи колись розповідала, що вона може з’ясувати, як лікувати фізичні недуги, тримаючи над зап’ястком металевий ланцюжок із металевим кулоном і задаючи своєму тілу питання. Кулон буде гойдатися по-різному, що означатиме «ні» або «так». Що ви про це думаєте?

Відповідь: Це суперечить Біблії. Це звернення до [якогось] духа за відповідями. Це віддалено нагадує окультні (сатанинські) практики з дошкою Уїджа. Запитайте її, звідки вона знає, який саме дух це робить. 1 Івана 4:1-2 говорить, що ми не повинні вірити кожному духу. 2 Коринтян 6:17 говорить, що ми не повинні торкатися нічого нечистого.

Я колись чув, як один пастор [правильно] проповідував з амвона, що ми не маємо слідувати астрології. Однак, щоб довести, що в цьому немає нічого правдивого, він попросив прочитати свій гороскоп і збирався показати всім, як це все є неправдою. Що ж, виявилося, що передбачення почали збуватися. Він злякався і покаявся перед громадою за те, що зробив. Лише після цього решта передбачень не збулася.

Сатана справді має здібності, що перевищують наші, і він іноді може правильно передбачати події (або ж забезпечити, щоб вони відбулися). Він використовує це, щоб змусити людей довіряти цьому джерелу порад, аби згодом легше їх обманути.

Ось що я б зробив, якби був учнем недільної школи.

1. Підійдіть до вчительки й поясніть, що ви покладаєте надію на Христа, а не на духів-помічників. Покажіть їй біблійні вірші, які засуджують окультизм, і, можливо, вона зрозуміє й покається. Ось деякі вірші, які кажуть, що ми не маємо мати нічого спільного з окультизмом, спілкуванням із померлими тощо:

Не майте нічого спільного з магією та окультизмом, такими як спілкування з померлими, чаклунство, астральна проєкція, медіуми, ворожки, астрологія, дошки «Уїджа», Трансцендентальна Медитація (ТМ), ЕСТ або цигун. Лев. 19:26, 31; 20:6–8, 27; Дії 19:19; Єз. 13:18; 22:18; Втор. 18:9–14; Міх. 5:12; Об. 9:21

Не намагайтеся спілкуватися з померлими. Втор. 18:10-12; Іс. 8:19; 1 Сам. 28:3,7-12 + Лев. 20:6-8

Щодо зла ми маємо бути немовлятами. 1 Кор. 14:20; Мт. 10:16, але будьте насторожі. Мт. 10:16-17

2. Якщо її не вдається переконати покаятися, скажіть пастору та старійшинам церкви, що такого не повинно траплятися в церкві, яка покладається на Христа, і запропонуйте їм усунути її з посади вчительки недільної школи.

3. Якщо це не допоможе, член церкви має обов’язок покинути цю церкву і розповісти всім, хто хоче знати, чому він її залишає. Ваш відхід стане кращим свідченням, ніж ваше залишання та спроби й надалі переконувати їх. Доки ви залишаєтеся, ви непрямо даєте зрозуміти, що це не так уже й погано.

До речі, я б не дав такої поради щодо вчителя недільної школи, який вірив і навчав помилки щодо другорядного питання. Але ми не повинні мати нічого спільного з використанням «пристосувань» для спілкування зі світом духів з метою отримання поради.

Питання: Чому в Вих. 23:19, 34:26 та Втор. 14:21 людям не слід варити козеня в молоці його матері?

Відповідь: Просто тому, що Бог наказав їм цього не робити. Чи є така дія ідолопоклонницькою, магічною, блюзнірською, жорстокою чи зневажливою — це не головне; остаточна причина полягає в тому, що Богу це не подобалося, і Він наказав цього не робити.

Існував також стародавній канаанський та сирійський звичай, що сягає щонайменше XV століття до н. е. Язичницький угаритський епос під назвою «Народження прекрасних і милостивих богів» описує практику варіння козеняти в молоці його матері, щоб благати богів про дощ у Канаані. Це задокументовано на табличках з Рас-Шамри XV століття.

Пізніше євреї розширили це правило, заборонивши подавати м’ясо та молоко під час одного прийому їжі або навіть готувати їх, використовуючи один і той самий посуд.

Питання: Як у Вих. 23:28, Втор. 7:20 та Йош. 24:12 «шершні» вигнали ханаанеїв?

Відповідь: Спочатку — дві речі, які не є відповіддю, а потім — сама відповідь.

Не є відповіддю буквальні шершні: наприклад, грецький історик Еліан у «Історії тварин» (hist. anim.) 11,28 зазначає, що фаселійці — ханаанеї, які мешкали поблизу солімітів, — були вигнані зі своїх земель осами. Бохарт (Hieroz. iii. с. 499) наводить приклади племен, які покинули свої землі через жаб, мишей та інших тварин. Однак у всіх наведених деталях Йошуа не згадує жодних тварин — комах чи інших — які б вигнали ханаанеїв. У «Коментарі до Біблії: Старий Завіт» (с. 145) зазначено, що одні дотримуються цієї думки, а інші вважають, що йдеться про Єгипет.

Це не відповідь — самі ізраїльтяни: хоча дехто вважає, що «шершні», про яких говорив Бог, — це самі ізраїльтяни, Вихід 23:28 чітко вказує на «зовнішню допомогу», яку Бог провидінням надав.

Відповідь — Єгипет: Однак символом фараона Тутмоса III був шершень. Він провів 17 військових походів, переважно в Палестині. Його наступники Аменхотеп II і Тутмос IV також проводили військові кампанії в Палестині. Це підтвердження того, що не лише ізраїльське військо послабило ханаанеїв; єгиптяни також відіграли свою роль.

Усе, що написано в Біблії, є правдою, але це не означає, що Бог не може спілкуватися з людьми, використовуючи їхні власні метафори.

Питання: Як у Вих. 23:31 філістимляни могли перебувати в Ханаані за часів Мойсея?

Відповідь: Див. обговорення Буття 20, щоб дізнатися відповідь.

Питання: Що ми можемо навчитися з прикладу Надава та Авіху (Вих. 24:1)?

Відповідь: Як сини Аарона, вони мали стати наступними первосвящениками. Але те, що вони були дітьми благочестивої людини, не робило їх «більш захищеними» від небезпеки; насправді це ще небезпечніше становище, якщо хтось не хоче слідувати за Богом. Чим більше ти знаєш, тим суворіше будеш притягнутий до відповідальності за непокору, як показує 2 Петра 2:21.

Питання: Як у Вих. 24:4 Мойсей міг написати: «І Мойсей записав усі слова Господні»?

Відповідь: Так само, як він записав Вихід 6:26-27. Див. обговорення цього питання. Або ж це міг записати писар Мойсея.

Питання: Як у Вих. 24:9–11 старійшини змогли піднятися на гору Синай, якщо, згідно з Вих. 19:12–13, люди гинули, коли наближалися до цієї гори?

Відповідь: Вони могли піднятися на гору Синай лише тоді, коли їх запрошували. Так само вони мали піти до Землі Обітованої, але після невтішного звіту розвідників відмовилися йти. Після того, як Бог покарав їх і сказав, що вони помруть у пустелі, вони вирішили самостійно вирушити до Землі Обітованої. Їх відкинули назад вороги. Робити правильні речі — це не найголовніше. Найважливіше — любити Бога і слухатися Його, а це передбачає робити правильні речі правильним чином і в правильний час.

Питання: Як у Вих. 24:10 вони могли побачити Божу подобу, адже Бог не має фізичного тіла?

Відповідь: Бог може прийняти будь-яку фізичну форму, яку Він забажає.

Питання: Чому в Вих. 25:18 Бог наказав Мойсею виготовити різьблені образи херувимів?

Відповідь: Це були образи, що прикрашали Скинію, але їм не поклонялися, до них не зверталися з молитвами і не вшановували їх. Херувими були лише декоративним елементом; вони не були образами Бога і не призначалися ані для поклоніння, ані для вшанування.

Питання: Що таке «Урім і Туммім», згадані у Вих. 28:30?

Відповідь: Це були засоби, які Бог дав священикам для кидання жеребків, щоб дізнатися Божу волю. Точний опис їхнього зовнішнього вигляду втрачено, за винятком того, що Йосип Флавій стверджує, що це були камені на нагруднику. У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 357) сказано, що «Урім і Туммім» можуть означати «світло і досконалість».

Питання: Як у Вих. 28:34–35 дзвіночки захищають Аарона та його нащадків від смерті?

Відповідь: Самі по собі дзвіночки цього не роблять. Але належна форма поклоніння в цій Скинії була для Бога серйозною справою, і ігнорування цієї заповіді призводило до смерті. Див. також наступне запитання.

Питання: Яку роль відігравали дзвіночки на одежі священика, як зазначено у Вих. 28:34-35 та Вих. 39:22-26?

Відповідь: Писання цього не вказує, але ми можемо припустити дві причини.

1. Люди, що стояли зовні, могли чути, як священик, якого вони не бачили, приносив за них спокутну жертву.

2. Якщо дзвіночки замовкали, це могло означати, що Бог незадоволений священиком і вбив його. Тоді народ міг витягнути священика за мотузку, що була нав’язана навколо нього.

Питання: Чому в Вих. 29:20 та Лев. 8:23-24 кров наносили на праве вухо, правий великий палець руки та правий великий палець ноги Аарона?

В: Хоча в Писанні прямо не сказано, чому Бог цього бажав, символізм тут неважко розпізнати. Це символізує зв’язок із жертвою. Наприклад, так чинили щодо людини, очищеної від шкірної хвороби, коли вона приносила священику свою жертву очищення. (Левіт 14:1–2, 14–17)

П: У Вих. 30, яке значення мають ці предмети і що вони символізують?

В: По-перше, можливо, є ще деякі таємниці, про які ми поки що не знаємо; Бог не обов’язково відкрив усі причини, чому все було саме так. У Посланні до Євреїв 8:5 сказано: «Місце, де вони служать, є прообразом і тінню небесного святилища, так само, як Бог попередив Мойсея, коли той мав завершити спорудження скинії. Бо Він каже: “Дивись, щоб ти все зробив згідно з планом, показаним тобі на горі”». (NET Bible) Див. 9-й і 10-й розділи Послання до Євреїв, щоб дізнатися більше про значення Скинії та предметів, що знаходяться в ній.

Ось детальніша інформація щодо Виходу 30.

Вихід 30:1-9 Жертовник з акацієвого дерева був невеликим — близько 3 футів у висоту і 18 дюймів у квадраті, — але дуже важким, оскільки був обшитий золотом. Золото може символізувати святість і Бога, і саме золото було одним із трьох дарів, які мудреці принесли Ісусу. Цей жертовник є прообразом жертви Христа за нас. Цікаво, що жоден предмет оздоблення храму, крім жертовника, не згадувався як «святе святих».

Друге застосування цього до нашого життя полягає в тому, що, так само як священик мав спалювати кадило на жертовнику щоранку та щовечора, ми теж повинні розмовляти з Богом принаймні щоранку та щовечора. Як Христос пожертвував Своє життя за нас, так і ми, у меншій мірі, повинні бути готові страждати за інших, як показав Павло у Колосян 1:24.

Вихід 30:10 Раз на рік первосвященик ізраїльтян мав здійснювати очищення на рогах жертовника.

Так само, як у ізраїльтян був первосвященик, про якого йдеться у Виході 30, у нас є Первосвященик, який приніс за нас жертву, як зазначено в Посланні до Євреїв 4:14: Ісус.

Вихід 30:17-21 Бронзова умивальниця. Аарон та його сини [нащадки] мали вмивати руки й ноги перед тим, як увійти до Намету Зустрічі, і перед тим, як наблизитися до жертовника.

Насамперед, ми не повинні приходити перед Бога, думаючи, що нам не потрібно бути чистими. Ми мусимо бути очищені. Звісно, християни — це священики й царі, і ми очищені кров’ю Ісуса, тож Він виконав це за нас. Але ми маємо жити очищеним, чистим життям. Див. 1 Петра 1:15-16; 2:11-12.

До речі, мідь походила з мідних дзеркал, подарованих жінками, як зазначено у Вихід 38:8. Друге застосування цього до нашого життя полягає в тому, що те, що колись використовувалося для марнославства та прикраси, було переплавлено, щоб використовувати для очищення. Богу було б приємно, якби ми були готові «переплавити» деякі зі своїх звичних звичаїв та звичок, щоб вони могли бути перетворені на Його справу. Див. Римлянам 12:1-2 та Якова 1:23-25.

Вихід 30:22-33 Помазальне масло на святих речах. Я думаю, що цей рецепт був обраний просто тому, що він дає приємний аромат. Помазальне масло є прообразом Святого Духа і символізує освячення Богом. Мирра була дуже дорогою, і це був один із дарів, які мудреці принесли Ісусу.

Насамперед, так само як аромат помазального масла «створював атмосферу» для всього, наше очищення та освячення через Святого Духа наділяє нас ароматом Христа наскрізь. Див. 2 Коринтян 2:14–16, щоб дізнатися більше про те, як ми є ароматом Христа.

Друге застосування цього до нашого життя полягає в тому, що цю мирову олію не слід було сприймати як щось само собою зрозуміле та «знецінювати», використовуючи її для чогось іншого. Наші тіла (храм Божий, 1 Коринтян 6:19-20), наша єдність у Дусі (Ефесян 4:3) та наше життя не повинні знецінюватися нечестивим використанням. Ми не повинні кидати наші перлини перед свинями, вступати в ярмо з невіруючими (2 Коринтян 6:14-18), вважати святим те, що не є святим, або відхилятися від нашої щирої та чистої відданості Христу (2 Коринтян 11:3-4).

Вихід 30:34-38 Кадило символізує заступництво та молитви. Але кадило не слід було використовувати для чогось іншого. Ладан був дуже дорогим, і він був одним із трьох дарів, які мудреці принесли Ісусу. У Виході 30:35 його змішували з сіллю, ймовірно, для консервації. Див. Об’явлення 8:3-4 про зв’язок кадила з молитвою.

Насамперед, так само як запах кадила, що його спалював священик, проникав у все, так і Святий Дух, посланий Отцем та Ісусом (Івана 16:7), має проникати в наше життя. Христос, і тільки Він один, є нашим посередником (Ефесян 2:13-17; Колосян 1:20; Євреїв 8:6), а Святий Дух заступається за нас зі стогонами, які не можна висловити словами (Римлян 8:26-27).

Друге застосування цього до нашого життя полягає в тому, що, слідуючи за Христом, ми маємо постійно молитися, славлячи Бога та заступаючись за інших. (1 Солунян 5:17; Філіп’ян 4:6)

Питання: Чому в Вих. 30:11, 15 бідні мали платити стільки ж, скільки й багаті, які могли собі це дозволити?

Відповідь: Податок у вигляді шекеля був викупом за їхнє життя, і тут є важливий момент. Життя багатої людини не є ані важливішим, ані менш важливим, ніж життя бідної людини. У всіх законах Старого Завіту не було меншого покарання за вбивство чи заподіяння шкоди бідній людині, ніж за те саме щодо багатої людини.

Податок стягувався лише з осіб віком від двадцяти років і старше, і, ймовірно, лише з чоловіків, що означало, що він стосувався сім’ї як єдиного цілого. Сім’я не каралася за те, що мала більше дітей. Крім того, шекель був невеликою грошовою одиницею.

Питання: Як у Вих. 30:12 та Лев. 9:7 баран чи бик можуть принести спокуту за людину?

Відповідь: Сам по собі він не може принести спокуту, згідно з Посланням до Євреїв 9:9 та 10:4. Однак у розділах 9–11 Послання до Євреїв показано, що старозавітні жертви були прообразом, або символом, жертви Христа.

Щоб пояснити це простими словами, уявімо, що у деяких людей був величезний борг (або гріх), настільки великий, що вони ніколи не могли сподіватися повернути його кредитору (Божим неупередженим вимогам справедливості). Їхній кредит не можна вважати надійним. Але багатий цар (Бог) втручається і підписує угоду про повне погашення боргу. Потім приходить Його син і сплачує весь борг. Коли кредитор прийшов за грошима, люди, слухаючись царя, мали реальний знак того, що їхній борг був взятий на себе царем.

Питання: У Вих. 30:31–34, чи не занадто суворо вбивати когось за те, що він виготовив парфуми за певним рецептом?

Відповідь: Так, це суворо. Однак це не є несправедливим, якщо всі знають правила. Немає жодних свідчень того, що хтось коли-небудь порушував це правило або був за це покараний.

Питання: Чому в Вих. 31:12 дотримання суботи було таким важливим?

Відповідь: Багато істинних християн вірять, що під владою Христа всі дні є суботнім відпочинком (Євреїв 4:8-11), тоді як інші істинні християни вважають, що ми маємо дотримуватися суботи й сьогодні. Павло визнає обидві практики в Посланні до Римлян 14:5-7 і каже, що головне — це те, як ми живемо для Господа.

Проте, незалежно від цього, всі християни мають погодитися з тим, що дотримання суботи було дуже важливою заповіддю за часів Мойсеєвого Закону, і якби ми жили тоді, нам довелося б старанно її дотримуватися.

Існує три чіткі заповіді та п’ять чітких причин щодо суботи, але ми можемо побачити й інші причини.

Заповіді щодо суботи:

1. Святи суботу (Вихід 20:8; Повторення Закону 5:12)

2. Не працюй сам (Вихід 20:10; Повторення Закону 5:13–14)

3. Ті, хто підпорядковується тобі: син, дочка, слуги, навіть (неєврейські) чужинці, що перебувають у твоїх воротах, і навіть тварини, повинні мати день відпочинку. (Вихід 20:10; Повторення Закону 5:14)

Явні причини суботи:

1. Просте послух: вони повинні виконувати Божі заповіді.

2. Вшанування нашого Творця: як Бог створив землю за шість днів, а потім відпочивав, так і ми вшановуємо Його, відпочиваючи в суботу. (Вихід 20:11)

3. Пам’ять про рабство та нашого Визволителя: оскільки ізраїльтяни були рабами в Єгипті (ймовірно, не маючи відпочинку), а Бог вивів їх звідти, вони повинні пам’ятати про це та дотримуватися суботи. (Повторення Закону 5:15б)

4. Як знак між Божим народом Старого Завіту та Богом, щоб вони знали, що Бог освячує нас. (Вихід 31:13)

5. Бог благословив суботу і освятив її, тож ми маємо це визнавати. (Вихід 20:11б)

Можливі додаткові причини:

1. Субота була образою для власної мудрості та зусиль людей. Для мудрої людини цього світу здавалося б очевидним, що чим більше ти працюєш, тим більше користі отримаєш. І навіть коли ти хотів відпочити, ти все одно міг змусити своїх працівників, слуг та тварин працювати ще старанніше. Бог не заперечував цю думку і навіть не казав, чи це правда, чи ні. Незалежно від того, наскільки правдивим здавалося таке мислення, Бог сказав, що насамперед треба слухатися Його.

2. Субота була образою їхній самодостатності та незалежності. Торговець, фермер, ремісник чи будь-який інший працівник хотів би працювати в суботу, якби вважав, що від цього залежить добробут чи навіть виживання його самого та його родини. Але все зводиться до довіри: чи залежить ваш добробут і виживання від вас самих, чи ви вірите, що це залежить від Бога?

3. День відпочинку зробив би їх, їхніх підлеглих і навіть їхніх тварин здоровішими — фізично, психічно та емоційно — завдяки тому, що вони мали б час, щоб відновити сили після тижневої праці. Сучасні люди, незалежно від їхніх переконань, потребують часу, щоб відпочити та відновити сили.

4. Наявність дня відпочинку допомагає запобігти вигоранню від виконання однієї й тієї ж роботи без змін протягом багатьох років. Навіть християни, які вважають усі дні однаковими, все одно потребують часу для відпочинку та відновлення сил.

Хоча справжні християни розходяться в думках щодо того, чи слід працювати в суботу (шабат) чи в неділю, або чи всі дні однакові, всі християни повинні погодитися щодо двох речей.

а) Якщо ми віримо, що Бог хоче, щоб ми сьогодні дотримувалися одного дня без роботи, ми повинні це робити.

б) Усі наші дні, а не лише одна сьома їх, мають бути присвячені служінню Богу.

Питання: Чи може Бог втомитися, як сказано у Вих. 31:17?

Відповідь: Бог не втомлюється фізично (Ісая 40:28). Однак, так само як люди можуть сказати, що вони втомилися від скиглення та нещирої любові, це вираз, що показує відсутність зацікавленості Бога в нещирому поклонінні Йому. В Ісаї 43:24 сказано, що гріхи ізраїльтян втомили Бога. В Ісаї 1:14 сказано, що їхні свята втомили Бога, коли вони були нечестивими людьми. Невіра Ахаза втомила Бога в Ісаї 7:13. У Малахії 2:17 сказано, що їхні слова втомили Бога, коли вони називали добрими тих, хто чинить зло, і запитували, де Бог справедливості. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 212–213, для додаткового обговорення.

Питання: Як у Вих. 32:2–5 пророк Аарон міг виступати за поклоніння ідолам?

Відповідь: Аарон вчинив жахливий гріх. Немає виправдання тому, що він зробив, але ось можливе пояснення його вчинків. Коли Мойсей не повертався, багато хто сумнівався, чи повернеться він взагалі. Зважаючи на тиск з боку великої кількості стурбованих і позбавлених керівника людей, які просили Аарона виготовити ідола, Аарон піддався. Можливо, він вважав за важливіше керувати народом як священик, щоб відновити порядок і нормальне життя, ніж чекати на Господа невизначений час.

Питання: Чому в Вих. 32:1-10 Бог вбив ізраїльтян, які поклонялися золотому тельцю, а не Аарона, який його виготовив?

Відповідь: Бог мав би право справедливо вбити їх усіх. Однак Бог має право відкласти здійснення справедливості. Він також має право проявляти милосердя так, як Він бажає, як показує Римлянам 9:15.

Обставини: Народ сам запропонував зробити золотого теля і надав матеріал. Писання не вказує, чи Аарон робив це з ентузіазмом, чи відчував себе змушеним підкоритися всьому народу навколо себе. У Вихід 32:5 золоте теля використовувалося як образ для поклоніння Господу, а не іншому богу. Звичайно, хоча обставини можуть допомогти нам зрозуміти, чому Аарон так вчинив, вони все одно не виправдовують його.

Бог милосердний до деяких і може відкласти Свою справедливість: у 10-му вірші Бог був дуже розгніваний і навіть думав просто знищити їх усіх. Бог мав би право знищити Аарона та всіх інших. Бог проявив милосердя не лише до Аарона, а й тим, що не вбив усіх ізраїльтян.

Питання: Чи змінює Бог Свою думку у Вих. 32:14, що суперечить Чис. 23:19 та 1 Сам. 15:29?

Відповідь: Коли змінюються наше серце та наші вчинки, Божа воля щодо нас, яка нам відкрита, також може змінитися. Див. відповідь на питання щодо Вихід 33:3, книгу «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 85, та книгу «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 209–210, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Вих. 32:30 Мойсей міг спробувати принести спокуту за народ?

Відповідь: Люди можуть намагатися зробити неможливе, але навіть Мойсей не міг замінити когось іншого, як показує Єремія 15:1. Мойсей благав Бога пробачити народу їхній великий гріх, а якщо ні, то викреслити його з Божої книги. Це дуже схоже на почуття Павла в Посланні до Римлян 9:1–4.

Питання: Чи показує Вих. 32:30-32, що Мойсей міг замінити народ, подібно до католицького вірування в «скарбницю заслуг»?

Відповідь: Ні. Якщо вже на щось, то це вказує саме на протилежне, з двох причин.

1. У Вихід 32:33–34 Бог сказав, що пропозиція Мойсея не була прийнята Богом. До речі, Павло висловлював подібні почуття жертовної любові до євреїв у Посланні до Римлян 9:3, але це теж не принесло євреям жодної користі.

2. Мойсей не пропонував страждати за народ. Пропозиція Мойсея бути повністю викресленим із книги означає бути відправленим до пекла. Католики, православні, протестанти та копти всі погоджуються, що жоден християнин не потрапляє до пекла замість інших християн.

До речі, у церковній традиції ідея «скарбниці заслуг» повністю відсутня у всіх християнських писаннях, що передували Нікейському собору.

Питання: Чому в Вих. 32:12 Мойсей просив Бога «покаятися за це зло, що ти заподіяв своєму народу»?

Відповідь: Слово «зло» тут може також означати лихо. Мойсей просив Бога відмовитися від загрожуваного лиха, оскільки у Второзаконня 9:8 сказано, що гнів Божий розпалився настільки, що міг знищити народ.

Питання: У Вих. 33:3 та в 1-й книзі Йошуа: чи пішов Бог разом з ізраїльтянами до Землі Обітованої, чи ні?

Відповідь: Божа воля, що відкривається, часто є ситуативною та обумовленою, і іноді її пояснюють як антропоморфний вираз.

Своєчасна: Бог сказав непокірному поколінню, що не піде з ними. Усі вони померли, а Бог пішов із наступним поколінням.

Умовна: Багато Божих погроз чи обіцянок містять явну або приховану умову. Деякі приклади прихованих умовних погроз див. у книзі Йони 3 та у книзі Буття 20:3.

Антропоморфний: Бог, який перебуває поза часом, уже знав, що вони зроблять, і Він уже знав, що зробить Сам. Однак людям іноді важко усвідомити це й водночас зрозуміти, що у людей все ж був реальний вибір. Звісно, якби Бог просто сказав їм, що вони точно зроблять і що Він точно зробить, це обмежило б їхній вибір.

Людині не обов’язково погоджуватися з концепцією того, що Бог перебуває поза часом, або навіть розуміти її. Їй не потрібно розмірковувати над позачасовістю, перш ніж Бог почне спілкуватися з нею змістовно. Бог спілкується з людьми в термінах, зрозумілих усім. Див. книгу «Ось це гарне запитання» (Now That’s A Good Question), с. 202–205, щоб дізнатися більше про антропоморфне спілкування Бога.

Питання: Чому в Вих. 33:5–6 ізраїльтянам було наказано зняти свої прикраси, щоб Бог знав, що з ними робити?

Відповідь: Вони мали зняти прикраси, які носили під час гріха, як знак скорботи та (сподіваємося) покаяння. Тут порушується ключовий принцип. Божа воля, яку Він нам відкриває, може змінюватися, коли змінюється наше серце. У них був вибір: підкоритися й оплакувати свій гріх або ні.

Див. обговорення Бут. 20:3-6, Втор. 20:17; Єр. 15:6; Йона 3-4; Йона 3:10 та Йона 4:1-2 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи міг Мойсей у Вих. 33:11 розмовляти з Богом віч-на-віч?

Відповідь: Як пишуть Норман Гайслер і Томас Хау, сліпа людина може розмовляти з кимось віч-на-віч, не бачачи його обличчя. Це вираз, що показує, що Мойсей і Бог спілкувалися між собою в тісному контакті, але це не означає, що Мойсей бачив Боже обличчя, як показує Вихід 33:20.

Питання: Як у Вих. 33:11, 23; 24:10 та Бут. 32:30 Мойсей, Авраам чи хтось інший міг бачити що-небудь від Бога, оскільки Бог є невидимий, як сказано в Ів. 1:18; Вих. 33:20; Кол. 1:15; 1 Тим. 1:17; 6:16?

Відповідь: Це був аргумент, який гностики намагалися використати, щоб стверджувати, що, незважаючи на те, що Ісус дотримувався Закону, Бог Старого Завіту був іншим Богом, ніж Бог Нового Завіту.

Невидимість не означає відсутності будь-якої форми, а також не означає, що Бога не можуть сприймати ані ангели, ані демони. Це, звичайно, не означає, що Всемогутній Бог не є достатньо могутнім, щоб з’явитися у видимій формі. Це просто означає, що ми, маючи лише фізичні очі, не можемо бачити те, що належить до невидимого світу, а Бог перебуває саме в цьому світі.

Але Бог, залишаючись у небі, також здатний «перейти» і увійти у фізичний світ у просторі-часі. Бог за своєю природою все одно залишався б невидимим, але міг би зробити Себе видимим. Ми за своєю природою майже невидимі в темряві ночі, але якби у нас був ліхтарик, люди все одно могли б побачити, де ми знаходимося. Бог міг би зробити те саме з палаючим кущем.

Але Бог зробив навіть більше. У спосіб, який не має на 100% досконалого природного аналога, Бог перейшов, щоб мати локалізовану присутність у просторі-часі, з’явившись не просто як людина, а як справжня, жива, дихаюча людина: Ісус Христос. Ісус був і досі є на 100% людиною та на 100% Богом.

Історично першим християнином, який, як відомо, відповів на це заперечення, був Іриней. Він наголошував, що, оскільки Бог є Всемогутнім, Він може навіть зробити так, щоб видимі, смертні люди бачили невидиме — як у видіннях, так і після того, як вони набудуть безсмертя. Більш розгорнуту відповідь див. у праці Іринея «Проти єресей», книга 4, розд. 20.4–10, с. 489–491.

Питання: Як у Вих. 33:19–20 Мойсей міг бачити «спину» Бога, якщо Бог є духом?

Відповідь: Важко описувати різні особливості духу, не використовуючи антропоморфних термінів. «Спина» тут не означає «частину з хребтом». Натомість «спина» може означати «задню частину» на противагу «передній».

Це стосується відображення деяких Божих атрибутів. Це не вся Божа слава, оскільки Бог відмовив Мойсею в проханні побачити Свою славу (ймовірно, заради самої безпеки Мойсея).

Питання: У Вих. 34:20, Вих. 13:2 та Чис. 18:15–16, чи повинні люди вбивати нечистих тварин, чи викуповувати їх грошима?

Відповідь: У Вихід 34:20 сказано, що власник мав або вбити первістку тварини, або викупити її грошима, за винятком того, що осла можна було викупити ягням. Іншого розрізнення між чистими та нечистими тваринами не робилося. Пізніше, у Числах 18:15-16, закон було звужено, щоб дозволити викуп грошима лише первістків нечистих тварин.

Дехто може мати заперечення щодо будь-яких змін у Божих законах, оскільки не розрізняє три різні аспекти: моральний, цивільний та обрядовий. Обрядовий закон також змінювався й в інших аспектах у міру зміни обставин. Наприклад, до спорудження храму жертвоприношення не відбувалися в храмі.

Питання: Чому в Вих. 34:23 мали з’явитися всі чоловіки, а не жінки та діти? (Це запитання поставив мусульманин.)

Відповідь: Ми можемо побачити відповідь, якщо уважно прочитаємо як Вихід 34:23, так і 24. Там сказано: «Тричі на рік усі ваші чоловіки мають з’являтися перед Господом, Богом Ізраїля. Я вижену народи перед вами і розширю ваші межі, і ніхто не зазіхатиме на вашу землю, коли ви тричі на рік підніматиметеся, щоб з’явитися перед Господом, вашим Богом». Жінки не воювали на війнах, лише чоловіки. Жоден чоловік не мав «ховатися», не з’являючись.

Питання: Яке символічне значення мали предмети в Скинії, описані в Вихід 35–40?

Відповідь: Дехто вбачає таке:

Мідний жертовник символізував, що навіть вхід вимагав жертви

Мідна умивальниця показувала, що ті, хто перебував усередині, потребували очищення

Хліб Присутності показував, що Христос є нашим хлібом; Він дає нам усе, що нам потрібно для життя

Золотий свічник уособлював хвалу та молитву

Ковчег уособлював присутність Бога

Завіса показувала, що шлях до Божої присутності не був відкритий для всіх (крім священика раз на рік). Це змінилося, коли завіса надприродним чином розірвалася навпіл у той самий момент, коли Ісус помер на хресті.

Ця інформація вільно взята з «Коментаря вчителя» Лоуренса О. Річардса.

Питання: У Вих. 36:8–14 мені сказали, що розміри, які Мойсей отримав від Бога для спорудження скинії, майже точно збігалися з розмірами, які інші стародавні народи (не євреї) використовували для будівництва своїх місць поклоніння. Чи впливає це на достовірність Божих розмірів для скинії?

Відповідь: По-перше, припустимо, що це припущення є правильним. (Пізніше я його заперечуватиму). Якби це були ті самі розміри, що й ті, які інші стародавні народи використовували для своїх храмів, це не вплинуло б на достовірність Біблії. Якби в цих розмірах було щось особливе, сатана використав би цю інформацію, щоб створити підробку.

З іншого боку, я серйозно сумніваюся в твердженні, що саме ці розміри використовували інші стародавні народи для своїх храмів, і на це є кілька причин.

а) Різні стародавні місця поклоніння мали різні розміри. Як простий приклад, припустимо, що існувало 10 стародавніх храмів із розмірами 100, 105, 110, 120, 125, 130, 135, 140, 145 та 150, а розмір Скинії знаходився десь між 100 і 150. Тепер, незалежно від розмірів Скинії, можна було б стверджувати, що вона була дуже схожа на один із цих 10 храмів, але це нічого не доводить.

б) Стародавні храми, як правило, не мали Святого Святих, а ті, про які нам відомо, були стаціонарними храмами, а не наметами.

в) Нарешті, слід пам’ятати, що скинія була збудована близько 1400 р. до н. е., тобто вона старша за всі римські та грецькі храми, за винятком мікенських. Отже, якщо розміри були такими самими, як у пізнішого храму, то або копіювання не відбувалося, або пізніші храми копіювали ранніші, а не навпаки. Загалом, нерозумно надавати ваги таким твердженням, якщо вони не підкріплені прикладами.

Питання: Чи вказує семисвічник у Вих. 37:17–24 на пізніше авторство, оскільки семисвічники [нібито] з’явилися лише близько 600 р. до н. е.?

Відповідь: Раніше деякі так вважали, але у книзі «Чи може археологія довести Старий Завіт?» (с. 31–32) зазначається, що археологи знайшли семисвічники в Телль-Бейт-Мірсімі, а в деяких гробницях у Дотані, що датуються часами Мойсея, також виявлено семисвічники. У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 1006) зазначено, що семигілкові світильники були знайдені в гробницях та руїнах ханаанських храмів: «Отже, концепція семигілкового світильника для священного вжитку в Мойсеєвій скинії не була анахронізмом, як раніше стверджували критики Старого Завіту».

Питання: Чи є Вих. 38:8 доказом пізнішого походження тексту, оскільки в ті часи [нібито] ще не було бронзових дзеркал?

Відповідь: Ні, оскільки бронзові дзеркала у них були, як зазначено у книзі «Чи може археологія довести існування Старого Завіту?» (Can Archaeology Prove the Old Testament?), на сторінці 31. Бронза — це сплав міді та 2–18 відсотків олова. (У Біблії короля Якова вказано «латунь», оскільки 400 років тому будь-який сплав міді називали латунню.) У «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1123–1124, зазначено, що бронзові предмети було знайдено в Урі, що датуються приблизно 2500 роком до н. е.

На стор. 1139 зазначено, що бронзові дзеркала були рідкісними, за винятком Єгипту. Вони були дуже цінними, оскільки, як зазначається у «Словнику біблійної археології Вікліфа» (Wycliffe Dictionary of Biblical Archaeology), стор. 389, бронзові дзеркала не поширилися серед простого народу аж до елліністичної епохи. Там також зазначено, що за часів Йошуа у листах з Телль-ель-Амарни згадується васал, який подарував фараону Ехнатону 32 поліровані бронзові дзеркала. Хеттський цар подарував йому одне срібне дзеркало.

До речі, найдавнішим відомим рукописом Старого Завіту, що зберігся до наших днів, є 4Q17 із Сувоїв Мертвого моря. Він датований 250 роком до н. е. і містить тексти від Виходу 38 до Левіта 2. У книзі «Перекладені Сувої Мертвого моря» (с. 474) зазначено, що він практично ідентичний масоретському тексту.

Питання: Як у Вихід 40 вони могли збудувати намет, якщо намет уже був там у Вихід 33:7–8?

Відповідь: Спочатку — два факти, які, ймовірно, не мають великого значення, а потім — відповідь.

1. Не обов’язково, що Вихід 33:7–8 та Вихід 40 були написані в хронологічному порядку, хоча, ймовірно, так і було.

2. Після тривалого використання під сонцем намет міг зноситися.

Відповідь: У Вихід 33:7-8 сказано, що Мойсей взяв існуючий намет і назвав його наметом зустрічі. Після того, як Бог помазав Бецалеля та Ахоліаба (Вихід 31:2-7; 35:30; 36:1), вони виготовили священні предмети, зокрема новий намет зустрічі, за Божим задумом.

Питання: Які уроки ми можемо винести з усієї книги Вихід?

Відповідь: Є щонайменше три уроки.

Як Мойсей та ізраїльтяни покинули Єгипет, так і в нашому житті можуть бути страхи, гріхи, інші речі та ситуації, від яких нам потрібно звільнитися. І коли ми звільняємося від них, нам потрібно піти. Чи є у вашому житті певні «старі, звичні способи» робити щось, від яких вам потрібно відмовитися і перестати це робити?

Мойсей уже покинув єгипетське рабство за 40 років до Виходу. Але Бог наказав Мойсею повернутися до Єгипту — не для того, щоб знову опинитися в рабстві, а щоб визволити інших. Можливо, ми вже звільнилися від деяких рабств, у яких перебували, але як щодо нашої родини, друзів та інших людей? Можливо, Бог хоче використати нас, щоб допомогти визволити й їх.

Хоча всі ізраїльтяни й були врятовані, на цьому шляху були й жертви. Деякі ізраїльтяни загинули від чуми та вогню, коли поклонялися золотому тельцю, кидали виклик авторитету Мойсея та вступали в аморальні стосунки з моабітськими жінками. Міріам на деякий час захворіла на проказу через свої упередження. Навіть самому Мойсею було заборонено увійти до Землі Обітованої через те, що він втратив самоконтроль перед народом біля вод Мериби. Коли вас визволяють від чогось, це не означає, що ваші випробування закінчилися. Ви все одно мусите витримати. Якщо ви зробите щось, що призведе до ваших втрат, то швидко покайтеся, і навіть якщо наслідки все ще можуть бути, все одно слухайтеся Бога до кінця подорожі.

Питання: Які найдавніші рукописи книги Вихід збереглися до наших днів?

Відповідь: Ось найдавніші з них.

Сувої з Кетеф-Гінном датуються 650–587 рр. до н. е., написані на сріблі (тому й збереглися), і містять уривки з Виходу 20:6; Чисел 6:24–26; Повторення Закону 5:10; 7:9; Неємії 1:5 та Даниїла 9:4.

Сувої Мертвого моря: (від 250 р. до н. е.) 17 окремих копій (The Dead Sea Scrolls Today, с. 30, та The Dead Sea Scrolls Translated: The Qumran Texts in English, 2-ге вид.), що походять щонайменше з 23 оригінальних копій (The Dead Sea Scrolls in English, 4-те вид.). У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 436–438) зазначено, що існує 15 копій. Один рукопис із печери № 4 належить до самаритянської традиції. Згідно з виданням «Перекладені Сувої Мертвого моря: Кумранські тексти англійською мовою» (2-ге вид., с. 474), фрагмент 4Q17 із печери № 4 (що містить Вихід 38 — Левіт 2) є одним із найдавніших рукописів, скопійованим приблизно у 250 р. до н. е. Він практично ідентичний масоретському тексту. Ці рукописи називаються

1Q2 (=1QВихід) Вихід 16:12–16; 19:24–25; 20:1, 5–6, 25–26; 21:1, 4–5

2Q2 (=2QВихід(a)) Вихід 1:11–14; 7:1–4; 9:27–29; 11:3–7; 12:32–41; 21:18–20?; 26:11–13; 30:21?; 30:23–25; 32:32–34

2Q3 (=2QВихід(b)) палео-іврит з Виходу 4:31; 12:26-27?; 18:21–22; 19:9; 21:37; 22:1–2, 15–19; 27:17–19; 31:16–17; 34:10. Цікаво, що в ньому після Виходу 19:9 йде порожній рядок, а одразу за ним — Вихід 34:10

2Q4 (=2QВихід(c)) Вихід 5:3-5

4Q1 (=4QБуття-Вихід(a)) Книга Буття та Книга Виходу. Вихід 2:1-5; 3:8-16, 18-21; 4:4-9, 26-31; 5:1, 3-17; 6:4-21, 25; 7:5-13, 15-20; 8:20-22; 9:8?

4Q11 (=4QpaleoБуття-Вихід(l)) палео-іврит з Буття 50:26; Вихід 1:1-5 (двічі?), 2:10, 22-25; 3:1-4, 17-21; 8:13-15, 19-21; 9:25-29, 33-35; 10:1-5; 11:4-10; 12:1-12, 42-46; 14:15-24; 16:2-7, 13-14, 18-20, 23-31, 33-36; 17:1-3, 5-11; 18:17-24; 19:24-25; 20:1-2; 22:23–24; 23:5–16; 25:7–20; 26:29–37; 27:1, 27:4?; 27:6–14; 28:33–35, 40–42; 36:34–36; 40:15?

4Q13 (=4QExodus(b)) містить 6 фрагментів з книги Вихід 1–5

4Q14 (=4QВихід(c)) містить 36 фрагментів з Виходу 7–18

4Q15 (=4QExodus(d)) — Вихід 13:15–17, за яким безпосередньо йде 15:1

4Q16 (=4QExodus(e)) — Вихід 13:3–5

4Q17 (=4QExod-Lev(f)) — Вихід 38 — Левіт 2. (250 р. до н. е.)

4Q18 (=4QExodus(g)) «Вихід» 14:21–27

4Q19 (=4QВихід(h)) Вихід 6:3-6

4Q20 (=4QExod(j)) Вихід 7–8

4Q21 (=4QExodus(k)) Вихід 36:9-10

4Q22 (=4QPaleoExodus(m)) «Вихід», самаритянський варіант, написаний палео-івритом. За палеографічними даними датування припадає на 100–25 рр. до н. е. Датування методом прискорювальної мас-спектрометрії (AMS) у лабораторії в Тусоні дало результат 116 р. до н. е. – 48 р. н. е.

4Q37 (=4QDeuteronomy(j)) (містить Повторення Закону 11:21, за яким іде Вихід 12:43–13:5)

7Q1 (= 7QLXXExod) — це копія грецької версії Септуагінти з Виходу 28:4–6 (100 р. до н. е.).

Згідно з книгою «The Dead Sea Scrolls Today» (с. 33), серед Сувоїв Мертвого моря були знайдені філактерії та мезузи (які носять відповідно на лобі та на руках) з текстами з «Виходу» та «Повторення Закону».

8Q3 — це філактерія, що містить уривки з «Виходу» 13:1–10; 13:11–16; 12:43–51; 20:11; «Повторення Закону» 6:5–9; 11:13; 6:1–3; 10:20–22; 10:12–19; 5:1–14; 10:13(?); 11:2; 10:21–22; 11:1, 6–12.

8Q4 — це мезуза з Повторення Закону 10:12–11:21.

Серед Сувоїв Мертвого моря було знайдено «Паралельний П’ятикнижжя». Так само, як деякі автори створювали одну євангельську історію, розміщуючи поруч різні уривки з Євангелій, так і кумранська громада зробила те саме з Торою, що отримала назву сувою 4Q158.

Загалом у Сувоях Мертвого моря збереглися 767 із 1215 віршів книги Вихід (63,1 %).

Вих. 1:1–22; 2:1–18, 22–25; 3:1–4, 8–21; 4:1–9, 26–31; 5:1, 3–17; 6:3–21, 30; 7:1–13, 26–29; 8:1, 5–22; 9:5б-35; 10:1-28; 11:3-10; 12:1-2,6-8,12-22,31-51; 13:1-7,12-13,15-16,18-22; 14:1-13,15-27; 15:1, 9–21, 23–27; 16:1–8, 13–14, 18–20, 23–36; 17:1–16; 18:1–27; 19:1, 7–17, 23–25; 20:1–2, 18–19а; 21:1, 4–6, 13–14, 18–20?, 22–32, 37; 22:1–4, 6–7, 11–13, 15–30; 23:5–16, 29–31; 24:1–4, 6–11; 25:7–29, 31–34; 26:8–15, 21–37; 27:1–3, 4?, 6–14, 18–19; 28:3–12, 22–24, 26–28, 30–43; 29:1–5, 20, 22–25, 31–41; 30:10, 12–18, 21?, 23–25, 29–31, 34–38; 31:1–8, 13–17; 32:2–19, 25–30, 32–34; 33:12–23; 34:1–3, 10–13, 15–18, 20–24, 27–28; 35:1; 36:9–10, 21–24, 34–36; 37:9–16; 38:18–22; 39:3–24; 40:8–27; 40:15?. Вих. 34:23–24, 27–28 є дуже уривчастими.

Папірус Наша, датований 150 р. до н. е., містить Десять заповідей, складених на основі Виходу 20:2-17 та Повторення Закону 5:6-6:4f. Папірус Наша був найдавнішим відомим біблійним текстом до відкриття Сувоїв Мертвого моря. Його фотографія розміщена в «Новому міжнародному словнику Біблії» (New International Dictionary of the Bible), с. 228.

Папірус Оксиринх 1074 з книги «Вихід» датується приблизно II століттям.

Ватиканський манускрипт (325–350 рр. н. е.) зберіг весь текст книги «Вихід», за винятком уривка з 28:23–28.

У нас немає жодної сторінки з «Синайського» (340–350 рр. н. е.), що містила б «Вихід».

У рукописі «Александрінус» (бл. 450 р. н. е.) міститься вся книга «Вихід», за винятком уривка з 28:23–28.

Септуагінта — це грецький переклад Старого Завіту та апокрифів. У книзі «Грецькі рукописи Біблії» (с. 60–61) наведено зображення фрагмента, відомого як Rahlfs 803 (= Сувій Мертвого моря 7Q1), що містить уривок з Книги Виходу 28:4–6 і датується 100 роком до н. е.

Самаряни створили власну копію Тори у II столітті до н. е., хоча найдавніші збережені самарянські копії датуються Середньовіччям. Див. «Сувої Мертвого моря сьогодні», с. 125–126. В «Енциклопедії сувоїв Мертвого моря», т. 1, с. 277, зазначено: «Самарянський П’ятикнижжя, як правило, розширює текст, часто вставляючи паралельний матеріал з інших місць П’ятикнижжя».

Сирійський переклад Септуагінти був виконаний єпископом Павлом Телльським (616–617 рр. н. е.), який зберігся до наших днів, згідно з книгою «Рукописи грецької Біблії», с. 35 (примітка).

Питання: Як ми можемо знати, спираючись на слова єврейського письменника Філона, що те, що ми маємо в книзі «Вихід», є тим, що було написано спочатку?

Відповідь: Як християни, ми віримо, що Старий Завіт, який ми маємо, є тим самим Старим Завітом, який затвердив Христос. До речі, у Корані мусульман у сурі 5:46 сказано, що Ісусу було дано Тору. У нас є ранні рукописи часів Христа, про що йдеться в наступному питанні. Однак існує ще один ланцюг доказів. Філон Олександрійський був єврейським вченим, який жив з 15/20 р. до н. е. до 50 р. н. е. Він писав грецькою мовою, але цікаво, що його грецькі цитати зі Старого Завіту більше збігаються з єврейським масоретським текстом, ніж із грецькою Септуагінтою. Він дуже детально пояснював значення різних віршів. Ось вірші з книги «Вихід», на які посилався Філон.

1:8, 9, 11, 15, 18, 20, 21; 2:1, 3, 6, 12, 15–16, 18, 21, 23, 25; 3:1–2, 4–6, 9, 14–15, 17; 4:3, 10, 12, 14, 22; 5:2; 6:3, 12, 16, 23, 26, 29; 7:1, 12, 15, 17, 23; 8:1, 9, 19, 26, 29; 10:20–23; 11:7; 12:2–4, 8, 11–12, 16, 23, 34, 38; 13:2, 11–13, 15, 19; 14:4, 7, 13–14, 19, 27, 30; 15:1, 4, 9, 17, 20, 23, 25, 27; 16:4, 6, 13, 15, 18, 36; 17:6, 11–12; 18:4, 7, 11, 14, 16, 25; 19:6, 17–20; 20:2, 5, 9, 12–13, 16, 18–22; 21:5–6, 10, 12–16, 22, 26, 28, 31, 33; 22:1, 6–7, 26; 23:1–5, 8, 10, 13, 18–20, 28; 24:1, 6, 10–11, 18; 25:1, 22, 30, 31, 33, 40; 26:1; 27:9; 28:17, 30, 34, 36; 30:8, 13, 15, 34; 31:1–2, 39; 32:1, 7, 16–17, 20, 26, 27, 32; 33:5, 7, 12–13, 17–18, 23; 34:12, 28; 35:22, 30; 38:8; 39:3, 26

Питання: Які ранні автори посилалися на Книгу Виходу?

Відповідь: Філон Єврей (15/20 р. до н. е. – 50 р. н. е.) широко цитує «Вихід» у своїх працях «Про змішання мов», «Хто є спадкоємцем божественних речей», «Попередні дослідження» та інших.

Ранні донікейські церковні автори широко посилалися на Книгу Виходу.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує Вихід 2:14 у 1-му листі Климента, розд. 4, с. 6. Він цитує Вихід 3:11 у 1-му листі Климента, розд. 18, с. 10.

«Дідахе» («Навчання дванадцяти апостолів») (бл. 60–120 рр. н. е.) розглядає «Вихід» 20:13, 14, 15, 16, 17.

«Послання Варнави» (бл. 70–130 рр. н. е.), розділ 12, стор. 145, цитує Вихід 17:14.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) пише: «бо Мойсей десь у Книзі Виходу каже», і цитує Вихід 6:2 і далі у «Діалозі з євреєм Трифоном», розд. 126, с. 263

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) називає Вихід 3:2–4 Святим Письмом у «Діалозі з євреєм Трифоном», розд. 60, с. 227

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) «Бо Писання говорить так:», після чого Юстин цитує Вихід 3:2–4. «Діалог із Трифоном, євреєм», розд. 49, с. 220

Мелето/Меліто Сардський (170–180 рр. н. е.): «Палець Господній — Святий Дух, завдяки дії якого, як кажуть, були написані скрижалі Закону у Книзі Виходу», фрагмент 9, с. 761

Меліто Сардський (170–177/180 рр. н. е.) «Ретельно ознайомившись із книгами Старого Завіту, я записав їх нижче і надсилаю вам цей перелік. Їхні назви такі: — П’ять книг Мойсея: «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону»; Книга Йошуа, Книга Суддів, Книга Рут, чотири книги Царів, дві книги Хронік, Книга Псалмів Давида, Притчі Соломона, також звані Книгою Мудрості, Еклезіаст, Пісня пісень, Книга Йова, книги пророків Ісаї, Єремії, дванадцяти пророків, зібраних в одній книзі, Даниїла, Єзекіїля, Ездри». З «Книги витягів», с. 759

Теофіл Антіохійський (168–181/188 рр. н. е.) цитує Вихід 20:3; 23:6; 22:21 як слова Бога. «Теофіл до Автоліка», книга 3, розд. 9, с. 114

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Вихід 3:7–8 як слова Бога. Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 12.4, с. 476

Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.) «Саме Він також навчає Мойсея діяти як наставник. Бо Господь каже: “Якщо хтось згрішить переді Мною, того Я викреслю з Моєї книги; а тепер іди й веди цей народ до місця, про яке Я тобі сказав”». (Вихід 32:33,34) «Наставник», книга 1, розд. 7, с. 224. Див. також «Наставник», книга 1, розд. 8, с. 218, де він називає Вихід 3:8 Святим Письмом.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) спочатку цитує Вихід 3:17, а потім каже: «Так само в тій самій книзі Виходу:» і цитує Вихід 20:2, 22, 23. «Скорпіаце», розд. 2, т. 3, с. 634

Тертуліан (204/205 р. н. е.) цитує половину Виходу 20:16. «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розділ 12, с. 363

Іполит (222–235/6 р. н. е.) критикує надмірну алегоризацію Симоном книг «Буття» та «Вихід» у праці «Спростування всіх єресей», книга 6, розділ 10, с. 78, а також алегоризацію Симоном книг «Левіт», «Числа» та «Повторення Закону» у розділі 11, с. 78

Оріген (240 р. н. е.) посилається на «Вихід», «Левіт» та «Числа». «Коментар до Пісні пісень», пролог, с. 47

Оріген (225–254 рр. н. е.) написав коментарі до Послання до Римлян, Книги Буття, Книги Виходу, Левіта, Книги Йошуа, 1-ї Книги Царів, Книги Єремії та Євангелія від Луки

Новатіан (250/4–256/7 р. н. е.): «І хоча небесне Писання часто зображує божественне явлення у людській подобі, як, наприклад, коли воно каже», — і цитує Псалом 34:15; «або коли воно каже», — і цитує Буття 8:21; «або там, де Мойсею дано скрижалі», — і цитує Вихід 31:18. «або коли народ синів Ізраїля визволено з землі Єгипетської», і цитує Псалом 136:12; «або коли сказано», і цитує Ісаї 1:20. «Трактат про Трійцю», розд. 6, с. 615.

Новатіан (250/4–256/7 рр. н. е.) цитує Вихід 4:13 як слова Мойсея. «Трактат про Трійцю», розд. 9, с. 618

«Трактат проти Новатіана» (бл. 246–258 рр. н. е.), розд. 12, с. 660, цитує Вихід 9:28.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує Книгу Виходу, зазначаючи, що це уривок із неї, зокрема у «Трактаті 12», третя книга, 11, 13, 113 та в інших місцях.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) згадує «Вихід» у «Трактаті Кіпріана», трактат 12, друга книга, розд. 15, с. 521

Григорій Чудотворець (240–265 рр. н. е.) «А в книзі Вихід сказано, маючи на увазі не лише випадок знаходження того, що належить другові, а й знаходження того, що належить ворогу: “Ти неодмінно повернеш їх до дому їхнього господаря”». Канонічне Послання, канон 4, с. 19

Діонісій Олександрійський (бл. 246–256 рр. н. е.) посилається на Вихід 12:30 у Посланні 12 до олександрійців, с. 108.

Анатолій Олександрійський (270–280 рр. н. е.) згадує «двох Агатобулів, яких називали Учителями, та видатного Арістобула, який був одним із Сімдесяти, що переклали священні й святі Писання євреїв для Птолемея Філадельфа та його батька, і присвятив своїм тим самим царям свої тлумачні книги про Закон Мойсея». Ці автори, вирішуючи деякі питання, що виникають стосовно Книги Виходу, кажуть, що всі однаково повинні…» Пасхальний канон Анатолія Олександрійського, розд. 3, т. 6, с. 147

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує «Вихід» 20:13–15, 16. «Діалог про істинну віру», друга частина, 15 b, с. 94.

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) цитує половину Виходу 24:8 як слова Мойсея. «Коментар до Апокаліпсису», п’ятий розділ, вірш 5, с. 350.

Методій з Олімпу та Патари (270–311/312 р. н. е.) цитує Вихід 30:1–9 як слова «Він [Бог] каже». «Бенкет десяти дів», розмова 5, розд. 7, с. 328

Атанасій (318 р. н. е.) цитує Буття 1:6–11, 29; Вихід 20:3; Повторення Закону 6:4, 5, 13; Псалом 119:90; 146:7–9; 33:6 у праці «Проти язичників», розд. 46, с. 28–29.

Лактанцій (бл. 303–320/325 р. н. е.) посилається на Вихід 23:20. «Божественні інститути», книга 4, розд. 10, с. 108

Письменники після Нікейського собору, які посилалися на «Вихід»

Євсевій Кесарійський (318–339/340 рр. н. е.)

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.)

Гегемоній із Сірміума (IV ст.), перекладаючи Архелая (бл. 262–278 рр. н. е.), посилається на Вихід 12:35 як на слова Мойсея. «Суперечка з Манесом», розд. 40, с. 214

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.)

Атанасій (367 р. н. е.) перелічує книги Старого Завіту у «Пасхальному листі» 39, розд. 4, с. 552.

Ефраїм Сирійський (350–378 рр. н. е.) написав коментарі до Книги Буття та Книги Виходу. («Нікейські та пост-Нікейські Отці», друга серія, т. 13, с. 125 [Вступ])

Василій Каппадокійський (357–378/379 р. н. е.) згадує «Вихід» як Святе Письмо.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) стверджує, що Вихід 7:23 був написаний Мойсеєм у «Лекції 13», розд. 3, с. 82

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Григорій Назіанзен (330–391 рр. н. е.) згадує Книгу Виходу

Паціан Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) зазначає, що Бог звертається до Мойсея, і цитує Книгу Виходу 32:33. У праці «Про каяття», розд. 5.1, с. 75

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.)

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) цитує Вихід 7:13,22 як «Вихід». Коментар до Захарії 7, с. 147

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) цитує Вихід 1:7 як Святе Письмо. «Панаріон», розділ 1, гл. 8, 4, 5, с. 25

Іоанн Златоуст (помер у 407 р. н. е.) посилається на Вихід 17:12 як на слова Мойсея, т. 14, «Коментар до Євангелія від Івана», проповідь 14, с. 50

Оросій/Хосій Бразький (414–418 рр. н. е.) натякає на Вихід 6:23; 24:1; Левіт 10:1–2; Числа 3:2, 4; 1 Хроніки 6:3. «Захист проти пелагіан», розділ 9, с. 125

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Сульпіцій Север (363–420 рр. н. е.) посилається на Вихід 20:14 у книзі «Вихід в історії», т. 1, розд. 13, с. 77

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Старого Завіту. Зокрема, він аналізує «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону», Тору, «Йова», «Ісуса, сина Наве [Йошуа]», «Суддів», «Рут», «Самуїла», «Царів» (2 книги), дванадцять пророків: Осію, Йоіла, Амоса, Овадію, Йону, Міхея, Нахума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії, Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Естер, Езри, Неємії, Лист 53, розд. 7–8, с. 99–101.

Августин Гіппонський (338–430 рр. н. е.) написав повний коментар до Книги Буття та коментар до Книги Виходу.

Іоанн Кассіан (напівпелагіанин) (319–430 рр. н. е.)

Серед єретиків

Ебіоніти цитують частину Виходу 33:20 як «закон». «Визнання Климента», розд. 29, с. 122

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.) цитує Вихід 32:4. «Коментар до Осії», розд. 2, с. 45

Питання: Що в Книзі Виходу говорить «паралельний П’ятикнижжя» (Сувій Мертвого моря 4Q158)?

Відповідь: Ось невелика частина цього тексту. Уривки з Писань, на які він посилається, виділено курсивом. Переклад взято з видання «The Dead Sea Scrolls Study Edition», том 2, с. 307.

«Вих. 20:12–17: шануй свого [батька] та свою матір, [щоб подовжилися твої дні на землі, яку ЯХВЕ, твій Бог, дасть тобі. Не вбивай. Не чини перелюбу. Не кради. Не давай] неправдивого свідчення [проти] свого [сусіда]. Не жадай дружини [свого] сусі[да, ані його дому, ані його раба, ані його рабині, ані його осла, ані нічого з того, що належить твоєму сусідові.] І сказав ЯХВЕ до Мойсея: Втор. 5:30-31, «Іди й скажи їм: Поверніться до [свої намети! Ти ж залишись тут зі Мною, бо Я поясню тобі всі заповіді, закони] та постанови, яких ти будеш їх навчати, щоб вони виконували їх у землі, яку [Я даю їм, щоб вони могли її заволодіти…] І народ повернувся, кожен до свого намету. А Мойсей залишився перед лицем [ЯХВЕ…]».

Питання: Які є відмінності в перекладі книги Вихід між гебрейським текстом та грецькою Септуагінтою?

Відповідь: Ось декілька з них із 1 213 віршів книги Вихід. Щоб ознайомитися з прикладами відмінностей між Масоретським текстом та Септуагінтою, нижче наведено порівняння з 30-го розділу. Якщо не вказано інше, перше речення — це Масоретський текст (MT), а друге — Септуагінта (LXX).

Вих. 1:5 «І всіх душ, що вийшли з лона Якова, було сімдесят душ, а Йосип був у Єгипті» (МТ) проти «Але Йосип був у Єгипті. І всіх душ, народжених від Якова, було сімдесят п’ять» (Септуагінта). Сувої Мертвого моря також вказують на 75 нащадків. У Діях 7:14 Степан згадав про 75 нащадків.

Вих. 1:22 «народжені» проти «народжені серед євреїв» (Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта та Таргуми)

Вих. 2:25 «[Бог] знав про них/турбувався про них» проти «[Бог] відкрив Себе їм» (у «Біблійному коментарі експозитора», т. 2, зазначено, що Септуагінта тут помиляється).

Вих. 3:6 «Я є Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Бог Ісаака та Бог Якова. І Мойсей сховав своє обличчя, бо боявся дивитися на Бога» (Масоретський текст) проти «Я є Бог твого батька, Бог Авраама, Бог Ісаака та Бог Якова; і Мойсей відвернув своє обличчя, бо боявся дивитися на Бога» (Септуагінта) проти: «Я є Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. Мойсей тремтів від страху й не наважувався дивитися» (Самарійський П’ятикнижжя, Дії 7:32)

Вих. 3:19 «підеш, якщо не будеш змушений могутньою рукою» проти «підеш, ні, не могутньою рукою» (Септуагінта, Вульгата)

Вих. 4:22 «мій первісток» проти «мій власний народ» (Самарійський П’ятикнижжя)

Вих. 8:22 «відокремлювати/по-іншому поводитися» проти «дивовижно вирізняти» (у «Біблійному коментарі експозитора», т. 2, с. 356, зазначено, що перекладачі Септуагінти неправильно зрозуміли це гебрейське слово)

Вих. 8:32 «на твій народ» проти «твого народу» (Септуагінта)

Вих. 8:23 «робити розрізнення» проти «давати спасіння/викуп» у Септуагінті та Вульгаті.

Вих. 9:32: єврейське слово для позначення другого зерна, ймовірно «еммер», проти «жита» у Септуагінті та «трав» у коптській версії. (У «Біблійному коментарі експозитора», том 2, зазначено, що зерно еммер знаходять у єгипетських гробницях, на відміну від зерна спельти.)

Вих. 12:22 «умивальник» проти «порогу»

Вих. 12:40 «діти Ізраїлю жили в Єгипті» (Масоретський текст, Сувої Мертвого моря 2Q2 (=2QExod(a)), Дії 7:6; Бут. 15:13) проти «сини Ізраїля жили в Єгипті та Ханаані» (Септуагінта) проти «сини Ізраїля та їхні батьки жили в Єгипті та Ханаані» (Самарійський П’ятикнижжя). Йосип Флавій, який писав приблизно у 93–94 рр. н. е. у праці «Старожитності юдеїв» 2.15.2, також зазначає, що вони перебували в Єгипті 215 років, що узгоджується з Самарійським П’ятикнижжям та Септуагінтою. Йосип Флавій вказав, що це було через 430 років після того, як Авраам увійшов до Ханаану. Див. http://dssenglishbible.com/scroll2Q2.htm для отримання додаткової інформації про 2Q2.

Вих. 14:25 «відсунувся» проти «застряг/заблокувався» (Самаритянський, Септуагінта, Сирійський)

Вих. 15:8 «подих із твоїх ніздрів» проти «подих від тебе» (Самаритянський П’ятикнижжя)

Вих. 18:5 «їсти хліб» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «приносити хліб» (сирійська версія, Таргуми, Вульгата)

Вих. 18:12 «приніс» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «приніс у жертву» (сирійська, Таргум та Вульгата). У «Біблійному коментарі експозитора», т. 2, с. 413–414, зазначено, що «приніс» є правильним словом, а «приніс у жертву» було лише інтерпретацією.

Вих. 19:18 «уся гора» проти «весь народ» у кількох гебрейських рукописах та Септуагінті.

Вих. 20:12 «…матір, щоб ти мав довге життя» (Матея) проти «…матір, щоб тобі добре велося і щоб ти мав довге життя на цій добрій землі» (Септуагінта). У Повторенні Закону 5:16 сказано: «…матір, щоб ти мав довге життя і щоб тобі добре велося на цій землі»

Одразу після Вих. 20:17 у Самаритянському П’ятикнижжі йдуть Втор. 11:29–30 та 27:2б–3а, 4–7, де ізраїльтянам наказано збудувати храм на горі Герізім.

Вих. 20:18 У Папірусі Наша шоста та сьома заповіді розміщені в зворотному порядку.

Вих. 20:24 «у місці, де Я прославив Своє ім’я» проти «у кожному місці, де Я прославлю Своє ім’я» (Самарійський П’ятикнижжя)

Вих. 22:8 «Господар дому має постати перед Елохімом» проти «Господар дому має постати перед Елом» (Самарійський П’ятикнижжя) (The Anchor Bible Dictionary, т. 5, с. 938). Там зазначено, що Самарійський П’ятикнижжя «уникає будь-яких натяків на політеїзм: наприклад, дієслова у множині з «елохім» у Масоретському тексті (Бут. 20:13; 31:53; 35:7; Вих. 22:8) замінено на однину».) (У грецькій Септуагінті це «Теон»)

Вих. 23:20 «Ось, Я пошлю перед тобою ангела, щоб він охороняв тебе на дорозі й привів тебе до місця, яке Я приготував». проти «І ось, Я пошлю Свого ангела перед тобою, щоб він привів тебе до землі, яку Я приготував для тебе».

Вих. 23:21 «Будь пильний перед Ним і слухай Його голос. Не бунтуй проти Нього, бо Він не пробачить твоїх провин; бо Моє ім’я в Ньому.» проти «Стережися і слухай його, і не бунтуй проти нього; бо він не поступиться тобі, бо Моє ім’я на ньому.»

Вих. 23:25 «Він [Бог] благословить» проти «Я благословлю» (Септуагінта, Вульгата)

Вих. 24:10 «І побачили вони Бога Ізраїля… ясність» проти «І побачили вони місце, де стояв Бог Ізраїля… чистота»

Вих. 24:11 «Він не простягнув Своєї руки на вельмож із синів Ізраїля. І вони побачили Бога» проти «не бракувало навіть одного, і вони з’явилися на місці Бога»

Вих. 28:23-28 присутні в єврейському масоретському тексті та Комплутенській Септуагінті. Сувій з Мертвого моря 4Q22 (=4QPaleoExodus(m)) містить уривки з 28:22-24, 26-28, 30-43. Відсутні у Ватиканській та Олександрійській версіях Септуагінти.

Вих. 29:9 «на Аарона та його синів» проти «на них» у Септуагінті.

Вих. 30:1 «Жертвенник, місце для спалювання кадила» проти «жертвенник для кадила» у Септуагінті.

Вих. 30:1 «дерево акації» проти «негниле дерево» у Септуагінті.

Вих. 30:6 «[жертвенник] перед завісою» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «[жертвенник] за завісою» (Самаритянський П’ятикнижжя)

Вих. 30:12 «знищення» проти «мору» у Септуагінті

Вих. 30:21 «ноги, і не помруть» проти «ноги водою, коли вони входитимуть до скинії свідчення; вони повинні вмиватися водою, щоб не померти». (Можливо, перекладач Септуагінти випадково повторив частину рядка.)

Вих. 30:27,28 У Септуагінті чотири рази додано «і все його начиння»

Вих. 30:35 «солоне, чисте й святе» проти «чиста й свята робота» у Септуагінті

Вих. 31:4-5 «бронза та різьблення каменів для оправ» проти «латунь, блакитний, пурпурний та прядена червона тканина, а також вироби з каменю»

Вих. 32:29 «Сьогодні посвятіть себе» проти «Сьогодні ви посвятили себе» (грецька, Вульгата)

Вих. 33:16 «виділяються» проти «будуть прославлені» (у «Біблійному коментарі експозитора», том 2, с. 356, зазначено, що перекладачі Септуагінти неправильно зрозуміли це гебрейське слово)

Бібліографія до цього питання: переклад з івриту взято з «Literal Translation» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «The Septuagint: Greek and English». Також використовувалися «The Expositor’s Bible Commentary», «The Anchor Bible Dictionary», том 5, та примітки в Бібліях NASB, NIV, NKJV і NRSV.