< Питання щодо Біблії з книги Левіт

Питання: Чому ця книга в англійській мові називається «Leviticus»?

Відповідь: Англійська назва походить від латинського слова, що означає «стосується левітів». Єврейська назва походить від першого речення: «І Він [Бог] покликав».

Питання: Яка головна мета наявності цієї книги в сучасному Біблії?

Відповідь: Оскільки Ісус і рання церква визнавали Левіт Божим словом, ми повинні цінувати цю книгу Тори як Святе Письмо, незалежно від того, чи розуміємо ми її суть, чи ні.

Насправді, вивчаючи «Левіт», можна отримати так багато уроків про святість, що цю книгу майже можна перейменувати на «ілюстровані уроки святості».

Питання: Які існують різні способи розуміння Книги Левіт?

Відповідь: Існує щонайменше п’ять рівнів, на яких можна розглядати Книгу Левит.

Таємниця: Бог є надзвичайно милостивим і розуміючим, але дехто намагається бачити в Бозі лише милість, не розуміючи, чому Божа милість є необхідною. Бог є святим, і якщо ми не матимемо святості, ніхто не побачить Господа (Євреїв 12:14). Без розуміння цього ключового аспекту Божого характеру та нашого власного характеру Книга Левіт залишиться «закритою книгою», яка дає мало підказок щодо того, навіщо вона існує.

Правила, щоб догодити Богу: На базовому рівні дехто бачить лише набір обрядових та особистих правил, яких мали дотримуватися ізраїльтяни. Це так, і Бог ставився до цих правил серйозно, але це також набагато більше.

Стародавня мудрість для життя: Люди, вивчаючи Книгу Левит, бачили в ній велику мудрість щодо збереження здоров’я, особливо в антисанітарних умовах, де бракувало води для миття. Тварини й люди часто заражалися паразитами, що містилися в сирому м’ясі, яке вони споживали. Загалом заборонялося вживати м’ясо тварин, що харчувалися мертвими тваринами, комахами та іншими тваринами. Хоча єгипетські правителі іноді одружувалися зі своїми сестрами, шлюби між найближчими родичами були чітко заборонені в Книзі Левит. Конкретні приписи щодо шкірних захворювань були не лише мудрими, а й надзвичайно важливими в умовах скупченості людей у кліматі, де води для вмивання було мало. Однак щодо інших правил ми не бачимо жодної практичної, земної причини. Можливо, їх і не було. Можливо, єдиною причиною було нагадування народу про те, що й вони мають бути відокремленими та святими для Бога. Книга Левіт — мудра книга, але це не стільки книга про здорові звичаї, скільки книга, що ілюструє святість.

Загальні уроки про святість: Святість — чи то Божа святість, чи то наше святе життя — нелегко осягнути; можливо, саме тому Бог присвятив цілу книгу, щоб пояснити її. Ізраїльтяни, що вийшли з Єгипту, походили з культури, яка ставилася до своїх ідолів з меншою повагою, ніж більшість інших. Коли єгиптяни молилися до своїх статуй про допомогу, а допомога не надходила, вони іноді бичували статую. Але Левіт показує, що істинний Бог «відрізняється» від звичайного життя. Вони не могли просто приносити жертви Богу; вони могли приносити їх лише у встановлений спосіб. Що стосується народження дітей, харчування та релігійних обрядів, існував лише один шлях — Божий шлях. Уся 22-га глава Левіта показує, як людина могла відмовитися від чогось, щоб принести дар чи жертву, і все ж це могло виявитися неприйнятним. Сьогодні, коли ми хочемо служити Богові по-своєму, на своїх умовах, нам слід бути обережними: навіть якщо ми приносимо жертви, наші зусилля можуть виявитися неприйнятними, якщо ми не маємо уявлення про святість. Кожен із нас покликаний бути святим (1 Петра 1:15-16), і ми покликані бути святим народом (1 Петра 2:9). Живучи святим життям, що віддзеркалює святість Бога, ми самі можемо стати прикладом святості (2 Коринтян 1:12), листами від Христа, написаними Святим Духом Божим (2 Коринтян 3:3).

Конкретні мотивації та засади нашого служіння Богу: Біблія містить стільки мудрості, що зрілі християни повинні дбати про рівновагу: чи не зосереджуємося ми на одному аспекті пізнання, любові та служіння Богу, нехтуючи іншими аспектами? Книга Левит висвітлює низку різних способів служіння Богу, і християнин, що зростає у вірі, може цінувати їх усі, черпати з них силу та вчитися прославляти Бога через них.

Питання: Який загальний план книги Левіт?

Відповідь: Книга Левіт є середньою книгою П’ятикнижжя, і її можна розділити на п’ять частин.

I. П’ять видів жертв Богові (Лев. 1–7)

А. Цілопалення («Ола») — присвячення повної відданості (Лев. 1:1–17)

1. Молодий бик (Лев. 1:1–9)

2. Баран або козел (Лев. 1:10–13)

3. Голуб або голубка (Лев. 1:14–17)

Б. Зернове приношення (Мінха) – пам’ятне прославлення Бога (Лев. 2:1-16)

1. Невипечене борошно, олія та пахощі (Лев. 2:1-3)

2. Випечене борошно з олією (Лев. 2:4-10)

Примітка: без дріжджів, але з сіллю (Лев. 2:11-13)

3. Перші плоди подрібненого зерна, олії та пахощів (Лев. 2:14-16)

В. Жертва миру/спілкування (Зебах Шаламім) – подяка, обітниці та добровільні дари (Лев. 3:1-16)

1. Бик або корова (Лев. 3:1-5)

2. Ягня або козеня — самця чи самку (Лев. 3:6-16)

а. Ягня (Лев. 3:6–11)

б. Коза (Лев. 3:12-16)

Примітка: у жодному разі не їжте жиру чи крові (Лев. 3:17)

Д. Жертва за гріх (Хаттат) – сповідь і спокута (Лев. 4:1–5:13)

1. Гріх помазаного священика: молодий бик (Лев. 4:1-12)

2. Гріх громади: молодий бик (Лев. 4:13-21)

3. Гріх керівника: козел (Лев. 4:22-26)

4. Ненавмисні індивідуальні гріхи: коза або ягня (Лев. 4:27–35)

5. Мовчання, дотик до нечистоти, необдумані клятви: ягниця або коза (Лев. 5:1-6)

6. Поступки щодо бідних: дві голубки, голуби або борошно (Лев. 5:7-13)

Е. Жертва за провину («Ашам») — прощення гріхів проти святості: баран (Лев. 5:14–6:7)

1. Ненавмисні гріхи проти Божих святих речей (Лев. 5:14-16)

2. Ненавмисний гріх проти Божих заповідей (Лев. 5:17-19)

3. Обман ближнього та відшкодування у розмірі +1/5 (Лев. 6:1-7)

ІІ. Про служіння священика (Лев. 8–10)

А. Посвячення священиків (Лев. 8)

1. Підготовка до посвячення (Лев. 8:1-13)

2. Жертва бика (Лев. 8:14-17)

3. Перша жертва барана (Лев. 8:18-21)

4. Друга жертва барана (Лев. 8:22–30)

5. Трапеза та очікування (Лев. 8:31-36)

Б. Служіння священиків (Лев. 9)

1. Приватні настанови (Лев. 9:1-4)

2. Публічне служіння (Лев. 9:5-22)

3. Боже задоволення (Лев. 9:23-24)

В. Помилки священиків (Лев. 10)

1. Свідоме служіння по-своєму (Лев. 10:1-3)

2. Продовження служіння після того, як інші зазнали невдачі (Лев. 10:4-15)

3. Ставлення до ненавмисних провин (Лев. 10:16–20)

III. Святі закони для окремих осіб (Лев. 11–20)

А. Наше харчування (Лев. 11)

1. Наземні тварини (Лев. 11:1-8)

2. Морські тварини (Лев. 11:9-12)

3. Літаючі тварини (Лев. 11:13-23)

4. Нечисті тварини (Лев. 11:24–44)

Б. Пологи (Лев. 12)

В. Шкірні хвороби та цвіль (Лев. 13–14)

1. Шкірні хвороби (Лев. 13:1-46)

2. Пліснява (Лев. 13:47-59)

3. Очищення від шкірних хвороб (Лев. 14:1-32)

4. Очищення від цвілі (Лев. 14:34–54)

D. Виділення (Лев. 15)

Е. Йом Кіпур (День Покаяння) (Лев. 16)

F. Заборона вживання крові (Лев. 17)

G. Незаконні статеві стосунки (Лев. 18)

1. Незаконні статеві стосунки (Лев. 18:1-20)

2. Заборона приносити дітей у жертву Молеху (Лев. 18:21)

3. Заборона гомосексуалізму (Лев. 18:22)

4. Заборона статевих стосунків з тваринами (Лев. 18:23)

5. Не будьте подібними до народів, що навколо вас (Лев. 18:24-30)

H. Закони щодо інших (Лев. 19)

І. Молех, спіритизм та аморальність (Лев. 20)

1. Не приносьте дітей у жертву Молеху (Лев. 20:1-5)

2. Не будьте медіумами, а будьте святими (Лев. 20:6-8)

3. Не проклинайте батьків (Лев. 20:9)

4. Не чиніть перелюбу, у тому числі з родичами чоловіка чи дружини (Лев. 20:10-12)

5. Заборона гомосексуалізму (Лев. 20:13)

6. Незаконні статеві стосунки (Лев. 20:14-21)

а. Не вступайте у статеві стосунки з тваринами (Лев. 20:15-16)

7. Благословення та прокляття (Лев. 20:22-26)

8. Страта за виклик духів (Лев. 20:27)

IV. Святі закони для священиків (Лев. 21-22)

1. Священики та їхні родини (Лев. 21)

2. Недопустимі вчинки для священиків та народу (Лев. 22)

V. Святість є також колективною (Лев. 23-27)

А. Свята та святі дні на честь Господа (Лев. 23)

1. Субота (Лев. 23:3)

2. Пасха та свято бездріжджового хліба (Лев. 23:4-8)

3. Свято перших плодів (Лев. 23:9–14)

4. Свято Тижнів (Лев. 23:15–22)

5. Свято труб (Лев. 23:23-25)

6. День Покаяння (Лев. 23:26-32)

7. Свято Кучок (Лев. 23:33-44)

Б. Наша постійна святість (Лев. 24:1-9)

В. Побиття камінням за богохульство (Лев. 24:10-23)

Г. Особливі суботи та ювілейні роки (Лев. 25)

1. Суботній рік (Лев. 25:1-7)

2. Ювілей у 50-му році (Лев. 25:8-17)

3. Сама по собі рясність у суботні роки (Лев. 25:18-23)

4. Викуп у ювілейні роки (Лев. 25:24-54)

Е. Наслідки Закону (Лев. 26)

1. Нагорода за послух (Лев. 26:1-13)

2. Покарання за непослух (Лев. 26:14-39)

3. Прийняття їхнього покаяння (Лев. 26:40-46)

F. Посвячення та викуп на користь Господа (Лев. 27)

Питання: Що ми можемо сьогодні навчитися з Левит 1 про цілопалення?

Відповідь: Цілопалення було повною жертвою: ніхто не міг їсти чи іншим чином використовувати жодної її частини. Але чи міг хтось торгуватися з Богом?

Припустимо, що молодий бик важив 1 000 фунтів. Хтось міг би спробувати міркувати так: оскільки кожна частина тварини була приємним для Бога запахом, то можна просто з’їсти самого бика, а Богові віддати 1 000 фунтів хвостів від інших биків. Але це не те, чого вимагав Бог. Він вимагав цілу тварину, а не лише залишки. Сьогодні дехто із задоволенням служить Богові своїми «залишками»: зайвими грошима, нерозвиненими талантами та вільним часом, коли їм немає чого кращого робити. Але це не те, чого вимагає Бог. Бог вимагає повної відданості.

Припустимо, хтось справді хотів справити враження на Бога, тож з’їв жорсткіші частини кількох биків, а Богові приніс 1 000 фунтів найкращих частин п’яти биків. Але це теж не те, чого вимагав Бог. Він не вимагав, щоб ви працювали до смерті, аби купити п’ять биків, але Він вимагав одного цілого бика. Насправді, деякі аспекти нашого служіння, які ми можемо вважати менш цінними, але від яких ми найменше хочемо відмовлятися, можуть виявитися саме тими, що Бог цінує найбільше. Бог вимагав лише одну тварину, але Він вимагав її цілком. Сьогодні можуть бути інші люди з більшими дарами, талантами та грошима, і Бог не вимагає від нас присвячувати Йому те, що є в інших, а у нас немає. Але наш Господь вимагає від нас віддати Йому все наше життя.

Як християни, ми сьогодні не приносимо в жертву биків, овець, кіз чи птахів. Замість мертвих жертв, як сказано в Римлянам 12:1, ми маємо приносити Богу наші тіла як живі жертви. З Богом не можна торгуватися. Але чому ми маємо цього прагнути? Бог у Своїй благодаті дав нам так багато — як у цьому житті, так і на вічність, — що віддати Йому все, що ми маємо, насправді є мізерним порівняно з тим, що Він нам обіцяв.

Питання: Чи свідчать усі ці детальні описи жертвоприношень у Левит 1–7 про те, що цей текст був написаний у V столітті до н. е., оскільки, як стверджував Юліус Веллгаузен, у той час вже було достатньо часу для розвитку храмового культу та випрацювання всіх цих обрядів?

В: Зовсім ні. Твердження Веллхаузена передбачає, що до цього часу люди не були достатньо розумними, щоб мати розвинені системи жертвоприношень. Але в XV столітті до н. е. на угаритських табличках з Рас-Шамри зустрічаються такі терміни, як «жертва, принесена вогнем», «жертва миру», «жертва за гріх», «жертва за провину» і, можливо, навіть «жертва піднесення». У них також згадується про варіння козеняти в молоці його матері.

П: Чому в Левит 1:3, 5, 10; 5:15; 22:19 для цілопалення вимагалися саме самці тварин, а не самки?

Відповідь: Писання лише говорить, що саме цього хотів Бог. У Левит 3:1 для жертв підходили як самці, так і самки, а в Левит 4:32 підходила лише самка ягняти. До речі, слово «спокута» (kipper) вживається майже 50 разів у книзі Левит і ще приблизно 50 разів у решті Старого Завіту, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 2, с. 538.

Питання: Чому, згідно з Левит 2:11, у жодних жертвах не могло бути закваски (дріжджів) чи меду?

Відповідь: Писання цього не пояснює. Однак, коли я був дванадцятирічним хіміком-початківцем, я дізнався, як неприємно пахне спалений цукор, а мед — це переважно цукор. У Біблії дріжджі часто символізують те, що розростається, наприклад, традиції та вчення фарисеїв.

Питання: Чому в Левит 1:14 не вказано конкретно «самців птахів»?

Відповідь: Писання про це не згадує. Однією з можливих причин є те, що у багатьох диких птахів важко визначити стать.

Питання: Чому в Левит 1:17 та Левит 5:8 священик не може розрізати птаха навпіл?

Відповідь: Писання лише каже, що Бог хоче саме так. У Бут. 15:10 Авраам також не мав розрізати птахів навпіл під час своєї жертви.

Питання: Чому в Левит 2:13 на жертви слід сипати сіль?

В: Писання лише каже, що так хотів Бог. Проте ось кілька можливих причин.

1. У стародавньому світі сіль була цінним товаром.

2. Священики та левіти споживали частину жертв, і їм теж потрібна була сіль. (Левит 6:16–18, 26; 7:6–9)

Питання: У Левит 3:2 кров від жертви кропили на жертовник чи виливали, як у Второзаконня 12:27?

Відповідь: Існують дві точки зору.

«Виливали» проти «виливали на землю»: Перша точка зору, яку у книгах Хейлі «Нібито суперечності Біблії» (с. 219–220) та «Коли критики запитують» (с. 89) приписують середньовічному єврейському вченому Маймоніду, зазначає, що дієслова «виливали/кропили» протиставляються дієслову «виливали на землю». Отже, невелику частину крові кропили на жертовник, а решту виливали на землю.

Пізніший час: Три моменти, на які слід звернути увагу:

У Левит 3:2 конкретно згадуються жертви, забиті біля Намету Зустрічі, який використовувався лише до того, як вони увійшли до Землі Обітованої.

У Повторенні Закону 12:1, 18, 27 прямо згадуються жертви у визначеному місці після входу в Землю Обітовану. У Повторенні Закону 12:8 конкретно зазначено, що деякі правила щодо жертвоприношень зміняться після входу в Ханаан.

Чому? Писання не пояснює, чому Бог бажав цих змін, але ми можемо висунути припущення. Усі мали приносити в жертву своїх тварин, призначених для їжі, біля Намету Зустрічі, який стояв на відкритому просторі. Виливання всієї крові там могло спричинити логістичні проблеми. Пізніше, у Повторенні Закону 12:21-22, дається дозвіл забивати тварин подалі від центру поклоніння після входу в Ханаан. Оскільки забивалося менше тварин і, ймовірно, було передбачено, як поводитися з кров’ю у постійному місці, тепер кров можна було виливати.

Питання: У Левит 4 сказано, що Ісус мав померти, щоб спокутувати наші гріхи, то що ж тоді з жертвою за гріхи, яка спокутувала гріхи в Старому Завіті?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Старозавітні жертви лише прикривали гріх, але не знімали його.

2. Старозавітні жертви за гріх приносилися лише за ненавмисні та необдумані гріховні вчинки та за нечистий стан. Жертви за умисний гріх не існувало. (Числа 15:22–30; 35:31)

Питання: Як у Левит 4:13 справедливий Бог може визнавати людей винними у ненавмисному гріху?

Відповідь: Святе Письмо наводить три моменти щодо ненавмисного гріха.

1. Коли хтось ненавмисно вчиняє гріх, це не означає, що він або вона були невинними. Могло статися так, що, дізнавшись про свій гріх, людина раділа, що вчинила його. Щоб показати, що це не так, людина приносила жертву. (Повторення Закону 21:1-9)

2. І Біблія, і сучасне законодавство визнають, що деякі ненавмисні вчинки все одно є злочинними. Ненавмисне вбивство та необережне наражання на небезпеку життя інших заслуговують на покарання, навіть якщо вбивця не бажав смерті жертви (Числа 35:22–28). Покаранням за ненавмисне вбивство було примусове перебування в місті-притулку до смерті чинного первосвященика.

3. Незалежно від того, чи був вчинок умисним чи ні, якщо особа, яка вчинила гріх, не мала можливості знати, що це було злом, у Римлянам 4:15 та 5:13 сказано, що неумисний гріх все одно є гріхом, але гріх не зараховується там, де немає закону.

Питання: У Левит 4:14 чи мала громада приносити лише молодого бичка як жертву за гріх, чи й молодого бичка, і молодого козла, як зазначено в Числах 15:24?

Відповідь: У контексті обох уривків йдеться про всю громаду, але

а) Левит 4:14 стосується часу Виходу

б) Числа 15:24 стосується того часу та всіх наступних поколінь.

Тут ми можемо побачити урок про милостиве ставлення Бога до людей. Менша жертва, про яку йдеться в Левиті, стосувалася часу, коли Закон був для них ще відносно новим, а більша жертва, про яку йдеться в Числах, — часу, коли вони вже мали б навчитися. Очевидно, Бог не лише розрізняє, чи хтось вчинив неправильно навмисно чи ненавмисно, але й у випадку ненавмисних гріхів Бог розрізняє, скільки часу у людини було, щоб навчитися того, що є правильним.

Книги «Коли критики запитують» (с. 105) та «Нібито суперечності Біблії» Хейлі (с. 242) дають дещо іншу відповідь. Левіт 4:14 стосується саме «вчинення» гріха, тобто гріхів «діяння». Числа 15:24 стосується саме невиконання заповіді, тобто гріхів «недіяння».

Питання: Що означає Левит 5:1?

Відповідь: Коли відбувається публічне виклик свідків, і людина мовчить про те, що вона бачила, це є гріхом. Наступне речення, в якому йдеться про те, що вона буде притягнута до відповідальності, може мати суворі наслідки. Якщо невинну людину помилково стратять через те, що свідок не виступив, то цей свідок, ймовірно, винен у вбивстві.

Питання: У Левит 5:13, Левит 9:7, Левит 16:16, 24, 32–33 та Левит 17:11; 23:28 — чи священик здійснював спокутування за народ, чи це зробив Христос у Євреїв 10:1–4?

Відповідь: Старозавітні жертви приносили спокуту за гріхи в тому сенсі, що вони прикривали гріх, але не усували його. У Посланні до Євреїв 9:9-10 сказано, що ці зовнішні обряди не очищали внутрішньо совість того, хто поклонявся. Вони діяли лише до приходу Христа.

Тим, хто не згоден із цим, слід пам’ятати, що в Євангелії від Івана 1:29-31 Іван Хреститель сказав у присутності Ісуса: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріх світу!» Ісус не виправив Івана. Петро сказав щось подібне в 1-му Посланні Петра 1:19. Одне з наступних чотирьох тверджень має бути правдивим:

1. Іван помилився, сказавши це

2. Іван мав рацію

3. Іван мав рацію, але сенс був іншим, або

4. Євангеліє від Івана було спотворене в цьому ключовому моменті.

Якщо 1, то Ісус проявив недбалість, не виправивши його, а Бог проявив недбалість, не виправивши Івана, апостола Ісуса.

Якщо 2, то ми повинні вірити тому, що там написано.

Якщо 3, то це виглядає як навмисна неправда (брехня), оскільки протягом 1400 років ізраїльтяни точно знали, що малося на увазі під «жертвенним ягням Божим».

Якщо 4, то це, мабуть, було невідомо раннім християнам, оскільки жоден із них не стверджував, що це так. Текст не міг бути спотворений після 150–200 рр. н. е., оскільки ми маємо багато рукописів, що містять 1-й розділ Євангелія від Івана, найдавнішим із яких є Папірус Бодмера II, датований 150–200 рр. н. е. Ми також маємо текст цього вірша, записаний Орігеном (225–254 рр. н. е.) та Златоустом (бл. 407 р. н. е.). Якби він був спотворений, то Бог мав би бажати або принаймні дозволити, щоб усі Його послідовники були введені в оману протягом усього цього часу.

Питання: У Левит 5:15 жертву приносили Богові чи священикам, як сказано в Левит 5:18?

Відповідь: Оскільки ізраїльтяни не могли самі увійти до Небес, а священики представляли Бога, принесення жертви безпосередньо священикам було тим способом, який Бог встановив для принесення жертв Йому. У книзі Хейлі «Нібито суперечності Біблії» (с. 245) просто сказано, що священик діяв як представник Бога. Див. книгу «Коли критики запитують» (с. 89), де наведено, по суті, ту саму відповідь.

Питання: У Левит 5:16, коли хтось ненавмисно грішив щодо жертв, чому як покарання додавали «п’яту частину»?

Відповідь: Писання насправді цього не пояснює. Помилка людини не була навмисною, але вона мала б краще знати Закон. П’яту частину також додавали як відшкодування, якщо хтось отримав майно шляхом брехні чи обману (Левит 6:5).

Питання: Чому, згідно з Левит 6:13, вогонь ніколи не повинен згасати?

Відповідь: Писання про це не згадує. Однак це могло символізувати як необхідність постійної жертви, так і можливість приносити жертву Богові в будь-який час.

Питання: Чому в Левит 7:1-2 та Левит 8:17 тварин забивали поза табором, а попіл виносили за межі табору (Левит 6:11)?

Відповідь: Писання про це не згадує. Однак тіла та попіл виносили з місця, де люди їли, спали та жили. У Посланні до Євреїв 13:11-13 згадується, що Ісуса розіп’яли за міськими воротами (у ганьбі), так само як тіла тварин спалювали за межами табору.

Питання: Чи, згідно з Левит 7:15, всю жертву миру потрібно з’їсти того ж дня, чи частину її можна з’їсти й наступного дня, як сказано в Левит 7:16-17 та Левит 19:6?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Левит 7:16 розрізняє два види мирних жертв: жертви подяки та добровільні жертви, принесені з власної волі.

2. Жертву миру, принесену на подяку, необхідно з’їсти повністю того ж дня, як зазначено в Левит 7:15.

3. Жертву миру, принесену добровільно або з власної волі, також можна споживати наступного дня, як зазначено як у Левит 7:16–19, так і в Левит 19:6.

Питання: Чому, згідно з Левит 7:23-25, не можна було їсти жир у м’ясі, і що щодо непомітних частинок жиру в м’ясі?

Відповідь: Писання не пояснює, чому Бог дав таку заповідь. Однак сьогодні ми знаємо, що великі кількості жиру, особливо насичених жирів у червоному м’ясі, шкідливі для здоров’я людей. Хоча певну кількість жиру неможливо уникнути, споживання мікроскопічних його частинок — це зовсім не те саме, що споживання чистого сала.

Питання: Чому, згідно з Левит 7:26-27 та Левит 17:10-14, ізраїльтяни не могли їсти кров?

Відповідь: Насправді ця заповідь була дана вперше в Книзі Буття 9:4, і вона стосувалася не лише ізраїльтян, а всіх людей. Крім того, у Діяннях 15:20 рання церква наказала всім не їсти крові.

Відповідь міститься в Буття 9:4 та Левит 17:11,14. Життя — у крові, і саме через кров здійснюється спокута за нас. У часи Старого Завіту кров покривала гріхи людей (Євреїв 9:22), доки за нас не була пролита кров Христа.

Питання: Чому в Левит 7:30-31, Левит 8:16,20 та Левит 16:25 наказувалося спалювати жир?

Відповідь: У Левит 8:28 Писання говорить, що це був приємний запах. Так само, як жир, що капає у ямі для барбекю, має приємний запах і утворює дим, спалювання жиру під час жертвоприношень, ймовірно, мало подібний ефект.

Питання: У Левит 7:36 та Левит 16:31, 34, оскільки закони про жертвоприношення були вічними для ізраїльтян, чому єврейські християни припинили їх у Діях 15:1-29?

Відповідь: Насправді жертви приносилися Богові не народом, а священиком. Сьогодні все так само. Нам потрібна жертва, яку приносить Богові наш священик. Ми маємо її в нашому Первосвященику, Ісусі Христі, як натякає Івана 1:29 і як показують Послання до Євреїв 8–10 та 1 Івана 2:2.

Питання: Що таке Урім і Туммім, згадані в Левит 8:8, Второзаконня 33:8, Ездра 2:63 та Неемія 7:65?

Відповідь: Призначення: У той час Урім і Туммім були засобом, за допомогою якого первосвященик визначав Божу волю щодо того чи іншого питання (Вихід 28:30; Числа 27:21). Іноді Бог мовчав через Урім і Туммім (1 Самуїл 28:6).

Опис: Це була частина нагрудника, в якому було дванадцять каменів — по одному для кожного з дванадцяти племен Ізраїлю.

Як це працювало: У них не було власної сили, вони діяли лише тому, що Бог вирішив використовувати їх для спілкування. Як саме це відбувалося? Ми цього не знаємо. Єврейський історик Йосип Флавій, який писав приблизно у 93–94 рр. н. е., вважав, що Бог змушував камені світитися відповідно до обставин.

Питання: Як у Левит 9:12–13 вони могли зарізати і покласти цілопалення на жертовник, якщо воно вже було спалене?

Відповідь: Цілопалення — це велика рогата худоба, вівці або кози, яких мають зарізати й спалити ще до того, як їх спалять.

Питання: Чому в Левит 10:1-2 та Числа 3:4 Бог вбив синів Аарона — Надава та Авіху, які принесли Богові несанкціонований вогонь?

Відповідь: Бог дуже серйозно ставиться до поклоніння Йому. Те, що вони мали нахабство відкинути встановлений Богом спосіб поклоніння та свідомо робили те, на що не мали дозволу, було покарано як приклад для інших. Послання до Євреїв 12:18-23 говорить нам, що тепер все інакше. Хоча вони поклонялися на горі, де горів вогонь, від часу воскресіння Ісуса ми сьогодні з упевненістю приходимо до радісного зібрання.

Питання: Чому, згідно з Левит 10:6, Аарон не міг оплакувати своїх власних дітей?

Відповідь: У Левит 21:1-4 сказано, що священики могли стати нечистими через смерть своїх власних дітей. Однак у Левит 21:10-12 сказано, що первосвященик не міг стати нечистим взагалі, навіть через смерть власного батька чи матері.

Питання: Чому в Левит 10:16-20 Мойсей розгнівався на Аарона, і чому потім заспокоївся?

Відповідь: З огляду на те, що Бог умертвив двох синів Аарона за неправильні жертвоприношення, Мойсей, ймовірно, і розгнівався на Аарона, і побоювався, що його може спіткати та сама доля. Однак, коли Мойсею стало зрозуміло, що помилка Аарона була випадковою і що Аарон шкодував про це, Мойсей, який знав Боже серце, не хвилювався.

Питання: Яким є короткий виклад законів щодо харчування, наведених у Левит 11 та Второзаконня 14?

Відповідь: Ось короткий виклад.

Не вживати жиру — Левит 7:23–25

Не вживати крові — Буття 9:4; Левит 7:26-27; 17:10-14; 19:26

Деякі травоїдні тварини з роздвоєними копитами, які також пережовують жуйку, є дозволеними. Верблюди, гіракси, кролики та свині — ні. — Левит 11:3-8; Второзаконня 14:6-8. До речі, свині є носіями стрічкових черв’яків, трихінельозу, бешихи та тифу.

Тільки риба, але не морепродукти, якщо вони не мають і плавників, і луски. Не можна їсти крабів, омарів, креветок, вугрів, акул чи дельфінів (Левіт 11:9-12; Повторення Закону 14:9-10). До речі, заборонені тварини, як правило, були падальниками.

Не можна їсти орлів, яструбів, грифів, канюків, сов, бакланів, лебедів, пеліканів, лелек чи кажанів (Левит 11:13-19; Повторення Закону 14:11-18). До речі, багато з цих птахів були падальниками, а ті, що не були, харчувалися щурами, мишами та іншими падальниками.

Комахи майже не згадуються — лише деякі сарани, коники та жуки. Не можна їсти мурах у шоколаді чи тарганів (Левит 11:20-23; Повторення Закону 14:19). Тож можете сказати дружині, що сьогодні на вечерю ви відмовитеся від тарганів. ;-)

Різне: ні щурів, ні ласок, ні черепах, ні ящірок, ні равликів, ні кротів (Левит 11:26-31).

Питання: Чи міг Мойсей у Левит 11 та Второзаконня 14 перейняти свої принципи охорони здоров’я від єгиптян?

Відповідь: Ні в якому разі. Єгипетські практики охорони здоров’я були добре задокументовані й збереглися до наших днів. Існує безліч згадок про цілющі властивості крові черв’яків, чарівної води, екскрементів мух та гною, але їх (на щастя) немає в Старому Завіті. У єгипетських текстах немає жодної згадки про санітарні практики Старого Завіту.

Хоча єгиптяни мали досить розвинені знання — у них існувало 48 видів хірургічних втручань. Про це в Біблії також немає жодних свідчень.

Питання: Чи дозволялося євреям тоді й сьогодні, згідно з Левит 11 та Второзаконня 14, полювати на тварин?

Відповідь: Деякі сучасні євреї вважають, що ні. Їхнє міркування полягає в тому, що полювання на тварин, яких не їдять, є жорстоким, і євреї не повинні їсти навіть кошерних тварин, впольованих під час полювання, оскільки їхня кров не була належним чином злита.

Однак Боже Слово говорить не про це. Немає заборони на полювання з метою здобуття їжі чи для розваги. У Мойсеєвому Законі, у Левит 17:13, сказано, що можна полювати на тварин і птахів, але обов’язково слід зливати кров. Звичайно, зливання крові тварини в полі не є таким ретельним, як сучасний кошерний процес, але зливати кров так, як це робить мисливець, — це все, чого вимагав Бог.

Питання: Чому в Левит 11 і Второзаконня 14 дозволяється їсти птахів, що літають? У птахів, що літають, м’ясо темне, що зумовлено вищим вмістом крові в м’ясі.

Відповідь: Суть заповіді щодо крові полягала в тому, щоб «зливати кров», тобто ту кров, яка витікала з тіла. Вона не полягала у видаленні всіх мікроскопічних слідів крові.

Питання: Чому в Левит 11:3-8 та Второзаконня 14 їм не дозволялося їсти тварин, які пережовували жуйку, але не мали роздвоєних копит?

Відповідь: Писання лише зазначає, що саме так наказав Бог. Бог не лише конкретно описав тварин, яких вони знали, але й надав загальні правила щодо тварин, з якими вони, можливо, ще не були знайомі.

Питання: Чому в Левит 11:6 та Второзаконня 14:7 сказано, що гірські кролики (гіракси) та зайці (кролики) пережовують жуйку, хоча зоологи точно знають, що вони цього не роблять?

Відповідь: Це гебрейське слово відповідає стародавнім класифікаціям тварин, а не сучасним. Англійський термін «пережовування жуйки» стосується тварин, яких називають жуйними, що мають кілька шлунків для перетравлення рослин. У одному шлунку починається травлення, а потім їжа частково відригується й надходить до іншого шлунка. Тварина не може пережовувати жуйку, якщо її травна система цього не дозволяє. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Не є жуйними: дикі кролики та домашні кролики не мають травної системи, яка б підтримувала те, що ми сьогодні називаємо «пережовуванням жуйки».

Зовні схожі на жуйних: Оскільки куниці та кролики рухають щелепами вбік, як жуйні, і харчуються тією самою їжею, вони створюють враження, ніби пережовують жуйку. Навіть натураліст Лінней спочатку вважав їх жуйними.

Бог спілкується зрозуміло: Божа мета полягала в тому, щоб донести до ізраїльтян практичні правила, яких слід дотримуватися, словами та поняттями, які вони могли зрозуміти, і ізраїльтяни класифікували кроликів та зайців як тих, хто «піднімає те, що було проковтнуто».

Використання їхніх власних термінів: Бог використовував їхню власну мову, терміни та описи, щоб спілкуватися з ними. Будь-який єврей, що жив до сучасних часів, розумів би, що до тварин, які «пережовують жуйку», належать і кролики, і зайці. Застосовувати до писань Мойсея іншу, сучасну систему класифікації — це анахронізм, який полягає у нав’язуванні сучасного значення стародавнім словам.

Див. «Коли критики запитують», с. 89–90; «Складні вислови Біблії», с. 158–160; «Складні місця Біблії та уявні суперечності», с. 89–90; «Енциклопедія складних місць Біблії», с. 126; «Біблійний словник Вікліфа», с. 78; а також статтю Стівена Цезаря «Зоологія в П’ятикнижжі: Три нібито помилки», «Наука, наукові дослідження та Писання» у виданні «The Christian News» від 2 липня 2001 р., с. 26, де наведено практично ту саму відповідь.

Питання: Чому в Левит 11:9–10, 31 їм дозволялося їсти рибу з плавниками та лускою, а не інших риб, кальмарів та креветок?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але однією з причин могло бути те, що Бог не хотів, щоб вони заразилися хворобами через неправильне приготування риби, що харчується на дні. Той факт, що Мойсеїв закон забороняв рибу, яка харчується на дні, було відзначено ще в 100 році н. е. у Посланні Варнави, розд. 10, с. 143–144.

Питання: У Левит 11:11 та Вихід 35:7, оскільки туші дельфінів вважалися огидою, чому ж Бог наказав покрити ними Скинію?

Відповідь: Біблія ніде не стверджує, що дельфіни самі по собі є огидними тваринами. Там сказано лише, що вживання дельфінів у їжу є огидним, а використання їхніх шкур для повсякденних потреб — огидою.

Це не було загальновживаним гебрейським словом, тому тут існує певна невизначеність. Звичайний дельфін мешкав у Середземному морі. Однак у «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), стор. 97, зазначено, що тут йдеться про дугона (або морську корову). Дугони іноді плавали вздовж берегів Червоного моря. У перекладі BSB це слово перекладено як «тонке шкіряне полотно», із приміткою, що, ймовірно, йдеться про шкури великих водних ссавців, а у книзі «Чи може археологія підтвердити Старий Завіт?» (с. 31) також додається, що дугони численні в цій місцевості, і араби й досі виготовляють з їхніх шкур сандалі. У книзі Єзекіїля 16:10 використовується те саме гебрейське слово при згадці про «шкіру» для сандалів.

Питання: Чому в Левіт 11:13–19 згадується двадцять птахів, тоді як у Второзаконня 14:11–18 згадується двадцять один птах?

Відповідь: Обидва переліки містять тих самих птахів, за винятком наступних:

Левит 11:13-19 Повторення Закону 14:11-18

Будь-який вид чорного кані Чорний кані

Будь-який вид сокола

В обох переліках йдеться про будь-який вид яструба. Хоча сучасні зоологи класифікують соколів як різновид яструба, з технічної точки зору це не має значення, оскільки не можна накладати сучасні класифікації на стародавні переліки, складені іншою мовою та в іншій культурі. Ключовим моментом є те, що стародавні євреї, очевидно, також розглядали соколів як різновид яструба.

Друга відповідь, наведена у книзі Хейлі «Нібито суперечності Біблії» (с. 391), полягає в тому, що слово «сокіл» є сторонньою помилкою переписувача. Він стверджує це тому, що в івриті слово «стерв’ятник/сокіл» (daah) відрізняється від слова «гледе» (raah) лише однією літерою, а слово «стерв’ятник» відсутнє в Самарійському П’ятикнижжі, Септуагінті та багатьох івритських рукописах.

Питання: Чи неправильно стверджувати, що в Левіт 11:20–21 йдеться про чотириногих комах (це питання задали і атеїст, і мусульманин)?

В: Івритська ідіома «на чотирьох» означає, що тварина не ходить прямо. Отже, собака з відрізаною лапою все одно ходить «на чотирьох». Судячи з усього, у івриті не було слова «паралельно». Якщо задуматися, то навіть англійською чи китайською мовами, як би ви коротко пояснили комусь, у чому полягає спільна особливість ходи чотири-, шести- та багатоногих тварин, не використовуючи слово «паралельно»?

П: Чому в Левит 12:1-8 жінки [нібито] стають грішними після пологів? (Це запитання поставив мусульманин.)

Відповідь: Писання не говорить про гріховність, а лише про нечистоту. Коли хтось із родини левітів помирав, Бог наказував їм поховати тіло, і вони залишалися нечистими до вечора. Стати нечистим — це не те саме, що бути грішним, про що свідчить те, що Бог наказував їм ставати нечистими в певних ситуаціях.

Питання: Чому в Левит 12:1-5 мати вважається нечистою після народження дітей?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює. Однак стан нечистоти звільняв її від повсякденних обов’язків, і цей час відпочинку був би для неї корисним.

Питання: Чому, згідно з Левит 12:1-5, новоспечена мати вважається нечистою протягом 7 днів після народження сина і 14 днів після народження дочки?

Відповідь: Писання про це не згадує. Однак «нечиста» не означає «грішна». Однією з ймовірних причин є те, що хлопчиків обрізали на восьмий день, і, скоротивши цей термін для хлопчиків, мати могла бути присутньою на обряді обрізання.

Питання: Чому, згідно з Левит 12:5-7, молоді матері приносили цілопалення та жертву за гріх за народження дітей, якщо в Псалмі 128:3 сказано, що материнство є благословенням?

Відповідь: Материнство — це благословення. Однак, як і майже все інше, що ми робимо, воно також заплямоване гріхом. Навіть народжені діти мають гріховну природу.

Питання: Чому в Левит 13 симптоми прокази в ті часи не мали тих самих ознак, які ми знаємо як проказу?

Відповідь: Це гебрейське слово означало широкий спектр шкірних захворювань, а не лише те, що ми називаємо проказою або хворобою Гансена.

До речі, уявіть собі, наскільки важливою була гігієна шкіри в стародавньому світі, коли люди не мали можливості часто купатися.

Питання: Які хвороби, згадані в Левит 13, у ті часи могли вважатися проказою?

Відповідь: «Біблійний словник Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), стор. 462, наводить такий перелік:

Справжня проказа (хвороба Гансена), сифіліс, віспа, короста, фавус, дерматомікоз шкіри голови, системні грибкові інфекції, фурункули та нариви, пемфігус, герпетиформний дерматит та рак шкіри. Цей перелік взято зі статті «Проказа в стародавні єврейські часи» доктора медицини Гарольда М. Спінки, опублікованої в журналі «Journal of the American Scientific Affiliation» за березень 1959 року.

Питання: Що таке «проказа, що роз’їдає» у Левіт 13:51–52?

Відповідь: Багато шкірних захворювань тих часів на сьогодні вже викорінено. Цей єврейський термін, очевидно, означає різновид плісняви або прокази, який нам сьогодні не знайомий.

Питання: Як у Левит 13:47–59 та Левит 14:33–53 одяг і будинки можуть «захворіти» та мати проказу?

Відповідь: Одяг може поширювати шкірні захворювання. Грибок і цвіль можуть рости як на одязі, так і на людях, і одяг також може бути носієм хвороби.

Питання: Чому, згідно з Левит 14:12, людина мала приносити жертву за провину та жертву за гріх, коли її зцілювали від хвороби?

Відповідь: Писання прямо цього не вказує, але

1. Жертва завжди супроводжувала обряд очищення.

2. Немає жодної згадки про те, що людина була «винною» чи «більш грішною», ніж інші, через те, що вона мала цю хворобу.

З цього ми можемо винести духовний урок. Попри те, що Бог прощає віруючим усі їхні гріхи, нам все одно потрібне очищення від нашої гріховної природи.

Питання: Чому в Левит 14:14, 17 кров і олію наносять на праве вухо, правий великий палець руки та правий великий палець ноги?

Відповідь: Писання конкретно цього не вказує, але, ймовірно, це робилося для того, щоб пов’язати того, хто приносить жертву, із самою жертвою. Інші приклади використання правого вуха, правого великого пальця руки та правого великого пальця ноги наведено в Левит 8:23-24 та Вихід 29:20.

Питання: У Левит 15:16 сказано, що після статевого акту люди залишалися нечистими до вечора; чи означає це, що статеві стосунки в шлюбі є якимось чином гріховними?

Відповідь: Ні. Нечистота не означає непокори Богу, а вимагає більшої обережності через санітарний ризик. Наприклад, коли помирав близький родич, ти мав поховати його, і (не будучи непокірним) ти залишався нечистим до вечора. Закони щодо чистоти були дуже важливими в пустельній культурі, де води було мало.

Приклад того, як священик ставав нечистим, бо виконував Божу волю, наведено в Числах 19:8.

Питання: Чому в Левит 15:19-30,33 жінки [нібито] грішні під час менструації? (Так стверджував один мусульманин.)

Відповідь: Вони не грішні, а лише нечисті. Коли хтось із родини левітів помирав, Бог наказував їм поховати тіло, і вони залишалися нечистими до вечора. Стати нечистим — це не те саме, що бути грішним, про що свідчить те, що Бог наказував їм ставати нечистими в певних ситуаціях.

Оскільки це турбувало цього мусульманина, можливо, він захоче прокоментувати це з точки зору шаріату: висякатися та мати менструацію — це діяння сатани (Ібн-і-Маджа, т. 2, № 969, с. 87).

Йому слід запитати мусульманських вчених, чому мусульманським жінкам заборонено молитися під час місячних. Ось кілька джерел із шаріату, на які він може посилатися, щоб поставити їм це запитання.

Чорна собака або жінка, або собака та жінка під час менструації переривають молитву. Абу Дауд, т. 1, № 702, 703, с. 181; Ібн-і-Маджа, т. 2, № 949–953, с. 78–80

Жінці під час менструації не дозволяється читати Коран. Абу Дауд, т. 1, примітка 111, с. 56

Питання: Чому в Левит 16:1–2 Бог проявив до Аарона певну поблажливість, тоді як двом синам Аарона, Надабу й Авіху, Він не проявив жодного милосердя?

Відповідь: З контексту випливає, що Аарон припустився помилки через незнання, а Римлянам 4:15 та Римлянам 5:13 свідчать, що Бог не вважає гріхи, які ми вчиняємо через невинне незнання, за провину.

Питання: Хто такий Азазель у Левит 16:8 і який зв’язок він має з козлом відпущення?

Відповідь: Скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 158–159) стверджує, що це було свідченням попередньої, більш примітивної єврейської міфології. Три аргументи на користь християнської відповіді.

1. Ні, жодних доказів існування цієї нібито примітивної єврейської міфології немає. Ті свідчення, які ми маємо щодо ідолопоклонницьких звичаїв ізраїльтян, вказують на те, що всі вони були запозичені у навколишніх народів.

2. Християни відкрито визнають, що з найдавніших часів багато ізраїльтян дотримувалися ідолопоклонницьких, міфологічних звичаїв. Достатньо лише прочитати про золотого теля на горі Синай або про постійні заклики проти поклоніння ідолам, щоб побачити, що Старий Завіт відверто визнає цю нечестивість, хоча Біблія й не вдається до надто багатьох подробиць.

3. Твердження Азімова ґрунтується на припущенні, що ритуали Старого Завіту не могли бути дані трансцендентним Богом. Натомість Азімов припускає, що джерелом, мабуть, були ідолопоклонницькі практики, і, використовуючи замкнуте міркування, наводить приклад Азазеля, щоб довести свою точку зору. Помилка Азімова полягає в тому, що, хоча він порівнює Азазеля з гіпотетичною ідолопоклонницькою практикою ізраїльтян, щоб показати, що цей ритуал не був даний трансцендентним Богом, немає жодних доказів того, що ідолопоклонницькі ізраїльтяни мали практику, подібну до Азазеля.

Питання: Чому в Левит 16:10, 22, 26 Бог ввів поняття «козла відпущення»?

Відповідь: Біблійне поняття «козел відпущення» відрізняється від сучасного терміна. Сучасний термін означає того, кого звинувачують у чомусь, за що він не несе відповідальності.

У Біблії козла відпущували, щоб він пішов жити в пустелю, і на нього символічно покладали всю провину. У біблійному розумінні Ісус є нашим козлом відпущення.

Ідея про те, що «козел відпущення» є символом Сатани, була єврейською традицією, яка виникла значно пізніше.

Питання: Чому в Левіті 16 все мало відбуватися саме таким чином?

Відповідь: Про причини цього можна було б написати цілу книгу, і Бог це зробив — а саме у Посланні до євреїв. Див., зокрема, розділи 7–10 та 13.

Питання: Чи могли люди, згідно з Левит 17:3-4,9, вбивати будь-яку тварину, не приносячи її в жертву?

Відповідь: На час Виходу — ні. Причина цього полягала в тому, що Бог не лише хоче, щоб ми поклонялися Йому, але й хоче, щоб ми поклонялися лише Йому, а не поклонялися й не приносили жертв жодним іншим богам, як показує Левит 17:7.

Однак у Повторенні Закону 12:20–23 прямо зазначено, що це зміниться, коли вони увійдуть до Ханаану.

Питання: Чи були демони, згадані в Левит 17:7 (se‘irim), богами диких кіз, як стверджує «Посібник з Біблії» Азімова на стор. 159?

Відповідь: Згідно з «Буквальним перекладом» Гріна, гебрейське слово тут означає «жертви козлам». Отже, їх спокушали приносити жертви козлячим богам, як це формулює Азімов.

Питання: У Левит 17:13 кров зливали й засипали землею, чи її виливали, як воду, як сказано у Второзаконня 12:24?

Відповідь: Обидва варіанти правильні. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Виливання та зливання крові — це, по суті, одне й те саме.

2. Контекст книги Повторення Закону стосується споживання м’яса загалом, особливо вдома, де люди прагнуть підтримувати чистоту в оселі. Отже, не наводиться жодних деталей щодо того, як утилізувати кров так, щоб зберегти чистоту в оселі.

3. У книзі Левіт конкретно згадується полювання в полі. Хоча мисливець міг би спокуситися просто залишити кров на землі, у Левіт 17:13 конкретно додається, що мисливець повинен «прибрати за собою» і засипати кров землею.

Питання: Яким є короткий виклад левитських законів про шлюб, наведених у Левит 18:1-17 та 20:12,14?

Відповідь: Ось обмеження щодо шлюбу, викладені в Кодексі святості (Левит 17–25).

Точка зору чоловіка Точка зору жінки

Дочка (близька родичка) Син (близький родич)

Мати (близька родичка) Батько (близька людина)

Мати/мачуха Син/пасинок

Повно-, напів- та зведена сестра Повно-, напів- та зведений брат

Онука Дід

Сестра батьків Син брата чи сестри

Дружина брата батька Син брата чоловіка

Невістка Тесть

Дружина брата Брат чоловіка

Теща Зять

Сестра дружини, яка ще жива Чоловік живої сестри

Без обмежень:

Дочка брата чи сестри Брат батьків

Дочка брата дружини Чоловік сестри батька

Дружина брата матері Син сестри

Дочка брата батьків Син брата батьків

Дочка брата Брат батька

Дружина брата матері Син сестри чоловіка

Асиметрія: Обмеження є «асиметричними» щодо наступного. Жінка може вийти заміж за сина своєї сестри, але не за сина свого брата. Чоловік може одружитися з [колишньою] дружиною брата своєї матері, але не з [колишньою] дружиною брата свого батька.

Питання: Чи можуть люди, як зазначено в Левит 18:5, спастися, дотримуючись Закону, оскільки Новий Завіт вчить, що тільки Христос може нас спасти?

Відповідь: Істина, викладена в Левит 18:5, є лише однією частинкою мозаїки Божого Закону, милосердя та благодаті. Ось деякі інші частинки, які гармонійно поєднуються з Левит 18:5.

1. Гіпотетично, людина не потребувала б Божого милосердя, якби досконало дотримувалася Закону.

2. Вона (і ми) мала б намагатися жити безгрішним життям і досконало слухатися Бога.

3. Однак ми не здатні цього зробити. Ніхто не є безгрішним (Приповісті 20:9; Псалом 14:2-3; 19:12).

4. Як тільки ми це усвідомлюємо, нам слід звернутися до Бога та цінувати Його милосердя й благодать.

5. У Старому Завіті Бог обіцяв людям, які йшли за Ним, що (якимось чином) якщо вони віддадуть себе Богові та Його Закону, то будуть спасенні. Про це свідчать і багато інших віршів, окрім Левит 18:5.

6. Бог відкрив єдиний засіб, який Він обрав для прощення як їхніх, так і наших гріхів — в Ісусі Христі.

7. Хоча ми живемо після воскресіння Христа, Левит 18:5 сьогодні стосується нас у вторинному сенсі. Бог наказує всім людям вірити в Ісуса та слухатися Його (2 Солунян 1:8). Якщо хтось вірить і слухається Бога, той матиме вічне життя.

Іншу відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 160–161, та у книзі «Відповіді на 735 загадкових біблійних питань», с. 67.

Питання: Чому в Левит 18:16 та Левит 20:21 чоловікові заборонялося одружуватися з дружиною свого брата, якщо в Повторенні Закону 25:5–10 йому наказувалося одружуватися з дружиною свого брата?

В: У книзі Левіт 18:16-18 сказано, що не можна одружуватися з дружиною свого брата, поки він живий. Наказ одружитися з дружиною свого брата, наведений у книзі Повторення Закону 25:5-10, має на меті збереження його роду після смерті брата.

П: Чому в Біблії, зокрема в Левит 18:8-18; 20:11-14, 17-21, йдеться про інцест? (Це питання поставив мусульманин.)

Відповідь: Цю неприємну тему потрібно було обговорити; єгипетська королівська родина, а згодом і перси регулярно практикували інцест.

Питання: Чи повинні, згідно з Левит 18:19 та Левит 20:18, чоловік і дружина вступати у статеві стосунки під час менструації дружини?

Відповідь: Цей уривок показує, що за Законом Мойсея вони не повинні.

Питання: У Левит 18:22, 24 та Левит 20:13: чи гомосексуалізм досі є гріхом, чи це щось, що змінилося, як, наприклад, вживання свинини, чи щось незмінне, як, наприклад, заборона жертвувати немовлят?

Відповідь: Це й досі є гріхом. Не тільки Новий Завіт мовчить про будь-які зміни щодо цього, але ми також маємо підтвердження з Римлян 1:26–27 та 1 Коринтян 6:9, що це й досі є гріхом.

Левит 18:22 йде одразу після вірша, що забороняє жертвування немовлят, і перед віршем, що забороняє зоофілію, тож, можливо, Бог розглядає ці три речі однаково. Левит 20:13 йде за два вірші до двох віршів, що забороняють зоофілію. Див. також обговорення Римлян 1:26-27 та 1 Коринтян 6:9.

Питання: Чи в Левит 18:22-24 та Левит 20:13 гомосексуалізм і зоофілію засуджували виключно тому, що вони не дають змоги зачати дітей?

Відповідь: Ні, це не була та причина, яку навів Бог. Причина чітко викладена в Левит 18:22-23. Так само, як статеві стосунки з твариною є збоченням, так і статеві стосунки між двома чоловіками є огидними для Бога і в ті часи каралися смертю.

Питання: У Левит 19:18, кого євреї мали любити як ближнього?

Відповідь: У Левит 19:18 сказано, що це стосувалося будь-кого з їхнього власного народу. Імовірно, це також стосувалося приходьків (мандрівників та тимчасових мешканців) на цій землі, але не ханаанеїв.

Питання: Чому в Левит 19:20 передбачено покарання для рабині, яка вступила у статевий зв’язок?

Відповідь: Мойсеїв Закон не передбачав покарання для жодної жінки — рабині чи вільної — яка зазнала зґвалтування. Але якщо жінка не була зґвалтована або перебувала в місті й не кричала, вільну жінку вбивали. Рабиню, з огляду на її обставини, не вбивали. Про її покарання див. наступне запитання.

Це різко контрастує з пізнішим римським правом, за яким рабиню могли покарати відрізанням носа за «злочин» — скромне прикриття себе перед господарем. Закон Мойсея також різко контрастує з ісламським правом, за яким статеві стосунки з рабинями та полонянками були дозволені й ніде навіть не засуджувалися. Їх називали «жінками, якими володіє наша права рука». Щоб ознайомитися з документами щодо цього в сунітському ісламському праві, прочитайте «Хадиси Бухарі», т. 3, книга 34, розд. 113, після № 436, с. 239–240.

Питання: Чи була жінка у Левит 19:20 піддана бичуванню?

Відповідь: Існує невизначеність щодо значення цього гебрейського слова. Ось кілька перекладів.

Версія короля Якова: «її піддадуть бичуванню; їх не будуть страчувати…»

«Нова версія короля Якова»: «за це буде бичування; але їх не вбиватимуть…»

NIV: «має бути відповідне покарання. Проте їх не слід страчувати…»

NASB: «має бути покарання; однак їх не вбиватимуть…»

«Береанська стандартна Біблія»: «має бути належне покарання. Але їх не слід страчувати…»

«Інтерлінійна Біблія» Джея П. Гріна: «має бути розслідування; їх не слід страчувати…»

Переклади поділяються на дві групи: або гебрейське слово означає «побиття батогом», або — «розслідування/покарання». Очевидно, що жінка зазнала якогось покарання. Однак лише 400-річна «Версія короля Якова» стверджує, що побиття батогом зазнала лише жінка.

Питання: Чому в Левит 19:26, 31; 20:6, 27 заборонялися чаклунство, магія та спілкування з духами?

Відповідь: У цих уривках з Писання зазначено, що

А. Якщо ти звернешся до медіума, ти будеш осквернений ним (Левит 19:31)

Б. Якщо ви звернетеся до них, ви (духовно) розпустуєтеся з ними (Левит 20:6)

Інші причини, чому це неправильно:

1. Люди шукають їхньої мудрості замість Божої

2. Люди покладаються на їхню силу, а не на Бога

3. Люди віддані магії та знахарям замість Бога.

4. Люди іноді шанують і поклоняються цим речам замість Бога.

Навіть якщо ви не робите всіх чотирьох цих речей, навіть одна з них означає, що пункти А і Б стосуються вас. Християни не повинні звертатися до ворожок будь-якого роду, навіть заради розваги на ярмарку.

Питання: Чому в Левит 19:27 Бог турбувався про зачіски?

Відповідь: Писання цього не пояснює. Волосся є помітним, і не стригти його по кутах було одним із способів розпізнати єврейських чоловіків. Зверніть увагу, що в цій культурі навіть ті, хто не був назореєм, могли мати довге волосся. Див. також обговорення 1 Коринтян 11:14.

Питання: Чи означає Левит 19:28, що людині не слід робити татуювання?

Відповідь: Це частина Мойсеєвого Закону. Однак Новий Завіт говорить, що ми є Божим Храмом, і ми не хочемо наносити графіті на стіни Божого Храму. В Об’явленні 13:16-18 сказано, що більшість людей, за винятком віруючих, матимуть на правій руці або на чолі знак, що символізує 666 — число звіра. Єдиний аргумент на користь татуювань полягає в тому, що сьогодні в Єгипті деякі копти роблять своїм новонародженим дітям помітне татуювання у вигляді хреста. Це робиться тому, що інакше мусульманські фундаменталісти схильні викрадати їхніх дітей і виховувати їх як мусульман.

Питання: Чому в Левит 20 так багато злочинів каралися смертною карою?

Відповідь: Очевидно, ці провини були настільки серйозними, що в очах Бога заслуговували на страту. Замість того, щоб намагатися втиснути Бога в рамки наших власних упереджених уявлень, давайте дізнаємося, чого навчав Бог, а вже потім шукатимемо причини цього. Злочини, що заслуговують на смертну кару, поділяються на три категорії:

Забирання людського життя: умисне вбивство та ненавмисне вбивство, якщо вбивця не втік до міста-притулку. Важлива відмінність між Законом Старого Завіту та іншими законами полягає в тому, що не мало значення, чи була жертва рабом чи вільною людиною. Страта людини за забирання людського життя є справедливим покаранням за забирання людського життя.

Сексуальні гріхи: більшість сексуальних гріхів — перелюб, гомосексуалізм, інцест, зоофілія — караються смертю. Багато сексуальних гріхів викликають залежність, і грішники намагаються втягнути інших у свій гріх. Заради блага тогочасного суспільства їх страчували.

Відкритий опір: Поклоніння іншим богам, ворожіння тощо є опором проти Бога для Божого обраного народу — євреїв. Звичайно, єврей міг покинути свій народ, асимілюватися в іншій країні й робити те, що забажає. Але для євреїв, які жили як обраний народ, Бог не терпів опору проти Себе. Він також не терпів опору проти батьків, наприклад, відкритого прокляття їх (Левит 20:9).

У Старому Завіті було менше злочинів, що каралися смертною карою, ніж в інших збірниках законів. У багатьох інших збірниках законів злодіїв карали смертю.

На відміну від Закону Старого Завіту, ісламський закон шаріату відрізняється. Якщо вільна людина та раб разом вбивають раба, раба страчують, а вільна людина мусить сплатити лише половину викупу за кров. Ось цитата: «Малік сказав про дорослого та дитину, коли вони разом вбивають чоловіка. „Дорослого страчують, а дитина сплачує половину повної суми викупу за кров“. Малік сказав: „Так само відбувається, коли вільна людина та раб вбивають раба. Раба страчують, а вільна людина сплачує половину його вартості“». Муватта Маліка 43.3.3

Питання: Чи справді у Левіт 20:2 слово «Молех» означає «мелех» (цар), і чи є це забороною щодо бога народу, як стверджується у «Посібнику з Біблії» Азімова, с. 162?

В: Ні. Ім’я «Молех» могло походити від слова, що означає «цар». Однак це був конкретний ідол, якому поклонялися аммоніти. Існують свідчення того, що бог на ім’я «Мулук» був відомий у місті-державі Марі приблизно у 1700 р. до н. е.

П: Чому, згідно з Левит 21:1-4, священик міг оплакувати лише батьків, братів і сестер, які жили в його домі, а інших — ні?

В: Очевидно, що для священика було важливіше залишатися ритуально чистим для виконання своїх обов’язків, ніж стати ритуально нечистим через смерть будь-кого, крім найближчих родичів.

Питання: Чому, згідно з Левит 21:11, первосвященик не міг стати ритуально нечистим навіть на похоронах своїх власних батьків?

Відповідь: Мабуть, важливість посади первосвященика не дозволяла цього.

Питання: Чому в Левит 21:18-23 здається, що Бог не схвалює людей з обмеженими можливостями і забороняє особам із фізичними вадами ставати первосвящениками?

Відповідь: Якби Бог захотів, Він міг би вільно обирати лише низькорослих, високорослих, чорнявих, лівшів або будь-яких інших людей, яких би Він забажав. Якщо Бог обрав людей, які не мали фізичних вад, і не вважав за потрібне пояснювати нам Свої мотиви, це є Його прерогативою.

Ми можемо припустити, що причина може бути пов’язана з тим, що священик виступає «зразком» для народу під час принесення жертв. Звісно, тварини для жертвопринесення також мали бути без вад, як показано в Левит 22:20-25.

Питання: Чому, згідно з Левит 22:28, не можна було вбивати для жертви матір і дитинча в один і той самий день?

Відповідь: Писання про це не згадує. Можливо, це пов’язано з Виходом 23:19: «Не вари козеня в молоці його матері».

Питання: Чи правда, що, як зазначено в Левит 23:6, «безсумнівно, використання прісного хліба в обрядах є надзвичайно давнім і сягає часів, що передують Виходу»?

Відповідь: Ми не маємо жодних свідчень про те, що це практикувалося до Виходу. Якщо Азімов вважає значущим той факт, що ми не маємо згадок про День Покаяння (Йом Кіпур) до Вигнання (див. обговорення Левит 23:26–32), то чому він вважає, що вживання прісного хліба було дуже давнім?

Хтось інший міг би стверджувати (з таким самим браком доказів) протилежне: що День Покаяння існував ще до Виходу, а використання пресного хліба — після Вигнання. Звісно, усі місця в Писанні, де згадується пресний хліб, можна відкинути як «додатки, очевидно написані після вигнання, оскільки пресний хліб вказує на пізнішу дату».

Я припускаю, що Азімов почерпнув це з «Anchor Bible Dictionary», том 6, с. 756, а особливо с. 759–760 у розділі «Теорії походження». Однак ця ліберальна книга не наводить жодних доказів того, що це свято відзначалося поза Біблією. Очевидно, ця теорія з’явилася завдяки Юліусу Веллгаузену в XIX столітті.

Що стосується мене, то оскільки єдині докази свідчать про те, що ізраїльтяни тут практикували обидва свята, я вирішив дотримуватися цих доказів.

Питання: Чи правда, що в Левит 23:26–32, Левит 16:1–34 та Числа 29:7–11 немає згадок про дотримання Дня Покаяння аж до часів після вигнання, як стверджується у «Посібнику з Біблії» Асімова на стор. 158?

Відповідь: Асімов також не наводить жодних згадок про те, що цей день відзначався в старозавітні часи після вигнання, але це не має значення. Не варто очікувати, що в записах про храмові обряди часто зустрічатимуться слова: «ми виконали це так, як належало». Так само немає історичних згадок про збирання дров для Храму, але ми знаємо, що гібеонці, які були дроворубами, виконували свої обов’язки як до, так і після вигнання. Аналогічно, ми не маємо записів про будь-які храмові обряди до періоду вигнання, окрім тих, що вже записані в Біблії.

У Рік Ювілею, згідно з Левит 25:8-9, у День Покаяння сурмили в сурму. Отже, святкування Року Ювілею включає святкування Дня Покаяння.

Було б дивно, якби Мойсей записав обряди Дня Покаяння в Левит 16:1-34; 23:26-32 та Числа 29:7-11, а потім одразу ж не дотримувався їх.

Питання: У Левит 23:32 свято Дня Покаяння припадало на дев’ятий день чи на десятий, як [нібито] сказано в Левит 16:29?

Відповідь: Воно починалося ввечері дев’ятого дня і тривало протягом десятого дня. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. У Левит 23:32 чітко сказано, що час тривав від вечора дев’ятого дня до вечора десятого дня.

2. Зазвичай люди не виконували жодної роботи після настання темряви.

3. У Левит 16:29 сказано лише про те, що не слід виконувати жодної роботи на десятий день.

Питання: У Левит 23:42-43, чи жили ізраїльтяни, що вийшли з Єгипту, у кущах, чи в наметах, як сказано в Вихід 16:16; 33:8 та Числа 11:10?

Відповідь: Одне з пояснень полягає в тому, що гебрейське слово «кукка», яке означає «кущ», є загальним терміном, що може означати як хатину, так і намет. Однак це, ймовірно, не є правильною відповіддю, оскільки існує більш обґрунтоване пояснення.

Ось основні моменти цієї відповіді.

1. У пустелі ізраїльтяни прожили понад 40 років у міцних наметах, а не в поспішно збудованих хатинах, про що свідчать Вихід 16:16; 33:8 та Числа 11:10, а також показує Ісус Навин 7:22.

2. Ще в Єгипті, як свідчить Вихід 12:7, 22–23, вони жили в будинках (хатинах), оскільки під час Пасхи всі вони мали нанести кров на одвірки своїх будинків.

3. У Вихід 11:4–12:14 сказано, що ізраїльтяни мали лише один день, щоб зібрати речі та підготуватися. Вихід 12:11 нагадує, що їхній відхід відбувся у великому поспіху.

4. Отже, хоча вони споруджували намети в пустелі, вони не мали цих наметів, коли вперше покинули Єгипет.

5. Зверніть увагу, що Левит 23:42–43 згадує не те, що ізраїльтяни жили в кущах понад 40 років, а те, що вони жили в кущах у той час, коли їх вивели з Єгипту.

6. Людині легко було б не помітити цю різницю між життям у наметах понад 40 років і життям у кущах спочатку, якщо тільки вона не писала про те, що пережила на власному досвіді.

Питання: Чому в Левит 24:3 Бог хотів, щоб лампа з оливковою олією горіла безперервно вдень і вночі, навіть коли ніхто її не бачить?

Відповідь: Люди все одно знали б, що вона ніколи не гасла. Можливо, це мало символізувати, що Бог ніколи не спить, Він ніколи не перестає спостерігати за світом і ніколи не перестає піклуватися про нас.

Питання: Чи було занадто суворим покаранням у Левіті 24:10-22 закидання камінням до смерті сина, який зневажив Бога?

Відповідь: Ні. Це було не просто нецензурне слово, а богохульство проти святого імені Бога з прокляттям. Це було навіть більше, ніж просто вживання імені Бога всує, а саме непокора Божому закону за умов теократичного правління. Звичайно, сьогодні ми не живемо за таким правлінням, і якщо хтось зробить щось подібне, ми не повинні намагатися заподіяти йому шкоду.

Питання: Чому в Левит 25:35 та Вихід 22:25 не дозволялося стягувати відсотки зі своїх співвітчизників, якщо ж у Второзаконня 23:20 дозволялося стягувати відсотки з іноземців?

Відповідь: Повторення Закону 23:20 показує, що стягування відсотків з іноземців є допустимим з комерційних міркувань. Однак благочестива людина все одно не стягувала б надмірних відсотків, згідно з Приповістями 28:8 та Єзекіїлем 18:8. Тим не менш, допомога другові чи співвітчизнику-ізраїльтянину не повинна надаватися з комерційних міркувань. Їм було наказано допомагати бідним ізраїльтянам, а не ухилятися від своїх обов’язків, заробляючи натомість гроші на позиках бідним.

Питання: У Левит 25:35 та Вихід 22:25 сказано, що вони могли стягувати відсотки з іноземців, але не зі свого народу. Чи не суперечить це багатьом віршам, які стверджують, що певні закони мали бути однаковими для ізраїльтян та іноземців?

Відповідь: Наведені нижче вірші показують, що значна частина релігійного та цивільного права була однаковою як для корінних ізраїльтян, так і для неізраїльтян. Однак жоден вірш не говорить про те, що закони щодо позичання грошей мали бути однаковими. Ось усі відповідні вірші.

Вихід 12:49 та Числа 9:14 говорять про закони щодо Пасхи для неізраїльтян, які добровільно бажають святкувати Пасху.

У Левит 24:16 та Числа 15:29-30 сказано, що закони щодо обрядових гріхів і богохульства однакові.

Левит 16:29 стосується законів про суботу. Ізраїльтяни опинилися б у невигідному становищі на ринку, якби чужинці могли торгувати в суботу, а благочестиві ізраїльтяни — ні.

У Левит 19:33 сказано, що вони не повинні знущатися з чужинців-неізраїльтян на своїй землі.

У Левит 24:22 сказано, що закони щодо вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень мають бути однаковими як для корінних жителів, так і для іноземців.

Питання: Чому Левит 25:46 та Вихід 21:2-21 виправдовують рабство?

Відповідь: Рабство в Біблії було схожим на службу за договором. Усі єврейські раби мали бути звільнені кожні сім років, як зазначено у Вихід 21:2-5. Коли раба звільняли, колишній господар мав щедро забезпечити його чи її з того, що мав сам, згідно з Повторенням Закону 15:13-15. Єдиним винятком щодо звільнення єврейського раба був випадок, коли раб любив господаря настільки, що вирішував залишитися рабом на все життя (Вихід 21:5-6). Однак євреї не завжди звільняли своїх рабів, як показує Єремія 34:8-22; Бог дорікнув їм за це. Рабами ставали:

Злодії, які не могли відшкодувати збитки (Вихід 22:3)

Жінки, яких батьки продавали як наложниць (Вихід 21:7-11)

Люди, які продавали себе в рабство, якщо голодували

Питання: У Левит 26:30, чи Бог зневажав Ізраїль, чи вони були зіницею Його ока в Захарії 2:8, і чи не зневажав Він їх у Левит 26:44?

Відповідь: Бог вважав обраних ізраїльтян дорогоцінними в Своїх очах, як зіницю ока. А неслухняних ізраїльтян, які відкинули Божий закон, Бог вважав огидними та нікчемними (Єремія 2:5; 12:8). Подібно до цього, Христос помер як спокутна жертва за весь світ (1 Івана 2:2), але тим, хто відкидає Христа, Бог не соромиться відкрито говорити про міру Свого гніву. Див. книгу «Коли критики запитують», с. 94, для більш детального пояснення цієї відповіді.

Питання: Чи показує Левит 27:1-8, що чоловіки цінніші за жінок?

Відповідь: Ні. Буття 1:27 показує, що і чоловіки, і жінки створені за образом Божим, а Галатів 3:26–28 показує, що чоловіки й жінки, євреї й неєвреї — всі однаково цінні як сини Божі. Але Левит 27:1–8 показує, що в ті часи чоловіки мали вищу економічну вартість, ніж жінки чи діти.

Левит 27:1-8 стосується обітниці присвятити Господу грошовий еквівалент чогось. Так, наприклад, вартість чоловіка старше шістдесяти років була меншою, ніж вартість жінки молодше шістдесяти років.

Питання: Чи санкціонує присвячення людей Господу для знищення, про що йдеться в Левит 27:28-29, людські жертвоприношення?

Відповідь: Ні, оскільки страта не є людським жертвопринесенням. Вбивство вбивць та інших злочинців здійснювалося тому, що Бог наказав це для підтримання порядку. Контекст Левиту 23–27 стосується законів і не має нічого спільного з будь-якими жертвопринесеннями тварин, а тим більше з людськими жертвопринесеннями. Біблія ніколи не схвалює нічого, що нагадує людські жертвопринесення, за двома винятками. Бог випробував Авраама, щоб побачити, чи принесе він в жертву Ісаака, хоча людського жертвопринесення не відбулося, а Ісус добровільно помер за нас.

Питання: Чи повинні християни сьогодні платити десятину, як зазначено в Левит 27:30–33, Числа 18:21–32; Второзаконня 12:5–14; 14:22–29; 26:12–15 та Малахія 3:10?

Відповідь: Ні. Ми й сьогодні маємо робити матеріальні пожертви на Божу справу (2 Коринтян 8–9). Однак це не є точною десятою частиною, оскільки в Римлянам 7:6 сказано: «Але тепер, померши для того, що нас зв’язувало, ми звільнилися від Закону, щоб служити за новим способом Духа, а не за старим способом писаного закону» (BSB).

Усе наше життя має бути присвячене Богу, щоб ми могли давати більше, ніж десятину. Але оскільки Старий Завіт передбачав десятину, а ми маємо вищий стандарт, ніж Старий Завіт, можна сказати, що десятина визначає нижню межу щедрості. Проте у 2 Коринтян 9:7 сказано, що ми маємо давати з радістю, а не з примусу.

Питання: Як ми можемо знати з творів Філона Єврея, що те, що ми маємо в Книзі Левіта, є тим, що було спочатку написано?

Відповідь: Як християни, ми віримо, що Старий Завіт, який підтвердив Христос, є тим Старим Завітом, який ми повинні мати. До речі, у Корані мусульман у сурі 5:46 сказано, що Ісусу було дано Тору. У нас є ранні рукописи часів Христа, про що йдеться в наступному питанні. Однак існує ще один ланцюг доказів. Філон Олександрійський був єврейським вченим, який жив з 15/20 р. до н. е. до 50 р. н. е. Він писав грецькою мовою, але цікаво, що його грецькі цитати зі Старого Завіту більш точно збігаються з єврейським масоретським текстом, ніж з грецькою Септуагінтою. Він дуже детально розбирав значення різних віршів. Ось вірші з книги Левіт, на які він посилався:

1:3, 9, 13; 2:1, 11, 13; 3:12, 16, 17; 4:22, 31; 5:2, 4, 5, 20, 21; 6:9, 13, 20; 7:5, 34; 8:29–36; 9:1–14, 24; 10:1–3, 6, 8, 9, 16; 11:3, 4, 9, 10, 20–22, 42, 43; 13:3, 11, 12, 14; 14:35, 36; 15:31; 16:7, 10, 17, 20; 17:11; 18:1, 6, 7; 19:13, 4, 9, 11, 13, 14, 16, 23–25, 32, 35, 36; 20:18; 21:11, 17; 22:4, 6, 10, 12; 23:1, 2, 10, 27; 24:2, 15; 25:4, 8, 9, 10, 23, 31; 26:3, 8, 10, 12, 36; 27:3, 32, 33

Див. «Твори Філона: повне та скорочене нове оновлене видання» для отримання додаткової інформації.

Питання: Які ранні автори посилалися на Книгу Левіт?

Відповідь: Донікейські автори, які цитували або згадували вірші з книги Левіт, — це:

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.)

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.)

Мелето/Меліто з Сардів (170–177/180 рр. н. е.) у своєму листі до Онесима включив Книгу Левіт до переліку книг Старого Завіту. Прикметно, що він змінив порядок розташування Книги Чисел та Книги Левіт. «Про Пасху», с. 72. Ця згадка збереглася в «Церковній історії» Євсевія, 4.26.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) процитував половину вірша

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.)

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «…коли через Мойсея в Левитіку складався священицький закон, ми бачимо, що там це було передбачено…» «Відповідь євреям», розд. 5, с. 156

Оріген (225–254 рр. н. е.)

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.)

Анатолій Олександрійський (270–280 рр. н. е.)

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.)

Методій Олімпський і Патарський (270–311/312 рр. н. е.)

Після Нікейського собору інші автори також посилалися на Книгу Левит.

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Старого Завіту. Зокрема, він аналізує «Буття», «Вихід», «Левит», «Числа», «Повторення Закону», Тору, «Йова», «Ісуса, сина Наве [Йошуа]», «Суддів», «Рут», «Самуїла», «Царів» (2 книги), дванадцять пророків: Осію, Йоіла, Амоса, Овадію, Йону, Міхея, Нахума, Авакума, Софонії, Аггея, Захарії, Малахії, Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Естер, Езри, Неємії. Лист 53, розд. 7–8, с. 99–101.

Питання: Які найдавніші рукописи книги Левіт збереглися до наших днів?

Відповідь: Сувої Мертвого моря: (250 р. до н. е. і пізніше) 13 примірників згідно з книгою «Сувої Мертвого моря сьогодні», с. 30, та «Енциклопедією сувоїв Мертвого моря», т. 1, с. 488. У книзі «Перекладені сувої Мертвого моря: Кумранські тексти англійською мовою», 2-ге вид., зафіксовано щонайменше 12 оригіналів. У «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 436–438) зазначено, що існує 8 копій. Згідно з книгою «Перекладені Сувої Мертвого моря: Кумранські тексти англійською мовою» (2-ге вид., с. 474), фрагмент 4Q17, що містить текст від «Виходу» 38 до «Левіта» 2, датований 250 р. до н. е. Його зміст майже ідентичний масоретському тексту. Ці копії позначаються як:

1Q3 містить 21 фрагмент, які походять із 3 або 4 оригінальних рукописів.

2Q5 (Левіт 11:22–29 палео-івритом)

4Q23 — Левіт 26:2–16 грецькою мовою (150–1 р. до н. е., судячи з раннього офіційного почерку часів Хасмонеїв) (15 текстових відмінностей від Септуагінти)

4Q24 містить 30 фрагментів, але всі вони, ймовірно, походять з одного й того ж оригіналу. I століття до н. е.

4Q25: збереглося лише 6 або 9 фрагментів із розділів 1, 3–5, 8.

4Q26 містить чотири фрагменти (30 р. до н. е. — 20 р. н. е., ранній геродіанський шрифт)

4Q26a — дев’ять фрагментів із розділів 3, 19–22

4Q26b — один фрагмент із Левіта 7:19–26

4Q119 (Септуагінта)

4Q120 (Септуагінта)

6Q2 (Книга Левіт 8)

11Q1

11Q2 містить два фрагменти, які, ймовірно, походять з одного й того ж оригіналу. (фрагменти з розділів 7–10, 14–15, 25) (близько 50 р. н. е., судячи з «пізнього геродіанського почерку»)

Септуагінта з Сувоїв Мертвого моря: У «Біблійному словнику Вікліфа» (The Wycliffe Bible Dictionary), с. 436–438, зазначено, що найдавнішим відомим існуючим примірником Септуагінти є текст Левіта з печери № 4 Сувоїв Мертвого моря; він датований 100 р. до н. е.

Загалом у Сувоях Мертвого моря збереглися 487 із 859 віршів Книги Левіт (56,7 %).

Лев. 1:1–17; 2:1–16; 3:1–14, 16–17; 4:1–8, 12–14, 18–19, 23–28, 30; 5:6, 8–10, 12–13, 16–24; 6:немає; 7:19–26; 8:12–13, 26–28, 31, 33–34; 9:1–10, 12–13, 15, 22–24; 10:1–2, 9–20; 11:1–40; 12:немає; 13:3–9, 32–33, 39–43, 58–59; 14:16–34, 40–57; 15:1–5, 10–11, 19–24; 16:1–15, 15–29, 34; 17:1–11; 18:16–21, 27–30; 19:1–8, 30–37; 20:1–6, 20–24, 27; 21:1–4, 6–12, 17–24; 22:1–33; 23:1-8, 10-29, 40; 24:2-23; 25:28-36, 45-49, 51-52; 26:2-33; 27:5-22, 30-31? Див. «Значення Сувоїв Мертвого моря», с. 423, для отримання більш детальної інформації.

У Масаді збереглося два примірники книги Левіт:

Mas1a (Книга Левіт 4:3–9) (50–1 р. до н. е.)

Mas1b — 45 фрагментів Левіта 8:31–11:40 (25–75 рр. н. е.) (ідентичні масоретському тексту).

Серед Сувоїв Мертвого моря було знайдено арамейські переклади Книги Левіт, так звані таргуми, зокрема 4Q156. Два невеликі арамейські фрагменти датуються II століттям до н. е.

Грецькі рукописи включають Ватиканус (325–350 рр. н. е.) (уся книга Левіт) та Александрінус (бл. 450 р. н. е.) (уся книга Левіт). Див. «Загальне введення до Біблії», с. 391–394.

Синайський кодекс (340–350 рр. н. е.) містить Книгу Левіт 20:27–22:30.

Самаряни створили власну копію Тори у II столітті до н. е., хоча найдавніші збережені самарянські копії датуються Середньовіччям. «Сувої Мертвого моря сьогодні», с. 125–126.

Сирійський переклад Септуагінти був зроблений єпископом Павлом з Телли (616–617 рр. н. е.), який зберігся до наших днів, згідно з книгою «Рукописи грецької Біблії», с. 35 (примітка).

Ранні церковні автори визнавали Книгу Левит частиною Біблії.

Питання: Які існують розбіжності в перекладі книги Левіт між гебрейським оригіналом та грецькою Септуагінтою?

Відповідь: Ось декілька з них, але спочатку розглянемо деякі загальні питання, пов’язані з перекладом.

Єврейський масоретський текст Грецька Септуагінта

тощо

Книга Левіт налічує загалом 859 віршів. Нижче наведено кілька уривків віршів із варіаціями в рукописах. Цей перелік не охоплює всю Книгу Левіт, а зосереджується переважно на розділах 16–18. Якщо не вказано інше, перша фраза — це масоретський текст (MT), а друга — Септуагінта (LXX).

Лев. 1:16 «урожай» та його «*». Незрозуміло, чи «*» означає «вміст», «пір’я» чи інше слово.

Лев. 3:1–11, судячи з усього, відсутні в 4Q24

Лев. 4:7 «виллє» проти «виллє» — помилка в тексті Масади Mas1a

Лев. 4:19 «широкий хвіст, те, що покриває, та нирки» проти «широкий хвіст, жир, що покриває нутрощі, дві нирки та жир на них» (примітка до NRSV)

Лев. 7:21 «огидна річ» проти «річ, що роїться»

Лев. 7:29-38 відсутні в Септуагінті.

Лев. 9:19 «широкий хвіст, те, що покриває, та нирки» проти «їх» (Септуагінта)

Лев. 11:13-19 «гриф» (21 птах) проти відсутнього (20 птахів) у Септуагінті та Самарійському П’ятикнижжі

Лев. 11:26 «має копита і не пережовує жуйку» проти «має копита і пережовує жуйку» (Септуагінта, 2Q5)

Лев. 14:24: первісний переписувач пропустив цей вірш, і його було додано над рядком у 4Q23.

Лев. 14:45: первісний переписувач пропустив цей вірш, і його було додано над рядком у 4Q23.

Лев. 14:31 «наскільки людина може» проти «що людина може собі дозволити, одне» у Септуагінті та сирійських перекладах. (Примітка до NRSV)

Лев. 15:31 «відокремити синів / дітей Ізраїля від їхньої нечистоти» проти «змусити дітей / синів Ізраїля остерігатися своїх нечистот»

Лев. 16:1 У Септуагінті після слів «помер» додано: «принісши чужий вогонь»

Лев. 16:10 2 рази «козел відпущення» проти «повне вилучення»

Лев. 16:12 «кадило» проти «ароматне кадило»

Лев. 16:13 «Свідчення» проти «Скриньки Свідчення»

Лев. 16:20 «коли він закінчить» проти «він закінчить»

Лев. 16:25 «він спалить як кадило жир жертви за гріх» проти «він принесе жир як жертву за гріх»

Лев. 16:34 «І він зробив так, як наказав Єгова Мойсею» проти «як наказав Господь Мойсею»

Лев. 17:2 «Аарону та його синам, і…» (Масоретський текст, Самаритянський П’ятикнижжя) проти «Аарону та…» (11Q2)

Лев. 17:3 «з Ізраїлю» проти «з Ізраїлю або з чужинців/прибульців, що перебувають/мешкають серед вас»

Лев. 17:3 відсутнє (MT) проти «що перебувають в Ізраїлі» (4Q26) проти «що перебувають серед вас» (Септуагінта)

Лев. 17:4 «як жертву Єгові, перед скинією Єгови» проти «щоб принести її як дар Господу (kuriou) перед скинією Господа»

Лев. 17:6 «Спаліть жир як кадило для приємного запаху» проти «принесіть жир як приємний запах»

Лев. 17:7 «приносять свої жертви козлам» проти «жертви марним [богам]»

Лев. 17:8 «чужинці, що перебувають серед вас» проти «сини прозелітів, що мешкають серед вас»

Лев. 18:5 «Я — Єгова» проти «Я — Господь (Кур’ю) — Бог ваш»

Лев. 18:11 «дочка дружини твого батька, народжена твоїм батьком, вона — твоя сестра» проти «дочка дружини твого батька; вона — твоя сестра по тому самому батькові»

Лев. 18:14 «вона є твоєю тіткою» проти «вона є твоєю родичкою»

Лев. 18:17 «є плоттю» проти «є твоєю плоттю» (Септуагінта)

Лев. 18:21 «принесіть їх у жертву Молеху» проти «служіть правителю» [можливо, перекладачі Септуагінти не знали, як перекласти ім’я ідола «Молех» грецькою мовою]

Лев. 18:21 «оскверняєте ім’я вашого Бога» проти «оскверняєте моє святе ім’я»

Лев. 18:23 2 рази «тварина» проти «чотиринога»

Лев. 18:23 «ганебне змішання» проти «мерзота»

Лев. 18:25 «Я покараю його за його беззаконня, і земля вивергне своїх мешканців» проти «Я відплатив їм за їхнє беззаконня через це, і земля обурюється на тих, хто мешкає на ній».

Лев. 18:27 «Народ цієї землі вчинив» (Масоретський текст, Самарійський П’ятикнижжя) проти «Ви, народ цієї землі, вчинили [і Він знехтував ними та сказав вам: y] успадкуєте їхню ла’н’». (11Q2)

Лев. 18:28 «вивергати» проти «страждати»

Лев. 19:2 «Ви — святі» проти «Будьте святі»

Лев. 19:36 «з вух праведних — камені праведності» (Масоретський текст, Септуагінта, Самарійський П’ятикнижжя) проти «камені праведності» 4Q26a

Лев. 22:9 «провина за це і помре в цьому» проти «провина і помре у святилищі» (Вульгата)

Лев. 22:22 «Або бородавка, або екзема, або вологий шкірний висип» (Масоретський текст, Самарійський П’ятикнижжя) проти «Або вологий шкірний висип, або екзема, або бородавка» (11Q2)

Лев. 26:31 «ваше святилище» проти «ваші святилища» (Самаритянський П’ятикнижжя) (The Anchor Bible Dictionary, т. 5)

Бібліографія до цього питання: переклад з івриту взято з «Literal Translation» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «The Septuagint: Greek and English». Також використовувалися «The Expositor’s Bible Commentary», «The Anchor Bible Dictionary», т. 5, та примітки в Бібліях NASB, NIV, NKJV і NRSV.