< Запитання щодо Біблії з Євангелія від Марка

Питання, що стосуються більш ніж одного Євангелія, розглядаються в тому Євангелії, де вони з’являються вперше, або ж у розділі «Євангелія».

Питання: Які особливості притаманні Євангелію від Марка?

Відповідь: Євангеліє від Марка — це Євангеліє дії. Марк часто вживає слово «негайно». Воно підкреслює образ Христа-слуги. Він зцілював, годував, виганяв демонів і віддав своє життя як викуп за багатьох. У Євангелії від Марка записано тринадцять чудес. Христос є надією для простих людей. Ключовим уривком є Марка 10:45.

Що стосується мови, то деякі вбачають подібність у словах Петра та Марка. Марк, власне, був перекладачем Петра. Марк має найпростіший словниковий запас серед євангелій.

Що стосується подібностей, то приблизно 90 % віршів у Євангелії від Марка мають певні паралелі в Євангелії від Матвія.

Що стосується фальшивих релігій, то Марка 1:9-11, а також Матвія 3:16-17 є хорошими уривками, щоб показати п’ятидесятникам-однобожникам, що Отець, Син і Дух не є ідентичними або просто трьома «способами існування» однієї особи.

Питання: Що ми знаємо про Марка як про людину з Євангелія від Марка?

Відповідь: Марк був перекладачем Петра, тож Євангеліє від Марка в певному сенсі можна назвати «Євангелієм від Петра». Однак сам Марк, ймовірно, був очевидцем подій, і ми маємо підстави бути в цьому впевненими, спираючись на деталь, яку ніхто інший не помітив би. У Марка 14:51 йдеться про юнака в Гефсиманському саду, який втік голим. Ранні християни також визнавали, що Марк був автором цього Євангелія.

У Євангелії від Марка міститься більше латинських слів, ніж в інших Євангеліях, таких як census, denarius, legion та praetorium. Марк — це латинське ім’я, а Іван — єврейське. У «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (с. 99) зазначено, що в Марка 5:9; 6:27; 12:15, 42; 15:16, 39 замість грецьких відповідників використовувалися латинські терміни. У двох фразах — у Марка 3:6 та 14:65 — Марк використовує латинську, а не грецьку конструкцію, ніби латина була його рідною мовою, а грецьку він вивчив пізніше. У Марка 6:48 та 13:35 вживається римський час. Арамейські вирази перекладені на грецьку мову в Марка 3:17; 5:41; 7:11, 34; 9:43; 10:46; 14:36; 15:22, 34.

Питання: Чому в Євангелії від Марка немає родовіду, як у Матвія та Луки?

Відповідь: Мета Марка при написанні, здається, дещо відрізняється від мети Матвія та Луки.

Євангеліє від Матвія написане більше для євреїв, які надавали великого значення родоводу, і Матвій підкреслює, що Христос є Царем, а родовід є важливим для царів.

Марк підкреслює, що Христос був слугою, і акцентує увагу на Його діях та служінні.

Лука наголошував на людській природі Ісуса, і його Євангеліє, безсумнівно, було написане більше для грецької аудиторії. У Луки записано найбільше притч.

Іоанн підкреслює, що Ісус є Богом, і зосереджується на семи чудесах, які звершив Ісус.

П: Марк, використовуючи слово «негайно», створює враження, що служіння Ісуса тривало лише кілька місяців — від збирання зерна під час жнив у 2-му розділі до Пасхи в 11-му розділі. «Ісус, перерваний», с. 42

Відповідь: Я прочитав усю християнську донікейську літературу, за винятком двох книг, а також значну частину збереженої гностичної та ебіонітської літератури, і не знайшов жодного донікейського автора — ні християнина, ні гностика, — який би вважав, що Марко вказував на те, ніби служіння Ісуса тривало лише кілька місяців. Вчені повинні бути обережними, щоб не вкладати власні новаторські теорії в стародавні писання. Я впевнений, що різні люди можуть знайти в Біблії найрізноманітніші враження, якщо достатньо постараються.

Питання: Чи доповнює Марк у Мк 1:2 текст з Мал 3:1?

Відповідь: Марк перефразував Малахію безпосередньо перед тим, як звернутися до Ісаї.

У Масоретському тексті Малахія 3:1 звучить так: «Ось Я посилаю Свого посланця, і він підготує шлях переді Мною…» (Дослівний переклад Гріна)

У Септуагінті Малахія 3:1 звучить так: «Ось Я посилаю Свого посланця, і він огляне шлях переді Мною…» (Сер Ланселот К.Л. Брентон)

У Марка 1:2 сказано: «Ось, Я посилаю Свого посланця перед Твоїм обличчям, який підготує Твій шлях перед Тобою» (Дослівний переклад Гріна). Зверніть увагу на додавання слів «перед Твоїм обличчям» та «Твій/Ти» замість «мій/Мене».

У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Марк змінив займенники, що в даному випадку не змінює змісту.

2. Оскільки «переді мною» є останнім виразом, додавання «перед Твоїм обличчям» для повторного наголосу також не змінює змісту.

Питання: У Мк 1:2 сказано «у пророків» чи «у пророка Ісаї»?

Відповідь: Тут існує варіант рукопису.

Фраза «у пророків» міститься в таких рукописах: Олександрійському, Сирійському, Бохайрському коптському, Вірменському, Ефіопському, Іринеївському та інших. Найголовніше, що візантійський лекціонарій стверджує те саме.

«У пророка Ісаї» або «В Ісаї, пророка» зустрічається в більшості інших рукописів, зокрема в Сінайському, Ватиканському, сахідському коптському, готичному, Беза-Кантерберійському тощо, де згадується Ісая. У грецькому Новому Завіті (Аланд та ін., 3-тє видання) цій варіації присвоєно ступінь невизначеності «А», що означає: «текст практично напевно» містить згадку про Ісаю.

Це цікавий випадок, коли «Textus Receptus» відхиляється від візантійської групи текстів, проте КJV та NKJV дотримуються «Textus Receptus».

Питання: Чи Ісая сказав усе це в Мк 1:2?

Відповідь: Ні, це перелік трьох пророцтв (Вихід 23:20 (LXX), Малахія 3:1 (Масоретський текст) та Ісая 40:3 (LXX)). У «Коментарі до Біблії: Новий Завіт» (с. 102) зазначено, що це відображає поширену практику цитування кількох уривків, об’єднаних спільною темою. Кожне пророцтво поєднує надію на прихід попередника з попередженням про наслідки непокори. Це називається «ланцюгом свідчень».

Питання: У Марка 1:2, у чому полягають відмінності між цими віршами Старого Завіту в Масоретському тексті та перекладі Септуагінти (LXX)?

Відповідь: Марка 1:2 — це ланцюг свідчень (який також називають об’єднанням) із трьох віршів.

У Масоретському тексті Вихід 23:20 сказано: «Ось, Я пошлю перед тобою ангела, щоб він охороняв тебе на шляху й привів тебе до місця, яке Я приготував». У перекладі Септуагінти (LXX) сказано: «І ось, Я пошлю Свого ангела перед тобою, щоб він привів тебе до землі, яку Я приготував для тебе».

У Масоретському тексті Малахія 3:1 сказано: «розчистіть шлях», тоді як у перекладі Септуагінти (LXX) сказано: «огляньте шлях».

У Масоретському тексті Ісаї 40:3 сказано: «той, хто кличе… прокладіть у пустелі велику дорогу». У перекладі Септуагінти (LXX) сказано: «той, хто кличе… вирівняйте стежки».

Переклад з івриту взято з «Дослівного перекладу» Джея П. Гріна. Переклад Септуагінти взято з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «Септуагінта: грецька та англійська».

Питання: Що саме мається на увазі під «відпущенням гріхів» у Марка 1:4?

Відповідь: Прощення гріхів — це те саме, що й відпущення гріхів. До часів Ісуса ізраїльтяни неодноразово здійснювали ритуальні обмивання для очищення. У Єрусалимі було багато «мікв» — це були обрядові басейни для обмивання. Євреї також проводили одноразові «хрещення» новонавернених язичників, щоб змити їхню язичницьку нечистоту. Водне хрещення — це те, що ми робимо як знак нашого спасіння. Воно також є запорукою чистої совісті перед Богом (1 Петра 3:21).

Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 404–406.

Питання: У Марка 1:4, 9 та Луки 3:3, оскільки хрещення було для прощення гріхів, чому ж Ісус прийняв хрещення, якщо, згідно з Посланням до Євреїв 4:15; 2 Коринтян 5:21, Івана 8:46 та 1 Петра 1:19, Він був безгрішним?

Відповідь: Очевидно, Іоанн Хреститель мав на думці те саме запитання, коли в Матвія 3:14 запитав Ісуса, чому Він хреститься. Ісус натякнув на відповідь у Матвія 3:15–16. Ісус не сказав, що Він Сам хрестився для прощення, але сказав, що це було для того, щоб «виконати всю праведність». Ми маємо наслідувати приклад Христа, а Христос хрестився.

Питання: У Марка 1:5 сказано, що вся Юдея вийшла подивитися на Івана. Чи означає це, що вийшли всі?

Відповідь: Ні. Там не сказано про кожну окрему людину, а мається на увазі, що багато людей з усіх куточків Юдеї вийшли подивитися на Івана.

Питання: Як у Марка 1:8 Ісус хрестить Святим Духом?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Коли людина кається і вірить у Христа, вона відроджується у Христі й хреститься Святим Духом.

2. Тоді Святий Дух живе в ній.

3. Усі християни мають Святого Духа. (Рим. 8:10, 11, 15)

4. Отримання Святого Духа відбувається до водного хрещення, як показує Дії 10:44–48.

П: У Марка 1:10 Святий Дух зійшов з Неба у вигляді голуба. Чи свідчить це про те, що Святий Дух не є особою, як можуть вважати Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Здатність з’являтися у вигляді голуба жодним чином не обмежує розум, емоції чи інші риси Святого Духа. Так само в Старому Завіті те, що Бог з’явився у вигляді палаючого куща, жодним чином не применшувало Бога.

Питання: Чому, як зазначено в Марка 1:12, Святий Дух послав Ісуса в пустелю, щоб Він зазнав спокус?

Відповідь: Писання про це не згадує. Можливо, це потрібно було зробити, перш ніж Ісус міг розпочати Своє служіння. Якщо ви християнин, чи є у вас спокуси, над якими вам потрібно постійно перемагати, перш ніж Бог зможе використовувати вас у більшій мірі?

Питання: У Мк. 1:14, чи «Євангеліє Царства Божого» — це те саме, що й «Євангеліє Христа»?

Відповідь: Так, за винятком того, що на той час Ісус ще не проповідував про Свою смерть, воскресіння та Друге пришестя. Отже, те, що Ісус проповідував тут, було частиною Його остаточного послання.

Питання: Чому в Марка 1:14-15 Марк розпочав із галілейського служіння, пропустивши перше юдейське служіння, описане в Івана 1:1-4:54?

Відповідь: Ісус розпочав Своє служіння в Галілеї. Події, описані в Івана 1:43–2:12, відбувалися в Галілеї. Події, описані в Івана 2:13–4:3, відбувалися в Юдеї, а в Івана 4:4–42 — у Самарії. Марк не записав ці частини. Хоча Марк не пояснює, чому, можливо, він не був із Ісусом під час раннього служіння і не записав того, що про це сказав Петро.

До речі, Галілея мала лише 30 миль завширшки та 60 миль у довжину. Для порівняння: Галілея трохи більша за штат Род-Айленд (37 миль завширшки та 48 миль у довжину) та Люксембург (35 миль завширшки та 57 миль у довжину).

Питання: Як у Марка 1:15 Царство Боже могло бути «близько»?

Відповідь: Царство Боже було близько, воно є тут, у нас, і воно прийде.

Було близько: Ісус є Царем царів, і там, де Він є, можна сказати, що Царство Боже близько.
Є тут, у нас: Царство Боже сьогодні перебуває всередині віруючих. Однак воно ще не з’явилося на землі у будь-якій видимій формі. Людина, яка вірить у Христа, стала громадянином Царства Божого.

Прийде: Царство Боже не буде видимо втілено в цьому світі, доки Месія не прийде знову і не встановить Своє царство на землі.

Питання: У Мк 1:16-18, у чому подібність між наверненням учнів та риболовлею?

Відповідь: І те, й інше — це мистецтво. І те, й інше вимагає терпіння, майстерності, розсудливості, наполегливості та спокою. Спокій означає відійти на другий план, а Христа поставити на перший.

Питання: У Мк 1:16-45, які п’ять заяв про владу зробив Ісус у 1-му розділі Євангелія від Марка?

Відповідь: Ось п’ять способів, якими Ісус тут підтвердив Свою владу.

Мк 1:16-20 Ісус заявляє про свою владу покликати людей бути Його учнями.

Мк 1:21-22 Ісус заявляє про свою владу у своєму вченні.

Мк 1:23-28 Ісус заявляє про свою владу над нечистими духами.

Мк 1:29-34 Ісус заявляє про свою владу над хворобами, як над лихоманкою, так і над хворобами загалом

Мк 1:39-45 Ісус заявляє про Свою владу саме над проказою.

Питання: У Євангелії від Марка ми бачимо, що Ісус тримав Свою месіанську сутність у таємниці (Мк 1:24; 1:34; 5:43; 8:30; 9:9), але в інших Євангеліях Він, як правило, відкрито привертає увагу людей до Себе як до Сина Божого — своїми словами чи вчинками. Чому?

Відповідь: На початку Свого служіння серед євреїв Ісус представляв Себе як того, хто творив Божі діла, а згодом — як Месію, Сина Божого. Ця початкова скритність притаманна не лише Євангелію від Марка; так само в Матвія 5:1–11:24 ви не знайдете жодних згадок про те, що Він є Месією чи Сином Божим. Після вбивства Івана Хрестителя Ісус починає відкривати більше про Себе, починаючи з Матвія 11:27. У Луки 6:5 Ісус стверджував, що Він є Господом суботи, але не йшов далі, доки Отець не звершив чудо преображення в Луки 9. Звичайно, до того часу, як Ісус запитав Симона Петра, ким, на думку людей, є Ісус, Він став більш прямим.

Питання: Чому в Марка 1:24 демони публічно визнали Ісуса?

Відповідь: Писання про це не згадує. Можливо, вони хотіли занадто рано розкрити таємницю Ісуса як Месії, але це не дуже ймовірна причина. Більш імовірно, що вони сподівалися: якщо визнають Ісуса, Він, можливо, залишить демонів у спокої, щоб ті могли й надалі перебувати в людях. Можливо, саме таким було міркування демонів , або, з іншого боку, демони не завжди діють раціонально.

Питання: У Марка 1:24–26 — у тому чоловікові був один демон чи багато?

Відповідь: Може бути по-різному. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Коли в Марка 1:24 вживається слово «ми», це може стосуватися кількох демонів, одного демона та чоловіка, або кількох особистостей у чоловікові, або одного демона.

2. У Марка 1:25-26 Ісус звертався до демона лише як до одного.

3. Демон міг бути лише одним, але видавав себе за багатьох.

4. Ніщо не вказує на те, що демон обов’язково має бути окремою істотою, як тварина. Ніщо в Писанні не забороняє деяким демонам бути подібними до рослин або клітин, що діляться, хоча Писання мовчить щодо цих припущень.

Питання: Чому в Мк 1:34, 3:11-12, Лк 4:34-35 та Лк 4:41 Ісус не дозволив демонам говорити?

Відповідь: Усі ці випадки трапилися на початку служіння Ісуса. У Марка 1:34 сказано, що це сталося тому, що демони знали, ким був Ісус. Чоловікові, якого зцілили на початку служіння Ісуса, було наказано нікому не розповідати про це (Марка 1:44-45). Коли Петро визнав, що Ісус є Христом, Ісус наказав тоді учням нікому про це не розповідати (Мт. 16:20; Мк. 8:30). Отже, ймовірною причиною було те, що Ісус ще не хотів, щоб проголошувалося, що Він є Месією. Він хотів, щоб люди бачили Його життя, вчення та чудеса і мали час самостійно прийняти рішення.

Див. книгу «Складні вислови Біблії», с. 406–408, щоб дізнатися більше про те, чому Ісус хотів, щоб це на той час залишалося таємницею.

Питання: У Марка 1:37 сказано, що «всі» шукали Ісуса. Чи справді кожна людина шукала саме Його?

Відповідь: Майже кожна людина в найближчих околицях з тієї чи іншої причини шукала Ісуса. На жаль, це не означає, що всі шукали спасіння від Ісуса. Багато хто, можливо, просто шукав Ісуса заради гострих відчуттів від споглядання чуда.

Питання: Чому в Марка 1:38 Ісус не залишався на одному місці дуже довго?

Відповідь: Очевидно, Ісус не розраховував на те, що повторення приверне людей до Нього. Як тільки люди отримували достатньо інформації, щоб прийняти рішення щодо Нього, Ісус переходив до інших, які ще не бачили Його.

Питання: Які сумніви мав прокажений у Мк 1:40-41?

Відповідь: Прокажений не сумнівався, що Ісус мав Божу силу, щоб зцілити його, але він сумнівався, чи захоче Ісус його зцілити. Деякі скептики сьогодні сумніваються в Божій силі. А інші сумніваються в Божій любові або в тому, що Він хоче піклуватися про нас.

Ісус показав, що особисто піклується про цього чоловіка. Згідно із Законом, людина, яка торкалася прокаженого, ставала нечистою. Ісус не просто промовив слова зцілення прокаженого, а й доторкнувся до нього.

Питання: У Марка 1:40-44, чи був прокажений добрим чи ні?

Відповідь: Прокажений змінився. Він не був ані цілком добрим, ані цілком злим ні до, ні після чуда, але після чуда він змінився. До чуда прокажений смиренно прийшов до Ісуса з вірою, вірячи в силу Христа. Однак, здавалося, прокажений мав сумніви щодо того, чи хоче Ісус його зцілити. З іншого боку, прокажений залишив Ісусу можливість відмовитися, якщо Той не захоче зцілити його саме зараз. Після цього великого чуда прокажений відчув бажання розповісти про це всім. Зазвичай можна було б подумати, що це добре. Але Ісус попросив прокаженого послухатися лише в одному простому питанні: не розповідати всім про це чудо — принаймні поки що. Прокажений не зміг навіть виконати цю одну просту просьбу.

Питання: Чому в Мк 1:44-45 чоловік не послухався Ісуса і розповів усім про своє зцілення?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює, але сьогодні ми бачимо людей, які прагнуть благословень і добра від християнства, але не мають жодного уявлення про послух чи відповідальність. Поза християнством це, можливо, ще більш поширене явище. Дехто вбачає привабливість «Нової ери» та деяких інших духовних рухів у обіцянці духовності без жодних зобов’язань.

Це не був випадок зворотної психології; Ісус не хотів, щоб той чоловік передчасно розповідав про це іншим людям.

Питання: Як у Марка 2:4 їм вдалося зняти дах і опустити чоловіка вниз?

Відповідь: Звичайні будинки в ті часи зазвичай будували з соломи, висушеної глини та трохи дерева. Їм потрібно було лише зняти солому та прокопати висушену глину.

Це, можливо, було соромно як для паралітика, так і для його друзів, але вони, ймовірно, про це не думали — їх турбувало лише те, щоб їхній друг одужав. Чи готові ви були б пролізти крізь дах заради друга?

Питання: Чому в Марка 2:7 книжники дійшли висновку, що Ісус богохульствує, сказавши, що гріхи того чоловіка прощені?

Відповідь: Євреї усвідомлювали, що для прощення та відновлення грішник має попросити прощення в того, кому він заподіяв кривду, а той, кому заподіяли кривду, має його надати. Коли Ісус дарував прощення, Він виступав на місці Бога. Сам по собі «гріх» не був би провиною проти самого Ісуса — хіба що Ісус був Богом.

У Марка 2:8-9, хоча сказати одне так само легко, як і інше, для простої людини зробити одне так само неможливо, як і інше.

Питання: Чи було б у Марка 2:10 богохульством, якби Ісус сказав, що гріхи прощені, якби Він не був Богом?

Відповідь: У цьому контексті — так. Однак пізніше Ісус проголосив Боже прощення для тих, хто кається і звертається до Христа, і ми можемо проголошувати в ім’я Бога те, що проголосив Він. Отже, як протестантам, так і священикам припустимо проголошувати, що гріхи людини прощені, оскільки вони не стверджують, що мають таку владу самі, а проголошують те, що сказав Бог. Звичайно, для деяких слухачів Ісуса це були б важкі слова. Однак іноді Бог дає нам важкі для сприйняття слова, щоб ми могли їх осмислити й прийти до нового, глибшого розуміння того, ким Він є.

Питання: Чи мав Ісус власний дім, як зазначено в Мк 2:15?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Мати Ісуса десь мешкала, а «базою» Ісуса було Капернаум, тож, можливо, Ісус мав там дім.

2. Слово «його» тут, швидше за все, стосується Леві, а не Ісуса, тож мова йде про дім Леві, а не Ісуса.

3. Звичайно, в іншому сенсі Ісус, як Бог, володіє всіма домівками у світі. Однак це не те значення, яке має слово «його» у цьому контексті.

Питання: Чому в Мк 2:17 Ісус сказав, що Він не кличе праведних?

Відповідь: Ісус не виключав жодної людини, як показує Римлянам 3:3-10, 23-24, оскільки ніхто не був праведним. Ісус мав на увазі, що Він не спасав тих, хто вважав себе настільки праведним, що не потребував Спасителя.

Питання: Чому в Мк. 2:18-20 учні Ісуса не постили?

Відповідь: Багато євреїв постили за звичаєм і традицією, а не з побожності перед Богом, і учні не мали потреби постити з цієї причини. Християни й досі постять, щоб зосередитися на молитвах, а також як ще один спосіб виразити своє скорботу або щирість свого прохання до Бога.

А якщо говорити з гумором, то можна поглянути на будь-якого християнина, якому потрібно скинути кілька фунтів ваги, і побачити людину, яка має такий чудовий потенціал для вираження своїх молитов через піст.

Якщо серйозно, то християни також постять, щоб наблизитися до Бога. Ісус не був проти посту, але оскільки учні вже перебували з Ним, їм на той час не було потреби постити з цією метою.

Питання: Яке значення мають дві притчі про одяг та міхи для вина у Марка 2:21-22 та Матвія 9:16-17?

Відповідь: Фарисеї стверджували, що в цей час слід дотримуватися традиції посту, тоді як Ісус говорив, що Євангеліє є принципово новим явищем.

Зовні іноді нове неможливо пристосувати до старого, бо старе не витримує цього.

Зсередини ж іноді новий зміст не може вміститися в старі форми, не порушивши їх.

Що стосується саме Євангелія, то його не можна просто накласти на те, що ви вже знаєте про Старий Завіт; це не просто перефразування того, що міститься у Старому Завіті, а «таємниця», на яку лише натякали до приходу Христа.

До речі, існує певна невизначеність щодо того, чи «старе» у цих двох притчах означало Старий Завіт, чи Старий Завіт разом із доданими до нього традиціями фарисеїв. Незалежно від того, які єврейські чи інші релігійні традиції може мати людина, Добра Новина — це не те, що можна просто накласти на будь-яку вже існуючу традицію. Нарешті, зберігайте свої серця гнучкими перед Богом; Він, можливо, захоче показати вам нові речі, яких ви не очікуєте.

Питання: Як, згідно з Мк 2:22, організації стають подібними до старих міхів і втрачають здатність пристосовуватися до нового?

Відповідь: Коли вони плутають мету з завданнями. Хоча завдання спочатку могли бути хорошими й відповідати меті, вони можуть застаріти, або можуть з’явитися важливіші завдання. Тоді вони все одно дотримуються початкових завдань заради традиції або щоб дотримуватися процесу. Однак навіть маючи нові, добрі завдання, добрі завдання в хорошому процесі не можуть охопити всіх випадків. Коли організації та люди втрачають гнучкість до адаптації та здатність йти на компроміс у питаннях, що не мають значення, тоді вони можуть втратити свою корисність.

Питання: У Марка 2:23–24 що вважалося б неправильним у зриванні колосків?

Відповідь: У Старому Завіті не сказано, що в цьому було щось неправильне. Однак фарисеї вважали будь-яке збирання зерна, хай навіть найменше, жнивами. Оскільки жнива були працею, вони забороняли це робити в суботу.

Питання: У Мк. 2:26 — чи відбувалося це за часів Авіятара, чи його батька Ахімелеха?

Відповідь: Скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 909) стверджує, що це «фактична помилка», але в цьому випадку він помиляється. Тоді були живі й Авіатар, і Ахімелех, хоча батько Авіатара, Ахімелех, незабаром після цього загинув. Згідно з «Енциклопедією біблійних труднощів» (с. 362), грецький вираз epi Abiathar archiereos тут просто означає «за часів Авіятара, первосвященика». Авіятар не тільки був тоді живий, але й був присутній, коли це сталося. Цей вираз подібний до виразу «за часів Давида, правителя Ізраїлю», хоча Давид став правителем Ізраїлю пізніше.

Підсумовуючи, це сталося за часів Авіятара, який пізніше став первосвящеником. Як підсумовується у книзі «Коли критики запитують» (с. 370): «Це сталося за часів Авіятара, але не під час його перебування на посаді».

Питання: У Мк 2:27 сказано, що субота створена для людини (anthropos у грецькому оригіналі). Чи означає це, що все людство повинно дотримуватися суботи?

Відповідь: Ні, з трьох причин.

1) Навіть якби всьому людству було наказано дотримуватися суботи, після воскресіння Ісуса Новий Завіт у Посланні до Колосян 2:16–17 зазначає, що суботи (а також нові місяці та харчові закони) більше не потрібно дотримуватися. Старий Завіт тепер є застарілим згідно з Посланням до Євреїв 8:13.

2) Навіть у часи Старого Завіту Бог не повідомляв нікому, крім євреїв, що вони мають дотримуватися суботи. Суботи, свята та нові місяці були вічним установленням для Ізраїлю, згідно з 2-ю Книгою Хронік 2:3.

3) У Марка 2:27 слово «anthropos» є лише загальним терміном для позначення чоловіка (або людини). Однак не слід надавати надмірного значення тому, що «anthropos» стосується виключно чоловіків, оскільки жінки також мали дотримуватися суботи. Проте суботу ніколи не було наказано нікому, крім євреїв, бо вона була знаком лише між Богом та Ізраїлем, згідно з Вихід 31:12-13. На небі та й зараз суботній відпочинок з Послання до Євреїв 3-4 (який триває щодня — і зараз, і в майбутньому) для всіх віруючих, згаданих у Посланні до Євреїв, пропонується всім.

Загалом, ми та адвентисти сьомого дня можемо погодитися (або принаймні повинні погодитися) з тим, що:

а) Якби ми були євреями в часи Старого Завіту, ми мали б дотримуватися суботи.

б) Але навіть якби ми були євреями в часи Нового Завіту після воскресіння Христа з мертвих, ми мали б слухатися Павла (а також інших авторів Нового Завіту та Ісуса).

в) Коли Новий Завіт змінює, скасовує або доповнює щось у Старому Завіті, Новий Завіт має першочерговий пріоритет.

г) Нам слід більше турбуватися про те, чого Бог навчав і що заповідав у Біблії, ніж про те, про що Бог не говорив.

Питання: У Марка 3:6, у чому полягає лицемірство фарисеїв та геродіанів (також відомих як садукеї) у цьому уривку?

Відповідь: Можна бути «законним» і водночас залишатися злим (деякі адвокати-криміналісти це знають). У євреїв були закони, що забороняли вбивати тварин у суботу, але оскільки не існувало письмового закону, який забороняв би у суботу планувати вбивство їхнього Месії, вони, мабуть, вважали, що це нормально. Це відбувалося на початку служіння Ісуса, і навіть якщо вони не хотіли визнати Ісуса своїм Месією, вони все одно змовилися вбити людину, яка, з їхньої точки зору, не порушила жодного закону, що заслуговував би на смерть.

Фарисеї мали вперті серця в тому сенсі, що вони вирішили не піддаватися навчанню. Сьогодні люди часто не піддаються навчанню. Іноді це не їхній вибір, але іноді — так.

Оскільки цар Ірод стратив Івана Хрестителя, вони, можливо, сподівалися, що зможуть переконати Ірода вчинити так само з Ісусом.

Питання: Чому в Мк. 3:11–12 Ісус не прийняв правдивого свідчення про Себе, хоча воно походило від демонів? Чи є сьогодні свідчення, яке Бог не приймає?

Відповідь: У відповіді є кілька моментів.

Демони, які привласнюють послання: Коли люди чули, як демони славили Ісуса, то здавалося, ніби вони на Його боці. Після того, як Ісус пішов, люди, можливо, все ще були готові слухати тих демонів, адже, зрештою, вони славили Ісуса. Павло вигнав демона з дівчинки в Діях 16:16-19 з подібної причини. Сьогодні лідери сект часто словесно вшановують Ісуса, але потім навчають речей, які свідчать про те, що вони не вірять у те, чого навчав і що заповідав Ісус.

Бог знає серце: Ісус ніколи не приймав свідчення демонів. Щодо людей, то в 1 Самуїла 16:7 сказано, що люди дивляться на зовнішній вигляд, а Бог дивиться на серце. Бога менше турбують звуки, які ми вимовляємо, ніж те, з яким серцем ми їх вимовляємо. Сьогодні дехто може славити Бога удавано, а не щиро.

Питання: У Марка 3:14, 19, оскільки Ісус призначив дванадцять учнів, як же сталося, що один із них, Юда Іскаріот, згодом зрадив Ісуса?

Відповідь: У Діях 2:23 сказано, що Ісуса було видано на смерть за визначеним задумом і передбаченням Божим. Зрадити Ісуса вирішив сам Юда, але Юда опинився в ситуації, яка дала йому можливість здійснити свій вибір.

Багато людей, можливо, відчули себе зрадженими Ісусом у Євангелії від Івана 13:21. Вони могли тлумачити Його чудеса та заяви так, ніби Він мав силу вигнати римлян, але вирішив цього не робити. Якщо ви вважаєте, що Бог існує для того, щоб служити вашим цілям, рано чи пізно ви, ймовірно, також відчуєте себе зрадженими Богом — доти, доки не усвідомите, що ми тут для того, щоб служити Його цілям, а не навпаки.

Питання: Чому в Євангелії від Марка 3:14-19 Ісус хотів мати дванадцять учнів?

Відповідь: Ми не знаємо напевно, але можемо побачити принаймні три причини.

Щоб вони могли навчатися, перебуваючи поруч із Ним.

Щоб Ісус міг послати їх проповідувати

Щоб вони мали силу зцілювати хворих і виганяти демонів.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Марка 3:14-19 Ісус не обрав ніяких знавців Писання чи людей, які вже проповідували?

В: З-поміж дванадцяти учнів четверо були рибалками, один — митником, а ще один — зелотом. Про інших шістьох ми нічого не знаємо. Але з точки зору світу всі вони здавалися звичайними людьми. Важливо не те, ким ти є, коли приходиш до Христа, а те, ким Христос робить тебе.

Питання: Як у Марка 3:17 слово «боанергес» означає «сини грому»?

Відповідь: Цю кличку вони отримали через свій запальний характер. Слово «боанергес» — це грецька транслітерація арамейського «бенай регеш», що означає «сини гніву». Однак «регеш» і «нергес» не дуже близькі за значенням.

Питання: Що або хто в Мк 3:27 є тут «володіннями сатани»?

Відповідь: Є люди, які перебувають у рабстві сатани. Ніхто не любить, коли хтось зазіхає на те, що, на їхню думку, належить їм, і сатана теж цього не любить. Але ми маємо забирати те, що сатана вважає своїм, і приводити це до Бога.

Питання: Чому в Марка 3:31-35 Ісус згадав тут про свою матір, братів і сестер?

Відповідь: Ісус, безсумнівно, любив і цінував Свою родину, але вона не мала пріоритету над слідуванням за Богом та служінням Ісуса. Його родина подолала близько 30 миль від Назарету до Капернаума, щоб забрати Ісуса, але Ісус не збирався йти з ними. Ми також повинні мати правильне ставлення. Ми повинні слухатися своїх батьків у Господі, але бувають випадки, коли ми маємо не підкорятися прямим наказам батьків або йти всупереч їхнім неявним бажанням, якщо те, чого вони хочуть, не є Божою волею.

Питання: Чи грішив Ісус у Марка 3:31–35, не вшанувавши тут Свою матір?

Відповідь: Ні, бо вони не просили Ісуса перервати проповідь посеред неї, щоб прийти до них саме в той момент, а Ісус знав, що Бог-Отець хоче, щоб Він проповідував саме зараз. У Марка 3:20-21 родина Ісуса вважала, що Він втратив розум. Гіпотетично кажучи, якби Його мати попросила Ісуса назавжди припинити проповідувати , Ісус мусив би не підкоритися цій (гіпотетичній) вказівці, щоб виконати Божу волю.

Питання: Чому в Марка 3:31–35 Йосипа тут не було?

Відповідь: Святе Письмо про це не згадує. Однак церковна традиція стверджує, що Йосип був набагато старшим за Марію і, можливо, на той час уже помер.

Питання: Чому в Мк 4:10-20 Ісус пояснив значення цих притч лише дванадцятьом учням?

Відповідь: Святе Письмо не пояснює, чому натовп не чув усіх пояснень, але Ісус особливо прагнув, щоб його учні не зрозуміли це неправильно. Звісно, кожен із натовпу, хто бажав, міг стати учнем Ісуса й також навчатися від Нього та Дванадцяти.

Так само відбувається й сьогодні. Кожен може почути щось про Євангеліє, але якщо він справді хоче повністю зрозуміти його, йому потрібно вивчати Слово Боже та навчатися разом з іншими християнами.

Але навіть для віруючих це може бути працею — копатися в Писанні, щоб знайти Божий задум. Мабуть, Бог іноді хоче, щоб ми докладали зусиль для пізнання Його істини; можливо, так ми краще її запам’ятаємо. У Приповістях 25:2 сказано: «Слава Божа — приховувати справу, а слава царів — розшукувати її».

Див. книгу «Складні вислови Біблії», с. 417–419, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: Чому в Марка 4:11–12 Ісус навмисно затуманював Євангеліє, говорячи притчами, щоб люди не зрозуміли, не навернулися й не отримали прощення? Хіба Він не прийшов для того, щоб усі люди спаслися? (Це питання підняв Ахмад Дідат.)

Відповідь: Ісус посилався на Ісаї 6:9,10. Ісус говорив притчами, щоб виявити милосердя! Ось чотири пункти відповіді.

1) Бог хоче, щоб усі спаслися (2 Петра 3:9; Єзекіїль 17:23).

2) Але деякі вирішили відкинути Боже слово, і за це в цьому житті настають наслідки. Такі люди стають глухими до слова, очерствлюючи свої серця (Вихід 8:15, 32; 9:17, 34; Рим. 1:18–20; Євр. 3:12–15; Зах. 7:12).

3) Для тих, хто відкидає Бога, краще не знати істини, ніж знати її й відвернутися від неї, згідно з 2 Петра 2:20-22.

4) Притча є доречною, оскільки тих, хто бажає слідувати за Богом, можна наставити на розуміння її змісту, а ті, хто не бажає слідувати за Богом, не зрозуміють її.

Якщо хтось уже відкинув істину про Бога, яку знає, Бог не зобов’язаний давати йому ще більше істини.

Питання: У Мт 13:1-23; Мк 4:14-20 та Лк 8:5-15, у притчі про сіяча, чим люди подібні до чотирьох видів ґрунту?

Відповідь: Ось кілька прикладів.

1. Деякі з самого початку не цікавляться Євангелієм. Сатана діяв так, щоб Євангеліє взагалі не змогло проникнути в твердий ґрунт. Деякі люди дуже вороже ставляться до християнства. Інші — ні, але, як я чув, «прийдуть на біблійне вивчення, якщо не матимуть нічого кращого робити».

2. Дехто спочатку хоче прийняти Євангеліє, але відпадає під час труднощів чи переслідувань.

3. Деякі люди зростають у Євангелії, але їх заглушають турботи цього життя або спокуси суспільства. Матеріалізм, споглядання аморальності та насильства, а також алкоголізм — це одні з найбільших «тернів», на які слід звертати увагу в західному суспільстві. Якщо диявол не може зупинити вас труднощами, він заглушить вас відволікаючими факторами.

4. Дехто і відгукується, і витримує. Серед них різні люди приносять різні плоди. У ті часи врожай у співвідношенні 10 до 1 вважався дуже добрим, згідно з «Коментарем до Біблійних знань: Новий Заповіт», с. 118.

Питання: У притчі з Марка 4:14–20 чи не був сіяч занадто недбалим із насінням?

Відповідь: Недбалим — ні, щедрим на насіння — так. Не існує «п’ятого виду» ґрунту, який би приніс плоди, якби сіяч не забув там посіяти. Правда в тому, що жоден ґрунт не міг би виправдатися словами: «Я міг би бути родючим ґрунтом, але можу звинуватити сіяча в тому, що він не посіяв насіння на мене». Хтось міг би звинуватити сіяча в тому, що він був «занадто щедрий на насіння», даючи шанс кожному ґрунту, навіть якщо це була б марна справа. Однак ніхто не може справедливо звинуватити сіяча в тому, що він був занадто скупий на насіння.

Питання: Як, згідно з Мк 4:21–25, Мт 5:14–16 та Лк 8:16–17, ми маємо «світити» сьогодні?

Відповідь: Прийшовши до Христа, ми все ще залишаємося на землі як свідки Божої любові, що сяє крізь нас, щоб люди могли бачити Христа через наші слова, вчинки та життя. Ми є «листом від Христа до світу», як сказано у 2 Коринтян 3:3. Насправді, ми можемо бути єдиним листом, який деякі люди прочитають. У 2 Коринтян 3:7-18 слава, що сяє в нас сьогодні, порівнюється зі славою, яка сяяла через Мойсея настільки яскраво, що йому довелося накласти на обличчя завісу. Отже, це світло має сяяти з нас, як сказано у 2 Коринтян 4:6. Ми маємо сяяти, як зірки на чорному небі світу, як сказано у Філіп’ян 2:15-16.

Питання: У Марка 4:21-25, які речі, на кшталт кошика, крадуть, приховують або гасять світло?

Відповідь: Існує два види «кошиків».

Здебільшого «кошик», що приховує світло, — це те, що віруючі самі вирішують накрити своє світло. Вони не хочуть говорити людям, що є християнами, або не хочуть ділитися своїм життям і тим, що Ісус зробив у ньому. Простий маленький крок, щоб подолати це, — поділитися з іншим християнином, і люди можуть це почути.

Однак іноді це «кошик» накидає на нас суспільство, і ми просто пасивно з цим миримося. Коли зле вихваляють, а добрі речі та добрі люди принижуються, чи повинні ми просто мовчати? Чи, у відповідний час і відповідним чином, ми повинні висловлюватися, захищати пригноблених, допомагати тим, хто потребує підтримки?

Питання: У Марка 4:22, які речі згодом будуть виявлені?

Відповідь: Кожен вчинок, добрий чи злий, буде виявлений у день суду. За кожне марне слово, яке ми вимовляємо, нам доведеться давати звіт, згідно з Матвія 12:36-37. Бог є суддею характеру, і хтось колись сказав, що характер — це те, ким ти є, коли думаєш, що ніхто не дивиться.

Питання: Що в Мк 4:24, Лк 6:38 та інших віршах означає, що тією мірою, якою ти міряєш/даєш, такою ж мірою й отримаєш?

Відповідь: Усі ці вірші, по суті, кажуть: «використовуй це, інакше втратиш», але є три аспекти їхнього застосування.

Марка 4:24 наголошує на тому, що чим більше Божої мудрості та дарів ти використовуєш, тим більше тобі буде дано. Якщо ти не використовуєш те небагато, що маєш, то навіть це буде у тебе відібрано.

Лука 6:38 має подібний зміст, але наголошує на тому, що ви даєте іншим — чи то добрі речі, чи то прощення та милосердя, як згадується в Лука 6:37.

Матвія 18:35; 6:12 вчать, що Бог пробачить нас так, як ми пробачаємо іншим. Міра милосердя та прощення, яку ми даруємо іншим, показує, що ми отримаємо.

Підсумовуючи: деякі аспекти Божого суду наприкінці та благословення протягом цього життя є абсолютними й незмінними для всіх. Деякі аспекти залежать від знань, якими володіє людина (Римлянам 4:15; 5:13; 2 Петра 2:21–22 тощо). Деякі аспекти того, що людина отримує, залежать від того, що вона дає іншим.

Питання: У що полягає суть цієї притчі з Марка 4:26?

Відповідь: Це єдина притча, яка міститься виключно в Євангелії від Марка. Ані той, хто сіє насіння, ані земля, що приймає насіння, не усвідомлюють, що відбувається під час росту насіння. Вони бачать лише результат і користь.

Одного разу маленький хлопчик посадив насіння гороху в чашку з землею. Він поливав його й давав сонця, але горох так і не зійшов. Він не розумів, чому. Щодня він витягав насіння, щоб подивитися, як воно себе почуває. Іноді ми надто зосереджуємося на результатах, які бачимо одразу, і можемо пропустити важливіші речі.

Питання: Чому в Марка 4:31 сказано, що гірчичне зерно є найменшим із усіх зерен, якщо існують ще менші?

Відповідь: Насіння гірчиці надзвичайно дрібне; приблизно 725–760 таких насінин важать один грам. Однак це не найдрібніше насіння рослин, яке існує у світі. Це було найдрібніше насіння, яке люди сіяли на полі, і найдрібніше насіння, про яке люди того часу знали.

Питання: Чому в Мк 4:32 гірчиця названа найбільшою з усіх трав, адже існують трави більші за неї?

Відповідь: Ісус не намагався тут давати урок ботаніки. Ісус говорив для користі своїх слухачів і використовував терміни, які вони могли зрозуміти. Гірчиця була найбільшою з усіх рослин, які вони вважали травами.

Питання: У Мк 4:33 птахи тут — добрі чи злі?

Відповідь: Хоча в Марка 4:4 птахи були поганими, тут вони є нейтральними. Вони символізують людей, які користуються плодами дерева, не доклавши жодних зусиль, щоб посадити це дерево.

Питання: Чому в Мк 4:34 Ісус навчав усього в притчах?

Відповідь: Використовуючи саме таку форму навчання, Ісус міг навчати тих, хто хотів вчитися, і приховувати це від тих, хто не хотів йти за Ним.

Питання: Як Ісус міг спати в човні під час бурі (Мк. 4:38)?

Відповідь: Ісус, можливо, втомився після всіх Своїх проповідей. Крім того, можливо, Отець спеціально хотів, щоб Ісус у цей час був у глибокому сні, аби продемонструвати учням, що їм потрібно просити.

Питання: Як у Марка 4:39 вітер міг так раптово вщухнути?

Відповідь: Вітер є наслідком різниці тиску між двома зонами. Хоча вітер може раптово вщухнути природним чином, цей уривок вказує на те, що вщухання вітру було чудом. Термін, перекладений англійською як «замовкни» (pephimoso грецькою), — це « », що точніше перекладається як «бути заткнутим», як у Марка 1:25. Це технічний термін, що означає позбавлення демона його сили, згідно з «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (с. 122) та «The Expositor’s Bible Commentary» (том 8, с. 656).

Питання: У Марка 4:39 шторми були досить небезпечними, і рибалки розуміли, що перебувають у справжній небезпеці, якби не та людина, з якою вони сиділи. У бурях, з якими ми стикаємося в житті, як ми можемо бути впевнені, що перебуваємо «у човні» разом з Ісусом?

Відповідь: Є два аспекти.

Приєднайтеся до Його групи: По-перше, переконайтеся, що ми справді слідуємо за Ісусом туди, куди Він нас веде, а не просто просимо Ісуса допомогти нам дістатися туди, куди ми самі хочемо. Коли Бог зачиняє двері, ви можете наполегливо намагатися їх знову відчинити, і іноді це вдається. Але кінцевим результатом буде не успіх, а, скоріше, поразка.

Впустіть Його у свій човен: По-друге, не просто запрошуйте Ісуса у своє життя, а запрошуйте Його в кожен аспект свого життя. Чи є у вашому житті речі, які ви не віддали Богові, а сказали Йому: «Все гаразд, з цією частиною я впораюся сам»? Є в житті речі, де Бог хоче, щоб ви самі вивчали різні альтернативи та вчилися приймати правильні рішення. Але так само, як ваші діти іноді приймають неправильні (сподіваємося, незначні) рішення і вчаться на своїх помилках, так і ваш Небесний Отець може дозволити вам приймати неправильні рішення та вчитися на них. Але дайте Богові можливість говорити до вас і з радістю дозвольте Йому переглянути ваші рішення.

Питання: У Марка 5:1, де знаходиться країна гадаринців?

Відповідь: Це місцевість поблизу міста Гераса, яке розташовувалося приблизно за 35 миль на південний схід від Галілейського моря на території сучасної Йорданії. За одну милю на південь від сучасного села Херса знаходиться крутий пагорб, що височіє за 40 ярдів від берега. За дві милі звідти розташовані печерні гробниці, які, судячи з усього, також використовувалися як житло.

Питання: У Мк. 4:39 Ісус по-різному поводився з учнями, які тут ставили Йому запитання, та з демонами й людьми, які чинили Йому опір. Як нам слід поводитися з людьми, які ставлять нам запитання або чинять опір різними способами?

Відповідь: Ось шість кроків, які варто взяти до уваги.

Крок 1: Перш ніж мати справу з кимось іншим, ми спочатку маємо розібратися з самими собою та з будь-якою гордістю, яка може в нас бути. Деякі люди вважають, що будь-яка критика їхніх вчинків чи рішень є нападом на них особисто. Вони не розуміють поняття «лояльної опозиції» у часи війни. Деякі люди вважають, що завжди мають приймати правильне рішення, і якщо вони цього не зробили, то бояться, що хтось може дізнатися, що вони припустилися помилки. Переконайтеся, що ви готові дозволити людям бачити, що ви робите помилки, перш ніж навіть намагатися мати справу з іншими. Нарешті, слухайте уважно. Іноді людина, яка з вами розмовляє, помиляється, і ви НЕ повинні слідувати її пораді, але посеред її хибної пропозиції може бути зерно істини, яке вам все ж варто врахувати. Навчіться його знаходити.

Крок 2: Усвідомте, що не всі, з ким ви розмовляєте, самі пройшли крок 1. Спробуйте зрозуміти, чи сприйматимуть вони кожну критику як особисту образу. Коли ви говорите, визнайте їхню точку зору, підкресліть, яку дію чи рішення вони зробили неправильно, і що з цим робити зараз.

Крок 3: Коли люди дають вам пораду, яку, як ви знаєте, не варто дотримуватися, ввічливо поясніть, чому ви не збираєтеся її дотримуватися — принаймні настільки, наскільки вони дадуть вам можливість висловитися. Не дозволяйте, щоб те, що ви вважаєте добром, називали злом, як сказано в Посланні до Римлян 14:16.

Крок 4: Коли люди дають вам пораду, якої варто дотримуватися, швидко погоджуйтеся, подякуйте їм за те, що вони вас просвітили чи допомогли, а потім дотримуйтеся її. Немає потреби сперечатися щодо того, що, як ви знаєте, є правильним, лише для того, щоб зберегти репутацію. Якщо людина, яка дає добру пораду, є дитиною або займає нижчу посаду, ніж ви, — це не має значення. Якщо це хороша порада, дотримуйтеся її в будь-якому разі.

Крок 5: Коли ви не вважаєте пораду особливо хорошою чи особливо поганою, будьте готові піти на компроміс. Якщо співрозмовник наполягає на цьому, зважте, скільки шкоди чи збитків це завдасть, якщо ви просто погодитеся з тим, що для вас є неважливим питанням. Це особливо корисно в шлюбі.

Крок 6: Коли людина займає вищу за вас посаду — наприклад, начальник, державний чиновник або ваш чоловік — і її наказ чи порада є неправильними, ситуація може виявитися складною. Спочатку спробуйте пояснити їй переваги іншого варіанту. Але якщо вона все одно не хоче вас слухати, можливо, це тому, що ви помиляєтеся, або ви б мали рацію, якби знали те, що знає вона. З іншого боку, можливо, ця людина просто нерозважливо приймає рішення. Після того як ви попередили її, що (зазвичай) є вашим обов’язком, іноді доводиться погодитися.

Питання: Як у Марка 5:3-4 цей одержимий міг бути настільки сильним, що розривав ланцюги та кайдани?

Відповідь: Навіть люди, які не одержимі демонами, як відомо, здатні на великі подвиги сили в стресових ситуаціях, коли йдеться про життя та смерть. Я чув про тривогу щодо неминучого вибуху на хімічному заводі (який, на щастя, не стався), і один оператор хімічного заводу перестрибнув через огорожу з дротяної сітки висотою вісім футів. Коли він повернувся на завод, він з подивом дивився на ту огорожу, бо ледь міг повірити в те, що зробив.

Я також чув про жінку, яка, коли припаркований автомобіль мав розчавити її дитину, підняла кут автомобіля.

Питання: Чому в Марка 5:6 чоловік, одержимий демоном, біг до Ісуса, щоб поклонитися Йому?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це не згадує, ось одна з гіпотез. Якщо демон думав, що Ісус іде за ним і що він не зможе втекти, можливо, він хотів першим підбігти до Ісуса, щоб благати Його пощадити його. Демон знав, що Ісус наближається, і в розпачі вклонився Йому, просячи не мучити його більше, хоча саме цей демон мучив того чоловіка.

До речі, якщо попередня історія демонструвала владу Ісуса над природою, якою користувалися демони, то ця ілюструє владу Ісуса безпосередньо над демонами.

Питання: Чому в Мк 5:9 та Лк 8:30 ім’я демона було «Легіон»?

Відповідь: Римський легіон налічував приблизно від 5 000 до 6 000 воїнів. Іншими словами, у цього чоловіка не було однієї проблеми з демоном — у нього було 5 000 або 6 000 проблем із демонами. Богу байдуже, скільки проблем ми маємо, — Господь може вирішити їх усі.

Можна задатися питанням, чи кожен демон, що існує сьогодні, мав самостійне існування ще з часів Едемського саду, чи ні. Можливо, демони могли розмножуватися (подібно до мікроорганізмів) як поза людиною, так і в її душі. Однак це лише припущення.

Питання: Чому в Мк 5:10–14 та Лк 8:32 здається, ніби Ісус «уклав угоду» з демонами?

Відповідь: Хоча Ісус мав право так вчинити, Святе Письмо насправді не говорить, що Він зробив щось більше, ніж просто дав їм дозвіл. Ісус не обов’язково зробив демонам якусь послугу; свині потонули.

Питання: Чи повинні християни сьогодні укладати угоди з демонами, як це описано в Мк 5:10-14?

Відповідь: Немає жодних доказів, що нам слід це робити. Ми не володіємо тими знаннями, якими володів Ісус. З огляду на те, що демони бачать у іншому вимірі, окрім нашого, вони можуть бути розумнішими, і немає жодних гарантій, що вони чесні чи надійні, тому, здається, немає жодної нагальної потреби навіть розмовляти з будь-яким демоном, окрім як наказати їм бути зв’язаними або піти.

Питання: Чому в Мк 5:12 та Лк 8:30-33 демони хотіли увійти в свиней?

Відповідь: Святе Письмо дає нам лише найкоротший погляд на те, що відбувається в думках демона. Очевидно, вони вирішили, що в цей момент увійти у свиней було кращим варіантом, ніж піти в безодню.

Писання не вказує, чи демони навмисно спричинили утоплення свиней, чи це сталося випадково, або чи вони взагалі знали, що свині з « » потонуть. Нарешті, Писання не вказує, чи демони та сатана є цілком розсудливими, чи іноді божеволіють.

Питання: Що, на думку Мк 5:13, кожен повинен знати про одержимість демонами з цієї події?

Відповідь: Мета демонів, які одержують когось, полягає в тому, щоб знищити своїх носіїв, будь то свині чи люди. Люди, які стверджували, що спілкуються з демонами, часто жили коротше. Якщо хтось бавиться з окультизмом або ставиться до цього серйозніше, вам слід запитати його: «Чому?» Чи вони регулярно вводять отруту у свою кров? Якщо вони не хочуть цього робити, то чому ж вони хочуть спілкуватися з демонами, які вб’ють їх так само, як вбили свиню?

Питання: Чому, згідно з Марка 5:13, Ісус нібито знищив 2000 свиней, щоб зцілити одного чоловіка? (Про це згадав Ахмад Дідат.)

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

а) Я припускаю, що Дідат погодився б, що ми цінніші за багатьох свиней. Люди — чи то в Саудівській Аравії, чи в Індії, чи на Заході — постійно вбивають багато тварин для їжі. Ці свині, яких розводили неєвреї, що мешкали на східному березі Галілейського моря, вирощувалися для їжі, оскільки, на відміну від овець чи молочних корів, у розведенні свиней немає іншої мети.

б) Свиней вбили демони, а не Ісус. Коли легіон демонів вийшов із того чоловіка, вони увійшли в свиней, що призвело до їхнього утоплення.

в) Мене дивує, що Дідат вдає співчуття до цих свиней, коли в Корані розповідається про пророка Божого, мудрішого за Мойсея, який просто підійшов до маленького хлопчика й зламав йому шию, вбивши його. (Ні, хлопчик після цього не воскрес і нічого подібного; він просто залишився мертвим.) Це описано в сурі 18:63–82. У хадисах Бухарі, т. 1, книга 3, № 124, с. 92, детально розповідається історія про аль-Хідра. Абу Дауд, т. 3, № 4688–4690, с. 1319

пояснює це тим, що хлопчик, якого вбив аль-Хідр, народився невіруючим. Отже, чи достатньо бути маленьким хлопчиком, який не вірив у Бога, щоб у очах мусульманина тобі зламали шию?

Питання: Чому в Марка 5:17 та Луки 8:37 натовп просив Ісуса піти?

Відповідь: Ці люди ясно бачили доброту та силу Ісуса, і все ж вони просили Його піти від них. Вони розводили свиней, на яких не було б попиту серед Божого народу, що дотримувався Божого закону.

Поширеною помилкою є думка, що люди мають змінитися самі, перш ніж прийти до Христа. Це не так, бо самостійно вони не можуть цього зробити. Ісус їх змінить. Однак що, якщо вони не хочуть змінюватися? Тоді вони не захочуть прийти до справжнього Ісуса.

Сьогодні типова реакція цілком нечестивих людей, які бачать доброту й чисту любов Бога, полягає в тому, щоб спробувати позбутися цього. Це особливо стосується тих, хто сьогодні духовно «продає свиней». Але ці люди були іншими; здавалося, вони не мали нічого проти Ісуса особисто (на відміну від книжників і фарисеїв). Швидше, Ісус, хоч і був цікавим та могутнім, був занадто дорогим гостем для їхнього поточного способу життя.

Питання: Чому в Мк 5:18-20 Ісус не дозволив тому чоловікові супроводжувати Його?

Відповідь: Ісус, безсумнівно, бачив, що перебування цього чоловіка, який позбувся нечистої сили, серед тих, хто його знав, стане більшим служінням, ніж те, що цей тепер уже нормальний язичник пішов би до євреїв, які його не знали і вже бачили чудеса Ісуса.

Сьогодні ми, природно, можемо мати схильність прагнути займатися більш «показовим» служінням, але Бог може мати для нас більшу мету, посилаючи нас кудись інде або залишаючи нас там, де ми є. Замість того, щоб запитувати, чому Бог не поставляє вас на служіння десь інде, вам слід запитати, як ви можете бути ефективнішими там, де ви є.

Питання: У Мк. 5:27–34, коли жінка, що страждала на кровотечу, доторкнулася до Ісуса, чому Ісус публічно запитав, хто доторкнувся до Нього?

Відповідь: Є дві можливі відповіді.

1. Оскільки Ісус, прийшовши на землю, взяв на Себе деякі обмежуючі людські якості, такі як відсутність всезнання, Він справді не знав, хто був чудесно зцілений через дотик до Нього.

2. Незалежно від того, чи знав Ісус, хто це була, Він хотів, щоб вона вийшла вперед. Тут була якась незавершена справа, а саме: Ісус хотів поговорити з нею та проголосити, що її віра зцілила її, і щоб вона пішла з миром та звільнилася від своїх страждань.

Питання: У Мк 5:30-33, оскільки Ісус міг знати, що було в людині, чому Він запитав її?

Відповідь: Ісус запитав заради неї, а не заради Себе. Він хотів їй допомогти, але хотів, щоб вона сама спершу про це попросила.

Питання: У Мк 5:35 та Лк 8:49, чому їм сказали не турбувати Ісуса, коли померла дочка Яіра?

Відповідь: Хоча Ісус міг зцілювати хворих, вони, ймовірно, думали, що навіть Ісус не може воскресити мертвих.

Питання: Чому в Мк 5:39 та Лк 8:52-53 Ісус сказав, що дочка Яіра не померла, а спить?

Відповідь: Є дві можливі відповіді.

Кома: Можливо, дочка насправді не померла, а лише перебувала в комі, близькій до смерті. У Святому Письмі насправді не сказано, що вона померла. Натомість у Лк. 8:49 сказано, що інші стверджували, ніби вона померла, у Лк. 8:53 — що вони «знали», що вона померла, а в Лк. 8:55 — що її дух «повернувся». Однак наступна відповідь є більш імовірною.

Смерть: Насправді вона була мертвою. Однак смерть вважається остаточним фізичним станом, і Ісус використав метафору, що вона просто спить, бо знав, що воскресить її.

Питання: Чому в Мк 5:41 та Лк 8:54 Ісус сказав: «Дівчино, встань»?

Відповідь: Якби Ісус просто сказав «встань», можливо, всі померлі б воскресли. Було б недоречно, якби Ісус сказав «встань», і всі померлі воскресли, а потім Ісус додав: «але, якщо добре подумати…»

Питання: Чому в Мк 5:42 та Лк 8:56 Ісус сказав батькам дівчинки не розповідати нікому про це чудо?

Відповідь: Можливо, справа тут у часі; можливо, Ісус не хотів, щоб про це чудо розповідали, поки Він перебував у місті. Звісно, люди зрештою про це дізналися б, але Ісус не хотів, щоб ще більше людей намагалися йти за Ним «лише заради видовища».

Питання: Чому в Мк 5:41; 7:34 Марко пояснює своїм читачам арамейські вирази?

Відповідь: Євангеліє від Марка було написане грецькою мовою, і хоча багато людей у Палестині могли розмовляти обома мовами, Марк передбачав, що багато його грецьких читачів не розумітимуть арамейських термінів. На відміну від цього, Папій стверджує, що Євангеліє від Матвія спочатку було записане на івриті. Однак щодо неоднозначності цього твердження див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 11–12.

Корисний коментар з цього приводу міститься у скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (Asimov’s Guide to the Bible), с. 911. Азімов зазначає, що стиль Марка здається ближчим до арамейської мови, ніж навіть у Матвія. «Насправді, частина недосконалості грецької мови в цьому Євангелії, здається, полягає в тому, що воно містить численні арамейські форми висловлювання, перекладені буквально, ніби Марк писав грецькою, але думав арамейською».

Питання: У Мк 5:41 Ісус говорив арамейською чи грецькою?

Відповідь: Ісус, безперечно, говорив арамейською, про що свідчать Його арамейські вирази. Однак багато хто в Галілеї та Декаполісі говорив обома мовами, але відчував себе вільніше, спілкуючись грецькою. Оскільки Ісус був родом звідти, цілком ймовірно, що Він звертався до людей обома мовами.

Ось конкретні арамейські вирази, зафіксовані в тексті

А1. «Сини грому» Марка 3:17

A2. «Дівчинко, кажу тобі, встань!» Марка 5:41

A3. «Відкрийся / відкрийся повністю» (ephphatha) Марка 7:34

A4. «Порожньоголовий» Матвія 5:22

A5. «Авва, Отче» Марка 14:36

A6. «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» Матвія 27:46; Марка 15:34

A7. «Чи зцілить він у суботу, щоб вони могли знайти привід для звинувачення проти нього» (Лука 6:7) — це грецьке речення з особливою граматичною конструкцією (залежний доповнювальний інфінітив), що, згідно з книгою «A Wandering Aramean» (с. 12–13), може вказувати на арамейський відтінок.

У видінні Павла, описаному в Діяннях 26:13–15, Ісус говорив на івриті.

Ось чотири факти, які вказують на те, що Ісус також користувався грецькою мовою.

G1. Матвія 16:15–18 (Петрос, Петра)

G2. Імена Філіп та Андрій були грецькими. Ім’я Вартимей є гібридом арамейської та грецької мов, згідно з книгою «Словник Ісуса та Євангелій» (Dictionary of Jesus and the Gospels), с. 316.

G3. Коли Ісус вирушив на північ від Палестини до Тиру й розмовляв із сиро-фінікійською жінкою (Мк. 7:24–29), надзвичайно ймовірно, що вона розмовляла лише грецькою.

G4. Нарешті, важко повірити, що, зважаючи на те, що принаймні три Євангелія спочатку були написані грецькою мовою, а Павло та інші писали листи грецькою, Ісус не знав би мови, якою володіли навіть галілейські рибалки.

У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 911) також обговорюються арамейські вирази Ісуса.

Питання: Що в Марка 6:1 малося на увазі під «своєю батьківщиною» Ісуса?

Відповідь: Це був регіон навколо Назарету в Галілеї.

Питання: Чому, як зазначено в Марка 6:1–6, багато хто в рідному місті Ісуса не вірив у Нього?

Відповідь: Дехто все-таки вірив. Однак багатьом людям було важко уявити, що той, хто колись був дитиною і виріс поруч із ними, міг би стати великою особистістю, а тим більше — Месією.

Питання: У Мк 6:1-6, у яких випадках люди сьогодні сприймають Ісуса як щось само собою зрозуміле, не відкидаючи Його відкрито?

Відповідь: І невіруючі, і віруючі можуть сприймати Ісуса як щось само собою зрозуміле.

Невіруючі можуть сприймати Ісуса як щось само собою зрозуміле, знаючи, що Він завжди був поруч. Коли їм набридає їхнє життя, вони думають, що завжди можуть звернутися до Нього. Але ми не знаємо, коли закінчиться наше життя, і насправді не знаємо напевно, чи буде у нас навіть завтра.

Віруючі, які вже віддали своє життя Христу, теж можуть сприймати Ісуса як щось само собою зрозуміле. Їхня любов може охолонути, і вони можуть думати, що завжди можуть покаятися та повернутися до Нього. Але, знову ж таки, ми насправді не знаємо напевно, чи буде у нас завтра. Найкращий час примиритися з Богом — це саме зараз.

Питання: Як, з огляду на Марка 6:3, ви могли б заохотити людей не сприймати Ісуса як щось само собою зрозуміле?

Відповідь: Моліться за них і спробуйте спонукати їх по-новому поглянути на Ісуса. Подумайте про те, що Він витерпів заради нас (Євреїв 12:2-3). Подумайте, чому Ісус хотів це зробити, як зазначено в середині вірша Євреїв 12:2. Нарешті, «не відволікайтеся від мети» і пам’ятайте про мету — бути з Ісусом у Небі навіки.

Питання: Чи те, що в Марка 6:5 Ісус не зміг зробити жодного чуда, доводить, що Він не є Богом, як стверджують Свідки Єгови у брошурі «Міркування на основі Писань», с. 150 (1989)?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати два моменти.

На землі Ісус добровільно зрекся Своєї слави, прийнявши вигляд раба, як сказано у Посланні до філіп’ян 2:6–7. Перебуваючи на землі, Ісус зазнав послуху, страждань і фізичного болю.

Рішення не творити чуда — це не те саме, що фізична нездатність творити чуда. Незважаючи на те, що Ісус зрекся Своєї слави, Бог-Отець міг би вирішити, щоб чудо відбулося, але, з огляду на їхню невіру, не вирішив цього робити.

Питання: Чому, згідно з Марка 6:5, Ісус не зміг зробити жодного великого чуда у Своєму рідному місті?

Відповідь: Оскільки люди, загалом, відмовлялися вірити у хлопця зі свого рідного міста, звершення чуда не посилило б їхньої віри. Це також могло бути актом милосердя з боку Ісуса. У 2 Петра 2:21-22 сказано, що краще людині не знати шляху істини, ніж знати його й відвернутися від нього.

Питання: Чому в Марка 6:8-9 учні не могли брати з собою мішок, хліб чи мідні монети у своїх поясах?

Відповідь: Просто тому, що наш Господь наказав їм цього не робити. Можна припустити, що Він хотів, щоб вони покладалися на Бога та інших людей, а не на свої фінансові ресурси.

Питання: Чому, згідно з Мк 6:10 та Лк 9:4-5, їм не слід було відвідувати кілька будинків у одному місті?

Відповідь: Ісус цього не сказав, але ми можемо побачити низку практичних причин, чому не слід було відвідувати кілька будинків.

1. Існувала більша ймовірність того, що люди образяться, їх неправильно зрозуміють або виникнуть суперечки між людьми щодо того, хто саме прийматиме гостей.

2. Постійне занепокоєння щодо того, де зупинитися, відволікало б людей, не кажучи вже про учнів.

Питання: У Марка 6:11, якби ви жили в ті часи і мали пророцтво про те, що зробить Юда Іскаріот, чи слід було б вам прийняти Юду до свого дому?

Відповідь: Так, якби ви знали, що саме цього хоче від вас Ісус. Найважливіше питання, яке слід задавати собі при прийнятті будь-якого рішення, — «чого б хотів від вас Ісус?»

Питання: У Мк 6:14-29, чому деякі люди, як-от Ірод у цьому уривку, роблять зло, хоча знають, що не хочуть цього робити?

Відповідь: Ірод опинився в скрутному становищі. Йому подобалося тримати Івана живим у полоні. Але з іншого боку, він не хотів публічно здаватися таким, що порушує своє слово перед гостями. Ірод, будучи царем, вбив багато людей, і вбивство ще однієї людини, ймовірно, не здавалося йому чимось надто серйозним.

Дотримуватися свого слова — це почесно, але дехто вважає, що завжди почесно дотримуватися свого слова понад усе. Ірод не хотів робити нічого, що виглядало б нечесно. Йефта, можливо, відчував те саме, коли вчинив зло, вбивши свою дочку, аби дотриматися свого слова.

Питання: У Мк 6:14–29 Ірод, хоча й не відкинув Івана Хрестителя, але чим те, що Ірод сприймав Івана Хрестителя як належне, відрізняється від того, як інші сприймають Ісуса як належне?

Відповідь: У Ірода з Іваном Хрестителем були складні стосунки — він то любив його, то ненавидів. Він ненавидів те, що Іван був на волі, критикував його та, можливо, міг спричинити неприємності. З іншого боку, йому подобалося розмовляти з Іваном Хрестителем, і Іроду подобалося, що він міг тримати цього потенційного порушника спокою під замком і під своїм контролем. Йому подобалося мати Івана Хрестителя, а точніше — мати його саме там, де він міг ним керувати. Декому сьогодні подобається Ісус, подобається дізнаватися про Нього, але не подобається, що Ісус висуває вимоги до їхнього життя і хоче, щоб вони перебували під контролем Христа.

Питання: Чому, згідно з Мк 6:17-18, Іроду Антіпі не було дозволено мати дружину свого брата?

Відповідь: Іван добре знав Старий Завіт. Те, що Ірод одружився з дружиною свого брата, поки той ще був живий, суперечило Левиту 18:16; 20:21.

Питання: Як у Мк. 6:20 Ірод Антипа боявся та поважав Івана, якщо пізніше він його вбив?

Відповідь: З огляду на те, що Іван відмовився від комфортного життя заради життя в пустелі, а також на його сміливість проповідувати істину, незважаючи на наслідки, Ірод щиро поважав Івана. Однак, як показує Марка 6:22–28, хоч би якою великою була повага Ірода, його необачна клятва віддати Й у свою прийомну дочку та його страх бути визнаним тим, хто порушив клятву, виявилися сильнішими за його повагу та бажання чинити правильно.

Як би дивно це не звучало, у деяких людей бажання не порушувати свого слова та бажання здаватися праведними сильніші за їхнє бажання бути праведними насправді.

Питання: У Марка 6:21, Матвія 14:6–10 та Буття 40:20–22, оскільки Ірод наказав стратити Івана Хрестителя в день свого народження, а фараон — головного пекаря в день свого народження, чи означають ці вірші, що ми не повинні святкувати дні народження, як стверджують Свідки Єгови у книзі «Міркування на основі Писань», с. 68–69 (1989)?

Відповідь: Ні. Злими були Ірод і фараон, а не сам день народження. Сама подія не була ані доброю, ані поганою. Той факт, що обидві ці події відбулися в приміщенні, також не означає, що нам ніколи не слід перебувати в приміщенні.

Питання: Чому в Марка 6:30–34 їм потрібно було відпочити, і чи було це необхідним?

Відповідь: Учні були настільки зайняті, що навіть не мали часу поїсти. Їм потрібен був час не лише для їжі, а й для того, щоб відпочити й розслабитися.

Однак їхня потреба у відпочинку була другорядною порівняно з натовпом, який слідував за ними. Оскільки трава була зеленою, це означає, що події відбувалися наприкінці зими або на початку весни. Цього чуда не сталося б, якби учні дотрималися свого плану й просто відпочивали, як зазначається у «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1336.

П: Яке місце займає відпочинок у християнському житті (Мк. 6:30-32)?

Відповідь: Іноді Бог хоче, щоб ми виділили час, який інакше можна було б використати для служіння, на те, щоб відпочити та наблизитися до Нього.

Однак це не виправдовує розкішних відпусток для християнських лідерів, як нагадує нам «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1335–1336.

Питання: Чому в Мк 6:38 та Мк 8:5 перед кожним із двох нагодувань Ісус запитував, скільки їжі є в наявності?

Відповідь: З ретроспективи, скільки їжі було спочатку у Ісуса, не здавалося важливим. Ісус міг би нагодувати всіх навіть однією крихтою, якби захотів. Натомість Ісус хотів, щоб вони побачили: їжі не вистачало, щоб нагодувати всіх; їжі наприкінці було більше, ніж на початку; а використання значущих чисел 12 і 7 просто показує, що ці кількості не були випадковими.

Ці хліби були невеликими; за даними «Біблійного коментаря експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 763, за один прийом їжі можна було з’їсти кілька таких хлібів. У сусідніх селах Капернаум і Вифсаїда проживало лише від 2 000 до 3 000 людей, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» ( ), т. 8, с. 675. Отже, навколишнім селам було б важко нагодувати всіх цих людей.

Питання: Чому в Мк 6:38 Ісус наказав неможливе?

Відповідь: Коли Ісус наказав учням нагодувати натовп, у грецькому тексті наголос робиться на слові «ви» (у множині). Це, звісно, не був останній випадок, коли Бог наказав комусь зробити те, що було неможливим людськими силами, але з Божою силою все можливо.

Питання: Який духовний урок для нас міститься в розповіді про хліби в Мк 6:38–44?

Відповідь: Джерелом цього чуда був Ісус, Який є Хлібом Життя. Ті хліби, що були спочатку, до того, як їх благословив Бог і до того, як їх розламали, були недостатніми для нагальної потреби. Але це було все, що вони мали, і Бог все одно їх прийняв. Але з Божим благословенням їх розламали. І завдяки цьому благословенню та розламаності вони не тільки задовольнили нагальну потребу, але й залишилися навіть залишки. І не тільки залишилися залишки, але їх було навіть більше, ніж спочатку. Бог не нагодував цих людей безпосередньо, а дав їжу Своєму народу — учням, щоб вони нагодували їх. Їжі вистачило з лишком для всіх, але вони не марнували її, бо зібрали залишки.

Питання: Чому в Мк 6:48 Ісус збирався пройти повз них?

Відповідь: Ісус, йдучи по воді, рухався швидше, ніж учні, які гребли проти вітру. Проте Ісус не йшов до човна, а йшов повз них, доки вони не закликали Його.

Сьогодні Ісус і Божі благословення можуть наближатися до нас, але вони пройдуть повз нас, якщо ми не закличемо Бога, щоб Він прийшов до нас, а не просто повз нас. Чи живемо ми так, щоб не віддалятися надто далеко від Бога, чи живемо так, щоб бути якомога ближче до Нього?

Питання: Що ми знаємо про місцевість Геннесарет з Марка 6:53–56?

Відповідь: На відміну від попередніх віддалених місць, Геннесарет був дуже родючою землею на західному березі Галілейського моря, і тому, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 676, досить густонаселеним. У цій місцевості було кілька мінеральних джерел, і недужі приїжджали туди в пошуках полегшення та надії.

Питання: У Марка 6:53–56 люди могли б тлумачити це так, ніби Ісус — це лише наш засіб до існування. Чому ж Ісус все одно так чинив, і що Він робив, щоб пом’якшити це враження?

Відповідь: Багато хто приходив не стільки для того, щоб слідувати за Ісусом, чи навіть навчатися з Його вчення. Вони приходили заради того, що Ісус міг для них зробити. Ісус хотів показати, ким Він є, але, можливо, одна з причин, чому Він так часто пересувався, полягала в тому, щоб , продемонструвавши, ким Він є, залишити тих, хто прагнув лише їжі чи зцілення. Проте вони все одно слідували за Ним, куди б Він не пішов.

Сьогодні церковні лідери мають бути обережними щодо тих, хто приходить до церкви лише заради їжі або того, що вона може для них зробити. Їхня мотивація, можливо, згодом зміниться на краще. Але церковні лідери мають знайти баланс між проявом любові та тим, щоб ними просто не скористалися.

Питання: У Мк 7:2-5, що вважається неправильним у тому, щоб їсти немитими руками?

В: Фарисеї поширили старозавітне поняття «чистого» та «нечистого» на багато сфер життя. У цьому не було нічого поганого, але коли вони стали прирівнювати свої думки до Божого слова, саме тоді й виник конфлікт з Ісусом. 1 Коринтян 4:6 та Приповісті 30:5-6 показують, що неправильно виходити за межі Божого слова.

За часів Ісуса це була лише усна традиція, але приблизно у 200–300 роках н. е. численні традиції були записані в єврейській Мішні. Згідно з «Новим міжнародним біблійним коментарем» (с. 1165), не лише Ісус, а й садукеї відкидали традиції фарисеїв.

Питання: У Марка 7:6-8 фарисеї були б досить здивовані відповіддю Ісуса. Як фарисеї, а також інші люди сьогодні, практикують мистецтво самообману?

Відповідь: Сьогодні людям надто легко вдається самообман, і це відбувається різними способами. Він може бути як ненавмисним, так і навмисним: це може бути бачення того, чого насправді немає, небачення того, що є, та заперечення того, що ти насправді бачиш. Іноді, коли люди спочатку обманюють інших, а не себе, вони зрештою починають вірити в те, що спочатку знали як брехню.

Було проведено дослідження, під час якого учасників попросили переглянути відео та спробувати порахувати, скільки разів хтось підкидав баскетбольний м’яч. На відео було показано вечірку, де люди розмовляли, а одна людина попереду дриблювала баскетбольним м’ячем. У якийсь момент хтось у костюмі горили пройшов посеред вечірки. Після перегляду відео учасників попросили назвати свою цифру та відповісти, чи бачили вони щось незвичайне під час перегляду. Усі відповіли «ні». Їхні погляди були настільки зосереджені на баскетбольному м’ячі, що вони навіть не помітили людину в костюмі горили, яка пройшла крізь натовп!

Іноді самообман буває більш свідомим. Коли людина вирішує, що є правдою, виходячи з того, що вона хоче, щоб було правдою, вона повністю ігнорує або принаймні применшує значення доказів, що свідчать про протилежне. Одного літа я був у місіонерській поїздці до Юти, щоб свідчити мормонам. Приблизно половина християн у групі були колишніми мормонами, а половина (включно зі мною) — ні. Було надзвичайно цікаво задавати колишнім мормонам питання про те, як вони жили, коли ще були мормонами. Одне з питань було таким: «Як ти міг спати вночі, знаючи про всі ці численні суперечності в мормонізмі?» Він відповів, що, будучи мормоном, спав цілком спокійно. Так, він знав про деякі з цих суперечностей і розумів, що не може на них відповісти, але це його не турбувало, бо він вважав, що в мормонській церкві є хтось, хто може це зробити. Ставши мормоном, він зрештою зрозумів, що ніхто не може відповісти на ці суперечності, і згодом пішов з церкви.

Фарисеї страждали від так званого «когнітивного дисонансу». Вони «знали», що лише вони є вчителями Ізраїлю і що вони не помиляються. Але ось з’явився цей чоловік, Ісус, який руйнував їхній світогляд, навчаючи з владою та творячи чудеса, на які здатний лише той, хто від Бога. Позбутися цієї величезної напруги можна було лише викривши Ісуса як шахрая, усвідомивши, що їхня попередня «впевненість» була помилковою, або ж усунувши те, що спричиняло напругу, — вбивши Ісуса.

Питання: Як, згідно з Мк 7:7-8, можна дізнатися, чи правило походить від Бога, чи від людини?

Відповідь: Якщо ви самі не читаєте Боже Слово, це може бути дуже важко з’ясувати.

Один католик на ім’я Павло, який був справжнім християнином, відвідував невелику групу з вивчення Біблії, яку я очолював протягом одного року. Мені здавалося дивним, що він часто піднімав дуже елементарні питання і запитував мене, чи вони походять із Біблії. (Здебільшого так і було.) Пізніше він розповів мені, чому ставив усі ці запитання. Він сказав, що навчився цих речей, зростаючи в католицькій школі, і там не робили різниці між тим, чого навчала Католицька Церква, і тим, чого навчав Бог у Біблії.

Коли християнський вчитель, незалежно від конфесійної приналежності, не розрізняє Боже Слово та власні вчення, що виходять за межі Божого Слова, він надає надмірного значення своїм вченням, змушуючи учнів сумніватися в тому, що саме Бог насправді сказав. І 1 Коринтян 4:6, і Приповісті 30:5-6 застерігають усіх християн не додавати нічого до Божого Слова. Можливо, саме це є однією з причин більшої суворості в суді, яку мають вчителі, згідно з Якова 3:1-2.

Питання: Чи не означає Марка 7:7-8, що ми не повинні дотримуватися жодних людських правил?

Відповідь: Звичайно, ні. Як показують Римлянам 13:1 та 1 Петра 2:13-18, ми маємо підкорятися людській владі. Натомість Марка 7:10-14 показує, що Ісус рішуче виступав проти непокори Божим законам заради дотримання людських законів.

Питання: Чому в Марка 7:11 «корбан» вважався чимось поганим, і як сьогодні деякі люди чинять подібне щодо своїх батьків?

Відповідь: «Корбан» означає, що щось було присвячене Богу, ймовірно, для принесення в жертву в Храмі. Однак це НЕ обов’язково означало, що це буде передано до Храму. Людина все ще могла використовувати це для себе, згідно з « » («Коментар до Біблії для тлумачів»), том 8, с. 678–679, та «Believer’s Bible Commentary» («Біблійний коментар віруючого»), с. 1337.

Якщо хтось пожертвує багато грошей Богу, але при цьому забезпечує свою сім’ю, включаючи батьків, це нормально. Але якщо хтось не забезпечує свою сім’ю, хоча міг би це робити, Павло в 1 Тимофія 5:8 каже, що така людина гірша за невіруючого. Навіть більшість невіруючих забезпечують свою сім’ю.

Питання: У Марка 7:15, коли Ісус сказав, що ніщо, що входить у людину, не може її осквернити, чи говорив Ісус про те, що було актуальним у часи Старого Завіту, чи про нове вчення?

Відповідь: Це повторення Матвія 15:10-20.

Ісус не скасував старозавітні харчові заповіді, а замінив їх. Тут слід врахувати чотири моменти.

1. Хоча Ісус і Його учні іноді порушували створені людьми традиції фарисеїв, самі вони жили у послуху Старозавітньому Закону.

2. Навіть за часів Старого Завіту Бог дбав про їхню покірність, і їхній раціон був лише одним із способів, але не єдиним, продемонструвати свою покірність.

3. Після того як воскресіння Ісуса започаткувало новий період, учні не вирішили їсти всі види м’яса. У Діях 10:11–16 ангел Божий зійшов і наказав неохочому Петру їсти. Хто був Петро, щоб сперечатися з ангелом з Неба?

4. Мусульмани не повинні мати жодних заперечень щодо цієї відповіді, оскільки, як стверджується, Мухаммед вчинив так само. Він говорив про скасовані закони (хоча скасування — це дещо інше поняття, ніж Новий Завіт через Ісуса). Крім того, він показав, що мусульмани можуть їсти м’ясо верблюда, а Старий Завіт ставиться до м’яса верблюда так само, як до свинячого м’яса (Левит 11:4, 7, 26; Повторення Закону 14:7, 8).

Питання: Чому в Марка 7:18 Ісус здивувався їхньому нерозумінню?

Відповідь: Це були не натовпи, а власні учні Ісуса, які не розуміли. Ісус думав, що вони вже мали б зрозуміти, що в Новому Царстві важливе не те, що зовні, а те, що всередині людини.

Питання: У Марка 7:18, оскільки учні не мали Святого Духа аж до П’ятидесятниці, чи можна було очікувати, що вони зрозуміють хоча б щось із того, що говорив Ісус?

Відповідь: Іноді люди неправильно розуміють, що робить Святий Дух, а чого не робить. Святий Дух викриває світ у гріху та просвічує нас до істини, але люди все одно можуть бачити деяку істину й без Святого Духа.

Питання: Як у Мк 7:18-23 Ісус проголосив усі страви чистими?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Неправильна відповідь: Багато заборонених у Старому Завіті страв були їжею падальників (таких як свині та молюски) та хижаків. Якщо їх не приготувати належним чином, вони містили б більше хвороб і паразитів, ніж їжа, яку люди могли споживати. Але це не суть справи. Суть полягала в тому, що Бог дав їм закони, яких вони мали дотримуватися, і вони могли догоджати або не догоджати Богу, виконуючи Його заповіді чи ні.

Відповідь: Ісус, будучи втіленим Богом, постановив, що відтепер усі продукти визнаються чистими. Це було ще раз підтверджено Петру в Діях 10:11–16. Павло також говорив про це в Посланні до Колосян 2:16. Ключовим моментом є те, що Ісус не проголосив «усе» чистим; Він лише проголосив чистими всі продукти, що потрапляють у наше тіло. Злі речі, які можуть виходити з нашого серця, ніколи не були чистими і досі не є такими.

Питання: Чому в Марка 7:26 жінку називають сирійсько-фінікійкою?

Відповідь: З адміністративної точки зору Фінікія була частиною римської провінції Сирія. Можливо, Марк використав цей термін, щоб відрізнити її від лівійсько-фінікійців, які походили з Північної Африки.

Питання: У 7-му розділі Євангелія від Марка що краще: намагатися жити чистим, непорочним життям чи намагатися бути близьким до Ісуса?

Відповідь: Насправді ми прагнемо й того, й іншого. Але якщо віруючий веде чисте життя, але хоче триматися подалі від Ісуса, він не стане більш подібним до Христа. З іншого боку, якщо віруючий перебуває в гріху, але хоче покаятися й наблизитися до Ісуса, тоді він стане чистішим і більш подібним до Христа.

Питання: У Марка 8:10, де знаходиться Далманута?

Відповідь: Це місце розташоване на південний захід від Галілейського моря. Довгий час вчені не знали точного місця розташування. Однак на південь від Генесаретської рівнини було знайдено печеру з назвою «Талманута».

Питання: Чому в Марка 8:11–12 Ісус не послухався фарисеїв або хоча б не пішов їм назустріч, показавши на їхню вимогу знамення з Неба?

Відповідь: Це сталося незабаром після того, як Ісус нагодував 4 000 людей. Що ще могло б довести фарисеям чергове чудо? Вони не хотіли виходити, щоб послухати Ісуса, але про це чудо вони б дізналися. Зверніть увагу, що їхнє прохання випливало не з віри, а, навпаки, було викликане невірою. Фарисеї, здається, вважали, що Ісус зобов’язаний відповісти на всі їхні запитання. Але Ісус не був зобов’язаний їм нічого доводити. Ісус, по суті, каже їм: «Ви не побачите знамення на вимогу, ви вже бачили й чули».

Питання: Чому в Мк 8:15 деякі хибні вчення порівнюються з дріжджами?

Відповідь: Достатньо лише щіпки дріжджів, відповідного середовища (тіста) та трохи часу — і воно змінює все навколишнє середовище. Політична коректність — це спроба запобігти зміні середовища (або його поверненню до попереднього стану) шляхом визначення певних поглядів чи тем як «за межами дозволеного». Якщо ви хочете дізнатися про Бога, вам треба слідувати за фарисеями. Це було само собою зрозумілим для всіх. У пізніші часи, якщо ви хочете слідувати за Богом, вам доводиться дотримуватися всього, що каже священик. Хоча біблійних християн звинувачують у тому, що вони мають «папера-папу» і просто слідують за Книгою, насправді ми просто прагнемо слідувати за Богом і словами, які Він нам дав. Будь-яка суто людська релігійна постать, навіть добра, і будь-яке віросповідання чи собор, навіть добрий, все одно не можуть замінити Бога та Його слово.

Питання: Яке значення можуть мати ці числа в Мк 8:17-21?

Відповідь: Ісус щойно попередив їх про фарисеїв та садукеїв, але учні не звертали уваги на Його слова; вони були зосереджені на нестачі хліба. Тож Ісус пішов їм назустріч, враховуючи їхній стан та те, на чому вони зосередилися. Він запитує їх, які були цифри: п’ять хлібів на дванадцять «кошиків з обідом» в Ізраїлі; сім хлібів на сім «кошиків» серед язичників. Є дві взаємодоповнюючі відповіді.

Загалом Ісус вказував на те, що в них залишилося більше залишків, ніж було спочатку. Отже, їм не треба турбуватися про те, що Ісус не зможе забезпечити їх хлібом.

Зокрема, число сім у Біблії часто є символом повноти або повноти в Бозі. Хоча число дванадцять у Біблії часто позначає дванадцять племен, тут це не так. Було дванадцять апостолів, і апостоли були для всіх народів. Числа п’ять і дванадцять просто відрізнялися від чисел сім і сім, а кошики для обіду та кошики для провізії були ємностями різного розміру, що вказувало на те, що це були окремі події, і показувало, що Ісус був джерелом спасіння як для євреїв, так і для язичників.

Питання: Які три види духовної сліпоти згадуються в Марка 8:22–26?

Відповідь: Той чоловік був сліпим, а згодом — частково сліпим фізично, але учні все ще були частково сліпими духовно.

Ненавмисна: Люди можуть бути фізично сліпими, якщо народилися такими, як у Ів. 9:1-2, пізніше повністю осліпли або є частково сліпими. У духовному сенсі багато невіруючих є сліпими, оскільки вони не знають світла та істини Христа.

Навмисна: Насмішники та вперті невіруючі відкидають Христа, бо відмовляються бачити істину, яку їм уже було дано. Фарисеї не були дурними; вони були майстрами у пошуку заперечень та причин, щоб вирішити не бачити. Так само, як фізично здорова людина не може припаркувати свій автомобіль на місці для інвалідів, а потім надіти пов’язку на очі, існує різниця між навмисною та ненавмисною сліпотою.

Віруючі: Навіть віруючі, які віддали своє життя Ісусу, можуть бути частково сліпими до істини. Тут навіть учні не могли бачити.

Питання: Чому в Мк 8:23-25 Ісус, здається, зцілював сліпого поетапно?

Відповідь: Писання цього не пояснює. Можливо, у того чоловіка було більше ніж одна проблема, а може, в цьому криється глибший урок для нас. Так само, як фізична сліпота того чоловіка зцілювалася поетапно, іноді духовна сліпота людини теж зцілюється поетапно.

Так само, як той чоловік був частково сліпим аж до самого кінця, деякі люди духовно теж можуть бути частково сліпими. Вони бачать деякі речі правильно і вважають, що бачать усе правильно, не усвідомлюючи, що все ще є частково сліпими. Наприклад, дехто бачив Ісуса як пророка, але не як Месію. Дехто сьогодні бачить Ісуса як Спасителя, але не як Господа. Дехто бачить Бога як любов, але не як справедливість і гнів.

Питання: Чому в Мк 8:24 зцілений сліпий спочатку бачив людей як дерева, що ходять?

Відповідь: Можливо, зорові нерви цього чоловіка не сприймали світло чітко. Причин сліпоти могло бути кілька — пов’язаних із зіницею, райдужною оболонкою, рогівкою та зоровим нервом.

Або ж спочатку чоловік міг мати досконалий зір, але його мозок не був навчений обробляти ці візуальні образи. Мозок людини насправді сприймає зображення світу перевернутим. Наш мозок сам навчається перевертати це зображення. У науковому фільмі «Moody Science» чоловікові дали спеціальні окуляри, які перевертали зображення догори дном. Після того, як він носив їх достатньо довго, мозок чоловіка ідеально пристосувався, і він не мав жодних проблем із ходьбою чи орієнтацією — принаймні доти, доки окуляри не зняли, після чого мозок чоловіка мусив знову перенавчатися.

Дивіться http://www.answersingenesis.org/docs/4146.asp, щоб ознайомитися з цікавими сучасними прикладами людей, які фізично бачать, але спочатку не можуть розпізнати предмети.

Питання: Чому в Мк 8:26 Ісус сказав чоловікові йти прямо додому, а не в село?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але, очевидно, цей чоловік і його родина були з іншого міста або мешкали за його межами. Проте Ісус тут висловився дуже чітко. Спочатку Ісус вивів сліпого за межі міста, ще не зціливши його. Потім Ісус зцілив його поступово, а після цього конкретно наказав чоловікові не повертатися до села.

У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (с. 1166) висловлюється припущення, що чоловікові слід було спочатку розповісти про це своїм родичам, а не щоб вони дізналися про це від когось іншого. З іншого боку, Ісус, можливо, не хотів, щоб фарисеї в місті це побачили, оскільки Він щойно сказав їм у Марка 8:11, що вони не побачать жодного знамення від Нього. Або, можливо, були й інші люди, яким Ісус не хотів, щоб вони стали свідками цього чуда. Нарешті, Ісус, можливо, не хотів, щоб деякі люди бачили зцілення поетапно.

Питання: У Марка 8:38 скептик Барт Ерман зазначає, що Ісус не називає Себе прямо Сином Людським (книга «Ісус, перерваний», с. 159).

Відповідь: Ісусу тут не було потреби цього робити. Він назвав Себе Сином Людським у Марка 2:5–12. У Марка 2:8а–12 Ісус сказав: «Чому ви думаєте про це у своїх серцях? … Що легше: сказати паралітику: “Твої гріхи прощені”, чи сказати: “Встань, візьми своє ліжко й іди”? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи…» Він сказав паралітику: «Кажу тобі: встань, візьми своє ліжко й іди додому». І одразу той чоловік встав, взяв своє ліжко й вийшов перед усіма. Тож усі були вражені й славили Бога, кажучи: «Ми ніколи не бачили нічого подібного!»» (BSB) Ісус вживав цей термін 81 раз у Євангеліях. Чому ж Ерман вважає значущим те, що Ісус не повторив його в цьому місці?

Питання: Що в Мк 8:38 означає, що Ісус соромитиметься тих, хто соромився Його в цьому житті?

Відповідь: Тлумачі мають тут дві точки зору.

1. Вибрані віруючі, які соромляться Ісуса, зазнають ганьби, коли потраплять до Неба. Таку точку зору висловлює «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1341. Деякі християни справді вірять, але вони надто прив’язалися до світу, щоб відстоювати Ісуса чи проповідувати Євангеліє.

2. Так звані християни, які соромляться Ісуса, з’ясують, що вони взагалі не потраплять до Небес. Цю точку зору підтримують «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (с. 141–142) та «Біблія для вивчення за версією NIV» (с. 1510). У 2 Тимофія 2:12 також сказано, що якщо ми зречемося Христа Ісуса, Він зречеться нас. Деякі люди відмовляються прийняти Ісуса з різних емоційних причин. Юда, мабуть, був розчарований тим, що Ісус не збирався в цей час вживати жодних військових заходів. Дехто стверджує, що люди настільки добрі, що не потребують спасіння, або що говорити про те, що нам потрібна жертва, — це «занадто примітивно». Інші не хочуть, щоб хтось дивився на них згори з Небес і судив їхні вчинки.

Звісно, обидва варіанти, ймовірно, є правдивими, адже Ісус у цьому вірші не вказав конкретного «ступеня ганьби». Вірити в Ісуса, зректися Його та покаятися (як це зробив Петро) — це серйозна справа, але ще серйознішою є те, що ти з самого початку ніколи не віддав своє життя Йому.

Питання: Як ви гадаєте, чому, на вашу думку, Бог дозволив, щоб відбулося Преображення, описане в Мк 9:1-2?

В: По-перше, слід зауважити, що до смерті Ісуса про це ніхто не знав, крім учнів. Отже, це нікому іншому не допомогло — принаймні до смерті та воскресіння Ісуса. Хоча Святе Письмо не пояснює, чому це сталося, ми можемо виділити щонайменше шість причин.

1) Це зміцнило б віру учнів. Учні змогли б побачити проблиск найвищої слави Ісуса.

2) Це стало б підбадьоренням для самого Ісуса перед тим, як Він піде на хрест. Можливо, Ілля та Мойсей також сказали Ісусу деякі необхідні речі.

3) Щоб виконати пророцтво: у Малахії 4:5-6 сказано, що Ілля прийде перед великим днем Господнім. Хоча Іван Хреститель був у дусі та силі Іллі, під час Преображення Ілля з’явився особисто.

4) Двоє свідків — Мойсей та Ілля — прийшли, щоб бути з Ісусом, принаймні на короткий час. Ілля ніколи не помер (2 Царів 2:11), а Мойсей, хоч і помер, але його тіло так і не було знайдено (Второзаконня 34:6). У Об’явленні 11 з’являться двоє свідків безпосередньо перед другим приходом Ісуса, і це, можливо, є передвіщенням того.

5) Для тих із нас, хто живе після воскресіння, це ще раз підтверджує, що Бог мав усе під контролем і з самого початку знав, що станеться з розп’яттям та воскресінням.

6) Нарешті, це виконало пророцтво, яке Ісус дав у Марка 9:1

Питання: У Мт 17:1, Мк 9:2 та Лк 9:28-29, на якій горі відбулося преображення?

Відповідь: Святе Письмо не вказує конкретно, але ось що ми знаємо. По-перше, це була висока гора, а гора Табор знаходиться лише на висоті 1 843 футів над рівнем моря (приблизно 5 футбольних полів), тож вона не відповідає визначенню «високої гори». Вона розташована за десять миль на південний захід від Галілейського моря і не поблизу Кесарії Філіппової. Крім того, на той час на вершині гори Табор стояла римська фортеця.

Гора Хермон, висотою понад 9 000 футів, є найвищою горою в цьому регіоні, і перетворення могло відбутися саме там. Однак вона розташована досить далеко, на північ від Голанських висот, на кордоні між Сирією та Ліваном. Таку точку зору висловлює «Біблійний коментар для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1400.

Гора Мерон / Джебель-Джермак, що на захід від Галілейського моря, має висоту 3 926/3 962 футів, і саме цю гіпотезу висунув В. Ліфілд.

Питання: У Марка 9:7 і далі з усього, що міг сказати Бог, було записано лише це одне речення. Чому, на вашу думку, це було так важливо для учнів?

Відповідь: Християнство — це не насамперед закони, доктрина чи служіння. Хоча ці речі присутні, вони не є головним. Головним не є також наш досвід, спілкування чи молитва. Головне — це любити Ісуса. Але віруючі можуть про це забути. Павло каже у 2 Коринтян 11:2-3: «Я ревную за вас божественною ревністю. Бо я обіцяв вас одному чоловікові, щоб представити вас як чисту діву перед Христом. Однак я боюся, що, як Єва була обманута хитрістю змія, так і ваші думки можуть бути відвернені від вашої простої та чистої відданості Христу».

Питання: Як, згідно з Марка 9:14-16, нам протистояти спокусі занадто довго залишатися на вершині гори, коли Ісус хоче, щоб ми зійшли вниз?

Відповідь: Пам’ятайте, що справа не в нас, не в нашому навчанні, знаннях та досвіді, а в Бозі. Бог хоче, щоб ми служили іншим. На суді перед престолом Ісус не запитає нас, скільки ми навчилися чи що пережили, а скоріше — що ми зробили і як жили. Досвід на вершині гори — це добре для того, щоб закріпити нас, допомогти нам зростати та відновити сили для духовної боротьби за серця й розуми людей у цьому світі. Тренеру команди мало що дасть талановитий гравець, який відмовляється брати участь у змаганнях.

Питання: Що сказано в Мк. 9:18, 28–29 про силу християнина без віри?

Відповідь: На той час учні знали про Бога більше, ніж будь-яка інша людина на землі. Учні щодня мали особисті зустрічі з Ісусом. Усі учні (принаймні всі, крім одного) вірили й жили згідно зі своєю вірою. Вони мали віру, але їхня віра не була достатньо сильною, щоб вигнати цього демона.

Питання: Як ми сьогодні сприймаємо Божу силу та мудрість як щось само собою зрозуміле, з огляду на Мк 9:18, 28–29?

Відповідь: Невіруючі можуть сприймати безпеку, мир, здоров’я та добробут як щось само собою зрозуміле, на що вони, на їхню думку, мають право. Навіть деякі віруючі можуть думати, що у них не буде важких часів, оскільки вони є християнами. Сприймати Божі дари як щось само собою зрозуміле — це протилежність вдячності.

Питання: Чому, на вашу думку, у Марка 9:19 Ісус сказав: «О, невіруюче покоління», а не «О, невіруючі учні»?

Відповідь: Ісус бачив, що невіра учнів була відображенням суспільства, в якому вони виросли. Певною мірою навіть як віруючі наші переконання та віра формуються нашим поколінням, тобто нашою культурою та суспільством. Як віруючі, ми маємо смиренно й відверто визнати це та прагнути вийти за межі цього й звільнитися від цього.

Питання: Чому в Мк 9:24 батько вимовив оксиморон?

Відповідь: Оксиморон — це фігура мови, що полягає у використанні суперечливих тверджень або образів для вираження складної істини. У батька всередині були суперечливі почуття. Він сказав: «Я вірю», бо справді вірив, але також сказав: «Допоможи моїй невірі», бо знав, що в нього теж були справжні сумніви.

Ми теж повинні бути чесними щодо своїх почуттів перед Богом. Бог достатньо великий, щоб впоратися з нашими сумнівами, і коли ми виносимо свої почуття на світло, зізнаючись у них перед Ним, Бог може легше подбати про те, що ми Йому зізнаємо.

Питання: Як ви гадаєте, що Бог робить із недосконалою вірою, такою, як у батька, у Марка 9:24?

Відповідь: Бог використав віру батька хлопчика — недосконалу, але чесну, щиру віру. Це краще, ніж лицемірна, нечесна імітація віри. Будьте чесними щодо своєї віри в Бога, щоб Він міг її зміцнювати, очищати та видаляти непотрібні домішки.

Питання: У Мк 9:25 Ісус здебільшого просто наказував злому духу вийти, але чому цього разу Він сказав і вийти, і більше не входити?

Відповідь: У Луки 11:24–26 Ісус сказав, що коли злий дух виходить із людини, він може спробувати повернутися з сімома іншими. Тому важливо, щоб людина, яка була одержима демонами, звільнившись від рабства, звернулася до Христа, щоб демони не повернулися з ще більшою силою.

Питання: У Марка 9:33, чому, на вашу думку, саме в цей момент, одразу після великого преображення, учні сперечалися про те, хто з них найбільший?

Відповідь: На перший погляд це звучить безглуздо. Одразу після того, як їм було милостиво дано велику привілею побачити це величне явище, замість того, щоб піти й розповісти, яким великим був Ісус, вони сперечалися про те, якими великими були вони самі. Замість того, щоб у центрі уваги був Ісус і те, як вони можуть служити для Його слави, вони використовували Ісуса, щоб уся увага була зосереджена на них.

Ця картина виглядає безглуздо. Звісно, якби хтось хотів намалювати райдужну, прикрашену картину святих учнів Ісуса, він би, безперечно, оминув цю історію! Це просто виглядає погано. Але навіть після того, як вони повірили в Ісуса, побачили чудеса та перетворення, вони все ще залишалися такими. Терпіння Ісуса до них вражає.

Питання: Як, згідно з Мк. 9:33, нам слід поводитися з одновірцем, який намагається виставляти на показ свою велич?

Відповідь: Не варто затаювати на них образу, але моліться за них, прагнучи, щоб вони покаялися в цьому. Ми не повинні списувати його з рахунків як таємного невіруючого чи як занепалого, якого вже ніколи не вдасться повернути, так само як Ісус не списував з рахунків учнів. Їх слід попередити заради їхнього ж блага, а їхній вплив, що спонукає інших робити те саме, слід звести до мінімуму.

Питання: У Марка 9:34 чи мали учні розповісти Ісусу, чому вони сперечалися, чи мали мовчати, як вони й зробили?

Відповідь: Ймовірно, вони мовчали через збентеження чи сором. Бог знає, що ми думаємо і говоримо, незалежно від того, чи визнаємо ми це, чи ні, але краще розповісти Йому те, що лежить у нашому серці, навіть якщо це гниле чи горде. Так Бог зможе очистити це набагато швидше, якщо ви готові це визнати.

Питання: Що ви думаєте про фразу «велич приходить через служіння» у Марка 9:35?

Відповідь: Це не цілком вірно. По-перше, ти маєш служити тому, кому слід. Не служити своїм амбіціям, не служити церкві, але твоє головне служіння має бути Богу. По-друге, ти маєш служити з правильними мотивами. Але з урахуванням цих застережень це досить правильне твердження.

Питання: У Мк 9:38-40, чому Іван та інші учні заборонили комусь виганяти бісів, і хто був цей чоловік?

Відповідь: Спочатку давайте розглянемо особливу послідовність подій у цьому уривку. Спочатку учні виявилися неспроможними вигнати демона. Потім вони сперечалися про те, хто з них найбільший. Але навіть попри те, що вони не змогли вигнати демона, вони забороняли іншому, хто вірив у Христа, виганяти демона в ім’я Ісуса, після того як самі не змогли цього зробити.

Оскільки цей чоловік не належав до їхньої спільноти, учні вирішили, що Бог не може його використовувати. Сьогодні віруючі інколи припускаються тієї самої помилки, вважаючи, що інших справжніх християн, які не належать до їхньої церкви, Бог не використовує або використовує лише в меншій мірі.

Питання: У Мк 9:38-40 та інших уривках, наскільки «реальним» є диявол і його вплив? Чи вкладає він думки у вашу голову?

В: Диявол і його демони — це реальні істоти, наділені думками та почуттями. Вони можуть підкидати думки, але не можуть «оволодіти» віруючими. Хоча вони й можуть підкидати думки, ми маємо силу сказати «ні» і рухатися далі. Хоча вони потужні, і їхню силу не слід недооцінювати, наш захист під кров’ю Христа є ще могутнішим. Наприклад, я чув про одного знахаря, який прокляв християнина, і прокляття відскочило назад до самого знахаря. У зовсім іншому випадку я чув про іншого знахаря, який пророкував, що християнський місіонер помре протягом 30 днів. На 30-й день помер сам знахар.
Як діти Христа, ми не маємо жодних підстав торгуватися з дияволом, глузувати з нього чи навіть намагатися спілкуватися з ним або з демонами взагалі.

Питання: Як, згідно з Мк. 9:38-40, слід поводитися з тим, хто виконує Божу волю, але не має «дозволу» від людей?

Відповідь: Перш за все, запитайте себе, чи взагалі це потребує схвалення людей? Якщо це Божа воля, то, можливо, ні. Якщо ви вважаєте, що це спричиняє розбрат, спочатку переконайтеся, що це не ви та ваша група є причиною розбрату. З іншого боку, якщо це розпалює суперечки або дійсно спричиняє розкол, вам слід поговорити з ними, спробувати домовитися з ними та молитися, щоб ви всі могли бути єдині в думках.

Питання: Що, на вашу думку, у Марка 9:42 є настільки серйозним у тому, щоб спокушати дітей до гріха?

Відповідь: Хоча в той час суспільство часто зневажало дітей, у Марка 9:42 сказано, що краще б комусь ніколи не народитися, ніж спокусити дитину до гріха. Коли ви дивитеся на маленьку дитину, яка може поводитися нерозумно і ще мало що знає, пам’ятайте, що Бог піклується про неї так само, як і про дорослого, і в Божих очах вона є такою самою важливою.

Євангеліст Д. Л. Муді колись сказав комусь, що на зборах спаслися дві з половиною людини. Той запитав його: «Ви маєте на увазі двох дорослих і одну дитину?» «Ні, — відповів Муді, — двох дітей і одного дорослого».

Питання: Чому, згідно з Мк. 9:48, черв’яки не вмирають у пеклі?

Відповідь: Метафора Ісуса стосується не маленьких тварин, а розкладу та руйнування в пеклі. У книзі «Коли критики запитують» (с. 372) наведено іншу відповідь. Оскільки там сказано «їхній черв’як», а не «черв’як», це метафора фізичного тіла людини, яка потрапляє до пекла.

Питання: Що в Марка 9:49 означає «посолений вогнем»?

Відповідь: Існує три основні тлумачення того, до кого стосується цей вірш

Віруючі, які зазнають страждань та очищення

Загублені, які потрапляють до пекла

Усіх, хто проходить випробування та суд. Ця точка зору може охоплювати дві інші.

Підсумовуючи, у віршах 43–48 йдеться про пекло, а вірш 50 стосується віруючих. Вірш 49 є перехідним, і слово «усі» стосується як загублених, про яких згадується безпосередньо перед цим, так і віруючих, про яких згадується безпосередньо після цього.

П: Як у Марка 9:49–50 поняття «посолити вогнем» пов’язане з «втратою солоності»?

Відповідь: У той час фарисеї навчали, що Ізраїль є сіллю серед народів, щоб очищати їх. Сіль була важливим консервантом. Вираз «посолений вогнем» означає консервування їжі за допомогою вогню, наприклад, сушіння фруктів. Якщо навіть вогонь може мати консервуючий ефект, то сіль може втратити більшу частину своєї консервуючої дії, якщо її вимиває вода або якщо її розбавляють іншими речовинами.

Питання: Що Ісус вчить про розлучення в Мк 10:1-2 та Мт 19:3-9?

Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, нам слід спочатку зрозуміти, чого Ісус навчав про шлюб.

Шлюб у Марка 10:7 та Буття 2:24 — це коли двоє стають одним тілом. Коли молодий чоловік чи жінка збираються одружитися, їм потрібно усвідомити, що в результаті цього вони стануть іншими людьми. Принаймні, дослідження, проведене у Сполучених Штатах, показує, що одружені чоловіки в середньому живуть трохи довше, ніж ті, хто ніколи не одружувався. Що ще важливіше, ваш чоловік чи дружина може і, ймовірно, буде робити багато чого, щоб наблизити вас до Бога або віддалити від Нього. Шлюб — це не просто кохання чи почуття, а зобов’язання перед Богом та іншими людьми. Це, метафорично кажучи, коли ви вже не два організми, а лише один.

Розділення цього «організму» є неприродним і не відповідає Божій волі. Хоча в Матвія 19:9 дозволено розлучитися з подружжям, якщо воно вчинило статеву невірність, це не є обов’язковим. Павло в 1 Коринтян 7:12–15 вчить, що не дозволено розлучатися з кимось лише тому, що ця людина сповідує іншу віру або змінила її, але якщо вона сама ініціює розлучення, то дозволено погодитися на це.

А що, якщо партнер стає наркоманом? Важко уявити, щоб хтось впав у це і при цьому був справжнім християнином. Але, незважаючи на це, у цій скрутній ситуації, якщо він не бажає припиняти, ви можете звернутися до поліції. Якщо він невіруючий і після цього бажає розлучитися з вами, то нехай так і буде.

А що робити, якщо чоловік або дружина погрожує насильством вам або родині? Розумним рішенням буде розлучитися заради безпеки, і, знову ж таки, важко уявити, щоб хтось, хто так чинить, був справжнім християнином. Це також складна ситуація. Іноді найкращим рішенням може бути звернення до поліції.

Питання: Як ви думаєте, чому у Марка 10:1-2 фарисеї запитували Ісуса про розлучення саме тут?

Відповідь: Це могло статися з однієї або кількох із трьох причин, і жодна з них не полягала в тому, що фарисеї збиралися дотримуватися певної точки зору через те, що сказав Ісус.

1) Щоб з’ясувати, чи Ісус був ближчим до школи Хілеля, яка дозволяла розлучення, чи до школи Шаммая, яка не дозволяла, за винятком випадків перелюбу. Серед послідовників відомого єврейського рабина Хілеля розлучення дозволялося згідно з Мішною Гіттин 1:1-3; 7:2.

2) З’ясувати, чи Ісус навчатиме чогось іншого, ніж Старий Завіт у Повторенні Закону 24:1-4 (і Ісус так і зробив).

3) Сподівайтеся, що Ісус скаже «ні» розлученню, що означало б, що Ісус критикував би правителя Ірода Антіпаса та його дружину Іродіаду, які вже розлучилися. За єврейським законом дружина не могла ініціювати розлучення, але за римським законом вона могла це зробити, як це зробила Іродіада. На той час Ісус перебував у Переї, якою правив Ірод Антіпас.

Питання: Чому в Марка 10:5 Бог через Мойсея дозволив деякі речі через твердість їхніх сердець?

Відповідь: Хоча Бог і не зобов’язаний йти нам назустріч та пристосовуватися до наших твердих сердець, іноді Він вирішує це зробити. У часи Старого Завіту більшість віруючих не мали Святого Духа, що жив у них. Але в часи Нового Завіту, коли Святий Дух живе в нас, а закон записаний у наших серцях, ми маємо вищі стандарти, ніж святі Старого Завіту в цьому питанні.

Питання: Чому в Марка 10:13 учні докоряли людям за те, що ті приводили своїх маленьких дітей до Ісуса?

Відповідь: Учні вчинили неправильно. Можливо, вони помилково вважали, що, оскільки діти не можуть інтелектуально зрозуміти вчення Ісуса так, як дорослі, то не слід марнувати час Ісуса. Ісус не просто виправив їх, а дорікнув тим, хто помилково дорікав іншим.

Згідно з «Біблійним коментарем для віруючих» (с. 1346), Джордж Макдональд сказав, що він не вірить у християнство людини, якщо біля її дверей ніколи не граються хлопчики чи дівчатка.

Питання: Чому в Марка 10:13–15 Ісус хотів, щоб діти підійшли до Нього?

Відповідь: Єдина причина, яку назвав Ісус, — це те, що «таким належить Царство Боже». Ісус використовував дітей як наочний приклад того, що всім нам потрібно мати смиренність і здатність до навчання, властиві дітям, щоб прийти до Бога. Ми не можемо прийти до Бога з гордістю, але мусимо визнати, що самі по собі ми недостатні. Ми маємо бути готові визнати, що Бог знає більше за нас, що ми потребуємо Його і готові зростати.

Крім того, безсумнівно, Ісус любив дітей і бачив, що цінність душі дитини така сама, як і дорослого. Ісус був би чудовим вчителем недільної школи для дітей!

Питання: У Мк 10:18 та Лк 18:19 чи не був Ісус «добрим», оскільки Він поставив під сумнів слова чоловіка, який назвав Його добрим?

Відповідь: Ісус є добрим у повному розумінні цього слова. Ісус ставить під сумнів те, що хтось називає Його добрим, коли той чоловік ще не усвідомив, що Ісус є Месією, і, здавалося, занадто легковажно вживав слово «добрий».

Подібно до цього, у Євангелії від Івана 8:7, коли Ісус сказав тим, хто звинувачував грішну жінку: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь», — Ісус Сам не кидав каміння, але це не доводить, що Ісус мав гріх. Згідно з Посланням до Євреїв 4:15, Ісус був без гріха.

Питання: У Марка 10:18 та Луки 18:19 Ісус запитує: «Чому ти називаєш Мене добрим? … Ніхто не є добрим, окрім одного Бога». Оскільки Ісус не заперечував Своєї доброти чи божественності, що ж Він мав на увазі?

Відповідь: Ісус ставить коротке запитання, яке на перший погляд здається дуже простим: чому ви називаєте Його добрим? Три прості тези, а потім — деяке обговорення.

а) У цьому уривку Ісус не підтвердив і не заперечив, що Він є добрим. (Хоча в інших місцях сказано, що Він був таким.)

б) Ісус лише поставив запитання. У цьому місці Він не підтверджував і не заперечував, що є Богом. (Хоча в інших місцях сказано, що Він є Богом.)

в) Ісус, здається, дуже цікавився тим, що цей чоловік готовий був стверджувати і у що він вірив.

А тепер перейдемо до цієї дискусії, і тоді ми побачимо, що саме ви стверджуєте і у що готові вірити.

Ніхто інший у Євангеліях, чи то віруючий, чи ні, ніколи не називав Ісуса «добрим вчителем». Чи той, хто поставив запитання, просто хотів бути ввічливим і лестити, чи, як запитав Ісус, він стверджував щось більше?

Що таке «добра людина» в очах Святого Бога? Чи є грішний митник, який усе життя обманював багатьох, але благає Бога про милосердя, добрим? Ні, він кається у своєму злі, але все одно залишається злим. З іншого боку, чи ми кращі за того митника? Ні. За Божими мірками називати будь-яку звичайну людину на землі «доброю» — це помилкова зарозумілість.

До речі, що таке добро? Чи є щось добрим, коли за це голосують люди, коли суспільство це приймає, або коли людина вважає це добрим у своїх думках, хоча думки інших людей відрізняються? Ні, у нас немає мірила добра, окрім Бога і того, що Він проголошує добрим. Ніхто, зрештою, не є добрим, окрім Бога.

З огляду на все це, чи підтверджуєте ви, що Ісус був добрим?

Питання: У Мк 10:18 та Лк 18:19, чи був Ісус Богом, оскільки ніхто не був добрим, окрім самого Бога?

Відповідь: Ісус тут не сказав тому чоловікові, чи був Він Богом, чи ні. Натомість Він вказував, що той чоловік надто легковажно вживав слово «добрий». Бог є джерелом добра, самим визначенням добра, а всі менші речі, які ми називаємо добрими, є лише тінями Божого добра.

Знаєте, християни, євреї, мусульмани і навіть римські ідолопоклонники, які вбивали християн, — усі вони намагалися бути добрими, принаймні так, як вони уявляли собі добро. Для багатьох західних людей це може стати шоком, але не всі релігії поділяють цю точку зору, що слід намагатися чинити добро. У індуїзмі багато хто намагається досягти просвітлення, істинного розуміння, переживаючи як добро, так і зло. Ось чому, якщо індуїстський релігійний діяч розкрадає чи краде, дехто може бути шокований його нібито лицемірством, але це може бути зовсім не лицемірством. Для нього, можливо, немає суперечності між намаганням досягти просвітлення, космічної свідомості чи чогось подібного та бажанням пережити зло. Хоча не всі індуїсти погодилися б із цим; дехто більше наголошував би на «кармі».

Питання: Як у давнину люди тлумачили ці вірші з Марка 10:18 та Луки 18:19?

Відповідь: Це пара «багатогранних» віршів, які мають чимало вдалих тлумачень.

Приклад для нас

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) у праці «Хто є той багатий, що спасеться?» (гл. 4, с. 592) використовує цей уривок, щоб показати, що ми маємо бути добрими й давати бідним, а не покладатися на багатство.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) зазначав, що Бог є добрим і милосердним, і так само нам личить бути добрими, жаліти інших і бути миротворцями. («Про скромність», розд. 2, с. 75)

Проти гностицизму

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) зазначає, що, оскільки Ісус називав Отця добрим, Він і справді є добрим. («Проти єресей», книга 1, розділ 20, с. 345)

Іполит, учень Іринея (225–235/6 рр. н. е.), також у праці «Спростування всіх єресей», книга 5, розд. 2, с. 50, та книга 7, розд. 20, с. 113, використовує це для доведення хибності Маркіона та гностицизму. Якщо Отець, який створив усе, є добрим, то весь гностицизм і єресь Маркіона втрачають свою силу.

Ебіоніти визнають Ісуса Сином Отця, але вони стверджували, що Ісус є Богом лише в певному сенсі. Оскільки вони також наполягали на дотриманні старозавітних обрядів, можна уявити, що вони рішуче виступали проти гностиків, які стверджували, що Бог Старого Завіту є злим або введеним в оману. У праці « » («Проти ідолопоклонства»), Клементіна, Проповідь 3 (дата невідома), розд. 57, с. 248–249, вони також використовували цей вірш проти тих, хто називав Бога Старого Завіту злим. Але в клементинській літературі та всіх збережених писаннях ебіонітів вони ніколи не використовували цей вірш, щоб заперечити твердження про те, що Ісус був Богом.

Проти ідолопоклонства

Оріген (225–254 рр. н. е.) зазначає, що якщо Христос підкорявся Богу-Отцю, то наскільки більше Сонце відмовилося б, щоб хтось схилявся перед ним і поклонявся йому. Далі Оріген додає, що ми повинні молитися до Слова Божого, а ще більше — до Його Отця. («Проти Цельса», книга 5, розділ 15, с. 548)

Божественність Христа

Новатіан (250/254–256/7 рр. н. е.) «Крім того, Сам Господь: “Чому ти питаєш Мене про те, що є добрим? Тільки Бог є добрий.” … Але в тих самих Писаннях стверджується, що і Христос є добрим. Отже, якщо вони правильно роблять висновок, то існує не одне добро, а навіть два добра. Як же тоді, згідно з вірою, що ґрунтується на Писанні, кажуть, що є лише одне добро? Але якщо вони не вважають, що це жодним чином не суперечить істині про те, що є один Господь, — що й Христос є Господом, — ані істині про те, що є один наш Учитель, — що й Павло є нашим Учителем, — ані істині про те, що є одне добро, — що й Христос називається добром; то, керуючись тим самим міркуванням, нехай вони зрозуміють, що з того факту, що Бог є один, не виникає жодної перешкоди для істини про те, що й Христос проголошується Богом». (Про Трійцю, розд. 30, с. 642–643)

Проти аріанства

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) писав, що коли аріани посилаються на Ісаї 65:16; Марка 10:18; 1 Тимофія 6:15, це позбавляє Сина істини, добра та сили.

Григорій Ніський (382–383 рр. н. е.) писав: «Однак легко показати, що навіть слово «один» не відокремлює Отця від Сина. … Адже Він каже: «Я й Отець — одне». [Іоанна 10:30] Отже, якщо добро є єдиним, і в Отці та Сині розглядається особливий вид єдності, то звідси випливає, що Слово, приписуючи добро «єдиному», претендувало під терміном «єдиний» також на звання «доброго» для Себе, Який є єдиним з Отцем і не відокремлений від єдності природи». «Проти Єномія», книга 11, розд. 2, с. 232–233 у збірці «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 5.

Питання: Чому в Мк 10:19 Ісус згадав лише шість із Десяти заповідей?

Відповідь: Ісус тут не прагнув викласти все вичерпно, а лише наводив приклади. Те, що Ісус тут не розводився на словах, не є приводом для заперечення того, чого Ісус і Його апостоли навчали в інших місцях.

Питання: Чому в Мк. 10:21–22 та Лк. 18:20–23 Ісус сказав чоловікові продати все своє майно?

Відповідь: Очевидно, цей чоловік любив своє багатство так само, як і Бога, і Ісус сказав йому, що він має щось із цим зробити.

Питання: Чи вчить Мк 10:21-22 усіх також продавати все своє майно?

Відповідь: Ні, бо, наскільки нам відомо, Ісус нікому іншому не казав продавати своє майно. Навіть Павло мав особисте майно, наприклад, свій плащ, про що йдеться у 2 Тимофія 4:13. У Діях 5:4, коли Ананія був покараний, конкретно зазначено, що його покарали не за те, що він залишив собі частину грошей, а за те, що він збрехав Богові, стверджуючи, нібито він не залишив собі жодної копійки. У «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 151, сказано, по суті, те саме.

Однак цей вірш і сьогодні залишається для нас викликом. Коли довелося обирати між Христом і багатством, цей, на перший погляд, добропорядний чоловік не захотів віддати перевагу Христу над багатством. Якщо хтось сьогодні поводиться так само, то ця людина проклята надмірним багатством. Для додаткової інформації прочитайте Приповісті 30:7–9.

Коли ви вирішуєте, скільки пожертвувати на Божу справу, у «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1347) під час розгляду 10-го розділу Євангелія від Марка наведено перелік моментів, про які вам, можливо, варто подумати.

1. Щодня тисячі людей помирають від голоду

2. Дуже багато людей ніколи не чули Доброї Новини.

3. Наші гроші можна використати, щоб допомогти у задоволенні цих потреб.

4. Христос вчить нас, що ми маємо стати бідними, щоб інші стали багатими (2 Коринтян 8:9).

5. Оскільки наше життя на землі таке коротке, коли Ісус прийде, буде вже запізно.

Питання: Чи неможливо заможним людям прийти до Ісуса, як сказано в Марка 10:23-24?

Відповідь: Є лише одна відповідь, але вона складається з двох частин.

Ні. Люди, які мають багатство, завжди можуть прийти до Бога. Авраам був дуже багатим як за стародавніми, так і за сучасними мірками. Однак заможні люди повинні бути готові в будь-який момент віддати заради Бога те, що для них найдорожче — як це зробив Авраам зі своїм сином Ісааком.

Так: Якщо ваші володіння чи багатство володіють вами, і ви любите гроші більше, ніж Бога, вам доведеться вибрати одне або інше, і ваша вічна доля залежить від вашого вибору.

Цікаво також, що це йде одразу після уривка про маленьких дітей. У «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1347) зазначається, що «християни, які збирають скарби на землі, зазвичай розплачуються за свою непокору у житті своїх дітей».

Питання: У Мк. 10:29 чи гарантуються ці благословення кожному, хто залишив усе, щоб піти за Ісусом, чи вони нічого не отримають, якщо зроблять це, але не матимуть любові, як сказано в 1 Кор. 13:2?

Відповідь: Ісус дає тут обіцянку, але умови є неявними. Ви просто маєте йти за Ісусом і продовжувати йти за Ним. Щоб йти за Ісусом, ви повинні любити Бога та інших людей, і ви не можете любити Бога, якщо не любите інших людей.

Цікаво, що лише тут, у синоптичних Євангеліях, Ісус звертається до учнів як до дітей. Це відбувається одразу після того, як Ісус дорікнув їм за те, що вони не дозволили дітям підійти до Нього.

Питання: Чи можна вважати Мк 10:29-30 та Лк 18:29-31 обіцянкою матеріального добробуту в цьому житті?

Відповідь: Ні. Ця обіцянка була дана раннім християнам так само, як і нам. Ми не можемо очікувати більше гарантій матеріального добробуту, ніж Павло, інші апостоли та ранні християни, які здебільшого були рабами та бідними. У книзі «Коли запитують сектанти» (с. 135–136) додається, що цей уривок говорить не про багатство, а про сім’ю та дім.

Питання: Як, згідно з Мк. 10:30, ми отримуємо всі ці речі в цьому житті?

Відповідь: Кожен із нас окремо не має 100 будинків і 100 полів як свою особисту власність. У кожного з нас немає 100 рідних братів і сестер та 100 рідних матерів як наших родичів. Натомість, як брати й сестри в одному тілі — Церкві — ми колективно маємо все це, щоб ділитися між собою, як показує Марка 3:33–35.

Питання: Що цікавого є в одній із цих нагород, згаданих у Марка 10:30?

Відповідь: Їх можна розділити на п’ять категорій: будинки, сім’я, землі, переслідування та вічне життя. Більшість людей не бажають жодної з них — переслідування. Але нам слід усвідомити, що переслідування також є нагородою. Так робили перші християни, як показує Дії 5:41.

Питання: У Мк 10:34 Ісус мав воскреснути на третій день чи через три дні?

Відповідь: Рукописи Євангелія від Марка розходяться в цьому питанні.

«Після трьох днів»: Синайський, Ватиканський, «Ефраемі Рескриптус», «Безае Кантабрігенсіс», сахідський коптський, бохайрський коптський

На третій день: «Александрійський», «Візантійський лекціонарій», «Готичний», «Вірменський», «Ефіопський», «Грузинський», Оріген.

Питання: У Мк 10:35-37 чи Яків та Іван прийшли до Ісуса з проханням сидіти праворуч і ліворуч від Нього, чи це зробила їхня мати у Мт 20:20?

Відповідь: Це питання ставить скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 858). Відповідь міститься в самому Матвія 20:20, де сказано, що їхня мати прийшла «зі своїми синами». Вони були разом, коли до Ісуса звернулися з цим проханням.

Йосип Флавій у «Історії юдеїв», книга 6, 11.9, показує, що місце ліворуч було наступним за значимістю після місця праворуч, згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Завіт», с. 152.

Питання: Чому в Марка 10:36, 51 люди хочуть, щоб Ісус зробив для них одні речі, а інші — ні?

Відповідь: Навіть сьогодні деякі віруючі хочуть зробити Ісуса Господом лише частини свого життя, а над іншими частинами зберігати контроль. Це є браком віри в те, що якщо зробити Ісуса Господом усього свого життя, воно стане кращим. Не можна мати Ісуса Господом лише «трохи».

Питання: Про яку чашу та хрещення говорив Ісус у Марка 10:38?

Відповідь: Чаша та хрещення не були Вечерею Господньою та водним хрещенням (Ісус уже був хрещений Іваном). Натомість Ісус мав на увазі те, що ці речі символізували. Кров Ісуса мала бути пролита на хресті, що символізує чаша, а Ісус мав бути похований і воскреснути, що символізує хрещення.

Питання: У Мк. 10:38-40, оскільки Ісус спочатку сказав їм, якою ціною буде задоволено їхнє прохання, а потім [нібито] відмовив їм у цьому проханні, чому вони все одно мусили заплатити цю ціну?

Відповідь: Ісус не відхилив їхнє прохання, а сказав, що не Йому вирішувати, чи задовольнити його, чи ні. Потім Ісус сказав їм, що вони будуть робити, але залишив рішення щодо надання цієї привілеї Отцю.

Це чудовий уривок, який підтверджує тезу про Трійцю. Хоча Отець і Син є нерозривно єдиними, цей уривок доводить, що між ними існує відмінність, на відміну від модалізму, якого навчали, наприклад, п’ятидесятники-однобожники та місцева церква.

Питання: У Марка 10:45, чи була смерть Ісуса на хресті викупом за кожну людину, чи лише за деяких, а не за інших?

Відповідь: Ось що Біблія говорить про універсальні та обмежені аспекти.

Універсальні аспекти:

Всім наказано коритися Євангелію (Дії 17:30; 2 Солунян 1:8)

Кожен, хто вірує в Нього (Ів. 3:16)

З’явився всім (Тит 2:11)

Бог бажає, щоб усі спаслися (1 Тимофія 2:4)

Викуп для всіх людей (1 Тимофія 2:6)

Запропонований [чесно і щиро] усім (Дії 2:38-40, Євреїв 4:2)

Спокутна жертва за весь світ (1 Івана 2:2)

Ісус притягне всіх людей до Себе (Івана 12:32)

Вирішальні аспекти:

Ніхто не може прийти до Ісуса, якщо Отець не притягне його (Івана 6:65)

Бог може вирішити проявити милосердя до одних, таких як Яків, якого Він не проявляє до інших, таких як Ісав, хоча Він все одно залишається справедливим до всіх (Римлянам 9:14-18).

Євангеліє не має цінності для тих, хто не поєднує його з вірою (Євреїв 4:2).

Фарисеї відкинули Божий задум щодо себе (Лука 7:30).

Дехто зрікся Господа, Який їх викупив (2 Петра 2:1). Слово «Господь» — це «деспотес», і воно те саме, що й у Юди 4, де воно стосується Ісуса.

Бог заздалегідь знав не просто те, що люди приймуть Його, але й кожного окремого, хто прийме Його. Бог обрав (передвизначив) тих, хто прийме Його.

Якщо задуматися, то всі християни — як некальвіністи, так і кальвіністи — повинні погодитися з тим, що викуп має як універсальні, так і остаточні аспекти.⎯ Але це не приховує ключової відмінності між кальвіністами, армініанами та іншими некальвіністами.

Фундаментальна відмінність між кальвінізмом і некальвінізмом (включаючи весліанський армініанство, так званий «4-пунктний кальвінізм» та всі проміжні позиції) полягає в тому, чи обрав всемогутній, суверенний, люблячий і справедливий Бог для тих, хто потрапляє до пекла, одне з двох:

Некальвініст: Безнадійні випадки, коли Бог вільно дав кожному те, що було потрібно для потрапляння до Небес, але спасіння Ісуса не змогло врятувати деяких. Вони загинули через власну провину, зумовлену їхньою вільною волею.

Кальвіністи: бажане прокляття, оскільки спасіння Ісуса було ефективним для 100% тих, кому воно було призначене, а Бог добровільно вирішив не надавати жодного шляху спасіння іншим. Не було жодної речі, яку відкинуті могли б зробити або хотіли б зробити, щоб змінити Боже бажання, згідно з яким у таємній волі Бога для них не було жодної можливості врятуватися.

Некальвініст: Якщо спасіння є потенційним для всіх і неефективним для деяких, то воно є неефективним тому, що дехто міг би його відкинути, або ж воно також мало б поєднуватися з вірою. Некальвіністи стверджують, що саме це мають на увазі Лука 7:30 та Євреїв 4:2. Кальвіністи відповіли б, що це зробило б спасіння частково залежним від людини і перетворило б віру майже на діло, необхідне для спасіння. Некальвіністи відповіли б, що кальвінізм плутає спасіння як безкоштовний дар, що походить від Бога, із прийняттям цього безкоштовного дару спасіння, що є відповідальністю людини. Віра не є ділом, як показує Ефесян 2:8-9, і деякі кальвіністи з « » не повинні слідувати за католиками, намагаючись прирівняти заслугові діла до «порожньої чесноти» віри та визнання нашої безпорадності перед Богом.

Кальвініст: Якщо спасіння є лише потенційним для деяких, і воно є дійсним для всіх, для кого воно є потенційним, то для деяких ніколи не було жодної можливості. Проблема «безнадійних випадків» вирішена, але ціною втраченої любові та незрозумілої справедливості. У 2 Солунян 1:8 Бог покладає на людей відповідальність за непослух Євангелію, якого Бог ніколи не давав їм, щоб вони йому підкорялися. Людина в пеклі могла б сказати: «Я потрапив сюди, бо вірив, що Бог не любив мене достатньо, що Ісус не помер за мої гріхи, що Бог, зрештою, волів, щоб я залишився злим грішником, і я тут, бо вірив у правду». Засуджена людина могла б так само спробувати знайти спасіння через найновішу модну секту, бо можливість знайти спасіння та Божу любов через секту для неї така ж велика, як і через християнство.

Питання: Чому в Мк 10:51 Ісус запитав сліпого, що той хоче, щоб Ісус для нього зробив?

Відповідь: Ісус хоче, щоб ми просили Його, навіть якщо Він знає, чого ми хочемо. Звісно, іноді те, чого ми хочемо, і те, що є найкращим, не завжди збігаються. Сліпий мав конкретно попросити про зір, і Ісус виконав це прохання після того, як він попросив. Іноді Бог чекає, щоб виконати наші прохання сьогодні, доки ми конкретно не попросимо Його.

До речі, вираз «Син Давида» також вважався месіанським у дохристиянських Псалмах Соломона.

Питання: У Мк 10:51, коли сліпий єврей зміг побачити те, чого не бачили фарисеї, які мали зір, які ще є приклади, коли надмірна кількість інформації може засліпити людину щодо очевидного?

Відповідь: Цікаво замислитися над тим, чому євреї, які добре бачили, могли бути сліпими щодо того, що Ісус є Месією, навіть побачивши всі ті чудеса, тоді як сліпий єврей зміг побачити, що Ісус є Месією. Є й інші випадки, коли надмірна кількість інформації може засліпити людину щодо очевидного. Навіть попри свою сліпоту, Вартимей все одно бачив більше важливих речей, ніж фарисеї.

Питання: Чому в Марка 10:52 саме віра того чоловіка, а не віра Ісуса, зцілила його?

Відповідь: Цікаво, що в цьому останньому чуді, записаному в Євангелії від Марка, Ісус конкретно сказав, що саме віра того чоловіка зцілила його. Хоча Бог не обмежується тим, щоб діяти через нашу віру, Він часто обирає діяти саме через неї, як показують Ефесянам 2:8 та Римлянам 4:3, 16.

Питання: Чому в Мк 10:52 Ісус сказав, що той «здоровий», а не просто, що він може бачити?

Відповідь: Не тільки його очі та інші частини тіла функціонували нормально, але й колишній сліпий тепер був духовно зцілений у Христі.

Питання: Чому в Марка 11:8-10 вони поклали свої плащі та пальмові гілки перед осликом?

Відповідь: Цей звичай був знаком великої поваги та захоплення. Можливо, це було схоже на старовинне європейське лицарство, коли чоловік розстеляв свій плащ над калюжею, щоб королівська дама могла ступити на нього й пройти через калюжу.

Питання: Як, з огляду на Мк. 11:8-10, слід поводитися з людьми, які хочуть славити й служити Богові, коли ви знаєте, що вони мають дуже хибні уявлення про Нього?

Відповідь: На перший погляд здається, що вони спасенні, але це може бути не так. Можливо, вони ще перебувають на етапі, що передує отриманню нового життя у Христі. Дехто може відвернутися від Ісуса, коли побачить, що Він, можливо, не відповідає їхнім уявленням про Нього. Вам слід лагідно виправляти їхні хибні уявлення та молитися за них. Ми не хочемо, щоб люди приходили до Христа під хибними приводами.

Питання: У Марка 11:13, оскільки ще не настав час інжиру, чи був Ісус у Євангеліях необізнаний щодо пори року, як стверджує Ахмад Дідат?

Відповідь: Ні, Дідат тут зовсім не зрозумів суті. Фігове дерево символізувало Ізраїль, і це було пророцтво про те, що народ, який символізувало фігове дерево, буде безплідним і духовно засохне.

Питання: У Мк. 11:13, 23, 30, оскільки людина з вірою може зрушити гори, чому Ісус не міг зробити так, щоб фігове дерево дало плоди?

Відповідь: Ісус міг би це зробити, але вирішив цього не робити. Ісуса турбували не інжир і не інжирові дерева; тут Ісус навчав своїх учнів. Інжирове дерево було символом народу Ізраїлю, і Ісус прокляв його, щоб показати, що станеться з ними, якщо, подібно до інжирового дерева, вони не принесуть плодів віри, коли Ісус прийде до них.

Питання: Як у Марка 11:14 деякі люди здаються дуже корисними й плідними, але зрештою виявляються марними?

Відповідь: Інжирне дерево займало місце, де могли б рости інші інжирні дерева. Селяни доглядали за ним і піклувалися про нього. Вони поливали його і, можливо, підгодовували, сподіваючись, що інжирне дерево теж віддасть їм щось у відповідь і дасть їм інжир. Деякі люди хочуть лише брати, але ніколи нічого не віддають.

Можливо, деякі не можуть віддячити духовно, бо в них немає духовного життя. Вони заявляли, що приносять плоди, але насправді це не так. Була обіцянка плодів, яка так і не здійснилася.

Що стосується матеріального, то є люди, які потребують вашої допомоги, але ніколи не зможуть віддячити вам або відплатити за вашу працю. Але ми все одно маємо їх любити й допомагати їм.

Питання: Чому в Мк 11:15–18 та Лк 19:45–46 єврейські власті просто не заарештували Ісуса, незнайомця з батогом, одразу?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Натовп щойно прославив Ісуса як Месію під час Тріумфального в’їзду, описаного в Матвія 21:1-11, а також у Матвія 21:15-16; Марка 11:1-10 та Луки 19:28-40.

2. Ісус чудесним чином зцілював людей, і важко заарештувати когось у натовпі людей, яких Він зцілює.

3. До цього натовп почув, що Ісус воскресив Лазаря з мертвих, як зазначено в Євангелії від Івана 12:9–11, 17–19.

4. Найголовніше, що через наведені вище причини у Марка 11:18 сказано: хоча священики та вчителі шукали способу вбити Ісуса, вони боялися Його, бо весь натовп був вражений Ісусом. Священики не хотіли заворушень та римського покарання, яке це могло спричинити. У Луки 19:47-48 сказано подібне, а в Євангелії від Івана 12:19 фарисеї нарікали, що, на їхню думку, весь світ йде за Ісусом.

Питання: Чому в Марка 11:16 Ісус не дозволяв нікому носити посуд (горщики чи ємності) у храмі?

Відповідь: Ісус не заважав належним жертвоприношенням, але заважав тим, хто ніс посудини, наповнені грошима.

Питання: Як у Марка 11:17 люди в храмі поводилися як злодії?

Відповідь: Принаймні трьома способами:

Завищення цін: продаж речей у храмі за завищеними цінами.

Встановлення правил: Священики не приймали тварин із вадами, наприклад, з порізами, які могли з’явитися під час подорожі, тому люди мусили купувати тварин за завищеними цінами.

Обікрадання Бога у приношеннях: Продавці та віруючі зосереджувалися на фінансових операціях замість поклоніння Богу.

Питання: Чому в Марка 11:23 Ісус згадав про віру, яка рухає гори?

Відповідь: Ісус навчав, що для того, щоб зрушити гори, потрібна лише трохи щирої віри в Божу силу, спрямованої на молитву. Віра подібна до насіння; вона може зростати. Крім того, Ісус сказав це поблизу Єрусалима, і в останні дні Оливна гора, що розташована за півмилі на схід від Єрусалима, розколеться надвоє, згідно із Захарією 14:4.

Питання: Чи обіцяв Ісус у Марка 11:23 дати нам абсолютно все, про що ми попросимо з вірою?

Відповідь: Бог дає нам усе, про що ми просимо, за умови дотримання таких умов:

Щось: Бог не може дати «щось», чого не існує, наприклад, логічне протиріччя, таке як вода, що не мокра, або рухомий предмет, який неможливо перемістити, тощо.

З вірою: Бог не дасть нам того, про що просимо з сумнівом, як сказано в Якова 1:6-7, або того, про що просимо не з вірою, а щоб задовольнити свої пристрасті, згідно з Якова 4:3. Ми маємо просити згідно з Божою волею, як зазначено в 1 Івана 5:14. «З вірою» означає перебувати в Бозі, а Бог — у нас, як сказано в Івана 15:7.

Якщо ми прощаємо: Марка 11:25 додає цю умову. Добрі дари: Перед Марка 11:23 Ісус навчав, що Бог є добрим Отцем, який дає нам добрі речі, а не погані, згідно з Матвія 7:9-11 та Луки 11:11-13. Отже, іноді, коли слухняний віруючий просить з вірою, Бог відповідає «ні» або «зачекай», як, наприклад, у Книзі Йова; у Посланні до філіп’ян 2:25; у 2-му Посланні до Тимофія 4:20; та у 2-му Посланні до коринтян 12:8-9.

Питання: У Марка 11:25-26 сказано: якщо справжній християнин не пробачає, чи потрапить він або вона до пекла?

Відповідь: У певному сенсі це спірне питання, оскільки справжній християнин пробачить. Жоден справжній християнин ніколи не відмовиться пробачити когось, бо це означало б, що він ніколи не вирішив прийняти Боже прощення, а отже, не є справжнім християнином. Зрозуміло, що пробачати всіх дуже важливо.

Питання: У Мк. 11:29-33, чому Ісус не відповів прямо на питання про те, яку владу Він мав?

Відповідь: Ймовірно, вони намагалися поставити Його в пастку. Якби Ісус сказав, що має владу від Бога, щоб в’їхати до Єрусалима, вигнати міняльників і проклясти фігове дерево, то вони звинуватили б Його в богохульстві. Якби Ісус сказав, що ця влада від людей, то це не були б ні римські, ні храмові власті. Але Ісус не мав жодного обов’язку відповідати на будь-які запитання. Хоча загалом Ісус відповідав на запитання більшості людей, Він не відповідав прямо на запитання тих, хто не шукав Його відповіді, а лише намагався завести Його в пастку. Ісус міг просто сказати: «Мені не потрібна ваша влада, бо я маю владу від Отця, про що свідчать численні зцілення, які я здійснюю». Хоча, насправді, вони вже могли це зрозуміти.

Питання: У Мк. 11:29–33, коли нам не слід відповідати на чиєсь запитання, навіть якщо ми знаємо відповідь?

Відповідь: Коротко кажучи, коли вони не хочуть знати правду. Якщо вони не змогли прийняти те, що вже знали про Івана, то їм не потрібно чути правду про Ісуса, бо вони все одно відмовляться її прийняти.

Якщо вони запитують виключно для того, щоб завести нас у пастку, ми повинні бути обережними у своїх словах. Якщо вони не намагаються завести нас у пастку, а запитують з якоїсь іншої причини, а не тому, що насправді не хочуть знати, нам не обов’язково відповідати. Якщо хтось задає вам якесь питання про Бога чи Біблію, і ви підозрюєте, що це може бути «відволікаючий маневр», який просто відвертає увагу від необхідності мати справу з правдою, ви можете поставити їм таке запитання. Якби я відповів на це запитання так, щоб вас це задовольнило, чи наблизило б це вас до того, щоб прийняти Ісуса як свого особистого Господа і Спасителя? Якщо їхня відповідь «ні», то вітаю, ви щойно викрили відволікаючий маневр. У такому разі ви можете запитати: «Що наблизило б вас до того, щоб прийняти Ісуса як свого Господа і Спасителя?»

Питання: Яке значення має ця притча в Марка 12:1-9?

Відповідь: Бог дав землю, Землю Обітовану, євреям. Однак вони не надавали Богові послуху, беззастережного поклоніння, десятини та жертв, як Він наказав. Він послав їм пророків, яких вони знущалися та вбивали. Зрештою, Бог послав Свого Сина, Ісуса, якого вони вбили. Тут є певна подібність до алегорії про виноградник Господній в Ісаї 5:1-7.

Причина, через яку виноградарі заявили, що стануть власниками, полягала в єврейському законі. Якщо власника та його спадкоємців було вбито, то, згідно з Мішною «Баба-Батра» 3.3 та «Баба-Батра» 54а, перші права на землю переходили до тих, хто нею володіє.

Питання: Чому, згідно з Марка 12:6, від виноградарів очікували поваги до сина землевласника?

Відповідь: Вони все одно поважали б сина, якби

1. вони мали б хоч якусь повагу до законної влади, або

2. дотримувалися закону, або

3. Розум, щоб зрозуміти, що заподіяння шкоди синові неминуче спричинить помсту, або

4. здоровий страх перед воїнами господаря.

Вони вбили б сина лише в тому випадку, якби їхня жадібність щодо виноградника повністю засліпила їх розум. Дивно, але факт: люди можуть бути настільки жадібними, що їхні рішення створюють враження, ніби вони прагнуть негайних грошей і задоволень навіть більше, ніж залишитися живими до наступного дня.

Сьогодні цікаво спостерігати, як деякі люди, які в інших обставинах могли б прийняти найкраще рішення, через жадібність приймають нерозумне. Здебільшого вони навіть не усвідомлюють, як жадібність спотворила їхню здатність приймати рішення — аж доки не стане занадто пізно.

Питання: Що таке «наріжний камінь» у Мк 12:10 та Лк 20:17?

Відповідь: Наріжний камінь — це перший камінь, на якому закладається фундамент.

Питання: Чому в Мк 12:10-11 та Лк 20:17-18 народ/будівельники відкинули наріжний камінь?

Відповідь: Вони не поважали функцію та важливість наріжного каменю. Зрештою, людина або хоче бути частиною тієї самої будівлі, яку зводить Христос, або ні. Немає золотої середини; не можна бути лише наполовину частиною будівлі.

Питання: У Мк 12:13-17 та Лк 20:21-25 чи не дав Ісус прямої відповіді на питання про сплату податків?

Відповідь: Насправді, Ісус відповів. Вони намагалися підвести Його, запитуючи, чи слід платити податок Цезарю, чи ні. Якби Ісус сказав «ні», римляни могли б заарештувати Його за підбурювання людей до ухилення від сплати податків. Якби Ісус сказав «так», натовп, який обурювався римським пануванням, міг би поставитися до Нього не так прихильно.

Цей податок стягувався з 6 року н. е. Оскільки римський податок надходив до римської скарбниці, зелоти відмовлялися його сплачувати, бо це означало визнання права Риму на владу в Палестині. Фарисеї заперечували проти його сплати, але все одно платили. Садукеї не мали заперечень проти сплати. Отже, ті, хто ставив це запитання, хотіли лише побачити, яку групу Ісус відштовхне.

Ісус відповів на запитання, сказавши, що слід віддавати кесарю те, що належить кесарю, а Богу — те, що належить Богу. Ісус не уточнив, що саме належало кесарю (на той час — Тіберію), і вони Його про це не запитували.

Питання: Що ми знаємо про садукеїв, яких також називали геродіанами, з Мк 12:19, Лк 20:27 та Дії 23:8?

Відповідь: Йосип Флавій зазначає, що садукеї, фарисеї та есени були трьома релігійними течіями в Юдеї. Садукеї, очевидно, виникли за часів Іоанна Гіркана I (135–104 рр. до н. е.) і зникли після руйнування Храму в 70 р. н. е. За часів Ісуса їх називали геродіанами, оскільки вони підтримували династію Ірода як царів Юдеї.

Згідно з Діяннями 23:8, садукеї заперечували існування духів, ангелів та воскресіння тіла. Вони заперечували всю Мішну, Талмуд та інші традиції фарисеїв. За словами Йосипа Флавія, вони не бачили потреби дотримуватися нічого, чого не було написано в Торі, а, за словами ранньохристиянських авторів, заперечували весь Старий Завіт, окрім Закону (Тори). Щодо самого Закону фарисеї наводили приклади того, як вони розходилися в думках щодо другорядних питань.

Питання: Які біблійні та позабіблійні свідчення про садукеїв містяться в Марка 12:19 та Луки 20:27?

Відповідь: Ось майже все, що ми знаємо про садукеїв.

1. 1-а та 2-а книги Макавеїв містять детальну історію зовнішніх та внутрішніх конфліктів у той час, коли зароджувалися партії фарисеїв та садукеїв.

2. Йосип Флавій згадує садукеїв у п’яти уривках. Цитати взяті з «Повного зібрання творів Йосипа Флавія».

«Іудейські війни» 2.8.2,14 (2a) (с. 476) «Адже серед іудеїв існує три філософські секти. Прихильниками першої з них є фарисеї; другої — садукеї; а третя секта, яка дотримується суворішої дисципліни, називається есенами». [«Есени» — це написання, що використовується в книзі] (14f) [«Есенси» — це написання, що вживається в книзі] «А садукеї — це ті, хто складає другий орден; вони повністю заперечують долю і вважають, що Бог не переймається тим, чи робимо ми зло, чи ні; вони стверджують, що робити добро чи зло — це власний вибір людини, і що те чи інше належить кожному, щоб кожен міг чинити так, як йому заманеться. Вони також заперечують віру в безсмертя душі, а також у покарання та нагороди в Аїді. Крім того, фарисеї ставляться один до одного приязно і виступають за злагоду та турботу про суспільство. Натомість поведінка садукеїв один щодо одного є в певній мірі нестриманою; а їхнє спілкування з тими, хто належить до їхньої ж партії, настільки ж грубе, ніби вони були для них чужинцями…». (Далі у праці «Старожитності юдеїв» 18.1.6 Йосип Флавій згадує четверту секту, яка схожа на фарисеїв, за винятком того, що вони борються за свободу. Він має на увазі зелотів.)

«Історія юдеїв» 13.5.9 На відміну від садукеїв, фарисеї, як правило, не були суворими у покараннях.

«Історія юдеїв» 13.10.6 Це історично перша згадка про садукеїв за часів правління Іоанна Гіркана I, який був і царем, і первосвящеником (135–104 рр. до н. е.)

«Старожитності юдеїв» 18.1.4 «Але вчення садукеїв таке: душі вмирають разом із тілами; вони також не дотримуються нічого, крім того, що наказує їм закон [Тора?]; бо вони вважають за чесноту сперечатися з тими вчителями філософії, з якими вони часто спілкуються; проте це вчення поділяють лише небагато хто, хоча й ті, хто має найвищу гідність; але самі вони майже нічого не можуть зробити; бо коли вони стають магістратами — а іноді їх змушують це робити проти їхньої волі та силою — вони пристосовуються до поглядів фарисеїв, бо інакше народ їх не терпітиме». (Йосип Флавій написав «Старожитності юдеїв» у 93–94 рр. н. е.)

У праці «Старожитності юдеїв» 20.227 [9.1] згадується лише один садукей, який був первосвящеником. Його звали Ханан бен Ханан, і він обіймав цю посаду лише три місяці.

3. Мішна протиставляє вчення садукеїв вченням фарисеїв щонайменше у дев’яти уривках. (Найдавніші тексти Мішни були написані приблизно 200 р. н. е.) Однак це погляд з позиції фарисеїв, і ми не маємо жодних писань самих садукеїв. Отже, ці відмінності випливають із того, що було важливим для фарисеїв, — дрібних деталей закону, — і не обов’язково відображають те, що було найважливішим для садукеїв.

Баба-Батра 115б — Коли чоловік помирав, не маючи живих синів, фарисеї стверджували, що спадщину може успадкувати лише онука, а не дочка, тоді як садукеї вважали, що за відсутності синів спадщину можуть успадкувати як дочки, так і онуки.

Баба Кама 84а — Застосовуючи принцип «око за око», фарисеї часто погоджувалися на грошову компенсацію, тоді як садукеї — ні.

Мегілла Тааніт 1 — Фарисеї прагнули, щоб пожертви сплачувалися з державної скарбниці, тоді як їхні супротивники хотіли, щоб витрати покривалися за рахунок добровільних пожертв.

Мегілла Тааніт 4 — Те саме, що й у Баба-Кама 84а.

«Маккот» 1:5–8 — Фарисеї хотіли, щоб усіх лжесвідків страчували, тоді як садукеї страчували б лжесвідка лише в тому випадку, якщо його свідчення вже призвело до страти несправедливо звинуваченого.

«Тосефта Пара», розділ 3, та «Пара» — Садукеї не дотримувалися всіх обмивань, які практикували фарисеї, але були суворішими щодо чистоти червоної корови.

Тосефта «Санхедрін» 6:6 — Фарисеї вимагали страти всіх неправдивих свідків, тоді як садукеї засуджували до смерті неправдивого свідка лише в тому випадку, якщо його свідчення вже призвело до страти несправедливо звинуваченого.

«Ядаїм» 4:7 — Садукеї вчили, що господар повинен нести відповідальність за шкоду, заподіяну рабом, так само як він несе відповідальність за шкоду, заподіяну його твариною. Фарисеї вчили, що раб повинен нести рівну відповідальність, щоб незадоволений раб не наразив свого господаря на неприємності.

Я^еРушалмі, Євамот 1:6 — Левіратний шлюб був призначений лише для зарученої жінки, а не для тієї, що вже перебувала у шлюбі.

4. Рабиністична традиція (Абот Раббі Натан 5) стверджує, що Садок, учень Антігона з Соко, заснував садукеїв.

5. Новий Завіт побіжно згадує про садукеїв.

Матвія 3:7 і далі — Іван Хреститель бачив як садукеїв, так і фарисеїв.

Але не в Матвія 15:1 — до Ісуса прийшли деякі фарисеї та книжники. Оскільки цих людей турбувало те, що учні Ісуса не мили руки, серед них, ймовірно, не було садукеїв.

Матвія 16:1-6 — і фарисеї, і садукеї просили Ісуса про знак з Неба.

Матвія 16:11-12 — Ісус каже, щоб остерігатися вчень садукеїв та фарисеїв. Очевидно, вони навчали різних речей, оскільки були різними групами, але в цьому вірші Ісус не зупинявся на віруваннях жодної з цих груп.

Матвія 22:23-34; Марка 12:18-27; Луки 20:27-39 — Садукеї запитують Ісуса про воскресіння. Згідно з «Біблійним словником Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1501, Мішна в «Єрусалимській Мішні» ⁽Y^erushalmi⁾ «Євамот» 1:6 показує, що, оскільки левіратний шлюб, на думку садукеїв, застосовується лише до заручених, жінка була б одружена лише з сьомим чоловіком.

Діяння 4:1-2 — Фарисеї, священики та садукеї об’єдналися у протистоянні апостолам.

Діяння 5:17-18 — Тут зазначається, що в той час первосвящеником був садукей. (Йосип Флавій також зазначає, що первосвященик Ананія Молодший був садукеєм.)

Дії 23:6-8 — Садукеї не вірили у воскресіння, ані в ангелів, ані в духів.

6. Писання ранньої Церкви

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) «Бо я вирішив слідувати не за людьми чи людськими вченнями, а за Богом і вченнями, [переданими] Ним. Бо якщо ви зустріли когось, кого називають християнами, але хто не визнає цієї [істини] і наважується блюзніти проти Бога Авраама, Бога Ісаака та Бога Якова; хто каже, що немає воскресіння мертвих і що їхні душі, коли вони помирають, підносяться на небо; не вважайте їх християнами, так само як ніхто, хто б правильно над цим замислився, не визнав би садукеїв чи подібні до них секти — геністів, меристів, галілеяни, елліністи, фарисеї, баптисти — є євреями (не слухайте мене з нетерпінням, коли я кажу вам, що думаю), а [лише] називаються євреями та дітьми Авраама, поклоняючись Богу устами, як заявив Сам Бог, але серце їхнє було далеко від Нього. Але я та інші, хто є правовірними християнами в усіх питаннях, переконані, що відбудеться воскресіння мертвих і тисячолітнє царство в Єрусалимі, який тоді буде збудований, прикрашений і розширений, [як] пророкують пророки Єзекіїль та Ісая й інші». «Діалог із Трифоном, євреєм», розд. 80, с. 239

У «Діатесароні» Татіана (бл. 172 р. н. е.), розділ 34, с. 96, згадується про загальне воскресіння, коли Ісус докоряє садукеям.

Гегесіпп (170–180 рр. н. е.) згадує одинадцять груп псевдохристиян серед народу: послідовників Симона, Клеобія, Дорітея, Гортея, Масботея, Менандра, Маркіона, Карпократа, валентиніанців, базилідіанців та сатурніліанців. (т. 8, с. 764). У творі «Про свою подорож до Риму» та в розділі «Єврейські секти» (т. 8, с. 765) він згадує єврейські секти есенів, галілеян, гемеробаптистів, масботеїв, самаритян, садукеїв та фарисеїв.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.): «Бо наш Господь і Вчитель у відповіді, яку Він дав садукеям, які стверджують, що воскресіння немає, і які зневажають Бога та принижують авторитет Закону», — Іриней, «Проти єресей», книга 4, розд. 5.2, с. 466–467

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про воскресіння тіла», розділ 2, порівнює християнських єретиків, які заперечують фізичне воскресіння, із садукеями, з якими доводилося боротися Ісусу.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «Садукеї, які стверджували, що воскресіння не існує, під час дискусії на цю тему висунули Господу юридичний випадок щодо певної жінки, яка, згідно з правовими приписами, була одружена з сімома братами, що померли один за одним». «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розділ 38, с. 413. Тертуліан писав про садукеїв і в інших своїх працях.

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) у праці «Спростування всіх єресей», книга 9, розділ 22, с. 136–137, присвятив садукеям цілий розділ. Як зазначає Йосип Флавій, вони стверджують, що Бог не втручається у земні справи. Вони заперечують воскресіння тіла і стверджують, що душа не продовжує існувати після смерті. Він також наводить інші подробиці, які містяться у Йосифа Флавія. Окрім Йосифа Флавія, Іполит також зазначає, що вони особливо сильні в Самарії. «Вони, однак, не приділяють уваги пророкам, ані будь-яким іншим мудрецям, за винятком лише Закону Мойсея, щодо якого, втім, вони не дають жодних тлумачень».

Оріген (225–254 рр. н. е.): «У євреїв були різні погляди, деякі з них — хибні, як-от погляди садукеїв щодо воскресіння мертвих, що вони не воскресають, та щодо ангелів, що вони не існують, а те, що про них було написано, слід тлумачити лише образно, оскільки це не має реального втілення»; «Коментар до Євангелія від Матвія», розділ 20, с. 427. Оріген також зазначає, що самаряни та садукеї визнають лише книги Мойсея у своїй праці «Проти Цельса», книга 1. Оріген писав про садукеїв і в інших своїх працях.

Методій (270–311/312 рр. н. е.) «Тож зверніть увагу, що саме це Господь і хотів навчити садукеїв, які не вірили у воскресіння тіла. Адже такою була думка садукеїв. Саме тому вони вигадали притчу про жінку та сім братів, щоб посіяти сумнів щодо воскресіння тіла», « », «Роздуми про воскресіння», розд. 12, с. 367. Методій також писав про садукеїв в інших своїх працях.

Арнобій (297–303 рр. н. е.) «І нехай ніхто тут не наводить проти нас єврейських байок та байок секти садукеїв, нібито й ми приписуємо Божеству певні форми; адже це, як вважається, викладається в їхніх писаннях і стверджується нібито з упевненістю та авторитетом». Арнобій, «Проти язичників», книга 3, розд. 12, с. 467

Після Нікейського собору

Атанасій (326–373 рр. н. е.): «І що значить Закон для садукеїв, якщо вони не визнають пророків?» — «До єпископів Єгипту», розд. 4, с. 224

Епіфаній Саламський (390 р. н. е.) у праці «Єресі» 1,14 стверджує, що термін «садукеї» походить від єврейського слова sadiq, що означає «праведний». Однак, як зазначається у «Біблійному словнику Вікліфа» (с. 1500), існує проблема з поясненням того, як голосна могла змінитися з «і» (карот) у слові «садік» на «у» (карот) у слові «седукім».

Єронім, судячи з усього, також зазначав, що садукеї дотримувалися лише Тори, як свідчить «Новий міжнародний біблійний словник» (The New International Dictionary of the Bible), с. 884–885.

Псевдоепіграфічні та єретичні твори

«Ебіонітські визнання Климента» (бл. 211–250 рр. н. е.), книга 2, розділ 54, с. 91 (мається на увазі), спрямовані проти садукеїв, оскільки вони заперечували воскресіння мертвих.

Псевдо-Іполит: «І тому вони [євреї] більше не мають ані царя, ані первосвященика, ані пророка, ані навіть книжників, фарисеїв та садукеїв серед себе. Він, однак, не каже, що їх слід винищити»; «Про Псалом 59», с. 202

Див. наступне запитання для більш детального обговорення цього питання.

Питання: У Мк 12:19 та Лк 20:27, чи садукеї повністю відкидали весь Старий Завіт, окрім Тори, чи визнавали решту Старого Завіту, але як менш авторитетну, чи визнавали все, як це робили фарисеї?

Відповідь: Ось докази. Писателі ранньої церкви — Іполит, Тертуліан, Оріген та Єронім — стверджували, що садукеї вірили лише в Тору. Однак у «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 884–885) зазначено, що вони помилялися, оскільки

1) Йосип Флавій про це не згадує

2) у Талмуді садукеї використовують аргументи з інших книг Старого Завіту,

3) Їх, ймовірно, не допустили б до Синедріону, якби вони не вважали інші книги канонічними.

Однак проти цієї точки зору свідчать три аргументи:

1r) Йосип Флавій писав про садукеїв: «…вони також не дотримуються нічого, крім того, що наказує Закон…» у праці «Історія юдеїв» 18.1.4. (приблизно 93–94 рр. н. е.)

2р) Крім того, навіть якщо садукеї й не відкидали повністю решту Старого Завіту, вони, можливо, просто визнавали інші книги Старого Завіту менш авторитетними. Це схоже на погляд деяких християн, які вважають апокрифи богонатхненними писаннями, що належать до Святого Письма, але мають менший авторитет, ніж решта Старого Завіту. Можливо, садукеї залишили відкритим питання щодо того, наскільки авторитетними були книги, що не входять до Тори.

3r) За словами Йосипа Флавія, Ананія (молодший) був садукеєм, якого римляни призначили первосвящеником. Виключення первосвященика з Сангедріну підірвало б авторитет цього органу. Крім того, Йосип Флавій пише у праці «Старожитності юдеїв» 18.1.4, що коли садукеї ставали магістратами, вони дотримувалися того, що говорили фарисеї, бо інакше народ не міг би їх терпіти. Це аналогічно до сьогодення, коли багато ліберальних «християнських» пасторів, які самі заперечують, що Ісус помер, щоб спокутувати наші гріхи, все одно щомісяця відправляють Вечерю Господню, повторюючи слова «Це є Кров Моя, що проливається за прощення гріхів», хоча вони й заявляють, що особисто в це не вірять, бо інакше члени церкви не прийняли б їх як пасторів.

Звідки автори ранньої церкви черпали свою інформацію? Оскільки садукеї вимерли приблизно у 70 році н. е., вони не отримували її від самих садукеїв. Можливо, вони черпали інформацію з багатьох ранніх писань, яких у нас сьогодні немає. Наприклад, Папій, учень апостола Івана та перший позабіблійний премілленіаліст, написав низку томів, які загубилися.

Отже, хоча немає нічого, що доводило б помилковість авторів ранньої церкви, існують аргументи з обох боків щодо того, чи садукеї категорично відкидали решту Старого Завіту, чи просто вважали ці книги менш авторитетними.

Питання: Чому в Марка 12:24 Ісус сказав садукеям, що вони не знають ні Писань, ні сили Божої?

Відповідь: Ісус мав рацію як у загальному сенсі, так і в конкретному, який Він міг їм продемонструвати.

У загальному: Садукеї не вірили в загробне життя чи воскресіння. Згідно з авторами ранньої церкви, садукеї не визнавали Старий Завіт як Писання, за винятком перших п’яти книг Закону. Див. попереднє запитання для додаткової інформації.

У конкретному сенсі: як показав Ісус, навіть у те, що вони визнавали Святим Письмом (Тору), вони насправді не вірили — зокрема, у те, що Бог і досі є Богом Авраама, Ісаака та Якова.

Питання: Що в Мк 12:34 означає «недалеко від Царства Божого»?

Відповідь: Це не означає, що можна бути частково спасеним, і це не гарантувало, що той чоловік буде спасений. Ісус мав на увазі, що той чоловік був дуже близьким до того, щоб повірити в Ісуса.

Питання: Як у Мк 12:29-31 ці заповіді підсумовують весь Закон?

Відповідь: Вони зосереджуються на двох аспектах: виявляти найвищу любов і шану до Бога та любити ближніх, як самих себе. На відміну від Ісуса, деякі забули про перший аспект. Один язичник сказав відомому єврейському рабину Хілелю, що він навернеться до іудаїзму, але лише за умови, що Хілель навчить його всьому Закону, поки він стоїть на одній нозі. Хілель відповів: «Не роби ближньому того, чого не хочеш, щоб робили тобі; це й є весь Закон, а решта — коментарі; іди й вчись» (Бен Шабат 31а).

Питання: У Мк 12:30, коли Ісус посилався на Втор 6:4 щодо любові до Бога, чому Він додав четвертий аспект — «розум»?

Відповідь: Дві взаємодоповнюючі відповіді.

1. Хоча гебрейський термін «душа» охоплював усе життя людини, включаючи розум, Ісус, який тут говорив арамейською та/або грецькою мовами, згадав про розум окремо, щоб передати повне значення душі.

2. Крім того, із приходом Ісуса віруючі отримали набагато повніше розуміння Бога, ніж те, що вони мали в Старому Завіті, як показують Матвія 13:10–16; Марка 4:11 та Луки 8:10. Більше про відкриту таємницю Христа див. у Посланні до Ефесян 3:4-6,9; 6:19; Посланні до Колосян 1:26-27; 2:2; 4:3; Посланні до Римлян 16:25-26; 1-му Посланні Петра 1:10-12. Див. також обговорення Повторення Закону 6:4.

Питання: Чи слід нам, згідно з Марка 12:30, намагатися обходити розум, щоб бути духовними, як це натякають деякі вчителі течії «Слово-Віра»?

Відповідь: Зовсім ні. Віра виходить за межі розуму, але не суперечить йому. У Марка 12:30 сказано, що ми маємо любити Бога також усім своїм розумом. Питання тут полягає в тому, що якщо Боже Слово говорить одне, а наш розум міркує інакше, то чому ми маємо вірити: спочатку Божому Слову чи спочатку власному розуму? Логічний розум не є нашим господарем, і його не слід відкидати як нікчемний, але це дар, який слід використовувати як інструмент для служіння Богу в любові. Крім того, Бог не просто використовує наш природний розум, але Він може його перетворити через оновлення нашого розуму, як сказано в 1 Коринтян 2:12. Але це перетворення не обов’язково відбувається автоматично. Римлянам 12:2 наказує нам: «перетворюйтеся через оновлення вашого розуму». Отже, ми несемо відповідальність за те, чого не можемо зробити самі. Те, чого ми не можемо зробити самостійно, ми досягаємо, просячи Бога діяти через нас, тобто ви повинні молитися до Бога, щоб Він здійснив це перетворення. Чи подякуєте ви Йому за освячуючу працю, яку Він уже звершив, і попросите Його зробити вас більш податливими для того, щоб Він перетворив ваш розум, серце, душу та силу?

Питання: Що незвичайного в тому, що в Марка 12:34 вони більше не задавали Ісусу питань?

Відповідь: Марка 11:28 починається з того, що священики, книжники та старійшини запитують, якою владою Ісус робив ці речі. Спочатку Ісус прямо відмовився відповідати на їхнє запитання. Потім своїми відповідями на інші запитання, а також тим, що Ісус зрештою поставив Своє власне запитання, на яке вони не змогли відповісти, Він побічно показав, що має цю владу. Після цього вони більше не запитували Ісуса «якою владою…» чи будь-якого іншого запитання.

Питання: Що у Марка 12:42 говорить нам про слухачів Марка?

Відповідь: Лептон (грец. лептон) — це грецька монета, добре відома грекам. Два таких лептони становили 1/64 частину динарія — щоденної заробітної плати. Той факт, що Марк вважає за необхідне пояснити, що це таке, і робить це, використовуючи римську монету — квадранс, — вказує на те, що спочатку Марк писав для римської аудиторії.

Питання: У Мк 12:42–44, оскільки книжники пожирали майно вдів, чому Ісус не завадив вдові вкинути свої дві лепти?

Відповідь: Вдову похвалили за її щедрість і віру в дарування. Храмових книжників дорікнули не лише за те, що вони не давали бідним, а й за те, що навіть силою забирали у бідних. Законникам не дозволялося отримувати плату за свої послуги, але вони могли приймати дари, згідно з «Абот» 1.13 та «Бехорот» 4.6.

Питання: Що в Мк 13:1-2 було таким вражаючим у храмі?

Відповідь: І його розміри, і довговічність: храм відбудовували після руйнування та знову освячували після осквернення.

Храм був архітектурним дивом; він займав близько однієї шостої частини загальної площі Єрусалима. Його збудували з великих білих каменів з інкрустацією золота. На його будівництво пішло багато років; повністю його завершили лише в 64 році н. е. Хоча це була велична споруда, вона не була такою великою, як інші стародавні чудеса світу — Висячі сади Семіраміди чи єгипетські піраміди.

Антіох Епіфан приніс у жертву свиню на вівтарі, як зазначено в 1-й книзі Макавеїв 1:41–64 та у праці Йосипа Флавія «Старожитності юдеїв», книга 12, розділ 5.4. Див. також працю Йосипа Флавія «Юдейська війна», книга 5, розділи 184–226, та «Старожитності юдеїв», книга 15, розділи 380–425 (xi) для отримання додаткової інформації.

Єврейські зелоти осквернили храм у 67–68 рр. н. е.

У 70 році н. е. римський полководець Тит наказав своїм військам зберегти храм, але вони все одно спалили його.

Питання: Як, з огляду на Марка 13:1–2, ми можемо визначити, коли організація чи установа, що виглядає вражаюче, є марною для Бога?

В: Якщо це було створено з поганими намірами — це одне, але, можливо, спочатку це було створено для благочестивих цілей, а потім ці цілі були викривлені. Звертати увагу на те, наскільки щось виглядає вражаючим, означає зосереджуватися не на тому. Подивіться на їхні нинішні плоди: чи приходять люди до Христа і зростають у Христі завдяки цій справі? Якщо ні, то, незважаючи на минулу славу, це вже не є вражаючим в очах Бога.

П: Чому в Мк. 13:34-37 Ісус так наполегливо закликав їх пильнувати?

Відповідь: Хоча деякі люди пропустили перше пришестя, контекст тут — це промова, звернена виключно до учнів про Друге пришестя. Вони не мали починати пильнувати в якийсь конкретний час, бо Ісус щойно сказав, що ніхто не знатиме години. Натомість вони мали завжди пильнувати. «Пильнувати» тут означає зберігати святість свого життя та залишатися близькими до Бога. Це також означає залишатися вірними під час переслідувань. Християн таврували як єретиків, і євреї накладали на них покарання у вигляді 39 ударів батогом, згідно з Мішною «Маккот» 3.10–14 («Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт», с. 168).

Питання: Чому в Мк 14:4-8 Ісус волів, щоб дороге миро було вилито на Нього, а не роздано бідним?

Відповідь: У Марка 12:29-31 Ісус навчав, що любити Господа, Бога свого, — це найвища заповідь, а любити ближнього свого, як самого себе, — друга за важливістю заповідь, а не навпаки. Християни могли допомагати бідним постійно, але служити Ісусу таким чином вони могли лише тоді, коли Він перебував на землі.

Питання: У Марка 14:4-8 дехто вважав, що ця жертва, яка дорівнювала річній зарплаті, була лише марною тратою грошей. Що б ви сказали сучасним людям, які вважають, що віддавати Господу роки свого життя та свої гроші — це марнотратство?

Відповідь: Нард — це дорогі пахощі, які отримували з рідкісної рослини в Індії. Зазвичай їх зберігали у повністю закритій посудині. Шийку посудини розбили, і весь вміст було використано.

Коли Юда побачив цю величезну (на його думку) «марнотрату», це, можливо, стало для нього поштовхом піти до священиків, щоб зрадити Ісуса. Хоча Юду ніяк не можна виправдати, ми принаймні можемо зрозуміти його точку зору. Це справді виглядало б як велика марнотрата, якби весь світ обертався навколо грошей. Сподіваємося, що ви маєте кращий розсуд, ніж Юда.

Питання: Як, згідно з Мк 14:4-8, вчинення добрих справ іноді може заважати вчиненню найкращого?

Відповідь: Ми робимо багато добрих справ, але ми перебуваємо на землі не лише для того, щоб робити добрі справи. Ми залишаємося на землі зараз, щоб служити й прославляти Бога тут. Ми робимо не просто будь-які добрі справи, а найкращі добрі справи, які ми можемо зробити для Господа.

Питання: Чому, згідно з Мк 14:21, для Юди було б краще, якби він ніколи не народився?

Відповідь: Для Юди було б краще ніколи не існувати, ніж зробити те, що він зробив, і отримати за це справедливе покарання. У книзі «Коли сектисти запитують» (с. 139–140) сказано, що деякі сектисти використовують цей вірш, намагаючись стверджувати, що пекло порівнюється з періодом до народження, а отже, пекло — це неіснування. Однак, оскільки Ісус сказав, що покарання Юди було гіршим, ніж ніколи не народитися, то пекло не є знищенням.

Питання: У Мк. 14:21 ми не знаємо головної причини, чому Юда вирішив зрадити Ісуса. Коли людина відвертається від іншої, яка різниця між тим, чи робить вона це через жадібність, заздрість чи розчарування?

Відповідь: Деякі люди зраджують через жадібність; через вигоду, вважаючи, що зможуть отримати все, що тільки можна. Вони не мали нічого проти тієї людини, яку ненавидять через зраду. Жертва для них — лише об’єкт для експлуатації.

Але в інших випадках це може бути особисте. Через своє розчарування в тому, що вони вважають безнадійною ситуацією, вони можуть захотіти зрадити цю людину або принаймні отримати якусь вигоду, щоб відшкодувати собі втрачений час, витрачений на довіру до неї.

Оскільки ми не знаємо мотивів Юди, вони могли бути обома з вищезазначених. Юда був єдиним членом Дванадцяти, який не походив з Галілеї. Він ніколи не належав до найближчого оточення Петра, Якова та Івана.

Питання: Що цікавого у слові «завіт» у Мк 14:24?

Відповідь: У грецькій мові є два різних слова для позначення завіту.

Грецьке слово syntheke означає угоду, укладену між двома сторонами.

Грецьке слово «diatheke» означає пропозицію лише однієї сторони, яку друга сторона може лише прийняти або відхилити. Саме це друге слово вжито тут.

Питання: Чи свідчить Мк. 14:24 про те, що Христос помер за всіх людей?

Відповідь: Так. Навіть Жан Кальвін зазначає, що «багато» означає «весь людський рід». Ось що сказав Жан Кальвін у «Коментарях Кальвіна», т. 3, с. 138–139: «Марка 14:24. Це моя кров. Я вже застерігав, коли йдеться про те, що кров проливається (як у Матвія) для відпущення гріхів, як ці слова вказують нам на жертву смерті Христа, і що ігнорування цієї думки унеможливлює належне святкування Вечері. Жодним іншим чином вірні душі не можуть бути задоволені, якщо вони не можуть повірити, що Бог задоволений ними. Слово «багато» означає не лише частину світу, а весь людський рід: він протиставляє «багато» одному, ніби кажучи, що Він не буде Спасителем однієї людини, а піде на смерть, щоб визволити багатьох від їх проклятої провини». (Курсив у оригінальному англійському перекладі.) Зверніть увагу, що Кальвін каже: «“багато” означає не лише частину світу, а весь людський рід:»

Питання: Як у Мк. 14:27 учні могли образитися на Ісуса через те, що Він не захищав Себе?

Відповідь: Їхня віра була б розбита, коли Ісус, маючи всю Свою силу, добровільно піддався полону, знущанням і смерті. Від могутнього Месії очікували б, що Він захистить Себе і переможе римлян, а не здасться їм.

Питання: Мк. 14:27-31: якщо віруючий вчинив великий гріх і зганьбив Ісуса, особливо перед іншими, як йому повернутися?

Відповідь: Віруючий, який впав у гріх, може покаятися і повернутися. Бог пробачить його. Як християни, ми теж повинні пробачити йому, але він має зрозуміти, що відновлення довіри може зайняти час. Віруючий, що покаявся, повинен сповідатися перед Богом, але також повинен сповідатися перед тими, хто знав про його гріх раніше. Він повинен вибачитися, відшкодувати шкоду, якщо це доречно, і пообіцяти, що більше так не вчинить. Залежно від того, наскільки сильним є потяг до цього гріха, він може попросити кількох християнських друзів «супроводжувати його» і стежити за тим, щоб він знову не впав у цей гріх.

Питання: Чи зображує уривок з Марка 14:42–52 Ісуса, який був у повній залежності від них, на відміну від інших Євангелій, що зображують Ісуса як того, хто керує ситуацією, як стверджують деякі ліберали?

Відповідь: Ну, там дійсно сказано, що під час молитви Ісус перебував у такій муці, що піт Його був як краплі крові. О, зачекайте, це було лише в Луки 22:44, а не в Марка. Досить «короткозоро» з боку ліберальних критиків стверджувати таке про Марка, оскільки Матвія 26:36–46 та Луки 22:40–46 також розповідають про Ісуса в Гефсиманському саду. Іоанн часто розповідає про інші події, яких немає в перших трьох Євангеліях; здається, що Іоанн навмисно оминув багато речей, про які вже йшлося в інших трьох Євангеліях.

З давніх-давен християни визнавали, що Матвій підкреслював Ісуса як Обіцяного Царя, який виконав старозавітні пророцтва. Марк наголошував на Ісусі як страждаючому слузі та на Його діях. Лука підкреслював Ісуса як людину, і саме Лука найбільше писав про дитинство Ісуса. Іван підкреслював Ісуса як Бога, і, ймовірно, писав, припускаючи, що читач вже ознайомився з іншими Євангеліями.

З іншого боку, Марко показує, що Ісус також керує ситуацією. У Гефсиманському саду Ісус знав, що на нього чекає, і мав можливість втекти з саду. Але Ісус свідомо вирішив прийняти волю Отця , не сумніваючись у наслідках, а цілком усвідомлюючи їх.

Питання: Хто був тим «розмаскованим чоловіком» у Мк 14:51–52, який втік без одягу?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це не згадує, за переказами це був Іван Марк, автор Євангелія від Марка. Скептичний «Довідник Азімова по Біблії» (с. 905) також стверджує те саме, додаючи припущення, що «євангеліст не зміг втриматися від згадки про свою присутність у ключовий момент історії Ісуса».

Питання: Як у Мк. 14:53-55 Синедріон порушив єврейський закон?

Відповідь: Вони порушили власну правову систему щонайменше п’ять разів.

1) Судові засідання не мали проводитися вночі

2) Суддя мав обов’язок стояти на боці обвинуваченого.

3) Не було двох свідків, які б підтвердили звинувачення проти Ісуса.

4) За єврейським законом людину не можна було засудити на підставі лише її власних свідчень.

5) Перед тим, як визнати когось винним, вони мали почекати 24 години.

(з проповіді Тіма Хокса в церкві «Hill Country Bible Church» у Седар-Парку, штат Техас, 24 жовтня 1997 року)

Питання: Чи справді Ісус у Марка 14:62 сказав, що Він є Месією?

Відповідь: Так. Уявіть собі, що відчували вперті священики, коли Ісус процитував про Себе уривок з Даниїла 7:13-14 про те, що Він прийде на хмарах Небесних. Їхня реакція — знущання над Ним та заклики до Його смерті (Мк. 14:63-65) — стала останньою краплею у відкиданні Ісуса єврейською релігійною верхівкою. Більш розгорнуту відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 450-451.

Питання: У Марка 14:62, оскільки Ісус сидітиме праворуч Бога-Отця, як Він може «прийти», що передбачає рух?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

По-перше, «сидіти праворуч» — це не лише фізичне місце, а й почесне становище.

У різні моменти Ісус може сидіти, стояти та рухатися.

Звісно, можна одночасно сидіти й приходити, якщо їдеш на білому коні, як це буде з Ісусом в Об’явленні 19:11.

Питання: У Марка 14:62 Ісус сказав первосвященику, що той побачить Сина Людського, який приходить з хмарами небесними. Але якби первосвященик помер до повернення Ісуса, це зробило б відповідь Ісуса недійсною. Тому в Євангелії від Луки Ісус каже: «Я є, і відтепер Син Людський сидітиме праворуч від Божої сили» (Лука 22:69). «Ісус, перерваний», с. 51

В: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: З якоїсь причини Ерман не захотів згадати Матвія 26:64, де сказано «ви» (у множині), а не лише про первосвященика. Однак це спірне питання, оскільки всі члени Синедріону померли до повернення Ісуса.

Відповідь: Ерман висуває два заперечення в одному. Перше заперечення полягає в тому, що первосвященик (а насправді весь Синедріон) помер до повернення Ісуса. Відповідь на це полягає в тому, що весь Синедріон, включаючи первосвященика, побачить прихід Ісуса. Об’явлення 1:7 обіцяє, що кожне око побачить Ісуса, коли Він повернеться, навіть конкретно ті, хто проколов Його. Ті, хто помер, відкинувши Ісуса, не уникнуть нової зустрічі з Ним.

Друге заперечення полягає в тому, що в Євангелії від Луки, написаній після Євангелія від Марка, формулювання, здається, змінюється з «ти (однина) побачиш» на просте твердження про те, що Ісус повернеться. Ключовий момент його аргументу послаблюється текстовим варіантом. Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) цитує Марка 14:62 зі словом «ви» (множина) у «Строматах», книга 6, розділ 52, у збірці «Донікейські отці», том 2, с. 574. Ми знаємо, що Климент цитує саме Марка, а не інше Євангеліє, оскільки він прямо вказує, що це Марк.

Питання: Чому в Мк 14:65 деякі люди попросили Ісуса пророкувати, хто його тут вдарив?

Відповідь: Римські солдати грали з в’язнями у жорстоку гру під назвою «три кулаки». Троє воїнів по черзі підкладали по одному кулаку під підборіддя в’язня. Один із воїнів бив в’язня кулаком і збивав його з ніг. Коли в’язень приходив до тями, його запитували, який саме воїн його вдарив. Якщо в’язень вгадував неправильно, вигравав той воїн, що його вдарив (а людина програвала парі). Якщо в’язень вгадував правильно, той воїн, що його вдарив, програвав парі. Схоже, що в усіх випадках програвав і сам в’язень.

Питання: У Мк 14:66-68, яка любов може витримати «випробування страхом»?

Відповідь: Петро був мужнім і ніколи не переставав любити Ісуса, але його любов у цій ситуації не витримала випробування страхом. Однак наприкінці свого життя Петро був розп’ятий догори ногами, і його любов таки витримала випробування страхом.

Доки Петро не заговорив, його галілейський акцент не видавав його. Якщо він не заговорив першим, то служниця, мабуть, колись перебувала досить близько до Ісуса та Петра, щоб змогти впізнати Петра. Петро думав, що зможе залишатися досить близько до Ісуса, не будучи виявленим. Коли він з’ясував, що вони можуть дізнатися, хто він, йому довелося вирішувати, що робити. Іноді ми можемо зробити щось сміливе заради Христа, розраховуючи, що, ймовірно, не постраждаємо через це. Але коли нас викривають, що тоді робити?

У цей напружений момент Петро цінував свою безпеку більше за все інше, навіть за те, щоб зректися Христа. Петро мав би швидко піти, а щодо того, чи спіймають його, чи ні, — залишити результат у Божих руках.

Питання: У Мк 15:1-20 і Синедріон, і римляни відкидають Ісуса як Месію, але з дуже різних причин. Які різні причини спонукають сучасних людей відкидати Ісуса як свого Месію?

Відповідь: За часів Ісуса багато хто вважав, що Його твердження були неправдивими, оскільки Ісус не відповідав їхнім очікуванням щодо політичного Месії. Сьогодні, якби Бог спостерігав за нами, дехто вважає, що не було б голоду, страждань чи смерті. Бог не відповідає їхнім очікуванням.

Для римлян твердження Ісуса було помилково витлумачено як зраду того, чому вони вже присягнули на вірність. Ісус просто не вписувався в те, чому вони вирішили слідувати, і в них не було ні бажання, ні мужності змінитися.

Дехто відкидає Ісуса з інтелектуальних міркувань, але таких небагато, і їх ще менше, ніж тих, хто стверджує, що відкидає Ісуса саме з інтелектуальних міркувань. Найчастіше люди відкидають Його з емоційних міркувань або ж з власних упереджень, коли усвідомлюють, від чого їм доведеться відмовитися чи що змінити, щоб слідувати за Ісусом, а вони не хочуть цього робити. Іноді, коли люди висувають інтелектуальні заперечення проти того, щоб стати християнином, це насправді є для них обґрунтованою причиною. Інколи ж це лише прикриття, щоб вони не відчували провини за те, що не беруть до уваги твердження Христа.

Ісус відмовився вступати в суперечку, де не можна було б домогтися справедливості.

Питання: Що іронічного в тому, що в Марка 15:8-11 народ обрав Варавву замість Ісуса?

Відповідь: Пілат, ймовірно, вважав очевидним, що вони оберуть Ісуса замість відомого розбійника. Перед римлянами євреї звинуватили Ісуса в керівництві повстанням, тоді як багато євреїв були розчаровані в Ісусі саме тому, що Він НЕ очолював повстання. Хоча євреї й римляни стверджували, що Ісус мав померти за зраду, насправді зраду скоїв саме Варавва. Коли народ відкинув свого законного царя, Ісуса, на користь жорстокого повстанця, через 40 років, у 70 році н. е., він сам підняв жорстоке повстання, і римляни зруйнували Єрусалим.

У документі «Папірус Флорентінус 61.59ff» зазначено, що римський намісник Єгипту Г. Септімус Вегетус сказав обвинуваченому в’язню на ім’я Фібіон: «Ти заслуговував на бичування, але я віддам тебе народу» (цитовано за Тейлором, с. 580).

Повне ім’я Варавви було Ісус бар-Аббас, тобто Ісус, син Аббаса, а Аббас є як особистим ім’ям, так і ім’ям, що означає «батько». Обох звали Ісусом. Варавва як повстанець теж хотів визволити свій народ, але людськими та насильницькими засобами. Псевдо-сина батька було звільнено, а справжнього Сина Отця розіп’яли.

Питання: Чому, як стверджує один ліберал, у Мк 15:14 Марко, здається, так наполегливо намагався звалити провину на євреїв?

Відповідь: По-перше, археологи знайшли двір, де, на їхню думку, перебував натовп, і він не міг вмістити більше ніж приблизно 400 осіб. Отже, цей натовп складався не з усіх мешканців та гостей Єрусалима, а лише з дуже невеликої групи, яку відібрали священики.

Юда, єврейські провідники, єврейський народ, римляни і навіть Ісус, який не втік, — усі вони відіграли свою роль у тому, що було заздалегідь визначеною волею Божою (Дії 2:23). Ось перелік ролей кожного з них. Як бачите, Марко не суворіший до єврейського народу, ніж інші автори Євангелій.

Юда: Матвія 26:14-16, 49-50; Марка 14:17-21, 42, 44-45; Луки 22:3-6, 47-48; Івана 13:18, 21, 27; 18:2

Єврейські вожді: Матвія 26:57–58; 27:20; Марка 14:43, 46, 53–65; 15:1, 3, 10–11, 31; Луки 22:2, 52; 22:66–23:2; Івана 18:3, 12–14, 19–24, 30

Єврейський народ: Матвія 27:20-23,25; Марка 15:11-15; Луки 23:18,21,23

Римляни: Матвія 27:11-31; Марка 15:15-20; 15:24; Луки 23:24; Івана 18:33-19:3; 19:16

Ісус не втік: Матвія 26:39-46, 53-54; Марка 14:35-42; Луки 22:39-46; Івана 18:4-11

Питання: У Марка 15:17, яке значення мало одягання Ісуса в пурпур?

Відповідь: Пурпурне полотно було дорогим, оскільки його фарбували з мурексів. У Римській імперії носити пурпур мали право лише імператор та його родина, хоча імператор, як знак прихильності, міг дарувати своє старе вбрання іншим. Пурпурна мантія була насмішкою над тим, що Ісус проголошував себе царем.

Питання: У Марка 15:31 над Ісусом глузували за те, що Він стверджував, ніби спасає інших, тоді як не спасав Себе. Як іноді доводиться відмовлятися від порятунку себе, щоб спасти інших?

Відповідь: Хоча нам не слід йти на непотрібний ризик, іноді нам доводиться робити щось ризиковане заради безпеки інших і для того, щоб донести до людей послання Євангелія. Безпека — це добре, але якщо ми цінуємо свою безпеку вище, ніж виконання Божої волі, то навіть безпека може стати ідолом.

Питання: Як ефективною є тактика сатани, коли він змушує когось висміювати за те, що той слухається Бога (Мк. 15:31-32)?

Відповідь: Залежно від людини, це може бути ефективним. Якщо людина цінує похвалу від людей більше, ніж похвалу від Бога, це може її повністю зупинити. Вона може навіть виправдовувати це, думаючи: «Якщо я збережу свою популярність, люди будуть більше слухати мене, а отже, і моє свідчення». Але якщо людина цінує Бога більше, ніж популярність, а послух Богу — більше, ніж досягнення результатів для Бога, то вона прославлятиме Бога більше, ніж якби намагалася виконувати роботу для Бога власними силами.

Питання: У Мк. 15:32 нам сказано, що Ісуса поклали на «хрест», щоб розіп’яти: «Нехай тепер Христос, Цар Ізраїлю, зійде з хреста, щоб ми побачили й повірили». А ті, що були розіп’яті разом з Ним, зневажали Його.

Слово «хрест» тут у грецькій мові — stauros, яке Джеймс Стронг визначив як:

(4716) від основи 2476; кілок або стовп (встановлений вертикально), тобто (конкретно) жердину або хрест (як знаряддя смертної кари); у переносному значенні — нараження на смерть, тобто самозречення; за змістом — спокута Христа: — хрест. ^[1]

Проте в 1-му Посланні Петра 2:24 нам сказано, що Ісус був розп’ятий на «дереві»:

Який сам на Своєму тілі поніс наші гріхи на дереві, щоб ми, померши для гріхів, жили для праведності; чиїми ранами ви були зцілені.

Слово «дерево» у грецькій мові — xulon, і Стронг визначає його так:

(3586) від іншої форми основи 3582; деревина (як паливо або матеріал); у переносному значенні — палиця, кийок, дерево або інший дерев’яний предмет чи матеріал: — посох, колоди, дерево, деревина.^[2]

Помилка тут очевидна. Грецьке слово stauros однозначно означає «хрест». У цьому слові немає подвійного значення. Тоді як слово xulon можна перекладати як «деревина», «палиця», «дерево» тощо, але у випадку з 1 Петра 2:24 воно перекладено як «дерево». Тепер нам слід запитати: чому взагалі було використано слово «xulon», коли існує більш конкретне слово — «stauros», якщо цей вірш дійсно має на увазі саме «хрест»?

Отже, очевидно, що слово «xulon» у 1-му Посланні Петра 2:24 дійсно вживається в значенні «дерево», а отже, існує суперечність із Марка 15:32.

Посилання

[1] Джеймс Стронг, «Нова вичерпна конкорданція Біблії Стронга» (Thomas Nelson, 1996)

[2] Джеймс Стронг, там само (Це запитання поставив мусульманин)

Відповідь: Ісуса прибили до дерев’яного хреста, виготовленого з дерева. Римляни, карфагеняни та перси використовували дерев’яні стовпи з поперечинами, а не живі дерева. Вживання двох слів як синонімів для позначення одного й того самого (наприклад, «staurus» і «xulon») не є проблемою, так само як і вживання двох слів для позначення Бога в Корані.

Петро каже, що Ісуса повісили на дереві (Дії 5:30; 10:39), проте Петро також каже, що Ісуса прибили до хреста (Дії 2:23).

Павло каже, що Ісуса повісили на дереві (Галатів 3:13; Дії 13:29), проте Павло також згадує хрест Христа в Галатів 5:11; 6:12,14; 1 Коринтян 1:17,18.

«Дерево» і «хрест» вживаються як синоніми; один і той самий автор використовує обидва терміни. Ісуса прибили до дерева; але там не сказано, що це було живе дерево.

Звичайно, ортодоксальне ісламське вчення також стверджує, що «подібність Ісуса» теж була розп’ята. Тепер виникає ключове питання щодо цього розп’яття. Або:
а) насправді розп’яли саме Ісуса, або
б) «Велика підміна»: Аллах не тільки ввів в оману євреїв і римлян, змусивши їх повірити, що Ісуса розіп’яли, хоча насправді це не було так, але й обдурив навіть саму матір Ісуса, Його учнів та всіх перших християн, які проповідували про розіп’ятого Христа. Ми маємо писання Ігнатія та Полікарпа, учнів апостола Івана, та інших, які вірили, що Ісуса розіп’яли й що Він воскрес із мертвих. Навіть як мусульманин, ви не можете звинувачувати християн у тому, що вони вірять у розп’яття Ісуса, якщо ви вважаєте, що Аллах обдурив своїх власних послідовників. «Аллах — найбільший з ошуканців» (Сура 3:54). Якщо цей Аллах обдурив християн, і ви не бачите в цьому проблеми, то чи міг би цей Аллах обдурити й мусульман?

Питання: У Мк 15:42 Ерман каже: «Марк пояснює, що він має на увазі під цим виразом: це День підготовки «до суботи» (а не День підготовки до Пасхи)» (курсив у оригіналі). «Ісус, перерваний», с. 27

Відповідь: Є дві ймовірні, але різні відповіді.

Субота та Пасха могли збігатися того року: Ерман, здається, не враховує, що в деякі роки Пасха та субота збігаються. Існує певна невизначеність щодо точних дат того часу, але багато хто вважає, що Пасха та субота могли збігатися у 30 або 33 році н. е.

«Високі суботи»: кожна субота була суботою, але не кожна субота припадала на суботу, як доводить Левіт 23:39. Наприклад, і перший, і восьмий день сьомого місяця мали бути «суботнім відпочинком». Щороку були «дні, коли не працювали», але здебільшого це не були суботи. Пасха була першим днем Свята бездріжджового хліба, і як перший, так і сьомий дні цього свята були «днями, коли не працювали», згідно з Вихід 12:16.

Іоанна 19:31 міг би вирішити, яка з двох відповідей є правильною, якби не те, що цей уривок можна використовувати на користь обох відповідей. Там сказано: «…бо той суботній день був великим святом». Але оскільки це було велике свято, не обов’язково, щоб це була субота.

Питання: Чому в Марка 15:44 Пілат дивувався, що Ісус уже помер?

В: Або Пілат просто втратив відчуття часу, або багато розп’ятих людей витримували довше. Ісуса було побито батогами та побито кулаками ще до розп’яття. До речі, римське бичування відрізнялося від єврейського, яке передбачало 39 ударів батогом. Римське бичування здійснювалося короткими батогами з металевими вставками, прикріпленими до міцного дерев’яного держака. Воно могло скалічити або навіть вбити людину. Ісуса побили батогами римляни.

Питання: Які паралелі між Марком 16 та іншими частинами Євангелій і Діянь апостолів?

Відповідь: Ось паралелі між Марком 16 та іншими книгами Біблії

Ісус воскрес рано. Мк 16:2,9; Мт 28:1; Лк 24:1; Ів 20:1

Ісус воскрес у перший день тижня. Мк 16:2,9; Мт 28:1; Лк 24:1; Ів 20:1

З Марії Магдалини було вигнано сім демонів. Мк 16:9; Лк 8:2

Марія Магдалина / жінки прийшли до гробу. Мт 28:1-8; Мк 16:9-10; Ів 20:1; Лк 24:1-10

Інші спочатку не повірили. Мт 28:17; Мк 16:11; Лк 24:11

З’явився двом учням. Мк 16:12; Лк 24:13-35

Але вони все ще не вірили. Мк 16:13; Лк 24:36

Дорікнув одинадцятьом за невіру. Мк 16:14; Лк 24:38-41

Наказав проповідувати всім. Мт 28:19-20; Мк 16:15; Лк 24:47-48

Хто вірує і хреститься, той спасеться; хто не вірує, той буде засуджений. Мк 16:16; Дії 2:38-39

Знамення. Мк 16:17,20; у всьому тексті Дії

Виганяння демонів. Мк 16:17 та у Діяннях

Говорити новими мовами. Мк 16:17; ~Ді 2:2-13

Укуси змій не завдають шкоди. Мк 16:17; Лк 10:19; ~Ді 28:3-6

Пити отруту, не зазнаючи шкоди. Мк 16:18 – більше ніде

Ісус вознісся на Небо в Бетанії, на схилі Оливної гори. Мк 16:19; Лк 24:51; Дії 1:9-11

Ісус сів праворуч Бога. Мк 16:19; Дії 7:56

Вони проповідували всюди. Мк 16:20; Дії 1:8

Отже, пити отруту, не зазнавши шкоди, — це єдине вчення наприкінці Євангелія від Марка, якого немає в жодному іншому місці Біблії.

Питання: Чому в Мк 16:1 жінки принесли пахощі, щоб помазати тіло Ісуса?

Відповідь: Ісуса поспішно поклали в гробницю ще до початку суботи, що наставала з заходом сонця. Жінки принесли пахощі, щоб зберегти тіло шляхом бальзамування.

Питання: У Мк 16:8, оскільки жінки нікому нічого не сказали, чи розповіли вони про це учням?

Відповідь: Хоча вони нікому не розповіли про це на зворотному шляху від гробниці, зрештою вони розповіли всім, і учні були першими, кому вони про це повідомили. Хоча «нікому не розповіли» може означати, що вони не розповіли навіть учням аж до певного часу, більш імовірно, що це означає, що вони розповіли лише учням і нікому поза межами їхньої невеликої групи. Див. «Коли критики запитують», с. 377, для додаткової відповіді.

Питання: Як у Марка 16:12 Ісус з’явився в іншому вигляді?

Відповідь: Це просто означає, що двоє чоловіків не впізнали Ісуса, коли йшли з Ним. Ісус міг бути одягнений інакше, і, безперечно, виглядав би інакше, ніж тоді, коли був мертвим. Ісус фізично воскрес із мертвих у прославленому фізичному тілі. Не можна обґрунтовано використовувати цей вірш, щоб стверджувати, ніби Ісус мав різні тіла, оскільки те, що вони не впізнали Ісуса, не доводить існування іншого фізичного тіла.

Питання: У Мк. 16:16 Ісус каже: «Хто вірує й охреститься, той спасеться». У Рим. 6:3 Павло каже: «Усі ми, хто охрестилися в Ісуса Христа, охрестилися в Його смерть». У 1 Пет. 3:21 Петро каже: «Це є прообраз, за яким і хрещення тепер спасає нас (не через змивання нечистоти тіла, а через відповідь доброї совісті перед Богом) через воскресіння Ісуса Христа». Чи означають ці вірші, що хрещення є таким же необхідним для спасіння, як і віра? І чи означає це, що воно не є «добровільним обрядом», як стверджують євангелісти, а обов’язковою процедурою?

Відповідь: Послух Ісусу не є добровільним, а обов’язковим, і Ісус наказав нам хреститися. Тож усі віруючі повинні хреститися водою. Однак не водне хрещення спасає нас, і навіть не наш послух (хоч би яким недосконалим він був) спасає нас. Саме Ісус спасає нас. Отже, сила полягає в крові Ісуса, а не у воді. У Новому Завіті 150 разів згадується про спасіння через віру без хрещення. Але всім нам слід хреститися.

А як щодо розбійника на хресті? Римляни, безперечно, не дозволили б йому зійти, щоб прийняти хрещення, а потім знову підняти його на хрест. Проте Ісус сказав йому: «Сьогодні ти будеш зі Мною в раю». Також Євсевій згадує про римського солдата на ім’я Васілід, який навернувся до Христа, а потім був ув’язнений і страчений. Чи потрапив би він до пекла через те, що вірив у Христа, але римляни не дозволили йому прийняти хрещення і тим самим завадили Богу спасти його? – Звичайно, ні. Отже, Бог достатньо здатний і могутній, щоб спасти людей без водяного хрещення. Водяне хрещення не є необхідною умовою для того, щоб Бог когось спас. Проте ми повинні слухатися Бога і прийняти хрещення.

Питання: Що в Марка 16:16 сказано про людей, які вірують, але ніколи не хрестилися?

Відповідь: Хоча в Марка 16:16 про це не згадується, у Івана 3:36 та в багатьох інших віршах сказано, що кожен, хто вірує, спасеться. Злодій, що був праворуч від Ісуса, повірив і потрапив до раю, не прийнявши хрещення, а ще до того, як на хресті з’явився цей злодій, учні Ісуса хрестили (Ів. 3:26; 4:2), а Іоанн Хреститель хрестив для прощення гріхів (Мк. 1:4; Лк. 1:77; Лк. 3:3б). У цьому вірші про це прямо не сказано, але є чотири випадки.

Вірують і хрестяться: спасенні

Вірують, але ще не хрещені — спасенні. У цьому вірші про це не сказано, але в Діях 10:45-47 показано людей, які повірили і були спасенні, про що свідчить те, що вони щиро говорили мовами ще до хрещення водою.

Не вірують і хрещені: не спасенні

Не вірують і не хрещені: не спасенні, за винятком того, що Бог може дарувати особливу благодать немовлятам, які помирають, людям із тяжкими розумовими вадами тощо.

Можливо, причина, чому тут не згадується другий випадок, полягає в тому, що Божа воля полягає в тому, щоб усі віруючі були слухняні Богу й прийняли водне хрещення.

Крім того, контекст цього вірша, очевидно, стосується людей, які здатні вірити. Немовлята, особи з тяжкими психічними вадами та, можливо, інші, хто ніколи не відкидав Христа, але й ніколи не вірив, не є предметом цього вірша.

Ось приклад. Якщо моя донька на кухні просить мене розміняти долар, а я кажу їй: «Дай мені долар і пляшку з водою, і я тобі розміняю». Якщо моя донька дає мені і те, і інше, я даю їй решту. Якщо моя донька не дасть мені долара, то решти не буде. А що, якщо моя донька дасть мені долар, але не дасть пляшку з водою? Тоді все залежить від обставин. Якщо вона скаже: «Я шукала, але не змогла знайти пляшку з водою», — тоді я все одно дам їй решту. Але якщо вона скаже щось нешанобливе і відмовиться дати мені пляшку з водою, яку вона може дістати, — тоді решти не буде.

Один член Церкви Христа навів приклад: «Якщо ти їси й перетравлюєш їжу, ти житимеш; якщо не їси, ти помреш». Перетравлення їжі мається на увазі. Однак застосування цього прикладу мимовільної тілесної дії до наказу Божого, якому ми маємо добровільно підкорятися, суперечить Слову Божому, яке обіцяє спасіння всім, хто істинно вірить, у таких місцях: Івана 3:16, 18, 36; Івана 5:24; 6:47; 11:25-26; Дії 10:43-48; Римлян 9:33; Йоіла 2:32а + Дії 2:21 + Римлян 10:9-10; 10:13; 1 Івана 5:1, 10-13

Підсумок: Якщо ти віриш, прийми хрещення. Однак хрещення нічого не означає, якщо ти не віриш.

Питання: У Марка 16:16 Ісус каже: «Хто вірує і хреститься, той спасеться; а хто не вірує, той буде засуджений». Отже, людина не має вибору. Людина мусить вірити, інакше вона буде засуджена й покарана. Де ж тут людська свобода віросповідання чи свобода віри для людини? Як Ісус змушує людей вірити, інакше вони будуть засуджені?

Відповідь: Нікого не змушують вірити. Але Бог дав не свободу без наслідків, а свободу з наслідками. Якщо людина не хоче вірити, після смерті Бог помістить її в інший всесвіт, де вона матиме свободу існувати вічно окремо від Бога. Це місце називається Озеро Вогню.

Але я згоден, що це не виглядало б як справжній вільний вибір, якби для всіх було беззаперечно очевидно: або підкоритися Богу, або потрапити до Озера Вогню. Саме тут на сцену виходить віра. Бог дав нам докази того, що Його Слово є істинним, але Він не дав нам абсолютної впевненості. Якщо хтось не хоче вірити Богу, у нього є достатньо «простору для маневру», щоб знайти причини сумніватися в Бозі й не вірити. Цікаво, що ми спочатку можемо відмовитися вірити в Бога, а потім покаятися, повірити в Нього і спастися. Ангели та демони, з іншого боку, не мають свободи волі саме так, як ми. Вони не можуть її заперечити. І коли демон падає, йому не дається покаяння. Христос прийшов, щоб викупити лише людей, а не ангелів чи демонів, як сказано в Посланні до Євреїв 2:16.

Питання: У Марка 16:17-18 сказано: «І ось які знаки супроводжуватимуть тих, хто вірує: в Ім’я Моє вони виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; братимуть у руки змій; і якщо вип’ють щось смертоносне, то це не зашкодить їм; на хворих покладатимуть руки, і ті одужають». А Павло навів перелік цих самих здібностей як дари Святого Духа (1 Кор. 12:10; 12:8). Чи означає це, що це знаки істинної віри? Чи повинні всі віруючі мати ці дари протягом усього часу? Чому ми більше не бачимо цих знаків у християн?

Відповідь: Святий Дух наділив кожного християнина духовним даром, і різні християни мають різні дари, хоча багато з них не виглядають вражаюче. Так само, як різні члени нашого тіла виконують різні функції, так і ми виконуємо різні функції в Церкві (1 Кор. 12:14–27). Не всі повинні говорити мовами (1 Коринтян 12:30), так само як не всі є апостолами та пророками (1 Коринтян 12:29).

Питання: Чи виправдовує згадка у Марка 16:18 про підбирання змій тих людей в Аппалачах, які вважають, що деякі повинні поводитися зі зміями під час богослужіння?

Відповідь: Ні. Навіть без цього вірша Біблія показує, що Бог надає християнам необхідний захист і що Бог творитиме чудеса — не обмежуючись лише імунітетом до укусів змій — коли в цьому буде потреба. Однак навіть з урахуванням цього вірша Біблія вчить, що ми не повинні випробовувати Бога, ставлячи себе в ситуацію, яка має на меті лише похизуватися.

Вихід 17:2–7; Числа 14:22; Повторення Закону 6:16; Псалом 78:17–18, 40–41, 56–57; 95:8–9. Ахаз — це виняток, що підтверджує правило. Хоча Ахаз був знайомий з поняттям випробування Бога і не мав наміру випробовувати Його в Ісаї 7:12, відповісти на запитання, поставлене пророком Божим, не означає випробовувати Бога.

Питання: Чи був Марк автором Марка 16:9-20?

Відповідь: Справжні християни розходяться в думках щодо того, чи був уривок з Марка 16:9-20 присутній у первісному тексті.

Зовнішні свідчення, які вказують на «так»

До відома: в апокрифічних «Євангеліях від Никодима I та II» згадується про говоріння новими мовами, змій та отрути, але, ймовірно, ці тексти були написані пізніше. Зауважте, що одне джерело стверджує, ніби в 45-му розділі («Першої апології» Юстина Мученика, с. 178) міститься посилання на 16-й розділ Євангелія від Марка, але це не відповідає дійсності; у «Першій апології» Юстина немає посилання на 16-й розділ Євангелія від Марка.

Внутрішні докази на користь «так»: немає.

Зовнішні докази, що свідчать «ні»

бл. 360 р. н. е. Питання Євсевія до Маріана I

325–350 рр. н. е. Ватиканський кодекс: там є пробіл. У Ватиканському кодексі пробіли є лише між деякими книгами, такими як Малахія та Матвій.

340–350 рр. н. е. У Синайського рукопису там також є пробіл, але він має пробіли між майже всіма книгами.

Зверніть увагу, що у Синайському та Ватиканському рукописах Євангеліє від Марка закінчується словом «бо» (грец. gar). У грецькій літературі не знайдено жодної іншої книги, яка б закінчувалася словом «бо». З іншого боку, існує багато прикладів грецьких речень та абзаців, що закінчуються цим словом.

193–217/220 рр. н. е. Климент Олександрійський

225–254 рр. н. е. Оріген

406/407 р. н. е. Єронім, Послання 120 (До Гедібії)

Щонайменше 6 інших стародавніх рукописів

Синайський сирійський

900–1000 рр. н. е. У вірменському рукописі зазначено, що це додав Арістіон, про якого згадує Папій

Деякі грузинські (з V століття)

Внутрішні докази, що свідчать про «ні»

Різка зміна займенників від 8-го до 9-го вірша. Суб’єктом 8-го вірша є жінки, тоді як займенник у 9-му вірші, anastas, має чоловічий рід. Однак у інших місцях також трапляються різкі зміни займенників, наприклад: «Він» = Йосип з Ариматеї в Мк 15:46; «він» = Ісус у Мк 15:47 та «вони» = Марія, Марія та Саломія в Мк 16:1.

Словниковий запас: 1/3 важливих грецьких слів не вживаються або вживаються інакше в решті Євангелія від Марка. Загалом є 166 слів, з яких 101 — унікальні. Якщо не брати до уваги власні імена, артикль «the» тощо, залишається 75 унікальних важливих слів. 15 із них (включно з «apistia» (без віри) та «sklerokardia» (уперта відмова вірити)) вживаються в інших місцях Євангелія від Марка. Ще 11 вживаються в іншому значенні.

Сухі факти: здається, що тут бракує тих реалістичних деталей, які є в решті Євангелія від Марка.

Схожість з іншими Євангеліями: Євангелія від Матвія та Луки збігаються з Євангелієм від Марка аж до кінця 8-го вірша.

Зовнішні докази, які вказують на неоднозначність: у понад 8 стародавніх рукописах відсутній весь 16-й розділ Євангелія від Марка. Серед них — p45 (втрачено Марка 12:29 і далі)

2386 — відсутня ціла сторінка

1420 — відсутня вся сторінка

16 — пошкоджений, відсутня вся частина Марка 16:6 і далі

304 — містить текст та коментар

Скорочене закінчення Євангелія від Марка

Бохайрська коптська [Boh] III–IV століття

Ефіопська [Eth] бл. 500 р. н. е.

Каталог рукописів Євангелія від Марка

P45 Папірус 45 (225) ~ пошкоджений

B Ватиканус (325–350) ~ пропуск

ℵ Синайський (340–350) ~ пропуск

A Александрійський (бл. 450) ~ включення

C Ефраемійський (450) ~ включення

D Беза (500?) ~ включення

L Регіус (750) ~ подвійне включення

М Кампіанус (850) ~ включення

N Пурпуреус Петрополітанус (550) ~ пошкоджений

U Наніанус (900) ~ включення

W Washington (400) ~ включено до Freer Logion

Δ Сангелленсіс (900) ~ включення

Θ Корідеті (800?) ~ включення

Π Петрополітанус (850) ~ пошкоджений/включення (відсутні 16:18-20)

Σ Россаненсіс (550) ~ пошкоджений/включення (відсутні 16:14-20)

Φ Бератінус (550) ~ пошкоджений

Ψ Laurensis (850) ~ подвійне включення (екземпляр із припущеним коротким закінченням)

Мінускули f1 (1, 118, 131, 209, 1582) ~ включення з приміткою або сиглою

Мінускули f13 (13, 346, 543, 826, 828, 69, 124, 788, 983, 1689) ~ включення

28 (1100-ті роки?) ~ включення

33 (1000) ~ включення

157 (1100) ~ включення

565 (800-ті) ~ включення

579 (1200-ті) подвійне включення

700 (1100-ті?) ~ включення

892 (950?) ~ включення

1071 (1100-ті роки) ~ включення

1342 (1000-ті роки) ~ включення

1424 (800-ті роки) ~ включення

Взято з книги «Марк 16:9-20, дослідження зовнішніх доказів» Джима Снаппа II (2003)

Учення, властиве лише Марку 16:9-20

Кожне вчення чи поняття, що міститься в довшому закінченні Євангелія від Марка, можна знайти в інших місцях Біблії, за винятком чотирьох речей:

1. Раніше Ісус вигнав сім демонів з Марії Магдалини.

2. Знаки, що супроводжують тих, хто вірить:

[коли їх спонукають], можуть без небезпеки брати змій руками. (У Луки 10:19 сказано, що вони могли топтати змій і скорпіонів, що схоже на Марка 16). Також у Діях 28:3-6 наведено приклад, як Павла вкусила гадюка, але йому не сталося ніякої шкоди.

3. [коли їх спонукають], можуть безпечно пити смертельну отруту.

4. Це найсуворіше догана, зафіксована в Писанні, яку Ісус виголосив учням.

Відсутній текст: у Марка 14:28, 16:7 не згадується про явлення Ісуса в Галілеї.

Висновок: Якщо Марка 16:9-20 було помилково додано до деяких рукописів, то це сталося до 150 року н. е. Якщо ж його було помилково вилучено, то це сталося до 217 року н. е.

Питання: Чи слід вважати Марка 16:9-20 частиною Святого Письма, як і решту Євангелія від Марка?

Відповідь: Звичайно, слід, якщо це написав Марк. Однак деякі християни стверджують, що завдяки ранньому включенню цього уривка до канону та його широкому визнанню він все одно є частиною Святого Письма, навіть якщо його написав секретар чи хтось інший, а не сам Марк. Брюс Мецгер, судячи з усього, дотримувався саме такої думки.

Питання: Які докази в Євангелії від Марка свідчать про те, що саме Марк написав цю книгу?

Відповідь: Рання церква одностайно визнавала це Євангеліє як твір Марка. Папій, учень апостола Івана, стверджував, що його автором був Марк, який слідував за Петром. Скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 905) також згадує слова Папія.

Питання: Оскільки Марк не був апостолом, чому Євангеліє від Марка має бути в Біблії?

Відповідь: Марка загалом визнавали тлумачем Петра. Ось докази.

Папій (95–110 рр. н. е.): «Серед іншого він [Папій] говорить, що після воскресіння з мертвих настане тисячоліття, коли на цій землі буде встановлено особисте царювання Христа. Крім того, у своїх писаннях він передає інші розповіді, надані згаданим раніше Арістіоном про вислови Господа , а також перекази пресвітера Івана. Щодо цих питань ми можемо лише відсилати наших читачів до самих книг; але тепер до вже наведених уривків ми додамо, як питання першочергової важливості, переказ щодо Марка, який написав Євангеліє, який він [Папій] наводить такими словами: «І пресвітер сказав таке: Марк, ставши перекладачем Петра, точно записав усе, що пам’ятав. Однак він не викладав вислови чи вчинки Христа у точному порядку. «Церковна історія» Євсевія 3:39 (т. 1, с. 154)

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.): «…Марк, якому приписують Євангеліє, будучи супутником Петра…» Фрагмент твору Климента Олександрійського у «Церковній історії» Євсевія, книга 2, розділ 15.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.): «Та сама авторитетність апостольських церков надасть підтвердження й іншим Євангеліям, які ми маємо так само завдяки їм і згідно з їхнім звичаєм — я маю на увазі Євангелія від Івана та Матвія, — тоді як те, що опублікував Марк, можна вважати твором Петра, перекладачем якого був Марк. Адже навіть Євангеліє від Луки люди зазвичай приписують Павлу. І цілком може здаватися, що твори, опубліковані учнями, належать їхнім вчителям». Тертуліан, «Проти Маркіона», книга 4, розділ 5, с. 350.

Питання: Коли було написано Євангеліє від Марка?

Відповідь: Антимаркіонітський пролог до Євангелія від Марка також говорить: «Після смерті самого Петра він [Марк] записав це саме Євангеліє…» (взято з «Коментаря до Біблійних знань: Новий Завіт», с. 99). Іриней у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 1.1, с. 414 (182–188 рр. н. е.) зазначає, що Марк написав Євангеліє після «відходу» Петра та Павла, що відбулося б одразу після 64–65 рр. н. е. Однак у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 8, с. 608, зазначено, що Іриней також писав, ніби Євангеліє від Матвія було написано, коли Петро та Павло ще були живі, і ми майже впевнені, що це невірно.

Проте, згідно з «Церковною історією» Євсевія, 6:14.5–7, Климент Олександрійський стверджував, що вона була написана, коли Петро перебував у Римі, приблизно 45–64 рр. н. е. Оріген також вважав, що Петро ще був живий, коли писався Євангеліє від Марка.

Гарнак вважав, що вона була написана до 62 року н. е.

У «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (с. 98) зазначається, що датування Євангелія від Марка є проблематичним, і що двома найвірогіднішими варіантами є або 67–69 рр. н. е., або 64–68 рр. н. е.

У «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1157, Стівен С. Шорт зазначає, що це було приблизно 65 р. н. е. На с. 1183 Лоуренс Е. Портер стверджує, що очевидно: Євангеліє від Марка було написано раніше за Євангеліє від Луки, а Лука, ймовірно, написав своє Євангеліє у першій половині 60-х років.

У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 8, с. 608, зазначено, що найвірогідніший період — 65–70 рр. н. е., між Великою пожежею в Римі та руйнуванням Храму. Хосе О’Каллаган знайшов у печері № 7 у Кумрані папірус, який, можливо, є уривками з Євангелія від Марка, датованими приблизно 50 роком н. е. Однак у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 8, стор. 608, зазначено, що ця гіпотеза «була в основному відкинута вченими-біблеїстами Нового Завіту (див. EBC 1:420–421, прим. 1). Докази, які наводить О’Каллаган, є надто уривчастими, щоб вважатися надійними».

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (The New Geneva Study Bible), с. 1558, зазначено, що Євангеліє від Марка мало бути написане до 70 року н. е. Однак там додається, що якщо Євангеліє від Луки та «Діяння апостолів» були завершені приблизно в 62 році н. е., то Євангеліє від Марка мало б бути написане ще раніше, ніж у 62 році н. е.

У «NIV Study Bible» (с. 1490) зазначено, що це могло бути в 50-х або 60-х роках, або незадовго до руйнування Єрусалима в 70 році н. е.

У «Новому міжнародному словнику Біблії» (New International Dictionary of the Bible), на сторінці 622, зазначено, що це були 65–70 рр. н. е., хоча деякі консерватори дотримуються дати в 50-х роках.

У «Біблійному словнику Вайкліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 1078, зазначено, що хоча більшість тлумачів датують Євангеліє від Марка 65–70 рр. н. е., найімовірнішою датою є 67–70 рр. н. е.

У «Біблійному коментарі віруючого» (с. 1318) зазначено, що хоча деякі вчені вказують дату ще в 50-х роках, дата 57–60 рр. н. е. видається цілком імовірною.

У «Словнику про Ісуса та Євангелія» (с. 528) зазначено, що вона була написана наприкінці 60-х років, скажімо, 68–70 рр. н. е.

У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (Asimov’s Guide to the Bible), с. 903, зазначено, що Євангеліє від Марка, ймовірно, було написано незабаром після 64 р. н. е. Можливо, воно було написано не раніше, ніж після 66 р. н. е., але й не могло бути написано набагато пізніше 70 р. н. е., що ґрунтується на тому, що Матвій та Лука використовували матеріал з Євангелія від Марка.

Питання: Як ми можемо знати, що сьогоднішній текст Євангелія від Марка є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три вагомі причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10-11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6-8; 1 Петра 1:24-25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Багато авторів посилалися на Марка.

У 1-му листі Климента, розд. 15, с. 9, наводиться цитата з Мк 7:6, хоча це також цитата з Мт 15:8 та Іс 29:13.

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 5, с. 139, цитує Марка 2:17б, що є також цитатою з Матвія 9:13б та Луки 5:32. (напівцитата)

Папій (95–110 рр. н. е.) згадує за назвою книги Марка, Матвія, Перше Послання Івана та Послання Петра. Фрагмент 6 із «Церковної історії» Євсевія, книга 3, розділ 39. Євсевій пише, що він ставив під сумнів 2-е Послання Петра, отже, «Послання Петра» тут стосується 1-го Послання Петра.

Полікарп (бл. 150 р. н. е.) цитує половину вірша: Марка 14:38б. Лист Полікарпа до філіппійців, розд. 7, с. 34–35

Юстин Мученик (бл. 138–165 р. н. е.) цитує два вірші з Євангелія від Марка: 2:17 та 12:25. В обох випадках він згадує їх як слова Спасителя.

Єретик Татіан (бл. 172 р. н. е.) написав гармонію чотирьох Євангелій під назвою «Діатессарон». У ній він посилається на 437,5 віршів з Євангелія від Марка. Це становить 64,6 % всього Євангелія.

Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) згадує Луку та Марка як «Євангеліє». Згадує 1-е Послання до Коринтян як написане апостолом. Цитує Послання до Євреїв. «Промова про Страсті Господні», розд. 9, с. 760–761

Гностичний єретик Птолемей (до 188 р. н. е.) посилається на Марка 15:34, згідно з Іринеєм

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує повністю або частково 18 віршів з Євангелія від Марка. У праці Іринея «Проти єресей», книга 3, розділ 10.5, стор. 425, згадується Марк, тлумач і послідовник Петра, у його євангельському оповіданні, і наводиться цитата з Марка 1:2а. У перших дванадцяти розділах Євангелія від Марка Іриней цитує або переказує такі уривки: Марка 1:1, 2, 24; 3:27; 4:28; 5:31; 9:23; 10:38; 13:32; 14:21б; 16:19.

Іриней натякає на Марка 6:41,44; 9:2; 10:17; 13:33.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) пише: «Наприкінці свого Євангелія Марко каже», а потім наводить Марка 16:19 у повному обсязі. Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 10.5, с. 426

Іриней згадує, що Ісус надав владу топтати змій і скорпіонів, що є посиланням на Луку 10:19, але може також стосуватися Марка 16:17,18.

Мураторіанський канон (бл. 170 р. н. е.) згадує Євангеліє від Марка разом з іншими трьома Євангеліями.

Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.) переказує Марка 10:17–31, кажучи: «Це написано в Євангелії від Марка». «Хто є той багатий, що спасеться?»; розд. 5, с. 592

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) підкреслює авторство Матвія, Марка, Луки, Івана, «Одкровення» та багатьох листів Павла у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розд. 5, с. 350.

Іполит (225–235/6 рр. н. е.) пише: «Ані апостол Павло, ані Марк, той, що мав понівечений палець, не проповідували таких (доктрин). Адже жодне з цих (вчень) не записано в Євангелії від Марка». «Спростування всіх єресей», книга 7, розділ 18, стор. 112. Іполит також цитує половину Марка 10:38 у «Спростуванні всіх єресей», книга 5, розділ 3, стор. 53

Іполит посилається на Матвія 19:17; Марка 10:18 та Луку 18:19, зазначаючи, що це «від Спасителя», у праці «Спростування всіх єресей», книга 5, розділ 2, стор. 50.

Коммодіан (бл. 240 р. н. е.) натякає як на Марка 12:42, так і на Луки 21:2. «Настанови Коммодіана», розділ 72, стор. 217

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) широко цитує Євангеліє від Марка. Серед його цитат — Марка 1:1–2. Він також написав цілий коментар до Євангелія від Марка.

Оріген згадує Матвія, Марка, Луку та Івана. Оріген, «Проти Цельса», книга 5, розд. 56, с. 568. Також цитується Матвія 18:1 у «Коментарі Орігена до Євангелія від Матвія», книга 13, розд. 14, с. 482.

«Трактат про повторне хрещення» (бл. 250–258 рр. н. е.), розділ 17, стор. 677: «Також, згідно з Марком, Він сказав з тією самою метою до синів Зеведеєвих». Там також згадується Марка 16:8.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «Також згідно з Марком: “Усі гріхи та богохульства будуть прощені синам людським; але хто богохульствуватиме проти Святого Духа, тому не буде прощення, і він буде винним у вічному гріху”». (Марка 3:28–29) «Трактати Кипріана», Трактат 3, розд. 28, с. 542

Фірміліан Кесарійський у листі до Кипріяна (256 р. н. е.) цитує Марка 13:6 як слова «Самого Господа». (Лист 74, розд. 9, с. 392)

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.): «Це було “наприкінці суботи”, як сказав Матвій; це було “рано, коли ще було темно”, як пише Іван; це було “дуже рано вранці”, як висловлюється Лука; і це було “дуже рано вранці, при сході сонця”, як розповідає нам Марк. Отже, ніхто не показав нам чітко, о котрій саме годині Він воскрес». Лист 5 до єпископа Васіліда, с. 94

Теонас Олександрійський (бл. 300 р. н. е.) посилається на Марка 11:25: «і як ви бажаєте, щоб Він простив вам ваші провини, так і ви прощайте їм їхні»; Лист до Луціана, головного камергера, розд. 9 (т. 6), с. 160

Адамантій (бл. 300 р. н. е.): «Чи погодитеся ви, якщо я доведу на основі Євангелій, що вони не є вигадками?» … «Їх написали учні Христа: Іоанн і Матвій; Марк і Лука». «Діалог про істинну віру», перша частина, «b 5», с. 41

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) згадує Матвія, Марка та Луку в «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», з четвертого розділу, 7–10, с. 348

Методій (270–311/312 р. н. е.) (напівцитата) цитує Марка 11:9б, що також є Псалмом 118:26а; Матвія 21:9б; Луки 19:38а; та Івана 12:13б. «Замість нашого одягу розстелімо перед Ним наші серця. У псалмах і гімнах піднесімо до Нього наші вигуки подяки; і безперестанку вигукуймо: «Благословенний Той, хто приходить в ім’я Господнє!»» Промова на псалми, розд. 1, с. 394

Атанасій Олександрійський (бл. 318 р. н. е.) цитує частину Марка 12:29 як «каже наш Господь і Спаситель Ісус Христос» у праці «Проти язичників», розд. 6, с. 7. Він також цитує Марка 5:7, що збігається з Луки 4:34, у праці «Втілення Слова», розд. 32.5, с. 53. Атанасій цитує Марка 13:35, що збігається з Матвія 24:42, у праці «Втілення Слова», розділ 56.5, стор. 66. Хоча до 325 р. н. е. Атанасій не посилається на жодні інші вірші з Євангелія від Марка, після 325 р. н. е. він посилається на багато інших віршів з цього Євангелія.

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) натякає на Матвія 14; Марка 6, Луки 9 та Івана 6, коли розповідає про чудо з п’ятьма хлібами та двома рибами. «Божественні інститути», книга 4, розділ 15, с. 115

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) посилається на Матвія 8, Марка 4 та Луку 8, коли говорить про «священні писання», які вчать, що Ісус «змушував вітри слухатися, моря служити Йому, хвороби відступати, а мертвих підкорятися». «Божественні інститути», книга 4, розділ 15, стор. 116

Див. наступне запитання, щоб дізнатися, які вірші та частини віршів були процитовані, а які — ні.

Після Нікейського собору

У «Церковній історії» Євсевія (318 р. н. е.), книга 3, розділ 24, стор. 152, йдеться про чотири Євангелія: від Матвія, Марка, Луки та Івана. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, стор. 152

Ювенк (329 р. н. е.) написав епічну поему, що поєднує чотири Євангелія.

Гегемоній (бл. 350 р. н. е.), пишучи про Архелая (262–278 рр. н. е.), цитує Марка 2:9 як слова Ісуса в одній із його промов у праці «Суперечка з Манесом», розд. 42, с. 217

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Іларій Пуатьєський (355–367/368 р. н. е.) авторитетно згадує Івана, Луку, Матвія та Марка. У праці «Про Трійцю», книга 10, розділ 43, стор. 193

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує Євангеліє від Марка як частину Нового Завіту. У ньому наводиться весь текст Марка 1:1–2.

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) у «Листі 8», розділ 7, стор. 119, посилається на Марка 13:32 як на слова Ісуса

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) посилається на Марка 1:1,4 як на Євангеліє у «Лекції» 3.6, с. 15

Челтенхемський канон (= Каталог Моммзена) (бл. 360–370/390 рр. н. е.) посилається на кожне з чотирьох Євангелій.

Амброзій Міланський (370–390 рр. н. е.)

Амфілохій (помер у 397 р. н. е.) цитує Марка у творі «Iambi ad Seleucum»

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Астерій Емеський (бл. 400 р. н. е.)

Сирійський каталог Святої Катерини (бл. 400 р. н. е.)

Северіан (розквіт творчості 400–408 рр. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.) посилається на Євангеліє від Марка. «Панаріон», розділ 3, глава 44, с. 345

Єронім (347–420 рр. н. е.) згадує кожне з чотирьох Євангелій за назвою у листі 53.9, с. 101.

Іоанн Златоуст (загинув мученицькою смертю у 406 р. н. е.) згадує Марка у «Проповіді» 4, с. 20 (т. 10)

Хромацій (помер у 407 р. н. е.)

Оросій/Хосій з Браги (414–418 рр. н. е.) посилається на Матвія 26:47–50; Марка 14:43–46; Луки 22:47–48; Івана 18:3–9. «Захист проти пелагіанців», розд. 8, с. 124

Іоанн Кассіан (напівпелагіанець) (419–430 рр. н. е.) Марка 9:23, як зазначається, походить із Євангелія у «Бесідах абата Пафнутія», розд. 16, с. 327

Августин Гіппонський (354–430 рр. н. е.)

Марк з Ереміти (після 430 р. н. е.) посилається на Марка

Поліхроній з Апамеї (розквіт творчості 428–431 рр.) посилається на Марка 13:2

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Гесихій Єрусалимський (помер до 450 р. н. е.) посилається на всі чотири Євангелія

«Speculum» (V століття)

Прокл (412–485 рр. н. е.) посилається на Марка 14:5

Свідчення єретиків та фальшивих книг

Апостольські конституції (375–380 рр. н. е.)

Аріанський єретик Евномій Кізікський (бл. 360–бл. 394 р. н. е.) натякає на Марка 10:18 («Лише Бог є добрий») «Апологетичний лист», розд. 21, с. 61

«Базар Гераклеїда» Несторія (451/452 р. н. е.)

3. Найдавніші рукописи Євангелія від Марка, що збереглися до наших днів, містять незначні рукописні відмінності та одну значну відмінність, але жодних теологічно значущих помилок. Закінчення Євангелія від Марка є найпомітнішою рукописною відмінністю у всьому Новому Завіті.

p45 Честер Бітті I (всі чотири Євангелія та Діяння) (100–150 рр. н. е.) (раніше вважалося, що він датується кінцем II або початком III століття н. е.) (Мк 4:36–5:2; 5:16–26; 5:38–6:3; 2 літери з 6:15; 6:16–25, 36–50; 7:3–15; 7:25–8:1; 8:10–26; 8:34–9:8; 4 літери з 9:9; 9:18–31; 11:27–12:1; 12:5–8, 13–19, 24–28 [147 віршів]) У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 146 наведено фотографію, що показує частину p45. На стор. 150–151 зазначено, що цей примірник є вільним переказом, у якому автор намагається передати зміст кожної фрази. У книзі «Загальний вступ до Біблії» (с. 389) зазначено, що, як вважається, оригінальний сувій налічував близько 220 аркушів, з яких до нас дійшло 30. 6 із цих аркушів належать до Євангелія від Марка.

III століття — 1968 рік — «Текст Нового Завіту»

III століття — 1975 — Аланд та ін. Третє видання

III століття — 1998 — Аланд та ін. Четверте перероблене видання

Кінець II або початок III століття — 1999 — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту».

с. 84 Мк 2:2-5,8-9; 6:30-31,33-34; 36-37, 39-41, а також Ів 5:5; 17:3,7-8 (VI століття)

с. 88 Мк 2:1-26 (IV століття)

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст Євангелія від Марка.

У Вашингтонському кодексі (IV–V ст.) збереглося все Євангеліє від Марка, крім Марка 15:13–38.

У печері № 7 у Кумрані Джозеф О’Каллаган знайшов папірус, датований 50 роком н. е., який, можливо, є уривками з Євангелія від Марка. Однак у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), том 8, с. 608, зазначено, що цей папірус «був здебільшого відкинутий дослідниками Нового Завіту (див. EBC 1:420–421, прим. 1). Докази, які наводить О’Каллаган, є надто уривчастими, щоб вважатися надійними».

Карстен Тіде стверджує, що Марка 6:52–53 збереглося в печері № 7 у Кумрані у вигляді сувою 7Q5. Однак це твердження є суперечливим, і більшість консервативних біблійних вчених його не визнає. Хоча навіть його критики визнають, що 7Q5 насправді може бути Марка 6:52–53, цей фрагмент настільки важко розшифрувати, що, на думку більшості вчених, неможливо зробити однозначного висновку.

Бохайрська коптська [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Вірменська [Arm] з 5 століття

Грузинська [Geo] — з V століття

Ефіопська [Eth] — приблизно з 500 р. н. е.

Харклейська сирійська [Syr H]

Див. www.BibleQuery.org/Mark Manuscripts.html для отримання додаткової інформації про ранні рукописи Євангелія від Марка.

Питання: Які вірші та уривки з віршів з Євангелія від Марка цитували автори до Нікейського собору (до 325 р. н. е.)?

Відповідь: До 325 р. н. е. церковні автори цитували приблизно 77,3 % віршів з Євангелія від Марка. Це становить 524,38 віршів. Іншими словами, з 678 віршів Євангелія від Марка цитуються всі, крім 153,62 віршів. Нецитовані вірші та частини віршів: Марк: 1:4а (8/15 слів); 1:20 і далі (12/19 слів); 1:22 і далі (12/18 слів); 1:27 і далі (21/24 слів); 1:29а (6/17 слів); 1:30–32; 1:34; 1:39а (11 із 15 слів); 1:40; 2:2 і далі (5 із 16 слів); 2:13; 2:15; 2:16м (5, а не 7 із 12 слів), 2:17а (8 із 23 слів); 2:18а (9 із 31 слів); 2:23 і далі (10 із 20 слів); 3:1а (9 із 14 слів); 3:6м (не 5, а 5, не 5 слів); 3:13; 3:17–18; 3:19 і далі (4 із 7 слів); 3:22–23; 3:26а (9 із 15 слів); 3:27а (6 із 26 слів); 3:32–35 слів); 4:1м (7 не 6 9 не 11 слів); 4:2; 4:3а (2 із 5 слів); 4:4а (2/3 цитати); 4:5а (2/3 цитати); 4:12м (1, а не 5, 11 слів); 5:15а (8/26 слів); 5:16а (11/18 слів); 4:21; 4:24а (3/15 слів); 4:30а (2 зі 14 слів); 4:34; 5:5f (13 з 19 слів); 5:8; 5:10f (1 з 11 слів); 5:12; 5:13m (не 3, 10, не 17 слів); 5:17м (2, а не 4, 3 слова); 5:18–19; 5:21 і далі (5 із 21 слів); 5:22; 5:24а (4 із 12 слів); 5:31а (13 із 16 слів); 5:32; 5:33 і далі (3 із 20 слів); 5:34а (5/20 слів); 5:35–36; 5:40м (не 13, 7, не 6 слів); 5:41м (не 8, 7, не 3 слів); 6:1а (3/15 слів); 6:3м (не 5, 6, не 16, 4 слів); 6:4а (5/25 слів); 6:7; 6:8а (3/21 слів); 6:10; 6:11а (3/23 слів); 6:14а (5/28 слів); 6:15а (9/15 слів); 6:17f (2/24 слова); 6:32; 6:34m (6, а не 11, 5 слів); 6:37–38; 6:41m (8, а не 12, 10 слів); 6:43f (4/10 слів); 6:44; 6:46–50; 6:51a (11/18 слів); 6:53; 7:6a (14/29 слів); 7:10a (2/19 слів); 7:17f (10/15 слів); 7:25f (6/19 слів); 7:26m (8, а не 4 9 слів); 7:27а (17/21 слів); 7:28а (5/18 слів); 7:29а (8/15 слів); 7:34м (не 9, а 3, не 1 слово); 8:1; 8:5а (3/10 слів); 8:7–10; 8:11а (8/17 слів); 8:31а (5/30 слів); 8:32м (не 4, 5, не 4 слова); 9:2а (7/28 слів); 9:5м (7, не 6, 15 слів); 9:7а (8/20 слів); 9:9; 9:14а (5/15 слів); 9:15а (3/12 слів); 9:16–17; 9:18f (11/26 слів); 9:19; 9:22а (17/22 слів); 9:27f (2/11 слів); 9:29а (3/14 слів); 9:31 і далі (17/26 слів); 9:32; 9:34 і далі (9/12 слів); 9:35а (8/19 слів); 9:38; 9:40–43; 9:45–46; 10:3а (2/8 слів); 10:5 і далі (9/14 слів); 10:14а (4/22 слів); 10:29 і далі (6/29 слів); 10:33а (10/25 слів); 10:45м (5 (не 5) і 1 (не 7) слів); 10:46а (4/26 слів); 10:52; 11:7 і далі (4/18 слів); 11:8а (9/16 слів); 11:17–18; 11:23 і далі (15/31 слів); 12:1а (6/24 слів); 12:12f (4/20 слів); 12:13f (4/14 слів); 12:14a (5/39 слів); 12:18m (не 3, 7, не 4 слова); 12:23m (не 3, 2, не 4, 7 слів); 12:25а (5/16 слів); 12:26а (6/33 слів); 12:35а (12/16 слів); 12:36а (8/27 слів); 13:1 і далі (13/19 слів); 13:4 і далі (9/14 слів); 13:9а (12/23 слів); 13:10 і далі (2/5 слів); 13:11а і далі (1/6 цитати); 13:12; 13:13 і далі (7/16 слів); 13:18; 13:27м (не 15, 2, не 3 слова); 14:5 і далі (3/16 слів); 14:8а (9/16 слів); 14:10; 14:11м (не 5, 1, не 3, 6 слів); 14:12 і далі (27/36 слів); 14:13а (9/22 слів); 14:14a (1/24 слів); 14:17; 14:18a (8/21 слів); 14:25–26; 14:27m (5, а не 5, 7 слів); 14:28–29; 14:30a (13/21 слів); 14:32–34; 14:39f (5/9 слів); 14:44a (8/18 слів); 14:45–50; 14:53f (16/20 слів); 14:54–57; 14:61f (16/23 слів); 14:63 (7/12 слів); 14:65m (5, а не 12; 3, а не 3 слова); 14:66–67; 14:68f (9/20 слів); 14:69f (5/15 слів); 14:70a (13/21 слів); 14:72а (8/18 слів); 15:1а (12/23 слів); 15:2 і далі (7/18 слів); 15:4м (не 6, 4 — не 4 слова); 15:6–7; 15:9а (6/13 слів); 15:10–12; 15:14 і далі (6/15 слів); 15:15а (6/20 слів); 15:18а (4/8 слів); 15:19; 15:20а (14/20 слів); 15:21m (9, а не 5 5 слів); 15:22; 15:24–27; 15:29a (4/21 слів); 15:33; 15:34m (не 11 2, а не 13 слів); 15:36f (8/19 слів); 15:37–39; 15:40а (7/24 слів); 15:41а (11/19 слів); 15:43а (16/27 слів); 15:45м (не 2, 3, не 5 слів); 15:46ф (18/26 слів); 15:47f (3/12 слів); 16:1a (16/20 слів); 16:5a (3/16 слів); 16:6a (4/22 слів); 16:10a (3/10 слів); 16:12m (не 6, 1, не 5, 2 слова); 16:13а (5/8 слів); 16:14а (1/21 слів); 16:15а (13/24 слів)

Були процитовані всі вірші або уривки з віршів, яких немає в цьому списку. Докладнішу інформацію див. на сайті www.bibleQuery.org/Bible/BibleCanon/EarlyChristianNTQuotes.xls.