< Запитання щодо Біблії з Євангелія від Матвія

Питання, спільні для Євангелія від Матвія та інших Євангелій, розглядаються в розділі «Євангеліє від Матвія» або в розділі «Євангелія».

Питання: Які особливості притаманні Євангелію від Матвія?

В: Матвій наголошує на Христі — Обіцяному Царі, який встановлює Царство Боже і є виконанням Закону. Христос — це сповнена надія. З усіх авторів Євангелій саме Матвій найяскравіше показує, як пророцтва Старого Завіту сповнюються у Христі. Приблизно 1/3 Євангелія від Матвія складають проповіді, і текст Євангелія побудований навколо п’яти великих промов.

Що стосується мови, то Папій, учень апостола Івана, зазначав, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане на івриті/арамейській мові. Ісус є «прообразом» Ізраїлю, і деякі вбачають у Матвії використання мідрашичних прийомів, звичних для євреїв того часу.

Що стосується фальшивих релігій, то Матвія 20:1–16 є гарним уривком для пояснення мормонам і Свідкам Єгови суті благодаті. Матвія 18:21–35 також добре підходить для того, щоб показати мормонам, що ми ніяк не можемо навіть почати відплатити Ісусу за Його благодать своїми добрими справами.

Питання: Як у Євангелії від Матвія згадуються деякі пророцтва про Христа?

Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, давайте спочатку перелічимо кілька згаданих пророцтв.

1. Бог виводить дітей Ізраїлю з Єгипту (Осія 11:1; Матвія 2:15)

2. Рахіль, що плаче за своїми дітьми в Рамі (Єремія 31:15; Матвія 2:18)

3. Пророцтво про Завулона та Нефталіма (Ісая 9:1, 2; Матвія 4:15–16)

4. Сплата Захарії 30 срібних монет і передача їх гончареві (Захарія 11:12–13; Єремія 32:6–9; Матвія 27:9–10)

Відповідь: Євангеліє від Матвія, більше ніж інші Євангелія, було написане для єврейської аудиторії, яка була добре знайома зі Старим Завітом та методами мідрашу. Письменник ранньої церкви Папій писав, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане на івриті, а не грецькою мовою. Згадуючи про дітей, що виходять з Єгипту, про Рахіль, яка плаче за своїми дітьми, тощо, Матвій робить тут щось навмисне. Він показує, як життя Месії Ізраїлю паралельне життю дітей Ізраїлю. Ми можемо уявляти пророцтво лише як окремі передбачені деталі, що збуваються, але це занадто обмежений погляд. Матвій показує, що життя дітей Ізраїлю загалом було пророцтвом про Ісуса.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 344–345, та «Складні місця Біблії та уявні суперечності», с. 168, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Євангелії від Матвія, на відміну від інших євангелій, [нібито] завжди намагаються зобразити Ісуса як Господа, який майже не виявляє емоцій і часто приховує їх, тоді як решта євангелій зображують Ісуса як людину з усіма Його емоціями, реакціями та, здавалося б, недоліками. Чому?

Відповідь: Сама передумова цього запитання є хибною. Ісус не є «холодним» і не приховує своїх емоцій, коли оплакує Єрусалим у Матвія 23:37–38. Це аж ніяк не «холодно». Я не бачу, щоб у жодному з Євангелій були показані якісь «недоліки» Ісуса. Ісус відчував голод, Він плакав, Він відчував, і Ісус страждав на хресті. Однак це не були недоліки, це було проявом Його людської природи.

Питання: У Мт 1:1-17, у чому полягав сенс родоводу Йосипа аж до Давида, оскільки Марія була дівою, коли народився Ісус?

Відповідь: Простеження родоводу аж до Давида було важливим для встановлення права Ісуса бути царем над Ізраїлем. Хоча Йосип не був біологічним батьком Ісуса, він у всіх сенсах був законним батьком Ісуса. Таким чином, обітниці, дані Давиду, були виконані як у юридичному сенсі «батько-син», так і в біологічному сенсі через родовід Марії, описаний у Євангелії від Луки. Ця проблема порушується в книзі «Посібник Азімова з Біблії» (A.S. Asimov’s Guide to the Bible), с. 780. Докладнішу інформацію див. у «Коментарі до Біблії: Новий Завіт», с. 18, та «Біблійному коментарі віруючого», с. 1203–1204.

Питання: Чому в Мт 1:2–17 налічується 27 поколінь від Давида до Ісуса, тоді як у Лк 1:3:23–31 вказано 42 покоління?

Відповідь: Хоча в родоводах Йосипа та Марії не обов’язково має бути однакова кількість поколінь, у Матвія, безсумнівно, є деякі пропуски. Оскільки слово «син» може означати чоловічих нащадків, тут немає жодної проблеми. Єхонія (Єгояхін) правив приблизно у 604 р. до н. е., отже, від Давида до Єхонії було 14 поколінь за приблизно 400 років, або 29 років на покоління. Від 604 р. до н. е. до 4 р. до н. е. можна було б очікувати 20 з половиною поколінь, а Матвій наводить лише 13, тобто 46 років на покоління.

Можливо, Матвій не назвав більше ніж 14 поколінь після вигнання, оскільки не знав інших імен і писав лише про те, що знав. Або ж він використав три набори по чотирнадцять імен як допоміжний засіб для запам’ятовування.

У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 69, йдеться про «збіг», що ім’я Давида в єврейському масоретському тексті (dwd) дає в сумі 4 + 6 + 4 = 14.

Питання: Чому в Мт 1:3, 5, 6 згадуються чотири жінки: Тамар, Рахаб, Руфь та дружина Урії (Вірсавія)?

Відповідь: По-перше, у стародавньому світі включення жінок до генеалогії, що велася по чоловічій лінії, було вкрай незвичайним. Хоча ми не знаємо точної причини, з якої так вчинив Матвій і сам Бог, ми можемо звернути увагу на кілька моментів.

Відомі: Ці чотири жінки були «відомі» тим, що їх знали всі євреї.

Іноземки: Рахаб і Руфь були чужинками (тобто іноземками), які приєдналися до Божого народу, тож це підкреслює, що Ісус мав змішане походження. Вірсавія була єврейкою, вона була одружена з Урією, хеттом.

Соромно: Тамар зіграла роль повії, щоб спокусити Юду. Рахаб була колишньою повією. Вірсавія та Давид вчинили перелюб, а Давид — вбивство. Якщо Бог може використати цих людей у юридичному родоводі (Йосипа) та всіх, крім Вірсавії, у біологічному родоводі (Марії), то Бог може використати будь-кого, незалежно від того, наскільки сильно ця людина згрішила. З іншого боку, Яків був обманщиком, а Манасія — вкрай нечестивим царем, який згодом покаявся.

Цікаве мовчання: Матвій міг би згадати трьох видатних жінок — Сару, Ребеку та Рахіль, — але він оминає їх і зосереджується на цих.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 724; «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 63; «Біблійний коментар для тлумачів», т. 8, с. 66; та «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт», с. 18 для додаткової інформації.

Питання: У Мт 1:5, оскільки бабусею Давида була моавітянка Руфь, як Давид міг бути частиною громади, адже у Втор 23:3 сказано, що моавітянин не може входити до громади аж до десятого покоління?

Відповідь: Спочатку те, що, ймовірно, не є відповіддю, а потім — сама відповідь.

Те, що, ймовірно, не є відповіддю: навіть якщо перебування Давида в громаді суперечило Повторенню Закону 23:3, Біблія все одно зазначає, що Давид був серед народу і поклонявся разом з ним. Люди могли чинити неправильно через незнання. Наприклад, Йошуа уклав угоду з гібеонцями, що суперечило Божому Закону. Однак, коли це вже сталося, Бог хотів, щоб вони дотримувалися цієї угоди. Дійсно, Бог у Своєму провидінні дозволив їм припуститися цієї помилки і згодом використав гібеонців.

Відповідь: Можна стверджувати, що в цьому випадку Давид не порушив Повторення Закону 23:3.

1. Люди ведуть своє походження від батька, а не від матері. Отже, цілком можливо (хоча й не напевно), що Повторення Закону 23:3 мало на меті стосуватися саме чоловічих предків.

2. Руфь «змінила народ». Вона сказала Ноомі: «Твій народ буде моїм народом, а твій Бог — моїм Богом». Хоча сьогодні люди можуть змінити громадянство, якщо на це погоджуються і вони самі, і жителі нової країни, тоді це було набагато драматичніше; Бог дозволив їй, як і Рахабі, стати однією з обраних Ізраїлю.

Питання: У Мт 1:8 Йорам був батьком Уззії, чи він був її прапрадідом, як зазначено в 1 Хр 3:11-12?

В: Насправді — і те, і інше, якщо правильно розуміти, як вживалися ці слова. Євреї розуміли, що слово «батько» також означає «предок» (як у Діяннях 7:19; 1 Царів 15:24; 22:50; 2 Царів 15:38), так само як слово «син» також означало «нащадок».

Цар Йорам був прапрадідом царя Уззії. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 58, та «Коли критики запитують», с. 325, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 1:9 Узія названий батьком Йотама, тоді як у 2 Цар 15:1-7 та 1 Хр 3:12 сказано, що батьком Йотама був Азарія?

Відповідь: Узія — це інше ім’я Азарії, як зазначено в 2 Цар. 15:32, 34 та 2 Хрон. 26:1–23; 27:2; Ісаї 1:1; 6:1; 7:1. Багато царів мали як особисте ім’я, так і царське ім’я, яке вони отримували пізніше. Але як для царів, так і для простих людей це не вважалося б чимось незвичайним: Аврам/Авраам, Сараї/Сара, Яків/Ізраїль, Бен-Оні/Венсаме, Зафенат-Панеах/Йосип, Хошеа/Йошуа, Гедеон/Єрубаал, Амміель/Еліам, Вірсавія/Бат-Шуа, Азарія/Узія, Авіям/Авія, Йоахаз, син Йосії/Шаллума, Еліаким/Йояким, Йоякін/Єхонія/Конія, Седекія/Маттанія, Хананія/Шадрах, Мішаель/Мешах, Азарія/Авед-Него, Даниїл/Валтасар, Симон/Петро, Йосип/Варнава та Савл/Павло.

Докладнішу інформацію див. у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 325–326, та в «Енциклопедії біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 316–317.

Питання: Чому в Мт 1:11, 16 родовід вказує, що Ісус походив із проклятого роду Єхонії/Єгояхіна, як сказано в Єр 22:28–30 та Єр 36:30? (Див. також 1 Хр 3:16). Єхонія (Єгояхін) та його батько Єгояким були прокляті самим Богом, який сказав, що жоден із цих чоловіків не матиме нащадків на троні Давида. Як Ісус міг би бути Месією, призначеним правити вічно на троні Давида, якби він походив від когось із цих чоловіків?

В: Генеалогія Йосипа в Євангелії від Матвія дійсно показує, що Йосип походив із проклятого роду. Це було б справжньою проблемою, якби Йосип був біологічним батьком, оскільки Єремія пророкував, що Єгояхін не матиме нащадків на троні. Однак генеалогія Марії в Євангелії від Луки показує, що Ісус НЕ був біологічним нащадком Єконії та Єгоякима, оскільки предки Марії відхилилися від царської лінії. Оглядаючись назад, ми бачимо, що Давиду та Соломону були дані дещо різні обітниці. Лише Йосип походив від Соломона, а і Йосип, і Марія походили від Давида.

До речі, у Матвія 1:16 слово «від якого», принаймні в англійській мові, звучить так, ніби може означати «від Марії», «від Йосипа» або «від обох». Але в грецькому тексті «від якого» має конкретно жіночий рід однини, отже, це означає, що Ісус походив лише від Марії.

Історично Іриней, єпископ Ліона в Галлії, відповів на це заперечення щодо генеалогії Йосипа в Євангелії від Матвія у своїй праці «Проти єресей», книга 3, розділ 21.9, с. 453–454, написаній у 182–188 рр. н. е.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 18, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1204, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи справді в Мт 1:17 йдеться про 3 × 14 = 42 покоління, чи лише про 41 покоління, як стверджують атеїст (Капелло) та скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 777–778)?

Відповідь: Є три групи по 14 імен, але їх не можна додавати, оскільки перший список охоплює період від Авраама до Давида включно, а другий — від Давида до вигнання. Проблема могла б виникнути, якби Матвій стверджував, що було 42 покоління, але Матвій ніколи не казав, що їхня сума становить 42. Ймовірно, Матвій згадав мимохідь про три групи по 14 імен як допоміжний засіб для запам’ятовування. Люди також помітили, що сума літер в імені Давида дорівнює 14.

Першим християнським автором, про якого нам відомо, що він помітив ці три «містичні інтервали», був Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) у праці «Стромати», книга 1, розділ 21, стор. 334

Див. «Коли критики запитують», с. 326, та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 69, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 1:17 було пропущено так багато імен?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює, але багато імен було пропущено. Наприклад, між Нахшоном і Хезроном було лише два імена, а часовий проміжок становив 400 років. Частково це могло бути просто тому, що Матвій не знав цих імен. Але він міг би знайти ще кілька імен у 1-й книзі Хронік, якби захотів. Можливо, його наміром було не заглиблюватися в деталі кожного імені, а включити достатню кількість імен, щоб показати, що прийомний батько Ісуса дійсно походив від Давида, а отже, Ісус мав природне право бути царем Ізраїлю. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 1, с. 64–65 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 1:17 та Лк 1 ці два родоводи розходяться після Соломона, але знову збігаються у Шаалтіелі?

Відповідь: Про це згадується у скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (с. 939). У Матвія 1:12 згадуються Єхонія (Єгояхін), Шеалтіель і Зоровабель, тоді як у Луки — Нері, Шеалтіель і Зоровабель. Пряма причина цієї розбіжності наведена в 1-й книзі Хронік 3:17–19. Королівська лінія, яка майже завжди передавалася від батька до сина, цього разу перейшла від Шеалтіеля до Зерубавеля, сина Педаї, брата Шеалтіеля.

Причина цього не вказана, але, ймовірно, Шеалтіель не мав синів, або принаймні живих синів, коли помер. Отже, Шеалтіель, ймовірно, усиновив сина свого брата. Вчені вважають, що або Педая помер, і Шеалтіель усиновив Зерубабеля як сироту, або ж Шеалтіель передав царську лінію Зерубабелю просто тому, що не мав синів.

Питання: Чому в Мт 1:18–19 Йосип розглядав можливість розлучення з Марією, якщо вони ще не були одружені?

Відповідь: Йосип, ймовірно, міркував так: або на нього впаде ганьба, якщо інші подумають, що вони мали статеві стосунки до шлюбу, або ганьба впаде на них обох, якщо Йосип дозволить Марії зустрічатися з іншими чоловіками. Отже, можна зрозуміти, чому Йосип хотів розірвати заручини.

Але чому б їм розлучатися, якщо вони ще не були одружені? Їхні звичаї відрізнялися від наших. Чоловік і жінка вважалися пов’язаними з моменту заручин, хоча статеві стосунки вони вступали лише після весілля. У їхній культурі заручини можна було офіційно розірвати лише шляхом розлучення.

Однорічний період очікування мав довести, що жінка була вірною і не була вагітна дитиною, яка не належала її чоловікові. Але коли ангел з’явився Йосипу, той одразу ж взяв Марію до свого дому.

Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1205; «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 20; та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 1, с. 68–69 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 1:18 Марія зачала від Святого Духа, чи Ісус був плодом лона Давида, як зазначено в Діях 2:30?

Відповідь: Діва Марія була незайманою; Біблія говорить, що Святий Дух «затінив» Марію, але не в статевому сенсі. Йосип був лише законним, прийомним батьком Ісуса, а не біологічним батьком. Однак Ісус був біологічним нащадком Давида через Марію, оскільки в Луки 3:23–37 наведено родовід Марії. Інші вірші, які свідчать, що Ісус є сином (нащадком) Давида, — це Мт 12:23; 15:22; 20:30; 21:9,15; Марка 10:47-48; 12:35; Луки 18:38-39; 20:41; Івана 7:42; 2 Тимофія 2:8; Об’явлення 5:5; 22:16.

Питання: Чому в Мт 1:20; 2:12; 2:13; 2:19; 2:22; 27:19 Матвій згадує про сни, а інші автори Євангелій — ні, як зазначається у «Довіднику по Біблії» Азімова (с. 795)?

Відповідь: Матвій згадує лише чотири або п’ять снів:

Три або чотири в дитинстві Ісуса: Матвія 1:20 (візьми Марію за дружину); 2:12 (не повертайся до Ірода); 2:13 (йди до Єгипту); 2:19 (повертайся до Назарету); 2:22 (не йди до Юдеї). Матвія 2:22 може бути окремим сном або тим самим сном, що й у Матвія 2:19.

Під час суду над Ісусом — дружина Пілата (Матвія 27:19).

Марк і Іван не згадують про дитинство Христа, тому не слід очікувати, що вони записали б ці сни. Оскільки Лука нічого не говорить про волхвів і (майже) нічого про Йосипа, не слід очікувати, що він записав би ці сни.

Отже, залишається лише один випадок у Євангелії від Матвія (дружина Пілата), який є деталлю, не зафіксованою в інших Євангеліях.

Однак на основі цього не можна зробити висновок, що інші автори були проти запису снів. У Діях 16:9 вночі Павло мав видіння про чоловіка з Македонії, який благав його прийти й допомогти їм.

Питання: Чи є в Мт 1:23 неправильний переклад Іс 7:14 через використання слова «діва», як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 781)?

Відповідь: Ні. Не тільки тому, що гебрейське слово може означати як «діва», так і «молода дівчина», але й тому, що сам Асімов на стор. 780 визнав, що Септуагінта переклала це слово як parthenos, що означає «діва». Звісно, Асімов не вірить у жодні чудеса Біблії, тому він не захотів би вірити, що Ісая мав на увазі саме діву.

Питання: Ім’я «Еммануїл» у Матвія 1:23 — де воно зустрічається у книгах пророків або у Старому Завіті? Як воно пов’язане з Ісусом? І чому ми не знаходимо його в інших Євангеліях?

Відповідь: Титул «Еммануїл» міститься в месіанському пророцтві Ісаї 7:14. З усіх авторів Євангелій саме Матвій найбільше наголошує на сповненні пророцтва, тому не дивно, що він згадав про це.

Про Ісаї 7:14 як про месіанське пророцтво писали також наступні вісім ранньохристиянських авторів: Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.), Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.), Тертуліан (207–220 рр. н. е.), Оріген (225–253/254 рр. н. е.), Новатіан (250–257/258 рр. н. е.), Кипріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.), Атанасій Олександрійський (бл. 318 р. н. е.) та Лактанцій (бл. 303–325 рр. н. е.). Цитати див. за посиланнямwww.biblequery.org/history/churchhistory/WhatEarlyChristianTaughtOnDoctrine.html (або у форматі .docx).

Питання: Як у Мт 1:23 та Лк 1:26–35 Ісус, народжений від діви, міг бути нащадком Давида?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Ісус не був біологічним сином Йосипа. Якби це було так, Єремія 29:32 був би помилковим пророцтвом.

2. З точки зору закону Ісус був сином Йосипа. Сьогодні чоловік, який одружується з жінкою, що має дитину, стає батьком цієї дитини з точки зору закону, хоча він і не є її біологічним батьком.

3. Ісус був біологічним сином Марії, нащадком Давида.

З точки зору закону Ісус належав до дому Давида через Йосипа, а біологічно Ісус походив від Давида через Марію.

Питання: У Мт 1:23, у чому полягає ключове значення того, що Ісус є «Еммануїлом», тобто Богом з нами?

Відповідь: Це важливий момент цього розділу, який у решті Євангелія від Матвія не висвітлюється так яскраво. Тут є два фактори.

Бог втілився в людину. Ісус був Еммануїлом, «Бог з нами». У спосіб, який ніхто на землі не може повністю визначити, Бог вирішив спуститися на землю і жити як повноцінна людина (Євреїв 2:6, 14, 17), маючи справжнє людське тіло, яке мало справжні людські потреби (Івана 19:28), та справжні людські почуття (Луки 22:42). Ісус не просто здавався людиною; навпаки, Він був на 100% людиною, такою ж людиною, як ви чи я, за винятком того, що Ісус був без гріха (Євреїв 4:15). Проте на землі, водночас, Ісус залишався на 100% Богом. Ісус міг піддаватися спокусам, але ніколи не грішив (До Євреїв 4:15, Матвія 4:3-12; Марка 1:13; Луки 4:2-13). Як зазначено в «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (с. 865), Ісус був «Божеством у пелюшках».

Ісус живе в нас. Ісус і зараз є Еммануїлом, «Бог з нами». Через дію Святого Духа Христос живе в нас. Бог не лише каже нам, що робити й що говорити, але, як сказано у Филип’ян 2:13, саме Бог діє в нас. Коли ми прийшли до Христа, Бог не поплескав нас по спині й не сказав: «Поки що добре попрацювали, а тепер дійте самі». Натомість це початок стосунків, ближчих навіть за шлюбні, назавжди з Нареченим Церкви — Христом.

Питання: У Мт 1:25, оскільки Ісая сказав, що Його назвуть Еммануїлом, чому ж Його назвали Ісусом?

Відповідь: «Ісус» на івриті — це те саме, що й «Йошуа», що означає «Господь спасає». Ім’я «Ісус» є доречним, але вони (і ми) називаємо Ісуса «Бог з нами». Один мій китайський друг-християнин переймався цим питанням. У нього було і китайське ім’я, і англійське. Тож я сказав йому, що його мати дала йому китайське ім’я, але в Америці його називають англійським ім’ям. Не рідкість, коли людина має два імена або ім’я та титул.

Питання: У Мт 1:25 чи мала Марія інших дітей?

Відповідь: Останнє речення цього вірша було б і беззмістовним, і оманливим, якби Йосип і Марія ніколи не мали інтимних стосунків.

Окрім цього вірша, про те, що в Ісуса були брати, також згадується в Матвія 12:46; 13:55–56; Марка 6:3; Івана 7:3–5; Діяннях 1:14; 1 Коринтян 9:5; Галатів 1:19 та (побічно) у Юди 1. У «Церковній історії» Євсевія (318 р. н. е.) 2:23 та 3:20 також сказано, що чотирма братами Ісуса були Яків (званий Праведним), Йосес (або Йосип), Юда та Симон.

Одне з католицьких пояснень полягає в тому, що Йосип мав дітей від попереднього шлюбу, але не Марія. Однак у церковній історії немає жодних доказів того, що Йосип був одружений раніше, або що хтось із братів Ісуса не був сином Марії та Йосипа. Якби в Ісуса був старший зведений брат від Йосипа, то саме цей старший зведений брат мав би право на престол, а не Ісус. Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 299, для отримання додаткової інформації.

Інша католицька відповідь полягає в тому, що в середземноморських культурах слово «брати» могло означати двоюрідних братів та близьких родичів подібного віку, а не лише рідних братів. Однак застосування до ізраїльтян того, що, можливо, було правдою для пізніших італійців та інших народів, є проблематичним.

Після Біблії найдавнішими відомими християнськими авторами, які стверджували, що Марія мала дітей, були Гегесіпп (170–180 рр. н. е.), Оріген (дивний вчитель) (225–253/254 рр. н. е.) та Євсевій Кесарійський (318–325 рр. н. е.). Гегесип наводить цікаву деталь: він згадує брата Ісуса на ім’я Юда, який «свідчив про віру в Христа ( ) за часів Доміціана» («П’ять книг коментарів до Діянь Церкви», розділ 1, с. 764). Євсевій Кесарійський (318–325 рр. н. е.) зазначає, що чотирма братами Ісуса були Яків (званий Праведним), Йосес (або Йосип), Юда та Симон. «Церковна історія» Євсевія, 2:23; 3:20. Після Нікейського собору Гелвідій/Гелветій (до 383 р. н. е.) також проповідував це.

Після Біблії найдавнішими відомими християнськими авторами, які стверджували, що Марія завжди була дівою або щось подібне, були Іполит (225–235/236 р. н. е.), Петро Олександрійський (306, 285–311 р. н. е.) та, як можна висновувати, Оріген (дивовижний вчитель) (225–253/254 р. н. е.). Ось що говорить Оріген у 246–248 рр. н. е.: «Дехто стверджує, спираючись на переказ у Євангелії від Петра, як воно називається, або в «Книзі Якова», що брати Ісуса були синами Йосипа від попередньої дружини, з якою він одружився до Марії. Ті, хто так стверджують, прагнуть зберегти честь Марії в її дівоцтві до самого кінця… І я вважаю за розумне, що Ісус був первістком серед чоловіків у чистоті, яка полягає в цнотливості, а Марія — серед жінок; адже було б неблагочестиво приписувати первісток дівоцтва комусь іншому, а не їй». Коментар Орігена до Євангелія від Матвія, книга 10, розділ 17, стор. 424

Після Нікейського собору Атанасій (331 р. н. е.), Амброзій Міланський (340–397 рр. н. е.) та Єронім (383 р. н. е.) вчили, що Марія завжди була дівою. Однак Амброзій чітко зазначав, що Ісус не потребував допомоги, щоб бути посередником між людиною та Богом, і що Марію не слід шанувати (Про Святого Духа, книга 3, розділ 11, № 80, 381 р. н. е.). Він сказав: «І нехай ніхто не перекладає цього на Діву Марію; Марія була храмом Божим, а не Богом храму. І тому поклонятися слід лише Тому, Хто діяв у Своєму храмі».

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі „The Expositor’s Bible Commentary“», т. 8, с. 81, та у «Біблійному коментарі „Believer’s Bible Commentary“», с. 1206.

Питання: У Мт 2:1-4, 9-12, скільки саме було волхвів?

Відповідь: Святе Письмо про це не згадує. Люди часто вважають, що їх було троє, просто через пісню «We Three Kings of Orient Are» та те, що було три дари, але їх могло бути будь-яка кількість. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 865; «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 726; «Новий біблійний словник Унгера» (The New Unger's Bible Dictionary), с. 799; та «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 21, де наведено практично ту саму відповідь.

Думка про те, що було троє царів, сягає часів Орігена (225–253/254 рр. н. е.), але більшість інших переказів про волхвів з’явилися в VI столітті та пізніше. Уявлення про те, що їх звали Каспар, Мельхіор і Бальтазар, або що вони були з Ефіопії, або що кожен з них належав до окремої раси, — все це пізніші вигадки. Якщо вони були «магі» — племенем зороастрійських жерців, — то, ймовірно, походили б із Персії (сучасний Іран) або Месопотамії (сучасний Ірак, ). Однак, якщо термін «магі» просто означав релігійного служителя, то вони могли походити й з інших місць.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 85; «Грецькому Новому Завіті експозитора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 73; та у праці Ульріха Луза «Матвія 1–7: Коментар» (Matthew 1–7: A Commentary), с. 140.

Питання: У Мт 2:1, коли прибули волхви?

Відповідь: Писання вказує лише на те, що це сталося деякий час після народження. Ісус народився у хліві (який міг бути печерою). Але на той час, коли прийшли волхви (Мт 2:11), вони перебували в будинку. Матвій використовує термін «мале дитя» (paidion) замість слова «немовля» (brephos). Оскільки Ірод вбив усіх хлопчиків у Віфлеємі віком до двох років, це сталося до того, як Ірод зрозумів, що волхви не повернуться до нього. Отже, це могло статися через кілька місяців або навіть приблизно через рік після народження. Див. «Коментар до Біблійних знань: Новий Заповіт», с. 20, для отримання додаткової інформації.

До речі, така практика приносити дари королю не була чимось незвичайним. Коли Нерон був імператором Риму, цар Вірменії Тірідат у 66 році н. е. прибув до Риму, принісши Нерону дари. Див. «Матвій 1–7: Коментар» Ульріха Луза, с. 131, для отримання додаткової інформації.

Питання: Хто такі волхви, згадані в Мт 2:1–4, 9–12?

Відповідь: Маги були релігійними діячами з Близького Сходу, які займалися астрологією. Хоча Біблія не вказує, що магів було саме троє, існує три точки зору щодо того, ким були «різдвяні маги».

Спочатку, так само як левіти були племенем священиків серед ізраїльтян, пізніші волхви, за словами Геродота, були племенем священиків серед мідійців. Це аналогічно тому, що левіти були племенем священиків серед ізраїльтян. Магів приносили жертви перед вогнищами, тлумачили сни та займалися астрологією. Хоча англійське слово «magician» (чарівник) походить від слова «Magi», за винятком одного уривка в Геродота немає жодних доказів того, що вони займалися магією. Мідійці були політеїстами (а не зороастрійцями). Коли в книзі Даниїла 5:11 йдеться про магів, маються на увазі саме ці маги.

Пізніше, після того як маг на ім’я «фальшивий Бардія» захопив перський престол на сім місяців у 522 р. до н. е., цар Камбіз замінив багатьох медійських магів на перських. Перські маги були зороастрійцями. Зороастрійці вірили в рівнозначних і протилежних божественних істот: одну добру, яку уособлювало світло, та одну злу, яку уособлювала темрява. Протягом IV століття до н. е. та після нього зороастрійці вірили у воскресіння. Греки загалом вважали, що маги були зороастрійцями. Климент Олександрійський вважав, що маги з « », які прибули до Віфлеєму, були зороастрійцями. У скептичному «Посібнику Азімова з Біблії» (с. 788) згадуються лише вони як маги.

До часів Христа греки також називали магі халдеями, які займалися астрологією. Багато астрологів подорожували на захід, щоб викладати, зокрема вавилонянин Берос, який викладав на грецькому острові Кос після 281 р. до н. е. Тацит зазначає, що маги займалися чаклунством, а Пліній стверджує, що магія бере свій початок від Зороастра. Ранньохристиянський письменник Оріген, серед своїх численних критичних зауважень на адресу єретика Цельса, зазначив, що Цельс не розрізняв волхвів і халдеїв (див. твір Орігена «Проти Цельса», книга 1, розділ 58, с. 422). У «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 612) саме їх згадують як волхвів.

Незалежно від точного близькосхідного походження «різдвяних магів», маги займалися астрологією. Див. «Біблійний словник Вікліфа», с. 1067–1068, а також, зокрема, розділ про магів у книзі «Персія та Біблія», с. 467–491, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи згадувалося в Мт 2:2 про те, що якісь інші правителі також мали небесні знамення?

Відповідь: За словами Светонія («De Divinatione» 1.47), комета з’явилася під час народження Нерона (15 грудня 37 р. н. е.) та царя Мітрідата Понтійського (135 р. до н. е.). Комети, видимі неозброєним оком, з’являються приблизно 2–5 разів на століття. Комета Галлея з’являється кожні 75 років, зокрема у 87 р. до н. е. та 12/11 р. до н. е. Див. Ульріх Луц, «Матвія 1–7: Коментар», с. 131, та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 83, для отримання додаткової інформації.

Питання: Які небесні «знамення» згадуються в Мт 2:2 щодо того часу?

Відповідь: Ось деякі природні явища.

Комета Галлея з’явилася 11 грудня до н. е. (Лагранж згадував про це, але це занадто рано, щоб мати значення).

З’єднання планет Юпітера (що символізує царську владу) та Сатурна (що символізує євреїв) відбулося в липні 6 р. до н. е. Кеплер (до 1630 р. н. е.) був першим, хто згадав про це, хоча він віддавав перевагу теорії про наднову.

Про комету або нову згадували китайські астрономи у 5/4 р. до н. е.

Однак те, що здавалося зіркою, випередило їх і зупинилося над будинком, як описано в Євангелії від Матвія 2:9-10. Хоча грецький текст міг означати просто місто, а не будинок, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), том 8, стор. 88, з’єднання планет Юпітера та Сатурна, а також комета, не можуть зробити цього. Незалежно від того, чи помітили вони спочатку з’єднання планет чи комету, до того часу, як вони прибули до Палестини, ангел надприродним чином використовував якесь світло, щоб вести їх.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 85, та Ульріха Луза «Матвія 1–7: Коментар», с. 132, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 2:6 сказано «не малий», якщо в Міх 5:2 у Масоретському тексті вказано «малий», а в Септуагінті — «дуже малий»?

В: Так стверджували книжники, і хоча вони могли просто помилитися, особливо якщо перекладали усно, в цьому випадку їхнє тлумачення було правильним. У Міхея 5:2 сказано: «Ти, Віфлеєме Ефрато, найменший серед тисяч Юди, — з тебе вийде Той, хто стане правителем в Ізраїлі…» (Дослівний переклад Гріна) Суть Міхея 5:2 полягає в тому, що, хоча Віфлеєм був невеликим за розміром, він стане великим за значенням. Отже, вчителі Закону не помилилися в тому, що Віфлеєм матиме велике значення, незважаючи на його невеликі розміри.

Додаткові відповіді див. у «Енциклопедії біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 318–319, та у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 327.

Питання: Чому в Мт 2:6 сказано «правителі», якщо в Міх 5:2 у Масоретському тексті та Септуагінті йдеться про «тисячі»?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1) У Міхея 5:2 сказано: «Ти, Віфлеєме Ефрато, найменший серед тисяч Юди, — з тебе вийде Мені Той, хто стане правителем в Ізраїлі…» (Дослівний переклад Гріна). Справа в тому, що, хоча Віфлеєм був невеликим за розміром, він стане великим за значенням.

2) Єврейське слово, що означає «тисячі» (у множині) у Міхея 5:2, — це ‘alapim. Грецький еквівалент — chiliasin. Єврейське слово, що означає «правителі» (у множині), — це ‘allupe. Грецький відповідник — «гегемосін». Хоча грецькі слова абсолютно різні, гебрейські слова майже однакові, за винятком голосних. Старий Завіт спочатку писався без голосних; їх додали лише близько 700 року н. е. Це вказує на те, що вони читали не з грецької Септуагінти, а або з гебрейського, або з арамейського, або, можливо, з іншого грецького перекладу.

3) Ці слова виголосили священики та вчителі Закону. Вони могли припуститися помилки або цитувати Іроду грецький переклад, відмінний від Септуагінти. Однак більш імовірно, що вони перекладали з івриту на арамейську чи грецьку мову усно, у міру того як говорили.

4) Насправді ж священики та вчителі Закону не припустилися помилки у передачі змісту: маленьке Віфлеєм НЕ є найменшим за значенням для правителя, який походитиме звідти.

Див. «Енциклопедію біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 318–319, «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 88, та «Грецький Новий Завіт експозитора» (The Expositor's Greek Testament), т. 1, с. 72, де наведено додаткові відповіді.

Питання: Чи наказав Бог у Мт 2:8, 12 мудрецям не дотриматися свого слова перед Іродом, оскільки їм було сказано не повертатися до нього?

Відповідь: Ірод був стурбований, оскільки він, по суті, ніколи не мав права на престол. Його батько був едомлянином, мати — арабкою, а сам він лише навернувся до іудаїзму. Коли він став царем у 40 р. до н. е., йому знадобилося три роки та допомога римлян, щоб придушити повстання проти нього. Коли Ірод попросив мудреців повернутися до нього, він, очевидно, вже мав план знищити цього царя і намагався втягнути мудреців у свій злісний задум. Іроду, мабуть, навіть не спало на думку, що, хоча він і гнівався на мудреців за те, що вони його обдурили, сам він першим намагався обдурити їх, сказавши, нібито теж хоче поклонитися Ісусу. До речі, Віфлеєм знаходився лише за 5 миль (9 км) на південь-південний схід від Єрусалима. Щодо волхвів, то, як зазначається у «Коментарі до Біблії для віруючих» (The Believer's Bible Commentary), с. 1207: «Ніхто, хто зустрічає Христа зі щирим серцем, ніколи не повертається тим самим шляхом».

Час у цьому запитанні означає не «де той, хто зрештою стане царем юдеїв», а «де той, хто вже зараз є законним царем юдеїв», як зазначається у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 86.

У відповіді слід врахувати три моменти.

1. У 2-му розділі Євангелія від Матвія ніде не сказано, що волхви обіцяли Іроду, що повернуться.

2. У 2-му розділі Євангелія від Матвія ніде не сказано, що волхви повідомили Іроду про свій намір повернутися. Навіть якби вони це зробили, після сну їхній намір змінився.

3. Навіть якби вони й пообіцяли Іроду, обіцянку не обов’язково слід було б дотримуватися, якщо:

3а) обіцянка була дана в обманних умовах,

3б) ти обіцяєш щось, що прямо суперечить Божій волі;

3в) виконання обіцянки означає, що загине невинна людина.

Наприклад, уявімо, що чоловік просить вас зателефонувати йому, коли жінка вийде з дому, бо, за його словами, він хоче залишити квіти на її порозі, і ви обіцяєте це зробити. Пізніше ви дізнаєтеся, що цей чоловік пограбував кілька будинків і має намір пограбувати її будинок. Коли ви побачите, що жінка виходить з дому, чи повинні ви зателефонувати грабіжникові, бо саме це ви обіцяли? Ні!

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 21–22; «Біблійний коментар віруючого», с. 1207; «Матвія 1–7: Коментар» Ульріха Луза, с. 136; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 84; та «Грецький Новий Заповіт експозитора», т. 1, с. 69 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 2:11, оскільки астрологія є помилковою, чому мудреці йшли за зіркою?

Відповідь: Спочатку давайте трохи дізнаємося про волхвів, а потім подивимося, чого це нас вчить про Бога.

Магів можна вважати племенем медійських священиків, дещо подібним до ізраїльських священиків, що походили з колегії Леві. Більше про магів можна прочитати у чудовій книзі «Персія та Біблія». Маги, як відомо, займалися астрологією.

Пророцтво про зірку, що вийде з Юди, сягає ще часів Валаама (Числа 24:17).

Астрологія суперечить Біблії: найімовірніше, волхви не знали, що Старий Завіт засуджує астрологію (Лев. 19:26; 20:27; Втор. 18:11–14; 2 Цар. 17:16; 21:3, 5; 2 Хр. 33:3–6). З іншого боку, зірка не передбачала прихід Христа, а сповіщала про нього.

Ось що писав про астрологів письменник ранньої церкви Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «Про ідолопоклонство», розд. 9 (т. 3), с. 66: «Ти нічого не знаєш, астрологе, якщо не знаєш, що повинен бути християнином. Якби ти це знав, то мав би знати й те, що тобі не слід більше мати нічого спільного з тим своїм ремеслом, яке саме по собі пророкує долі інших і могло б вказати тобі на власну небезпеку. У тій твоїй системі для тебе немає ні місця, ні долі. Не може сподіватися на Царство Небесне той, чий палець чи жезл зловживає небом».

Бог ніколи не казав, що Він обмежений у використанні лише добрих засобів, щоб привернути людей до Себе. Іноді Бог використовує справді злі засоби, такі як вавилонське військо (Аввакум 1:6, 13). Бог може використовувати хвороби, злих людей і навіть ненавмисний гріх (як у випадку з волхвами), щоб привернути людей до Себе.

Найдивніше в усьому цьому те, що Бог використовував навмисний, свідомий гріх віруючих, щоб врятувати тих самих віруючих. Про це можна прочитати в оповіді про Йосипа та його братів у 37-му та 50-му розділах Книги Буття, а особливо в Буття 50:20. Насправді Бог може все обернути на добро (Римлянам 8:28) і на Свої цілі (Ефесянам 1:11)

Отже, так само як те, що Бог використав викрадення Йосипа для своїх цілей, не виправдовує викрадення, так і те, що Бог використовує астрологію для своїх цілей, не виправдовує астрологію.

Додаткові відповіді див. у книзі «Повна книга відповідей на біблійні питання» (с. 55), «Складні вислови Біблії» (с. 353–354), «Енциклопедія біблійних труднощів» (с. 317–318), «Коли запитують критики» (с. 326–327) та «Коли запитують сектанти» (с. 93).

Питання: Чи мають якісь значення дари, згадані в Мт 2:11?

Відповідь: Ці дари мали велику грошову цінність, і це було важливо для їхнього утримання в Єгипті протягом двох років. Але крім цього Біблія не надає їм жодного особливого значення. Дехто припускає, що золото є доречним, оскільки воно символізує царську владу. Ладан був складовою суміші для пахощів, яку використовували священики. Мирра — це гірка речовина, цінна для підготовки тіл до поховання. Існують також інші погляди. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 89, та книгу Ульріха Луза «Матвія 1–7: Коментар», с. 138, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Мт 2:15 та Ос 11:1 слова «з Єгипту Я покликав Свого Сина» є пророцтвом про Христа?

Відповідь: Осія 11:1 спочатку стосувався ізраїльського народу. Матвій використовує не лише Осії 11:1, а й багато інших віршів Старого Завіту, щоб показати, що життя Христа було подібним до життя ізраїльського народу (за винятком гріха). Матвій пише до євреїв, добре обізнаних зі Старим Завітом, і, очевидно, використовує те, що єврейські вчені того часу визнавали б як мідрашичні прийоми. Він використовував єврейське мідрашичне тлумачення, щоб виявити значення та застосування, що стоять за кожним словом.

До речі, Філон зазначає, що за його часів, приблизно у 40 році н. е., в Єгипті проживало близько мільйона євреїв.

Див. «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 22; «New International Bible Commentary», с. 1122; та «The Expositor’s Bible Commentary», т. 8, с. 90, 91–92 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи є в Мт 2:16 ще якісь згадки про те, що цар Ірод Великий вбивав дітей у Віфлеємі?

Відповідь: Віфлеєм був невеликим містечком; ймовірно, було вбито лише кілька десятків немовлят, і це було незначною подією порівняно з іншими стратами, якими Ірод був більш відомий.

Є багато подій, про які ми б не знали, що вони відбулися, або як саме вони відбулися, якби не єдиний історичний запис. Наприклад, у нас немає жодних згадок про те, як римляни завоювали Галлію, або як саме вони це зробили — за винятком єдиного джерела, а саме творів Юлія Цезаря. Так само не існує жодних нехристиянських свідчень про те, що Ісус був розп’ятий; згадується лише мимохідь, що Христос був страчений (тобто зазнав найсуворішого покарання).

У цьому випадку, окрім Біблії, серед інших авторів, які згадують про те, що Ірод Великий влаштував різанину немовлят ще до Нікейського собору, є:

Юстин Мученик у «Діалозі з Трифоном», розд. 78, с. 238 (бл. 138–165 рр. н. е.) згадує, що волхви відвідали Ірода, а Ірод влаштував різанину всіх дітей у Віфлеємі.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) каже, що [Бог] «забрав тих дітей з дому Давида, яким випала щаслива доля народитися в той час, щоб Він міг раніше відправити їх до Свого Царства» (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 16.4, с. 442).

Оріген (225–254 рр. н. е.) стверджує, що Ірод вбив усіх немовлят у Віфлеємі та околицях, сподіваючись убити Царя юдеїв. «Проти Цельса», книга 1, розд. 61, с. 423

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) (натяк, без згадки про Ірода) згадує, що під час народження Христа немовлят віком до двох років було вбито заради Христа. «Лист» 55, розд. 6, с. 349

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) згадує немовлят, яких Ірод винищив через Христа. Канонічне Послання, канон 13, с. 277

Після 325 р. н. е.

Гегемоній (середина IV століття) стверджує, що за часів Ісуса Ірод вбив «усіх [немовлят] чоловічої статі серед євреїв». «Суперечка з Манесом», розд. 44, с. 220

Підсумовуючи, «правда, що Йосип Флавій, наш джерело інформації про єврейську історію, нічого не говорить про різанину невинних; і також правда, що уривки в працях істориків, які насправді згадують цю подію, є настільки пізніми і, ймовірно, походять з Євангелія від Матвія, що мають незначну цінність. Але аргумент із мовчання в цьому випадку взагалі позбавлений ваги. Без сумніву, з нашої точки зору, різанина немовлят була б особливо жахливою формою вбивства, про яку неодмінно згадували б у будь-якому докладному описі поточних подій — навіть, можливо, у Чикаго! Але в давнину, коли викидання немовлят було поширеною практикою, про що, наприклад, згадується в одному з нелітературних папірусів у найневимушенішій манері як звичайна риса тогочасного життя (¹ ), вбивство дітей, ймовірно, не викликало б особливого жаху. Крім того, не слід перебільшувати кількість немовлят, яких було вбито. Якщо Віфлеєм був невеликим селом, як це, ймовірно, і було, то кількість хлопчиків у ньому віком до двох років, мабуть, не перевищувала б двадцяти чи тридцяти. У кривавих оргіях і жорстокості, що ознаменували останні роки правління Ірода, знищення двадцяти дітей у маловідомому селі цілком могло залишитися непоміченим нашим єдиним істориком. Але навіть якби Йосип Флавій знав про цей випадок і навіть якби вважав його вартим згадки, у цьому випадку існувала особлива причина для його мовчання. Цей випадок стосувався єврейських месіанських сподівань; і, без сумніву, Йосип Флавій навмисно уникав згадки про такі речі в історії, яку він писав для римських читачів. Тому немає підстав припускати, що якби різанина невинних дітей справді сталася, Йосип Флавій обов’язково включив би її до свого історичного твору.

Але слід також сказати дещо більш позитивне. Хоча про «різанину немовлят» немає прямих свідчень у світській історії, вона цілком узгоджується з тим, що ми знаємо про характер Ірода в роки його занепаду. Ірод Великий був здібним монархом, але в останні роки свого правління він вступив на шлях жорстокості, що досягла межі божевілля. Його вчинки — страта власних дітей та улюбленої дружини, а також його план (перерваний лише смертю) вирізати всіх провідних громадян Єрусалима в театрі — мають саме ту саму рису дикої й безглуздої кровожерливості, яка проявляється у різанині немовлят у Віфлеємі. Ніколи ще жодна історія не відповідала характеру персонажа так досконало, як ця. Загалом можна сказати, що проблема, яку бачать у мовчанні світської історії щодо кривавого вчинку у Віфлеємі, насправді не має жодного значення». Дж. Грешем Мачен, «Непорочне зачаття Христа», розд. 10, с. 239

Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1208, та «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 94, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 2:16, окрім вбивства немовлят у Віфлеємі, чи був Ірод Великий жорстоким до когось ще?

В: Так. У книзі «Біблійний довідник Азімова» (с. 799) зазначено, що важко повірити в те, що вбивство, вчинене Іродом, взагалі мало місце. Однак, зважаючи на те, що у нібито більш цивілізованому XX столітті з’явилися Пол Пот із Камбоджі, Іді Амін з Уганди, Гітлер, Сталін та Мао Цзедун, неважко повірити, що Ірод міг вчинити так.

Дивіться попереднє запитання, де наведено імена шести донікейських авторів, які писали про те, що Ірод вбив немовлят. До речі, не плутайте Ірода (Великого), який правив у час народження Ісуса, з Іродом (Антипою), якого Ісус бачив безпосередньо перед тим, як Його розіп’яли.

Характер Ірода Великого був таким, що за 36 років свого правління він вбив багатьох. Ірод стратив або наказав вбити свою дружину Маріамну та двох чоловіків своєї сестри Саломеї. Ірод наказав втопити свого зятя в Йордані, а свою тещу Олександру — вбити. Він вбив Гіркана, останнього представника династії Хасмонеїв. Він вбив багатьох фарисеїв та представників знатних родин. Єврейських рабинів Єгуду бен Саріфу та Маттатіаса бен Марголота спалили живцем. Ірод наказав вбити своїх власних синів Олександра та Арістобула. У день своєї смерті він домігся страти сотень єврейських провідників. Оскільки Ірод, як і більшість євреїв, не їв свинини, це спонукало римського імператора жартома зауважити, що він волів би бути свинею Ірода, ніж його сином. У грецькій мові слово «свиня» — huos, а слово «син» — huios. За п’ять днів до смерті Ірод наказав стратити свого сина Антіпатра. (Троє молодших синів — Архелай, Ірод Антіпас і Філіп — пережили його). Немає сумнівів, що Ірод мав достатньо бездушності, щоб вбити немовлят. З огляду на всі інші «новини», які створював Ірод, вбивство немовлят у маленькому містечку могло здатися менш вартим уваги.

Після смерті Ірода в 4 році до н. е. спалахнуло повстання, і Архелай відправив війська до Єрусалима, де за один день було вбито 3 000 осіб. Коли Архелай та Ірод Антипа вирушили до Риму, Сабінус, представник імператорської скарбниці, прибув для перевірки податків. Він виніс 400 талантів із храмової скарбниці. У 9 році н. е. спалахнуло повстання, яке придушили сирійські війська під командуванням Квінтілія Варуса.

У книзі 17, розділі 213 [ix.3] праці Йосипа Флавія «Старожитності юдеїв» та у книзі «Біблія як історія» (с. 358) зазначено, що під час смерті Ірода Великого відбулося місячне затемнення, що дозволяє датувати його смерть 12–13 березня 4 р. до н. е.

Докладнішу інформацію див. у «Коментарі до Біблії: Новий Завіт», с. 23, та «Біблійному коментарі експозитора», т. 8, с. 84.

Питання: Чи були інші царі, згадані в Мт 2:16, такими ж лихими, як Ірод?

Відповідь: Хтось міг би сказати, що Ірод нічим не відрізнявся від багатьох сучасних людей; у нього не було місця для жодного іншого царя, крім нього самого, і він використовував усі засоби, що були в його розпорядженні, щоб забезпечити це, незважаючи на те, хто ще постраждає.

Деякі царі були кращими за інших, але деякі були дуже злими. Наприклад, парфянський цар Фраат IV вбив свого батька Орода II у 37 р. до н. е. Римляни надіслали йому італійську рабиню на ім’я Муса. Фраат мав від неї сина, Фраатака (= Фраат V). Муса отруїла свого чоловіка Фраата IV у 2 р. до н. е. Потім, у 2 р. н. е., вона вийшла заміж за власного сина. Фраата V було вигнано у 4 р. н. е. Про це йдеться в «Британській енциклопедії» 1972 року.

Питання: Як у Мт 2:18 пророцтво Єремії про Рахіль сповнилося в Ісусі?

Відповідь: У книзі Буття 35:16-19 Рахіль померла, народжуючи Веніаміна. На той час, коли Єремія писав ці слова про Рахіль, дружину Якова, вона вже була мертвою понад 1 000 років. Слова Єремії не мають двох значень, а лише одне значення з двома виповненнями, а також третім виповненням, яке відбулося ще в книзі Буття. Єремія мав на увазі, що так само, як Рахіль сумувала б через смерть і поневолення своїх нащадків — чи то з боку єгиптян, чи вавилонян, — так само вона сумувала б через смерть своїх нащадків від руки Ірода. За часів Єремії пророк повторив ці слова, щоб пророкувати ті самі почуття скорботи через втрату євреїв, вигнаних до Вавилонії, поблизу могили Рахілі.

Матвій також використовує ті самі слова, щоб показати втрату через смерть немовлят-хлопчиків у Віфлеємі, що знаходився поблизу могили Рахілі.

Якщо скептик має заперечення щодо того, що Матвій використовує слова Єремії, він міг би мати такі самі заперечення щодо того, що Єремія використовує слова з Книги Буття. Суть проблеми полягає в наступному: так само, як євреї за часів Єремії розуміли тлумачення, згідно з яким полон пов’язувався зі скорботою Рахілі, описаною в Книзі Буття, так і євреї за часів Ісуса розуміли б цей тип мідрашичного тлумачення, яке використовував Матвій.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 866–867; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 91–92; та «Грецький Новий Завіт експозитора», т. 1, с. 75–76 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 2:22, оскільки сини Ірода Великого правили як у Юдеї, так і в Галілеї, чому Йосип вирішив піти до Галілеї, а не до Юдеї?

Відповідь: У скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (с. 800) наведено два корисні міркування з цього приводу.

1. Архелай, який правив як цар у Юдеї, починаючи з 4 р. до н. е., міг чути про Ісуса, немовля-царя, і також прагнув убити Його. Ірод Антіпа, який був тетрархом Галілеї, міг мати інше ставлення до цього.

2. Азімов зазначає, що Архелай був настільки ворожим, що євреї та самаряни, які були ворогами один одному, об’єдналися у своєму зверненні до Риму з проханням усунути Архелая. Коли помер Ірод, Архелай правив лише 10 років. З іншого боку, Ірод Антіпа мирно правив у Галілеї понад 40 років.

Проте в Луки 2:39 є набагато очевидніша причина. Йосип був родом із Назарету, а не з Віфлеєму. Йосип не лише прямував до землі, де правив більш поміркований правитель, але й просто повертався туди, звідки походив.

Питання: Чи правда, що, з археологічної точки зору, у Мт 2:23 немає жодних доказів існування міста Назарету, як стверджував один атеїст?

Відповідь: Ні. Атеїст Френк Зіндлер стверджував це у статті «Де Ісус ніколи не ходив», згідно з книгою «Справа за Христа», с. 102 (с. 137–138 у м’якій обкладинці). У Талмуді згадується 63 інших галілейських міста (але не Назарет), а Йосип Флавій згадує 45 інших міст у Галілеї (але не Назарет). Назарет згадується на початку IV століття н. е., а в єврейській літературі — приблизно з VII століття н. е.

Однак археологи виявили в Назареті залишки, що датуються 900 роком до н. е. (після початку правління Соломона) і охоплюють греко-римський та візантійський періоди. У 1962 році в Кесарії було знайдено напис про ротацію священиків. У написі збереглися такі слова: «... Мамліях ... Назарет ... Ахла ... Мігдал [Магдала]» У книзі «Справа Христа» (The Case of Christ, с. 103) згадується, що після падіння Єрусалима в 70 році н. е. археологи знайшли арамейський список священиків, яких переселили, і один із них, як зазначається, переїхав до Назарету. Неподалік від Назарету було виявлено гробниці I століття. Нарешті, у 1955 році під сучасною Церквою Благовіщення в Назареті було знайдено дохристиянські залишки.

Назарет також зневажали, оскільки, згідно з «Коментарем до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 23, у Назареті розміщувався римський гарнізон, що охороняв північні райони Галілеї.

Докладнішу інформацію див. на сайті https://www.ministrymagazine.org/archive/1975/12/nazareth-attested-in-caesarea-fragments та у «New International Bible Commentary», с. 1123.

Питання: Як, на думку археологів, за розмірами було місто Назарет, про яке йдеться в Мт 2:23?

Відповідь: Згідно з книгою «Аргументи на користь Христа» (The Case for Christ), с. 103–104, Назарет був дуже незначним містечком. Його площа становила близько 60 акрів, а максимальна чисельність населення на час народження Ісуса — приблизно 480 осіб.

Питання: У Мт 2:23 де саме пророкується, що Ісуса називатимуть Назарянином?

Відповідь: Спочатку ми наведемо відповідь письменника ранньої церкви Тертуліана (яка, ймовірно, є неправильною), а потім — найбільш ймовірну відповідь.

Плач Єремії 4:7 (Септуагінта) Тертуліан у 207 році н. е. відповів на це питання у своїй праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 7. Хоча в масоретському тексті Плачу Єремії 4:7 сказано: «її князі були біліші за сніг», у Септуагінті сказано: «її назореї були біліші за сніг». Тертуліан зазначає, що це слово може означати як «назореїв» (тих, хто складає обітницю перед Богом утримуватися від алкоголю, трупів та інших нечистот), так і «назареян» — тих, хто походить із Назарету.

Тертуліан сказав: «Христос Творця мав бути названий назарянином згідно з пророцтвом; тому й євреї, саме з цієї причини, називають нас назарянами на Його честь. Бо ми є тими, про кого написано: „Її назореї були біліші за сніг“»;

Гілка: Месію називають «гілкою» в Ісаї 11:1, Єремії 23:5, 33:15; і, ймовірно, в Захарії 3:8; 6:12. Приголосні в слові «гілка» збігаються з приголосними в слові «назарянин», а Старий Завіт на івриті спочатку писався без голосних. Крім того, у «Коментарі до Біблійних знань: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 23, зазначається, що слово «гілка» несло в собі ідею незначного початку, а реакція фарисеїв показала, що Назарет мав таке саме значення.

Див. «When Critics Ask», с. 328, та «The Expositor's Bible Commentary», т. 8, с. 97, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи було помилковим твердження в Мт 2:23 про те, що походження Ісуса з Назарету було виконанням Старого Завіту (Іс 11:1, Зах 6:12 та інші уривки), як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 801–802)?

Відповідь: Зовсім ні. Спочатку наведемо слова Азімова, а потім — відповідь.

У скептичному виданні «Посібник Азімова з Біблії» (с. 801–802) зазначається, що «Матвій, можливо, вбачає тут подібність до слова “назарянин”». (Насправді ці два слова в івриті ідентичні, оскільки голосні не записувалися.) На стор. 802 Азімов зазначає, що Матвій «у кращому разі вдається до гри слів і не посилається на жодне реальне пророцтво про те, що Месія буде мешканцем Назарету».

Відповідь полягає в тому, що Старий Завіт говорить, що Месію називатимуть «гілкою», не вказуючи жодної чи кількох причин, чому саме так. Матвія 2:23 не заперечує, що Ісус також є Божою «гілкою», з якої виросте Його Церква.

Питання: Як у Мт 3:1-4 люди уявляли собі пустелю?

Відповідь: Це було сухе, безводне місце, але не таке, як пустеля Сахара. Без інтенсивного зрошення там не можна було вирощувати сільськогосподарські культури, але можна було розводити овець і кіз, якщо були місця, де їх можна було напоїти. Це не було місцем комфорту та захоплення, а порожніми, самотніми місцями тиші, віддаленими від цивілізації. Ізраїльтяни перебували в пустелі, готуючи наступне покоління до входу в Землю Обітовану. Павло перебував у пустелі в Аравії перед початком свого служіння.

Сьогодні іноді Бог веде віруючих у пустелю. Це не місце захоплення, а тиша. Це може бути не місце активного служіння, хоча у випадку Івана це було місце служіння, а для людей — місце покаяння та посвячення. Це може бути місце підготовки.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 867, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 3:4 та Мк 1:6, чи були сарани, які їв Іван Хреститель, чистими чи нечистими?

Відповідь: Існували як чисті, так і нечисті сарани, і Євангелія конкретно цього не зазначають. Однак ми можемо припустити, що Іван, будучи слухняним євреєм, їв чисті види. До чистих тварин, згідно з Левит 11:21-22 та Повторення Закону 14:21, належали «стрибуни» з крилами та суглобовими ногами, зокрема сарани та коники. До нечистих тварин, згідно з Левит 11:20,23 та Повторення Закону 14:19, належали «літаючі». Навіть сьогодні бідніші люди вбивають чисту сарану, зрізають їй крила та ноги, варять і їдять її.

Див. «The Expositor's Greek Testament», т. 1, с. 80 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 3:4 та Мк 1:6, чи їв Іван Хреститель комах, яких називають сараною, чи це означає, що він їв плоди акації?

Відповідь: Ось що кажуть стародавні та сучасні джерела про грецьке слово «акриди», яке означає «сарани»:

Ебіоніти (давня єресь) намагалися представити Івана вегетаріанцем. Тому вони стверджували, що йшлося про медові коржі, egkrides, а не про сарани.

Татіан склав зведення чотирьох Євангелій під назвою «Діатессарон» і вжив слово «молоко» замість «сарани».

Теофілакт 173 перелічує низку можливих варіантів, зокрема рослину «мелагрон».

Різні ченці називали рожкове дерево «хлібним деревом святого Івана», оскільки вважали, що це «дерево сарани».

Теодор Мопсуестійський, можливо, у відповідь на твердження людей, що це було щось інше, сказав, що це були сарани, які мали крила.

Проблема цих тлумачень полягає в тому, що, судячи з усього, не існує жодних біблійних рукописів, які б стверджували, що це було щось інше, ніж «сарани». Ранні християни, такі як Климент Олександрійський ( ), писали про Матвія 3:4 і не бачили жодних підстав розглядати саранчу як щось інше, ніж комах.

Сучасні джерела, які стверджують, що сарани — це комахи, включають «The NIV Study Bible» (с. 1445), «The Bible Knowledge Commentary: New Testament» (с. 104), «The Expositor's Bible Commentary» (том 8, с. 102) та «New Bible Dictionary» (с. 744).

Інформація про альтернативні погляди походить із книги Ульріха Луза «Матвія 1–7: коментар» (Augsburg Fortress, 1989) та «Грецького Нового Завіту для коментаторів», т. 1, с. 80–81.

Питання: Що в Мт 3:4, Мк 9:3 та Дії 22:20 (KJV) означає слово «раїмент» (raiment) і хто такий «фуллер» (fuller)?

Відповідь: «Одяг» означає одяг, а «пральник» — це людина, чия робота полягає в пранні одягу.

Питання: Чому в Мт 3:6 Іван хрестив інших?

Відповідь: Раніше було звичним, що людина, навернувшись до іудаїзму, хрестила себе сама у спеціальній для цього чаші. Але це найдавніший випадок, про який ми чуємо, коли хтось хрестив іншу людину. У Старому Завіті про окроплення водою для очищення згадується в Єзекіїля 36:25–27, а про вилиття Божого Духа — в Єзекіїля 39:29 та Йоіла 2:28.

Іван сказав, що він хрестив для покаяння, щоб повернути людей до Бога та підготувати шлях для Месії. Коли земний цар збирався відвідати віддалене місто у своїх володіннях, дорожники виходили за кілька місяців до цього й готували дорогу. Подібно до цього, Іван був там, щоб підготувати шлях у серцях людей на той час, коли прийде Месія.

Докладнішу інформацію див. у «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт», с. 24, та «Біблійному коментарі експозитора», т. 9, с. 286.

Питання: Чому в Мт. 3:7–9 Іван так суворо говорив до фарисеїв і садукеїв?

Відповідь: Іван закликав людей покаятися, визнати свої гріхи та відмовитися від старого способу життя. Хоча фарисеї та садукеї й приходили до нього, він знав, що більшість із них приходила не з цією метою. У найгіршому випадку вони приходили, щоб розвідати дивакуватого вчителя й, можливо, знайти привід позбутися його. Навіть у найкращому випадку вони сподівалися отримати кілька порад, щоб доповнити свій існуючий спосіб життя. Іван не каже, що їм просто потрібно поповнити свої знання; їм потрібно покаятися й відмовитися від своєї залежності від місця, традицій, своїх організацій або своїх посад у цих організаціях. Перед лісовою пожежею змії намагаються втекти; проте їм важко відійти далеко. Це схоже на втечу від Божого гніву без покаяння. Але Іван не казав, що вони не можуть залишитися й послухати. Якщо фарисеї та садукеї щиро прагнули покаятися, вони теж могли вирішити прийняти хрещення.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 867–868; «Грецький Новий Завіт для тлумачів» (The Expositor's Greek Testament), т. 1, с. 82–83; та «Біблійний коментар для тлумачів» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 103 для додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 3:9 Іван використав вираз «не кажіть собі», і як деякі люди сьогодні брешуть собі?

Відповідь: Іван викриває брехню, але хто ж насправді бреше? Демони можуть брехати нам, інші люди можуть брехати нам, але крім того, ми часто брешемо самі собі. Це все одно брехня, навіть якщо ми єдині, хто її чує. Ми можемо брехати, кажучи: «Цей гріх не такий вже й страшний» або «Бог розуміє, чому я залишаюся тут», коли Бог закликає нас покаятися й рухатися далі. Інші приклади: «Часу завжди вистачає» або «Я в основному хороша людина, тому мені не потрібно змінюватися».

Питання: Як у Мт 3:9 Бог міг би, якби захотів, створити дітей Авраама з каменів?

Відповідь: Всемогутній Бог може зробити що завгодно, навіть перетворити неживі камені на дітей із копіями генів Авраама. Крім того, тут є гра слів. І в івриті, і в арамейській мові слово «камені» дуже схоже на слово «діти».

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора», т. 8, с. 103.

Питання: У Мт 3:10, навіщо Іван Хреститель згадав, що сокира вже прикладена до кореня дерева?

Відповідь: Деякі речі в житті є незворотними, наприклад, зрубування дерева. Почавши, ви не можете скасувати те, що вже розпочалося. Так само це був їхній останній шанс перед тим, як їх буде відсічено. Їхній час скінчився.

Питання: Як зізнання Івана в Мт 3:11 про те, що він не дає повної картини, стосується нашого свідчення?

Відповідь: Іван був необхідним попередником, щоб повернути людей до Бога перед приходом Ісуса. Іван не хотів, щоб люди повірили його словам і думали, що це все, що їм потрібно зробити. Ні, Іван був лише «закускою», а Ісус — «основною стравою». Навіть тоді в історії було кілька людей, які проігнорували ці слова Івана. Ці люди належать до мандейської релігії, яку сповідують араби, що мешкають у болотах на півдні Іраку. Вони вірять, що Іван Хреститель походив від Бога, а Ісус — ні.

Сьогодні нам потрібно ділитися Євангелієм з людьми, враховуючи їхній рівень розуміння. Якщо вони не вірять у існування Бога або в те, що є лише один Бог, нам потрібно зосередитися саме на цьому. Можливо, інші аспекти — про те, що ми всі грішники, що Ісус помер на хресті за наші гріхи і що нам потрібно прийняти Ісуса як нашого Господа і Спасителя — можна розповісти пізніше. Але коли нам доводиться відкласти розповідь про частину Євангелія — чи то через брак часу, чи то через духовний стан людини, — ми повинні сказати їй, що те, що ми розповіли, — це ще не вся історія; попереду ще багато чого.

Питання: Як у Мт 3:11 Ісус хрестить християн Святим Духом і вогнем?

Відповідь: Послання Івана нагадує нам про обіцянку Святого Духа в Йоіла 2:28-29 та про очищення, згадане в Малахії 3:2-5. Віруючі хрестяться Святим Духом, коли вперше вірують у Христа. Хоча сучасний вираз «хрещення вогнем» означає важке випробування, тут це не має такого значення, оскільки хрестить саме Ісус, а не гонителі, і це відбувається «вогнем», а не «через вогонь».

Існує сім точок зору щодо того, що означає «вогонь».

(малоймовірно) Друге хрещення Святим Духом: тут є лише один прийменник, тобто сказано «Святим Духом і вогнем», а не «Святим Духом і вогнем». Отже, це, ймовірно, не стосується другої події.

(малоймовірно) П’ятидесятниця: На головах апостолів з’явилося полум’я, коли вони проповідували під час П’ятидесятниці, і таке тлумачення означало б, що Іван Хреститель пророкував про П’ятидесятницю. Цю точку зору викладає «Трактат про повторне хрещення» (бл. 250–258 рр. н. е.), розд. 2, с. 668. У «Навчальній Біблії NIV» (с. 1446) сказано: «Це було драматично продемонстровано під час П’ятидесятниці (Ді 1:5, 8; 2:1–13; 11:16), хоча тут «вогонь» може стосуватися майбутнього суду (див. вірш 12)». Але, ймовірно, це не стосується П’ятидесятниці з тієї ж причини, з якої це не стосувалося першого випадку. «Біблійний коментар для віруючих» (с. 1211) додає, що це малоймовірно, оскільки у наступному вірші вогонь ототожнюється із судом.

(малоймовірно) Очищувальна дія Святого Духа: «Нова Женевська навчальна Біблія» (The New Geneva Study Bible), с. 1508, та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 727, дотримуються цієї точки зору. Оріген (225–254 рр. н. е.) також дотримувався цієї точки зору у «Коментарі до Євангелія від Івана», книга 6, розділи 16–17, с. 366–367. Однак це малоймовірно, оскільки в Матвія 3:12 полова спалюється незгасним вогнем. У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 104–105, стверджується, що саме ця точка зору є правильною, оскільки єдиний прийменник у грецькому тексті вказує не на два хрещення (Духом для віруючих і вогнем суду для невіруючих), а лише на одне хрещення (Духом і очищувальним вогнем)

(малоймовірно) Вогонь суду за діла християнина — таке тлумачення висловив Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.) у праці «Про Духа», розд. 15.36, с. 22.

Пекло для тих, хто відкидає Ісуса: див. «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів», с. 150–152, де викладено точку зору, що це означає: Ісус хрестить віруючих Святим Духом, а тих, хто відкидає Ісуса, — вогнем суду. Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) викладав цю точку зору у «Проповідях на Євангеліє від Матвія», проповідь 11, розд. 6–7, с. 71–72, підкреслюючи спадкоємність з іншими застереженнями Іоанна щодо вогню. У «Грецькому Новому Завіті для тлумачів», т. 1, с. 84, зазначено, що Іоанн зосереджувався на трьох речах: воді, вітрі/дусі та вогні. Іоанн хрестив водою, Месія хреститиме віруючих Духом, а хрещення вогнем знищить у суді тих, хто не має відношення до води та Духа. Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) використовує цей вірш, щоб говорити про Божий суд над невіруючими у праці «Проти єресей», книга 4, розд. 4.3, с. 466. Тертуліан (198–220 рр. н. е.) зазначає, що хрещення водою веде до спасіння, а удавана та слабка віра хреститься вогнем — на суд (у праці «Про хрещення», розд. 10, с. 674).

Вогонь суду в кінці часів, коли повернеться Ісус. «Біблійний коментар для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1211, дотримується цієї точки зору.

Багатозначність: У «Коментарі до Біблії: Новий Заповіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 25, зазначено, що це стосується як суду, так і очищення віруючих. Теодот, ймовірний монтаніст (с. 124; бл. 240 р. н. е.), стверджує, що вогонь — це просто руйнівний елемент, який очищає віруючих від зла та (як він натякає) знищує інших.

Не вказано: Наведені нижче автори цитували цей вірш, але не згадували конкретної точки зору.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) у праці «Діалог із євреєм Трифоном», розд. 49, с. 219

Іполит (222–234/5 р. н. е.) у «Розмові про Святе Богоявлення», розд. 3, с. 235

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) у «Трактатах Кіпріана», трактат 12, розд. 1.12, с. 511

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) обговорює цей вірш, але не згадує конкретної точки зору («Гармонія Євангелій», книга 2, розд. 12.26, с. 117).

Див. примітку до Матвія 3:11 у «NET Bible» для детальнішої інформації про різні погляди.

Питання: Як відбувається просіювання у Мт 3:12?

Відповідь: Під час збору пшениці більша частина врожаю є неїстівною. Гарне зерно оточене лушпинням, яке прикріплене до стебла. Спочатку відбувається молотьба: воли топчуть пшеницю, щоб відокремити зерна, які щільніші, від усього іншого. Потім можна використовувати вила або віялку (яку також називають віялом) для того, щоб підкинути суміш у повітря, щоб вітер відвіяв неїстівне лушпиння від їстівних зерен.

Звідси випливає, що під час жнив пшениці ви отримуєте велику кількість матеріалу, але лише невелика його частина є насправді корисною. Так, зрізання пшеничних стебел є важливим і трудомістким процесом, але відокремлення зерна від полови є не менш важливим і трудомістким. Домогтися того, щоб люди позитивно реагували на євангельське послання, є важливим, але це, щонайбільше, лише половина роботи з навернення всіх народів у учнів.

Див. «The Expositor’s Greek Testament», т. 1, с. 84; «The Tony Evans Bible Commentary», с. 868; та «The Expositor’s Bible Commentary», т. 8, с. 105 для додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 3:14 Ісус хотів прийняти хрещення, а Іван намагався Його зупинити?

Відповідь: Звичайно, Ісус не мав гріхів, у яких би мав каятися, але Він у всьому ототожнював Себе з нами. Ми наслідуємо приклад Ісуса, який прийняв хрещення. Цим Ісус також підтвердив служіння Івана.

Але давайте ще раз розглянемо ці вірші з точки зору Івана. Головною метою життя Івана було проповідувати покаяння та спонукати людей публічно зобов’язатися покаятися й слідувати за Богом через водне хрещення. Іван був наповнений Святим Духом від народження і знав, що його розуміння було правильним. Він знав, що Ісус був безгрішним Месією. Тому Іван був збентежений тим, що Ісус хотів прийняти хрещення.

Точка зору Івана була правильною, за винятком того, що вона була надто спрощеною. Іван бачив, що Ісусу не потрібно було каятися, і вважав абсурдним, щоб простий попередник хрестив Самого Месію. Самі по собі аргументи Івана були слушними. Але чого Іван не бачив, так це того, що, аби виконати всю праведність, Ісус у всьому ототожнив Себе з нами. Ісус був більшим за Івана Хрестителя; Ісус цього не заперечував. Але Ісус упокорив Себе і прийшов служити, тому в 15-му вірші Господь, по суті, наказав Івану Хрестителю дозволити Ісусу зайняти тут скромніше місце.

Тут розкривається щось дорогоцінне в серці Івана. Іван, хоч і не був правий на 100 %, бачив єдину місію свого життя в тому, щоб проповідувати й хрестити тих, хто мав покаятися. Хрещення Ісуса виходило за межі того, як Іван уявляв собі справу свого життя. Тож що було для Івана важливішим: служити Богові, виконуючи те, що він вважав своїм Божественним призначенням, чи слідувати за Господом і слухатися Його, куди б Він не вів? Хоча Іван не мав чіткого розуміння всього, принаймні до пізнішого часу, він обрав саме друге. Ми теж повинні не просто слідувати за Богом, а слідувати за Ним без будь-яких попередніх умов.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 868; «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 85–86; «Євангельський коментар до Біблії», с. 727; «Біблійний коментар віруючого», с. 1212; та «Біблійний коментар для тлумачів», т. 8, с. 107–108 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 3:16 «бідний Ісус (мир йому) мусив чекати ТРИДЦЯТЬ РОКІВ після свого народження, щоб отримати дар СВЯТОГО ДУХА під час хрещення від Івана Хрестителя», якщо дар Святого Духа «настільки доступний, що 75 000 000 «НАРОДЖЕНИХ ЗНОВУ» християн Америки також хваляться цим даром», а в Лк. 1:15 сказано, що Іван Хреститель був наповнений Святим Духом від народження. (Про це згадав мусульманин Ахмад Дідат.)

В: По-перше, як невеличке відступлення, Мухаммед чекав СОРОК років, перш ніж заявити, що він пророк. Дідат плутає поняття «безкоштовний» із «дешевим», і, здається, він забув про біблійне вчення щодо божественності Христа. Дідат ніколи не отримував дару Святого Духа, тому він не знає різниці між даром Святого Духа та тим, як Святий Дух видимо зійшов на Ісуса у вигляді голуба.

Безкоштовний, але не дешевий: Цей дар був дуже дорогим — він коштував Ісусу життя. Але Бог дарує його безкоштовно всім, хто повірить у Його Євангеліє.

Божественність Христа: «Бідний» Ісус не мусив чекати тридцять років; не лише Божа благодать була на Ісусі ще в дитинстві (Лк. 2:40), але Ісус є Сам Бог, і Отець був у Ньому. Ісусу не потрібно було наповнюватися Святим Духом, як це робимо ми; Отець та Ісус послали Святого Духа до нас.

Зішестя Святого Духа на Ісуса не є даром Святого Духа: Дідат помилково тлумачить, що Ісус був наповнений Святим Духом під час Свого хрещення; там не сказано, що Ісус був наповнений Святим Духом під час Свого хрещення. Натомість Святий Дух зійшов на Ісуса у видимій тілесній формі голуба. Коли християни наповнюються Святим Духом, Святий Дух не зіходить на них у вигляді голуба, тож це щось інше.

Наостанок порівняймо досвід Ісуса з досвідом Мухаммеда.

1. Мухаммед, як свідчать хадиси, будучи пророком, потрапив під дію злого закляття.

1а. Лабід бін ель-Асім, єврей, наклав на Мухаммеда чари. Ібн-і-Маджа, т. 5, № 3435, с. 60–61

1б. Згідно з «Сахіх Муслім», т. 3, книга 24, № 5428–5429, с. 1192–1193; «Сахіх Муслім», т. 2, книга 4, № 1888, с. 411, на Мухаммеда було накладено злі чари. Див. також «Бухарі», т. 8, книга 73, розд. 56, № 89, с. 57, та «Бухарі», т. 8, книга 73, розд. 59, № 400, с. 266.

2. Мухаммед боявся для себе мук могили.

2а. Одна єврейська жінка сказала Мухаммеду: «Нехай Аллах захистить тебе від мук могили». Після цього Мухаммед молився про захист від мук могили. «Сунан Насаї», т. 2, № 1479, с. 281–282

2b. «Аїша розповіла: Святий Пророк (мир йому) увійшов до мого дому, коли зі мною була єврейка, яка казала: „Чи знаєш ти, що тебе піддадуть випробуванню в могилі?“ Посланець Аллаха (мир йому) затремтів (почувши це) і сказав: „Лише євреї будуть піддані випробуванню“. Аїша сказала: Ми провели кілька ночей, а потім Посланець Аллаха (мир йому) сказав: «Чи знаєш ти, що мені було відкрито: „Ти будеш піддана випробуванню в могилі“?» Аїша сказала: «Я чула, як Посланець Аллаха (мир йому) після цього шукав захисту від мук могили». Сахіх Муслім, т. 1, книга 4, № 1212, с. 290

2c. Абу Хурайра передав: «Я чув, як Посланець Аллаха (мир йому) після цього (після одкровення) шукав захисту від мук могили». Сахіх Муслім, т. 1, книга 4, № 1213, с. 290

2d. «Вона (Аїша) сказала: «Після цього я ніколи не бачила його (Святого Пророка), щоб він не шукав захисту від мук могили у молитві». Сахіх Муслім, т. 1, книга 4, № 1214, с. 290

2e. «Масрук передав цей хадис від Аїші, яка сказала: «Ніколи після цього він (Святий Пророк) не молився так, щоб я не чула, як він шукав захисту від мук могили». Сахіх Муслім, т. 1, книга 4, № 1215, с. 291

2f. Мухаммед шукав захисту від мук могили. «Сунан Насаї», т. 2, № 2065, с. 535; т. 2, № 2069, с. 537; т. 2, № 2071, с. 538

Тепер мусульманин може погодитися, не погодитися або, що більш імовірно, просто не знати, про що йдеться в цих хадисах. Проте, незалежно від цього, вони не погоджуються зі мною і не заперечують мене, бо я просто передаю те, що говорять авторитетні сунітські хадиси.

Підсумовуючи, Ісус послав нам Святого Духа. Я сподіваюся, що ви звільнитеся від влади зла, позбудетеся страху перед муками могили та попросите Бога дарувати вам Святого Духа.

Питання: У Мт 3:16 та Мк 1:10 хто бачив голуба?

Відповідь: І в Матвія 3:16, і в Марка 1:10 сказано, що Ісус побачив голуба, а в Івана 1:32 сказано, що Іван Хреститель також побачив голуба. У цих віршах не вказано, хто ще бачив голуба, тож, можливо, його бачили й натовпи.

Питання: Багато хто каже, що «немає розповіді про Ісуса без теології». Отже, наприклад, у епізоді Хрещення ми бачимо, як Ісус приймає хрещення, як Дух у вигляді голуба сходить на Нього і як лунає Небесний Голос: «Ти — Мій улюблений Син, у якому Я маю вподобання» (Мк 1:11). Ця подія, можливо, відбувалася не так, як описано в Євангеліях, тобто не одночасно, а поступово, протягом життя, смерті та воскресіння Ісуса. Отже, Дух, що зійшов на Ісуса, вказує на наступну епоху, що настане. Крім того, відкрите небо, сходження Духа, голос Отця та присутність там Месії вказують на те, що останні дні почали наставати і що спасіння близько. Що ви про це думаєте? Чи вважаєте ви, що Хрещення Ісуса було алегорично-символічним? Чому? Або чому ні?

В: По-перше, я ніколи не чув, щоб «не було історії про Ісуса без теології». Це запитання майже звучить так, ніби звинувачує авторів Євангелій у нечесності та введенні людей в оману; я вірю, що все відбулося саме так, як записано в Євангеліях. Я вірю, що автори Євангелій подали нам правдиві розповіді з необхідним рівнем точності. Якщо вони стверджують, що Ісус був хрещений Іваном Хрестителем і що це сталося, то я вірю, що вони були чесними і що це дійсно сталося. Розповідати притчі — це добре, але якщо хтось подає як історичний факт те, що не відповідає дійсності, то це введення в оману, а не істина.

Особа, яка поставила запитання, не навела жодної причини, чому вона хоче сумніватися в правдивості авторів Євангелій, тому я не можу розглянути причини її сумнівів, якщо їх не наведено.

Питання: Чи підтверджує Мт 3:16–17 те, що Отець, Син і Святий Дух є трьома окремими особами, як стверджують мормони (Талмадж, 1977, с. 39–40)?

Відповідь: Ні. Цей уривок показує, що вони є відмінними, але не доводить, що вони є окремими. Цей уривок не суперечить Трійці, а навпаки, є важливим підтвердженням однієї з її складових — того, що ці три особи є відмінними. Водночас цей уривок дійсно виступає проти модалізму та «п’ятидесятництва єдності». Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 93–95, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 4:2, у чому полягає іронія служіння Ісуса, описаного в Євангелії від Матвія?

Відповідь: Тут Ісус голодний (Матвія 4:2), проте Він нагодував інших (Матвія 14:13–21; 15:29–39).

Ісус втомився (Мт 8:24), але Він пропонує відпочинок іншим (Мт 11:28).

Ісус є Сином Царя (Матвія 17:24–26), проте Він сплачує податки (Матвія 17:27).

Ісуса звинувачують у тому, що Він користується силою диявола (Матвія 12:24), проте Ісус виганяє демонів (Матвія 12:22-23).

Ісус помирає смертю злочинця та грішника (Матвія 27:37-38), проте Він спасає нас від наших гріхів (Матвія 1:21).

Ісуса продають за тридцять срібняків (Матвія 26:15), але Він віддає Своє життя як викуп за багатьох (Матвія 20:28).

Ісус відмовляється перетворити каміння на хліб (Матвія 4:3-4), але символічно віддає Своє власне тіло як хліб для Свого народу (Матвія 26:26).

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 112, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 4:3 та Лк 4:3-4 Ісус був голодний, а Отець не нагодував Його, тож що було б поганого в тому, якби Ісус Сам створив хліб?

Відповідь: Ісус взяв на себе зобов’язання постити, і Отець міг підтримати Його, оскільки людина мусить їсти протягом 40 днів, щоб вижити. Але Ісус був страшенно голодний, і Він міг використати Свою надприродну силу, щоб поїсти, якби захотів. Однак Ісус не збирався використовувати Свою надприродну силу чи робити що-небудь всупереч волі Свого Отця. І Отець зрештою послав ангелів, щоб вони послужили Ісусу (Матвія 4:11).

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 869, та «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 88–89, для отримання додаткової інформації.

Питання: Про що йшлося в спокусі, описаній у Мт 4:5–6 та Лк 4:9–12?

Відповідь: По-перше, це демонструє, що сатана знає Писання і навіть може намагатися використати його на свою користь, щоб спокусити людей. Оскільки Ісус був Сином Божим, Він знав, що буде захищений, навіть якщо зістрибне. Географічно Храм межував із долиною Кідрон, і висота від найвищої точки храму до дна долини Кідрон становила б приблизно 450 футів.

Ця спокуса цікава тим, що вона не порушувала б жодних законів Старого Завіту і, насправді, сприяла б переконанню людей у тому, що Він є Месією. Тож замість того, щоб призвести до чогось поганого, це був би «не схвалений Богом короткий шлях» до чогось доброго. Звісно, це також задовольнило б гордість Ісуса, давши змогу продемонструвати Свою велич і підвищити Його популярність. Крім того, це було б ніби загнати Бога в кут, змусивши Його вжити заходів, щоб захистити Тебе. Ми, звичайно, знаємо, що Бог не хоче, щоб ми чинили зло: «ціль не виправдовує засоби», навіть якщо йдеться про використання скорочень для досягнення добра. Отже, якщо ви запізнюєтеся до церкви, чи слід вам перевищувати швидкість? Якщо ви бажаєте пожертвувати більше грошей на служіння, чи слід вам обманювати податкову службу та використовувати ці гроші? Як сказано в «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (с. 869): «Богу не потрібна допомога сатани, щоб привести вас туди, куди Він хоче, щоб ви пішли».

Див. «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 729, та «Грецький Новий Завіт для тлумачів» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 89–90, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Мт 4:8 та Лк 4:6–8 сатана міг запропонувати Ісусу світ, якщо Ісус був Богом і вже володів світом, як стверджує атеїст (Капелло)?

Відповідь: Це цікаве запитання. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. Ісус і надалі залишався Богом, але добровільно зрекся своєї слави, коли прийшов на землю, як свідчать Филип’ян 2:7 та Івана 17:5.

2. Бог дійсно «володіє» світом, як показує Псалом 24:1. Проте, коли Ісус зрекся своєї слави й прийшов на землю, «свої» не прийняли Його, як показує Івана 1:10-11.

3. Хоча Бог зберіг найвищу владу, Він надав людству право керувати цим світом, як зазначено в Книзі Буття 1:28.

4. Хоча Бог є законним власником, після Гріхопадіння Сатані тимчасово було надано значну владу над цим світом, як свідчить 1 Івана 5:19. Згідно з 2 Коринтян 4:4, бог цього віку — це Сатана. Сатана є князем цього світу, як зазначено в Івана 12:31; 14:30, 16:11; Ефесян 6:12 та Колосян 1:13.

5. Нарешті, Сатана є великим ошуканцем, тому не можна ґрунтувати жодне вчення на тому, що стверджував Сатана, і, отже, цей вірш не дає відповіді на питання. Хоча Сатана є правителем світу, і на цій підставі можна було б подумати, що саме він міг це сказати, Сатана не може робити нічого, крім того, що дозволяє Бог, тож, можливо, він не має такої свободи. Але оскільки демони та спокуси дали людям так багато порушених обіцянок, немає жодних ознак того, що Сатана тут «стане чесним» і що батько брехні навіть спробує виконати те, що обіцяв.

Підсумок: Бог має право власності як завдяки минулому творінню, так і завдяки вічній суверенності. Ісус тимчасово відмовився від другого, коли прийшов на землю. Але з часу Гріхопадіння Сатана панує над цим світом, хоча й не має над ним абсолютного контролю.

Див. «The Expositor’s Greek Testament», т. 1, с. 90–91 для додаткової інформації.

Питання: Чи в Мт 4:10 та Мт 12:26 про повстання Сатани навчали лише після вигнання євреїв, як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (Asimov’s Guide to the Bible), с. 779?

Відповідь: Ні. Ісая 14:12–15, написаний до вигнання, також розповідає про повстання Люцифера.

Питання: Чи Ісаї 9:1 та Ісаї 9:2 у Мт 4:14–16 належать до одного цілого, чи Матвій помилився, поєднавши їх?

Відповідь: Вони належать до одного цілого, оскільки Ісаї 9:1 є перехідним уривком між обома розділами.

У скептичному «Посібнику з Біблії» Азімова (с. 816) стверджується, що Ісаї 9:1 належить до попередньої частини і насправді називається Ісаї 8:23 у сучасних єврейських Бібліях та «Новій Єрусалимській Біблії». Ісаї 8:22 та 9:1 дійсно пов’язані, оскільки Ісаї 8:22 говорить про людей у темряві, а Ісаї 9:1 — про те, що темряви більше не буде.

Однак Ісаї 8:22 говорить про людей, яких буде вигнано у темряву, Ісаї 9:1 каже, що для Зевулуна та Нафталі більше не буде темряви, а Ісаї 9:2–7 розповідає, як люди, що перебували в темряві, побачать велике світло.

Цікаво, що Азімов намагається стверджувати, ніби ті, хто перебував у мороці, але з якого їх виведуть (Ісая 9:1), не мають нічого спільного з тими, хто перебував у темряві й побачив велике світло в наступному ж вірші.

Див. «Коли критики запитують», с. 329, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Мт 4:15-16 пророцтво про Завулона та Нафталі з Ісаї 9:1-2 стосується Ісуса?

Відповідь: Воно пов’язане двома способами.

Дитинство: Ісус провів більшу частину свого дитинства в Галілеї, на захід від Галілейського моря.

Початок служіння: Своє служіння Ісус розпочав у Галілеї, переважно на захід від Галілейського моря. Цей регіон був прабатьківською землею Завулона та Нефталія.

Грецьке слово «засяяло», aneteilen, не означає, що світло спочатку засяяло десь інде, а потім перейшло до Галілеї. Навпаки, світло спочатку яскраво засяяло саме там. Це згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 117.

Питання: Що ми можемо навчитися від цих рибалок у Мт 4:18–22 та Мк 1:16–20?

Відповідь: Ісус вже деякий час перебував у Галілеї, і вони були покликані до спасіння раніше, як зазначено в Євангелії від Івана 1:35–42. Тут же їх покликали до служіння. Ці рибалки ніколи не припиняли ловити рибу. Просто те, що Ісус наказав їм ловити, було іншим. Як зазначено в «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 870, якщо ти не ловиш рибу, то ти не йдеш за Ним. Ви можете сказати, що не покликані бути євангелістами чи пасторами (піклуватися про інших), оскільки не були покликані до повного служіння. Задумайтеся над цим: кожен християнин покликаний до повного служіння, хоча не обов’язково до оплачуваного повного служіння. Ви можете бути покликані на повний робочий день піклуватися про свою матір чи родину, служити бідним та іншим людям навколо вас, бути благочестивим прикладом і вести інших у служінні.

Більше інформації див. у «Біблійному коментарі для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1214.

Питання: Про що саме люди мають сумувати в Мт. 5:4?

Відповідь: Тут не вказується, чи йдеться про скорботу за долею загублених, про скорботу через особисту втрату чи про якусь іншу скорботу. Проте, незалежно від цього, це може стосуватися суму з приводу речей, які засмучують серце Бога. Християнський письменник А. В. Тозер сказав: «Досить точний опис людства можна надати тому, хто його не знає, взявши Блаженства, перевернувши їх навиворіт і сказавши: „Ось ваше людство“». («Біблійний коментар віруючого», с. 1216)

Сьогодні багато людей не мають уявлення про скорботу; поширеним висловом, який не є біблійним, є «не шкодую». По-друге, ця та наступні заповіді Ісуса насправді не мали місця у фарисейській праведності.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 29, та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 870, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що саме означає «лагідність» у Мт 5:5, Мт 11:29; Мт 21:5; 1 Пет. 3:4?

Відповідь: Лагідність пов’язана з м’якістю та відмовою наполягати на своєму. Це готовність служити, а не лише отримувати служіння. Ісус був лагідним.

Але лагідність — це не слабкість. Уявіть собі дикого коня, якого «приручили». Кінь залишається сильним і швидким, але замість того, щоб робити все, що заманеться, він слухається вершника і погоджується, щоб на ньому їхали. Зазвичай, якщо вовк або великий хижий кіт зможе заскочити на коня, то, якщо кінь швидко не скине його з себе, це буде кінець коня. Але кінь має і довіру, і слухняність, щоб дозволити людині їхати на ньому.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 871, та «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 29, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що тут мається на увазі під «голодом і спрагою» у Мт 5:6?

Відповідь: Чи маєте ви апетит, пристрасть до духовного зростання? Чи, можливо, ви не зростаєте не тому, що не їсте, а тому, що наповнюєте свій шлунок неправильними речами?

Є кілька способів розтлумачення цього. По-перше, це метафорично стосується тих, хто має сильне прагнення до праведності — для себе, для інших, для своєї церкви, для своєї нації та для світу. По-друге, це може фізично стосуватися тих, хто змушений обходитися без їжі та води, щоб виконувати Божу справу. По-третє, це може стосуватися тих, хто поститься заради цих речей. Пост, як правило, не означає відмови від води, тому перше тлумачення є основним.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 871, ; «Біблійний коментар віруючого», с. 1216, ; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 134, та «Грецький Новий Завіт експозитора», т. 1, с. 98–99 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в цьому вірші (Мт 5:7) мається на увазі під словом «милосердя»?

Відповідь: Милосердя може означати звільнення когось від покарання, але тут воно означає допомогу тим, хто її потребує і не може допомогти собі сам. Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1217, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Мт 5:8, 1 Ів 3:2 та Об’явл. 22:4 чисті люди побачать Бога, якщо у Вих. 33:23 та інших віршах сказано, що жодна людина не може побачити Бога й залишитися живою?

Відповідь: З часу Гріхопадіння жоден смертний, грішний чоловік не може побачити Бога й залишитися живим. Однак у Небі ми побачимо Бога віч-на-віч. А поки що ми наполегливо прагнемо вести на землі доброчесне й щире життя. Як зазначено в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor's Bible Commentary), т. 8, с. 135: «Чисті серцем побачать Бога — зараз очима віри, а зрештою у сліпучому сяйві блаженного бачення, у світлі якого не може існувати жодного обману». Див. «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 403–404, та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 871, для отримання додаткової інформації.

Питання: Які є хороші способи стати миротворцями сьогодні, як зазначено в Мт 5:9?

Відповідь: Мир необхідний між людьми, на роботі, у групі, між групами, у політиці та між країнами. Одне з перших завдань — вчитися у благочестивих людей, які є миротворцями. Звертайте увагу не лише на те, що вони кажуть, а й на те, що вони могли б сказати, але вирішили не говорити. Нагадуйте сторонам про те, що їх об’єднує, і закликайте їх замислитися, чи справді їхні розбіжності настільки великі, щоб роз’єднати їх. Ісус сказав, що світ пізнає, що ми Його, за нашою любов’ю (Ів. 13:35).

У Тілі Христовому ми маємо заповідь (активно) «зберігати єдність Духа через зв’язок миру» (Ефесян 4:3), водночас відокремлюючись від тих, хто перебуває у постійному гріху (1 Коринтян 5:13), та відкидаючи будь-яких вчителів, які проповідують єресь (1 Тимофія 6:5 та 2 Тимофія 3:5).

Питання: Як, згідно з Матвія 5:13, християни можуть бути сіллю?

Відповідь: Сіль додають до їжі в невеликих кількостях, щоб досягти однієї з п’яти цілей. Цікаво, що ми не є солонкою, яка розсипає сіль Христову. Натомість ми самі є сіллю. Так само християни є сіллю цього світу в чотирьох сферах.

Життя — Сіль є необхідною для нашого життя. У західноафриканському місті Тімбукту, де було багато золота, один фунт солі продавався за один фунт золота. Оскільки християни мають у собі життя Христа, вони повинні демонструвати це життя цьому світу. Бог використовує наше проповідування, любов і служіння, щоб привести інших до Нього та дати їм життя.

Смак — Сіль додає їжі смаку й робить її приємною на смак. Так само ми є ароматом Христа (2 Коринтян 2:15-16) для тих, хто спасенний. Бог також дивиться вниз і радіє, бачачи в цьому світі християн, які йдуть за Ним.

Консервант — коли немає холодильників, сіль також важлива для збереження їжі, оскільки стримує розвиток бактерій. Так само християни мають бути сіллю та світлом у цьому світі, маючи консервуючий ефект, протистоячи гріху.

Жертва — у Левит 2:13 жертви слід було приправляти сіллю. Ми теж маємо жити своїм життям як жертвою для Бога.

Спрага — сіль викликає у людей спрагу, і саме тому в багатьох барах подають солону їжу. Своїм життям ми також маємо викликати в людей «спрагу» почути про надію, що є в нас: про Христа.

Як сказав світський римський письменник Пліній Старший (помер на Везувії в 79 р. н. е.) у «Природничій історії» 31.102: «Ніщо не є кориснішим за сіль і сонячне світло». Часто римським солдатам щомісяця платили сіллю. Вони могли використовувати стільки, скільки хотіли, а решту легко продавати. «Sal» — це латинське слово, що означає «сіль», а їхню платню називали «salarium», від чого походить англійське слово «salary» (зарплата).

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 872; «Ось це хороше запитання», с. 248–249; «Складні вислови Біблії», с. 430–431, «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 29, «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 138, «Грецький Новий Заповіт експозитора», т. 1, с. 101, «Євангельський коментар до Біблії», с. 729, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1217–1218.

Питання: Чи йдеться в Мт 5:13 про людей, які усвідомлюють свою божественність і допомагають іншим також усвідомити свою божественність, як стверджують деякі прихильники руху «Нова ера»? (Спенглер, 1981, 80).

Відповідь: Зовсім ні; сіль — це не божественність. Твердження, що ми можемо стати такими, як Бог, було лише однією з найдавніших брехень, сказаних людству ще в Едемському саду. Ми створені для того, щоб вічно любити й служити Богу, а не ставати окремими богами, яких слід шанувати, чи частиною Бога, яку слід шанувати.

Ця дивна точка зору, здається, забуває, що Ісус був євреєм, а іудаїзм — монотеїстичною релігією. Див. попереднє запитання щодо того, що символізує сіль, а також розділ «Коли запитують секти» на стор. 95–96 для більш розгорнутої відповіді.

Питання: У Мт 5:14а чи ми є світлом світу, чи Ісус є світлом світу, як сказано в Ів 9:5?

Відповідь: І те, і інше: Ісус приніс світло у світ, а ми маємо обов’язок бути відбивачами світла Ісуса. Павло говорить про це у 2 Коринтян 4:6–7. У Івана 9:5 Ісус сказав, що Він є світлом світу «поки Я у світі». Тіло Ісуса зараз перебуває на небі, а не в цьому світі, але присутність Ісуса все ще є у світі через Святого Духа в нас. Що саме робить світло? Воно нічого не робить, окрім того, що світить. Але, світячи, воно освітлює інших і вказує шлях. Тож будьте собою і світіть. Див. «Коли критики запитують», с. 329; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 872; «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 29; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1218 для додаткової інформації.

Питання: Що в Мт 5:15 означає «світло на свічнику»?

Відповідь: Це ми та наше свідчення про Ісуса, Світло світу. Якщо немає переслідувань, ми не повинні приховувати те, що є християнами, і завжди маємо бути готові поділитися надією, що живе в нас (1 Петра 3:15). Ми не повинні приховувати істину для себе, а маємо ділитися нею з іншими. У Матвія 5:15 сказано не просто «нехай світить ваше світло», а «нехай світить воно перед людьми». На жаль, віруючим надто легко знайти виправдання, щоб не ділитися Євангелієм. Ми маємо бути обережними, щоб не шукати виправдань.

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1218, та «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 103, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт. 5:17 та Дії 10:10–16 Ісус сказав, що Він нічого не скасує в Законі, то чому ж християни не дотримуються старозавітних харчових законів, як це, нібито, роблять мусульмани?

Відповідь: Хоча ані християни, ані мусульмани не дотримуються старозавітних харчових законів, християни не дотримуються їх тому, що слухаються Ісуса. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

У той час послідовники Ісуса дотримувалися харчових законів Старого Завіту. Ісус, власне, сказав, що жодна йота чи титла не минуть, доки все не здійсниться.

Факт воскресіння Ісуса кардинально змінив те, як Бог ставився до Своїх дітей. У Діях 10:9-16 ангел повідомив Петру, апостолу Ісуса, що Бог очистив усю їжу. Зверніть увагу, що там не сказано, ніби ці тварини завжди були чистими, а саме, що Бог очистив їх.

Навіть мусульмани, які висувають це заперечення, самі змушені визнати, що деякі старозавітні харчові закони не слід дотримуватися. Мусульмани вважають, що можуть їсти м’ясо верблюда (і сам Мухаммед так робив), проте Левит 11:3-8 та Повторення Закону 14:6-8 забороняють їх споживання.

Прислухайтеся до слів Ісуса в Євангелії від Матвія 15:10, 17–20 та Євангелії від Марка 7:14–15. Ісус сказав, що не те, що входить у людину, робить її нечистою, а те, що виходить із неї. Марка 7:19 показує, що цим Ісус проголосив усі страви чистими. Якщо ми називаємо Ісуса пророком, то маємо прислухатися до Його слів.

Голос з неба наказав Петру їсти в Діях 10:10-16, показавши йому, що закони щодо харчування діяли лише до жертви Ісуса, а не після неї. Ми повинні слухатися голосу Божого ангела та апостола Ісуса.

Отже, ми не повинні ігнорувати те, що говорили Божі пророки, а повинні прислухатися до них.

Питання: У Мт 5:17 Ісус сказав, що Він нічого не скасує в Законі, то чому ж єврейські святкові дні більше не дотримуються?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Моральні вимоги Старозавітного Закону стосуються всіх людей і залишаються незмінними.

2. Можна сказати, що жертви в певному сенсі призначені для всіх людей сьогодні, оскільки Ісус є нашим первосвящеником і Він приніс усі необхідні жертви.

3. Святкові дні, які були призначені для єврейського народу і передбачали жертвоприношення, після смерті Христа не дотримуються неєвреями.

4. Якщо мусульманин висуває це заперечення, можна запитати, чому мусульмани також не дотримуються Божих свят із Старого Завіту, якщо вони вважають, що християни повинні дотримуватися єврейських свят Старого Завіту.

Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 234–235, «Коли запитують культисти», с. 96–98, та «Коли запитують критики», с. 329–330, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Мт 5:18 означають «йота» та «титла»?

Відповідь: У єврейському письмі «йота», або «йод», — це десята й найменша літера єврейського алфавіту. По суті, це крапка з маленькою вигнутою лінією, що виходить зверху, та маленькою вигнутою лінією, що виходить знизу. «Тиль» — це маленька лінія. В англійській мові саме «титель» відрізняє велику літеру «F» від великої літери «E», а «P» від «R». Див. «Коментар до Біблії для віруючих» (Believer's Bible Commentary), с. 1218, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 5:20, хто такі книжники та фарисеї і який рівень праведності вони мають?

Відповідь: У Мт 5:20 книжники зазвичай належали до партії садукеїв, тоді як фарисеї виступали проти них. У політичному плані садукеї належали до тих євреїв , які підтримували примирення з Римом, тоді як фарисеї були проти цього. Фарисеї становили невелику групу з 5 000–6 000 осіб, але мали великий вплив, оскільки народ їх шанував. Садукеї загалом заперечували тілесне воскресіння і стверджували, що Святим Письмом є лише перші п’ять книг. У Діях 23:8 також сказано, що садукеї заперечували існування ангелів і духів. Важливо, що Ісус дорікав садукеям за те, що вони не знали ні Писання, ні сили Божої. Він ніколи не дорікав фарисеям за незнання Писання.

Хоча книжники та фарисеї намагалися здаватися праведними, Ісус не визнавав їх і не говорив, що вони праведні. Ісус не казав, що в них немає нічого доброго, а скоріше — що вони недостатньо добрі. Натомість Він сказав, що людям потрібно більше праведності, ніж вони мали, щоб увійти до Царства Небесного. З цього випливають чотири речі:

а) Писарі та фарисеї не мали праведності, необхідної для входу в Царство Небесне

б) Послідовники Ісуса мали бути праведнішими за них

в) Насправді ніхто сам по собі не має достатньо праведності, щоб увійти до Царства Небесного. Ісус натякає на це детальніше в 6-му та 7-му розділах. Учні зрештою зрозуміли це в Марка 10:26-27.

г) Якщо ніхто не є достатньо праведним, не зневажайте грішників, бо й ви самі є грішниками. На превеликий подив фарисеїв, Ісус трапезував із багатьма митниками та грішниками (Матвія 9:9-12).

Іриней у своїй праці «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.), книга 4, розділ 13, стор. 477, дає доповнювальну відповідь. Ось переказ його чотирьох тез:

1) Хоча книжники та фарисеї вірили в Отця, ми маємо вірити також і в Сина.

2) Ми повинні не тільки говорити, але й чинити; адже книжники та фарисеї говорили, але не чинили.

3) Ми повинні не лише утримуватися від злих вчинків, а й навіть від бажань їх скоїти.

4) Ісус не навчав нас того, що суперечило б Закону, а того, що його виконувало. Ісус не скасував Закон, а виконав його, розширив і надав йому більшого значення.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 146–147 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 5:21 йдеться про вбивство людей, тварин, злочинців тощо, якщо Ісус наказав не вбивати?

Відповідь: У перекладі короля Якова це слово перекладено як «вбивати», хоча грецьке слово «phoneuo» може означати «вбивство». Той, хто це робить, — «phoneus» — є вбивцею або вбивцею з наміром, а не катом чи різником тварин. Якби хтось справді вважав, що старозавітне «не вбивай» стосується тварин та страти злочинців, то їхнє неправильне тлумачення цього слова ( ) зробило б для них усю старозавітну систему жертвоприношень незбагненною таємницею.

Питання: Чому в Мт 5:22 Ісус сказав нам не називати нікого дурнем, якщо ж Він сам та інші робили це в Мт 23:17; Лк 24:25; 1 Кор 15:36; Гал 3:1?

Відповідь: Ісус не сказав «нерозумний» чи «дурень», а насправді вжив арамейський сленговий термін, що означає «порожньоголовий», подібний до американського сленгового слова «airhead». Ісус також називає людей «нерозумними», «сліпими провідниками» (Мт. 23:16) і навіть «злодіями та розбійниками» та «гадюками». Ісус ретельно підбирав слова і не принижував людей.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 358–359, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 5:22 Ісус сказав: «Кожен, хто скаже: “Ти дурень”, наражається на небезпеку пекельного вогню». Однак Він Сам неодноразово так робив, як показують Мт 23:17, Лк 11:40 та Лк 12:20. Хіба Він теж не мав би наражатися на небезпеку пекла? Адже Він порушив Свій власний закон!

Відповідь: Ні, з двох причин.

а) Ми не повинні дозволяти іншим називати нас «Господом» або поклонятися нам, і це справедливо стосовно Ісуса. Отже, те, чого Ісус навчав нас, не завжди стосується Його самого. Якщо говорити простіше: коли я встановлюю правило для своєї домашньої пташки, наприклад, що вона може їсти лише з годівниці, чи мушу я сам дотримуватися цього правила?

б) Насправді Ісус не сказав «дурень» (це перефразування), справжній термін — «рака», який найкраще перекладається як «порожньоголовий». Ісус називав людей дурними в тому ж сенсі, що й у «Притчах», але він не мав на увазі, що їхні голови (або життя) нічого не варті.

Питання: Чому, згідно з Мт 5:25-26, часто так важко домовитися зі своїм супротивником?

Відповідь: Часто це означає, що одна або обидві сторони повинні визнати свою провину або те, що вони були неправі, а людська гордість не дозволяє цього зробити.

Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1220, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи підтверджує Мт 5:26 римо-католицьке вчення про чистилище, як навчав католицький богослов Людвіг Отт?

Відповідь: Ні, з семи причин.

Немає згадки про життя після смерті: тут не йдеться ні про чистилище, ні навіть про будь-що після смерті.

Навіть деякі католики, такі як колишній кардинал Ратцінгер (Папа Бенедикт XVI), не погодилися б із цим. Ось що він сказав: «Чистилище — це не якийсь надземний концентраційний табір, де людину змушують зазнавати покарань більш-менш довільним чином. Натомість це внутрішньо необхідний процес трансформації « », у якому людина стає здатною до Христа, здатною до Бога [тобто здатною до повної єдності з Христом і Богом] і, отже, здатною до єдності з усією спільнотою святих» (книга Ратцінгера «Есхатологія» (1990), с. 230. Частина цього також цитується у книзі «Коли запитують секти» на с. 98–99).

Послання до Євреїв 10:10–15 вчить двох речей: 1) Христос уже завершив Свою жертву (Послання до Євреїв 10:10–12), і 2) Христос назавжди вдосконалив нас через Свою жертву (Послання до Євреїв 10:13–15). Не кажімо Христу, що Його жертва була недостатньо доброю, недостатньо повною або що вона не завершила ту справу, яку, як говорить нам Послання до Євреїв, Він завершив.

У Посланні до Римлян 8:1 сказано: «Отже, тепер немає осуду для тих, хто в Христі Ісусі…» (BSB)

У 2 Петра 1:11 сказано, що після смерті ми отримаємо щедрий або рясний прийом у Небі. (Не теплий прийом, ані й вогняний, з палаючими полум’ями). Чистилище не було б дуже привабливим «ганок» до Неба.

У 2 Коринтян 5:8 сказано: «Тож ми впевнені й воліємо бути поза тілом і вдома з Господом» (BSB). Так само у Філіп’ян 1:23 сказано, що Павло або залишиться живим у тілі, або «відійде й буде з Христом». Ми будемо з Богом одразу після смерті, а не в чистилищі з відкладеною обіцянкою Небес.

Ранні християни, до Нікейського собору, ніколи не чули про чистилище і, звичайно ж, не бачили нічого подібного до чистилища в цьому вірші. У понад 5 235 писаннях, які ми маємо до Нікейського собору, це тлумачення Матвія 5:26 та ідея будь-якого виду вогняного очищення віруючих після смерті повністю відсутні.

Див. «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 98–99, для отримання додаткової інформації.

Питання: Наскільки широким є заборона перелюбу в Мт 5:27–29?

Відповідь: Це не просто щось, що може зробити лише одружена людина. Натомість Ісус каже «будь-хто». Йдеться не лише про вчинення самого акту; це навіть погляд з пожадливістю на когось, або на зображення чи відео з кимось, включаючи, але не обмежуючись, порнографією та стрип-клубами. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 873, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 5:29 пекло — це свідомі муки чи просто могила?

Відповідь: І те, і інше. Грецьке слово «Аїд» є аналогом єврейського слова «Шеол». У Матвія 5:29 йдеться, очевидно, про місце, куди ніхто не хоче потрапити, тож у цьому контексті мається на увазі «пекло», куди потрапляють ті, хто помирає, віддалившись від Бога.

У Луки 16:22-23 показано, що там будуть муки (грец. «басанойс») (Луки 16:23, 28), свідомість (Луки 16:23) та страждання у вогні (Луки 16:24, 25). Невіруючі не просто перебувають там; вони також вічно караються там. Матвія 25:41,46; Об’явлення 14:9-11; ~19:3; ~22:15

У Матвія 13:40-42, 50 сказано, що У вогняній печі будуть плач і скрегіт зубів. (Грецьке слово «ekei» означає «там», «у тому місці», а не «там, де це відбудеться».

2 Солунян 1 вчить, що це вічне знищення; відлучення від присутності Господа та Його величної сили.

В Об'явленні 14:9-11 сказано, що тих, хто поклоняється звірові, будуть катувати вогнем і сіркою (палаючою сіркою) у присутності Агнця та Його ангелів.

Невіруючі мають болісну свідомість після смерті (Об’явлення 20:10; Лука 12:5; 13:28; 16; Єзекіїль 32:31-32; Матвія 3:12; 5:21; 13:42,50; 22:13; 25:41; Ісая 50:11).

Невіруючі загинуть (Лука 13:3,5; Івана 3:16; 2 Солунян 2:9) і будуть знищені (2 Солунян 1:9; 2 Петра 3:16; Матвія 10:28; 1 Коринтян 3:17; Філіп’ян 1:28; Якова 4:12; Об’явлення 11:18).

Див. «Коли запитують члени сект», с. 99–100, та «Коли запитують критики», с. 331–332, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 5:34 Ісус наголосив саме на присягах?

Відповідь: Євреї за часів Ісуса та пізніше мали дивні погляди на присяги. Про це йдеться у Мішні «Шебуот». Мішна «Сангедрін» 3.2 та Мішна «Тосефта Недарім» 1 (оригінал із SBK 1:321–336). Присяги не мали юридичної сили, якщо присягали «небом і землею», «золотом храму» або «Єрусалимом». Але присяга «на храм» або «на Єрусалим» мала юридичну силу. У Повторенні Закону 6:13 сказано, що присягати слід в ім’я Бога. Але Ісус тут змінює це правило. Ісус каже: припиніть присягатися взагалі; нехай ваше «так» буде «так», а «ні» — «ні». Есени також уникали присяг.

До речі, багато греків також негативно ставилися до присяг. Софокл, Хоеріл Епік, Плутарх, Епіктет (уникати, наскільки це можливо), Квінтіліан були проти присяг. Піфагор радив присягати лише зрідка, а пізніше піфагорійці взагалі відмовилися від присяг. У Середньовіччі та в період Реформації вальденси та багато анабаптистів відмовлялися присягати. Див. Ульріх Луц, «Матвія 1–7: Коментар», с. 314, 316, 320 для отримання додаткової інформації з цього приводу.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 153–154, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1222, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 5:34 нам забороняється присягати, чи ми маємо присягати ім’ям Божим, як зазначено у Втор 10:20?

В: Під час вивчення Біблії важливо розуміти загальний контекст; у цьому випадку — що таке Старий Завіт, а що — Новий Завіт. У Матвія 5:21–48 Ісус прямо скасував або змінив п’ять заповідей Старого Завіту та одне висловлювання. Ось короткий виклад того, що сказав Ісус.

До речі, у Якова 5:12 також повторюється те, що сказано в Матвія 5:34, — що сьогодні ми не повинні присягатися.

Ісус також показав, що тепер усі їжі чисті, у Марка 7:19, що підтверджується у Діях 10:9-16.

Питання: Як, згідно з Мт 5:39-40, християни повинні підставляти іншу щоку?

Відповідь: Удар по щоці не лише болючий, але й є образою. Про це йдеться в єврейському трактаті «Мішна Баба Кама» 8:6. Проте християни мають жити не по-природному, а надприродно. Ми маємо дозволити собі бути вразливими (але не безрозсудно довіряти злочинцям), усвідомлюючи, що можемо покладатися на Бога, який піклується про нас і нашу родину. Іноді мусульмани та інші люди висміюють це вчення Ісуса. Але попри це ми, слідуючи цьому вченню, маємо виділятися у цьому мстивому, грішному світі.

Див. «Now That’s a Good Question», с. 522–524, та «The Expositor's Bible Commentary», т. 8, с. 136, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Мт 5:39, християни мають чинити опір злу?

Відповідь: Жоден вірш у Біблії не говорить, що християни не повинні чинити опір будь-якому злу. Навпаки, у Матвія 5:39 конкретно сказано, що не слід чинити опір злій людині, яка чинить вам зло. Ми не маємо прагнути помсти чи відплачувати людям. Ми маємо чинити опір дияволу, як сказано в Якова 4:7 та 1 Петра 5:9. Як Єремія в 7:6 та 22:16, ми повинні заступатися за пригноблених. У Старому Завіті, у Приповістях 28:4, сказано, що праведні «борються» з нечестивими, які відступають від Закону. У Левиті 5:1 сказано, що гріхом є відмова свідчити в суді про зло, яке ми бачили. Ми маємо стерегтися лжевчителів (1 Івана 2:26; 3:7; 4:1; 2 Івана 7–8; Об’явлення 2:16; 2 Петра 2:2; Дії 20:28–29). Ми маємо спростовувати лжевчителів (1 Тимофія 1:3; Тита 1:9–11; Юда 3). Ми маємо боротися за віру (Филип’ян 1:27; 4:3).

Докладнішу інформацію див. у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (New International Bible Commentary), с. 1127.

Питання: Чи повинні християни, згідно з Мт 5:42 та Лк 6:29-30, давати кожному, хто їх просить?

Відповідь: Так: це вчення неважко зрозуміти, але дотримуватися його непросто. Християни повинні вважати інших навіть важливішими за себе (Филип’ян 2:3). Ми маємо любити свого ближнього, як самого себе, тож, звісно, не повинні давати людині те, що може їй зашкодити (наприклад, наркотики), навіть якщо вона про це просить. Але якщо ми бачимо, що хтось справді потребує допомоги, ми повинні постаратися забезпечити задоволення його потреб. Це справедливо незалежно від того, чи є людина, яка потребує допомоги, нашим братом у вірі, чи ні.

Любити свого ближнього, як самого себе, означає, що любити й себе — це нормально. Однак багато людей грішать тим, що люблять себе більше, ніж інших, даючи менше, ніж слід, або ж не люблять себе достатньо і дають більше, ніж слід.

Додаткову відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 332–333.

Питання: У Мт 5:43 де сказано: «Любіть свого ближнього і ненавидьте свого ворога»?

Відповідь: Цього немає в Старому Завіті, і Ісус ніколи не говорив, що це там є. «Люби свого ближнього» є в Левит 19:18, але там немає нічого про «ненавидь свого ворога». Однак єврейський народ часто чув це, оскільки це була традиція книжників, згідно з «New Geneva Study Bible» (с. 1513), а також з книги «When Critics Ask» (с. 333), де додається, що Ісус не говорив, ніби це є в Старому Завіті, з дуже вагомої причини: цього там не було.

У секті Кумран у їхньому «Посібнику з дисципліни» було зазначено, що члени повинні присягатися любити Синів Світла (тобто секту Кумран) і ненавидіти на віки віків Синів Темряви. Див. «Розуміння Сувоїв Мертвого моря», с. 165, для отримання додаткової інформації.

Атеїстичний філософ Фрідріх Ніцше вважав, що любов до ворогів є слабкістю та нечесністю. Зигмунд Фрейд вважав, що любов до ворогів «є спробою культурного супер-его перетворити потребу в агресії на почуття провини й таким чином боротися з нею — спробою, яка, щоправда, виявилася успішною, але є ворожою до щастя». Зигмунд Фрейд, «Цивілізація та її незадоволення», у «Стандартному виданні повних психологічних творів Зигмунда Фрейда», т. 21, с. 57–145. Мао Цзедун сказав: «Ми не можемо любити своїх ворогів, ми не можемо любити суспільні злидні, і наша мета — знищити їх». Мао Цзедун: «Антологія його творів», с. 260. Ці цитати взяті з книги Ульріха Луза «Матвія 1–7: Коментар», с. 350, 351. Деякі автори не надто прихильно ставилися до вчення Ісуса про любов до ворогів.

Питання: Чи можемо ми бути досконалими, як сказано в Мт 5:48?

Відповідь: Як діамант по-різному сяє з різних боків, так і Біблія показує чотири аспекти цього питання. Прості відповіді на це широке запитання такі: так, так, ні і так.

Так після смерті: нам слід роздумувати над істиною, що в Небі ми будемо безгрішними, досконало святими; ми повинні з нетерпінням чекати на це, і якщо ви з жалем думаєте про те, що залишаєте позаду деякі свої гріхи, то з вашим духовним шляхом щось не так. Після смерті, і лише після смерті, ми повністю досягнемо того, про що йдеться в Матвія 5:48.

Так у юридичному сенсі: Бог-Отець проголосив нас прощеними, а провина за гріх була прощена завдяки смерті Ісуса на хресті. Послання до Євреїв 10:14 конкретно говорить нам, що на хресті Ісус «довершив» тих, хто освячується. Римлянам 4:17 нагадує нам, що наш Бог називає те, чого немає, так, ніби воно є. Хоча ми згрішили проти Бога і заслуговуємо на пекло, якщо Бог обіцяє нам прощення та безгрішне життя на Небі, Божі обіцянки є на 100% певними. У певному сенсі всі, хто повірив у Христа, Його смерть та воскресіння тіла, були визнані такими, що досягли Матвія 5:48.

Зараз на землі цього немає, але ми все одно намагаємося: ми не будемо безгрішно досконалими на землі, і кожен, хто вважає, що досяг цього, обманює самого себе, як сказано в 1 Івана 1:8. Навіть Павло не був досконалим, як зазначено у Філіп’ян 3:12. Хоча ми й не досягнемо безгрішної досконалості на землі, ми все одно маємо прагнути до неї та до подоби Христа, але не зневірятися, коли нам це не вдається, як це трапляється з усіма віруючими. Отже, заповідь Ісуса в Матвія 5:48 була не просто обіцянкою на майбутнє та проголошенням, а заповіддю, яку ми маємо серйозно намагатися виконувати вже сьогодні.

Так, ми можемо бути досконалими у Божій волі: ми можемо бути «досконалими» віруючими, тобто бути повними і перебувати саме там, де Бог хоче, щоб ми були. Але так само, як «досконале» немовля не повинно залишатися немовлям назавжди, досконалість тут означає просто: «Чи досягаємо ми важливих етапів на нашому шляху до більшої подібності до Христа в цьому житті?» Слово «досконалий» у цьому значенні вживається в 1 Івана 2:5 та Філіп’ян 3:15. Тож хоча ми маємо намагатися повністю дотримуватися Матвія 5:48 у нашому сьогоднішньому житті, і хоча ми неминуче не досягатимемо досконалості, ми все одно можемо мати радість і досконалий мир, перебуваючи в Бозі вже зараз.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 33, для отримання додаткової інформації, а також «Коли запитують сектисти», с. 100–101, для отримання доповнювальної відповіді.

Питання: У Матвія 6:1–4 нам наказано чинити добрі справи таємно чи, як сказано в Матвія 5:16, «нехай світить ваше світло перед людьми»?

Відповідь: І те, і інше. Ми повинні старанно чинити добрі справи. Однак це не повинні бути наші власні справи, а скоріше Ісус, Той, хто живе в нас, — саме Його повинні бачити інші, коли дивляться на нас. Ми маємо бути віддзеркаленням Христа. Світити має наше світло, а не ми самі.

Це привілей, що Бог обрав нас, щоб прославитися, діючи через нас. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 233–234, для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 6:1–4 йдеться про те, що, даючи Богу, християни не повинні дозволяти своїй правій руці знати, що робить ліва. Як це розуміти?

Відповідь: Так само, як ми не маємо афішувати свої добрі справи щодо інших, ми не маємо афішувати їх перед Богом. Не ламайте собі руку, занадто сильно поплескуючи себе по спині. ;-) Не думайте про те, ніби ви робите Богу послугу. Не думайте помилково, що ви збагачуєте Бога, якому й так належить усе, або що Бог щасливий, бо врятував вас. Ми врятовані не завдяки нашим заслугам, а тому, що Бог побачив, якими безпорадними ми були, і в Своїй благодаті все одно полюбив нас. Див. «Ось це хороше запитання», с. 581–582, де наведено іншу, але доповнювальну відповідь.

Питання: У Мт 6:1–4 сказано, що ми не маємо давати милостиню перед людьми, то чому ж християни звітують про благодійність для цілей оподаткування, і чому деякі мають будівлі чи інші пам’ятники, названі на їхню честь?

Відповідь: «Перед людьми» (у множині) означає перед громадськістю, тому декларування благодійності для цілей оподаткування є прийнятним. Однак якщо хтось пожертвує гроші для того, щоб будівлю чи пам’ятник звели на його ім’я, то він отримує свою нагороду вже на землі. Але якщо хтось зводить пам’ятник на ім’я іншої особи, а перша особа або не знає про це, або не робила нічого, щоб заохотити зведення пам’ятника на своє ім’я, то цей вірш до неї не застосовується.

Питання: У Мт 6:5-6 сказано, що ми маємо молитися таємно, то чому ж багато християн прагнуть публічних молитов у школах?

Відповідь: Біблія наводить багато прикладів приватної та особистої молитви. Однак вона також наводить приклади групових молитов, таких як у книзі Йошуа 7:6-9. Може відбуватися спільна молитва, під час якої говорить лише одна людина, як, наприклад, у 1 Царів 8:22-53. У цих прикладах публічної молитви всі беруть участь у молитві, незалежно від того, чи говорять вони, чи ні.

У Діяннях 16:25-26 Павло та Сила молилися разом і співали в місці, де їх могли бачити інші. Однак, перебуваючи у в’язниці, вони не мали вибору щодо місця перебування.

Християни могли бачити одне одного, молячись спільно, як описано в Діяннях 2:42; 12:12; 13:3; 14:23; 20:36, тож це цілком прийнятно.

Що ми не вважаємо схваленим, так це публічну молитву для показу або публічну молитву там, де частина натовпу не брала в ній участі, можливо, тому що вони не вірять у Бога.

Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1224, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи засуджує Ісус у Мт 6:5-7 усі публічні молитви?

Відповідь: Ні, цей уривок цього не говорить. Натомість Він засуджує молитви, які є лише для показухи. Насправді, Ісус молився публічно в Євангелії від Івана 11:41-42.

У Старому Завіті Соломон молився дуже публічно (1 Царів 8:22). Ісус не проти публічних молитов, а проти «показових» молитов, тобто молитов, які робляться для того, щоб їх бачили люди. Див. «Коли критики запитують», с. 333–334, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи слід нам повторювати молитви, як зазначено в Мт 6:7?

Відповідь: Повторювати молитви можна, якщо вони мають для вас значення під час молитви. Якщо ви молитеся без переконання, то не варто взагалі молитися. У молитві або під час поклоніння повторення фрази є прийнятним, як це робилося в деяких Псалмах. Докладнішу інформацію див. у книзі «Ось це хороше запитання», с. 207–210, та у «Сучасному посібнику з вирішення біблійних труднощів», с. 411–412.

Питання: Чи означає Мт. 6:7–8, що нам не слід вдаватися до марних повторень, чи ми маємо молитися безперервно, як це робила вдова, про яку йдеться в Лк. 18:5, 7?

Відповідь: Постійна молитва не обов’язково означає, що ви мусите вдаватися до повторень. Ви можете говорити різні речі у своїх молитвах.

Ісус не казав, що повторення є неправильним, лише якщо це марне або беззмістовне повторення. Деяке повторення є прийнятним, якщо воно має сенс. Як приклад, див. Псалом 118:1-4. Отже, якщо під час богослужіння щотижня використовуються одні й ті самі елементи, це є прийнятним, доки вони мають сенс. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 236–237, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, з огляду на Мт 6:7–8, багато християн, особливо ті, хто належить до більш літургійних традицій (католики, єпископали, англікани, лютерани тощо), щонеділі повторюють багато однакових слів?

Відповідь: Повторювати одне й те саме кілька разів — це нормально, якщо це щоразу має для них значення. Ісус тут не критикував саме повторення, а марне (беззмістовне) повторення. У деяких псалмах, наприклад у Псалмі 136, використовується повторення. Ісус застерігав нас, що повторення може бути беззмістовним, але це не означає, що будь-яке повторення є беззмістовним.

Молитви «Радуйся, Маріє» не є добрими молитвами, оскільки вони звернені до Марії, а не до Ісуса. Але навіть якби ми мали аналогічні «молитви Радуйся, Ісусе», це теж не було б добрим « », і це передбачало б, що ми отримуємо благословення на основі частоти повторення завчених фраз.

Див. Ульріх Луц, «Матвія 1–7: Коментар», с. 366, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи часто євреї називали Бога «нашим Отцем» у Мт 6:9 та Як 3:9?

Відповідь: Це, безперечно, було звичним. У відомому єврейському творі під назвою «Вісімнадцять благословень», остаточно сформованому близько 110 року н. е., міститься 44 коротких молитви до Бога, кожна з яких починається словами «Отче наш, Цар наш». Див. «Грецький Новий Завіт коментатора», т. 4, с. 453, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що Ісус навчав у «Молитві Господній» (Мт 6:9–13 та Лк 11:1–4)?

Відповідь: Ось дуже короткий виклад.

«Отче наш»: ми молимося до Бога-Отця. Ісус є Богом (Євреїв 1:8-9), тому молитви до Ісуса також є прийнятними, як це робив Степан у Діях 7:59.

Хто на небі: Хоча Бог є всюди одночасно, ніколи не забувайте, що Бог є трансцендентним. Його престол віддалений від нас далі, ніж зірки.

Нехай святиться ім’я Твоє: не думайте, що Бог — це просто приятель чи «друг». Пам’ятайте, хто такий Бог.

Нехай прийде Царство Твоє: Цей вид молитви сьогодні часто ігнорують. Окрім хвали/поклоніння, сповіді, подяки та благань за себе та інших, існує також молитва про те, щоб Боже Царство прийшло якнайшвидше. 1 Солунян 4:18 — це лише один із віршів, який показує, що ми маємо прагнути Його Царства. До віршів, які вказують на те, що ми маємо пильнувати й чекати на Його Царство, належать 1 Солунян 4:18, 2 Петра 3:13 та 1 Петра 4:7.

Цей вислів не вказує на байдуже ставлення. Навпаки, ним ми висловлюємо палке бажання побачити, як Боже Царство прийде незабаром.

Нехай буде воля Твоя: Ми маємо молитися про волю Божу, а не лише про задоволення наших егоїстичних бажань (Якова 4:3). Коли ми прагнемо найкращого для Божого Царства, хто, на вашу думку, найкраще може це визначити: ми чи Бог?

На землі, як і на небі: Нам не треба молитися, щоб Божа воля виконувалася на небі, де немає спокус, але нам потрібно молитися, щоб бажана воля Всемогутнього Бога виконувалася на землі. Небо є для нас мірилом того, наскільки сильно ми прагнемо, щоб Божа воля виконувалася.

Дай нам сьогодні: Ми маємо молитися про те, щоб отримати те, що нам потрібно, а не лише те, чого ми прагнемо. Хоча безбожні багатії можуть отримати фінансово все, що їм потрібно, і навіть більше, не молячись, ми маємо ігнорувати це й молитися до Бога про наші потреби. (Див. Приповісті 30:7-9.) Очевидно, не передбачено, щоб ми молилися про те, що нам потрібно на весь тиждень, лише одного дня, щоб потім протягом наступних шести днів взагалі не молитися.

Хліб наш насущний: Моліться щодня про наші потреби, а не про нашу жадібність. Не моліться лише один раз про всі потреби вашого життя, а моліться щодня. У цій молитві відсутнє прохання « » про наші бажання та егоїстичні прагнення, як показує Якова 4:3. Це молитва про те, що нам справді потрібно.

Прости нам гріхи наші: Нам потрібне прощення за слова, вчинки та бездіяльність зовні. Крім того, нам потрібне прощення за наші думки та очищення від гріховних бажань всередині. Дехто помилково стверджує, що нам не слід молитися про те, щоб Бог пробачив нас, оскільки ми вже стали християнами і вже отримали прощення. Ця молитва свідчить про протилежне. Якова 5:16 також вказує на те, що слід молитися за віруючого, щоб його гріхи були прощені (майбутній час). Прощення гріхів ґрунтується на смерті Христа на хресті, а не на будь-яких наших словах, але прощення має минулий, теперішній і майбутній аспекти, які всі ведуть до хреста. Згідно з «Новим міжнародним біблійним коментарем» (New International Bible Commentary), с. 1127, найкращим перекладом тут є «гріхи»; називати їх просто «провинами» не дуже точно.

Як ми прощаємо тим, хто грішить проти нас: Боже прощення для тих, хто кається і звертається до Нього, є повним. Саме таким має бути наше прощення іншим.

До речі, «Молитва Господня» також цитується в «Діатесароні» Татіана, розділ 9:32–41, с. 58, а також у ранньохристиянських писаннях: у праці Орігена «Про молитву», розд. 18.1, с. 65, та в «Дідахе», розд. 8, ANF, т. 7, с. 379. У «Дідахе» додається, що її слід молитися тричі на день.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer's Bible Commentary), с. 1224–1225, та Ульріха Луза «Матвія 1–7: Коментар» (Matthew 1–7: A Commentary), с. 369, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Мт 6:9–13 та Лк 11:2–4, ми повинні молитися?

Відповідь: Молитва — це не інформування всезнаючого Бога, не надання сили Всемогутньому і не зміна серця дуже люблячого Бога. Натомість це заповідь, привілей розмовляти з Богом і обіцянка, що Бог почує наші молитви. Молитва дивовижна тим, що Всевладний Бог не лише погодився, а й сам започаткував ідею, згідно з якою Він дозволяє нашим молитвам «мати силу» (Як. 5:16) у тому, що Бог змінює ситуацію.

Див. «Сучасний посібник з вирішення біблійних труднощів», с. 299–302, та «Повну книгу відповідей на біблійні питання», с. 160, для додаткових відповідей.

Питання: Чи можете ви пояснити, чому в Мт 6:10 та Лк 11:2 у перекладі КJV є два слова «in», а слова «heaven» і «earth» поміняні місцями, на відміну від «on» і «in» у грецькому тексті та інших перекладах?

Відповідь: У Матвія 6:10 у КJV написано: «Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя на землі, як на небі».

У Матвія 6:10 немає суттєвих варіантів у рукописах, і грецький текст є таким, як ви кажете. У Луки 11:2 є варіант у рукописі, але він теж не збігається з КJV.

У будь-якому разі, у грецькому тексті написано «на» небі та «на» землі. Так це подано в NKJV, NIV, «Буквальному перекладі Гріна» та практично в усіх інших перекладах, крім КJV. Я не знаю, чому в КJV обидва слова перекладено як «на», хоча можу припустити, що в ті часи «на землі» могло означати те саме, що й «на землі сьогодні». Я не знаю, чому ці слова були переставлено місцями; можливо, перекладачі KJV вважали, що в такому порядку вони звучатимуть краще, але в грецькому тексті для цього немає жодних підстав. Хоча в цьому випадку KJV є менш точним, ніж мала б бути, це не є справжньою помилкою, оскільки зміст у будь-якому разі залишається зрозумілим.

Я вважаю, що КJV — це хороший переклад, виконаний благочестивими людьми понад 400 років тому, але сьогодні ми маємо кращі переклади.

Питання: Чому в Мт 6:13 ми маємо молитися, щоб Бог не ввів нас у спокусу, якщо в Як 1:13 сказано, що Бог нікого не спокушає?

Відповідь: Сенс краще передається тим, як багато британців промовляють цю молитву: «врятуй нас у час нашої скрути». Бог не спокушає нас, але дозволяє нам зазнавати спокус, як це сталося з Ісусом, і як Павло був спокушений до відчаю у 2-му Посланні до Коринтян 1. Бог випробовує нас, але не дозволяє нам зазнавати спокус понад те, що ми можемо витримати (1 Коринтян 10:13а). Коли ми піддаємося спокусі й нам здається, що ми вже майже не можемо цього витримати, ми можемо молитися до Бога, і Він знайде для нас вихід або спосіб нас зміцнити. Додаткову відповідь див. у книзі «Коли критики запитують», с. 334.

Питання: У Мт 6:14–15 мається на увазі, що ми маємо прощати провини інших чи всі їхні гріхи?

Відповідь: «Провини» тут означають гріхи, тож різниці немає.

Питання: Чи повинні християни постити, як сказано в Мт 6:16–18?

Відповідь: Так, піст — це спосіб для віруючих виразити силу своїх почуттів до Бога.

Ми повинні постити для поклоніння (Дії 13:2-3); щоб молитися про допомогу (Ісая 58:3-9; Дії 14:23; Псалом 35:13; Неємія 1:4; Естер 4:3, 16; 1 Царів 21:27; Ездра 8:23), а також заради особистого та спільного покаяння (Неємія 9:1; Даниїл 9:3; Йоіл 1:14; 2:12–15; Йона 3:5).

Ми не повинні постити заради традиції (Захарія 7:5) чи для показухи (Матвія 6:16-18).

Дотримуватися дієти для схуднення — це нормально, але це не є постом, оскільки основна мета інша. Надмірне споживання їжі, що чергується з постом, не є особливо здоровим чи біблійним.

Див. «Ось це хороше запитання», с. 229–230; «Новий словник християнської етики та пасторської теології», с. 377–378; та «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 463–464 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Мт 6:19–21, християни мають гроші та інші скарби на землі?

Відповідь: Пожертвування Богу не є добровільним для віруючих (Малахія 3:10–12). Ми повинні жертвувати на справу Господню (2 Коринтян 8:1–8; 9:6–11; Приповісті 3:9, 10; 11:24; 1 Коринтян 16:2; Тит 2:13). Для нас важливо допомагати бідним та заохочувати інших допомагати ближнім (Приповісті 11:24-25; 14:21; 24:11-12; 28:22; 29:7; 31:9,20; 2 Коринтян 9:6-7).

У Біблії є чимало віршів, які закликають нас допомагати бідним та іншим людям: Приповісті 11:24–25; 14:21; 19:9–10, 17; 21:13; 22:9; 24:11–12; 29:7; 31:9, 20; Псалом 41:1; Ісая 58:7-8,10; Єремія 5:28; 22:16; Матвія 6:2-4; 19:21; Галатів 2:10; Ефесян 4:28; 1 Тимофія 6:18-19; Якова 1:27; Повторення Закону 15:11; Псалом 68:5; Йов 29:12-13; 1 Івана 3:17-19; Дії 4:32-35

Однак слід також усвідомлювати, що багатство може бути благословенням від Бога, згідно з Приповістями 28:20. Для християн доречно робити наступне.

а) Мати особисте майно (2 Тимофія 4:13).

б) Ми маємо забезпечувати свою сім’ю (1 Тимофія 5:4, 8; Приповісті 31:13–15; Марка 7:10–13; ~Луки 15:18–30).

в) Забезпечувати наших служителів (1 Коринтян 9:4-12; 1 Тимофія 5:18; Галатів 6:6)

г) Забезпечувати себе (Тит 3:14).

e) Сплачувати податки (Матвія 22:17; Римлян 13:7).

f) Робити запаси на майбутнє (Приповісті 6:6-8; 10:5; 31:16; Лука 15:18-30; Тит 3:14).

g) Залишати спадщину своїм дітям (Приповісті 13:22; 17:2; 19:14; Псалом 17:14).

h) Ми повинні дбати про своє майно (що іноді вимагає додаткових коштів) (Приповісті 12:10, 11, 27). Ми повинні знати стан свого майна, бо через недбалість його можна втратити (Приповісті 27:23-24).

Проте не слід робити щось через жадібність чи страх. Якщо ви настільки застраховані, що можете забезпечити свою сім’ю краще після смерті, ніж за життя, ваші пріоритети переплутані. Дивіться коментар до Приповістей 3:9, щоб ознайомитися з більш докладним обговоренням правильних і неправильних ставлень до грошей та їхнього використання.

Питання: Чи може Мт 6:22 стосуватися якогось духовного «третього ока», як стверджують деякі прихильники руху «Нью-Ейдж»?

Відповідь: Жоден ранньохристиянин, як і жоден сучасний християнин, ніколи не тлумачив цей уривок таким чином. Якби це справді було малося на увазі, як стверджують деякі, то Бог не зміг би донести Своє послання так, щоб його міг зрозуміти будь-який християнин. Тлумачачи уривок, ми не маємо запитувати: «Чи можу я надати йому такого-то значення?», а радше: «Що Бог мав на меті донести до нас?». Багато людей роблять перше, оскільки існують гріхи розуму, так само як і гріхи волі та серця. Додаткову відповідь див. у книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 101.

Питання: Що Матвій говорить про Бога та гроші в Мт 6:24?

Відповідь: Тут йдеться про господарів. Бог як господар вимагає від нас повного служіння та послуху. Гонитва за грошима також вимагає повного служіння їм.

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 178–179, «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1128, та «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 33, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як ви гадаєте, чому в Мт 6:25–26 Бог каже нам не турбуватися про своє життя?

Відповідь: Ці вірші не кажуть нам ніколи не думати про своє життя чи не планувати його, а не турбуватися про нього. Птахи насправді дуже важко працюють: будують гнізда, піклуються про своїх пташенят тощо, але вони не турбуються про це.

Питання: У Мт 6:26, оскільки те, що Бог піклується про птахів, є прикладом Божої турботи, чого ми можемо очікувати від Бога як допомоги?

Відповідь: Цей вірш означає не «ніколи не думати про», а скоріше «не турбуватися про». Бог підтримує птахів у повітрі, коли вони активно беруть участь у пошуку їжі. Ось п’ять пунктів, які слід врахувати у відповіді.

1. Нічого не відбувається, крім того, що дозволяє Бог (Йов 1:12; 2:6).

2. У нас будуть труднощі (2 Тимофія 3:12; Якова 1:2; Івана 16:33 і далі), але Бог зміцнить нас і втішить у наших труднощах (2 Коринтян 1:4-5).

3. Бог не допускає, щоб віруючі зазнавали спокуси, більшої, ніж вони можуть витримати (1 Коринтян 10:13).

4. Деякі віруючі зазнають переслідувань, а деякі навіть загинуть (1 Петра 1:6).

5. Дорога в очах Господа смерть Його святих (Псалом 116:15). Навіть якщо ми помремо несправедливою й болісною смертю, Бог все одно піклуватиметься про нас на Небі, а наші теперішні страждання — ніщо порівняно з небесними радощами (див. 1 Коринтян 2:9)

Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 179; «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 876; та «Біблійний коментар віруючого», с. 1226–1227 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що Ісус має на увазі в Мт 6:33?

Відповідь: Ісус не каже, що вони не прагнули й інших благ. Але Ісус закликає насамперед шукати Царства Божого. Як зазначено в «Біблійному коментарі Тоні Еванса», с. 867, у бейсболі можна торкнутися другої, третьої бази та домашньої бази, не давши себе вибити, але якщо пропустити першу базу, це не має значення — ти виходиш з гри.

Питання: Чи вчить Мт 6:33, що ми повинні ставити нашу нібито внутрішню божественність на перше місце, як стверджують деякі прихильники руху «Нью-Ейдж»?

Відповідь: Ні, у нас немає внутрішньої божественності. Ми створені за образом Божим, і віруючі (як чоловіки, так і жінки) є синами Божими, але ми не маємо власної божественності. Цей вірш нічого не говорить про нашу божественність чи про будь-що інше, що належить нам. Натомість він вчить нас шукати Його Царство та Його праведність. Немає іншого Бога, крім Єдиного, як сказав би будь-який єврейський монотеїст, і Ісус був євреєм і підтверджував, що існує лише Один Істинний Бог, чиїм словам ми маємо підкорятися. Ми маємо підкорятися Писанню, а не перекручувати його, щоб підпорядкувати його нашим думкам. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 101–102, для більш розгорнутої відповіді.

Питання: Як у Мт 7:1–2, Лк 6:37, Ів 7:24 нам не слід судити інших, якщо в Ів 7:24, 1 Кор 5:12 та 1 Кор 6:2–5 нам наказано судити?

Відповідь: Біблія схвалює судження про вчинки, але не винесення вироку людям. У 1 Кор. 6:5 для позначення «судити» вжито інше грецьке слово — diakrinai — ніж у інших уривках. Воно стосується християнського арбітра, який виносить рішення у цивільній справі між християнами.

Грецьке слово, яке вживається в інших уривках, — «krinete» — має широкий спектр значень. У Матвія 7:1-2 та Луки 6:37 сказано, що ми не маємо судити інших (тут не йдеться про те, щоб не судити речі чи вчинки). Іншими словами, ми не маємо оцінювати цінність інших людей, судити, наскільки вони є добрими християнами або наскільки вони є грішниками. Нехай це робить Бог; нам не потрібно судити. Але хоча ми повинні витягнути колоду з власного ока, перш ніж намагатися витягнути соломинку з ока брата, ми все одно повинні намагатися витягнути соломинку з ока брата. Тут є два аспекти. Перший — це лицемірство, коли ти більше турбуєшся про соломинку в оці свого брата, ніж про колоду у власному. Другий — це те, що ти не можеш достатньо добре розгледіти соломинку, щоб витягнути її, якщо у твоєму оці є колода. Хоча Ісус використовував гіперболу, у реальному житті все одно дивно, як люди можуть бачити ваду в когось іншого, але при цьому бути абсолютно сліпими до тієї самої вади в собі.

У Івана 7:24 також вживається слово «krinete»: «Не судіть за зовнішнім виглядом, а судіть справедливо» (BSB).

Невідповідально говорити іншим, що Матвія 7:1 вчить відмовлятися від будь-якого судження, тим самим ігноруючи решту розділу 7 Євангелія від Матвія. Ми маємо розпізнавати псів і свиней (Матвія 7:6) і бути перевіряльниками плодів, як зазначено в Матвія 7:16-20.

Щодо вбивств інших людей, Голокосту, людей, які вступають у статеві стосунки з тваринами та дітьми тощо, дехто може сказати, що ми не повинні нав’язувати мораль або, по суті, не судити про те, що є правильним, а що — неправильним. Це не те, чого вчить Біблія.

Див. «Ось це хороше запитання», с. 163–164, «Today’s Handbook for Solving Bible Difficulties», с. 369–371, «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 33, « », «New International Bible Commentary», с. 1129, «Believer’s Bible Commentary», с. 1227–1228, «Evangelical Commentary on the Bible», с. 730–731, та «New Geneva Study Bible», с. 1515, де наведено додаткові відповіді.

Питання: У Мт 7:1–5 сказано, що християни не повинні судити, чи все-таки ми повинні судити, як зазначено в 1 Кор 6:2–5?

Відповідь: Ми не повинні судити інших людей, зокрема їхню цінність, але маємо розрізняти добрі та погані вчинки, як вчить 1 Коринтян 6:2–5. Хоча деякі слова в грецькому тексті збігаються (від krino), контекст є іншим.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Мт 7:6, коли сказав, щоб не кидати перли перед свинями?

Відповідь: Не віддавайте те, що є цінним, тим, хто цього не цінує і може використати це проти вас, щоб нападати на вас. Ця ідея про те, щоб не кидати перли, лежить в основі Приповістей 9:7-9, де сказано, що ми не повинні намагатися виправити глузливого чи нечестивого. Ісус не творив багато чудес перед невіруючими людьми. Крім того, краще людині не знати шляху істини, ніж знати його і відвернутися від нього, як сказано у 2 Петра 2:20-22.

Давайте розглянемо широкий спектр можливих тлумачень, а потім звузимо його, щоб визначити найкращий варіант або варіанти бажаного значення.

Слово «кидати» може означати:

В1. «Не кидай» може означати «не примушуй».

C2. «Не набридай» — це може означати «не дошкуляй».

C3. Не докладайте жодних зусиль, щоб навчати.

C4. Будьте дуже обережні, щоб ніколи не розповідати.

Тут дієслово «кидати» вживається в активному значенні, тому Ісус не мав на увазі: «приховуйте свої перлини», «приховуйте, що ви християни», або «не залишайте перлин на землі». Отже, це не варіант C4.

«Перлини» можуть означати:

P1. Боже вчення

P2. Послання Євангелія

P3. Будь-що цінне, особливі привілеї або участь у священних справах. Таку точку зору висловлює книга «Важкі вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 370–371.

P4. Це також може означати, що коли церква зазнає переслідувань, не слід викривати інших християн, називаючи їхні імена будь-кому.

Ісус відкрито проповідував моральні настанови, тож, ймовірно, це не означає P1.

«Перед свинями» може означати:

S1. Тих, хто не цінує цих речей («Складні вислови Біблії», с. 370–371).

S2. Тих, хто не готовий навчатися («The NIV Study Bible»)

S3. Невіруючих, які не мають активного бажання вчитися.

S4. Невіруючі, які відмовляються вчитися

S5. Язичники (згідно зі скептичним «Посібником Азімова з Біблії», с. 833–835). Однак Матвій згадує неєвреїв, які вірили, тож це не стосується язичників загалом.

«Свині» було зневажливим терміном, тож дуже ймовірно, що серед тих, кого малося на увазі, є й ті, хто відмовляється вчитися.

Отже, найкращим варіантом може бути C1 + C2 + C3, а також P2 + P3 та S1 + S2 + S3 + S4.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 370–371, та «Ось це хороше запитання», с. 585–586, для додаткових відповідей.

Питання: Чому в Мт 7:7–11 люди не отримують усього, чого бажають?

Відповідь: Бог — це набагато більше, ніж просто космічний Дід Мороз. Люди не завжди отримують те, чого хочуть, принаймні з п’яти причин.

1. Люди не просять про це (Якова 4:2)

2. Треба молитися до Бога, а не до когось іншого. (~Второзаконня 5:6–7)

3. Треба молитися в дусі та в ім’я Ісуса (Кол. 3:17; Ів. 14:13–14; 15:16; 16:26).

4. Бог не чує нечестивих (Приповісті 15:29; 1 Петра 3:12; Ісая 1:15; Єремія 11:14; 14:12; Міхей 3:4).

5. Вони воюють проти Божого народу (Псалом 18:41; 1 Самуїл 22:16-17; 28:6).

Див. також відповідь на наступне запитання.

Питання: Оскільки в Мт 7:7-8 сказано, що хто просить — той отримує, а хто шукає — той знаходить, то чому в Ам 8:12 вони шукають слово Господнє, але не знаходять його?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Ісус сказав ці слова через століття після Амоса, і в часи Нового Завіту ситуація була іншою, ніж раніше. Крім того, безпосередньо перед приходом Ісуса був 400-річний період мовчання, коли не було дано жодного Писання. Нарешті, знання, яке дав нам Ісус, не було доступне навіть благочестивим людям, що жили до Нього. Але хоча ці три твердження є правдивими, вони не враховують вічну істину та застереження, які є головною думкою Амоса 8:12-14.

Відповідь: Існує два рівні відповіді.

Зокрема, Амос 8:12-14 стосувався тих (переважно самаритян) у землі [Ізраїлю], хто поклонявся як ідолам північного царства, так і Богу. Доки вони намагалися слідувати за обома, вони не могли знайти Боже слово.

Загалом, Амос 8:12-14 — це застереження для всіх людей. Матвія 7:7-8 не означає, що треба просити кого завгодно; це означає, що ви повинні просити Єдиного Істинного Бога. Якщо ви хочете поєднати Божу істину з неправдою ідолів та інших релігій, вас чекає голод істини, а не її сповнення. Ви повинні шукати Бога всім своїм серцем, а не так, щоб частина вашого серця шукала Бога, а частина — ідолів.

Питання: Чому, згідно з Мт 7:7-11, християни не завжди отримують те, про що моляться до Бога в ім’я Ісуса?

Відповідь: Бог відповідає на деякі молитви «так», на деякі — «ні», а на деякі — «зачекай». Коли відповіді немає або вона не така, як ми хочемо, варто задуматися, чому. Ми не можемо знати кожного конкретного випадку, але загалом існує щонайменше 21 причина, пов’язана з нами, обставинами та Богом.

Ми:

1. Молимося не тому Богу, а ідолу. 1 Царів 18:26-29

2. Прохання не повинні стосуватися задоволення наших пристрастей. Якова 4:3

3. Прохання мають стосуватися добрих речей. Матвія 7:11

4. Це не Божа воля. Марка 14:36

5. Нам треба чекати. Даниїл 10:12-14

6. Наші молитви — це лише марне повторення. Матвія 6:7

7. Проте ми маємо [з сенсом] наполягати. Лука 11:5-10, 18:1-7

8. Ми плекаємо гріх у своїх серцях (Псалми 66:18-19), не звертаємо уваги на бідних (Приповісті 21:13) або є нечестивими (Приповісті 15:29, Ісая 59:1-3). Бог не чує нас, коли ми вирішуємо не чути Бога (Захарія 7:11-14 та натяк у Приповістях 28:9).

9. Нам потрібна самоконтроль. 1 Петра 4:7

10. Ми згрішили, наприклад, розлучившись. Малахія 2:13-14

11. Ми ігноруємо Бога та Його закон. Захарія 7:13; Приповісті 28:9

12. Ми ігноруємо крик бідних. Приповісті 21:13

13. Ми не дбаємо про своїх дружин. 1 Петра 3:7

14. Бог не почує їх, якщо вони й досі поклоняються ідолам. Єзекіїль 8:8-18

15. Їхні руки заплямовані кров’ю. Ісая 1:15

16. Бог знає, які випробування є найкращими. 2 Коринтян 12:7-9

17. Бог виховує нас. 2 Самуїла 12:16-18; 22-24

Обставини:

1. У свій час Бог, можливо, вислухає молитву, але зараз ще не настав відповідний час. Авакум 2:3

2. Можливо, нам потрібно якось змінитися, або змінитися має хтось інший. 1 Самуїла 1:10-12; Вихід 2:23-24

Бог:

1. Можливо, Бог відповідає на нашу молитву «ні»

2. Можливо, Бог дозволяє нам пройти випробування.

Іноді, як показують книга Йова та Даниїла 10:2-3, 12-14, ми абсолютно не маємо уявлення про все, що відбувається за лаштунками. Але ми знаємо, що наша терпеливість і наполегливість прославляють Бога.

Питання: Які приклади «золотого правила» наводяться в Мт 7:12а?

Відповідь: Зверніть увагу, що тут не йдеться про «братів», тобто одновірців, а про ближніх — як віруючих, так і невіруючих. У бізнесі ставитеся до постачальників, клієнтів, колег, керівників та підлеглих так, як би ви хотіли й очікували, щоб ставилися до вас, якби ситуація була зворотньою. Щодо конкурентів: ви можете бути жорстким суперником, але при цьому залишатися чесним і благородним. Коли ситуація, продаж або угода завершуються, чи зможете ви спокійно сказати іншій стороні, що ви християнин, чи вам буде ніяково й соромно зізнатися в цьому?

Золоте правило було сформульовано в негативній формі ще за сто років до цього Хілелем, Філоном Олександрійським, у книзі Товіта 4:15 та Конфуцієм (Легг, «Китайські класики», т. 1, с. 191 і далі).

Див. «Новий міжнародний біблійний коментар», с. 1129; «Біблійний коментар віруючого», с. 1229; «Євангельський коментар до Біблії», с. 731; та «Грецький Новий Завіт коментатора», т. 1, с. 131–132 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, на вашу думку, у Мт 7:13–14 ворота, що ведуть до погибелі, є широкими, а ті, що ведуть до вічного життя, — вузькими?

Відповідь: Ці дві брами ведуть до різних місць призначення. Сатана веде світ одним шляхом, який, зрештою, є егоїстичним і руйнівним. Але у Бога є інший шлях, і нам потрібно вибрати: йти за натовпом чи слідувати за Богом.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Завіт», с. 34; «Коментар до Біблії для віруючих», с. 1229; та Ульріх Луц, «Матвія 1–7: Коментар», с. 435 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи вказує Мт 7:20, як визначити, яка релігійна група є істинною релігією?

Відповідь: І так, і ні. У кожній релігії є люди, які заявляють, що належать до цієї релігії, але не дотримуються її вчень. Є багато «культурних» християн, «культурних» мусульман, «культурних» індуїстів тощо. Цей уривок звернений до окремих осіб, особливо до лжевчителів. Отже, цей вірш стосується засновників секти чи релігії. Див. книгу «Коли запитують сектанти», с. 103, щоб ознайомитися з іншою відповіддю.

Питання: Як у Мт 7:21–23 деякі люди можуть вважати себе спасенними, а все ж потрапити до пекла?

В: Існує важливе поняття, яке називається «фальшиве навернення». Люди можуть обманювати не тільки інших, а й самих себе. Ніщо тут не вказує на те, що вони дотримувалися єретичних вчень. Але якщо плоди їхньої віри та життя не відповідають тому, чого вчить Новий Заповіт, то їм слід перевірити власну віру, як радить Павло у 2-му Посланні до Коринтян 13:5. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 878; «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1129; «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1229–1230; «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 34; та Ульріх Луц, «Матвія 1–7: Коментар» (Matthew 1–7: A Commentary), с. 442 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як слова з Матвія 7:24–29 стосуються нашого життя?

Відповідь: Тоні Еванс наводить приклад про тріщину у своїй стіні, яку він багато разів лагодив, але вона завжди з’являлася знову. Проблема була не в стіні; ні, вона була набагато серйознішою. Проблема була у фундаменті. Якщо у нашому житті, у духовному плані, є тріщина, яка постійно з’являється знову, можливо, не слід розглядати саму тріщину як першопричину. Першопричиною може бути щось не так із фундаментом. Технічно ця притча не стосується двох фундаментів; скоріше, вона стосується того, де слід будувати свій фундамент. Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 878; «Біблійний коментар віруючого», с. 1230; «Грецький Новий Завіт коментатора», с. 135–136; та «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт», с. 34, 36 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи показує Мт 7:24–29, що лише ті, хто визнає свою нібито «внутрішню божественність», можуть витримати життєві бурі, як стверджують Спенглер та деякі інші прихильники «Нової ери»?

Відповідь: Ні, див. відповідь щодо Матвія 6:33. У цьому уривку немає жодної згадки про нашу божественність; прихильники «Нової ери» самі вкладають це в текст. Натомість питання полягає в тому, чи наше життя (наш дім) збудоване на Божому фундаменті чи на піску. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 103, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 8:2 прокажений сформулював своє запитання саме так?

Відповідь: Прокажений не мав сумнівів щодо здатності Ісуса очистити його. Прокажений не був упевнений у бажанні Ісуса очистити його.

Проказа також є гарною метафорою гріха. Вона виглядає огидно, поширюється по тілу людини, є заразною для інших і була невиліковною з людської точки зору.

Див. «Біблійний коментар віруючого», с. 1231, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Мт 8:4, прокажений мав принести жертву як свідчення перед священиками?

Відповідь: Це мало слугувати свідченням, щоб показати священикам, що він був чудесним чином очищений, а також було б свідченням для священиків того, що Ісус і досі дотримувався Закону. Ймовірно, дуже мало прокажених зверталися до священика з проханням про огляд, оскільки вони вже були зцілені. Якщо священик був пильним, він міг би з’ясувати, хто був цим цілителем; однак немає згадки про те, що священик далі розслідував цю справу. Можливо, саме це було причиною, чому Ісус «випробував священика», доручивши йому першим оглянути чоловіка.

Ще однією причиною було те, що Ісус прагнув не лише фізичного зцілення цього чоловіка, а й його відновлення в суспільстві. Якби священик почув з чуток, що цей чоловік став «чистим», незважаючи на те, що не звернувся до нього, як того вимагав Закон Мойсея, то, з злості, священик міг би відмовитися оголосити його чистим.

Пізніше, згідно з Діями 15:5, деякі з фарисеїв стали християнами. Незважаючи на всі свої численні вади, багато фарисеїв все ж мали чесноти: вони серйозно ставилися до Божого слова і вірили в те, що Бог говорив про воскресіння та життя після смерті.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1231; «Грецький Новий Завіт для тлумачів» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 138; та «Коментар до Біблійних знань: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 36–37 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 8:5–13 сотник прийшов до Ісуса особисто чи послав інших, як сказано в Лк 7:1–10?

Відповідь: Є два можливі варіанти відповіді.

1) Сотник послав інших наперед, а потім прийшов сам.

2) Коли сотник «прийшов», це не обов’язково означає, що він прийшов особисто. Наприклад, коли в Ів. 19:1 сказано, що Пілат бив Ісуса батогом, це не означає, що Пілат робив це власноруч.

Див. «Складні місця Біблії та уявні суперечності», с. 174–175, та «Коли критики запитують», с. 334, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 8:10 та Лк 7:9 Ісус дивувався сотнику?

Відповідь: Ісус дивувався з того порівняння, яке Він побачив. Сотник не був євреєм і не виховувався в дусі Закону все своє життя, проте мав більше віри, ніж багато євреїв. Сотник вважав, що Ісус може розпоряджатися хворобами так само, як він розпоряджався своїми воїнами. Віра не залежить лише від вашого оточення та виховання. Сотник, можливо, сказав, що він не гідний цього, або через єврейські звичаї, або, що більш імовірно, тому що він усвідомлював силу та владу Ісуса. Сотник, можливо, знав про попереднє зцілення, описане в Ів. 4:46-54, і це дало йому надію та мужність звернутися до Ісуса.

Див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 731–732; «Грецький Новий Завіт для тлумачів», т. 1, с. 139; «Новий міжнародний коментар до Біблії», с. 1130; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 878–879 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи йдеться в Мт 8:12 про тимчасове покарання чи про вічне покарання?

Відповідь: Сам вірш цього не вказує. Однак «плач і скрегіт зубів» в інших місцях стосується не лише мук, а й честі, привілеїв та радості, які назавжди втрачені, тож, найімовірніше, це стосується вічного покарання.

Питання: У Мт 8:12; 22:13; 25:30 пекло — це місце темряви чи місце вогню, як у Об’явл. 20:14; Мк 9:48?

В: І те, і інше. Спочатку коротка відповідь, потім — докладніша.

Коротка відповідь: Цей вогонь — не просто земний вогонь, і Бог може створити цей вогонь так, як Він забажає. Бог описує нам те, чого ми ніколи не бачили на землі, і хоча ми не знаємо, наскільки земний вогонь схожий або відрізняється від пекельного вогню, він достатньо схожий, щоб Бог міг використовувати це як описову метафору.

Довга відповідь: З наукової точки зору вогонь є яскравим, оскільки випромінює світлові фотони у видимому спектрі (від червоного до фіолетового). Він здається гарячим, оскільки випромінює на нас світлові фотони й в інших частинах спектра, головним чином інфрачервоне випромінювання від вогню, тоді як сонячне світло, проходячи крізь атмосферу, містить більше ультрафіолетових променів. Як би ви описали щось, що випромінює переважно рентгенівські або гамма-промені? Це могло б спалити щось набагато швидше, але для неозброєного ока воно виглядало б темним. Якщо відкинути фотони, то нейтронна зірка випромінювала б більшу частину своєї енергії у вигляді нейтронів, які випускає атомна бомба, але вона була б темною, якби фотонів було мало. Наразі ми не знаємо, чи пекло гаряче через фотони, нейтрони чи щось зовсім інше, але ці земні спостереження просто показують, що існує багато можливостей того, якими можуть бути темрява та вогонь пекла.

Інші відповіді див. у книзі «Коли запитують члени сект» (с. 104–105) та «Коли запитують критики» (с. 335).

Питання: Яке значення має вислів Ісуса в Мт 8:13?

Відповідь: Не зафіксовано, щоб Ісус говорив це комусь іншому. Сотник мав таку велику віру, що Ісус мав лише сказати це, і його слуга зцілився б.

Питання: Чи доводить те, що Петро був одружений (Мт 8:14 та 1 Кор 9:5), хибність католицької практики, згідно з якою священики не можуть одружуватися?

Відповідь: Як протестант, я вважаю, що цей конкретний уривок ані не підтверджує, ані не спростовує цього твердження. Петро був одружений ще до того, як став учнем. Так само у ХХ столітті були одружені священики Єпископальної церкви, які навернулися до католицизму, і Католицька Церква дозволила їм залишатися одруженими католицькими священиками та продовжувати своє подружнє життя, як і раніше.

Питання: Що цікавого у зціленні від лихоманки, про яке йдеться в Мт 8:15?

Відповідь: Зазвичай, коли людина одужує від лихоманки, вона відчуває слабкість і потребує часу на відновлення. Хвороба на лихоманку була досить поширеною через малярію. Тещі Петра не знадобилося жодного часу на відновлення, перш ніж вона почала обслуговувати їх.

Див. «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 37; «Believer’s Bible Commentary», с. 1232; «The Expositor’s Bible Commentary», т. 8, с. 204; « Expositor’s Greek Testament», т. 1, с. 140–141; та «New International Bible Commentary», с. 1158–1159 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 8:17 чи Іс 53:4 стосується страждань за нас чи нашого зцілення?

Відповідь: Ісаї 53:4 може стосуватися обох.

Месія зазнає страждань: як показує Ісаї 53:5, цей уривок стосується Месії (Страждаючого Слуги), який страждає заради нас. Так само в Ісаї 53:6 сказано, що Господь поклав на Страждаючого Слугу наші гріхи.

Божий народ буде зцілений. Ісая 53:5, а також 53:4 показують, що благом від Месії стане наше зцілення. Ніщо в Ісаї 53 не вказує на те, що це лише духовне зцілення чи лише фізичне зцілення. Безумовно, Бог використовував приклади фізичного зцілення, щоб вказати на щось більше за них самі — на більшу важливість духовного зцілення, яке стало можливим завдяки хресту.

Більш детальне обговорення див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 204–206.

Питання: Чи міг Ісус у Матвія 8:20 та в інших місцях мати на увазі когось іншого, крім Себе, коли говорив: «Син Людський»?

Відповідь: Ні, Марка 14:41б показує, що Ісус мав на увазі Себе. У Гефсиманському саду, безпосередньо перед Своїм арештом, Ісус у Марка 14:41б каже: «Ви ще спите й відпочиваєте? Досить! Настала година. Ось, Син Людський видається в руки грішників. Встаньте, ходімо. Дивіться, наближається Той, хто Мене зраджує!» (BSB). Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 209–213, де міститься детальне обговорення терміна «Син Людський».

Питання: Чому в Мт 8:20 та в інших місцях Ісус часто називає Себе Сином Людським?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1) Ісус вважав цей термін дуже значущим. Ісус вживав цей вираз 32 рази в Євангелії від Матвія, 14 разів у Марка, 26 разів у Луки та 12 разів у Івана.

2) Хоча титул «Син Божий» використовується для підкреслення божественності Ісуса, «Син Людський» також підкреслює Його повну людськість. Але так само, як «Син Людський» вказує на повну людськість Ісуса, «Син Божий» підкреслює Його повну божественність.

3) У книзі Даниїла 7:13–14 пророчо говориться про Сина Людського. Ймовірно, Ісус хотів, щоб вони повернулися й прочитали цей уривок. Там сказано: «У моєму нічному видінні я продовжував дивитися й побачив Особу, подібну до Сина Людського, що йшла з небесними хмарами. Він наблизився до Стародавнього Днів і був приведений до Його присутності. І Йому було дано владу, славу та царство, щоб Йому служили люди з усіх народів і мов. Його влада — це вічна влада, яка не минуть, а Його царство — те, що ніколи не буде знищене» (BSB)

Більш розгорнуті відповіді див. у «Енциклопедії біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 322–324, «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 335–336, «Коли запитують сектанти» (When Cultists Ask), с. 105–106, та «Новому міжнародному коментарі до Біблії» (New International Commentary on the Bible), с. 1130–1131.

Питання: Чому в Мт 8:21–22 Ісус сказав тому чоловікові, щоб мертві ховали своїх мертвих?

Відповідь: Ісус мав на увазі, що навколо було чимало духовно мертвих людей, які могли поховати померлих, і що не слід прив’язуватися до речей, які не мають вічного значення. Проблема полягала в проханні того чоловіка: «Господи, спочатку дозволь мені…».

Ніщо не вказує на те, що батько цього чоловіка вже помер. Можливо, чоловік мав на увазі: «Зачекай, доки помре мій літній батько, а може, доки він отримає спадщину, і тоді я піду за Тобою». Отже, чоловік хотів піти за Ісусом, але хотів зробити це у свій час. Ісус відмовив йому. На противагу цьому, коли Матвія, автора Євангелія, запросили піти за Ісусом, він негайно залишив усе й пішов за Ним (Матвія 9:9).

Див. «Енциклопедію біблійних труднощів» (Encyclopedia of Bible Difficulties), с. 324; «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 336; «Біблійний коментар віруючого» (the Believer’s Bible Commentary), с. 1232–1333; «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 38; «Новий міжнародний коментар до Біблії» (the New International Commentary on the Bible), с. 1130; та «Біблійний коментар Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 879, де наведено більш розгорнуті відповіді.

Питання: Як Ісус міг спати під час такої великої бурі (Мт 8:24–25)?

Відповідь: Грецьке слово «сейсмос» (seismos) може означати землетрус, але в цьому контексті воно вказує на бурхливе «хвилювання» моря. Ісус переміг людські недуги, і Він також не боявся стихій. Є дві можливості.

Природна: Ісус втомився після проповіді й спав дуже міцно. У ті часи не було мікрофонів чи звукових систем, тож оратор мусив говорити дуже голосно. Пам’ятайте також, що Ісус не мав жодного занепокоєння щодо того, чи дістанеться Він на інший берег. Якщо Ісус зазвичай міг спати в маленькому човні, то Він просто спав і тоді, коли хвилі були вищими, а вітер сильнішим.

Надприродна: Якщо буря була настільки сильною, що ніхто не міг спати під час неї, то, можливо, Отець дав Ісусу зануритися в дуже глибокий сон, щоб випробувати віру учнів у те, що Бог захистить Ісуса.

Див. «Євангельський біблійний коментар», с. 732, та «Грецький Новий Завіт Експозитора», т. 1, с. 143, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що з уривка Мт 8:24-27 ми можемо застосувати у своєму житті?

В: У кожного трапляються бурі, а деякі з них настільки сильні, що можуть затопити наш човен. Однак погляд Ісуса на бурю та наш погляд на неї можуть кардинально відрізнятися. Учні були рибалками, і вони знали, що рибалки можуть загинути під час таких бур. Як зазначає Метью Генрі, Ісус не дорікав їм за те, що вони розбудили Його, щоб попросити про допомогу, а скоріше за їхні страхи та брак віри. Учні не усвідомлювали, що їм не слід боятися, ніби їхній човен потоне, коли в ньому перебуває Ісус. Учні мали віру, але не таку, на яку можна було покластися. Буря була справді лютою, але потрібно було просто попросити Ісуса втихомирити її. У нашому житті можуть траплятися бурі, які не лише здаються лютими, а й справді є такими. Нам потрібно просити Ісуса втихомирити цю бурю.

Ісус виголосив тут два докори: один — вітру та хвилям, а другий — учням за їхню малу віру. Складається враження, ніби вони не до кінця усвідомлювали або насправді не пам’ятали, хто саме перебував у човні разом з ними. Можливо, нам слід покаятися, коли ми забуваємо, хто перебуває разом з нами у човні нашого життя. Одне з позитивних моментів випробувань у нашому житті полягає в тому, що вони дають нам можливість заново краще зрозуміти, ким є Ісус.

Нарешті, коли вітер вщух, вода ще деякий час залишалася дуже неспокійною. Але учні були вражені, бо в Матвія 8:26 сказано, що затихли не лише вітер, а й хвилі. Човен не був би в безпеці, доки не затихли б хвилі, тож Бог заспокоїв і хвилі.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 38–39; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 215; «Біблійний коментар віруючого», с. 1233; та «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 880 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 8:28, чи було в країні Гергесенів двоє людей, одержимих демонами, чи лише один, як зазначено в Мк 5:1–4; Лк 8:26–33?

Відповідь: Хоча, можливо, це були дві різні події, більш імовірно, що це була одна й та сама подія, а в Євангелії від Матвія трапилася помилка переписувача. Папій, учень апостола Івана, писав, що Матвій спочатку написав своє Євангеліє на івриті/арамейській мові. У книзі «Коли критики запитують» (с. 337) додається: «якщо було двоє чоловіків, то обидва описи є правильними, бо існує дуже фундаментальний математичний закон… — де є двоє, там завжди є один. Винятків немає!» У нас виникла б проблема, якби Марко та Лука сказали, що був лише один чоловік, але слова «лише» там немає.

Питання: У Мт 8:28, яке саме місто було поблизу чоловіка, одержимого демонами?

Відповідь: Це могло бути або Гадара, або Гераса. Складність полягає в тому, що існувало три міста з досить схожими назвами. До того ж, якщо цей текст було переписано з івриту, то івритські літери «р» і «д» дуже схожі.

Гергесени (з Гергеси), сучасне місто Херса, — це місто, назва якого згадується в більшості рукописів. Воно розташоване на східному березі Галілейського моря, а пагорби там різко спускаються до моря.

Гадарени (з Гадари), сучасне Ум-Кейс, знаходилося лише за 5–8 миль на південний схід від Галілейського моря, і «земля гадаренів» дійсно сягала Галілейського моря, про що свідчить згадка Йосипа Флавія та монета з Гадари, на якій зображено корабель. У Ватиканському рукописі, тексті «Ефраїм Рескриптус» та деяких копіях «Діатессарону» згадується саме це місто.

X Герасенці (з Гераси) (сучасний Джераш) знаходяться приблизно за 30 миль від Галілейського моря, тож це не може бути тим містом. Ця назва зустрічається лише в італійських рукописах, Вульгаті, на полях (а не в тексті) Харклейського сирійського перекладу та сахідського коптського перекладу.

X Герса в Гілеаді розташована за 20 миль на схід від річки Йордан

X Газарени — це місто, яке ніколи не існувало. Ця очевидна орфографічна помилка зустрічається лише в оригінальному рукописі «Синайський», і пізніший переписувач виправив її в цьому рукописі на «Гергасени».

Див. «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 324–326, «Складні вислови Біблії», с. 373, «Коли критики запитують», с. 336–337, «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 122, «Грецький Новий Заповіт» Аланда та ін., с. 29, «Грецький Новий Заповіт для тлумачів», т. 1, с. 144–145, та «Біблійний коментар для тлумачів», т. 8, с. 219–220 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що ми можемо винести з Мт 8:28–29 для свого життя?

Відповідь: По-перше, гробниці мають бути тихим місцем, де навколо немає нічого живого. Але саме у царстві мертвих діють демони. Одержимі не мали б там перебувати; вони мали б жити разом з усіма іншими. Ми не знаємо, чому вони там опинилися: чи тому, що вирішили уникати людей, чи тому, що люди їх вигнали, чи щоб грабувати могили, чи щоб грабувати або вбивати тих, хто приходив, чи з якоїсь іншої причини. Але було б дивно, якби хтось прийшов вшанувати могилу покійного, а тут раптом з’явилися ці двоє одержимих.

У нашому житті та житті інших людей навколо нас можуть бути мертві речі з минулого, до яких не слід повертатися, які не слід згадувати чи навіть добровільно пригадувати. Але раптом, з якоїсь причини, те, чого вже не повинно бути, все одно з’являється. Ми маємо твердо стояти на тому, що цього не може бути; що це має бути вигнано в Ім’я Ісуса. Ми — нове створіння; частково це означає, що те, що старе й гріховне, має померти — і залишатися мертвим.

Див. «Біблійний коментар Тоні Еванса», с. 880, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Мт 8:29 мали на увазі демони, коли сказали: «мучи нас до часу»?

Відповідь: Демони знали, що їх відправлять у безодню (Юда 6; Об’явлення 20:1-2), а згодом — до Озера Вогню (Об’явлення 20:14-15).

Питання: Чому в Мт 8:32 Ісус погодився на прохання демонів увійти в свиней?

Відповідь: Писання цього не пояснює. Але, здається, демонам не пішло на користь увійти в свиней, які одразу потонули. Цікаво, що мешканці міста більше турбувалися про 2 000 свиней, які потонули, ніж про двох одержимих людей. Вони цінують матеріальні втрати більше, ніж духовний прибуток. Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1233, «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 219, та «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (Tony Evans Bible Commentary), с. 880.

Питання: Чому в Мт 9:1, Мк 6:45 та Ів 6:17 Ісус проводив час саме тут, у Капернаумі, яке Лука називає «своїм містом»?

Відповідь: Згадайте, що мешканці Назарету (що розташований приблизно за 20 миль) намагалися вбити Ісуса (Лк. 4:29–31), а жителі Гергесену прямо попросили Ісуса піти після того, як потонуло 2 000 свиней, тому Ісус обрав Капернаум своїм домом. Дуже ймовірно, що це сучасне місто Телль-Хум, розташоване приблизно за 2,5 милі на південний захід від місця, де річка Йордан впадає в Галілейське море, на північно-західному березі. Симон Петро, Андрій та Пилип усі були родом із Бефсаїди (Іоанна 1:44; 12:21), яка знаходилася зовсім поруч. У зрілому віці вони працювали в приозерному місті Капернаумі разом із Яковом, Іваном та Матвієм (Марка 1:29). Докладнішу інформацію див. у «Біблійному словнику Вікліфа» (Wycliffe Bible Dictionary), с. 66, 226, 310, та у «Біблійному коментарі віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1234.

Питання: У Мт 9:2–6, що можна вважати неправильним у тому, що Ісус прощав гріхи?

В: Люди згрішили проти Бога, і вони правильно міркували, що Ісус мав би бути Богом, аби прощати гріхи проти Бога. Зверніть увагу, що Ісус не сказав: «Бог уповноважив мене або дозволив мені сказати, що ваші гріхи прощені». Натомість Ісус просто проголосив: «Ваші гріхи прощені». Хоча євреї й мали очікувати Месію, вони не очікували, що сам Месія прощатиме гріхи. І прощення гріхів, і зцілення хвороб згадуються в Псалмі 103:3, але обидві ці справи належать саме до компетенції Господа.

З природної точки зору сказати людині «твої гріхи прощені» було б так само безглуздо, як наказати каліці ходити.

Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1131; «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 732; «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1234; та «Грецький Новий Завіт коментатора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 148 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що означає вираз «митна квитанція» у Мт 9:9 (KJV)?

Відповідь: Це означає стягування податків.

Питання: Які обставини стосуються Матвія та його друзів у Мт 9:9-10?

Відповідь: Матвій (що означає «дар Божий» або, можливо, «вірний») — це та сама особа, яку в Євангелії від Марка називають Левієм. Обидва імена є єврейськими. Подія відбувалася за межами Капернаума, де перебував римський гарнізон. Місцевий митник мав вільно володіти як арамейською, так і грецькою мовами, хоча знання латини також було б корисним. Ми не знаємо напевно, якою мовою переважно розмовляли на бенкеті, чи навіть чи розмовляли там арамейською взагалі . У будь-якому разі, там не можна було побачити жодного фарисея чи поважаючого себе єврея, які б їли разом із «грішниками».

Митників зневажали, бо вони збирали податки для римських окупантів. Крім того, від них очікували, що вони стягуватимуть більше, ніж вимагав уряд, і залишатимуть різницю собі. Було б так багато нагод стягувати ще більше й зловживати довірою інших, що встояти перед такою спокусою було б важко.

Оскільки гостей було багато, можливо, дім Матвія був просторим, або вечеря могла відбуватися у внутрішньому дворику будинку. Ймовірно, під час вечері гостей також запросили стати учнями. (У Ісуса було багато учнів, окрім найближчого кола дванадцяти.) Як зазначається у «Коментарі до Біблії для віруючих» (с. 1234) про Матвія: «Він втратив затишну роботу, але знайшов своє призначення. Він втратив хороший дохід, але знайшов честь. Він втратив затишну стабільність, але знайшов пригоди, про які навіть не мріяв». Уявіть, якби Матвій сказав «ні», коли Ісус його запросив. Матвій не став би апостолом, не написав би Євангеліє, а просто дожив би свої дні як безцільний, досить заможний, але зневажений і згодом забутий анонімний чоловік.

Див. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт», с. 39; «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 223–224; «Грецький Новий Заповіт експозитора», т. 1, с. 150–151; та «Євангельський коментар до Біблії», с. 733 для отримання додаткової інформації.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Мт 9:12, коли сказав, що лише хворі потребують лікаря?

Відповідь: Усі хворі, але лише ті, хто усвідомлює свою хворобу, звертаються до лікаря. Тож у певному сенсі звинувачення, яке висунули проти Ісуса, було цілком правдивим. Але, обідаючи з фарисеями чи з ким-небудь іншим, Ісус обідав би й із грішниками! Оскільки Ісус щойно довів, що може прощати гріхи паралітика, Він міг прощати гріхи й митників. Якщо хтось каже, що не хоче ходити до церкви, бо там повно недосконалих людей, які грішать, скажіть їм, що це не повинно їх зупиняти, бо в церкві завжди знайдеться місце ще для одного! Див. «Біблійний коментар віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1234–1235, та «Грецький Новий Завіт коментатора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 152, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 9:13 Ісус згадав, що Бог бажає милосердя, а не жертви?

Відповідь: Ісус посилається на Осію 6:6. Хоча Бог заповідав приносити жертви, а також бути милосердними, Він більше дбав про те, щоб ми мали милосердне серце, ніж про самі жертви. Так само, як за часів Осії, деякі релігійні люди за часів Ісуса мало дбали про інших і більше переймалися тим, щоб перебувати серед «правильних» людей. Ісус турбувався про загублених митників і грішників і докоряв їм за те, що вони не усвідомлювали: перед Богом усі є грішниками, і вони не мали жодних підстав вважати себе кращими за інших грішників. Книжники та фарисеї виявили своє справжнє серце, оскільки вони ніколи не звинувачували Ісуса в тому, що Він був митником чи грішником, а в тому, що Він спілкувався з ними. Див. «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 118–119, та «Грецький Новий Завіт коментатора», т. 1, с. 152, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 9:14 учні не постили?

Відповідь: Ісус не казав, що Його учні ніколи не будуть постити, а лише те, що їм не потрібно було постити, поки Ісус ще перебував з ними у плоті. Щодо справжніх цілей посту див. роздуми над Матвія 6:16–18. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 226–227 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 9:16-17 та Мк 2:21-22, у чому полягає сенс аналогій щодо одягу та міхів для вина?

Відповідь: Навіть у природному світі не завжди можна поступово пристосуватися до чогось нового. Іноді потрібно «зламати стереотипи», змінити парадигми або почати все з нуля. Ісус говорив тут про те, що для прийняття Його вчення необхідний настільки радикальний злам, що потрібно народитися знову (Івана 3:5–7) і стати новим створінням (2 Коринтян 5:16–17). Див. також коментар до Мк 2:21-22.

На жаль, у давні часи люди, проти яких Павло виступав у Посланні до галатів і яких називали юдаїстами, намагалися саме цього — змішати благодать та вчення Ісуса із Законом і заповідями Старого Завіту. По-іншому, але те саме роблять і деякі адвентисти сьомого дня.

Див. «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 227; «Коментар до Біблії: Новий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: New Testament), с. 40; «Грецький Новий Завіт експозитора» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 153; та «Біблійний коментар віруючого» (The Believer’s Bible Commentary), с. 1235–1236 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Мт 9:20, що особливого в подолі одягу?

Відповідь: Ймовірно, це були китиці на краю одягу. Їх, можливо, вважали більш святою частиною одягу, оскільки у «Числах» 15:38 і далі та у «Повторенні Закону» 22:12 наказувалося робити китиці з синьою ниткою посередині.

Жінка, здається, дуже таємничо ставилася до цього. Згідно з Левит 15:19–33, її тривалий кровотік робив її нечистою, тому вона взагалі не повинна була пробиратися крізь натовп у тісноті, щоб дістатися до Ісуса.

Див. «Новий міжнародний біблійний коментар» (New International Bible Commentary), с. 1131; «Грецький Новий Завіт для тлумачів» (The Expositor’s Greek Testament), т. 1, с. 154; та «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 733 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 9:20-22, Мк 5:27-34 та Лк 8:43-49 Ісус публічно звернув увагу на жінку з кровотечею?

Відповідь: Фізичне зцілення не було метою приходу Ісуса на землю. Ісус більше турбувався про віру цієї жінки, ніж про саму фізичну недугу. Як жартома зауважив один пастор щодо цього публічного чуда: «На кінці нашої мотузки — край Ісусової одежі».

Питання: Чи визначає в Мт 9:20-22 та Мк 5:27-34 саме міра нашої віри те, чи будуть наші молитви почуті?

В: Це є одним із чинників. Щодо молитов, які відповідають Божій волі, нам потрібно мати віру, коли ми молимося. У Посланні Якова 1:6-7 сказано, що ми маємо просити, не сумніваючись, бо людина, яка вагається, не отримає того, про що просить. Однак якщо ми віримо, але все ж маємо деякі сумніви, ми можемо просити, чесно визнаючи свою невіру, як це зробив чоловік у Марка 9:24, і Бог вислухає нашу молитву. Приємно також знати, що Святий Дух заступається за нас у молитві, як сказано в Римлянам 8:26-27.

Звісно, навіть якщо ми просимо про щось із більшою вірою, ніж будь-хто коли-небудь просив про що-небудь раніше, але це не відповідає Божій волі, то Бог не дасть нам цього, як показує Якова 4:3. Це частина ширшого питання: коли Бог відповідає на молитву, а коли, згідно з Писанням, Він цього не робить. Див. обговорення Матвія 7:7-11 та розділ «Складні вислови Біблії» (с. 419-421) для отримання додаткової інформації.

Питання щодо дочки Яіра див. у розділі «Євангелія».

Питання: Чому в Мт 9:23–26 згадуються професійні плакальниці?

Відповідь: Оплачувані плакальниці були поширеним явищем, щоб у родичів був час приділити увагу всім гостям на похороні. Згідно з Мішною «Кетубот» 4:4, навіть бідна родина мала оплатити послуги двох флейтистів та однієї професійної плакальниці. Дехто називає це «штучним горем». Смерть — це великий бізнес, як тоді, так і зараз. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 8, с. 231, та «Біблійний коментар віруючого», с. 1236, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 9:28–31 ці двоє сліпих, які мали віру в Ісуса, не проявили послуху, щоб не розповідати про це іншим?

Відповідь: Це цікаве питання. Ці сліпі «побачили», що Ісус є Сином Давида, тобто Месією, краще, ніж більшість тих, хто бачить. Ці чоловіки мали віру, щоб звернутися до Ісуса, коли не було іншої альтернативи. Проте, хоча вони з вірою звернулися до Ісуса у важливих справах, у цій дрібниці вони не послухалися Його. Можливо, вони вважали, що розповісти про це саме в цей час буде корисно, і самовпевнено думали, що знають краще за Ісуса, що саме є корисним.

Ось така цікава, але сумна ситуація з духовно проникливими людьми, які мали велику віру в Ісуса, а потім свідомо вирішили не слухатися Його. Мудрість і віра, описана в « », мало чого варті без послуху. Так, вони отримали зір, але Ісус не отримав тут слухняних слуг.

Див. «Біблійний коментар віруючого» (Believer’s Bible Commentary), с. 1236–1237, та «Біблійний коментар експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 232–233, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи слід нам сьогодні молитися про більше робітників для жнив, як зазначено в Мт. 9:38?

Відповідь: Так, це молитва, яку часто нехтують. Ми молимося за жнива, тобто за те, щоб люди прийшли до Христа і стали Його учнями, але ми також повинні молитися про більше жниварів, яких Бог використає для євангелізації нехристиян, бо Ісус каже, що робітників буде мало, тобто занадто мало. Іноді, коли настають важкі часи й економічні умови стають скрутними, навіть ті, хто служить пастором і працює на місіонерському полі, можуть відчувати зневіру й бажати піти. Робітників посилає Бог, але вони повинні залишатися на своєму місці, доки Бог не покличе їх до іншого служіння. Див. «Біблійний коментар для віруючих», с. 1237, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи могли учні зцілювати ще до цього, як зазначено в Мт 10:1?

Відповідь: Незалежно від того, чи зцілювали вони деякі хвороби до цього, тут Ісус надав їм владу над усіма хворобами. До речі, у Матвія 10:2 їх уперше названо апостолами.

Питання: Хто такий «Лебей» у Мт 10:3 (KJV)?

Відповідь: Це те саме, що й Тадей.

Питання: Як у Мт 10:4 та Мк 3:18 Симон Кананіт міг бути одним із учнів Ісуса, якщо Симон [нібито] не був євреєм?

Відповідь: У версіях KJV та NKJV вказано «кананітянин», причому в NKJV є примітка, що в основному тексті стоїть «кананеянин». У ранніх версіях NASB та NRSV вказано «кананеянин». У BSB та NASB 2020 вказано «зелот».

Не має значення, чи Симон взагалі не був євреєм, чи був частково євреєм. Ісус міг покликати учнів будь-якої національності. До речі, у Марка 3:8 багато людей із язичницьких міст Тиру та Сидону прийшли побачити Ісуса. Тир знаходився приблизно за 35 миль від Галілейського моря, а Сидон — за 25 миль від Тиру.

Грецьке слово «Kananaios» може бути транслітерацією арамейського «qan’an», що означає «зелот». У Луки 6:15 та Діяннях 1:13 його називають «Симон Зелот». Те саме зазначається в «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 8, с. 237, 239; у «Біблійному довіднику Азімова» (Asimov’s Guide to the Bible), с. 840; та в «Грецькому Новому Завіті експозитора» (The Expositor’s Greek Testament), том 1, с. 158. Але це піднімає цікаве питання. Якщо один із учнів Ісуса раніше був зелотом, а інший, Матвій, — митником, то вони мали б діаметрально протилежні політичні погляди, принаймні до того, як навернулися до Христа. Детальніше про це див. «Євангельський коментар до Біблії», с. 734.

Питання: Що означає слово «Іскаріот» у Мт 10:4; Мк 3:19; Лк 6:16; Ів 6:71?

Відповідь: У Ів. 6:71 та 13:26 батька Юди звати Симон, тож це не ім’я його батька. Існують дві точки зору щодо значення слова «Іскаріот».

1. «Іскаріот» могло означати «людина з кинджалом».

2. Це може означати «людина (іш) з Керіота», що було назвою двох міст у Юдеї. Див. різні джерела, зокрема «Археологічну енциклопедію Святої Землі» (с. 212) та «Біблійний коментар Експозитора» (том 8, с. 239) для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Мт 10:5-6 Ісус чітко наказав Своїм учням не заходити в самарійські села?

Відповідь: Це було пов’язано з часом, оскільки в Діях 1:8 Ісус чітко наказав їм йти до Самарії.

Ісус був посланий спочатку до Ізраїлю, а потім до решти світу. Апостоли спочатку пішли до Юдеї, потім до Самарії, а потім — до кінців землі. Коли Павло приходив до нового міста, він також дотримувався традиції спочатку проповідувати в синагозі. У багатьох сучасних ситуаціях, можливо, теж існує певний час, якого Бог хоче, щоб ми дотримувалися.

Питання: Що, з огляду на Мт. 10:5-6, можна сказати про твердження мусульман-ахмадіїв, що вони заплатять 20 000 доларів кожному, хто знайде доказ того, що Ісус прийшов для всіх людей, а не лише для євреїв?

Відповідь: Біблія, від Старого Завіту до Об’явлення, послідовно стверджує, що Ісус є Спасителем для всіх людей, а не лише для євреїв. Уявіть на мить, що послання Ісуса не було призначене для язичників. Тоді чи сказали б ви всім тим приблизно півмільйону християн протягом перших трьох століть після Христа: «Ви не повинні слідувати вченню Ісуса; Бог хоче, щоб ви повернулися до поклоніння своїм язичницьким ідолам!» — звичайно, ні, це безглуздо! — так само, як і це запитання. Але давайте все ж розглянемо його детальніше.

З одного боку, ми можемо розрізняти служіння Ісуса до Його розп’яття, послання Ісуса та Ісуса після Його воскресіння. Але в усіх трьох випадках Ісус був не лише для євреїв. Під час Свого земного служіння Ісус Сам звертався насамперед (але не виключно) до «загублених овець дому Ізраїлевого» (Матвія 15:24). Він спочатку проголошував Своє спасіння насамперед євреям. Але також:

а) Старий Завіт пророкував, що Ісус призначений для всіх людей.

б) Ісус звертався до самарян, які були наполовину євреями

в) Ісус був також для язичників (неєвреїв), Він навіть подорожував, щоб зустрітися з язичниками за межами Ізраїлю;

г) Ісус сказав, що Його послання призначене для всіх, а не лише для єврейського народу.

e) Ісус ніколи не говорив, що Його Євангеліє призначене лише для євреїв.

f) Нарешті, апостоли Ісуса мали найкращі можливості зрозуміти, чого навчав Ісус.

Ось докази.

а) У Старому Завіті Бог сказав, що Месія призначений для всіх людей

Ісая 9:1-7 — це відоме месіанське пророцтво. В Ісаї 9:1б сказано: «але в майбутньому Він прославить Шлях Морський, за Йорданом, Галілею народів».

Ісая 42:1-9 — це месіанське пророцтво. В Ісаї 42:6 сказано: «Я, Господь, покликав тебе для праведної справи, і Я триматиму тебе за руку. Я збережу тебе і призначу тебе за заповіт для народу та світлом для народів [язичників], щоб відкрити очі сліпим, вивести в’язнів із темниці та тих, хто сидить у темряві, — із в’язниці».

Ісая 49:1-7 також є месіанським, але зверніть особливу увагу на Ісая 49:6: «Він каже: „Недостатньо Тобі бути Моїм Слугою, щоб підняти племена Якова та відновити захищених Ізраїля. Я також зроблю Тебе світлом для народів, щоб принести Моє спасіння до кінців землі“».

б) Ісус пішов до напівєврейських самаритян

У Євангелії від Івана 4:1-42 Ісус проповідував не лише жінці біля криниці, а й іншим мешканцям самарійського села. Самарійці попросили Ісуса залишитися з ними, тож Ісус пробув із ними два дні. «І ще багато хто повірив завдяки Його слову. Вони сказали жінці: «Ми тепер віримо не лише через твої слова; ми самі почули й знаємо, що цей чоловік справді є Спасителем світу».

Але Лука 17:11-18 показує, що самарян все ще вважали чужинцями, а не євреями.

в) Ісус подорожував до язичників на схід і північ від Ізраїлю

Марка 7:24-30 Ісус вирушив у край Тиру (на північ від Ізраїлю, у Фінікії) і зцілив дочку однієї жінки. Ця жінка не була єврейкою, яка мешкала за межами Ізраїлю. Натомість у тексті чітко зазначено, що вона була гречанкою сиро-фінікійського походження. Оскільки стверджувалося, що Ісус був лише для євреїв, а не просто переважно для євреїв, цей один випадок сам по собі спростовує твердження про «лише».

Матвія 8:28-34 Ісус зцілив біснуватих з Гадари. Країна гадаринців розташовувалася на східному березі Галілейського моря, у неєврейському грекомовного регіоні, де розводили свиней, який називався Декаполіс. Див. також Марка 5:1-20 та Луки 8:26-39. Так само, як і сиро-фінікійська жінка, ці люди не були неєвреями, які просто випадково опинилися там. Ісус навмисно вирушив за межі Ізраїлю, щоб проповідувати та нести Своє послання спасіння цим неєвреям.

Марка 7:31-37 Ісус публічно звершив чудо в Декаполісі, що з грецької означає «десять міст». Це був регіон грецьких поселенців на території сучасної Сирії та Йорданії; жодна частина Декаполісу не належала до Ізраїлю.

Марка 8:1-10 Після того, як Ісус нагодував натовп із п’яти тисяч людей в Ізраїлі, Він пізніше переправився через Галілейське море на схід, до язичницької сторони, і нагодував чотири тисячі людей. Це також відбулося в Декаполісі — десяти містах грецьких колоністів.

г) Євангеліє Ісуса було призначене для всіх народів

Ісус наказав Своїм учням поширювати Його послання «всім народам», а не лише єврейському народу.

Лука 24:45-47 «Тоді Він [Ісус] відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання. І сказав їм: «Ось що написано: Христос має страждати й воскреснути з мертвих на третій день, і в Його ім’я буде проголошено покаяння та прощення гріхів усім народам, починаючи з Єрусалима». Тут сказано не просто «у всіх народах», а саме «всім народам».

Матвія 28:18-20 «Тоді Ісус підійшов до них і сказав: „Дана Мені вся влада на небі й на землі. Тому йдіть і робіть учнів з усіх народів, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і навчаючи їх дотримуватися всього, що Я вам заповідав. І ось, Я з вами повсякчас, аж до кінця віку“». Тут сказано не просто «навертайте учнів у всіх народах», а саме «навертайте учнів з усіх народів».

Матвія 8:11-12 Після того, як Ісус зцілив слугу сотника, Він сказав: «Кажу вам: багато хто прийде зі сходу й заходу, щоб сидіти за бенкетом з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небесному. А сини Царства будуть викинуті у зовнішню темряву, де буде плач і скрегіт зубів». Див. також Луки 7:1-10 про слугу сотника та Луки 13:28-30 про інших, хто братиме участь у бенкеті. Ісус НЕ просто каже, що євреї прийдуть з інших країн, бо сини Царства — це євреї, а ті, хто не є синами, прийдуть зі сходу та заходу.

Марка 3:7б-8: «…великий натовп із Галілеї, Юдеї, Єрусалима, Ідумеї, краю за Йорданом та околиць Тиру й Сидону. Великий натовп прийшов до Нього, почувши, які великі діла Він чинив». Якщо хтось спробує стверджувати, що прийшли лише євреї з цих місць (інакше аргумент про «лише» втрачає силу), то Ісус, проповідуючи Своє послання грецькій сиро-фінікійській жінці в Тирі, спростовує це.

Лука 2:32 Коли Ісус був немовлям, пророк Симеон пророкував про Нього, що Він буде «світлом для одкровення язичникам і для слави Твого народу Ізраїля». Хоча остання частина речення вказує на те, що Ісус був також для євреїв, підкреслена частина показує, що Ісус був «одкровенням» для язичників, а язичники — це неєвреї.

Лука 3:14 Деякі римські воїни запитали Івана Хрестителя, що їм робити, і він їм відповів. Чому б Іван Хреститель наказував цим неєврейським окупантам, що робити, якби Ісус не був призначений для них?

Іоанна 1:4 «У Ньому [Слові] було життя, і це життя було світлом для людей». Іоанн міг би вжити тут слово «євреї», але не вжив; Іоанн вжив слово «люди».

Івана 1:9-12 «Справжнє Світло, що освітлює кожного людину, приходило у світ. Воно було у світі, і хоча світ був створений через Нього, світ Його не впізнав. Воно прийшло до Своїх, але Свої Його не прийняли. А всім, хто Його прийняв, тим, хто повірив у Його ім’я, Воно дало право стати дітьми Божими».

Івана 1:29 «Наступного дня Іван побачив Ісуса, що йшов до нього, і сказав: «Ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу!»» Іван міг би сказати «бере на Себе гріхи євреїв», але він сказав: «бере на Себе гріх світу».

Івана 3:15б-17 «щоб кожен, хто вірує в Нього [Сина Людського], мав вічне життя. Бо так полюбив Бог світ, що віддав Свого єдиного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав вічне життя. Бо Бог не послав Свого Сина у світ, щоб засудити світ, а щоб спасти світ через Нього».

e) Ісус показав, що Його Євангеліє призначене не лише для євреїв

Слід розуміти, що спочатку Ісус сказав чекати в Єрусалимі, а потім — вийти у світ.

Діяння 1:4-5 «І коли вони зібралися разом, Він [Ісус] наказав їм: «Не виходите з Єрусалима, але чекайте на дар, обіцяний Отцем, про який ви чули від Мене. Бо Іван хрестив водою, але через кілька днів ви будете хрещені Святим Духом». Але потім у Діяннях 1:8 Ісус сказав: «Ви ж отримаєте силу, коли на вас зійде Святий Дух, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії, аж до кінців землі».

Матвія 25:31-46: Коли Ісус повернеться у славі, всі народи зберуться перед Ним, і Ісус розділить людей на овець та козлів. Вівці, в переносному сенсі, годували, напоювали, запрошували та одягали Ісуса, тоді як козли, в переносному сенсі, цього не робили.

У Євангелії від Івана 5:22-23 говорить Ісус: «Крім того, Отець нікого не судить, а весь суд передав Синові, щоб усі шанували Сина так само, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, що послав Його».

Матвія 21:43: Ісус сказав: «Тому кажу вам, що Царство Боже буде відібране у вас і дане народу, який принесе його плоди».

Матвія 12:50: Ісус сказав: «Бо хто виконує волю Мого Отця, що на небі, той Мені брат, сестра й мати». Див. також Марка 3:34-35. Ісус не сказав: «євреї, які виконують волю Мого Отця», а «хто виконує волю Мого Отця».

Матвія 16:25: «Бо хто хоче зберегти своє життя, той його втратить, а хто втратить своє життя заради Мене, той його знайде».

Івана 8:12а: «Я [Ісус] є світло світу». Чи зробив Ісус неправдиве твердження, сказавши, що Він є світло світу, якщо Він був світлом лише для євреїв? Ні, Ісус не ввів нас в оману!

Івана 10:16 Ісус сказав: «У Мене є й інші вівці, що не з цієї отари. Я мушу привести й їх, і вони слухатимуть Мого голосу. Тоді буде одна отара й один пастир».

Івана 12:32 «„І Я [Ісус], коли буду піднесений від землі, притягну всіх до Себе.“ (12:33) Він сказав це, щоб вказати, якою смертю Він мав померти». Чи сказав тоді Ісус: «Просто жартував! Я притягну лише євреїв»? – Звичайно, ні.

Івана 12:46 «Я [Ісус] прийшов у світ як світло, щоб кожен, хто вірує в Мене, не залишався в темряві». Скільки ж разів Ісус має повторювати, що Його світло чи Його послання призначене для всіх, перш ніж ми почнемо серйозно сприймати, що воно дійсно для всіх?

Івана 14:6 «Ісус відповів: „Я є дорога, істина та життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене». Скільки ще шляхів створив Бог, щоб люди могли прийти до Нього, окрім Ісуса? До речі, християни кажуть, що благочестиві люди до приходу Христа також потрапляли до раю через Ісуса. Хоча вони не знали того, що ми знаємо про Ісуса, вони з нетерпінням чекали на прихід Месії, приносячи жертви тварин, які тимчасово покривали їхні гріхи, тоді як ми озираємося назад на Месію, який Своєю жертвою назавжди спокутував наші гріхи.

Івана 17:20 «Я [Ісус] молюся не лише за них [учнів], а й за тих, хто повірить у Мене через їхнє свідчення». Отже, якщо неєврей повірив у свідчення апостолів (як це зробили всі християни), то він входить до числа тих, за кого молиться Ісус. Хоча справді серед перших християн було багато євреїв, але починаючи з часів мученика Степана дедалі більше неєвреїв також ставали християнами.

Івана 18:37 Ісус говорить: «Кожен, хто належить до істини, слухає Мого голосу». Слухати чи не слухати голос Ісуса, Його послання, Його Євангеліє — це дуже серйозна справа. Ісус не сказав: «Лише євреї, які належать до істини, слухають Мій голос, а язичники, які належать до істини, не почують Мене». Ні, Ісус сказав, що «кожен», хто належить до істини, слухає Його голос.

f) Що учні Ісуса говорили про Його служіння

Петро сказав у Діях 4:12: «У нікому іншому немає спасіння, бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким ми маємо спастися». Хоча це правда, що Петро звертався до єврейського народу, він сказав їм, що немає іншого імені 1) під небом, 2) даного людям.

1 Івана 2:1б-2: «Ісус Христос, Праведник. Він Сам є спокутною жертвою за наші гріхи, і не тільки за наші, а й за гріхи всього світу».

Чому апостол Іоанн вирушив до Малої Азії, Тома — на схід, ймовірно аж до Індії, Андрій — до Скіфії, а інші апостоли — в інші місця, щоб проповідувати Євангеліє неєвреям? Саме вони, як ніхто інший, знали, кому Ісус хотів, щоб проповідували Його послання, і вони проповідували це послання по всьому світу.

Висновок

Неправильно не читати або інакше ігнорувати всі ці вірші, дані в різні часи, і звертати увагу лише на один вірш, даний для конкретного періоду. Не можна посилатися на Матвія 15:24, ніби Ісус, світло світу, був у той час Свого служіння лише для загублених овець Ізраїлю, так само як не можна посилатися на Матвія 16:20: «Тоді Він застеріг учнів, щоб вони нікому не говорили, що Він є Христос». (Христос означає Месія). Ісус мав на увазі, що вони не повинні нікому говорити, що Він є Христос У ТОЙ ЧАС, бо пізніше Він наказав їм іти по всьому світу, і саме це вони й зрозуміли. Так само Ісус був посланий насамперед до загублених овець Ізраїлю У ТОЙ ЧАС (до Свого розп’яття), і Він не лише відвідав тоді деяких язичників, а й наказав учням поширювати Його послання по всьому світу.

Докази того, що Ісус прийшов для всіх людей, є послідовними, накопичувальними та переконливими. За будь-якими юридичними стандартами (перевага доказів, відсутність обґрунтованих сумнівів тощо) свідчення Біблії та історії доводять, що Ісус прийшов для всіх народів. Лише упереджений суддя чи присяжні могли б дійти іншого висновку.

Усі цитати взяті з Біблії BSB. Див. книгу «Коли критики запитують», с. 339, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи був Ісус, згідно з Мт 10:5-6; 15:24-26, расистом, який прийшов лише для євреїв? (Так стверджував мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Зовсім ні, як ми можемо переконатися, прочитавши ці 24 уривки. Матвія 2:1; 3:9–10; 4:15–16; 5:13–16; 8:1–13; 8:18–28; 10:18; 21:43; 24:14; 25:31–46; 28:16–20; Марка 7:24–30; 7:31–37; 8:1–10 (східний берег Галілейського моря); Луки 8:22–33; 24:45–47; Іоанна 1:9,29; 3:17; 10:16; 12:46; 14:6; 17:20; 18:37; Дії 1:7-8. Однак Ісус мав чуття часу.

До Свого воскресіння Ісус спочатку проповідував Євангеліє Божому народу — євреям. Навіть у Діях 1:8 Ісус дав наказ бути Його свідками в Єрусалимі, Юдеї та Самарії, а потім — аж до кінців землі. Проте ще до смерті та воскресіння Ісус не тільки служив сиро- -фінікійській жінці (Матвія 15:24–26), але й служив самарянам (Івана 4:1–42), а також язичникам на схід від Галілейського моря.

Після Свого воскресіння в Матвія 28:19-20 Ісус сказав: «Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і навчаючи їх дотримуватися всього, що Я вам заповідав. І ось, Я з вами повсякчас, аж до кінця віку». Це послання було ще раз підкреслено Богом у Діяннях 10.

До речі, мусульмани-ахмаді також стверджують, що Ісус прийшов лише для єврейського народу.

Докладнішу інформацію див. у «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 244–245.

Питання: Що в Мт 10:10, Мк 6:8, Лк 9:3, 22:35, 36 та 1 Сам 17:40 (KJV) означає слово «scrip»?

Відповідь: Цей вираз у версії короля Якова означає мішечок або гаманець, у якому зазвичай зберігаються гроші.

Питання: Що означає вираз «поздоровити дім» у Мт 10:12 (KJV)?

Відповідь: Цей вираз з Біблії короля Якова означає просити Божого благословення для дому та тих, хто в ньому перебуває.

Питання: Що в Мт 10:13 означає те, що благословення учнів «осяде на домі» або ж «повернеться до них»?

Відповідь: «Дім» тут означає тих, хто мешкає в цьому домі. Їм не слід було турбуватися про те, що вони «випадково» благословлять когось, хто насправді їх не приймає. Благословення походить від Бога, а не від якоїсь магії їхніх слів.

Питання: Чому в Мт 10:14 та Мк 6:11 учням було наказано струшувати пил з ніг перед тими, хто їх не приймав?

Відповідь: Це було свідченням проти них. Тобто, не гостинна громада могла б переглянути свою поведінку, побачивши це докори. Крім того, це було б свідченням перед Богом проти тих, хто відкинув Його послання.

Питання: Чи означають Мт 10:14 та Мк 6:11, що ми ніколи не повинні сперечатися з кимось, а просто йти геть?

Відповідь: Ні, з кількох причин: слід звернути увагу на все особливе доручення, дане в цей час дванадцятьом, і там не сказано, щоб вони йшли, якщо хтось чинить їм опір. Натомість сказано струшувати пил з ніг як знак ТОДІ, коли вони йдуть, якщо ніхто їх не приймає. Нарешті, апостоли Петро та Павло сперечалися з іншими, і Аполлос, який не був апостолом, також сперечався.

Особливе доручення на той час:

Матвія 10:5-20, ймовірно, описує ту саму подію, що й Марка 6:11, і потрібно розглядати цілі уривки, а не лише частину одного вірша. Дванадцять учнів не мали брати з собою палицю, гроші та зупинятися в чужих будинках. Це не є зразком для всієї подальшої євангелізаційної діяльності. Те, що їм не слід було залишатися на одному місці та вести дискусії й дебати (на відміну від того, як пізніше робив Павло в залі Тирана в Діях 19:9-10), є цілком обґрунтованим, оскільки вони спочатку поширювали послання.

Навіть тоді вони не мали йти, якщо хтось чинив їм опір. Натомість вони мали залишатися в домі того, хто їх приймав. Якщо ж у місті ніхто не приймав їх, тоді вони йшли, струшуючи пил з ніг.

Струсити пил, КОЛИ вони йдуть

Грецький текст тут насправді не наказує їм йти. Натомість там сказано струсити пил з ніг, КОЛИ вони йдуть. І вони, майбутні християни, і ми стикатимемося з ситуаціями, коли в одному й тому ж місці одні люди чинитимуть їм опір, а інші — підтримуватимуть їх. У 2 Коринтян 10:3-6 Павло каже: «Бо хоч ми й живемо в тілі, але не воюємо за тілом. Зброя нашої боротьби — не зброя цього світу. Натомість вона має божественну силу, щоб руйнувати твердині. Ми руйнуємо аргументи та кожну зарозумілість, що протистоїть пізнанню Бога; і беремо в полон кожну думку, щоб підкорити її Христу» (BSB)

Ісус сперечається з іншими

Ісус сперечався з фарисеями, ставлячи їм запитання, як описано в Матвія 22:41-46 та в інших місцях.

Потім Ісус змінив тон і висловив дуже суворе докори в Матвія 23:1-37.

Ісус сказав фарисеям, що вони можуть вчинити непростимий гріх богохульства проти Святого Духа (Матвія 12:22–33).

Ісус використовував лайливі слова! Він назвав тих євреїв «поколінням злим і перелюбним» у Матвія 12:39-41. Він назвав людей, які протистояли Йому, «синами пекла» у Матвія 23:15.

Ісус прямо сказав садукеям, що вони помиляються, бо не знають Писань та Божої сили (Матвія 22:29-32).

Петро, Павло, Степан та Аполлос дискутували з іншими

Окрім Ісуса, Павло доводив у Дамаску, що Ісус є Христом (Дії 9:19–25). Він мав як успіхи, так і зустрічав опір. Він не пішов, доки євреї не спробували його вбити.

Коли Елімас протистояв Павлу (Дії 13:8-12), Павло дорікнув йому, але не пішов.

Коли в Ефесі спалахнули заворушення проти Павла, Павло хотів поговорити з ними (Дії 19:30).

У Єрусалимі Павло звертався до ворожо налаштованого натовпу (Дії 22:2-22).

Петро вів дискусії з невіруючими в «Діяннях», а Павло ще частіше дискутував з невіруючими. Щоб ніхто не сказав, ніби це було властиво лише апостолам, зазначимо: Аполлос не був апостолом, але й він вів дискусії. Однак неправильно припускати, що кожен віруючий має здібності до дискусій з іншими.

Ранні християни до Нікейського собору

Ранні християни до Нікейського собору, яких Бог використовував для перетворення римського світу, широко застосовували переконання та аргументацію у своєму свідченні. Це були як дружні й тривалі діалоги між Юстином Мучеником та євреєм Трифоном, так і твори таких авторів, як Арістід, Теофіл Антіохійський, Матет до Діогнета та Тертуліан, які детально описували нібито ганебні вчинки греко-римських божеств, а також Іриней та Іполит, які ґрунтовно спростовували всі численні та різноманітні школи гностицизму. Арнобій використовував дуже гумористичне висміювання греко-римського язичництва. Лактанцій показав, чому грецька філософія була помилковою. Ви можете переглянути список за адресою

www.BibleQuery.org/History/ChurchHistory/WhatEarlyChristiansTaughtOnExperienceandPractice.html (або у форматі .docx). Пошук слід розпочинати з «r1» (малими літерами).

Нарешті, якщо ви не погоджуєтеся зі мною та іншими, хто живе в тому самому місті, і все ще вважаєте, що не слід переконувати чи дискутувати з тими, хто з вами не згоден, а натомість слід покинути місто, я можу замовити для вас вантажівку для переїзду, якщо хочете. ;-)
А якщо серйозно, то це насправді піднімає два важливі питання: як Ісус і перші християни сперечалися з тими, хто з ними не погоджувався, і в який момент нам слід припинити суперечку та піти? Наступні два питання стосуються саме цих тем.

Питання: У Мт 10:14 та Мк 6:11, коли нам слід припинити дискусію з нехристиянином і просто піти?

Відповідь: Є щонайменше три міркування.

Безпосередня небезпека

Якщо ваше життя, життя вашої родини або життя інших християн перебуває в безпосередній небезпеці через вашу присутність, вам, можливо, варто задуматися, чи хоче Бог, щоб ви пішли. Павло втік з Антіохії, коли його намагалися вбити, а християни часто втікали, коли їх переслідували. З одного боку, ми повинні бути готові померти за Христа, але, з іншого боку, Бог, можливо, хоче, щоб ми прожили ще деякий час, аби більше поширювати Євангеліє, і наша втеча може бути тим засобом, який Бог обрав для нашого збереження.

Зменшення віддачі проти інших можливостей

Я дійшов до того моменту, коли вже не можу присвячувати весь свій час тому, щоб якомога більше свідчити кожній людині, яка пише мені електронного листа, і при цьому мати час на сон, спілкування з родиною та звичайну роботу. Деяким людям я можу давати лише короткі відповіді або відмовлятися від деяких можливостей служіння, щоб мати час на те, що, на мою думку, є для мене важливішим. Одного разу Павло прибув до одного міста, де деякі люди вже прийняли Христа. Павло міг би вирішити зробити добру справу й провести решту свого життя в тому місті, намагаючись навернути всіх інших його мешканців. Але замість цього Павло рушив далі, до інших міст. Не дозволяйте добрим справам заважати вам робити великі справи.
З іншого боку, я продовжував сперечатися з людьми з сект, щодо яких у мене було вкрай мало надії на те, що вони покаються. Я робив це тому, що там були й інші нехристияни, і я хотів, щоб їх попередили, щоб вони не приєднувалися до цих сект.

Якщо ваші суперечки чи проповіді можуть завдати шкоди або змусити людей закрити вуха

Я вагаюся згадувати про це, оскільки у більшості людей проблема протилежна — вони не настільки сміливі у проповідуванні Євангелія. Ісус закликав молитися про більше робітників для жнив, а Павло у Посланні до філіп’ян 1:14 радівав, що його страждання спонукали інших віруючих проповідувати сміливіше й безстрашніше. Крім того, у 2-му Посланні до коринтян 2:15 сказано, що (якщо ми все робимо правильно) ми БУДЕМ пахнути запахом смерті для тих, хто гине. Євангеліє є образливим, і якщо наші слова ніколи нікого не ображають, то ми не виконуємо свою роботу. Однак, хоч би яким образливим було Євангеліє для деяких, ми не повинні посилювати цю образу. Ми маємо говорити правду в любові, як сказано в Посланні до Ефесян 4:15. Особливо в сучасній культурі ми можемо говорити правду в неприємній або нетактовній манері й даремно відштовхувати людей. Ми можемо так часто ділитися Євангелієм з тими самими людьми, що наше настирливе нагадування може дратувати. Ми не хочемо посилювати образливість Євангелія, але й не хочемо позбавляти його цієї образливості.

Питання: Чому в Матвія 10:14-15, 40-42 Ісус навчав, що прийняття праведника є таким важливим?

Відповідь: Прийняття праведника передбачало багато речей. Це означало не лише привітати його, а й надати праведнику допомогу, підтримку, а в наступні десятиліття — притулок від переслідувачів з боку влади. Прийняття праведника також передбачало прийняття його вчення та готовність вчитися у нього. Крім того, це означало надати йому можливість навчати інших.

Питання: Чому, згідно з Мт 10:15, у Судний день Содому й Гоморрі буде легше, ніж тим, хто не прийняв учнів у свої домівки?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але Бог судить людей на основі того, що вони могли знати (Рим. 4:15; 5:13). Хоча мешканці Содому й Гоморри були дуже нечестивими, вони знали про Бога дуже мало. Люди, які не настільки нечестиві, але знають багато про Бога, і все ж відкидають Божих учнів, муситимуть зіткнутися з суворим судом.

Питання: Як у Мт 10:16 їм (і нам) бути мудрими, як змії, і невинними, як голуби?

Відповідь: Дуже просто: ми маємо бути обізнаними щодо підступів та потенційних пасток, які можуть влаштувати інші, але самі ніколи не маємо вдаватися до злих підступів.

Питання: Як, згідно з Мт 10:19, Святий Дух дає християнам слова, які слід говорити, коли вони зазнають переслідувань?

Відповідь: Незалежно від того, чи зазнає християнин переслідувань у конкретний момент, чи ні, іноді Святий Дух просто підказує людині, що сказати. По-друге, Бог може дати вам побачити чи почути повсякденні речі навколо вас, які пов’язані з тим посланням, яке ви маєте передати. Наприклад, безпосередньо перед тим, як звернутися до афінян, Павло побачив багато ідолів, а також вівтар невідомому богу. Крім того, ми нагадуємо собі про істину через читання Біблії. Навіть якби християнин досконало знав кожну історію та кожне вчення в Біблії, все одно було б важливо читати Біблію, щоб нагадувати собі про істину.

Питання: У Мт 10:19-20, коли Святий Дух дає християнам слова, які слід сказати, чи означає це, що в той момент ці слова є безпомилковими (без жодної помилки) або непогрішними (без суттєвих богословських помилок)?

Відповідь: Якщо Святий Дух не давав точних слів і не можна бути впевненим, що людина почула їх без помилок, то існує ймовірність, що навіть слухняний християнин може все ж висловитися з помилкою.

Питання: Чому, згідно з Мт 10:21-21, 35-36, члени християнської родини повстають проти християнина?

Відповідь: Це зло, коли члени сім’ї того, хто поклоняється Богу, повстають проти нього чи неї. Мені розповідали про алжирського хлопчика, який навернувся з ісламу до християнства. Коли він відмовився відректися від своєї віри, його власна мати підсипала йому в їжу щурячу отруту.

Питання: Чому в Мт 10:23 Ісус наказав християнам тікати від переслідувань, якщо Бог їх захищає?

Відповідь: Бог може захищати нас будь-яким способом, який Він вважає за потрібне, і один із способів захисту — це вказати нам, коли слід тікати.
З одного боку, у втечі немає нічого ганебного, як це зробили багато християн після того, як Степана побили камінням (Дії 8:1-8). З іншого боку, бувають випадки, коли Бог не хоче, щоб ми втікали, а щоб ми стояли й страждали за Нього. У різні часи і Ісус, і Павло свідомо вирушали до Єрусалима, знаючи, що їх там чекає.

Питання: Чи не відбулося пришестя Ісуса, про яке йдеться в Мт. 10:23, оскільки Він мав прийти до того, як вони обійдуть усі міста Ізраїлю? (Це питання підняв мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Ні, тому що під час своєї втечі вони не мали пройти через кожне місто Ізраїлю до приходу Ісуса, і вони ніколи не пройшли через кожне місто Ізраїлю. Ця майбутня подія, найімовірніше, відбудеться під час великої скорботи.

Питання: Що в Мт 10:23 означає те, що Ісус прийде до того, як вони встигнуть обійтися всі міста Ізраїлю?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, потім деякі факти, і нарешті відповідь.

Не відповідь: Там сказано, що Ісус «прийде», тож це не може стосуватися Його вознесіння, коли Ісус відійшов. Дехто вважає, що це стосується майбутнього суду Ісуса щодо руйнування Єрусалима, але тут нічого не згадується про храм.

Деякі факти: Ми не маємо жодних свідчень про те, що учні зазнавали переслідувань до розп’яття Ісуса. Хоча руйнування храму відбулося в 70 році н. е., якби Ісус тоді прийшов таємно й невидимо, ніхто в ранній церкві про це не мав ані найменшого уявлення. Насправді після 70 року н. е. близько 14 ранніх християн писали про повернення Христа як про майбутню подію.

Два моменти у відповіді: по-перше, у Матвія 10:21-22 Ісус говорить не про проповідування Євангелія, а про перехід від міста до міста, щоб утекти від переслідувань. Отже, втеча від переслідувань, так би мовити, «запускає відлік часу». На той час християнам не бракуватиме міст, куди можна втекти до повернення Христа. Це відбудеться в майбутньому, ймовірно, під час великої скорботи.

По-друге, незалежно від того, коли це відбудеться, немає жодних доказів того, що апостоли змогли об’їхати кожне місто в Ізраїлі, отже, цього ще не сталося.

Питання: Чи буде Євангеліє проповідуватися в кожному місті, як зазначено в Мт. 10:23, чи, навпаки, не буде проповідуватися, як сказано в Мт. 24:14?

Відповідь: Важливо уважно читати вірші, щоб не неправильно зрозуміти їхній зміст. У Матвія 24:14 сказано, що Євангеліє буде проповідуватися всьому світу як свідчення для всіх народів. Це не означає, що кожна людина буде змушена слухати; але завдяки телебаченню, радіо та Інтернету сьогодні Євангеліє проповідується майже всьому світу, за винятком, можливо, деяких ізольованих племінних територій.

У Матвія 10:23 не йдеться про те, чи буде Євангеліє проповідуватися в кожному місті Ізраїлю, чи ні. Натомість там йдеться про втечу від переслідувань, і християнину не бракуватиме міст в Ізраїлі, куди можна втекти до повернення Христа.

Питання: У Мт 10:25, Мк 3:22 та Лк 11:15-19, хто такий «Вельзевул»?

Відповідь: Це ім’я демона, під яким його знали євреї. «Вельзевул» походить від слова «Баал», що означає «Господь», та «зебуб», що означає «мухи».

Питання: Що означає у Мт 10:26, що немає нічого прихованого, що не буде відкрито?

Відповідь: Зрештою все буде відкрито. Зокрема, під час Останнього суду Бог судитиме кожну дію (Об’явлення 20:13), кожне марне слово (Матвія 12:36-37) і навіть знатиме всі наші думки (Псалом 139:2,4).

Питання: У Мт 10:28, кого слід боятися — Бога чи сатану — за те, що він знищує і тіло, і душу в пеклі?

Відповідь: У цьому уривку йдеться про Бога.

Питання: Як у Мт 10:28 тіла знищуються у пеклі?

Відповідь: Грецьке слово, що тут вжито, — «Геєна», яке означає пекло, але це слово також позначає велику звалище сміття на південь від Єрусалима. Незалежно від того, де знищується перше тіло грішника, його воскресле тіло потрапляє до Озера Вогню й знищується, оскільки він відмовляється прийняти Ісуса Христа як свого Господа й Спасителя.

Питання: У Мт 10:33, якщо християнин у мить слабкості зречеться Христа перед людьми, чи зречеться його Ісус і чи потрапить він до пекла?

Відповідь: Петро так вчинив, але йому було прощено. Зречення Христа та покаяння не є гріхом, що не підлягає прощенню, бо жоден гріх не є непростимим, окрім богохульства проти Святого Духа (Матвія 12:31, 32; Марка 3:28–30; Луки 12:10–11).

Питання: Як у Мт. 10:34 Ісус, Князь миру, прийшов не принести мир, а меч?

Відповідь: Ісус не піднімав меча проти нікого (принаймні до Свого другого приходу), проте сім’ї розділилися, і багатьох християн було вбито заради імені Ісуса. Ісус тут говорить, що, хоча Він і є Князем Миру, не слід вважати, що Він прийшов, аби вже зараз принести мир на землю, хоча, згідно з Ефесянам 2:14-17 та Філіп’янам 4:6-7, Ісус і справді приносить мир у серця віруючих.

Питання: Чому в Матвія 10:37 сказано, що ми маємо любити Бога більше, ніж власну родину?

Відповідь: У Марка 12:29-30 Ісус сказав, що любов до Бога є першою заповіддю. Бог створив нас і любить нас більше за будь-кого, і саме Богу ми повинні виявляти найвищу відданість.

Питання: Як, згідно з Мт 10:41, ми отримуємо нагороду пророка чи праведника, приймаючи пророка чи праведника?

В: Це вірно принаймні у двох сенсах.

1. Коли людина приймає їх і сприймає їхнє послання, вона може навернутися до християнства і також стати праведником.

2. Коли ми приймаємо християнина в ім’я Ісуса, це є праведним вчинком, і це нібито ми приймаємо самого Ісуса, як сказано в Матвія 25:33–40.

П: Чому в Мт 11:3 Іван запитав Ісуса, чи є Він обіцяним Месією, адже він бачив, як Дух спускався на Ісуса, немов голуб, у Ів 1:32?

Відповідь: Іоанн Хреститель перебував у в’язниці в фортеці Махерус біля Мертвого моря, як свідчить Йосип Флавій у книзі «Старожитності юдеїв», 18-й розділ, 119-й параграф (вірш 2). Можливо, Іоанн не чув про чудеса та служіння Ісуса. Або, можливо, Іоанн задавався питанням, чи збирається Ісус надприродним чином визволити його з в’язниці. Існує щонайменше чотири взаємодоповнювальні можливості:

Сумнів: Можливо, Іван у цей момент переживав мить сумніву. Першим, хто висунув таку гіпотезу, був письменник ранньої церкви Тертуліан (198–220 рр. н. е.).

Плутанина: Можливо, Іван бачив, як сповнюються пророцтва про перше пришестя, і замислювався над пророцтвами про Друге пришестя.

Нетерпіння: Вільям Хендріксен зазначає: «Можливо, проблема Івана полягала не у вірі, а в терпінні. Іван ухвалив дуже мудре рішення, коли, замість того щоб тримати свої сумніви щодо Ісуса при собі або обговорювати їх з іншими, але не з тією людиною, до якої слід було звернутися, він звернувся з ними до самого Ісуса» («Євангеліє від Матвія», 1973 р., с. 84).

Підбурювання Ісуса: Так само, можливо, Іван підбурював Ісуса проявити більше сили, або й те, й інше.

Питання: Чому в Мт 11:3–6 Ісус просто не відповів «так» чи «ні»?

Відповідь: Легко заявити, що ти Месія. Інша справа — підтвердити це твердження чудесними доказами. Ісус нагадував і Івану, і своїм слухачам про ті докази, які Він уже надав.

Питання: У Мт 11:3, чи були у вашому житті моменти, коли ви свідчили про Бога і жили для Нього, але відчували розгубленість чи розчарування?

Відповідь: Іван Хреститель сміливо проповідував Слово і вірно слідував за Богом. За свої наполегливі зусилля Іван зрештою перейшов від свободи пустелі до тісної в’язниці, де згодом його стратили. Але він робив це заради великого Месії, який мав творити дивовижні речі й дуже скоро явитися у своїй могутності — тільки от це, здавалося, не відбувалося, принаймні не за очікуваним Іваном графіком. Іван Хреститель був збентежений і просто хотів переконатися, що все, над чим він працював і за що страждав, не було даремним.

Замість того, щоб дорікати Івану — приватно чи публічно — за те, що він мав певні сумніви, Ісус послав до нього посланця, щоб повідомити, що все наближається, і що Іван може вже зараз спостерігати за чудесами, використовуючи слова з Ісаї 35:5-6. Потім Він публічно підтримав Івана, незважаючи на його сумніви.

Іоанн, можливо, був збентежений, але бувають моменти, коли ми теж можемо бути збентеженими. Іноді зміни на краще не відбуваються за нашим графіком. Іноді може здаватися, що все, що ми робили, було даремно. Іноді, як Іов, ми не маємо уявлення, чому ми вірно слідуємо за Богом, а з нами все одно трапляється стільки поганого.

Питання: Чи вчать Мт 11:11 та Лк 7:28, що Іван Хреститель потрапив до пекла, як це вчить «Божественний принцип» рев. Муна на сторінці 161?

Відповідь: Ні. Іоанна 10:41–42 показує, що свідчення Івана привело багатьох до віри в Ісуса. Ми повинні бути обережними, засуджуючи мученика, який помер за Бога, як того, хто зазнав поразки та образив Бога. Слова Ісуса про те, що найменший у Царстві Небесному більший за [Івана Хрестителя], стосуються того, що Ісус ще не відкрив шлях до Неба, а Іван Хреститель насправді був останнім пророком за Старим Завітом. Крім того, якщо Іван Хреститель зазнав невдачі у своєму навчанні, то чому в Матвія 21:32 Ісус сказав, що люди повинні вірити Івану Хрестителю?

Питання: Що означає у Мт 11:11 та Лк 7:28 те, що той, хто найменший у Царстві Небесному, більший за Івана Хрестителя?

Відповідь: Це не означає, що Іван не був спасений або був поганою людиною, адже у першій частині цього вірша Ісус високо оцінив Івана, і як обраний попередник Іван посідав місце, якого не мав ніхто інший в історії. Але Царство Небесне ще не прийшло на землю, тому Івана Хрестителя вбили, перш ніж він зміг стати його частиною. Більше того, духовне проникнення віруючих буде більшим, ніж те, що мав Іван Хреститель.

Існують також три додаткові точки зору, і всі вони можуть бути правдивими.

Ідиома з івриту: Цей вислів дуже схожий на рабиністичне висловлювання Йоханана бен Заккая, одного з найшанованіших вчених першого століття, який був «найменшим» із вісімдесяти учнів Хілеля; це висловлювання мало на меті не принизити статус Івана, а піднести статус його сучасників.

Ніхто до Ісуса: Навіть Іван Хреститель ще не був у Царстві Небесному. Ніхто там не був, доки Ісус не відкрив шлях Своєю смертю та воскресінням.

Відносне становище на Небі: Пам’ятайте, що Іван Хреститель був наповнений Святим Духом ще до народження. Існує припущення, що, можливо, віруючі на Небі, які мусили народитися згори після свого народження, матимуть вищу позицію, ніж ті, кому не довелося проходити через це.

Питання: Як, згідно з Мт 11:12-13, Царство Небесне зазнало насильства?

Відповідь: Від часу ув’язнення Івана Хрестителя (а згодом і його страти) і дотепер існує й надалі існуватиме насильство, спрямоване проти Царства Небесного. Ісус сказав це після того, як Іван Хреститель, який на той час перебував у в’язниці Ірода, надіслав Йому повідомлення. Багато хто вважає, що насильство та жорстокі й силовиті люди є не позитивним, а негативним явищем. Однак інші вважають це позитивним.

Питання: Як, згідно з Мт 11:12-13, з часів Нового Завіту рішучі люди просували або намагалися просувати Царство Боже?

Відповідь: Вже через 50 років після Першого Нікейського собору члени церкви переслідували інших, щоб розширити вплив церкви. Для деяких християн може стати несподіванкою, що сатана та демони НЕ докладають усіх своїх зусиль, щоб знищити церкву. Навіщо знищувати щось, якщо можна захопити значну його частину й використовувати як інструмент для своїх злих цілей? Знищення — це лише одна з тактик сатани; інша — проникнення. Хоча іспанська інквізиція є найвідомішим прикладом, існує безліч хрестових походів та переслідувань проти вальденсів, євреїв, протестантів та інших.

Питання: Як у Мт 11:14; 17:12; Мк 9:11-13 та Лк 1:17 Іоанн Хреститель був у Дусі та силі Іллі? Чи був він реінкарнацією Іллі?

Відповідь: Ні. Він прийшов у дусі та силі Іллі, але Іван не був реінкарнацією Іллі. Під час першого приходу Ісуса Іван мав мету та місію Іллі. Звичайно, сам Ілля (а не Іван) ненадовго з’явився під час Преображення. Багато хто вважає, що Ілля буде одним із двох свідків безпосередньо перед сьомою трубою в Об’явленні 11:3-12.

Першим автором, який, як відомо, розглядав цей вірш, був Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.), який зауважив, що поняття про те, що одна людина має дух іншої, не є унікальним лише для Іллі та Івана Хрестителя. Бог обіцяв, що Йошуа матиме дух Мойсея. («Діалог із євреєм Трифоном», розд. 49, с. 220). Також Єлисей отримав подвійну частку духу Іллі (2 Царів 2:9–10).

Іван відкрив шлях для Ісуса, а потім відступив, щоб дати Йому пройти.

Питання: У Мт 11:16-17 та Лк 7:32, у чому те покоління було схоже на примхливих дітей на ринку?

Відповідь: Діти можуть погано слухати, мають короткочасну пам’ять і часом бувають дуже нерозумними. Їм може бути важко бачити будь-яку точку зору, крім власної. Ісус пояснює, чому Він так сказав, у Луки 7:33-35: з одного боку, вони критикували Івана Хрестителя за те, що він не пив вина й не їв звичайної їжі, а потім вони розверталися й критикували Ісуса за те, що Він пив вино й їв звичайну їжу.

Я бачив подібну ситуацію в Солт-Лейк-Сіті, служачи мормонам. Мормони запитували, чи був я коли-небудь мормоном, і я відповідав «ні». Оскільки я ніколи не був мормоном, як я міг розуміти те, чого вони навчали? Вони ставили те саме запитання християнам, які раніше були мормонами, і ті відповідали «так». Як вони могли слухати когось, хто відступив від віри й покинув їхню церкву? Очевидно, до деяких людей неможливо достукатися.

Питання: Чому в Мт 11:20 Ісус засудив ці міста, назвавши їх по імені?

В: Грецьке слово «oneidizein», яке тут перекладається як «викривати», означає дуже суворе докори або обурення. Ісус не просто говорив, що якщо вони не приймуть Його як Месію, то загинуть. Навіть більше, Ісус говорить, що на останньому суді злим і розпусним містам, таким як Содом і Гоморра, буде краще, ніж цим містам. Ступінь покарання залежить від того, чи була у них можливість навернутися. По-друге, Ісус був обурений тим, що вони не вірили, що Він від Бога, навіть після того, як Він зробив ті чудеса в їхніх містах.

До речі, ми не знаємо напевно, де саме розташований Коразин, але, ймовірно, це місце, де зараз знаходиться сучасне Хірбет-Керазе, що лежить за дві милі на північний схід від Капернаума.

Питання: Чому в Мт 11:23-24 Содом був би готовий покаятися?

Відповідь: Ісус тут використовує гіперболу, щоб сказати: якби мешканці Содому мали таке ж знання про Бога, як і євреї, вони не були б настільки нечестивими, щоб їх знищили. Навіть ассирійці покаялися, коли до них прийшов Йона, але деякі мешканці Галілеї не хотіли покаятися навіть тоді, коли до них прийшов Сам Бог.

Питання: Чому в Мт 11:25-26 Ісус подякував Отцю за те, що Він приховав істину від так званих мудрих?

Відповідь: Хіба не було б дивно, якби розумніші люди та ті, хто мав можливість здобути вищу освіту, лише завдяки своїм знанням більше подобалися Богові або були ближчими до Неба? Це не так; щодо інтелекту та освіти всі мають рівні можливості. Ті, хто готовий визнати перед Богом свою безпорадність, є близькими до Бога, як показує притча про фарисея та митника.

Питання: У Мт 11:25-26, якими способами Бог заважає людям осягнути Його мудрість?

Відповідь: Люди, які були настільки розумними, що вважали, ніби можуть розібратися в житті самостійно, без Бога. Бути мудрим — це не погано, але покладатися на власну мудрість замість Бога — погано.

Питання: Чи слід нам, згідно з Мт 11:25-26, дякувати Богові за те, що Він приховав істину?

Відповідь: Краще просто дякувати Богові за істину та за те, як Він її відкрив. Ісус каже, що розумніші люди не мають переваги над менш розумними у пошуку істини про Бога. Істина була прихована таким чином, що люди не можуть знайти її власною мудрістю, окремо від Бога. Проте, як це не парадоксально, ті, хто прагне пізнати істину, знайдуть її, навіть якщо вони лише маленькі діти.

Питання: Як у Мт 11:27 все передається Ісусу?

Відповідь: Усе віддано Ісусу різними способами. Усі схиляться перед Ісусом, Ісус судитиме людей, і Ісус спас нас.

Однак головна думка, яку Ісус тут висловлює, полягає не в тому, що Ісус є «одним із» спасителів, а в тому, що немає спасіння, окрім як через те, що Ісус спасає нас. Сучасна доросла людина, немовля або людина, яка померла в давні часи, до того як дізналася про Христа, або потрапляє до Неба через Ісуса, або не потрапляє туди взагалі.

Питання: Як у Мт 11:27 ніхто не знає Отця, крім Сина та тих, кому Син відкриває Отця?

Відповідь: Це правда не в одному, а в двох сенсах.

Знання: Якби Бог так захотів, Він міг би приховати Себе так, що ми взагалі не змогли б багато про Нього дізнатися. Бог вирішив відкрити Себе, частково через Авраама та пророків, але найповніше одкровення про Себе відбулося через прихід Ісуса Христа на землю.

Спасіння: Усі, хто отримав спасіння, і кожен, хто його отримає, спасаються через Месію, Ісуса. Навіть ті, хто слідував за Істинним Богом ще до народження Ісуса і не знав імені Ісуса, спасаються через Ісуса. У Діях 4:12 сказано, що спасіння не можна знайти ніде інде. У Посланні до філіп’ян 2:9-11 сказано, що в ім’я Ісуса схилиться кожне коліно — на небі, на землі й під землею, — і кожен язик визнає, що Ісус Христос є Господом.

Питання: Чому в Мт 11:27 Ісус каже, що ніхто не знає Отця, крім Сина, та того, кому Син вирішить Його відкрити, якщо в Пс 145:18 сказано, що Бог близький до всіх, хто кличе до Нього?

Відповідь: Про це йдеться у книзі «Дев’ять запитань, які люди ставлять про іудаїзм», с. 86–87. У відповіді слід врахувати три моменти.

Усі, кого обере Ісус: Ісус ніколи не говорив, що лише Він один знатиме Отця. Натомість Ісус сказав, що лише Він і ті, кого обере Ісус, знатимуть Отця.

Часовий період: Ісус не уточнював, чи йдеться про майбутнє — під час останнього суду, про сьогодення, минуле чи про все це разом. Це твердження є істинним у майбутньому ( ), оскільки, як показує Іоанна 5:22–23, зрештою всі постануть перед Христом, який є нашим суддею. Слова Ісуса були правдивими й у Його час, адже в Євангелії від Івана 8:24 Він сказав євреям, що якщо вони відкинуть Його, то справді помруть у своїх гріхах. Це може здатися несправедливим тим, хто вважав, що потрапити до Неба можна лише шляхом читання Писання та покладання на слова, а не через послух. Однак у Євангелії від Івана 14:6 Ісус сказав, що Він є дорогою, істиною та життям, і що ніхто не прийде до Отця, окрім як через Нього. Проте в певному сенсі слова Ісуса були правдивими й до Його часу. Він не лише був із ізраїльтянами в пустелі, як зазначено в 1 Коринтян 10:4, але й Його розп’яття та воскресіння, які принесли життя всім віруючим, що жили як до, так і після Христа, були заплановані від заснування світу, як зазначено в Діях 2:23.

Особливі стосунки: З огляду на все вищесказане, Ісус і Святий Дух дійсно мають особливі стосунки з Отцем, яких немає ні в кого іншого.

Питання: Як, згідно з Мт 11:28, Ісус дарує нам відпочинок?

Відповідь: Ми можемо застосувати цю істину до свого життя щонайменше п’ятьма способами.

Звільнення від страху: Бог подбає про нас, і з нами не станеться нічого, крім того, що дозволить Бог. 1 Петра 1:6-9 та 1 Коринтян 2:9 показують, що слава Небес змусить страждання, які ми переносимо на землі, здаватися незначними.

Звільнення від тривоги та турбот: У Нагірній проповіді Ісус особливо наголошує на нашій цінності для Бога, а також на тому, що турбуватися — це і небажано, і марно. У Филип’ян 4:6-7 сказано, що нам не слід ні про що турбуватися, а лише виносити свої прохання перед Богом.

Свобода від власних справ, цілей та амбіцій: Коли ми стаємо християнами, критерії нашого успіху змінюються. Успіх — це не лише досягнення того, чого Бог хоче від вас, а й те, щоб стати тим, ким Бог хоче, щоб ви були. І нічого більше. Нам більше не потрібно турбуватися про те, щоб бути успішними в очах інших або відповідати культурним ідеалам.

Свобода від турбот про Суд: У День Суду християни можуть стояти без страху. Христос судитиме християн щодо їхніх нагород (або втрати нагород), але християни можуть мати впевненість у спасінні та уникненні Озера Вогню.

Вічна свобода: наша свобода починається вже зараз, на землі, хоча й у обмеженому вигляді. Але ми матимемо свободу як сини Царя на Небі — назавжди.

У книзі «Коли критики запитують» (с. 342) це добре підсумовано: «Життя віруючого є “легким” у тому сенсі, що воно приносить “відпочинок для ваших душ” (Мт. 11:29), але воно важке для “тіла”, яке часто потребує дисциплінуючої руки Бога, щоб тримати його в покорі. Спасіння приносить «мир з Богом» (Рим. 5:1), але воно також приносить конфлікт зі світом (1 Ів. 2:15-17; Гал. 5:17)».

Питання: У Мт. 11:29-30, у чому полягає різниця між ярмом і тягарем?

Відповідь: Ярмо тягне віз, який везе тягар. Ярмо тягнуть разом з іншими. Ярмо та тягар, який воно тягне, можуть бути легкими або важкими, і Ісус каже, що Його ярмо легке.

Фермер повинен переконатися, що ярмо правильно надіте, що всі прокладки знаходяться на своїх місцях тощо. Іноді виникає питання: що легше — фермеру запрягати волів у ярмо чи Богу — об’єднувати християн у ярмо? Якщо віл мертвий або відмовляється рухатися, фермеру немає сенсу запрягати його. Якщо Бог дає християнам можливість, з’єднуючи їх у ярмо, але християнин відмовляється рухатися, бо Бог не виправдовує його очікувань, це не допомагає іншим християнам, з якими він з’єднаний. А ще гірше, якщо християнин вирішує піти в іншому напрямку, ніж той, у якому Бог хоче орати, — тоді це може бути важко.

Іноді християни очікують, що якщо вони будуть слідувати за Богом і слухатися Його, це принесе найбільше благословення та процвітання в їхнє життя. Бог ніколи цього не обіцяв. Побиття камінням та побиття можуть призвести до каліцтва, і побиття та побиття камінням, яких зазнав Павло, не благословили його фізично. Павло, ймовірно, міг би бути заможнішим, якби витрачав більше часу на виготовлення наметів, а менше — на «фінансово марнотратні справи», такі як проповідування Євангелія. Якщо Павло не міг очікувати, що, слідуючи за Богом, він стане кращим фізично та фінансово, то й ми не можемо. Божа мета — явити Свою славу на землі, а не забезпечити нам максимальний комфорт. Божа слава включає те, що ми проповідуємо Євангеліє, навчаємо інших, ведемо гідне життя (Мт 10:37-38; Лк. 20:35; Флп. 1:27; 2 Сол. 1:5, 11), але не обов’язково наше постійне задоволення. Віл, можливо, не знає, як орати по концентричних колах; він знає лише те, що має слідувати за своїм господарем. Якщо ми зможемо відмовитися від власних очікувань щодо того, що Бог має зробити для нас, і просто слідувати за Його вказівками, то Богу буде легше запрягти нас у ярмо.

Питання: Чи підтверджує Мт 11:29 якимось чином йогу, як це викладають Марк та Елізабет Профет у книзі «Втрачені вчення Ісуса 3» (1988), с. 273–274?

Відповідь: Зовсім ні. Ісус каже взяти на себе Його «ярмо», а не «йогу». Грецьке слово, що тут вжито, — zugon — означало запрягати волів для роботи на полі і має на увазі служіння Ісусу, а не виконання спеціальних фізичних вправ чи контроль дихання.

Питання: Як нам сьогодні взяти на себе ярмо Ісуса, про яке йдеться в Мт 11:29–30?

Відповідь: Підкоріться волі Христа і віддайте Йому все своє життя; навчайтеся у Ісуса, будьте лагідними та смиренними, як Ісус.

Питання: Чи порушили учні Ісуса в Мт 12:1-5 єврейський суботній відпочинок чи ні?

Відповідь: У цьому випадку вони не порушили суботу згідно з Мойсеєвим Законом, хоча й порушили тлумачення фарисеїв щодо неї. Хоча у Вихід 34:21 заборонялося збирати врожай у суботу, у них не було серпа, а було лише кілька колосків. Зривання колосків без серпа було дозволено згідно з Повторення Закону 23:25.Ми не маємо жодних свідчень про те, що учні чи Ісус порушували Мойсеїв Закон під час служіння Ісуса на землі до Його воскресіння. Зверніть увагу, що розбіжність думок стосувалася не різних тлумачень закону, а самого фундаментального підходу до нього.

Цікаво, що самі євреї не були одностайні в тому, що зривання колосків у суботу є гріхом. «Жнива» були одним із тридцяти дев’яти видів роботи, заборонених у Мішні «Шабат» 7.2.9.c згідно з їхніми традиціями. Однак там також передбачалися винятки для храмової служби. Виняток також допускається, коли йдеться про збереження життя, як зазначено в Мішні «Йома» 8:6; «Мек» (Вихід 22:2; 23:13). Мішна «Шабат» 10.2 не стосується випадкового зривання колосків. У пізніший період Гемара конкретно дозволяє зривати колоски вручну; вона забороняє лише використання знарядь.

Питання: У Мт 12:1-8 та Мк 2:27, чи те, що Ісус сказав тут про суботу, є зміною Божого Закону, чи Ісус говорив про те, як вони мали дотримуватися його ще й у часи Старого Завіту?

Відповідь: Ісус тут не вносить жодних змін. Зривання колосків вже було чітко дозволено в Законі. Хоча Закон забороняв людям працювати в суботу, можна було зривати зерно для їжі, за умови, що його не збирали, складаючи в мішок.

Ісус вказував на те, що треба розглядати Закон у цілому, адже Закон також містив особливі положення щодо священиків. Крім того, Ісус зазначає, що під час надзвичайної ситуації, в якій опинився Давид, його виживання та втеча від Саула мали пріоритет над хлібами покладання. Наскільки ж більше Месія повинен мати пріоритет над фарисейськими традиціями?

Нарешті, Ісус сказав, що тут є щось величніше за Божий Храм. Єдине, що величніше за Божий Храм, — це Сам Бог.

Питання: Чому в Мт 12:3-5 та Мк 2:25-27 було дозволено брати хліб покладання, і як це пов’язано з дотриманням суботи?

Відповідь: Ключовим принципом тут є ієрархія заповідей, і їхнє остаточне послух мав бути спрямований на Бога, а не на суботу. Тільки священики мали право їсти хліб покладання, а Давид і його люди виконували місію для Бога, вони опинилися в надзвичайній ситуації (втікаючи від Саула), і, обговоривши це зі священиком, вони їли, як описано в 1 Самуїла 21:3-6.

Для фарисеїв субота фактично стала їхнім ідолом! Це сталося не тому, що субота була якимось чином поганою, а тому, що вони більше дбали про суботу, ніж про Бога. Вони були людьми правил, але не людьми Божими.

Іриней (182–188 рр. н. е.) писав: «Давид був призначений Богом священиком, хоча Саул його переслідував. Адже всі праведні мають священицький [священицький] чин. І всі учні Господа є священиками, бо вони тут не успадковують ані земель, ані будинків. Натомість вони постійно служать Богові та вівтарю… Його учні мали священство Господнє. Тож для них було дозволено, коли вони були голодні, їсти колоски [зерно]». Іриней, «Проти єресей», книга 4, розд. 8.3, с. 471

Питання: Як у Мт 12:5 священики бездоганно оскверняли кожну суботу?

Відповідь: Закон наказував священикам робити те, що іншим було заборонено робити в суботу — вони мали працювати. Ісус не мав на увазі, що священики повинні припинити робити те, що Бог їм наказав. Натомість Ісус хотів сказати, що якщо дивитися на Божі настанови, ігноруючи контекст, можна натрапити на всілякі проблеми. Легаліст — це той, хто дивиться на закони, не зважаючи на контекст.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 4, розділ 12, с. 362–363, наводить цікаву думку щодо пріоритету послуху Богу над ритуальним дотриманням суботи. Першим прикладом того, як весь народ порушував суботу, але все одно був послушний Богу, був випадок, коли Бог наказав їм обходити Єрихон. Бог наказав ізраїльтянам обходити Єрихон сім днів поспіль, і вони обходили його навіть у суботу. Отже, це також є прикладом того, як прямий наказ Бога має перевагу над суботою.

Питання: У Мт 12:5, коли Ісус сказав: «Чи не читали ви в Законі, що в суботу священики в храмі порушують суботу, але все одно є невинними?», чому це не було цитатою із Закону?

Відповідь: Ісус не стверджував, що це цитата з чогось. Ісус робив логічний висновок, що згідно із Законом священики виконували свої священицькі обов’язки у суботу, і це все одно було правильним та приємним для Бога.

Питання: У Мт 12:3-8 та Мк 2:25-28, у чому полягав сенс цих прикладів?

Відповідь: Слідування за Богом — це не лише правила, а й пріоритети. Слідування за Ісусом як за своїм Господом — ось у чому полягає послух, а не лише у дотриманні правил, навіть Божих. Інші уривки показують, що слідування за Богом передбачає не лише правила та пріоритети, але тут Ісус викладав це на елементарному рівні. Ісус мав терпіння, щоб дати просте пояснення ворожим фарисеям, і слава Богу, що Він терплячий і до нас.

Питання: Що в Мт 12:8 та Мк 2:28 означає те, що Син Людський є також Господом суботи?

Відповідь: Ми створені для Бога, а не для закону і не для суботи. Заповідь відпочивати в суботу була дана, щоб допомогти людині, а не заважати їй. Бог є Господом Свого закону.

Питання: У Мт 12:8, 12, коли, якщо взагалі, ми повинні порушувати букву закону сьогодні?

Відповідь: Іноді можуть траплятися ситуації, коли нам слід це робити. Наша головна мета — не дотримання «цього» чи «того» закону. Це також не євангелізація. Наша головна мета — прославляти Бога та догоджати Йому. Це включає послух Йому, зокрема Його заповідь проповідувати Євангеліє та багато іншого. Ми повинні бути обережними щодо порушення того, що Бог заповідав нам у Новому Завіті, бо надто часто це може стати лише приводом для гріха, уникнення переслідувань або вибору легкого шляху. Але, зважаючи на це, як Ісус навчав тут, бувають випадки, коли послух Богу не полягає у дотриманні правила. Ось простий приклад: якщо у вас є друг, який перебуває під вашою опікою і який ось-ось помре, і ви мчите, щоб доправити його до лікарні, чи повинні ви стежити за тим, щоб не перевищувати швидкісний ліміт? Якщо уряд ухвалює закон, згідно з яким ви повинні повідомляти про те, що роблять ваші сусіди (як, наприклад, у Північній Кореї), а деякі сусіди проводять біблійні заняття, чи повинні ви повідомляти про це владі?

Нарешті, Ісус показує нам, що ця ідея про те, що Бог бажає деяких речей більше, ніж жертв чи інших законів, не є новим вченням, яке Він дав, а вже міститься в Старому Завіті в книзі Осії 6:6, яку Ісус цитує в Матвія 12:7.

Питання: У Мт 12:10–14 та Мк 3:3–6, що, на думку фарисеїв, було неправильним у зціленні в суботу?

Відповідь: Фарисеї вважали б зцілення творчим актом, а отже — працею. Однак самі євреї першого століття обговорювали, що дозволено при догляді за хворими, у Мішні «Едуйот» 2:5 та Мішні «Шабат» 6:3; Мек «Вихід» 22:2; 23:13.

Питання: Чому в Мт 12:10-14 Ісус відповів фарисеям саме так?

Відповідь: Ісус вказував на їхню непослідовність. Уявіть собі, наскільки дивною була ця ситуація. Ось кілька людей, які викладали свої власні доповнення до Божого Слова як саме Боже Слово, кажучи Самому Богу, що Він не може чогось зробити. Оскільки чудо походило від Бога, вони могли б так само сказати Богові, що Він мусить відкликати це чудо!

Питання: Чи є Мт 12:18 посиланням на Трійцю?

Відповідь: Так, якщо зрозуміти, що Слуга — це Бог. Слуга посланий, і в Нього вкладено Духа Божого.

Питання: Що в Мт 12:31, 32, Мк 3:28–30 та Лк 12:10–11 мається на увазі під «богохульством проти Святого Духа»?

Відповідь: Ісус не часто захищав Свою владу чинити певні речі, але Він вважав за важливе захистити Свою владу саме в цьому випадку, коли Його звинувачували в тому, що Він діє від сатани. З контексту випливає, що це означає бачити безпосереднє чудотворне дію Бога, відкидати Євангеліє та стверджувати, що все це від сатани. Зазвичай немає нічого поганого в тому, щоб ставити запитання чи ретельно досліджувати щось, але коли люди сперечаються щодо очевидно незаперечного, вони насправді відкидають те, що знають як істину.

Це не просто прохання до Святого Духа піти з їхнього життя. Я знаю одну студентку-християнку, яка попросила Бога піти з її життя. Приблизно через місяць вона почувалася настільки нещасною, що покаялася й повернулася до Христа. Якби хтось вчинив богохульство проти Святого Духа, він би ніколи не захотів повернутися до Христа.

Питання: Чому в Мт 12:31, 32, Мк 3:28–30 та Лк 12:10–11 богохульство проти Святого Духа вважається набагато серйознішим, ніж богохульство проти Ісуса?

Відповідь: Ісус конкретно цього не сказав. Однак якщо хтось відкидає Ісуса, Дух може діяти так, щоб ця людина змінила свою думку і згодом прийняла Ісуса. Але якщо хтось назавжди відмовляється від Святого Духа у своєму житті, і Святий Дух поважає це бажання, то ця людина ніколи не прийде до Христа і не потрапить до Неба.

Питання: У Мт 12:31-32, чи означає богохульство проти Святого Духа ненависть до світла через заперечення Божих проявів (таких як Бахаулла), як вчать бахаї у книзі «Деякі відповіді на питання» (Some Answered Questions), с. 127-128?

Відповідь: Ні, це є помилкою «зациклення на питанні», оскільки припускає, що твердження про те, що Бахаулла є світлом, доводить, що Бахаулла і справді був тим світлом. Однак зверніть увагу, що навіть щодо Ісуса в Матвія 12:32 сказано, що тим, хто говорить проти Ісуса, буде прощено, отже, висловлювання проти пророка Божого НЕ є богохульством проти Святого Духа.

Питання: Чи не підтверджує те, що, згідно з Мт 12:32, блюзнірство проти Святого Духа не прощається в цьому житті, віру в чистилище, як стверджував католицький письменник Людвіг Отт?

Відповідь: Ні, навіть у «Новій католицькій енциклопедії», т. 11, с. 1034, сказано: «Вчення про чистилище прямо не викладено в Біблії». Матвія 12:31-32 ніяк не підтверджує існування чистилища з трьох причин:

1) Згідно з католицьким вченням, чистилище очищає віруючого від легких (менших) гріхів, а не від смертних (більш серйозних або фатальних) гріхів, а богохульство проти Святого Духа вважається смертним гріхом.

2) Ісус говорить не про віруючих, а про книжників і фарисеїв, які відкинули Його.

3) Цей уривок нічого не говорить про тривалість, суворість, вид чи місце покарання або очищення; він взагалі нічого не говорить про покарання чи очищення. Натомість він говорить про те, що Бог не прощає.

Питання: Що Ісус каже в Мт 12:34 про деяких людей?

Відповідь: Він не просто каже, що вони — породіє гадюк або що вони говорять злі речі. Натомість Ісус описує умову «якщо-то». Оскільки вони є породією гадюк і злі, то з них можуть виходити лише злі речі. Це справедливо щодо деяких людей сьогодні. Деякі люди, з огляду на стан їхнього серця, не здатні сказати нічого доброго про що-небудь, лише погане. Дивовижно те, що, подібно до фарисеїв, вони самі зазвичай не усвідомлюють, що мають зле серце. Це не тому, що вони недостатньо розумні, щоб це зрозуміти, а тому, що вони ніколи не замислювалися над тим, де ж насправді їхнє серце.

Насправді це не так, ніби фарисеї не розуміли. Швидше, вони просто не хотіли розуміти. Ісус став їм на заваді й змусив їхню «велику» програму виглядати погано.

Звісно, як віруючі, ми маємо переконатися, що не поводимося так само. Іноді, коли людина вживає нецензурну лексику, вона може виправдатися: «Вибачте, це просто вирвалося». Але ж чому це взагалі опинилося там! Ми маємо переконатися, що в нашому серці немає «непідданих сумніву» частин, які також є злими. У 2 Коринтян 13:5 сказано, що ми маємо випробовувати самих себе. Але давайте звернемося по допомогу! У Псалмі 139:23-24 псалмист просив Бога дослідити його серце й відкрити йому все, що є злим у його серці.

На жаль, деякі люди не змінилися навіть у безпосередній присутності Ісуса. Дехто не зміниться, що б ми їм не говорили; але ми можемо перейти до тих, хто готовий слухати.

Питання: У Мт 12:38-39 та Мт 16:1-4, коли фарисеї просили знака, чи сказав Ісус, що вони отримають лише знак Йони, чи, як сказано в Мк 8:11-13, знака не буде взагалі?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Вони щойно побачили знак; насправді вони просили «ще один знак». Але навіщо їм був би ще один знак, адже вони бачили, як Ісус виганяв демона, і заявили, що це знак із пекла. Навіщо будь-який знак, якщо вони просто скажуть, що він від сатани? Пам’ятайте, у Матвія 12:14 вони вже почали плести змови, як знищити Ісуса.

2. Матвія 12:38–39 — це була перша вимога знамення, а Матвія 16:1–4 та Марка 8:11–13 — друга вимога знамення.

3. У всіх випадках Ісус або говорив, що вони не побачать жодного знака з Неба, або що вони побачать лише той знак, який бачили слухачі Йони.

4. Слухачі Йони ніколи не бачили жодного чудесного знака, лише пророка Йону. Йона ніколи не творив жодного чуда, зафіксованого в Біблії.

Питання: Чи є уривки про знамення Йони в Мт 12:38-39; Лк 11:30 неавтентичними і, ймовірно, доданими у VII столітті н. е., як стверджують Стендаль, Пік та Г. Шмітт у статті «Das Zeichen Jona» («Знамення Йони»), ZNW [1978] [с. 120–123]?

Відповідь: Ні. У розділі 16:1-4, с. 68 «Діатессарону», написаного приблизно 172 р. н. е., наводяться ці вірші. На них посилаються Юстин Мученик (138–165 рр. н. е.), Іриней (182–188 рр. н. е.) та Кипріан Карфагенський (приблизно 246–258 рр. н. е.). Це цитують біблійні рукописи «Ватиканус» (325–350 рр. н. е.) та «Синайський» (340–350 рр. н. е.).

Питання: Як у Мт 12:39–40 покоління може бути нечестивим і перелюбним?

Відповідь: Ісус має на увазі не лише окремих фарисеїв та законників, а всю культуру єврейського народу того конкретного періоду. Люди, як правило, слідують своїй культурі, а в ті часи в їхній культурі не було місця для Месії.

Питання: Що Ісус вчить у Мт 12:45 про людей і демонів?

Відповідь: Ісус вчить двом речам.

Зокрема, коли демона виганяють з людини, якщо в людині залишається духовний вакуум, демон може повернутися разом з іншими, ще гіршими демонами.

Як правило, люди не залишаються у духовному вакуумі дуже довго. Якщо вони не наповнені Богом, демони прийдуть і заповнять їх, їхню культуру та їхнє суспільство.

Питання: Чому в Мт 13:1 Ісус сів у човен і промовляв до народу?

Відповідь: Ісус, ймовірно, промовляв із човна, оскільки в безвітряний день звук Його голосу добре розносився над водою. Це одна з п’яти головних промов у Євангелії від Матвія, звернених до натовпу, і для кращого поширення звуку було б добре, щоб натовп міг Його чути. Тут немає жодних натяків на якийсь прихований зміст, апокаліптичний чи інший.

Питання: У Мт 13:1-23 що відрізняється — насіння чи ґрунт — і як це стосується нас сьогодні?

Відповідь: Насіння (повідомлення Євангелія) було однаковим. Але різниця полягала у здатності ґрунту спочатку прийняти насіння, а потім дати йому прорости. Деякі люди не можуть прийняти повідомлення Євангелія. Інші можуть його прийняти, але воно не дасть у них тривалого зростання. Проте Євангеліє — це не те, що ми повинні вибірково сіяти лише на те, що вважаємо добрим ґрунтом. Ми повинні сіяти його всюди, і ґрунт прийме його, якщо зможе. Але нам не слід вводити себе в оману, думаючи, що якщо ми лише ділимося Євангелієм зі світом, то весь світ навернеться до Христа. Нарешті, ця притча змусить читача замислитися: «Яким ґрунтом я є в очах Бога?»

Питання: Що незвичайного є в цих притчах з Мт 13:1-58?

Відповідь: Девід Венхем був першим сучасним вченим, який визнав, що Матвія 13:3-52 є хіазмом. Однак це не досконалий хіазм.

13:1-2 Ісус прийшов

- 13:3-9 Притча про сіяча, звернена до натовпу

-- 13:10-12 Учні запитують, а Ісус відповідає

--- 13:10–17 Мета притч (для тих, хто не належить до спільноти віруючих)

----13:18–23 Тлумачення притчі про сіяча

-----13:24-33 Ще три притчі, звернені до натовпу: «Царство Небесне подібне до…» (куколю, гірчичного зерна, дріжджів)

відступ

--- 13:34-35 Мета притч (для учнів)

---- 13:36-43 Тлумачення притчі про пшеницю та кукіль

кінець відступу

-----13:44-48 Ще три притчі, звернені до учнів: «Царство Небесне подібне до…» (скарб, перлина, сітка)

---- 13:49-50 Пояснення

-- 13:51 Ісус запитує, а учні відповідають

- 13:52 Притча про новий скарб і старий

13:53 Ісус пішов

У межах цієї структури Матвія 13:13-17 також є хіазмом.

Питання: У Мт 13:6-7, у чому полягає різниця між дорогою, другою — кам’янистою землею та третьою — тернистою землею?

Відповідь: Перша земля мала достатню глибину, і на ній не було терну, що затуляв сонячне світло. Але вона просто не прийняла насіння з самого початку. Насіння проросло в інших трьох ґрунтах, але в першому ґрунті воно навіть не мало шансу прорости.

Насіння як у другому, так і в третьому ґрунтах спочатку проростає і виглядає добре. Але рослини не можуть мати здорових коренів у ґрунті без глибини. Коли настає посуха, вони не можуть знайти води для свого існування у висушеному ґрунті на поверхні. Вони мали хороший доступ до сонця, але просто не було достатньої глибини ґрунту, щоб ці рослини могли далі розвиватися.

Що стосується третього ґрунту, то він був хорошим, можливо, навіть таким же хорошим, як і родючий ґрунт. Однак там було занадто багато зайвого — колючок, які заважали рослинам отримувати сонячне світло. Навіть другий ґрунт з радістю прийняв слово, але не перевантажений третій ґрунт. Третій ґрунт мав достатню глибину, але там просто було занадто багато іншого, що заважало рослинам отримати доступ до сонця. Крім того, хоча деякі колючі рослини можуть бути очевидними, інші можуть бути непомітними. Терни можна не помітити одразу.

Четвертий ґрунт не є чимось особливим чи «чарівним». Насправді він нічим не відрізняється від найкращих рис другого та третього ґрунтів разом узятих. Як першим зазначив Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.), до загибелі веде не одна дорога, а багато доріг.

Різниця в результатах зумовлена не насінням, а ґрунтом. Наскільки родючим Бог вважає ваше серце?

До речі, шлях, про який тут йдеться, — це стежка, наприклад, між полями, а не шосе.

Питання: Чому в Мт 13:10-13 Ісус пояснив цю притчу Своїм учням, а не натовпу?

Відповідь: Відповідь міститься в Матвія 13:14-15. У Ісуса було багато учнів (включно з 70-ма), а не лише дванадцять. Народу в той час давали змогу познайомитися з вченням Ісуса так, щоб у них з’явилося бажання дізнатися більше. Тут Ісус був вибірковим; Він дав пояснення лише Своїм учням. Звісно, люди з натовпу також могли вирішити стати учнями Ісуса. Крім того, це було виконанням пророцтва з Ісаї 6:9-10.

Але неправильно думати, що мета цих притч полягала в тому, «щоб кожен міг легше осягнути істину». Так само й сьогодні ми можемо хотіти сказати щось таке, що зрозуміють лише ті, хто прагне пізнати істину.

Питання: У Мт. 13:10-11, наскільки наше проповідування Євангелія має бути оповите таємничістю?

Відповідь: У Старому Завіті таємниця була чимось секретним, прихованим або завуальованим, що пізніше відкривалося. Ісус не говорив про таємниці, доки єврейський народ не відкинув Його.

Ісус та Євангеліє — це те, чого людство ніколи не змогло б осягнути, якби Бог не відкрив це нам. Ми не повинні вважати самозрозумілим, що Бог міг би залишити нас у темряві, але Він вирішив просвітити нас. Страсті та Божа історія загалом є драматичними, і ми повинні підкреслювати цю драматичність, коли розповідаємо про них.

Питання: Що означає Мт 13:10–16?

Відповідь: Ті, хто не має любові до істини, не мають права на світло істини. Насправді, «птахи» можуть забрати те світло, яке вони вже мають. У цьому уривку є кілька важливих моментів.

13:10 Після того, як Ісус розповів притчу про сіяча (насправді притчу про ґрунти) у Матвія 13:1-9, учні підійшли до Нього і запитали, чому Він говорить притчами. Питання стосувалося не лише притчі про сіяча, а й того, чому Ісус взагалі говорить притчами.

13:11 Більшість людей не матимуть або не збережуть знання про Царство Небесне.

13:12 Ті, хто має знання, будуть зростати у своїх знаннях. А у тих, хто не має знань, навіть те невелике знання, яке вони мають, буде відібрано.

13:13 Чому ж Ісус говорив до людей притчами, а не пояснював усе так, як Він робив це своїм учням? Пошукаємо відповідь у 2 Петра 2:21 та Римлянам 4:15; 5:13. Якщо хтось вирішує не слідувати істині про Бога, яку він має, то чим менше він знає, тим краще для нього буде на останньому суді.

13:14 показує, що люди насправді чули б усю істину, але не зрозуміли б її. Це НЕ означає, що треба бути дуже розумним, щоб бути християнином; це суперечило б 1 Коринтян 1:26-28. Натомість проблема з розумінням навіть серед розумних і високоосвічених фарисеїв полягає в тому, що в них немає місця для слова Ісуса (Івана 8:37), а послання про хрест є просто дурістю для тих, хто мудрий мудрістю цього світу (1 Коринтян 1:18-25). Я бачив, як розумні люди придумували хитрі, вигадливі виправдання того, чому вони не хочуть вірити в те, що ясно сказано в Біблії.

13:15 Це свідчить про очерствіння людей. Християни сперечаються щодо того, чи Бог був відповідальним за те, що серце фараона очерствіло проти Мойсея та ізраїльтян, чи сам фараон. Біблія каже, що фараон очерствів своє серце у восьми місцях, і що Бог очерстів його у восьми місцях. Одним із Божих судів проти людей, які очерствіли свої серця, є те, що їхні серця очерствіють ще більше.

Нарешті, одне й те саме Боже дію може мати протилежні наслідки для двох різних людей. Один церковний письменник пояснив це так: «віск плавиться, а грязь висихає під дією одного й того самого тепла; так само й те саме дію, яке було здійснене за посередництва Мойсея, з одного боку, виявило твердість серця фараона — наслідок його нечестивості, а з іншого — поступливість змішаного єгипетського народу, який вирушив у дорогу разом з євреями». Руфін (374–406 рр. н. е.), переклад книги Орігена «De Principiis» (225–254 рр. н. е.), книга 3, розд. 1.11, с. 311.

13:16 До речі, хоча Ісус мав 12 спеціально призначених учнів, у Нього було не лише 12 учнів; у Нього також була ширша група із 70 осіб, а також інші учні. Учні Ісуса були благословенні як привілеєм пізнання цих істин, так і тим, що вони не заслужили і не здобули права пізнати ці істини . Бог міг би просто вирішити приховати все це від нас; але Бог захотів відкрити нам ці речі.

У 13:17 йдеться далі про те, що навіть благочестиві пророки часів Старого Завіту прагнули пізнати ці речі, але Бог ще не навчав їх; Бог чекав, щоб відкрити їх аж до приходу Ісуса.

Іноді люди помилково вважають, що Бог зобов’язаний робити все можливе, аби навчити кожного істині. Насправді ж, якщо хтось відкидає ту істину про Бога, яку вже має, Бог не має жодного обов’язку намагатися нав’язати йому ще більше істини. Насправді, чим менше вони знають про істину, тим краще для них (2 Петра 2:21). Але тим, хто прагне слідувати за істиною, Бог із радістю відкриває дедалі більше.

Як саме люди не чують і втрачають істину? Ісус пояснює це в Матвія 13:18-23.

Питання: Чи був Бог несправедливим у Мт 13:12, коли забрав у тих, хто не мав, і дав тим, хто мав?

Відповідь: Бог не був несправедливим, але потрібно розглянути взаємозв’язок між наслідком і подальшою метою. Слід врахувати три протиставлення: справедливість проти рівності, винагорода проти дару, задоволення потреб проти надання нагород.

Справедливість проти рівності: Бог справедливий до всіх, але Він не зобов’язаний ставитися до всіх однаково, як це ілюструє Римлянам 9:6-18.

Заробітна плата проти дарів: У притчі про міни (Лука 19:11-27), якби цар не виплатив ті блага, які він комусь був винен, це було б несправедливо. Але коли ви інвестуєте гроші свого роботодавця, роботодавець не винен вам усіх цих грошей; роботодавець винен вам лише вашу зарплату та те, що він зобов’язався дати згідно з договором. Цар у притчі не був винен жодному зі своїх слуг жодного міста. Коли він дав тому, хто мав найбільше, більше міст, це був безкоштовний, милостивий дар, і цар (та й Бог) може робити все, що забажає.

Задоволення потреб проти нагородження: Цар дбав про всіх своїх слуг ще до того, як хтось із них отримав управління над містами. Міста були нагородами, або бонусами. Бог щедро задовольнить усі потреби на небі для кожного, хто там перебуватиме (1 Коринтян 2:9), але крім цього, Бог дасть нагороди на небі одним, а іншим — ні. Про це можна прочитати в 1 Коринтян 3:8-15.

Питання: Чи не є це з боку Бога в Мт 13:15 проявом жорстокості — не пом’якшити їхні серця й не відкрити їхні очі?

Відповідь: Зовсім ні. Бог каже, що якби вони навернулися до Нього, Господь, безсумнівно, зцілив би їх. Однак вони самі несуть відповідальність за те, що їхні серця зачерствіли, що й призвело до того, що вони не навертаються до Бога.

Бог відкриває очі сліпим, але зазвичай Він не відкриває очі тим, хто їх міцно заплющує. Бог пом’якшує серця людей, але Він не зобов’язаний пом’якшувати серце того, хто вже вирішив його очерствити.

Питання: Як у Мт 13:24 Царство Небесне подібне до цієї ситуації, адже Небо є досконалим?

Відповідь: Царство Небесне схоже не на людину, а на саму ситуацію. Відповідь на це запитання є частиною головної думки Ісуса. Царство Небесне — це не просто щось досконале, куди ми потрапляємо після смерті. Царство Небесне — це те, що вже зараз перебуває в наших серцях як віруючих. У Царстві Небесному в цьому світі пшениця та кукіль ростуть поруч.

Питання: Чи означає Мт 13:28-30, що ми повинні дозволяти єретикам залишатися в церкві?

Відповідь: Зовсім ні. У Матвія 13:38 «поле» — це не церква, а світ. Будуть і єретичні церкви, але ми повинні відлучати від церкви тих, хто сповідує єретичне вчення або чинить зло, доки вони не покаються. Твердження, що ми повинні допускати до наших церков людей з єретичним вченням або безбожними, нерозкаяними вчинками, суперечить Божому вченню в 1 Тимофія 1:3-4; 6:3-5; 2 Тимофія 2:16-17; 3:1-5; 2 Івана 10, а також практиці, описаній у 1 Коринтян 5:11-13 та Об’явленні 2:20. На жаль, Августин Гіппонський у творі «До донатистів» був одним із перших, хто сплутав церкву зі світом. Тих, хто грішить (на ділі чи у вченні), слід докоряти перед усіма згідно з 1 Тимофія 5:20.

Підсумовуючи, якщо ви неправильно тлумачите щось у притчі в одному значенні (церква), тоді як Ісус конкретно мав на увазі щось інше (світ), ви можете справді заплутатися!

Питання: У Мт 13:30, про яке саме кукіль говорить Ісус?

Відповідь: Це було добре відомо слухачам Ісуса. Існує чотири види куколю, і «кукіль» тут — це майже напевно бур’ян під назвою бородатий кукіль (lolium temulentum), який у молодому віці схожий на пшеницю, а іноді їхні коріння можуть переплітатися, тож ви насправді не можете вирвати одну рослину, не вирвавши іншу. Цікаво, що й кукіль, і пшениця вже не можуть добре рости шляхом самосіву, а потребують, щоб фермер розсівав насіння. Рабини знали, що це зіпсована пшениця, і в деяких місцях її називають «фальшивою пшеницею»; близько 2000 року 10 % врожаю пшениці в Ефіопії насправді становив кукіль. Проте сучасні сортувальні машини добре відокремлюють пшеничне насіння від куколю. Куколь часто уражається грибком, і коли люди вживають насіння уражених рослин, це викликає у них стан ейфорії. Див. https://www.atlasobscura.com/articles/wheats-evil-twin-has-been-intoxicating-humans-for-centuries для отримання додаткової інформації.

Питання: Яке значення має те, що в Мт 13:30 кукіль збирають раніше за пшеницю?

Відповідь: У сільському господарстві має сенс прополювати поле перед жнивами. Суд відокремлює безбожних від Небес. Справа не в тому, що нас виводять із всесвіту, де кукіль природно належить. Натомість кукіль виводять із Божого всесвіту, де надприродним чином належать Божі діти. Коли учні разом із натовпом слухали притчу про пшеницю та кукіль, цікаво, про що думав Юда Іскаріот?

Питання: У Мт 13:32 та Мк 4:30-34, у чому полягає те, що гірчичне зерно є найменшим із усіх зерен?

Відповідь: По-перше, у Палестині існувало два види гірчичних насінин: чорна гірчиця, яку люди садили, та дика гірчиця. Ісус мав на увазі чорну гірчицю, оскільки Він говорив лише про насіння, яке садять, а в Палестині не садили насіння, дрібнішого за гірчичне. Крім того, у єврейському рабиністичному трактаті «М. Нідда» 5:2 (див. SBK 1:669) гірчичне зерно було притчею про малість.

Насіння гірчиці незначне за розміром і є найменшим серед усіх насінин сільськогосподарських культур на землі Палестини. Один кущ чорної гірчиці може дати 1 200 насінин. Ісус звертався до людей, згадуючи насіння сільськогосподарських культур, що вирощувалися на їхній землі.

Однак для тих, хто любить деталі, грецьке слово, що означає «найменше» як у Матвія 13:32, так і в Марка 4:30-34, — це «мікротерон», яке може означати як малий розмір, так і, в переносному значенні, незначність. Слово, що позначає «насіння» в обох уривках, — «сперматон» — може означати те, що сіється. Незалежно від того, чи говорив Ісус арамейською, чи грецькою, Він все одно мав на увазі насіння, яке сіється.

Питання: Як у Мт 13:32 та Мк 4:30-34 гірчичне дерево може вмістити пташине гніздо?

Відповідь: Хоча птах може, якщо доведеться, збудувати гніздо в невеликому кущі, це не є відповіддю. Насіння гірчиці може вирости в дерево висотою до десяти футів, що, безперечно, достатньо велике, щоб птах міг збудувати гніздо. Іншими словами, нинішній розмір не корелює з майбутньою величчю. Ісус наголошує не стільки на майбутній величі Царства, скільки на його крихітних початках на землі.

Питання: У Мт 13:33, яке значення має тут дріжджі?

Відповідь: Ісус сказав, що дріжджі в цій притчі є добрими, оскільки символізують Царство Небесне, тоді як в інших притчах дріжджі є злими. Важливий принцип тлумачення, який слід засвоїти тут, полягає в тому, що не можна обов’язково брати значення символу в одній притчі й застосовувати те саме значення до цього символу в усіх інших притчах.

Дехто помилково вважає дріжджі та птахів чимось поганим, що змінює весь зміст притчі, оскільки як символ дріжджі є чимось поганим або мирським у всіх інших місцях Біблії. Однак одні вважають птахів і дріжджі злом, а інші — добрим даром.

У цій притчі дріжджі є добрими. У цьому розділі немає жодних вказівок на те, що вони є злими, і це узгоджується з іншими притчами в цьому розділі.

Третя точка зору полягає в тому, що притчі про гірчичне дерево та дріжджі є дуже загальними, а птахи та дріжджі — нейтральними.

Підсумок: Царство Небесне є добрим, а не злим. У Матвія 13:33 сказано, що дріжджі символізують Царство Небесне, отже, дріжджі в цій притчі є добрими. Хоча висновок щодо птахів не є настільки очевидним, варто відзначити, що гірчичне дерево може слугувати гніздом.

Питання: Чому в притчі з Мт 13:33 жінка сховала закваску в трьох мірах борошна?

Відповідь: Три міри пшеничного борошна — це повноцінний обід для сім’ї. Три міри (або «сати» грецькою) дорівнюють старозавітній ефі, і це велика кількість тіста — приблизно 56 фунтів або 23 літри. Це та кількість, яку Сара приготувала для трьох гостей у Буття 18:6 і яку Гедеон дав ангелу в Суддів 6:19. Потрібно лише дуже невелику кількість закваски, щоб змінити властивості всього тіста. Справа в тому, що самі євреї знали: навіть крихітна кількість дріжджів може змусити піднятися навіть велику кількість тіста.

Питання: Як це так, що в Матвія 13:34 сказано, що Ісус говорив лише притчами, тоді як в інших місцях, таких як Нагірна проповідь, Він не використовував притч?

Відповідь: У Матвія 13:34 зазначено, що це стосувалося випадків, коли Ісус звертався до натовпу. Звертаючись до Своїх учнів, Ісус пояснював усе. Хоча натовп також слухав, Нагірна проповідь була адресована саме учням. Крім того, Матвія 13:34 стосується вчення Ісуса саме в цей час, а не обов’язково до чи після цього періоду Його служіння.

Питання: Чи в Матвія 13:38 кожен є дитиною Царства?

Відповідь: Ні. Як показує цей вірш, до навернення до Христа ми не є дітьми Царства. В Ефесян 2:3 сказано, що ми (включно з Павлом) були дітьми гніву до навернення до Христа.

Питання: Чому в притчі з Мт 13:44 чоловік на полі просто не викопав таємно скарб і не забрав його?

Відповідь: Згідно з єврейським законом, якщо хтось викопував скарб у полі, цей скарб належав власнику поля, як зазначає Дерретт (Law, с. 1–16). Звісно, якщо скарб був закопаний власниками і їм про нього було відомо, вони б не продали поле задешево. Але якщо скарб не належав їм, про що свідчить те, що вони про нього не знали, то робітник міг купити поле й отримати скарб.

Питання: У Мт 13:44, хто є тим чоловіком і що є тим скарбом?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь:

Неправильна відповідь: Ісус та євреї. У деяких працях, присвячених диспенсаціоналізму, стверджується, що Ісус — це той чоловік, а скарб — це залишок єврейського народу в останні часи. Однак Ісус не віддав усе, що мав (божественність тощо), і не помер на хресті лише заради цього залишку єврейського народу. По-друге, ніхто з тих, хто слухав цю притчу, не зрозумів би її саме так, тож якби це й було справжнім змістом, то ніщо з цього змісту не було б донесено.

Відповідь: кожна людина та спасіння в Царстві Небесному. Людина повинна бути готовою відмовитися від усього, що має, щоб здобути такий дорогоцінний скарб, який пропонує Ісус. Ці притчі, згідно з Матвія 13:52, стосуються саме Царства Небесного. Купівля поля — це рішення, яке повинен прийняти чоловік, інакше він не отримає скарбу.

Питання: Яке значення має притча про перлину в Мт 13:45-46?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не є відповіддю: Ісус — це купець, а перлина — Церква. Однак, знову ж таки, чи «продав» Ісус усе, включаючи Свою божественність, заради перлини, і кому Він її продав?

Відповідь: Кожна людина, яка шукає Бога, є тим купцем, а перлина — це спасіння. Християнські вчені загалом погоджуються, що робітник і купець в обох притчах — це одна й та сама особа, а скарб і перлина — це одне й те саме.

Обидві притчі мають одну й ту саму суть. Ісус сказав у Матвія 13:52, що обидві ці притчі стосуються Царства Небесного. Однак, хоча чоловік і впізнав скарб, ця притча насправді підкреслює, що купець має усвідомити цінність саме цієї перлини порівняно з іншими перлинами і не прагнути інших перлин, аби здобути лише цю одну.

Питання: Яке значення має притча про рибальську сітку в Матвія 13:47?

Відповідь: Це дуже велика сітка, яку або тягнуть між двома човнами, або прикріплюють до берега й одного човна. Вона дуже схожа на притчу про пшеницю та кукіль. Усі риби є частиною цього світу, але наприкінці віку відбудеться відокремлення добрих риб від поганих. Чи є ви доброю рибою?

Питання: У Мт 13:51 чи правильно учні відповіли «так», що вони зрозуміли ці притчі?

Відповідь: І так, і ні. Так, учні розуміли основні притчі та символіку, що за ними стоїть. Однак вони не мали уявлення про всі історичні наслідки притч про пшеницю та кукіль, а також про гірчичне зерно. Але вони мали рацію, відповідаючи «так», бо правильно зрозуміли те, що Ісус хотів, щоб вони зрозуміли саме в той час.

Питання: У Мт 13:51, чи бувають випадки, коли ви впевнені й маєте рацію, що маєте базове розуміння чогось, чого вас навчає Бог, але згодом виявляєте, що не мали уявлення, до чого це призведе?

Відповідь: Одним із простих прикладів може бути шлюб. Ви можете думати, що знаєте, з ким одружитеся, і знаєте, що хочете одружитися саме з цією людиною. Однак із плином років ви виявляєте, що знали про цю людину дуже-дуже мало порівняно з тим, що знаєте зараз. Сподіваємося, що ваші несподіванки здебільшого були приємними.

Подібно до цього, якщо Бог покликає вас виконувати служіння для Нього, ви, можливо, маєте базове розуміння того, чого Він хоче, і бажаєте це робити. Але, виконуючи це служіння, ви виявляєте, що майже не мали уявлення про те, що саме це служіння означатиме, і навіть про те, як воно змінить вас.

Питання: Чому в Мт 13:52 Ісус згадав про книжника, який має як нові, так і старі скарби?

Відповідь: Це був лагідний спосіб сказати, що вони повинні й надалі цінувати попередню істину, яку вони вивчили, так само як і нові речі, про які говорив Ісус. «Писарі» тут не є окремим класом християн. Натомість, «писар» тут є позитивним позначенням будь-якого віруючого, який серйозно вивчає Писання.

Питання: У Мт 13:52, у чому наше серце подібне до скарбниці?

Відповідь: Сховище тут (грецьке слово «тесаурос») — це місце, де зберігаються спогади, рішення, емоції та цінності, які ми вважаємо важливими, незалежно від того, чи вважає їх Бог добрими чи важливими.

Тут йдеться про цілу скарбницю, а не лише про скриньку чи ящик для зберігання однієї речі в темряві. У скарбниці може бути багато скарбів, і їх можна бачити, а не просто ховати в ящику.

Християнину слід виконати два завдання: а) виявити й викинути зі своєї скарбниці те, чого Бог там не хоче бачити, та б) наповнити свою скарбницю добрими речами, яких нас навчає Бог.

Питання: Чи не був Ісус пророком у Мт 13:53–58, оскільки «пророцтво може існувати в Ізраїлі лише тоді, коли на цій землі проживає більшість світового єврейства»? За часів Езри (близько 300 р. до н. е.), коли більшість євреїв відмовилася переселитися з Вавилону до Ізраїлю, пророцтво припинилося зі смертю останніх пророків — Аггея, Захарії та Малахії» (це заперечення висунув один єврей).

Відповідь: Це неправильно з трьох причин:

1) У Біблії немає жодного вірша, який би це підтверджував; це правило вигадане.

2) Даниїл та Єзекіїль були пророками під час вигнання. Більшість світового єврейства тоді не мешкала в Палестині. Насправді Даниїл та Єзекіїль були пророками, які жили поза межами Ізраїлю, хоча Даниїл у юності мешкав у Юдеї.

3) Ми не повинні намагатися вказувати Всемогутньому Богу, що, на нашу думку, Він може, а що не може робити!

Не враховуючи той факт, що багато євреїв дійсно жили в Палестині за часів Христа (чи була це більшість, чи ні — я не знаю), це не має значення, бо Всемогутній Бог може послати пророка, коли забажає.

Біблія (як Старий, так і Новий Завіт) згадує низку речей, яких Бог не робить (не змінює Свого рішення — Числа 23:19; 1 Самуїла 15:29 тощо), але в усій Біблії є лише чотири речі, про які сказано, що Бог НЕ МОЖЕ їх зробити. (Хоча, щоб прочитати про них, треба звернутися до Нового Завіту.) Ці чотири речі такі: Бог не може бути спокушений злом (Якова 1:13), Бог не може брехати (Євреїв 6:18), Бог не може присягатися кимось більшим за Себе (Євреїв 6:13) і Бог не може зректися Себе (2 Тимофія 2:13). Окрім цього, я не буду говорити про те, чого Бог не може зробити; я лише буду звертатися до Біблії, щоб смиренно дізнаватися, що Бог вирішив зробити, а чого — ні.

Питання: У Мт 13:54–58 вчення Ісуса викликало розкол; тож коли наше вчення має викликати розкол?

Відповідь: Вчення Ісуса, здавалося, розділяло людей на два табори: тих, хто йшов за Ним, і тих, хто рішуче протистояв Йому. Ми не бачимо, щоб хтось, слухаючи послання Ісуса, казав: «Непогано, просто так собі». Ми не повинні просто проповідувати Євангеліє та навчати Божій істині так само, як хтось міг би викладати математику чи стародавню історію. Ми також повинні навчати про важливість Євангелія для їхньої вічної долі та про нагальність Євангелія, щоб не зволікати з вірою. Якщо ми виявимо, що стаємо менш популярними серед деяких, коли робимо це, то це просто означає, що ми виконуємо свою роботу.

Питання: Як у Мт 13:55 Ісус міг мати братів і сестер, якщо (згідно з вченням Католицької Церкви) Марія завжди була дівою?

Відповідь: Матвія 1:25 лаконічно відповідає на це: «Але він [Йосип] не мав з нею [Марією] злуки, доки вона не народила Сина. І він дав Йому ім’я Ісус». Отже, Марія була дівою, коли народився Ісус, але згодом у Марії та Йосипа народилися інші діти.

Католики зазвичай відповідають, що в багатьох середземноморських культурах двоюрідних братів і сестер також можуть називати братами та сестрами.

Однак у Біблії немає жодного місця, де б вказувалося, що Марія завжди була дівою. Натомість є інші місця, де згадуються брати чи сестри Ісуса: Івана 7:5; Галатів 1:19; Марка 3:31; Івана 2:12; та Діянь 1:14. Було б дивно, якби вони були лише двоюрідними братами чи сестрами, а слово «двоюрідні» не було б вжито хоча б в одному з цих шести місць.

Як історична довідка, єдиними двома місцями до Нікейського собору, де Марію називають вічно дівою, є:

Гіпполіт, єпископ Портуса (225–235/6 рр. н. е.), назвав Марію «вічно-дівою». «Проти Берона та Гелікса», фрагмент 8, с. 234

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) — «Божа, Вічнодіва та, воістину, Марія, Матір Божа»; фрагмент 5.7, с. 282

Марію офіційно визнали «завжди дівою» на Другому Константинопольському соборі (553 р. н. е.), розд. 2, с. 312. Того ж року папа Вігілій висловив те саме у своєму листі, с. 322.

Питання: Що саме робив тесляр у Мт 13:55?

Відповідь: Теслярі будували споруди. Отже, вони працювали як з каменем, так і з деревом. У той час римляни будували нове місто, призначене переважно для язичників, під назвою Сефоріс, трохи північніше від Назарету, тож у той час для теслярів було чимало роботи. Тож коли Ісус говорив про будівництво на міцному фундаменті в Луки 6:49 та 14:29, Він, можливо, мав практичний досвід роботи з фундаментами.

Питання: Чому в Матвія 13:55-57 пророка не шанували в його рідному місті?

В: Пам’ятайте, що коли Ісус востаннє промовляв у своєму рідному місті, вони хотіли скинути Його зі скелі. Ісус тут не давав наказу чи пророцтва, а лише висловлював спостереження. Пророки не користувалися великою повагою серед людей, серед яких вони виросли. Тим, хто виріс у тому самому місці й мав багато спільних переживань, може бути важко повірити, що Бог може використовувати звичайних людей у незвичайний спосіб. На жаль, є певна правда в приказці, що «знайомство породжує зневагу». Грецький письменник Піндар мав подібне прислів’я про те, що слава згасає біля родинного вогнища. (Оди Піндара, Ода 12:3)

З цим пов’язано й те, що вони, здавалося, більше переймалися славою та популярністю місцевого хлопця, ніж тим, щоб прислухатися до того, що насправді мав сказати Ісус. Характерною рисою людської природи є те, що людям загалом, у тому числі й нам, надто легко зосередитися на другорядних або дріб’язкових речах і пропустити важливу суть.

Питання: Як у Мт 13:58 невіра людей обмежила чудеса Ісуса?

Відповідь: Цей вірш не говорить про те, що Всемогутній Бог був нездатний тут здійснити чудо. Натомість Ісус вирішив не творити тут чудес через їхню відсутність віри, що походить від . Адже справа не в тому, що Ісус не міг творити чудес — зрештою, Він ходив по воді, воскресив Лазаря, воскрес із мертвих тощо, хоча ніхто не вірив, що Він це зробить. Натомість, навіщо Ісусу благословляти людей, коли вони не мали бажання отримати від Нього благословення?

Питання: Чому в 14-му розділі Євангелія від Матвія смерть Івана Хрестителя розміщена саме в цьому місці?

Відповідь: Хоча про це прямо не сказано, і Матвій міг розмістити цей спогад де завгодно, можливо, він розмістив його саме тут, щоб натякнути, чому Ісус хотів у цей час відійти від людей. Ісус знав, що вони прийдуть, щоб убити Його, і хотів дочекатися, поки виконає інші справи, перш ніж бути розп’ятим. Крім того, починаючи з цього моменту, у Матвія та Марка послідовність подій збігається.

Питання: Чому саме в Мт 14:3-4 Іван Хреститель засудив Ірода Антипу?

Відповідь: Спочатку генеалогічний контекст, а потім відповідь.

Історичний контекст:

Ірод Антіпа (= Ірод Тетрарх): син Ірода Великого та Мальтаке, однієї з його десяти дружин. Ірод Антіпа правив Галілеєю та Переєю під владою Риму з 4 р. до н. е. до 39 р. н. е. Він прагнув, щоб його називали царем, що спричинило конфлікт з імператором Калігулою.

Арета IV Набатейський: Ірод Антипа був одружений з дочкою Арети IV, царя набатейських арабів на території сучасної Йорданії, — Фасаеліс. Розлучитися з нею та одружитися з Іродіадою було політичною міною, але принаймні він жив разом з Іродіадою. Пізніше між Іродом Антипою та царем Аретою спалахнули бої, в яких Арета перемагав, доки не втрутилися римляни.

Філіп: син Ірода Великого та Маріамни II.

(Філіп мешкав у Римі, і його не слід плутати з іншим сином Ірода Великого, на ім’я Філіп, тетрарх Ітуреї та Трахонітіди, згаданим у Євангелії від Луки 3:1)

Арістобул: син Ірода Великого та Маріамни I.

Іродіада: дочка Арістобула та його дружини Береніки. Вона розлучилася зі своїм першим чоловіком, щоб бути з Іродом Антіпою.

Відповідь: Ірод Антипа був двоюрідним дядьком Іродіади, але це було допустимо згідно з Левитом 18:1-17 та 20:12,14. Розлучення з дружиною було допустимим у часи Старого Завіту. Проблема полягала в тому, що Левіт 18:16 конкретно забороняє одружуватися з дружиною свого брата, а Іродіада була дружиною Філіпа, брата Ірода Антипа, і Філіп ще був живий.

Як зазначено в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 8, с. 670: «Іродіада знала, що “єдине місце, де можна було безпечно виписати її шлюбний сертифікат, — це зворотний бік смертного вироку Івана”» (за Т. В. Менсоном, «Месія-слуга», с. 40).

Пізніше, коли набатейці розгромили армію Ірода в 36 році н. е., Йосип Флавій у праці «Старожитності юдеїв», книга 18, розділ 119.2, написав, що юдеї вважали це Божим покаранням для Ірода Антипи.

Питання: Чому в Біблії, у Мт 14:6–12, міститься цей моторошний розповідь?

Відповідь: Іноді люди можуть мати штучно прикрашене уявлення про життя на землі. Життя іноді буває жахливим, коли владу мають злі люди. З цього ми можемо дізнатися, що навіть віруючі, такі як Іван Хреститель, можуть зазнавати несправедливих наслідків у цьому житті.

По-друге, порівняйте мужність Івана Хрестителя, який викрив правителя, з боягузтвом Ірода, який не хотів ані звільнити Івана, ані стратити Його. Ірод дещо нагадує царя Ахава, який був і нечестивим, і слабким.

Після цієї події ми бачимо зміну в служінні Ісуса. Ісус зосередився на наставленні учнів на час після своєї смерті, і ми не маємо жодних інших згадок про те, що Ісус робив, аби переконати єврейських правителів та народ у тому, що Він є Месією.

Питання: У Мт 14:6-12, чи не зіпсувало б святковий настрій принесення відрубаної голови?

Відповідь: Дехто звинувачував Матвія та Марка у неправдивості за те, що вони про це розповіли. Однак це типово для моторошного життя королівських осіб. Наприклад, Цицерон був політичним супротивником Марка Антонія. Коли голову оратора Цицерона принесли Фульвії, дружині Марка Антонія, вона плюнула на неї та проколола язик шпилькою. Другий приклад: коли Олександр Янней, який був і царем з династії Хасмонеїв, і первосвящеником, влаштовував публічний бенкет зі своїми наложницями, він наказав розіп’яти 800 повстанців, попередньо публічно вбивши їхніх дружин і дітей.

Питання: У Мт 14:15, оскільки це була пустеля, чому у вірші 19 згадується трава?

Відповідь: Це була не суха пустеля, а безлюдне місце. Крім того, у Палестині є два сезони: дощовий і сухий, і це, ймовірно, відбувалося під час дощового сезону. У дощовому сезоні не було мусонів, як у Південно-Східній Азії, але річка Йордан у той час була занадто повноводною, щоб її перейти, і в місцях, які під час сухого сезону здавалися б нам пустелею, було б багато зеленої трави.

Крім того, грецьке слово opsios, перекладене як «вечір», означає будь-який час від середини дня до моменту одразу після заходу сонця.

Питання: Як, згідно з Мт 14:24-32, християнам слід протистояти бурям?

Відповідь: Цей уривок містить настанови щодо того, як слід протистояти бурям і як НЕ слід цього робити.

1. Не лякайтеся, коли Бог чинить несподівані діла (14:25-26).

2. Коли Ісус каже нам набратися мужності, ми маємо набратися мужності й діяти сміливо (14:27–28).

3. Ми маємо слухатися Ісуса, знаючи, що Він не лише більший за небезпеки навколо нас, а й за наші страхи, сумніви та слабкості (14:29).

4. Дивіться на Ісуса, а не на вітер і хвилі чи інші можливі небезпеки (14:30). Небезпеки не є уявними, але все одно дивіться на Ісуса.

5. Коли ми припустилися помилки або сумніваємося, нам слід благати Ісуса врятувати нас (14:30-32).

6. Після того, як ми опинимося в безпеці, не забувайте славити Бога (14:33).

Питання: У Мт 14:25, коли наставала четверта нічна варта?

Відповідь: Хоча стародавні євреї поділяли ніч лише на три варти, римляни поділяли ніч на чотири варти, і четверта варта тривала приблизно з 3-ї до 6-ї години ранку.

Питання: Чому в Мт 14:29-31 віра Петра була спочатку такою сильною, а потім такою слабкою?

Відповідь: Петро був готовий послухатися на мить, і в ту мить його віра була достатньо сильною, щоб повірити, поглянути на Ісуса і вийти з човна. Але коли ця віра мала продовжуватися, щоб йти по воді, тоді й з’явилося те коливання.

Питання: У Мт 15:1-3 чи був Ісус проти вмивання рук?

В: Ні. Хоча Ісус не був проти гігієни, він виступав проти перетворення миття рук на релігійний обряд. Сьогодні інші корисні для здоров’я речі, такі як правильне харчування, трави та фізичні вправи, є цілком прийнятними, але й вони можуть стати ідолами, якщо люди поклоняються своєму здоров’ю замість Бога.

П: У Мт 15:3-6, звідки походить поняття «корбан» (грец. korban)?

В: Саме це слово, а також поняття присвячення чогось Богу, містяться в Левиті 1:2-3, 2:1, 3:1 та Числах 7:12-17. Однак фарисеї дозволяли людині ухилятися від обов’язку піклуватися про своїх батьків, присвячуючи Богу ту допомогу, яку вона мала б надати батькам.

У фарисеїв тут були переплутані пріоритети. Дозвіл присвячувати щось Богу мав вищий пріоритет, ніж виконання того, чого бажав Бог, а саме — піклування про своїх батьків. Таке може трапитися, коли люди більше дбають про дотримання традиції, ніж про послух Богу.

Питання: Що саме мається на увазі під словом «лицемір» у Мт 15:7?

Відповідь: Спочатку це не було негативним терміном. Це грецький термін, що означав актора у виставі. Усі актори надягали маски й грали свої ролі в комедії, трагедії чи в будь-якому іншому жанрі, якого вимагав сценарій на той час. Це перший випадок, коли Ісус назвав фарисеїв та вчителів Закону з « » лицемірами. Ісус вживає це слово в негативному значенні, кажучи, що люди надягають маску, нібито віддані Богу, але насправді вони лише грають роль.

Питання: Чому, згідно з Мт 15:8, люди вирішують наближатися до Бога устами, коли їхні серця далекі від Нього?

Відповідь: Люди приходять до релігії, а номінально — до Бога, з найрізноманітніших причин, і не всі з них є найкращими. Дехто приходить заради похвали від інших, дехто — заради грошей, а дехто — щоб знайти чоловіка чи дружину.

Дехто прагне кар’єри, де можна допомагати іншим, і це є їхньою головною метою, а не любов до Бога. У такому випадку існує багато чудових благодійних організацій, таких як Червоний Хрест, Корпус миру, «Goodwill» або ЮНІСЕФ. Їм слід приєднатися до них, а не видавати себе за тих, хто любить Бога, прагнучи працювати через християнську церкву.

До речі, Біблія говорить, що християни мають допомагати бідним, знедоленим, сиротам тощо. Це не означає, що ми повинні давати гроші лише християнським організаціям. Добре підтримувати також благодійні громадські організації, не пов’язані з релігією.

Питання: У Мт. 15:9 йдеться про те, коли людські традиції є добрими, а коли — поганими?

Відповідь: Традиції передають колишні вірування та погляди у вигляді доктрин і законів наступним поколінням. Вони можуть бути добрими або поганими, якщо приховують Слово Боже. У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Зло: Якщо минула традиція була хибною чи поганою, то люди переймають і копіюють помилки, а можливо, й гріхи. Біблія згадує гріховні традиції, такі як «Цариця Небесна» (Єремія 44:17-19).

Порожні: Найчастіше традиції просто не мають ніякої цінності (Колосян 1:16-19). Якщо ставитися до них серйозно, ці традиції можуть послабити відданість Богу. Біблія згадує про порожні та оманливі традиції в Колосян 2:8 та 1 Тимофія 1:4.

«Корбан»: Навіть якщо минула думка чи практика не суперечила Писанню, люди мають звичку прирівнювати людську традицію до Писання, і те, що колись було людською думкою, тепер у очах людей стає «Бог каже», а людська практика, можливо, дуже доречна для певного часу та обставин, нібито стає «Божим Законом» для всіх часів і обставин. Для деяких людей традиція навіть переважає Боже Слово, як, наприклад, для тих, хто дотримувався «Корбану» (Мк. 7:10–13).

Закон Божий: Ми повинні дотримуватися того, що заповідав Бог, наприклад, водного хрещення та Вечері Господньої. Однак ми повинні дотримуватися цього не тому, що це християнська традиція, а тому, що цього хоче Бог. Ми повинні бути обережними, щоб не ставити символ вище за реальність. Ми маємо не просто дотримуватися правил (Марка 7:6-7), , але служити за новим способом духу, а не за старим способом писаного закону (Римлянам 7:6; 2:29; Колосян 2:14).

Питання: Чому в Мт 15:10-20 та Мк 7:15-23 Ісус скасував старозавітні харчові заповіді?

Відповідь: Ісус не скасував старозавітні харчові заповіді, а замінив їх. Тут слід врахувати чотири моменти.

1. Хоча Ісус і Його учні іноді порушували створені людьми традиції фарисеїв, самі вони жили у послуху Старозавітньому Закону.

2. Навіть за Старого Завіту Бог дбав про їхню покірність, і їхній раціон був лише одним із способів, але не єдиним, продемонструвати свою покірність.

3. Після того як воскресіння Ісуса започаткувало новий період, учні не вирішили їсти всі види м’яса. У Діях 10:11–16 ангел Божий зійшов і наказав неохочому Петру їсти. Хто був Петро, щоб сперечатися з ангелом з Неба?

4. У мусульман не повинно виникнути жодних проблем із цією відповіддю, оскільки, як стверджується, Мухаммед вчинив так само. Він говорив про скасовані закони (хоча скасування — це дещо інше поняття, ніж Новий Завіт через Ісуса). Крім того, він показав, що мусульмани можуть їсти верблюже м’ясо, а Старий Завіт ставиться до верблюжого м’яса так само, як і до свинячого (Левит 11:4, 7, 26; Повторення Закону 14:7, 8).

Питання: Як це так, що, згідно з Мт 15:11, 17–18, лише те, що виходить з людини, оскверняє її?

Відповідь: Контекст тут наведено в Матвія 15:20, де фарисеї турбувалися про те, щоб їсти з немитими руками, а Ісус — про внутрішню чистоту.

Якби ви готували щось у посуді, і туди повільно доливали рідину, а потім повільно зливали її, то що б ви пробували — те, що вливається, чи те, що виливається, — щоб перевірити, чи всередині правильна температура і чи все відповідає вимогам? Звісно, ви повинні пробувати те, що виливається. Так само Ісус говорив: не зациклюйтеся надто на харчуванні, бо саме те, що виходить з вас, може оскверняти.

Питання: У Мт 15:12, чи не було б дивно, якби деякі фарисеї вирушили з Єрусалима, щоб знайти Ісуса лише для того, щоб запитати Його думку щодо особистої гігієни?

Відповідь: Справа була не в цьому. Це питання було лише приводом, щоб спробувати заманити Ісуса в пастку. Проблема полягала не в особистій гігієні; вони не мали уявлення про теорію мікробів як причину хвороб. Натомість йшлося про їхні доповнення до правил обрядового обмивання. Вони бачили в Ісусі загрозу своєму пануванню в тому, щоб вказувати людям, якою є Божа воля щодо них.

Питання: Чому в Мт 15:12 Ісус не турбувався про те, щоб не образити фарисеїв?

Відповідь: Ісус усвідомлював це, але для Нього було важливіше донести істину, ніж те, що думали фарисеї. Та, крім того, Ісус все-таки турбувався; Він хотів, щоб вони почувалися неприємно. Зокрема, у 23-му розділі Євангелія від Матвія Ісус суворо дорікнув їм з двох різних причин. По-перше, сподіваючись, що, почувши докір, дехто з них зупиниться, замислиться над словами Ісуса і покається. По-друге, незалежно від того, чи покаються фарисеї, натовп почує це і зрозуміє, що не варто довіряти фарисеям, які відкинули Ісуса.

Питання: Чому в Мт 15:14 Бог іноді дозволяє сліпим вести сліпих?

Відповідь: Як сказав хтось, немає нікого сліпішого за тих, хто відмовляється бачити. Бог дозволяє людям йти туди, куди вони хочуть. Краще запитання: чому сліпі дозволяють, а то й воліють, щоб їх вели інші сліпі?

Питання: Чому в Мт 15:21-29 та Мк 7:24 Ісус пішов до Тиру та Сидону?

Відповідь: На перший погляд ці неєврейські міста справді здаються далеко від шляху Ісуса. Наступні вірші показують, що Йому потрібно було вигнати демона (Мк 7:29), і що багато людей з фінікійського узбережжя слухали Ісуса. Тір розташовувався на узбережжі приблизно за 35 миль (56 км) від Галілейського моря, а Сидон також був на узбережжі за 25 миль (40 км) від Тіру та за 60 миль (96 км) на північний захід від Галілейського моря.

Питання: У Мт 15:21-28, коли «жінка з Ханаану» попросила Ісуса змилосердитися над нею, Ісус сказав: «Я посланий лише до загублених овець дому Ізраїлевого». Чому ми знаходимо це лише в Євангелії від Матвія? А також наказ Ісуса Своїм учням: «Не йдіть на шлях язичників, і в жодне місто самарян не входьте, а йдіть радше до загублених овець дому Ізраїлевого» (Мт 10:5-6)? Чи справді ці два вислови належать Ісусу, хоча вони суперечать Його посланню про всезагальне спасіння? Чи це вигадка або витвір ранніх церковних громад?

Відповідь: Ні, немає підстав сумніватися в Бозі й думати, що Бог дозволив, аби Його Слово було «замінено» вигадками чи витворами ранніх церковних громад. Ці два висловлювання насправді чітко узгоджуються зі служінням Ісуса. Перед Його розп’яттям єврейському народу була надана можливість прийняти свого Месію й стати провідниками для всіх язичників. Навіть у своєму служінні Павло спершу йшов до єврейської синагоги, а вже потім — до язичників.

Однак, якщо подивитися на карту, то регіон Тиру та Сидону знаходиться далеко за межами землі Ізраїлю. Отже, Ісус спеціально відхилився від свого шляху, щоб відвідати ту ханаанеянку (або, за версією , сиро-фінікійку). Таким чином, відвідавши цю жінку, Ісус показав, що Його послання буде адресоване й неєвреям.

Питання: У Мт 15:21-22 та в Євангеліях загалом ми бачимо, що Ісус обіцяє спасіння всім людям без будь-якого розрізнення чи дискримінації між ними — чи то євреї, чи народи, чи язичники, — але в Євангелії від Матвія ми бачимо, що основна увага приділяється євреям у питанні спасіння. Що ви про це думаєте?

Відповідь: Зверніть увагу на хронологію подій. Тут слід звернути увагу на три моменти.

1) У всіх Євангеліях, а не лише в Євангелії від Матвія, до розп’яття Ісус проповідував насамперед євреям, щоб дати єврейському народу можливість прийняти Месію.

2) Після воскресіння Ісуса Євангеліє мало проповідуватися всім євреям та язичникам. Наказ, який Ісус дав у Діях 1:8, був таким: «Єрусалим, потім уся Юдея (де були євреї), потім Самарія (напівєвреї), а потім аж до кінців землі».

3) Однак, хоча язичники та самаряни не були тими групами, до яких слід було звертатися в першу чергу до розп’яття, Ісус все одно ділився з ними, коли зустрічав їх. Наприклад, не лише жінка з Тиру та Сидону (Марка 7:24-30), а й біснуватий з Гераси на східному (неєврейському, де розводили свиней) березі Галілейського моря (Марка 5:1-20). Ісус нагодував 5 000 людей на єврейському (західному) березі Галілейського моря (Матвія 14:13-21); Марка 6:30-44; Луки 9:10-17; Івана 6:8-12, а також нагодував ще 4 000 людей на неєврейському (східному) березі Галілейського моря (Матвія 15:32-38 та Марка 8:2-9).

Але тепер ми маємо ділитися Євангелієм з усіма, незалежно від того, чи є вони євреями, арабами, європейцями, азіатами чи кимось іншим.

Питання: Чи, судячи з уривка з Матвія 15:21-22 про ханаанянку, Ісус, мабуть, говорив, що слід любити лише євреїв та тих, хто поклоняється Богу у визнаному способі? (Про це також згадує мусульманин Ахмад Дідат.)

Відповідь: Ні, це важко обґрунтувати, оскільки Ісус спеціально вирушив у край Тиру та Сидону.

Ісус був посланий насамперед до загублених овець Ізраїлю, але згодом Він перетинав Галілейське море (неодноразово). Значення цього полягає в тому, що на західному березі Галілейського моря мешкали переважно євреї, а на східному — язичники, зокрема язичницькі свинопаси. Проте навіть до цього самаряни не поклонялися Богу у визнаному порядку, і Ісус розмовляв із самарянкою на початку Свого служіння.

Питання: Чи в Мт 15:24 Ісус був лише для євреїв, а не для всіх?

Відповідь: Ні. Ісус спочатку звертався до овець Ізраїлю, але в Івана 10:16 Він також сказав, що має й інших овець, які не з цієї отари. Коли Ісус промовляв слова з Матвія 15:24, Він вирушив далеко за межі Ізраїлю — до регіону Тіру та Сидону ( ), щоб відвідати сиро-фінікійську жінку. Крім того, багато самарян увірували в Ісуса, як зазначено в Івана 4:39–42. Пізніше Ісус проповідував і нагодував цих неєвреїв на східному березі Галілейського моря. Згодом Ісус сказав, що притягне до Себе всіх людей (Ів. 12:32). Того ж шляху, коли Ісус спочатку проповідував євреям, дотримувався й Павло, який зазвичай спочатку проповідував Слово Боже євреям, а потім — язичникам.

Питання: Чи був Ісус у Матвія 15:24-26 расистом, порівнявши ханаанеянку (сиро-фінікійку) з собаками? (Це питання підняв мусульманин Ахмад Дідат)

Відповідь: Давайте задамо одне питання у відповідь. Де був Ісус, коли сказав, що Його послано лише до загублених овець дому Ізраїлевого? Відповідь полягає в тому, що Він покинув Ізраїль і пройшов понад 30 миль (по прямій) через гори або навколо них, щоб дістатися до Тиру, який не був і ніколи не був ізраїльським містом. Ісус пішов туди, щоб поговорити не з єврейською жінкою, яка мешкала за межами Ізраїлю, а з жінкою, яку чітко визначили як язичницю. Але, пройшовши зайву милю (а насправді 30), Ісус хотів, щоб вона була впевнена: вона отримує не те, на що має право, а те, що дається з милості. До речі, грецьке слово, що перекладається як «собака» тут, у Матвія 15:26, має значення «цуценя» або «компаньйон», а не «дика собака».

Питання: Що саме говорили Ісус і сиро-фінікійська жінка в Мт 15:21-29 та Мк 7:27-29?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Після того як Ісус прибув до фінікійського узбережжя, жінка попросила в Нього лише одного — вигнати демона з її доньки. Зверніть увагу: не було жодних доказів того, що ця жінка сиро-фінікійського походження, яку називали гречанкою, навернулася до іудаїзму чи навіть вірила в істинного Бога.

2. Після того як Ісус пройшов весь цей шлях, за багато миль за межами Ізраїлю, Він відверто повідомив їй, що Боже послання прийшло через євреїв, які мають бути зцілені першими (Мк. 7:27). Іншими словами, Ісус не збирався задовольнити її прохання, доки вона не зобов’яжеться повірити в Боже послання, передане євреям.

3. Вона смиренно погодилася прийти до Ісуса на Його умовах, а не на будь-яких інших. Нам теж потрібно мати віру в Божу благодать.

4. Хоча і язичники, і собаки не користувалися великою повагою серед євреїв, Ісус тут не вжив звичайного терміна для позначення собаки. Це слово краще перекласти як «собачка» або «цуценя». Римляни та греки, навпаки, високо цінували собак. Ісус використав «подвійний сенс»: зневагу з боку євреїв у поєднанні з високою повагою та любов’ю з боку язичників, порівнявши її з ласкавим домашнім улюбленцем. Однак Ісус все ж чітко дав зрозуміти, що Його послання було насамперед адресоване євреям. Якщо Бог щедро благословив когось іншого, а не нас, ми все одно маємо радіти тим благословенням, які Бог дав нам.

Підсумовуючи, довга подорож Ісуса у поєднанні з Його лаконічними словами чудово ілюструє парадокс: Ісус подолає великі відстані, щоб дістатися до нас, але ми маємо прийти до Нього без гордості, на Його умовах, а не на наших.

Питання: Чи стосуються «загублені вівці Ізраїлю» у Мт 15:24 людей, які нібито емігрували з Ізраїлю до Америки приблизно в часи Вигнання, як вчив мормон Джозеф Філдінг Сміт у праці «Доктрини спасіння» (1975 р., т. 3, с. 214)?

Відповідь: Ні. Таке тлумачення було абсолютно невідомим ані євреям, ані християнам. Ісус говорив не про людей, які були загублені географічно, а про тих, хто був загублений духовно. Ісус був Спасителем, а не навігатором. Ісус сказав своїм учням: «Ідіть радше до загублених овець Ізраїлю…» (Матвія 10:6-7), і вони виконали це в наступні дні, подорожуючи по Ізраїлю, а не сідаючи на літак і летячи до Америки.

Питання: Чому в Мт 16:1,4 було неправильно просити Ісуса про знак з Неба?

Відповідь: Учням, мабуть, здавалося дивним, що фарисеї та садукеї просили знамення саме після того, як Ісус звершив усі ці чудеса, багато з яких відбувалися в присутності самих фарисеїв і садукеїв. Очевидно, вони намагалися сказати, що всі попередні знамення та чудеса були недостатніми, але ще одне, можливо, відповідало б їхнім вимогам. Грецьке слово, що тут означає «випробування» — у тому сенсі, що вони хотіли випробувати Ісуса, — є тим самим словом, яке в Матвія 4:1 вживається щодо спокушання Ісуса сатаною. Чудеса Ісуса вже допомогли кульгавим, сліпим та одержимим, а фарисеї просили знамення з Неба, яке нікому б не допомогло. Ісус відмовився творити чудеса на їхню вимогу.

Питання: У Мт 16:2-4, який зв’язок має цикл вечора та ранку із знаками часів?

Відповідь: Передбачуваний цикл дня і ночі — це дуже проста істина, яку можуть помітити навіть діти. Ісус говорить, що існують й інші цикли, такі як знамення Його приходу, за якими слідує Сам Його прихід. Ісус прийде вдруге, і багато знамень, що передували першому приходу, будуть присутні й перед другим приходом. Ісус тут не говорив, що фарисеї та садукеї були сліпі, або що вони не були розумними. Насправді Він похвалив їх за те, що вони вміли розпізнавати погоду та складати два й два, щоб скласти прогноз погоди. Але ці самі люди не могли скласти два й два в духовному плані щодо знаків часу. Або вони не могли, або, можливо, просто не хотіли.

Питання: У Мт 16:3-4 наведено приклади, коли людина бачить усі факти та деталі, але при цьому залишається сліпою до їхнього значення та висновків. Які ще приклади можна навести?

Відповідь: Один із прикладів — незважаючи на часті повстання, загальне невдоволення населення римськими правителями та байдужість імператорів, садукеї та фарисеї все ще не мали уявлення про те, що кінець Юдеї, якою вони її знали, наближався. У 70 році н. е. все населення Єрусалима було вбито або взято в рабство. Протягом п’ятнадцяти років після цього садукеї вимерли.

Інший приклад — велике цунамі біля західного узбережжя Суматри. Коли води океану відступили, багато тварин не зрозуміли, що відбувається, і втекли вглиб суші. Але деякі туристи, які мали б бути розумнішими за тварин, залишалися там із фотоапаратами, знімаючи океан, що відступав.

Під час урагану 5-ї категорії у Флориді один чоловік мав дві дорогі машини, загальною вартістю 500 000 доларів США. У нього був тиждень, щоб евакуювати машини, але замість цього він просто залишив їх у гаражі. Гараж був зруйнований, машини перевернулися й були знищені.

Одне питання, яке варто задати собі, таке: якби хтось інший спостерігав за нашим життям, скажімо, через 30 років, що б його здивувало, дізнавшись, що ми бачили всі ознаки, але не мали ні найменшого уявлення про те, що це станеться? Це може стосуватися фізичного стану (харчування, відсутність фізичних вправ), стосунків (як ми ставимося до свого подружжя) або духовного життя (як несерйозно ми ставимося до деяких обов’язків, які дав нам Бог).

Питання: У Мт 16:4, у чому саме полягала ознака пророка Йони?

Відповідь: Суть полягала в тому, що не було жодного чудесного знака, окрім свідчення цього благочестивого чоловіка.

Питання: У Мт 16:7-11 та Мк 6:52, яке значення мали п’ять хлібів і 5 000 людей, а також сім хлібів і 4 000 людей?

В: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Ісус є Хлібом Життя. Оскільки Він зміг нагодувати таку велику кількість людей, їм не слід турбуватися про те, чи взяли вони хліб, чи ні.

Загалом, Ісус подбав про них, і вони не повинні боятися, що Бог не зможе або не захоче подбати про них у майбутньому.

Повторне викладання того самого уроку, оскільки, як зазначає Марко, учні не зрозуміли суті нагодування з першого разу.

Тут, можливо, мається на увазі два послання: одне — що Бог годує євреїв, а також те, що Бог годує язичників.

Багато бідних людей щодня турбувалися про те, як їм дістати їжу. Якщо рибалка, який працював шість днів на тиждень, одного дня не ловив риби, то того дня він не заробляв грошей. Проте навіть після того, як вони побачили, як Ісус нагодував 5 000, а потім 4 000 людей, вони все ще турбувалися про те, чи вистачить їм їжі. Іноді старі звички та шаблони з « », такі як відчуття нестачі чи образи, все ще крутяться в нашій голові, навіть коли часи змінилися. Це свідчить про брак довіри до того, що з Ісусом все інакше, і що Бог може змінити ситуацію. «Мало — це багато, якщо в цьому є Бог».

Питання: У Мт 16:7–11 та Мк 8:19–20, яке значення, на думку Ісуса, мають ці числа?

Відповідь: Дехто може вбачати містичне значення в п’яти хлібах, 5 000 людей та п’яти книгах Закону для євреїв під час першого нагодування, а також у 7 хлібах (досконале число) та 4 000 людей (число 4, можливо, символізує чотири кути землі) під час другого нагодування, в якому брали участь переважно язичники.

Однак є набагато простіше пояснення. З Ісусом навіть дуже невелика кількість хлібів може нагодувати дуже велику кількість людей.

П: Чому в Мт 16:8 Ісус сказав, що вони мали тут мало віри?

Відповідь: Вони не турбувалися про їжу через обмеженість своїх знань, зважаючи на все, що бачили. Натомість вони зосередилися на своїх короткострокових проблемах і втратили з поля зору те, на що здатний Бог.

Іноді сьогодні християни можуть турбуватися не тому, що вони недостатньо навчилися, а тому, що вони настільки зосереджені на своїх проблемах, що втрачають фокус на Бозі.

Питання: У Мт 16:11-12, у чому вчення фарисеїв та садукеїв подібне до дріжджів у хлібі?

Відповідь: Це може бути дуже невелика добавка, яка, однак, має великий вплив на весь хліб. Так само деякі вчення можуть бути невеликою добавкою, але мати великий негативний вплив.

Безсумнівно, фарисеї та садукеї навчали деяких добрих речей; наприклад, обидві групи вірили в єдиного Бога і в те, що Він створив усе. Але погана частина могла настільки пронизувати їхнє вчення, що Ісус не сказав розрізняти добре й погане, брати хороше й відкидати погане. Натомість навіть та невелика «дріжджова домішка» в їхньому вченні була такою, що Ісус наказав триматися від них подалі взагалі.

Садукеї мали деяку істину, оскільки визнавали Тору. Однак той, хто навчався у садукеїв, мав би схильність сумніватися в Божому слові, оскільки садукеї заперечували решту Старого Завіту, а згідно з Діями 23:8 — заперечували воскресіння, ангелів та духів.

Питання: Чи вказує Мт 16:11-12 на пізнє авторство, оскільки автор не міг розрізнити фарисеїв та садукеїв?

Відповідь: На відміну від тверджень деяких ліберальних критиків, це зовсім не так. Садукеї як група зникли протягом 15 років після того, як римляни зруйнували Єрусалим у 70 році н. е. Автор, ймовірно, згадував би садукеїв лише в тому випадку, якщо був обізнаний з подіями, що передували цьому. Якби Матвій ніколи не згадував садукеїв, то саме їхня відсутність у тексті вказувала б на пізнє авторство. Хоча в усій літературі, що описує садукеїв, ми маємо щонайбільше кілька сторінок, Матвій був би з ними ознайомлений і знав би, чи об’єдналися вони з фарисеями проти Ісуса — подібно до того, як у набагато пізніші часи римляни та вестготи об’єдналися проти гунів, або католики та протестанти — проти турецької армії. Матвій також пише про них у Матвія 3:7; 16:1, 6, 11, 12. Застереження щодо вчень цих двох груп не означає, що автор не міг розрізнити їх. У сучасному політичному контексті нам слід остерігатися вчень крайніх лівих і крайніх правих. Але це не означає, що вони однакові.

Питання: Чому в Мт 16:13-14 та Мк 8:27-29 Ісус хотів дізнатися, ким, на думку інших, Він був?

Відповідь: Ісус не став запитувати, ким, на думку фарисеїв та садукеїв, був Ісус; у цьому не було сенсу. Натомість Ісус запитав, ким, на думку людей у натовпі, Він був. Місцем, де Він запитав учнів, була Кесарія Філіппова — місто, розташоване на півночі Галілеї на території сучасної Сирії, на рівнині безпосередньо на південь від гори Хермон, приблизно за 25 миль на північ від Галілейського моря та за 5 миль на схід від річки Йордан. Існувало два міста з назвою Кесарія, і це місто знаходилося на території, якою правив Ірод Філіп, брат Ірода Антипи. У цій Кесарії був храм, присвячений покійному римському імператору Цезарю Августу. Якщо місцеві жителі шанували Августа — звичайну людину, яка не творила чудес, — як бога, то що ж люди говорили про Ісуса? Це називається сократівським методом навчання — через постановку запитань. Часто корисно задати питання, на яке ви вже знаєте відповідь. Це може показати, що думає співрозмовник, і навіть допомогти йому впорядкувати свої думки. Коли Ісус запитав, ким «ви» вважаєте Мене, це «ви» у множині, отже, Ісус звертався до всіх учнів разом. Однак ми знаємо лише те, що відповів Петро.

Питання: Як у Мт 16:16-17 Петро дізнався про це лише завдяки Святому Духу?

Відповідь: Очевидно, Петро ще не чув, як Ісус прямо про це заявляв. Петро не сказав: «Я думаю…» або «Я сподіваюся…», але він знав це напевно. Крім того, одна справа — коли хтось повідомляє Петру це твердження, а інша — коли Петро вірить у це сам.

Питання: Що в цьому вірші (Мт 16:18) можуть визнати спільним римо-католики та протестанти?

Відповідь: Є сім речей, щодо яких католики та протестанти повинні дійти згоди.

1) Петро — це скеля, на якій збудована Церква. Церква, безперечно, збудована на «скелі» цього апостола; зрештою, згідно з Ефесянам 2:20а, церква збудована на фундаменті всіх апостолів і пророків. Петро є одним із головних фундаментів церкви, але він не єдиний, оскільки в Об’явленні 21:14 сказано, що місто Новий Єрусалим має дванадцять фундаментів, які символізують дванадцять апостолів Ісуса.

2) Тут немає ніяких наступників Петра. У Матвія 16:16-18 нічого не сказано про будь-яких наступників Петра. Насправді жоден біблійний вірш не згадує про наступників Петра.

3) Наріжним каменем є Ісус, а не Петро. Петро не є важливішою «скелею», ніж Сам Ісус, наріжний камінь, як зазначається в Ефесян 2:20б. Як одна скеля, міцно покладена на іншу, сам Петро сказав нам, що скелею або наріжним каменем є Ісус у Діях 4:10-11 та 1 Петра 2:6-7, так само як і Павло в 1 Коринтян 10:4. Петро ніколи не писав, що він сам був «скелею» чи наріжним каменем, але Павло сказав, що всі апостоли були фундаментом у Посланні до Ефесян 2:20, хоча Христос був наріжним каменем. Однак, хоча Ісус і є наріжним каменем, у Матвія 16:16-18 Ісус не говорить про Себе як про скелю.

4) Петро не був бездоганним у своїх словах чи вчинках ані до воскресіння (Матвія 16:22-23), ані після нього (Галатів 2:11-14).

5) Проте Петро говорив з авторитетом як апостол (1 Петра 1:1 та Дії 1:15–22), і ми маємо визнавати його вчення як таке. Подібно до перших християн, ми маємо присвячувати себе вченню апостолів, як зазначено в Діях 2:42.

6) Петру були дані ключі від Царства Небесного, щоб зв’язувати й розв’язувати (Матвія 16:19). Дійсно, усім апостолам і Церкві була дана та сама влада зв’язувати й розв’язувати (Матвія 18:18).

7) Жодне християнське вчення не може бути більш фундаментальним, ніж сповідання, яке тут зробив Петро. Якщо людина не визнає, що Ісус є обіцяним Месією, Сином Живого Бога, і якщо вона не визнає, що Ісус помер за наші гріхи та воскрес із мертвих (1 Коринтян 15:1-11), то її віра марна і не приведе її до Небес.

Питання: У Мт 16:18, що або хто тут є тією скелею?

Відповідь: Багато людей не помічають, що Петро пов’язаний зі «скелею» не один, а двічі в 16-му розділі Євангелія від Матвія. У Матвія 16:18 Петро асоціюється з «доброю» скелею, наріжним каменем. У Матвія 16:23 Петро асоціюється зі «злою» скелею ( ) — у деяких перекладах це «спокуса», але буквально це означає «камінь спотикання». Як Петро міг бути і тим, і іншим? — це метафори. Існують дві основні точки зору, і обидві можуть бути правдивими.

Скеля — це сповідання Петром Христа. Тут вжито не одне, а два різних грецьких слова, що означають «скеля». Симона назвали Петром, тобто «скелею», тому що він першим сповідав, що Ісус є Христос. Ісус звертався до Петра у другій особі — «ти», але «ця скеля» — це третя особа. Ісус та учні, будучи з Галілеї, найімовірніше, розмовляли грецькою. Незалежно від того, як християнин тлумачить саме цей вірш, 1 Івана 4:1-3 та 2 Івана 7-10 показують, що тих, хто не визнає, що Ісус прийшов у тілі, не слід приймати чи вітати. 1 Коринтян 15:1-4 показує, що кожен, хто не вірить у те, що Ісус помер за наші гріхи і фізично воскрес із мертвих, вірить даремно. 1 Коринтян 12:3 вчить, що ніхто не може сказати, що Ісус є Господом, окрім як через Святого Духа. Практично кажучи, церква побудована на визнанні Ісуса Христа.

Ця скеля — це сам Петро. Ісус та учні, безсумнівно, знали арамейську мову, тож Ісус, можливо, тут говорив арамейською. Ці два слова в грецькій мові відрізняються, оскільки одне — жіночого роду, а інше — ім’я чоловічого роду. Однак в арамейській мові немає закінчень чоловічого, жіночого та середнього родів. Крім того, Папій, учень апостола Івана, зазначає, що Євангеліє від Матвія спочатку було написане на івриті [мабуть, маючи на увазі арамейську мову], а згодом перекладено грецькою. В арамейській мові використовувалося б те саме слово «кефа». Католики, як правило, дотримуються думки, що скеля тут — це Петро, оскільки вважають, що це підтверджує те, що Церква заснована на Петрі. Далі вони додають, що Петро передав посаду Папи своїм наступникам. Хоча в Біблії немає жодної згадки про цю останню частину, проте протестанти також можуть без проблем тлумачити Петра як скелю в цьому уривку. Незалежно від того, як християнин тлумачить цей вірш, міцний фундамент будується на скелі, і всі апостоли та пророки є фундаментом Церкви, як зазначено в Посланні до Ефесян 2:20. Практично кажучи, Церква побудована на Біблії, яка є вченням апостолів і пророків.

Оскільки Петро асоціюється з двома видами скель, не-католик легко побачить, що обидва аспекти є правдивими та важливими. Петро є наріжним каменем Церкви, а нововведення про те, що папи є наступниками Петра, стало каменем спотикання для римо-католиків.

Питання: Чого не сказано в Мт 16:18?

Відповідь: Є щонайменше вісім важливих речей, про які там НЕ йдеться.

1. У ньому не сказано, що наріжним каменем, на якому була збудована Церква, був Петро. Якби це було так, то це суперечило б твердженню з Ефесян 2:20б про те, що наріжним каменем є сам Христос.

2. У ньому не виключається, що Петро та інші апостоли є скелею, на якій збудована Церква. Якби це було так, то це суперечило б твердженню в Ефесян 2:20а про те, що Церква збудована на фундаменті (скелях) апостолів і пророків, а також суперечило б Об’явленню 21:14.

3. Це не вказує на те, що у Петра були якісь наступники як апостола, і не згадує про Папу. Дійсно, навіть у Нікеї визнавали чотири головні церкви: Єрусалимську, Константинопольську, Римську та Олександрійську.

4. Хоча там сказано, що ворота пекла не переможуть Церкву, там не сказано, що сатана не зможе внести розлад у Церкву. Дійсно, папа Формоз після своєї смерті був поставлений перед судом за єресь наступним папою і визнаний винним. Ці папи були поставлені перед судом:

а) папи Зефірин і Калліст I, прихильники сабелійської єресі;

б) Стефан VI (896–897) та «синод трупів». З трупа папи Формоза відрізали пальці. Пізніше його вбили.

в) Целестин V (1294–1296) — майже всі його офіційні акти були скасовані його наступником, безжальним Боніфатієм VIII. Целестин був вбитий після зречення. Боніфатій наказав розпочати хрестовий похід проти роду Колонна;

г) Боніфацій VIII (1294–1303) брав участь у багатьох війнах. Він написав буллу «Unam Sanctam». Помер від «розпачу» незабаром після ув’язнення.

e) Бенедикт XI (1303–1304) скасував папську буллу «Unam Sanctam» Боніфація VIII від 1302 року.

f) Климент V (1305–1314) судив Боніфація VIII за єресь та содомію.

g) 1328 р. імператор Людвіг IV Баварський позбавив папського престолу папу Іоанна XXII за єресь

h) 1328 р. — Марсілій Падуанський, пізніше архієпископ Мілана, переслідував католицьке духовенство, вірне Іоанну XXII

5. Це не гарантує, що спадкоємність римських єпископів буде безперервною. Один папа належав до тієї ж партії, що вбила попереднього папу. Якщо це не порушує папську спадкоємність, то папська спадкоємність не має сенсу.

Наступні три пункти наведені за словами римо-католика Карла Кітінга.

6. Не та людина не стала б папою. «Феодальна ворожнеча Франциска», с. 82–83. Прочитайте про Олександра VI, Боніфація VIII, Юлія II, які нападали на міста в Італії, або про Бенедикта IX, який продав папський престол.

7. Погані приклади: жорстокі, нечестиві, аморальні, схильні до кумівства люди не ставали б папами

8. Папи не змогли підтримати правильне вчення. «Католицизм і фундаменталізм», с. 227

Питання: Чи мав Ісус на увазі в Мт 16:18, що Петро був першим папою, як стверджує католицька церква?

Відповідь: Вперше цей уривок було використано для обґрунтування папської спадкоємності папою Дамасом у 382 році н. е. Як пише Дейв Гант у книзі «Жінка, що їде на звірі» (A Woman Rides the Beast), с. 101: «Один із найдавніших прикладів існування кількох пап одночасно виник внаслідок одночасного обрання пап Урсінуса та Дамаса конкуруючими фракціями « ». Прихильникам першого, після численних насильницьких сутичок, вдалося проголосити його папою. Пізніше, після кривавої триденної битви, Дамас, за підтримки імператора, вийшов переможцем і продовжував виконувати обов’язки намісника Христа протягом 18 років (366–384). Тож «апостольська спадкоємність» через «неперервну лінію від Петра» забезпечувалася збройною силою? Невже?»

З тієї ж книги, с. 135–136, єпископ Йозеф Гефеле з Роттенбурга зазначає: «Але в усіх цих документах [історії та вченнях Церкви] я ніколи не бачив вчення [про папську непогрішність із надійного джерела]»… Фон Дьоллінгер, один із найвизначніших авторитетів того часу з церковної історії, повністю погоджувався з Гефеле. У своїй книзі (забороненій Римом) він попереджав про майбутню спробу Пія IX проштовхнути догмат непогрішності та нагадував єпископам, які мали зібратися для обговорення цього життєво важливого рішення: «Жодне зі стародавніх віросповідань, жоден катехізис, жоден із отцівських трактатів, написаних для наставлення народу, не містить ані слова про Папу, а тим більше жодного натяку на те, що вся впевненість у вірі та вченні залежить від нього».

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) сказав: «Отже, на цій скелі, — сказав Він [Ісус], — яку ти визнав, Я збудую Свою Церкву. Бо Скеля (petra) — це Христос; і на цьому фундаменті був збудований сам Петро». Далі Августин цитує 1 Коринтян 3:11 і каже, що Церква символічно перебуває в Петрі — скелі. (Трактат про Євангеліє від Івана, 124, розд. 21.5, т. 7, с. 450.)

Питання: Чому в Мт 16:18 «скеля» стала найважливішим каламбуром у всій історії?

Відповідь: Хтось сказав: «Це був найвпливовіший каламбур у всій історії». У певному сенсі це зауваження є правильним, оскільки ці слова століттями використовувалися для підтримки пап.

Однак, хоча всі повинні погодитися з тим, що Ісус мав на меті надати Петру та іншим апостолам найвищу владу на землі над Церквою, Ісус ніколи не говорив нічого про так званих наступників. Отже, саме не самі слова, а їхнє необґрунтоване поширення на пап зробило їх найвпливовішим каламбуром у всій історії.

Проте, якщо Ісус говорив арамейською, то «кефас/кефас» (величезна скеля) не було звичним ім’ям, але в цьому контексті воно не працює як каламбур.

До речі, один із читачів висловив думку, що гра слів могла бути на івриті, а НЕ на грецькій мові. На івриті це могли бути слова «камінь» — «ебен» (eben) та «я збудую» — «ебне» (ebneh). Наприклад, Джордж Говард посилається на івритський трактат XIV століття, написаний рабином на ім’я Шем-Тоб Бен Шапрут, у тексті якого на івриті міститься: «Ти — камінь (ебен), і на тобі я збудую (ебне) свій дім молитви». Див.www.jerusalemperspective.com/Default.aspx?tabid=27&ArticleID=1859 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи було ім’я Петра, згадане в Мт 16:18, знайдено в Кумрані серед Сувоїв Мертвого моря?

В: Ні. Існувала згадка у перекладі транскрипції Джона Аллегро, що містилася в тому, що зараз називається сувоєм 4Q432. Однак Мартін Абегг із Триніті-Вестернського університету в електронному листі зазначає, що цього немає в 4Q432.

П: Які три взаємодоповнювальні значення може мати цей вірш у Мт 16:18 щодо воріт пекла?

В: Тут є три різні контексти, і в усіх трьох випадках ворота пекла не переможуть Церкву.

Під час воскресіння, коли Христос воскрес, Він взяв із Собою на небо старозавітних святих, як сказано в Ефесян 4:8-10.

Зараз на землі ворота пекла не можуть зупинити поширення Царства Божого.

Під час Викрадення Божий народ воскресне, і їхні тіла не залишаться в могилі.

Питання: Що в Матвія 16:19 означає це «зв’язування та розв’язування»?

Відповідь: Уявіть собі, якби сучасні християни намагалися відрізнити членів сект від тих, хто помиляється у вірі, а також дивні вчення від благочестивих, не маючи Нового Завіту. Саме така ситуація була в ранній церкві. Бог наділив апостолів здатністю розрізняти та владою визначати, що є правильним вченням. Влада «зв’язувати та розв’язувати», дана Петру в Матвія 16:19, надається всій церкві в Матвія 18:18. Щось подібне до цього «в'язання» та «розв'язування», тобто прощення або залишення гріхів, Ісус надав усім апостолам у Євангелії від Івана 20:23. У певному сенсі апостоли роблять це й сьогодні, у письмовій формі, через Новий Завіт. Але до того, як Новий Завіт був повністю записаний, було дуже важливо, щоб вони робили це безпосередньо.

Дехто каже, що це робилося не для того, щоб визначати вину чи невинність, а щоб оголошувати про неї, як Петро оголосив Ананію та Сапфіру винними у брехні Святому Духу в Діях 5:1-10.

Інші кажуть, що терміни «зв’язувати» та «розв’язувати» були звичними термінами з рабиністичного іудаїзму. Ці терміни означали постанови, що дозволяли або забороняли різні види діяльності.

Питання: Що саме, згідно з Мт 16:19, означали «ключі від Царства Небесного»?

Відповідь: Перш за все, зверніть увагу, що там сказано «ключі від Царства Небесного», а не від церкви. Згадується про кілька ключів, а про Аїд сказано, що він має кілька воріт. Тут не йдеться про метал чи якийсь фізичний предмет. Це могло бути або послання Євангелія, або те, що Петро відчинив двері Євангелія для євреїв з « » (Дії 2), а згодом — для язичників у Діях 10, як зазначено в «The NIV Study Bible» на стор. 1466.

Ісус також сказав, що книжники та фарисеї закривають людям доступ до Царства Небесного (Матвія 23:13). У Луки 11:52 зазначено, що знавці Закону відібрали ключ до знання.

Питання: Чи можна, згідно з Матвія 16:19, передавати ці ключі від Царства Небесного?

Відповідь: Святе Письмо навіть не натякає на те, що будь-які «ключі» можна передавати, за винятком того, що Ісус дав їх усім апостолам. Однак те, що Ісус метафорично сказав апостолам, що вони мають «ключі», не означає, що Ісус відмовився від володіння цими ключами сам, адже Ісус і досі має «ключі від смерті та пекла» (Об’явлення 1:18).

Гіпотетично кажучи, навіть якби якийсь ранній папа мав ці ключі й міг їх передавати, це не означало б папської спадкоємності, якщо б ця спадкоємність була перервана. Ідея, що папа отримує ключі після усунення попереднього папи, звучить абсурдно. Якби папа був цілком аморальним, як-от Олександр VI (1492–1503 рр. н. е.), це також порушило б папську спадкоємність. Звісно, від того моменту неможливо передавати те, чого ніколи не мав.

Наскільки поганими були деякі папи? Згідно з книгою Остіна «Тематична історія християнства», с. 148,

«Тоді [після 904 року] розпочалася так звана «порнократія», під час якої Феодора та її дві дочки, Феодора Молодша й Марозія, фактично контролювали Рим і саму Церкву. Будучи спокусливими блудницями, ці жінки продавали свої тіла за посади, титули та землі, що давало їм широку владу. Марозія мала позашлюбний роман із папою Сергієм III, від якого народився син, що згодом став папою Іоанном XI. Коли Марозія спробувала коронувати себе імператрицею, її молодший син Альберік викрав і ув’язнив свою матір, ув’язнив свого зведеного брата, папу, і сам став імператором. Він правив з 932 по 954 рік, здійснюючи абсолютний контроль над папством. Після смерті Альберіка його син Октавіан був обраний папою Іоанном XII і виявився найогиднішим членом цієї розбещеної родини.

б. Правління Отто. У 962 році нечестивий Іоанн XII коронував німецького короля Отто I імператором Священної Римської імперії. Вважаючи, що знайшов союзника у розпусті, Іоанн незабаром виявив, що новий імператор — людина з характером, віддана справі відновлення гідності та честі папства. Коли Отто скликав синод для обговорення питання про усунення Іоанна, папа пригрозив усім відлученням від церкви, але вони все одно усунули його. Через три місяці Іоанн скликав ще один синод, який скасував рішення синоду Отто. Тому Отто вирішив силою позбавити папство його злого правителя.

... Наступні сорок два роки [після 1004 року] історії папства були сповнені запеклої конкуренції, вигідної посередності, духовної безсилості, пороку та корупції. Здавалося, що найнижчої точки було досягнуто з обранням розбещеного дванадцятирічного хлопчика, папи Бенедикта IX (1032–1045), який після ганебних розпуст і хаотичного управління продав святу тіару (тобто папський престол) тому, хто запропонував найвищу ціну. Він став відомий як Григорій VI (1045–1046)....»

Професор католицької семінарії Паква та інші католики мають відповідь, яка приголомшила б багатьох протестантів. Вони погоджуються з протестантами в тому, що багато пап були безбожними людьми і, ймовірно, потрапили до пекла. Однак, оскільки вони були папами, ми все одно маємо їм підкорятися.

Якщо Папу насильно ув’язнюють і скидають з престолу, чи має новий, ворожий Папа владу та право на спадкоємство від старого Папи? Чи повинні були християни тоді боятися погрози Івана про відлучення від Церкви? Чи мали християни підтримати підготовку Оттона до війни проти Папи? За яких обставин той, хто купує титул Папи, стає наступником святого Петра? Звісно, тому, кого порівнювали з Симоном у Діях 8:13–25, не слід підкорятися, якщо він купив посаду Папи???

Питання: Чому в Мт 16:20 та Мк 8:30 Ісус не хотів, щоб учні в той час розповідали іншим, що Він є Христом (тобто Месією)?

Відповідь: По-перше, зверніть увагу, що Ісус ніколи не казав їм брехати й заперечувати, що Він є Месією, а лише не розповідати про це. Є щонайменше дві можливі причини.

1. На цьому етапі Свого служіння Ісус хотів, щоб вони спочатку вислухали Його слова, перш ніж вирішувати, чи є Він Месією. Іноді краще дати слухачам Євангелія самостійно почути слова Ісуса, ніж витрачати занадто багато часу на «контекстуалізацію» та «сучасну інтерпретацію» Євангелія.

2. Як показує Матвія 16:21, учні спочатку мали чітко усвідомити, ким є Ісус, перш ніж розповідати про це іншим.

Ісус публічно оголосив це під час Тріумфального в’їзду у Вербну неділю. Звісно, після воскресіння Ісус пізніше наказав їм розповісти про це всьому світу (Матвія 28:18-20 та Дії 1:8).

Питання: Чому у Мт 16:21 та Мк 8:29 визнання Петра стало важливим поворотним моментом у служінні Ісуса?

Відповідь: З того моменту, як вони визнали, що Ісус є Месією, Він почав навчати їх, що Йому треба йти до Єрусалима, щоб померти. Вони мали повірити в те, ким був Ісус, перш ніж змогли зрозуміти, чому Ісус мав померти за їхні гріхи.

Питання: Чому саме в цей момент Свого служіння, а не раніше, у Матвія 16:21 та Марка 8:31 Ісус почав говорити їм, що Він буде страждати й буде відкинутий?

Відповідь: Ісус не говорив, що Він буде страждати й загине, доки хоча б один із Його учнів не визнав і не повірив, що Ісус є обіцяним Месією.

Питання: Чому в Мт 16:21 Ісус чекав саме до цього моменту, щоб сказати Своїм учням, що Він буде страждати, помре і воскресне з мертвих?

Відповідь: Для учнів було важливо спочатку визнати, що Він є Месією, Сином Божим. Але щойно вони це побачили, Ісус перейшов до наступного кроку: Месія мусить страждати, померти й воскреснути. Можливо, Ісус також не хотів, щоб вони поспішно дійшли хибних висновків про те, що Месія вже зараз здобуде перемогу над Римом. Ісус раніше натякав на Свою смерть (Мт 9:15; 10:38; 12:40; Ів 2:19; 3:14), але вперше відкрито про це заявив.

Питання: У Мт 16:21; 17:22; 20:19; Мк 8:31 сказано, що Ісус воскресне через три дні або на третій день. Чи означає це, що Він був мертвим щонайменше 24 × 3 = 72 години?

Відповідь: Ні, оскільки в Лк 24:21 сказано, що день воскресіння був третім днем. Ісус помер у п’ятницю в другій половині дня, а воскрес у неділю близько світанку. «Через три дні» було відомим єврейським ідіоматичним виразом, що означав частину або всі три дні. Ось ще п’ять прикладів використання «ідіоми трьох днів».

1. У Книзі Буття 42:17 Йосип ув’язнив своїх братів на три дні. Але у вірші 18 він відпустив дев’ятьох із них на третій день.

2. Ровоам у 2-й Книзі Хронік 10:5 сказав народу: «Поверніться до мене через три дні». Проте у 2-й Книзі Хронік 10:12 народ повернувся «на третій день».

3. У 1 Самуїла 30:12 хворий єгипетський раб сказав Давиду, що він не їв і не пив води протягом трьох днів і трьох ночей. Однак людина не могла б вижити в пустелі без води протягом 72 годин. Безсумнівно, раб мав на увазі частину трьох днів.

4. У книзі Естер 4:16 Естер просить постити за неї «три дні, вдень і вночі», і вона сама робитиме те саме. Однак у Естер 5:1 сказано, що «на третій день» Естер влаштувала бенкет, отже, це той самий проміжок часу.

5. Говорячи про смерть і воскресіння Христа, сам Ісус у Матвія 12:40 сказав: «три дні й три ночі», у Марка 8:31 сказано: «третього дня Він воскресне», у Марка 14:58 — «через три дні», у Івана 2:19 — «за три дні», а в Луки 24:21 — «Цей третій день настає сьогодні».

Підсумовуючи, ми довели, що ця єврейська ідіома може означати «протягом трьох днів», і цей вираз був впізнаваним від часів Ровоама до часів Ісуса.

Питання: Чому в Мт 16:22-23 та Мк 8:32-33 Ісус дорікнув тут Петру, сказавши: «Відійди від Мене, сатано»?

Відповідь: Петро мав на увазі людські справи, а не Божі. Сатана використав Петра, близького друга Ісуса, щоб спокусити Ісуса. Однак Ісус розпізнав цю спокусу як таку. Ісус не говорив, що Петро був одержимий демоном або перебував під контролем сатани. Натомість Ісус розпізнав, що за цією пропозицією стояв сатана. Коли Бог хоче, щоб ми зробили щось для Нього, а ми маємо або думаємо про пропозицію, яка веде легшим шляхом, ми повинні розпізнати це як те, чим воно є насправді: спокусою від сатани. Навіть якщо людина має добрі наміри і є нашим братом у вірі, ми повинні усвідомлювати, що вона все одно може дати вам пораду, яка є спокусою від сатани. І сатана в пустелі, і Петро тут пропонували, що Ісус міг би стати Царем без страждань. Сьогодні, якщо ми намагаємося зробити Ісуса нашим Царем і Спасителем без хреста або без необхідності в ньому, ми підриваємо Боже послання про спасіння.

Питання: Як у Мт 16:22–23 та Мк 8:33 Петро міг мати сміливість виправляти та докоряти Ісусу?

Відповідь: Ісус обрав сміливого учня, коли обрав Петра. Сміливість сама по собі не є ні доброю, ні поганою. Сміливість у слідуванні за Богом є доброю, але сміливість йти своїм шляхом зазвичай — ні.

Питання: Чому в Мт 16:22 Петро нерозумно дорікав Ісусу?

Відповідь: Петро вважав, що Ісус потребує виправлення та поради. Навіть сьогодні деякі люди можуть мати таку позицію, ніби вони знають краще за Бога.

Питання: У Мт 16:23 та Мк 8:33, у яких проявах сучасні люди можуть думати про людські справи, а не про Божі?

Відповідь: Ми можемо замінити Божу мудрість людською. Ми можемо вирішити діяти по-своєму, коли це суперечить Божому шляху. Ми можемо забути, що наша надія — на Бога, а не на нашу силу чи мудрість. Ми можемо використовувати власні земні методи. Нарешті, ми можемо так прагнути швидко виконати свої «обов’язки», що не насолоджуємося перебуванням у Божій присутності на повну міру і віддаємо перевагу поклонінню типу «фаст-фуд» замість відданості Богу.

Ви не сказали «так» Богові від щирого серця, якщо не сказали «ні» собі.

Питання: Чому в Мт 16:24 Ісус згадав про хрест ще до того, як повідомив Своїм учням, що Його розіпнуть?

Відповідь: Ісус знав, що Його розіпнуть, ще до того, як сказав про це Своїм учням. Усі вони вже знали про розп’яття, оскільки римляни часто розпинали бунтівників і розбійників. Розп’яття мало стати стимулом для інших, щоб вони не виходили за межі дозволеного. Як революціонери-зелоти ризикували розп’яттям заради незначної, земної справи, так і учні мали бути готові ризикнути розп’яттям заради Небесної справи, яка була набагато ціннішою. Зрештою, кожен із дванадцяти апостолів прийняв мученицьку смерть за свою віру, за винятком Івана, якого було заслано на Патмос і який помер природною смертю.

Питання: У Мт 16:27 Ісус прийде у славі Отця чи у Своїй власній славі, як сказано в Ів 1:14?

Відповідь: У Ів. 1:14 сказано, що вони бачили частину слави Ісуса. Наприклад, вони бачили частину слави під час П’ятидесятниці. Мт. 16:27 стосується події в далекому майбутньому, коли Ісус прийде знову. Іншими словами, ви ще нічого не бачили!

Питання: Чи стосується у Мт 16:27 не кінця світу, а найвищого прояву Бахаулли, як вчать бахаї у книзі «Бахаулла і Нова Ера» (с. 268–269)?

Відповідь: Ні, прочитайте цей вірш уважніше. Там сказано, що Син Людський прийде у славі Свого Отця разом зі Своїми ангелами і винагородить кожного відповідно до його вчинків. Люди не бачили жодних ангелів поруч із Бахауллою, і Бахаулла не винагородив ані вірних бахаїстів, які були вигнані або загинули, ані мусульман, які його переслідували.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Мт 16:28 та Мк 9:1, коли сказав, що деякі не зазнають смерті, доки не побачать, як Царство Боже прийде з силою?

Відповідь: Спочатку розберемо, чого ця відповідь не означає, а потім — що вона означає.

X1. Немає жодних доказів того, що Ісус навчав, ніби учні залишатимуться живими протягом тривалого часу. Насправді з історії Церкви ми знаємо, що 11 із 12 апостолів загинули мученицькою смертю. Лише один, Іван, помер природною смертю. Втім, він все одно зазнав вигнання на острів Патмос.

X2. У Откровенні 20:1-6 НЕ йдеться про Тисячолітнє Царство.

X3. Це не може стосуватися реінкарнації, оскільки вони побачать Сина Людського, що приходить у Своє Царство. Реінкарнація не тільки не є правдою, але навіть якби вона була правдою, люди, які перероджуються, все одно зазнали б смерті.

X4: Дехто вважає, що йдеться про Преображення, яке відбулося незабаром після цього. Коли у 2 Петра 1:16–18 Петро говорить про те, що вони були очевидцями Його величі, у книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 299–300) зазначено, що це вказує на те, що Петро розумів це саме так.

Відповідь: Це стосується того моменту, коли Ісус «завоював» Своє Царство через розп’яття, що підтвердилося воскресінням. Він увійшов у Своє Царство після перемоги над сатаною. Християни розходяться в думках щодо того, чи початком було воскресіння, чи П’ятидесятниця, але це дуже другорядне питання.

Матвій робить особливий наголос на Царстві Небесному. Царство Небесне спочатку буде на вигляд малим, як гірчичне зерно (Матвія 13:31); подібно до дріжджів, воно не буде помітним, але його дія буде помітною у тісті світу « » (Матвія 13:33), але врешті-решт ангели вилучать із Царства Небесного все, що спричиняє гріхи, та всіх, хто чинить зло (Матвія 13:41–42). Царство Небесне подібне до захованого скарбу, який хтось таємно знаходить (Матвія 13:44), але воно надзвичайно цінне, як купець, що продає все, щоб купити дорогоцінну перлину (Матвія 13:45-46). Отже, як показує притча про сітку в Матвія 13:47-50, Царство Небесне — це щось у цьому житті, де є як хороша, так і погана риба, але воно також знайде своє остаточне сповнення наприкінці віку. Царство Боже було всередині нас (Лк. 17:21).

Петру в Матвія 16:19, а згодом й іншим апостолам, були дані ключі від Царства.

Під час Таємної вечері Ісус сказав, що більше не питиме плоду виноградної лози, доки не вип’є його знову з ними у Царстві Отця (Мт 26:29). Ісус їв і пив з учнями після Свого воскресіння.

Підсумок: Учні, які прожили звичайне життя, стверджують, що Царство Небесне прийшло на землю після воскресіння Ісуса. Хоча євреї, можливо, очікували на військове царство, яке повалить римлян, Ісус навчав, що Царство подібне до гірчичного зерна, дріжджів або дорогоцінної перлини. Воно було малим, спочатку важко помітним, надзвичайно цінним і мало б великі наслідки.

Питання: Чому в Мт 17:1-8 Ісус преобразився?

Відповідь: Хоча Святе Письмо цього не вказує, це могло статися через сукупність причин, пов’язаних як з учнями, так і з самим Ісусом.

1. Для учнів це одкровення було знаком, що мав підтвердити їхню віру, а також підбадьорити й зміцнити трьох учнів, які стали свідками цього. Можливо, було б добре зміцнити віру цих трьох перед розп’яттям.

2. Це виділило цих трьох учнів як лідерів для решти.

3. Отець і Дух могли використати цю подію, щоб зміцнити Ісуса та настановити Його щодо того, що робити напередодні розп’яття, а також що робити в період між розп’яттям і воскресінням з мертвих.

4. Це могло бути свідченням того, що Ісус «пройшов» як досконалий, безгрішний чоловік, і тепер подальша розмова стосувалася Його розп’яття.

До цього Ісус уже неодноразово продемонстрував Свою силу. Але всі ці чудеса — це те, що Ісус робив або на що був здатний, а не просто те, ким Він був. Іноді нам потрібно зробити перерву у служінні та інших справах і просто провести час наодинці з Господом, зосередившись на тому, ким Він є.

Звісно, Бог не зобов’язаний пояснювати нам причини всього.

Питання: У Мт 17:1 на яку гору Ісус повів їх?

Відповідь: Ймовірно, це була гора Мерон, висотою приблизно 3 926/3 963 футів або 1 204 метри. Ймовірно, це була не гора Хермон (9 232 футів), яка була вкрита снігом, і не мало б сенсу ночувати там. Вони, ймовірно, не піднімалися на вершину гори Табор (1 900 футів, як вважали Кирило Єрусалимський та Єронім), оскільки на її вершині стояв римський форт.

Підйом на гору Мерон — це похід середньої складності, що триває від п’яти до восьми годин. Взимку на вершині часто лежить сніг, але в іншу пору року його немає.

Питання: У Мт 17:1–8 перетворення було воскресінням чи видінням?

Відповідь: Це не було точно ні тим, ні іншим. Мойсей та Ілля насправді були присутні, принаймні в дусі, і розмовляли з Ісусом. Писання не вказує, чи з’явилися вони у тілесній подобі, чи ні. Мойсей та Ілля з’явилися у яскравій хмарі, а потім зникли. Ілля піднявся на небо у вихорі (2 Царів 2:1), а хоча Мойсей і помер, його тіло так і не було знайдено (Второзаконня 34:6), і диявол сперечався з архангелом Михаїлом щодо тіла Мойсея (Юда 9).

Питання: Чому в Мт 17:2 та Мк 9:3 одяг Ісуса став таким білим?

Відповідь: Святе Письмо не пояснює, чому одяг став білим (або яскраво сяяв), коли проявилася слава. Іншими прикладами білого одягу у славі є ангели, які з’являлися.

Питання: Як у Мт 17:3-4 та Мк 9:4 Матвій і Марко дізналися, що це були Мойсей та Ілля?

Відповідь: Ймовірно, тому що Петро, або Яків, та Іван сказали їм про це. Звідки ж Петро, Яків та Іван могли це знати? Або вони почули, як Ісус звернувся до них по імені, або Ісус сказав їм про це згодом, або Отець повідомив їм це безпосередньо.

Питання: У Мт 17:9 та Мк 9:9, чому Ісус спеціально не хотів, щоб учні розповідали комусь про преображення, доки Ісус не воскресне з мертвих?

Відповідь: Багато євреїв не визнавали Ісуса Месією; як би вони взагалі могли повірити в преображення? Найголовніше — вірити, що Ісус був Месією, Сином Божим. Не було обов’язковим знати про такі другорядні питання, як преображення, чи вірити в них. Якщо хтось не визнавав Ісуса Месією після того, як бачив чудеса, навряд чи він повірив би через розповідь про преображення. Після того як Ісус воскрес із мертвих, тому, хто вірив у Нього, не склало б труднощів прийняти і перетворення.

Так само, коли ми говоримо з іншими про Христа, особливо вперше, серед усього, про що ми могли б говорити, переконайтеся, що ви витрачаєте цей дорогоцінний час на те, щоб говорити про найважливіше.

Петро, Яків та Іван могли б ходити й розповідати всім про Преображення, і, можливо, більше людей поставили б під сумнів їхній розум, ніж повірили б їм. Але ці опосередковані свідчення не мали б великого значення порівняно з воскресінням, яке мало відбутися незабаром. Іноді, коли ми ділимося з іншими, ми не хочемо згадувати «не надто переконливі» речі про християнство замість «дуже переконливих».

Питання: Як у Мт 17:11–13 Іван Хреститель був тим Ілією, що мав прийти?

Відповідь: Спочатку ми поговоримо про Ілію, а потім — про Івана Хрестителя.

Сам Ілля був присутній під час Преображення. У Матвія 17:11 Ісус каже, що відновлення всього Іллею відбувається в майбутньому часі, і сам Ілля з’явиться перед Другим приходом Ісуса. Дехто вважає, що Ілля є одним із двох свідків з Об’явлення 11:3-12.

Іван Хреститель прийшов у Дусі та силі Іллі, і саме про Івана Хрестителя Ісус метафорично згадує в Матвія 17:12-13.

У театральній виставі хтось може заміняти актора під час репетиції, а сам актор з’являється під час вистави.

Висновок: під час Першого Пришестя Іван Хреститель виконував роль Іллі, але це не заважає самому Іллі з’явитися перед Другим Пришестям.

Питання: Як у Мт 17:12 та Мк 9:11-13 Іван Хреститель виконав пророцтво про Ілію? Чи був він реінкарнацією Ілії?

Відповідь: Ні, оскільки реінкарнація є помилковою, як показують Послання до Євреїв 9:27 та Послання до Римлян 9:11. Під час першого приходу Ісуса Іван мав мету та місію Іллі. Звичайно, сам Ілля (а не Іван) ненадовго з’явився під час Преображення. Багато хто вважає, що Ілля буде одним із двох свідків безпосередньо перед сьомою трубою в Об’явленні 11:3-12. Коли Ісус прийшов (вперше), Царство не було повністю встановлене на землі в той час не тому, що Іллі та Мойсея там не було. Вони з’явилися.

Питання: Чому в Мт 17:14–16 та Лк 9:37–39 демони часто завдають шкоди людям, якими вони володіють?

Відповідь: Однією з причин може бути просто ненависть до людей. Але друга причина може бути схожою на ті, через які злі люди часто завдають шкоди тим, хто їм допомагав. Щоб отримати логічне, насправді жорстоко логічне пояснення цього, звернімося до гнилої книги Макіавеллі «Принц», де йдеться про випадки, коли найманий воєначальник є небезпечним, поки служить принцу, і стає ще небезпечнішим, якщо зраджує. Він писав, що найбезпечнішим часто є вбивство, навіть якщо людина в минулому завжди виявляла лояльність! Якщо хтось бавиться зі злом, йому не слід дивуватися, коли ті, кому він допомагав, чинять зло проти нього.

Питання: У Мт 17:15 термін, що позначає епілепсію, буквально означає «уражений місяцем». Чи існує якийсь зв’язок між епілептичними нападами та фазами місяця?

Відповідь: Судячи з використання цього терміна, стародавні, мабуть, так вважали. У наш час ми не маємо певності щодо цього. У статті 2008 року в Національній медичній бібліотеці, авторами якої є Саллі Баксендейл та Дженніфер Фішер, під назвою «Охоплений місяцем? Вплив місячного циклу на напади», https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/18602495/. Автори дослідили 1 571 напад і виявили взаємозв’язок між темрявою нічного неба та нападами. Це було пов’язано саме з освітленістю нічного неба, а не з фазою Місяця, оскільки автори врахували вплив хмарного покриву. З іншого боку, у статті 1999 року, опублікованій К. Л. Рейсоном та ін. на сайті https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/10363673/, кореляції виявлено не було. Автори припустили, що між епілептичними нападами та недостатнім нічним сном може існувати зв’язок. Звісно, якщо ви перебуваєте в приміщенні з щільними шторами, освітлення Місяця може не мати значення.

Питання: Чому в Мт 17:15–21, Мк 9:17–18, 28–29 та Лк 9:40 учні не змогли вигнати цього демона?

Відповідь: Це сталося не через те, ким були учні, і не через будь-які обмеження Божої сили. Швидше за все, на той час вони вважали здатність виганяти демонів само собою зрозумілою і не молилися та не постили, можливо, через гордість або самовдоволення. Сьогодні деякі християни не бачать тих результатів, яких мали б досягти, оскільки не приділяють часу молитві та посту.

Питання: У Мт 17:15-21, Мк 9:17-18, 28-29 та Лк 9:40, чи слід нам покладати руки під час вигнання демона, чи це лише символічний жест?

Відповідь: Наші руки не мають магічної сили. Але так само, як різні пози під час молитви можуть допомагати нам, так і накладання рук на людину, одержиму демоном, є цілком прийнятним і відповідає Біблії. Це не є обов’язковим, тобто не так, що «демона не можна вигнати, якщо ми не можемо накласти руки».

Питання: У Мт 17:15-21, чи може вигнаний злий дух повернутися і напасти на найслабшу людину в команді, яка намагається вигнати демона?

Відповідь: Демони не одержують істинного віруючого, але можуть гнітити віруючого, атакуючи його через сильніші спокуси, страх, депресію та інші способи, щоб відвернути його погляд від Ісуса. Тому члени команди повинні тісно ходити з Господом.

До речі, у вигнанні демонів є ще одна небезпека. Якщо людина, з якої виганяють демона, не хоче прийняти Христа у своє серце, то демони можуть повернутися і навіть привести з собою ще більше. Див. Матвія 12:43-45 та Луки 11:24-26.

Питання: У Мт. 17:15-21 деякі церкви дотримуються практики, згідно з якою родина повинна привести людину, одержиму демоном, до церкви, а не йти до неї додому. Чи це тому, що виганяти демона в церкві безпечніше, ніж у чиємусь домі?

Відповідь: Я вважаю, що підійде як церква, так і дім. Але, якщо це можливо, я б не робив цього в домі, де є ідоли (Будди тощо), астрологія чи ворожіння.

Питання: У Мт. 17:15-21 йдеться про те, що якщо нехристиянка одержима злим духом, а її чоловік спочатку не заперечує проти цього, але після 2-3 візитів змінює свою думку і не приймає команду або забороняє їй приходити, а дружина все ще готова до цього, то яка наша позиція? Чи повинна вона слухатися свого чоловіка?

В: Це складна ситуація. Дружини повинні слухатися своїх чоловіків, але насамперед вони повинні слухатися Бога. Отже, якщо чоловік наказує дружині зробити щось, що суперечить Біблії, дружина повинна не підкорятися чоловікові в цьому питанні. У інших питаннях вона, однак, повинна й надалі слухатися його. Проте, якщо дружина хоче, щоб християни приходили до них, я не думаю, що вона одержима демоном; хоча вона може перебувати під атакою демона. Чи готова дружина прийти до церкви? Якщо чоловік не хоче, щоб дружина спілкувалася з віруючими, а в Посланні до Євреїв 10:25 нам наказано не залишати спільних зібрань, то обов’язок дружини — насамперед слухатися Бога.

Питання: У Матвія 17:15-21, що робити, якщо одержима людина поранила себе або вистрибнула з вікна під час служіння, і член сім’ї вирішив подати скаргу або порушити судову справу проти керівника групи чи групи загалом? Яка позиція церкви щодо цього?

Відповідь: Такий варіант можливий; люди можуть подавати позови, звинувачуючи інших практично в будь-чому. Проте, незалежно від цього, члени церкви повинні вжити заходів для забезпечення безпеки людини, яка перебуває в такій ситуації.

Питання: Згідно з Мт 17:15-21, чи повинні ми повідомляти пасторів і отримувати їхнє схвалення перед тим, як відвідати людину, одержиму демонами?

Відповідь: Я настійно раджу повідомити про це вашого пастора або пресвітерів. У Посланні до Євреїв 13:17 сказано, що ми маємо коритися тим, хто керує нами, і це стосується пасторів та пресвітерів.

Питання: Чому і на кого Ісус розгнівався у Мт 17:17?

Відповідь: Ісус назвав це «поколінням» невіруючим і перекрученим, що може означати групу людей, які жили в той час, або таку групу, як євреї. Але, незалежно від цього, цей докір стосується також і дев’яти учнів. Учням уже була дана сила зцілювати, але, на жаль, вони відступили і не змогли зцілити цю людину. Ісус нарікав на загальний брак віри у людей тієї культури, до якої належали й учні. «Мала віра» не означає якусь «невелику частинку» віри, а скоріше бідність віри.

Питання: Як ви гадаєте, у яких ситуаціях сьогодні, на вашу думку, Бог може бути роздратований браком віри у віруючих (Мт 17:17)?

Відповідь: Це може бути по-різному. Іноді наші турботи та тривоги можуть свідчити про брак довіри до Бога. Іноді християни неохочі виконувати Божу волю, якщо бачать ризик для своєї безпеки, безпеки своїх близьких або свого майна. Іноді християни роблять щось лише «напівсерйозно», ніби страхуючи себе, замість того, щоб віддатися справі повністю. Іноді християни прагнуть виконувати Божу волю, використовуючи світські методи, бо через свою невіру вважають, що це необхідно. Іноді це менталітет «я сам з цим впораюся», коли людина не звертається до Господа за вказівками.

Питання: Чому в Мт 17:25-27 Ісус сказав, що сини звільнені від податків, але при цьому сам сплатив податок?

Відповідь: Уявіть, що ви могли б побачити Ісуса і задати Йому будь-яке питання. Чи було б найгострішим питанням, яке спало б вам на думку: «Чи платите Ви храмний податок?» Здається майже комічним, щоб Творця і Господа землі просили сплатити податок. Проте Ісус милостиво зробив це, не скаржачись, щоб нікого не образити. Хоча у вірші 24 не вказано, про який саме податок йдеться, сума у дві драхми (півшекеля) означала б щорічний податок, який сплачували всі єврейські чоловіки віком від двадцяти років, як в Ізраїлі, так і за його межами, на користь єврейського храму, термін сплати якого припадав на березень, а не податок на користь римської влади. Саме таким був податок за часів Ісуса, згідно з Йосипом Флавієм у праці «Старожитності юдеїв», книга 3, № 193–196; книга 18, розд. 312, а також у Мішні «Шекалім». Однак 25-й вірш, що стосується царів землі, однозначно стосується римського податку.

Окрім цього прикладу, у Посланні до Римлян 13:6-7 також наказується віруючим сплачувати податки владі, навіть такій корумпованій, як Римська імперія.

Дехто може помилково тлумачити слова Ісуса як нечіткі, оскільки Ісус говорив це гіпотетично: хоча все, що належить Цезарю, слід віддавати йому, насправді нічого не слід віддавати римлянам. Однак, якби Ісус мав на увазі саме це, то вимагати від них показати динарій було б або безглуздо, або, що гірше, вводило б людей в оману.

Питання: У Мт 17:25-27 чи платили й інші учні храмовий податок?

Відповідь: Писання про це не згадує. Можна припустити, що вони платили, або ж вони були звільнені від цього податку, якщо їм було менше 20 років. Багато учнів прожили ще 30 чи 40 років після воскресіння Ісуса, тож, можливо, Ісус обрав саме молодих чоловіків.

Питання: У Мт 17:27, чому ми іноді роздратовуємося на інших, і як нам слід реагувати, коли це трапляється?

Відповідь: Коли хтось робить щось погане, чого ми від нього очікували, це зазвичай не викликає в нас надмірного гніву. Нас може роздратувати те, що ми маємо вищі стандарти чи очікування щодо когось або групи людей, а вони нас підводять чи зраджують. Однак перш ніж вийти з себе й втратити самоконтроль, нам слід згадати, як ми самі іноді можемо дратувати Ісуса. По-друге, ми маємо пам’ятати, що вони відповідатимуть перед своїм Господарем, — а ми не є їхнім Господарем, ним є Бог. Нарешті, чи варто було нам взагалі ставити такі очікування? Замість того, щоб просто «реагувати» на власні емоції розчарування, «реагуйте» адекватно, виходячи з того, що є найкращим у цій ситуації. Якщо реакція явно не дає результату, то, можливо, варто зупинитися й спробувати інший підхід. Нарешті, пам’ятайте слова з Послання Якова 1:20: «Бо гнів людини не приносить праведності Божої».

Питання: У Матвія 18:1-6, коли хтось, особливо християнин, зосереджується на неправильному питанні, як ви перенаправляєте його?

Відповідь: З терпінням і тактом. Докір тут може виявитися марним, оскільки їхнє мислення може бути надто заплутаним, щоб вони це усвідомили. У цьому випадку справа була не в тому, що їхнє запитання було нелогічним чи безглуздим, а в тому, що їхні пріоритети були неправильними. Просто сказати комусь, що його пріоритети неправильні, само по собі не дуже допомагає; ви повинні сказати їм, а ще краще — показати їм, якими мають бути їхні пріоритети.

Питання: Що слід робити, коли ви помічаєте суперництво серед віруючих (Мт. 18:1–6)?

Відповідь: Є сім кроків, які ми можемо зробити.

1) Моліться за них, або за обидві сторони, щоб вони побачили свою ситуацію так, як її бачить Бог, і мали серце та мужність змінити курс і слідувати Божому керівництву.

2) Спробуйте зрозуміти їхній спосіб мислення, чому вони вважають, що повинні так почуватися.

3) Зверніть увагу, що Ісус не засуджував їх за те, що вони задали це питання, і вам теж не слід зневажати їх. Але, як сказав Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.): «Ми не в змозі навіть осягнути провини Дванадцяти; ми запитуємо не про те, хто найбільший у Царстві Небесному, а про те, хто більший у Царстві Земному: чим багатший, тим могутніший». (Проповіді на Євангеліє від Матвія, проповідь 58, NPNF1, с. 360)

4) Покажіть власним прикладом і плекайте в собі серце слуги, вважаючи інших важливішими за себе (Филип’ян 2:3).

5) Намагайтеся допомогти їм усвідомити, що їхнє суперництво є гріхом, який вони повинні виправити.

6) Заохочуйте їх працювати разом.

7) Усі ми маємо бути подібними до дітей (у хорошому сенсі), адже всі ми — діти Божі.

Питання: У Мт 18:5 та Мк 9:35-37, у чому прийняття дитини в ім’я Ісуса подібне до прийняття самого Ісуса?

Відповідь: Ісус наголошував на тому, що немає різниці між тим, щоб тепло прийняти Його у плоті, і тим, щоб прийняти інших в ім’я Ісуса. У давнину до посланця царя ставилися по-царськи, як до представника царя.

Питання: У Мт 18:8 та Мк 9:43,47, чи повинні ми відрубати собі руку або виколоти око, якщо це змушує нас грішити?

Відповідь: Ні, з тієї простої причини, що наші руки й очі не змушують нас грішити. Ісус говорить, що гріх настільки серйозний, що краще вжити таких радикальних заходів, як позбавлення цих кінцівок, ніж грішити. Краще відрізати кінцівку, ніж померти від гангрени. Час від часу нам усім потрібно «перевіряти себе на реальність». Запитайте себе: чи покращуються наші стосунки з Христом, чи, може, ми віддаляємося від Нього?

Питання: Чи свідчать згадки про «незгасимий вогонь» у Мт 18:9 та Мк 9:43-44,48 про вічне покарання?

Відповідь: Вони натякають на істину вічного покарання, але не доводять її, адже може бути так, що вогонь був вічним, а люди, які в ньому виживали, — ні. Звісно, у такому разі вогонь мав би якесь інше паливо або спосіб підтримувати себе.

Питання: Чи має Бог-Отець обличчя, як згадується в Мт 18:10?

Відповідь: Ні. Не слід очікувати, що Ісус тут давав би детальне вчення про близькість та ангельське сприйняття у небесних вимірах. Натомість Ісус просто використав метафору, щоб сказати, що ангели, які пильнують за цими малими, мають безпосередній доступ до Отця. Однак ніщо не вказує на те, що інші ангели також не мають безпосереднього доступу до Отця.

Питання: У Мт 18:14 сказано, що Бог не хоче, щоб загинув хоч один із цих малих, то чому ж люди гинуть?

Відповідь: Це два запитання в одному: чому помирають немовлята і чому люди потрапляють до пекла.

Немовлята вмирають, як і ми всі зрештою вмираємо, через те, що ми є частиною гріховної людської раси. Ми живемо у світі, де панує багато зла та несправедливості, і Бог все виправить у Судний день.

Немовлята та плоди мають гріховну природу, але смерть плоду не доводить, що він винен у гріху, так само як смерть кошеняти не доводить, що воно було винним у гріху.

Люди потрапляють до пекла, згідно з 2 Солунян 1:8, де сказано, що ті, хто не слухається Євангелія Господа Ісуса Христа, будуть засуджені, тож ми всі несемо відповідальність за те, щоб слухатися Євангелія. Смерть Ісуса на хресті була достатньою для всіх. Проте Бог все ж дозволяє людям, які відкидають Єдиного Істинного Бога, нести наслідки тих виборів, за які вони несли відповідальність.

Питання: Чи означає Мт. 18:15-18, що ми ніколи не повинні критикувати вчення християнського лідера?

Відповідь: Зовсім ні. Хоча Матвія 18:15 стосується поводження з віруючими, а не з невіруючими, Матвія 18:15-18 стосується поведінки, а не публічного проповідування неправди чи єресі. Хоча добре звернутися до людини приватно, щоб спробувати переконати її, перш ніж виносити це на публіку, якщо неправда була проповідувана публічно, то її потрібно публічно виправити. Якщо це виправляє сама людина, яка зробила та раніше вірила у ці помилкові твердження, — тим краще. Але якщо ні, то це має виправити хтось інший. Однак це слід робити не з духом ворожості чи ненависті до людини, яка висловила помилку, а з любов’ю та бажанням показати істину.

Питання: Що в Мт 18:17 означає ставитися до когось як до язичника чи митника?

Відповідь: Слово «ти» тут вживається в однині, отже, йдеться про те, що людина повинна відмежуватися від того, хто чинить зло. Язичник або, ймовірно, жадібний і нечесний митник цілком очевидно перебували поза сферою Божого Царства та церкви. Не створюйте у когось враження, що ви маєте таке саме спасіння чи віру, як ця людина. Навіть якщо ця людина насправді є віруючим, що збився зі шляху, ми не знаємо, чи вона справді є грішним святим, чи, можливо, ніколи насправді не була спасена.

Питання: Що в Мт 18:18 означають «зв’язувати» та «розв’язувати»?

Відповідь: «Зв’язувати» означає зупиняти, обмежувати або забороняти, а «розв’язувати» — дозволяти діяти. Дехто вважає, що «зв’язування» та «розв’язування» були єврейськими ідіомами, які означали, що те, що оголошується на землі, було заздалегідь визначено на небі. Ця влада зв’язувати й розв’язувати була дана всім апостолам.

Питання: Як щедрість Ісуса, який наказує людям прощати один одного сімдесят разів по сім, у Мт 18:21–22 співвідноситься з іншими вченнями?

В: Садукеї та багато рабинів вчили, що брата треба прощати лише тричі. Однак для такої особи, як Ісус, наказувати комусь іншому прощати — це зовсім не великодушний вчинок. Натомість надзвичайно великодушним було те, що Ісус пробачив нас, тих, хто прибив Його до хреста (Лк. 23:34), і помер за наші гріхи.

Питання: У Мт 18:28-31, про які суми грошей тут йдеться?

Відповідь: Десять тисяч талантів — це була величезна сума. Давид пожертвував три тисячі талантів золота та сім тисяч талантів срібла на будівництво храму в Єрусалимі. За словами 1-ї книги Хронік 29:4,7, князі пожертвували п’ять тисяч талантів золота та десять тисяч талантів срібла. Дехто оцінює цю суму в 12 мільйонів доларів, але більш вірогідною цифрою може бути трохи менше мільярда. У Матвія 18:28 100 динаріїв становили приблизно 100-денну зарплату звичайного робітника або піхотинця. За справді хорошого раба можна було отримати один талант, але більшість рабів коштували десяту частину таланта. Також було проти закону продавати людину в рабство за суму, більшу за її борг.

Питання: Чи буває так, що в Мт 18:32-35 Бог скасовує або не прощає гріхи?

Відповідь: Ні. Борг не був поновлений; скоріше, прощення не було застосоване. Господин пробачив борг раба, але коли нечестивий раб схопив іншого раба за горло, щоб стягнути борг, господар розгнівався на цю несправедливість і знову застосував борг. Бог добровільно й милостиво пробачив наші гріхи, хоча ми цього не заслуговували, але те, чи застосовується це прощення, залежить від нашої реакції. У Посланні до Євреїв 4:2 сказано, що Євангеліє не принесло користі деяким, бо вони не поєднали його з вірою. У Посланні до Римлян 11:29 сказано, що Божі дари та покликання є невідкличні.

Питання: Чи може ця притча в Мт 18:32-35 означати, що господар відправив нечестивого слугу до в’язниці за наступні борги, замість того, щоб знову зарахувати йому старий борг?

Відповідь: Ні, це не суть, бо притча вказує, що господар передав нечестивого слугу тюремникам саме через відсутність милосердя в самого нечестивого слуги.

Питання: Чи є в Мт 18:35 певні діла, такі як прощення наших братів, необхідними для спасіння?

Відповідь: Ні прощення інших, ні будь-які інші вчинки не допоможуть людині здобути спасіння. Навпаки, якщо людина має спасіння, вона зможе пробачити іншим усе, що вони зробили. Якщо ми досвідчили великого милосердя Божого, то пробачити іншим для нас є набагато легшим.

Питання: У Мт 19:3-9, Мк 10:11-12, за яких обставин дозволено розлучення?

Відповідь: У часи Старого Завіту (Втор. 24:1-4 тощо) розлучення дозволялося майже з будь-якої причини, оскільки серця людей були твердими, але Ісус скасував цю причину. Розлучення неприпустиме, за винятком таких обставин:

1. Невіруючий чоловік або дружина бажає піти (1 Кор. 7:12-15).

2. Розлучення дозволено, коли хтось вчинив перелюб (Мт. 5:31-32).

3. Багато християн вважають розлучення неминучим у разі покидання сім’ї, оскільки один із подружжя фактично вже «розлучився».

4. Звісно, ми маємо дотримуватися й решти Божого Слова, і багато християн вважають, що розлучення є виправданим, якщо життя одного з подружжя або дитини перебуває в небезпеці з боку іншого з подружжя.

Чак Свіндолл у своїй брошурі «Розлучення» вбачає лише три обставини, за яких християнину дозволено вступати в повторний шлюб після розлучення:

4а. Шлюб і розлучення до навернення

4б. Аморальний і нерозкаяний партнер

4в. Покидання/розлучення з боку невіруючого

Зверніть увагу, що смерть одного з подружжя не є розлученням, а Римлянам 7:3 вчить, що повторний шлюб після смерті одного з подружжя є допустимим.

Ці вірші кажуть, що не слід розлучатися, за винятком цих причин, але що робити, якщо ви не хочете розлучатися, а ваш чоловік чи дружина розлучається з вами? Так само, як і у випадку смерті одного з подружжя, ніщо не заважає вступити в повторний шлюб, коли саме чоловік чи дружина ініціювали розлучення.

За часів Ісуса єврейські вчителі мали різні погляди на розлучення. Школа Хілеля стверджувала, що чоловік може розлучитися зі своєю дружиною з будь-якої причини, навіть якщо вона спалила їжу! Йосип Флавій дотримувався вчення Хілеля, і він сам був розлучений. Пізніше рабин Акіба, представник школи Хілеля, заявив, що дружина може розлучитися зі своїм чоловіком через його «блукаючий погляд» на вродливіших жінок (М. Гіттин 9:10). Школа Шаммая стверджувала, що чоловік не може розлучитися зі своєю дружиною з будь-якої причини, крім «непристойності». Однак, якщо розлучення відбулося з неправильної причини, згідно зі школою Шаммая, повторний шлюб все одно дозволявся (Мішна Едуйот 4:7-10). Або, як кажуть сьогодні деякі люди, «розбиті яйця не зібрати». Невелика група в Кумрані стверджувала, що розлучення не дозволяється з жодної причини (11QTemple 57:17-19). Єврейські коментатори не розглядали випадок, коли жінка розлучалася зі своїм чоловіком. Можливо, це питання поставили Ісусу, щоб з’ясувати, з якою групою він погоджується, а також, можливо, щоб відвернути від Ісуса послідовників іншої школи. Друга причина, чому це питання поставили Ісусу, полягає в тому, що (за словами Йосипа Флавія) Іродіада розлучилася зі своїм чоловіком Іродом II, щоб вийти заміж за Ірода Антіпаса, і будь-яка відповідь Ісуса не виглядала б добре в очах влади.

Питання: Чи означає те, що в Мт 19:8,9 Ісус змінює закони про розлучення, що Бог надихнув Писання, з яким Він не погоджувався?

Відповідь: За Старим Завітом Ісус сказав, що розлучення було дозволено через те, що їхні серця були твердими. Це показує, що Бог на певний час допускає те, чого Він не бажає. Однак за Новим Завітом чоловік не повинен розлучатися зі своєю дружиною, за винятком випадку перелюбу. Але сьогодні ми не повинні мати твердих сердець. Ми повинні дбати про те, щоб наш шлюб був скріплений не дешевим клеєм, а божественним цементом.

До речі, слово «склероз» походить від грецького слова «skleros», що означає «твердий». Повне слово — «sklerokardian».

Питання: Чому в Мт 19:9 чоловік, який розлучається зі своєю дружиною й одружується з іншою, вчиняє перелюб, адже багатоженство було дозволено?

Відповідь: Ні, багатоженство не є перелюбом. Вчення Ісуса тут є однаковим незалежно від того, чи йдеться про моногамію, чи про багатоженство. У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

Боже ставлення до розлучення чітко викладено в Малахії 2:16: Бог ненавидить його. За часів Мойсеєвого Закону Бог дозволив розлучення лише тому, що серця людей були твердими, як зазначено в Матвія 19:8. У Новому Завіті розлучатися зі своїм подружжям не дозволяється, за винятком випадків перелюбу.

Однак, якщо невіруючий чоловік чи дружина наполягає на розлученні з вами, Бог наказує нам погодитися на це, оскільки Бог покликав нас до миру, як сказано в 1 Коринтян 7:15. Виконання Божого наказу — [нехотячи] дозволити чоловікові чи дружині розлучитися з вами — з біблійної точки зору відрізняється від непокори Божому наказу, коли ви самі вирішуєте розлучитися зі своїм чоловіком чи дружиною.

Божий погляд на багатоженство. Адам і Єва були зразком того, як двоє (а не багато) стають одним тілом (1 Коринтян 6:16). Багатоженство було дозволено як у Старому, так і в Новому Завіті. Однак у Новому Завіті на це дивилися з несхваленням, оскільки церковні провідники не можуть бути багатоженцями.

Важливішим за Божу модель моногамного шлюбу є Божа заповідь щодо розлучення. Коли християнські місіонери проповідують серед первісних народів, вони кажуть чоловікам-полігамів не розлучатися зі своїми дружинами, оскільки це позбавило б дружин матеріальної підтримки; однак вони відраджують чоловіків одружуватися з іншими жінками.

Отже, саме рішення порушити шлюбну обітницю було причиною перелюбу, а не багатоженство. Незалежно від того, чи мав чоловік більше ніж одну дружину, чи ні, якщо чоловік гріховно вирішує розлучитися, чого ненавидить Бог, то Бог не хоче, щоб він одружувався знову.

Питання: Чи є серед рукописів Матвія 19:9 такі, у яких відсутні слова «крім розпусти»?

Відповідь: Усі рукописи, зафіксовані Аландом та ін. (3-тє видання), містять або слова «крім випадку розпусти», або «якби не розпуста», за винятком рукопису 1574. Рукопис 1574 був написаний у XIV столітті, безпосередньо перед закінченням Середньовіччя.

Крім того, Тертуліан, який писав у 198–220 рр. н. е., зазначав, що розлучення не допускається, за винятком розпусти, як у праці «До своєї дружини», книга 2, розділ 2, стор. 45, так і в праці «Про скромність», розділ 16, стор. 92. Отже, ця фраза не була додана вже після часів Тертуліана. Немає жодних підстав сумніватися, що ця фраза була присутня в оригіналі.

Питання: Чи вчить Мт 19:12, коротко кажучи, що чоловік може зробити себе євнухом заради Царства Божого, як стверджує атеїст (Капелло)?

Відповідь: Ні. Давайте розглянемо обидві можливості. Оскільки хірургічна кастрація також означала б целібат, питання полягає в тому, чи цей вірш стосується лише целібату, чи целібату через кастрацію. Згодні?

Оскільки фізична кастрація суперечить Второзаконня 23:1, тлумачення цього як целібату дуже схоже на 1 Коринтян 7:2,7, і ранні християни одностайно розуміли це як целібат, то ми повинні тлумачити це у відповідності до Старого Завіту, Нового Завіту та того, як християни послідовно тлумачили це. Дивіться наступне запитання для більш розгорнутої відповіді.

Питання: У Мт 19:12 Ісус заявляє: «…і є євнухи, які зробили себе євнухами заради Царства Небесного. Хто може це прийняти, нехай приймає». Тут ми [нібито] маємо схвалення Христом самокастрації. Цікаво, скільки християн-чоловіків довели б свою вірність Богу, зробивши це? Цікаво, що це схвалення кастрації суперечить Втор. 23:1.

Відповідь: Тут йдеться про целібат, а не про кастрацію. Але давайте розглянемо обидві можливості.

Цілібат: Ісус вільно вживав гіпербол у своїх промовах (тобто я даремно виколов собі око й відрубав руку!), і, судячи з усього, не переймався тим, що ці євреї, які знали Закон, можуть це неправильно зрозуміти. Садукеї та фарисеї критикували Ісуса за багато речей, але за це його не критикували, оскільки гіперболу було зрозуміло.

Фізична кастрація: Якщо цей вірш стосується також фізичної кастрації, це суперечило б Старому Завіту в Повторенні Закону 23:1, і ніщо в Писанні чи писаннях ранньої церкви не вказує на те, що Ісус навчав чогось, що суперечило б Закону Старого Завіту, за винятком харчування, де Він був менш суворим, а також розлучення та кохання, де Ісус мав вищі стандарти.

Якби Ісус справді мав на увазі кастрацію, то в цьому вірші не було б різниці між тими, кого люди зробили євнухами, та тими, хто обрав безшлюбність/кастрацію заради Царства Божого.

Крім того, це вчення Ісуса дуже схоже на вчення Павла в 1-му Посланні до Коринтян 7:2,7, де Павло чітко говорить про безшлюбність (як для чоловіків, так і для жінок) заради Царства Божого.

Нарешті, ми повинні запитати не про те, як люди через 2 000 років можуть тлумачити цей вірш у сучасній культурі, а про те, як його розуміли б перші християни. Юстин Мученик у 14-му розділі своєї «Першої апології» цитує цей вірш і говорить про тих, хто двічі одружився. Хоча можна сперечатися, чи має Юстин на увазі полігамію « », повторний шлюб після розлучення чи повторний шлюб після смерті одного з подружжя, незалежно від цього Юстин говорить про целібат, а не про кастрацію. Тертуліан у праці «Про воскресіння тіла» (глава 27) використовує цей вірш і говорить про «яскраву красу незаміжнього тіла» (тобто про целібат загалом).

Підсумовуючи, ті, хто звертається до Біблії за настановами для свого життя, незалежно від того, чи живуть вони у II столітті, чи у XXI, можуть зрозуміти, що це означає.

Питання: Як у Мт 19:14 Царство Небесне належить маленьким дітям?

Відповідь: Це може бути правдою в декількох сенсах.

а) Ми маємо визнати свою дитячу залежність від Бога, щоб отримати спасіння. Бог допомагає тим, хто визнає перед Ним свою безпорадність.

б) Бог піклується про дітей, які помирають до досягнення віку відповідальності. Біблія натякає, що вони перебувають у Небесах, хоча й без будь-яких нагород.

І нерозумні, і діти не знають багато чого, але принаймні діти усвідомлюють, що вони багато чого не знають.

До речі, у часи Ісуса було звичним приводити дітей, щоб їх благословили рабини та старійшини. Про це також згадується, наприклад, у Буття 48:14; Числа 27:18; Дії 6:6; 13:3; Матвія 9:18, 20; Марка 10:16.

Питання: Чи вчить кальвінізм, щоб бути послідовним, що всі, хто помирає немовлятами, потрапляють до пекла (Мт. 19:14)?

Відповідь: Ні, це неправдиве звинувачення, яке я колись чув. Хоча Амвросій Міланський, Августин, Проспер Аквітанський та деякі інші вчили, що всі нехрещені немовлята, які помирають, потрапляють до пекла, вони не були кальвіністами, а більшість із них — августиніанцями.

Кальвіністи дотримуються біблійного погляду, що в кінцевому рахунку саме Бог має владу спасати; це не хрещення, не наші діла, не наша віра. Бог може вирішити спасти через Христа так, як Він забажає. Ось що кажуть самі кальвіністи.

«Усі, хто помирає в дитинстві, належать до обраних», — зазначає Лорейн Беттнер у праці «Реформатське вчення про предопределення» (The Reformed Doctrine of Predestination), с. 148, 149. Друге Шотландське визнання віри (1580 р.) стверджує: «Ми з огидою та відразою ставимося до його [папи] жорстокого вироку щодо немовлят, які помирають без хрещення». Ч. Г. Сперджен, посилаючись (помилково) на Єзекіїля 16:21, вірив, що немовлята, які помирають, потрапляють до Неба. Серед інших кальвіністів, які погоджувалися з цим, — Чарльз Ходж, В.Г.Т. Шедд та Б.Б. Варфілд. Кальвініст Курт Деніел у своїй дисертації «Історія та теологія кальвінізму» (с. 336–339) має розділ під назвою «Померлі немовлята спасенні».

Ось що сказав сам Кальвін у праці «Настанови християнської релігії», книга 4, розділ 16, с. 2:541: «Але як, — запитують вони, — немовлята відроджуються, якщо вони не мають знання ані про добро, ані про зло? Ми відповідаємо, що діло Боже, хоч і виходить за межі нашого розуміння, від цього не втрачає своєї сили. Більше того, немовлята, які мають спастися (а те, що деякі спасаються в цьому віці, є безсумнівним) , безперечно, мають бути попередньо відроджені Господом. Адже якщо вони приносять із собою вроджену зіпсованість із лона матері, то їх треба очистити, перш ніж їх можна буде прийняти до Царства Божого… Але щоб замовкнути цю групу опонентів [критиків], Бог дав у випадку Івана Хрестителя… доказ того, що Він може зробити й з іншими».

Питання: У Мт 19:16-17 Ісус заперечував, що Він добрий, чи що Він є Богом?

Відповідь: Ні, Ісус тут не говорить про це. Відповідь дивіться в обговоренні Мт 19:16-17 у Євангеліях.

Питання: Що таке «добре» у Мт 19:17?

Відповідь: У 1-му та 2-му розділах Книги Буття Бог визнав усе творіння добрим до гріхопадіння людства. Ісус сказав у Марка 10:18 та Луки 18:19, що ніхто не є добрим, окрім самого Бога. Бог є джерелом добра, але, як зазначив Томас Аквінський, визначати Бога як доброго лише тому, що Він є джерелом добра, не є більш обґрунтованим, ніж визначати Бога як фізичне тіло лише тому, що Він є джерелом усіх фізичних тіл.

Для нас добро — це те, що відповідає характеру та бажаній волі Бога. У 1 Тимофія 6:18 нам наказано чинити добро, тож ми можемо бути добрими в обмеженому сенсі. Бог є добрим у вищому сенсі, тому що: 1) Він є джерелом усього добра, яке Він нам дарує; 2) Він є мірилом, за яким оцінюється добро; 3) і ніщо, крім Нього, не є цілком добрим (Марка 10:18; Луки 18:19).

Питання: Чи правда, що, згідно з Матвія 19:23, багаті люди не можуть потрапити до неба?

Відповідь: Ні, інакше Авраам опинився б у скрутному становищі, а Павло, Яків та автор Послання до Євреїв, не кажучи вже про Ісуса, помилялися б, виставляючи Авраама героєм віри. Йов, після того як Бог благословив його багатством, теж опинився б у скруті. Натомість саме любов до багатства та покладання на нього ускладнюють людині потрапити до Небес. Людина може мати велике багатство, як Авраам, і при цьому не любити його та не покладатися на нього. Грецьке слово, що тут перекладається як «сумний», — lypoumenos — означає «засмучений» або «дуже сумний».

Питання: Що мав на увазі Ісус у Мт 19:24, Мк 10:25 та Лк 18:25, кажучи про верблюда, що проходить крізь вушко голки?

Відповідь: Дехто вважає, що «голка» була прізвиськом для вузьких воріт у Єрусалимі. Однак, хоча в Єрусалимі та інших містах і були дуже вузькі ворота, нам не відомі ворота під назвою «вічко голки». Грецьке слово «рафідос», яке тут вжито, може означати лише голку для шиття чи хірургії, а не якісь ворота всередині воріт.

Більш імовірно, що Ісус тут використовує гіперболу. Верблюду, особливо навантаженому, абсолютно неможливо пройти крізь вушко голки. Ісус використав цю комічну аналогію, щоб це пояснити. Єврейські автори у Вавилонському Талмуді (Вавилонський Беракот 55б) використовують подібну гіперболу: «слон, що проходить крізь вушко голки». (Слони були більш поширені у Вавилоні, і те, що ця аналогія використовувалася саме у Вавилоні, свідчить про те, що мова йшла не про ворота в Єрусалимі.)

а) людині, яка вважає себе багатою, природно неможливо потрапити до Неба, і

б) з Богом можливе все, навіть те, що багатий чоловік потрапить до Небес (Матвія 19:26; Марка 10:27; Луки 18:27).

Питання: У Мт 19:27, 30, що є єдиним ключовим питанням у цьому вірші та в цьому розділі?

Відповідь: По-перше, що це не є. Це не те, чи вірить їхній розум слову Ісуса — адже всі вірили, навіть багатий молодий правитель. Це також не те, чи вирішили вони, що хочуть йти за Ісусом. Вони вже це роблять, і Ісус навіть відвернувся від деяких, хто казав, що хоче йти за Ним. Натомість це стосується вашого серця. Чи готові ви залишити все інше, щоб йти за Ісусом? Можливо, це вибір залишитися у шлюбних стосунках (незалежно від того, чи ви дотримуєтеся целібату, чи одружені), коли варіант, який Бог для вас не залишив відкритим, наразі здається привабливішим. Можливо, це вибір менш фінансово вигідної ситуації, коли ви цілком впевнені, що могли б піти проти Бога й отримати значно (або навіть трохи) більше грошей. Якщо Бог має ваш розум і вашу волю, це чудово. Але чи має Бог також і ваше серце?

Питання: У Мт 19:27, 30, як можна визначити, чи є щось, чому ви віддаєте більше уваги, ніж Богові?

Відповідь: Часто можна виявити, чому ви віддані, подивившись на ваш час, ваші гроші та ваше серце.

Час: Якщо час, який ви витрачаєте на щось, перевищує час, який ви присвячуєте поклонінню, молитві та служінню Богу, то щось тут не так. Якось я зустрів чоловіка, який присвятив усю весну та літо тому, щоб переглянути кожен бейсбольний матч своєї улюбленої команди — як домашні, так і виїзні. Спочатку можна було б подумати, що його відданість гідна похвали. Але якщо задуматися, це зовсім не так. Чи він вважав, що у нього немає нічого кращого, ніж цілий час дивитися бейсбол? Чи справді він не міг знайти собі кращого заняття?

Гроші: Щомісяця переглядайте виписку з банківського рахунку. Є необхідні витрати, за які ви мусите платити, такі як оренда чи іпотека, основні продукти харчування та інші витрати. А що щодо решти грошей? На яку категорію ви витрачаєте більше, ніж віддаєте Богові? Чи є речі, такі як часті відпустки, вишукані страви чи дорогий одяг, які забирають занадто велику частину вашого бюджету?

Серце: Назва фільму говорить сама за себе: «Небо може почекати». Якщо ви ще не хочете потрапити до Неба, бо щось тут, на землі, приваблює вас більше, то, ймовірно, ваша відданість цьому більша, ніж відданість Богу. Якщо в Писанні чітко сказано про щось, чого, за вашими словами, ви не можете дотримуватися, це може мати сильніший вплив на ваше серце, ніж Бог. Навіть якщо ви виправдовуєте це тим, що «Бог розуміє» або «ми всі грішники, тож це не має значення», ви просто обманюєте себе.

Питання: У Мт 19:28 та Лк 22:28-30 сказано, що учні сидітимуть на дванадцяти престолах; чи сидітиме там також Юда Іскаріот?

Відповідь: Ні. По-перше, у Луки 22:28-30 не згадується про дванадцять престолів, а лише про дванадцять племен. Насправді в Матвія 19:28 НЕ сказано, що дванадцять учнів сидітимуть на дванадцяти престолах. Натомість там сказано: «… ви, що йшли за Мною, також сидітимете на дванадцяти престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля». Отже, там сказано, що буде дванадцять престолів, але не сказано, що на них сидітимуть дванадцять учнів. Натомість Ісус обіцяв це лише «вам, хто пішов за Мною». Юда не продовжував слідувати за Ісусом і покинув своє місце учня після зради Ісуса, як сказано в Діях 1:20. У Матвія 19:28 Ісус обіцяв це лише «вам, хто пішов за Мною».

Питання: Як у Мт 19:29 люди матимуть у цьому житті в сто разів більше батьків, матерів тощо?

Відповідь: Цей вірш стосується як цього життя, так і життя майбутнього. Уявіть собі, що у вас є домівки по всьому світі, які відкриті, щоб прийняти вас, і люди всіх рас світу, які є вашими дорогими братами та сестрами. Саме це ми маємо, або повинні мати, у християнській спільноті, яку ми називаємо церквою. Крім того, у Небі ми матимемо в досконалій формі те, що маємо в недосконалій формі на землі.

Питання: У Мт 19:30, Мк 10:31 та Лк 13:30, у якому сенсі ті, хто перші, стануть останніми, і навпаки?

Відповідь: Наприкінці ми, цілком можливо, будемо здивовані тим, хто є першим, а хто останнім. Ситуація буде іншою принаймні у чотирьох аспектах:

Гордість: ті, хто був гордим у цьому житті, будуть упокорені, а смиренні будуть піднесені (Як. 4:6; Лк. 1:51-52).

Багатство: Загалом кажучи, багато людей, які мають великі статки, не бачать особливої потреби звертатися до Бога, як натякає Приповісті 30:8-9, а приклад цього наводить Лука 16:19-21. Павло каже в 1 Коринтян 1:26-31, що серед коринтян було мало тих, хто за світськими мірками був мудрим чи впливовим. Яків 2:5 показує, що це було правдою для більшості ранніх церков. Див. також Луки 1:53 та Якова 5:1-6.

Нагороди: Бог судитиме віруючих на основі того, що їм було дано. Від тих, кому було дано багато, вимагатиметься багато.

Служіння: Найбільшими віруючими в очах Бога є ті, хто служить іншим, як показують Марка 9:35-37, Луки 9:46-48 та Матвія 18:1-4.

Будьте обережні, намагаючись домогтися входу до неба або винагороди шляхом торгування. Адже Бог знає мотиви, і ті, хто зовні здаються першими, можуть виявитися останніми.

Питання: Чи справедливий Господа в цій притчі з Матвія 20:1-16?

Відповідь: Господар уособлює Бога, а Бог справедливий за Своїми мірками. Я не можу відповісти, чи є Він несправедливим за вашими мірками, оскільки деякі люди мають дуже дивні уявлення про справедливість. Бог вчить нас, що Його мірки справедливості все ж допускають особливу щедрість.

Бог справедливий, і Він правильно заплатив кожному робітникові те, що обіцяв.

Перша група торгувалася щодо своєї платні. Інші групи просто дозволили господареві заплатити стільки, скільки Він вважав за потрібне. Ми воліємо мати Божу благодать, ніж намагатися торгуватися з Богом. Коли перед вами стоїть вибір між справедливістю та благодаттю, ви обираєте благодать.

Питання: Чи всі отримають однакову нагороду на Небі, як описано в Мт 20:1-16?

Відповідь: Ні. Хоча Матвія 20:1-16, здавалося б, вказує на це, 1 Коринтян 3:12-15 чітко вчить, що ми не повинні думати, ніби всі отримають однакову нагороду на Небі.

Питання: Чому притча з Мт 20:1-16 є чудовою темою для обговорення з мормонами (Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів)?

Відповідь: Ця фальшива релігія наголошує на ділах, а спасіння ґрунтується на тому, чого ти заслуговуєш. Мормонізм вчить, що існує три небеса: найвище — для добрих мормонів; середнє, трохи краще за землю, — для поганих мормонів і добрих християн; та найнижче небо, трохи гірше за землю, — для більшості решти людства. Хоча в «Книзі Мормона» сказано: «ми знаємо, що спасаємося благодаттю, зробивши все, що можемо» (2 Нефій 25:23), це лише прикриття для «усього, що ти можеш зробити». Відкинувши питання про те, чи справді ти зробив усе, що міг, або що означає «після», це, як мінімум, говорить про поєднання діл і благодаті у процесі спасіння. Ця притча не має сенсу в рамках мормонізму, а також, власне, більшості релігій, заснованих на ділах.

Питання: Як у Мт 20:17–19 Всемогутній Бог міг дозволити, щоб Його пророка Ісуса видали язичникам, щоб вони з Нього глузували й убили Його?

В: Іноді, щоб здобути остаточну перемогу, потрібно бути готовим спочатку здатися переможеним.

П: У Мт 20:20-28 сказано, що великі християни є слугами, а не володарями над іншими, то чому ж деякі християнські лідери, здається, забувають про це?

В: Влада може розбещувати, і багато безбожних людей називали себе віруючими. Про деякі сумні приклади, на яких Бог нас повчав, ви можете прочитати в книгах Царів та Хронік.

П: У Мт 20:22 на що саме Ісус вказує як на нерозуміння з боку тих, хто просив?

Відповідь: Вони запитували лише про нагороду. Як і деякі люди сьогодні, як зазначає «Коментар до Біблії для віруючих» ( , Believer’s Bible Commentary, с. 1280, ): «Вони хотіли корону без хреста, трон без жертовника, славу без страждань, що ведуть до неї». Ісус не дорікав їм за це бажання. Бажати великих нагород на небі — це добре, але не тоді, коли ви не готові й не здатні робити те, що веде до цих нагород. Усі апостоли загинули мученицькою смертю, крім Івана, який помер природною смертю. Як сказав Роберт Літтл: «Яків помер мученицькою смертю, а Іван прожив мученицьке життя».

Ісус не просто вимагав жертви; Він також показав її на власному прикладі. Але дехто вважає, що, хоча Ісус обрав жертовне служіння, вони чомусь відчувають, що самі повинні бути звільнені від цього.

Інші десять учнів обурилися на цих двох. Це було не стільки через гордість, яку вони збиралися виявити, скільки через заздрість до того, що ті могли випередити їх лише завдяки простій просьбі.

Питання: Що ми можемо навчитися з прикладу Ісуса в Мт 20:28?

Відповідь: Ісус, який вічно існує як Син Божий у славі, прийшов на землю не для того, щоб Йому служили, а щоб служити. Як послідовники Ісуса, ми маємо запитати себе, наскільки серйозні ми у цьому. Чи вважаємо ми, що ми тут, щоб «отримувати» і щоб нам служили, чи ми перебуваємо на цій землі головним чином для того, щоб «давати» і служити Богові та іншим.

Питання: У Мт 20:30 йшлося про двох сліпих чи про одного сліпого на ім’я Вартимей, як сказано в Мк 10:46-52?

Відповідь: Це могли бути дві події, оскільки всі сліпі в Єрихоні, мабуть, хотіли побачити Ісуса. Однак, оскільки в обох Євангеліях згадується, що люди вигукували слова «Сину Давида, змилуйся над мною/нами», більш імовірно, що це була одна подія. Тоді Вартимей — це ім’я одного з двох сліпих. Марко, який, найімовірніше, почув це від Петра, знав лише про одного сліпого, але знав його ім’я. Матвій, який був там присутній, бачив обох сліпих.

Питання: Чому в Мт 20:32 Ісус запитав очевидно сліпого чоловіка, чого той хоче від Нього?

Відповідь: Можуть бути дві різні причини.

По-перше, Ісус хотів, щоб чоловік усно попросив, перш ніж отримати дар зору, і Ісус давав йому таку можливість.

По-друге, не кожен, хто має інвалідність, хоче одужати. Бували випадки, коли мешканці лепрозоріїв навмисно заражали своїх дітей, щоб ті могли отримувати допомогу до кінця життя.

Коли у вас є потреба, коли вам потрібне чудо або ви плачете від смутку через нечестивість, яку бачите у власному серці, не дозволяйте нікому й нічому відволікти вас від того, щоб волати до Ісуса.

Питання: Чому в Мт 21:1–3, Мк 11:2–3, Лк 19:30–31 Ісус наказав своїм учням взяти ослика?

Відповідь: Коли цар в’їжджав у місто, він в’їжджав верхи на коні — тварині, призначеній для бою, — щоб символізувати, що він є завойовником. Коли ж цар або суддя в’їжджав верхи на ослі, це символізувало, що він прибув з миром, без свого війська. Це також було виконанням пророцтва із Захарії 9:9-10.

Ключовим моментом у цьому уривку є те, що Ісус дуже очевидно проголосив: саме Він є Месією. Якщо б єврейські провідники вирішили вбити Його, то це було б не тому, що вони не знали, що Ісус проголошував Себе Месією.

Крім того, згода власника та відсутність здивування з приводу того, що учні взяли ослика, свідчать про те, що власник уже не мав нічого проти того, щоб Ісус ним скористався. Коли Ісус ненадовго зупинився у Віфанії, що неподалік від Єрусалима, це дало час, щоб новина поширилася і зібралися натовпи.

Питання: Як, на вашу думку, реагують сьогодні різні люди, коли Ісус і Його вчення входять у їхнє життя (Мт 21:1-46)?

Відповідь: Дехто радо приймає можливість ближче пізнати Ісуса і йде за Ним. Інші намагаються це ігнорувати. А ще інші ставляться вороже, запитуючи: «Хто Він такий, щоб приходити й казати нам, що робити?» Будьте обережні, з ким ви спілкуєтеся. Якщо ви часто перебуваєте в компанії останньої групи або спілкуєтеся з нею, будьте обережні, щоб не стати дедалі більше схожими на них.

Питання: Чому в Мт 21:12-13, Мк 11:12-19 та Лк 19:43-48 Ісус розгнівався на міняльників?

Відповідь: Ці люди перебували в Божому Домі, не маючи наміру поклонятися Богові. Вони відволікали увагу й знеохочували тих, хто прийшов поклонятися Богові. Бог дуже серйозно ставиться до нашого поклоніння.

У єврейських Мішна зафіксовані випадки завищення цін на тварин. (Найдавніші Мішна були написані приблизно у 200 році н. е.) Якщо людина мала принести до Храму тварину, придатну для жертвопринесення ( ), а ціни на неї були несправедливо високими, то бідні люди не мали можливості належним чином поклонятися Богу.

Досить цікаво, що деякі, хто, здавалося б, так наполегливо дбали про правильне дотримання релігії, критикували Ісуса за те, що Він дозволяв дітям говорити «Осанна», але не бачили нічого поганого в тому, що міняльники отримували надмірні прибутки за рахунок віруючих.

Цікаво, що для пожертв вони наполягали на обміні римських грошей на тирські монети. Дехто вважав, що це було тому, що на римських монетах були зображені боги та імператори, які претендували на божественність. Однак на тирських монетах теж були зображення богів.

Питання: У Мт 21:14–15, у чому полягає значення того, що сліпі та кульгаві прийшли до Ісуса, щоб Він їх зцілив?

Відповідь: У стародавньому суспільстві бути сліпим, кульгавим або з інших причин непрацездатним було дуже важко. Ніхто не очікував, що уряд повинен вам допомагати. Хоча єврейські громади та родини допомагали бідним, отримати необхідну фінансову допомогу все одно було нелегко. Хоча це не заповідано в Старому Завіті, більшість єврейських авторитетів забороняли сліпим або кульгавим приносити жертви, хоча їм все ж дозволялося перебувати в Храмі. Ісус допоміг їм, зціливши їх.

На відміну від загальноприйнятої єврейської практики надавати деяку допомогу, а решту засобів до існування залишати на їхнє жебрацтво в Храмі, кумранська громада (1QSa 2:5-22; 1 QM 7:4-5) вважала, що всі каліки виключені з єврейської громади або з месіанського бенкету в кінці часів.

Питання: У Мт 21:16-17, оскільки ми маємо поклонятися лише Богу, чому Ісус прийняв хвалу?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Ісус не лише приймав компліменти та похвалу, але й поклоніння, як показано в Євангелії від Івана 9:38. (Грецьке слово proskuneo тут означає набагато більше, ніж просто подяку чи повагу.)

2. Добре віддавати пошану та хвалу благочестивим провідникам (але не поклонятися їм), як показує Филип’ян 2:29. Однак поклоняйтеся лише Богу (Матвія 4:9-10; Луки 4:7-8; Об’явлення 19:10; 22:8-9)

3. Не лише люди (Матвія 2:2), а й ангели поклоняються Ісусу як Богу, як зазначено в Посланні до Євреїв 1:6.

4. Ісус є Богом (Івана 1:1; Євреїв 1:8, 9), і Ісус є нашим Господом і нашим Богом (Івана 20:28-29).

Питання: Чому в Мт 21:18-19, Мк 11:14, 20-21 Ісус, здавалося б, проявив таку суворість, що змусив засохнути бездумне фігове дерево?

Відповідь: Це майже те саме, що запитати, скільки рослин пшениці було жорстоко вбито, щоб ви могли з’їсти свій шматок хліба. Відповідь — жодної, бо рослини, які не мислять, не можна жорстоко вбити. Крім того, якщо дерево не дає бруньок і плодів у той час, коли цього очікують з ботанічної точки зору, це свідчить про те, що воно хворе, що є влучним описом єврейського релігійного істеблішменту.

Ісус не турбувався про неіснуючі почуття рослини. Натомість у Марка 13:28-29 Ісус каже нам звернути увагу на притчу про фігове дерево. Коли з’являються гілки та листя, значить, наближається літо. Так само, коли Месія прийде до Єрусалима, наближається спасіння людства. Однак ці провідники зовні здавалися духовно плідними, але насправді були безплідними.

Інжирові дерева пускають листя безпосередньо перед тим, як дають зелені інжири. Листя інжиру без інжирів — це щось на зразок «неправдивої реклами». Але якщо зараз немає ранніх інжирів, то пізніше не буде й стиглих. На березі Галілейського моря інжири з’являлися десять місяців на рік, хоча біля Єрусалима цей період був коротшим.

Зробивши це, Ісус навів приклад про фігове дерево в Євангелії від Матвія 24:32.

Книга «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), стор. 441–442, спираючись на статтю В. М. Крісті під назвою «Безплідна фігова деревина», надає більше деталей. Там сказано, що ближче до кінця березня на фігових деревах починають з’являтися листя, і виростають невеликі бульби, які в палестинській арабській мові називаються «такш» (taqsh) і мають розмір зелених мигдальних горіхів. Вони опадають, оскільки це не справжні інжири, але селяни їдять їх, коли голодні, хоча вони не дуже смачні. Однак якщо інжирове листя з’являється без «такш», то інжирів не буде.

Питання: У Мт 21:21–22 та Мк 11:24 сказано, що ми можемо просити про що завгодно в молитві, то чому ж християни не просять і не домагаються того, щоб усі стали християнами? Крім того, у мене є довгий список бажань...

Відповідь: Бог може зробити все (крім того, щоб брехати, піддаватися спокусі зла, зректися Себе або присягатися кимось більшим за Себе), але логічна неможливість не існує. Бог не може створити людей, які вільно обирають любити Його та слухатися Його, не давши їм можливості вільно обирати любити Його та слухатися Його.

Навіть Сам Ісус плакав через те, що Єрусалим відкинув Його (Матвія 23:37-39). Навіть фарисеям було дозволено «відкинути Божий задум щодо себе» (Луки 7:30).

Щодо довгих списків бажань, див. обговорення Матвія 7:7-11 про те, як Бог, подібно до мудрого Отця, дає нам лише те добре, про що ми просимо правильним чином. Слава Богу, що Він не завжди каже нам «так»!

Питання: У Мт 21:21-22 та Мк 11:24 сказано, що коли ви молитеся й вірите, вам гарантовано завжди отримаєте те, про що молитеся?

Відповідь: Ні, цей уривок говорить, що ви повинні справді вірити в те, про що просите. Якщо ви плекаєте гріх у своєму серці (Псалом 66:18), не звертаєте уваги на бідних (Приповісті 21:13), є нечестивими (Приповісті 15:29; Ісая 59:1-3), відмовляєтеся слухати Бога (Захарія 7:11-14 та, як випливає з Приповістей 28:9), або молитеся, щоб задовольнити свої егоїстичні бажання (Якова 4:3), Бог, як мудрий Отець, не дасть вам цього.

Питання: У Мт 21:23, якою була площа храмового двору?

Відповідь: Ще до початку служіння Ісуса Ірод Великий розширив двір храму приблизно до 330 ярдів на 500 ярдів (300 метрів на 460 метрів). Саме там перебував Ісус, коли вигнав міняльників і проповідував.

Питання: У Мт 21:23-24, чому Ісус просто не відповів на їхнє запитання про те, чи є Він Месією?

Відповідь: Відповідь була очевидною для тих, хто хотів знати. Проте, навіть після всіх чудес, не було можливості дати відповідь, яку б вони прийняли, оскільки вони вперто відмовлялися вірити. Тому Ісус говорив так, що якби вони чесно відповіли на Його запитання, то тим самим відповіли б і на своє власне. На жаль, коли запитувальників самих запитували, вони шукали найвигіднішу відповідь, а не правдиву.

Питання: Чому в Мт 21:24–27, Мк 11:33 та Лк 20:7–8 Ісус відмовився сказати їм, якою владою Він робив ці речі?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти.

1. Ісус не був зобов’язаний відповідати на запитання людини, особливо на ті, що ставилися не для того, щоб дізнатися правду, а щоб завести Його в пастку.

2. Вони вже знали відповідь. Ісус уже засвідчив, що походить від Бога, здійснюючи ці діла. Вони просто хотіли в той момент почути чітке твердження з Його вуст.

Оскільки ми проповідуємо істину, ми не повинні брехати, але іноді можна відмовитися відповідати, особливо якщо ті, хто запитує, не хочуть знати істину, а лише намагаються заманити вас у пастку.

Питання: У Мт 21:33-41, оскільки Бога символізує господар виноградника, чи буває так, що Він іноді не знає, що відбувається?

Відповідь: Господар дійсно символізує Бога, але Він знає, що відбувається, про що свідчить сам Ісус, розповідаючи цю притчу. Бог настільки терплячий і довготерпеливий, що ця притча показує нам: Він навіть готовий допустити тривале непослух і несправедливість, і навіть смерть Свого Сина заради загублених. Це робиться для того, щоб вони могли прийти до Нього. Проте Божа терпимість має свою межу — у Судний день, коли все буде виправлено.

У цій притчі господар є водночас лагідним і суворим. Він настільки лагідний, що це межує з нерозумністю. Але врешті-решт орендарі зазнають суворого гніву, на який вони заслуговують.

Бог — це господар, посланці — це старозавітні пророки, а Син — це Ісус.

Питання: Як у Мт 21:43 деякі люди грубо неправильно тлумачили цей уривок стосовно британців?

Відповідь: Коли сказано, що Царство Боже буде відібране у вас (множина) [тобто у євреїв] і передане іншому народу (однина, грецьке слово «ethnei»), деякі придумали дивну помилку, яку називають «британо-ізраїлізмом». У основній версії цієї теорії стверджується, що десять загублених племен, замість того щоб асимілюватися серед інших народів Близького Сходу, всі разом мігрували на Британські острови, і тому британці є нащадками біблійних євреїв (незважаючи на генетичні докази протилежного). Очевидно, англи, сакси, юти, дани та пізніше нормани, які всі оселилися у Великій Британії, не мали жодних нащадків! Але чи знали ви, що існують генетичні маркери, які вказують на англосаксонське походження? Приблизно 25–40 % генів британців є англосаксонськими. Більше наукової інформації див. за посиланням https://www.nature.com/articles/ncomms10408 (10 грудня 2022 р.).

У будь-якому разі, ця точка зору була популяризована у книзі під назвою «Погляд на євреїв» («A View of the Hebrews»), написаній трохи раніше за часів Джозефа Сміта-молодшого, засновника мормонізму. У британо-ізраїлізм вірять мормони та члени Всесвітньої Церкви Бога Герберта В. Армстронга.

Нація/народ у цьому контексті — це церква, і християни всіх етнічних походжень та країн є її рівноправними членами.

Питання: У Мт 21:46 — чи справді Ісус був пророком, чи люди просто вважали Його пророком?

Відповідь: Той факт, що «вони вважали Його пророком», не свідчить про те, чи був Він ним насправді. Він походив від Бога, промовляв Божі Слова та пророкував майбутнє, тож Він був пророком, і багато хто вважав Його таким.

Питання: Як у Мт 22:13-14 Бог може бути вселюблячим, якщо виганяє когось і кидає у темряву?

Відповідь: Хто сказав, що Бог є вселюблячим? Біблія цього не стверджує. Як сказано в Рим. 11:22, слід враховувати як доброту, так і суворість Бога. Бог є найлюблячішою істотою у всесвіті. Але Він не є люблячим у тому розумінні, як це визначають деякі люди, якщо їхнє визначення суперечить Його іншим атрибутам — святості, справедливості та гніву.

Питання: Чи стосується вираз «багато покликаних, мало обраних» у Матвія 22:14 різновидів та ступенів віри й упевненості, як вчать бахаї у книзі «Деякі відповіді на запитання» (с. 129–131)?

Відповідь: Ні. Якщо прочитати всю притчу в Матвія 22:1–14, то вона поділяє людей на дві категорії: тих, хто входить на царський весільний бенкет, і тих, хто не входить. «Багато покликаних, але мало обраних» стосується тих, кого запросили увійти, але хто відмовився, а також чоловіка, який хотів увійти в невідповідному вбранні. Можливо, після того як його запросили, він займався своїми справами, не готуючись до весілля, і коли час наблизився, у нього не було часу повернутися додому й переодягнутися. Це схоже на тих, хто хоче слідувати за Христом, але не вносить жодних змін у свій розпорядок дня, щоб це зробити. Нам потрібно «переодягнутися» заради Христа.

До речі, це інша притча, ніж та, що описана в Луки 14:16-24 про приватний бенкет, і вона має інший сенс.

Тут є урок для кожного. Не можна просто читати один вірш Біблії, ігноруючи те, що написано до або після нього, і сподіватися правильно тлумачити його зміст.

Питання: Що Ісус говорить у Мт 22:21 про податки та уряд?

Відповідь: Спочатку трохи контексту, а потім відповідь.

Багато євреїв обурювалися тим, що їм доводилося платити податки ідолопоклонницьким, деспотичним римлянам-язичникам. Насправді деякі зелоти стверджували, що єврей зневажає Бога, коли сплачує податок римлянам. На одній римській монеті був напис: «Тиберій Цезар Август, син Божественного Августа». Фарисеї сплачували податок, бо мусили, але робили це з неохотою. Отже, якщо ти підтримуєш сплату податків, ти втрачаєш їхню підтримку. Звісно, якщо ти виступаєш проти сплати податків, ті, хто ставив Ісусові запитання, можуть одразу ж побігти до римлян і повідомити їм про це. Тож вони намагалися поставити Ісуса між молотом і ковадлом.

Ісус не вирішував їхнього політичного спору щодо того, чи є римська влада легітимною чи ні. Але Ісус сказав: віддавайте владі, справедливій чи ні, те, що їй належить, а Богу — те, що належить Йому. У Посланні до Римлян 13:1–6 також сказано, що ми маємо сплачувати податки та підкорятися владі.

Ісус також передав тут друге послання. Своєю відповіддю Ісус вказав, що свобода, національна незалежність і патріотизм не є головною метою для християнина; нею є слідування за Богом. Третє послання, яке Ісус натякнув тут, полягає в тому, що ми можемо бути громадянами Царства Божого і водночас підкорятися світським цивільним урядам. Римляни, особливо пізніше за часів Нерона, були жахливими правителями, які зробили корупцію нормою. І все ж немає жодних згадок про те, що Павло чи хтось із інших апостолів намагався розпочати повстання чи рух за незалежність.

Питання: Чому в Мт 22:29 Ісус сказав садукеям, які, очевидно, вивчали Писання, що вони помиляються, бо не знають ані Писань, ані сили Божої?

Відповідь: Згідно з ранніми християнськими авторами, садукеї вважали Святим Письмом лише перші п’ять книг Старого Завіту (від «Буття» до «Повторення Закону»), а не решту Біблії. Йосип Флавій також зазначав, що вони дотримувалися лише того, що було в Торі. У Діях 23:8 сказано, що садукеї заперечували воскресіння, ангелів та духів. Навіть сьогодні люди можуть читати й вивчати Біблію, але все одно вирішують залишатися в невіданні щодо Божої сили та того, що означає вірити в Писання.

Питання: Чи означає Мт 22:30, що в небі ми не матимемо фізичних тіл, оскільки будемо подібні до ангелів, а ангели є духами (Євр 1:14)?

Відповідь: Ні. Тут йдеться про порівняння з шлюбом. Це не означає, що ми будемо подібні до ангелів у всьому, а лише в цьому.

Питання: Чи означає Мт 22:30, Мк 12:25 та Лк 20:34-35, що в Небі немає шлюбів, чи лише те, що там не відбувається нових шлюбних церемоній, але деякі земні шлюби зберігаються в Небі?

Відповідь: Ми знаємо, що в Небі немає шлюбів, читаючи Рим. 7:2. Жінка не може бути одружена з більш ніж одним чоловіком. Однак, якщо чоловік помирає, вона звільняється від шлюбу і може вийти заміж знову. Отже, вона вже не перебуває у шлюбі в Небі.

До речі, фальшива релігія мормонізму вірить, що деякі «храмові шлюби» є вічними. Однак, якщо чоловік помирає, дружина може вийти заміж вдруге. Просто вона не може мати два храмові шлюби на час і на вічність. З точки зору мормонів, про що б думав чоловік у мормонському Небі, коли його дружина «забавлялася» звичайним шлюбом після його смерті?

Питання: Чи підтверджує уривок з Мт 22:30 якимось чином сексуальні стосунки поза шлюбом, як це стверджує секта «Сім’я Любові» (раніше — «Діти Божі»)?

Відповідь: Зовсім ні. Слова про те, що в раю ми не матимемо шлюбних стосунків, просто означають те, що сказав Ісус, — що в раю не буде потреби в шлюбі. Це не означає, що на землі ми маємо вести розпусне статеве життя або дотримуватися повного целібату без шлюбу. Такі твердження цікаві тим, що показують, як далеко можуть зайти деякі люди, намагаючись вкласти в Біблію власні погляди, яких там немає.

Питання: У Мт 22:30, Мк 12:25 та Лк 20:34-35... Привіт. Мій батько щойно помер. Моя мама дуже важко це переживає і хоче знати, чи вона й надалі буде одружена з ним у Небесах. Я не знаю, як відповісти на її запитання. Я знаю, що в Матвія 16:19 сказано: «Що зв’язане на землі, те буде зв’язане на небі, а що розв’язане на землі, те буде розв’язане на небі». Однак я чув, що «на небі немає шлюбу». У мене немає вірша, який би це підтверджував, але я це чув. Чи можете ви допомогти мені це зрозуміти?

Відповідь: Висловлюю співчуття вам і вашій родині з приводу смерті вашого батька. Я не думаю, що Матвія 16:19 мав на меті стосуватися шлюбу, а скоріше — свободи потрапити до Неба. Хоча Матвія 22:23-32 дійсно стосується цього. Садукеї, які заперечували воскресіння, намагалися дискредитувати як Ісуса, так і фарисеїв, стверджуючи: якщо в Небесах шлюби існують так само, як і на землі, то що ж робити жінці, яка неодноразово овдовіла?

У Матвія 22:30 Ісус відповів, що на небі люди не одружуються й не виходять заміж, а є подібними до ангелів Божих, а ангели, ймовірно, завжди незаміжні. Дехто намагався витлумачити це так, ніби на небі немає весіль, але ті, хто був одружений, залишаються у шлюбі. Однак це не є правильним тлумаченням цього вірша, бо якби Ісус мав на увазі лише це, то аргумент садукеїв не був би спростований. Говорячи сучасною мовою, якби вдова вийшла заміж вдруге, то:

1) її перший чоловік у небі щойно втратив дружину, або

2) у неї було б двоє чоловіків на небі, або

3) якщо б вона не була впевнена у спасінні свого чоловіка, то до самої смерті не знала б, чи залишається вона одруженою, чи ні, оскільки, ймовірно, хтось у небі не міг би бути одруженим із кимось у пеклі.

Ні, як зазвичай кажуть у шлюбних обітницях: «доки смерть не розлучить нас». Якщо твоя мати згодом вирішить вийти заміж вдруге, у цьому немає нічого поганого, як вчить Павло в Посланні до Римлян 7:1-3. Спочатку тобі, можливо, навіть буде дивно бачити її з іншим чоловіком, але тобі доведеться звикнути до цього: те, що Бог конкретно визнав прийнятним, ми не повинні називати неправильним.

Проте все це не означає, що вона не зможе провести тисячі й тисячі років зі своїм колишнім чоловіком як близькі друзі в небі. Я б очікував, що в небі, коли ми станемо досконалими, її чоловік любитиме її навіть більше, ніж любив на землі, і вона — його також. Звісно, обоє любитимуть Бога ще більше.

Питання: Чи має Ісус право в Мт 22:31-32 та Мк 12:26 обґрунтовувати свою думку, спираючись на час дієслова «бути»?

Відповідь: Мабуть, так, адже садукеї не сперечалися з Ісусом щодо часу цього єврейського слова.

Крім того, не було б сенсу згадувати Авраама, Ісаака та Якова, якби вони не існували, і якби Бог мав покинути інших після їхньої смерті. Садукеї могли б лише сказати: «Бог більше не є їхнім Богом, бо вони померли». Але Ісус, як і фарисеї, сказав, що Бог і досі є їхнім Богом.

Питання: Чому в Мт 22:35–36 та Мк 12:28–29 Ісус не дорікнув за це запитання, як Він зробив це щодо попереднього запитання про шлюб?

Відповідь: Попереднє запитання про жінку, яка мала сім чоловіків, було поставлене не для того, щоб дізнатися правду, а щоб завести Ісуса в пастку. Це запитання ж було поставлене тому, що той, хто його задавав, щиро хотів почути, що скаже Ісус. Шанобливо ставити будь-яке запитання про Бога — це нормально, якщо ми запитуємо, щоб пізнати правду й слідувати їй.

Ісус не був єдиним, кому задавали це питання; рабини обговорювали це між собою. «Негативне золоте правило» Хілеля було сформульовано, коли язичники попросили його пояснити весь Закон за той час, поки він міг стояти на одній нозі. Він сказав, що суть полягає в тому, щоб не робити іншим того, чого не хочеш, щоб робили тобі, а решта Закону є лише коментарем. З іншого боку, у «Мекілті» (Вихід 6) та «Сіфрі» (Повторення Закону 12:8; 19:11) сказано, що всі заповіді Закону однаково важливі.

Питання: У Мт 22:37–40 та Мк 12:30 чи справді Ісус доповнив Повторення Закону 6:4, чи Він лише перефразував його, не додаючи нічого?

Відповідь: Євангелія часто переказують слова Ісуса, не завжди наводячи їх дослівно. У Матвія 22:37–40 йдеться про серце, душу та розум. У Марка 12:30 — про серце, душу, розум та силу. У масоретському тексті Старого Завіту йдеться про серце, душу та силу, але, згідно з «NIV Study Bible» (с. 1475), деякі рукописи Септуагінти додають слово «розум», тож Ісус не був першим, хто додав слово «розум». (У збережених творах Філона Єврея немає посилань на Повторення Закону 6:4. Сувій Мертвого моря 4Q43 (=4QDt(p)) містить Втор. 6:4–11, але я не бачив його перекладу.)

Крім того, у єврейському мисленні серце, душа та розум не є окремими категоріями, а перетинаються між собою.

Питання: У Мт 22:37, коли йдеться про найважливішу заповідь, чи це лише «серце, душа та розум», чи також і сила, як сказано у Мк 12:29-30?

Відповідь: Є дві можливі відповіді.

1. Ісус міг висловити це по-різному, тож можливі обидва варіанти.

2. Євангельські оповіді фіксують те, що Бог наказав євангелістам запам’ятати. Немає нічого поганого в тому, щоб дотримуватися консервативного тлумачення Писання і стверджувати, що пам’ять Матвія тут була неточною, оскільки він забув про «силу».

Яка з цих двох відповідей є правильною? Насправді це не має значення, як показує відповідь на наступне запитання.

Питання: Чому у Мт 22:37 Всемогутній Бог дозволив, щоб «найбільша заповідь» була збережена неточно, у двох різних варіантах: як «серцем, душею та розумом» у Мт 22:37 і як «серцем, душею, розумом та силою» у Мк 12:29-30?

Відповідь: Причина, через яку Бог навмисно допустив це, може бути вказана у 2 Тимофія 2:14. Людям надто легко зациклюватися на точних словах і нехтувати вірою та виконанням головної суті.

Біблія є цілком точною та істинною, але її не було написано та збережено з максимально можливою точністю. З огляду на те, що Біблія була написана та передана з усією точністю, якої вимагав Бог (а в деяких частинах вона є надзвичайно точною), то неточності, які ми бачимо в Біблії, мають у очах деяких людей більше значення, ніж для самого Бога.

Бог міг би зберегти цю заповідь та інші частини Біблії з більшою точністю, але, ймовірно, ці неточності були навмисними з боку Бога. Бог наголосив на тому, наскільки серйозно ми маємо дотримуватися Писання, але коли ми починаємо сперечатися щодо цих неточностей, ми починаємо не дотримуватися Писання, як зазначено в 1 Тимофія 6:4 та 2 Тимофія 2:14.

Питання: Як у Мт 22:40 весь Закон і Пророки ґрунтуються на цих двох заповідях?

Відповідь: Увесь Закон стосувався того, як ми догоджаємо Богові та ставимося до Нього, а також як ми любимо інших людей і ставимося до них. Звісно, Закон мав й інші корисні наслідки, такі як зменшення захворюваності, дотримання гігієни в таборі, зміцнення сімей тощо, але ізраїльтяни не обов’язково знали про всі ці корисні наслідки.

Питання: Чи спростовував Матвій у Мт 22:41-45 те, що Ісус є сином Давида, посилаючись на Пс 110?

Відповідь: Зовсім ні, оскільки Матвій конкретно вказував на те, що Ісус є Сином Божим, у Матвія 4:3, 6; 8:29; 14:33; 16:16; 26:63; 27:40, 43, 54. Також про Ісуса як Сина Божого натякається в Матвія 2:15; 3:17; 17:5; 22:45. Ісуса називали сином Давида в Матвія 1:1; 9:27; 15:22; 20:30,31; 21:9,15; 22:42. Ісус задавав фарисеям загадку, на яку вони не мали б відповіді, доки не прийняли б Його. Той факт, що Ісус погоджується з Псалмом 110 і цитує його, показуючи, що ця особа є Господом Давида, не заперечує того факту, що Ісус також погоджувався з Псалмом 110 і цитував його, стверджуючи, що ця особа була й сином Давида.

До речі, коли Ісус, який не навчався в жодній рабинській школі, ставив запитання, на яке не могли відповісти всі ті, хто навчався в рабинських школах, це виглядало не дуже добре для них і їхніх шкіл.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) відповів на це заперечення Бардесана, наводячи інші приклади, де ставилися подібні запитання. «Слово „як“ є не запереченням, а запитанням. Насправді це слово зустрічається в Писанні не один раз, а часто, щоб виразити не заперечення, а запитання. Наприклад: „Як один може переслідувати тисячу?“ [Втор 32:30 LXX]. А ще: «Як вірне місто Сіон стало блудницею?» [Ісая 1:21 LXX]. І: «Як впав з неба Люцифер, що колись сходив вранці?» [Ісая 14:12]. Христос не сказав «як», щоб заперечити, а щоб поставити запитання». «Діалог про істинну віру», п’ята частина, F13, с. 164.

Питання: Чи доводить Мт 22:42 реінкарнацію, показуючи, що Ісус, син Давида, був реінкарнацією Давида, як стверджує (помилково названа) «Школа єдності християнства»?

Відповідь: Ні. Термін «син» може означати як безпосереднього сина, так і нащадка. Ісус був нащадком Давида. У Святому Письмі немає жодних доказів реінкарнації, натомість є вчення, яке заперечує її. У Посланні до Євреїв 9:27 сказано, що людині призначено померти один раз, а потім постати перед судом. Крім того, ідея про те, що ми намагаємося знову і знову, можливо, доти, доки не зробимо все «правильно», повністю суперечить вченню про те, що люди помирають, а потім потрапляють до Неба або Пекла.

Ранньохристиянський письменник Мінуцій Фелікс (210 р. н. е.) добре підсумовує це. Він каже, що повернення душ людей у тілах тварин є «непристойністю блазнів». «Октавій» Мінуція Фелікса, розд. 34, с. 194

Питання: Чи мав рацію Ісус у 23-му розділі Євангелія від Матвія, коли так гостро сперечався?

Відповідь: Хоча дискусії — це нормально (як це робив Павло), у цьому розділі Ісус не дискутує. Він просто говорить, як є, і суворо докоряє фарисеям. Якщо ідея того, що Ісус суворо докоряє комусь, є чужою для вашої теології, можливо, вашу теологію потрібно змінити, щоб вона відповідала тому, що робив би Ісус. Як зазначено в «Біблійному коментарі для віруючих» (с. 1288), Ісус «застерігав від пихатих слів і негідного життя».

Питання: У Мт 23:5-7, у чому сучасні люди подібні до фарисеїв, які водночас виявляють свою гордість і приховують її?

Відповідь: Фарисеї дбали лише про «показ»; вони явно прагнули, щоб інші знали, наскільки вони релігійні. Але їхні великі філактерії, які мали буквально виконувати Второзаконня 6:8, були лише способом показати всім іншим, наскільки вони релігійні — щось на зразок носіння надзвичайно великого хреста. Сьогодні люди можуть робити різні речі, щоб показати іншим, скільки у них грошей, який у них рівень освіти або наскільки вони популярні. Стережіться спокуси визначати свою самооцінку за цими речами.

Уявіть, що ви йдете добровольцем допомагати голодуючим людям і, допомагаючи їм, носите великий, інкрустований діамантами хрест із 14-каратного золота. Чи є щось неправильне в цій картині? Уявіть, що ви пожертвували велику суму грошей якійсь установі, і вони не просять назвати будівлю на вашу честь, але ви наполягаєте, щоб будівлю назвали на вашу честь.

Питання: У Мт 23:9 коротко сказано, що ми не повинні називати нікого «отцем»; чи можемо ми називати так нашого земного батька?

Відповідь: Так. Ісус не був проти вживання слова «батько» у значенні прямого фізичного та родового зв’язку з батьком, оскільки Сам Ісус використовував це слово в цьому контексті в Євангелії від Луки 11:47 та Євангелії від Івана 6:58. Ісус був проти використання релігійних титулів «батько», «господар», «вчитель», «раббі», як це робили євреї.

На це можна поглянути трьома різними способами, і всі три є правильними. Не називайте нікого «Отцем», нібито він може підтримувати ваше духовне життя. Не називайте нікого непомильним вчителем. І ніхто не повинен бути вашим «духовним наставником»; ваші стосунки з Богом такі ж близькі, як і з будь-якою іншою людиною.

Рабини існували принаймні з часів Хілеля, за покоління до Ісуса. Після укладення Мішни близько 217 року н. е. людина мала беззаперечно слухатися свого рабина, не могла йти поруч із ним або попереду нього, а також не могла вітатися з ним, доки рабин не привітався першим.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Мт 23:9, коли сказав: «Не називайте нікого батьком»? Очевидно, що ми можемо називати своїх біологічних батьків «батьком». Також ми можемо називати своїх духовних провідників — пасторів — «батьком». Сам Павло називав духовних провідників «батьком». 1 Кор. 4:15 Навіть якщо у вас є десять тисяч наставників у Христі, ви не маєте багатьох батьків; бо в Христі Ісусі я став вашим БАТЬКОМ через Євангеліє. Дії 7:2 І Степан сказав: «Брати й БАТЬКИ, послухайте мене! Бог слави з’явився нашому батькові Аврааму, коли той ще був у Месопотамії, ще до того, як оселився в Харані». У світлі цих місць Святого Письма, чи правильно римо-католики називають своїх священиків «отцями»?

Відповідь: Ні, католики суперечать цьому віршу, коли називають священиків «отцями». Однак, якби Католицька Церква просто перейменувала «отця» на «пір’я», це саме по собі нічого б не вирішило. Я вважаю, що є дещо більш фундаментальні способи, у яких вони не дотримуються цього вірша.

Це хороше запитання, яке торкається дуже важливої теми в християнстві: як саме Бог є нашим Отцем, у такий спосіб, яким жодна людина ніколи не зможе бути? Спочатку давайте розглянемо, що не є відповіддю, а потім — саму відповідь.

Матвія 23:9 НЕ означає трьох речей

Не слід заперечувати біологічних або усиновних стосунків. Біблія говорить, що такий-то був батьком такого-то, використовуючи слово «батько» як для прямого батька, так і для предка, як у Ісаї 38:5. Ісус говорив про біологічні стосунки, коли конкретно згадував про земних батька й матір людей у Матвія 10:37.

Не можна ухилятися від сімейних обов’язків. У 1 Тимофія 5:8 сказано, що якщо хтось не дбає про своїх родичів, особливо про найближчих, той зрікся віри і гірший за невіруючого. У Марка 7:11 Ісус підтвердив це, говорячи про гріх, коли хтось називає допомогу, яку він інакше надав би своїй родині, «корбаном», тобто присвяченою Богу.

Той, хто привів вас до Христа. Павло, ймовірно, не усиновив Тимофія; набагато ймовірніше, що Павло називав Тимофія своїм сином через те, що привів його до Христа (1 Тимофія 1:2, 18; 2 Тимофія 1:2; 2:2; Филип’ян 2:22). Такий самий сенс має й 1 Коринтян 4:15–17. Тут є момент, про який деякі християни, можливо, забули. Так само, як ви не кинули б справжнє немовля, не «кидайте» й духовно нових немовлят у Христі. Наскільки це можливо, подбайте про те, щоб вони приєдналися до церкви, яка вірить у Біблію. Допомагайте їм у богословських питаннях, а за потреби — і матеріально, та переконайтеся, що вони добре нагодовані молоком Божого Слова.

Матвія 23:9 стосується чотирьох речей:

Щодо авторитету та ролі, не приписуйте жодній людині на землі ролі Бога-Отця. Він є нашим найвищим джерелом спасіння, джерелом істини та найвищим джерелом авторитету. Хоча деякі євреї вважали, що саме Мойсей давав їм манну, хліб з неба, Ісус мусив нагадати їм, що це був НЕ Мойсей, а Бог, хто давав їм небесну поживу (Івана 6:32). У книзі «Коли критики запитують» (с. 356) додається, що ми не повинні вважати жодну звичайну людину нашим непомильним духовним наставником, але цілком прийнятно мати людських наставників, яких ми розуміємо як таких, що можуть помилятися.

У цьому контексті джерелом спасіння є Бог, а не будь-яка смертна людина. Те, що ми стаємо дітьми Божими, не зумовлено природним походженням чи людськими засобами, але ми народжуємося від Бога (Ів. 1:13). Один християнин сказав: «У Бога немає онуків. Ти або є безпосередньою дитиною Божою, або ні (1 Ів. 3:1-2), але ти не можеш бути просто онуком Божим». Якби перед Богом за вас заступилися кілька впливових святих, чи врятувало б це вас? У Єремії 15:1 сказано, що навіть якби пророки Мойсей і Самуїл заступилися перед Богом за єврейський народ, це не врятувало б їх. Ніхто, крім Бога, не може привести людину до Неба, і немає іншого шляху до Неба, окрім пізнання Бога.

Натомість зверніть увагу на те, з якою великою повагою єврейські учні ставилися до своїх рабинів, і не ставите своїх людських релігійних вчителів на такий високий п’єдестал. Євреї покладали свої надії на Мойсея (Івана 5:45-46). Мойсей, звісно, був великим і благочестивим чоловіком, але, незважаючи на це, наша надія має бути лише на Бога.

Те, що ми можемо називати Бога Отцем, є дорогоцінним привілеєм, про який йдеться в Посланні до Ефесян 3:14. Серед багатьох віршів, де Бога називають нашим Отцем, варто звернути увагу на Малахія 1:6; 2:10 та Ісаї 63:16. У Івана 8:39а євреї називали себе дітьми Авраама. Ісус не заперечував генеалогічних фактів у Івана 8:39б-40, але, по суті, заперечував, що родинні зв’язки гарантують духовні стосунки . Іоанн Хреститель сказав фарисеям і садукеям: «І не смійте казати собі: “Ми маємо Авраама за батька”. Бо кажу вам, що з цих каменів Бог може підняти дітей для Авраама. Сокира вже лежить біля кореня дерев, і кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, буде зрубане й кинуте у вогонь» (Мт 3:9–10, BSB).

Книга «Коли критики запитують» (When Critics Ask), стор. 356, добре підсумовує це, зазначаючи, що, окрім Бога та Його Слова, ми не маємо смертних безпомилкових духовних вчителів, але визнаємо духовних наставників, які можуть помилятися.

А як щодо…

У Іова 29:16 сказано: «Я був батьком для нужденних». Це не означає, що Іов обов’язково допомагав їм духовно, а скоріше втручався, щоб виконати сімейні фінансові зобов’язання навіть щодо тих, з ким він не був у родинних стосунках. Так само Псалом 68:5 показує, що ми маємо бути батьками для сиріт.

В Ісаї 51:2 сказано: «Погляньте на Авраама, вашого батька, і на Сару, яка народила вас». Авраам і Сара разом показують, що це стосується родових зв’язків. Бог каже: погляньте на цих предків, якими ви захоплюєтеся, наслідуйте їхню віру і подивіться, як вони були благословенні. Однак у Ісаї 51 немає нічого, що вказувало б на те, що Авраам (або Сара) могли б щось для них зробити зараз; саме Бог спасає нас.

2 Царів 2:12: Єлисей кликав за Ілією: «Батьку мій, батьку мій!». Це, ймовірно, вказує не лише на тісні стосунки між наставником і учнем. Хоча багато хто (в тому числі «Коментар до Біблійних знань: Старий Завіт», с. 540) вважає, що Єлисей вважав Ілію своїм духовним батьком, Ісус у Матвія 23:9 каже, що сьогодні ми не повинні так ставитися до людей.

1 Кор. 4:15-17 «Навіть якщо у вас є десять тисяч наставників у Христі, ви не маєте багатьох батьків; бо в Христі Ісусі я став вашим батьком через Євангеліє. (16) Тому закликаю вас наслідувати мене. (17) Ось чому я послав до вас Тимофія, мого улюбленого й вірного сина в Господі». Це стосується того, що Павло привів їх до Христа, а не якоїсь ролі. Павло був апостолом у Церкві, у Церкві не існувало ролі «отця». Щодо ролей у Церкві див. 1 Коринтян 12:28-29; Дії 6:1-4; 1 Тимофія 3:1-13; Тита 1:5-9.

У Діях 7:2, коли Степан звернувся до них як до братів і батьків, існує дві можливості. Перша полягає в тому, що Степан просто виявляв повагу до старших у тому суспільстві, не поділяючи їхніх переконань. Друга точка зору полягає в тому, що Степан помилився, звернувшись до них таким чином у цьому випадку.

У 1 Івана 2:12, 13, 18 Іван звертається до своїх читачів як до «дітей», а в 1 Івана 2:1 — як до «моїх дорогих дітей». Іван був літнім чоловіком, щоб звертатися до них як до дітей. У Посланні до Євреїв 13:17 сказано, що провідники в церкві мають владу і що їм доведеться звітувати перед Богом за своє наставництво. Отже, хоча в 1 Івана ніде не сказано, що хтось називав Івана «отцем», Іван розглядав людей, яким служив, як своїх дітей.

1 Івана 2:13,14 звертається до «отців» у поєднанні з молодими чоловіками та дітьми. Хоча цей поетичний уривок може також стосуватися стосунків у приведенні людей до Христа, він не підтверджує існування церковної ролі «отця», якщо не існує також церковної ролі «молодого чоловіка» та «дитини».

На закінчення: католики помиляються, називаючи священиків «отцями», але не будемо сперечатися про слова. Справжня проблема полягає в тому, що вони довіряють помилковим священикам більше, ніж безпомилковому Слову Божому, і ставлять авторитет іноді дуже злих пап та церковних соборів вище за самого Бога в Його Слові.

Застереження: Наостанок, не думайте, що побачивши одну істину в Біблії, ви можете припинити шукати в ній інші істини. Весь уривок з Матвія 23:5-13 показує, як церковні лідери мають практикувати служіння-лідерство, на відміну від фарисеїв та інших, які панували над іншими.

Питання: Чому в Мт 23:13-39 Ісус виголосив ці «горе»?

Відповідь: Це не прокляття, а вирази великого смутку. Це застереження у формі докору, щось на зразок протилежності блаженствам у Матвія 5:3-11. Спробуймо зрозуміти почуття Ісуса в цьому уривку, кульмінацією яких є Матвія 23:37-39. Ісус був глибоко засмучений тим, що люди, які прагнули слідувати за Богом, стикалися з цими людьми, які на перший погляд здавалися саме тими, до кого їм слід було звертатися. Однак ці люди заводили їх у пастку безлічі правил і віддаляли від Божої любові. Справа не лише в тому, що ці вчителі не розуміли суті, але й у тому, що вони були найгіршими людьми, до яких можна було звернутися, бо заважали іншим знайти спасіння.

Питання: У Мт 23:13-39, яка структура цих проклять і чи їх 7 чи 8?

Відповідь: У ранніх рукописах їх лише сім, оскільки в них відсутній Матвія 23:14. (Це Синайський, Ватиканський, Беза Кембриджський, деякі італійські, Вульгата, Синайський сирійський, Сахідський коптський, вірменський, грузинський). В інших рукописах Матвія 23:14 розміщено або перед 13-м віршем (Євангелія Фріра), або після 13-го (сімейство f13, деякі італійські рукописи, Клементіна Вульгата, очевидно, бохайрська коптська). Якщо «горе» лише сім, вони утворюють гарний хіазм.

23:13 Перше «горе» — закрили Царство Небесне (не визнавши Месію

- 23:15 Друге «горе» — вдавати праведних, але чинити більше зла, ніж добра

- - 23:16-22 Третє «горе» — неправильне використання Писання

- - - 23:23-24 Четверте «горе» — повне нерозуміння суті Писання

- - 23:25-26 П’яте горе — неправильне використання Писання

- 23:27-28 Шосте горе – вдавати з себе праведних, але чинити більше зла, ніж добра

23:29-32 Сьоме горе — спадкоємці тих, хто не впізнав пророків, а вбив їх.

Питання: Чому в Мт 23:13-33; 21:45; 16:4 Ісус висловлював докори на адресу старійшин Свого народу? (Це питання підняв мусульманин Ахмад Дідат)

Відповідь: Перш ніж відповісти на це запитання, давайте ускладнимо його. Ісус не лише докоряв фарисеям, знавцям Закону та іншим релігійним лідерам, які відкидали Його, але й попереджав їх, що вони потраплять до пекла. Однак Ісус не обмежився лише словами. Він навіть використовував батіг і двічі перевернув столи міняльників у храмі. Очевидно, що Він публічно відкинув владу тих, хто взагалі дозволив розмістити столи міняльників на території храму.

Відповідь складається з трьох частин.

1) Ісус мав владу, більшу за їхню. Навіть якби вони слухняно слідували за Богом (а це не було так), Ісус як Месія і Бог-Син міг наказувати їм робити те, чого Він хотів. Бог має право змінювати та руйнувати наші плани, коли і як Він забажає. Чому Бог іноді докоряв релігійним лідерам? — Бог має на це право. Ісус стверджував, що має право робити це також, і Він це робив, — якщо Він був Богом.

2) У Матвія 23:15 Ісус конкретно відкинув владу тих, хто не лише сам прямував до пекла, а й вів туди інших. На противагу цьому, хоча Ісус був більшим за Авраама, Мойсея та Старий Завіт, Він конкретно підтримував їхню владу та повагу до них.

3) Сьогодні нам наказано не звертати уваги на тих, хто перебуває при владі та відкидає істину (Тит 1:14). Ми маємо відкидати тих, хто сіє розбрат (Тит 3:9-10). Насправді, однією з проблем упродовж історії було те, що багато хто надто охоче слідував за нечестивими людьми лише тому, що вони були релігійними лідерами. Але на противагу цьому Біблія також наказує нам слухатися і перебувати під владою благочестивих провідників (1 Солунян 5:12-23; 1 Петра 5:2-5; Євреїв 13:17)

Питання: Як у Мт. 23:14 та Мк. 12:40 книжники «пожирали будинки вдів»?

Відповідь: Можливо, так само, як це роблять сьогодні лжевчителі. Коли вони закликають людей робити пожертви на їхнє служіння, керуючись егоїстичними мотивами отримати щось натомість у цьому житті, вони можуть радити людям підтримувати служіння, до якого Бог, можливо, не хоче, щоб вони долучалися.

Питання: У Мт 23:16-22, коли сьогодні, якщо взагалі коли-небудь, слід говорити щось таке, що створює враження, ніби ви укладаєте обов’язкову угоду, хоча насправді це не так?

В: Коли ви навмисно натякаєте, що це є обов’язковою угодою, хоча насправді не маєте наміру її дотримуватися, ви вдаєтеся до обману, щоб ввести в оману того, хто розуміє, на що ви натякаєте. Вам слід відмовитися від «ухильних клятв» і бути «чіткими та прямими», і нехай ваше «так» буде «так», а «ні» — «ні», як сказав Ісус у Євангелії від Матвія 5:37.

П: Чому в Мт 23:17 Ісус назвав людей дурнями, якщо в Мт 5:22 Він наказав нам цього не робити?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два моменти, хоча другий момент є важливішим.

Слово «дурень» у Матвія 5:22, raca, є зневажливим сленговим терміном, що буквально означає «порожньоголовий». Англійський вираз «airhead» дуже схожий. Ісус не зневажливо висміював людей, використовуючи це слово в Матвія 23:17, і ми не повинні так називати людей. Ісус вживав слово, що позначає дурня, яке було описовим, але не сленговим: «moroi». Крім того, ми маємо розглядати людей як таких, що мають велику цінність, створених за образом Божим, а не як нікчемних.

Питання: Чим ці «горе» у Мт 23:23-28 відрізняються від інших?

Відповідь: Інші прокляття критикували те, чого навчали й що говорили фарисеї. Ці прокляття критикують те, якими вони є всередині, та їхній приклад. Їхній приклад не є добрим, але й не є на 100 % злим. Зовні він виглядає привабливо, проте всередині сповнений злості; і люди це бачать наскрізь. Ісус у Матвія 23:26 пропонує рекомендовану послідовність дій. Він каже, що спочатку треба дбати про внутрішнє, а тоді й зовнішнє стане чистим. Немає великого сенсу очищати зовнішнє, якщо внутрішня нечистота продовжує виливатися назовні. Ритуал без реальності гірший, ніж відсутність і того, і іншого.

Питання: Як у Мт 23:24 люди сьогодні проціджують комара, а ковтають верблюда?

Відповідь: По-перше, люди зазвичай роблять це ненавмисно. Насправді в арамейській мові це своєрідний каламбур, оскільки слово «комар» (qamla’) дуже схоже на слово «верблюд» (gamla’). Найближчим відповідником в англійській мові було б «проціджувати комара і ковтати кажана».

Люди роблять це або тому, що не мають уявлення, що є важливим, а що ні, або ж свідомо вирішують зосередитися на дрібних, неважливих речах, результат яких не має великого значення, на противагу важливим речам, на яких вони воліють не зосереджуватися. Деякі люди хочуть просто ігнорувати проблеми, у яких у них не все гаразд, і зосередитися на тому, що у них виходить добре. Інколи ж вони хочуть придиратися навіть до найдрібніших проблем у інших і ігнорувати те, що інші роблять добре.

Просте запитання, яке варто задати собі: якщо є дві проблеми, за якими критеріями ви б визначили, що одна важливіша за іншу, окрім ваших емоцій у той момент?

Питання: У Мт 23:25, у чому полягає сенс чистої чаші?

Відповідь: У продовження попереднього вірша про проціджування комара фарисеї сперечалися саме з цього приводу. Прихильники школи Гілеля (яка стала домінуючою після 70 р. н. е.) вважали, що чаша чиста, якщо очистити лише її внутрішню частину. Прихильники школи Шаммая (яка була домінуючою до 70 р. н. е.) вважали, що чаша не є чистою, доки не очищено її як зсередини, так і ззовні. Ісус сказав, що на практиці вони очищали зовні, але не зсередини.

Див. Джейкоб Нойснер, «Спочатку очистіть внутрішню частину», у NTS 22 [1976], с. 486–496, Мішна «Келім» 2:1; 25:1, 7–9 та «Беракот» 8:2.

Питання: Що мав на увазі Ісус у Мт 23:27–29, говорячи про побілені гробниці?

Відповідь: Білила — це біла фарба, яка виглядає гарно, але почне відшаровуватися під час наступного дощу. У місяці Адар, у березні, коли починався сухий сезон, євреї наносили білила на гробниці, щоб вони виглядали краще. Те, що підходить для гробниці, сповненої смерті, не є доречним для віруючого, який має бути сповнений життя.

За часів Ісуса Ірод приділяв велику увагу будівництву та реставрації гробниць, хоча він також наказував розграбувати гробниці, і слухачі Ісуса, можливо, розуміли, що це також може стосуватися Ірода.

Питання: У Мт 23:35 та Лк 11:51 коротко: ким був Захарія (або Захаріас)?

Відповідь: Це був не пророк Захарія. Натомість це був священик Захарія, якого вбив Йоаш (2 Хронік 24:20-21). 2 Хронік була останньою книгою Старого Завіту за порядком у єврейській Біблії, тож коли Ісус згадував мучеників від Авеля до Захарії, Він мав на увазі всіх мучеників Старого Завіту — від першого до останнього.

Питання: У Мт 23:35, чи був Захарія, який загинув, сином Берехії, чи сином Єгояди, якого вбили між храмом і жертовником у 2 Хронік 24:20-21?

Відповідь: Спочатку наведемо чотири погляди, яких дотримуються християни, а потім — факти, що підтверджують кожен із них.

1. Захарія, син Єгояди

Ця точка зору узгоджується з усім, якщо вважати, що вираз «син Берехії» є додаванням переписувача

2. Захарія, син Берехії

Ця точка зору узгоджується з усім, якщо вважати, що Христос дає нам нову інформацію про те, як помер пророк Захарія.

3. Єгояда мав два імена: Берехія могла бути прізвиськом, що означає «благословенний Богом». Ця точка зору сягає часів Єроніма (373–420 рр. н. е.).

4. Предком: Можливо, Захарія, син Єгояди, був дідом/предком Захарії, і вони були однією й тією ж особою.

Факти, що підтверджують різні погляди:

Захарія, син Берехії, служив у 520–480 рр. до н. е. Він був одним із останніх авторів Старого Завіту в хронологічному порядку, і Старий Завіт не згадує, як він помер.

Захарія, син священика Єгояди, був убитий близько 800 р. до н. е., ще до вигнання. Його батько Єгояда прожив 130 років і був похований разом із царями в Єрусалимі, згідно з 2-ю Книгою Хронік 24:15–16. З огляду на ці дати неможливо, щоб ці два Захарії були однією й тією ж особою.

У Септуагінті син Єгояди називається «Азарія, син священика Йодая», а автор книги — «Захарія, син Барахія, сина пророка Аддо». Отже, Септуагінта не вказує тут жодної відмінності, окрім вимови імен.

Таргум до Плачу Єремії 2:20 та [очевидно] Іоанн Златоуст стверджують, що пророк Захарія, син Берехії, був убитий між храмом та жертовником. (Проте мені не вдалося самостійно підтвердити слова Іоанна Златоуста з цього приводу.)

Гробниця Захарії була помітною пам’яткою в Єрусалимі за часів Христа.

Ім’я Захарія було поширеним. У Біблії насправді згадується 32 різних особи на ім’я Захарія.

Поза Біблією, згідно з Йосипом Флавієм у праці «Юдейські війни» 4:334–344, Захарія, син Баруха/Баріса/Баріскея, був убитий двома зелотами. Його вбили на території храму, але, ймовірно, не між храмом і вівтарем, тож це помилкова зачіпка, тим більше що події, описані в «Юдейських війнах», відбулися після часів Христа.

«2-а книга Хронік» була останньою книгою в порядку єврейського Старого Завіту. Хоча син Єгояди хронологічно не був останнім мучеником, згадка про Авеля до Захарії, сина Єгояди, була чимось на кшталт того, як християнин каже «від Буття до Об’явлення».

У Луки 11:51 немає виразу «син Берехії».

Іриней (182–188 рр. н. е.) у праці «Проти єресей», книга 5, розділ 14.1, стор. 541, цитує Матвія 23:35, де сказано: «Захарія, син Барахія». Отже, навіть якщо це було додано переписувачем, воно вже існувало ще до того, як Іриней написав свою працю. У «Діатессароні» Татіана (бл. 172 р. н. е.) також згадується Захарія, син Берехія (розділ 41). Імовірно, існує один грецький рукопис, давніший за «Синайський» та «Ватиканський», у якому міститься Матвія 23:35. Це рукопис p77 (середина — кінець II століття), і в ньому також згадується « -Barachiah». Отже, якщо « » було додано, то це мало статися дуже рано, приблизно до 170 року н. е.

Оріген (225–254 рр. н. е.) також посилається на цей вірш і згадує Захарію, сина Барахії, у творі «Оріген до Африкана», розд. 9, с. 389.

Питання: Чи правильно в Мт 23:35 сказано, що фарисеї будуть покарані за гріхи своїх батьків, оскільки в Єз 18 та Втор 24:16 сказано, що люди не будуть винними за гріхи своїх батьків?

Відповідь: Люди не вважаються винними за те, що зробили їхні батьки. Однак, якщо вони а) не засуджують гріхи своїх батьків і б) самі вчиняють ті самі гріхи, то вони будуть покарані через власну провину за те, що вчиняють ті самі гріхи, що й їхні батьки.

Питання: У Мт 23:37-40, оскільки Ісус хотів зібрати Єрусалим, чому цього не сталося, адже Бог є Всемогутнім, Всезнаючим і [нібито] Вселюблячим?

Відповідь: У останніх зафіксованих публічних словах Ісуса до єврейського народу ви бачите і розпач, і суд. Бог не є вселюблячим. Те, що Бог є люблячим, не означає, що Бог є лише любов’ю або що Бог є вселюблячим, так само як те, що Бог є гнівним, не означає, що Бог є лише гнівом або що Бог є всегнівним. Те саме стосується лагідності чи ревнощів. Бог є найлюблячішою істотою у всесвіті, але Божа любов не виключає Його інших рис.

Бог вирішив створити нас з волею, і коли вони відкинули Христа, що мало вічні наслідки, Бог вирішив не примушувати їх прийняти Христа, а погодитися з їхнім рішенням, хоча це й супроводжувалося сльозами Ісуса.

Питання: Чи вказує Мт 24:3–44 на те, що Ісус повернувся невидимо у 1914 році, як навчають Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Грецьке слово «парусія» (parousia) може означати як «прихід», так і «присутність», і у «Перекладі Нового Світу» Свідків Єгови воно вживається саме в значенні «присутність». Якби Христос повернувся у 1914 році, ніхто б Його не побачив, це ні на що не вплинуло б і суперечило б як Об’явленню 1:7, де сказано, що кожне око побачить Його, так і Діям 1:11. Згідно з Матвія 24:5, перш ніж Ісус справді прийде, буде багато фальшивих заяв про те, що Христос прийшов раніше. Хоча Свідки Єгови насправді не стверджували, що «вони є Христом», заяви людей, які заявляли, що вони є Христом, таких як реверенд Мун, Гуру Махарадж Джі, Джим Джонс тощо, з’явилися саме після цього часу.

Питання: Чому, згідно з Мт 24:19-20, це буде особливо страшним для вагітних жінок та матерів, що годують груддю?

Відповідь: Одну з причин можна побачити у християнському фільмі «Віддалений грім». Тим, хто не отримав знака звіра, доведеться нелегко.

У кінці часів будуть люди, які не є віруючими, і перш ніж вони отримають знак звіра, їм доведеться зробити вибір.

Питання: У Мт 24:20, яка різниця, якщо ця втеча відбудеться в суботу?

Відповідь: Зверніть увагу, коли це відбудеться. У кінці часів багато євреїв прийдуть до Христа, як сказано в Захарії 12:10-12 та Римлянам 11. Євреї й надалі дотримуватимуться законів Старого Завіту та шануватимуть суботу.

Питання: Отже, чи маємо ми сьогодні дотримуватися суботи (від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу), як зазначено в Мт 24:20?

Відповідь: У християн є дві відповіді.

1. Є невелика кількість справжніх християн, наприклад, баптисти сьомого дня, які відповідають «так».

2. Друга відповідь — «ні», оскільки цей вірш стосується євреїв, які шукають Бога. До того часу піднесення, можливо, вже відбулося.

Питання: Як у Мт. 24:22 Бог може «скоротити» майбутні дні?

Відповідь: Це не означає, що дні триватимуть менше ніж 24 години, а скоріше, що цей час суворого переслідування буде коротшим за тривалістю або складатиметься з меншої кількості днів.

Питання: Чому в Мт 24:23-27 Бог дозволить, щоб люди, які шукають Христа, були введені в оману фальшивим Христом?

Відповідь: Іноді люди заявляють, що шукають відповіді, але готові прийняти лише одну з заздалегідь визначених відповідей, яку вони вже для себе вирішили.

На це запитання було б важко відповісти, якби Бог ніколи не дав жодного можливого способу відрізнити істинного Христа від фальшивих христів. Бог дав щонайменше сім способів розпізнати, чи є релігійна група духовним підробкою чи ні.

1. Чи приймають вони й навчають того, що Бог говорить у Біблії, чи суперечать цьому? Звісно, якщо група не має рації в кожному дрібному питанні, це ще не означає, що вона є духовним підробкою, як це підтверджують Римлянам 14 та 1 Коринтян 8:9-11. Але якщо вони помиляються в тому, що Павло назвав «головними речами» (1 Коринтян 15:1-5), або якщо вони заперечують, що Ісус-Месія прийшов у плоті (1 Івана 4:1-3), або якщо вони проповідують іншого Ісуса (2 Коринтян 11:1-15), або сповідує інше Євангеліє (Галатів 1:6-10), то тримайтеся від них подалі разом зі своєю родиною.

2. У зв’язку з цим: чи не відкидають вони Біблію, а радше відмовляються визнавати важливі речі, яких вона навчає? У 2 Тимофія 3:5-7 сказано, що ми не маємо мати нічого спільного з тими, хто має вигляд благочестя, але заперечує його силу.

3. Чи їхній релігійний досвід або відсутній, або дивний? Чи проводять вони час у молитві та читанні Божого Слова? Чи мають вони дивні релігійні практики, яких немає в Біблії?

4. Чи живуть вони відповідно до того, чого вчить Біблія? Якщо хтось заявляє, що є християнином, але в деяких ключових сферах живе всупереч Божим заповітам, 1 Коринтян 5:9-13 та 2 Солунян 3:10,14 кажуть, що ми не повинні бути з ними.

5. Чи не стане приєднання до них у релігійному плані явним випадком «поклоніння з дияволами» або вступання в ярмо з невіруючими? 1 Коринтян 10:20 та 2 Коринтян 6:14-17 застерігають нас від цього і наказують вийти з такого союзу.

6. Якщо хтось стверджує, що є Христом, який повернувся, чи справді він зійшов з Неба на хмарах, підняв християн на небо та виконав пророцтва з Євангелій та Одкровення?

7. Віруючі також можуть молитися до істинного Бога, і Він допоможе нам розпізнати, що є правильним. Мій друг-християнин розповів мені, що одразу після того, як він увірував, до нього прийшли кілька мормонських місіонерів, щоб поговорити з ним. Він усвідомив, що, з огляду на його обмежені на той час знання Біблії, він не мав уявлення, чи мають рацію мормони, чи ні. Тож він помолився до Бога, щоб Той допоміг йому, а потім відкрив Біблію, щоб почитати. На першій-то сторінці, яку він перегорнув, він прочитав Матвія 7:15! Там сказано: «Стережіться фальшивих пророків, які приходять до вас у овечій шкурі, а всередині — хижі вовки».

Питання: У Матвія 24:23–27 йдеться про те, що якщо хтось пішов за фальшивим Христом чи іншим духовним підробником і через невинну необізнаність не знав, як розпізнати фальш, то чому Бог дозволив би таке?

Відповідь: Є дві взаємодоповнюючі відповіді.

Бог діє: Він може так влаштувати події, щоб християнин мав змогу контактувати з цією людиною й показати їй істину. Тоді людина має вирішити, чи більше вона любить свою організацію, чи більше — істину. Будь-який бог, який не є Богом істини, не вартий того, щоб йому служити. Я чув про місіонерів в Африці та Азії, до яких підходили люди, кажучи, що Бог промовив до них і сказав, що цей місіонер походить від Бога. Нам не слід турбуватися про те, що Бог байдужий або не діє. Натомість нам справді потрібно заохочувати християн бути турботливими та активними.

Бог справедливий: Бог судить людей на основі того, що вони знають (Рим. 4:15; 5:13), і гріх не зараховується там, де немає закону. Будь-хто сьогодні, хто справді не мав можливості почути Євангеліє, може перебувати в подібній ситуації, як язичник до приходу Христа, який ніколи не чув Євангелія, або немовля, яке померло.

Питання: Чи вчить Мт 24:23-24, що в кожному з нас є «космічний Христос», як стверджують деякі прихильники руху «Нова ера»?

В: Зовсім ні. Цей вірш вчить, що буде багато тих, хто неправдиво заявлятиме, що вони є Христом. Ісус є Христом, і хоча ми маємо прагнути жити так, як Христос, ні в цьому вірші, ні деінде в Біблії не сказано, що ми маємо намагатися привласнити собі славу та честь, які належать Христу. Християни будуть навіки жити з Богом у славі, але ми не станемо Богом, ані навіть маленькими богами.

П: Як у Мт 24:24 обрані (люди, призначені для Неба) можуть бути введені в оману?

Відповідь: Досить легко. Термін «обрані» означає як тих, хто вже спасений, так і тих, хто ще не спасений, але буде спасений. Серед християн є колишні мормони, колишні Свідки Єгови та колишні члени інших псевдорелігійних течій.

Питання: Чи має блискавка, що пробігає зі сходу на захід (Мт. 24:27), якийсь стосунок до Месії бахаїстів, якого називають Бахаулла, та до появи телеграфу того ж року (1863)?

Відповідь: Ні. Хоча бахаї стверджували мені, що телеграф є виконанням цього пророцтва з Євангелія від Матвія, це неправильно щонайменше з п’яти причин.

1. Телеграф навіть не наближається до виконання цього пророцтва так, як грім, електрика, ядерний вибух чи щось видиме. Зверніть увагу, що в Матвія 24:27 сказано: «Бо як блискавка виходить зі сходу й сягає аж до заходу…»

2. Справжній Христос видимо повернеться на хмарах (Дії 1:11; Об’явлення 1:7), а Бахаулла не стояв і не з’являвся на жодних хмарах, хіба що вважати за хмари туманне мислення. ;-)

3. Крім того, Бахаулла не є Христом, що повернувся, оскільки його вчення називає вчення Христа брехнею. Справжній Христос сказав, що немає іншого шляху до Отця, окрім як через Нього.

4. Крім того, пророцтва про повернення Христа, зокрема про піднесення християн, про те, що чверть населення світу загине від меча, голоду та мору, а також інші події з Книги Об’явлення, ще не здійснилися.

5. У Матвія 24 також сказано, що перед тим, як справжній Христос прийде знову, спочатку з’явиться багато фальшивих христів.

Питання: Що означає у Мт 24:28 та Лк 17:37 вислів про те, що там, де є труп, зберуться грифи?

Відповідь: Якщо говорити образно, то так само, як грифи можуть знайти трупи, де б вони не лежали, Божа кара знайде тих, хто відкидає Бога і є духовно мертвими. Цікаво, що Ісус тут використовує аналогію з птахами; птахи також згадуються в Об’явленні 19:17-21.

Питання: Як у Мт 24:29 сонце може потемніти, а зірки впасти з неба?

Відповідь: Хоча Бог має силу змінювати світло, що випромінюється Сонцем, і змушувати зірки рухатися або знищувати їх, це може натомість означати, що Сонце потемніє, а зірки стануть невидимими для спостерігачів на землі. Це може спричинити багато речей, таких як забруднення, виверження вулканів, палаючі нафтові свердловини та ядерні вибухи.

Питання: Чи є хмари в Мт 24:30 чимось, що суперечить шляхам і бажанням людей, як вчать бахаї у книзі «Бахаулла і Нова Ера», с. 280–281?

Відповідь: Ні. Не тільки кожен побачить Ісуса, коли Він повернеться на хмарах, і народи землі будуть оплакувати Його (Об’явлення 1:7), але й той самий Ісус повернеться на хмарах точно так само, як і пішов, згідно з Діями 1:9–11.

Питання: Щодо Мт 24:31, яка ваша особиста думка щодо «піднесення»? (мене про це запитав один християнин)

Відповідь: Я за це. ;-) А якщо серйозно, дозвольте мені викласти найпоширеніші позиції християн щодо часу Вознесіння, а наприкінці — мою власну позицію.

«До гніву»: Захоплення відбувається під час великої скорботи, але безпосередньо перед тим, як виллється гнів Божий. Головним аргументом на користь цієї точки зору є міркування: слухняні віруючі часто мусять терпіти гнів людей, але їм ніколи не доводиться терпіти гнів Божий. Марвін Розенталь написав книгу, в якій відстоює цю точку зору. Раніше він був прихильником «дотриб».

«До Великої Скорботи»: Вознесіння відбувається безпосередньо перед початком Великої Скорботи. На додаток до аргументів на користь попередньої точки зору, у книзі Об’явлення церква не згадується після листів до семи церков. Прихильники «дотрибуляційної» точки зору вірять, що Вознесіння відбувається в Об’явленні 4:1, коли Бог каже Івану: «Підійди сюди». «Коментар до Біблії на основі диспенсаціоналізму: Новий Завіт» (с. 79), хоча й дотримується доктрини «до Великої Скорботи», не вважає, що Матвія 24 стосується Вознесіння. «Біблійний коментар Тоні Еванса» (с. 910), також диспенсаціоналістський, стверджує, що це стосується періоду Великої Скорботи після Вознесіння, а отже, не стосується церкви, яка пережила Вознесіння.

Оскільки, згідно з Матвія 24, ніхто не знатиме години, і якби люди знали, коли розпочнеться Велика Скорбота, то віруючі могли б визначити, коли відбудеться Вознесіння, якби прихильники «післявеликоскорбової» теорії мали рацію.

Улюблена фраза прихильників теорії «до Великої Скорботи» — «Наступною подією у пророчому календарі є Вознесіння Церкви». Їхньою головною підставою є те, що в 1-му Посланні до Солунян 5:2 сказано, що Господь прийде як «злодій уночі». Однак на противагу цій точці зору у 2-му Посланні до Солунян 2:1-3 сказано, що «зібрання» не відбудеться, доки не відбудеться відступництво і не виявиться людина беззаконня. Отже, наступними двома подіями у пророчому календарі « » є повстання та виявлення людини беззаконня, а НЕ Вознесіння. (Звісно, прихильники теорії «до-скорботи» можуть заперечити, що Вознесіння може відбутися одразу після цих подій, і що скорбота не почнеться до того часу.)

Прихильники теорії «посередині великої скорботи» вважають, що Вознесіння відбудеться, можливо, трохи раніше за «до гніву», спираючись на подібні аргументи.

Прихильники «посттрибуляційної» теорії вважають, що Вознесіння відбудеться наприкінці великої скорботи. Їхнім головним аргументом є 1 Коринтян 15:52, де сказано, що ми будемо перетворені «при останній сурмі». Однак інші погляди стверджують, що це остання сурма, яку почують віруючі, а не остання сурма, що пролунає.

«Без великої скорботи»: Багато претеристів вірять, що великої скорботи взагалі не буде. Їм доводиться тлумачити Матвія 24:31 та більшу частину Одкровення дуже символічно. Але будьте дуже обережні щодо будь-якого типу тлумачення, яке робить уривки Біблії або беззмістовними, або стверджує, що звичайна людина, яка читає уривок Біблії, як правило, буде введена в оману тим, що вона читає.

«Пан-триб»: Бог може спричинити Похищення, коли забажає, і Він чітко не вказує у Святому Письмі, коли це станеться. Людина може назвати себе прихильником «пан-триб», якщо, зрештою, все складеться як слід.

Я схиляюся до «догнівного» погляду, але все ще залишаюся прихильником «пан-трибуляції». Щоб ознайомитися з іншими точками зору, ви можете прочитати статті «Піднесення до, під час або після Скорботи» та «Піднесення Церкви до гніву».

Питання: У Мт 24:31, 1 Сол 4:16 та 1 Кор 15:52, який звук сурми є останньою сурмою?

Відповідь: У 1 Сол. 4:16 йдеться про гучний звук сурми, але 1 Кор. 15:52 ототожнює це з «останньою сурмою» Божою. У Об'явленні 8:6–9:21 та 11:15 звучать сім сурем, але, як зазначено у книзі «Відповіді на 1001 біблійне запитання» (с. 270–271), немає необхідності вважати, що «остання сурма» має бути однією з цих семи сурем; це може бути й інша сурма.

Питання: Що символізує фігове дерево в Мт 24:32?

Відповідь: Це може бути аналогією суду, де фігове дерево, що не приносить плодів, символізує Ізраїль, який засохне.

Звісно, не можна розглядати кожну деталь притчі й надавати їй окремого, особливого значення. Сенс притчі про фігове дерево полягає в тому, щоб пильнувати й бути настороженим щодо майбутнього, а Ісус «використовує схильність фігового дерева до цвітіння та плодоношення як позитивний знак для споглядання на майбутнє».

Питання: У Мт 24:34 та Мк 13:30 сказано, що «це покоління» не мине, доки не прийде Ісус. Як це може бути? (Це заперечення висунув ліберальний гуманіст Альберт Швейцер)

Відповідь: Християни мають три різні відповіді.

а) Грецьке слово «genea», що означає «покоління», саме по собі може вказувати на «рід». Згідно з «Грецьким лексиконом Нового Завіту» Тейєра (с. 112), «genea» означало:

а1) людей одного роду або сім’ю: Йосип Флавій, «Старожитності юдеїв», 4.8.7 (написано приблизно 93–94 рр. н. е.), Септуагінта, Книга Буття 31:3 тощо;

а2) послідовних нащадків: Філон

a3) епоху: Геродот 2,132, Геракліт у Плутарха, Дії 14:16. У 1 Qp (Пешер) Хабакук 2:7; 7:3 термін «останнє покоління» може означати кілька поколінь.

b) Між цим словом і подібним грецьким словом, яке може означати лише «рід» (gonea), є лише одна літера різниці, тож це може бути друкарською помилкою. Однак у всіх рукописах Нового Завіту, які ми маємо на сьогодні, вказано «genea».

в) Грецьке слово, що позначає всі ці речі, «panta tauta», означає, що це покоління було тим поколінням, яке бачило попередні знамення. («Труднощі в Біблії», с. 173–174; «Ось це гарне запитання», с. 495–496)

Питання: Чи означають Мт 24:34 та Мк 13:30, що всі ці події відбудуться протягом одного покоління після 1914 року, як навчав журнал «Сторожова вежа» Свідків Єгови, т. 15, лютий 1986 р., с. 5?

Відповідь: Ні. Свідки Єгови вчили, що Ісус Христос повернувся невидимо у 1914 році, і події, описані в Матвія 24, відбудуться протягом одного покоління після цього. Однак якщо основне припущення, що Ісус повернувся у 1914 році, є хибним, то їхня аргументація також є хибною. Це приклад того, що називається «ейсегезою», тобто вкладанням у Святе Письмо бажаного значення, на противагу «екзегезі», яка полягає у виведенні з Писання того, що там насправді сказано.

Питання: У Мт 24:36 та Мк 13:32, оскільки Бог є Всезнаючим, чому ж Ісус не мав знання про потойбіччя, як стверджує Ахмад Дідат?

Відповідь: У цьому питанні Дідат не говорить правди. Цей вірш говорить про те, що, перебуваючи на землі, Ісус не знав дня Свого повернення. Стверджувати, ніби цей вірш говорить про те, що Ісус не мав уявлення про потойбіччя, — це брехня. Невже Дідат справді вірив, що Ісус у Євангеліях не мав уявлення про небо, пекло і абсолютно «не мав уявлення про потойбіччя»? Я сумніваюся, що сам Дідат навіть справді вірив у свої власні слова в цьому питанні.

Питання: У Мт 24:36 та Мк 13:32, оскільки Бог є Всезнаючим, а Ісус є Богом, як же так сталося, що Ісус не знав дня Свого повернення?

Відповідь: Ісус позбавив Себе багатьох Божих атрибутів, перебуваючи на землі, як показують Филип’ян 2:6-8 та Івана 17:5. Отже, навіть якби цього виразу не було в Євангелії від Матвія, було б цілком логічно, що Ісус, перебуваючи на землі, не знав усього. Проте на Небі, як частина Трійці, Ісус є Всезнаючим.

Атанасій (331 р. н. е.) стверджує, що Ісус як Бог знав усе, але у Своїй людській природі Він зазнавав незнання і не знав згідно з тілом. Поки Ісус зростав у знанні згідно з тілом, Він у Своїй людській природі ще цього не знав. «Чотири трактати проти аріан», трактат 3, розд. 28, 42–58, с. 416–425.

Атанасій також пише: «І Він [Ісус] знав, де лежав Лазар, і все ж запитав; бо Всесвяте Слово Боже, яке все перетерпіло заради нас, вчинило це для того, щоб, несучи нашу невіглавість, дарувати нам пізнання Свого єдиного й істинного Отця та Себе Самого…» «Чотири промови проти аріан», промова 3, розд. 27.38, с. 414.

Ось що писав християнський єпископ Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.): «Отже, діла Божі виходять за межі розуміння нашої людської природи і не вписуються в наш розумний процес мислення, бо дія безмежної вічності вимагає нескінченного розуміння того, як вимірювати речі. Тож це не висновок розуму, а обмеження сили, коли Бог став людиною, коли Безсмертний помирає, коли Вічний похований. З іншого боку, це залежить не від нашого способу мислення, а від всемогутності, що Він з’являється як Бог із людини, як безсмертний із того, хто помер, і як вічний із того, хто похований. Отже, ми оживаємо Богом у Христі через Його смерть». З книги «Про Трійцю», том 1, розділ 13, стор. 44

Питання: У Мт 24:36, якщо коротко, чи знав Святий Дух, коли Ісус повернеться?

Відповідь: Хоча християни погоджуються, що Ісус, перебуваючи на землі в той час, не знав цього, вони мають дві точки зору щодо того, чи знав про це Святий Дух. Я вважаю, що правильним є другий погляд.

1) Святий Дух не знав/не знає

Бог у Трійці знає все, і сам Святий Дух знає все, крім цього одного факту. На даний час призначена дата повернення відома лише Отцю.

2) У цьому контексті не йдеться про Святого Духа.

Такі слова, як «усі» (у Посланні до Римлян 3 тощо) та «ніхто» у Біблії стосуються людей, якщо контекст не вказує на інше. Отже, якби ангели не згадувалися, то було б невідомо, чи знали вони про це, чи ні. Ісус ще не навчав про Святого Духа, тому тут про Нього не згадується. Отже, цей вірш не говорить про те, чи знає Святий Дух, чи не знає. Подібну ситуацію можна побачити в Матвія 11:27. Там сказано, що ніхто не знає Сина, окрім Отця , і ніхто не знає Отця, окрім Сина. Святий Дух знає Отця і Сина, але тут мова не йде про Нього.

Питання: У Мт 24:36, чи знав Святий Дух на той час час повернення Ісуса, чи ні? (Це запитання поставив християнин.)

Відповідь: Спочатку давайте розберемося з самим питанням. Існують різні варіанти рукописів щодо цього виразу, але докази свідчать, що стандартне читання, яке містить слова «ні Син», є правильним. Ісус, який зрекся Себе (Филип’ян 2:7) і відмовився від Своєї слави (Івана 17:5), не знав цього, перебуваючи на землі. Цей вірш не стосується того, чи знають Ісус і Святий Дух це зараз. Але питання полягає саме в тому, чи знав Святий Дух у той час, коли Ісус виголосив ці слова.

Розглянемо всі три можливості.

Так, Святий Дух знав:

В1: Отже: «ніхто… ні навіть Син» стосується всіх створінь та Ісуса, але не Святого Духа, про якого Ісус ще не навчав, і якого вони не розуміли як окрему особу від Отця.

Y2: Святий Дух досліджує все, навіть глибокі речі Божі, як сказано в 1 Коринтян 2:10.

Y3: Те, що Бог знає все, означає, що кожен член Трійці на Небі знає все.

Ні, Святий Дух не знав:

N1: «Ніхто, крім Отця» включає також і Святого Духа.

N2: Отже, те, що Бог знає все, означає лише те, що принаймні одна Особа Трійці знає все. Ця точка зору мусила б визнати, що можливо, щоб Отець знав щось, а інші не знали цього аж до пізнішого часу.

N3: Святий Дух досліджує все, але Він досліджує, а не знає всього відразу. На той момент Він ще не завершив дослідження цього факту.

Не сказано:

D1: Ісус говорив про створіння, Отця та Себе; про Святого Духа тут не йшлося.

D2: У будь-якому разі це може бути просто помилковою варіацією рукопису.

D3: Отже, відповідь може бути як «так», так і «ні».

Висновок: Ніхто з тих, хто ходив по землі, не знав, коли Ісус повернеться. Не слід будувати вчення про Святого Духа на основі простої відсутності згадки в одному вірші. Це одна з тих речей, про які ми дізнаємося, коли потрапимо до неба.

Питання: Чому в Мт 24:42 Ісус сказав: «в який день прийде ваш Господь», а не «в який день прийду Я»?

Відповідь: Ми не знаємо точних слів Ісуса, оскільки автори Євангелій переказали те, що сказав Ісус. У Марка 13:34–36 ці слова наводяться в контексті короткої притчі, тож, звісно, вони викладені від третьої особи. У Луки 21:36 Ісус вжив термін «Син Людський», яким Він часто позначав Себе, знову ж таки від третьої особи.

Слово «пильнуйте», яке тут вжито, також можна перекласти як «будьте насторожі» — це те саме слово, що вжито в 1 Солунян 5:6.

Питання: У Матвія 24:42 сказано, що ми не знаємо, коли Ісус повернеться, то чому ж ми шукаємо знаки Його приходу?

Відповідь: З двох причин.

1. На жаль, багато людей помилково вважають, що можуть точно визначити, коли Ісус повернеться.

2. Біблія вказує, що ми можемо бачити знаки, щоб пізнати «час» повернення Ісуса. Спостереження за тим, як події не збігаються, є одним із способів розпізнання фальшивих христів. Багато хто вважає, що, починаючи з цієї частини, Матвія 24 стосується «Піднесення», яке, на їхню думку, передує Великій Скорботі. Див. також обговорення Об’явлення 22:6, 7, 10, 12, 20.

Питання: Чи в Матвія 24:45–47 «вірний і розсудливий слуга» стосується організації «Свідків Єгови» «Сторожова вежа», як стверджується в їхній книзі «Міркування на основі Писань» (с. 205, 1989 р.)?

Відповідь: Ні. Вірний і розсудливий слуга — це всі справжні християни, які слухняно слідують за Христом і чекають на Його повернення. Це, безумовно, не може стосуватися організації, яка зробила багато помилкових пророцтв.

Питання: Чи справді люблячий Бог у Мт 24:51 «розрубає людей на шматки»?

Відповідь: Бог є навіть суворішим, ніж це зображено в цій метафорі; Він кидає людей у пекло. Для отримання додаткової інформації див. сторінку «Справедливий гнів Бога» www.BibleQuery.org/Doctrine/WrathOfGod/TheJustWrathOfGod.html.

Питання: У Мт 25:1, оскільки християни повинні ділитися, чи правильно вчинили п’ять мудрих дів, не поділившись із п’ятьма нерозумними?

Відповідь: Християни повинні ділитися, але не в таких ситуаціях:

1. Те, чим ми не можемо ділитися, наприклад, праведністю та святістю.

2. Матеріальні речі з тими, хто відмовляється працювати (2 Солунян 3:10).

3. Приймати до свого дому або гостинно зустрічати лжевчителя, який не має Бога.

4. Навчання разом із тими, хто зневажає істину, як свині (Матвія 7:6).

Якби мудрі діви поділилися з нерозумними, то, можливо, нікому б не вистачило олії. Звісно, нерозумні діви могли б загасити свої смолоскипи, а потім знову запалити їх, якби думали наперед. Але не можна надавати кожному деталю притчі конкретного значення, проте в цьому випадку нерозумні діви просили те, чого мудрі не могли дати, алегорично кажучи. Господар не впустив нерозумних, бо не хотів, щоб на свято завітали незвані гості.

Питання: У Мт 25:1-13 чи є п’ять нерозумних дів християнками, які не були слухняними і тому пропустили Вознесіння?

Відповідь: Ні. Усі віруючі візьмуть участь у Вознесенні. Хоча ці п’ять, можливо, були людьми, які вважали себе християнами.

Питання: Як у Мт 25:24-26 Бог є «суворим господарем», який збирає врожай там, де не сіяв?

Відповідь: Господар у цій притчі не погоджується зі слугою, що він є суворим господарем. Натомість Він каже: якщо ти вважав мене суворим господарем, то чому ти хоча б не зробив щось легке й просте? У цій притчі Бога порівнюють із господарем. Деякі люди можуть вважати Бога суворим, оскільки:

1. Бог дарує людям різну кількість «талантів»;

2. Бог очікує, що ми будемо працювати з тим, що Він нам дав, і Його Царство пожне плоди нашої наполегливої праці. (Звісно, будь-яке добро, яке ми можемо зробити, ми робимо завдяки тому, що Бог наділив нас здатністю до цього. Однак це може вислизнути з уваги того, хто запитує, чому Бог отримує користь від нашої праці.)

3. Бог не має докорів сумління, забираючи у віруючих чи інших те, чим вони не користуються, чим зловживають або використовують егоїстично.

Якщо хтось хоче визначити істоту, яка робить ці речі, як «суворого чоловіка» з притчі, то Бог є подібним до суворого чоловіка.

Питання: Чи бачили ви сьогодні, як у Мт 25:24-30 хтось, боячись, що може статися щось погане, ухвалив нерозумні рішення, які гарантували, що це станеться?

Відповідь: Одного разу, коли компанія проводила масові звільнення, один молодий співробітник був настільки стресований, що просто звільнився, не маючи на прикметі іншої роботи. Він назвав це «превентивним ударом».

Як зазначено в «Євангельському коментарі до Біблії» (с. 754): «Трагічна іронія полягає в тому, що він [невірний слуга] зазнав саме того, чого боявся, — гніву господаря. Навіть часткова слухняність була б кращою за повну непокору (вірш 27). Змарнувавши нагоду, він тепер позбавлений можливості».

Питання: Чому в Мт 25:26–27 та Лк 19:23 чоловікові з одним талантом було наказано покласти його в банк і отримувати відсотки, адже ізраїльтянам було наказано не брати відсотки один у одного (Вих 22:25; Лев 25:35–37; Втор 23:19; Пс 15:5)?

Відповідь: У відповіді є три моменти.

а) Це була лише притча, і Ісус не наказував нам бути ні як лінивий слуга, ні як господар.

б) У притчі ніде не сказано, що господар чи слуга були євреями. У Палестині за часів Ісуса було багато язичників.

в) Ізраїльтяни не мали стягувати відсотки зі свого народу, але могли позичати під відсотки іншим, як сказано у Повторенні Закону 23:20.

Питання: У Мт 25:26-27 сказано, що якщо пропустити достатньо можливостей, то можливості, таланти та дари можуть зникнути. Як, на вашу думку, «духовна атрофія» може проявлятися сьогодні?

Відповідь: Одне, що було у ледачого слуги, — це «надмірна обережність». Але насправді він просто не хотів використовувати те, що йому було дано. Сильний спортсмен, який припиняє тренуватися, перестає бути сильним спортсменом. Так само людина, яка має сильний талант чи духовний дар, якщо перестане ним користуватися, може втратити свою майстерність або взагалі позбутися цього дару.

Є й інший погляд на це: дар можливостей, які нам дано. Якщо ми маємо можливість поділитися Євангелієм з кимось або сприяти духовному зростанню іншої людини, ця можливість може зникнути швидше, ніж ми очікуємо.

Питання: У Мт 25:28-29 чи справедливо Бог забирає талант у слуги, який мав один талант, і віддає його тому, хто мав найбільше?

Відповідь: Це підступне запитання! Слуги ніколи не володіли жодним із талантів; вони були лише управителями свого господаря.

Звісно, Бог тут поруч, — хіба що ми забули, що ці таланти насправді ніколи не належали нам! Управитель — це той, хто вірно оберігає та примножує майно інших від їхнього імені, навіть коли ніхто за ним не стежить. Бог спочатку позичив їм усі ці таланти. Навіть сьогодні інвестиційний менеджер вилучив би гроші з неприбуткових інвестицій і вклав би їх у більш прибуткові. Іноді ми забуваємо, що Бог «позичив нам таланти». Вони не є нашою постійною власністю, і ми не маємо права використовувати їх як заманеться.

Коли Бог дарує нам природні таланти, духовні дари та можливості, нам надто легко вважати їх своїми. Але це не так. Вони належать Богу, і Бог лише «позичив» їх нам.

Питання: У Мт 25:31–46 здається, що єдина відмінність між вівцями та козлами полягає в тому, що вони робили, а що не робили. Чи це правда?

Відповідь: Ні. Не варто ігнорувати той факт, що вівці були вівцями, а кози — козами. Ісус вказав на «вівчачі» вчинки, які робили вівці, а кози — ні, тим самим продемонструвавши, що вівці були вівцями. Під час суду вони не перетворилися на вівці та кози, а були визнані вівцями та козами.

До речі, вівці зазвичай мають більше вовни, ніж кози, і тому потребують менше укриття. Тож відокремлювати їх на ніч і залишати кіз у печері, хліві чи іншому захищеному місці було б звичним у певні пори року.

Питання: У Мт 25:31–46, оскільки ключовим [нібито] було допомагати іншим, чи не потраплять до Неба всі, хто допомагає іншим?

Відповідь: Ні. Це були вчинки милосердя, зроблені для Ісуса через допомогу іншим. Якщо це не було зроблено для Ісуса, то це не для Ісуса. Наприклад, «навіть грішники люблять тих, хто їх любить» (Лк. 6:32–34). У 1 Коринтян 13:3 сказано, що навіть якби ми віддали все, що маємо, бідним, але не мали любові, це нічого б нам не дало.

Питання: Чи показує Мт 25:46, що для нечестивих не існує свідомого покарання, як навчають Свідки Єгови?

Відповідь: Зовсім ні. Свідки Єгови вчили цього в розділі 111 книги «Найвеличніша людина, що коли-небудь жила» (1991). Вони вважають, що вираз «вічне покарання» краще перекласти як «відсікання». У відповіді є два моменти.

Грецьке слово означає «покарання». Наші смертні тіла — це лише оболонка, і те, що відбувається з нашим тілом після смерті, не є покаранням. Свідки Єгови вірять, що нечестиві люди знищуються, а покарання за те, чого не існує, неможливе.

Тлумачення Свідків Єгови повністю суперечить вченню Ісуса про свідоме існування як праведних, так і неправедних у Луки 16:22–28. Люди плакали б і скреготали зубами в Матвія 8:12; 22:13; 24:51 та 25:30, тож чому б їм турбуватися про що-небудь, якби вони вже не існували?

Оскільки Звір і Лжепророк кинуті «живими» у Вогняне озеро на початку тисячоліття (Об’явлення 19:20), і оскільки вони все ще існували та залишалися там після закінчення тисячоліття (Об’явлення 20:10), то принаймні деякі істоти все ще існують, перебуваючи у Вогняному озері. Чи погоджуєтеся ви з цим? І якщо доведено, що деякі істоти існують у Озері вогню, а в Писанні немає жодного місця, де б говорилося, що істоти в Озері вогню більше не існують, то немає підстав вважати, що люди в Озері вогню більше не існують.

Можна також запитати, який сенс у вічному, неugasному вогні, про який йдеться в Марка 9:43-48 та в інших місцях, де тіла нечестивих не вмиратимуть (Лука 12:4-5), якщо там немає душ.

Питання: Що спільного мають усі три частини Матвія 25 у контексті Матвія 25:46?

Відповідь: Це не просто застереження; у всіх трьох випадках йдеться про кризу розлуки, спричинену нерозумним слугою — чи то через несподіване пришестя господаря, чи то через ігнорування того, чого хотів Господь. Наприкінці Свого земного служіння Ісус наголошує тут не на новій доктрині, а на нагальній потребі бути готовими та приймати правильні рішення, перш ніж стане занадто пізно. Коли ми ділимося Євангелієм з іншими, ми не лише передаємо істину (тобто справжні факти), але й маємо наголошувати на нагальній необхідності для них прийняти рішення слідувати за істиною.

Питання: Які ще приклади лідерів, що чинять протилежно тому, для чого їх було призначено, наведено в Мт 26:3-4, і чому?

Відповідь: Другий приклад наводиться одразу після цього, і це стосується саме учнів, у Матвія 26:6-7. Наша головна мета в житті — любити, поклонятися, слухатися й прославляти Бога, а потім любити інших. Помазання Ісуса відповідає нашій меті. Наша головна мета — не здобувати й не накопичувати гроші (тобто, якщо ви не Юда).

Здавалося б природним, що єврейські релігійні лідери, які займали посади, спочатку встановлені самим Богом, мали б першими впізнати Ісуса. Натомість саме вони першими захотіли вбити Його. Але чому люди так чинили?

Вони забули своє призначення, чому вони там перебували. Вони були там не для того, щоб збільшити свою владу, не для того, щоб утримати своє становище, і не для того, щоб зберегти свої статки. Вони були там, щоб вести народ у слідуванні за Богом і поклонінні Йому. Вони вважали, що їхнє призначення стосується їх самих, а не народу чи Бога.

Сьогодні лідерам теж надто легко забути, навіщо вони там перебувають. Дехто може не ставитися до своєї посади достатньо серйозно. Інші можуть вважати, що їхня посада стосується лише їх самих, а не народу, і не того, чого Бог хотів би від них на цій посаді.

Як сказав шах Ірану: «Я народився, щоб правити». Але чи всі іранці вважали, що народилися для того, щоб він ними правив? Хтось сказав, що Гілларі Клінтон має стати нашим президентом, бо «вона цього заслуговує». Незважаючи на її заслуги, чи не зводиться посада президента в очах деяких людей лише до політичної ласості, лише до нагороди, а не до того, що є найкращим для американського народу?

Як протилежний приклад: якщо хтось і міг народитися «з срібною ложкою в роті», то це був би мільйонер Вільям Борден (1887–1913) із надзвичайно заможної родини, яка володіла компанією «Борден», виробником молока. Але його батьки дали йому міцне християнське виховання, і він прийняв Христа, коли йому було сім років. Він навчався на бакалавраті в Єльському університеті, де на той час не було значного духовного впливу. Проте до останнього року навчання в університеті в організованих ним молитовних групах та на біблійних заняттях вже було 1 000 людей. Він також допомагав алкоголікам у бідних районах міста та іншим нужденним; коли знадобилося нове приміщення для місії, він міг просто заплатити готівкою й придбати його. Він приєднався до «Китайської внутрішньої місії», зокрема щоб служити місіонером серед мільйонів мусульман у Китаї. Він поїхав до Єгипту вивчати арабську мову, і, перебуваючи там, незабаром захворів на менінгіт і помер у віці 25 років. У своїй Біблії він написав: «Жодних запасів, жодних відступів, жодних жалю». І все ж у 1969 році лідери Пресвітеріанської церкви США опублікували офіційну заяву своєї деномінації, в якій заперечували безпомилковість Біблії. Ця деномінація, як член Всесвітньої ради церков, надавала кошти Роберту Мугабе, диктатору Зімбабве, який вбивав християнських місіонерів.

Питання: Що ми знаємо про алебастр з Мт 26:7; Мк 14:3 та Лк 7:37?

Відповідь: У давнину два різних мінерали називали алебастром.

Сам алебастр м’який (твердість = 2) і його можна подряпати нігтем великого пальця. Він добре підходить для різьблення і є різновидом гіпсу. Має світлий колір, але може мати плями різних кольорів. Зазвичай утворюється в печерах. Згідно з книгою 13, розділ 3 «Природничої історії» Плінія Старшого, алебастр був поширеним матеріалом для зберігання мазі.

Мармур також називали алабастром. Його трохи важче різьбити (твердість = 3), і насправді це кальцит або арагоніт. Це перекристалізований вапняк.

Питання: У Мт 26:7–11, коли жінка вилила дорогі пахощі на голову Ісуса, чи був Ісус надто зацикленим на собі? (Це питання порушив мусульманин Ахмад Дідат)

Відповідь: Перш ніж відповісти на запитання Дідата, давайте ускладнимо його ще більше. Ісус не лише схвалив її вчинок у цій ситуації, але й приймав поклоніння як Бог від ангелів та людей на небі (Євреїв 1:6; Об’явлення 5:12). Ісус також приймав поклоніння як Бог від людей (Матвія 21:15-16; 28:9; Івана 9:38).

Ви, можливо, здивуєтеся, почувши, що в цьому питанні ми частково погоджуємося з Дідатом. Ми бачимо, що погляд Дідата на важливість Ісуса та погляд самого Ісуса на Свою важливість дуже відрізняються. Прийняття дорогої фляги з пахощами на Свою голову — що є актом поклоніння — а також прийняття поклоніння, коли всі євреї знали, що поклонятися слід лише Богу, було б занадто великим кроком — ХІБА ЩО ІСУС БУВ БОГОМ.

Питання: У Мт 26:11 чи не говорилося, що Ісус не завжди буде з ними, чи Ісус буде з ними завжди, аж до кінця віку, як сказано в Мт 28:20?

Відповідь: І те, і інше. Вони не матимуть фізичної присутності Ісуса поруч із собою, тому було доречно, щоб жінка помазала Ісуса, поки Він ще фізично перебував із ними . Але Ісус буде з ними духовно навіть після Свого вознесіння на Небо. Див. книгу «Коли критики запитують» (When Critics Ask), стор. 359, для отримання додаткової інформації.

Питання: Як ви гадаєте, що відчував Юда в Мт 26:21-22, коли Ісус сказав, що знає: один із них зрадить Його?

Відповідь: Ймовірно, у Юди серце ніби зупинилося. Можливо, він мовчки докоряв собі, думаючи, що не приховав свої сліди достатньо добре. А може, у нього з’явився проблиск надії: оскільки Ісус публічно не назвав імені, то, можливо, Він не знає напевно, що це буде саме він. Але навіть якщо Юда й мав таку думку, вона тривала недовго, бо Ісус, вмочивши хліб у тарілку, вказав, хто саме це. Тож Юда напевно дізнався, що наміри його таємно темного серця були для Ісуса ясні як день.

І все ж, дізнавшись про це (Іоанна 13:30), Юда все одно пішов до первосвящеників і зрадив Ісуса. Іноді люди настільки заглиблюються у гріховний шлях, що думають: «Тепер вже немає дороги назад». Але якщо ви йдете до діючого вулкана, ви завжди можете повернути назад, поки ще можете ходити. Якщо ви йдете гріховним шляхом, «саме зараз» — це завжди найкращий час, щоб повернути назад. Нехай Бог подбає про наслідки, а вам просто потрібно подбати про те, щоб слухатися Його.

Чи бачили ви коли-небудь людину, яка була настільки впевнена у тому, що хоче зробити, що ніщо не могло б змінити її рішення? Це майже так, ніби вона каже: «Не заплутуйте мене фактами».

Питання: У Мт 26:27; Мк 14:23; Лк 22:17,20 та 1 Кор 11:25 чи всі повинні користуватися одним і тим самим чашем для причастя?

Відповідь: Усі вони лежали (а не сиділи) за одним столом, у групі з дванадцяти осіб плюс Ісус, маючи серед себе зрадника. Так само, як нам сьогодні не потрібно робити ці речі, нам не потрібно користуватися одним і тим самим чашем.

Я знаю одного пастора, якого вважаю справжнім християнином, який вважає, що під час причастя всі повинні користуватися одним і тим самим чашем. Однак слід розрізняти між обрядом, якого ми маємо дотримуватися, та другорядними аспектами, що мали місце в той час, такими як те, що всі лежали за одним столом.

Питання: Чи слід у Мт 26:28 та Мк 14:24 додавати слово «новий» перед словом «завіт»?

Відповідь: Ймовірно, ні.

У Матвія 26:28

«Новий» присутній у Олександрійському рукописі (бл. 450 р. н. е.), «Ефраемі Рескриптус» (V століття), «Безае Кантабрігенсіс», «Євангелія Фріра», сахідський коптський (III–IV століття), бохайрський коптський (III–IV століття), Візантійський лекціонарій, сімейство f1, сімейство f13, вірменський, ефіопський тощо.

Слово «Новий» відсутнє у p37 (середина III століття), Синайському (340–350 рр. н. е.), Ватиканському (325–350 рр. н. е.) тощо.

У Марка 14:24

Слово «Новий» присутнє в Олександрійському рукописі, сахідському коптському тексті, Діатессароні, Візантійському лекціонарії, родинах f1 та f13, вірменському, ефіопському текстах тощо.

Слово «Новий» відсутнє у Синайському, Ватиканському, Ефраїмському рескрипту, Беза Кембриджському, Євангеліях Фріра, бохайрському коптському тексті тощо.

Загалом ці два варіанти цікаві тим, що ілюструють дві тенденції щодо взаємозв’язку між варіантами.

1. Олександрійські рукописи, зокрема Синайський, Ватиканський, коптські тощо, загалом коротші за візантійські варіанти.

2. Не спостерігається значної кореляції, що вказувала б на теологічні тенденції. Наприклад, «Беза Кембриджський», «Євангелія Фріра», «Ефраїм Рескриптус» та бохайрський коптський текст не корелюють із цими варіантами, тоді як інші — корелюють.

Питання: Який гімн могли співати в Мт 26:30?

Відповідь: Писання не вказує конкретно, тож це міг бути будь-який гімн, у тому числі й щойно написаний. Однак після пасхальної вечері було заведено співати слова Псалмів 113–118, 114–118 або 115–118.

Питання: Як, з огляду на Мт 26:31–35, 69–72, ви порадите християнину, який взяв на себе великі зобов’язання служити Богові, а потім зазнав повного провалу?

Відповідь: Петро сказав це не тому, що був нещирим або не знав Ісуса; Петро сказав це тому, що не знав власного серця.

Ісус заздалегідь попередив Петра, хоча немає жодних ознак того, що Петро сприйняв слова Ісуса в той момент. Але пізніше, коли Петро впав, він зміг згадати те, що Ісус сказав раніше. Пізніше, після воскресіння Ісуса, Ісус спеціально звернувся саме до Петра в присутності інших, щоб особисто відновити його (Ів. 21:15-18). Ісус промовив лагідні слова відновлення та призначення, а не слова осуду на кшталт: «З тобою все скінчено». Петро ніколи не міг скасувати свої три зречення, але він міг знову підвестися на ноги й продовжувати йти далі.

Питання: У Мт 26:39, 42, оскільки Ісус є Богом і має розум Божий, як Він міг молитися: «Отче Мій, якщо це можливо, нехай ця чаша мине Мене»?

Відповідь: Філіп’ян 2:6-7 показує, що Ісус добровільно позбувся багатьох Своїх божественних сил та властивостей, коли прийшов на землю. Наприклад, Ісус втомлювався (Іоанна 4:6), і Він навчився послуху (Євреїв 5:8), про що, ймовірно, не мав підстав знати на Небі. Також на землі Ісус не знав усього, оскільки не знав дня чи години Свого повернення, як зазначено в Матвія 24:36 та Марка 13:32.

У цьому випадку Ісус не каже, що знає інший шлях. Натомість Ісус бачить, що шлях, який лежить попереду, буде надзвичайно болісним, і Він запитує Бога-Отця, чи бачить Отець якийсь інший шлях.

Відповідь на це запитання була дана ще в 246–265 рр. н. е., коли Діонісій, єпископ Олександрійський, дав по суті ту саму відповідь у «Екзегетичному фрагменті 3» у збірці «Донікейські отці», т. 6, с. 108

Питання: Чи виступає Ісус у Мт 26:52 проти будь-якої війни та смертної кари (страти)?

Відповідь: Спочатку те, що не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не відповідь: Ісус навчав, що коли Він повернеться, то вб’є тих, хто був проти Нього (Мт. 24:5-7, 31; Мк. 13:7-8; Об. 19:15, 17-21). Однак це не вирішує питання, бо те, що робить Бог, і те, чого нам наказано дотримуватися, не обов’язково мають збігатися.

Відповідь: Ні, з чотирьох причин.

1) Ісус не міг мати на увазі, що віруючі ніколи не повинні носити меч; інакше чому б за кілька годин до цього Ісус не сказав у Євангелії від Луки 22:36–38, що ті, хто не має меча, повинні піти й купити його? Крім того, після того як апостоли сказали, що мають два мечі, Ісус не наказав їм позбутися їх, а сказав: «Цього достатньо».

2) У цій ситуації Ісус звертався до Петра, щойно той ударив раба первосвященика, і наказав йому не бити мечем нікого іншого.

3) Ісус говорив про тих, хто «живе мечем», а не про всіх, хто має мечі. Це може означати як тих, хто заробляє на життя вбивством людей, так і тих, хто розглядає вбивство людей як вирішення своїх проблем.

4) Друга частина цього вірша є спостереженням, а не наказом.

Інші вірші, які показують, що мечі є прийнятними, — це Римлянам 13:1-4; Луки 14:31; 19:27; 20:14-16; Дії 25:11; 1 Коринтян 9:7. Коли солдати запитали Івана Хрестителя, що їм робити (Луки 3:14), Іван мав чудову нагоду сказати їм, щоб вони залишили армію, але він цього не зробив. Так само в Діяннях 10 сотник Корнилій був благочестивим чоловіком. Страта вбивць була не лише дозволена, а й наказана в часи Старого Завіту в Числах 35:31, 33 та ще до Мойсеєвого Закону в Буття 9:6.

Інші вірші, які прямо або опосередковано вказують, що ми не маємо жити за мечем, — це: 2 Коринтян 10:4-5; Матвія 5:25; Івана 18:36; та Римлян 12:17.

Хоча Ісус у Луки 22:36 і Новий Завіт загалом вчать про оборонне використання меча, а також про використання меча державою у Римлянам 13:1-4, вони ніколи не закликають до агресивного використання меча чи до застосування меча державою проти єретиків. Жоден ранньохристиянин не виступав за застосування меча державою проти невіруючих. Історично ця небіблійна доктрина вперше була викладена Фірміком Матерном у 346/348 р. н. е., а пізніше, близько 386 р. н. е., — Августином Гіппонським.

Питання: У Мт 26:52, коли (якщо взагалі) ми повинні застосовувати фізичні засоби на службі Царства Христового?

Відповідь: Історія показує, що це пробували неодноразово, і результати були катастрофічними. Справа не в тому, що всі ці спроби були військово невдалими; згадаймо, що хрестові походи були успішними на Близькому Сході протягом кількох століть, а також у розграбуванні Константинополя. Натомість усі вони були духовними катастрофами в тому сенсі, що стали дуже корисними для Сатани в досягненні його цілей. Хтось міг би заперечити, що оборонні бої, такі як битва при Турі та відбиття турецького наступу на Відень, все ж були успіхами.

Тож з оборонної точки зору, можливо, цілком прийнятно мати охоронця в церкві або користуватися поліцейським захистом. Але наступальні насильницькі дії заглушають послання Євангелія. Якщо у вас більше немає жодного послання, яке можна було б передати, то навіщо взагалі переходити в наступ?

Питання: У Мт 26:53, скільки становить дванадцять легіонів ангелів?

Відповідь: Римський легіон у повному складі налічував 6 000 воїнів, отже, це буде 72 000 ангелів. Оскільки, як зазначено в 2 Царів 19:35, один ангел за одну ніч вбив 185 000 ассирійських воїнів, то 72 000 ангелів було б достатньо — навіть для сусідніх сонячних систем!

Питання: Як у Мт 26:64 Ісус міг говорити перед Синедріоном, якщо в Іс 53:7 сказано, що Месія не відкриє своїх уст?

В: Це не означає, що Ісус народився б нездатним говорити протягом усього свого життя. Натомість у 53-му розділі книги Ісаї це уточнюється словами: «як вівця, що мовчить перед тими, хто її стриже». Того дня Ісус справді говорив, але коли його обвинувачі виступили проти нього перед Понтієм Пілатом, Пілат був здивований і вражений тим, що Ісус тоді не промовив ані слова й не відповів на жодне звинувачення, як сказано в Матвія 27:14 та Марка 15:4-5.

П: Як у Мт 26:64 Каяфа міг побачити Сина Людського, що сидить праворуч від сили і приходить на хмарах небесних?

Відповідь: В Об’явленні 1:7 сказано, що кожне око побачить повернення Христа на хмарах, включаючи тих, хто проколов Його. Тож навіть ті, хто вже помер, зможуть побачити цю подію. Крім того, Ісус сказав це Каяфі офіційно, з огляду на його роль первосвященика, який представляє народ Ізраїлю, а не лише як приватну особу. Отже, весь Ізраїль також побачить це.

Питання: Чому в Мт 26:65 первосвященик розірвав тут свої одежі?

Відповідь: Розірвати одяг було серйозним вчинком; його вже не можна було носити, а одяг у ті часи був досить дорогим. Це робили лише тоді, коли хтось чув богохульство проти Бога (Мішна, Сангедрін 7:5), або ж у разі великого обурення чи скорботи (2 Царів 18:37; Юдіт 14:19; 1 Макавеїв 11:71; Дії 14:14). Це було свідченням того, що вони не брали участі в богохульстві проти Бога і засуджували його. Отже, первосвященик хотів показати, що як добрий єврей він не міг терпіти те, що він проголошував блюзнірством. Однак зачекайте хвилинку. У Левит 21:10 і далі сказано, що первосвященику заборонялося розривати свій одяг. Отже, первосвященик, у своєму завзятті показати, наскільки він мав рацію, а Ісус — ні, сам порушив тут Закон Старого Завіту.

Питання: Як у Матвія 26:69–75 Петро, апостол Ісуса, міг збрехати через страх?

Відповідь: Петро тут згрішив, про що він сам гірко усвідомив у Матвія 26:75; Марка 14:72 та Луки 22:62. Петро покладав надію на Ісуса, і хоча Ісус заздалегідь попередив їх, апостоли втекли від страху, коли Ісуса заарештували. Ісус спеціально пробачив Петру те, що той тричі зрікся Його, як описано в Івана 21:15-19.

Питання: Якими були особливості галілейського акценту, про які йдеться в Мт 26:73 та Мк 14:70?

Відповідь: Хоча ми не знаємо напевно, у Галілеї та сусідній Декаполісі мешкало багато греків та євреїв, які розмовляли грецькою, і, можливо, ці особливості були запозичені з грецької мови. Окрім вимови слів, це могло також стосуватися ідіом та вибору слів.

Питання: Чому в Мт 26:74 та Мк 14:71 Петро тут прокляв?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це не згадує, це могло статися з двох причин.

Страх: Можливо, це сталося тому, що Петро злякався.

Для ефекту: Можливо, він намагався «довести» євреям, що він не є учнем Ісуса.

У будь-якому разі, лайка Петра, так само як і його зречення, не є прикладом, якому ми маємо наслідувати сьогодні. Згідно з Ефесянам 5:4, ми не повинні вживати нецензурної лексики, а згідно з Матвієм 12:36, ми будемо судимі за кожне марне слово.

Питання: Чому, згідно з Мт 27:1, вони знову зібралися вдень?

Відповідь: Можливо, це не було окремим засіданням, але їм потрібно було, щоб воно виглядало як окреме засідання. Засідання Синедріону й так мали відбуватися вдень. Винести вирок про вину не можна було після лише одного засідання. Згідно з єврейським законом, вирок про смертну кару можна було виносити лише вдень, і для впевненості потрібно було зібратися двічі. Крім того, нічне засідання, можливо, було лише частиною Сангедрину, а на денному засіданні, ймовірно, були присутні всі члени ради.

Однак єврейський Синедріон не міг страчувати нікого під владою римлян (за винятком випадків осквернення території Храму), тому цікаво, що вони звернулися до римлян, яких ненавиділи, щоб стратити того, кого ненавиділи ще більше. Звичайно, для Синедріону було б також краще, щоб Ісуса засудили римляни, а не лише євреї.

Питання: Що ми знаємо про Понтія Пілата з Мт 27:2?

Відповідь: Понтій Пілат був римським намісником; а саме — «префектом». Префекти керували невеликими, неспокійними районами. Вони не мали великої влади, поступаючись імперським легатам і проконсулам; але у судових рішеннях на своїй території вони мали такі самі повноваження, як і вони. Вони мали право на винесення смертного вироку, оскаржити який можна було лише, звернувшись до Цезаря, якщо ув’язнений був римським громадянином.

До жовтня 31 року н. е. Пілат, за словами Йосипа Флавія («Історія юдеїв», книга 18, розділи 3–4, с. 379–381, та «Війна юдеїв», книга 2, с. 169–177, іл. 2–4), був позбавлений справедливості та страху Божого, був несправедливим, не любив юдеїв і насправді не розумів їх. Про це також згадує Філон Олександрійський у праці «Про посольство до Гая», розділи 38–40, с. 784–786. Пілат навмисно приніс до Єрусалима римські прапори із зображеннями імператора. Він пограбував скарбницю Храму, щоб побудувати акведук. У Луки 13:1 сказано, що Пілат вбив галілеян і змішав їхню кров із їхніми жертвами. Тоді в Єрусалимі спалахнули заворушення, і він наказав своїм воїнам вбити багатьох із них. Пілат розмістив у Храмі в Єрусалимі бронзові щити із зображенням імператора лише для того, щоб роздратувати євреїв. Народ підняв такий галас, що сам римський імператор скасував рішення Пілата, наказавши прибрати щити. Пілат отримав цю посаду завдяки своєму наставнику в Римі, Сеяну, близькому другові та довіреній особі імператора Тіберія. За словами Філона, метою Сеяна було повне знищення євреїв. Однак у жовтні 31 року н. е. Сеяна стратили за підозрою у зраді проти Тіберія, після чого Тіберій ухвалив закони проти антисемітизму.

Після жовтня 31 року н. е. Пілат, ймовірно, відчував, що перебуває на «тонкому льоду» у стосунках з імператором Тіберієм. Відносини з ним та з євреями ще більше погіршилися приблизно з 33 року н. е., а в 36 році н. е. Пілата відкликали з посади після того, як він вбив групу самаритян, які зібралися, щоб оглянути деякі священні посудини. Самаритяни звернулися до Вітеллія, легата Сирії, який наказав Пілату звітувати про свої дії перед імператором.

Під час суду над Ісусом Пілат видається дещо прихильнішим до Нього, ніж єврейські провідники. Ймовірно, Пілату було байдуже до самого Ісуса, він просто виступав проти Синедріону. Але коли єврейські священики розіграли свою «козирну карту», погрожуючи, що підуть і скажуть імператору, нібито він терпить того, хто називає Себе Царем юдеїв, Пілат, будучи прагматиком, , поступився вимогам Синедріону. У певному сенсі спину Ісуса розсік батіг саме через те, що Пілат виявився безхарактерним.

Питання: Що ми можемо дізнатися про людей з прикладу Юди в Мт 27:3-5?

Відповідь: Так само, як Юда пізніше дуже шкодував про те, що зробив, деякі злі люди дуже шкодують — іноді аж до відчаю — про те, що вони зробили. Юда міг би подумати, як він почуватиметься через свої вчинки, перш ніж їх скоїти, але не зробив цього. Так само деякі злі люди, які зараз дуже шкодують про свої вчинки, могли б подумати про це, перш ніж їх скоїти, але не зробили цього.

Юда був у рабстві грошей, і сам Юда відчував жах від того, до чого його змусило це рабство.

Питання: У Мт 27:5 Юда повісився, чи його тіло розірвалося, як сказано в Діях 1:18-19?

Відповідь: У Діях 1:18-19 сказано, що Юда впав головою вниз на поле, що передбачає падіння принаймні з певної висоти. Якщо поєднати ці вірші, вимальовуються дві можливості. В обох сценаріях Юда повісився, найімовірніше, на дереві, яке, можливо, нависало над скелею.

Повішення не вдалося: поки Юда ще був живий, мотузка обірвалася, і він впав головою вниз на поле, а його тіло розірвалося.

Повішення вдалося, і Юда помер від повішення. Однак, якщо б ніхто не піднявся, щоб зняти його, рано чи пізно тіло все одно впало б, так чи інакше.

У будь-якому разі, відбулося повішення, мотузка порвалася, а тіло розірвалося.

Питання: У Мт 27:7 та Ді 1:18 поле купили священики чи Юда Іскаріот?

Відповідь: Священики були «занадто духовними», щоб викликати невдоволення Бога, використовуючи криваві гроші. Крім того, оскільки Юда кинув гроші в ту частину храму, куди мали доступ лише священики, ці гроші, як не дивно, могли вважатися ними «святими», оскільки торкнулися святого місця. Юда вже був мертвий, тож священики здійснили цю операцію як представники Юди, використовуючи «його» 30 срібняків. У певному моторошному сенсі Юда особисто став власником цього поля. У Матвія 27:6 сказано, що священики не хотіли, щоб 30 срібняків, зароблені кров’ю, повернулися до скарбниці храму.

Питання: Як у Мт 27:9-10 це є сповненням пророцтва Єремії, оскільки Єремія сказав лише частину цього, а Захарія — іншу частину?

Відповідь: У християн є шість відповідей.

Помилка переписувача, ім’я пророка не вказано — Августин Гіппонський зазначав, що в багатьох рукописах ім’я пророка відсутнє, хоча, на його думку, у найкращих рукописах « » було вказано «Єремія». (Августин, «Гармонія Євангелій», книга 3, розд. 7.30–31, с. 191–192)

Помилка переписувача щодо Захарії – У кількох грецьких рукописах дійсно вказано «Захарія» замість «Єремія».

Помилка перекладу: Папій, учень апостола Івана, зазначає, що Матвій спочатку написав своє Євангеліє на івриті. Якщо це правда, і його було перекладено на грецьку, ця деталь могла бути змінена під час перекладу.

Незафіксоване пророцтво Єремії. У самій Захарії 1:4 наводиться цитата з Єремії 18:11. У Захарії 7:7 згадується, що він повторює слова колишніх пророків.

Ланцюг свідчень (також званий «катеною»): Однією з практик мідрашу було цитування різних пророцтв і пов’язування їх між собою у так званий «ланцюг свідчень». Марка 1:2-3, ймовірно, також є ланцюгом свідчень. Тому дехто може сказати, що якщо твір має двох авторів, а на другого автора є лише коротка згадка, то зазвичай згадують лише першого автора. Ланцюги свідчень (також звані катенами) були поширені не лише в Біблії, а й у ранньохристиянських писаннях. Звичайною практикою є згадування лише більш відомого автора, і ми повинні розглядати давню літературу з огляду на їхні традиції, а не наші.

У ланцюгу свідчень згадується лише найвидатніший пророк, як це також відбувається в Марка 1:2-3. Згідно з Вавилонським Талмудом (Баба Батра 14б), Єремія був поставлений на чолі цієї частини Старого Завіту.

Питання: Чому в Мт 27:15 та Мк 15:6 Пілат звільнив одного в’язня під час свята?

Відповідь: Мабуть, це був його звичай. Ймовірно, він вважав, що євреї вважатимуть його більш справедливим або гуманним, якщо він так вчинить. Пізніший єврейський твір, Мішна Песахім 8:6, також згадує про амністію одного в’язня під час Песаху. Очевидно, що його уявлення про справедливість і милосердя відрізняються від наших сучасних, і Біблія не схвалює його погляди.

Питання: Що ще ми знаємо про дружину Понтія Пілата з Мт 27:19?

Відповідь: Біблія більше нічого не повідомляє. Згідно з церковною традицією, її звали Клавдія Прокула, пізніше вона таємно прийняла християнство, а Грецька православна церква вважає її святою.

Питання: У Мт 27:19; Мк 15:14; Лк 23:23 та Ів 19:14: чи мусив Ісус померти повільною й болісною смертю на хресті, чи міг би Він померти менш болісно від меча або хвороби? (Моя дружина замислилася над цим)

Відповідь: Святе Письмо розповідає лише про те, що сталося, а не про весь спектр можливих варіантів того, що могло статися. Коли сатана підбурив народ вбити Ісуса, очевидно, він забезпечив Ісусу найболіснішу смерть, яку люди того часу вміли заподіяти. Ісус прийняв найгірше покарання, щоб принести нам найкращий дар.

Питання: Як у Мт 27:24 сучасні люди іноді намагаються «умити руки», щоб переконати інших, що вони не причетні до чогось, хоча насправді причетні?

Відповідь: Політики можуть здаватися охочими й вправними у тому, щоб дистанціюватися від невдалих результатів або поганих чи тепер непопулярних політичних рішень, за які вони голосували. Коли ви чуєте, як політик каже, що він «успадкував» якусь проблему, це може бути правдою, але ви все одно можете запитати, що він зробив, щоб вирішити цю проблему за час свого перебування на посаді.

Пілат виглядав майже смішно, намагаючись обрати «золоту середину» — нейтралітет щодо Ісуса. Сьогодні багато хто також намагається обрати золоту середину, але насправді не може цього зробити. Або Ісус був брехливим самозванцем, ошуканим божевільним, або Господом. Тут немає золотої середини.

Було вже підготовлено три хрести, тож Пілат ще до цього вирішив стратити трьох в’язнів. Але Ісус зайняв місце Варавви на середньому хресті.

Питання: Чому в Мт 27:25 вони хотіли, щоб кров Ісуса спала на них і на їхніх дітей?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. Пілат, принаймні на вигляд, дуже неохоче брав на себе відповідальність, і натовп, можливо, вважав, що Пілат не винесе смертний вирок Ісусу, якщо вони не продемонструють готовність взяти на себе відповідальність.

2. Крім того, хоча дружина Пілата застерігала його не мати нічого спільного зі смертю цього чоловіка, Пілат і раніше, у випадках, не описаних у Біблії, виявляв готовність проливати кров. У будь-якому разі Пілат хотів, щоб натовп заявив, що бере на себе відповідальність, тим самим нібито звільнивши його від виключної відповідальності за страту Ісуса. Можливо, Пілат просто підбурював натовп, щоб убезпечити себе, так щоб слова натовпу виправдали його рішення, якщо пізніше євреї чи римляни засумніваються в ньому.

3. Батьки не можуть вибирати, перекладати чи ні свою особисту провину на своїх дітей або нащадків. На превеликий жаль, Гітлер та інші нацисти називали євреїв свого часу «христоубивцями» і використовували цей вислів, намагаючись виправдати свої жахливі злочини. Сам Гітлер наказав зникнути багатьом католицьким священикам та іншим християнам. Звісно, римляни були італійцями, а Гітлер уклав союз з Італією. Так, гріхи римлян і євреїв привели Ісуса на хрест, але насправді саме гріхи всіх нас привели Ісуса на хрест.

4. Зрештою, гріхи тих, хто покритий кров’ю Ісуса, змиваються, але, звісно, це не те, що мала на увазі тут юрба.

Питання: У Мт 27:28-29, чи була одежа Ісуса червоною, чи фіолетовою, як у Ів 19:2-3?

Відповідь: Існують дві різні відповіді, і обидві можуть бути правильними.

Червонувато-фіолетовий: В англійській мові червонувато-фіолетовий колір можна вважати різновидом фіолетового або червоного. У давньогрецькій мові існує більша невизначеність щодо точного діапазону світлового спектра кожного кольору. Коли гебрейська/арамейська мова перекладається на грецьку, як, за словами Папія, це було зроблено у випадку з Матвієм, невизначеність ще більша.

Різнобарвна: Було б справді дивно, якби дорога королівська мантія мала лише один колір. Стародавні кольорові малюнки людей в Єгипті показують різноманітні кольори. Мантії багатьох кольорів були доступні простим людям щонайменше ще за часів Йосипа, за 1900 років до Ісуса.

Питання: Чому в Мт 27:29 на Ісуса наділи терновий вінок і дали Йому очерет?

Відповідь: Вони зробили це як фальшиву корону, щоб знущатися з Нього, а очерет мав слугувати імітацією скіпетра. Терни могли бути спрямовані всередину, щоб завдати Ісусу болю, або назовні, щоб нагадувати корону, з кількома тернами в кожному напрямку. Деякі люди отримують велике задоволення, знущаючись з інших. Але Ісус носив терновий вінок, щоб ми могли носити вінок слави. Приклади того, як римські солдати розважалися, знущаючись із в’язнів, наведено в «Історії» Діо Кассія 15.20–21 та у творі Філона «Про Флаккума» 6.36–39.

Також, можливо, мета полягала не лише в тому, щоб знущатися з Ісуса, а й через Ісуса знущатися й з єврейського народу

Питання: Чому, згідно з Мт 27:32 та Мк 15:21, Симон з Кірени мусив нести хрест Ісуса?

Відповідь: Ісус був надто слабким, щоб нести поперечину, і, звісно, римляни не мали бажання нести її самі. Римляни навіть не намагалися вдавати, що поводяться справедливо. До речі, пізніше рабини заборонили розп’яття як надто жахливу кару, а римляни дозволяли його лише за прямим наказом імператора.

Археологи знайшли оссуарій, тобто сховище кісток, що належало євреям з Кірени. Один оссуарій призначений для «Александра, сина Симона», але Олександра та Симон були поширеними іменами, тож, ймовірно, це був не той самий Симон. Про це йдеться у статті Н. Авігада «Сховище оссуаріїв з написами в долині Кідрон» у журналі IEJ 12 [1962] 1–12.

Питання: Чи був Симон з Кірени, який ніс хрест (Мт 27:32), тим самим Симоном-прокаженим, про якого йдеться в Мт 26:6?

Відповідь: Це можливо, але вкрай малоймовірно. Ім’я Симон було дуже поширеним.

Питання: Чому в Мт 27:34, 48 та Мк 15:36 хтось наніс на губку оцет, змішаний із жовчю та міррою, щоб дати його Ісусу?

В: Ісус сказав, що Він спраглий, а римські солдати зазвичай пили напій під назвою «поска», приготований із розведеного оцту. За переказами, жінки з Єрусалима додавали до розведеного оцту жовч — наркотичний засіб, що знімає біль. Але Ісус відмовився від жовчі, бо знав, що мусить повністю витерпіти біль за нас. Поруч з Ісусом розіп’яли двох розбійників, що несвідомо виконало пророцтво з Ісаї 53:12 про те, що Ісуса зарахують до числа грішників.

Питання: Чому в Мт 27:40-42 вони закликали Ісуса зійти з хреста?

Відповідь: Ісус не міг зійти з хреста природним чином, оскільки був прибитий до нього. Вони не вірили в Ісуса і знову глузували з Нього. Вони стверджували, що повірять у Ісуса, якщо Він зійде з хреста.

По-перше, вони не були щирими, оскільки не повірили навіть тоді, коли Ісус воскресив Лазаря з мертвих, і не повірили навіть тоді, коли пізніше Сам Ісус воскрес із мертвих. Хіба це не є більшим чудом, ніж зійти з хреста?

По-друге, людина, яка померла на дереві, була проклята згідно з Повторенням Закону 21:23, і було б образливим вірити тому, кого Бог дозволив бути проклятим через смерть на хресті. Єврейські провідники не хотіли позбавити Ісуса права бути Месією, оскільки вони й так вважали, що Він не є Месією. Натомість єврейські провідники хотіли кришталево ясно показати всьому світу, що Ісус не має права бути Месією.

Сатана використовував це як спокусу. Ісус міг зупинити це в будь-який момент, покликавши Свої дванадцять легіонів ангелів. Але тоді Його спокута за нас не відбулася б, якби Він зупинився.

Багато мусульман вважають, що Ісус не міг померти на хресті, бо Аллах не дозволив би, щоб таке сталося з пророком. Але вони дивляться лише на цей світ і не знають, що Ісус є набагато більшим, ніж пророк.

Як сказав Вільям Бут: «Вони стверджували, що повірили б, якби Він зійшов; ми віримо, бо Він залишився нагорі».

Питання: Чому в Мт 27:46–47 та Мк 15:36 хтось сказав, що Ісус кликав Ілію?

Відповідь: Люди в натовпі розмовляли латиною, грецькою, арамейською/івритом і, ймовірно, ще кількома мовами. Коли Ісус говорив «Елі, Елі», дехто подумав, що Він, можливо, каже «Ілля». Слід пам’ятати, що ані в івриті, ані в римській латині не було звуку «j». Крім того, оскільки з Його тіла витікала рідина, заповнюючи перикард навколо Серця, Ісус, мабуть, дуже хотів пити, і Йому, можливо, було важче чітко говорити.

З іншого боку, дехто, можливо, правильно почув, що говорив Ісус, але навмисно перекручував Його слова, щоб насміхатися над Ним.

Питання: Що мав на увазі Ісус, коли в Мт 27:46 та Мк 15:34 сказав: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув»?

Відповідь: Фізичний біль був лише однією зі складових спокути Ісуса. Більшу частину болю становило те, що Сам Бог-Отець покинув Ісуса, коли гріхи світу були покладені на Нього. Це не було спокійним теологічним питанням; скоріше, це був крик агонії. Це був крик емоційного, а не лише фізичного болю. У спосіб, який ми, можливо, не можемо повністю осягнути, Отець відвернувся від Ісуса, який ніс на своїх плечах тягар усіх наших гріхів.

Питання: Чи свідчать Мт 27:46 та Мк 15:34 про те, що Ісус не є Богом, як вчить фальшивий релігійний лідер пастор Мун?

Відповідь: Ні. Спочатку наведемо слова фальшивого Месії, пастора Муна, а потім — спростування.

«Божественний принцип» (п’яте видання, 1977 р.), с. 210–212: «…Ісус, як людина, що виконала мету творіння, є єдиним цілим з Богом. … Проте він аж ніяк не може бути Самим Богом. … Ісуса, який є єдиним цілим з Богом, можна назвати другим Богом (образом Бога), але він аж ніяк не може бути Самим Богом. … Ісус був людиною, яка довершила мету створення, і це не означає, що він був Самим Творцем. … Крім того, коли ми бачимо, що Ісус сказав на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?», стає зрозуміло, що Ісус не є Самим Богом».

Однак Ісус є Богом згідно з Посланням до Євреїв 1:8, 10 та Посланням до Тита 2:13; у Посланні до Колосян 1:19 сказано, що в Ньому перебуває повнота Божества. Інші вірші, які свідчать про те, що Ісус є Богом, — це Послання до Римлян 9:5, Євангеліє від Івана 5:23 та 1-е Послання Івана 5:20. Учень Тома звернувся до Ісуса зі словами «Боже мій» у Євангелії від Івана 20:28. Івана 1:3, 10, 11, 14 та Колосян 1:16 показують, що Ісус був не просто досконалим людиною, оскільки все на небі й на землі було створено через Ісуса і для Ісуса.

Плутанина може виникнути через те, що слово «Бог» у Біблії вживається в кількох значеннях. Безумовно, принаймні на землі, Отець виконував роль Бога для Ісуса, оскільки Ісус на землі навчався послуху (Євреїв 5:8).

Питання: Яке значення мало розірвання завіси в храмі на дві частини, про що йдеться в Мт 27:51 та Мк 15:38?

Відповідь: Завіса відокремлювала Святе Святих від решти храму. Її розрив означав застарілість храмового обряду та закону, що його регулював. Цей розрив показав, що завдяки спокутній жертві Ісуса бар’єр було зруйновано, і ми отримали можливість мати близькі стосунки з Богом. Якби храмова завіса була поїдена комахами і поступово слабшала, аж поки не змогла б витримати власної ваги, вона розірвалася б з боку в бік. Натомість завіса розірвалася зверху донизу, що не має природного пояснення.

Храмова завіса символізувала тіло Ісуса, і те, що вона розірвалася, означає, що ми самі можемо увійти до Святого Святих, згідно з Посланням до Євреїв 10:19-20

Крім того, оскільки єврейські власті та релігійні провідники відкинули Ісуса, Бог більше не відвідуватиме цей храм.

Питання: Чи існують у Мт 27:51 якісь позабіблійні свідчення про розірвання храмової завіси?

Відповідь: Щось подібне згадується в «Йома» 39б (с. 580). Там сказано, що двері храму відкрилися самі по собі за 40 років до руйнування храму в 70 році н. е.

Питання: Чи правда, що в Мт 27:51 немає жодних свідчень про цей землетрус поза текстом Матвія?

Відповідь: Ні, це неправда. Або скептики мають рацію, і Матвій вигадав історію з повчальним змістом, у правдивість якої рання церква була введена в оману, або ж землетрус дійсно стався, гробниці розірвалися, деякі померлі воскресли і, ймовірно, піднялися на Небо після воскресіння Ісуса. Крім того, Храмова гора розташована на геологічному розломі, тож можна було очікувати деяких землетрусів.

Твердження, що ніхто, крім Матвія, ніколи не згадував про це, є неправильним. Ми маємо сучасні геологічні дослідження, два позабіблійні нехристиянські джерела та п’ять позабіблійних християнських джерел, які згадують ці події.

Сучасна геологія: Було досліджено керни осадових порід глибиною двадцять футів, взяті з трьох місць навколо Мертвого моря. У них виявлено шари, що свідчать про землетруси, які було зіставлено з історичними землетрусами. Зафіксовано невідомий землетрус I століття. Дослідники підрахували річні шари, починаючи з задокументованого землетрусу 31 р. до н. е., і визначили дату землетрусу I століття — 31 р. н. е. з похибкою ±5%. У кількох наукових статтях це землетрус зазначено як «33 р. н. е.». Докладніше див.: «Геологічні дані високої роздільної здатності про історичні землетруси в басейні Мертвого моря» (Інститут наук про Землю, Єврейський університет Єрусалима; Кафедра геофізики, Тель-Авівський університет): Journal of Geophysical Research, т. 106, № B2, с. 2221–2234, 2001. «Таблиця 3… 33 р. н. е. Повідомлення надходили з регіону Юдеї. Храм у Єрусалимі зазнав пошкоджень».

«Землетрус на початку I століття в районі Мертвого моря», International Geology Review, DOI:10.1080/00206814.2011.639996.

Це видно не лише у зразках керна, а й у ярах поблизу Мертвого моря. Фотографію шару, залишеного землетрусом 33 р. н. е., див. за посиланням: http://logosresearchassociates.org/Documents/Austin_33%20AD%20Seismite%20Ze'elim.pdf, рис. 13. (14 червня 2013 р.)

Флегон був грецьким письменником з Карії (у Малій Азії), який незабаром після 137 р. н. е. написав, що в четвертому році 202-ї Олімпіади [33 р. н. е.] відбулося «найбільше сонячне затемнення» і що «у шосту годину дня [о 12:00] настала ніч, так що на небі не було видно жодної зірки. У Бітінії стався великий землетрус, а в Нікеї багато чого було перевернуто» («Справа Христа», с. 111). Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розд. 14, с. 437; книга 2, розд. 33, с. 445; книга 2, розд. 59, с. 455.

Талес (або Таллус) був палестинським істориком, на якого посилається Юлій Африканський (писав у 232–245 рр. н. е.). Юлій каже: «Цю темряву Таллус у третій книзі своєї «Історії» називає, як мені здається, безпідставно, сонячним затемненням». («Донікейські отці», том 6, с. 136.) У цьому контексті Юлій обговорює, як період від указу Артаксеркса до розп’яття Христа виконав пророцтво з книги Даниїла, 9. (Проте ми не маємо жодних доказів того, що Талес згадував про землетрус.)

Іриней (182–188 рр. н. е.) у праці «Фрагменти з втрачених творів», розд. 28, с. 573 (у збірці «Донікейські отці»), згадує, що «коли Ісус зійшов, багато душ піднялися і були побачені у своїх тілах». Він також пише у праці «Проти єресей», книга 4, розд. 34, с. 512: «І ті ознаки, пов’язані зі стражданнями Господа, які були передбачені, не здійснилися в жодному іншому випадку. Адже ні при смерті жодної людини серед древніх не сталося так, щоб сонце зайшло опівдні, ні не розірвалася завіса храму, ні не затремтіла земля, ні не розкололися скелі, ні не воскресли мертві, ні жоден із цих людей [давніх часів] не воскрес на третій день, ні не був прийнятий на небо… Тому пророки говорили не про когось іншого, а про Господа, в якому зійшлися всі ці вищезгадані знамення».

Ігнатій (до 116 р. н. е.), учень апостола Івана, у своєму «Листі до магнезійців», розділ 9, згадує тих, кого воскресив Ісус.

Климент Олександрійський у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 6, розділ 6, стор. 491, каже: «„Але ті, хто заснув, зійшли мертвими, але піднялися живими“. Євангеліє говорить: „що багато тіл тих, хто заснув, воскресли“ — очевидно, як перенесені в кращий стан. Отже, відбувся загальний рух і перехід завдяки провидінню Спасителя».

Цих ранніх авторів, на думку деяких скептиків, або «обдурили й ввели в оману», змусивши повірити, що це сталося. Те саме стосується й інших чудес, зокрема воскресіння: або ранніх християн обдурили й ввели в оману, змусивши повірити, що це справді сталося, або ж ні. У нас немає додаткових очевидців, тож або ми довіряємо тому, що сказали автори Євангелій, або ні. Це стосується й Павла, який у 1 Кор. 15:13–19 сказав, що якщо воскресіння не відбулося, то, за словами Павла, його проповідь була марною, він був би лжесвідком, наша віра — марною, а християнам слід співчувати більше, ніж усім іншим людям. Як і апостол Павло, я не бачу жодного компромісу.

Оріген (225–254 рр. н. е.) згадує про темряву, що огорнула землю, та про гробниці, що розверзлися, у праці «Проти Цельса», книга 2, розділ 33, с. 445.

Діонісій Олександрійський (246–265 рр. н. е.) згадує про землетрус у Євангелії від Матвія. «Лист до єпископа Васіліда», канон 1, с. 94.

Підсумовуючи, ми маємо підстави вірити в розповідь про воскресіння окремих осіб, оскільки:

1. Наша довіра до авторів Євангелій та їхніх повідомлень про інші події.

2. Писарі ранньої церкви дійсно згадували про це

3. Це було б неможливо перевірити тому, хто не знав померлого, тож єврейські та римські автори не могли про це знати.

4. Єврейські автори не мали б жодного стимулу згадувати про це;

5. Подія воскресіння людей була б затьмарена воскресінням Ісуса.

Я частково погоджуюся з тим, що ви сказали про землетруси. Але замість того, щоб стверджувати, що автори Євангелій використовують ці катастрофічні події як символ величезної важливості та наслідків Божого втручання, я вважаю, що саме Бог використовував ці катастрофічні події. Окрім Євангелій, не забувайте про землетруси в «Одкровенні» або про те, що сталося, коли помер Узія в 6-му розділі книги Ісаї. Також у церковній історії, коли Іоанн Златоуст був вигнаний з Константинополя у 403 році н. е., тоді стався землетрус. Не слід очікувати, що ранні автори фіксували б незначні землетруси. Щодо незначних землетрусів, які відбувалися в цьому регіоні, я маю дані лише щодо Греції та Туреччини. «Британська енциклопедія» повідомляє щодо Греції та Туреччини, що:

У період з 1902 по 1946 рік сталося 58 землетрусів

У період з 1947 по 1966 рік сталося 82 землетруси

У період з 1967 по 1976 рік сталося 45 землетрусів

У період з 1977 по 1981 рік сталося 9 землетрусів

Ще одне зауваження: археологічні дослідження в Кумрані свідчать про руйнівний землетрус у 31 році до н. е. (до нашої ери), проте жоден із античних авторів, крім Йосипа Флавія, не згадує про цю подію.

Висновок: здається, є два варіанти (і немає компромісу)

1. Землетрусу не було: автори Євангелій, можливо, мають рацію у своїх глибоких моральних настановах, але вони описували землетруси, яких насправді не було. Ми не можемо довіряти їхнім словам, принаймні стосовно реальних подій.

2. Землетрус: Авторам Євангелій можна довіряти в тому, що вони кажуть, і вони повідомляли про землетруси, які дійсно відбулися.

Питання: Як у Мт 27:52-53 мертві могли вийти зі своїх гробниць?

Відповідь: Всемогутній Бог має силу робити все, що Він забажає, включаючи воскресіння померлих. Деякі скептики кажуть, що це порушувало б закони природи; але ж саме Бог створив закони природи.

Ангели на Небі, мабуть, дивляться на слова скептиків так само, як ми дивимося на слова багатьох скептиків часів братів Райт, які стверджували: «Людина ніколи не зможе літати». Аеродинамічна підйомна сила може перевершити закон гравітації, тож наскільки ж більше Творець здатний перевершити закони Свого творіння!

Питання: Чи свідчить епізод у Мт 27:52–53, коли під час воскресіння Ісуса люди вийшли зі своїх гробів, про ймовірність того, що Марія була піднесена на Небо у тілесній подобі, як вчить один католицький автор?

Відповідь: Ні. Людвіг Отт навів це не як доказ, а як аргумент на підтримку своєї думки у праці «Основи католицького догмату» (1960), с. 209. Це навіть не підтверджує тілесного вознесіння Марії на Небо з двох причин:

а) Незрозуміло, чи люди, які вийшли зі своїх гробниць, були оживілі у смертних тілах (як Лазар), чи воскресли.

б) Марія ще була живою (Ів. 19:27; Дії 1:14), коли Ісус помер і воскрес із мертвих, тому вона не могла б належати до цієї групи.

Питання: У Мт 27:54 римський сотник сказав: «Син Божий» чи «Син Божий»?

Відповідь: Солдати були присутні на випадок, якщо хтось спробує проникнути всередину й врятувати засуджених. У грецькій мові є певний артикль (the в англійській), і його тут не вжито. Однак порядок слів вказує на те, що це певний артикль, тобто «Син Божий», згідно з «Коментарем до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1310. З іншого боку, «Євангельський коментар до Біблії» (Evangelical Commentary on the Bible), с. 758, вказує, що це може бути як так, так і інакше.

Питання: У Мт 27:57–59 чи проявив Йосип з Ариматеї мужність, попросивши тіло Ісуса?

В: Технічно тіло страченого злочинця було б власністю Риму. Часто римляни залишали тіла на хресті, щоб вони згнили й стали поживою для птахів. Однак за єврейським законом не дозволялося залишати тіло на хресті на ніч під час Песаху. Тож, якщо римський чиновник був згоден, було б розумно попросити у римлян дозволу забрати тіло для поховання. Іноді римський чиновник надавав таке дозвіл за гроші, хоча немає жодних вказівок на те, що Пілат вчинив так у цьому випадку. Зазвичай не вважалося чимось незвичайним, коли хтось, можливо, родич, просив тіло для поховання. Однак коли Йосип, який не був родичем, спеціально попросив тіло, не погодившись із смертним вироком Ісуса, він показав, що вже не є лише таємним послідовником Ісуса. Як зазначено в «Коментарі до Біблії для віруючих» (Believer’s Bible Commentary), с. 1310: «У справжньому сенсі Йосип поховав самого себе — економічно, соціально та релігійно — коли поховав тіло Ісуса. Цей вчинок назавжди відокремив його від істеблішменту, який вбив Господа Ісуса». Зазвичай тіло засудженого злочинця викидали в Долину Гінном — своєрідне міське звалище, де його спалювали або розривали дикі тварини. Але Йосип хотів гідного поховання. Йосип, ймовірно, не знав, що таким чином він виконував пророцтво з Ісаї 53:9, згідно з яким Ісус у Своїй смерті буде серед багатих.

Питання: Як ми можемо знати, що в Мт 27:65 слова «поставити вартових» означають 4–16 римських воїнів, а не храмових воїнів?

Відповідь: Грецький текст може трактуватися по-різному.

Показальний спосіб: у вас уже є варта

Імператив: візьміть цю римську варту, яку я вам надаю Ось три можливі тлумачення та аргументи «за» і «проти» кожного з них.

У вас уже є власна храмова варта: На користь цього свідчить те, що саме храмова варта заарештувала Ісуса. Оскільки тіло розп’ятого злочинця тепер було римською власністю, їм довелося просити у Пілата дозволу охороняти тіло. Проти цієї точки зору свідчить той факт, що печатка єврейських священиків мало що означала б, тоді як печатка Римської імперії, зроблена з шнура та воску, була б важкою для підробки. Порушення її означало б смерть для того, хто її зламав.

Вам уже призначено римську охорону: Можливо, священикам уже було призначено римську охорону.

«Взяти римського вартового»: проти цієї точки зору свідчить те, що ані в класичній, ані в елліністичній грецькій мові немає чіткого прикладу вживання слова echein у значенні «взяти».

З іншого боку, це могли бути єврейські вартові, про що свідчить те, що пізніше вони звітували перед первосвящениками, а не перед Пілатом. Але навіть римські вартові не наважилися б повернутися до Пілата без єврейських союзників, оскільки це могло означати для них власний смертний вирок.

Питання: У Мт 28:9 чи з’явився Ісус спочатку Марії Магдалині, чи спочатку Петру (Кефасу), як натякає Павло в 1 Кор 15:5?

Відповідь: Марія Магдалина була першою людиною, яка побачила Ісуса, але Петро був першим апостолом, який побачив Ісуса. Насправді Павло не казав, що Петро був першою людиною, якій з’явився Ісус. З тих, кого Павло перелічив, Петро був першим у його списку, хто побачив воскреслого Ісуса, за ним йшли інші учні, а потім понад 500 осіб. З одного боку, можливо, Павло навмисно не згадав про жінок, оскільки в суді того часу свідчення жінки не бралося до уваги, як зазначено у книзі «When Critics Ask» (с. 365–367). З іншого боку, можливо, Павло просто забув про те, що жінки з’явилися раніше за Петра. У будь-якому разі суперечності тут немає, оскільки Павло ніколи не стверджував, що ніхто не бачив Ісуса до Петра.

Питання: У Мт 28:11–15 чи потрібно було первосвященикам підкуповувати вартових і звідки взялися гроші?

Відповідь: Ймовірно, первосвященикам не потрібно було підкуповувати вартових, оскільки ті боялися, що ця інформація стане відомою. Але первосвященики, ймовірно, були в паніці й вирішили, що підкуп вартових та пропозиція «заспокоїти» Пілата (Мт 28:14) будуть найбезпечнішим варіантом дій. Очевидно, вони вважали себе дуже досвідченими у підкупі людей. Гроші на хабарі походили з пожертв, які євреї сплачували до Храму у вигляді храмового податку.

Питання: Які ще приклади того, що людям платили великі гроші за поширення брехні, наведено в Мт 28:12-15, і чому люди так чинять?

Відповідь: Люди поширюють неправду за гроші з багатьох причин. У цьому випадку воїни зробили це через страх за своє життя. Інші люди роблять це тому, що цінують гроші більше, ніж свою чесність. Третя причина — бажання замінити надприродну подію натуралістичним поясненням. Але «тримайтеся міцніше», бо ось приклади деяких дуже впливових неправд, які розповідалися протягом історії.

«Фальшиві декретали» — це близько 100 листів, які «доводили», що Петро стверджував, ніби йому було надано владу очолювати Церкву Христову і що він міг передавати цю владу наступному папі тощо. Вони також доводили, що єпископи не підпорядковувалися ні місцевій владі, ні іншим церковним провідникам, а лише папі. Вважалося, що їх авторами були особи, які жили в 78–731 роках н. е., але насправді вони були написані приблизно в 847–859 роках н. е., здебільшого Ісидором Меркатором у Франції. Хоча вони ніколи не були визнані у Східній православній церкві, у Римо-католицькій церкві їх використовували для встановлення церковного права на Синодах у Вормсі (868 р.), Кельні (887 р.), Меці (893 р.) та Трібурі (895 р.). Майже всі визнали їх фальшивками вже в 900–1100 роках н. е. Наприклад, чому папи цитували людей, які народилися після їхньої смерті? Але до того часу, як було встановлено, що це фальшивки, вони вже виконали свою роль у зміцненні влади та багатства Римо-католицької церкви.

«Протоколи сіонських мудреців» — це фальшивий текст, нібито написаний єврейськими старійшинами, про те, як довести неєврейських бізнесменів до банкрутства і зрештою захопити владу. Насправді його написав антисемітський російський неєврей, ймовірно Сергій Нілус, у період між 1901 і 1903 роками. Навіть після того, як британська газета викрила його як фальшивку, цей текст використовували для спроб довести існування всесвітньої єврейської змови, а після його публікації в Росії почалися погроми, спрямовані на вбивство євреїв та захоплення їхнього майна. Після приходу нацистів до влади в 1933 році цей текст став обов’язковим для читання німецькими школярами.

Куріння: На початку 1950-х років медичні дослідження виявили причинно-наслідковий зв’язок між курінням та раком легенів. Однак тютюнові компанії енергійно ставили під сумнів ці твердження. Навіть у 2005 році в справі «МакТір проти Імперіал Тобако» (McTear v. Imperial Tobacco) у Шотландії стверджувалося, що неможливо довести, що саме куріння людини спричинило рак легенів . До речі, Сполучені Штати щороку отримують близько 32 мільярдів доларів від податків на тютюн.

Вакцини MMR: У 1998 році Ендрю Вейкфілд опублікував у британському медичному журналі «Lancet» статтю, в якій пов’язував вакцинацію з аутизмом. Після цього рівень вакцинації MMR у Великій Британії різко знизився. Інші дослідження намагалися відтворити висновки Вейкфілда, але не змогли виявити кореляції. Вейкфілд не повідомив, що отримував фінансування від адвокатів, які подали позов проти виробників вакцин і могли використати його дослідження для обґрунтування своєї позиції. Вейкфілд стверджує, що не мав наміру отримати прибуток, але при цьому мав заробити 43 мільйони доларів на продажу тест-наборів. Після того, як це стало відомо, стаття Вейкфілда була офіційно відкликана журналом «Lancet», а йому заборонили надалі займатися медичною практикою у Великій Британії. Тож він приїхав до Сполучених Штатів, щоб займатися медициною, і в 2016 році зняв фільм «Vaxxed: From Cover-Up to Catastrophe» («Vaxxed: Від приховування до катастрофи»).

Проти католиків в Одіші: Популярного індуїстського лідера Лакшманананду Сарасваті вбили маоїсти, що пізніше вони й визнали. Зрештою було заарештовано п’ятьох католиків, співробітника організації «World Vision» та кількох маоїстів. Відбулися заворушення проти католиків, і п’ятьох індуїстів заарештували за підпал католицького будинку. Однак суд усіх їх звільнив. Більше інформації дивіться на сайті https://en.wikipedia.org/wiki/Murder_of_Lakshmanananda_Saraswati.

Проти християн в Індії: До речі, чи знаєте ви, що приблизно 10 лютого 2022 року у Фріско, штат Техас, Фонд глобальної індуїстської спадщини (GHHF) організував збір коштів, які, серед іншого, мали піти на фінансування знесення церков в Індії, які, за їхніми словами, були «побудовані незаконно»?

Поширення брехні заради грошей не припинилося.

Дивіться наступне для отримання додаткової інформації. (18 березня 2023 року)

https://en.wikipedia.org/wiki/The_Protocols_of_the_Elders_of_Zion, https://en.wikipedia.org/wiki/Vaccine_hesitancy

https://en.wikipedia.org/wiki/Andrew_Wakefield

https://en.wikipedia.org/wiki/Tobacco_politics

https://www.thequint.com/us-nri-news/hindutva-fundraiser-frisco-texas-global-hindu-heritage-foundation-demolition-of-illegal-churches-tirupati-ghar-wapsi.

Питання: Як, згідно з Мт 28:19, ми маємо робити «учнів» з усіх народів, а не просто слухачів чи новонавернених?

Відповідь: Спочатку моліться і проповідуйте Євангеліє, але це лише перший крок. Коли хтось покладає свою віру на Христа, ваша робота не закінчується; навпаки, починається процес наставництва. Хтось повинен приділяти цій людині час, можливо щотижня, індивідуально або в групі, навчаючи її основам віри ( ) та тому, як слід жити для Христа у своєму оточенні. Просто проповідувати, або просто проповідувати й бачити, як люди спасаються, — це легше, ніж те, чого Ісус вимагає від нас у цьому місці. У таких професіях, як сантехніки, електрики тощо, зазвичай є три рівні: підмайстер, підмайстер-помічник і майстер. Майстер або, швидше за все, підмайстер-помічник навчає підмайстра, а майстер може навчати підмайстра-помічника. У церкві нам потрібне базове навчання для нових християн і більш зріле навчання для християн-«підмайстрів-помічників». Але в будь-якому разі, коли ви востаннє навчали когось?

Питання: У Мт 28:19, оскільки існує лише один Бог, як Ісус може бути Богом і як може бути істинною Трійця?

Відповідь: У Єдиного Бога може бути «множинність» без існування окремих богів. Навіть у Корані, коли говорить Аллах, вживаються слова «ми» (Nahnu) та «я».

Бог не підпорядковується людським обмеженням і може відкривати Себе нам так, як Він забажає.

У Святому Письмі є вказівки на Трійцю: Матвія 28:19; 1 Петра 1:2; Ефесян 2:18; Об’явлення 4:8; 2 Коринтян 13:14; Івана 15:26.

Існує лише один нероздільний Бог. Повторення Закону 4:35–39; 6:4; Ісая 43:10–12; 44:6, 8; 45:5–6, 14, 21; 46:9; 1 Тимофія 1:17; 6:15–16.

Три окремі особи: Матвія 3:16-17; Луки 3:21-22; Івана 1:1; 6:38; 14:31; 15:26; 16:28; 17:5; Дії 5:31-32; Марка 10:38-40

Ісус є Богом. Івана 1:3; Колосян 1:16-17; Євреїв 1:6-9; Івана 9:38; 2 Коринтян 11:3; Івана 20:28-29; Об’явлення 5:8-9; 22:20

Дух є Богом. Римлянам 8:9-16; Лука 1:35; 1 Івана 4:12-16; 1 Коринтян 3:16 проти 1 Коринтян 6:19; Дії 5:4

Вони рівні за своєю сутністю, славою та честю. Івана 5:18; 5:23; Колосян 2:9-10; (Ісая 44:6; Об’явлення 1:8 проти Об’явлення 1:17-18; 22:13)

Вони відрізняються за роллю та рангом. 1 Коринтян 11:3; 1 Коринтян 15:25-28; Матвія 12:18; Ефесян 1:3, 17; Івана 1:33; 14:16, 26, 28; Римлян 8:26-27.

До речі, те, що Ісус є частиною Трійці, не означає, що Ісус є однією третиною Бога, так само як висота столу не становить однієї третини столу. Бога не можна пояснити за допомогою математики, але якби ви спробували, Трійця не дорівнювала б 1 + 1 + 1 = 1, а 1 помножити на 1 помножити на 1 = 1.

Питання: Що таке модалізм у Мт 28:19, Мт 24:36 та Мт 3:16-17, і чому він є хибним?

Відповідь: Трійця вчить, що існує один нероздільний Бог у трьох окремих Особах. Модалізм вчить про одного Бога, який є одночасно нероздільним і однією Особою. Насправді існує два види модалізму. Патріпассіанство стверджує, що Отець є Сином, який є Духом. Динамічний модалізм стверджує, що Отець став Сином, який став Духом. Обидва види модалізму є помилковими з таких причин.

1. Ісус сказав: «Отець більший за Мене» (Івана 14:28). Хоча Ісус, коли говорив це, зрікся Своєї слави на землі, факт залишається фактом: якщо Отець більший за Нього, то між Отцем і Сином існує відмінність.

2. Якби модалізм був істинним, то під час Свого хрещення Ісус мав би бути вентрилокістом, чарівником і, зрештою, брехуном (Матвія 3:16-17; Марка 1:10-12; Луки 3:21-22). Перебуваючи на землі, Ісус підкорявся Отцю (Євреїв 5:7-8). Це не мало б сенсу, якби не було нікого іншого, кому Ісус підкорявся.

3. Так само Ісус робив те, що наказав Отець (Івана 14:31). Ісус навчився послуху Отцю, як зазначено в Посланні до Євреїв 5:8.

4. У Матвія 24:36 сказано, що ніхто не знає дня чи години, коли Христос повернеться, навіть Син, а лише Отець. Отже, принаймні поки Ісус перебував на землі, існувала різниця між тим, що знав Отець, і тим, що знав Ісус. Хоча в деяких грецьких рукописах немає слів «ані Син», найкращі грецькі рукописи та більшість грецьких рукописів містять слова «ані Син».

5. Ісус був посланий кимось іншим, якщо Івана 5:36–37; 6:29, 38 мають якесь значення. Небо не було порожнім, коли прийшов Ісус.

6. Оскільки Отець надав щось Синові та наділив Сина владою (Ів. 5:22, 26, 27), це свідчить про те, що Отець і Син є окремими особами.

7. Чому б Ісус молився до Отця або просив щось у Отця в Івана 17:5, Івана 14:16, 26, 28 та в інших місцях, якби Ісус просто розмовляв сам із собою? Крім того, оскільки молитви Ісуса зображувалися як розмова з кимось іншим, Біблія вводила б у оману, якби не було нікого іншого, з ким Ісус розмовляв.

8. За кого Дух заступається за нас у Римлянам 8:26-27?

9. Якби Ісус був слугою, то чиїм слугою Він був у Матвія 12:18?

10. Хто саме покинув Ісуса на Голгофі в Марка 15:34 та Матвія 27:46?

11. Інші вірші, що показують цю відмінність, — це Івана 1:33; 1 Коринтян 11:3; 15:25–28; Ефесян 1:3, 17; Євреїв 1:9

Ось кілька цитат з Вітнес Лі, який заснував місцеву церкву. У місцевій церкві є студентські групи під назвою «Християни на кампусі». Зазвичай їхні церкви називаються «Церква в [назва міста]».

«Таким чином, три Особи Трійці стають трьома послідовними етапами у процесі Божого управління». В. Лі. «Боже управління», «Живий Потік», 1968 р., с. 10.

«Так само Отець, Син і Дух — це не три Боги, а три стадії одного Бога, якими ми маємо володіти й насолоджуватися». В. Лі. «Щодо Триєдиного Бога», «Живий Потік», без дати, с. 31

«На небесах, де людина не може бачити, Бог є Отцем; коли Він виявляється серед людей, Він є Сином; а коли Він входить у людей, Він є Духом. Отець виявився серед людей у Сині, а Син став Духом, щоб увійти в людей. Отець є в Сині, а Син став Духом — ці троє є лише одним Богом». В. Лі. «Про Триєдиного Бога: Живий Потік», без дати, с. 8–9

Після смерті та воскресіння Він [Син] став Духом, вдихнутим у учнів. В. Лі. «Про Триєдиного Бога», «Живий Потік», без дати, с. 8

«...Син став Духом, щоб ми могли вбирати Його, як воду життя...» В. Лі. «Про Триєдиного Бога» («Живий потік»), без дати, с. 8

«...Ми знаємо, що Господь є Сином і що Його також називають Отцем... Тепер ми читаємо, що Він є Духом. Отже, ми маємо чітко усвідомлювати, що Христос, Господь, є також і Духом». В. Лі. «Всеосяжний Дух Христа», «Живий Потік», 1969 р., с. 4, 6, 8

Зверніть увагу, що це спростовується віршами, наведеними на початку цієї відповіді.

Питання: Що саме означає вираз «в ім’я» у Мт. 28:19?

Відповідь: Новий Заповіт був написаний грецькою мовою, за винятком того, що, за словами Папія, Євангеліє від Матвія було написано мовою євреїв. Отже, ми маємо запитати, що цей термін означав у тих мовах.

У грецькій літературі «в ім’я» є фінансовим або бухгалтерським терміном, наприклад: «ці гроші вкладені в ім’я власника рахунку».

У єврейській літературі цей термін має набагато ширше значення, ніж у грецькій, хоча й включає грецьке значення. У єврейській мові він встановлює зв’язок із чимось або кимось. Наприклад, коли єврей купував раба, його іноді хрестили «в ім’я рабства». Якщо єврей звільняв раба, його хрестили «в ім’я свободи». Для євреїв яка була б різниця між простим забоєм тварини та принесенням її в жертву Богу? Вони вбивали тварину «в ім’я цілопалення» (або жертви за гріх, або іншого виду жертви), «в ім’я вогню на вівтарі», «в ім’я приємного запаху», «в ім’я Бога» або «в ім’я Божої волі».

Отже, коли віруючий хрестився, це було рівнозначно:

«в ім’я Отця, Сина і Святого Духа» (Матвія 28:19)

«в ім’я Ісуса Христа» (Дії 2:38; 10:48),

«в ім’я Господа Ісуса» (Дії 19:5)

«у Христа» (Галатів 3:27)

«у Христа Ісуса» (Римлянам 6:3-4)

Питання: У Мт 28:19, оскільки модалізм є помилковим, але Отець і Син дуже близькі, наскільки ж вони близькі?

Відповідь: Хоча Святе Письмо не наводить багато подробиць, ось шість речей, які ми можемо сказати.

1. Як Ісус перебуває в Отці, так і ми перебуваємо в Ісусі, а Ісус перебуває в нас

Між цими стосунками існує зв’язок: Отець — Ісус, Ісус — ми, ми — Ісус. Івана 14:20; 17:23; 6:57

Проте Трійця — це не лише ці аналогічні стосунки. Матвія 28:19; Івана 1:1, 18; Філіп’ян 2:6-7; Колосян 1:15

Отець, Ісус і ми всі маємо щось спільне, наприклад, вічне життя. Івана 16:13-15

Отець та Ісус «володіють» усім спільно. Івана 16:15; 17:10. Святий Дух відкриває нам це. Івана 16:14-15

Проте Отець не має деяких речей, які ми маємо спільного з Ісусом після Його людського народження. Євреїв 1:6-10; 2:14; 7:3

2. Як Отець і Ісус є єдиним цілим, так і ми маємо бути єдиним цілим

Ми маємо бути єдині між собою в деяких аспектах, подібно до Отця та Ісуса. Івана 17:11, 21-22

Проте Вони є Єдиним у певному сенсі, у якому ми не можемо бути єдиними. Івана 5:23

3. Отець живе в Ісусі

На землі Отець жив у Ісусі. Івана 10:38; 14:10-11. Ісус був сповнений Духом. Луки 4:1, 18

Якщо ви справді знаєте Ісуса, то ви знаєте Отця і бачили Отця. Івана 14:7-9

Проте Отець не став, не перетворився і не змінився на Ісуса. Євреїв 13:8; 1:9; Івана 14:10,24,26; 15:1; 16:27-28,32; 17:5

4. Ісус живе в Отці

На землі Ісус був у Отці. Івана 10:38; 14:11

Проте вони є окремими особами; Ісус не був вентрилокістом. Матвія 3:16; Івана 8:18. На Голгофі Ісуса покинули. Марка 15:34; Матвія 27:46

Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Ісуса. Івана 14:6; 6:45; Дії 4:12

Проте, хоч би якими близькими вони були на землі, Ісус все одно йшов би до Отця. Івана 14:12; Марка 16:19; Івана 20:17

Ісуса називають Вічним Отцем, що, можливо, вказує на те, що Він є джерелом вічного життя. Ісая 9:6

Проте Ісус не став, не перетворився і не перетворився на Отця. Євреїв 13:8; Івана 20:17; 14:10, 24, 26; 15:1

5. Бог/Отець/Христос/Дух перебувають у нас

Люди бачать Бога через нас і в нас.

Проте Бог не живе виключно в нас, так само як зірки не існують виключно в телескопах. 1 Тимофія 6:16; Єремія 23:24; Об’явлення 19:11

Отець/Ісус/Дух також насправді мешкає/оселяється в кожному віруючому. Івана 14:17, 23; 17:26; Римлян 8:9–11; Галатів 4:6; 1 Коринтян 6:19; 1 Івана 4:15–16; 2 Тимофія 1:14

Проте Бог/Отець/Христос/Дух не стали нами і не перетворилися на грішну людину. Якова 1:13; Євреїв 4:15; 1 Петра 2:22; 1 Івана 3:5

Бог діє в нас і через нас. Філіп’ян 2:13; приклади: 1 Коринтян 15:10; Римлян 15:18-19

Божий народ, Церква, разом складає тіло Христове. 1 Коринтян 6:15; 10:17; 12:27; Ефесян 4:12; Колосян 1:24.

Проте ми не є фізичним тілом Христа. Колосян 1:22. Бог не обмежується тим, що діє через нас. Буття 1; Дії 9:1-6; Об’явлення.

Допомагати чи не допомагати нам — це те саме, що робити це Ісусу Христу. Матвія 25:35-45; Івана 13:20; Дії 9:4-5; 22:7-8; 26:14-15.

Проте люди можуть славити або зневажати Бога безпосередньо, не чинячи нічого віруючим. Римлянам 1:18-32; Об’явлення 9:20-21

6. Ми живемо в Бозі/Отці/Христі/Дусі

Ми перебуваємо в Ісусі та Отці. Івана 17:21; Колосян 2:6, 12; 3:3-4; 1 Івана 4:12, 15-16; 5:20.

Ми повинні залишатися в Ісусі Христі та в Його любові. Івана 15:1-9; 1 Івана 2:27

Проте зараз ми ще не повністю з Богом; нам ще треба піти й бути з Богом. 2 Коринтян 5:8; 1 Коринтян 13:12; Філіп’ян 1:23

Оскільки Ісус живе, ми будемо жити. Івана 14:19; Колосян 3:4; 1 Коринтян 15:12-22

Проте ми не стаємо, не розвиваємося, не еволюціонуємо і не перетворюємося на Бога чи Христа; натомість ми стаємо богоподібними та подібними до Христа. Ісая 42:8; 43:10; Римлянам 8:29; 1 Івана 3:2; Філіп’ян 3:21

Ми — нове створіння у Христі. 2 Коринтян 5:17. Ми маємо розум Христа. 1 Коринтян 2:16.

Проте ми не стаємо зомбі; ми й надалі маємо власний (оновлений) розум та особистість. 1 Коринтян 6:2-6; 11:13; 13:11 та 14:20; Римлянам 14:5-6

Питання: Чи був цей вірш у Мт 28:19 спотворений під час Нікейського собору, оскільки Євсевій цитує його 18 разів до Нікеї, не згадуючи Трійцю, а після Нікеї Євсевій цитує його лише з тринітарною формулою? Віктор Пол Вірвілль, засновник руху «Шлях», стверджував це у своїй книзі «Ісус Христос не є Богом» (1981), с. 19–20.

Відповідь: Цей аргумент, заснований на мовчанці, є хибним з кількох причин. Хоча Євсевій Кесарійський був насамперед істориком, а не теологом, навіть Вірвілль визнає, що Євсевій цитує цей уривок після Нікеї.

По-друге, і це найважливіше, багато християнських авторів за століття до Євсевія цитували цей вірш у повному обсязі.

У «Дідахе» (бл. 60–120 рр. н. е.), розд. 7, с. 379, наводиться такий текст: «Спочатку виклавши все це, хрести в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа у живій воді [тобто у проточній воді]. Але якщо у тебе немає живої води, хрести в іншій воді; а якщо не можеш у холодній, то в теплій. А якщо не маєш ні того, ні іншого, тричі вилий воду на голову в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитував це так: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розд. 17.1, с. 444).

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) дещо перефразовує цей вірш так: «Він [Ісус], відходячи до Отця, наказав одинадцятьом іншим: „Ідіть і навчайте всі народи, які мають бути хрещені в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа“». У праці «Про приписи проти єретиків», розд. 20, с. 252.

Тертуліан висловлює це дещо інакше у праці «Про хрещення», розд. 13, с. 676: «Бог, — каже Він [Ісус], — „навчайте народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа“».

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) цитує це так: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». «Проти єресі Ноета», розд. 14, с. 228

«Трактат проти Новатіана» (254–256 рр. н. е.), розд. 3, с. 658: «Ідіть і проповідуйте Євангеліє народам, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Тобто та сама Трійця, яка в часи Ноя діяла символічно через голуба, тепер діє в Церкві духовно через учнів».

Трактат про повторне хрещення (бл. 250–258 рр. н. е.), розд. 7, с. 671: «Ідіть, навчайте народи; хрестіть їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Сьомий Карфагенський собор (258 р. н. е.), с. 567. Муннул із Гірби сказав: «…особливо в Трійці хрещення, як каже наш Господь: “Ідіть і хрестіть народи в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”».

Сьомий Карфагенський собор (258 р. н. е.), с. 569. Вінцентій з Тібаріса сказав: «Ідіть і навчайте народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Вікторін з Петау (помер у 307 р. н. е.) цитує це так: «Він [Ісус] послав апостолів, кажучи: „Ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа“». Коментар до Апокаліпсису, перша глава, № 15, с. 345

То чому ж тоді Вірвілль намагається заплутати питання, сперечаючись щодо дат, коли Євсевій цитував ті чи інші уривки, коли ж у нас є всі ці інші ранні автори, які висловлювалися дуже чітко?

Нарешті, дивіться наступне запитання, щоб дізнатися, що ще говорили ранні християни про Трійцю.

Питання: Яким було вчення ранньої церкви про Трійцю, викладене в Мт 28:19?

Відповідь: Ось деякі з них.

«Матетес до Діогнета» (бл. 130–200 рр. н. е.)

«Як цар посилає свого сина, який також є царем, так і Він послав Його; як Бог(1) Він послав Його; як до людей Він послав Його; як Спасителя Він послав Його...» розд. 7 У примітці (1) зазначено, що «Бог» тут стосується посланої особи.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.)

«Бо коли ми вимовляємо якесь слово, ми породжуємо це слово; проте не шляхом відокремлення, так щоб зменшити слово, яке залишається в нас, коли ми його вимовляємо; і так само, як ми бачимо, що відбувається у випадку з вогнем, який не зменшується, коли запалює інший, але залишається таким самим;... Слово Мудрості, яке є Самим цим Богом, породженим Отцем усього сущого, і Словом, і Мудрістю, і Силою, і Славою Того, Хто породив Його, засвідчить про мене...» «Діалог із Трифоном», розд. 61. Насправді всі розділи з 57 по 63 присвячені обговоренню божественності Ісуса.

Теофіл Антіохійський (168–181/188 рр. н. е.)

«Так само й ті три дні, що були перед світилами [сонцем, місяцем і зірками], є прообразами Трійці (грец. тріади) — Бога, Його Слова та Його Мудрості». До Автоліка, книга 2, розд. 15, с. 101.

Теофіл, єпископ Антіохійський (168–181/188 р. н. е.)

«Адже саме Божественне Писання вчить нас, що Адам сказав, нібито він почув голос. Але що ж це за голос, як не Слово Боже, яке є також Його Сином?» Теофіл до Автоліка, книга 2, розділ 22, стор. 103

Іриней (182–188 рр. н. е.)

«Але те, що Він [Ісус] Сам по собі, понад усіх людей, які коли-небудь жили, є Богом, Господом і Вічним Царем, а також Втіленим Словом, проголошеним усіма пророками, апостолами та Самим Духом, можуть побачити всі, хто досяг хоча б найменшої частки істини» (Іриней, «Проти єресей», книга 3, розділ 19.2, с. 449).