< Запитання щодо Біблії з книги Повторення Закону

Питання: Яка головна ідея книги Повторення Закону (1–34)?

Відповідь: Книга Повторення Закону є однією з чотирьох книг, які найчастіше цитуються в Новому Завіті. Це остання з п’яти книг Закону, що називаються Торою. У Повторенні Закону 17:14 королям було спеціально наказано читати (і перечитувати) цю книгу. Англійське слово «Deuteronomy» походить від грецького слова, що означає «другий закон» або «повторення закону». Однак це не другий закон, а переформулювання та частковий виклад законів з книг «Вихід», «Левіт» та «Числа». Вона орієнтована на людей, які не належали до левітів, і, зокрема, мала на меті нагадати їм про важливі речі перед входом до Землі Обітованої. Це не повне узагальнення: наприклад, тут не розглядаються детально окремі соціальні закони, обрізання тощо. Натомість Бог поклав на Мойсея обов’язок виголосити ці промови, щоб нагадати народу, на чому їм слід зосередитися перед входом до Землі Обітованої; наприклад, повторити Десять Заповідей та інші закони, встановити міста-притулки та визначити єдиний центр для приношення жертв. Центр перемістився з гори Евал (Второзаконня 27:1–8; Йошуа 8:30–35), до Шехема (Йошуа 24:1–28), до Шило (Йошуа 18:1 та Суддів 21:19), а потім до Єрусалима.

Книга Повторення Закону була дана Богом через людину, якій Бог сказав, що вона незабаром помре, не вступивши до Землі Обітованої. За багато років їхнього перебування в пустелі, яке ось-ось мало закінчитися, Мойсей у своєму прощальному творі, по суті, каже: коли ви зустрінете матеріальні благословення, а також язичницький вплив, «особливо пам’ятайте про ці речі».

Питання: Які ключові фрази містяться в 1–34 розділах Книги Повторення Закону?

Відповідь: У Книзі Повторення Закону 280 разів зустрічається вираз «Господь, Бог твій», 18 разів — «зайняти у володіння», 200 разів — «земля» та 9 разів — «не бійся».

Питання: Чому нам слід вивчати книгу Повторення Закону (1–34)?

В: Є щонайменше чотири причини. По-перше, все Святе Письмо (а не лише його частина) корисне для навчання, викриття, виправлення та виховання в праведності, згідно з 2 Тимофія 3:16. По-друге, як показано в таблиці нижче, Ісус та автори Нового Завіту часто зверталися до книги Повторення Закону. Коли Ісуса спокушали в пустелі, Він усі три рази відповідав сатані цитатами з Повторення Закону. По-третє, нам потрібний збалансований погляд на Бога: на Його благодать, Його гнів та Його таємничу й величну велич. По-четверте, ми можемо конкретно дізнатися про те, наскільки цілеспрямованими й організованими Бог хоче бачити нас у нашому прагненні до благочестя. Ми також можемо нагадати собі про важливість відповідальності перед спільнотою, свідчення перед ближніми, матеріалізм, ефективне лідерство попри виснажливі постійні скарги та навчання наступного покоління.

Питання: Який план книги Повторення Закону (1–34 розділи)?

Відповідь: Вчені, зокрема Кеннет А. Кітчен, виявили низку подібностей між структурою книги Повторення Закону та хеттськими договорами про політичне сюзеренітет другого тисячоліття до н. е. Пітер Крейгі також відзначив певні подібності з єгипетськими трудовими договорами.

Більша частина книги «Повторення Закону» побудована навколо трьох довгих промов Мойсея.

1–4 Перша промова: Пролог

. 1:1–5 Преамбула

. 1:6–3:29 Історичний вступ

. 4:1–40 Основні положення

5:1–11:32 Друга промова: Умови завіту

12:1–26:29 Застосування

27–30 Третя промова

. 28:1–14 Переваги/благословення дотримання завіту

. 28:15–38 Покарання/прокляття за порушення завіту

. 29:1–30:30 Підсумок

31–34 Заключні зауваження

У договорах про сюзеренітет часто йшлося про любов васала до господаря. Однак між хеттськими договорами про сюзеренітет і структурою книги «Повторення Закону» була одна істотна відмінність. У договорах про сюзеренітет зазвичай закликали багатьох богів бути свідками договору, а в «Повторенні Закону» цього немає.

Питання: Де в Новому Завіті цитується або згадується Книга Повторення Закону?

Відповідь: На неї є посилання в багатьох місцях.

Питання: У Втор. 1:1, як довго ізраїльтяни мали перебувати в пустелі?

Відповідь: Повторення Закону 1:2 нагадує нам, що подорож на південний захід Ханаану мала б зайняти близько одинадцяти днів. Однак, оскільки вони не послухалися Бога й не пішли за Ним у землю після поганого звіту десяти з дванадцяти розвідників, це тривало від 38 до 40 років. Ізраїльтяни були покарані, але не покинуті. Та покарання не триває вічно. Ви можете відреагувати на покарання, перетворивши цей час на час особливої відданості.

Реймонд Браун каже: «Побиті й пригнічені бунтівники були вигнані назад у похмуру пустелю. Сувора сукупність тісно пов’язаних гріхів — забудькуватість, непокора, впертість і зарозумілість — позбавила їх кращого життя. Все могло б скластися зовсім інакше. … Протягом наступних років сотні тих сумних невіруючих були поховані. Кожен похорон був новим свідченням серйозності гріха. Проте їхня гірка поразка від амореїв стала бляклим спогадом. Поступово почав світати новий день. Настав час почати все спочатку».

Питання: Чому в Втор. 1:6, 9, 14; Втор. 15:2, 5; Втор. 11:2, 7 Мойсей сказав народу, що вони були свідками того, що сталося до 40-річного блукання, оскільки в Чис. 14:29–30 та Чис. 26:64–65 сказано, що всі помруть у пустелі?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

Приблизно сім років народ перебував у пустелі до того, як було накладено прокляття 40-річного блукання.

У Числах 26:64-65 сказано лише, що всі, хто був перелічений під час військового перепису, раніше не були живими.

У Числах 14:29-30 обіцялося лише те, що всі чоловіки, записані під час попереднього перепису, помруть, не дійшовши до Землі Обітованої, за винятком Йошуа та Калеба.

Отже, з-під дії прокляття були виключені всі чоловіки віком до 20 років (яких не враховували під час перепису), левіти будь-якого віку та всі жінки. Багато з них залишаться живими як особисті свідки попередніх подій. Люди, народжені після початку 40-річного періоду, будуть лише свідками з чуток, дізнаючись про події від своїх батьків та спільноти.

Питання: Які риси лідерства Мойсея ми можемо побачити у Втор. 1:6–18?

Відповідь: Мойсей проявив щонайменше шість рис.

Покірність – життя Мойсея пройшло через багато різноманітних періодів: від улюбленця двору до розшукуваного злочинця, від сміливого визволителя до перевантаженого судді, від таємничого чудотворця. Але єдиною незмінною рисою була покірність Мойсея перед Богом.

Реалістичність – Мойсей реалістично ставився як до себе, так і до інших. Він усвідомлював свої недоліки і те, що не може нести цей тягар самотужки. Тому він не просто бився головою об стіну, намагаючись пом’якшити свою неспроможність зробити все. Натомість Мойсей вжив заходів і знайшов людей, які могли допомогти. Мойсей не міг вести народ з того місця, де він хотів би, щоб той перебував, – навпаки, йому доводилося вести народ з того місця, де той перебував.

Впевнений у Бозі – Мойсей був дуже впевненою людиною, але він не був впевнений у собі, особливо у своїх ораторських здібностях та лідерських якостях. Натомість Мойсей був впевнений у Божих здібностях і в тому, що Бог використає його, незважаючи на те, чого йому бракувало.

Жертовність – У Мойсея були послідовники, які були далекі від ідеалу. Замість командної роботи та злагоди Мойсей постійно мав справу з наріканнями та суперечками. За винятком короткого моменту біля Мериби, Мойсей ніколи не зрікався їх. Мойсей був не просто лідером у вакуумі; він був лідером саме для них.

Спільне управління – Мойсей делегував багато повсякденних рішень сімдесяти старійшинам. Він не просто доручав їм виконувати певні завдання, а покладав на них відповідальність діяти справедливо й мудро.

Вразливість – Мойсей згадав три недоліки, на які лідерам слід звертати увагу: упередженість, страх і самотність.

Питання: У Втор. 1:8–12, чи «Я», що тут говорить, — це Мойсей, чи Бог?

Відповідь: У Повторенні Закону 1:6 Мойсей сказав: «Ось що сказав Бог», тож «Я» у вірші 8 — це Бог. Коли Мойсей закінчив повторювати слова Бога наприкінці вірша 8, починаючи з вірша 9 і далі «Я» означає Мойсея.

Питання: У Втор. 1:8. Оскільки ізраїльтяни мали заволодіти тією землею, чому ж пізніше вони були вигнані в полон до Ассирії та Вавилону?

Відповідь: Вони справді пішли й заволоділи тією землею. Однак через свою непокору вони не зберегли те, чим володіли, і втратили її на 70 років. У Повторенні Закону 4:25–31; 28:20–28; 29:22–28; 30:1–10; 32:23–43 містяться попередження про те, що це може статися. Бог може давати обіцянки й благословення й нам, але якщо ми ніколи не заволодіємо ними, ми можемо їх втратити. Проте те, що Бог дав їм землю, не означало, що вони могли робити все, що заманеться, і все одно залишатися на цій землі. Вони (і ми) також можуть втратити їх через непослух.

Питання: У Втор. 1:13, 16 народ сам обирав своїх суддів, чи Мойсей призначав їх у Вих. 18:25?

Відповідь: Тут може допомогти аналогія. Чи президент Сполучених Штатів призначає людей на посади в уряді, чи їх затверджує Сенат?

Правильні обидва варіанти. У Біблії народ пропонував людей на посади суддів, а Мойсей обирав цих людей. Мойсей міг обирати кожного, кого пропонували, але не обов’язково так робив.

Питання: Чому в Повт. 1:22-23 послідовникам Всезнаючого Бога потрібно було розсилати шпигунів по всій землі?

Відповідь: У відповіді слід врахувати два окремі моменти.

1. Мойсей, ймовірно, вважав це гарною ідеєю, адже Бог дозволяє нам багато чого дізнаватися самостійно. Вони могли розвідати Ханаан, щоб з’ясувати найкращий шлях для вторгнення та відносну силу їхніх збройних сил.

2. Однак Бог ніколи не наказував їм відправляти розвідників. Народ звернувся до Мойсея з цією пропозицією, і Мойсей у 23-му вірші просто визнав її доброю. Проте це виявилося катастрофою, бо, побачивши певні труднощі, вони втратили віру. Вони не втратили віри в те, що Бог був поруч, а втратили віру в те, що Бог захистить їх.

З цього можна винести два ключові уроки для сучасних християн. По-перше, аналіз ситуації загалом є доброю річчю. Однак якщо одна з цілей аналізу полягає в тому, щоб вирішити, чи довіряти Богові, чи ні, або чи слухатися Бога, чи ні, то сам аналіз є злом, оскільки випливає зі злих мотивів.

Другий ключовий урок стосується лідерства. Мойсей не мав тут жодних поганих мотивів і, ймовірно, не усвідомлював, що прихованим мотивом деяких людей, які просили відправити розвідників, було вирішити, чи хочуть вони слухатися, чи ні. Коли хтось звертається до нас із дивним проханням, яке здається нешкідливим, замість того, щоб імпульсивно погодитися чи відмовити, краще спершу зрозуміти, чому.

Питання: У Втор. 1:26–43, оскільки Бог хотів, щоб ізраїльтяни негайно вирушили до Ханаану, і після того, як вони спочатку відмовилися, чому Бог розгнівався на них, коли вони вирішили піти?

Відповідь: У Посланні до Римлян 14:23 чітко викладено принцип, проілюстрований у Повторенні Закону 1:26–43: «Усе, що не випливає з віри, є гріхом». Спочатку ізраїльтяни відмовилися йти через брак довіри до Бога. Пізніше вони вирішили йти, бо покладалися на себе. Бога турбувало не стільки те, чи підуть вони в певний час, скільки їхня покірність Йому.

Якщо вам було важко зрозуміти це питання до того, як ви прочитали відповідь, можливо, варто згадати наступне. Деякі люди зосереджуються на тому, що треба робити або чого не робити, щоб бути в ладах з Богом. Це не влучає в суть. Бог хоче, щоб ми не просто намагалися слухатися Його на відстані, а зверталися до Нього, наближалися до Бога і слухалися Його. Прочитайте 14-й розділ Послання до Римлян, щоб знайти приклади, які можна зрозуміти лише тоді, коли ви зрозумієте цей принцип.

Питання: Що сказано в Повт. Закону 1:27 про ізраїльтян?

Відповідь: Їхні страхи змусили їх неправильно зрозуміти ситуацію, незважаючи на те, що вони бачили докази протилежного. Вони забули про чудесні способи, якими Бог рятував їх у минулому — через Червоне море, манну та перепелів. Навіть у майбутньому Бог мав послати великі камені на південних ханаанеїв. Вони думали, що Бог, який допоміг їм перейти Червоне море, не зможе врятувати їх від амореїв. Вони вважали, що Бог ненавидить їх і знищить їх, коли Бог ставив перед ними нове випробування. Вони думали, що Божі заповіді мають більший обсяг, ніж Його благодать і сила. Вони бачили лише короткострокову перспективу та те, чого могли досягти самі, а не те, що міг зробити Бог.

Питання: У Втор. 1:28, Втор. 2:10, Втор. 9:2, хто такі сини Анака (Анакім), Еміти та Рефаїти?

Відповідь: Анакіти були нащадками чоловіка на ім’я Анак. Анакіти — це плем’я, чоловіки якого були грізними воїнами, ймовірно, завдяки своєму зросту та силі. Оскільки в ті часи луки не були настільки потужними, а великий радіус дії та сила були цінними бойовими якостями для тих, хто воював мечами та палицями, ці три споріднені клани дали багато воїнів, яких боялися. Див. обговорення Повторення Закону 31:3 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у Повторенні Закону 1:34–46 та 1:2 люди реагують після того, як змарнували велику нагоду, яку дав їм Бог?

Відповідь: Вони можуть відреагувати, почавши знову слухатися. Це може бути важко здійснити, хоча раніше це було б набагато легше, але Бог все одно хоче, щоб ми це зробили. З іншого боку, хтось може повністю повстати й ніколи не повернутися. У певному сенсі вони гніваються на самих себе, а не на Бога.

Питання: Що мається на увазі в Повт. 1:39 під «пізнанням Бога» та «віком відповідальності»?

Відповідь: Вік відповідальності — це поняття, згідно з яким діти досягають віку, після якого вони несуть відповідальність перед Богом за свої вибори. Жоден вірш не вказує, що цей вік однаковий для кожної дитини. У цьому уривку продемонстровано три принципи Божої справедливості.

1. Бог судить на основі того, що люди знають, і маленькі діти, які через незнання не обирають того, що є правильним, не судяться за це. Гріх не зараховується там, де немає закону (Римлянам 4:15; 5:12).

2. Бог не судить людей за те, чого вони не могли вибрати. Жінка, яку зґвалтували в глушині, де її крики не могли бути почуті, не була покарана за статевий гріх (Второзаконня 22:25–27). Так само навіть підлітки, які розрізняли добро й зло, але не мали права голосу в зборах чи при прийнятті рішень, не підпали під покарання — смерть у пустелі.

3. Проте в цьому житті люди часто страждають від наслідків зла, вчиненого іншими. Дітям все одно довелося жити в пустелі 40 років. Однак у день суду Бог все виправить.

Питання: Чому, згідно з Втор. 1:30-46, ізраїльтяни помилилися, коли запізно послухалися Бога й пішли воювати проти амореїв?

Відповідь: Головною проблемою, на думку більшості ізраїльтян, було те, чи воювати з амореями, чи ні. Вони помилялися. Головною проблемою було те, чи слухатися Бога, чи ні. Вони орієнтувалися на результат, а не на послух. Коли Бог сказав, що вони більше не можуть йти воювати з амореями, їхня непокора в цей момент нічим не відрізнялася від тієї, коли вони відмовилися йти раніше.

Питання: У Втор. 2:4-8, чому ізраїльтяни не змогли перемогти едомлян, адже вони були набагато сильнішими?

Відповідь: Ізраїльтяни ніколи не воювали з ними, а не можна перемогти слабший народ, якщо відмовляєшся з ним воювати. Ніде не сказано, що вони були нездатні перемогти едомлян. Натомість Бог наказав їм не воювати з едомлянами, і вони послухалися.

Див. https://www.thetorah.com/article/ar-moab для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Повт. 2:4-7 Бог сказав ізраїльтянам, що вони мають пройти через Едом, якщо в Чис. 20:14-21 та Повт. 2:8 показано, що вони цього ніколи не робили? Хіба Бог не знав цього заздалегідь?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Бог знає все, що з нами станеться (Псалом 139:16, Ісая 46:10; 41:22-23; 42:9; 44:7, 1 Івана 3:20)

2. Бог наказав Мойсею передати ізраїльтянам ці вказівки. Звичайний шлях через центр Моава називався «Королівським шляхом», і, можливо, подорожувати цим маршрутом було б найпростіше.

3. Вони «мали намір» пройти через внутрішню частину Едому і пройшли б, якби едомляни їм дозволили. Але оскільки ті не дозволили, вони пройшли лише по зовнішньому краю Едому.

Крім того, у «Коментарі до Біблії: Старий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: Old Testament), с. 265, зазначено, що сьогодні на цій землі випадає лише близько п’яти дюймів опадів на рік (хоча, ймовірно, тоді їх було трохи більше). Едомляни, можливо, побоювалися, що цей численний народ вичерпає всі запаси води.

Як зазначив Глісон Арчер у наступному питанні, інша відповідь полягає в тому, що вони, ймовірно, перебували в Едомі, коли звернулися з проханням до едомлян, і пройшли через околиці Едому, тож, власне, вони все-таки пройшли через Едом.

Питання: У Втор. 2:4-7 та Чис. 20:14-21, чи обійшли ізраїльтяни Едом, чи пройшли через нього, як сказано у Втор. 2:4-7?

Відповідь: У Повторенні Закону 2:4-7 ніде не сказано, що вони пройшли через Едом. Натомість, ще до того, як вони дісталися кордону Едому, ізраїльтянам було сказано, що вони мають намір пройти через Едом і подбати про те, щоб не спровокувати едомлян на війну.

Як показано в Числах 20, едомляни не дозволили їм пройти через Едом і мобілізували своє військо. Отже, ізраїльтяни не пішли звичним маршрутом, який називався «Королівським шляхом», а обійшли Едом.

Іноді люди можуть збиратися щось зробити, але коли проти них висувається військо, вони вирішують замість цього вчинити інакше. Див. також наступне запитання

Глісон Арчер дає іншу відповідь. Якщо простежити їхній маршрут, то, ймовірно, вони перебували в Едомі, коли вели переговори з едомлянами. Потім вони пройшли вздовж (непозначеного) кордону Едому, тож у певному сенсі вони все-таки пройшли через цю територію, хоча й не тим простішим шляхом, яким хотіли б пройти.

Питання: Як ви поводитеся у ситуаціях, описаних у Втор. 2:4–19 та Чис. 20:14–21, коли вам доводиться йти обхідним шляхом, щоб виконати те, що ви повинні зробити, виключно через впертість інших?

Відповідь: Коли Бог доручає вам справу, чи думаєте ви, що демони чи інші люди ніколи не чинитимуть опору? Іноді Бог доручає нам щось зробити, і нам доводиться йти обхідним шляхом, але це не означає, що треба здаватися, а означає мати наполегливість, щоб це виконати. Коли вам доводиться йти обхідним шляхом, ви повинні ставитися до цього з благодаттю, не гніваючись, без ненависті та думок про помсту. Вам не потрібно нічого їм доводити. Але Бог визначив, як ви будете жити, служачи Йому, і, безсумнівно, Бог врахував це також. Коли у вас виникає спокуса розлютитися, не гнівайтеся, а будьте рішучими.

Питання: У Втор. 2:7 чи справді ізраїльтянам нічого не бракувало, чи умови були настільки поганими, що вони мали підстави нарікати, як у Вих. 16:2-3 та Чис. 11:4-6?

Відповідь: Умови були прийнятними, оскільки народ мав достатньо їжі, води та одягу. Однак, як і сьогодні, те, чи варта ситуація нарікань, залежить не лише від самої ситуації, а й від того, хто нарікає. Віруючим Павло наказав у Посланні до філіп’ян 2:14-15, щоб ми все робили без нарікань і суперечок.

Питання: Чому в Повт. Закону 2:9-12, 22, 37 ізраїльтяни не завоювали моавітян та аммонітян?

Відповідь: З тієї простої причини, що Бог наказав ізраїльтянам не воювати з ними. Ймовірними причинами, через які Бог дав цей наказ, є те, що моавітяни та аммонітяни були родичами ізраїльтян, ізраїльтяни мали зосередитися на ханаанеях, а також те, що не було сенсу втрачати навіть одного воїна в битві за землю, яку їм і так не було наказано завойовувати.

До речі, Ар у Моаві не був містом (принаймні на той час), а скоріше «заселеною місцевістю» (Числа 21:14), де було багато струмків.

Див. https://www.thetorah.com/article/ar-moab для отримання додаткової інформації. У коментарі Кейля-Деліцша до Старого Завіту, т. 1, ч. 3, с. 293, висловлюється думка, що місто Ар також існувало, але що тут мається на увазі саме цей регіон.

Питання: Як у Второзаконня 2:10–12 Ханаан міг бути «землею їхнього володіння», якщо вони ще не увійшли туди?

Відповідь: Земля на захід від річки Йордан була обіцяна їм у володіння. Крім того, книга Повторення Закону, ймовірно, була написана останньою, а 2,5 племені вже заволоділи землею на схід від річки Йордан.

Див. книгу «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 115–117, де наведено додаткову інформацію та цікаві контрасти між поглядами тих, хто дотримується авторитету Писання, та критичним поглядом християнських лібералів. (До речі, термін «християнський ліберал» стосується релігійних поглядів, а не політики.)

Питання: У Втор. 2:19 Бог не дав ізраїльтянам землю аммонітів, чи Мойсей дав її їм у Йошуа 13:25?

Відповідь: І те, і інше вірно. Аммоніти мали дві частини свого царства: спадкову частину та частину, яку вони здобули в результаті завоювань. До подій, описаних в обох віршах, ізраїльтяни вже займали другу частину. Отже, Второзаконня 2:19 було написано саме для того, щоб наказати ізраїльтянам не захоплювати землю, якою аммоніти володіли на той час і яку вони мали спочатку.

Крім того, земля на східному березі річки Йордан не була частиною Ханаану. Ізраїльтяни завоювали її й зайняли, але Бог не обіцяв її їм. Іноді й сьогодні ми можемо здобувати те, чого Бог не хоче, щоб ми мали, про що згодом шкодуємо.

Питання: Чому в Повт. Закону 2:30 Господь очерствив серце Сігона, царя Хешбона?

Відповідь: Ймовірно, з тієї ж причини, з якої Бог ожорсточив серце фараона. Серце Сігона вже було ожорсточене проти Бога та Його народу, і Бог ожорсточив його ще більше. Хтось колись порівняв Божий вплив із сонячним світлом. Сонячне світло розм’якшує віск, але твердіє глину, хоча це те саме сонячне світло.

Питання: Чому в Повт. 2:31 та Чис. 21:23–26 народ мусив воювати проти Сігона, і чому дехто з них загинув, хоча Бог сказав, що вже дав їм цю землю у володіння?

Відповідь: Бог дав їм призначення завоювати цю землю і право на її завоювання, але вони все одно мали виконати саму роботу. Бог може дати нам сьогодні якесь благословення, але якщо ми не готові також працювати, щоб його здобути, ми його не отримаємо.

Питання: У Втор. 3:11, що таке «ліжко» царя Ога з Башану і якої довжини воно було?

Відповідь: Воно було довжиною приблизно від 13 до 13,5 футів. Єврейське слово, що тут перекладається як «ліжко», є двозначним. Воно могло означати ліжко, на якому він спав, або ж «похоронне ложе» (насправді саркофаг чи гробницю), де мав спочивати його тіло. Були знайдені й інші саркофаги такого розміру, аж у Фінікії.

До речі, Башан розташовувався на північ від того місця, куди їм потрібно було дістатися, щоб увійти до Землі Обітованої. Однак вони не хотіли б відправляти майже всі свої війська через річку Йордан, щоб потім вороже царство на півночі від них розграбувало їхні сім’ї, отари та стада. Тож Башан, ймовірно, не був би завойований, якби вони подолали своє бажання воювати з ізраїльтянами через страх і поставилися до них мирно після того, як Мойсей відправив до них мирну делегацію (Числа 21:21–22).

Питання: Як у Повт. Закону 3:11 ліжко царя Ога могло бути залізним, якщо вони не мали розвинених технологій обробки заліза?

Відповідь: Це не обов’язково означає, що все ліжко було зроблене з заліза (це було б досить незручно). Натомість ліжко було оздоблене залізом. Єгиптяни використовували залізо з метеоритів як прикраси та кинджали щонайменше з 3000 р. до н. е. Але навіть попри наявність заліза з метеоритів, їм було дуже важко очищати залізну руду, оскільки для цього потрібен вогонь для плавлення, набагато гарячіший, ніж для бронзи чи латуні.

Питання: Чому, згідно з Втор. 3:12–17, племена Гада, Рувима та половина Манасії жили на східному березі Йордану, якщо народ мав жити в Ханаані?

Відповідь: Просто тому, що вони вирішили там жити. Писання фіксує їхній вибір, не схвалюючи його. Історія показує, що їхній вибір був не мудрим. Там було мало опадів, але це була хороша місцевість для випасу худоби.

Іноді сьогодні, якщо віруючі хочуть зробити щось, що не є відкритим непокорою, але й не повністю відповідає Божій волі, Бог дає нам свободу зробити наш нерозумний вибір і часто побачити його наслідки.

Питання: Як у Втор. 3:21–22, 28 Мойсей готував передачу керівництва?

Відповідь: Ефективні лідери можуть відчувати небажання передавати своє служіння іншим, коли стають старшими; але їм все одно потрібно це зробити. Хоча це, ймовірно, було неприємно для Мойсея, знаючи, що він незабаром помре, він розпочав цей процес раніше, а не відкладав на потім. Мойсей не почав це робити тут; він почав ще давно, готуючи Йошуа. Це відбувалося поступово, було очікуваним і не стало великим шоком для організації, коли це сталося. Християнські служіння іноді стикаються з труднощами через невдалу передачу керівництва. Але Бог нагадав Мойсею продовжувати готувати Йошуа у Повторенні Закону 3:21-22, 28.

Питання: Які особливості молитви Мойсея можна виділити у Повт. Закону 3:23–25?

Відповідь: Мойсей починає з 23-го вірша, що свідчить про те, що він більше зацікавлений у прославлянні Божого імені, ніж у проханні для себе. У віршах 24–25 Мойсей просить Бога змилостивитися й дозволити йому увійти до Землі Обітованої. Усе життя Мойсея, останні 40 років, було присвячене тому, щоб привести народ до Землі Обітованої, і він просив Бога, щоб він міг побачити, як здійсниться найголовніша мрія його життя. Бог відповів «ні»; це станеться, але Мойсей не побачить цього, поки перебуватиме на землі.

Питання: Як досвід Ізраїлю з цією землею, описаний у Втор. 4:1–4, 40, відображає те, що Бог робить у нашому житті?

Відповідь: Бог дав, але вони мали заволодіти нею, і вони мали прагнути зберегти її. Бог дав Ізраїлю землю як особливий дар; вони не працювали, щоб Бог дав їм цю обітницю. У межах того, що Бог їм дав, вони могли зростати, процвітати і (сподіваємося) бути світлом для інших народів. Але їм все одно доводилося наполегливо працювати, щоб заволодіти нею. Однак, як показує Повторення Закону 4:43, деякі могли не увійти туди через свою нечестивість. Їхню нечестивість підбурювали інші (моавітяни та мідіанитяни у Числах 22, 26), але вони все одно були відповідальні за те, що вирішили піти за ними. Як показує історія вигнання, потрапивши до землі обітованої, Бог міг вигнати їх за те, що вони відвернулися від Нього. Повторення Закону 4:40 наголошує, що їхнє перебування в землі не було само собою зрозумілим; вони мали прагнути продовжити свої дні в землі, дотримуючись Божих заповідей.

Бог наділив кожного з нас одним або кількома дарами як «надбанням». Це може бути здатність заробляти гроші, фізично допомагати людям завдяки міцному здоров’ю, стосунки, навички та досвід, або ж якась сфера, яку Бог вам дав — «привілейована можливість» чи «сфера досконалості», де, залишаючись у ній, ви будете процвітати та зможете благословляти інших. Але це не означає, що ви обов’язково там залишитеся. Якщо ви відвернетеся від Бога, Він може вигнати вас. Ви також можете покинути свою «сферу досконалості» через байдужість, любов до світу або надмірну зайнятість дрібницями.

Питання: Чи означає заповідь у Втор. 4:2, що не слід додавати нічого до Слова, яке дав Бог, що в Біблії не повинно бути книг після книги Повторення Закону?

Відповідь: Зовсім ні. Цей вірш є конкретно обмеженням для народу, щоб не додавати й не віднімати від заповідей у Книзі Повторення Закону. Це не обмеження для Бога, щоб Він не давав подальших одкровень. Загалом, обмеження, які Бог дає в Біблії, не обмежують Самого Бога.

Питання: У Втор. 4:9, на що саме Мойсей хотів, щоб вони звернули особливу увагу?

Відповідь: Мойсей, здається, дуже «наполегливо» прагнув, щоб вони пам’ятали. Очевидно, Бог розповів Мойсею дещо про майбутнє у Повторенні Закону 4:27–30. Повторення Закону 4:9–40 дає відповідь на питання, що саме Мойсей хотів, щоб вони пам’ятали. Якщо коротко, то це чотири частини.

Вірші 8, 23 і далі: Звертайте увагу на те, щоб вивчати, пам’ятати та навчати положень і обіцянок Закону, як позитивних, так і негативних.

Вірші 6, 23 і далі: Будьте пильні, щоб дотримуватися Закону і не робити жодних образів, ані не чинити інших речей, що порушують Закон.

Вірші 7, 9, 33 і далі: Будьте пильні, щоб вивчати, пам’ятати та навчати дивовижних діл Бога серед народу.

Вірші 9, 25: Дбайте про те, щоб навчати їх як своїх дітей, так і онуків.

Питання: Як, згідно з Втор. 4:9, 25; 6:2, ви навчаєте своїх онуків Божому шляху, навіть якщо не живете з ними постійно?

Відповідь: В ідеалі ви добре навчили своїх дітей, і вони вдало одружилися, тобто одружилися з віруючими, тож вони теж будуть навчати. Ви можете підкріплювати це навчання та бути добрим прикладом у своїх вчинках і словах, а також бути прикладом у визнанні своїх помилок.

Але іноді діти християн відвертаються від Господа або одружуються з тими, хто не знає Господа. Тоді це стає складнішим завданням. Якщо батьки не заперечують, беріть онуків до церкви, на літню біблійну школу, різдвяні заходи та інші заплановані події. Також діліться з ними тим, що Христос означає для вас, під час непланових зустрічей. Коли ви приймаєте рішення, виходячи з того, що подобається Богу, розповідайте онукам, які варіанти у вас були і чому ви зробили саме такий вибір.

Питання: У Втор. 4:10–15: чи дав Бог Мойсею Десять заповідей на горі Хорив, чи на горі Синай, як сказано у Вих. 19:11?

Відповідь: Існують дві можливі відповіді.

Синоніми: Ці дві назви вживалися як взаємозамінні, подібно до того, як тесть Мойсея називався і Єтро, і Реул. Наявність кількох назв є дуже поширеним явищем у місцях, де існують різні мови та культури. На Алясці є гора Деналі, яку раніше називали горою Мак-Кінлі. На це натякає «Коментар до Біблії для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 205.

Регіон: Гореб міг охоплювати не лише гору Синай. Це могла бути назва регіону або плато, а не лише вершини.

Питання: У Втор. 4:12 народ не бачив Божого образу, чи Мойсей бачив Божий образ у Чис. 4:12?

Відповідь: І те, і інше. Мойсей мав привілей побачити Божу подобу — ймовірно, довтілене явлення Христа. Народ же не бачив жодної подоби. Це подібно до того, як Савл з Тарсу на дорозі до Дамаска почув голос Ісуса, тоді як його супутники чули лише звук.

Питання: Чому в Втор. 4:13 згадується про дві кам’яні скрижалі?

Відповідь: Хоча дехто вважає, що на кожній з них можна було б написати по п’ять заповідей, не було б жодних труднощів вмістити весь цей текст на одній скрижалі. Більш імовірною відповіддю є те, що в договорах про сюзеренітет за часів Мойсея також робилися дві копії договору: по одній копії для кожної сторони. Тож одну копію поклали всередину ковчега, де її більше ніхто не побачить, а іншу копію виставили на показ.

Питання: Чи забороняла ця заповідь у Втор. 4:16-18 будь-які зображення людей чи тварин?

Відповідь: Очевидно, що ні, адже в Вихід 37:8-9 згадуються статуї херувимів над ковчегом. Мойсею також було наказано виготовити бронзового змія (Числа 21:4-9). У храмі Соломона також були херувими (1 Царів 6:23-27). Багато інших зображень херувимів було викарбувано в храмі (1 Царів 6:39, 32, 35).

Заборонено використовувати зображення як об’єкти поклоніння у двох випадках. Їм заборонялося поклонятися язичницьким божествам за допомогою зображень, а також поклонятися істинному Богу за допомогою зображень. Язичники поклонялися як самим статуям, так і язичницьким богам через зображення їхніх статуй.

Питання: Чому в Повт. Закону 4:20 Єгипет названо «печчю»?

Відповідь: Він був печчю принаймні у трьох різних сенсах.

1. Єгипет був сухим і спекотним місцем; спекотнішим за Палестину.

2. Печі можуть спалювати, знищувати та руйнувати те, що псується.

3. Печі корисні для очищення металів та видалення шлаку.

Деякі сучасні випробування подібні до печей. Одне й те саме випробування може знищити одну людину, а іншу — очистити, викристалізувавши «золото» в її серці.

П: Чому в Втор. 4:20 Єгипет був подібний до «залізної» печі, адже 1447 р. до н. е. — це дозалізна доба, і тоді ще не існувало печей, виготовлених із заліза?

Відповідь: Археологічні знахідки свідчать, що в Єгипті залізні знаряддя існували вже з 3000 р. до н. е. Однак залізо було важким у обробці та дуже дорогим, оскільки для його плавлення потрібна була вища температура, ніж для бронзи чи міді. Цей вірш не стосується печі, зробленої із заліза, а скоріше печі, побудованої для виплавки заліза.

Питання: У Втор. 4:24; 5:9; 6:15; Вих. 20:5; 34:14; Йош. 24:19; Нах. 1:2, у чому полягає ревнивість Бога?

Відповідь: Бог підкреслював цю вимогу виключної відданості Своїй святій любові, оскільки це поширений вислів у Святому Письмі. Так само, як чоловік чи дружина наполягають на вірності шлюбному завіту, так і Бог вимагає від нас виключного поклоніння. Бог з любов’ю створив нас, піклується про нас і буде з Своїми дітьми навіки. Відвернутися від Нього й поклонятися комусь або чомусь іншому — це немов ляпас у Боже обличчя. Бог не хоче, щоб Його шанували через статус чи інші образи. Бог не хоче, щоб шанували що-небудь інше, навіть якщо це не має фізичного образу. Нарешті, Бог не хоче, щоб ми поклонялися будь-яким зображенням чи образам, навіть якщо стверджується, що вони зображують Його. Ви повинні це зрозуміти, перш ніж зможете зрозуміти, чому ідолопоклонство було таким серйозним питанням для Бога, навіть якщо люди також поклонялися істинному Богу.

Але їм було важко відмовитися від них. Як сказав Мартін Лютер: «Якщо людина не хоче мати Бога, то вона мусить мати своїх ідолів». Реймонд Браун, «Послання книги Повторення Закону», с. 69.

Питання: Оскільки в Втор. 4:25–26 сказано, що вони повністю загинуть, якщо будуть поклонятися ідолам, а вони поклонялися ідолам, то чому вони не загинули повністю?

Відповідь: Відповідь можна знайти, прочитавши наступний вірш: Повторення Закону 4:27. Бог мав знищити євреїв як народ і розсіяти їх серед народів. Однак слово «знищити» тут не означає повного знищення. Повторення Закону 4:28–29 уточнює зміст віршів 25–27, кажучи, що якщо вони потім шукатимуть Господа, то ті, хто це зробить, повернуться.

Якщо розглядати євреїв з культурної точки зору, то між євреями до їхнього вигнання до Вавилону та після їхнього повернення з Вавилону була одна величезна відмінність. З того часу, як вони повернулися з Вавилону, попри всі свої гріхи, вони більше не піддавалися спокусі поклонятися ідолам. Якщо ніщо інше не допомагає, іноді потрібна катастрофічна подія, щоб вилікувати людину чи народ від гріха.

Питання: Чому в Повт. Закону 4:41, 19:1-13 та Числах 35:10-34 Мойсей виділив три міста?

Відповідь: Ці три міста були спеціально виділені як міста-притулки, куди міг втекти той, хто випадково вбив іншу людину. Лише всередині міста вони були в безпеці від месника за кров. Але коли помер первосвященик, вони могли безпечно повернутися додому.

Питання: Чи означає буквальний вираз на івриті «у бік сходу сонця» у Втор. 4:41, що Сонце обертається навколо Землі?

Відповідь: Ні. Навіть найобізнаніші сучасні астрономи говорять про схід і захід сонця. Той факт, що Бог використав розмовний вираз, не підтверджує наукову точку зору так само, як і сучасного вченого не виганяють зі своєї галузі за те, що він каже, що йому подобаються заходи сонця.

Щоб біблійний вірш узгоджувався або суперечив науковій точці зору, він повинен стверджувати як факт щось про наш світ, як це роблять деякі вірші в Книзі Буття.

Питання: Яке значення має «дотримання» законів у Втор. 5:1?

Відповідь: «Дотримуватися» означає підкорятися, виконуючи. Дозвольте проілюструвати це прикладом. Я досить добре знаю правила баскетболу, але збирався вивчати їх ще краще. Тоді я думав спробувати свої сили в команді «Даллас Маверікс». Я впевнений, що вони взяли б мене завдяки моїм глибоким знанням гри. Чи візьмуть вони мене? Або ж їм потрібен хтось, хто зможе «показати себе» — забиваючи м’ячі, добре пасуючи, захищаючись, блокуючи кидки та підбираючи м’ячі. Правилам можна навчити, але лише деякі люди здатні їх виконувати. Так само будь-який ізраїльтянин міг вирости, знаючи Закон, але Бог вимагав від них виконання. Звісно, людина має знати Закон, щоб дотримуватися його, але ніде в Старому Завіті не обіцяється жодної користі тим, хто знав Закон, але не дотримувався його.

Питання: У Втор. 5:1–30, чи вживається у цьому розділі займенник «ти» в однині чи множині?

Відповідь: У цьому розділі форми однини та множини, здається, безладно змішуються. Кеннет А. Кітчен (AOOT, с. 129) виявив, що це є типовим для семітських текстів. З цього ми бачимо, що закони стосуються не лише окремих осіб, а й народу в цілому.

Питання: У Втор. 5:2-3, хто тут є «батьками»?

Відповідь: Думки з цього приводу розходяться.

Це не могли бути єврейські раби в Єгипті, незважаючи на те, чого навчав Кальвін.

Бог уклав завіт із попереднім поколінням, яке на той час майже вимерло, як вчив Августин.

Але ще до цього Бог уклав завіт із патріархами — Авраамом, Ісааком та Яковом.

Питання: Чому в Втор. 5:3 сказано, що Бог не уклав завіту з їхніми батьками, коли у Втор. 5:2 сказано, що Бог уклав?

В: Мойсей, виступаючи в ролі Божого пророка, тут підкреслює певну думку. Її можна підсумувати так: «У Бога немає онуків».

Бог справді уклав завіт з Авраамом, Ісааком та їхніми предками в минулому. Але це їм зараз не допоможе. Підтвердження завіту — це серйозна справа; вони самі укладають завіт з Богом. Може бути так: або ти уклав завіт з Богом, або ні. Але те, що твої батьки уклали завіт з Богом, тобі анітрохи не допоможе, якщо ти сам не укладеш завіт. Ти або є дитиною Божою, або ні. У книзі Єзекіїля 18 міститься більш детальне пояснення цього питання.

Питання: Чому в Повт. Закону 5:6–10 перші дві заповіді стоять на початку?

Відповідь: Десять заповідей починаються не з заборон, а з того, ким є Бог. Ісус сказав, що найбільшою заповіддю є любити Господа, Бога свого, всім серцем, розумом, душею та силою, і саме на цьому зосереджені ці перші дві заповіді. Вони також є основою для всього іншого. Якщо ти не вірний Богу, то решта заповідей не мають такого великого значення. Ви можете виявити невірність, прагнучи чогось іншого, що, на вашу думку, є богом, або ж маючи образ, про який ви знаєте, що він сам по собі не є богом, але який відвертає вас від Істинного, невидимого Бога.

До речі, у римо-католицькому вченні порядок Десяти заповідей відрізняється від того, що прийнятий у протестантів та євреїв. Деякі римо-католицькі вчення розглядають Второзаконня 5:6-10 як одну єдину заповідь, а останню заповідь про жадання вони розділяють на дві. Приблизно з 500 до 700 року н. е., коли православна католицька церква намагалася скласти переліки гріхів — як смертних, так і простих, — єдиним гріхом, який випав з їхнього поля зору, було поклоніння образам.

Питання: Чому у Втор. 5:6–21 це було лише перефразуванням Вих. 20:2–17, яке містило точні слова Бога?

Відповідь: Коротка відповідь полягає в тому, що Второзаконня 5:6-21 містить нагадування народу, і Мойсей тут використав парафраз. Ймовірно, це зроблено навмисно, щоб продемонструвати нам: важливе значення, а не точні слова.

Довга відповідь показує відмінності та наводить чотири пункти, на які слід звернути увагу.

Відмінності між «Виходом» та «Повторенням Закону»

«Пам’ятай» (20:8) проти «Дотримуйся… як наказав тобі Господь, Бог твій» (5:12)

«Ні твоїм тваринам» (20:10) проти «ні твоєму волу, ні твоєму ослу, ні жодній з твоїх тварин» (5:13)

[відсутнє] (20:10) проти (5:14) додай: «щоб твій раб і твоя рабиня могли відпочивати, як і ти».

Увесь 20:11 проти усього 5:15

[відсутнє] (20:12) проти: як наказав тобі Господь, Бог твій… і щоб тобі добре велося (5:16)

дім… дружина (20:17) проти дружина… дім чи земля» (5:21)

Однакові заповіді: у тому, чого слід було дотримуватися, немає жодних відмінностей.

Повторення Закону 5:6-21 також може бути точним: Повторення Закону може містити й точні слова. Це можуть бути точні слова переказу Мойсея. Однак немає жодної проблеми, навіть якщо це не були точні слова Мойсея. Стародавнє поняття цитування включало як точні цитати, так і те, що ми називаємо переказами.

Що ми можемо з цього навчитися: Бог хотів, щоб люди запам’ятали саме зміст, а не точні слова.

Питання: У Повт. Закону 5:9 сказано, що Бог карає за беззаконня аж до третього та четвертого покоління тих, хто ненавидить Бога. Чи є Бог справедливим?

Відповідь: Біблія вчить, що всі Божі шляхи справедливі (Второзаконня 32:4; Псалом 99:4), але перш ніж ми зможемо зрозуміти, що таке справедливість, нам слід визначити чотири терміни.

Справедливість: Бог винагороджує за праведні вчинки, як Він обіцяв, і карає за непокору Йому, як Він обіцяв. Божа справедливість — це не якась таємнича, незрозуміла річ, а те, що описано в Його Слові — Біблії.

Справедливість: Справедливість означає як те, що до всіх ставляться абсолютно однаково, так і те, що Бог завжди ставитиметься до всіх абсолютно однаково. Бог не є рівноправним, і в Біблії Він не стверджує, що є таким, як показують Матвія 20:1-16, Повторення Закону 5:9, Римлян 9:10-18 та інші вірші. Івана 19:11 та 2 Петра 2:21 показують, що тих, хто має більше знань, судять суворіше. Це непрямо свідчить про те, що не всім дано однакову кількість знань, що є нерівноправним. Проте Бог все одно є справедливим, і Він бере це до уваги (Римлянам 4:15; 5:12). Багато людей мають дуже різні уявлення про справедливість, і якщо ваша думка щодо справедливості не допускає жодної несправедливості, пам’ятайте, що Бог обіцяв бути справедливим лише згідно зі Своїм визначенням справедливості, як показано в Біблії, а не згідно з будь-яким конкретним людським визначенням.

Провина/відповідальність: Провина може бути людською емоцією, але це не той вид провини, про який йдеться тут. Тут провина — це відповідальність, згідно з вимогами Божої справедливості, зазнати Божого гніву. Існує більша й менша провина (Івана 19:11). Кожна людина винна у власному гріху; ми не несемо відповідальності за гріхи наших предків (Єзекіїль 18; Повторення Закону 24:16), і ми не ділимо провини наших дітей (Єзекіїль 18:20).

Наслідки: Багато благословень, проклять та інших наслідків вчинків однієї людини успадковуються й передаються іншим. Коли мати може вибрати: утриматися від куріння, вживання алкоголю, неправильного харчування, кокаїну та інших наркотиків або ж потурати цим звичкам, наслідки відчуває дитина. Прикладами таких наслідків, що передаються, є: людина, народжена від християнських батьків; дитина з вродженими вадами, народжена в дуже забрудненому районі; а також діти, яких абортують або вбивають після народження.

Наслідки здаються несправедливими, і вони, здавалося б, робили б Бога несправедливим, якби це коротке земне життя було єдиним, що існує. Колишній редактор журналу «Scientific American», агностик на ім’я Мартін Гардінер, висловив глибоку думку у своїй книзі «The Whys of a Philosophical Scrivener». Він сказав, що якщо ви вірите у справедливість (а він вірив), то мусите вірити й у загробне життя. Іншими словами, життя на цій землі настільки несправедливе, що якщо кожному дійсно буде віддано справедливість, то після смерті має бути час, коли ця справедливість буде здійснена. Ми, християни, називаємо це Судним днем. Ще століття тому Лактанцій (бл. 303–325 рр. н. е.) висловив майже ту саму думку у праці «Божественні інститути», книга 6, розділ 9, с. 171–172.

А тепер відповімо на питання про Божу справедливість у Повторенні Закону 6:4. Бог є справедливим, але не рівноправним. Люди можуть успадковувати наслідки, але не провину. Та слава Богу, що Він не лише справедливий, а й милосердний.

Питання: У Втор. 5:11 та Вих. 20:7, у яких різних випадках люди вживають ім’я Боже всує?

Відповідь: Значення цього слова в івриті тут дуже широке. Буквально це означає пов’язувати ім’я Боже з порожнечею. Сюди входить використання імені Божого як лайливого слова, для прокляття когось або як магічної фрази.

Питання: У Втор. 5:14, оскільки тварини не знають Закону Мойсея, чому їм не дозволялося працювати?

Відповідь: Хоча Святе Письмо не вказує причини, ми можемо побачити низку можливих пояснень.

Вони не мали приносити користі своїм господарям під час роботи.

Для тварини було б корисніше мати також день відпочинку.

Ми не повинні забувати (як це зробили самі ізраїльтяни), що вони мали бути світлом і прикладом для інших народів, які повинні дуже серйозно ставитися до Божого заповіту.

Питання: У Втор. 5:15, чи повинні були ізраїльтяни дотримуватися суботи тому, що вони були рабами в Єгипті, чи Бог наказав це тому, що Він створив небо і землю за шість днів, як сказано у Вих. 20:11?

Відповідь: Обидві причини є правильними. Причина, пов’язана з наслідуванням Божого творіння, наведена у Вихід 20:11. Додаткова причина — те, що вони були рабами (без суботи) в Єгипті — наведена у Повторенні Закону 5:15.

Може бути корисним розглянути людський приклад того, як люди роблять щось з трьох різних мотивів. Ми можемо сказати одній людині не пліткувати, бо так наказує Бог. Ми можемо сказати другій людині не пліткувати, бо це свідчить про її любов і повагу до Бога. Ми можемо сказати третій людині не пліткувати через її любов до інших. Інший приклад див. у книзі «Біблійні труднощі та уявні суперечності», с. 209–210.

Узагальнюючи це, можна сказати, що християни можуть бути мотивовані робити добро, спираючись на Божий характер, на минулий досвід себе чи інших, на теперішню любов до Бога та інших або на майбутню надію. Найсильнішою мотивацією, ймовірно, є поєднання всіх перерахованих вище факторів. У книзі «Коли критики запитують» (с. 118) наведено подібну відповідь, де сказано, що щось може запам’ятатися з двох причин. Однією з них була «початкова» причина Створення, а іншою — «наступна» причина спасіння.

Питання: Оскільки у Втор. 5:17 та Вих. 20:13 сказано: «Не вбивай!», то чому існувала смертна кара?

Відповідь: Бог ніколи не говорив «не вбивай», а натомість наказав «не вбивай умисно» (Вихід 20:13; Повторення Закону 5:17). Це видно не лише з гебрейського тексту, але й із самого контексту, оскільки ізраїльтянам було наказано страчувати людей за певні злочини, як зазначено у Виході 21:12–17. Крім того, як у Книзі Виходу, так і в Книзі Повторення Закону війни виправдовувалися за певних обставин.

У Новому Завіті нам наказано любити своїх ворогів (Лука 6:27–36 та Матвія 5:43–44), і як окремі особи ми не повинні мститися, як вчить нас Римлян 12:17–21. Однак, на противагу цьому, у наступному розділі вчить, що уряд несе відповідальність перед Богом за те, щоб «носити меч як знаряддя гніву для покарання злочинців», як показано в Посланні до Римлян 13:4.

Питання: Якими способами, згідно з Втор. 5:19 та Вих. 20:15, люди можуть красти?

Відповідь: Найбільш очевидний спосіб — це крадіжка грошей або матеріальних благ, як зазначено у Вихід 22:2. Але це також стосується викрадення людей, наприклад, викрадення або поневолення, як показано у Повторенні Закону 24:7 та Вихід 21:16. Це також може стосуватися неправомірного отримання грошей шляхом шахрайства чи обману. Крадіжкою може бути незаконне використання речей, таких як програмне забезпечення, DVD-диски або пісні. Крадіжкою може бути крадіжка часу у роботодавця. Крадіжка може бути незаконною, або її можуть здійснювати на підставі несправедливих законів, але в будь-якому разі це зло в очах Бога.

Питання: Якими способами, згідно з Повт. Закону 5:20 та Вихід 20:16, люди можуть давати неправдиві свідчення?

Відповідь: Окрім дачі неправдивих свідчень у суді, це також може означати брехню з метою продажу, налаштування когось проти чогось або спробу сподобатися комусь. Бог не прославляється, якщо ви скажете щось, про що знаєте, що це неправда, аби переконати когось стати християнином. Під час проповідування Євангелія перед нами іноді постає вибір: «прикрасити правду», щоб бути переконливішим, або чесно розповісти всю правду, навіть якщо це менш переконливо. Щоразу, коли ви опиняєтеся в такій ситуації, усвідомлюйте, що перший варіант — «прикрасити правду» — є спокусою, яка може викликати невдоволення Бога. Завжди обирайте другий варіант.

Питання: Чим ця заповідь у Втор. 5:21 та Вих. 20:17 відрізняється від інших дев’яти?

Відповідь: Коли хтось порушує будь-яку з перших дев’яти заповідей, це супроводжується зовнішніми, фізичними ознаками, але людина може потай жадати чогось, не виявляючи жодних ознак. Ви можете жадати чийогось багатства, подружжя, слави, популярності чи зовнішності і не вчиняти жодних дій. Але внутрішнє прагнення — це все одно гріх.

Питання: Чому Втор. 5:21, остання з десяти заповідей, [нібито] вчить, що дружини є власністю чоловіків? (Так стверджував один мусульманин.)

Відповідь: Вона НЕ вчить, що дружини є власністю чоловіків. Там сказано, що чоловік не повинен жадати дружини свого ближнього чи його майна, але це не означає, що дружина є власністю.

З іншого боку, я знаю принаймні одного мусульманина, який, приїхавши до Америки й маючи задекларувати своє майно, вніс свою дружину до списку. Після того, як ви поясните вираз «жінки, якими володіє ваша права рука» у Корані, можливо, нам варто буде пояснити наступне з сунітських хадисів.

Коли людині дарують жінку, раба чи худобу, вона повинна взяти їх за чоло й помолитися Аллаху. Ібн-і-Маджа, т. 3, № 1918, с. 157

«Ставтеся до жінок добре, бо вони [подібні] до домашніх тварин (‘аван) у вас і не мають нічого власного». Аль-Табарі, т. 9, с. 113. [Інші мусульманські вчені не погоджувалися з Табарі щодо того, що жінкам заборонено мати щось власне.]

Питання: Чому в Втор. 5:22 сказано, що Бог більше нічого не додав, якщо існували й інші заповіді?

Відповідь: Тут є два аспекти: менш важливий і більш важливий.

По-перше, у той час і в тому місці, де Бог дав Десять заповідей, Він більше нічого не додав.

Головна думка полягає в тому, що в жоден час Бог ніколи не давав одинадцятої заповіді. Бог дав багато заповідей — євреї нарахували в Торі 613, — але це є основні «десять великих», і ніяких додаткових.

Питання: У Втор. 5:28-29, чим саме Бог задоволений і що Він тут схвалює?

Відповідь: Він не хвалить їх за дотримання Десяти Заповідей, оскільки ті щойно були дані, і на той момент у них ще не було досвіду дотримання того, що їм було дано. Натомість Бог задоволений їхнім ставленням, сповненим благоговійного трепету, та їхньою щирою відданістю дотримуватися їх. Але Бог, який знає майбутнє, у Повторенні Закону 5:29 показує, як сильно Він марно прагнув, щоб народ завжди залишався вірним своїй обіцянці догоджати Йому.

Питання: У Втор. 6:3, 11:9; 26:9, 15; 27:3; 31:20; Вих. 3:8, 17; 13:5; 33:3; Лев. 20:24; Чис. 13:27; 14:8; 16:14; Йош. 5:6; Єр. 11:5; 32:22; та Єз. 20:6, 15; чому Старий Завіт так часто згадує землю, де тече молоко й мед?

Відповідь: Давайте спочатку розглянемо молоко, а потім — мед.

Молоко, яке пили люди, отримували від корів, овець, кіз та верблюдів. Пастухи не могли харчуватися лише м’ясом; а молоко забезпечувало більшу частину інших поживних речовин. Зрештою, молоко — це єдине, чим харчується дитинча. Тож молоко було майже на всіх землях; але його було більше там, де люди могли вирощувати більше худоби.

Мед: Мед був делікатесом, яким підсолоджували їжу. Щоб зібрати багато меду, потрібні великі масиви квітів, яких у Єгипті, як правило, не було. Згідно з журналом PEQ 98 (липень–грудень 1966 р.), Ханаан був добре відомий своїм медом. Приблизно у 1950/1920 рр. до н. е. єгипетський мандрівник Сінухе зазначив, що в Ханаані було вдосталь меду та оливок (ANET, с. 19–20). Фараон Тутмос III (1483–1450 рр. до н. е.) зібрав сотні глечиків меду з Ханаану як данину. Однак ізраїльські нарікачі Датан та Авірам у Книзі Чисел 16:13 називали Єгипет країною молока та меду. В Угаріті (на північно-західному узбережжі сучасної Сирії) про Ханаан писали гіперболічно: «З неба лив олійний дощ, а струмки текли медом» (BA, 27 грудня 1965 р.). Меду було вдосталь, оскільки Йонатан з’їв трохи меду, що просто лежав на землі (1 Самуїл 14:29–43). Іоанн Хреститель харчувався лише сараною та диким медом (Матвія 3:4). Цар Єзекія мав одомашнені вулики.

Питання: У Втор. 6:4 сказано, що Бог є «Один», то як же бути з Трійцею?

Відповідь: По-перше, у багатьох гебрейських рукописах цей вірш має надзвичайно великі літери на кінцях, які латиною та англійською мовою називаються majuscula. Ось кілька слів, що означають «один» і вживаються в Старому Завіті.

chad: просто означає «один» і вживається рідко.

‘ішша: один, кожен, кожна, жінка

‘ойш: чоловік або особа. (дуже поширене в Старому Завіті)

‘ехад: означає «об’єднаний, подібний, самотній і в цілому» (дуже поширене в Старому Завіті)

Слово, яке вживається у Повторенні Закону 6:4, — це «ехад». Отже, це слово можна перекласти як «об’єднані», хоча «одне» є ширшим і більш прийнятним перекладом. Це саме слово також вживається в:

У книзі Буття 2:24 сказано, що чоловік і жінка є одним тілом.

У Повторенні Закону 6:4 сказано, що є один Бог.

У Книзі Буття 1:5 сказано: «Вечір і ранок — це один день».

Приклад вживання цього слова у значенні єдності, що складається з кількох частин, міститься у Вихід 26:6, 11, де п’ятдесят застібок тримають завіси (у множині), щоб намет був «одним». Єзекіїль 37:17, 19, 22 також говорить про дві палиці, з’єднані в «одну», використовуючи те саме слово.

Питання: Чому в Повт. 6:4 ця заповідь, яка називається «Шема», згадує серце, душу та силу?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо побачити таке.

1. Уявіть, що Біблія наказувала б любити Бога лише душею. Ми б довіряли Йому збереження нашого життя і, можливо, прагнули б зберегти свою душу чистою, але це не означало б, що ми маємо якусь відданість Богу.

2. Уявіть, що Біблія наказувала б любити Бога лише нашою силою. Ми виконували б свій обов’язок перед Богом і наполегливо працювали б на Його службі, але відданість не означає, що ми маємо якусь прихильність чи любов до Бога.

3. Уявіть, що Біблія наказувала б любити Бога лише своїм серцем. Ми мали б велике бажання глибших стосунків із Богом, не перестаючи покладатися на себе і не докладаючи старанних зусиль, щоб слухатися Його та служити Йому.

Як би ми не намагалися, ми не можемо повністю любити Бога без усіх трьох елементів. Щодо четвертого елементу див. Марка 12:30.

До речі, Второзаконня 6:4 можна вважати підсумком усього розділу Второзаконня 6–11. Слово «шема» буквально означає «слухай».

Питання: Чи слід нам, згідно з Повт. Закону 6:7, 20, навчати своїх дітей, чи просто дати їм можливість самостійно приймати рішення, коли вони підростуть?

Відповідь: Навчання — це не «промивання мізків», і так само, як батьки були б недбалими, не навчаючи своїх дітей правилам безпеки, так і християнські батьки є недбалими, якщо не навчають своїх дітей про Бога. Наші діти — це наша відповідальність. Ми не відповідаємо перед Богом за вибір, який вони роблять вільно, але ми несемо відповідальність за те, як ми їх виховали і чого їх навчили. У Приповістях 22:6 сказано: «Виховуй дитину згідно з тим шляхом, яким вона має йти». Ефесянам 6:4 — це наказ батькам виховувати своїх дітей у настановах і повчаннях Господніх. Ісус у Матвія 19:14 сказав: «Нехай діти приходять до Мене, і не заважайте їм».

Замість того, щоб турбуватися про те, чи правильно ви їх навчаєте, турбуйтеся про злі настрої, які вони можуть перейняти від оточення, якщо не бути обережними. Замість того, щоб залишати їх самих, моліться за них і моліться разом з ними щодня. Головну відповідальність за навчання дітей про Бога несе сім’я, а церква — другорядну, а не навпаки.

Питання: Чи повинні віруючі, згідно з Втор. 6:8-9, мати «Шема» (Втор. 6:4) на чолі та на руках?

Відповідь: Дивіться наступне запитання, щоб дізнатися, як розпізнати, коли ви тлумачите щось надто буквально та законницьки.

Немає жодних свідчень того, що хтось в Ізраїлі тлумачив цей уривок надто буквально аж до часів фарисеїв. Ми не маємо жодних згадок про те, що сам Мойсей чи Йошуа так чинили.

З іншого боку, сучасні християни часто прикрашають свої оселі предметами з біблійними віршами. Це робиться не з легалізму, а з бажання мати Боже слово у своїх серцях.

Питання: У Втор. 6:8–9, оскільки віруючим не потрібно носити біблійні вірші на чолі, як можна визначити, чи ви тлумачите уривок надто буквально?

Відповідь: Якщо ви збираєтеся трактувати цей уривок надто буквально, вам слід бути послідовним і трактувати весь уривок таким самим чином. У Повторенні Закону 6:6 сказано, що слова мають бути в нашому серці, а оскільки сьогодні проводять операції на відкритому серці…

Серйозно, перш ніж знайти відповідь на питання, як тлумачити уривок, важливо в молитві поставити правильне запитання. Правильне запитання таке: «Як Бог і людський автор хотіли, щоб віруючі тлумачили цей уривок?». Існує п’ятикроковий тест, який ви повинні застосовувати до свого тлумачення будь-якого уривка, щоб відповісти на це запитання.

1. Чи є моє тлумачення послідовним, чи я тлумачу одну частину уривка одним чином, а іншу — іншим?

2. Чи робить моє тлумачення деякі частини уривка беззмістовними? Якщо так, то з моїм тлумаченням щось не так.

3. Чи має сенс моє тлумачення у світлі контексту віршів, що передують і слідують за цим уривком?

4. Чи узгоджується моє тлумачення з тим, що Бог сказав у решті Писання про ці істини та про цей уривок? Однак майте на увазі, що один уривок може містити більше ніж одну істину.

5. Нарешті, є ще один критерій, який має менш важливе значення. Подивіться, як Бог направляв біблійних християн — як ранніх, так і сучасних — у тлумаченні цього уривка.

Питання: У Втор. 6:10–13, коли благочестиві люди досягають добробуту чи покращують стан здоров’я, які чинники, як правило, змушують одних залишатися вдячними й близькими до Бога, тоді як інші віддаляються, оскільки тепер у них немає нагальних потреб?

Відповідь: Віруючі можуть по-різному реагувати на спокусу віддалитися від Бога через багатство, і це зумовлено цілим рядом причин.

Деякі навіть не бачать спокуси віддалитися, доки вже не піддалися їй.

Невдячні

Захоплені любов’ю до світу. (1 Івана 2:15)

Вони втратили зв’язок із величчю Бога. (Псалом 50:21)

Гордість, бо вони думали, що досягли всього самостійно. (Псалом 115:1)

Вони не вважають, що їм зараз потрібно, щоб Бог зробив для них ще щось. (Приповісті 30:7-9)

Потрапили в пастку грошей: або прагнуть заробити більше, або бояться втратити все, або бояться втратити можливість заробити. 1 Тимофія 6:9-11

Спокусили своїх новознайдених друзів.

Вони забувають про дорогоцінні Божі обіцянки, дані нам.

Питання: Що важливого стосується Масси у Втор. 6:16?

Відповідь: У перекладі з івриту «Масса» означає «випробування». Так вони назвали місце, де нарікали на Бога через брак води. Вони забули, як Бог дбав про них раніше — під час небезпеки від армії фараона та під час попередніх мандрів пустелею — і почали сумніватися, чи Бог і надалі піклуватиметься про них.

Ісус процитував цей вірш у Матвія 4:7 та Луки 4:12, коли сатана спокушав Його, кажучи, щоб Він кинувся з крила храму. Так само ми не повинні робити чогось божевільного лише для того, щоб перевірити, чи захистить нас Бог.

У житті християн можуть траплятися важкі часи, коли вони починають сумніватися, чи Бог і надалі піклуватиметься про них. Це може стати для нас тим самим місцем під назвою «Масса». Коли ми опиняємося в такій ситуації, продовжуймо все одно славити Бога, згадуймо, як Бог піклувався про нас у минулому, і зберігаймо надію, що Він і надалі піклуватиметься про нас на землі, аж доки не настане час повернутися додому, у небо.

Питання: Що мається на увазі в цьому вченні з Втор. 6:20?

Відповідь: Батьки мали навчати своїх дітей щодня. Коли у дитини виникало запитання, особливо таке важливе, як це, батьки не мали відходити, щоб підготувати відповідь. Ми повинні бути здатні відповісти негайно, бо вже маємо готову відповідь. Ми маємо бути здатні навчати стільки, скільки дитина хоче, на рівні, що відповідає її віку.

Питання: Чому в Повт. 6:20 не згадуються дочки?

В: Згідно з Повторенням Закону 6:7, вони мали навчати всіх дітей — і хлопчиків, і дівчаток. В івриті слово «люди» може позначати людей загалом, а слово «сини» — дітей загалом. Згідно зі статтею в журналі «Christianity Today» від 27 жовтня 1997 р., с. 35, в івриті немає слова, що означає «діти», є лише слова «сини» та «дочки». Коли носій івриту мав на увазі і синів, і дочок, він вживав слово «сини».

Питання: Якою, за оцінками, була чисельність семи народів у Ханаані, які перевершували ізраїльтян за чисельністю, як зазначено у Второзаконня 7:1?

Відповідь: Ні. Справа в тому, що коли ізраїльтяни розглядали свою ідентичність як нації та святого народу, їм не потрібно було витрачати час на роздуми про свою військову міць, оскільки Бог сказав, що порівняно з ханаанеями вона не була такою вже й великою. Відповідь складається з трьох частин.

1. Чисельність ізраїльтян була меншою, ніж сукупна чисельність ханаанеїв.

2. У ті часи в Палестині випадало більше опадів, тому земля могла прогодувати більше людей. 2,5 мільйона ізраїльтян у біблійні часи — це все одно менше, ніж 5 мільйонів ізраїльтян сьогодні.

3. Ось дані щодо чисельності населення за часів Йошуа, за оцінками± 40%.

Джерело цих цифр див. у наступному питанні.

Питання: У Втор. 7:1, звідки взяті цифри щодо чисельності населення, наведені в попередньому питанні?

Відповідь: Я не знайшов жодної літератури, де б населення давнини було розбито на такий детальний рівень, тому наведене вище є підсумком моїх власних оцінок. Ось мої цифри. Пам’ятайте, що число, вказане поруч із конкретним містом, не є кількістю населення, що мешкає саме в цьому місті, а скоріше кількістю населення міста разом із навколишньою сільською місцевістю.

Питання: Хто такі гіргашіти, згадані в Втор. 7:1?

Відповідь: Сьогодні ми не знаємо, хто вони були. Однак, за словами Г. Дугласа Янга (G. Douglas Young) у праці «Конкорданс угаритських текстів» (Concordance of Ugaritic), с. 14, та К. Г. Гордона (C.H. Gordon) у праці «UT», с. 381, про них згадується в угаритських текстах поза Біблією.

Питання: Чому в Втор. 7:1 Мойсей сказав, що вони перейдуть річку Йордан цього дня, якщо, найімовірніше, це сталося пізніше, ніж через 24 години?

Відповідь: Єврейське слово «день» (йом) може також означати певний проміжок часу, наприклад, «День Господній». Іншим прикладом є майбутній «День Господній», що безпосередньо передуватиме поверненню Христа, який триватиме більше ніж 24 години. Звісно, вони все одно могли б перейти Йордан і за 24 години, якби колона людей, що переходила річку, була дуже широкою.

Питання: У Втор. 7:1–5, у яку справжню небезпеку мали потрапити ізраїльтяни?

Відповідь: З людської точки зору здавалося б, що справжня небезпека полягала в тому, що вони входили в землю, де їхні вороги були добре озброєні й чисельніші за ізраїльтян. Але це не було справжньою небезпекою; Бог міг би впоратися з цим, навіть якби Йому довелося скинути з неба каміння, щоб боротися проти них, що Він і зробив. Але існувала набагато реальніша й більша небезпека — що вони перестануть боротися й підуть на компроміс. Вони почнуть шанувати їхніх богів, укладатимуть міжетнічні шлюби, дозволятимуть своїм дітям одружуватися з ними. Коли вони почали шанувати ханаанських богів, тоді Бог відібрав Свою допомогу проти видимої небезпеки з боку ханаанських і філістимських військ.

Майбутнє було світлим і багатообіцяючим, але сповненим небезпеки. Вони прямували до великої землі, де тече молоко й мед, але їм доводилося переживати великі життєві зміни. Іноді, коли Бог дарує нам добрі речі, ми не зважаємо на те, що нам доведеться змінитися або що в нашому житті теж відбудуться великі зміни.

Невелика деталь полягає в тому, що проблема полягала не в тому, щоб відвернутися від Єдиного Істинного Бога. Проблема полягала в тому, щоб звернутися до інших богів, незалежно від того, чи продовжували вони ще хоч на словах визнавати Єдиного Істинного Бога, чи ні.

Питання: Якими способами сьогодні, згідно з Втор. 7:2-5, ми маємо «не укладати завіту» з іншими речами, коли виникає спокуса це зробити?

Відповідь: З якої ще причини християнин міг би захоплюватися астрологією, пияцтвом, марихуаною чи іншими наркотиками? Здорове харчування — це добре, але чому легковірна людина, християнин чи ні, хотіла б платити за цілющу силу кристалів? У демонів майже нескінченна кількість речей, якими вони можуть спокусити християн займатися або розділити їхню вірність: ЛГБТК+, аборти, поєднання християнства та ісламу, поєднання християнства та індуїзму, класична греко-римська міфологія. Поєднання християнства та світської психології, поєднання християнства та світської філософії. Але все це можна розділити на кілька категорій.

Задоволення чи особиста вигода («Євангеліє процвітання»)

1896–1911 рр. Воллес Уоттлз був соціалістичним письменником течії «Нової думки». Він написав книгу «Наука збагачення» і був відлучений від церкви методистами.

1879–1925 рр. Рассел Г. Конвелл був баптистом із Філадельфії, який очолював найбільшу на той час церкву у Сполучених Штатах. Він навчав, що якщо добре пошукати, то можна знайти діаманти навіть у власному задньому дворі. («Світові християнські тенденції: 30–2200 рр. н. е.», с. 143)

Спроби впровадити інновації за допомогою нових ідей («сверблячі вуха»)

1831–1844 рр. Пастор-баптист-мирянин Вільям Міллер у північно-східній частині штату Нью-Йорк заснував рух міллеритів. Він стверджував, що Христос повернеться між 21 березня 1843 р. та 21 березня 1844 р. Рух налічував від 50 до 100 тисяч послідовників. Потім настав 22 жовтня 1844 р., що згодом стало відомим як «Велике розчарування». Цей рух породив Свідків Єгови (близько 8,8 млн), христадельфіан (сьогодні їх залишилося лише 60 тис.) та адвентистів сьомого дня (близько 21 млн).

1843–1864 рр. Хун Сюй-Чуань називав себе «братом Ісуса». Він розпочав повстання Тайпінь, під час якого загинуло 35 мільйонів людей, намагаючись заснувати «Велике мирне Небесне Царство». Хоча про це мало хто знає на Заході, ці події відбувалися приблизно в той самий час, що й Громадянська війна в США, і, порівняно з ними, Громадянська війна виглядала лише як невелика сутичка.

1783–1872 Н. Ф. С. Грундвіг прагнув інтегрувати скандинавську міфологію в лютеранство.

1867 р. — Перший національний з’їзд «Табору святості» у Вінланді, штат Нью-Джерсі. Там відбувалися вигуки, танці в Дусі, святий сміх та святе перекочування, згідно з книгою «Світові християнські тенденції: 30–2200 рр. н. е.», с. 142

1855–1900 рр. Велика кількість мешканців тихоокеанських островів перейшла з християнства в мормонізм. Гавайський мормонський храм було освячено в 1909 році.

1907 р. — «Ера Водолія»: Л. Г. Даулінг написав «Водолійське Євангеліє Ісуса Христа». Він стверджував, що Ісус вивчав індуїзм під керівництвом гуру.

1919 р. — Ле Ван Трунг заснував у В’єтнамі Місіонерську церкву Каодаїзму, що поєднує буддизм, конфуціанську етику, культ предків та організацію католицького типу.

1954 р. — Сун Мьон Мун вважав себе Христом [а не Ісусом], що повернувся, написав «Божественний принцип» і заснував Церкву Об’єднання.

1933–1959 рр. — Віктор та Флоренс Хутефф залишили Церкву адвентистів сьомого дня, щоб заснувати «Давідіанську гілку адвентистів сьомого дня». Бог мав знищити нечестивих адвентистів сьомого дня 22 квітня 1959 року. Після цього вони розділилися, і одна група стала «Гілкою Давідіанців».

1964 р. — Церква Бога «Світове місійне товариство» (= Церква Ан Сан-хонга, = елохісти) (2 мільйони) Вірить у небесного Отця та небесну Матір. Заснована Ан Сан-хонгом, який стверджував, що є втіленням небесного Отця. Повинні дотримуватися старозавітних свят.

-1978 — Джим Джонс і Джонстаун, Гайана, де загинуло 925 осіб. Мешканцям Джонстауна дали випити червоний «Кул-Ейд» з ціанідом.

1985 р. — Аполло Кіболой — філіппінський проповідник вчення про єдинобожжя. Заявляв, що є «Покликаним Сином Божим», який вирішує, хто потрапить до раю.

1931–1986 — Герберт В. Армстронг заснував Всесвітню Церкву Бога. Вчив, що вознесіння відбудеться у 1986 році. Проповідував британо-ізраїлізм і дотримувався мозаїчних харчових законів. Вважав Трійцю сатанинською. Після його смерті відбулися розколи, і одна з груп все-таки визнала Трійцю.

1941–2000 Джордж Ханстон Вільямс, унітаріанський єретик, історик соцініанських унітаріанців

1985–2014 Ендрю Б. Мюррей та «Каплиця Пастиря». Модалісти, доктрина «насіння змія», передіснування душ, британський ізраїлізм, Рух християнської ідентичності, заперечення вознесіння, анігіляціонізм

Можливість донести своє послання до більшої кількості людей

Я не скажу, що доносити до них Євангеліє, бо вони часто змушені «випотрошити Євангеліє» і доносять до людей лише урізану версію Євангелія. Ось кілька прикладів:

Перекладачі Біблії з організації «Wycliffe» зробили переклад Біблії арабською, а також турецькою мовами, де вони замінили слова «Син» і «Батько» при згадці про Бога.

Енді Стенлі та прийняття практикуючих представників ЛГБТК+, не кажучи їм, що вони повинні покаятися та відректися від свого способу життя.

Рік Уоррен (автор книги «Життя, кероване метою») вчив, що мусульмани вірять у того самого Бога.

Намагання вписатися в суспільство або уникнути переслідувань

Це може означати запозичення елементів з інших релігій та спроби поєднати їх із християнством.

130 — Так чинили близько тридцяти гностичних культів у перші кілька століть християнства, особливо герметичні гностики. Бог послав Адама, потім Мойсея, потім Геракла, а потім Ісуса.

1870 р. — Рух «Інсайдер» серед індуїстів був започаткований у 1870 році Калі Чаном Банурджі.

1875/1879 рр. — Мері Бейкер Едді прагнула включити «наукові принципи» до християнства як «Християнську науку». (Сьогодні — від 100 тис. до 400 тис. членів, після попередніх розколів)

1899 р. — Чарльз Філлмор був засновником «Школи єдності християнства» (1 млн членів).

1870-ті роки — «Кріслам» — синкретична релігія в Нігерії

1970-ті роки — Рух «Інсайдер» (C5) серед мусульман. Він стверджує, що Коран і Мухаммед також походять від Бога, і його прихильники, як правило, відкидають Трійцю. Вони не хочуть, щоб їх називали християнами (за винятком випадків, коли просять грошей у західних церков).

Ліберальний християнський компроміс зі світом

1930–1945 рр. — лютеранський богослов Дітріх Бонхеффер дотримувався вчення «соціального Євангелія». Він заперечував тілесне воскресіння Христа. Він брав участь у змові з метою вбивства Гітлера і був страчений безпосередньо перед капітуляцією Німеччини.

1848– Всесвітня рада церков (ВРЦ) у 1990 році налічувала 404 мільйони членів. Підтримувала марксистських партизанів у Родезії/Зімбабве, які вбивали християнських місіонерів.

1951–1963 рр. Ліберал Пол Тілліх: Бог = любов, отже, любов = Бог.

1901–1965 — Альберт Швейцер, ліберальний християнин і медичний місіонер. Писав про пошуки історичного Ісуса.

1955–1968 — Мартін Лютер Кінг-молодший, американський баптистський священик. Видатний лідер руху за громадянські права, прихильник ненасильницьких методів, який заперечував тілесне воскресіння Ісуса та мав численні позашлюбні зв’язки.

1944–1969 рр. — агностик, згодом єпископальний священик Джеймс Пайк. Пізніше йому погрожували виключенням. У своїх передачах він ставив під сумнів непорочне зачаття, пекло та Трійцю. Був одним із перших на радіо; його радіопрограма була популярнішою, ніж програма Фултона Дж. Шина. Випускник Союзу богословської семінарії.

1915–1973 рр. Ч. Г. Додд керував перекладом «Нової англійської Біблії». Він вірив у «сучасні реалії», а не в апокаліптичне майбутнє, і вважав, що Павло просто помилявся в деяких питаннях.

1966–2021 Десмонд Туту. Південноафриканський англіканський священик, лауреат Нобелівської премії миру, згодом політик. Виступав проти апартеїду та сегрегації. Він підтримував одностатеві шлюби в церкві та теологію визволення, що виключала насильство.

Г. Річард Нейбур був «постлібералом» у дусі Барта (1924–1962), який влучно підсумував ліберальну теологію: «Бог без гніву привів людей без гріха до царства без суду через служіння Христа без хреста».

Компроміс з агностицизмом або атеїзмом

1950–1979 — Мати Тереза з Калькутти, Індія. Лауреат Нобелівської премії миру. Засновниця Згромадження Сестер Милосердя в Індії. Римо-католичка, захисниця життя, допомагала бідним. Вважала, що біль прославляє Бога, а не полегшує його.

Компроміс із марксизмом

1964– Леонардо Бофф. Теологія визволення. Колишній католицький священик. Назвав Папу Бенедикта XVI (Ратцінгера) лідером релігійного тероризму.

1954–1966 — Каміло Торрес Рестрепо. Марксист-ленініст, римо-католик, прихильник теології визволення. Загинув, борючись у лавах партизанського руху «Національне визвольне армійське угруповання» (ELN) проти уряду Колумбії. Його найвідоміший вислів: «Якби Ісус жив сьогодні, Він був би партизаном».

1950-ті — 1971 — Густаво Гітьєррес був одним із засновників теології визволення

1981 р. Явлення Марії з Меджугорья ( , Medjugorje) у Боснії. Серед іншого вона закликала людей вивчати книгу «Поема про Бога-Людину». Ця книга входить до списку заборонених книг Римо-католицької церкви через наявність у ній єретичного вчення. Католицька церква визнала її лише у 2019 році за часів Папи Франциска.

1962–2003 Канаан Банана, колишній методистський пастор і перший президент Зімбабве. Він написав книгу «Євангеліє від гетто». Щодо його поглядів на теологію визволення: «Коли я бачу партизана, я бачу Ісуса». Він провів 6 місяців у в’язниці за гомосексуальність. Брав активну участь у роботі Всесвітньої ради церков та Організації африканської єдності.

Підсумок

Справа тут не в тому, що ці речі є неправильними (хоча це так), а в тому, що християни помиляються, сприймаючи будь-яку з них як християнську. Так, серед прихильників деяких із цих речей є справжні християни, і деяких із них навіть було названо тут. Але ми не повинні визнавати ці помилки християнськими. Якщо уважно придивитися до Об’явлення 2:20-23, то побачите, що тут докоряють не фальшивій пророчиці Єзавелі. Натомість докоряють церкві, яка терпіла її та приймала. Це частина давньої теми, започаткованої в Єремії та продовженої аж до Об’явлення, — «Тікайте з Вавилону», вийдіть і відокремтеся від нього.

Чи не складається у вас враження, що демонічні сили «засипають церкву обманом»? Що ж, демони добре справляються зі своєю справою і дуже зайняті. Це майже як метафора: ми — армія християн, що рухається вперед, аби проповідувати Євангеліє та служити Богові, але наших товаришів по зброї один за одним вибивають демонічні брехні. Але, переглядаючи перелік того, що прийняли різні християни, будь ласка, утримайтеся від спокуси думати, що християни — це неймовірно нерозумні, легковірні наївники. Це стосується лише деяких (хоча, можливо, і більшості) з тих, хто називає себе християнами, а не всіх. То що ви думаєте, коли християнський пастор вихваляє Матір Терезу, Дітріха Бонхеффера, Мартіна Лютера Кінга-молодшого, Десмонда Туту або Всесвітню раду церков?

Питання: Чому в Повт. Закону 7:6-8 Бог обрав ізраїльтян?

Відповідь: Часткова відповідь міститься у Повторенні Закону 7:7-9. Це сталося не тому, що вони були могутнім чи чудовим народом. Натомість це сталося завдяки Божій любові та вибору Авраама, а потім Ісаака та Якова. Часто люди отримують добрі наслідки завдяки тому, що зробили інші перед ними. Чи отримають інші люди добрі наслідки завдяки тому, що робите ви?

Питання: Чому в Повт. Закону 7:10 Бог вважає за потрібне відплатити деяким людям, особливо з огляду на те, що нам самим не слід мститися?

Відповідь: Ми не повинні мститися не тому, що інші ніколи цього не заслуговують, а тому, що Бог є Суддею, який призначає відповідне покарання. Якби Бог покарав деяких, хто вчинив зло, а просто проігнорував інших, які вчинили те саме зло або інші, не менш серйозні провини, це не відповідало б тому, що Бог відкрив у Біблії про Свою справедливість. Див. також наступне запитання.

Питання: У Втор. 7:10, з огляду на те, що Бог має справедливо призначати покарання, чому Бог взагалі хоче призначати будь-яке покарання?

Відповідь: Чи повинен Бог дозволити всім уникнути покарання за будь-що і все одно потрапити до Небес? А що, якби вони не хотіли потрапити до Небес і жити з Богом вічно? Крім того, якими б тоді були ці Небеса?

Уявіть собі Гітлера, Тамерлана, Сталіна, Іді Аміна чи інших «великих» вбивць, які не покаялися, але все одно опинилися б у Небі? Яким би чистим місцем це було? Якщо найвища цінність у Небі — це поклоніння Богу, чи можете ви уявити, щоб Бог примушував людей перебувати в Небі вічно проти їхньої волі? Я — ні.

Питання: У Втор. 7:14 сказано, що Бог позбавляв ізраїльських жінок безпліддя, то як же бути з Міхаль (2 Сам. 6:20–23), Ганною (1 Сам. 1:2, 5–8) та Єлизаветою (Лк. 1:7)?

Відповідь: Міхаль не обов’язково була безплідною. Швидше за все, Давид не мав з нею подружніх стосунків. Ганна та Єлизавета були безплідними протягом певної частини свого життя, але Бог забрав їхню безплідність і перетворив її на особливе благословення. Іноді, коли Бог збирається дати нам щось чудове, наприклад, дітей, нам доводиться чекати на Його час.

Питання: Чому в Втор. 7:15 згадуються не просто хвороби, а саме «хвороби Єгипту»?

В: У Єгипті були настирливі піщані мухи, а на західному березі Нілу — вірус Західного Нілу, але, оскільки Єгипет розташований у болотистій місцевості, там також була малярія. Через річку Ніл та стоячу воду там було більше хвороб, ніж у місцях із невеликою кількістю води. Історик Пліній Старший, обговоривши різні хвороби Єгипту, назвав Єгипет «матір’ю хвороб».

Питання: Чи докази у Втор. 7:19, Вих. 13:14, Вих. 15:8, 12, 16, Вих. 31:8; Пс. 91:4; Євр. 4:13, що Бог має пальці, руки, руки, ніздрі, крила, пір’я та очі?

Відповідь: Ні. Це антропоморфний вираз. Відповідь див. у коментарі до Вих. 8:19.

Питання: Чому в Втор. 7:22 Бог іноді виганяє речі з нашого життя потроху, а не відразу?

Відповідь: Іноді Бог бачить, що Його цілі найкраще досягаються поступово. Вільям Кері працював місіонером в Індії сім років, перш ніж побачив, як перша людина пізнала Господа. Іноді затримка пов’язана з підготовкою, яку потрібно здійснити у вашому житті. Але часто причина, через яку Бог затримується, взагалі не має до вас жодного стосунку. Можливо, це підготовка світових подій, підготовка сердець невіруючих або отримання необхідної допомоги від інших віруючих. У небі буде дивовижно, коли ми побачимо, як Бог поєднав так багато ниток, що на перший погляд не мали жодного безпосереднього зв’язку, щоб виконати одне завдання. Але хоча ми часто цього не розуміємо, нам слід бути терплячими щодо того, як діє Бог.

Існує притча про багатого царя та його улюбленого сина — принца. Раз на рік син приходив до батька й просив кишенькові гроші, які батько йому давав. Потім батько майже ніколи не бачив сина цілий рік. Цар був не лише багатим, а й мудрим. Тож наступного разу, коли син попросив про свою щомісячну допомогу, батько дав йому лише стільки, скільки вистачило б на той день. Таким чином, якщо син хотів отримати свою щомісячну допомогу, йому доводилося щодня приходити й розмовляти з батьком. Чи буває у вас таке відчуття, що ви ставитеся до свого Небесного Отця так само, як спочатку принц ставився до свого батька?

Я читав про двох молодих шотландців, друзів, які обоє були алкоголіками. Зрештою їхні шляхи розійшлися, а потім вони обоє стали християнами. Вони зустрілися й поділилися своїм духовним шляхом. Один із них розповів, як, коли він вперше навернувся, Бог чудесним чином позбавив його будь-якого бажання до алкоголю. Другий розповів, як його багато разів сильно спокушало піддатися й знову випити, але він ніколи не піддавався. Іноді Бог діє в житті людей, освячуючи їх від гріха першим способом, а іноді — другим. У другому випадку людина мусила щодня звертатися до Бога по допомогу в боротьбі зі спокусою. Обидва шляхи прославляють Бога, але хто може сказати, що другий шлях прославляє Бога менше, ніж перший?

Отже, деякі речі вимагають часу, щоб ми могли розвинути тісні стосунки з Богом. А інші речі просто потребують часу, щоб ми їх осягнули й засвоїли. Навіть найкращому вчителю у світі знадобилося три роки, щоб підготувати Своїх дванадцять учнів. І навіть тоді було чимало розчарувань, а один із них став цілковитою поразкою.

Питання: У Втор. 7:25–26, коли нам не слід користуватися плодами того, що зробили люди, з якими ми не повинні укладати завіту, а коли слід, як у Вих. 11:2–3; 12:35–36?

Відповідь: У цих конкретних випадках коротка відповідь така: коли Бог каже вам не робити цього, і коли Бог каже, що це можна. Однак, узагальнюючи це, ми бачимо, що ізраїльтянам було дозволено торгувати та укладати договори з іншими народами, які були язичниками, але не з ханаанеями. Отже, сьогодні ми можемо укладати угоди та вести справи з людьми загалом, незалежно від їхніх релігійних переконань. Однак, якщо існує організація, яка виступає проти християн або займається аморальною діяльністю, ми не повинні мати з нею нічого спільного. Так, наприклад, вести бухгалтерський облік для гангстерів або грати на фортепіано в борделі — це неприпустимо для віруючих.

Питання: Чому період, описаний у Втор. 8:1, зазвичай називають перебуванням у пустелі?

Відповідь: Це не була пустеля на кшталт Сахари чи Аравійської пустелі. Там не було достатньо води для вирощування сільськогосподарських культур, але було достатньо рослинності для випасу худоби. Авраам перебував у пустелі. Давид також перебував у пустелі, як і Іван Хреститель. Ісус перебував у пустелі 40 днів. Жінка з Об’явлення 12 буде захищена в пустелі. Як зазначається у «Новому міжнародному біблійному коментарі» (с. 265), у всьому Писанні «пустеля — це місце, де Бог зустрічається з людиною у випробуваннях і визволенні». Пустеля — це місце захисту та зростання, особливо у послуху, вірі та близькості з Богом. У пустелі вони покладалися на Бога; а який у них був інший вибір? Хоча пустеля не завжди є приємним місцем для перебування.

Питання: Як, згідно з Втор. 8:1, мали відбутися великі зміни?

Відповідь: Вони мали залишити пустелю й увійти в землю достатку та спокус. Вони мали перейти від життя в наметах у пустелі до життя в селищах і містах. Вони мали перейти від споживання манни — однієї й тієї ж їжі протягом 40 років — до різноманітного, смачнішого раціону, що включав мед, виноград, оливки, інжир, гранати, яблука, ягоди, пшеницю та ячмінь. Їм потрібно було бути обережними, щоб не забути свою першу любов: Бога.

Питання: Як, з огляду на Втор. 8:1, вам слід поводитися, коли ви бачите, що у вашому житті незабаром відбудуться великі зміни?

Відповідь: Обставини можуть сильно змінитися, але Бог залишається тим самим. Ви мали прославляти Бога, радіти, бути слухняними та процвітати у своїх попередніх обставинах. Тепер ви маєте робити те саме у своїх нових обставинах.

Питання: У Втор. 8:2, чи справді Бог всезнаючий?

Відповідь: Так. Ніщо з того, що сталося, відбувається чи коли-небудь станеться, не приховане від Бога. Бог знає кінець від початку (Ісая 46:10). Кожен день нашого життя був записаний у Божій книзі ще до того, як будь-який із них настав (Псалом 139:16). Хто буде спасений, було відомо ще до того, як ми з’явилися на світ (Римлянам 9:10-23; 8:29; Ефесянам 1:4). Бог досліджує всі наші шляхи (Приповісті 5:21).

У Євангелії від Івана 21:17 Петро сказав Ісусу, що Той знає все, і Ісус не спростував цю думку. У 1-му Посланні Івана 3:20 сказано, що Бог знає все. Однак гіпотетичний випадок не обов’язково є реальністю. Наприклад, якби свині могли літати, чи було б небо зеленим? Святе Письмо не згадує про Бога та «метазнання», тобто про те, що Бог знає кожну гіпотетичну деталь кожної можливості. Погляд, згідно з яким Бог володіє метазнанням про кожну можливість, також називають молінізмом.

Питання: Чому в Повт. Закону 8:3 споживання манни вважалося приниженням?

Відповідь: Це було нагадуванням народу про те, що протягом 40 років вони в основному не харчувалися власною їжею. Щоранку вони просто збирали манну, яку давав їм Бог.

Питання: Як у Втор. 8:4; 29:5 одяг та сандалі ізраїльтян могли не зношуватися?

Відповідь: Неприродно, щоб одяг і сандалі прослужили сорок років під пустельним сонцем. Це показує один із способів, у який Бог дарує надприродні благословення. Чудово бачити, що Бог не лише творить кілька великих чудес, але й може творити мільйони подібних маленьких чудес.

Питання: У Втор. 8:7, чи є Палестина сьогодні сухішою, ніж вона була за часів Мойсея?

Відповідь: Так. Протягом історії кліматичні умови значно змінювалися. Наприклад, кліматологи стверджують, що в кінці Середньовіччя існувала «середньовічна тепла епоха». Вони навіть знайшли підтвердження цьому в посусі, що сталася в Каліфорнії у 1340 році н. е. (журнал «Natural History», вересень 1996 р.). Ячмінь вирощували в Гренландії після 1000 року н. е. Ще один приклад: кліматологи стверджують, що Сахара не була пустелею до приблизно 4000 року до н. е.

Питання: У Втор. 8:9, де саме знаходилися пагорби з міддю, обіцяні ізраїльтянам?

Відповідь: За 20 миль (33 км) на південь від Мертвого моря було знайдено багато плавильних печей та мідного шлаку. Деякі з родовищ міді досі видно на поверхні.

У «Біблійному коментарі експозитора» (Expositor’s Bible Commentary), том 3, с. 75, також згадуються знамениті мідні копальні Соломона в Езіон-Гебері.

У «Новому міжнародному словнику Біблії» (с. 1124) зазначено, що мідники жили в Беер-Шеві ще в епоху халколіту (4500–3100 рр. до н. е.). Руда доставлялася з районів, розташованих за 60 миль на південь. Найдавніший мідний предмет у Палестині походить з Єрихону і датується періодом 4500–4400 рр. до н. е.

Питання: Які два ключові моменти містяться у Втор. 8:16–20?

Відповідь: Зіткнувшись із спокусою процвітання, їм потрібно було пам’ятати про дві речі.

Не приписуйте собі чи своїм власним здібностям славу, яка по праву належить Богу.

Оскільки ви уклали завіт із Господом, не дозволяйте жодному іншому ідолові «вкрасти» відданість, яка по праву належить Богу. Бог попереджає їх, що якщо вони будуть поводитися як ханаанеї, то Бог поводитиметься з ними як із ханаанеями.

Питання: У Втор. 8:16-20, коли ви, спокушені процвітанням, хочете відсунути Бога «на другий план» і покладатися на себе, що ви можете зробити, щоб повернути себе на правильний шлях залежності від Бога?

Відповідь: Зверніть погляд на Бога і пам’ятайте. Немає нічого, що ви можете мати — матеріальні блага, стосунки, здоров’я, ваше життя тощо — чого не можна було б за мить відібрати. Обов’язково скажіть сьогодні своїй родині, що ви їх любите, бо ви не знаєте напевно, чи зможете сказати їм це завтра. Але хоча ви не знаєте, що принесе завтра, ви знаєте, Хто тримає завтра у Своїх руках. Тож у цю мить, саме зараз, радійте та черпайте мир і задоволення від Господа.

Питання: У Втор. 9:1, коли вони перейшли річку Йордан?

Відповідь: «Цього дня» означає саме в цей час, а не цей 24-годинний період, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 78. У перекладі NIV це слово перекладено як «зараз». Насправді це було приблизно за місяць до того, як вони перейшли Йордан.

У Захарії 14:7 вираз «один день» (yom 'ehad) — це те саме слово, що й у Буття 1. Не вказано, чи це саме 24 години, чи ні.

Питання: У Повт. Закону 9:3-6 канаанеї були знищені швидко чи повільно, як у Повт. Закону 7:22?

Відповідь: Ізраїльтяни зайняли Ханаан блискавично. Це тому, що Бог уже неодноразово швидко знищував ханаанеїв перед ізраїльтянами, зокрема в Єрихоні та долині Айялон. Повторення Закону 9:3 пророкує, що Бог зробить це. Небезпека в тому, що якби їх знищили одразу всіх, вони могли б подумати, що зробили це власною силою, і покластися на себе.

Однак, хоча деякі з ханаанських народів були повністю знищені, у Повторенні Закону 9:3 не сказано, що кожен ханаанський народ буде швидко знищений на 100%. Насправді, кожен, хто прочитає цю книгу, побачить, що Повторення Закону 7:22 уточнює Повторення Закону 9:3, кажучи, що не всі ханаанеї будуть знищені швидко.

Питання: У Повт. Закону 9:3, у чому полягає різниця між тим, що Бог перебуває з ними/серед них, і тим, що Бог йде попереду них?

Відповідь: Ми можемо мати схильність змішувати ці поняття, оскільки обидва вони є правдивими, але насправді вони відрізняються. Бог був серед них, і вони бачили, як Він забезпечував їх манною та перепелами, хмарою вдень і вогняним стовпом вночі. Але Бог також йшов попереду них, щоб підготувати їм шлях. Тож сьогодні ми можемо славити Бога за те, що Він з нами, але ми також можемо славити Його за те, що Він йде попереду нас.

Питання: Чому, як зазначено у Втор. 9:4-6, люди часто так неохоче визнають дар як дар, а натомість так швидко приписують заслуги собі?

Відповідь: З огляду на те, що справа чи благословення вже відбулися, ми іноді хочемо приписати собі заслуги, кажучи іншим, що це сталося завдяки тому, що ми були такими добрими чи сильними, хоча це не було виключно нашою власною заслугою, а іноді лише частково. По-друге, ми хочемо переконати в цьому самих себе, оскільки наша самооцінка та гордість можуть ґрунтуватися, принаймні частково, на тому, чого МИ досягли.

Питання: У Втор. 9:4, у чому полягає різниця між тим, що Бог був із ними/серед них, і тим, що Бог йшов попереду них?

Відповідь: Ми можемо мати схильність змішувати ці поняття, оскільки обидва є правдивими, але насправді вони відрізняються. Бог був серед них, і вони бачили, як Він забезпечував їх манною та перепелами, хмарою вдень і вогняним стовпом вночі. Але Бог також йшов перед ними, щоб підготувати їм шлях. Тож сьогодні ми можемо славити Бога за те, що Він з нами, але ми також можемо славити Його за те, що Він йде перед нами.

Питання: Чому в Втор. 9:7–12, 20–24 Мойсей наголошував на негативному — на великих гріхах, які вони вчинили, — замість того, щоб підкреслювати позитивне?

Відповідь: Для обох є свій час і місце. Мойсей підняв це питання, щоб вони не стали зарозумілими, а прагнули стати кращими й ще більше старалися слухатися Бога. Сьогодні, якщо працівник, студент, дитина чи друг справді «не впорався зі своїм обов’язком», не варто неправдиво говорити, що вони добре попрацювали, неправдиво стверджувати, що це насправді не має значення, коли насправді це має значення, або давати їм підстави вважати, що немає потреби в змінах. Зазвичай богословська основа багатьох християнських пісень є доброю, але минулого тижня я почув виняток. У ній йшлося про те, що Бог любить тебе таким, яким ти є, і не хоче нічого змінювати. Насправді, як віруючих, Бог любить нас такими, якими ми є, але Бог любить нас надто сильно, щоб хотіти, щоб ми залишалися такими.

Щоб уберегти їх від зарозумілості у власній праведності, Мойсей сказав їм, що вони є одинадцятьма речами: зарозумілими (9:4), впертими (9:6, 13, 27), бунтівними (9:7, 23–24), провокативними (9:8, 18), розбещеними (9:12), ідолопоклонниками (9:12, 16), грішниками (9:16), злими (9:18), невіруючими (9:23), непокірними (9:23) та безбожними (9:27). Можливо, Повторення Закону 9:7-24 можна розглядати як одне велике запитання. Бог запитує: чи після всіх цих часів бунту ви навчилися достатньо, щоб тепер довіряти Мені?

Є час для негативу. Але, з іншого боку, ми не хочемо доводити до розпачу своїх дітей (Ефесян 6:4) чи інших людей. Не зневірюйте їх, а навіть у докорі показуйте їм образ того, якими вони можуть стати і на що можуть сподіватися.

Питання: Чому в Повторенні Закону 9:13-18, 25-29 Мойсей відмовився від пропозиції Бога створити велику націю через нього?

Відповідь: Це показало серце Мойсея. Чи більше Мойсей дбав про власну владу та славу, чи про народ? Як справжній лідер, він більше дбав про Божу славу та про народ. Сучасні церковні лідери повинні бути такими ж.

Аргумент Мойсея у Повторенні Закону 9:25-29 полягає в тому, що якби народ був знищений, то можна було б сказати, що Бог не зміг подбати про Свій народ і зберегти його. Іноді Бог може опинитися «між молотом і ковадлом», оскільки Він зважає на всі наслідки Своїх дій.

У книзі Реймонда Брауна «Послання книги Повторення Закону» (с. 129–133) міститься ґрунтовне обговорення рис благочестивого лідера, такого як Мойсей. Він був покірним (9:18, 25), наполегливим (9:18, 25), готовим до самопожертви (9:18), конкретним (9:14), милосердним (9:20), всебічним (9:26, 28–29) і, зрештою, ефективним. Мойсей більше часу проводив, молячись за них, ніж переконуючи їх.

Питання: Що важливого в цій молитві, описаній у Втор. 9:25–29 та Вих. 32:9–14?

Відповідь: Це була вирішальна молитва-заступництво за народ. Я впевнений, що Аарон також був радий, що Мойсей молився за нього. Мойсей не молився за Датана й Авірама. Зверніть увагу, що в цій молитві Мойсей не молився за народ або за «мій» народ, а, звертаючись до Бога, говорив про «Ваш» народ, підкреслюючи не лише їхні стосунки з Богом, а й Боже керівництво над ними.

Ще однією важливою молитвою-заступництвом була молитва Самуїла в Міцпі, описана в 1 Самуїла 7:5-9.

Питання: Чи справді, як зазначено у Втор. 9:18, Мойсей постив сорок днів і сорок ночей, навіть не вживаючи води?

Відповідь: Це був не звичайний піст, оскільки це було б неможливо природним шляхом. Однак, коли ми будемо в Небі, ми не матимемо земного прожитку, і коли Мойсей перебував з Богом, Бог також міг підтримувати Мойсея живим без їжі.

Питання: Чи мав Мойсей рацію в Повт. 9:28, Вих. 32:31-35 та Чис. 14:11-19?

Відповідь: Так. Бог сказав це Мойсею, щоб той міг продемонструвати своє правильне розуміння Божого характеру двома способами.

1. Мойсей сприймав Божі слова дуже серйозно, оскільки знав, що Бог, завдяки Своїй справедливості, мав повне право повністю знищити ізраїльтян.

2. Мойсей достатньо знав про Божі обіцянки та вірність, щоб «нагадати» Богові, що Він не знищить цей твердошиїй народ.

Тут є урок, який ми можемо винести щодо нашого спілкування з Богом. У наших молитвах цілком прийнятно спиратися на обіцянки, які дав Бог.

Питання: У Втор. 10:1-3 та Вих. 34:1-3, яке значення має те, що другі скрижалі були такі самі, як і перші?

Відповідь: Коли Мойсей зійшов з гори з першим набором скрижалей, він розбив їх, побачивши, що ізраїльтяни влаштовують велике свято на честь золотого теля. Після того, як Бог впорався з цією ситуацією, Мойсей знову піднявся на гору й приніс новий набір кам’яних скрижалей. Після непокори ізраїльтян, покарання та покаяння все стало так, як було раніше. Було кілька відмінностей: наприклад, у Вихід 32:15-16 Бог створив перший набір кам’яних скрижалей, а у Вихід 34:1 Мойсей мав витесати новий набір. Але Бог

Так само, коли ми проявляємо непослух, а потім каємося, наші стосунки з Богом можуть стати такими, як і раніше. Бог написав Десять Заповідей на нових кам’яних скрижалях так само, як і на старих, і вони продовжили свою подорож, ніби їхні стосунки ніколи не переривалися.

Питання: У Повт. 10:3 ковчег був виготовлений після 40 років мандрівки пустелею чи до початку цих 40 років, як натякають Вих. 25:10; 35:12 та 37:1?

Відповідь: Тут є два питання.

1. Книга Повторення Закону загалом, включаючи 10-й розділ, є стислим підсумком їхніх подорожей. Там сказано, що ковчег був виготовлений до того, як були виготовлені другі кам’яні скрижалі; але не вказано, за скільки часу до цього ковчег був виготовлений.

2. Ковчег був виготовлений після першої подорожі до гори Синай, описаної у Вихід 19. У «Коментарі тлумачів» (The Expositors Commentary), т. 3, с. 83, зазначається, що коли в Повторенні Закону 10:1 сказано «в той час», це стосується часу молитви, описаної в Повторенні Закону 9:25–29, а не пізнішого часу, коли була записана 10-та глава.

Питання: У Повт. Закону 10:3 Мойсей сам виготовив Ковчег Завіту, чи це зробив Бецалель, як описано у Вихід 37:1-9?

Відповідь: Мойсей ретельно керував виготовленням Ковчега Бецалелем. Нерідко трапляється, що лідер каже, нібито він сам щось зробив (наприклад, збудував піраміду чи зібрав податки), хоча насправді це робили робітники під його керівництвом. Книга Повторення Закону є підсумком Закону, тому деталі містяться у книгах Вихід, Левіт та Числа.

Питання: У Повт. Закону 10:3 чи була Ковчег збудована після того, як Мойсей зійшов з гори, чи до цього, як показано у Вих. 37:1-9?

Відповідь: Її збудував Бецалель раніше. У Повторенні Закону 10:3 сказано, що її було виготовлено, але події тут не обов’язково викладені в хронологічному порядку. Проте як у «Виході», так і в «Повторенні Закону» ковчег використовувався для зберігання Десяти Заповідей лише згодом. Зазвичай у суверенітному договорі було дві копії; кожна з них зберігалася в однієї зі сторін.

Питання: У Повт. 10:6 Аарон помер у Мосера, чи на вершині гори Гор, як сказано в Чис. 20:22–29, Чис. 33:37–39 та Повт. 32:50?

Відповідь: Існують дві різні відповіді.

Район Мосери: Тут не згадується «гора» Мосера, а просто Мосера та гора Гор. Хоча Аарон помер саме на горі Гор, це сталося в районі Мосери.

Кілька місць під назвою «Гіркота»: Слово «Мосера» означає «гіркота», і поза Біблією воно не відоме як назва місцевості. Це могла бути безіменна місцевість, і ізраїльтяни, ймовірно, могли назвати «Мосерою» більше ніж одне місце. Наприклад, в Аравії є два місця під назвою «Нахла», розташовані досить близько одне до одного. Одне з них знаходиться за межами Мекки в напрямку Таїфа, а інше — це долина за межами Мекки на шляху до Іраку. В Ізраїлі було два міста з назвами Бет-Шемеш і Бетлеєм.

Питання: У Втор. 10:6 ізраїльтяни розбили табір спочатку в Бене-Яакані, а потім у Мосере, чи спочатку в Мосероті, а потім у Бене-Яакані, як сказано в Чис. 33:37–38?

Відповідь: У християн є дві різні відповіді.

Два різних місця: Мосера та Мосерот — це різні місця. Назви схожі, але приголосні в івриті відрізняються. Книга Чисел 33 та Повторення Закону 10 стосуються різних періодів під час Виходу, коли вони поверталися до одного й того ж загального регіону.

Одне місце й один регіон: Мосера — це регіон, а Мосерот — саме місце. Хоча Аарон помер саме на горі Гор, це сталося в регіоні Мосера.

Питання: Що в Повторенні Закону 10:12 означає «ходити Божими шляхами»?

Відповідь: Почасти це означає дотримуватися Божих законів, робити те, що Бог чітко наказує робити, і не робити того, чого Бог чітко забороняє. Однак це означає набагато більше, ніж просто це. Ми маємо прагнути пізнати Бога, наблизитися до Нього та з’ясувати, що подобається Господу.

Ходити Божими шляхами настільки просто, що це може зробити навіть дитина, і настільки вимогливо, що це стає викликом навіть для найправеднішого й наймудрішого дорослого.

Питання: Яку роль відіграє для нас сьогодні те, що в Повт. Закону 10:12–13 сказано, що Бог «вимагає» від нас і наказує нам робити певні речі?

Відповідь: Якщо ми цього не робимо, то не проповідуємо Євангеліє в повноті. Люди мають прийняти рішення: чи прийняти Ісуса як Господа і виконувати ці речі, чи ні. Вони мали прийняти рішення, і Бог вимагав від них відповіді — як у словах, так і в ділах.

Питання: Що ви думаєте про твердження в Втор. 10:12-16, що Бог Старого Завіту дбав про зовнішні вчинки, тоді як Бог Нового Завіту дбає про внутрішнє серце?

Відповідь: Це не просто неправильно, а вдвічі неправильно. Наприклад, у Повторенні Закону 10:12-16, 19 на першому місці стоїть страх перед Господом. Ізраїльтяни мали «обрізати своє серце». Звичайно, Старий Завіт також наголошує на вчинках, як це показано, наприклад, у Повторенні Закону 10:13, 19. Звичайно, у Новому Завіті в нас живе Святий Дух. Але ми маємо уникати тих, хто не кається, хто називає себе християнами, але веде аморальне життя, є жадібними, шахраями чи ідолопоклонниками, або звичним чином вживає алкоголь, як наказує 1 Коринтян 5:11-12.

Питання: У Повт. Закону 10:17 сказано, що Бог є Богом богів і Господом господарів; чи може бути більше ніж один Бог?

Відповідь: Ні і так. Ні — в тому сенсі, що був, є і назавжди буде лише один істинний Бог. Так — в тому сенсі, що окрім єдиного істинного Бога існує багато підроблених фальшивих богів. Хоча навколишні народи поклонялися багатьом національним та іншим ідолам, Бог Ізраїлю не був їм рівним. Він був Богом над усіма народами, ідолами та навіть над забобонами. По-друге, якщо хтось коли-небудь боїться ідола або злого духа, він повинен знати, що злий дух має більше підстав боятися Єдиного Істинного Бога, ніж віруючий — злого духа.

Питання: Як у Втор. 10:17 і далі, 18 Бог, здавалося б, парадоксально є одночасно безсторонньо справедливим і водночас виявляє милосердя та любов?

Відповідь: Можливо, у часи Старого Завіту це було таємницею, але ми можемо побачити ту саму відповідь. Бог винагороджує тих, хто любить Його і слідує за Ним, але Бог неупереджено карає кожен гріх. Небо — це чудове місце, але якщо туди можуть потрапити лише досконалі, то чи не буде небо порожнім від людей? Ми знаємо, що Бог задовольнив вимоги справедливості, але все ж продовжує дарувати Свою благодать і милосердя через те, що Ісус Христос взяв на Себе покарання за наші гріхи. Наше спасіння не є безкоштовним. Бог зробив його безкоштовним для нас, але воно коштувало дуже дорого; воно коштувало смерті Божого Сина.

Питання: Що незвичайного є у Втор. 11:2–9?

Відповідь: Хоча в Старому Завіті спочатку не було жодних розділових знаків, Повторення Закону 11:2-9, здається, є одним суцільним реченням. У листах Павла теж є довгі речення. «Сувора вимога» щодо відсутності довгих речень стосується сучасного англійського письма, а не стародавньої івриту чи грецької мови.

Мойсей, ймовірно, не усвідомлював, як саме він говорив, оскільки тут він був дуже стурбований. Народ, що виходив із пустелі, слухався Бога, переживаючи важкі часи та бачачи Божі чудеса й Його суд. Але наскільки добре слухатиметься майбутнє покоління, яке не пережило цих подій?

Питання: У Втор. 11:6-7, Вих. 16:1-35, що такого поганого зробили Датан, Авірам та їхні родини?

Відповідь: Вони вчинили неправильно, піднявши заколот проти Мойсея та проти Божої влади. Їхній розум не був просто лінивим чи байдужим; вони активно відкидали Божий шлях і хотіли покинути Мойсея та повернутися до Єгипту. Навіть їхнє серце було не на тому місці: не лише тому, що вони самовпевнено вважали себе рівними Мойсею, а й тому, що прагнули потрапити до «землі, де тече молоко й мед», і, як сказано у Вихід 16:13, вони вважали, що це Єгипет. Мойсей побачив, що нічого не міг сказати чи зробити, окрім як наказати їм звернутися до Господа, і так він і вчинив.

Іноді в нашому житті трапляються випробування, і ми не бачимо, як з ними впоратися. Але ми завжди можемо зробити одне — довірити їх Господу.

Питання: У Втор. 11:6 земля є жіночою, оскільки вона відкрила «свої» уста?

Відповідь: Ні. У перекладі короля Якова просто буквально передано гендерний рід гебрейського займенника. Сьогодні ми говоримо про океанські кораблі як про «неї», а урагани й тайфуни називаємо жіночими та чоловічими іменами, але це не означає, що вони є чоловічими чи жіночими.

Питання: Що в Повт. 11:10-12 означає «напоювана ногами»?

Відповідь: Єгипет був житницею середземноморського світу завдяки великій річці Ніл та зрошенню. Очевидно, це стосується зрошувального насоса, що приводиться в дію за допомогою педалей. У Землі Обітованій їм не доведеться цього робити.

Питання: Яку відповідальність ми маємо перед своїми та чужими дітьми, як зазначено у Втор. 11:18-22?

Відповідь: Боже Слово слід вивчати, ділитися ним і виконувати його. Ці вірші створюють враження, що Бог звертається до батьків і дітей як до єдиного цілого. Ми повинні піклуватися про своїх дітей та їхні душі так само, як і про свої власні. Божа істина має бути вільно доступною для них, на їхньому рівні. Божу істину слід викладати словами та демонструвати своїм життям.

Якщо дитина не має християнських батьків і не відвідує церкву, то перед нами постає завдання: як поділитися з нею істиною. Одним із способів у Америці є «Біблійні клуби на подвір’ї», куди діти з сусідства приходять п’ять днів на тиждень по 90 хвилин щодня, щоб навчатися та весело проводити час.

Питання: У Втор. 11:24 йдеться про те, що Ізраїль контролював таку велику територію, аж до Євфрату. Коли саме це відбувалося?

Відповідь: Найширшу територію, що включала навіть Дамаск, Ізраїль контролював за часів Давида та Соломона. Однак ізраїльтяни не жили в Сирії аж до річки Євфрат; натомість ці землі сплачували данину. Але це повністю здійсниться під час Тисячоліття.

Питання: У Втор. 11:25 сказано, що ніхто не зможе протистояти ізраїльтянам через страх, який Бог вселить у ворогів Ізраїлю, тож як же вороги Ізраїлю іноді перемагали ізраїльтян?

Відповідь: Повторення Закону 11:22 починається з одного дуже важливого слова «якщо», а весь уривок з Повторення Закону 11:23–25 — з іншого важливого слова «тоді». Це один із багатьох прикладів умовної обіцянки, і коли умови не виконуються, немає гарантії, що вона збудеться.

Підсумовуючи, перший уривок був у контексті умовної обіцянки Бога. Коли умови не виконувалися, обіцянка не була обов’язковою.

Питання: Чому в Повт. 11:26–28 Бог виклав перед ними прокляття, якщо ж Він їх любив?

Відповідь: Бог використовує прокляття різними способами. Прокляття можуть слугувати нагадуванням, засобом привернути увагу людей, засобом дисциплінування, покаранням та засобом знищення. Оскільки все, що говорить Бог, збувається, прокляття також є Божим способом здійснення дисципліни, покарання, суду та гніву.

Питання: У Втор. 11:26-32, оскільки завіт міг бути як благословенням, так і прокляттям, що сьогодні може бути як благословенням, так і прокляттям?

Відповідь: Деякі речі, які можуть бути використані як на добро, так і на зло, — це стосунки, гроші, вплив або слава.

Стосунки: Якщо у стосунках (або в церкві) ви та люди навколо вас стаєте «ближчими» до Бога завдяки вашому впливу — це добре. Але якщо це не так, і ви стаєте «віддаленішими», то, можливо, настав час рухатися далі.

Гроші: Один християнин (у штаті Арканзас, якщо я правильно пам’ятаю) виграв велику суму в лотерею. Він одразу віддав десять відсотків виграшу церкві, а решту залишив собі, не знаючи, що з ними робити. Він почав частіше відвідувати бари, потім стрип-клуби, і його кілька разів пограбували, коли він йшов до своєї машини чи з клубів. Його життя пішло шкереберть, і врешті-решт він сказав: «Якби я тільки ніколи не виграв у лотерею».

Вплив: У минулому Америка була «містом на пагорбі», що заохочувало демократію та права людини (особливо за часів Джиммі Картера). Однак з тих пір Америка фінансує аборти по всьому світу та тисне на країни, щоб ті дозволили аборти. Наші податкові гроші, навіть християн, використовувалися для заохочення та фінансування речей, на які Бог був би розгніваний.

Слава: Багато людей, здавалося б, спочатку були пристойними людьми, але, щойно вони ставали відомими, починали погано ставитися до людей. Для них було б краще, якби вони ніколи не стали відомими.

Спільним для всіх цих випадків є те, що коли хтось понад усе прагнув стосунків або хотів мати гроші, вплив чи славу, то ці речі зрештою заволодівали ним.

Питання: У Втор. 11:26–32, де знаходиться «третя гора», що символізує проміжне становище?

Відповідь: Не було ніякої середини; не було третьої гори, де можна було б просто перебувати, отримуючи Божі благословення, але не несучи відповідальності. Або ти дотримувався завіту, або ні. Сьогодні ти готовий віддати своє життя Ісусу як своєму Господу і Спасителю,

Питання: Який зміст цього уривка з Повторення Закону 12:1–13:18?

Відповідь: Тематично цей уривок розглядає поклоніння, яке є прийнятним, об’єднуючим, жертовним, радісним, милосердним і послідовним. Структурно уривок містить багато повторень. Мойсей не говорить їм тут нічого нового; скоріше він навмисно повторює, щоб вони пам’ятали, коли увійдуть до Землі Обітованої й зазнають спокуси. Ось приблизний план.

Втор. 12:1–4 — проти ідолів

Втор 12:5-14 Упорядковане поклоніння та жертви у належному місці

- Втор 12:15-16 Їжу, що не є жертвою, можна їсти де завгодно; однак кров їсти не можна.

Втор 12:17-18. Але жертви треба їсти у призначеному місці

Втор 12:19 Не забувайте піклуватися про левітів

Втор 12:20 Їжте м’ясо, де завгодно

Втор. 12:21 Якщо місце поклоніння занадто далеко, то продайте свою жертву за гроші, йдіть туди з цими грошима і купіть там те, що потрібно.

Втор. 12:22-25 Можете їсти будь-яке чисте м’ясо, яке забажаєте, що не є жертвою; однак не їжте крові.

Втор. 12:26-28 Будьте обережні й дотримуйтесь наказу: їжте жертви лише у призначеному місці [а не в будь-яких ханаанських місцях].

Втор 12:28–13:18 Поклоняйтеся лише Богу, бо поклоніння ханаанеїв є огидним

Втор 13:1-11 Громада повинна стратити того, хто є фальшивим пророком, навіть якщо це хтось із близьких родичів

Втор 13:12-18 Народ повинен повністю знищити будь-яке місто, яке масово перейшло до поклоніння фальшивим богам

Зрештою, коли ви поклоняєтеся, для кого ви це робите насамперед? Чи це насамперед для себе, як приклад для інших, чи для Бога?

Питання: Чому в Втор. 12:1–13:18 це проповідування не було трохи більш привабливим чи захоплюючим?

Відповідь: Проповідь загалом призначена не стільки для того, щоб її слухали, скільки для того, щоб їй підкорялися. Колись був молодий пастор, що щойно закінчив семінарію, який отримав своє перше призначення — проповідувати в маленькій сільській церкві біля річки. Знайомлячись із містечком, він дізнався, що лісозаготівельні компанії вище за течією вирубували дерева, сплавляли їх річкою вниз і збирали на лісопильні нижче за течією. Щоб розрізняти, чия деревина є чиєю, вони позначали кінці колод відповідним символом компанії. Часто мешканці містечка забирали кілька колод, відрубували кінці й використовували їх для власних потреб. Тож однією з перших проповідей, яку виголосив пастор, була проповідь на тему «Не кради». Після богослужіння багато людей похвалили його за проповідь. Але того тижня він помітив, що вони все ще крадуть деревину з річки. Тож наступного тижня він виголосив точно таку саму проповідь, тільки скрізь, де вживав слово «красти», він замінив його на «витягувати колоди з річки й обрубувати їхні кінці». Врешті-решт він проповідував так, що це знаходило відгук у прихожан. Хоча я не знаю, як довго він після цього залишався їхнім пастором.

Питання: У Втор. 12:1 земля була даром, який Бог дав ізраїльтянам. Як ми можемо нагадувати собі, що наш будинок чи квартира, робота, транспорт, їжа, родина та друзі — це все дари для нас (а не права)?

Відповідь: По-перше, щодня дякуйте Богові за ці речі. Також дякуйте Йому за наше здоров’я, за небезпечні ситуації, яких нам вдалося уникнути, і навіть за важкі часи, які стали для нас уроками — це теж дари від Бога. По-друге, розповідайте іншим про Божу доброту щодо вас і щодо них.

Питання: Чому, згідно з Втор. 12:3, їм слід було спалити священні гаї?

Відповідь: Самі по собі дерева не є ані добрими, ані поганими. Однак коли дерева використовуються в ідолопоклонницькому поклонінні, тоді для тих людей вони служать злим цілям. Канаанеї мали не лише окремі дерева, а й священні гаї. Бог не хотів, щоб ізраїльтяни змішувалися з іншими релігіями.

Питання: У Втор. 12:5–14 та Лев. 7:3–4, у чому полягає значення того, що в майбутньому жертви приноситимуться лише в одному місці, яким спочатку буде Шіло, а потім — Єрусалим?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо побачити принаймні три причини.

а) Ханаанеї приносили жертви язичницьким божествам під деревами. Як би ви відрізнили жертву істинному Богу від таких жертв? Чому б просто не приносити обидва види жертв в одному й тому ж місці? Ні, тому що Бог святий і не хотів, щоб Його святий народ змішувався з поклонінням фальшивим богам.

б) Це сприяло б згуртуванню ізраїльтян. Вони бачили б один одного з різних міст і племен, що зміцнювало б їхню єдність як одного народу.

в) Спільне поклоніння допомогло б запобігти розколу. Це добре видно на прикладі бунтівного царя Єровоама, який відвів північні племена. Він навмисно прагнув розколу, тому змусив їх поклонятися в окремому місці. Дехто міг сприймати це як поклоніння істинному Богу в окремому місці, але насправді це було ідолопоклонство перед золотими телятами.

Звісно, ізраїльтяни могли їсти м’ясо, що не було принесене в жертву, де завгодно, і мали багато місцевих місць зібрань, які називалися синагогами, для вивчення Тори. У переносному сенсі ми й досі можемо молитися та поклонятися де завгодно.

Питання: Як у Втор. 12:5–14 поклоніння у «святому місці» стосується нас сьогодні?

Відповідь: Можна сказати, що ми поклоняємося Богу в «духовному домі», але в 1 Петра 2:5 сказано, що ми самі є тим духовним домом. Що б ви подумали про оренду мечеті для християнських богослужінь або буддійського храму? А як щодо того, щоб забезпечити церкві трохи більше доходу, здаючи її в оренду для індуїстських та мусульманських богослужінь? Повторення Закону 12:5-14 показує Боже серце і те, що Його поклоніння має бути окремим. Але використання нерелігійної будівлі, такої як будинок або загальнодоступна будівля, було б цілком прийнятним.

Так само ми не повинні проводити спільні богослужіння з індуїстами, мусульманами чи, якщо на те пішло, навіть сатаністами.

Одного разу до нашої церкви завітали мусульмани й запитали, чи можуть вони щотижня відвідувати одну з кімнат для молитви. Одним із варіантів вирішення було повісити у цій кімнаті хрест. Мусульманські хадиси кажуть, що відвідувати церкву можна, якщо там немає зображень чи хрестів.

Але добре проводити богослужіння разом у єдності з іншими істинними віруючими — у їхньому храмі, у нашому чи в іншому місці. Навіть якщо вони відрізняються від нас у другорядних питаннях та дрібницях, за умови, що вони дотримуються головних, суттєвих речей.

Питання: Що означає у Втор. 12:10, Іс. 11:10; 28:12; 32:18; 66:1 те, що Бог дав їм відпочинок?

Відповідь: У певному сенсі 1 Царів 8:56 говорить, що вони мали відпочинок, коли перебували в Землі Обітованій. Але в іншому сенсі Божий народ не матиме повного відпочинку, доки Ісус не прийде знову. Псалом 9:11 говорить, що ті, хто помер під час 40-річного блукання, не увійдуть у Божий відпочинок. Так само в Посланні до Євреїв 4:3,5 сказано, що ті, хто відпали, не увійдуть у Божий відпочинок, а в Посланні до Євреїв 4:11 сказано, що треба докласти всіх зусиль, щоб увійти в цей відпочинок. У Посланні до Євреїв 4:8 сказано, що Йошуа не дав їм відпочинку. У Міхея 2:10 сказано, що те місце, де вони перебувають, не є їхнім місцем відпочинку.

Питання: Якими способами, згідно з Повт. Закону 12:13-14, ті, хто сьогодні називає себе іменем Божим, можуть приносити жертви іншим богам?

Відповідь: Це може відбуватися непомітно; не шляхом відкритого відвернення від Бога, а шляхом того, що людина «на додачу» сповідує ще одну релігію. Будь-який християнин, який займається астрологією, таро або окультизмом, робить саме це. Ті, хто намагається поєднати поклоніння Єдиному Триєдиному Богу з індуїзмом, ісламом або чим-небудь іншим, що явно заперечує Єдиного Бога або те, що Ісус є Богом, очевидно, роблять це. Більш приховані прояви — це масонство, йога, трансцендентальна медитація, деякі напрямки психології та будь-яка релігійна приналежність, що не підпорядковується Богу. Але ми також можемо робити це, якщо, покладаючись на Бога, водночас покладаємося на удачу, гроші чи навіть освіту — це теж може бути поклонінням іншому Богу.

Питання: Чи говорить Втор. 12:15, 22 про те, що ізраїльтяни іноді могли їсти як нечистих, так і чистих тварин?

Відповідь: Ні. Натомість там сказано, що обрядово чисті та нечисті люди могли їсти чистих тварин.

Питання: Чому в Втор. 12:15–19 їм дозволялося забивати вола, вівцю чи козу де завгодно, тоді як у Лев. 17:3–6 сказано, що вони мали робити це біля скинії?

Відповідь: Левит 17:3-6 стосувався тих 40 років, які вони провели в пустелі. Але тепер вони переходили до іншого, осілого способу життя в обітованій землі, і манна мала припинитися. Було б непрактично, щоб усі люди, розсіяні по землі, мусили йти до Шило або Єрусалима щоразу, коли вони їли м’ясо.

Питання: У книзі « » (Вступ до Старого Завіту), Втор. 12:16, 23–25 та Бут. 9:4; Лев. 7:26–27; 17:10–14 ; 19:26, чому тоді заборона вживати кров була такою важливою, і чи заборонено вживати кров сьогодні?

Відповідь: Очевидно, Бог надає крові особливої святості. Справа не стільки в тому, що Каїн пролив кров Авеля, скільки в тому, що, дивлячись у майбутнє, Христос пролив Свою кров за нас на хресті. Хоча відмова від вживання крові передбачена в Законі Мойсея, ця заборона існувала ще до нього — її походження сягає часів Ноя (Буття 9:4). Коли в Діях 10:11-16 усі страви були визнані «чистими», це не стосувалося крові, оскільки кров не вважалася їжею. Якби кров вважалася «їжею», яка тепер стала чистою, то апостоли не продовжували б забороняти вживання (або пиття) крові в

Діяннях 15:20, 28-29. Крім того, рання апостольська церква вірила і навчала, що християни повинні утримуватися від крові. Звичайно, незначні кількості крові є допустимими, оскільки євреям було дозволено їсти дичину, яку вони вполювали і [швидко] знекровили на полюванні, як зазначено в Левиті 17:13.

Питання: Які три джерела спокуси використовують демони, як зазначено у Второзаконня 13:1-18?

Відповідь: Вони використовують щонайменше три, і одночасно можуть застосовувати кілька з них.

Релігійний вплив (фальшивий пророк) у Повторенні Закону 13:1-5.

Сімейний та соціальний вплив у Повторенні Закону 13:6-11.

Вплив громади та влади у Повторенні Закону 13:12-18.

Питання: Чи повинні ми сьогодні, згідно з Втор. 13:1-16 та Втор. 18:10-12, вбивати чаклунів, некромантів та всіх тих, кого, згідно зі Старим Завітом, слід вбивати?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Урядове розслідування: Навіть тоді не можна було просто взяти справу у свої руки й особисто вбити когось, кого підозрювали в цьому. У Повторенні Закону 13:14 сказано, що місто мало спочатку провести ретельне (і, ймовірно, офіційне) розслідування.

2. Лише за умов теократії: Ізраїльтяни жили в умовах «теократії», де ті, хто мешкав на цій землі, уклали завіт з Богом, а Тора була законодавчим кодексом. Коли благочестиві євреї, такі як Даниїл, Йона, Єзекіїль та Неємія, жили та подорожували за межами Ізраїлю, де вони не перебували під владою теократії, вони не робили жодних спроб завдати шкоди чаклунам, ідолопоклонникам чи іншим.

3. Сьогодні ми не живемо в умовах «теократії». Хоча деякі люди, такі як пуритани, намагалися встановити теократію, Новий Завіт не містить жодних вказівок на те, що ми повинні намагатися це зробити. Отже, сучасні християни не повинні завдавати шкоди аморальним гетеросексуалам, практикуючим гомосексуалістам, ідолопоклонникам, членам сект тощо. Хоча вбивство, крадіжка та інші злочини й сьогодні мають каратися, це є функцією уряду; не повинно бути християнських самосуддів. Проте навіть сьогодні ми не повинні робити ці речі самостійно.

Як сказано в «Біблійному коментарі Тоні Еванса» (The Tony Evans Bible Commentary), с. 222: «Випробуванням для істинного пророка є не його магія, а його послання» (курсив у оригіналі).

Питання: Що означає цей уривок у Втор. 13:5 щодо смертної кари?

Відповідь: Будь-який аргумент проти смертної кари, що спирається на Біблію, спростовується цим віршем. Найсильніший аргумент проти смертної кари полягає лише в тому, що іноді людей несправедливо засуджують через неправдиві свідчення або через байдужість поліції. Але й для цього існує засіб захисту. Якщо хтось свідомо неправдиво звинувачує іншу людину, то він повинен отримати те покарання, яке свідомо заподіяв невинній людині.

Ось злочини, за які в Старому Завіті призначалася смертна кара.

З «Біблії для вивчення МакАртура» 1977 р., с. 270

Питання: Що сказано в Повторенні Закону 13:5 про фальшивих пророків у церкві?

Відповідь: Хоча Повторення Закону 13:5 показує серйозність проблеми фальшивих пророків та фальшивого вчення, у часи Нового Завіту ми не маємо вбивати людей, які навчають фальшиво. Однак це не зменшує серйозності їхніх вчинків, і важливо, щоб їх виключали з церкви, як показано у ; 2 Тимофія 3:5 ; 2 Івана 9-11 та Об’явлення 2:20-23. Так само ми повинні уникати тих, хто наполегливо грішить, як зазначено в 1 Коринтян 5:5-13; Матвія 18:17.

Бог дуже серйозно ставиться до нашої віри та практики поклоніння Йому, як показано у Повторенні Закону 17:7,12; 19:19; 21:21; 22:21-22,24; 24:7.

Питання: Чому, згідно з Повт. Закону 14:1, хтось мав би поголити волосся, а потім наносити собі порізи заради померлих?

Відповідь: Навіть якщо це не має сенсу для вас, для стародавніх мешканців Угаріту, що на узбережжі Сирії, це мало сенс. Вони голили голови, як зазначають Крейгі (Craigie), с. 229–230, та С. Р. Драйвер (S. R. Driver) у праці «Повторення Закону», с. 155 і далі. Вони також наносили собі порізи на знак жалоби, як зазначає Куган (Coogan), с. 45–46. Ось угаритський текст. «Він розрізає щоки та підборіддя, роздирає передпліччя. Він оре груди, наче город; наче долину, він роздирає спину». Угаритський підручник, табличка 67 VI, рядки 20–22, з роботи Елмера Б. Сніка «Боротьба Ізраїлю з релігією Ханаану» у збірці В. Роберта Годфрі та Джессі Л. Бойда III «Через Слово Христа: Ювілейний збірник на честь доктора Філіпа Е. Хьюза», с. 117.

На жаль, згідно з Єремією 41:5, деякі ізраїльтяни також наносили собі порізи на честь померлих.

У більш сучасні часи невелика кількість мусульман-шиїтів-двонадесятників, наприклад в Ірані, Пакистані та Індії, використовують батоги з металевими накінечниками, які вони кидають через плече, щоб нанести собі порізи на спині під час свята Ашура, оплакуючи Хусейна, якого вбили суніти за те, що він не підкорився сунітському халіфу Муавії I. Деякі люди в Новій Гвінеї під час жалоби відрізають собі суглоб пальця. Скільки коштують деякі похорони в західних країнах? Чи не можна було б ці гроші використати на допомогу бідним або на поширення Євангелія?

Хоча невелика кількість римо-католицьких ченців практикувала самобичування, але це було за їхні гріхи, а не на знак жалоби за померлого, і їхня церква цього не заохочувала.

У Новому Завіті, у 1-му Посланні до Солунян 4:13, сказано, що ми не маємо сумувати, як решта світу, що не має надії.

Питання: Чому в Повт. Закону 14:2 Бог так часто нагадував ізраїльтянам, що вони — особливий, святий народ Божий?

Відповідь: Скільки разів Бог нагадував їм про це в Старому Завіті? Згідно з «Біблійним коментарем Макартура» (The MacArthur Bible Commentary), с. 216–217, — понад 250 разів. Окрім того, що Бог просто нагадував людям «робіть це» і «не робіть того», Він також нагадував їм про мотив їхньої слухняності; це було пов’язано з тим, ким вони були. Сьогодні, коли ви відчуваєте спокусу згрішити, читайте Святе Письмо, щоб Бог нагадав вам, «хто ви є» і «Кого ви знаєте».

П: Чому в Втор. 14:3–20 саме ці тварини вважалися нечистими, а інші — ні?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює. Ці тварини були згруповані як тварини суші, води та повітря.

Ми бачимо, що відмова від споживання деяких із цих тварин була «розумною з гігієнічної точки зору». Недостатньо просмажена свинина може спричинити трихінельоз, недостатньо просмажене м’ясо кролика — туляремію, морські істоти, що харчуються на дні, такі як креветки та краби, можуть бути носіями паразитів, а птахи, що харчуються падаллю, можуть переносити ще більше хвороб. Ми також знаємо, що деяких із цих тварин використовували в язичницьких обрядах. Свиней забивали під час релігійних обрядів ханаанеїв, сирійців та хеттів. Ворони вважалися священними для деяких арабів. Однак велику рогату худобу та овець використовували в багатьох язичницьких обрядах, і їх все одно можна було їсти. Дехто намагався знайти символізм у цих тваринах, наприклад, що жування жуйки є аналогією вивчення законів, що свині — нечисті тощо. Однак слід бути обережними, приписуючи символізм тому, про що Бог не говорить. Єдиною певною відповіддю є те, що Бог нам цього не сказав; насправді, Богу не було потреби нам цього говорити. Ми все одно повинні слухатися Бога, навіть коли не знаємо причини.

Питання: У Втор. 14:21, оскільки було неправильно їсти тварину, яка вже була мертвою, чому ж було дозволено продавати її чужинцям? Навіть неізраїльтяни, які жили в Ізраїлі, не могли їсти кров згідно з Лев. 17:10, 12.

Відповідь: З тварин, які померли природною смертю, не зливали кров. Споживання тварини, яка померла без зливання крові, було менш серйозним порушенням, ніж споживання крові. Хоча в Левит 17:10, 12 сказано, що людину, яка їсть кров, слід стратити, у Левит 17:15 зазначено, що той, хто їсть мертву тварину, з якої не злили кров, повинен обмитися й випрати свій одяг, і він буде нечистим аж до вечора. З гігієнічної точки зору, якщо тварина померла сама, наприклад, від хвороби, люди мали б менше шансів заразитися хворобою, якщо б її не їли.

На перший погляд ці вірші можуть здатися архаїчними, але вони містять істину, актуальну й сьогодні. Християни повинні прагнути, щоб існували закони, які забороняють усім робити певні речі: вбивати, красти, ґвалтувати тощо. Однак, хоча інші речі є гріховними, можна дозволяти тим, хто хоче вчинити гріх, робити це. Наприклад, хоча вживання алкоголю не є гріхом, а сп’яніння — гріх, християнину можна працювати в мережі продуктових магазинів, що продають алкоголь.

Питання: Чому в Втор. 14:21, Вих. 23:19; 34:26 не можна було варити козеня в молоці його матері?

Відповідь: Це було огидне зображення: брати материнське молоко, яке вироблялося для годування її дитинчат, і варити в ньому її дитинча.

Існують також свідчення, що це була релігійна практика ханаанеїв, угаритів та сіранців, яка сягає аж XV століття до н. е. Однак угаритський текст, що підтверджує це, є гіпотетичним. Крім того, м’ясо з вершками може швидше зіпсуватися.

Питання: У Втор. 14:22–25, чи могли вони викуповувати первістків тварин за гроші, чи не могли, як сказано в Чис. 18:17?

Відповідь: У відповіді слід врахувати п’ять моментів.

1. У Числах 18:14 сказано, що кожного первістка будь-якого виду треба відокремити або викупити грошима.

2. «Викупити за гроші» означає, що ти платиш гроші й залишаєш тварину собі.

3. Числа 18:17 уточнює це, кажучи, що первістків биків, овець чи кіз не можна викупити грошима.

4. У книзі Повторення Закону також не сказано, що бика, вівцю чи козу можна викупити за гроші.

5. У Повторенні Закону 14:24–25 сказано, що якщо відстань занадто велика, можна «обміняти тварину», що означало продати тварину за гроші, поїхати до Єрусалима і на ці гроші купити рівноцінну тварину.

Питання: Як у Повторенні Закону 14:22-27 прості ізраїльтяни могли споживати свої десятини, якщо десятини віддавалися левітам для споживання?

В: Існує дві десятини. Перша десятина у розмірі десяти відсотків призначалася левітам та їхнім сім’ям для прожитку. Друга десятина, яка називалася «святковою десятиною», становила приблизно три відсотки від одного джерела або десять відсотків від решти дев’яноста відсотків кожні три роки, згідно з «Коментарем до Біблії: Старий Завіт», с. 289–290. Обидві ці десятини в підсумку дають приблизно однакову загальну суму. Її могли споживати як віруючі, так і левіти. На третій рік, згідно з Повторенням Закону 14:28–29, десятину могли споживати також вдови, сироти та навіть чужинці (тобто неізраїльтяни).

Йосип Флавій та деякі рабини помилково розглядали це як «третю десятину», але насправді це лише застосування другої десятини.

Питання: У Втор. 14:26 та Вих. 29:40, чи дозволено вживати міцні алкогольні напої, чи це заборонено для царів (Прип. 20:1) і дозволено лише тим, хто на межі смерті, як сказано в Прип. 31:4-7?

Відповідь: Оскільки за звичайних обставин людям дозволялося вживати алкоголь, але не напиватися, то наскільки ж доречнішим він був би як заспокійливий засіб для людей, що перебувають на межі смерті. Алкоголь був заборонений для священиків, коли вони входили до намету зустрічі (Левит 10:8-10), а царі повинні дотримуватися вищих стандартів, як наводить на думку Приповісті 20:1.

Питання: Чому, згідно з Повт. Закону 15:1-3, люди в давнину залазили в борги?

Відповідь: Хоча це могло бути через надмірні витрати на алкоголь, розкіш тощо, у давнину це, ймовірно, було менш важливим чинником, ніж зараз. Менше людей, можливо, надмірно витрачали гроші, оскільки часто бачили, що сталося з іншими. Оскільки в ті часи не існувало медичного страхування, страхування життя, державної соціальної допомоги чи медичного обслуговування, а також інших фінансових запобіжних заходів, хвороба, нещасний випадок, що унеможливлював роботу, або смерть чоловіка могли загнати сім’ю в борги. Неврожай, війна або навіть надмірні податки, що стягувалися деспотичними правителями, також могли спричинити борги, з яких багато хто не міг вибратися. З огляду на те, що багато хто часто не мав можливості погасити борги, процентні ставки могли бути високими. У сирійських табличках з Нузі, написаних у XV столітті до н. е., процентні ставки сягали 50 %.

Питання: У Втор. 15:1–3 сказано, що кожні сім років слід було скасовувати всі позики, надані співвітчизникам-ізраїльтянам. Чому ж тоді не скасовували позики й неізраїльтянам?

Відповідь: Позики співвітчизникам-ізраїльтянам скасовувалися з милосердя. Святе Письмо не пояснює, чому позики не скасовувалися неізраїльтянам, але неважко побачити причину.

Оскільки ізраїльтяни мали володіти землею в Ізраїлі, іноземці, які мали там борги, перебували там з комерційних причин або як наймані робітники. Іноземці завжди могли повернутися до свого народу.

Питання: Як Старий Завіт у розділі Втор. 15 порівнюється з іншими стародавніми законами?

Відповідь: Хоча за Повторенням Закону раб мав отримати свободу через шість років, згідно з Кодексом Хаммурапі він міг звільнитися вже через три роки. Вавилонський Кодекс Ліпіт-Іштар передбачає, що раб міг звільнитися після того, як відпрацював суму, що дорівнювала подвійному розміру його боргу або подвійній вартості його купівлі. Це, безперечно, надає перевагу власнику.

Питання: Як пов’язані Втор. 15:1–11 та Вих. 23:10–11?

Відповідь: «Сьомий рік», або рік ювілею, в обох випадках є однаковим. Це був рік, коли поля не мали орати, борги скасовувалися, а раби звільнялися. Див. «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 149–150, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Повт. 15:4 сказано, що серед ізраїльтян не повинно бути бідних, якщо в Повт. 15:11 сказано, що бідні завжди будуть серед них?

В: Бог поклав на них обов’язок піклуватися про всіх бідних серед ізраїльтян. Однак Бог знав, що не всі виконуватимуть свої обов’язки і що серед них завжди будуть бідні.

Біблія — це водночас книга ідеальних цілей і реалізму; ми маємо мати як високі ідеали, так і реалізм. Якщо хтось має цілі, але відірваний від реальності, його ідеалізм не дуже корисний. Бачити реальність і не мати ідеалів теж не дуже корисно.

Питання: Чому в Повт. Закону 15:12–13 Біблія здається такою чоловічо-шовіністичною і завжди вживає «він»?

Відповідь: У гебрейській мові ніколи не вживали «він/вона», як це іноді роблять в англійській. Як і в англійській, іноді вони вживали «він», маючи на увазі «він» або «вона». Прикладом, як у гебрейській, так і в англійській, є Повторення Закону 15:13, де сказано «він», хоча з контексту Повторення Закону 15:12 чітко випливає, що йдеться про чоловіка чи жінку.

Питання: Чи суперечить Повт. Закону 15:12-18 Виходу 21:26?

В: Ні. У Вихід 21:26 сказано, що будь-який раб мав право на звільнення, якщо господар вибивав йому око або вибивав зуб. У Повторенні Закону 15:12-18 сказано, що рабів-євреїв слід було звільняти кожні сім років, у рік Ювілею. Єдиним винятком були раби-євреї, які любили своїх господарів і добровільно вирішили залишатися їхніми рабами на все життя.

Якщо господар згодом випадково вибивав їм око або зуб, раб мав право на звільнення, але його не змушували користуватися цим правом.

Цей закон цікавий тим, що, хоча покарання для господаря здається м’яким, воно все одно було б ефективним для усунення будь-якого стимулу до жорстокого поводження з рабами.

Питання: У Втор. 16:5 пасхальне ягня слід було забивати у святилищі чи вдома, як сказано у Вих. 12:7?

Відповідь: У Єгипті, до того як з’явилося святилище чи храм, пасхальне ягня слід було забивати вдома. Після того як з’явилося святилище, ягня слід було забивати там. Пізніше, коли вони оселилися в Землі Обітованій, євреї святкували Пасху в Єрусалимі.

Питання: Чому в Втор. 16:16-17 сказано, що повинні з’являтися чоловіки, а про жінок і дітей не згадується?

Відповідь: У Повторенні Закону 16:16-17 сказано, що кожен чоловік мав з’явитися, і не з порожніми руками. Іншими словами, жоден чоловік, як глава сім’ї, не був звільнений від обов’язку приносити необхідні десятини та жертви.

Питання: Чому в Повт. Закону 16:21 євреям заборонялося садити дерева з релігійною метою?

Відповідь: Є три вагомі причини.

1. У Повторенні Закону 16:21 просто сказано, щоб цього не робити, і вони мали слухатися того, що сказав Бог.

2. Дерева ніколи не були частиною жертвоприношення Істинному Богу.

3. Повторення Закону 12:3 показує, що священні гаї були частиною поклоніння іншим богам. Дерева відігравали важливу роль у поклонінні Ваалу та деяким грецьким богам.

Третя причина є особливо важливою. Якщо якась дія є частиною язичницької релігії і вона може

а) спокушає вас поклонятися язичницьким богам

б) спокушати інших поклонятися язичницьким богам, або

в) створювати враження, ніби ви поклоняєтеся язичницьким богам,

то не робіть цього.

Питання: Чи є неправильним, згідно з Втор. 17:6, Втор. 19:15 та Чис. 35:30, засуджувати когось за вбивство, якщо немає двох або більше свідків-людей?

Відповідь: Вимога щодо двох свідків стосувалася не лише вбивства, а й перелюбу та крадіжки, а два очевидці рідко бувають свідками перелюбу чи крадіжки. Слід обговорити два моменти щодо вживання гебрейського терміна, що означає «свідок».

1. Левит 5:1 показує, що свідок — це не лише очевидець злочину. Свідком є також будь-хто, хто знає про докази, які можуть підтвердити невинність або вину людини.

2. Слово «свідок» може означати не лише людину, а й докази. Наприклад, у Вихід 22:13 частини мертвої тварини також можуть бути свідками. Див. «Енциклопедію біблійних труднощів», с. 143, для отримання додаткової інформації.

Питання: Що в Повторенні Закону 18:10 означає «не пропускати своїх дітей крізь вогонь»?

Відповідь: Це був звичай ханаанеїв — приносити в жертву своїх первістків, спалюючи їх, як пояснюється у Повторенні Закону 12:31.

Питання: Чому в Повторенні Закону 18:10 забороняється залишати в живих чаклунів і некромантів?

Відповідь: Декому це здається суворим покаранням для людей, які не завдають фізичної шкоди іншим. Однак вони завдають духовної шкоди іншим, ведучи їх до пекла. Отже, за теократичного устрою Старого Завіту покарання було таким самим, як і для ідолопоклонників.

Питання: Чи суперечить заборона контакту з надприродним, про яку йдеться у Второзаконня 18:10, наявності пророків у Біблії, як стверджував один атеїст?

Відповідь: Ні. Це абсурдно з двох причин.

1. Навіть якби існувала заборона на «будь-який» контакт із надприродним, жоден серйозний дослідник Божого Слова, безперечно, не сприйняв би це як заборону на будь-яку молитву до Нього.

2. Ніколи не існувало заборони на будь-який надприродний контакт, як, мабуть, уявляє собі атеїст. Натомість заборона стосується ворожіння та чаклунства. Людям не слід намагатися вступати в контакт із духами померлих, демонами чи ангелами. Хоча пізніше ангели й з’являлися перед благочестивими людьми, такими як Даниїл, саме ангел ініціював цей контакт, а не людина.

Питання: Чи пророкували в Втор. 18:17–19; Втор. 33:1–2 та Втор. 34:10–11 про Мухаммеда, як стверджують деякі мусульмани?

Відповідь: Ні. У Повторенні Закону 18:15-18 сказано, що Бог поставить пророка, якого вони почують, подібного до Мойсея, з-посеред них, серед їхніх братів. Чи був Ісус пророком? Чи багато євреїв чули Ісуса? Чи був Ісус серед євреїв? Чи був Ісус євреєм? Мусульманам не повинно бути важко погодитися з тим, що цей вірш більше підходить до Ісуса, ніж до Мухаммеда. Ось ще кілька аргументів.

а. У Повторенні Закону 33:1-2 сказано: «Господь», а мусульмани не називають Мухаммеда своїм Господом. (Мусульмани-алавіти та інші групи гулат вважають Мухаммеда Богом, але це винятки.)

б. У Повторенні Закону 34:10 сказано: «Відтоді в Ізраїлі не з’явилося пророка, подібного до Мойсея». Цей епітафій був написаний, ймовірно, Йошуа, задовго до приходу Ісуса.

в. У Повторенні Закону 34:10 згадується «віч-на-віч», а Мухаммед ніколи не стверджував, що отримував свої слова безпосередньо від Аллаха, а лише через ангелів (Сура 2:97). Ісус спілкувався безпосередньо з Богом-Отцем, як свідчить Івана 1:18 та інші уривки.

г. Наступний вірш, 34:11, говорить, що жоден інший пророк не творив таких дивовижних чудес, як Мойсей. Мухаммед у Корані, як правило, не творив чудес, за винятком нібито відвідування мечеті в Єрусалимі (яку, як можна довести, на той час ще не існувало) та розколу місяця на дві частини (чого ніхто інший не бачив).

e. У самому Корані, у сурі 29:27, сказано, що пророцтво прийшло через Ісаака та Якова. У перекладі Корану Юсуфа Алі сказано: «І Ми дали (Аврааму) Ісаака та Якова, і призначили серед його нащадків пророцтво та одкровення…». Хоча дужки навколо слова «Авраам» є в перекладі Юсуфа Алі, самого слова «Авраам» в арабському тексті немає, і Юсуф Алі відчув необхідність додати «Авраам» до того, що мусульмани вважають Божим словом.

f. Нарешті, апостол Ісуса Петро сказав, що це сповнилося в Ісусі в Діях 3:22–26. Апостол Петро мав усі підстави це знати.

1. Або Ісус припустився великої помилки, дозволивши такому ошуканцю, як Петро, майже 2 000 років вводити в оману людей, які намагалися слідувати за Богом, а Бог навіть пальцем не поворухнув, щоб розповісти людям правду.

2. Або Ісус знав, що робить, коли обрав Петра, і Бог не виправляв те, що не потребувало виправлення.

3. Або ж Петро цього не говорив, і Книга Діянь була спотворена ще до першої позабіблійної згадки про це стосовно Христа, яка датується приблизно 138 роком н. е.

Ось найдавніші грецькі рукописи, які ми маємо, та їхні дати, що містять уривок з Діянь 3:22–36.

Ватиканус [B] 325–350 рр. н. е.

Синайський [Si] 340–350 рр. н. е.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV ст.

«Александрійський» [A] бл. 450 р. н. е.

Сахідський коптський [Sah] III–IV ст.

Ефраїмський рескриптус [C] V ст.

Беза Кембриджський [D] V, VI

Ось переклади цих віршів, які ми маємо іншими мовами

Вірменська [Arm] V століття

Грузинська [Geo] 5 століття

Латинська Вульгата [Vg] IV–V століття

Ефіопська [Eth] 6 століття

Сирійська Пешитта [SyrP] IV–VII ст.

Ранньохристиянські автори згадували цей вірш як такий, що стосується Ісуса. Серед них були

Юстин Мученик народився близько 114 р. н. е., хоча деякі вважають, що це сталося у 110 р. н. е. Його «Перша апологія» була написана між 138 р. н. е. і його смертю у 165 р. н. е. Очевидно, що він мав прочитати про це пророцтво, яке стосується Христа, перш ніж записати його.

Іриней писав у 182–188 рр. н. е.

Тертуліан — 220–220 рр. н. е.

Оріген — 225–254 рр. н. е.

Архелай (262–278 рр. н. е.) також аналізує Повторення Закону 18:15, показуючи, як цей уривок стосується Ісуса Христа, у праці «Суперечка з Манесом», розд. 43, с. 219

Златоуст — 407 р. н. е.

Мусульманин мав би стверджувати не лише, що Юстин помилявся, але й що всі рукописи Нового Завіту неправильно записали слова Петра.

Крім того, переклади на інші мови з’явилися дуже рано; наведені вище дати — це не дати перших перекладів, а лише дати найдавніших рукописів, що збереглися до наших днів. Вони є цінними, оскільки становлять незалежний ланцюг передачі, який люди можуть використовувати для перехресної перевірки грецьких рукописів. Ланцюг передачі цих рукописів, від Африки до Азії, одностайно підтверджує, що, за словами Петра, це стосується Ісуса.

Питання: Як, згідно з Втор. 18:20–22, можна визначити, чи є пророк фальшивим пророком?

Відповідь: Біблія наводить дві причини та вказує на дві ознаки.

1. Якщо він закликає поклонятися іншим богам або пророкує чи вчить про Бога те, чого Бог не наказував. Повторення Закону 18:20-21; 1 Івана 4:1-3; Єремія 6:13

1-ша ознака: Якщо пророк висловлює свою думку про те, чого хоче істинний Бог, не пророкуючи, його думки можуть бути помилковими, як і думки будь-кого іншого. Як приклад, див. слова Натана до Давида в 1-й книзі Хронік 17:2-4.

2. Якщо пророк робить хибне пророцтво. Повторення Закону 18:21-22.

Друга умова: якщо пророк робить умовне пророцтво, а умови не виконуються. Пророцтва про суд і знищення завжди залежать від того, чи покається людина або народ. Як приклад, див. Йона 3:1-10.

Питання: Як, згідно з Повт. Закону 19:1-6, слід поводитися, коли людина завдає шкоди іншій людині ненавмисно?

Відповідь: З одного боку, це не слід прирівнювати до умисного діяння, оскільки в цій людині не було злого умислу чи наміру. З іншого боку, вона може не бути цілком невинною, оскільки, можливо, не проявила достатньої обережності. Що сказати про підлітка-водія, який випадково вбиває людину, що переходила вулицю, під час вуличних перегонів? Або про людей, які знають, що вони п’яні, але вважають, що можуть «компенсувати» це і все одно сідають за кермо. У одній європейській країні раніше було так: якщо вас ловили за кермом у стані алкогольного сп’яніння, ви втрачали водійські права — назавжди.

Одного разу я запитав групу підлітків у недільній школі: якщо маленька дитина випадково перекинула лампу й розбила її, чи слід її відшмагати, чи ні? Приблизно половина відповіла «так», а половина — «ні». Правильна відповідь, мабуть, така: «нам потрібно більше подробиць». Якщо дитина була надто необережною, гралася в грубі ігри або бігала по дому разом із братами й сестрами, то так. Але якщо дитина випадково спіткнулася або її штовхнули, то ні.

Цікаво, що в Книзі Рут на івриті слово, яке позначає родича-викупителя у шлюбі, — це «гоель». А івритське слово для «месника за кров» — «гоель хадам», або, в певному сенсі, родич-викупитель, який відстоює справедливість за вбитого.

Питання: Як у сучасному світі люди можуть «переміщати межові камені», про що йдеться у Втор. 19:14; 27:17; Йов 24:2; Притч. 22:28; 23:10, Ісаї 5:8 та Осії 5:10?

Відповідь: Кілька десятиліть тому в Техасі були люди, які створювали фальшиві документи, що надавали їм право власності на землю. Зловживання законом, включаючи підробку документів, неправдиві свідчення та хабарі, може створити враження «законності», коли хтось краде те, що належить іншому.

До речі, у пізніші часи в римському праві покаранням за переміщення межового каменю була смерть, згідно з «Коментарем до Старого Завіту» Кейля-Деліцша, т. 1, ч. 3, с. 399.

Питання: Чому в Втор. 19:16 один свідок міг звинуватити когось, якщо в Чис. 35:30; Втор. 17:6; Втор. 19:15 та в інших місцях сказано, що все має бути підтверджено двома або трьома свідками?

Відповідь: В ідеалі все має підтверджуватися двома або трьома свідками, з огляду на те, що свідок може бути не лише особою, а й доказом. Однак у Повторенні Закону 19:16 передбачено випадок, коли звинувачувати когось може лише одна особа. Іншими словами, не слід звільняти обвинуваченого лише тому, що є лише один свідок, але й не слід завжди вірити єдиному свідку, який може брехати. Натомість слід провести ретельне розслідування, щоб знайти додаткові докази або інших свідків.

Питання: Чи не є занадто суворим у Повторенні Закону 19:19 покарання неправдивого свідка тим самим покаранням, яке мав би отримати несправедливо звинувачений?

Відповідь: Зовсім ні. Людина може вбити своїми словами так само легко, як і своїми руками. Незалежно від того, чи використовували б вони свої руки, чи зловмисний обман і правову систему, несправедливо звинувачений все одно загинув би. Принаймні у випадку вбивства власними руками репутація жертви залишається неушкодженою. Вбивство словами руйнує репутацію людини, а також вбиває її тіло.

Для довідки: Вавилонський Кодекс Хаммурапі також передбачає, що той, хто несправедливо звинуватив іншого у вбивстві, має бути страчений. Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 3, с. 126, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Втор. 19:21, Лев. 24:20 та Вих. 21:22–24 Біблія говорить: «око за око»?

Відповідь: Ці три місця в Старому Завіті є частиною судового права. Виплачена компенсація та покарання мали відповідати тяжкості злочину: ні більше, ні менше. У єдиному вірші Нового Завіту Ісус закликає віруючих практикувати прощення та милосердя замість принципу «око за око». Ось ці чотири місця.

У Вихід 21:22-24 йдеться про судові рішення, зокрема про розгляд у суді, коли чоловік б’є жінку так, що вона передчасно народжує.

У Левит 24:20 йдеться про покарання за заподіяння тілесних ушкоджень або вбивство інших людей. Однак для випадків ненавмисного вбивства та, ймовірно, ненавмисного заподіяння шкоди існували міста-притулки.

У Повторенні Закону 19:21 йдеться про неправдивого свідка, з яким слід було вчинити так, як його брехня могла б спричинити іншому.

Ісус сказав у Євангелії від Матвія 5:38, що хоча ви чули, як сказано: «Око за око…», нам не слід чинити опір злому, а підставляти іншу щоку.

Тертуліан у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 2, розділ 18 (207/208 рр. н. е.) був першим, про кого нам відомо, хто відповів на це питання, і він нагадав своїм читачам, що мета цього закону полягала у стримуванні насильства. У книзі «Те, що ви знаєте, може бути не так: пояснення 220 неправильних тлумачень біблійних текстів» (с. 62–63) зазначено, що це обмежує помсту. У суспільстві без поліції помста не повинна бути суворішою за сам злочин. Покарання за злочин, скоєний проти бідної людини, має бути таким самим, як і покарання за злочин, скоєний проти заможної людини.

Крім того, люди мали спочатку навчитися, що таке справедливість, перш ніж вони змогли б зрозуміти, що таке милосердя та прощення.

Питання: Чому в Втор. 19:21 Біблія, здається, не виявляє любові, навчаючи «око за око»?

Відповідь: Хоча це стосується справедливості, а не любові, ви повинні зрозуміти, що таке справедливість, перш ніж зможете оцінити милосердя. Якщо ви не усвідомлюєте, що за неправильні вчинки передбачено суворе покарання, неможливо цінувати прощення за ці вчинки. Дивіться попереднє запитання, щоб дізнатися, чому було дано цю заповідь.

Уявіть на мить, що людям ніколи не говорили про «око за око», і що три уривки зі Старого Завіту, де це згадується, не існували.

Тоді, згідно з Виходом 21:22–24, вбивство немовлят або аборти не вважалися б серйозним злочином.

У Левит 24:20 зловмисне заподіяння тілесних ушкоджень дорослому було б лише незначною проблемою.

У Повторенні Закону 19:21 свідок, який збрехав, щоб хтось був несправедливо покараний, залишився б безкарним.

Суспільство, в якому панують і справедливість, і любов, насправді є більш люблячим, ніж те, яке (марно) намагається жити любов’ю без поняття справедливості. На жаль, саме таким деякі люди уявляють собі суспільство.

Питання: Чому в Повторенні Закону 20:1-15 Бог дозволив наступальну війну?

Відповідь: Тут не робиться різниці між ханаанеями та неханаанеями. Ізраїльтянам потрібно було воювати, щоб повалити гніт мідіанців, аммонітів, сирійців та інших.

Це свідчить про те, що Бог не був пацифістом у Старому Завіті, і так само Він не проти будь-якого вбивства, наприклад, страт з поважних причин, як зазначено в Новому Завіті, у Посланні до Римлян 13:4.

Питання: У Втор. 20:16-18, чи мали ізраїльтяни вбивати кожного з ворогів, чи мали вони пощадити деяких, як сказано у Втор. 20:11-14?

Відповідь: Між віршами 11–14 та 16–18 знаходиться вірш 15. У вірші 15 сказано, що попередні вірші стосувалися міст, які були далеко від місця їхнього проживання. У вірші 16 сказано, що наступне стосується ханаанських міст у Землі Обітованій.

Питання: У Втор. 20:17, оскільки Бог знав, що хетти (= гібеоніти) у Палестині стануть Його вірними храмовими слугами, чому ж Бог наказав їх тут знищити?

Відповідь: Це цікавий випадок, коли Божа виявлена воля відрізнялася від Його бажаної волі, проте Божа виявлена заповідь відіграла певну роль у здійсненні Його бажаної волі.

1. Ні хеттам, ні ізраїльтянам не було сказано: «Не хвилюйтеся, хеттів буде пощаджено». Гібеонці мали ті самі побоювання, що й інші ханаанеї, але, керуючись своїм занепокоєнням, вони вирішили шукати миру з ізраїльтянами.

2. Тоді Боже провидіння, що виявилося через помилку ізраїльських вождів, змусило їх пощадити гібеонців.

3. Гібеонці вдавалися до обману та брехні, але Бог не обмежується лише добрими засобами для здійснення Своєї волі.

4. Пізніше в історії гібеонці стали вірними слугами Храму.

Другий, дуже схожий випадок, має бути знайомий нам сьогодні. Бог бажає, щоб усі спаслися. Бог знає, хто є обраними. Проте Бог (правдиво) попереджає кожного, що той потрапить до пекла, якщо відкине Ісуса. З одного боку, обраним немає про що турбуватися, бо вони стануть Божими дітьми. З іншого боку, Бог не сказав, хто саме є обраними.

Думка, над якою варто замислитися щодо обрання та свободи волі, полягає в тому, що ніщо не заважало всім іншим ханаанеям вчинити так, як вчинили гібеонці. Проте немає жодних згадок про те, що хтось із інших ханаанеїв намагався це зробити або навіть бажав спробувати.

Див. обговорення Буття 20:3–6, Повторення Закону 20:17; Єремія 15:6; Йона 3–4; Йона 3:10 та Йона 4:1–2 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Повт. Закону 20:19-20 їм не дозволялося вирубувати дерева під час облоги міста?

Відповідь: Якщо б ізраїльтяни перемогли, вирубка плодових дерев збіднила б землю. Якщо б вони програли, вирубка плодових дерев позначилася б не лише на нинішніх дорослих, а й на їхніх дітях та нащадках. Оливкові дерева є плодовими, і вони можуть жити тисячу років. Бог не заперечував проти того, щоб вони воювали, але не схвалював руйнування землі. Крім того, дерева відіграють вирішальну екологічну роль у стабілізації ґрунту та запобіганні ерозії. На противагу цьому єгиптяни та ассирійці застосовували тактику «випаленої землі». На одній єгипетській фресці зображено, як одні воїни піднімаються на міські мури, а інші вирубують дерева. У єгипетському описі вторгнення до Сирії сказано: «Я позбавив їх самих джерел життя, бо я знищив їхнє зерно та вирубав усі їхні гаї й усі їхні приємні дерева. Я знищив її». Вони також казали: «Вона стала землею, «на якій немає дерев». Згідно з книгою Дж. Б. Прітчарда «Тексти Стародавнього Близького Сходу», с. 240, 276–279, 288, 299–300.

Питання: Як у Втор. 21:1–9 вирішували питання щодо випадків, коли в судових справах не вдавалося досягти однозначного висновку, і як нам слід чинити в таких ситуаціях?

Відповідь: Тут ми бачимо кілька моментів. Вони намагалися знайти вбивцю. Вони визнавали, що це все одно було неправильно,

Принесення жертви підкреслювало, що це все одно було неправильно і гріхом, навіть якщо їм не вдалося спіймати того, хто це зробив. У цьому закладено правову концепцію, якої сьогодні бракує у західному праві: гріх спільноти. Оскільки вбивство сталося, найближче село було винним у вбивстві, бо не змогло притягнути вбивцю до відповідальності, а вбивця, швидше за все, мешкав у цьому селі. Тож село приносило жертву за свою провину: старійшини обмивали руки, символічно показуючи, що вони нічого не знали ні про злочин, ні про особу вбивці, і це покривало їхню провину. Це не була жертва в традиційному розумінні, оскільки кров не проливалася, це не відбувалося в місці поклоніння, і це не робили священики чи левіти. Однак священики були присутні, щоб переконатися, що все відбувається належним чином. Звісно, якщо вбивцю пізніше ловили, на нього все одно чекав той самий вирок.

Згідно з хеттськими законами, відповідальність за нерозкрите вбивство спочатку лягала на власника поля, а якщо власника не було — на найближче село, як зазначено в «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 3, с. 130–131.

Сьогодні ми маємо усвідомлювати: якщо суд визнає когось «невинуватим», це не означає, що ця людина є невинною чи не винною, а лише те, що суд визначив, що не було достатньо доказів, щоб довести її провину поза розумним сумнівом. Неідеальним рішенням є «поділ різниці», як це зробив Давид у випадку з Мефібошетом і Зібою (2 Самуїл 19:24–30).

Питання: Як, згідно з Втор. 21:1–9, нам слід поводитися в ситуації невизначеності щодо того, з ким працювати та кому довіряти у справах бізнесу та інших рішеннях?

Відповідь: Як казав би президент Рональд Рейган: «Довіряй, але перевіряй». Якщо хтось нечесний у дрібницях, які приносять йому незначну вигоду, що заважатиме йому бути нечесним у важливих справах, які принесуть йому значну вигоду? Чому під час перевірки кандидатів на роботу у фінансовій сфері хочуть знати ваш кредитний рейтинг або чи маєте ви борги через азартні ігри? На це є вагома причина.

Якби я проводив співбесіду з кандидатом на посаду, що вимагає великої довіри, я б запитав його: «Якби ви могли вкрасти мільйон доларів у компанії, знаючи, що вам це зійде з рук, чи зробили б ви це?» Відповідь, звісно, не була б дуже цікавою, адже майже кожен кандидат відповів би «ні». Але тоді я б запитав: «Чому?» Їхня відповідь, можливо, не збігалася б із моєю, але їм краще мати відповідь — і якнайшвидше.

Питання: Як, згідно з Втор. 21:1-9, нам слід поводитися з невизначеністю у прийнятті рішень загалом?

Відповідь: Ось п’ять порад.

По-перше, зі смиренністю; у всьому є невизначеність, яку ніхто, крім Бога, не може знати. Завжди усвідомлюйте, що ви можете помилятися.

По-друге, моліться. Бог часто не вбереже вас від помилок, але Він може допомогти вам виправитися.

По-третє, майте запасний варіант або план на випадок непередбачених обставин.

По-четверте, розумійте типові людські слабкості під час прийняття рішень. Ми часто нелогічно віддаємо перевагу передбачуваному результату, якого хочемо досягти, або варіанту, про який почули першим, або варіанту, який, на думку інших людей, має статися.

По-п’яте, прагніть впевненості, а не абсолютної певності. Один успішний біржовий трейдер почав інвестувати також і для своїх батьків. Він вклав гроші батьків у ті самі акції, що й свої, але з часом помітив, що їхня прибутковість була нижчою. Він шукав причину цього і з’ясував таке: коли він вважав, що ціна акції може зрости, то спочатку інвестував у неї сам. А коли був упевнений, що ризик не надто великий, тоді вже вкладав гроші своїх батьків. Але через надмірну обережність із грошима батьків вони не заробили так багато. Якщо ви чекаєте на повну впевненість, перш ніж прийняти рішення, більша частина вигоди від цієї нагоди, можливо, вже пройде повз. Не можна надмірно аналізувати й чекати на повну впевненість щодо чогось, але можна проаналізувати ситуацію настільки, щоб мати впевненість, усвідомлюючи при цьому, що ви можете помилитися.

Питання: Чому в Повт. Закону 21:11–16 існували такі закони щодо полонених жінок?

Відповідь: Солдат міг взяти полонянку за дружину, але лише з дотриманням гідності, або ж не брати її взагалі. Цей закон свідчить про більш високе ставлення до жінок, що різко контрастує з типовими звичаями більшості народів, як давніх, так і сучасних.

Єдиним великим винятком був флот китайського пірата Чжен І Сао (1801–1844), що налічував до 400 кораблів. У них було від 40 000 до 80 000 моряків. Китайська династія Цін воювала з піратами, але відступила, втративши половину своїх кораблів. Навіть об’єднані сили китайців та португальців не змогли перемогти піратів. Зрештою уряд запропонував піратам землю та амністію, якщо вони більше не будуть займатися піратством. Вони погодилися, і обидві сторони дотрималися свого слова. І Сао видала указ, згідно з яким будь-якого ґвалтівника карали б відрубанням голови. Пірат мав одружитися з жінкою, перш ніж вступати з нею в статеві стосунки. Зрада новій дружині також каралася відрубанням голови. До речі, Чжен І Сао була жінкою.

У давні часи, коли місто стояло на межі захоплення, жінки могли вдягатися у своє найкраще вбрання, щоб отримати вищий статус дружини чи наложниці замість статусу звичайної рабині. Зауважте, що вони могли зробити полонену жінку рабинею, але не могли торкатися її сексуально, не зробивши її дружиною, і не могли спочатку зробити її дружиною, а потім — рабинею.

Очікування протягом місяця та зміна ошатного вбрання давали жінці час оплакувати свою родину, яку або вбили, або яку вона, ймовірно, більше ніколи не побачить. Місяць давав змогу чоловікові переконатися, що вона йому справді подобається без ошатного вбрання, а також визначити, чи вона вагітна. Якщо ж жінка не подобалася чоловікові — можливо, тому, що й вона не відчувала до нього симпатії, — чоловік мусив її відпустити. Щоб було цілком зрозуміло: у Повторенні Закону 21:15 сказано, що чоловік не мав права її продавати чи жорстоко поводитися з нею.

На відміну від цього, у пізніші часи вікінги, коли збиралися разом, могли обмінюватися або торгуватися полоненими жінками.

На відміну від Божого Закону в Торі, в ісламі немусульмани помилково вважають, що мусульманські чоловіки можуть мати стосунки лише з чотирма дружинами (за винятком Мухаммеда, якому було надано виняток). Насправді ж, згідно з Кораном, мусульманські чоловіки можуть мати до чотирьох дружин плюс «жінок, якими володіють їхні праві руки». Це були полонянки та рабині, і благочестивий мусульманин міг мати стосунки з такою кількістю з них, скільки забажає. Проте перед одруженням з ними все одно доводилося чекати один менструальний цикл, щоб з’ясувати, чи син, народжений полонянкою, є їхнім чи ні.

«…Ми вирушили разом із Посланцем Аллаха (нехай мир буде з ним) у похід на Бі-ль-Мусталік і взяли в полон кількох чудових арабських жінок; і ми прагнули їх, бо страждали від розлуки з нашими дружинами (але водночас) ми також прагнули отримати за них викуп. Тож ми вирішили вступити з ними у статеві стосунки, але дотримуючись… Але ми сказали: «Ми робимо щось, коли Посланець Аллаха перебуває серед нас; чому б не запитати його?» Тож ми запитали Посланця Аллаха (нехай мир буде з ним), і він сказав: «Немає значення, якщо ви цього не зробите, адже кожна душа, яка має народитися аж до Дня Воскресіння, народиться». Сахіх Муслім, т. 2, книга 8, № 3571, с. 732–733.

«Бухарі», т. 3, книга 34, розділ 111, № 432, с. 237; т. 5, книга 59, розділ 31, № 459, с. 317; т. 8, книга 76, розділ 3, № 600, с. 391 також вчать, що змушувати рабинь до статевих стосунків є морально прийнятним, хоча й не завжди бажаним. Див. також «Сахіх Муслім», т. 2, книга 8, № 3371–3376, с. 733; Ібн-і-Маджа, т. 3, № 2517, с. 506. Секс із рабинями є допустимим згідно з «Ібн-і-Маджа», т. 1, № 89, с. 52; т. 3, № 1920, с. 158; т. 3, № 1927–1928, с. 162. Див. також «Ібн-і-Маджа», т. 3, № 1851, с. 117.

Питання: Чому в Втор. 21:15–17 чоловікові було наказано розподіляти спадщину саме таким чином, тоді як щодо своїх грошей він міг робити, що завгодно?

Відповідь: У книзі Буття 27; 48:14 наведено подібні приклади. Сини могли заздалегідь знати, яку частку вони отримають, навіть якщо батько міг більше любити одну дружину, ніж іншу, або одного сина, ніж іншого.

Питання: У Втор. 21:15-16 сказано, що батько не повинен віддавати спадщину молодшому синові, зневажаючи старшого, то чому ж Авраам, Ісаак та Яків так вчинили? Чому Давид призначив наступним царем Соломона, а не Адонію?

Відповідь: Щодо Авраама, Ісаака та Якова, то заповідь у Повторенні Закону 21:15-16 з’явилася вже після їхньої смерті. Люди не несуть відповідальності за дотримання заповіді, яку Бог ще не дав.

У випадку з Давидом закон стосувався особистого майна, а царство не є особистим майном, — хоча деякі імператори та царі в історії, можливо, так і вважали.

Питання: Чому в Повторенні Закону 21:15 Бог [нібито] вчить, що чоловік має любити одну дружину, а іншу — ненавидіти? Чи є це справедливістю з боку біблійного Бога? (Так стверджував один мусульманин.)

Відповідь: Там нічого подібного не вчить. У Повторенні Закону 21:15-16 насправді сказано: «Припустимо, що чоловік має двох дружин, одну з яких він любить більше за інших, і обидві народжують йому синів, причому первісток є дитиною тієї дружини, яку він любить менше. У день, коли він розділяє свою спадщину, він не повинен призначати сина улюбленої дружини первістком замість сина іншої дружини, який насправді є первістком.» (NET) Отже, якщо чоловік любить одну дружину, а іншу — ні, він не може надати синові, який не є первістком, прав первістка. Бог НЕ каже, що чоловік, який живе в багатоженстві, повинен любити одну дружину більше за іншу. Однак, можливо, цей мусульманин зможе пояснити поведінку Мухаммеда в цьому питанні.

Коли Сауда постаріла, вона побоялася, що Мухаммед розлучиться з нею, тому поступилася своїм правом Аїші. Абу Дауд, т. 2, № 2130, с. 572

Ще один мусульманин вчинив так само. У чоловіка багато років була дружина, яка народила йому багато дітей. Він мав намір «обміняти її» (за висловом Маджаха), але залишив її, коли вона погодилася відмовитися від свого права на інтимні стосунки з ним. Ібн-і-Маджах, т. 3, № 1914, с. 188.

Питання: У Втор. 21:15-17, оскільки право первородства належить первістку-сину, чому в Книзі Буття 27 первородство отримав Яків, а не Ісав?

Відповідь: Спочатку два факти, які не є частиною відповіді, а потім сама відповідь. Яків купив первородство в Книзі Буття 25:29-34. Крім того, Яків вчинив неправильно, обдуривши свого батька Ісаака, щоб той віддав йому первородство в Книзі Буття 27.

Відповідь полягає в тому, що Яків та Ісав жили за понад 400 років до того, як Бог дав цю заповідь у Повторенні Закону 21:15-17.

Питання: Чому в Повторенні Закону 21:18-21 Закон був настільки суворим, що дозволяв батькові наказати вбити свого сина побиттям камінням за непокору?

Відповідь: Це стосувалося не просто одноразової непокори, а категоричної відмови коли-небудь слухатися після попередження. Цей закон показує, наскільки серйозно Бог ставився до того, щоб діти слухалися своїх батьків. Однак, хоч би яким суворим було це попередження, немає жодних згадок про те, що цей вирок коли-небудь виконувався. Звичайно, якщо сина спочатку попереджали, то він, ймовірно, повертався до слухняності.

Цікаво, що батькам не потрібно було надавати жодних доказів. Якщо батько й мати, які зазвичай люблять сина, говорили про нього таке, цього було б достатньо.

Питання: Чому, згідно з Втор. 21:22–23, тіло страченого не могло залишатися на дереві протягом ночі?

Відповідь: Йшлося про виставлення тіла померлого на дереві, а не про страту на дереві. Ми не маємо згадок про розп’яття аж до часів персів, які, судячи з усього, його винайшли. Пізніше карфагеняни/фінікійці та римляни перейняли цю практику від них.

Після страти злочинця його тіло виставляли на загальний огляд, щоб присоромити злочинця та попередити народ. Але навіть страченим злочинцям надавали певну гідність. Їх ховали до настання ночі — як для того, щоб виявити повагу до всього людства, так і, можливо, щоб дикі тварини не дісталися до тіла. Йошуа не дозволив, щоб тіло царя Ая залишалося на дереві протягом ночі (Йошуа 8:29), ймовірно, тому що знав про цю заповідь.

Питання: У Втор. 21:23 сказано, що кожен, хто повішений на дереві, проклятий Богом. Чи був би Ісус проклятий, якщо хрест можна вважати деревом?

Відповідь: Хрест — це деревина зі стовбура або великих гілок, тож так, можна сказати, що Ісус був повішений на дереві. Про це ж говорить Павло, цитуючи цей вірш у Посланні до галатів 3:13 і далі. Тож так, це зробило б Ісуса проклятим. Ісус був проклятий не тому, що згрішив, а щоб спокутувати наші гріхи, як сказано в Посланні до галатів 3:13.

Питання: Чому, згідно з Второзаконня 22:1-4, чоловік мав повернути тварину свого сусіда, навіть якщо той йому не подобався?

Відповідь: Наказ «люби свого ближнього, як самого себе» вперше з’явився у Левит 19:18, і він включає золоте правило Ісуса: «Поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою» (Матвія 7:12). Можливо, легко любити тих сусідів, які тобі подобаються, але ти повинен любити й тих, хто тобі не подобається. Крім того, тварина не зробила нічого такого, щоб заслужити твоє нехтування.

Прислів’я «Хто знайшов — той і володіє» або «Володіння — це дев’ять десятих закону» є чужими поняттями для Тори. Натомість, якщо ти знаходив тварину чи щось інше, ти повертав це власнику, якщо той був поруч і ти знав, хто він, або ж зберігав це для нього, доки він не прийде шукати.

Питання: У Втор. 21:15-16 сказано, що батько не повинен віддавати спадщину молодшому синові й зневажати старшого, то чому ж Авраам, Ісаак та Яків так вчинили? Чому Давид призначив наступним царем Соломона, а не Адонію?

Відповідь: Щодо Авраама, Ісаака та Якова, то заповідь з Повторення Закону 21:15-16 з’явилася вже після їхньої смерті. Люди не несуть відповідальності за дотримання заповіді, яку Бог ще не дав.

У випадку з Давидом закон стосувався особистого майна, а царство не є особистим майном, — хоча деякі імператори та царі в історії, можливо, так і вважали.

Питання: Чому в Повторенні Закону 21:15 Бог [нібито] вчить, що чоловік має любити одну дружину, а іншу — ненавидіти? Чи є це справедливістю з боку біблійного Бога? (Так стверджував один мусульманин.)

Відповідь: Там нічого подібного не вчить. У Повторенні Закону 21:15-16 насправді сказано: «Припустимо, що чоловік має двох дружин, одну з яких він любить більше за інших, і обидві народжують йому синів, причому первісток є дитиною тієї дружини, яку він любить менше. У день, коли він розділяє свою спадщину, він не повинен призначати сина улюбленої дружини первістком замість сина іншої дружини, який насправді є первістком.» (NET) Отже, якщо чоловік любить одну дружину, а іншу — ні, він не може надати синові, який не є первістком, прав первістка. Бог НЕ каже, що чоловік, який живе в багатоженстві, повинен любити одну дружину більше за іншу. Однак, можливо, цей мусульманин зможе пояснити поведінку Мухаммеда в цьому питанні.

Коли Сауда постаріла, вона боялася, що Мухаммед розлучиться з нею, тому віддала свою чергу Аїші. Абу Дауд, т. 2, № 2130, с. 572

Інший мусульманин вчинив так само. У чоловіка багато років була дружина, яка народила йому багато дітей. Він мав намір «обміняти її» (за висловом Маджаха), але залишив її, коли вона погодилася відмовитися від своєї черги з ним. Ібн-і-Маджах, т. 3, № 1914, с. 188.

Питання: У Втор. 21:15–17, оскільки право первородства належить первістку-сину, чому в Бут. 27 первородство отримав Яків, а не Ісав?

Відповідь: Спочатку два факти, які не є частиною відповіді, а потім сама відповідь. Яків купив первородство в Книзі Буття 25:29-34. Крім того, Яків вчинив неправильно, обдуривши свого батька Ісаака, щоб той віддав йому первородство в Книзі Буття 27.

Відповідь полягає в тому, що Яків та Ісав жили за понад 400 років до того, як Бог дав цю заповідь у Повторенні Закону 21:15-17.

Питання: Чому в Повт. Закону 21:18-21 Закон був настільки суворим, що дозволяв батькові стратити свого сина побиттям камінням за непокору?

Відповідь: Це стосувалося не просто одноразової непокори, а категоричної відмови коли-небудь слухатися. Цей закон показує, наскільки серйозно Бог ставився до того, щоб діти слухалися своїх батьків. Однак, хоч як би суворим було це попередження, немає жодних згадок про те, що цей вирок коли-небудь виконувався.

Питання: Чому, згідно з Втор. 22:5, чоловік не повинен носити жіночий одяг, і навпаки?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює. З огляду на багато інших принципів як у Старому, так і в Новому Завіті, причина, здається, полягає в тому, що Бог не хоче, щоб ми забували, що чоловіки й жінки мають різні ролі в сім’ї.

Питання: Чи дозволено жінкам носити джинси, а обом — футболки, як зазначено у Втор. 22:5?

Відповідь: Деякі щирі християни вважають, що це неприпустимо. Однак більшість християн не бачать у цьому проблеми. У Біблії і чоловіки, і жінки носили плащі та сандалі. Сьогодні джинси та футболки не є виключно чоловічим чи жіночим одягом.

Питання: Чому, згідно з Втор. 22:6-7, не можна було брати пташину матір разом із її пташенятами?

Відповідь: Писання не пояснює причини, окрім того, що так наказав Бог. Якщо взяти пташенят або яйця на їжу, а матір залишити, то наступного року можна було б отримати більше пташенят або яєць.

Питання: Чому в Втор. 22:8 їм потрібно було мати парапет? (Один скептик мав з цим проблему.)

Відповідь: Якщо говорити жартома, це пов’язано з «гріхопадінням людини». А якщо серйозно, то тут йдеться про правову концепцію вини за ненавмисне вбивство через необережність. Якщо людина загине або отримає травму, впавши з даху, це її власна вина, але власник також несе відповідальність, якщо він проявив необережність, не вживши розумних заходів безпеки.

Питання: Чому в Втор. 22:9 забороняється сіяти різні види насіння?

Відповідь: Писання про це не згадує. Однак, коли ви рік за роком сієте одну й ту саму культуру, накопичуються комахи та грибкові шкідники, які атакують цю культуру. Якщо ви застосовуєте сівозміну, це зменшує атаку тих самих шкідників і може запобігти виснаженню поживних речовин у ґрунті.

Питання: Чому в Втор. 22:10 забороняється запрягати вола й осла разом?

Відповідь: Святе Письмо про це не згадує. Однак вони часто мають різну силу і йдуть різним темпом. Отже, ця заповідь, разом із Приповістями 12:10, стосується доброзичливого ставлення до тварин.

Питання: Чому в Повт. 22:11 не можна носити вовну та льон разом?

Відповідь: Святе Письмо про це не згадує. З практичної точки зору вовна є дуже корисним утеплювачем, на який не надто негативно впливає намокання. Можливою причиною є те, що переплетення вовни та бавовни може знизити теплоізоляційні властивості одягу.

Питання: Чи можна сьогодні, згідно з Втор. 22:11, носити вовну та льон разом?

Відповідь: Так. Ми служимо за новим способом Духа, а не за старим способом писаного закону (Рим. 7:6; 2 Кор. 3:6-7; ~Рим. 2:29). Хоча ми й досі дотримуємося моральних вимог Закону, ми не дотримуємося правил щодо обрядів, харчування та одягу.

Питання: У Втор. 22:13-21, чи випробуванням на незайманість жінки було простирадло у весільну ніч, чи випробуванням для невірної дружини було випивання гіркої води, як сказано в Чис. 5:13-22?

В: Обидва твердження є правдивими, але за різних обставин. У книзі Повторення Закону 22:13–21 йдеться про період до шлюбу, а в книзі Чисел 5:13–22 — про період після шлюбу. Докладнішу інформацію див. у книзі «Коли критики запитують» (When Critics Ask), с. 127, та у праці Хейлі «Нібито суперечності в Біблії» (Haley’s Alleged Discrepancies of the Bible), с. 258–259.

П: Чому, згідно з Втор. 23:1, кастровані чоловіки не могли входити до зборів?

В: Святе Письмо цього не пояснює. Але ми знаємо, що деяких жерців язичницьких богів кастрували як обов’язкову умову для здійснення священства. Інших кастрували для служби в палацах, зокрема для обслуговування жінок. У пізніші часи мусульмани, які перевозили рабів із Занзібару та інших місць у Східній Африці, часто кастрували рабів-чоловіків.

Там не йшлося про те, що кастровані чоловіки не могли служити Богу чи поклонятися Йому, а лише про те, що вони не могли входити до зборів, тобто до Скинії, а згодом, звісно, до Храму. Це було спотворенням природного стану чоловіка, створеного Богом.

Але в часи Нового Завіту такої заборони немає. Усі, незалежно від того, які операції ви, можливо, перенесли — мимовільні чи добровільні, і яким би не було ваше минуле, — запрошені. Єдиними винятками є ті, хто проповідує єретичні вчення (2 Івана 9–11), та ті, хто має нерозкаяний гріх і чинить зло (1 Коринтян 5:2–5; 9–13; 2 Тимофія 3:5; Об’явлення 2:20–23).

Питання: Чому, згідно з Втор. 23:2, нащадок позашлюбної дитини не міг входити до громади аж до десятого покоління?

Відповідь: Значення цього гебрейського слова не є однозначним. Воно може означати особу, народжену поза шлюбом, або особу, народжену в результаті заборонених стосунків чи шлюбу, тобто інцесту, або ж обидва ці випадки. У Левит 18:16-20; 20:10-12, 14, 17-21 перелічено види заборонених шлюбів. У будь-якому разі, Бог має право обирати будь-кого, кого Він бажає, щоб той увійшов до Його зборів. Писання прямо не вказує на Божі мотиви, але є чотири моменти, які дають певне уявлення.

1. Цей та інші вірші, здається, відповідають певній закономірності. Люди не могли увійти до збору, якщо їх вважали нечистими. Сюди входили ті, хто торкався трупа, та люди з інфекційними шкірними захворюваннями. Це не означає, що вони були морально грішними, а лише те, що вони були обрядово нечистими.

2. Нечистість не означала, що людина грішить, є грішнішою за інших або «занадто грішною», щоб увійти. Наприклад, священики (крім первосвященика) мали ховати своїх близьких родичів, що робило їх нечистими. У День Покути той, хто виводив козла відпущення в пустелю, ставав нечистим через це, хоча виконував те, що наказав Бог.

3. Неприсутність у зборах є ганьбою не для дитини, а для батьків. Однак те, що хтось є позашлюбною дитиною, не означає, що Бог не може його використовувати. Перец, предок Ісуса, був позашлюбним сином Юди. У Книзі Суддів суддя Єфта, галаадеянин, був використаний Богом для перемоги над аммонітянами. Походження матері Єфти спричинило йому проблеми з його зведеними братами, але це не стало перешкодою для Бога, щоб використовувати його.

4. Це правило стосувалося лише зборів ізраїльтян у Старому Завіті. У часи Нового Завіту всі люди, які шукають Бога, незалежно від національності чи обставин свого народження, є бажаними в Божих церквах.

Питання: Чому, згідно з Втор. 23:3, амонітяни та моавітяни не могли входити до громади аж до десятого покоління?

Відповідь: Згідно з Второзаконня 23:2, ніхто, хто походив із забороненого шлюбу, не міг входити до збору аж до десятого покоління.

Причина цього полягає в тому, що дитина вважалася «незаконнонародженою» не лише в разі народження поза шлюбом, а й у разі народження від «незаконного» шлюбу. Бог наказав ізраїльтянам не одружуватися з людьми поза межами Ізраїлю. Див. роздуми щодо Второзаконня 23:2, щоб дізнатися, чому незаконнонароджені діти були виключені зі зборів.

Якщо хтось був аммонітянином чи моавітянином, то не тому, що ці народи походили від Лота та його дочок, а скоріше через їхню ворожість до Ізраїлю. Це було насамперед через те, чого не зробили аммонітяни, і через те, що зробили моавітяни. Аммоніти не надавали їм жодної допомоги чи їжі, коли ті проходили повз них. А ще згадайте, як моавітський цар Балак найняв Валаама, щоб той прокляв ізраїльтян (Числа 22–24). Валаам порадив Балаку, щоб моавітські жінки спали з ізраїльськими чоловіками, аби зробити ізраїльтян огидними в очах Бога.

Звісно, якщо людина класифікувалася як «чужинець, що приєднався до Ізраїлю» (Ісая 56:6), як-от Руфь, то «твій народ буде моїм народом, і твій Бог буде моїм Богом» (Руфь 1:16). Немає жодних доказів того, що ізраїльтяни не прийняли повною мірою навернення Руфі та зміну її громадянства. Насправді, згідно з Рут 4:21–22, Матвія 1:5–6 та Луки 3:31–32, цар Давид був правнуком Рут. Так само в Ісаї 56:3 також сказано, що чужинці, які приєдналися до Господа, не будуть виключені з Божого народу, хоча деякі тлумачать Ісаї 56:3 як текст, що стосується кінця часів.

Питання: У Втор. 23:3, чи десяте покоління — це десяте покоління від часу забороненого шлюбу, чи десяте покоління, починаючи від входу до Землі Обітованої?

Відповідь: Можливо обидва варіанти. Однак більш імовірно, що йдеться про десяте покоління від забороненого шлюбу.

Питання: Чому, згідно з Втор. 23:7-8, едомляни та єгиптяни не могли входити до громади аж до третього покоління?

Відповідь: Ймовірно, з тих самих причин, з яких аммонітяни та моавітяни не могли приєднатися до десятого покоління. Писання лише фіксує цей факт, але не пояснює, чому Всезнаючий Бог так постановив. Однак причиною могло бути те, що едомляни були ближче споріднені з Ізраїлем, а єгиптяни спочатку добре ставилися до ізраїльтян.

Питання: Як те, що втечого раба не повертали його господареві (Втор. 23:15-16), стало однією з причин Громадянської війни в США?

Відповідь: Раб на ім’я Дред Скотт втік від свого господаря і сховався в Міссурі, вільному штаті. Господар вимагав його повернення. Верховний суд США під головуванням судді Тейні ухвалив рішення, що раби, які втекли до вільних штатів, повинні бути повернуті своїм господарям у рабських штатах, незалежно від законодавства вільного штату. Громадянська війна точилася між рабськими штатами, які прагнули одного права штату — мати рабів, — та іншими штатами, які виступали проти рабства.

Згідно з законами 15–19 Кодексу Хаммурапі, будь-кого, хто надавав притулок рабу-втікачеві, можна було стратити.

Сьогодні, навіть якщо ми самі не пригнічуємо інших і не чинимо інших злочинів, ми не повинні підтримувати тих, хто це робить, ані змушувати інших їх підтримувати.

Докладнішу інформацію див. у книзі Реймонда Брауна «Послання з Книги Повторення Закону», с. 222.

Питання: Що в Повторенні Закону 23:17 мається на увазі під словом «содоміт»?

Відповідь: Згідно з «Конкорданцією Стронга», перекладами NIV та NET Bible, це означає чоловіка-повію. У перекладі «New King James» це слово перекладено як «збоченець», а в «Інтерлінійній Біблії» (Джей П. Грін) — як «гомосексуаліст».

Питання: Чи засуджувалася гомосексуальність у Втор. 23:17 лише тому, що вона була пов’язана з ідолопоклонством, як стверджують деякі прихильники «Нової ери»?

Відповідь: Ні, подібно до жертвопринесення немовлят та проституції, гомосексуалізм засуджувався категорично, незалежно від контексту. Це не поодинокий вірш, оскільки Левіт 18:22,24; Левіт 20:13; Римлянам 1:26-27 та 1 Коринтян 6:9-10 також засуджують гомосексуалізм. Див. обговорення Римлянам 1:26-27 у книзі «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 44, та «Коли запитують критики» (When Critics Ask), с. 127-128, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому, згідно з Втор. 23:18, заробіток деяких людей не слід приносити до Божого дому для виконання обітниць?

Відповідь: Бог не схвалює, коли люди дають Йому гроші, які не належать їм і які вони вкрали в інших людей. Очевидно, «пес» було сленговим терміном для позначення чоловіка-повії. Проституція обох статей була поширеною в Ханаані під час поклоніння Астарт. Але навіть якщо щось було поширеним, це не робить його менш огидним. Подібно до цього, Давид міг би вільно взяти землю, на якій мав бути збудований Храм, але він наполягав на тому, щоб заплатити за неї. Так само гроші, які були «зароблені» (так би мовити) або отримані шляхом вчинення злих вчинків, не підходили для того, щоб приносити їх як дар до Божого Дому.

У Луки 19:1-10, коли корумпований митник Закхей увірував в Ісуса, він вирішив відшкодувати збитки людям, яких обдурив, і віддати половину свого майна (отриманого переважно шляхом обману) бідним.

Питання: Як Втор. 24:1–22 співвідноситься з іншими законами того часу?

Відповідь: У Вавилонському кодексі Хаммурапі (1755–1750 рр. до н. е.) у статтях 14 і 22 викрадення людей та грабіж караються смертю. У хеттському законі права робітника не враховувалися.

Питання: Чому в Повт. 24:1–4 це вчення про розлучення безперечно відрізняється від Марка 10:2–12 та 1 Кор. 7:10–16?

Відповідь: Ісус відповів на це в Марка 10:5: Бог дозволив розлучення, бо їхні серця були тверді. У Старому Завіті (Малахія 2:16) Бог каже, що Він ненавидить розлучення.

Коли ми можемо обґрунтувати, що щось не суперечить Біблії, але при цьому знаємо, що Бог все одно незадоволений цим, ми не повинні цього робити. У Посланні до Римлян 14:23 сказано, що все, що не випливає з віри, є гріхом, а в Посланні Якова 5:17 сказано, що кожен, хто знає, що повинен робити добро, але не робить цього, грішить.

Питання: Чому, згідно з Втор. 24:1-5, подружжя не могло одружитися знову після розлучення, якщо жінка згодом вийшла заміж за когось іншого?

Відповідь: Писання не вказує на причину, але всі вірші в цьому розділі стосуються дотримання святого стандарту серед народу. Розлучення, хоча воно й було дозволено в часи Старого Завіту, не було чимось, до чого можна було ставитися легковажно. Якби жінка «переходила» від одного чоловіка до іншого, це не виглядало б дуже свято. Це також підкреслювало б серйозність розлучення.

Це майже повна протилежність ісламу, де розлучення може бути таким простим, як триразове проголошення чоловіком слів «Я розлучаюся з тобою». І якщо розлучена пара хотіла б одружитися знову, в ісламі вони не могли б цього зробити, доки жінка не вступила б у шлюб з іншим чоловіком, а потім цей шлюб не був би розірваний (або через розлучення, або через смерть чоловіка). В ісламському світі були чоловіки, які «працювали» як мустахіли — свого роду чоловіки-шлюбні повії. Якщо розлучена пара хотіла одружитися знову, вона платила мустахілу за тимчасовий шлюб із жінкою на один день, після чого вони могли знову бути разом. Якщо вам цікаво, для чоловіків такого правила не існує. Отже, якщо ви шукаєте кар’єру або другу роботу, є певні професії, які християнські чоловіки не можуть обіймати, хоча мусульманин міг би. Щодо документації в шаріатському праві про мустахілів див.: Абу Дауд, т. 2, № 2192, с. 592–593; том 2, № 2302, с. 629; аль-Бухарі, том 7, книга 63, № 186, 187, с. 136; Ібн-і-Маджа, том 3, № 1933–1936, с. 165–168.

Питання: Чи повинні ми, згідно з Втор. 24:15, виплачувати заробітну плату нашим працівникам наприкінці кожного дня?

Відповідь: Зазвичай християнські роботодавці не зобов’язані цього робити. Як частина Старозавітного Закону, Повторення Закону 23:15 не вимагає щоденної виплати заробітної плати всім працівникам, а лише бідним і нужденним, які цього потребують. Проте ми повинні виплачувати заробітну плату своїм працівникам у належний час у день виплати і не затримувати гроші. Але важливим застосуванням цього в сучасному контексті є те, щоб виплачувати людям те, що ви обіцяли і що їм належить, у той час, коли ви обіцяли; затримка є обманом щодо них.

Поєднання цього вчення з забороною гнобити бідних (Якова 5:4), а також з семирічним терміном рабства, за закінченням якого раби отримували подарунок, свідчить про те, що це було суспільство, де очікувалося, що бідна людина зможе власною працею вибратися з бідності. У багатьох суспільствах, як тоді, так і сьогодні, це неможливо.

Питання: Чому в Втор. 24:16 сказано, що дітей не слід вбивати за гріхи їхніх батьків, якщо ж їх вбивали за гріхи батьків, як це сталося з синами Саула (2 Сам. 21:5–9) та з дитиною Давида й Вірсавії (2 Сам. 12:15–18)?

Відповідь: Сини Саула теж були винні. Після смерті Саула та Йонатана, як сказано у 2 Самуїла 3:1, війна між домом Саула (тобто синами Саула) та Давидом тривала довгий час. Більше про це можна прочитати у 2 Самуїла 3 та 4.

У 2 Самуїла 21:5-9 сім синів Саула — це двоє синів Саула та Аїї та п’ятеро синів дочки Саула Мераб. (Зверніть увагу, що було двоє князів на ім’я Мефібошет; сина Йонатана було врятовано, а сина Саула та Аїї — ні.) Саул мав тридцять років, коли почав царювати, і, згідно з 1 Самуїла 13:1, він царював 42 роки.

Що стосується немовляти, народженого від Вірсавії, то як цей уривок, так і сучасний досвід показують, що маленькі діти часто несуть наслідки за зло інших. Бог може забирати життя на Свій розсуд, але у Повторенні Закону 24:16 сказано, що дітей не слід страчувати за гріхи їхніх батьків.

На відміну від цього, у вавилонському Кодексі Хаммурапі, закон 230, іноді сина могли стратити замість батька. Так, якщо через недбалість будівельника загинув син власника, то сина будівельника страчували як покарання. Перси, македонці та інші народи також страчували синів замість батьків.

Питання: Чому в Повторенні Закону 25:3 було встановлено обмеження у 40 ударів батогом?

Відповідь: Святе Письмо цього не пояснює, але без обмеження його можна було бити аж до смерті. Насправді, у римські часи деяких злочинців, засуджених до розп’яття, не розп’яли, оскільки побиття було настільки жорстоким, що вони помирали ще до цього. Натомість у Вавилонському кодексі Хаммурапі, у законі 200, максимальна кількість ударів становила 60. Пізніше ассирійці застосовували від 40 до 50 ударів батогом. У 2 Коринтян 11:24 згадується, що євреї наносили 39 ударів батогом, спираючись на цей вірш. У цьому вірші вказано 40, але євреї наносили 39 на випадок, якщо б вони помилилися в підрахунку. Коли Ісуса бичували, це робили римляни, а не євреї, тому ми не знаємо, скільки ударів батогом отримав Ісус.

За часів Мойсея побиття, ймовірно, здійснювалося за єгипетським звичаєм — палицею замість батога, причому винного клали на землю і тримали за руки та ноги.

Питання: Чому, згідно з Втор. 25:4, не можна було надягати на віслюка намордник, коли він толочив зерно?

Відповідь: Відповідь складається з двох частин.

Зокрема, це було проявом доброти до тварини. Фермер міг би подумати про це, щоб не дати волу з’їсти зерно. Але принцип тут полягає в тому, що, оскільки фермер отримує користь від праці вола, вол повинен мати певну частку цієї користі.

Загалом, якщо людина чи тварина працює, приносячи користь, їм слід дозволити мати частку в цій користі. 1 Коринтян 9:9 та 1 Тимофія 5:18 цитують цей вірш у контексті підтримки церквою пасторів, які приносять їй користь.

Питання: Чому, згідно з Втор. 25:5–10, брат померлого чоловіка мав одружитися з його вдовою?

Відповідь: Це не було обов’язковим, оскільки чоловік міг відмовитися, але тоді на нього чекало приниження — статус «незав’язаного». Звісно, вступати в статеві стосунки з братом свого чоловіка, поки той ще живий, є перелюбом, про що конкретно застерігають Левит 1:8, 16; 20:21. Це називається «левіратним шлюбом» від латинського слова levir, що означає «швагер». Такий шлюб у тому суспільстві укладався з низки причин.

Єврейське слово «син» (ben) у цьому контексті може означати як «син», так і «дитина», залежно від контексту. Грецька Септуагінта, Йосип Флавій та багато єврейських рабинів тлумачили його як «дитина», хоча деякі єврейські рабини тлумачили його як «син». У випадку Зелофехада, описаному в Числах 27:4-8, спадщину отримували дочки, коли не було синів. «Дитина», а не «син», мабуть, мається на увазі також у Книзі Буття 38:8-10 та Книзі Рут 4:1-17.

У Повторенні Закону 25:5-10 вчать, що якщо чоловік помер, не залишивши дітей, то обов’язком його брата було одружитися з вдовою, а перший син мав продовжити рід померлого брата. Приклади див. у Книзі Буття 38:8–10, Книзі Рут 1:11–13 та Книзі Рут 3:12–4:10. Боаз прагнув не лише чинити правильно, а й робити це належним чином.

Набагато пізніше, наприкінці XVI століття, заможне, але бездітне подружжя в колоніях усиновило молодого чоловіка, який мав успадкувати їхній статок; з умовою, що він змінить своє прізвище на їхнє: Пембертон.

Щодо жінки, вони дбали про те, щоб її фінансово забезпечував новий чоловік, а згодом — їхня дитина. У тогочасному суспільстві не існувало офіційної державної опіки над людьми похилого віку.

У стародавньому Близькому Сході, поза межами Біблії, на нузійських табличках також зазначено, що коли батько знаходить дружину для свого сина, а син помирає, то дівчина виходить заміж за іншого сина. Інші стародавні культури, такі як хетти та ассирійці, дотримувалися тих самих законів, хоча в ассирійців був певний нюанс. Якщо жінка була лише заручена з нареченим, а той помер, то брат нареченого мав одружитися з нею. Левіратний шлюб здається західним людям дуже дивним, але в багатьох інших культурах це вважалося природним. Вікіпедія зазначає, що звичай левіратного шлюбу практикували скіфи, пізніше курди, сюнну (Сюнну) з Китаю, гуни, киргизами, народом каро в Індонезії, багатьма сомалійцями, племенем мамбіла в Нігерії та на півночі Камеруну, у деяких районах Нігерії, племенем мароголі на заході Кенії, племенами джулу та шона в Зімбабве, а також племенами дінка та нуер на півдні Судану.

З часів Нового Завіту існує розуміння, що віруючі повинні піклуватися про свої сім’ї, включаючи розширену родину, з огляду на суворість заповіді в 1 Тимофія 5:8. Хоча сьогодні для християн левіратного шлюбу не існує, ми все одно повинні надавати фінансову допомогу розширеній родині.

Питання: Чому в Повт. Закону 25:5–10 закон відрізняється від того, чого очікували від Юди, Онана та Тамари в Книзі Буття 38?

Відповідь: Слід пам’ятати, що за часів Юди Закон Мойсея ще не був даний. Юда вважав, що має зобов’язання перед Тамарою, і, вирішивши не виконувати це зобов’язання, він зрадив свою совість.

Питання: Чому в Повт. 25:11-12 закон говорить, що жінці слід відрубати руку?

Відповідь: Єврейське дієслово в цьому контексті вказує на насильницький акт, а не просто на випадковий. У Старому Завіті багато говориться про гідність обох статей. Наприклад, згідно з Повторенням Закону 21:10-14, не можна було зловживати полоненими жінками, а дружина, яка втратила прихильність чоловіка, не повинна була позбавлятися прав своїх дітей на спадщину. Існують не лише привілеї, а й обов’язки. Навіть у бою є межі, за які не слід переступати. Це могло б завдати чоловікові непоправної шкоди, вплинувши на його здатність мати дітей та на його подружні стосунки.

Це єдине місце в Торі, де передбачено покарання у вигляді відрізання будь-якої частини тіла. На відміну від цього, інші закони Близького Сходу та пізніший ісламський шаріат мали інші підстави для каліцтв. Наприклад, в Ассирії, якщо чоловік цілував на вулиці жінку, яка не була його дружиною, йому відрізали губу.

Питання: Чому в Втор. 25:13–15, Прип. 11:1; 20:10, 23 та Лев. 19:35–36 забороняється мати різні ваги?

В: Це стосується злочинної практики, коли при продажу зерна чи інших товарів використовують легші гирі, а при купівлі — трохи важчі. Звісно, це було дуже серйозним порушенням, якщо тебе ловили на цьому, але в очах Бога це було не менш серйозним, навіть якщо тебе не ловили. Однак чесність прославляє Бога, навіть коли ніхто на землі про це не знає. Судячи з Амоса 8:5, ця проблема, мабуть, існувала й за часів Амоса.

Питання: Чому, згідно з Втор. 25:17-19, вони мали знищити амаликітян?

Відповідь: Амаликитяни були нащадками Еліфаза, який був онуком Ісава (Буття 36:12). Згідно з Повторенням Закону 25:17-19, амаликитяни підкралися до Ізраїлю, вбиваючи старих і слабких відсталих. Ізраїльтяни воювали з ними (Вихід 17:8-16 та Числа 14:39-45). Саул воював з ними (1 Самуїл 15:1-3), а Давид — у 2 Самуїл 1:1. Вони з’являються знову в 1 Хронік 4:41-43 за часів Єзекії.

Питання: У Второзаконня 26:1-4 народу було наказано вважати свою землю спадщиною. Що для нас сьогодні є спадщиною?

Відповідь: Спадщина — це те, чого ви не заслужили, але що було передано вам батьками чи іншими людьми. Це може бути наша країна, наші закони, наша земля, багатство, наш час, наше здоров’я, наша церква та наше оточення. Ми можемо цінувати це, ми повинні дбати про це, але не слід бути зарозумілими й думати, що ми заслужили це більше, ніж інші.

Як показує Повторення Закону 26:2-4, ми повинні бути вдячні Богові за це. Ми також повинні бути милосердними та ділитися з іншими.

Питання: Якими способами, описаними у Второзаконня 26:2, ми можемо не просто давати Богові, а віддавати Йому перші плоди вже сьогодні?

Відповідь: Якщо ви були безробітними, а нещодавно влаштувалися на нову роботу, чи будете ви чекати, поки ставитеся на ноги й накопичите достатню суму на рахунку, перш ніж приносити жертву Богові, чи принесете її Богові одразу? Протилежна ситуація — коли у вас є вигідна інвестиція, наприклад, акції: чи вкладаєте ви в неї все, виправдовуючи це тим, що спочатку дасте їй принести прибуток, перш ніж щось віддавати Богові, чи віддаєте Богові одразу? Звичайно, можна пожертвувати акції безпосередньо, замість того, щоб продати частину з них і потім пожертвувати отримані гроші.

Ви можете приносити Богові перші плоди свого часу, а не лише той час, що залишився після того, як ви втомилися.

Питання: Чому, згідно з Втор. 26:5-10, ізраїльтяни мали говорити це, коли приносили свої перші плоди?

Відповідь: Принесення жертви — перших плодів та десятини — мало бути не просто комерційною операцією; це був акт поклоніння. Вони мали говорити та думати про ці речі у своїх серцях, коли приносили свої жертви. Вони мали пам’ятати, ким вони є і звідки походять. Це також був акт спільного поклоніння; народ збирався разом і міг чути, як інші промовляють ці слова.

Питання: Чому, згідно з Втор. 26:13–16, людям потрібно було свідчити перед Богом, що вони самі не з’їли нічого зі своєї десятини?

Відповідь: Очевидно, що Бог уже знав, що вони робили, а чого не робили. Але це урочисте свідчення перед Богом бачили б інші, і це викликало б ще більшу провину, якби людина брехала про це перед Богом.

Питання: У Втор. 26:16-19, у чому полягає головна думка цього уривка?

Відповідь: Це завершує весь розділ з положеннями у Второзаконня 12:1–26:19. Він узагальнює на високому рівні Божі благословення для народу та обов’язки, які народ має перед Богом за цей завіт, який вони уклали.

Питання: Чому в Втор. 27:1 старійшини, а також Мойсей, дають наказ народу?

Відповідь: Це єдине місце у Книзі Повторення Закону, де старійшини разом із Мойсеєм дають настанови народу. Мойсей старий і незабаром помре, тож не зможе бути присутнім на церемонії. Народу кажуть, що робити на горах Геразім та Евал після того, як вони увійдуть до Землі Обітованої, але Мойсею було сказано, що він помре ще до того, як вони туди увійдуть. До речі, про Мойсея згадується у третій особі на початку першої промови в Повторенні Закону 1:1,5, наприкінці першої промови в Повторенні Закону 4:41,44; на початку другої промови в Повторенні Закону 5:1 та на початку третьої промови тут, у Повторенні Закону 27:1.

Питання: Чому в ПвЗ 27:2-8 ці слова були записані так помітно?

Відповідь: Перші люди, які це робили, могли чути ці слова, але це мало бути чітко викладено, щоб усі могли прочитати — і тоді, і в майбутньому.

Питання: Чому в Повт. 27:4-14 тут відбулося поновлення обітниці?

Відповідь: Це було дуже велике, одноразове зібрання, і вони навіть не укладали нового завіту; скоріше, вони поновлювали існуючий завіт. Це подібно до того, як літні чоловік і дружина вирішують провести другу весільну церемонію, щоб поновити свої шлюбні обітниці. Іншими прикладами поновлення (а не укладення) завіту є підтвердження народом Ісуса, сина Навина, як їхнього вождя в книзі Ісуса Навина 24 та 1 Самуїла 12; освячення Храму Соломона в 1 Царів 8 та 2 Хронік 5; а також, певною мірою, велике святкування Пасхи Єзекії в 2 Хронік 30. Останнє не було окремою подією поновлення, але вони принесли набагато більше жертв і святкували його ще сім днів.

Питання: У Второзаконня 27:4–14, коли нам слід проводити поновлення зобов’язання?

Відповідь: Хоча поновлення обітниці не є обов’язковим, загалом добре проводити його, щоб нагадати людям, якими ви керуєте, а також собі самому, про вашу попередню обітницю служити Богові всім серцем. Зокрема, у Повторенні Закону 27 ми бачимо поновлення обітниці безпосередньо перед тим, як вони беруться за важливе починання, під час якого існує велика спокуса піти на компроміс і поклонятися іншим богам або лінуватися й намагатися служити Богові наполовину. У 1 Царів 8 та 2 Хронік 5, подібно до освячення храму, ми повинні поновлювати обітницю під час освячення будівлі або немовляти Господу. Як у 2 Хронік 30 з Єзекією, ми можемо провести поновлення обітниці, коли ми або люди, якими ми керуємо, перестали бути відданими слідуванню за Богом, але покаялися і бажають знову повністю присвятити себе слідуванню за Ним.

Питання: Чому в Повт. Закону 27:5 не можна було використовувати залізні знаряддя під час будівництва жертовника, адже залізні знаряддя давали б кращий вигляд і більш витончені форми, ніж камінь, м’якші метали чи взагалі відсутність знарядь?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми можемо побачити дві причини. По-перше, у євреїв не було залізних інструментів, і вони залежали від сусідніх народів у цьому питанні. Це було до настання залізного віку на Близькому Сході. Єгиптяни мали розкішні залізні інструменти ще за тисячу років до того, але вони були рідкістю в Єгипті, оскільки їх виготовляли лише шляхом кування метеоритного заліза. Тож вони знали про залізо, але інструментів було дуже мало, оскільки (за винятком хеттів) більшість культур не знали, як розігріти печі настільки, щоб виплавити залізо. По-друге, залізні (а не сталеві) інструменти спочатку давали гарний результат, але якщо частина заліза залишалася на камені, воно іржавіло і згодом надавало каменю непривабливого коричневого кольору.

У цьому є метафора для нас сьогодні. Коли ми робимо щось для Бога, чи то з егоїстичних мотивів, чи то використовуючи неетичні або інакше небожі засоби, результат може бути тривалим, але в ньому залишається якась потворність — парадокс наших людських зусиль, спрямованих на те, щоб робити щось для Бога без Божого керівництва чи навіть без Його бажання. Згадайте завойовників, які стверджували, що завойовують царства чи беруть людей у полон, або навіть римо-католицьку інквізицію, яка стверджувала, що робить ці речі «для Господа». Іноді Бог волів би, щоб людина просто лінувалася й нічого не робила, ніж робила злі вчинки, стверджуючи, що робить це для Нього.

Питання: Що в Повт. Закону 27:9 є важливим у тому, що ізраїльтяни стали народом Господнім?

Відповідь: Є два аспекти, обидва викладені в Повторенні Закону 27:12-13. Оскільки цей народ був особливим для Господа, Бог особливо благословляв їхню слухняність. З іншого боку, за непослух Богу вони підлягали прокляттю, навіть більшому, ніж інші народи. Пам’ятайте, що ізраїльтяни знали Божу волю краще, ніж інші народи того часу, і вони несли відповідальність як за те, що знали, так і за своє зобов’язання бути народом Божим.

Для віруючих Нового Завіту в Посланні Якова 3:1 сказано, що не всім слід ставати вчителями, бо вчителі будуть судитися суворіше. Щодо невіруючих, у 2-му Посланні Петра 2:21 сказано, що людині краще не знати шляху істини, ніж знати його й відкидати.

Питання: Чому в Повт. Закону 27:12 згадуються гора Герізім і гора Евал?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але ми бачимо, що ці дві гори знаходилися саме посередині землі, а між ними лежало місто Сихем. Гора Герізім розташовувалася приблизно за 28 миль, а гора Ебал — приблизно за 40 миль на північ від Єрусалима. Вони обидві знаходилися приблизно за 24 та 18 миль на захід від річки Йордан, а між ними був перевал; Сихем розташовувався на східній стороні вузького перевалу, приблизно за 18 миль від Йордану. Левіти стояли між ними, у Сихемі, згідно з Ісуса Навина 8:33.

На яку гору, Евал чи Герізім, ви підніметеся? Див. книгу Реймонда Брауна «Послання Второзаконня», с. 23, для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому в Повт. Закону 27:15–26 весь народ мав сказати «амінь»?

Відповідь: Це НЕ означає просто, що вони вважають це гарною ідеєю або що вони згодні. Натомість це означає, що вони складають присягу, добровільно підкоряючись цьому закону та його наслідкам. Вони ратифікують завіт як для себе, так і для своїх нащадків.

Подібно до цього, термін «амінь» використовувався для приведення підписанта договору до присяги в Німрудському договорі Есархаддона, а також як відповідь хеттських воїнів. Див. Вайзман, «Васальні договори», с. 26, та «Тексти Стародавнього Близького Сходу», с. 353–354.

Питання: Чому в Втор. 27:19 когось проклинають за стосунки з чужинцями, сиротами та вдовами?

В: Це уривок із розділу «Повторення Закону» 27:16–19, присвяченого неправильному ставленню до інших людей. Це прокляття спрямовано проти тих, хто або зловживає, або безпричинно завдає шкоди чужинцям у цій землі чи іншим людям, які не зможуть висловитися та захистити себе. Святе Письмо не вказує тут конкретного мотиву для заподіяння комусь зла — це може бути жадібність, неприязнь до бідних чи негромадян або просто садистське задоволення; це є неправильним незалежно від мотиву. Святе Письмо тут надзвичайно розпливчасте щодо того, що саме заборонено робити. Більше деталей тут не потрібно, оскільки це охоплює все, що ви могли б зробити несправедливого чи недоброго щодо беззахисних. Це зворотний бік принципу «роби іншим те, що хочеш, щоб робили тобі».

Питання: Чому в Втор. 27:21 міститься прокляття проти тих, хто вступав у статеві стосунки з тваринами?

Відповідь: Згідно з книгою Реймонда Брауна «Послання Повторення Закону» (с. 266), це був один із аспектів того, як віруючий ставав єдиним цілим із хеттськими богами.

Питання: Чому в Втор. 27:24 проклята таємна атака?

Відповідь: Було б нерозумно вбивці чи розбійнику нападати відкрито, бо його б спіймали. Але суть тут у тому, що навіть якщо це відбувається таємно, і настільки таємно, що ніхто на землі про це ніколи не дізнається, Бог все одно про це знатиме. Не вбивайте інших у спину.

Питання: Які основні категорії благословень наведені у Втор. 28:1–14?

Відповідь: Сюди входять сільське господарство (28:8, 11а, 11в, 12а), сім’я (28:11б), фінансові справи (28:12б), військова справа (28:7, 10, 13) та духовне життя (28:9).

Питання: Чому в Повт. 28 Книга Плачів настільки схожа на цю главу?

Відповідь: Вони дуже відрізняються за стилем, оскільки «Плач Єремії» було написано через тисячу років у витонченому, поетичному стилі. Однак у «Коментарі до Біблії: Старий Завіт» (The Bible Knowledge Commentary: Old Testament), с. 1209, зазначається, що існує п’ятнадцять подібностей у змісті. Це, ймовірно, пов’язано з тим, що автор «Плачу Єремії» (найімовірніше, Єремія) навмисно намагався показати, що катастрофа, яка сталася, не була випадковою подією, а була результатом того, що Бог навмисно виконав пророчі прокляття з Повторення Закону 28.

Усю книгу «Плач Єремії» можна розглядати як відповідь на запитання з Повторення Закону 29:34.

Питання: Чому в Повт. Закону 28:15–68 прокляття в чотири рази довші за благословення, наведені в Повт. Закону 28:1–14?

Відповідь: У стародавніх договорах суверенітету було звичним розміщувати благословення та прокляття наприкінці. Зазвичай прокляття за порушення договору були численнішими за благословення. Павло говорив про те, що ті, хто перебував під Законом, перебували під прокляттям; і це було правдою, коли вони порушували Закон. Однак, на відміну від книги Повторення Закону, договори суверенітету не містили положень про прощення.

Питання: У Втор. 28:20. Що таке «збентеження», про яке тут пророкується?

Відповідь: Це слово краще перекласти як «паніка». Можна уявити це як паніку, послану Богом. Те саме слово вживається щодо єгиптян, які потонули в Червоному морі (Вихід 14:23-28).

Питання: Як Повт. 28:28–40 пов’язаний із військовими винятками в Повт. 20:5–8?

Відповідь: Три військові винятки стосувалися випадків, коли чоловік щойно посадив виноградник, коли він заручився з жінкою або коли він боїться йти на битву. У Повторенні Закону 28:30 згадуються два з них: заручини з жінкою та посадка виноградника. У Повторенні Закону 28:39–40 неслухняних проклинають тим, що вони садитимуть виноградники, але не матимуть від них радості. У Повторенні Закону 28:28, 34, 65 йдеться про те, що вони будуть у розпачі, тремтітимуть і панікуватимуть (будуть у розгубленості).

Питання: Чому в Повт. Закону 28:55-58 Бог вирішив, що непокірні ізраїльтяни стануть канібалами й будуть їсти своїх дітей?

Відповідь: Бог не бажав цього, але попередив їх, що покаранням за непокору стане облога Єрусалима, настільки сувора, що Він передбачив, що це станеться. На жаль, це справді сталося, як зазначено у 2 Царів 6:24-29 та Плачі Єремії 2:20; 4:10.

Питання: Чому у Втор. 28:64, 3:27 було пророковано вигнання?

Відповідь: Це сталося з Північним царством, коли ассирійці завоювали його у 722 р. до н. е., та з Південним царством, коли вавилоняни завоювали його у 586 р. до н. е. Але для перших читачів це, мабуть, не було надто шокуючим, оскільки, як зазначає Кенет А. Кітчен у книзі Дж. Б. Пейна «Нові перспективи Старого Завіту» (с. 507), а також у власній праці «Біблія» (с. 120–122), ще близько 1800 р. до н. е. поза Біблією було відомо про випадки, коли завойовник виганяв у вигнання підкорених мешканців.

Питання: Чи пророкував Втор. 28:68 про друге рабство в Єгипті, як стверджує мусульманин Ахмад Дідат?

Відповідь: Це умовне пророцтво на випадок, якщо вони продовжуватимуть бунтувати. Воно не пророкує полону в Єгипті, а скоріше те, що вони добровільно втечуть до Єгипту. Після того як вавилоняни вигнали більшість євреїв до Вавилону, багато з тих, хто залишився, вирішили втекти до Єгипту, взявши з собою неохочого Єремію. У Єремії 41:11–44:30 міститься докладний опис того, що сталося.

Пізніше, коли римляни придушили єврейське повстання у 70 році н. е., захопивши Єрусалим, вони відправили 17 000 дорослих євреїв до Єгипту на каторжні роботи, а всіх, хто був молодший за 17 років, продали в рабство, як свідчить Йосип Флавій у книзі 6, розділ 9.2 «Війни єврейські». Близько 135 року н. е. римський імператор Адріан також продав багатьох євреїв у рабство, згідно з «Листом до Єремії» 31, написаним Єронімом.

Питання: Чи є Втор. 29:1–29 підсумком Втор. 28, чи вступом до Втор. 30?

Відповідь: І те, і інше, оскільки цей уривок можна розглядати як перехід. Це підсумок попереднього розділу та вступ до наступного. У єврейських Бібліях Второзаконня 29:1 називається Второзаконня 28:69.

Питання: Чому, згідно з Втор. 29:3-4, чудесні знамення та дива самі по собі не можуть привести до віри в Бога?

Відповідь: Через гріховність людей та їхню спритність у пошуку альтернативних пояснень необхідне Боже самоодкровення. Божий народ у той час це розумів і розповідав про це своїм дітям та онукам, а ті — своїм нащадкам. Однак часто діти не вчаться на труднощах своїх батьків; вони наполягають на тому, щоб навчитися на власних труднощах. Про це свідчать Івана 2:18-21; 6:30; 9:40-41; 10:38; 13:7 та інші вірші.

Питання: Як, згідно з Втор. 29:16-18, деякі відвідувачі церкви намагаються «ухилитися» від послуху Богу?

Відповідь: Зовні вони можуть робити все правильно і в багатьох сферах слухатися Бога, але можуть бути одна-дві сфери, де вони помилково вважають: «Божа заповідь не стосується мене в цьому питанні». Це може бути виправданням того, що їм доводиться брехати, щоб продати товар; що їм доводиться вести розпусне життя, бо вони вважають, що перебувають у нещасливому шлюбі; що їм доводиться красти, бо інакше Бог не забезпечує їх достатньо; що їхній поганий характер чи лайка — це нормально, бо вони не можуть цього змінити, це їхня особистість; або що вони можуть робити щось потайки, бо люди про це не дізнаються. Але Бог знає, і Бог нікого не «звільнив» від прагнення до святості в Ньому. Христос прийшов не для того, щоб стати на наш бік. Навпаки, Він прийшов, щоб ми стали Його власними і були на Його боці.

Питання: У Втор. 29:18 та Євр. 12:15 про що йдеться, коли згадується «корінь гіркоти»?

Відповідь: Люди, навіть віруючі, можуть стати гіркими з багатьох причин. Це можуть бути поточні труднощі, заздрість до інших або, загалом, неприйняття того, що робить Бог. Це може призвести до поклоніння ідолу чи чомусь іншому, або до руйнування бар’єру проти гріха, якщо ви відчуваєте, що Богу байдуже, або ви сердитеся на Бога. Основними причинами є відвернення від Бога (28:20); непослух (28:15, 20, 45, 58), невдячність перед Богом (28:47) та наслідки поклоніння іншим богам (28:64; 29:16-17).

Однак замість просто «гіркоти» в гебрейському та грецькому текстах насправді сказано «корінь гіркоти». Тут мається на увазі шкідлива рослина, яка з часом розростається, оскільки вороже середовище сприяє її росту.

Питання: Як, згідно з Втор. 29:18 та Євр. 12:15, деякі люди стають гіркими сьогодні, і що ми можемо зробити, щоб уберегтися від цього?

Відповідь: По-перше, усвідомте небезпеку. По-друге, моліться до Бога, щоб Він уберіг вас від цього. По-третє, вирішіть «провести межу» і не ставати такими. По-четверте, тримайте погляд спрямованим на Бога та Його обіцянки. Нарешті, усвідомте, що цей світ у будь-якому разі є тимчасовим, і наші нинішні труднощі — ніщо порівняно з радістю, яку ми матимемо на небі, як сказано у 2 Коринтян 4:17.

Питання: Чому, згідно з Второзаконня 29:28, Бог мав би викорінити Свій непокірний народ і вигнати його в іншу землю?

Відповідь: Давайте переформулюємо питання. Якщо вони були неслухняні Богу, то чому б їм думати, що Бог хоче, аби вони й надалі насолоджувалися землею, яку Він їм дав? Якщо народ вирішив відвернутися від Бога, Бог може відвернутися від нього. Це сталося під час вигнання. У певному сенсі ми всі є вигнанцями, оскільки людство було вигнане з Едемського саду.

Питання: Що в Повт. 29:29 означає, що таємні речі належать Богові, а те, що Він відкрив, належить нам навіки?

Відповідь: Тут розрізняються два види знання.

1. Таємні (приховані) речі, яких Бог нам не відкрив. Ми не зобов’язані їх знати чи виконувати. Деякі з цих речей ми, можливо, дізнаємося лише в Небі, а про інші — ніколи. Але це нормально. Божі думки та шляхи вищі за наші, як сказано в Ісаї 55:8-9.

2. Відкриті (розкриті) речі, які Бог нам відкрив, — ми зобов’язані їх знати, дотримуватися їх та навчати цьому своїх дітей та інших людей.

Питання: У Втор. 30:1-2 ми можемо подумати, що ізраїльтяни були надзвичайно нерозумними, побачивши все це, а потім відвернувшись від Бога. Але які є сьогодні речі, які люди бачать у Бозі, але все одно не витягують з цього уроку?

Відповідь: Покарання не завжди допомагає; все залежить від того, чи приймають люди його і чи каються. Іноді воно може зробити людей ще більш впертими. Чи є гріхи, які люди продовжують чинити, навіть побачивши серйозні негативні наслідки від них? Маю на увазі не лише наркотики та алкоголь, а й питання чистоти, чесності та доброзичливого ставлення до людей. Ахан та Юда прагнули матеріальної вигоди. Гедеон та Самсон, по суті, поклонялися самим собі.

Питання: У Втор. 30:6 — чи Бог обрізав серця ізраїльтян, чи це мали зробити самі ізраїльтяни, як сказано у Втор. 10:16?

Відповідь: Це все одно, що запитати: чи ми самі відповідальні за віру, чи Бог дарує нам віру. Правильна відповідь — і те, і інше, бо чи то у спасінні, чи то у відданості Богу, між Богом і людиною відбувається взаємодія. Про те, що Бог обрізає наші серця, йдеться також у Посланні до Колосян 2:11.

Питання: Як, з огляду на Втор. 30:11–14 та Рим. 10:8, відповісти тому, хто каже, що Писання занадто складне для розуміння?

Відповідь: Іноді це може бути просто виправданням: якщо я не можу зрозуміти всього, то й не мушу дотримуватися нічого. Але для тих, хто справді має заперечення з цього приводу, у відповіді є три моменти.

По-перше, Біблія має «багаторівневе» розуміння. Деякі частини настільки прості, що навіть учень початкової школи може їх цілком зрозуміти. Навіть третьокласник може усвідомити, що, коли виросте, він має вибрати: бути «хорошою людиною» чи «поганою людиною». Усі можуть зрозуміти, що Бог створив усе, що ми всі згрішили, що Ісус помер за нас на хресті та воскрес із мертвих. Нам потрібно покаятися й повірити в Нього. Інші частини дуже складні, і навіть високоосвічені вчені намагаються розібратися в наслідках деяких доктрин. Наприклад, скільки метазнань (гіпотетичних знань має Бог? Як ми народилися з гріховною природою? Чи був Ісус безгрішним, коли сатана спокушав Його? Як під час воскресіння наші тіла будуть схожими на тіло Ісуса, але водночас відрізнятимуться від нього? Крім того, іноді один і той самий уривок можна читати й розуміти на різних рівнях: на базовому (але істинному) рівні та на глибшому (також істинному) рівні.

По-друге, віруючі повинні молитися про розуміння від Святого Духа. Він може вказати нам, які тлумачення є правильними, а які — хибними. Павло натякає на це, коли в Посланні до Римлян 10:8 цитує Повторення Закону 11:14.

Нарешті, ми маємо одне одного: інших віруючих, як тих, хто живе в наш час, так і тих, хто ще давно записав свої роздуми та мудрість.

Питання: Чи сказав Мойсей у Повт. Закону 30:15-20, що (до Христа) людина виправдовувалася через дотримання Закону?

Відповідь: Насправді ні Мойсей, ні Біблія цього ніколи не стверджують. Цей уривок показує благословення та спілкування з Богом за дотримання Закону, а також прокляття для Божого завітного народу, який не дотримується Закону, але сам Закон не спасав. Ісус Христос забезпечив виправдання для всіх, хто увірував, як у часи до Христа, так і після Нього.

Питання: Чому в Втор. 30:19; Йош. 24:15-18 наголошується на виборі?

Відповідь: Вони мали не просто слухати й інтелектуально погоджуватися, а вирішити жити своїм життям по-божому, що включало відмову від небожих речей. Це протилежність тим людям, про яких Павло згадує у 2 Тимофія 3:7 як про таких, що завжди навчаються, але ніколи не здатні визнати істину. Щодо Євангелія, то ви мусите зробити вибір.

Питання: Як, з огляду на Втор. 31:1-3, 7-8, нам не думати, що успіх у служінні може залежати лише від однієї людини?

Відповідь: Бог вирішив цю проблему, забравши Мойсея. Але до цього Мойсей підготував Йошуа, щоб той перейняв керівництво. Сьогодні, коли керівництво здійснює група людей, відхід однієї особи не спричиняє раптового потрясіння. Крім того, нам слід задуматися про наступництво та про те, хто очолить справу після нас. Нарешті, організація, якою керують старійшини, є стійкішою, ніж та, що має лише одного лідера.

Питання: Як у Повт. Закону 31:3 описуються народи Ханаану, і чи є сьогодні народи, схожі на них?

Відповідь: У землі Ханаан мешкало багато народів. Колонії хеттів та амореїв прибули з Малої Азії. Деякі філістимляни та «народи моря» прийшли в той час з північного заходу. Одним із найбільш незвичайних народів були анакіми. Було знайдено кістки, які свідчать, що деякі з них мали зріст 10 1/2 футів. Вважається, що більшість ханаанеїв, однак, походила з північної Аравії. Вважається, що один із сучасних народів є «родичами» ханаанеїв; вони мешкають у державі Катар.

Канаан управлявся великою кількістю невеликих міст-держав; вони мали великий досвід ведення воєн між собою. Їхні міські стіни були товстішими за стіни ізраїльських міст, збудованих століттями пізніше. Як північна, так і південна частини Канаану сплачували данину Єгипту. Йошуа переміг тридцять одного царя в обох частинах. Однак рівнини не були завойовані, оскільки ханаанеї використовували колісниці, які були ефективною зброєю на рівнинах.

Релігія ханаанеїв була водночас дегенеративною та жорстокою. У кожному регіоні поклонялися місцевому володареві, або Баалу. Ханаанеї також шанували богиню Аштарту (або Іштар) — богиню сексу та війни. За однією з легенд, її чоловік, бог Таммуз, був відправлений нею до пекла (яка ж вона мила дама!). Трьома «привабливими» елементами цієї релігії були секс, насильство та матеріалізм. Вони не лише приносили в жертву тварин, але й їхні первістки мусили «пройти крізь вогонь». Кожен храм утримувався за рахунок жертвоприношень і частково за рахунок «священної» проституції жриць. Оскільки ханаанеї мали більш розвинену цивілізацію, а їхня релігія, безперечно, більше апелювала до плотських бажань, ніж поклоніння Богу, для ізраїльтян це було великою спокусою відвернутися від Живого Бога.

Легко дивитися на вбивство немовлят і проституцію й не помітити іншу, справді злу річ. У більшості культур є поодинокі випадки вбивств і проституції, але велике зло полягає в наступному: якщо канаанієць щиро прагнув би шукати Творця й вести доброчесне, моральне життя, його навчали, що єдиний шлях до цього — вбити свого первістка та вчинити розпусту. Чи можете ви уявити, наскільки майже неможливим було б шукати морального Бога, якби єдиний відомий вам шлях полягав у цих безбожних вчинках?

Через великий гріх ханаанеїв (Буття 15:16) та через спокусу (Второзаконня 7:16) Бог наказав їх повністю знищити (Второзаконня 20:16-18). Ми можемо розмірковувати над тим, наскільки тяжким має стати гріх, перш ніж Бог знищить народ, але ми насправді не можемо ставити під сумнів право Бога розпоряджатися Своїм творінням так, як Він бажає.

Питання: Чому в Повт. Закону 31:6, 31:7 та в Книзі Йошуа 1:6-7, 8-18 наголошується на тому, щоб бути сильними та мужніми?

Відповідь: Можливо, тому, що деякі з нас мають схильність до слабкості та страху. Ми не повинні бути зарозуміло самовпевненими, але маємо бути впевненими в тому, що Бог може зробити через нас. Однак є й друга причина. Замість того, щоб боятися й панікувати, набагато більше людей воліли б грати на безпеку й не розхитувати човен. Проти обох цих тенденцій віруючі повинні бути сильними й мужніми.

Питання: Як, згідно з Втор. 31:7-8, 23; 32:44; 34:9, мудро обрати собі наступника?

Відповідь: Перш за все, потрібно усвідомити, що вам необхідно обрати наступника. Потім помоліться і попросіть Бога. Однак вам все одно слід ретельно вивчити цю людину та проявити власне розсудливе судження. Йошуа провів багато часу з Мойсеєм і в Скинії. Він довів свою надійність, коли він і Калеб були єдиними двома розвідниками, які подали позитивний звіт, виявляючи віру в те, що вони зможуть увійти. Мойсей часто мав Йошуа поруч із собою, тож міг щодня навчати його. Отже, Йошуа не лише був обраний, а й підготовлений. Коли Мойсей публічно згадав тут про Йошуа, ніхто не здивувався.

Питання: Чому, згідно з Втор. 31:24–26, цей закон не було покладено всередину ковчега?

Відповідь: Цей закон, тобто Книга Повторення Закону, був покладений поруч із ковчегом. Усередині ковчега було лише три речі: Десять Заповідей, жезл Аарона, що зацвів, та посудина з манною. Але це було призначено для того, щоб люди, особливо царі, могли його читати. Згідно з Повторенням Закону 31:9-10, священики мали читати це народу кожні сім років під час Свята Кучок. Скільки людей сьогодні читають Святе Письмо від початку до кінця хоча б раз на сім років? Можна було б подумати, що завданням священиків було головним чином читання Писань, але це було б неправильним тлумаченням. Натомість, як словами заохочення, так і власним прикладом, священики мали наставляти людей читати Біблію та пізнавати Божий закон; читання книги Повторення Закону раз на сім років було частиною цього. Однак у «Біблійному коментарі Макартура» (с. 238–239) висловлюється думка, що йшлося про всю Тору, а не лише про Повторення Закону.

Питання: Що цікавого є в цій пісні з Повторення Закону 32:1–44?

Відповідь: Це «навчання через спів». Це не стільки пісня хвали чи плачу, скільки навчальна пісня, що несе в собі повчання та пророцтво, хоча деякі вірші (32:3–4, 8) і вихваляють Божий характер. Це не просто гарні на слух слова, а вираз Божої волі та настанови щодо життя й смерті серед Божого народу. Якщо хтось запам’ятав би цю пісню, він мав би короткий виклад важливості Закону. На відміну від сучасних заповітів, заповіт, складений у ті часи, був незворотним.

Питання: Чому в Втор. 32:1–4 завжди наголошується на прославлянні Бога?

Відповідь: Це прославляє Бога, але це впливає й на нас. Як сказав К. С. Льюїс (у книзі «Роздуми про Псалми», с. 94–95), не можна по-справжньому насолоджуватися чимось без вдячності.

Питання: Чому в Втор. 32:5 згадується про «перекручене й нечестиве покоління»?

Відповідь: Це покоління, яке відкинуло Божого Месію. Ісус так назвав покоління свого часу в Євангелії від Матвія 17:17. Петро та Павло також використовують цей вираз у Діяннях 2:40 та Посланні до філіп’ян 2:15.

Питання: Як переклад Септуагінти вплинув на текст у Втор. 32:8 і далі?

Відповідь: У Септуагінті сказано: «Коли Всевишній розділив народи, коли Він розdzielił синів Адама, Він встановив межі народів відповідно до числа синів/ангелів Божих».

Питання: Що в Повт. 32:10; Пс. 17:8; Зах. 2:8 мається на увазі під «зіницею ока»?

В: Це стосується зіниці, тобто центру ока. Це означає щось, що вважається дуже цінним і що вам дуже подобається.

П: Як у Втор. 32:11а орел «розбурхує» гніздо?

В: Щоб це зрозуміти, треба дуже добре знати орлів. Молодому орленяті в гнізді живеться досить добре: йому не треба нічого робити, і він постійно отримує їжу безкоштовно. Воно це знає і, як правило, не хоче втрачати таке благо та залишати гніздо. Але мати починає руйнувати гніздо, в якому перебуває орленя, змушуючи молодого орла почати літати й дбати про себе самому. Іноді орлятко намагається злетіти, але падає на землю і деякий час залишається там. Це нормально; батьки приноситимуть їжу орлятку, яке не може злетіти, доки воно не навчиться літати самостійно.

Питання: У Втор. 32:11 і далі, які птахи беруть своїх пташенят на крила?

Відповідь: Лише хижі птахи (у Палестині їх 44 види) мають крила, достатньо міцні для цього. Принаймні один із них — беркут — відомий тим, що ловить своїх пташенят крилами. Згідно з випуском журналу «National Geographic» за квітень 2001 року, вони пікірують під орлят і злітають вгору, тримаючи їх на спині, коли орлята навчаються літати.

Див. https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_birds_of_Palestine 29.06.2025 для отримання додаткової інформації.

Питання: У Втор. 32:15; 33:5; 33:26 та Іс. 44:2, хто тут є Єшурун?

Відповідь: Це метафора, а Єшурун — це ласкаве ім’я Ізраїлю, що означає «праведний» або «чесний». Ідея полягає в тому, що Ізраїль спочатку догоджав Господу. Але так само, як добре нагодована тварина може копнути господаря, який її годує, це поетичне пророцтво про те, що Божий народ — Ізраїль — повстане проти Бога. Вони будуть поклонятися іншим богам, які, згідно з Повторенням Закону 32:16-17, насправді були демонами.

Питання: Чому, згідно з Повторенням Закону 32:15, деякі діти віруючих, подорослішавши, відвертаються від Бога?

Відповідь: Причин може бути багато.

Спокуса слідувати за іншими речами. Сюди входить спокуса з боку коханої людини, подружжя або інших членів сім’ї.

Матеріалізм

Гордість та зарозумілість

Непослідовність і лицемірство віруючих, які вони бачили.

Страх і переслідування

Апатія, спричинена достатнім життям. З цього можна винести урок: достаток може бути небезпечнішим випробуванням, ніж скрутні часи.

В основі більшості з них лежать два питання, на які вони дають ствердну відповідь. Чи достатньо Бога? І «Чи є Божий шлях найкращим шляхом?

Питання: Чому в Втор. 32:12, 16 Господь так розгнівався через чужих богів?

Відповідь: У Второзаконня 2:16 сказано, що це викликає у Бога ревнощі. Так само, як чоловік чи дружина можуть відчувати ревнощі, якщо їхній партнер має роман, Бог також ревнує, коли люди звертаються до інших богів. Також у вірші 16 Бог називає їхнє поклоніння огидою. У певному сенсі земля — це поле бою, на якому демони воюють проти Бога. Мета або «нагорода» полягає в тому, щоб мати людей, які віддані демонам і вірять у них, слідують за ними або поклоняються їм.

Одного разу, коли я грав у шкільній баскетбольній команді, я забив вирішальний кидок. Справа в тому, що це був стрибок за м’яч, і суддя випадково вишикував нас у зворотньому порядку. Я підбив м’яч, заволодів ним і кинув. М’яч влучив у кошик, але, на жаль, я випадково закинув його у кошик команди-суперника. Що ще гірше, ми програли матч з різницею в один пункт. Мені було так соромно. Одне з неписаних правил баскетболу таке: не забивай очки для команди, яка грає проти тебе. Це дещо схоже на те, що робить поклоніння чужим богам.

Питання: Чи в Повт. 32:21 «нерозумний народ» стосується доісламських арабів, як стверджує мусульманин Ахмад Дідат?

Відповідь: Це також можна перекласти як «народ, що повільно навчається», але, у будь-якому разі, немає підстав вважати, що це стосується саме арабів більше, ніж язичників загалом. Зокрема, ранні християни, які не мали єврейського походження, були переважно язичниками Римської імперії. Араби не були дуже численною етнічною групою.

Питання: Як у Втор. 32:28–33 «погане розрізнення» є гріхом, що веде до загибелі?

Відповідь: Коли ви не можете відрізнити добро від зла — чи то через страх, тиск, чи через потенційні втрати — ви не можете вести за собою інших. Коли ви навіть самі не знаєте, що є добром, а що злом, то можете піддатися будь-чому. Не вся невіглавість є невинною. Дещо походить від свідомого прагнення не зважати на те, чи щось є правильним, чи неправильним.

У переносному сенсі злі люди мали б вдосталь вина, але самі не усвідомлювали — або усвідомлювали, але не зважали на це — що їхнє вино було вином зі зміїної отрути. Сьогодні люди вживають наркотики, напиваються та палять, тим самим самостійно отруюючи власні тіла.

Питання: Чи був гнів Мойсея в Втор. 32:48 «гріхом, що веде до смерті», як згадується в 1 Ів. 5:16, 17, оскільки він був покараний смертю ще до входу в обітовану землю?

Відповідь: Ні, це принципово відрізняється від випадків з Ананією та Сафірою (Дії 5:1-11), від деяких віруючих, які легковажно ставилися до Вечері Господньої (1 Кор. 11:31, 32), від заколоту Корея (Числа 16) та гріха Ахана (Йошуа 7:16-26). Інші померли одразу, тоді як Мойсей прожив ще багато років, перш ніж помер. Гріх Мойсея був гріхом на смерть лише в тому сенсі, що Адам, Єва та всі ми помремо як наслідок гріха.

Питання: У Втор. 32:49, як далеко Мойсей міг бачити з гори Небо?

Відповідь: Гора Небо височіла на 2 700 футів над рівнем моря та на 4 000 футів над Мертвим морем. У ясний день звідти можна побачити на північ від Галілейського моря та на південь від Мертвого моря.

Питання: У Втор. 32:50, оскільки існує життя після смерті, що означає вираз «приєднався до свого народу»?

Відповідь: Це просто означає, що Мойсей приєднався до ізраїльтян, які вже відійшли у вічність. Іншими словами, Мойсей помер.

Питання: У Втор. 33:1-29, коли і як ми повинні сьогодні промовляти слова благословення над іншими?

Відповідь: Ми повинні благословляти інших людей, піклуючись про них і роблячи для них добрі вчинки, але тут йдеться не про це. Є три способи.

Моліться за них (за їхньою спиною): Як часто ви молитеся за свою родину, людей у церкві та невіруючих?

Давайте їм слова заохочення: підбадьорюйте їх, малюючи перед ними картину того, ким вони могли б стати, і, сподіваємося, ким вони стають. Заохочуйте їх не здаватися і прагнути до самої суті Божої волі, а не лише обходити її по периферії. Нагадуйте їм, що Божий шлях — найкращий шлях. Зрештою, не існує такого поняття, як «успішний гріх». Благословення Мойсея були поєднанням молитов, хвали, пророцтв і наказів.

Моліться за них у їхній присутності: окрім того, що молитеся разом з ними, моліться також за них, щоб Бог благословив їх справді важливими речами: пізнанням Себе, міцною вірою та тим, щоб Божа любов переповнювала їхнє життя.

Питання: Чи в Повт. Закону 33:2 згадка про те, що Бог сяє разом із 10 000 святих, стосується завоювання Мекки Мухаммедом, як стверджує мусульманин Ахмад Дідат?

Відповідь: Ні. Хоча військо з Медини налічувало близько 10 000 воїнів, це єдина подібність у цьому випадку. Паран знаходився в Едомі, на території сучасної Йорданії, і не відігравав значної ролі в Біблії. І Мекка, і Медина розташовані далеко на південь від Парана, тож це, м’яко кажучи, «перебільшення» на сотні миль.

Питання: Чому в Повт. Закону 33:6-27 Симеон не згадується в цьому пророцтві?

Відповідь: Писання цього не пояснює, але, як зазначено в 1-й книзі Хронік 4:24–42, у майбутньому Симеон об’єднається з Юдою і втратить свою ідентичність як плем’я з незалежною територією.

Питання: У Втор. 33:6, чи в гебрейському тексті сказано «нехай» його людей буде мало, чи «нехай не буде/і нехай не буде» його людей мало?

Відповідь: Це можна перекласти по-різному. Септуагінта була досить надійним грецьким перекладом перших п’яти книг, і там це розуміли як «нехай їх буде багато».

Питання: Чому саме про Рувима в Втор. 33:6 Мойсей каже: «нехай не буде мало його народу»?

Відповідь: Багато пророцтв про процвітання було дано іншим племенам, але не Рувиму. Писання цього не зазначає, але ми можемо бачити причину. Племена Рувима, Гада та половина Манасії просили землі за межами Ханаану, на східному березі річки Йордан; Рувим був найпівденнішим зі східних племен. Їм було дано те, про що вони просили, за умови, що вони обіцятимуть допомагати іншим племенам у завоюванні їхньої землі. Наскільки ми можемо судити, ці племена дотрималися своєї обіцянки. Але річку Йордан, з природних причин, було дуже важко переправитися протягом більшої частини року, і східні племена були вразливими перед едомлянами, моавітянами, аммонітянами, сирійцями та арабами. У Ханаані було достатньо землі, і ці племена не проявили мудрості, просячи землі, яку було важче захищати за межами Ханаану. Можливо, коли вони побачили, що можуть жити на цій землі, вони запитали: «Навіщо йти далі?»

Сьогодні багато хто, побачивши, що щось не є поганим, також запитує: «Навіщо йти далі?» Якщо ви не відхиляєтеся від Божої волі надто сильно, чи хочете ви перебувати в стані «навіщо йти далі», чи хочете ви бути в самому центрі Божої волі щодо вас? Однією з вагомих причин йти далі було те, що вони були вразливі до знищення — як у військовому, так і в духовному плані. Дійсно, за часів Давида вже не чути про два з половиною східні племені. Так само, якщо ви ходите з Богом, але перебуваєте у вразливому становищі, можливо, через спокусу, замість того, щоб запитувати: «Навіщо йти далі?», змініть свої обставини або вийдіть з того місця.

Питання: Що в Повт. Закону 33:7 говорить це благословення про Юду?

Відповідь: Це було благословення, пов’язане з силою, але воно відрізняється від благословень сили, даних Гаду та Дану в Повторенні Закону 33:20–22. Це благословення Юди зосереджене виключно на тому, що Бог дає силу та допомогу для захисту Свого народу.

Питання: У Втор. 33:7 не згадується царство Юди. Чи свідчить це про те, що цей текст був складений після відокремлення північних племен, як стверджує скептичний «Посібник Азімова з Біблії» (с. 206)?

Відповідь: Ні, було б однаково обґрунтовано стверджувати, що про царство Юди не згадувалося б, якби це було до Давида та об’єднаного царства, так само як і стверджувати, що це було після часів об’єднаного царства. Насправді, оскільки це були благословення Мойсея, не було потреби ані згадувати, ані не згадувати про царство Юди.

Питання: Що сказано в Втор. 33:8–11 про Левія та вірність?

Відповідь: Після того, як мідіани спокусили Ізраїль, левіти, підкоряючись Божому наказу, взяли мечі й убили своїх співвітчизників. Вірність Богу та вірність іншим ізраїльтянам зазвичай збігаються, але коли вони розходилися, левіти обирали вірність Богу. Леві був проклятий розсіюванням по всьому Ізраїлю. Однак це приклад того, як прокляття перетворюється на благословення.

Ми можемо бути вірними Богові, нашій країні, президенту, церкві, родині, бізнесу, друзям тощо. Сподіваємося, що у вірності до всіх них немає конфлікту чи суперечності. Але коли вона виникає, ми маємо бути впевнені, що наша найвища вірність належить Богові, а не країні, церкві, родині, бізнесу чи друзям.

Питання: Що сказано у Втор. 33:12 про Веніаміна та безпеку?

Відповідь: Деякі люди постійно думають про безпеку. Деякі живуть у місцевостях, де їм доводиться думати про безпеку більшу частину часу, наприклад, у країнах, охоплених війною. Але ви можете бути спокійні, знаючи, що Бог пильнує за вами. Немає обіцянки, що християни ніколи не будуть страждати чи гинути. Але ви не помрете, доки Бог не вирішить забрати вас додому.

Була історія про літак, який потрапив у бурю, і політ був дуже неспокійним. Усі, здавалося, боялися, крім однієї літньої жінки. Її запитали, чому вона не боїться, і вона відповіла, що знає: вона побачить свого сина. Її син мешкав у місті, де літак мав приземлитися. Але в неї був ще один син — віруючий, який уже помер. Вона сказала, що не знає, чи приземляться вони благополучно, чи ні, але знає: у будь-якому разі вона побачить свого сина.

Питання: У Втор. 33:16, чи має це бути благовоління Боже, яке було на «Синаї», чи в «кущі»?

Відповідь: Оскільки спочатку голосні не записувалися, слово звучить як «SN», що може означати як гору Синай, так і кущ (як у випадку з палаючим кущем). У будь-якому разі суть залишається тією самою. Зверніть погляд на Бога, який надприродним чином з’явився — чи то в палаючому кущі, чи то на горі Синай.

Питання: Що в Повт. 33:25 означає обіцянка Ашеру: «Твоя сила дорівнюватиме твоїм дням»?

Відповідь: Ашер добре завершить своє життя; вони будуть сильними, доки перебуватимуть на землі, а не ставатимуть дедалі слабкішими. Сьогодні християни, старіючи, мають вибір: ми можемо слабшати фізично та розумово. Але, сподіваємося, що всі ми матимемо «силу, рівну нашим дням» у духовному сенсі. Ми повинні прагнути «добре завершити своє життя», а не слабшати духовно, коли змінюється наше оточення та обставини. Нам потрібно свідомо прагнути залишити після себе спадщину та добре завершити своє життя.

Питання: Яке благословення для Завулона та Іссахара міститься у Втор. 33:18–19?

Відповідь: Ці два племені мешкали на далекій півночі, а плем’я Ашера — безпосередньо біля узбережжя, від півночі від Тиру на південь аж до сучасного Тель-Авіва. Згадана гора — це, ймовірно, гора Табор, яка розділяє Зевулун та Іссахар. Окрім принесення праведних жертв, це благословення стосувалося матеріального процвітання. Завдяки лісам Лівану та асиміляції з фінікійцями вони стали дуже заможними; але це відбувалося за рахунок їхнього духовного життя. За часів Давида про Ашера чи Зевулуна вже не згадували, оскільки значна частина племені стала частиною Фінікії. Насправді архітектор храму Соломона, Хірам, згаданий у 1 Царів 7:13, по материнській лінії походив із Нафталі, а по батьківській — із Тиру. Більше того, у 1 Царів 9:10–12 Соломон віддав 20 сіл Галілеї Хіраму, цареві Тиру. Можна сказати, що це було лише 20 сіл, але не слід було віддавати жодного села. Соломон збудував свій храм, скориставшись важливою дружбою зі світом. Ця дружба мала свою ціну — віддання 20 міст Божого народу язичницькому царю. Було б краще, якби храм не виглядав так гарно, але зате не довелося віддавати Божий народ язичництву.

Питання: Що означає пророцтво у Втор. 33:20-23 про племена Гада, Дана та силу, подібну до лева?

Відповідь: Ці племена були воїнами, і було пророковано, що вони стануть могутніми воїнами. До речі, «Башан» — це родючий регіон на північному сході від Ханаану, куди переселилося плем’я Дана. Ця назва також пов’язана з угаритським словом «басан», що означає «гадюка». Це пророцтво дуже відрізняється від пророцтв про процвітання для племен Зевулуна та Іссахара, перелічених перед ними, або для племені Ашера, переліченого після них. Бог мав дарувати Гаду та Дану успіх. Однак ці племена не втрималися, а були асимільовані. Недостатньо бути хорошим воїном; слід також бути обережним щодо того, за кого ти воюєш. Кажуть, що Другу світову війну виграли завдяки рішучості Західної Європи, американській сталі та російській крові, оскільки Росія зазнала порівняно набагато більше втрат, ніж Америка чи Захід. Але, можливо, втрат було б не так багато, якби вони не розпочали Другу світову війну на неправильній стороні, допомагаючи нацистській Німеччині.

Питання: Як у Втор. 34:1–12 книга Втор. могла бути написана Мойсеєм, якщо там згадується про його смерть?

Відповідь: Більшість християн вважають, що останні дві глави книги Повторення Закону були записані після смерті Мойсея. Мойсей, найімовірніше, не писав про події після своєї смерті, оскільки в Повторенні Закону 33 сказано: «він сказав» (у третій особі) у Повторенні Закону 33:2, 7, 8, 12, 13, 18, 20, 22, 23, 24. Однак тоді було звичним, що люди писали про себе у третій особі. У будь-якому разі, принаймні 34-й розділ міг бути написаний автором книги «Йошуа» або самим Йошуа.

Питання: Як у Повт. Зак. 34:1-2 Мойсей побачив «всю» землю?

Відповідь: Коли комусь надавали право володіння землею, наприклад, шляхом купівлі, то ця особа офіційно «оглядала землю», якою мала володіти. Слово «всю» тут не означає кожен окремий квадратний фут (навіть землю на іншому боці кожної гори та будівлі). Натомість це означає, що Мойсей побачив землю як єдине ціле.

Питання: Як ви реагуєте, коли Бог дозволяє вам побачити щось здалеку, але не дає можливості стати частиною цього, як у Втор. 34:4?

Відповідь: Іноді Бог робить це для виправлення, іноді — для нашого захисту, іноді це відкладається на потім, а іноді ми не бачимо причини. Іноді Бог може дати нам щось, наприклад, спадщину, але ми отримуємо її лише пізніше, хоча нам, можливо, хочеться мати все вже зараз. У будь-якому разі ми не повинні гіркнути, а усвідомлювати, що те, що робить Бог, є найкращим для Його слави.

Як і ми, Мойсей міг оглянутися на своє життя та на народ із сумішшю досягнень і розчарувань, із радісним задоволенням і болем.

То чи правда, що Мойсей так і не увійшов до землі Ханаанської? Можливо, це неправда, адже Мойсей та Ілля розмовляли з Ісусом на горі Преображення, як описано в Євангелії від Матвія 17:1-3. Хоча гора конкретно не вказана, але якщо вона була в Ханаані, то Мойсей все-таки зрештою туди потрапив.

Питання: Чому, згідно з Втор. 34:5, Мойсей був похований у таємному місці?

Відповідь: Мойсей піднявся на гору Небо сам, тому ніхто з людей не бачив, де він помер. Писання про це не згадує, але існує дві гіпотези.

Єврейський письменник Йосип Флавій зазначав, що якби місце було відоме, ізраїльтяни могли б зробити ідола з тіла Мойсея. Див. «1001 відповідь на біблійні запитання», с. 311.

У 9-му вірші Послання Юди сказано, що архангел Михаїл і сатана боролися за тіло Мойсея. Можливо, це якось пов’язано з цим, або з тим, що Мойсей пізніше з’явився перед Ісусом під час Преображення.

Питання: Як у Повт. Закону 34:7 Мойсей міг мати 120 років і все ще бути сильним та мати хороший зір?

Відповідь: Бог може зберігати молодість, а також навіть повертати молодість, як свідчать Іов 33:25; Псалом 103:5 і, можливо, Псалом 110:3.

Питання: У Втор. 34:7, чи був Мойсей таким же сильним, як у молодості, чи, можливо, він уже не міг «виходити й входити», як сказано у Втор. 31:2?

Відповідь: Мойсей був сильним, як і в молодості. Але, як також сказано у Повторенні Закону 31:2, Мойсей дещо втратив рухливість, оскільки «вже не міг виходити й входити». Проте у Повторенні Закону 34:1 Мойсей все ще міг піднятися на гору Небо, бо «йому треба було піти на похорон». Справжня причина, через яку Мойсей не зміг увійти до Землі Обітованої, наведена у Повторенні Закону 31:3, де Мойсей повідомляє народу, що Бог сказав, ніби він помре безпосередньо перед тим, як дістанеться Землі Обітованої. Саме тому Мойсей передав керівництво народом Йошуа, як описано у Повторенні Закону 31:1–8.

Питання: У Повт. Закону 34:9 згадується, що Дух Господній зійшов на людей. Де ще в Старому Завіті траплялися подібні випадки?

В: Ось список із «Біблійного коментаря Макартура», стор. 245.

Вихід 31:3; 35:30,31 — Бацалель мав надати йому майстерність

Числа 11:17 — Мойсей

Числа 11:25 — сімдесят старійшин

Числа 24:2 — Валаам у пророцтві про Ізраїль

Повторення Закону 34:9 — Йошуа, який мав стати наступником Мойсея

Суддів 3:10 — Отнієль

Книга Суддів 6:34 — Гедеон

Книга Суддів 11:29 – Єфта

Книга Суддів 14:6, 19; 15:14 – Самсон

1 Самуїл 10:10; 11:6; 19:23 – Саул

1 Самуїл 16:13 – Давид

1 Самуїл 19:20 – Посланці царя Саула

1 Хроніки 12:18 – Амаса

2 Хроніки 24:20 – Захарія

Ісая 61:1 – Ісая

Єзекіїль 3:24; 11:5 – Єзекіїль

Вихід 28:3 – дух мудрості, даний тим, хто виготовляв священицьке вбрання.

Питання: Як Мойсей міг написати у Второзаконня 34:10, що він був більшим пророком, ніж Ісус? (Це запитання поставив атеїст)

Відповідь: Багато консервативних християн не вірять, що Мойсей написав епілог до Книги Повторення Закону після своєї смерті. Мушу, щоправда, зізнатися, що це вперше я чую про атеїста, який вважає, що Мойсей писав після своєї смерті. У будь-якому разі відповідь залишається тією самою.

У Повторенні Закону 34:10 сказано, що не було більшого пророка «аж до цього часу». Автор епілогу до Повторення Закону мав рацію, бо це було написано задовго до приходу Ісуса.

Проте треба віддати належне атеїстам за їхню старанність у вивченні Біблії та кмітливість у виявленні проблем, яких ніхто інший не бачить.

Питання: Хто насправді написав книгу «Повторення Закону»?

Відповідь: Книга Повторення Закону була проголошена Мойсеєм (Повтор. Зак. 1:1-5; 4:1; 4:44-46; 5:1; 29:1-2) або написана ним (31:9; 31:22, 24-26). Це сталося приблизно у 1406 році до н. е., хоча частина про смерть Мойсея, ймовірно, була додана незабаром після цього. Ліберальні «вищі критики» стверджували, що її написав хтось інший — або у 701 р. до н. е., або у 520–400 рр. до н. е., або під час реформи Йосії. Ось аргументи на користь загальноприйнятої думки, що її написав Мойсей.

1) Ключовим елементом реформи Йосії було заборона приношення жертв деінде, окрім Єрусалима, і не мало б сенсу, щоб у книзі пізнішого походження згадувалися жертви в Сихемі, на горі Ебал та на горі Герізім, а про Єрусалим не було жодної згадки. Єрусалим згадувався на Ебльських табличках ще у XXIV столітті до н. е., тож можна було б очікувати, що у творі часів Йосії (близько 620 р. до н. е.) хоча б раз згадувався б храм у Єрусалимі.

2) Про амаликітян згадується у Повторенні Закону 25:17–19. Хоча вони були грізним ворогом за часів Мойсея і ще існували за часів Давида, у пізніші часи їх уже давно не було.

3) У Повторенні Закону 17:14–20 було б дивно згадувати, що колись у них з’явиться цар, якщо вони вже мали царів протягом багатьох століть.

4) Детальні географічні відомості у Повторенні Закону 2:8, 10, 13, 36; 3:14, 17 були б, у кращому разі, безглуздими, а, швидше за все, невідомими пізнішому автору.

5) Чому в Повторенні Закону 3:17 згадується Кінерет? Так називалося Галілейське море, коли ізраїльтяни вперше туди прибули, але пізніше ця назва вже не використовувалася.

6) Як зазначалося раніше, це відповідає договорам про сюзеренітет, укладеним у період між 2000–1000 рр. до н. е., але не пізнішим.

Питання: Як ми можемо знати, що те, що ми маємо в Книзі Повторення Закону, є саме тим, що було спочатку написано Філоном Євреєм?

Відповідь: Як християни, ми віримо, що Старий Завіт, який ми маємо, був підтверджений самим Христом. До речі, у Корані мусульман у сурі 5:46 сказано, що Ісусу було дано Тору. У нас є ранні рукописи часів Христа, про що йдеться в наступному питанні. Однак існує ще один ланцюг доказів. Філон Олександрійський був єврейським вченим, який жив з 15/20 р. до н. е. до 50 р. н. е. Він писав грецькою мовою, але цікаво, що його грецькі цитати зі Старого Завіту більше збігаються з єврейським масоретським текстом, а не з грецькою Септуагінтою. Він дуже детально розбирав значення різних віршів. Ось вірші з Книги Повторення Закону, на які він посилався:

1:17, 31, 43; 4:1, 4, 6, 12, 19, 29, 39; 5:16, 27, 31; 6:7, 10, 11, 13; 7:1, 7; 8:2, 3, 12, 14, 15, 17, 18; 9:5; 10:9, 10, 16, 17, 18, 20–22; 11:8; 12:28, 31; 13:1, 4, 6; 14:1, 4, 10; 15:1, 6, 8, 12, 16; 16:3, 19–22; 17:6, 15, 18; 18:18; 19:14–17, 19; 20:1, 5, 10, 19, 20; 21:10, 14, 15, 17–21, 23; 22:8, 10, 13, 27; 23:1-5, 12-14, 16, 18, 19, 21; 24:4, 7, 10, 15, 19, 20; 25:4, 11-13, 17, 18; 26:1, 13; 27:2, 3, 9, 15, 17, 19; 28:12, 15, 23, 28, 33, 65; 29:4; 30:4, 9–12, 14–15, 20; 32:4, 5, 7, 8, 13, 15, 18, 32, 34, 39; 33:1, 4, 6, 9; 34:4–6, 10

Питання: Які найдавніші рукописи книги Повторення Закону збереглися до наших днів?

В: Ось найдавніші з них.

Донікейські рукописи книги Повторення Закону

Сувої з Кетеф-Гінном датуються 650–587 рр. до н. е., написані на сріблі (завдяки чому вони збереглися), і містять уривки з Виходу 20:6; Чисел 6:24–26; Повторення Закону 5:10; 7:9; Неємії 1:5 та Даниїла 9:4.

Сувої Мертвого моря: (до нашої ери) 29 окремих рукописів. «Сувої Мертвого моря сьогодні», с. 30. Згідно з виданнями «Перекладені сувої Мертвого моря: Кумранські тексти англійською мовою» (2-ге вид.) та «Сувої Мертвого моря англійською мовою» (4-те вид.), це:

4QPaleoDeut[r] містить Втор 19:2–3

1Q4

1Q5

2Q10

2Q11

2Q12

4Q28 (= 4QDeut a) (Повторення Закону 23:36?; 24:1-8) (175–150 рр. до н. е.)

4Q29 (= 4QDeut b) (Повторення Закону 29:24–27; 30:3–14; 31:9–17, 31:24–32:3) виявляє схожість із гебрейським текстом, що лежить в основі Септуагінти. (Датується 150–100 рр. до н. е.)

4Q30 (= 4QDeut c) (120 віршів із 19 розділів, включаючи 31:16–19) (бл. 150–100 рр. до н. е.) Втор 3:25–26; 4:13–17, 31–32; 7:3–4; 8:1–5; 9:11–12, 17–19, 29; 10:1–2, 5–8; 10:8–12; 11:3, 9–13, 18; 12:18–19, 26, 31; 15:1–4, 15–19; 16:2–3, 6–11, 21–22; 17:1–5, 7, 15–20; 18:1; 26:19; 28:1–14, 20, 22–25, 29–30, 48–50, 61; 29:17–19; 31:16–19; 32:3

4Q31 (= 4QDeut d) (Повторення Закону 2:26-33; 3:14-29; 4:1)

4Q32 (фрагменти Повторення Закону 3,8)

4Q33 (=4QDeut[f]) частини 93 віршів: Втор 4:24–26; 7:22–25; 8:2–14; 9:6–7; 17:17–18; 18:6–10, 18–22; 19:17–21; 20:1–6; 21:4–12; 22:12–19; 23:21–26; 24:2–7; 25:3–9; 26:18–19; 27:1–10

4Q34 «практично ідентичний традиції, що лежить в основі Масоретського тексту, щодо правил правопису, поділу на абзаци та змісту». Енциклопедія Сувоїв Мертвого моря, т. 1, с. 199

4Q35 (Повторення Закону 1–2, 31, 33 у грецькій Септуагінті)

4Q36

4Q37 (=Повторення Закону (j)) (включає Повторення Закону 37 та Вихід 12:43–13:5)

4Q38 (11 фрагментів Повторення Закону 5, 11, 19, 20, 23, 25, 26, 32). Ці фрагменти, ймовірно, належать до двох різних рукописів.

4Q39

4Q40

4Q41

4Q42

4Q43 (=4QDt(p)) містить Втор. 6:4–11

4Q44 Повторення Закону 32:37-43 збігається з гебрейським текстом, на якому базується Септуагінта.

4Q45 92 вірші

4Q46 палео-Повторення Закону (250–200 рр. до н. е.) Повторення Закону 26:14–15

4Q122 (грецька Септуагінта)

5Q1 (бл. 200–165 рр. до н. е.) розділи 7, 8, початок 9.

6Q3 (кілька літер з Повторення Закону 26:19)

11Q3 (=11QDeut) Повторення Закону 1:4–5

У «Біблійному словнику Вікліфа» (The Wycliffe Bible Dictionary), с. 436–438, зазначено, що існує 25 копій, але, можливо, туди не включено фрагменти Септуагінти. У «Новому міжнародному словнику Біблії» (The New International Dictionary of the Bible), с. 261, зазначено, що лише в печері № 4 є щонайменше 14 різних рукописів Книги Повторення Закону.

Згідно з книгою «Сувої Мертвого моря сьогодні» (The Dead Sea Scrolls Today), с. 33, серед Сувоїв Мертвого моря є багато філактерій та мезуз (які носять відповідно на лобі та на руках) з текстами книги Вихід та книги Повторення Закону.

Папірус Наша, датований 150 р. до н. е., містить Десять заповідей, об’єднаних із «Виходу» 20:2–17 та «Повторення Закону» 5:6–6:4f. Це був найдавніший відомий біблійний текст до відкриття Сувоїв Мертвого моря. Його фотографія наведена у «Новому міжнародному словнику Біблії» (New International Dictionary of the Bible), с. 228.

Септуагінта — це грецький переклад Старого Завіту та апокрифів. Згідно з «Енциклопедією релігійних знань» (с. 746), ми маємо фрагменти Септуагінти з книги Повторення Закону, що датуються II століттям до н. е.

У книзі «Рукописи грецької Біблії» (с. 34) зазначено, що збереглося понад сто грецьких копій розділів 17–33 книги Повторення Закону. Найдавніша копія, що датується II століттям до н. е. (фрагмент B папірусу Райлендса 458), містить уривок з Повторення Закону 25:1–3 і зберігається в бібліотеці Джона Райлендса в Манчестері, Англія. Інший фрагмент з Книги Повторення Закону 31:28–30 та 32:1–7 датується I століттям до н. е. Фотографії цих фрагментів, а також детальнішу інформацію про них, можна побачити у книзі «Рукописи грецької Біблії» на сторінках 60–61. У Галереї Фріра у Вашингтоні зберігається копія книг «Повторення Закону» та «Йошуа» V століття н. е. Фотографію одного аркуша з текстом «Повторення Закону» 10:6–15 грецькою мовою можна побачити у книзі «Рукописи Біблії» на сторінках 84–85.

Папірус Фуада (інв. № 266) складається з понад ста фрагментів частин книги Повторення Закону 17–33 грецькою мовою. Він датується I століттям до н. е. Серед інших уривків він містить Повторення Закону 31:28–30; 32:1–7

У Нахаль-Хевері (50 р. до н. е. — 50 р. н. е.) знайдено фрагмент XHev/Se3 з Книги Повторення Закону 9:5–6, 21–23

У Масаді (до 69 р. н. е.) було знайдено Mas1C, що містить уривки з Книги Повторення Закону 33:17–21; 34:2–6

На місці Ваді Мураббаат (близько 132 р. н. е.) збереглися уривки з Книги Повторення Закону 10:1-3; 11:2-3; 12:25-26; 14:29; 15:1 або 2, що називаються Mur 2.

Загалом у Сувоях Мертвого моря, Масаді, Нахаль-Хевері та Ваді-Мураббаат збереглися наступні 620,5 віршів на івриті з 959 віршів книги Повторення Закону (64,7 %).

1:1–17, 22–25, 29–39, 41, 43–46; 2:1–6, 8, 24–36; 3:14–29; 4:1, 13–17, 24–26, 30–34, 47–49; 5:1–33; 6:1–11; 7:2–7, 12–26; 8:1–20; 9:1–2, 5–7, 10–14, 17–19, 21–23, 27–29; 10:1–3, 5–12, 14–15; 11:2–4, 6–13, 18, 27–32; 12:1–5, 11–12, 18–19, 22, 25–26, 31; 13:1–14, 16, 19; 14:1–4, 19–22, 24–29; 15:1–6, 8–10, 14–19; 16:2–4, 6–11, 21–22; 17:1–5, 6?, 7, 12–20; 18:1, 6–10, 18–22; 19:2–3, 8–21; 20:1–19; 21:4–12, 16?, 23; 22:1–9, 11–19; 23:6–8, 12–16, 22–26; 24:1–8, 10–22; 25:1–9, 14–19; 26:1–5, 14–15, 18–19; 27:1–10, 24–26; 28:1–18, 20, 22–25, 29–30, 44–50, 61, 67–68; 29:2–5, 9–20, 22–27; 30:3–14, 16–20; 31:1–19, 24–30; 32:1–3, 6–11, 13–14, 17–29, 33–35, 37–43; 33:1–24, 29; 34:1–6, 8?.

Рукопис Британського музею Oriental 7594, сахідський коптський, Втор 1:39–2:19; 4:49–8:3; 9:7–13:17; 14:18–18:10; 19:1–20:6; 22:3–26:10; 28:1–6, 9–12; 28:14–31:10; 31:12–34:2; Йона 1:1–4:11; Дії 1:1–20:4; 20:6–24:16; 26:7; 26:20–27; 27:10–16; 26:21f–26a; 26:32–27:7; 27:10–16, 21f–26a; 27:29f–28:20; 28:23–27, 30–31

Загалом у Сувоях Мертвого моря, Масаді, Нахаль-Хевері та Ваді-Мураббаат збереглися наступні 620,5 віршів із 959 віршів книги Повторення Закону (64,7 %).

1:1–17, 22–25, 29–39–46; 2:1–19, 24–36; 3:14–29; 4:1, 13–17, 24–26, 30–34, 47–49; 5:1–33; 6:1–25; 7:1–26; 8:1–20; 9:1–2, 5–7, 29; 10:1–22; 11:1–32; 12:1–32; 13:1–17, 19; 14:1–4, 18–29; 15:1–23; 16:1–22; 17:1–20; 18:1–10, 18–22; 19:1–21; 20:1–19; 21:4–12, 16?, 23; 22:1–21; 23:1–25; 24:1–22; 25:1–9–19; 26:1–10, 14–15, 18–19; 27:1–10, 24–26; 28:1–68; 29:1–29; 30:1–20; 31:1–30; 32:1–3, 6–11, 13–14, 17–29, 33–35, 37–43; 33:1–24, 29; 34:1–6, 8?.

Християнські рукописи Біблії, що датуються приблизно 350 роком н. е., містять Старий Завіт у перекладі Септуагінти, включаючи Книгу Повторення Закону. Згідно з «Енциклопедією релігійних знань» (с. 746), папіруси Честера Бітті (II–IV століття н. е.) містять Книгу Повторення Закону. Кодекс Фріра з Вашингтона (IV/V століття) містить Повторення Закону 10:6–15.

Лукіанова редакція — це копія Септуагінти, виконана Лукіаном, пресвітером і мучеником (312 р. н. е.) з Антіохії. Він виправив грецьку граматику та стиль. Лукіанова редакція збереглася у нас у «Папірусі Джона Райланда» (грец. 458) — Книга Повторення Закону 23:24–24:3; 25:1–3; 26:12, 17–19; 28:31–33.

Ватиканський кодекс (325–350 рр. н. е.) містить весь текст Книги Повторення Закону

Синайський кодекс (340–350 рр. н. е.) містить аркуші з Книги Повторення Закону 3:8–4:21; 28:68–30:16.

«Александрійський» (бл. 450 р. н. е.) містить весь текст книги Повторення Закону

Самаряни створили власну копію Тори у II столітті до н. е., хоча найдавніші збережені самарянські копії датуються Середньовіччям. «Сувої Мертвого моря сьогодні», с. 125–126.

Сирійський переклад Септуагінти був зроблений єпископом Павлом з Телли (616–617 рр. н. е.), який зберігся до наших днів, згідно з книгою «Рукописи грецької Біблії», с. 35 (примітка).

Ранні церковні автори визнавали Книгу Повторення Закону частиною Біблії. Повний перелік до Нікейського собору див. у наступному запитанні.

Питання: Які ранні автори посилалися на «Повторення Закону»?

Відповідь: Донікейські автори, які цитували або згадували вірші з Книги Повторення Закону, наведені нижче. Підкреслені — ті, хто стверджував, що її написав Мойсей.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує Второзаконня 13:8–9 у «1-му листі Климента», розд. 29, т. 1, с. 12–13.

Послання Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.), розд. 8, с. 142, цитує Повторення Закону 10:16.

Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) цитує Повторення Закону 32:15 як «від Мойсея» у «Діалозі з євреєм Трифоном», гл. 20, с. 204. Він також цитує Повторення Закону 10:16 як від Мойсея в тому ж творі, гл. 126, с. 262

Мелето/Меліто з Сардів (170–177/180 р. н. е.) у своєму листі до Онесима «Про Пасху» (с. 72) зарахував Книгу Повторення Закону до книг Старого Завіту. Збережено в «Церковній історії» Євсевія, книга 4, розділ 26.

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує Повторення Закону 5:8 як слова «Мойсей сказав» у праці «Проти єресей», книга 3, розділ 6.5, с. 420.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує Повторення Закону в багатьох місцях, зокрема Повторення Закону 6:4 як слова Мойсея у праці «Настанова язичникам», розд. 8, с. 195, та той самий вірш у «Строматах» (193–202 рр. н. е.), книга 5, розд. 14, с. 471.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) пише: «Також у Книзі Повторення Закону в такому змісті», а потім цитує Повторення Закону 6:4, 12, 27; 12:2, 3, 30; 13:1, 6, 16; 27:15 у праці «Скорпіаце», розд. 2, с. 635

Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.), цитує половину Повторення Закону 17:6 у «Витягах з Теодота», розд. 13, с. 44

Іполит (222–235/6 р. н. е.) цитує Втор. 9:3 як слова Мойсея. «Спростування всіх єресей», книга 6, розд. 27, с. 88. Він також обговорює Втор. 5:22, кажучи: «І Мойсей не мовчав щодо цього, коли сказав, що є три слова Божі: “темрява, морок, буря”, і більше нічого не додав». «Спростування всіх єресей», книга 8, розд. 1, с. 118

Оріген (240 р. н. е.) згадує Повторення Закону за назвою. «Коментар до Пісні пісень», книга 3, розділ 6, стор. 187

Новатіан (250/254–256/7 р. н. е.) цитує Второзаконня 8:3 як «слово Закону» у праці «Про єврейські страви», розд. 5, с. 648

Новатіан (250/254–256/7 р. н. е.) цитує Второзаконня 32:8 як «Второзаконня» у «Трактаті про Трійцю», розділ 17, стор. 627

У «Трактаті проти Новатіана» (250/4–256/7 рр. н. е.) цитується Втор. 1:17 як у «Книзі Повторення Закону».

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує «Книгу Повторення Закону» у «Трактаті 12», третя книга, 18.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «В Ісаї… у 117-му псалмі… Також у Захарії… Також у Повторенні Закону:… Також у Ісуса [Йошуа], сина Наве» — «Трактати Кіпріана», трактат 12, розд. 2.16

Григорій Чудотворець (240–265 рр. н. е.) цитує Второзаконня 22:26, 27 як у Второзаконні. «Канонічне Послання», канон 1, с. 18.

Діонісій Олександрійський (246–256 рр. н. е.) цитує Втор. 19:14 у Посланні 7 до Філемона, пресвітера, с. 102

Діонісій Римський (259–269 рр. н. е.) згадує «Мойсея у великій пісні Книги Повторення Закону» у праці «Проти сабеліанців», розд. 2, с. 365.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) (побічно) цитує Второзаконня 25:4 як уривок із Закону Мойсея. «Діалог про істинну віру», перша частина, розд. 22b, с. 65

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) натякає на Повторення Закону 32:8 як на «Закон» у «Коментарі до Апокаліпсису» з дев’ятого розділу, 13, 14, с. 352.

Методій Олімпський і Патарський (270–311/312 р. н. е.) цитує Второзаконня 32:32, 33 як слова Мойсея. «Бенкет десяти дів», розмова 5, с. 327

Атанасій Олександрійський (318 р. н. е.) цитує частину Повторення Закону 30:14 як слова Мойсея. Атанасій, «Проти язичників», розд. 30.1, с. 29

Лактанцій (бл. 303 — бл. 325 р. н. е.) «Мойсей також каже у Книзі Повторення Закону» і цитує Повторення Закону 28:66 у праці «Короткий виклад Божественних інститутів», розд. 46, с. 241

Після Нікейського собору серед тих, хто посилався на Книгу Повторення Закону, були:

Євсевій Кесарійський (318–339–340 рр. н. е.)

Афрахат Сирійський (337–345 рр. н. е.)

Гегемоній Сірмійський (бл. 351 р. н. е.), цитуючи Архелая (262–278 рр. н. е.), посилається на Книгу Повторення Закону 18:15, написану Мойсеєм. «Суперечка з Манесом», розд. 42, с. 217

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.)

Атанасій (325–373 рр. н. е.)

Ефрем Сирійський (350–378 рр. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 рр. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.)

Пацій Барселонський (342–379/392 рр. н. е.) цитує Втор. 13:6; 13:8–9 (Септуагінта) як слова «Мойсея» та «Книги Повторення Закону» (Лист 3, розд. 17.1, с. 58)

Дідім Сліпий (398 р. н. е.) цитує Втор. 32:8 як у «Книзі Повторення Закону». Коментар до Захарії 11, с. 272

Сирійська «Книга ступенів» (Liber Graduum) (350–400 рр. н. е.) цитує Второзаконня 27:24 як «сказано в Законі»; «Мемра» 22, розд. 10, с. 259. Вона також цитує Второзаконня 5:16–22; 6:4 та 32:15. У ній містяться алюзії на Повторення Закону 6:5; 19:14, 21; 22:1; 32:4.

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.)

Карфагенський собор (393–419 рр. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Старого Завіту. Зокрема, він розглядає «Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення Закону», Тору, «Йова», «Ісуса, сина Наве [Йошуа]», «Суддів», «Рут», «Книги Самуїла та Царів» (2 книги), дванадцять пророків: Осію, Йоіла, Амоса, Овадію, Йону, Міхея, Нахума, Авакума, Софонію, Аггея, Захарія, Малахія, Ісая, Єремія, Єзекіїль, Даниїл, Естер, Ездра, Неємія, Лист 53, розд. 7–8, с. 99–101.

Пелагіанець Теодор Мопсуестійський (392–423/429 рр. н. е.) посилається на Втор. 24:1–2. Коментар до Малахії, розд. 2, с. 412. Посилається на Втор. 29:23. Коментар до Осії, розд. 11, с. 87

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.)

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.)

Теодорет Кірійський (423–458 рр. н. е.).

Питання: Які існують розбіжності у перекладі книги Повторення Закону між гебрейським текстом, грецькою Септуагінтою та іншими версіями?

Відповідь: Ось декілька прикладів із 959 віршів книги Повторення Закону. Якщо не вказано інше, перше речення — це масоретський текст (MT), а друге — Септуагінта (LXX).

Втор. 1:1 «Араба» проти «Червоне море» (один рукопис Септуагінти, Таргум, Вульгата)

Втор. 1:4 «в Едреї» проти «і в Едреї» (Септуагінта, сирійська версія, Вульгата)

Втор 1:8 «Господь» проти «Я» (Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта)

Втор 2:5 «Я не дам вам їхньої землі, навіть на крок стопи, бо я віддав гору Сеїр Ісаву у володіння» проти «Я не дам вам з їхньої землі навіть стільки, щоб ви могли на неї ступити, бо я віддав гору Сеїр синам Ісава у спадок» (Септуагінта)

Втор. 2:8 та 10:6-7 ґрунтуються на Чис. 20:17-18 та Чис. 33:31-38а в Самаритянському П’ятикнижжі. («The Anchor Bible Dictionary», т. 5, с. 937)

Втор. 2:37 «і все» проти «навіть усе / так само, як» (Септуагінта, Таргум)

Втор. 3:9 та Втор. 4:48 «Сіон» проти «Сіріон» (Септуагінта) проти «Сіріон» (сирійська)

Втор. 3:12 «біля ущелини Арнон» проти «на краю ущелини Арнон»

Втор. 5:5 «слово» проти «слів» (Сувої Мертвого моря, Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта, сирійська версія, Вульгата, Таргум)

Втор 5:15 «Пам’ятай» (Масоретський текст) проти «І ти пам’ятатимеш» (Сувої Мертвого моря) (The Meaning of the Dead Sea Scrolls, с. 112)

Втор. 5:15 «День суботи» (MT, SP, LXX) проти «День суботи, щоб освятити його. Бо за шість днів Господь створив небо й землю, море та все, що в них є, а сьомого дня відпочив; тому Господь благословив день суботи й освятив його». (Сувій Мертвого моря 4QDt41) (The Meaning of the Dead Sea Scrolls, с. 112)

У Самарійському П’ятикнижжі за Втор 5:21 одразу йде Втор 27:2-7. («Біблійний словник Anchor», т. 5, с. 937)

Втор. 8:4 «пухирі» проти «мозолів» (Септуагінта)

Втор 9:24 «Я знав» проти «він знав» (Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта)

Втор 9:28 «Щоб земля» проти «Щоб народ землі» (Септуагінта, Самарійський П’ятикнижжя)

Втор. 10:13 «Господь» проти «Господь, твій Бог» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта, сирійська версія)

Втор. 11:13 «мої заповіді» проти «кожна заповідь» (Септуагінта)

Втор. 11:14 «Я» проти «він» (Самарійський П’ятикнижжя, деякі версії Септуагінти, Вульгата, цитата з мезузи зі Сувоїв Мертвого моря) Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 3, с. 90, для отримання додаткової інформації.

Втор. 11:30 «дуби або терпентинові дерева» проти «дуба» (Септуагінта, сирійський переклад)

Втор. 11:30 «Морія» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «Морія, навпроти Сихема» (Самарійський П'ятикнижжя. Див. «The Anchor Bible Dictionary», т. 5, с. 938)

Втор. 12:5 «місце, яке вибере Господь, Бог твій» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «місце, яке вибрав Господь» (Самаритянський П’ятикнижжя)

Втор. 12:14 «у місці, яке вибере Господь» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «у місці, яке вибрав Господь» (Самарійський П’ятикнижжя. «Значення Сувоїв Мертвого моря», с. 95.)

Втор 12:28 «накаже вам» проти «накаже вам сьогодні» (Самарійський П’ятикнижжя, сирійська версія) (У примітці до NRSV зазначено, що слово «сьогодні» є в грецькому тексті, але у версії Септуагінти Брентона цього немає.)

Втор. 13:6 «син твоєї матері» проти «син твого батька або син твоєї матері» (Самаритянський, Септуагінта, Таргум) (У цьому контексті зміна значення відсутня)

Втор. 14:13 «чорний каніт» проти «чорний каніт-стерв’ятник/сокіл» у Септуагінті, Самаритянському П’ятикнижжі та деяких гебрейських рукописах.

Втор 15:2 «вимагати це від свого сусіда та свого брата» (Масоретський текст, Самаритянський П’ятикнижжя) проти «вимагати це від свого сусіда» (Септуагінта) проти «вимагати це» (4QDeut( c ))

Втор 18:15,18-19 «…пророк із-поміж вас, із ваших братів. Такого, як я, — його ви слухатимете… Я пошлю їм пророка з-поміж їхніх братів, такого, як ти; і вкладу Свої слова в його уста, і він говоритиме їм усе, що Я йому накажу. І станеться так: хто не слухатиме Моїх слів, які він говоритиме в Моє ім’я, того Я покличу до відповідальності». (Масоретський текст) проти «…пророка з ваших братів, подібного до мене; його ви (множина) слухатимете… Я пошлю вам пророка з ваших братів, подібного до вас; і вкладу Свої слова в його уста, і він говоритиме їм так, як Я йому накажу. І за будь-які слова, які той пророк скаже в Моє ім’я, Я помщуся йому». (Септуагінта) проти: «…пророка, подібного до мене, з-поміж ваших братів. Його ви повинні слухати у всьому, що він вам скаже. І станеться так, що кожна душа, яка не послухається того пророка, буде повністю знищена з-поміж народу». (Кумранський манускрипт 4QTest, Дії 3:22–23) (The Expositor’s Bible Commentary, т. 9, с. 299–300)

Втор 18:19 «вимагав від нього» (MT) проти «помститися йому» (LXX, Євсевій Кесарійський)

Втор 20:8 «посадовці» (MT, Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта) проти «судді» (4QDeut(k2)) «Біблія з Сувоїв Мертвого моря», с. 174

Втор 20:8 «щоб не знемогло серце його братів» (MT, Таргум) проти «щоб він не знемочив серце свого брата» (Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта, Сирійська, Вульгата)

Втор. 20:19 «людина — це дерево поля» проти «Чи дерева поля — це люди?» (різниця в одній літері)

Втор. 23:2 «збори ЯХВЕ, навіть до десятого покоління ніхто з його роду не ввійде до зборів ЯХВЕ» проти «збори Господні»

Втор 25:11 «його статеві органи» проти «його тіло» (Самарійський П’ятикнижжя)

Втор 26:3 «оголоси сьогодні Господа, Бога твого» проти «оголоси сьогодні Господа, Бога мого» (Септуагінта)

Втор 27:4 «Гора Евал» (Масоретський текст, Септуагінта) проти «Гора Герізім» (Самарійський П’ятикнижжя та Старолатинська/Італійська версії) [Самарійці, ймовірно, змінили це, щоб підкріпити своє твердження, що саме Герізім, а не Єрусалим, був горою, на якій вони мали поклонятися.] Див. «Біблійний коментар експозитора», т. 3, с. 161 для додаткової інформації.

Вс 28:30 змінює «доторкнувся до своїх статевих органів» (sgl) на «доторкнувся до свого тіла» (yshbn) (Самарійський П’ятикнижжя)

Втор 28:11 «худоба… земля» (MT, деякі версії Септуагінти, Самаритянський П’ятикнижжя) проти «з[емля, … х[удоба]» (4QDeut( c ), деякі версії Септуагінти)

Втор 29:10 «ваші вожді, ваші племена, ваші старійшини» проти «голови ваших племен, ваші старійшини» (Септуагінта за Брентоном) проти «ваші племена, ваші старійшини» (сирійська, грецька за приміткою до NRSV)

Втор 29:11 «ваші діти, ваші дружини» (MT) проти «ваші дружини та ваші діти» (Септуагінта) проти «ваші діти та [ваші] д[ружини]» (1QDeut(b)) «Біблія з Сувоїв Мертвого моря», с. 186

Втор 30:9 «худоба… земля» (MT) проти «земля… худоба» (4Deut(b), Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта) «Біблія з Сувоїв Мертвого моря», с. 187

Втор 30:11 «далеко» (MT) проти «далеко від вас» (4QDeut(b), Септуагінта). «Біблія з Сувоїв Мертвого моря», с. 187

Втор. 30:16 «що я наказую» проти «Якщо ви будете дотримуватися заповідей Господа, Бога вашого, які я наказую» (Септуагінта)

Втор. 30:28 «нам і нашим дітям» має над собою спеціальні крапки.

Втор. 31:1 «пішов і промовив» проти «закінчив промовляти все» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта)

Втор. 31:7 «Ви підете» проти «Ви приведете» (деякі масоретські тексти, Самаритянський П’ятикнижжя, Вульгата)

Втор 32:6 «він покаявся» проти «він пробачив» (Самарійський П’ятикнижжя) (The Anchor Bible Dictionary, т. 5, с. 938)

Втор. 32:8 «Він встановив межі народів відповідно до кількості дітей/синів Ізраїля» (Масоретський текст) проти «він встановив межі народів відповідно до кількості ангелів Божих» (Септуагінта, Сувої Мертвого моря, Климент Римський, Юстин Мученик, Климент Олександрійський, Оріген, Новатіан, Вікторінус з Петау) проти «синів Божих» (Сувій Мертвого моря 4Q37, Симмах, латинська версія) проти «синів Адама»

Втор 32:10 «знайшов його» проти «підтримував його» (Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта)

Втор 32:13 «він їв» проти «нагодував його» (Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта, сирійська)

Втор 32:15 «Єшурун» проти «Яків наївся досхочу; Єшурун» (Сувої Мертвого моря, Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта)

Втор 32:19 «побачив це» проти «побачив це і заздрив» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта)

Втор 32:43 «народи» проти «Небеса» (Сувій Мертвого моря 4Q44, Септуагінта)

Втор. 32:43 (відсутнє) (Масоретський текст) проти «Нехай всі Божі ангели поклоняються Йому». (Септуагінта, Послання до Євреїв 1:6 та Сувій Мертвого моря 4Q44 (=4QDeut(q)), Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) Проповіді на Послання до Євреїв, Проповідь 4, № 2, с. 382–383)

Втор 32:43 «слуги» проти «діти» (Сувій Мертвого моря 4Q44 (=4QDeut(q)), Септуагінта)

Втор. 32:43 (відсутнє) проти «він відплатить тим, хто його ненавидить» (Сувій Мертвого моря 4Q44 (=4QDeut(q)), Септуагінта)

Втор 32:43 «очищає свою землю, свій народ» проти «очищає землю для свого народу» (Сувій Мертвого моря 4Q44 (=4QDeut(q)), Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта, Вульгата)

Втор. 32:44 «Хошеа» (Масоретський текст) проти «Йошуа» (Самаритянський П’ятикнижжя, Септуагінта, сирійський переклад, Вульгата). Хошеа — це ім’я Йошуа до того, як Мойсей перейменував його.

Втор. 33:2 «на них» проти «на нас» (Септуагінта, сирійський переклад, Вульгата)

Втор. 33:2 «Він прийшов із Рібебот-Кодеш» проти «з ним були міріади святих» (Самарійський П’ятикнижжя, Септуагінта, Сирійська, Вульгата)

Втор. 33:8 «твої тумміми» проти «Дай Леві твої тумміми» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта)

Втор 33:12 «буде спокійно мешкати на ньому» (Масоретський текст) проти «буде спокійно мешкати» (Самаритянський П’ятикнижжя) проти «на Бозі» (Септуагінта, сувій Мертвого моря 4Q35)

Втор 33:17 «Його первородний бик» проти «первородний бик» (Сувої Мертвого моря, Септуагінта, Сирійська, Вульгата)

Втор. 34:10 «не з’явився більше в Ізраїлі пророк, подібний до Мойсея» проти «не з’явиться більше» (Самарійський П’ятикнижжя) (The Anchor Bible Dictionary, т. 5, с. 938)

Бібліографія до цього питання: Переклад на іврит взято з «Буквального перекладу» Джея П. Гріна, а переклад Септуагінти — з перекладу сера Ланселота К.Л. Брентона «Септуагінта: грецька та англійська» (деякі грецькі переклади також взято з різних приміток до Біблії). Також використовувалися «Біблійний коментар експозитора», «Загальне введення до Біблії», «Таємниця та значення Сувоїв Мертвого моря», с. 151–152, «Біблійний словник Anchor», т. 5, а також примітки в Бібліях NASB, NIV, NKJV та NRSV.

Якщо не вказано інше, цитати з Писання взяті з «Berean Standard Bible» (BSB), яка є надбанням громадськості. https://berean.bible/

www.biblequery.org