< Запитання щодо Біблії з 1-го Послання Петра

Питання: У 1 Петра 1:1, де знаходиться Азія?

Відповідь: У цьому контексті «Азія» не означає континент Азію. Натомість це римська провінція під назвою «Азія», яка розташовувалася у західній третині сучасної Туреччини. Це був грецький термін, який Геродот у 440 р. до н. е. застосовував для позначення всього Анатолійського півострова. Ймовірно, походження цього терміна пов’язане з хеттською провінцією Ассува.

Питання: Чому в 1 Петра 1:1 Петро згадав ці провінції саме в такому порядку?

Відповідь: Хоча Святе Письмо про це конкретно не згадує, порядок цих провінцій утворює петлю за годинниковою стрілкою, що, можливо, відповідало напрямку розповсюдження листа. «Бітінія та Понт» були однією римською провінцією. З історичної точки зору згадка як про Галатію, так і про Каппадокію дозволяє датувати цей лист до 72 р. н. е., оскільки саме тоді римський імператор Веспасіан об’єднав ці дві провінції в одну, і вони залишалися об’єднаними, доки імператор Адріан знову не розділив їх у 137 р. н. е.

Список починається і закінчується Бітінією-Понтом — більш примітивним регіоном — і включає Азію — дуже культурний регіон. У давні грецькі часи моряки, які зазнали корабельної аварії на берегах Понту, приносилися місцевими жителями в жертву богам. У грецькій міфології Прометей був прикутий ланцюгами в Понті, а Геракл звідти спустився в підземний світ. З іншого боку, приблизно половина великих міст Малої Азії розташовувалася в провінції Азії. Ефес був величезним містом, хоча й не таким великим, як Рим.

Питання: Чи повинні ми, згідно з 1 Петра 1:1, 17 та 1 Петра 2:11, відчувати себе чужинцями та приходьками?

Відповідь: Якщо ви віруючий і ніколи не відчували себе тут чужинцем чи приходьком, то щось не так. Ми є чужинцями в цьому світі. Ми — громадяни Небес, і саме там наше справжнє місце. Однак тимчасово ми все ще перебуваємо на землі, і християни іноді про це забувають.

Питання: У 1 Петра 1:2 нас освячує Дух, чи Божа істина, як сказано в Івана17:17 ?

Відповідь: Чи запалює вогонь людина, яка запалює сірник, чи сам сірник? І те, і інше вірно. Так само і Дух — це Той, хто освячує нас, і Він робить це за допомогою Божої істини.

Питання: Як у 1 Петра 1:2а пов’язані між собою те, що ми обрані Отцем, освячені Духом і покликані до послуху Христу?

Відповідь: Ця алюзія на Трійцю показує, як вони діють. Всякий раз, коли згадуються передбачення або предопределення, вони стосуються Отця. Саме Святий Дух освячує, тобто виділяє нас, щоб зробити нас святими. Ми спасенні для того, щоб слухатися нашого Господа Ісуса, Який є Словом Божим. Це доповнюючий погляд на речі порівняно з тим, що пише Павло в Посланні до Ефесян. У Посланні до Ефесян 2:8-10 сказано, що ми спасенні благодаттю через віру, щоб творити добрі діла. У 1-му Посланні Петра сказано, що ми спасенні завдяки передбаченню Отця через освячуючу дію Духа, щоб бути слухняними Христу. Це різні погляди на спасіння, але обидва є істинними.

Питання: У 1 Петра 1:2б, оскільки ми, віруючі, вже маємо благодать і мир, у чому полягає різниця між цим і тим, щоб мати їх у достатку?

Відповідь: Ми вже виправдані, тобто визнані праведними, і нам уже дано Божу благодать та мир, які примиряють нас через Христа. Ми побачимо остаточне сповнення цього на небі, але не раніше. Проте вже зараз ми маємо зростати в достатку Божої благодаті та миру. Порівняно з небесами, ми, можливо, не залишимося на землі надовго, але поки ми тут, Бог має багато роботи, яку Він має виконати в нас. Проте у 1-му Посланні Петра відсутня думка, що, отримавши спасіння, ми можемо пасивно розслабитися, чекаючи, поки Бог все зробить за нас. Ми беремо участь у здійсненні нашого спасіння, перебуваючи в Христі та слухаючись Його.

Питання: Як у 1 Петра 1:3 та Ефесян 1:17 Отець є Богом Ісуса Христа навіть зараз?

Відповідь: Перебуваючи на землі, Ісус підкорявся Отцю, навчився послуху і не знав години Свого повернення. У Посланні до Євреїв 13:8 сказано, що Ісус є той самий вчора, сьогодні і навіки, тож Ісус не «злився» з Богом-Отцем. Але навіть зараз Ісус, як Син, залишається покірним, а Отець — Отцем. Коли все у творінні буде покладено під ноги Христа, як сказано в 1 Коринтян 15:27-28, Христос і надалі підкорятиметься Богу Отцю.

Питання: У 1 Петра 1:4 у чому полягає різниця між тим, що гине, тим, що псується, і тим, що в’яне? Які є приклади цих речей і чим вони відрізняються від нашого спасіння?

Відповідь: Те, що гине, може зникнути, або, як, наприклад, згорілий будинок, все ще існувати, але в повністю зруйнованому стані. Те, що псується, вже не таке гарне, як колись, як-от одяг, або ж гниє і стає ще більш зіпсованим, як старі продукти. Аромати та кольори блякнуть, а наш нюх і зір можуть слабшати з віком. Якби у вас був мільйон радіоактивних атомів із періодом напіврозпаду п’ять років, то через п’ять років залишилося б лише 500 000 радіоактивних атомів. Через десять років залишилося б лише 250 000 радіоактивних атомів. Радіоактивні атоми ніколи не зникають повністю, але їхня кількість зменшується за експоненціальною кривою. Але слава Богу, що наше спасіння зовсім не схоже на жодну з цих речей. Уявіть, що Бог сказав би комусь, що той зможе перебувати в небі 500 років (спрощено припускаючи, що час у небі подібний до земного). Ця людина постійно озиралася б через плече, гадаючи, коли ж закінчиться її час, і небо не було б таким чудовим, якби воно не було нетлінним. Наш час у небі ніколи не втратить своєї привабливості, і коли ми пробудемо в небі мільйон років, воно буде таким же свіжим і захоплюючим, як і тоді, коли ми туди вперше потрапили.

Питання: У 1 Петра 1:4, 7, 23–25 важливе значення має протиставлення «тлінного» і «нетлінного», а також «нев’янучого» у 1 Петра 3:4; 5:5б. Як ми можемо розпізнати те, що є нетлінним і нев’янучим?

Відповідь: Іноді людям це важко, оскільки більшість того, що ми бачимо, є тлінним. Деякі люди, особливо підлітки, можуть обожнювати певну музичну зірку чи кінозірку. Але через десять років вони, можливо, майже забудуть про них. Цікава пісня гурту « » 2005 року називалася «1985». У ній йшлося про матір одного хлопця, яка назавжди застрягла в музиці, знаменитостях та американській культурі 1985 року, і про те, як дивно й незвично вона виглядала та поводилася. Біблія говорить, що вічними є три речі: Бог, Слово Боже та людські душі. Тож зосередьтеся на них і пам’ятайте, що ваші досягнення, інші знання та цілі — все це мине.

Питання: У 1 Петра 1:4, 23 сказано, що ми народжені з нетлінного насіння і зберігаємося силою Божою згідно з 1 Петра 1:5. Чи може християнин втратити своє спасіння?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це. Такі християни, як Джон Веслі, вірять, що хоча Бог і «зберігає» християн, самі християни можуть вирішити відійти від цього «збереження». Інші, як-от я, вірять, що ті, хто щиро присвятив себе Христу, ніколи не відпадуть.

Усі повинні погодитися з тим, що: а) ті, хто здаються християнами, можуть відпасти назавжди (2 Петра 2:20-22); б) Бог зберігає християн, які є обраними (Ефесян 1:13); в) Бог знає, хто є обраними, г) ми можемо бути впевнені у своєму спасінні (1 Івана 5:13, 19), д) люди можуть обманювати себе і мати фальшиве навернення (Матвія 7:22-23), та е) нам наказано постійно випробовувати себе, щоб переконатися, що ми перебуваємо у вірі (2 Коринтян 13:5).

Питання: Як у 1 Петра 1:5а ми захищені Божою силою через віру?

Відповідь: Ми не тільки спасенні через Святого Духа, але й наше спасіння зберігається Святим Духом. У Ефесян 1:13-14 Святий Дух є печаткою, що гарантує наше спасіння.

Питання: Як у 1 Петра 1:5б наше спасіння готове до того, щоб бути виявленим, якщо ми вже його маємо, або ж зараз отримуємо його, як зазначено в 1 Петра 1:9? У якому сенсі воно є спадщиною, як зазначено в 1 Петра 1:4?

В: Наше спасіння було обіцяне в Божому передбаченні ще до початку світу. Ми отримали наше спасіння, коли увірували. Але наше повне спасіння, коли ми будемо жити в безгрішній славі на небі разом з Ісусом, буде досягнуте лише після нашої смерті або під час вознесіння.

Питання: Як у 1 Петра 1:6, 11 наші страждання та подальша слава відображають страждання та славу Христа?

Відповідь: З великим терпінням і без нарікань Христос несправедливо страждав заради слави Божої, заради нашого спасіння. З великим терпінням і без нарікань ми також повинні бути готові несправедливо страждати заради слави Божої та як свідчення для інших. Крім того, труднощі важливі для нашого зростання. Джордж Мюллер сказав: « » («Труднощі — це їжа, якою живиться віра»). «Біблійний коментар для віруючих», с. 2195.

Питання: У 1 Петра 1:7, коли тут відкривається Ісус Христос?

Відповідь: Це стосується другого приходу Христа у славі на хмарах небесних, про що йдеться в Об’явленні 1:7; 19:11-17; Матвія 24:27-28 та Луки 21:27-28.

Питання: У 1 Петра 1:8, які три джерела невимовної та славної радості?

Відповідь: Ми можемо радіти тому, що Бог спас нас, коли ми вперше довірили Йому своє життя. Ми також можемо радіти тому, що Дух Христа щодня перебуває в нас. Нарешті, ми можемо радіти майбутньому сповненню нашого спасіння на Небі.

Питання: Чи маємо ми вже спасіння, як зазначено в 1 Петра 1:9?

Відповідь: Зверніть увагу, що ця відповідь є дублікатом обговорення з 1 Ефесян 1:13.

Біблія вказує на те, що Бог є позачасовим. Для позачасового Бога відповідь охоплює всі три аспекти: минуле, теперішнє та майбутнє.

Чак Свіндолл написав чудову брошуру для вивчення Біблії про спасіння, в якій розглядаються ці аспекти.

Аспекти минулого: передбачення та предопределення. Ще до початку часів Бог знав кінець від початку та всі наші дні (Псалом 139:16; Ісая 44:7; Ефесянам 1:4; Тита 1:2).

Аспекти теперішніх подій: Коли ми почули слово істини й закликали Господа (Римлянам 10:9-10), ми стали новим творінням (2 Коринтян5:17 ). Євреїв 4:2 та Дії 10:44 також ілюструють ці теперішні аспекти.

Аспекти теперішнього часу, що тривають: Коли ми втілюємо у своєму житті спасіння, яке є в нас, Бог перетворює наше життя (Филип’ян 2:12-13; 1 Петра 2:2; Євреїв3:14 ;4:11 ; 6:11).

Аспекти майбутньої надії: Ми прагнемо довершення нашого спасіння (Євреїв 9:15,28; Римлян 8:23-25; 1 Петра 1:4-5,9,13; 1 Коринтян 15:50-53; 2 Коринтян 5:5).

Питання: Як у 1 Петра 1:12а пророки проповідували їм Євангеліє через Святого Духа?

Відповідь: Коли пророки говорили про майбутнє, вони служили не лише людям, які слухали їх у той час, а й майбутнім поколінням. Наприклад, у Даниїла 12:8-10 Даниїл сказав, що не розуміє, і Бог відповів йому, що ці слова не для нього, а мають бути запечатані (зроблені незрозумілими) аж до кінця часів.

Питання: Як у 1 Петра 1:12б ангели прагнуть зазирнути в «ці речі»? Що це за речі? Деякі підказки можна знайти в Посланні до Євреїв 2:9, 16.

Відповідь: Це стосується спасіння віруючих. Ісус забезпечив спасіння для людей, а не для ангелів, тому ангели не переживатимуть того, що ми переживаємо у спасінні. Проте ангели — це духи, які служать нам. Про це спасіння через Христа було багато натяків у Старому Завіті, але воно не було повністю відкрите аж до приходу Христа та часу Церкви, згідно з Ефесянам 3:9-11.

Питання: Як у 1 Петра 1:13 ми маємо «повністю» покладати надію на благодать, що має відкритися?

Відповідь: Іноді християни можуть впадати у відчай і не мати достатньо надії на наше майбутнє житло на небі; але тут мається на увазі не це. Частіше за все християни мають занадто багато надії — занадто багато надії на зайві речі, на які не варто сподіватися. Надія на наше багатство, кар’єру, здоров’я, сім’ю та стосунки тут, на землі, — все це може зникнути в будь-який момент. Жалісно, коли людина сподівається на ці речі, а її надії розбиваються. Але ми маємо сподіватися на нетлінне — на наше спасіння та перехід до вічної оселі.

Питання: Чому 1 Петра 1:13 та інші уривки закликають нас бути самоконтрольованими? Чи є в Біблії уривки, які закликають нас бути керованими Христом, оскільки Ісус є нашим Господом?

Відповідь: Немає жодного уривка, який би закликав нас бути підкореними Христу; є лише уривки, що наказують нам (але не примушують) підкорятися Ісусу як нашому Господу. На відміну від одержимості демонами, коли одержима людина втрачає ту невелику свободу, яка в неї була, щоб не грішити, у Христі є досконала свобода. Добра новина полягає в тому, що людина, яка перебуває під пануванням Ісуса, насправді є більш вільною, ніж та, яка не спасена і перебуває в рабстві гріха. Погана новина полягає в тому, що жоден християнин на землі ніколи не досягає такого стану, коли йому більше не доводиться турбуватися про спокуси чи про те, що він може не сподобатися Господу.

Є певні аспекти слухняності Христу та самоконтролю, але, на відміну від демонів і гріха, у Христі є свобода. Бог наказує, але на землі Він (зазвичай) не вирішує примушувати.

Питання: Які різні аспекти самоконтролю згадуються в 1 Петра 1:13? Які причини призводять до того, що християни не можуть проявити самоконтроль у певних сферах?

Відповідь: Іноді людина може виявляти значну самоконтроль в одній сфері, але не в іншій. Однак Бог хоче, щоб ми мали самоконтроль у всіх сферах. Щодо гріховних речей, ми повинні мати самоконтроль і взагалі не бажати їх робити. Але навіть щодо негріховних речей, таких як їжа та (відсутність) фізичних вправ, ми також маємо виявляти самоконтроль. Іноді ми намагаємося виправдати свою відсутність самоконтролю в одній сфері, посилаючись на свій самоконтроль в іншій. Деякі християни, дуже заангажовані у служінні « », іноді можуть думати, що це може виправдати відсутність самоконтролю в іншій сфері. Але Петро не має на увазі «певний самоконтроль» чи «частковий самоконтроль», а те, що ми маємо проявляти самоконтроль у всіх сферах, щоб ми могли представити себе, перебуваючи під контролем, перед Христом.

Питання: Як у 1 Петра 1:14 деякі християни, можливо, несвідомо, підкоряються злим бажанням світу?

Відповідь: Майже в кожну епоху та в кожній культурі існують явно гріховні речі, які культурно прийнятні. Будь то щотижневе пияцтво, дуелі в XVI та XVII століттях, експлуатація рабів у XVII–XIX століттях, упередження щодо різних народів або гетеросексуальна аморальність та гомосексуалізм у XX та XXI століттях.

Питання: У 1 Петра 1:15 сказано, що Бог завжди був досконало святим. Ми ж не є і ніколи не зможемо бути досконало святими в цьому житті. Тож як ми покликані бути святими, так як Бог є святий? (1 Петра 1:16 цитує Левит 11:44; 11:45; 19:2. Подібна думка міститься в Левит 20:7.)

Відповідь: Тут є два аспекти.

Прагніть до зірок: хоча людина, яка прагне до зірок, не досягне їх, вона все одно може пройти набагато далі, ніж та, яка прагне до землі. Хоча ми ніколи не досягнемо досконалої святості в цьому житті, ми маємо прагнути до неї вже зараз.

Відносна досконалість/зрілість: Відразу після того, як Павло у Посланні до філіп’ян 3:12 каже, що навіть він ще не став досконалим, він у Посланні до філіп’ян 3:15 зазначає, що був досконалим у сенсі зрілості. Тож, перебуваючи сьогодні в цьому тілі, ми можемо сподіватися досягти зрілості та здобути перемогу над гріхами, що нас переслідують, і над залежностями.

Питання: У 1 Петра 1:14-16, оскільки ми не можемо бути безгрішними та такими ж святими, як Бог, чи вимагає від нас тут Бог неможливого?

Відповідь: Ні, але тут слід звернути увагу на три моменти.

З позиції Божої ми можемо бути визнані святими в Його очах.

З точки зору досвіду, ми не є і ніколи не будемо безгрішно досконалими в цьому земному житті.

У Небі ми досягнемо своєї мети, і наш досвід відповідатиме нашому статусу.

Віруючі, можливо, не є досконалими, але жоден віруючий не хотів би, зрештою, не бути досконалим.

П: Як ми, християни, маємо жити тут у страху, про що йдеться в 1 Пет. 1:17? У грецькій мові це загальне слово для позначення страху — phobos/phobou. У різних перекладах Біблії воно перекладається як «страх», «благоговійний страх» (BSB), «пошана» або «здорова, серйозна обережність»?

Відповідь: Ми маємо перебувати в благоговійному трепеті перед нашим Творцем і Спасителем. Бог є найлюблячішою істотою у всесвіті, але Він також є найгнівнішим. Павло не боявся втратити своє спасіння, але він боявся втратити нагороду, якщо відвернеться. Ми також можемо боятися пекла за наших близьких, які не знають Господа.

Питання: У 1 Петра 1:18–19 сказано, що ми були викуплені чимось дорожчим за срібло чи золото — кров’ю Христа. У 1 Петра 1:7 наша віра цінується вище за золото. Чи справді ви вірите, що ваше спасіння та ваша віра цінуються вище за золото? Як християнин, який серйозно вірить у це, має жити та реагувати на події у цьому світі, на відміну від християнина, який так не вважає?

Відповідь: Християнин повинен більше дбати про свої стосунки з Христом і спасіння інших, ніж про матеріальну стабільність чи успіх. І чекова книжка, і календар християнина повинні свідчити про більшу зацікавленість у Царстві Божому, ніж у простому зароблянні грошей.

Питання: У 1 Петра 1:18 та Матвія 15:9, чи традиція завжди є поганою?

Відповідь: Ні. Традиція сама по собі може бути доброю чи поганою, залежно від того, чи суперечить вона Слову Божому, чи ні. Однак навіть благочестиві традиції, якщо вони стають для людини важливішими за Бога, перетворюються для неї на злого ідола.

Питання: У 1 Петра 1:19, чи ґрунтується спасіння на крові Ісуса на хресті, чи на тому, що Ісус провів три дні в пеклі, як стверджував Кеннет Коупленд?

В: Згідно з книгою «When Cultists Ask» (с. 292), Коупленд сказав: «Ісус зійшов у пекло, щоб звільнити людство від покарання за державну зраду Адама… коли Його кров пролилася, вона не спокутувала…». Це було в особистому листі, цитованому в книзі Д. Р. Макконнелла «A Different Gospel» (видавництво Hendrickson Publishers, 1988).

Ось п’ять із багатьох причин, чому ця точка зору є хибною.

В Ефесян 1:7 сказано, що ми маємо викуплення через Його кров.

В Об’явленні 1:5 також сказано: «Його кров’ю».

У Євангелії від Івана 19:30 Ісус сказав «тетелестай» (tetelestai) — це грецький бухгалтерський термін, що означає «повністю сплачено».

У Посланні до Євреїв 10:14-20 сказано, що була лише одна жертва. У Посланні до Євреїв 10:19-20 сказано, що це сталося кров’ю Ісуса, через завісу, якою є Його тіло.

У Діях 20:28 сказано, що Ісус викупив Церкву Своєю власною кров’ю.

Підсумовуючи, християнство без крові не відповідає Божому Слову в Біблії.

Питання: У 1 Петра 1:20, Ефесян 1:4; Діяннях 2:23 та Тита 1:2: чи був Христос обраний, щоб померти за наші гріхи та викупити нас Своєю кров’ю після того, як Адам і Єва згрішили, чи до цього? Чому?

Відповідь: Христос був обраний як Агнець ще до заснування світу. У Своєму передбаченні Бог знав, що Адам і Єва згрішать і що нам знадобиться Спаситель, задовго до того, як Адам і Єва з’явилися на світ. Однак Боже знання не призвело до примусу; вина та відповідальність за гріхи Адама й Єви, а також за наші гріхи, лежать на Адамі й Єві та на нас, а не на Бозі.

Питання: Що, згідно з 1 Петра 1:20-21, є важливим щодо божественності Христа?

Відповідь: Наше спасіння є цілком і повністю ділом Бога, а не цілком чи частково ділом того, хто не є Богом. Якби Ісус був лише людиною, то наша віра й надія були б покладені на людину, яка не є Богом. Оскільки Ісус є Шляхом, Істиною та Життям, то цей Шлях, Істина та Життя були б лише людиною, а не Богом. Спасіння є ділом Бога, бо Ісус є Богом. Ісус також є повністю людиною, але якби Він не був Богом, наше спасіння не було б від Бога.

Питання: У 1 Петра 2:1 сказано: «усякого роду наклеп». Які існують різні види наклепу? Див. Якова 4:11-12.

Відповідь: Наклеп — це висловлювання негативних, неправдивих речей про когось або щось, тоді як лестощі — це висловлювання позитивних, але неправдивих речей про когось або щось. Існує явний наклеп, коли просто говорять неправдиві, погані речі про когось, але є й прихований наклеп, коли ви говорите щось, що на перший погляд звучить добре, але насправді підриває авторитет людини. Один із видів називається «компліментами з підтекстом», наприклад: «Він, здається, справді добре справляється, як для когось, хто такий недосвідчений і не має уявлення про те, що відбувається». Наклеп може бути публічним, але іноді найгірший наклеп висловлюється за спиною людини. Наклеп часто використовують, щоб підняти себе над кимось іншим або просто дискредитувати чиюсь репутацію. Його також можуть застосовувати, щоб поставити під сумнів чужий розсуд, моральність або підірвати довіру до того, що людина говорить чи як вона керує. Яких видів наклепу християнам наказано уникати? — Усіх.

Іноді буває відповідний час і місце, щоб сказати негативні речі, які є правдою. Це не є наклепом, якщо це правда. Однак навіть якщо щось є правдою, не завжди обов’язково так, що Бог хоче, щоб ми розповідали про це всім. Коли ми говоримо негативні речі, ми повинні переконатися, що вони є правдивими, корисними, необхідними і що це саме те, що Бог хоче, щоб ми сказали.

Питання: У 1 Петра 2:2 наскільки немовля любить своє молоко? Що таке Боже духовне молоко? Чи так само сильно ми любимо Боже духовне молоко?

Відповідь: Молоко — це все для немовляти, бо воно не знає іншої їжі. Немовлята сприймають молоко як єдине, що може втамувати їхній голод. Так само ми повинні усвідомлювати, що наближення до Бога та читання Його Слова — це єдиний спосіб, яким ми можемо втамувати свій духовний голод.

Питання: У 1 Петра 2:2 ми маємо прагнути молока Слова чи м’яса замість молока, як вчить Євр. 5:12–14?

Відповідь: Як і у випадку з фізичною їжею, усі повинні прагнути молока, особливо новонароджені християни. Однак молоко не є достатнім для старших дітей, щоб вони виросли в дорослих, і ми не повинні задовольнятися лише молоком, а повинні споживати також м’ясо.

Питання: Чи в 1 Петра 2:3 кожен, хто скуштував, що Господь добрий, потрапляє до неба? Див. Євр. 6:4-6.

Відповідь: Ні. Так само, як деякі люди можуть скуштувати, але не проковтнути, люди можуть мати певний досвід і все одно бути приреченими на пекло. Ми спасаємося благодаттю через віру. Якщо Євангеліє, яке хтось чує, не поєднується з вірою, то ця людина не спасена, і це не має для неї ніякої цінності, як сказано в Посланні до Євреїв 4:2. Інші вірші, які показують, що навіть ті, хто відвідує церкву, можуть назавжди відпасти, — це Послання до Євреїв 6:4-6; 10:26-31 та 2 Петра 2:20-22.

Питання: У 1 Петра 2:5 сказано, що Божий дім — це не будівля, а ми, Його Церква. Як християни у США можуть нехтувати будівництвом Божого дому? Вгадайте, скільки відсотків у середньому церкви віддають на закордонні місії.

Відповідь: Можливо, ми більше турбуємося про власні фінанси та час, ніж про Божу славу. За даними, які я читав кілька років тому, в середньому євангельські церкви виділяють на закордонні місії близько 10–13 відсотків. Ліберальні церкви виділяють лише кілька відсотків.

Питання: У 1 Петра 2:5–8, що таке всі ті «камені», на яких збудована Церква? Див. Ефесян 2:19–22 та Об’явлення 21:12–14.

Відповідь: Ісус є наріжним каменем, найважливішою скелею, на якій збудована церква. Далі йдуть фундаментні камені — апостоли та пророки.

Питання: У 1 Петра 2:5-8 камені різного розміру та форми можна використовувати для будівництва стіни. Невеликі щілини можна заповнити розчином. Але якщо камінь має довгий, вузький виступ або отвір посередині, його не можна використовувати. Як Бог поводиться з «отворами» та «довгими виступами» у нашому житті?

Відповідь: Гріхи, яких ми не хочемо позбутися у своєму житті, можуть бути подібними до довгих, невідповідних шипів, що стирчать назовні. Якщо ми не хочемо їх усунути, Бог може це зробити, і іноді покарання може бути болісним. Так само, якщо ми маємо фундаментальний, нехристиянський недолік характеру, це аналогічно великій дірці в центрі каменю, яка заважатиме каменю виконувати свою функцію — захищати від дощу або утримувати прохолодне повітря всередині. Святий Дух повинен переформувати нас, заткнути дірки та підпиляти наші шипи.

Питання: Як у 1 Петра 2:6-8 Ісус є одночасно наріжним каменем і вершиною?

Відповідь: Наріжний камінь — це єдина точка відліку для всіх інших частин будівлі. Наріжним каменем є Ісус Христос і ніхто інший. Водночас Ісус є також вершиною, тобто верхнім каменем в арці. Якщо вершину прибрати, арка може впасти.

Питання: Чому в 1 Петра 2:8 люблячий Бог призначив деяких людей спокусою?

Відповідь: Святе Письмо жодного разу не говорить, що Бог примушував когось грішити. Насправді в Посланні Якова1:13 сказано, що Бог нікого не спокушає. Однак тих, про кого Бог знає, що вони вирішать повністю відкинути Його, Він призначив спотикатися різними способами.

Питання: У 1 Петра 2:9, у чому полягає різниця між святим народом і царським священством?

Відповідь: Пророк представляв Бога перед народом, а священик — народ перед Богом. Цар керував народом. Хоча всі християни є священиками, нам не потрібен хтось інший, щоб представляти нас перед Богом, бо наш Посередник є і Богом, і людиною: Ісус Христос. Узія намагався поєднати посади царя та первосвященика, але Бог покарав його проказою на все життя за те, що він спалював кадило на кадильному вівтарі, не маючи на це дозволу. Ізраїльтяни були святим народом; сьогодні християни, що належать до всіх етнічних груп у кожній країні, є святим народом.

Питання: У 1 Петра 2:10 згадується, що раніше ви не були народом Божим, а тепер стали ним. Що в Старому Завіті стосується цього?

Відповідь: Ймовірно, Петро натякає на Осію 1:9-10, де Осія назвав свого сина Ло-Аммі, що означає «не мій народ» (у вірші 9). Але у вірші 10 Осія каже, що ті, кого називали «не мій народ», тепер будуть називатися «синами живого Бога».

Питання: У 1 Петра 2:10, чи не виявляє Бог милосердя до всіх, оскільки, як сказано у Пс. 145:8, 18, Бог милосердний до всього, що Він створив?

Відповідь: Бог виявляє загальне милосердя до всіх, кого Він створив. Він дарує їм життя, повітря та прожиток. Однак Бог має право виявляти особливе милосердя до тих, кого Він бажає. Бог виявив особливе милосердя до ізраїльтян, навіть після того, як вони незліченну кількість разів не слухалися Його. Бог виявив особливе милосердя до Савла з Тарсу ( ) та до багатьох людей сьогодні. Однак не слід сприймати Боже милосердя як щось само собою зрозуміле. Бог справедливий до всіх, але Він виявив особливу милість до Якова та його нащадків, якої не виявив до Ісава та його нащадків, як показує Римлянам 9:11-15.

Питання: У 1 Петра 2:11, у якому сенсі ми є приходьками та чужинцями у цьому світі? А в якому сенсі ми ними не є? Див. Івана 17:9, 11, 13–19; Філіп’ян 3:18–20 та Колосян 3:1–4; 2 Коринтян 5:16; а також Римлян 12:2.

Відповідь: Це не наш дім, і ми не є громадянами цього світу. Ми прагнемо дістатися до нашого дому — у небі. Ми не належимо до цього світу назавжди; ми лише проїжджаємо тут.

Генрі С. Моррісон, який 40 років прослужив місіонером в Африці, захворів і мусив повернутися до Америки на кораблі. Коли океанський лайнер пришвартувався, там влаштували великий парад. На кораблі також перебував колишній президент Теодор Рузвельт, і великий оркестр грав на його честь після його сафарі. Місіонер похмуро розмірковував: Рузвельт отримав таке велике святкування, хоча все, що він зробив, — це полювання на слонів, а він, який рятував душі, чому ж його зустріч не супроводжувалася жодним святкуванням? Бог промовив до нього: «Але ти ще не вдома». Наш дім не тут, тож не занадто звикай до цього місця. Наш дім і наше громадянство — на небі. Ми маємо бути «не від цього світу». З іншого боку, зараз ми маємо бути «у світі» і взаємодіяти тут з усілякими людьми, а не бути ізоляціоністами. Ми перебуваємо на ворожій території, бо саме сатана керує цим світом, хоча Бог може перевершити його.

Питання: У 1 Петра 2:12 перелічено п’ять звинувачень, у яких язичники звинувачували християн у минулому. Назвіть принаймні п’ять звинувачень, у яких нехристияни звинувачують християн сьогодні?

Відповідь: Ось п’ять способів.

1. Сьогодні це звучить дивно, але римські язичники звинувачували християн у тому, що вони «атеїсти». Їх називали атеїстами, бо вони не вірили в римських богів.

2. Християни говорили про Вечерю Господню, а язичники звинувачували їх у канібалізмі.

3. Християни говорили, що люблять одне одного, а язичники звинувачували їх у розпусті та інцесті.

4. Коли траплялися стихійні лиха та війни, вину за це покладали на християн, бо вважалося, що їхня неповага до греко-римських богів розгнівала богів. Звісно, як зауважив один із ранніх християн, стихійні лиха та війни траплялися й до того, як Христос прийшов на землю.

5. Християни відмовлялися поклонятися римському імператору та приносити йому жертви, тому їх вважали непатріотичними та нелояльними до Імперії.

Питання: Як у 1 Петра 2:13, 17 християни того часу могли підкорятися такому злому імператору, як Нерон? Як ви вважаєте, чи важче було підкорятися та шанувати правителів тоді чи сьогодні?

Відповідь: Грекомовні ранні християни використовували каламбур, щоб розрізняти «законні закони», які не суперечили Божим заповідям, та «незаконні закони», які суперечили їм. Скрупульозні християни дотримувалися законних законів, але тихо не підкорялися незаконним, таким як принесення жертв імператору.

Питання: У 1 Петра 2:13, 17 йдеться про те, що якщо в демократичній країні правитель та члени парламенту чи конгресу діють вороже щодо християнських цінностей, як ми маємо все одно поважати їх? Як ми маємо протистояти їм?

Відповідь: Ми маємо поважати саму посаду і не принижувати чи ображати їх. Але ми також можемо докладати зусиль, щоб захищати тих, кого вони переслідують, а також працювати й жертвувати час та гроші, щоб не допустити їхнього повторного обрання.

Питання: У 1 Петра 2:17 сказано, що ми маємо шанувати всіх, хто має владу, навіть лідерів фальшивих релігій, злочинних угруповань та репресивних урядів?

Відповідь: У 1 Петра2:17 йдеться про те, щоб виявляти належну повагу до всіх, і ми маємо застосовувати цю заповідь принаймні чотирма способами.

1. Особливо шануйте правителів, що мають владу. Не тому, що ця людина обов’язково гідна такої пошани (іноді це не так), але ми маємо шанувати її урядову посаду. Наприклад, у демократичному суспільстві, якщо ми не маємо високої думки про прем’єр-міністра чи президента, ми можемо докласти зусиль, щоб запобігти його чи її переобранню, та закликати інших не голосувати за нього. Проте ми маємо усвідомлювати, що ця людина наразі є нашим урядовим керівником. Ми не повинні говорити так, щоб принизити авторитет його чи її посади.

2. Виявляйте належну повагу до кожного. Бог створив кожного, кожен носить образ Божий (хоча й у гріховному вигляді), і Христос помер як викуп за кожного (1 Тимофія 2:6). Навіть така грішна людина, як Савл з Тарсу, може прийти до Христа.

3. Наша повага до всіх має бути незалежною від багатства (Якова 2:1–7), раси чи статі (Галатів3:28 –29) або молодості (1 Тимофія4:12 ), за винятком того, що ми маємо виявляти особливу повагу до літніх людей (Левит19:32 ).

4. Ми також повинні шанувати наших братів і сестер у Христі як частину нашої вічної родини.

Конкретні приклади того, як шанувати людей, див. у 1 Тимофія 5:1–8.

Питання: Чому в 1 Петра 2:18 раб повинен підкорятися своєму господареві, особливо суворому? Яка нагорода обіцяна?

Відповідь: Раби в римському суспільстві, як і раби в інші часи та в сучасній Східній Африці, мали мало можливостей захиститися від суворого господаря. Підкорення їм, ймовірно, було найрозумнішим рішенням у багатьох випадках. Терпіння несправедливих страждань було одним із способів, яким вони могли свідчити та прославляти Бога. Нарешті, з практичної точки зору, більшість мешканців Римської імперії були рабами, а звільнені раби не мали багато місць, куди могли б піти.

Питання: У 1 Петра 2:21–25 наведіть принаймні два зв’язки між стражданнями Христа та нашими стражданнями.

Відповідь: Страждання Ісуса є для нас прикладом. Як Христос несправедливо страждав, так і ми маємо бути готові несправедливо страждати. Хоча смерть Христа на хресті за наші гріхи була унікальною подією, наші страждання можуть слугувати для того, щоб нести Євангеліє іншим, свідчачи про істину Євангелія у нашому власному житті.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 3:1, дружина може привести свого чоловіка до Христа, не промовивши ні слова?

Відповідь: Петро не каже, що дружини не повинні говорити ні слова; навпаки, він стверджує, що свідчення їхнього життя має бути таким, щоб чоловіків можна було привести до Христа, навіть не чуючи від них Євангелія.

Питання: Чому неправильно стверджувати, що 1 Петра 3:1-7 вчить нас проповідувати лише без слів?

Відповідь: Одного разу, коли я підробляв влітку в технологічній компанії, там була велика їдальня, де люди харчувалися. Я розмовляв з одним чоловіком, і ми говорили про те, що я сподіваюся стати місіонером, на що той чоловік сказав: «Я так і знав, я думав, що ти мормон!» Хоча я швидко пояснив, що я християнин, а не мормон, але якщо ти говориш про духовні речі, але не показуєш, що ти християнин, то для кого саме ти є свідком?

Я чув про чоловіка середнього віку, який став християнином і розповів про це своїм колегам в офісі. Один християнин, що там працював, привітав його, а новонавернений подивився на нього трохи здивовано. Він сказав: «Ти знаєш, що саме ти був причиною того, що я багато років відкладав прийняття християнства?» Старший християнин був шокований і запитав, чому. Молодший християнин відповів, що до того, як прийшов до Христа, він усвідомлював, що його життя — суцільний безлад. Але коли він дивився на старшого християнина, який, здавалося, мав внутрішній спокій, задоволення і впорядковане життя, він не знав, що той є християнином, і думав: якщо старший християнин може мати впорядковане життя, не будучи християнином, то й йому це не обов’язково.

Чоловік, безперечно, знав би, що його дружина є християнкою (і навпаки). Але чоловік, як і інші люди, може бути настільки далеким від Христа, що відмовляється чути будь-що про Нього. Але якщо вони знають, що ви є християнином, , то ваше життя може бути для них свідченням, навіть якщо вони не слухатимуть ваших слів. Краще мати й слова, але навіть без слів ваше життя може бути свідченням.

Питання: Як у 1 Петра 3:1-7 можна завоювати серця невіруючих чоловіків, або й інших людей загалом, без слів?

Відповідь: Якщо людина знає, що ви християнин, але не приймає ваших слів, вона все одно може бачити, як ваше життя випромінює світло. У римські часи ситуація була досить похмурою. Коли чоловіки були у від’їзді, для них було звичним вести аморальний спосіб життя. Насправді, навіть коли вони були вдома, якщо рабиня відмовляла господареві в його домаганнях, її карали, відрізаючи ніс. Але коли чоловіки були у від’їзді, дружини могли вступати у позашлюбні стосунки з рабами-чоловіками. Ситуація з Йосипом і дружиною Потіфара аж ніяк не була незвичайною в часи Римської імперії. Населення Римської імперії, за оцінками, становило 70 мільйонів, з яких 40–50 мільйонів були рабами.

Питання: Чи повинні жінки, згідно з 1 Петра 3:3, заплітати волосся, носити золото чи ошатне вбрання?

Відповідь: Ваша краса не повинна походити звідти, бо справжня й вічна краса не може походити з цього. Якщо ви вважаєте, що вам «потрібно» це робити, щоб гарно виглядати, або хочете виглядати набагато краще за інших жінок, вам слід ще раз все обміркувати. Ваша краса має походити від вашого характеру, а не з магазинів «Sears» чи «Macy’s».

Однак гарний одяг та прикраси самі по собі не є чимось поганим. У книзі Єзекіїля 16:10-13 Господь алегорично одягнув Єрусалим у вишуканий одяг та прикраси.

Питання: Як ви вважаєте, які, на вашу думку, є межі того, як жінки повинні прикрашати себе в нашій культурі, згідно з 1 Петра 3:3-4? – А як щодо чоловіків?

Відповідь: У ті часи жінки носили дорогі золоті сережки та браслети, щоб продемонструвати свій соціальний статус. 1 Петра 3:3-4 стосується і сьогодні, як чоловіків, так і жінок, принаймні у трьох аспектах.

Показуха: Чоловіки можуть купувати годинники вартістю 2 000 доларів (або 1 500 доларів, якщо вибрати дешевший варіант) лише для того, щоб продемонструвати потенційним клієнтам, наскільки вони багаті. Я чув про одного інженерного консультанта, який придбав у іншій країні кілька підроблених годинників Rolex, що коштували лише по кілька доларів кожен. Під час круїзу з клієнтом він постукав по зап’ястку, поскаржився, що ці Rolex погано показують час, зняв годинник і викинув його за борт у океан. Звісно, клієнт не знав, що це підробка. Іноді заможні люди витрачають великі суми на прикраси, одяг, автомобілі та будинки, щоб продемонструвати свій статус. З іншого боку, слуга Ісаака подарував майбутній дружині Ісаака Ребеці два золоті браслети та носове кільце. Оскільки в тій культурі носіння золотого носового кільця було прийнятним для Божого народу, то й сьогодні носіння золотої сережки є прийнятним. Але суть не в тому, щоб витрачати великі суми на прикраси.

Бути сексуальною: Жінки часто купують відвертий і нескромний одяг, щоб виглядати привабливіше. Звісно, вони навряд чи замислюються над тим, наскільки вірним буде чоловік, якого приваблює їх лише через одяг. Так само я чув про хлопця, який у старшій школі мав розкішний автомобіль, і його дівчина любила кататися на його гарній машині. Але коли він розбив свою машину, дівчина розійшлася з ним. Деякі чоловіки займаються силовими вправами не лише заради здоров’я чи спортивних досягнень, а й щоб виглядати привабливіше для жінок. Приділяти час здоров’ю — це добре, але нарощені м’язи, якщо їх не підтримувати, згодом перетворюються на жир. Інші вживають стероїди, які дуже ефективно допомагають наростити м’язову масу, але можуть призвести до проблем зі здоров’ям, зокрема до інфарктів.

Невпевненість у своїй зовнішності: Люди часто занадто переймаються тим, як вони виглядають. Кілька років тому мій начальник (і друг) — індієць тамільського походження — запросив мене на обід, і серед інших тем розмови він розповів, що індійці використовують креми перед весіллям, щоб їхня шкіра виглядала світлішою. Він хотів запитати мене, чому білі американці ходять до соляріїв, щоб їхня шкіра виглядала темнішою. Я не знав, що йому відповісти. Ультрафіолетове випромінювання прискорює старіння шкіри та може спричинити рак шкіри, і цей ефект найсильніший у людей зі світлою шкірою. Насправді, якщо людина зі світлою шкірою більше ніж двічі отримує сильний сонячний опік у одному й тому ж місці, у неї підвищується ризик розвитку раку шкіри саме в цій ділянці. Гадаю, відповідь полягає в тому, що люди за своєю природою не задоволені тим, що мають, але схильні думати, що те, що є в інших, краще. Мені розповідали, що серед чоловіків зараз у моді скаржитися на те, що їхні щелепи недостатньо виразні або «квадратні», і прагнути зробити операцію на щелепі, щоб це змінити. Низькорослі люди хотіли б бути вищими, а високі, особливо деякі дівчата, — нижчими. Правильний християнський погляд полягає не в тому, щоб впадати в протилежну крайність — так перейматися своєю зовнішністю, що хочеш бути якомога потворнішим, — а в тому, щоб не приділяти собі надто багато уваги. Якщо у вас бракує зубів і ви хочете їх замінити, або ви потрапили в аварію і хочете зробити реконструктивну операцію, це нормально, але людині не потрібно впадати в крайнощі.

Питання: У 1 Петра 3:6 дружинам наказано не піддаватися страху. У 1 Петра 3:14б сказано, що всі ми не повинні боятися того, чого бояться інші. З огляду на час і контекст листа, про який саме страх, на вашу думку, насамперед говорив Петро?

Відповідь: Безпосереднім страхом було переслідування за часів Нерона та пізніших імператорів. Нерон не просто вбивав християн — він змушував диких звірів розривати їх на шматки під час публічних видовищ, спалював їх на вогнищі та застосовував інші тортури. Людині доводилося бути не лише самої хороброю, а й хороброю, усвідомлюючи, що її близьких також будуть катувати.

Питання: Чи повинна дружина називати свого чоловіка «господарем», як зазначено в 1 Петра 3:6 та Бут. 18:12?

Відповідь: Петро згадує слова Сари як похвалу, а не як наказ. Однак Петро використовує слова Сари, щоб проілюструвати наказ у 1 Петра 3:5, згідно з яким дружини мають підкорятися своїм чоловікам як головам сім’ї. Прочитайте Ефесян 5:22–23, щоб дізнатися більше про це вчення.

Питання: Чи справді жінки є «слабшими посудинами», як сказано в 1 Петра 3:7?

Відповідь: Дружини, як правило (але не завжди), фізично слабші за своїх чоловіків. (Хтось може сказати, що вишуканий порцеляновий стакан слабший за олов’яну чашку.) Однак у Посланні до Галатів 3:28–29 Писання стверджує, що в очах Бога чоловіки й жінки однаково цінні. Цікаво, що Послання до Галатів 3:28–29, мабуть, є найдавнішим відомим текстом, у якому говориться про рівність чоловіків і жінок. Іншу відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 712–714.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 3:7, нехтування інтересами наших дружин може заважати нашим молитвам?

Відповідь: Це може бути як загальне зауваження, так і конкретна обіцянка (у негативному сенсі).

Загальне зауваження: Ісус сказав у Матвія 5:23–24, що якщо ти приносиш дар і згадуєш, що твій брат має щось проти тебе, не принось свого дару. Залиш дар біля вівтаря, примирися зі своїм братом, а потім йди принеси свій дар. Звісно, це стосується й того випадку, якщо твоя сестра має щось проти тебе.

Конкретна обіцянка: Бог сказав, що не почує наших молитов, якщо ми плекаємо гріх у своїх серцях (Псалом 66:18-19), не звертаємо уваги на бідних (Приповісті 21:13) або є нечестивими (Приповісті 15:29; Ісая 59:1-3). Бог не чує нас, якщо ми вирішуємо не слухати Бога (Захарія 7:11-13 та мається на увазі в Приповістях 28:9). Так само, якщо ми поводимося неправильно зі своїми дружинами і вирішуємо не слухати їх, Бог може не чути нас, доки ми не покаємося у своїх гріхах.

Питання: Чи означає 1 Петра 3:8, що ми завжди маємо бути ввічливими? Ісус, Іван Хреститель, Павло та Петро не завжди були максимально ввічливими.

Відповідь: Цей вірш закликає бути ввічливими, а не завжди ввічливими. Ісус, Іван Хреститель і Павло часто були ввічливими. Проте Ісус та Іван Хреститель називали фарисеїв «поколінням гадюк» (Матвія23:33 ; Матвія 3:7). Павло не був особливо ввічливим у Діяннях13:11 щодо Елімаса. Сам Петро не був надто ввічливим до Симона-чародія у Діяннях 8:20,22. Замість того, щоб розглядати 1 Петра 3:8 окремо, ми маємо розуміти кожен вірш у контексті решти Біблії та бути ввічливими загалом, але також докоряти й наполягати, коли це є найкращим.

Питання: Що в 1 Петра 3:8 означає «жити в злагоді один з одним»?

Відповідь: Є три аспекти.

Негативний: З’ясуйте, що саме у ваших вчинках дратує інших людей, і припиніть це робити. Що б не дратувало вас у інших, або навчіться з цим миритися, або ввічливо вкажіть їм на це, щоб вони могли припинити. Це означає ладнати з іншими без конфліктів.

Позитивний аспект: Але гармонія на цьому не закінчується. Чи подобається іншим людям перебувати поруч із вами? Чи подобається вам перебувати поруч з іншими? У різних людей є різні «мови любові», за допомогою яких вони відчувають, що їх люблять, цінують і приймають. Для декого це можуть бути невеликі подарунки; для інших — обійми, а для ще інших — спільне проведення часу за якоюсь справою. Якби я зателефонував вашому чоловікові чи дружині, чи сказав би він або вона мені, що їм справді подобається перебувати поруч із вами, чи ні? Чи подобається вашим дітям перебувати поруч із вами, а вам — з ними? Чи подобається вашій сім’ї у Господі (іншим християнам) перебувати поруч із вами? Якщо ні, що ви можете зробити, щоб покращити ситуацію?

Основа: Буде більше гармонії — як завдяки усуненню негативних аспектів, так і завдяки зміцненню позитивних — якщо ви та ваші близькі читатимете й дотримуватиметеся Божого Слова. Якщо ваша воля узгоджена з Божою, то вона узгоджена й між собою.

Питання: Як у 1 Петра 3:9-11 йдеться про те, що у світі прийнято відплачувати злом за зло та образою за образу? Чому ми не повинні так чинити?

Відповідь: Світ мислить категоріями «закону», помсти та покарання тих, хто чинить вам кривду. Християни ж повинні благословляти тих, хто їх переслідує та ображає, як заповідає Ісус у Луки 6:27-36.

Питання: Чи означає 1 Петра3:13 , що людям, які «слідують за добром», ніколи не буде завдано шкоди?

Відповідь: Хоча з вічної точки зору віруючі ніколи не зазнають значної шкоди, це, ймовірно, не те, про що йдеться в цьому вірші.

Люди, які чинять добро, ніколи не зазнають справедливої шкоди за те, що чинять добро, і Божий народ ніколи не повинен карати інших за те, що вони чинять добро. Однак наступний вірш, 1 Петра3:14 , визнає, що люди часто несправедливо страждають у цьому житті за те, що чинять добро.

Питання: Чому в 1 Петра 3:15 християнам слід обґрунтовувати свою віру, чи, можливо, Івана3:16 та Дії16:31 натякають на те, що ми маємо просто вірити?

В: Як показано в 1-му Посланні Петра3:15 , ми маємо і розум, і надію. Відоме висловлювання говорить, що справжня віра «виходить за межі розуму, але не суперечить йому». Ми не можемо довести нічого з абсолютною впевненістю, навіть те, чи зійде завтра сонце. Ми маємо пояснювати іншим людям, чому християнство є раціональним, і прагнути переконати їх стати християнами, як сказано в 2-му Посланні до Коринтян 5:11.

Проте ми маємо усвідомлювати, що не можемо навернути до Христа жодної людини. Саме Святий Дух навертає людей, і без дії Святого Духа не було б жодної надії на те, що хтось прийде до Христа. Див. «Коли запитують критики», с. 531–532, та «Коли запитують члени сект», с. 293, для більш розгорнутих відповідей.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 3:15, ми маємо завжди мати відповідь, але з лагідністю та повагою?

Відповідь: Ми повинні мати відповідь на будь-яке щире запитання чи заперечення, яке висуває невіруючий. Але цілком прийнятно відповісти: «Я не знаю, але я з’ясую це і повернуся до вас». А потім знайти відповідь і повернутися до них. Цілком імовірно, що запитання, яке вони ставлять, є серед понад 8 200 запитань, на які надано відповіді на сайті www.BibleQuery.org. Ще три моменти, які слід врахувати у відповіді.

Як не слід робити: Один нехристиянський веб-сайт, обговорюючи «Нью-Ейдж», зазначив: «Люди [«Нью-Ейдж»] використовують кристали, щоб встановити контакт із вищими розумами. Люди, які платять такі гроші за каміння, очевидно, потребують контакту з вищими розумами». Проблема, якщо християнин скаже це, полягає не в тому, що він критикує рух «Нью-Ейдж», а в тому, що він принижує людей, яких цей рух ввів в оману.

Як слід робити: У глибині душі наше ставлення має бути сповнене безкорисливої любові до іншої людини. Ми повинні прагнути, щоб вона прийшла до Христа й назавжди жила в радості з Богом та з нами. Замість того, щоб надмірно обережно добирати слова, намагаючись не виказати негативного ставлення, краще взагалі не мати негативного ставлення до інших і просто говорити те, що лежить нам на серці.

Зокрема, ви можете відповісти на запитання таким чином, що це виявиться неповагою до співрозмовника, і він більше не захоче думати про християнство. Головна думка у вашій відповіді на їхнє щире заперечення має полягати не в тому, що «їх слід звинувачувати, бо вони помиляються», а в тому, що «це неправильно з таких-то причин, а істина полягає в тому-то й тому-то з таких-то причин».

Коли цього не робити: Як визначити, чи є заперечення щирим? Один із способів — запитати їх: «Якби на ваше запитання дали відповідь, чи наблизило б це вас до прийняття Ісуса як вашого особистого Господа і Спасителя?» Якщо їхня відповідь «так», то знайдіть відповідь. Але якщо їхня відповідь «ні», то це не щирий заперечення, і вам слід запитати їх: «То що ж наблизило б вас до прийняття Ісуса як вашого Господа і Спасителя?», і зосередити свій час на цьому.

Поважайте людей, але не заохочуйте повагу до фальшивої релігії: 1 Коринтян 10:20 говорить, що жертви язичників приносяться демонам. Ілля, безперечно, не виявляв поваги до Ваала в 1 Царів 18:27. Ісус не поважав вчення садукеїв у Матвія 22:29-32. Ставлення Ісуса до фарисеїв та їхнього вчення не було більш привітним у Матвія 23:13-33, де Він назвав їх побіленими гробницями та породієм гадюк. З іншого боку, Ісус був милостивий до Никодима, фарисея, у Івана 3:3-10.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 3:16-17, наші страждання за те, що ми чинимо добро, пов’язані зі стражданнями Христа?

Відповідь: З одного боку, наше життя та страждання ніяк не можуть ні додати, ні відняти від тих страждань, які Христос переніс за нас, коли помер на хресті за наші гріхи. Але з іншого боку, наші страждання можуть відкрити шлях для поширення євангельської звістки, продемонструвати невіруючим реальність Христового миру та сили в нашому житті, а також прославити Бога, коли ми слідуємо слідами Христа. Усі наші страждання є незначними й короткочасними порівняно з великою радістю, яку ми матимемо у небі навіки.

Питання: У 1 Петра 3:18б сказано, що Ісус воскрес у Дусі; чи означає це, що Він не воскрес також і фізично? (Свідки Єгови та Церква Об’єднання рев. Муна заперечують фізичне воскресіння Ісуса)

Відповідь: Ні. У цьому вірші сказано, що Ісус був оживлений Святим Духом. Ані в цьому вірші, ані в жодному іншому не вживається слово «лише», щоб сказати, ніби Ісус був лише воскрешений у Дусі. Мертве тіло Ісуса було воскрешене до життя згідно з Діями 2:30–32; 13:35–37; 10:39–41; Діями 1:3; 1 Коринтян 15:1–7.

Іноді люди отримують різні відповіді, коли ставлять різні запитання. Якщо запитання звучить так: «Чи можу я надати цьому віршу таке значення, яке мені хочеться?», — вони можуть отримати одну відповідь. Але якщо запитати: «Що насправді мав на увазі Петро?», — то ви отримаєте іншу відповідь. Дехто намагатиметься стверджувати, що, оскільки Христос був воскрешений Духом, Ісус не був живим також і в тілі. Але Христос був воскрешений Духом як у тілі, так і в Дусі. Петро говорив про воскресіння Ісуса Христа з мертвих у 1 Петра 1:3. Хоча євреї вірили в загробне життя, садукеї заперечували фізичне воскресіння з мертвих, а фарисеї це підтверджували. Коли Петро вживав термін «воскресіння», його єврейські читачі розуміли, що він мав на увазі. Немає жодних свідчень про те, що хтось у давнину казав: «Ні, садукеї помиляються, заперечуючи воскресіння, але це лише духовне воскресіння». 1 Петра 1:21 говорить про «Бога, Який воскресив Його з мертвих і прославив Його, і тому ваша віра та надія — у Бозі».

Питання: Як, на вашу думку, у 1 Петра 3:18б–20 Христос проповідував духам у в’язниці?

Відповідь: Християни мають різні погляди на це. Це стосується, зокрема, людей, які жили за часів Ноя і загинули під час потопу. Дехто вважає, що після Своєї смерті й до Свого воскресіння Христос проголосив Своє послання (без можливості покаяння) тим, хто помер. Друга точка зору, що сягає часів ранньої церкви — Іринея Ліонського, Климента Олександрійського та Іполита, які жили до 235 року н. е., — полягає в тому, що Христос проповідував тим, хто ніколи не мав можливості почути Євангеліє, не для того, щоб дати комусь другий шанс, а щоб дати людям «перший шанс».

Питання: У 1 Петра 3:19–20, куди саме пішов Ісус, коли помер?

Відповідь: Спочатку коротка відповідь, а потім — розгорнута.

Коротка відповідь: Ісус пішов разом із померлими віруючими до Раю. Не доведено, але й не спростовано, що Ісус міг також перебувати разом із померлими невіруючими та демонами.

Довга відповідь: Якби ми були в повній невідомості, не маючи жодних місць Писання, які б допомогли нам у цьому питанні, ось якими були б усі можливі варіанти:

а) Неіснування,

б) Небо разом з Отцем, Духом і всіма ангелами

в) місце померлих святих,

г) місце померлих невіруючих,

e) місце демонів,

f) місце всіх померлих людей,

g) померлі святі вже перебували в Небі,

h) місце, де разом перебувають демони та померлі невіруючі,

i) місце, де перебувають усі померлі люди та демони. (Одне місце може мати різні відділення)

Ось вірші, які допоможуть звузити коло можливих варіантів

Лука 23:43: Злодієві на хресті Ісус сказав: «Сьогодні ти будеш зі Мною в Раю». «Сьогодні» означає час до воскресіння. Це виключає всі варіанти, крім b), c), f), g) та i). (Зверніть увагу, що Ісус не сказав «Небо», а «Рай»)

Дії 2:27, цитуючи Псалом16:10 , говорить, що Ісус пішов у місце, яке називається Аїд (грец.) та Шеол (івр.). Це слово перекладається як «могила» у сучасних перекладах, а в Біблії короля Якова — як «Пекло»; у перекладі BSB збережено «Аїд». Однак у Шеолі перебували як померлі віруючі, так і невіруючі. Отже, Ісус не пішов прямо з хреста до Неба. З п’яти решти можливостей це виключає всі, крім c), f) та i). Ісус перебував або з померлими святими, або з усіма померлими людьми, або, можливо, з демонами.

Багато хто вважає, що до цього також мають відношення 1 Петра 3:19-20 та 1 Петра 4:6. Див. також наступне запитання та обговорення 1 Петра 4:6.

Питання: У 1 Петра 3:19-20, кому саме Христос проповідував після Своєї смерті?

Відповідь: Спочатку ознайомтеся з попереднім питанням. Справжні християни мають різні погляди щодо відповіді на це питання.

1) Дехто вважає, що Христос проповідував людям, які померли до розп’яття Христа.

1а) Дехто стверджує, що Христос проповідував тим, хто ніколи не мав можливості прийняти рішення щодо Євангелія, щоб вони могли зробити той самий вибір, який би зробили, якби були живими.

Одним із представників цієї точки зору був Климент Олександрійський у праці «Стромати» (193–202 рр. н. е.), книга 6, розділ 6, с. 490–492. Климент зазначав, що тим, хто був праведним згідно з Божим Законом, бракувало лише віри. Тим же, хто не мав Закону, але був праведним згідно зі своєю філософією, потрібні були як віра, так і покаяння від ідолопоклонства. «Одразу ж, після одкровення істини, вони також покаялися у своїй попередній [ідолопоклонницькій] поведінці». «Донікейські отці», т. 2, с. 490.

Іриней (182–188 рр. н. е.) писав: «Саме з цієї причини Господь зійшов у підземні області, проповідуючи там Своє пришестя та [оголошуючи] прощення гріхів для тих, хто вірить у Нього. У Нього вірили всі, хто покладав на Нього надію, тобто ті, хто проголошував Його прихід і підкорявся Його провидінню: праведники, пророки та патріархи, яким Він простив гріхи так само, як і нам,... Бо «всі люди не досягають слави Божої» і не виправдовуються самі по собі, а лише завдяки приходу Господа», — Іриней, «Проти єресей», книга 4, розд. 27.1, ANF, т. 1, с. 499

Він також писав: «І з цієї причини все [за загальною згодою] було підпорядковано владі Того, кого називають Всевишнім і Всемогутнім. Звертаючись до Нього ще до приходу нашого Господа, люди спасалися як від найзліших духів, так і від усяких демонів, і від будь-якої сили відступників». Іриней, «Проти єресей», книга 2, розд. 6.2, с. 365

Іполит (222–235/6 рр. н. е.): «Він [Ісус], що став проповідником Євангелія для мертвих, спасителем душ і воскресінням похованих»; Фрагмент із «Коментаря до Псалма 19 або 20», с. 170. Також розд. 7.14, с. 189

Оріген (225–254 рр. н. е.) також висловив подібну думку у праці «Проти Цельса», книга 2, розділ 43, стор. 448 (225–254 рр. н. е.).

1б) Дехто вважає, що Христос проповідував лише віруючим Старого Завіту (переважно євреям).

2) Інші кажуть, що Христос проповідував грішним ангелам та/або засудженим померлим, повідомляючи їм про Євангеліє, не навертаючи їх. Див. також 1 Петра 4:6. Багато лютеран дотримуються цієї точки зору.

3) Третя точка зору полягає в тому, що Христос проповідував «через Ноя» тим, хто «зараз» помер. Див. «Християнську теологію» Мілларда Еріксона (Baker), с. 773–776, та «NIV: Створення сучасного перекладу», с. 59–60, щоб дізнатися більше про цю точку зору. 1 Петра1:11 , говориться, що «Дух Христа» промовляв через старозавітних пророків.

Однак жодна з наведених вище точок зору не означає, що люди отримують другий шанс після смерті.

До речі, фраза «зійшов у пекло» не була в оригінальному тексті «Символу віри», але її було вставлено в Аквілейську версію «Символу віри» приблизно у 390 році н. е.

Питання: Чи підтверджує 1 Петра3:19 , що невіруючі отримують другий шанс після смерті?

Відповідь: Ні. Див. попереднє запитання та 1 Петра 4:6. Хоча це, ймовірно, стосується померлих людей, немає жодних вказівок на те, що люди отримують другий шанс. Святе Письмо наповнене закликом до всіх, хто почув Слово, прийняти рішення в цьому житті, перш ніж вони помруть. Послання до Євреїв 3:13-15 наголошує на тому, щоб кликати до Господа сьогодні, поки ще називається «сьогодні».

Питання: У 1 Петра 3:21, у якому сенсі водне хрещення спасає нас?

Відповідь: Вода навколо ковчега є метафорою нашого хрещення. Вода не спасла Ноя, але Ной та ще семеро людей були врятовані Богом через воду. Фізичне обмивання водою не спасає нас, але наша обіцянка доброї совісті перед Богом через хрещення свідчить про те, що ми спасенні завдяки воскресінню Ісуса Христа.

Очевидно, що Петро не використовував другу половину 1 Петра 3:21, щоб суперечити першій половині 1 Петра 3:21. Саме Ісус спасає нас, а не вода. Оскільки вода не може замінити Ісуса, який воскрес за нас, що ж мав на увазі Петро? Сам текст 1 Петра3:21 дає нам відповідь у двох частинах.

А. З нашої точки зору, водне хрещення не має цінності як обрядове омивання. Натомість водне хрещення має велику цінність як «застава доброї совісті перед Богом».

Б. З Божої точки зору, водне хрещення не має спасительної цінності. Натомість водне хрещення має велику цінність як ваше приєднання до того, що «спасає вас через воскресіння Ісуса Христа» (див. також Колосян 2:12).

Так само, як Ной був спасений «через воду», а не «водою», так і ми спасаємося «через воду». Крім того, ось ще чотири ключові доктрини щодо водного хрещення.

1. Усім віруючим, без винятку, наказано хреститися (Дії2:38 ).

2. Наказ хреститися ніколи не був скасований (див. Матвія 28:19-20).

3. Якщо істинний віруючий помирає до хрещення, Бог все одно може відправити його до Ісуса. Адже всі, хто має Святого Духа, є синами Божими (Римлянам 8:14).

4. Бог може спасти людей і дарувати їм Святого Духа ще до того, як вони приймуть хрещення (Дії10:44 –48).

Хрещення є прообразом обрізання, і, як показує Римлянам 4:10-11, віра Авраама була зарахована йому за праведність ще до того, як він був обрізаний, а обрізання було печаткою праведності.

Підсумовуючи, хрещення не є причиною нового життя у Христі. Це обіцянка віруючого перед Богом про нове життя у Христі.

Питання: Як у 1 Петра 3:22 Ісус може перебувати праворуч Бога, якщо Ісус є Богом?

Відповідь: Отець є Богом, Ісус є Богом, і Дух є Богом; і є лише один Бог. Ці Троє є окремими, але нерозривними. Зараз на небі Ісус перебуває праворуч Бога-Отця. Інші уривки, що вказують на те, що Ісус перебуває праворуч Бога [Отця], це: Матвія 22:44; 26:64; Марка 13:26; 14:62; 16:19; Луки 20:42; 22:69; Дії 2:34; 7:56; Римлян 8:34; Ефесян 1:20; та Євреїв 1:3; 10:12.

Слово «Бог» має чотири значення, коли йдеться про Трійцю. Іноді «Бог» означає:

Отець: 1 Петра 1:2,3; Ефесян 1:3,17; 3:14; 5:20; 1 Солунян 1:1; 3:11; 2 Солунян 1:1-2; 2:16; Тита 1:4

Ісус: Івана 1:3; Колосян 1:16-17; Євреїв 1:6-9; Івана 9:38; 2 Коринтян 11:3; Івана 20:28-29; Об’явлення 5:8-9; Об’явлення 22:20

Дух: Римлянам 8:9-16; Луки1:35 ; 1 Івана4:12 -16; 1 Коринтян3:16 проти 1 Коринтян6:19 ; Дії 5:4

Про Бога в Трійці йдеться в Матвія 3:16-17; 28:19; 2 Коринтян 13:14; 1 Петра 1:2; Ефесян 2:18; 3:14-17; 1 Солунян 1:3-5; Об’явлення 4:8; 1 Коринтян 12:4-6; Римлянам 15:16; Євреям 9:14; Юди 20, 21; 2 Солунян 2:13-14; Івана 15:26.

Два вживання слова «Бог» у Посланні до Євреїв 1:8-9 явно вказують на Ісуса в першому випадку та на Отця в другому. У 1 Петра 3:22 «Бог» тут означає Отця. Див. також обговорення Ефесян 1:3,17 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чи є ті, хто постраждав за Христа, тепер безгрішними (1 Петра 4:1-2)?

Відповідь: Ті, хто померли за Христа, є безгрішними, але це не є головною думкою цих віршів. Для тих, хто страждав за Христа, спокуси гріха часто здаються більш віддаленими та менш привабливими.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 4:1-2, страждання допомагає нам покінчити з гріхом?

Відповідь: 1 Петра 4:2 вказує, що коли людина перенесла страждання за Христа, вона не плекала насолод гріха. Страждання може зосередити людину та нагадати їй про довгострокову, вічну перспективу.

Питання: У 1 Петра 4:3, чи почували б ви себе комфортно поруч із християнином, який робив ці речі, перш ніж покаявся і прийшов до Христа? А як щодо того, хто вбивав інших християн, — як-от Павло? Яке ставлення ми повинні мати до таких християн?

Відповідь: Ми повинні почуватися комфортно, бо в очах Бога ми не маємо більше заслуг, ніж вони. Коли досконалий, Святий Бог справді прощає комусь гріхи, наше прощення не повинно бути важчим для отримання, ніж Боже.

Питання: Якими способами, згідно з 1 Петра 4:3-4, сучасне гріховне суспільство дає зрозуміти, що ти не є нормальним, якщо не продовжуєш чинити ці гріхи?

Відповідь: Іноді на людей чинять тиск, щоб вони вживали алкоголь і напивалися. Якщо вони цього не роблять, їх не вважають мужніми, витонченими чи крутими. Іноді існує тиск з боку однолітків, щоб завдати шкоди своєму тілу іншими способами, наприклад, курінням або наркотиками. Іноді дівчина вступає у статеві стосунки зі своїм хлопцем, хоча й не хоче цього, але робить це через страх, що інакше він її покине. Залишайся чистою — як заради Бога, так і заради свого майбутнього чоловіка.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 4:6, Євангеліє проповідувалося мертвим?

Відповідь: Як зазначається в 1 Петра 3:19б-20, християни мають різні погляди на це питання. Одна з точок зору відображена в перекладі NIV, де вжито слово «тепер» (так само як і в BSB), що означає: про Христа проповідували цим людям, коли вони ще були живими. Це, безперечно, стосується людей, а не занепалих ангелів, оскільки занепалих ангелів не вважають «мертвими». Існує чотири можливі тлумачення.

1. Ці люди зараз мертві, але вони були живими на землі, коли їм проповідували Євангеліє. Див. книгу «Коли запитують секти» (When Cultists Ask), с. 296, щоб дізнатися більше про цю точку зору.

2. Ці люди почули Євангеліє після смерті й нарешті отримали можливість прийняти те саме рішення на користь Христа, яке вони б прийняли, якби були живими.

3. Ці старозавітні віруючі почули Євангеліє після смерті, і всі вони були спасенні.

4. Невіруючим періоду Старого Завіту було повідомлено про Євангеліє, яке вони все одно відкинули б. Хоча у книзі «Труднощі в Біблії» (с. 183–189) помилково вважається, що 1 Петра 4:6 стосується занепалих ангелів, там правильно вказується, що в грецькій мові існує два слова, які означають «проповідувати». Одне слово означає «проповідувати Євангеліє», друге — «оголошувати щось», і саме друге слово вжито в цьому місці.

Однак остання частина 6-го вірша говорить: «судяться за людьми щодо тіла, але живуть за Богом щодо духу». Це вказує на те, що тлумачення 1 і 4 є неправильними.

Рання церква навчала, що деяким людям Євангеліє проповідувалося вже після їхньої смерті.

«Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.), книга 3, притча 9, розд. 16, с. 49 (уривок) згадує тих, хто помер до Христа і до хрещення. Там сказано, що апостоли та вчителі [Христа не згадується] проповідували його тим, хто вже заснув.

Іриней, «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.), книга 4, розділ 27.1, с. 499: «Саме з цієї причини Господь зійшов у підземні області, проповідуючи там також Своє пришестя та [оголошуючи] прощення гріхів, яке отримують ті, хто вірить у Нього. У Нього вірили всі, хто мав надію на Нього, тобто ті, хто проголошував Його прихід і підкорявся Його волі: праведники, пророки та патріархи... Бо «всі люди не досягають слави Божої» і не виправдовуються самі по собі, а лише завдяки приходу Господа»,

Іриней, «Проти єресей» (182–188 рр. н. е.), книга 2, розд. 6.2, с. 365 «І з цієї причини все [за загальною згодою] було підпорядковано владі Того, кого називають Всевишнім і Всемогутнім. Звертаючись до Нього ще до приходу нашого Господа, люди спасалися як від найзліших духів, так і від усяких демонів, і від будь-якої сили відступників». Іриней, «Проти єресей», книга 2, розд. 6.2, с. 365

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) стверджував, що Христос проповідував тим, хто покинув це життя до Його приходу. «Стромати», книга 6, розділ 6, стор. 492.

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) згадує, що Христос зійшов у пекло, «щоб там зробити патріархів і пророків учасниками Себе». (Це лише частково підтверджує цю тезу, оскільки не вказано, чи проповідував їм Ісус.) «Трактат про душу», розд. 55, с. 231.

Іполит (222–235/6 рр. н. е.): «Він [Ісус], що став проповідником Євангелія для померлих, спасителем душ і воскресінням похованих»; Фрагмент із «Коментаря до Псалма 19 або 20», с. 170. Також розд. 7.14, с. 189

Оріген (225–254 рр. н. е.) «але також, коли Він став душею, позбавленою тілесного покриву, Він перебував серед тих душ, що були позбавлені тілесного покриву, навертаючи до Себе тих із них, хто був готовий, або тих, кого Він, з відомих лише Йому причин, вважав більш придатними для такого шляху». Оріген, «Проти Цельса», книга 2, розд. 43, с. 448.

Див. «Повну книгу відповідей на біблійні питання», с. 184–186, та «Коли критики запитують», с. 534–535, де наведено іншу відповідь. Див. також обговорення 1 Петра 3:19–20.

Питання: У 1 Петра 4:7; 1:13; 5:8 Петро, здається, наголошує на самоконтролі. Як самоконтроль допомагає вам молитися? Як ясність розуму допомагає вам молитися?

В: Самоконтроль допомагає щонайменше трьома різними способами. Він надає вам дисципліни, щоб виділяти час спеціально для молитви. Він допомагає вам зосередитися під час молитви — як самостійно, так і разом з іншими, коли вони моляться. Нарешті, Бог каже, що Він не чує наших молитов, якщо ми плекаємо гріх у своїх серцях (Псалом 66:18-19), не звертаємо уваги на бідних (Приповісті 21:13), є нечестивими (Приповісті 15:29; Ісая 59:1-3), або відмовляємося слухати Бога (Захарія 7:11-13 та мається на увазі в Приповістях 28:9).

Питання: У 1 Петра 4:7 у якому сенсі кінець усього «близький»?

Відповідь: У відповіді слід врахувати чотири моменти.

1. У грецькому тексті сказано: «кінець усього наблизився», тож «усе» тут означає просто «усе».

2. Термін «наблизився» — той самий, що вживається в Посланні Якова 5:8, де йдеться про Друге пришестя Ісуса.

3. У присутності Петра Ісус у Матвія 24:36 сказав, що ніхто не знає години чи дня повернення Ісуса.

4. «Наблизився» не означає, що Петро пророкує день, коли Ісус прийде знову. Натомість Петро каже, що Ісус може прийти знову будь-якого дня. Це має бути мотивацією для того, щоб «бути тверезомислими та стриманими, щоб ви могли молитися».

Див. також обговорення Филип’ян 4:5, 1 Солунян4:15 та Об’явлення 22:6-20 для отримання додаткової інформації.

Питання: Як у 1 Петра 4:8, Якова 5:20 та Приповістей 10:12 любов покриває безліч гріхів чи провин?

Відповідь: Спочатку дві речі, які не є відповіддю, а потім сама відповідь.

Не є відповіддю

Ісус покрив наші гріхи одним способом — принісши прощення за всі наші гріхи проти Бога, і таким чином Божа любов покриває безліч гріхів. Хоча любов Христа до нас на хресті не тільки покрила, а й спокутувала наші гріхи, це не є головним змістом цього уривка.

По-друге, наша любов і свідчення можуть заохочувати людей, навіть нехристиян, не грішити. Однак цей вірш стосується не запобігання гріху, а покриття гріхів, які вже були скоєні.

Відповідь

Яків говорить у контексті повернення когось до істини, а 1-й лист Петра — у контексті молитви та глибокої любові до інших. Наша любов «покриває» гріхи щонайменше чотирма різними способами.

Для нас самих: Любов до Бога та інших людей зменшує нашу схильність робити те, що ганьбить Бога або не приносить користі іншим людям. Служачи іншим, ми часто стаємо менш егоїстичними та менш зацікавленими у задоволенні гріховних бажань.

Для невіруючих: як для звичайних невіруючих, так і для єретиків, допомога їм у наверненні до істинної віри в Христа рятує їхні душі від смерті, і їхні гріхи покриваються.

Прощення: Наша готовність прощати гріхи інших проти нас і відновлювати людину, яка впала, покриває її гріх і може полегшити їй навернення до Господа у покаянні.

Для інших: Наші молитви про те, щоб інші встояли перед спокусою, та повернення інших до істини, покаяння у попередніх гріхах і відмова від подальшого гріхопадіння. Наша смиренність (тобто правильне уявлення про себе), що ми всі були нечистими й грішними перед Богом і що, якби не Божа благодать, ми чинили б ще гірше, може зробити для людини привабливішим рішення залишити свій гріх і прийти або повернутися до Христа. Виявляючи глибоку любов до інших, ми можемо стати для них заохоченням «триматися» і продовжувати прагнути до благочестя та любові до ближніх.

Див. «Складні вислови Біблії», с. 706–708, та «Ось це хороше запитання», с. 161–162, для додаткових відповідей.

Питання: Чому в 1 Петра 4:9 так важливо проявляти гостинність один до одного — без нарікань? Див. Євр. 13:2 та Як. 2:25.

Відповідь: Незалежно від будь-яких інших причин, це важливо просто тому, що так наказує Святе Письмо. Це практичний спосіб виразити нашу любов до інших — як до християн, так і до нехристиян. У Посланні до Євреїв 13:2 сказано, що, подібно до Авраама, деякі з тих, хто проявляє гостинність, приймають ангелів, хоча й не усвідомлюють цього.

Гостинність — це не лише надання комусь місця для ночівлі чи запрошення когось до себе додому. Вона також включає щедрість у тому, щоб позичити комусь свої речі чи автомобіль, підвезти когось або присвятити частину свого часу іншим.

Другою складовою гостинності є те, щоб ваш дім чи автомобіль були в належному стані, щоб ви могли запрошувати людей до себе або підвезти їх.

Питання: Як ви гадаєте, чому в 1 Петра 4:10 Петро наголошує на тому, щоб ми використовували дари, які отримали?

Відповідь: Бог дарує кожному віруючому певні таланти та дари. Але Бог не дав жодному віруючому дар, щоб його розтрачувати, ігнорувати або використовувати в егоїстичних чи безбожних цілях. Від того, кому багато дано, багато й вимагається. Бог покличе нас до відповідальності не за те, що ми не використовуємо дари, яких Він ніколи не призначав нам мати, а за ті дари, які Він нам дав. Питання, яке слід задати собі, полягає не просто в тому, «чи використовуєш ти Божі дари», а в тому, «чи використовуєш ти Божі дари для Його цілей?»

Питання: У 1 Петра 4:10 згадується, що Божа благодать має «різноманітні» форми. У цьому уривку вживається те саме грецьке слово (poikilos), що й для позначення випробувань, спокус або злих бажань у 1 Петра 1:6, Якова 1:2, 2 Тимофія 3:6 та Тита 3:3. Як ви вважаєте, у чому полягає значення того самого грецького слова, яке може означати «багатобарвний», у обох випадках?

Відповідь: Одне з тлумачень полягає в тому, що спокуси та випробування нападають на церкву у різноманітних «різнобарвних» формах, але Бог також виявляє Свою благодать до нас у різноманітних, різнокольорових формах. Для кожної спокуси, яка спіткає людину, Бог обіцяє надати вихід, згідно з 1 Коринтян 10:13. Щоразу, коли випробування спіткає спільноту віруючих, Бог може надати вихід і для них.

Питання: Як, згідно з 1 Петра 4:11, має бути наша мова, ніби це говорить сам Бог?

Відповідь: Ми можемо зрозуміти, що це означає, якщо звернути увагу на подібні вирази навколо цього вірша. Який би дар ми не мали, ми повинні використовувати його, як вірні розпорядники Божої благодаті. Так само, як кожен, хто служить, повинен служити силою, яку дає Бог, так і кожен, хто говорить, повинен говорити словами, які дає Бог. Можна ділитися власними думками як власними думками, але:

1. Не додавайте — ніколи не виходьте за межі написаного і не викладайте власні думки як Боже слово (Приповісті 30:5-6; 1 Коринтян 4:6).

2. Не втрачайте фокусу — зосередьтеся на Божому слові, а не на людських думках (1 Коринтян 2:1-2; 1 Тимофія 1:3-4,6; Колосян 2:3,8).

3. Не віднімайте нічого від Божого Слова. Не заперечуйте і не мовчіть, відмовляючись говорити про якусь істину.

4. Не зневажайте Боже Слово, легковажно ставлячись до нього перед іншими.

Християнин може намагатися «допомогти Богу», висловлюючи те, що вважає за краще, аби захистити Бога. Але Петро не каже нам робити це, а навпаки — промовляти саме Божі слова. Ми маємо захищати віру, але робити це Божим шляхом, а не лише своїм. Адже ніхто не приходить до Христа без Божого втручання в його життя, тож чи не розумніше нам чинити так, як того хоче Бог? Див. також Приповісті 30:6 та 1 Коринтян 4:6.

Питання: У 1 Петра 4:11б, у чому полягає різниця між тим, коли християнин служить Богу, і тим, коли він служить силою, яку дає Бог?

Відповідь: Коли ви служите Богові своїми силами, цього може не вистачити на даний момент, і пізніше ці сили можуть вичерпатися. Але коли ви служите Богові з Божою силою, ви завжди можете отримати від Нього ще більше сили.

Питання: Яке вогняне випробування мало відбутися, як зазначено в 1 Петра 4:12?

Відповідь: Християни мали зазнати жорстоких переслідувань з боку римської влади, зокрема, їх часто спалювали живцем. Записано, що Нерон іноді обмазував християн воском і підпалював їх, як своєрідні «живі свічки». Однак навіть смерть у такому вогні краща, ніж вічне погибелі у Вогняному озері.

Ранній Церкві не були чужі вогняні випробування. Розповідаючи про суд і подальшу страту Полікарпа, учня апостола Івана, Еварест пише: «Але проконсул знову сказав йому: „Я накажу спалити тебе у вогні, оскільки ти зневажаєш диких звірів, якщо не покаєшся“». Але Полікарп відповів: «Ти погрожуєш мені вогнем, що горить годину, а потім швидко згасає, але не знаєш про вогонь майбутнього суду та вічного покарання, приготованого для безбожних. Тож чого ти зволікаєш? Робiть те, що хочеш». «Мучеництво Полікарпа» (бл. 169 р. н. е.), розд. 11, с. 41

Питання: Як, згідно з 1 Петра 4:13, ми маємо брати участь у стражданнях Христа? Чому ми маємо радіти з цього?

Відповідь: Хоча лише Христос помер, щоб сповна спокутувати наші гріхи, Його великі страждання є для нас прикладом, як терпіти ті менші страждання, які випадають на нашу долю. Наші страждання можуть слугувати для прославлення Бога, навіть якщо ніхто на землі про них не знає. Іноді Бог використовує наші страждання, щоб донести Євангеліє до людей, які інакше не змогли б або не захотіли б його почути. Див. також Колосян 1:24.

Питання: У 1 Петра 4:14, чи є Дух слави тим самим, що й Святий Дух?

Відповідь: Так. Дух слави — це опис Святого Духа, Духа Божого.

Питання: Щодо 1 Петра 4:16: деякі послідовники Ісуса стверджують, що слово «християнин» зустрічається в Біблії лише двічі — тут, у контексті страждань, та у тому, як цар Агріппа називає Павла в Діях 26:28. Тому вони кажуть, що сьогодні нам не потрібно носити ім’я «християнин». Як би ви на це відповіли?

Відповідь: Є три взаємодоповнювальні відповіді.

Одного разу в 1 Петра 4:16 достатньо, щоб показати: ми маємо страждати за те, що носимо ім’я «християнин», а не намагатися уникнути страждань, заперечуючи, що ми є християнами.

Послідовники апостолів та рання церква наважувалися називати себе християнами і не заперечували цього навіть перед обличчям смерті. Насправді, до Нікейського собору ми задокументували 41 християнського письменника, які називали віруючих християнами. Дивіться www.Biblequery.org/History/ChurchHistory.WhatEarlyChristiansTaughtOnDoctrine.html, щоб дізнатися, хто вони були.

Деякі з тих, хто не хоче, щоб їх називали християнами, не бажають ототожнюватися з нареченою Христа — Церквою.

Питання: Як у 1 Петра 4:17 суд починається з Божої родини?

Відповідь: Двома різними способами: зараз і пізніше.

У цьому житті Бог спостерігає за нами, випробовує нас і виправляє нас (Євреїв 12:5-13). Християни можуть бути судимі в цьому житті й отримати більше благословень або ж виправлення як приклад для себе та інших, включаючи передчасну смерть.

У Небі всі віруючі постануть перед так званим «судом перед престолом», щоб отримати нагороди за свої вчинки. Павло описує суд над християнами щодо нагород або їх втрати в 1 Коринтян 3:11-15.

Іншу відповідь див. у книзі «Складні вислови Біблії», с. 721–722.

Питання: Які чотири позитивні настанови та дві негативні настанови Петро дає пресвітерам у 1 Петра 5:1–4?

Відповідь: Ось ці шість наказів.

Будьте пастирями Божої отари

Оскільки ви готові

(заборона) Не жадійте грошей

Будьте готові служити

(негатив) Не пануйте над стадом

Будьте прикладом

Тут Петро більше зосереджується на тому, як вони служать, ніж на тому, що вони служать. Якщо ви не є пастирем так, як того хоче Бог, то, можливо, Бог взагалі не хоче, щоб ви були пастирем. У Посланні до Євреїв 13:17 сказано, що пастирі мають звітувати перед Богом за своє керівництво. З іншого боку, якщо ви є добрим пастирем, то, згідно з 1 Петра 5:4, ви отримаєте нагороду на небі за своє вірне служіння.

Питання: Що 1 Петра 5:1-4 говорить про католицьке вчення щодо папської спадкоємності?

Відповідь: Зовсім нічого. Доктрина папської спадкоємності стверджує, що Петро був першим папою та главою всієї Церкви після Ісуса. Однак сам Петро у 1 Петра 5:1-4 каже, що він є лише одним із старших.

Питання: У 1 Петра 5:4 ми отримуємо вінець, що не в’яне, тоді як на Істмійських іграх переможцям вручали вінок із в’ялої петрушки, згідно з «Біблійним коментарем експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 12, с. 250–251. У чому різниця між вінцем, що в’яне, і вінцем, що не в’яне? Які в’янучі вінці мають люди сьогодні?

Відповідь: Обидва види вінків спочатку виглядають гарно. Але вінок, що в’яне, з часом втрачає свій вигляд і зрештою його скидають і викидають. Наші нев’янучі вінки на небі через 10 000 років будуть такими ж гарними й славними, як і тоді, коли ми їх вперше отримаємо.

На землі є багато тлінних вінців: багатство, престиж, честь, соціальний статус, але всі вони є тимчасовими. Працюйте наполегливо заради нетлінного вінця, який ніколи не втратить свого блиску.

Питання: Що в 1 Петра 5:5а означає «так само», адже не сказано, що вони мають бути над кимось?

Відповідь: Так само, як згадані раніше старші мали бути охочими служити, не пануючи над іншими, а подаючи приклад, так само мають поводитися й молоді чоловіки. Звісно, деякі молоді чоловіки, стаючи зрілішими, згодом стають старшими.

Питання: У 1 Петра 5:5 «одягніться» (грец. egkombosasthe) — це рідкісне слово, яке означає, що раб одягає фартух перед тим, як служити господареві. (Це подібно до того, що зробив Ісус у Івана 13:4-17.) Див. «The Expositor’s Bible Commentary», т. 12, с. 251, та «The Bible Knowledge Commentary: New Testament», с. 856. Чому Петро використав саме цей вираз?

Відповідь: Окрім того, що Петро бачив, як сам Ісус подавав приклад, це вказує на те, що одягатися слід для служіння, а не для того, щоб справити враження чи привернути до себе увагу.

Питання: Чому, на вашу думку, у 1 Петра 5:5б, Якова 4:6, Матвія 23:12 та Приповістей 3:34 Бог противиться гордим, а смиренним дарує благодать?

Відповідь: Це може бути з кількох причин.

Бог ображається, коли бачить цей гріх.

Це погано для самої людини, коли вона ставить власну честь чи репутацію вище за пізнання Бога.

Це не добре для інших, якщо вони бачать віруючого, який є гордим.

Питання: Чи є в 1 Петра 5:5б-6 якийсь спосіб бути смиренним, який, якби Бог попросив вас про це, вам було б важко виконати? Чому?

В: Деякі люди можуть бути смиренними в певних аспектах, але не в інших. Не лише неправильно, а й нерозумно зневажати людей іншої касти, економічного статусу, раси чи етнічної групи. Деякі люди не горді в цьому сенсі, але вони горді тим, що не хочуть визнавати своїх помилок або не хочуть визнавати, що згрішили.

Питання: Як у 1 Петра 5:7 занепокоєння є гріхом невіри?

Відповідь: Ми можемо і повинні покладати свої турботи на Бога, бо маємо віру в те, що Він може подбати про всі наші проблеми. Якщо ми вирішуємо цього не робити, вважаючи, що нам краще самостійно триматися за свої турботи, то в цьому питанні ми не покладаємо свою віру на Бога. Віра в Бога — це не лише віра в правильні речі, а й довіра свого життя Його опіці.

До речі, у 1 Петра 5:7 слово «скинути» або «покласти» (грецьке epiripsantes) вживається в аористі, що означає: це активна дія, яку ми свідомо вирішуємо зробити з нашого боку.

Питання: У 1 Петра 5:8, хоча сатана часто діє підступно, це зовсім не та картина, яку тут малює Петро. Як ви думаєте, чому Петро міг порівняти сатану з рикаючим левом?

В: Як голодний лев, сатана є невблаганним і безжальним. Іноді молодий, швидкий лев може тихо підкрадатися до здобичі, знаючи, що переможе завдяки своїй швидкості. Старший лев ричить, щоб і налякати здобич, і змусити молодших левів відступити. Порівняння Петром сатани з рикаючим левом також доречне, оскільки Нерон кидав християн на розтерзання левам у Колізеї.

П: У 1 Петра 5:9 грецьке слово «протистояти» (antistete) є тим самим словом, що й у Якова 4:7 та Ефесян 6:11-13. Чому саме або кому саме ми маємо протистояти?

Відповідь: Ми маємо протистояти дияволу, і він втече від нас. Нашим ворогом є не невіруючі, які самі перебувають у полоні гріха, а сам сатана та демони.

Питання: У 1 Петра 5:10 грецьке слово «de» можна перекласти як «але» або «і». Як, на вашу думку, слід його перекласти, і чому?

Відповідь: Хоча грецьке слово можна перекласти обома способами, багато хто вважає «але» найточнішим перекладом, оскільки попередній вірш про Сатану, що ходить, як лев, і про християн, які зазнають страждань, контрастує з Богом усієї благодаті та вічної слави.

З іншого боку, дехто вважає найкращим варіантом «і» (як це перекладає BSB), оскільки у попередньому вірші згадуються страждання, а цей вірш говорить про те, що буде після того, як ви трохи потерпите.

Можливо, найкращий спосіб — це розуміти це слово в цьому вірші так, як воно є в грецькому оригіналі: і як «але», і як «і». Оскільки Бог все сприяє на добро тим, хто Його любить (Рим. 8:28), «але» цього світу стають Божими «і».

Питання: У 1 Петра 5:13, де знаходиться той Вавилон, про який згадує Петро?

Відповідь: Вавилон був кодовим словом серед перших християн, що позначало Рим. Дуже малоймовірно, що Петро в той час перебував серед руїн Вавилону. Також дуже малоймовірно, що Петро мав на увазі невеликий військовий форпост в Єгипті під назвою Вавилон.

Питання: У 1 Петра 5:13 та Об’явленні 14:8; 16:19; 17:5; 18:2-21, хто ще, крім християн та Біблії, називав Вавилон Римом?

Відповідь: Хоча в 1 Петра 5:13 не вказано, що Вавилон — це Рим, як ранні, так і сучасні християни майже одностайно вважають, що тут мається на увазі саме Рим. Майже всі ранні християни та багато сучасних християн також стверджують, що Вавилон в «Одкровенні» означає Рим або Римо-католицьку церкву. (Існує й інша думка, що йдеться про буквальний Вавилон.) Однак багато хто не знає, що Петро не був першим, хто розглядав Вавилон як кодове слово для позначення Риму. Апокрифічна книга «4 Ездра» 3:1, 28, 31 називає Вавилон Римом. Так само робить і єврейська псевдоепіграфічна книга «Апокаліпсис Баруха» 10:1–3; 11:1; 67:7, а також «Пророцтва Сивіли» 5.153–168; 5:434.

До речі, за словами Діодора Сіцилійського (56–36 рр. до н. е.) у його праці 2.9.9 та Страбона (помер у 19 р. н. е.) у «Географії» 16.1.5, за часів Петра Вавилон був пустелею, де мешкало лише дуже небагато людей.

Ранньохристиянські автори, які стверджували, що під Вавилоном мається на увазі Рим, чи то в 1-му Посланні Петра (5:13 ), чи то в «Одкровенні», це:

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) «Відповідь євреям», розд. 9, с. 162, та «П’ять книг проти Маркіона», книга 3, розд. 13, с. 332 (обидві у «ANF», т. 3)

Іполит (222–235/6 рр. н. е.) (натяк) «Трактат про Христа та Антихриста», розд. 49, ANF, т. 5, с. 214.

«Настанови Коммодіана» (бл. 240 р. н. е.), розд. 41, с. 210–211

Вікторін, єпископ Петау в Словенії (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) «Коментар до Апокаліпсису» з 7-го розділу, вірш 8, с. 352; 21-го розділу, вірш 17, с. 357–358; та з 12-го розділу, вірш 3, с. 355.

Після 325 р. н. е.

Августин Гіппонський (388–410 рр. н. е.) «Але оскільки грецькі справи нам набагато краще відомі, ніж ассирійські, і ті, хто ретельно досліджував давнину походження римського народу, дотримувалися хронологічного порядку: від греків до латинян, а від них до римлян, які самі є латинянами, то ми з цієї причини, де це необхідно, повинні згадувати ассирійських царів, щоб стало очевидним, як Вавилон, немов перший Рим, пролягав своїм шляхом разом із містом Божим, яке є чужинцем у цьому світі. Але те, що слід включити до цієї праці при порівнянні двох міст, тобто земного та небесного, слід брати переважно з грецьких та латинських царств, де сам Рим є немов другим Вавилоном». «Місто Боже», книга 18, розд. 2, с. 362

X Августин Гіппонський (388–410 рр. н. е.) «Місто Боже», книга 18, розділ 41 (NPNF1, т. 2, с. 385). ... (неповне цитування) обговорюючи Афіни, каже: «Навіть якщо в ній було сказано дещо правдиве, проте неправди висловлювалися з такою самою безкарністю; тож таке місто цілком справедливо отримало назву містичного Вавилону. Адже Вавилон означає плутанину, як ми пам’ятаємо, ми вже пояснювали».

Серед пізніших католицьких авторів, які також вчили, що Вавилон стосується Риму, можна назвати таких:

Кардинал Каєтан, противник Мартіна Лютера, вважав, що Вавилон у майбутньому стане Католицькою Церквою.

Кардинал Гіббонс у книзі «Віра наших батьків» у виданні 1917 року на сторінці 106 (http://www.666man.net/BabylonSymbolForRome.html, листопад 2007 р.)

та «Католицька енциклопедія» http://www.newadvent.org/cathen/11744a.htm (листопад 2007 р.)

Див. http://www.earlychristianwritings.com/1peter.html для отримання додаткової інформації про Вавилон як Рим та 1-е Послання Петра.

Питання: У 1 Петра 5:13 ті, хто перебуває у Вавилоні (тобто в Римі), надсилають вітання. Там не вказано, чи християни перебувають у «Вавилоні» з примусу, чи тому, що самі так вирішили, чи, можливо, по-різному. Коли нам слід вирішити перебувати у духовно темному місці як світло для Бога, а коли нам слід «втікати з Вавилону» до духовно більш сприятливих місць?

Відповідь: Сьогодні багато християн перебувають у духовно темних місцях світу і не мають можливості їх покинути. Бог закликає їх бути світлом у темному місці та квітнути там, де їх посадили.

Але коли перед християнами постає вибір — залишитися в темній церкві, на темній землі чи працювати в компанії, що перебуває у духовно темному місці, — ось кілька моментів, на які варто звернути увагу.

Чи є ви ефективним свідком там, де перебуваєте? Чи знають люди, що ви віруючий, і чи наближаються вони до Христа та/або приходять до Нього? З плином часу чи стають люди більш відкритими до Євангелія?

Або, з плином часу, чи ви самі стаєте все байдужішими до Євангелія? Чи починаєте ви вважати себе досить хорошими, бо можете порівнювати себе з ними?

Якщо ви живете разом із подружжям та родиною, чи є вони світлом там, де перебувають? Чи, може, вони стають все байдужішими?

Чи є ви «одиноким рейнджером»-християнином там, де перебуваєте, чи маєте інших віруючих, з якими можете спілкуватися та служити? Якщо ви самотні, розгляньте можливість «перегрупування», щоб переїхати туди, де є інші співпрацівники.

Питання: Коли було написано 1-е Послання Петра?

Відповідь: Більшість християн сходяться на думці, що незабаром після 63–64 рр. н. е., як вказують «Коментар до Біблії — Новий Заповіт» та «Новий біблійний словник». Аналогічно, «Біблія для вивчення за версією NIV» та «Нова Женевська Біблія для вивчення» вказують на період між 60–68 рр. н. е.

Що стосується нехристиянської точки зору, то Азімов у книзі «Asimov’s Guide to the Bible» (с. 1164) вважає, що вона була написана після 90 року н. е., тобто після смерті Петра, оскільки він стверджує, що гоніння за часів Доміціана (81–96 рр. н. е.) були «першим випадком, коли християни Малої Азії вперше відчули організовані репресії з боку центрального уряду».

«Новий біблійний словник» (с. 974–976) наводить аргументи, чому пізніша дата є неправильною.

Щодо Імені: У часи новозавітної церкви, але не пізніше, Ім’я Ісуса надзвичайно підкреслювалося. Християни страждали «за Ім’я» (Дії5:41 ;9:16 ). Саме Ім’я Ісуса було важливим (Марк9:37 ,41;13:13 ; Лука21:12 ; Дії2:21 ,38; 3:6,16;4:12 ,17,30;5:28 ). Петро також сказав, що нас «зневажають за Ім’я Христа» (1 Петра4:14 ).

Відсутність наклепів: За часів Плінія Молодшого (112 р. н. е.) християн оббріхували, звинувачуючи їх у грубих злочинах аморальності та канібалізму, але в 1-му Посланні Петра нічого не сказано про те, що християн оббріхували. Найбільш показово, що в 1 Петра 4:15 згадується, що, у кращому разі, християн критикували за те, що вони були «втручальниками», що навряд чи можна порівняти з тим рівнем звинувачень. У 1 Петра3:16 йдеться про те, що безбожні поширюють наклепи проти доброї поведінки християн. Отже, можна припустити, що 1 Петра було написано до часів Плінія Молодшого.

Не обов’язково законодавчі переслідування: Оскільки мова 1-го Послання Петра не містить згадок про «законодавчі заходи», у ньому йдеться про переслідування загалом, а не про конкретні закони за часів Доміціана. Це вказує на те, що воно було написане до часів Доміціана (81–96 рр. н. е.).

Див. також обговорення того, коли було написано 2-е Послання Петра.

Питання: Як ми можемо знати, чи те, що ми маємо сьогодні в 1-му Посланні Петра, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1-му Посланні Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Ось деякі з авторів, які посилалися на вірші з 1-го Послання Петра.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) у трьох місцях, ймовірно, цитує 1-е Послання Петра. Серед численних посилань Климента на Писання він цитує останню половину 1 Петра 4:8, яка також становить чверть Якова 5:20: «Любов покриває безліч гріхів» (1 Климент, розд. 49, т. 1, с. 18).

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує 1-е Послання Петра 5:5б (те саме, що й у Посланні Якова 4:6; Приповісті3:34 ) у 1-му Клименті, розд. 30, т. 1, с. 13

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) цитує 1 Петра 3:20, що також відповідає Буття 7 та 2 Петра 2:5, у 1 Клименті, гл. 7, т. 1, с. 7.

Ігнатій (100–107/116 р. н. е.) натякає на 1 Петра 2:5: «які були посіяні ними, як камені храму Отця, приготовані для будівництва Бога Отця» — Лист до Ефесян, розд. 9, с. 53

Ігнатій (100–107/116 р. н. е.) цитує невелику частину 1 Петра 5:5, що також становить одну четверту частину Якова 4:6 та Приповістей 3:34. «Бо написано: “Бог противиться гордим”». Лист до Ефесян, розд. 5, с. 51

Послання до Діогнета (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 6, с. 27, містить алюзію на 1 Петра 2:11

Послання до Діогнета (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 8, с. 28, містить алюзію на 1 Петра3:15 (4 слова з 30)

Послання Варнави? (бл. 70–130 рр. н. е.) У «Біблійному коментарі експозитора» (The Expositor’s Bible Commentary), т. 12, с. 215, згадується багато ранніх авторів, які посилалися на 1-е Послання Петра, зокрема й Послання Варнави, але я не знайшов жодного посилання в самому Посланні Варнави.

Полікарп (110–155 рр. н. е.) цитує весь уривок з 1-го Послання Петра 2:22 у «Листі до філіппійців», розд. 8, с. 35.

Полікарп (110–155 рр. н. е.) цитує першу половину 1 Петра 3:9. «Лист до філіппійців», розд. 2, с. 33. Він також цитує останню чверть 1 Петра 1:11 у розд. 5, с. 34. Він цитує першу половину 1 Петра2:23 у розд. 8, с. 35. Полікарп цитує першу половину 1-го Послання Петра 2:24 у розділі 9, с. 35. Він згадує 1-е Послання Петра 1:8 у розділі 1, с. 33, 1-е Послання Петра 1:13 у розділі 3, с. 33, та 1-е Послання Петра 4:7 у розділі 7, с. 34

«Дідахе» (= «Навчання дванадцяти апостолів») (бл. 60–120 рр. н. е.), т. 7, розд. 1, с. 377, цитує чверть 1 Петра 2:11.

«Дідахе» (= «Вчення дванадцяти апостолів») (бл. 60–120 рр. н. е.), т. 7, розд. 16, с. 382, містить алюзію на 1 Петра 4:12: «вогонь випробування»

Папій (130–150 рр. н. е.) згадує за назвою Євангелія від Марка та від Матвія, Перше послання Івана та Послання Петра. Фрагмент 6 із «Церковної історії» Євсевія, книга 3, розділ 39, стор. 173. Євсевій пише, що він ставив під сумнів 2-е Послання Петра, отже, «Послання Петра» тут стосується 1-го Послання Петра.

2 Климент (120–140 рр. н. е.), розд. 16, с. 255, цитує 1 Петра 4:8б.

«2 Климента» (120–140 рр. н. е.), розділ 14, стор. 255, містить алюзію на 1 Петра 1:20.

«Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.) цитує половину 1 Петра 5:7 у книзі 1, розд. 10, с. 16–17.

«Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.), книга 1, розділ 3, стор. 14, ймовірно, натякає на 1-е Послання Петра3:20 ; Ефесянам5:26 ) у фразі «утримувані разом невидимою силою Господа».

У «Пастирі Герми» немає інших посилань на 1-е Послання Петра.

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує весь 1-й Послання Петра 1:8 як «Петро каже у своєму Посланні» (Іриней, «Проти єресей», книга 4, розділ 9.2, стор. 472).

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує 1 Петра 2:16 як «Петро каже». Іриней, «Проти єресей», книга 4, розд. 16.5, с. 482

Іриней (182–188 рр. н. е.) посилається на 5 ½ віршів з 1-го Послання Петра. Це: 1 Петра 1:8;2:16 , 23. Він цитує половину 1-го Послання Петра1:12 та натякає на 1 Петра3:19 , 20

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) у своєму творі «Стромати» (книга 3, розділ 18, с. 402) цитує 1 Петра 1:21, 22 як слова самого Петра.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує 1 Петра 4:3 як слова самого Петра. «Наставник», книга 3, розд. 12, с. 291

Климент Олександрійський (187–202 рр. н. е.) цитує 1 Петра 1:6–9 як слова Петра у його Посланні. «Щоб випробування вашої віри, яке набагато дорожче за золото, що гине, хоч і випробовується вогнем, виявилося на хвалу, честь і славу при явленні Ісуса Христа»; «Стромати», книга 4, розділ 20, с. 433

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує 1 Петра 2:1–3 як слова самого Петра. «Наставник», книга 1, розд. 6, с. 220

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує 1 Петра 2:9–10а у праці «Настанова язичникам», розд. 4, с. 189.

Климент Олександрійський (193–217/220 р. н. е.) натякає на 1 Петра 1:12 і далі у праці «Хто той багатий, що спасеться?» на стор. 598

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) цитує 1 Петра 1:21–22 як «Петро у своєму посланні» у творі «Стромати», книга 3, розділ 18, с. 402

Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.) посилається на 1 Петра 1:14–16 у праці «Стромати», книга 3, розділ 18, с. 402

Усього у Климента Олександрійського налічується близько 28 посилань на 1-е Послання Петра. Він посилається на такі вірші 1-го Послання Петра: 1:6–9, 12 і далі, 14–19, 21–22; 2:1–3, 5, 11–12, 15–18, 24; 3:1–4, 8, 13, 19–20; 4:3, 8, 12–14; 5:5

Тертуліан (198–220 рр. н. е.) цитує 1-е Послання Петра 2:20, кажучи: «Звертаючись до християн Понту, Петро, у будь-якому разі, каже», у творі «Про скорпія» (Scorpiace), розд. 12, с. 645. Він також цитує 1-е Послання Петра4:12 у тому ж розділі на с. 645.

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) цитує 1-е Послання Петра1:24 , 25. «Спростування всіх єресей», книга 6, розділ 5, с. 76

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) натякає на 1-е Послання Петра 3:19: «Він також був зарахований до померлих, проповідуючи Євангеліє душам святих», «Трактат про Христа й Антихриста», розділ 26, с. 209

Оріген (225–254 рр. н. е.) цитує частину 1 Петра 3:18–20 як «Петра у його Католицькому Посланні». Коментар Орігена до Євангелія від Івана, книга 6, розділ 18, стор. 368

Оріген (225–254 рр. н. е.) згадує 1 Петра 2:5 як написаний Петром. Коментар Орігена до Євангелія від Івана, розд. 23, т. 9, с. 404

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує «лист Петра до Понту» у «Трактаті 12», третя книга, 36, 37, 39. Кіпріан є єдиним автором, який додає «до Понту» при описі цього листа. (Понт розташовувався у північно-центральній частині Малої Азії.)

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) «Також Петро, Його апостол, … Адже він написав у своєму посланні й сказав» і цитує 1 Петра 4:12–14. Послання Кіпріана, Лист 55, розд. 2, с. 347–348

Фірміліан Кесарійський у своєму листі до Кипріана (256 р. н. е.) посилається на 1-е Послання Петра: «Як і апостол Петро зазначив, кажучи: “Так само й хрещення врятує вас”» (1 Петра 3:21). Лист 74, розд. 15, с. 394

Петро Олександрійський (306, 285–311 рр. н. е.) посилається на 1 Петра 3:18б згідно з «Грецьким Новим Завітом» як у 3-му виданні, так і в 4-му переглянутому виданні Аланда та ін. Однак мені не вдалося підтвердити це в тих творах Петра Олександрійського, які я маю.

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю 304 р. н. е.) цитує частину 1 Петра 2:9 як слова апостола Петра у «Коментарі до Апокаліпсису блаженного Івана», с. 344

Методій (270–311/312 р. н. е.) натякає на 1 Петра 2:10 у праці «Бенкет десяти дів», роздуми 4, розд. 4, с. 324

Атанасій (318 р. н. е.) цитує 1-е Послання Петра2:22 ) у праці «Втілення Слова», розд. 17, с. 45

До речі, Мураторіанський канон (бл. 170 р. н. е.) не включав Послання Якова, Послання до Євреїв, 1-е та 2-е Послання Петра, а також 3-е Послання Івана.

Після Нікейського собору

У «Церковній історії» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 3, розділ 3, с. 133–135, йдеться про книги Нового Завіту. Він зазначає, що 1-й Послання Петра є справжнім, а 2-й Послання Петра — спірним.

Аммонас (IV століття)

Євсевій Емеський (бл. 359 р. н. е.)

Атанасій (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Атанасій (бл. 341 р. н. е.) посилається на 1-е Послання Петра 1:12 у своїй праці «Про Луку 10:22», розділ 6, с. 90.

Іларій з Пуатьє (355–367/368 р. н. е.) цитує 1/4 1 Петра 4:19 як написану Петром. «Про Трійцю», розд. 12.4, с. 219

У «Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадуються дві книги Петра як частина Нового Завіту. У ній наводиться весь текст 1 Петра 1:1–2.

Марцелл з Анкири (близько 374 р. н. е.)

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) цитує 1 Петра 3:22 як написане Петром у «Лекції» 14:29, с. 102

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) згадує Петра у «Семи католицьких посланнях Якова, Петра, Івана та Юди» у лекції 4.36, с. 28

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) цитує 1 Петра 1:17. «Катехитичні лекції», лекція 7, розд. 14, с. 47.

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) цитує першу половину 1 Петра 1:11. «Катехетичні лекції», лекція 17, розд. 4, с. 125.

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) цитує половину 1 Петра 3:4 як слова святого Петра. «Обов’язки духовенства», книга 1, розд. 70, с. 13.

Григорій Назіанзенський (бл. 330–391 рр. н. е.) цитує 1 Петра 5:8б. «Друга богословська промова», розд. 28.2, с. 289

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) цитує 1 Петра 2:22 як «там сказано» у праці «Проти Евномія», книга 6, розд. 3, с. 186

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) цитує 1 Петра 1:24, що також відповідає Ісаї 40:8. «Похоронна промова про Мелетія», с. 514.

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)

Руфін (374–406 рр. н. е.) цитує 1 Петра 3:10–20 як слова Петра. «Коментар до Апостольського Символу Віри», розд. 30, с. 554

Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) цитує перші три чверті 1 Петра 1:24. «Коментар до Євангелія від Іоанна», проповідь 42, т. 14, с. 154.

Іоанн Златоуст (помер у 407 р. н. е.) цитує 1 Петра 2:12 у «Проповідях на Послання до Євреїв», проповідь 28.4, с. 493

Нікета з Ремесіани (після 414 р. н. е.)

Єронім (373–420 рр. н. е.) розглядає книги Нового Завіту. Він окремо згадує кожне з чотирьох Євангелій, листи Павла до семи церков, Послання до Євреїв, а також листи Павла до Тимофія, Тита та Філемона. Далі Єронім розглядає «Діяння апостолів». Потім він аналізує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. Нарешті він розглядає «Апокаліпсис Івана». Лист 53, розд. 9, с. 101–102.

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.)

Ніл (бл. 430 р. н. е.) посилається на 1 Петра 5:8

Марк-пустельник (після 430 р. н. е.)

Акакій Мелітенський (бл. 438 р. н. е.)

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.)

«Speculum» (V століття)

Халкедонський собор проти монофізитів (451 р. н. е.)

«Кводвультдеус» (бл. 453 р. н. е.)

Теодорет Кірський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Люцифер Кальярійський (461 р. н. е.)

«Варімадум» (445/480 р. н. е.)

Вігілій (484 р. н. е.)

Іоанн Дамаскій (706–749 рр. н. е.) «...сім католицьких послань, а саме: одне Якова, два Петра, три Івана, одне Юди...» «Виклад православної віри», книга 4, розділ 17, с. 90

3. Свідчення єретиків та інших авторів

X Маркіон (бл. 160 р. н. е.) не включає 1-е та 2-е Послання Петра, 1-е, 2-е та 3-е Послання Івана, а також Послання Юди.

Гностичне «Євангеліє Істини» (140–150/180 р. н. е.)

Єретик Присцилліан (385 р. н. е.) посилається на 1-е Послання Петра 1:22; 5:8.

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.) посилається на 1-е Послання Петра 3:8

Пелагіанський єретик Юліан з Екланума (бл. 454 р. н. е.)

4. Найдавніші рукописи 1-го Послання Петра, що збереглися до нас, містять незначні варіації, але не мають теологічно значущих помилок.

p72 Бодмер 7 та 8 Папіруси: 1-е Послання Петра 1:1–5:14, 2-е Послання Петра 1:1–3:18 та Послання Юди 1–25. бл. 300 р. н. е. Фотографія частини цього рукопису (на якій зображено 2-е Послання Петра1:16 –2:2) міститься в «Біблійному словнику Ердманса» (The Eerdmans’ Bible Dictionary), с. 820, та в «Повному тексті найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 468. У другому джерелі зазначено, що почерк виконано «документальним почерком».

с. 74 (=Bodmer 17) Дії 1:2–5, 7–11, 13–15, 18–19, 22–25; 2:2–4; 2:6–3:26; 4:2–6, 8–27; 4:29–27:25; 27:27–28:31; Послання Якова 1:1-6, 8-19, 21-23, 25, 27; 2:1-3, 5-15; 18-22, 25-26; 3:1, 5-6, 10-12, 14, 17-18; 4:8, 11-14; 5:1-3, 7-9, 12-14, 19-20; 1 Петра 1:1-2, 7-8, 13, 19-20, 25; 2:6-7, 11-12, 18, 24; 3:4-5; 2 Петра 2:21; 3:4, 11, 16; 1 Івана 1:1,6; 2:1-2,7,13-14,18-19,25-26; 3:1-2,8,14,19-20; 4:1,6-7,12,16-17; 5:3-4,9-10,17; 2 Івана 1,6-7,13; 3 Івана 6, 12; Юда 3, 7, 12, 18, 24 (VII століття)

VII століття — 1968 рік — У «Тексті Нового Завіту» містяться Якова 2:4 та 1 Петра 1:12

VII століття — 1975 рік — Аланд та ін., третє видання

6 століття — 1998 — Аланд та ін., четверте перероблене видання

с. 81 1 Петра 2:20–3:1; 3:4–12 (IV століття)

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст 1-го Послання Петра.

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III–IV століття

Сирійська Пешитта [Syr P], 375–400 рр. н. е.

«Ефраемі Рескриптус», V століття

Вірменська [Arm] з 5 століття

Грузинська [Geo] з 5 століття

Див. www.BibleQuery.org/1 Peter Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 1-го Послання Петра.