< Запитання щодо Біблії з 1-го Послання до Солунян

Питання: Що ми знаємо про місто Солунь з 1-го листа до Солунян, 1?

Відповідь: Солунь був «гарячим» містом. Спочатку його називали «Терма» через гарячі джерела, що знаходилися неподалік від міста. Затока називається Термайською затокою. Один із полководців Олександра Великого, Кассандр, одружився з зведеною сестрою Олександра, яку звали Салонікою. На її честь він збудував нове місто поблизу Терми. У Салоніках мешкало чимало євреїв. Це було найбільше місто в Македонії, загальна чисельність населення якого становила близько 200 000 осіб. (Для порівняння: населення Коринфа становило 650 000 осіб.)

Салоніки були дуже незвичайними тим, що були одночасно римською столицею Македонії та вільним містом, яким керували п’ять або шість чиновників, яких називали політархами. Лука вживає цей термін у Діях 17:6, і деякі ставили під сумнів точність Луки, оскільки цей термін інакше був невідомий. Однак з того часу археологи знайшли дев’ятнадцять написів, у яких цей термін вживається в контексті македонського уряду.

Питання: Що таке план 1-го Послання до Солунян?

Відповідь: Ось один із варіантів плану.

1 Чи дякуєте ви Богові за Його народ? Спосіб, обставини та причина

2–3 Визнання служіння Павла

2:1–16 Пояснення його проповіді: як він її проголошував і як вони її сприймали

2:17–3:10 Пояснення своєї відсутності: його розчарування, поточні плани та хвала

3:11–13 Молитва про керівництво, любов і силу

4–5 Настанови Божому народу

4:1-12 Особисті настанови: вдосконалення, статева чистота та братня любов

4:13–5:11 Надія на Парусію: померлі у Христі та День Господній

5:12–22 Настанови для церкви: про лідерів, про всіх, про себе та про поклоніння

Питання: У 1 Сол. 1:2, як часто Павло казав, що дякував Богові за цих віруючих? Чому ми іноді не такі вдячні, як слід, за інших віруючих?

Відповідь: Павло казав, що завжди дякував Богові за них. У всіх своїх листах, крім Послання до галатів, він згадує, що дякував Богові за них. Іноді ми цього не робимо, якщо сприймаємо інших віруючих як щось само собою зрозуміле або не цінуємо тих корисних (хоча й не завжди приємних) способів, якими Бог використовує їх у нашому житті. Але незалежно від наших почуттів, і навіть якщо якийсь конкретний віруючий, здається, не може нічого для нас зробити, ми повинні дякувати Богові за те, що Він створив їх як Своє прекрасне творіння, зроблені за Його образом. Ми будемо з ними, насолоджуючись їхньою дружбою та товариством навіки, тож має сенс почати цінувати їх уже зараз.

Іноді ми можемо бути сповнені егоїзму, забуваючи про Бога та людей навколо нас, і занурюючись у свій власний маленький світ. З розсудливістю ми повинні намагатися бачити світ і наше життя з Божої перспективи.

Питання: Як, згідно з 1 Сол. 1:2 та Флп. 1:3, ми можемо завжди бути вдячними у молитві?

Відповідь: Ми повинні молитися безперервно, і наші молитви мають бути сповнені вдячності. Вдячність — це не лише слова, які ми вимовляємо, а й спосіб життя, що втілює . Як співається в одній християнській пісні: «Перш ніж висловити свою потребу, я принесу своє серце».

Питання: У 1 Сол. 1:2–8, за що саме Павло був вдячний солунянам?

Відповідь: Ось вісім причин, які Павло навів у цьому уривку.

1 Сол. 1:3 Їхня праця, породжена вірою

1 Сол. 1:3 — їхня праця, спонукана любов’ю

1 Сол. 1:3 — їхня витривалість, натхненна надією на Ісуса.

1 Сол. 1:4 Вони були обрані Богом.

1 Сол. 1:6 Вони стали наслідувачами Павла, Сили, Тимофія та Господа.

1 Сол. 1:6 Вони з радістю прийняли слово, дане Святим Духом

1 Сол. 1:7 Вони стали зразком для всіх віруючих у Македонії та Ахайї.

1 Сол. 1:8 Слово Господнє поширювалося від них усюди.

З подібних причин ми повинні бути вдячні Богові за інших.

Питання: Як у 1 Сол. 1:6 можна сказати, що ми є послідовниками людини (крім Христа)? У яких випадках не можна говорити, що ми є послідовниками людей?

Відповідь: Павло закликає нас брати приклад з нього та наших благочестивих провідників, які наслідують Христа (Филип’ян 3:17; 1 Солунян 1:6; Євреїв 13:7). Ми маємо слухатися наших провідників і підкорятися їм у Господі (Євреїв 13:17). Іншими словами, ми маємо слухатися наших провідників, усвідомлюючи, що те, що говорить Бог, має перевагу над будь-якими суперечливими речами, які вони можуть сказати. Але ми не повинні називати нікого «Отцем»; лише Бог є нашим Отцем згідно з Матвія 23:9.

Питання: У 1 Сол. 1:7 йдеться про те, чи замислювалися ви над тим, щоб бути зразком? Що це означає?

Відповідь: Якщо люди знають, що ви християнин, то ви вже є зразком. Питання полягає в тому, чи є ви хорошим зразком, чи ні.

Питання: У 1 Сол. 1:7–10, у яких аспектах нам слід турбуватися про те, як невіруючі ставляться до християн? У яких аспектах нам не слід турбуватися?

Відповідь: Ми повинні давати позитивне свідчення, ведучи святе життя. Ми повинні щиро любити інших і виявляти свою любов. Ми не хочемо ображати інших. Але ми усвідомлюємо, що саме Євангеліє часто є образливим. Ми не повинні турбуватися, якщо люди ображаються на наше послання. Ми повинні любити людину більше, ніж дружбу з нею, і ризикувати, ділячись з нею Євангелієм.

Питання: Як, згідно з 1 Сол. 1:8, віра солунян проголошувалася всюди?

Відповідь: Їхня віра була добре відома серед християн усюди. Але так, як ріг без розбору поширює свій звук, так і Слово Боже має виходити від нас.

Питання: У 1 Сол. 1:9, за що ще Павло був вдячний фессалонікійцям?

Відповідь: Попередні причини стосувалися того, якими були ці віруючі та куди вони прямували. Але ця причина — це просто радість від усвідомлення того, яку велику відстань вони подолали від того місця, де вони були раніше.

Питання: 1 Сол. 2:1–4. Чому Павло наголошує, що цей візит не був невдачею?

Відповідь: У Македонії Павло зазнав певних перешкод. В інших місцях Павло мав гучний успіх без жодного опору. В інших місцях, таких як Кіпр, був опір з боку однієї людини, але Бог рішуче впорався з цим. Але після Філіпп їм довелося покинути Македонію через опір. Можливо, Павло замислювався, чого б ще можна було досягти там, якби опір сатани не завадив йому залишитися довше. Але Бог може використати навіть опір сатани для Своєї слави. Павло вже залишив свій слід у Філіппах і Солуні, а опір змусив його рухатися далі — до Береї, Афін і, особливо, Коринфа.

У довгостроковій перспективі короткий час перебування Павла в македонських містах Філіппах і Солуні виявився дуже плідним. Пізніше македонці проявили велику щедрість, даючи навіть із своєї бідності (2 Коринтян 8:1–5). Деякі македонці, можливо, супроводжували Павла до Коринфа (2 Коринтян 9:2–4), і Павло турбувався, щоб коринфська церква не здалася македонцям скупою. У ранній історії Церкви єпископ Полікарп написав листа до Філіппської церкви. Тертуліан згадує апостольські церкви в Коринті, Філіппах, Солуні та Ефесі (хоча й не в Афінах) у праці «Проти єретиків», розд. 36, с. 260

Питання: Як би ви охарактеризували сучасне служіння, згадане в 1 Сол. 2:2-4, — в основному успішним чи в основному невдалим?

Відповідь: Перш за все, це вірність Божій істині та Божому серцю. Чи йде служіння на компроміси (якщо взагалі), і якщо так, то в чому? Як люди отримують благословення від цього служіння? Єремія мав успішне служіння, хоча за його часів Барух був одним із небагатьох відомих нам людей, які йшли за ним. Успіх — це робити те, чого хоче від вас Бог, і бути тим, ким Бог хоче, щоб ви були.

Питання: У 1 Сол. 2:3 грецьке слово «dolo» може означати не лише «брехати» чи «обманювати», а й «обдурювати», «хитрощами», «приманкою» чи «пасткою». Які «хитрі» методи ми не повинні використовувати у Божій справі?

Відповідь: «Приманка і підміна» — це термін, що означає обіцяти одне, а надавати інше. Ми повинні подавати речі такими, якими вони є насправді. Люди не повинні дивуватися, коли стають християнами, або чути принципово інші речі, ніж до того, як стали християнами. Ми маємо проповідувати не лише половину Євангелія, а все Євангеліє. Ми маємо розповідати їм як про пекло, так і про небо, як про послух, так і про благодать, і про Ісуса як Господа, так і про Ісуса як Спасителя. Ми не повинні давати — або натякати, що Бог дає — порожні обіцянки, які не будуть виконані.

Питання: Що незвичайного в цьому вірші з 1 Сол. 2:4?

Відповідь: Цей вірш є грою слів. Його можна перекласти так: «Бо Бог, що випробовує наші серця, засвідчив, що ми гідні того, щоб нам було довірено Євангеліє».

Питання: У 1 Сол. 2:4, чим відрізнялося б служіння, яке намагалося б догодити людям, від того, яке намагалося б догодити Богу?

Відповідь: Служіння, яке насамперед намагається догодити людям, зосереджуватиметься на стратегії та цифрах. Більшість обговорень щодо служіння, ймовірно, стосуватимуться того, як залучити більше людей, як зібрати більше коштів або як створити нові можливості для зростання. Воно ризикує стати надто «адаптивним», через що може втратити з поля зору свої основні принципи.

Служіння, яке насамперед прагне догодити Богу, зосереджуватиметься на молитві. Більшість обговорень, ймовірно, стосуватимуться того, як ділитися з більшою кількістю людей, як краще зміцнювати членів спільноти та як служити іншим. Ключова відмінність полягає в тому, що воно прагнутиме, щоб іншим служили, а не завжди самому служити іншим. Це може означати партнерство з іншим служінням або навіть надання ресурсів іншому служіння, замість того, щоб намагатися побудувати імперію для себе.

Питання: У 1 Сол. 2:5, у чому полягає різниця між використанням лестощів, що є поганим, та похвалою людей, що може бути добрим?

Відповідь: Лестощі є нещирими. Вони можуть бути відверто нечесними або ж зосереджувати увагу на дрібних чи поверхневих речах на шкоду суттєвим. Похвала людей за їхні вчинки чи характер, якщо вона щира, є чудовим способом підбадьорити інших.

Питання: Як, згідно з 1 Сол. 2:5, деякі люди надягають маску, щоб приховати жадібність?

Відповідь: Вони, з різним ступенем успіху, намагаються стверджувати, що існує інший мотив, наприклад, допомога іншим, допомога організації тощо, тоді як головним мотивом є жадібність. Існує так багато курсів з лідерства, що не бракує людей, які хочуть стати лідерами.

Грецьке слово «плеонексія» буквально означає бажання мати більше...

Питання: Як, згідно з 2 Сол. 2:8, нам слід ділитися своїм життям з іншими, не порушуючи при цьому межі особистого життя?

Відповідь: Добре ділитися значною частиною свого життя — як успіхами, так і труднощами, — але не слід ділитися абсолютно всім. Не слід ділитися тим, чого Бог не хоче, щоб ми ділилися, тому моліться до Бога, щоб Він показав вам, коли слід мовчати. Ось основні принципи того, чим не слід ділитися.

Не слід дратувати інших, якщо тільки вони не мають підстав для гніву.

Хвалитися чи вихвалятися

Розголошувати конфіденційну інформацію, яку вам розповіли інші, незалежно від того, чи слід було їм це розповідати

Зневірювати або відвертати іншу людину від праведності, як це зробила дружина Йова. (Хоча відвертати їх від гріха — це нормально.)

Вихваляння гріха. (Тоді, коли я напився в барі, це було так класно...)

Неправда чи брехня, включаючи лестощі

Прославлення інших, піднесення їх на п’єдестал. (Хоча вшановувати їх — це добре.)

Шкідливі або образливі речі щодо іншої людини чи інших людей

Образливі слова чи ставлення (приниження «маленьких людей», негідників чи грішників)

Осуджувати інших — це нормально, хоча й слід визнавати, що гріховні вчинки є гріховними

Свідомо говорити те, що змушує інших втратити довіру до ваших слів

Бути багатослівним, розлогим і балакучим, надаючи більше інформації, ніж людина хоче почути

Зловмисна дезінформація з метою нашкодити іншим або потішитися за їхній рахунок

Непублічна інформація про іншу людину, яку вона не хоче розголошувати. (Незалежно від того, чи вважаєте ви правильним не розголошувати її.)

Плагіат слів іншої людини без вказівки джерела. Не видавайте чужі слова за свої.

Сумнівна достовірність (ви не зовсім впевнені, чи це правда, чи ні)

Повторне згадування поганих вчинків іншої людини після того, як ви вже обговорили це та пробачили їй. Ці речі слід забути.

Таємниці, через які невинна людина може загинути, постраждати або бути несправедливо ув’язненою

Спокусливі для інших подробиці. (Як того разу я напився в тому конкретному барі, де напої за півціни...)

Нерозкрита інформація, яку ви пообіцяли не розголошувати своєму роботодавцю, колишньому роботодавцю або клієнту.

Очорнення чи наклеп на іншу людину

Злі люди можуть використати це на свою користь

Гумор або інформація, що містять сцени для дорослих, еротичні, непристойні або вульгарні моменти

Ви не вшановуєте Бога чи своїх братів і сестер у вірі

Люди повинні бачити ваше життя в дії, але ви не повинні відчувати тиску, що завжди мусите щось говорити.

Питання: Чому в 1 Сол. 2:9 Павлу довелося займатися ремеслом серед них?

Відповідь: Павло не просив підтримки у невіруючих та новонавернених, яким він проповідував. У іудаїзмі жодному рабину не дозволялося заробляти на життя викладанням Закону. У деяких мусульманських країнах на повний робочий день християнських працівників помилково зневажають як ледарів, які користуються іншими. Але місіонер-наметник, який має світську роботу, не матиме такої проблеми. І Павло, і сучасні місіонери мають право отримувати повну підтримку від церкви. Однак заради своєї роботи серед людей, яким він проповідував, Павло вирішив не користуватися цим правом.

Фізична праця дещо зневажалася грецькою та римською верхівкою, але не євреями.

Питання: Як щодо 1 Сол. 2:10, що, якщо життя християнського працівника, незалежно від того, чи є він місіонером на повний робочий день, чи ні, не було бездоганним? Як це могло б виглядати?

Відповідь: Це може підірвати його свідчення, коли про це дізнаються інші. Навіть одновірці, які поважають цього працівника, можуть подумати: оскільки він зазнав невдачі в певній сфері, то й для мене не буде великої біди, якщо я теж зазнаю невдачі в цій сфері. Але працівник може покаятися і все одно служити Богові, застерігаючи інших не повторювати тих самих помилок, що й він.

Питання: Як уривок з 1 Сол. 2:11–12 може слугувати підсумком для наставництва, душпастирства та навіть свідчення?

Відповідь: Хоча цей уривок і не вказує, що саме робити, він досить вичерпно описує, як це робити: підбадьорювати, втішати та наставляти людей. Павло каже, що він робив це так, як зробила б добра мати (1 Солунян 2:7) або добрий батько (1 Солунян 2:11), щоб допомогти своїм дітям.

Питання: Як у 1 Сол. 2:13 будь-яке слово обмеженої, схильної до помилок, недосконалої людини може насправді бути словом Божим?

Відповідь: Це може здаватися неможливим, якщо зосередитися виключно на людських обмеженнях. Однак Всемогутній Бог, для Якого немає нічого неможливого (Матвія 19:26; Марка 10:27; Луки 1:37), зміг донести Своє послання до Валаама навіть через осла. Всемогутній Бог достатньо могутній і мудрий, щоб чітко передати Своє послання через недосконалі засоби. Бог не лише спілкувався з необхідною точністю, але й зберіг Своє слово з такою точністю та правильністю, щоб ми й досі могли зрозуміти Його послання.

Краще запитання: якщо ми можемо спілкуватися через людське слово, як ви можете думати, що всемогутній Бог не є достатньо могутнім, щоб спілкуватися через людське слово?

Питання: Чи є 1 Сол. 2:14–15 якимось чином антисемітським?

Відповідь: Ні. Ніхто не може серйозно стверджувати, що це є етнічним антисемітизмом, оскільки Павло був євреєм, який, як показує Рим. 3:1-2, вбачав велику перевагу у своєму походженні. Можливо, вони вважають, що це було релігійним антисемітизмом.

Однак це не є релігійним антисемітизмом, оскільки це було написано людиною, яка любила єврейський народ і глибоко піклувалася про нього, незважаючи на те, що вони не прийняли Христа, як показують Римлянам 9:1-5 та 10:1.

Ви повинні усвідомити, що деякі люди вважають щось спрямованим проти них, якщо там взагалі міститься щось негативне про будь-яких представників їхньої етнічної групи. Я припускаю, що за цим дивним визначенням хтось міг би сказати, що Біблія спрямована проти всіх, оскільки в ній сказано, що всі не досягли Божого стандарту, а деякі люди не люблять жодної критики чи негативних коментарів щодо чого б то не було.

Питання: Чому в 1 Сол. 2:15 Павло сказав, що деякі євреї були ворожими до всіх людей, адже ті євреї, безсумнівно, мали друзів і людей, про яких дбали?

Відповідь: Звісно, ці євреї, можливо, поводилися привітно з багатьма. Однак, якщо вони переконували людей відкинути Ісуса — що є найважливішим у цьому контексті — то вони були ворожими до всіх.

Питання: У 1 Сол. 2:16, оскільки Бог такий люблячий, як люди можуть грішити до певної межі?

Відповідь: У Посланні до Римлян11:22 сказано, що ми повинні враховувати як доброту, так і суворість Бога. Бог є найлюблячішою істотою у всесвіті, але також і найсуворішою. Павло мав особистий досвід спілкування з тими, хто намагався завадити іншим почути слово Боже, як це описано в Діях 13:8-11 щодо Елімаса.

Питання: У 1 Сол. 2:17 грецьке слово «відірвані» (aporthanisthentes) буквально означає «стати сиротами». Чому Павло так турбувався, щоб ці нові віруючі «не стали сиротами»?

Відповідь: Можливо, Павло турбувався, що вони не будуть старанно просуватися у вірі. Однак існує припущення, що була й більш нагальна проблема. Їх могли ввести в оману або обдурити юдеї чи єретики, щоб вони відступили від віри. Так само, коли ми приводимо когось до Христа, ми маємо захищати їх від лжевчителів.

Питання: Чи впізнаємо ми людей на небі, як сказано в 1 Сол. 2:19?

Відповідь: Так. У 1 Солунян 2:19 та Філіп’ян 4:1 Павло сказав, що ці віруючі були його радістю та вінцем, і він, безперечно, впізнає свій вінець. Ми, можливо, не будемо виглядати так само у своїх прославлених тілах, але ми впізнаватимемо одне одного.

Питання: У 1 Сол. 2:19; 3:13; 4:15; 5:23; 2 Сол. 2:1, 8, 9; 1 Кор. 15:23; Як. 5:7, 8; 2 Пет. 1:16; 3:4, 12; 1 Ів. 2:28; Мт. 24:3, 27; що незвичайного в цьому грецькому слові «парусія», яке означає «прихід»?

Відповідь: У Біблії для позначення приходу Христа вживаються три грецькі слова: «парусія» (прихід і подальша присутність), «апокалупсіс» (розкриття, одкровення або апокаліпсис) та «ефіфанея» (прояв або епіфанія).

Воно означає як прихід, так і подальше перебування. У небіблійній літературі візит правителя називали «парусія».

Питання: Чому в 1 Сол. 3:1-3,6 хтось на місці Павла міг вважати, що саме він найкраще підходить для проповіді? Чому Павло не мав такого ставлення?

Відповідь: Ми не знаємо, чи Павло так думав, але про це міг подумати інший християнин у подібному становищі. Нам слід пам’ятати, що сила не в нас, а в Бозі. Бог може і використовує нас, але Бог може використовувати й інших людей. Богу не був потрібен Павло, «найкращий», щоб залишитися в Солуні, особливо коли Павло міг творити великі речі десь інде. Але й пересічний християнин, такий як Тимофій, коли Бог діяв через нього, цілком би впорався.

Питання: У 1 Сол. 3:1–6 Павло міг би сказати: «Я вже зробив достатньо», припинити проповідувати Євангеліє і вести спокійне життя. Як ви гадаєте, чому Павло продовжував свою справу?

Відповідь: Павло, безперечно, не міг проповідувати «євангеліє процвітання»: «живіть безтурботно, як я». Хоча Павло міг би опинитися в ситуації, коли міг би подумати: «Я вже зробив достатньо», немає жодних доказів того, що він коли-небудь так думав. Його рухала любов до Бога та любов до людей, а також бажання, щоб вони не потрапили до пекла. У Павла була мета. Пам’ятайте, що слова «вийти на пенсію» немає в Біблії.

Питання: Чому, згідно з 1 Сол. 3:3, Бог навмисно призначає нам випробування?

Відповідь: Бог все влаштовує згідно зі Своєю волею (Ефесянам1:11 ; Приповісті 16:4; ~Римлянам8:28 ).

Крім того, кожен із наших днів був записаний у Божій книзі ще до того, як він настав (Псалом 139:16).

Батьки «з сумом обирають» для своїх дітей болісні удари та болісні уроки, які ті отримують через власні помилки. Християни навіть пишалися, коли їхні діти, дружини та чоловіки гинули, намагаючись врятувати життя іншої людини або відстояти свою віру. Жоден батько не обирає такого болю заради самого болю, а заради вищого блага. Так само й Бог вирішує дозволити ці речі не тому, що Він якийсь садист, а скоріше:

1. Для виховання або більшого блага самої людини (Євреїв 12:4-15)

2. Для користі інших (Филип’ян 1:22-25; Колосян 1:24-25)

3. Для Божої слави (як, наприклад, у випадку з Іовом)

4. Тому що в кінцевому підсумку Бог зробить так, що всі наші випробування здаватимуться незначними порівняно з нашою майбутньою славою (Римлянам 8:18; 1 Петра 4:12-14)

Питання: Як у 1 Сол. 3:3 ті, хто переслідував Павла, могли чинити неправильно? Адже вони, мабуть, виконували Божу волю, оскільки саме Бог призначив Павлу ці випробування.

Відповідь: Вони чинили неправильно і несли відповідальність за свої злі вчинки. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Бог здійснює все згідно зі Своєю волею (Ефесян 1:11; Приповісті 16:4).

2. Бог використовує багато засобів для досягнення Своїх кінцевих цілей, і Біблія прямо вказує, що злі рішення людей є одними з тих засобів, які Бог використовує (Буття 50:20).

3. Бог заздалегідь запланував використати злі наміри Юди (Дії 2:23; Івана 13:18; Псалом 41:9), проте Юда ніс повну відповідальність за свої вчинки (Марка 14:21; Луки 22:21-22). Так само й те, що Бог запланував використати злі вчинки інших, не зменшує їхньої відповідальності за свої злі вибори.

Питання: У 1 Сол. 3:8; Флп. 4:1 та Еф. 6:10–16, оскільки ми вже спасенні, чому нам наказано «стояти твердо у вірі»?

Відповідь: Християни можуть бути введені в оману або обмануті, як показує Матвія 24:24. Навіть справжні християни можуть відхилитися від віри або приховувати свою віру через страх і деякий час робити те, що не подобається Богу.

Питання: У 1 Сол. 3:12, 4:9-10, чи потрібне вам, як християнам, які вже люблять Бога та інших, щоб наша любов зростала? Як Бог робить так, що наша любов до інших зростає і навіть переповнюється?

Відповідь: Ми повинні свідомо прагнути, щоб наша любов до інших зростала. Вона може зростати, коли ми виявляємо свою любов до них і молимося за них.

Питання: Як, згідно з 1 Сол. 3:13, Бог зміцнює наші серця, щоб ми були бездоганними й святими в Його присутності?

Відповідь: Бог може діяти через наше читання Його Слова, нашу слухняність, поклоніння Йому та нашу любов до інших. Але Бог може діяти й у способи, які ми не помічаємо. Через людей, яких Він приводить у наше життя (включно зі складними людьми), події (як приємні, так і неприємні), а також нагадуючи нам про певні речі, Бог може зміцнювати наші серця у нашому прагненні шукати Його святості у нашому житті. Але завжди будьте готові дозволити Богу, який « », змінювати та перетворювати вас. Випробування не завжди зміцнюють людину; це залежить від вашої реакції на них. Згадайте дружину Йова, яка сказала: «Прокляни Бога й помри», на відміну від самого Йова.

Питання: Які, на вашу думку, найкращі способи заохотити інших жити так, щоб догоджати Богу (1 Сол. 4:1)?

Відповідь: Заохочуйте їх дивитися далі за безпосередні обставини та вказуйте їм звернути погляд на Бога, на те, що Він для них зробив. Вказуйте їм на те, як Бог піклується про них, і на вічне значення того, що вони роблять. Нагадуйте їм про короткочасність земного життя порівняно з вічністю. Якщо можливо, супроводжуйте їх, допомагайте їм і будьте поруч із ними. У деяких ситуаціях знайдіть когось, хто пройшов через такі самі випробування, щоб отримати пораду та підтримку.

Питання: Як, згідно з 1 Сол. 4:1-7, ми можемо вести більш святе життя?

Відповідь: Давайте відповімо на це питання за допомогою аналогії зі спортом.

Спортсмен може вдосконалюватися завдяки трьом складовим: основним зусиллям, додатковим зусиллям та тому, чого слід уникати. Насамперед це правильні тренування у вибраному виді спорту. Іноді для гри це саме участь у матчі. Інколи це відокремлене відпрацювання лише одного аспекту — бігу чи підйому ваги. Зазвичай спортсмен отримує задоволення від тренувань, але якби він тренувався лише тоді, коли йому цього хотілося, він не досяг би значних успіхів. Окрім любові до спорту, необхідна й самодисципліна.

По-друге, це правильне харчування, достатній сон і, можливо, додаткові заняття — наприклад, кидки у бейсболі допомагають покращити подачу в тенісі.

Нарешті, це уникнення певних речей. Деякі речі, такі як куріння, пияцтво тощо, завжди шкідливі. Інші речі самі по собі не шкідливі, але відволікають від вашої мети. Наприклад, для найкращого виступу не слід ходити плавати в той день, коли ви гратимете в бейсбол.

Духовний спортсмен також може вдосконалюватися за допомогою трьох видів заходів: першочергових, другорядних та речей, яких слід уникати. Насамперед, ніщо не може замінити віддану любов і послух. Ми повинні радіти тому, що любимо й служимо Богові. Але навіть коли ми в той момент цього не відчуваємо, потрібна самодисципліна, щоб все одно робити те, чого Бог від нас очікує.

По-друге, нам потрібно дотримуватися правильного раціону. Звичайно, Бог каже нам не бути обжерливими, не набивати рота і не служити своєму шлунку (Приповісті 28:7; Філіп’ян 3:19а), але нам також слід стежити за своїм «раціоном» — за тим, що надходить до нас через очі та вуха.

Нарешті, нам потрібно не лише уникати гріховних вчинків, що не подобаються Богу, а й уникати ситуацій, які, принаймні для нас, є спокусами. Нам також слід звернути увагу на «пожирачі часу», які, можливо, й не є гріховними, але забирають велику кількість нашого часу й відволікають нас від служіння Богу. Якщо вам коли-небудь здається, що Бог не дав вам достатньо часу, щоб робити те, що, як ви знаєте, потрібно робити для служіння Йому, можливо, проблема полягає не в тому, що Бог не дав вам більше ніж 24 години на добу, а в тому, що вашого часу недостатньо, бо ви розтратили той час, який Бог вам дав.

Питання: Що ще ми можемо зробити, щоб більше любити інших віруючих, як зазначено в 1 Сол. 4:9-10?

Відповідь: Ви також можете періодично надсилати їм щось, щоб показати, що ви піклуєтеся про них і думаєте про них. З одного боку, ми можемо молитися за те, про що вони просять нас молитися, робити для них те, про що вони просять, і бути привітними до них. Але на глибшому рівні ми можемо щиро турбуватися про них. Ми можемо стежити за тим, як у них справи, запитувати та пропонувати теми для молитви, а також проактивно брати на себе ініціативу, щоб допомогти їм там, де вони цього потребують. Чи траплялося вам коли-небудь, що хтось «несподівано» приходив і давав вам те, що вам було потрібно? Це приємне відчуття, але ще приємніше, коли ви можете зробити це для інших.

Питання: Чому, на вашу думку, у 1 Сол. 4:11–12 наголошується на тому, щоб вести «спокійне життя», на противагу світському «жити на широку ногу» або «або все, або нічого»?

Відповідь: Нам не потрібно прагнути слави, влади чи престижу — ані у світі, ані в церкві. Якщо ви добре виконуєте свою роботу, це може прийти до вас само собою, але не прагніть цього, бо це відверне вас від пошуку Бога. У західній культурі головною перешкодою у пізнанні Бога є не брак знань, а відволікаючі чинники. Намагайтеся виявляти й усунути, або принаймні зменшити, відволікаючі фактори на вашому шляху з Господом. Але пам’ятайте: коли трапляються несподівані події, наприклад, ви зустрічаєте когось, хто потребує допомоги, це можуть бути не відволікаючі фактори, а саме та головна справа, яку Бог хоче, щоб ви зробили в цей момент.

Питання: Чому в 1 Сол. 4:12б йдеться про бажання не залежати від нікого?

Відповідь: Немає нічого поганого в тому, щоб приймати прояви любові від інших, і цілком нормально покладатися на інших, коли вам дійсно потрібна їхня допомога. Але будьте тим, хто дає, а не тим, хто бере. Павло каже у 2-му Посланні до Солунян 3:6, щоб не бути ледачим, а в 3:10: «Хто не хоче працювати, той і не їстиме». Не змушуйте інших робити за вас те, що ви здатні зробити самі. Якщо ви здатні працювати або приносити гроші в сім’ю, то не лінуйтеся і не покладайтеся на інших. Знову ж таки, якщо ви не можете цього зробити, то цілком нормально покладатися на інших. Але якщо ви можете заробляти гроші, навіть якщо це лише трохи, то робіть це, щоб утримувати себе, або принаймні частково забезпечувати себе.

Питання: Чи перебувають християни, які вже померли, у «сонній стадії душі», як зазначено в 1 Сол. 4:13–14, чи вони перебувають у свідомому стані на Небесах?

Відповідь: Віруючі, які померли, зараз перебувають у Небесах у свідомому стані. Головними віршами, що свідчать про це, є 2 Коринтян 5:6; Лука 16:19-31; Філіп’ян 1:23; Об’явлення 6:9-11; Об’явлення 7:9-11, а також інші вірші з Об’явлення, де йдеться про свідоме прославлення. У 2 Коринтян 5:8 Біблія говорить: «…бути поза тілом і вдома з Господом».

У книзі «Про мучеництво Полікарпа» (гл. 2, с. 39) сказано, що перебування поза тілом означає спілкування з Господом. Тертуліан, який писав у 198–220 рр. н. е., у праці «Про заклик до цнотливості» (гл. 11, с. 56) згадує, що померла християнська дружина вже перебуває в присутності Господа.

Питання: Чи доводить слово «заснув» у 1 Сол.4:13 –16, 1 Сол.5:10 та 1 Кор.15:51 , що померлі люди перебувають у несвідомому стані?

Відповідь: Як Ісус дорікнув своїм учням у Євангелії від Івана 11:11–14, коли сказав «заснув», він просто мав на увазі «помер». «Заснув» було поширеним терміном для позначення смерті, як показують наступні вірші:

2 Петра 3:4; Дії 7:60; 1 Коринтян 15:6; 18, 20; Матвія 27:52; 28:13; Повторення Закону 31:16 та численні інші уривки Старого Завіту: «такий-то заснув із своїми батьками...»

У «Новій Женевській навчальній Біблії» (New Geneva Study Bible), с. 1898, також зазначається, що «сон» був метафорою смерті як у язичницьких, так і в християнських писаннях. «Сон» був евфемізмом для смерті вже у Гомера («Іліада», книга 11, 240–241).

Ранньохристиянські автори також розуміли сон як смерть, про що свідчить Атенагор (177 р. н. е.) у праці «Воскресіння мертвих», розділ 16.

Отже, ці вірші ані не підтверджують, ані не спростовують, що люди перебувають у свідомості після смерті. Щодо доказів того, що вони перебувають у свідомості після смерті, див. попереднє запитання.

Питання: У 1 Сол. 4:15 Павло пише: «ми, що залишилися живими, що залишилися до приходу Господнього», то чому ж Павло загинув до повернення Христа?

Відповідь: Бог не хотів, щоб ми знали, коли Ісус повернеться. Павло міг би вжити тут три займенники.

«Вони»: якби Бог наказав Павлу сказати «вони», це було б натяком на те, що це відбудеться після смерті Павла.

«Я»: Якби Павло сказав «я», це означало б, що Христос неодмінно повернеться до смерті Павла.

«Ми»: «Ми» відповідає тим із нас, хто ще живий, і «ми» — це єдиний займенник, який Павло міг використати, щоб не обмежувати повернення Христа ні до, ні після смерті Павла.

Питання: Чи вважав Павло в 1 Сол. 4:15, що він буде живий, коли Христос повернеться?

Відповідь: Щодо вживання займенника див. попереднє запитання. Павло написав це без помилки, не уточнюючи того, про що йому не було сказано. Є шість причин, чому Павло вчинив саме так.

1. Павло ніколи не стверджував, що знає, коли повернеться Ісус. (1 Солунян 5:1-2)

2. Він сподівався, що це може статися за його життя. (1 Сол. 4:15)

3. Павло навчав, що перед поверненням Христа настануть мир (1 Солунян 5:3) та велике відступництво (2 Солунян 2:3-10).

4. Павло пильно стежив за поверненням Христа і з нетерпінням чекав на нього, як і ми повинні робити, бо це є та благословенна надія, про яку йдеться в Тита 2:13.

5. Павло, Христос та інші закликали нас пильнувати, очікуючи на швидке повернення Христа (Матвія 24:42; Марка 13:35; 1 Солунян 5:4-6; 1 Петра 4:7; Об’явлення 3:3; 22:20).

6. Як показує 1 Тимофія 3:15, Павло добре розумів, що слід наказувати людям вести себе добре, адже він не каже, коли саме повернеться. Див., зокрема, Матвія 24:36–25:13.

Підсумовуючи, Бог не розповів Павлу всього, Павло передав нам те, що Бог йому сказав, але, звісно, Павло не розповів нам того, чого Бог йому не сказав. Див. обговорення Філіп’ян 4:5, 1 Петра 4:7 та Об’явлення 22:6-20.

Питання: Чому в 1 Сол. 4:15 Бог не хотів, щоб ми знали, коли Христос повернеться?

Відповідь: Це подібно до того, як господар каже слузі бути пильним, бо він може несподівано повернутися в будь-який момент, як показано в Луки 12:35-48. У Біблії причини вести «життя в очікуванні», сповнене прагнення Його повернення, полягають у силі, підбадьоренні та втісі (1 Солунян 4:18; 2 Солунян 2:15–17), а також у тому, щоб бути пильними й бездоганними, коли б Христос не прийшов (1 Солунян 3:13; 5:23).

Питання: Чи те, що в 1 Сол. 4:16 Христос супроводжується голосом архангела, свідчить про те, що Ісус є архангелом, як вчать деякі Свідки Єгови?

Відповідь: Ні. Хоча, можливо, крім Михаїла існують й інші архангели, це не має значення в даному контексті.

Божий трубний звук, що супроводжує Ісуса, не обов’язково означає, що Ісус Сам затрубив у трубу. Так само голос архангела, ймовірно, є голосом архангела, який супроводжував Ісуса в цьому випадку.

Навіть якщо цей голос належав Ісусу, який говорив голосом архангела, це не означає, що Він не є Богом. Наприклад, було б дивно й зайвим стверджувати, що на землі Ісус діяв чи говорив як людина, оскільки Ісус був людиною. Якби це якимось чином доводило, що Ісус був архангелом, то Божий трубний звук тут доводив би, що Ісус є Богом.

Людям не потрібно вдаватися до таких неоднозначних віршів, щоб вирішити питання, чи є Ісус Богом. Можна просто «запитати Томаса», прочитавши Євангеліє від Івана20:27 –28, «запитати Івана», прочитавши Євангеліє від Івана 1:1, або запитати автора Послання до Євреїв, прочитавши Послання до Євреїв 1:8–9. Чи шануєте ви Сина так само, як Отця, як наказує Іван5:23 ? Чи поклоняєтеся ви Ісусу, як це роблять ангели в Посланні до Євреїв 1:6? Чи славите ви Ісуса, так само як і Отця, як це роблять ті, хто на Небі, в Об’явленні 5:9–13; 11:15?

Питання: У 1 Сол. 4:16 про який звук труби йдеться?

Відповідь: Писання прямо не вказує, чи це одна з семи труб з Об’явлення 8–11, чи це інша труба.

Питання: Як у 12-му розділі 4-го Послання до Солунян, 4:16-17, тіло людини може воскреснути або бути піднесено, якщо її з’їв тигр?

Відповідь: Бог є всемогутнім і всезнаючим, і Він може відтворити наші тіла з будь-яких атомів, що знаходяться навколо. До речі, більша частина вашого тіла складається з інших атомів, ніж сім років тому. Тож хоча ми можемо уявляти своє фізичне тіло як незмінну фізичну масу, насправді це лише структура, до того ж така, що старіє.

Питання: У 1 Сол. 5:1-3, наскільки люди можуть знати час приходу Дня Господнього?

Відповідь: Як сказано в Матвія 24:36 та вказано в 1 Солунян 5:1-2, ніхто не знатиме ні дня, ні години. Але, як сказано в Матвія 24:37-39; Луки 17:26-29 та 1 Солунян 5:3, це буде час, коли більшість людей не думатиме про Прихід Христа, і для більшості людей це буде цілком несподіваним.

Питання: Що в 1 Сол. 5:4-8 та Еф. 4:18; 5:8-11 означає бути дітьми світла чи дня, на противагу дітям темряви чи ночі?

Відповідь: Ми не соромимося, якщо люди дізнаються про нас усе. Ми не робимо таємно ніяких злих вчинків, про які не хочемо, щоб інші знали; навпаки, ми хочемо, щоб інші бачили наше життя. Ми не чекаємо на ніч, щоб пити, веселитися чи робити щось погане. Натомість ми добре спимо вночі, бо з нетерпінням чекаємо на день і на те, щоб виконати свої справи.

Питання: Як це в 1 Сол. 5:9 сказано, що Бог не призначив нас на гнів, якщо в Еф. 2:3 зазначено, що, як і всі інші, ми за своєю природою були об’єктами гніву?

Відповідь: Усі люди (за винятком Адама, Єви та Ісуса) народилися з гріховною природою і за своєю природою були об’єктами гніву. Однак Бог дав Своїм дітям нове народження, нове життя та нову й певну надію через те, що Ісус Христос взяв на Себе наше покарання.

Питання: Які, згідно з 1 Сол. 5:12-13, є способи для нас виявляти повагу до тих, хто стоїть над нами у Господі?

Відповідь: Перш за все, визнайте перед ними та іншими, що ви приймаєте те, що вони стоять над вами у Господі. Проявляйте турботу про них і, якщо можете, допомагайте їм у їхніх життєвих труднощах. Виявляйте повагу до їхнього служіння, як це робив Павло навіть щодо первосвященика в Діях 23:3-5. Вшановуйте їх за їхню важку працю та жертви, як радить Павло у Посланні до філіп’ян 2:28-30

Питання: У 1 Сол. 5:14 сказано, що ми маємо бути терплячими до всіх людей, то чому ж Павло та Ісус, здається, не були терплячими до всіх людей?

Відповідь: Обидва були дуже терплячими, але це не означає, що вони не могли також суворо докоряти людям, коли це було потрібно.

Іоанн Златоуст (бл. 396 р. н. е.) влучно висловив це на початку свого «Коментаря до Послання до галатів». «Бо завжди звертатися до своїх учнів з лагідністю, навіть коли їм потрібна суворість, — це не властиво вчителю, а властиво розбещувачу й ворогу. Тому й наш Господь, хоча загалом Він лагідно говорив до Своїх учнів, то тут, то там використовує суворіші слова, то благословляє, то докоряє».

Питання: Які виправдання люди іноді наводять у 1 Сол. 5:15, намагаючись виправдати те, що вони відплачують злом за зло?

Відповідь: Їх є чимало.

У Старому Завіті сказано: «око за око». (Старий Завіт втратив чинність). Закон вимагає покарання сьогодні, але ми не маємо бути самосуддями. На Дикому Заході загін добровольців був прийнятним, оскільки діяв у рамках закону під керівництвом шерифа, який відповідав за їхні дії. А натовп, що влаштовував лінчування, — ні.

Вони на це заслуговують (і саме я маю вирішувати, на що заслуговує кожен).

Їм треба винести урок (і саме я маю їх навчити).

Вони зроблять це знову, якщо їх не навчити, які будуть наслідки (а Бог призначив мене, щоб я їх навчив).

Я мушу помститися (бо вважаю, що це моє право).

Але незалежно від того, яке виправдання вони використовують, люди, які відплачують злом за зло, не слухаються Бога.

Питання: Як у 1 Сол. 5:16–18 поєднуються «завжди радіти», «постійно молитися» та «дякувати за все»?

Відповідь: Ми радіємо, молимося і дякуємо, бо знаємо, що Бог все контролює. Усе це слід робити постійно. Але радість має спонукати нас до молитви. Наші молитви мають бути сповнені подяки Богові, а наша подяка має нагадувати нам про нашу радість.

Питання: У 1 Сол. 5:17 сказано, що ми маємо молитися безперестанку, чи, як у Мт. 6:7, використовувати небагато слів?

Відповідь: І те, і інше. Усе наше життя має бути життям молитви, постійним спілкуванням із Богом. Проте не слід думати, що Бог вислухає якесь конкретне прохання лише через те, що ми багато разів повторюємо слова.

Питання: Що означає у 1 Сол.5:22 : «уникайте всякої форми зла»?

Відповідь: Це може означати «навіть будь-яку видимість зла» або «будь-який вид зла». Грецьке слово «форма» (eidos) може також означати зовнішній вигляд, спосіб, обрис, вигляд. Згідно з Конкорданцією Стронга, воно походить від слова, що означає «погляд». До речі, Аланд та ін. не вказують на жодних варіацій у рукописах, тож це суто питання перекладу, а не рукописів.

Висновок: Виходячи з грецького слова «форма», «вид», «погляд» тощо, обидві точки зору можуть бути правильними. Ми маємо уникати будь-якого виду зла. Крім того, ми маємо уникати того, щоб нас бачили, коли ми робимо справді злі речі. Також 2 Коринтян8:22 показує, що Павло прагнув чинити правильно в очах усіх.

Однак 1 Солунян5:22 не стосується того, щоб ми дозволяли людям бачити, як ми робимо добрі справи (такі як проповідування Євангелія), оскільки вони помилково вважають це злом.

Питання: Чи повинні християни вітати один одного святим поцілунком, як зазначено в 1 Сол. 5:26, Рим. 16:16; 1 Кор. 16:20; 2 Кор. 13:12 та 1 Пет. 5:14?

Відповідь: У культурі того часу святий поцілунок був доречним. В американській та китайській культурах його еквівалентом є обійми або рукостискання.

Питання: Звідки ми знаємо, що Павло написав 1 Сол?

Відповідь: Є щонайменше дві причини.

1. Про це сказано в 1-му Посланні до Солунян, і рання церква ніколи цього не ставила під сумнів.

2. Тертуліан зазначив, що Павло писав до фессалонікійців у своїй праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 5, с. 345–350 (207 р. н. е.). Це була книга, «яка походить від апостолів і зберігалася як священний скарб у церквах апостолів».

Ймовірно, про 1-е Послання до Солунян писали й інші.

Питання: Які подібності існують між 1-м Посланням до Солунян та іншими листами Павла?

Відповідь: Ось ті, які я знайшов.

Питання: Коли було написано 1 Сол?

Відповідь: Ми знаємо досить точно, коли вона була написана: приблизно 51–52 рр. н. е. 1 Солунян 3:1–7 показує, що вона була написана після того, як Павло покинув Афіни і перебував у Коринті. У Діях 18:12, 17 сказано, що Галліон був проконсулом Ахайї. Напис у Дельфах свідчить, що Галліон був проконсулом лише приблизно у 51–52 рр. н. е. Інші вчені датують це 52–53 рр. н. е.

Якщо скептик стверджує, що листи Павла були написані набагато пізніше кимось іншим, а слова з 1-го Послання до Солунян про те, що його написав Павло, були брехнею, то на ньому лежить тягар доказування — він повинен надати хоч якісь докази того, що ці слова були брехнею. Існує небагато галузей науки, де можна стверджувати, що документ є підробкою, не маючи жодних доказів.

Питання: Що ще ми знаємо про напис Галліона з 1-го Послання до Солунян?

Відповідь: Те, що археологи називають написом Галліона, наразі зберігається в музеї в Дельфах. Він складається щонайменше з семи різних фрагментів. У рядках 5–6 згадується едикт римського імператора Клавдія, який правив у 41–54 рр. н. е., де йдеться про Луція Юнія Галліона, проконсула Ахайї. У «Словнику історичного контексту Нового Завіту» (с. 53–54), з якого взято цю інформацію, зазначено, що «хронологія залежить від інших розрахунків часу». Однак більшість вчених переконані, що на основі цього напису, а також з огляду на те, що проконсули зазвичай перебували на посаді один рік, можна датувати термін перебування Галліона на посаді проконсула Коринфа [в Ахайї] 51/52 роками н. е.».

Питання: Як ми можемо знати, чи те, що ми маємо сьогодні в 1-му Посланні до Солунян, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Письменники ранньої церкви аж до Першого Нікейського собору (325 р. н. е.) цитували 1-е Послання до Солунян близько 49 разів, не враховуючи алюзій. Вони цитували 35 % 1-го Послання до Солунян, рахуючи часткові вірші як частки. Це 31,05 із загальної кількості 89 віршів.

Ось автори донікейського періоду, які посилалися на вірші з 1-го Послання до Солунян.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) натякає на 1-е Послання до Солунян2:12 , 13; «1-е Послання Климента», т. 1, с. 11

Ігнатій (110–117 рр. н. е.) цитує 1-е Послання до Солунян 5:17 у «Листі Ігнатія до Полікарпа», розд. 1, с. 93

Полікарп (бл. 150 р. н. е.) цитує весь уривок з 1-го Послання до Солунян: «5:17 » (тобто два слова: «моліться безперервно») у «Посланні Полікарпа до філіппійців», розд. 4, с. 34

Мелітон Сардський (170–180 рр. н. е.) згадує 1-е Послання до Солунян як написане апостолом. «Промова про Страсті Господні», розд. 9, с. 762

Іриней Ліонський (182–188 рр. н. е.) цитує 1-е Послання до Солунян 5:23 як «у першому Посланні до Солунян». Іриней, «Проти єресей», книга 5, розд. 6.1, с. 532

Мураторіанський канон (170–210 рр. н. е.) (ANF, т. 5, с. 603) згадує два листи Павла до Солунян, а також інші 11 листів Павла.

Климент Олександрійський (193–217/220 рр. н. е.) цитує 1 Солунян 2:6–7 як слова Павла. «Наставник», книга 1, розділ 5, с. 214

Климент Олександрійський (193–205 рр. н. е.) цитує 1 Солунян 2:5, 6, 7 як написані апостолом. «Стромати», книга 1, розділ 1, с. 300.

Тертуліан зазначив, що Павло писав до римлян, галатів, філіппійців, фессалонікійців та ефесян у праці «Проти Маркіона», книга 4, розділ 5, стор. 350 (207 р. н. е.). Він стверджує, що Новий Заповіт — це книга, «яка походить від апостолів і зберігалася як священний скарб у церквах апостолів». Тертуліан (198–220 рр. н. е.) цитує 1 Солунян 4:15–17 у праці «П’ять книг проти Маркіона», книга 5, розділ 15, стор. 462.

Іполит ( , 222–235/6 р. н. е.) цитує 1 Солунян 4:12 як слова Павла у «Трактаті про Христа та Антихриста», розд. 66, с. 219

Оріген (225–253/254 рр. н. е.) цитує 1 Солунян 2:14, 15 як слова Павла у «Першому посланні до Солунян». Коментар Орігена до Євангелія від Матвія, книга 2, розділ 18, стор. 425

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) цитує те, що, за його словами, є «Першим посланням Павла до Солунян», а потім цитує 1 Солунян 4:6. Він каже: «апостол каже», а потім цитує 1 Солунян 5:2–3. Ці уривки містяться у « », трактат 12, третя книга, 88, 89. Він також зазначає, що 1-е Послання до Солунян4:13 було написане Павлом у «Трактатах Кипріяна», трактат 7, розділ 21, с. 474.

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує 1 Солунян 2:14–15 як написане апостолом Павлом у «Діалозі про істинну віру», перша частина, розд. 29а, с. 69. Він не посилається на жодні інші вірші з 1 Солунян.

Вікторін з Петау (загинув мученицькою смертю у 304 р. н. е.) нібито посилається на 1 Солунян 1:2; 2:8; 4:17 згідно з «Грецьким Новим Завітом», 4-м переглянутим виданням Аланда та ін. Однак у тих творах Вікторіна з Петау, які я маю — «Про створення світу» та «Коментар до Апокаліпсису» — немає жодних посилань на 1-е Послання до Солунян.

Після Нікейського собору

«Церковна історія» Євсевія (323–326 рр. н. е.)

Гегемоній (IV століття) цитує 1 Солунян 5:1,2 як те, що апостол «написав до солунян». «Суперечка з Манесом», розд. 38, с. 212

Атанасій Олександрійський (367 р. н. е.) перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» № 39, с. 552

Іларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) посилається на 1 Солунян 4:17

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує два листи Павла до Солунян як частину Нового Завіту. У ній наведено цитату з 1 Солунян 1:1, за винятком останніх чотирьох слів.

Ефраїм/Ефраем Сирійський (373 р. н. е.)

Василій Каппадокійський (357–378/379 р. н. е.) цитує 1-е Послання до Солунян 3:12, 13 як написане апостолом «до вірних у Солуні». У праці «Про Духа», розд. 21.52, с. 33

Лаодикійський собор (у Фрігії) (343–381 р. н. е.), канон 60, с. 159, наводить перелік книг Старого та Нового Завітів. Канон 59, с. 158, зазначає, що в церкві можна читати лише канонічні книги Старого та Нового Завітів.

Амброзіастер (після 384 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (396 р. н. е.) записав 11 проповідей на 1-е Послання до Солунян, які збереглися до наших днів. Він стверджував, що його автором був Павло, а Тимофій був його співпрацівником.

Григорій Ніський (бл. 356–397 рр. н. е.) у праці «Про створення людини» (гл. 22.6, с. 412) цитує 1-е Послання до Солунян 4:17 як твір Павла

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Епіфаній Саламський (360–403 рр. н. е.)

Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) написав коментарі до Євангелія від Івана, Послання до Римлян, 1-го та 2-го Послань до Коринтян, Послання до Галатів, Ефесян, Колосян, Філіп’ян, 1-го та 2-го Послань до Солунян, 1-го та 2-го Послань до Тимофія, Послання до Тита, Послання до Філемона та Послання до Євреїв.

Руфін (374–406 рр. н. е.)

Нікета з Ремезіана (366–415 рр. н. е.) посилається на 1 Солунян 2:8

Єронім (373–420 рр. н. е.) натякає на 1 Солунян 4:13. «І апостол забороняє фессалонікійцям сумувати за тими, хто заснув». Проти Вігілантія, розд. 6, с. 419. Він цитує весь уривок з 1 Фес. 5:17 «Моліться безперестанку» у Листі 125, розд. 11, с. 248

Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) згадує про лист апостола до фессалонікійців і цитує 1 Фессалонікійцям 1:13 у праці «Про передбачення святих», розд. 39, с. 517

Августин згадує про апостола, який писав до фессалонікійців, і цитує 1 Фессалонікійцям 4:13–16 у праці «Про місто Боже», книга 20, розділ 20, с. 439

Напівпелагіанець Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) цитує 1 Солунян 4:9–10 як слова апостола до солунян у праці «Настанови Іоанна Кассіана», книга 10.7, с. 268

У «Церковній історії» Сократа (400–439 рр. н. е.), книга 3, розділ 16, стор. 87, наводиться уривок із 1-го Послання до Солунян 5:21: «щоб ми могли „все випробовувати й триматися того, що добре“».

«Speculum» (V століття)

«Кводвультдеус» (бл. 453 р. н. е.) посилається на 1-е Послання до Солунян 1:3

Теодорет Кірійський (єпископ та історик) (423–458 рр. н. е.)

Варімадум (445/480 р. н. е.)

3. Твори єретиків та інших

Єретик Маркіон за словами Тертуліана

Єретик Присцилліан (385 р. н. е.) посилається на 1 Солунян 2:16.

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.)

Донатистський розкольник Тиконій (після 390 р. н. е.) посилається на 1 Солунян 1:3; 2:8

Пелагіанський єретик Теодор Мопсуестійський (428 р. н. е.)

4. Найдавніші рукописи 1-го Послання до Солунян, які ми маємо, показують, що існують невеликі рукописні відмінності, але жодних теологічно значущих помилок.

с. 30 1 Сол. 4:12–13, 16–17; 5:3, 8–10, 12–18, 25–28; 2 Сол. 1:1–2; 2:1, 9–11 (початок III століття)

III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

С. 46: Рукопис Честера Бітті II (100–150 рр. н. е.) містить 17 віршів з 1-го Послання до Солунян. Зокрема, у ньому містяться 1 Сол. 1:1; 1:9–2:3; 5:5–9, 23–28 та інші уривки з листів Павла й Послання до Євреїв. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 192 міститься фотографія частини p46. Також на стор. 197–198 зазначено, що якість та стихіометричні позначки свідчать про те, що цей текст написав професійний переписувач.

Перша половина III століття — 1936 рік — Фредерік Г. Кеньон згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

II століття, 200 р. н. е. — 1935 р. — Ульріх Вілкен, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

200 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

81–96 рр. н. е. — 1988 р. — Йонг Кю Кім, згідно з «Повним текстом найдавніших рукописів Нового Завіту».

Приблизно 200 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Приблизно 200 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

Початок — середина II століття — 1999 — «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту». Це частково ґрунтується на тому, що почерк дуже схожий на папірус Оксиринх 8 (кінець I або початок II століття) та папірус Оксиринх 2337 (кінець I століття).

С. 61 Римлянам 16:23, 25–27; 1 Коринтянам 1:1–2, 2–6; 5:1–3, 5–6, 9–13; Филип’ян 3:5-9, 12-16; Колосян 1:3-7, 9-13; 1 Солунян 1:2-3; Тита 3:1-5, 8-11, 14-15; Филимона 4-7. бл. 700 р. н. е.

бл. 700 р. н. е. — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

Близько 700 р. н. е. — 1975 р. — Аланд та ін., третє видання.

Близько 700 р. н. е. — 1998 р. — Аланд та ін., четверте перероблене видання.

p65 1 Сол. 1:3–2:1; 2:6–13. Середина III століття. У книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» на стор. 348 міститься фотографія частини p49. Там також зазначено, що p49 та p65 були написані одним і тим самим переписувачем. Це александрійські тексти.

III століття — 1968 р. — «Текст Нового Завіту».

«Александрінус» [A], бл. 450 р. н. е.

Ватиканус [B] 325–350 рр. н. е.

«Синайський» [Si] 340–350 рр. н. е.

«Ефраемі Рескриптус» [C] — V століття

«Кларомонтанус» [D], V–VI століття

I Вашингтон, округ Колумбія, V століття

Бохайрський коптський [Boh] III–IV століття

Сахідський коптський [Sah] III/IV століття

Файюмський коптський [Fay] III–IV століття

Італіка [Ital] IV–XIII століття

Латинська Вульгата [Vg] IV та V століття

Готична [Goth] 493–555 рр. н. е.

Вірменська [Arm] з 5 століття

Грузинська [Geo] з V століття

Ефіопська [Eth] з бл. 500 р. н. е.

Сирійська Пешитта [Syr P] 400–450 рр. н. е.

Сирійська версія Харкліна [Syr H], 616 р. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/1 Thessalonians Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 1-го Послання до Солунян.