< Запитання щодо Біблії з 2-го Послання Петра

Питання: Який зміст цієї книги викладено у 2 Петра 1:1?

Відповідь: Книга 2-го Послання Петра легко поділяється на три частини:

2 Петра 1: Пізнайте своє спасіння

2-е Послання Петра 2: Пізнайте свого супротивника

2 Петра 3: Пізнайте пророцтво

Питання: Чому у 2 Петра 1:1 є подібності між книгами 2 Петра та Юди? (Наприклад, 2 Петра2:17 , та Юда 13, а також 2 Петра 2:1-18 та Юда 4-16)

Відповідь: Вони порушували схожі теми, і, можливо, Юда та Петро обговорювали ці питання разом. Крім того, Святий Дух надихав їх обох однаково. Також цілком можливо, що Юда читав 2 Петра або що Петро читав Юду. Іноді відмінності ще більше підкреслюють подібності; наприклад, у 2 Петра 1 йдеться про наше спасіння, а в Юді — ні, але Юда каже, що він би волів би обговорити наше спільне спасіння, проте питання, про які він писав, були нагальнішими.

Глибше питання полягає в тому, яким саме чином Біблія була натхненна? Теорія механічного диктування передбачає, що Бог усно продиктував людським авторам кожну літеру кожного слова, яке вони мали записати. Біблія не стверджує, що вона була механічно продиктована. Натомість Бог обрав людей, які писалимуть Біблію, і наділив їх досвідом та знанням. У деяких, але не у всіх випадках, Бог дав їм точні слова, які вони мали вжити. У всіх випадках ті, хто вважає Біблію безпомилковою, вірять, що в оригінальних рукописах не потрапило жодного слова, якого Бог не хотів там бачити. Див. питання щодо 2 Петра 1:21 для більш детального обговорення натхнення Святого Письма.

Питання: Чому у 2 Петра 1:1 стилі 1-го та 2-го Послань Петра відрізняються?

Відповідь: Є дві причини.

1-й лист Петра був записаний писарем: у 1 Петра 5:12 Петро вказує, що він диктував цей лист писареві на ім’я Сильван (Сила), який, ймовірно, використовував більш досконалу грецьку граматику. Єронім (бл. 404 р. н. е.) першим звернув увагу на це питання і пояснив його тим, що 1-й лист Петра був записаний писарем Сильваном.

Різні теми: 1-е Послання Петра говорить насамперед про те, як Божому святому народу витримати випробування, а 2-е Послання Петра застерігає від лжевчителів. Однак, хоча теми цих двох послань різні, їхній зміст має тонкі подібності. Наприклад, у всій Біблії лише Петро (1-е Послання Петра3:20 ) та 2-е Послання Петра (2:5) налічує саме вісім душ, врятованих у Ноєвому ковчезі.

Питання: Чим наша віра є дорогоцінною у 2 Петра 1:1?

Відповідь: Наша віра дорогоцінна для нас уже зараз, бо вона є джерелом нашої надії та радості, а також силою для життя сьогодні, щоб робити те, що, як ми знаємо, маємо робити, і утримуватися від того, чого, як ми знаємо, не маємо робити. Наша віра дорогоцінна для нас і в майбутньому, оскільки наше спасіння через віру (Ефесянам 2:8) дарує нам вічне життя. Віра інших віруючих дорогоцінна для нас, оскільки ми бачимо їхній характер і радіємо в Бозі за їхнє життя та спасіння. Наша віра дорогоцінна для Бога, бо вона прославляє Його, а в Посланні до Євреїв 11:6 сказано, що вона є необхідною умовою того, щоб ми могли догодити Богу.

Питання: У 2 Петра 1:1 один атеїст вважав дуже дивним, що головне, чого Бог вимагає від нас, — це вірити в Нього. Чому це має бути для Нього важливо? Чого не зрозумів цей атеїст?

Відповідь: Віра — це набагато більше, ніж просто віра в певні факти чи теорії. Віра — це довіра свого життя Богові. У меншому масштабі ми віримо, що наш чоловік чи дружина кохає нас, навіть коли ми не дивимося на них, і віримо, що продовжувати кохати свого чоловіка чи дружину, у добрі й лихі часи, — це те, чого ми прагнемо.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 1:3, Бог дає нам усе необхідне для життя та благочестя?

Відповідь: Бог дав нам усі знання, необхідні для того, щоб прийти до Христа та жити життям послуху, що подобається нашому Господу. Але Бог також дав нам Свого Святого Духа, який живе в нас, щоб вести нас у всю істину. Святий Дух зміцнює нас і втішає, як Ісус навчав у Євангелії від Івана 14:15–16, 25–26.

Бог не тільки може не дати нам усього, чого ми бажаємо, але й майже завжди не дає нам усього, чого ми бажаємо. Як хтось колись сказав, струна на струнному інструменті звучить набагато краще, коли вона натягнута. Зовсім ослаблена струна не може видавати жодної музики. Так само ми, можливо, ніколи не будемо повністю задоволені життям на цій землі — і не повинні бути. Ми лише проходить через це, подорожуючи до нашої мети — неба.

Питання: Як ви вважаєте, які найцінніші обітниці Бог дав нам у 2 Петра 1:4?

Відповідь: Багато віруючих скажуть, що це спасіння через смерть Ісуса на хресті за наші гріхи, бо без цього ми приречені й не маємо надії на вічне життя. Але яке це вічне життя! Наше спасіння — це не просто нормальне життя на землі назавжди чи десь наодинці, а життя у вічній блаженності з Богом. Тому інші скажуть, що це вічне життя у Христі, першим кроком до якого є наше спасіння. Отже, найбільша обіцянка полягає в обох: у початку нескінченної радості та у величі самої цієї нескінченної радості.

Питання: У 2 Петра 1:4 сказано, що ми маємо участь у божественній природі. Чи означає це, що ми стаємо богами?

Відповідь: Ні. Ми не стаємо всемогутніми, не створюємо ангелів, не отримуємо по праву поклоніння та не маємо багатьох інших атрибутів Бога. Цей вірш означає, що Бог дарує нам і продовжує підтримувати в нас деякі аспекти божественної природи, такі як вічне життя, святість та можливість перебувати з Ним.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 1:4, ми маємо частку в божественній природі?

Відповідь: Ісус назвав нас братами та сестрами (Марка 3:35), і ми сидимо разом із Христом на Його престолі (Ефесян 2:6). Ми не стаємо ні маленькими богами, ні самим Єдиним, Істинним Богом, але маємо участь у божественній природі, бо Христос живе в нас через Свого Святого Духа (Івана 14:23; 1 Івана 4:12, 15; Римлян 8:9–11; 1 Коринтян 6:19).

Питання: Як, згідно з 2 Петра 1:4, світ розбещує людей?

Відповідь: Світ розбещує наш розум тим, що люди вірять у брехню і більше не можуть розрізнити, що є правдою, а що — неправдою. Усі ми маємо совість, яка слугує основним орієнтиром того, що є правильним, а що — неправильним, і світ притуплює совість людей. Світ розбещує наше серце тим, що ми більше не прагнемо того, що є правильним, і більше не бажаємо найкращого шляху.

Як метафору розгляньмо наркомана на найважчій стадії залежності. Спочатку він вважає наркотик захоплюючим, потім переконує себе, що той йому зовсім не шкодить, і, нарешті, хоча він чітко бачить, що наркотик зруйнував його життя, йому вже навіть байдуже.

Питання: У 2 Петра 1:6 зазначено, що одна з таємниць самоконтролю полягає в тому, що він частково походить від знання. Як самоконтроль походить від знання?

Відповідь: Звісно, знання підказують, що слід робити, а чого не слід, але тут йдеться не про це, адже самоконтроль — це не визначення того, що робити, а вибір на користь самодисципліни та виконання того, що ви знаєте як правильне. Знання дають бачення. Завдяки знанням ви можете бачити наслідки самоконтролю, а також часто бачите потенційні наслідки його відсутності. Іноді, коли у вас виникає спокуса бути нечесним або вчинити якийсь інший гріх, ви можете вирішити не грішити лише тому, що не хочете цього. Ви не хочете цього, бо бачите наслідки такого вчинку — як у житті інших, так і у власному.

Питання: Як у 2 Петра 1:6 витривалість пов’язана із самоконтролем?

Відповідь: Якщо порівняти християнське життя з бігом, то воно більше схоже на марафон, ніж на короткий спринт. Самовладання не є таким корисним, якщо воно не є тривалим. Добре сказати: «Сьогодні я не згрішу», але якщо ви насправді маєте на увазі: «Завтра я повернуся до цього знову», — це не так добре, як сказати: «Я ніколи більше не хочу вчиняти цей гріх». Відтермінування потенційної поразки не так добре, як здобуття перемоги над гріхом.

Питання: Як у 2 Петра 1:6 благочестя походить від наполегливості?

Відповідь: Благочестя передбачає стійкість. Якщо людина може бути чесною, може бути чистою або може утримуватися від якогось гріха, це навіть близько не так добре, як бути тим, на кого можна покластися, що він робитиме ці речі.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 1:7, братня любов випливає з істинної благочесності? Чому деякі форми релігійності взагалі не приводять до братньої любові?

Відповідь: Бог хоче, щоб ми любили інших так, як любимо себе. Якщо ми серйозно ставимося до благочестя, це означає, що ми повинні виконувати Божі заповіді, а Бог заповідає нам любити інших. Звичайно, самі по собі ми можемо не мати достатньо любові для цього. Але коли Божа любов протікає крізь нас, ми можемо любити інших.

Питання: У 2 Петра 1:7 можна побачити, як любов веде до братньої любові, але як братня любов веде до любові?

В: Якщо ми свідомо прагнемо виявляти доброту до інших, нам стає легше їх любити. У певному сенсі рішення бути добрими до них схоже на рішення любити їх.

П: Як, згідно з 2 Петра 1:9, люди можуть забути, що вони очистилися від своїх минулих гріхів?

В: Як маленькі діти можуть забути, що щойно прийняли ванну, і вибігати гратися в багнюці? Вони можуть. На жаль, як Божі діти, ми можемо бути такими ж нерозумними.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 1:10, ми можемо упевнитися у своєму обрання?

Відповідь: Вибраність (або невибраність) людини не може стати більш певною в очах вічного Бога. Однак вона може стати більш певною в наших очах.

Оскільки послух Ісусу є ознакою спасеної людини, якщо віруючий не веде життя, покірне Христу, ця ознака (принаймні на якийсь час) відсутня, і виникає обґрунтоване питання, чи справді ця людина спасена. Можливо, вона не потрапить до Неба, як показує 2 Петра 2:19-22. Або ж вона може бути непокірним християнином. Однак такої неоднозначності немає щодо того, хто живе в послуху Христу.

Питання: Як у 2 Петра 1:11 багате/щедре прийняття поєднується з вогняними, болісними стражданнями християн у чистилищі?

Відповідь: Це не дуже сумісно. Чистилище — це католицьке вчення, якого в Біблії взагалі немає, і нам немає потреби в це вірити. Див. обговорення 1 Коринтян 3:13-15 для отримання додаткової інформації.

Питання: Чому у 2 Петра 1:12-15 нам потрібні «нагадування» у нашому християнському житті?

Відповідь: Петро бачив необхідність приділяти багато часу тому, щоб нагадувати своїй пастві про те, що вони вже чули раніше. Сьогодні нам потрібні такі самі нагадування. Нам потрібні нагадування з кількох різних причин. Наш розум може забувати частину інформації, яку ми засвоїли, але це не головна причина. Частіше, навіть якщо ми пам’ятаємо факти, нам потрібно знову замислитися над важливістю та впливом того, чого нас навчали. Ми не хочемо зрадити свою першу любов, як це зробила Ефеська церква в Об’явленні 2:4-5. Нарешті, нам потрібні нагадування про мету, щоб зміцнити нашу рішучість чинити правильно.

Питання: Чому в 2 Петра 1:16 та 1 Івана 1:1-2 так важливо, що апостоли були очевидцями?

Відповідь: Згідно з Ефесянам 2:20, апостоли та пророки є фундаментом нашої віри, а Христос — головним наріжним каменем. Важливо, що вони бачили Ісуса на власні очі.

Питання: У 2 Петра 1:17, коли Отець сказав це Ісусу на слух Петра?

Відповідь: Отець сказав це під час хрещення Ісуса (Матвія 3:17) та під час Преображення (Матвія 17:5). Також можливо, що Петро чув це й в інші моменти, які не зафіксовані в Писанні.

Питання: Чи натякає 2 Петра1:19 , що деякі місця Писання є більш достовірними, ніж інші?

Відповідь: Ні. Те, що є цілком істинним, не може стати ще більш істинним. Однак додаткові очевидці можуть зробити щось більш певним в очах людей, надаючи більше доказів. У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 726–727, також зазначається, що вираз «стають ще більш достовірними» (формулювання з перекладу NIV; у перекладі BSB — «підтверджені безсумнівно») не обов’язково є найкращим перекладом, оскільки це грецька ідіома, що означає «ми покладаємо дуже тверду (або ще твердішу) надію на…».

Питання: У 2 Петра 1:20–21 сказано, що Писання не підлягає особистому тлумаченню, то чому ж люди, здається, так прагнуть тлумачити його на власний розсуд?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Особисте тлумачення не слід плутати з індивідуальним вивченням. Усі віруючі повинні індивідуально вивчати Слово Боже. Нам потрібно перевіряти те, що ми чуємо, на основі Писання, як це робили благородні берейці у Діях 17:11-12.

2. Однак кожному з нас потрібні інші віруючі в церкві, щоб вчитися один у одного та виправляти один одного. У Приповістях 27:17 сказано, що як залізо гострить залізо, так людина гострить іншу людину.

3. Ті, хто свідомо ізолює себе від інших віруючих, іноді стають жертвами відмови від прямого значення Писання на користь надзвичайно заплутаних тлумачень, які були абсолютно чужими для всіх корінних християн, що розмовляли грецькою мовою Нового Завіту. Якщо ваша теологія вимагає від вас припустити, що Бог, мабуть, не зміг донести ключове значення до жодного християнина до 400 року н. е., то, можливо, це ключове тлумачення все-таки не було таким вже й ключовим.

Питання: Чи вказує 2 Петра 1:20-21 на те, що церква повинна займатися всім тлумаченням?

Відповідь: Ні. Зверніть увагу на минулі вчинки Католицької Церкви; ось деякі з її вчень.

Вона виправдовувала тортури, навіть щодо справжніх християн.

Усі інтимні стосунки, навіть у шлюбі, є гріховними.

Вбивайте тих, хто не підкоряється Церкві.

Сплачуйте церкві гроші, коли грішите (індульгенції).

Під час Євхаристії миряни не повинні приймати з чаші, це дозволено лише духовенству.

Людей слід вбивати, якщо вони не є духовенством і мають Біблію.

Духовенство, яке одружується, слід вбивати.

Духовенство, яке має подруг і дітей, має сплачувати податок, і тоді це є прийнятним.

2 Петра 1:20-21 говорить про дві теми: пророків і Святого Духа. У ньому йдеться про пророцтво, а не про читання чи тлумачення Біблії.

Питання: Як саме, згідно з 2 Петра 1:21, автори Біблії були натхненні Святим Духом?

Відповідь: Слово, що означає «надихані», вживається в Діях 27:15, 17 («несли вітри» у перекладі BSB) стосовно корабля, який несли вітри. Ось чотири пункти щодо натхнення Біблії.

1. Боже Слово через людей

1а. Більшість одкровень відбувається через ідеї та думки людей, яких Господь спеціально обрав. Один із прикладів наведено в Об’явленні 1:19. Однак жодне з них не було просто людським словом (2 Петра 1:19–21).

1б. Деякі одкровення були прямими словами, як-от у Євангелії від Івана12:28 , Ісаї 6; Вихід 3:4,5 тощо.

1в. У процесі написання Бог використовував індивідуальний стиль людських авторів. Ніщо не було записано як Слово Боже, чого Бог не хотів би, щоб було записано, або що не відповідало б істині.

1d. Біблія не є книгою таємних кодів. Значення слів не є тими сучасними визначеннями, які ми вважаємо за потрібне їм надати, а є нормативними значеннями, зрозумілими носіям відповідних мов того часу.

2. Здатність Бога спілкуватися з нами

2а. Ми не можемо осягнути всього про безмежного Бога, який є трансцендентним і «іншим», ніж ми. Проте ми маємо обов’язок вивчати й розуміти те, що Бог нам відкрив.

2б. Бог спілкується з нами у спосіб, який ми розуміємо. Він має свободу зворушувати нас поезією, пояснювати нам речі за допомогою аналогій та спрощувати їх за допомогою антропоморфних виразів. Бог може використовувати ідіоми, такі як «захід сонця», і може використовувати наші категорії речей, наприклад, класифікуючи кролика за єврейською класифікацією тварин, що пережовують жуйку, оскільки кролик, здається, робить це.

2c. Боже Слово містить як пропозиційну істину, так і виклад про Самого Бога. Воно містить як позитивні висловлювання про те, що є істинним, так і негативні висловлювання про те, що є хибним.

2d. Людські автори могли посилатися на небіблійні джерела, такі як єврейські історичні книги (Книга Яшера в Книзі Йошуа10:13 ; 2 Самуїла1:18 тощо), і навіть на грецьких поетів, коли ті говорили правду (Діяння17:23 , 28; Тита1:12 ).

3. Боже Слово є цілком істинним

3а. Усе Писання походить від Бога. Боже Слово є цілковитою істиною щодо всього, про що воно говорить. Істина не суперечить сама собі. Святе Письмо не просто містить Слово Боже, воно є самим Словом Божим (Римлянам 3:1-2; Івана 10:35; Приповісті 30:5-6; 2 Тимофія 3:15; 2 Самуїла 22:31; Псалом 33:4; Псалом 119:151).

3б. Святе Письмо не лише точне, але й має ту точність, яка необхідна нам для розуміння Божого задуму. Ця точність поширюється навіть на часи та число слів « », як у Псалмі 82:6 та Матвія 22:32. Однак у Святому Письмі часто вживаються наближені значення, особливо щодо часу та кількості.

3c. Бог не бреше. Однак те, що Він не розповідає нам усе про якусь тему, не є брехнею. Наприклад, якщо біля гробу Ісуса, як зазначено в Марка 16:1, було принаймні три жінки, то Матвія 28:1, де згадуються лише дві з них, все одно є правдивим. Новий Завіт містить точний зміст вчення Ісуса, але не завжди — точні слова (Матвія22:37 ; Матвія 13:22; Марка 12:30; Марка4:19 ).

3d. Святе Письмо є повним, оскільки воно розповідає нам усе, що нам потрібно знати для спасіння та зростання у вірі. Святе Письмо не є енциклопедією і не претендує на те, щоб розповісти нам усе про все.

3e. Бог допустив деякі помилки при передачі, але Його Слово залишається навіки (Ісая 59:21; Ісая 40:8; Псалом 119:89). Його Слово бездоганно (без істотних помилок) збереглося аж до сьогодні (Ісая 55:11; 1 Петра1:23 –25; Псалом 119:89, 91, 144, 160).

4. Наша реакція

4а. Ми повинні цінувати й любити Писання як щось дорогоцінне для нас (Псалом 56:10; Псалом 119:72, 97, 105, 120). Ми не маємо поклонятися Писанню, але маємо славити Бога, Який дав нам Писання (Псалом 119:12). Ми повинні радіти Божому закону (Псалом 119:16, 35, 47) і «тремтіти» перед Божим словом (Ісая 66:5). Наша надія — у Божому слові (Псалом 119:74, 81).

4б. Ми усвідомлюємо, що спасенні завдяки Ісусу, а не завдяки вивченню Святого Письма (Івана 5:39-40; Якова 1:22-25; 1 Коринтян 13:2).

4c. Цінуйте Святе Письмо (Дії 13:48; Колосян 3:16) як засіб для навчання, докору, виправлення та виховання в праведності (2 Тимофія 3:16-17) та як допомогу в спокусах (Псалом 119:10).

4d. Ми повинні старанно читати й вивчати Святе Письмо (Дії 17:11; Об’явлення 1:3). Ми повинні тлумачити його чесно й точно, не перекручуючи й не викривляючи його (2 Петра 3:16). Ми не повинні нічого додавати до Божого Слова чи виходити за його межі (Приповісті 30:5-6; 1 Коринтян 4:6-7; Повторення Закону 4:2; Об’явлення 22:18-19; Еклезіаст 12:12; Марка 7:13).

4e. Деякі заповіді Старого Завіту вже виконали своє призначення і їх не слід виконувати, наприклад, вживання свинини, принесення жертв тощо (Дії 10:9-16; 15:1,5-29; Марка 7:19; Галатів 5:2-4; Євреїв 9:9-10; 10:18).

4f. Святе Письмо — це не просто поради щодо життя, а авторитетне джерело в нашому житті (Псалом 119:33-34; Івана 8:37; Івана 12:48-50; Івана 14:23). Ми повинні вірити в усе, чого навчає Бог, і виконувати всі Божі заповіді (Івана 14:23-24).

Для читачів-мормонів це відрізняється від мормонського вчення про натхнення «Книги Мормона». Джозеф Сміт, як стверджується, надприродним чином переклав «Книгу Мормона» слово за словом і букву за буквою, дивлячись у «камінь провидця» в чорному капелюсі.

Для читачів-мусульман християнський погляд на натхнення Біблії відрізняється від мусульманського погляду на натхнення Корану. Більшість мусульман вірять, що Коран на землі є точною, «механічно записаною» копією Корану, що зберігається на скрижалях у Небі.

Див. обговорення Біблії щодо різниці між безпомилковістю та гіпербуквальністю.

Питання: Про яких саме лжевчителів Петро попереджав у 2 Петра 2:1? Чи були вони спасенними людьми (2 Петра 2:1б, 3б)?

Відповідь: Петро детальніше описує цих людей у 2 Петра 2:10–22. Він каже, що вони «народжені для того, щоб бути полоненими та знищеними» (вірш 12), «для них збережена найтемніша темрява» (вірш 17), і «краще було б для них не знати шляху праведності, ніж знати його, а потім відвернутися від святого заповіту, переданого їм» (вірш 21). Отже, очевидно, що лжевчителі, про яких говорив Петро, приречені на пекло. Християни, які вірять, що можна втратити спасіння, вважають, що це були колись спасенні люди, які втратили своє спасіння і тепер підуть до пекла (якщо не покаються). Християни, які вірять у доктрину «раз спасенний — завжди спасенний», кажуть, що хоча ці лжевчителі й знали шлях праведності (вірш 21), вони насправді ніколи й не були спасенні.

Питання: Чи говорить Петро у 2 Петра 2:1, що ми маємо дивуватися цим фальшивим вчителям?

Відповідь: 2 Петра 2 наводить нам так багато історичних прикладів, що це наводить на думку: ми не повинні дивуватися з того, що є лише додатковими прикладами. Так само, як тоді серед благочестивих віруючих були злі люди, так і зараз серед благочестивих віруючих є злі люди. Насправді, деякі з них перебувають усередині церкви, навчаючи злого.

Питання: У 2 Петра 2:1, хто є тим «Господарем», який їх викупив?

Відповідь: Грецьке слово despotes зустрічається в Новому Завіті лише десять разів. П’ять разів воно стосується господаря дому, тричі — Бога-Отця (Лк.2:29 ; Дії4:24 (despota); Об’явл.6:10 ), і один раз тут, у 2 Петра 2:1. Решта вживань стосується Ісуса Христа в Юді 4, де сказано: «єдиного Господа [Бога] і Господа нашого, Ісуса Христа, заперечують».

Гіперкальвіністи (такі як Джон Гілл) та деякі інші кальвіністи наголошують, що «Господь» тут означає не лише Христа, а або Отця, або Триєдиного Бога. Вони стверджують, що це не стосується жодного спокутного діла, а означає «викуплення» Богом ізраїльтян під час Виходу через потоплення єгипетського війська. Кларк є одним із коментаторів, які дотримуються цієї точки зору.

Некальвіністи та деякі інші кальвіністи стверджують, що «Господь» тут стосується Христа, як і в Юди 4. Коментатор Блум вважає, що це Христос через тотожність слова «їх», а іменник «народ» є занадто віддаленим порівняно з попереднім іменником «фальшиві вчителі». Коментатор Едмонд Хіберт у праці «Друге послання Петра та Юда» стверджує, що це Христос. Коментатор Алфорд у «Грецькому Новому Завіті» заявляє: «Жодне твердження про всезагальне спасіння не може бути яснішим за це».

Кальвіністське видання «New Geneva Study Bible» (с. 1981) висловлює цікаву точку зору, яка є повною протилежністю погляду Алфорда. Воно визнає, що тут йдеться про Христа, але зазначає, що «Петро тут прагне підкреслити відповідальність лжевчителів, а не висунути теорію спокути ( ). З їхнім твердженням, що вони викуплені Христом, їхні «згубні шляхи» (вірш 2) приносять особливу ганьбу на Христа та Його жертву за гріх».

У будь-якому разі, усі мусять визнати, що, принаймні в певному сенсі, Бог «викупив» для Себе деяких із засуджених. Тож питання полягає не в тому, чи Бог якимось чином викуповує засуджених, а в тому, як саме.

Питання: У 2 Петра 2:1 та Юди 5, чи помер Христос за них? Якщо так, то як?

Відповідь: Ісус милостиво помер на хресті, щоб дати всім можливість спастися. «Бо ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас самих; це дар Божий…» (Ефесян 2:8). Однак не всі матимуть віру. У Посланні до Євреїв 4:2 сказано: «Бо й ми, як і вони, отримали благовістя; але те, що вони почули, не принесло їм користі, оскільки вони не поділяли віри тих, хто його зрозумів».

Прихильники «п’ятипунктового кальвінізму» не погодилися б із цим, стверджуючи, що Ісус не помер за тих, хто ніколи не прийме це, і що у них не було можливості уникнути пекла. Чому Бог, який є всемогутнім і верховним над усім, дозволив би собі мати «безнадійні справи» або невдалі спроби привести людей до Себе?

Відповідь криється у скорботному вигуку Ісуса: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш тих, хто до тебе посланий, скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає пташенят під крила свої, але ти не захотів!» (Матвія 23:37).

Бог контролює все; Він може навіть вирішити контролювати Самого Себе. Дякувати Богу за це, інакше все гріховне могло б бути знищено в цю саму мить. Кальвіністи можуть сказати, що «безнадійних справ» не існує, але, за словами одного некальвініста на ім’я Йона, «ті, хто тримається марних ідолів, відвертаються від Його люблячої відданості» (Йона 2:8). Має бути щось, від чого вони відвернулися.

Як хтось міг відкинути Божий задум, і як Божий задум міг бути зірваний? Ніхто не міг піти проти задуму всемогутнього Бога — хіба що Бог вирішив це дозволити. Інший некальвініст, Лука, написав: «Але фарисеї та знавці Закону відкинули Божий задум щодо себе, бо не були охрещені Іваном» (Лука 7:30).

Справа не в тому, що Бог хотів, щоб люди відкинули Його і загинули, але Бог здатний дозволити це, якщо Він того бажає — і Він це зробив. У Єзекіїля 33:11 сказано: «Скажи їм: “Як живий Я, — говорить Господь Бог, — Я не маю втіхи в смерті безбожного, а в тому, щоб безбожний відвернувся від своїх шляхів і жив…”»

«Це добре й приємне в очах Бога, нашого Спасителя, який хоче, щоб усі спаслися й прийшли до пізнання істини. Бо є один Бог, і один посередник між Богом і людьми — людина Христос Ісус, який віддав Себе як викуп за всіх — свідчення, дане в належний час» (1 Тимофія 2:3–6).

Ісус не помер лише за частину світу, як сказано в 1 Івана 2:2, але або цей вірш ввів в оману всіх грекомовних перших християн, або Ісус помер за весь світ. Існує також особливий, конкретний аспект спокути Христа, але ми мусимо розглядати ці два аспекти разом, оскільки Ісус «є Спасителем усіх, а особливо тих, хто вірує» (1 Тимофія 4:10)

1 Івана 2:2 «Він Сам є жертвою спокутування за наші гріхи, і не тільки за наші, а й за гріхи всього світу».

Римлянам 5:18 «Отже, як одним проступком усім людям принесло осуд, так і одним праведним вчинком усім людям принесло виправдання та життя». Якщо ж друге «всі» не означає «всіх людей», то чому перше «всі» означає «всіх людей»? Ці слова однакові як у грецькій мові, так і в розумінні перших християн.

(Цитати з Біблії взяті з перекладу BSB)

Питання: У 2 Петра 2:2, оскільки деякі люди намагаються знайти істину, чому ж Бог дозволяє, щоб шлях істини зневажали?

Відповідь: Бог дає нам достатньо свободи, щоб ми могли зловживати нею і завдавати собі шкоди. Бог навіть дає нам достатньо свободи, щоб ми могли завдавати шкоди й іншим.

1. Принаймні частину Божої істини завжди можна знайти (Римлянам1:19 –20; Псалом 19:1–3).

2. Бог охоче відкриває більше істини тим, хто шукає Його (Матвія7:11 ; Римлянам 2:7).

3. Бог справедливий, і Він судить людей на основі того, що вони знають (Римлянам4:15 ;5:13 , Повторення Закону1:39 ).

4. Однак тим, хто не шукає Бога, Бог не вагається дозволити їм вірити в брехню та бути заплутаними в цілковитій дурості (Римлянам 11:8-10).

Питання: Чому, згідно з 2 Петра 2:3, людей так приваблюють вигадані історії?

Відповідь: Люди хочуть чути захоплюючі історії, і історія є більш захоплюючою, якщо вона насправді правдива. Отже, за логічним висновком, здається, що це властиво людській природі: іноді люди хочуть, щоб більш захоплюючі історії були правдивими, і тому вони більш схильні сприймати їх як правду. Будь то історії стародавніх індуїстів і гностиків, чи сучасні вчення мормонізму чи саєнтології — люди вигадали захоплюючі історії, у які багато хто повірив.

Питання: У 2 Петра 2:4 та Юди 6 — чи пов’язані впалі ангели, чи вони вільні, як сказано в Об’явленні 16:14 та інших віршах?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Деякі демони зв’язані.

2. Інші — вільні, як показують Матвія12:22 ;17:14 –18; та Дії 16:16–18.

3. Деякі демони були вільними, але боялися, що їх зв’яжуть слова Ісуса, як зазначено в Луки 8:28-32.

Питання: У 2 Петра 2:5, оскільки Бог врятував у ковчезі лише вісім «душ», що ж тоді з морськими тваринами, які мають «душі», як зазначено в Об’явленні 16:3?

Відповідь: Хоча грецьке слово те саме, контекст інший. У 2 Петра 2:5 йдеться про людські душі. Грецьке слово може також означати «життя», як у Об’явленні 16:3. Отже, лише люди мають людські душі, які потребують спасіння, як у 2 Петра 2:5, але тварини теж мають життя, як у Об’явленні 16:3.

Питання: Як у 2 Петра 2:7-8 Лот міг бути праведним чоловіком, зважаючи на те, що він зробив у Бут. 19:30-38?

Відповідь: У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Лота обманом спонукали до кровозмішення через надмірне вживання алкоголю після того, як він щойно втратив свою дружину.

2. Постійні намовляння та спокуси неправедних можуть звести з правильного шляху навіть праведника.

3. Гріх Лота стався після подій, про які йдеться у 2 Петра 2:7-8.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 2:8, може бути правильним, щоб праведна душа когось мучилася через безбожні вчинки інших? А як це не повинно бути?

Відповідь: Лот намагався вести праведне життя серед надзвичайно безбожного народу. Це не лише завдавало йому зовнішнього страждання, але й ставило його під фізичну загрозу, коли прийшли двоє гостей. Ще гірше те, що непокора його дружини призвела до її смерті. Ще гірше те, що безбожні люди навколо нього вплинули на його характер, спонукаючи його до пияцтва. І найгірше те, що це вплинуло не лише на його власний характер, а й на характер його дітей. Є момент, коли людина повинна запитати себе, чи справді Бог хоче, щоб вона там жила.

Питання: У 2 Петра 2:9, оскільки Лот вчинив кровозмішення, як же Лот став прикладом того, як Бог визволяє благочестивих від спокуси?

Відповідь: Лот є корисним прикладом як того, що Бог робить, так і того, чого Бог не робить. Лот вів благочестиве життя. Бог врятував кожного члена його родини, за винятком дружини Лота, яка озирнулася назад і перетворилася на соляний стовп. Однак дочки Лота, після того як Лот надміру напився, вчинили з ним кровозмішення. Бог врятував Лота, але ніколи не знімав з нього відповідальності стежити за своїм життям і прагнути до благочестя.

Іншим прикрим прикладом благочестивого чоловіка, великого Божого спасіння та його подальшого відпадання був Гедеон у Суддів 8:24-28.

Питання: У 2 Петра 2:9-10, у чому полягає різниця між «неправедними» та тими, хто особливо слідує зіпсованим бажанням гріховної природи та зневажає владу?

Відповідь: Підкорення зіпсованим бажанням гріховної природи та зневага до влади — це дві найбільш крайні форми неправедності.

Існує різниця між пасивною неправедністю та активною неправедністю. Існує різниця між людьми, які часто грішать, коли трапляється будь-яка спокуса, та людьми, які шукають способів згрішити. Іноді люди здаються «постійно розкаяними» за свій гріх, але продовжують його чинити. Інші люди навіть не вдають, що каються, а просто роблять те, що для них є природним. А ще інші, здається, відчувають зухвалу гордість за свій гріх. Яка користь у тому, щоб бути «найкращим пияком» у конкурсі пияцтва чи мати найбільшу кількість «здобутих» людей, з якими спали (а потім покинули)? Є фільми, що прославляють, якими вправними злодіями є деякі люди або якими вправними вбивцями вони є. Можливо, було б менше тих, хто «прославляє» власний гріх, якби було менше тих, кого ці гріховні вчинки вражають.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 2:10 та Юди 8–10, люди можуть зневажати небесних істот?

В: У наклепі є різні аспекти. Наклеп може означати вигадування неправди про щось. Чи ангели виглядають як милі маленькі немовлята з крильцями? А як щодо Михаїла та ангела, який знищив ассирійське військо? Чи всі демони мають роги та вила? Насправді Біблія говорить, що Люцифер мав дуже гарну зовнішність. Пізніше гностики вигадали дуже вигадливі історії про ангелів та напівбожественних істот. Нам не слід вигадувати речі про ангелів чи демонів.

Наклеп може означати висміювання чи зневагу до чогось. Не думаю, що Йов коли-небудь міг би зневажливо ставитися до Сатани.

У 2 Петра 2:10 та Юди 8–10 наклеп означає висувати звинувачення проти когось на власний розсуд. Тож навіть Михаїл не дорікав Сатані безпосередньо, а сказав: «Нехай Господь дорікає тобі!»

Питання: Про яку владу йдеться у 2 Петра 2:10?

Відповідь: Слово «влада» може стосуватися влади Бога, церковних лідерів, урядових керівників, батьків або просто влади загалом. Часто люди, які зневажають один вид влади, мають проблеми з підкоренням будь-якій владі взагалі. Ніщо не вказує на те, що Петро має на увазі лише один вид влади, а не інший.

Як вказує 2 Петра2:10 , зневага до влади та розпусні бажання можуть йти рука в руку. У «Біблійному коментарі для віруючих» (The Believer’s Bible Commentary), с. 2297, сказано: «Не є таємницею, що фальшиві релігійні лідери, які видають себе за служителів Христа, часто характеризуються низькими моральними стандартами. Вони не лише самі віддаються незаконним сексуальним діям, але й відкрито пропагують розпусту. Єпископальний капелан школи для дівчат у Балтіморі, штат Меріленд, написав: «Нам усім слід розслабитися й перестати відчувати провину за наші сексуальні дії, думки та бажання. І я маю на увазі саме це, незалежно від того, чи є ці думки гетеросексуальними, гомосексуальними чи автосексуальними… Секс — це задоволення… і це означає, що не існує жодних законів, які б визначали, що вам слід робити, а чого — ні. Немає, так би мовити, правил гри» (цитата з журналу «Pageant Magazine», жовтень 1965 р.)

Питання: У 2 Петра 2:10–11, де ще вживається грецьке слово, що означає «славні/могутні»?

Відповідь: Воно вживається в найрізноманітніших контекстах. Ось деякі з них.

Слава Божа (Шекіна): Лк. 2:9; Дії 7:55

Божа слава або те, як ми прославляємо Бога: Мт 24:30; Мк 13:26; Лк 2:14; 19:38; 21:27; Ів 7:18; 11:4; Рим 1:23; 3:7, 23; 4:20; 15:7; 16:27; 1 Кор. 10:31; 2 Кор. 1:20; 4:6; 4:15; 8:19; Гал. 1:5; Еф. 3:21; Флп. 1:11; 4:19; Кол. 1:17; 1 Тим. 1:17; Тит. 2:13; Євр. 1:3; 1 Пет. 4:13,14; 2 Пет. 1:17; Об. 4:9,11; 19:7; Єр. 13:16 (Септуагінта); 1 Сам. 6:5 (Септуагінта)

Слава Господу: 2 Тим. 4:18

Прославлення Бога: Об'явл. 11:13; 14:7; різні форми слова «докса» у пісні Мойсея в Вих. 15:1-6 у Септуагінті

Віддавайте славу Богу [говорячи правду]: Ів. 9:24; Йош.7:19 у Септуагінті

Шануйте Бога: апокрифічна книга «4 Макавеїв» 1:12

Невіддання слави Богу: Дії 12:23; Об’явлення 16:9

Велич Божої благодаті: Рим.9:23 ; Еф.1:12 , 14, 18;3:16 ; 1 Тим. 1:11; 2 Пет. 1:3; Еф. 1:6

Чудеса сили: Ів.11:40 ; Рим. 6:4 (= Іс. 12:2; 45:24 Септ.)

Отець: Ів. 8:49; Еф. 1:17; Флп.2:11 ; 4:20

Отець, що прославляє Христа: Ів. 8:54

Велич Христа: Мк10:37 ; Мт16:27 ; Мк 8:38; Лк9:26 ; 24:26; Ів 17:5,22,24; 1 Тим3:16 ; Євр 2:7,9;13:21 ; 1 Пет1:11 ,21; Флп3:21 ; Об’явлення 5:12

Батько/Бог прославив Сина: Ів. 11:4; 2 Пет. 1:17

Ісус має більшу честь, ніж Мойсей: Євр. 3:3

Христос під час преображення: Лк 9:32

Коли з’явилися ангели: Лк 9:31; Об’явлення 18:1

Люди є славою Христа: 2 Кор. 8:23

Ми маємо прославляти Христа: 2 Пет. 3:18

Бог хвалить нас: Ів. 5:44

Одна людина вшановує/хвалить іншу: Лк 14:10; Ів 5:44

Не шукати похвали від людей: 1 Сол. 2:6

Обличчя Мойсея: 2 Кор. 3:7

На нашу славу: 1 Кор. 2:7; 2 Кор. 6:8; Еф. 3:13

Тесалонікійці були славою Павла: 1 Сол. 2:20

Ми отримаємо вінець слави: 1 Пет. 5:4

Їхня слава — у їхній ганьбі: Флп. 3:19

Здобувати собі честь: Ів.7:18 ;8:50 ,54

Подвійність: Любив славу людську більше, ніж славу Божу. Ів. 12:43

Сонце, місяць і зірки: Дії 22:11; 1 Кор. 15:40

Інші місця: 1 Пет. 1:17

Згідно зі «Словником Тейєра», у класичній грецькій мові слово «doxa» має широкий діапазон значень — від особистої думки чи уяви до суспільної слави.

У апокрифічній книзі «4 Макавеїв» 5:17 воно означає думку, судження або погляд, згідно з «Грецьким лексиконом Нового Завіту» Тейєра, с. 155.

Лексикон Тейєра також зазначає, що хоча в грецькій літературі це слово не означає «пишність» чи «яскравість», у Біблії воно вживалося саме в цьому значенні як переклад єврейського слова.

Як бачите, «слава» — це дуже важливе поняття в Біблії. У 2 Коринтян3:18 сказано, що ми маємо відображати славу Господа. Можливо, ви зосереджуєтеся на тому, наскільки сильно любите інших заради Бога, наскільки багато знаєте і наскільки багато робите, але чи зосереджуєтеся ви також на тому, як ви відображаєте Божу славу?

Питання: У 2 Петра 2:10-11, хто тут є тими славними/могутніми?

Відповідь: Грецьке слово «doxas» буквально означає «слави» (Стронга 1391). У класичній грецькій мові воно вживалося для позначення думки, високої думки або честі. Згідно зі «Словником грецького Нового Завіту» Моултона та Міллігана (с. 168), це слово вживалося стосовно Сонця, для опису жінок і кораблів, а також у астрологічному папірусі. Християни, що розмовляли грецькою, вживали це слово для позначення слави чи величі Бога та ангелів, а також того, як Бог прославляє нас у Новому Завіті та у перекладі Старого Завіту «Септуагінта».

Між 2-м Посланням Петра та Посланням Юди є подібності. У Юди 8 сказано, що ці нечестиві люди відкидають владу та наклепують на небесних істот (doxa — те саме грецьке слово). Далі, у Юди 9, наводиться приклад, як Михаїл не докоряв Сатані безпосередньо, а сказав: «Нехай Господь докорить тобі!»

Два висновки: Схожість із Посланням Юди свідчить про те, що мова йде про наклеп на небесних істот. Однак ніщо в цьому слові не обмежує його застосування також до наклепу на інших «високопоставлених осіб», будь то церковні чи урядові лідери.

Питання: У 2 Петра 2:12 у чому деякі люди подібні до диких звірів?

Відповідь: Деякі тварини здатні думати лише про безпеку, їжу, спарювання, задоволення, а також про боротьбу та панування. Деякі люди дуже схожі на них.

Питання: Як би ви пояснили невіруючому, чому не варто жити лише заради розваг, як сказано у 2 Петра 2:13?

Відповідь: Як запитує Єремія 5:31б: «Що ти зробиш у кінці?» А що, якби ти кілька років тому відвідав «найкращу» вечірку? Чи зробило б це тебе сьогодні щасливішим? Шукай радість, що триває, а не тимчасове задоволення, яке перетворюється на біль.

Питання: Що ще Біблія говорить у 2 Петра 2:14 про очі та перелюб? Як вони пов’язані між собою?

Відповідь: Часто спокуси до перелюбу приходять через очі. Можливо, саме тому Ісус у Матвія 5:27-30 метафорично згадав про те, що краще вирвати собі око, ніж вчинити перелюб. Йов сказав, що «уклав угоду зі своїми очима», щоб не дивитися з пожадливістю на дівчину (Йов 31:1).

Питання: Як у 2 Петра 2:15 люди, навіть сучасні віруючі, можуть збитися зі шляху й піти шляхом Валаама, сина Беора?

Відповідь: Валаам ніколи прямо не відкидав Бога; скоріше, він пішов на компроміс заради грошей. Гроші — це не зло, і заробляти гроші — теж не зло. Але через це часто надто легко виправдати компроміс зі своєю вірою заради любові до грошей, як це зробив Валаам.

Питання: Як у 2 Петра 2:16 справжній пророк Божий, такий як Валаам, син Беора, міг бути божевільним?

Відповідь: Валаам був «божевільним» не в сенсі психічного розладу, а в тому сенсі, що робив нерозумні речі та намагався вийти за межі дозволеного Богом заради заробітку. Божевіллям є намагання вийти за межі Божої волі заради грошей, задоволень чи безпеки, але люди й досі так чинять.

Питання: Як у 2 Петра 2:17-19 деякі вчителі подібні до джерел без води? Чи пов’язано це з Притч. 25:14?

Відповідь: Джерело виглядає привабливо і містить воду, якою можна користуватися. Але без води джерело створює ілюзію корисності, хоча насправді не є корисним. Іноді вчителі здаються деяким людям добрими, але вони не навчають істини, а лише висловлюють власні думки. Інші вчителі можуть мати знання, але їхнє вчення не має життя, бо вони не діляться живою водою Христа.

Питання: Чи вчить 2 Петра 2:19-22, що люди можуть втратити своє спасіння?

Відповідь: Грецьке слово, що тут перекладається як «знання», означає «усвідомлення» або «визнання». Деякі християни використовують це, щоб показати, що віруючі можуть втратити своє спасіння. Інші християни не погоджуються з цим, оскільки свині та собаки символізують нечистих тварин. Зверніть увагу, що свиня була очищена лише зовні, і ані свиня, ані собака ніколи не перестали бути свинею та собакою.

Усі християни можуть погодитися, що в церкві є такі люди, які, принаймні певний час, здаються іншим християнами, але після смерті потраплять до пекла. У книзі «1001 відповідь на біблійні запитання» (с. 87) зазначається, що це суворе попередження для тих, хто знає шлях спасіння, але все одно відкидає його. Див. також обговорення Євреїв 6:4-8.

У книзі «Складні вислови Біблії» (Hard Sayings of the Bible), с. 729–730, розглядається, як люди можуть відпасти від віри, опинитися в гіршому становищі та потрапити до пекла, причому ці люди були «навернені», хоча там не сказано, що вони народилися згори.

Питання: У 2 Петра2:19 –22, якщо подивитися на це з іншої точки зору: якщо свиня веде розпусне життя або собака вбиває інших собак, і це не ображає Бога, то чому це ображає Бога, коли люди роблять те саме?

Відповідь: Навіть свиня чи собака не забувають, ким вони є, але деякі люди, мабуть, забувають, що вони були створені для чогось кращого, ніж просто жити як тварини.

Питання: У 2 Петра 3:1, у чому саме полягає мета того, що Бог дав нам пророцтва?

Відповідь: Ми можемо побачити принаймні три причини, чому Бог благословив нас Своїми пророчими словами.

а) Іноді є конкретні речі, які ми маємо робити, коли бачимо пророчу ситуацію. Наприклад, щодо Вавилону, про який йдеться в «Одкровенні», нам наказано: «Вийдіть/втечіть з Вавилону». Коли прийшов Месія, євреї мали впізнати Його та піти за Ним.

б) Коли трапляються жахливі, злі події, Бог часто попереджає нас заздалегідь, щоб ми могли переконатися: так, Бог знав про це, і навіть ці події не зможуть зірвати Божий план. Кілька прикладів цього містяться в Даниїла 7:28 та Даниїла 11.

в) Щоб зміцнити нашу віру, коли ми бачимо, як Бог виконує те, що обіцяв.

Питання: Про що йдеться у 2 Петра 3:1-2?

Відповідь: Петро стверджує, що його слова та слова інших апостолів мають такий самий авторитет, як і Старий Завіт. У 2 Петра 3:15-16 Петро також чітко підтверджує, що писання Павла є Святим Письмом.

Питання: Що саме мається на увазі під словом «насмішник» у 2 Петра 3:3?

Відповідь: Спочатку про те, чим не є насмішник, а потім про те, чим він є.

Кожен ставиться скептично до деяких речей — або, принаймні, мав би ставитися. Недобре бути легковірним щодо будь-чого; навпаки, ми маємо ставитися скептично до речей, щодо яких або немає доказів, або є багато доказів протилежного.

Але насмішник відкрито ставиться скептично до речей, щодо яких він або не перевірив докази, або проігнорував докази на користь чогось іншого. Часто насмішник виглядає нерозумним, бо відкрито висміює те, що інші вважають правдою.

Питання: Як у 2 Петра 3:3 насміхання та слідування власним злим бажанням часто йдуть рука в руку?

Відповідь: Часто кінцевою, хоча й не висловленою, причиною глузування є бажання виправдати слідування власним бажанням замість Бога. Якщо вони не вірять у Бога, то не відчуватимуть провини за те, що не слідують за Ним.

Питання: Чи стосується 2 Петра 3:4-7 уніформітаризму?

Відповідь: Можливо, так. Уніформітаризм — це популярна світська геологічна точка зору, згідно з якою сучасні процеси та час — це все, що потрібно для пояснення всіх минулих подій в історії Землі.

Однак сьогодні уніформістська точка зору втрачає позиції. Все більше геологів дотримуються іншої точки зору, яку відстоював Стівен Джей Гулд, — теорії «пунктуального рівноваги», оскільки геологічні докази краще її підтверджують. Хоча Гулд був переконаним атеїстом, деякі докази, що підтверджують теорію « » про пунктуальну рівновагу на противагу уніформізму, також підтверджують креаціонізм (як теорію «старої Землі», так і теорію «молодої Землі»).

Питання: Як ви вважаєте, чому, згідно з 2 Петра 3:5-8, світ був знищений потопом і вогнем?

Відповідь: Він був знищений Ноєвим потопом, про який йдеться в 6–8 розділах книги Буття. Але в 9:11 книги Буття Бог пообіцяв більше не знищувати землю потопом. Отже, Бог пообіцяв, що в майбутньому не використовуватиме потоп для знищення землі.

Питання: Чи означає «знищення» або «загибель» у 2 Петра 3:7, що невіруючі будуть знищені?

Відповідь: Ні. У відповіді слід врахувати три моменти.

1. Пекло — це вічне покарання, про яке йдеться в Євангелії від Матвія 25:41, 46. Сатана та інші будуть мучитися вічно, як зазначено в Одкровенні 20:10.

2. У Луки 13:3; Івана3:15 , 16,10:28 та інших місцях йдеться про загибель. У 2 Солунян 1:9 — про вічне знищення, а невіруючі будуть знищені, як зазначено в 1 Коринтян 6:13; 2 Солунян 2:8; Об’явленні 11:18 та інших віршах.

3. Жоден вірш у Біблії не говорить про те, що люди будуть знищені.

Як можуть бути правдивими і пункт 1, і пункт 2? Це можливо двома способами, або ж обидва варіанти можуть бути правдивими.

1. Руїни: Багато земних речей можуть бути знищені, але все одно продовжувати існувати. Це є наочними прикладами того, як люди можуть бути знищені, але все одно існувати вічно. Автомобілі можуть бути знищені, а потім відправлені на звалище. Будинок може бути знищений вогнем, а потім його обвуглені залишки зрівнюють бульдозером і вивозять. Нарешті, безбожні все одно існують, навіть після того, як їхні тіла будуть знищені.

2. Асимптоти: Щось може перебувати в процесі зникнення, але при цьому залишатися вічним, оскільки цей процес триває вічно. Наприклад, припустимо, що щороку розмір чогось зменшується наполовину. Скільки років мине, доки розмір не стане рівним нулю? Відповідь — нескінченна кількість років. Я не бачив у Біблії нічого, що б підтверджувало або спростовувало це припущення щодо асимптот.

Деякі, хто викладає те, що по суті є асимптотичною точкою зору, подають її як альтернативу традиційній точці зору (руїни). Однак ці погляди доповнюють один одного, і доведення обґрунтованості асимптотичної точки зору ніяк не применшує значення традиційної точки зору.

Див. «Коли запитують критики», с. 493–494, «Коли запитують секти», с. 297, та наступне запитання.

Питання: Як у 2 Пет. 3:7, 10–12, Об. 21:1 та Соф. 1:2–3 йдеться про знищення землі, якщо в Еккл. 1:4 сказано, що земля існуватиме вічно?

Відповідь: Щоб відповісти на це, давайте розглянемо, як земля була знищена потопом. У книзі Буття 9:11 сказано, що потоп «знищив» землю. Фундамент і скелі, звичайно, залишилися на місці, але все живе та все інше було зметено з лиця землі все ним потопом. Отже, коли земля була знищена за часів Ноя, вона не перестала існувати, але її поверхня була повністю очищена.

Єврейське слово, що означає «земля», мало широкий спектр значень, так само як і слово «земля» в англійській мові. «Земля» може означати ґрунт, сушу, цей світ або те, що знаходиться на цьому світі. Бог вирішив, що те, що знаходиться під поверхнею, виживе навіки, але Бог очистить поверхню так, як Він каже в книзі Софонії 1:2-3. Нова земля в Об’явленні 21:1 буде побудована на тому, що залишилося від старої землі.

Питання: Що означають 1 000 років у 2 Петра 3:8?

Відповідь: Справжні християни мають різні погляди на це.

1. Дехто розглядає це майже як рівняння: 1 день у Книзі Буття = 1 000 наших років. У Посланні Варнави (бл. 70–130 рр. н. е.) у 15-му розділі на сторінці 146 сказано: «Зверніть увагу, діти мої, на значення цього виразу: “Він завершив за шість днів”. Це означає, що Господь завершить усе за шість тисяч років, бо один день для Нього — це тисяча років. І Він Сам свідчить, кажучи: «Ось, сьогодні буде як тисяча років». Тому, діти мої, за шість днів, тобто за шість тисяч років, усе буде завершено. І Він відпочив на сьомий день».

2. Інші, бачачи слово «як» та той факт, що 1 — це як 1 000, а 1 000 — це як 1, вважають, що це просто означає: те, що Бог називає одним зі Своїх днів, може бути дуже довгим або дуже коротким порівняно з нашим часом. Одним із прикладів, коли єврейське слово «йом» означає більше ніж 24 години, є передбачення про перехід через річку Йордан у Повторенні Закону 9:1. Крім того, як у Старому, так і в Новому Завіті «День Господній» — це період, що триває більше ніж 24 години.

Питання: Чому, на вашу думку, у 2 Петра 3:8-9 Бог так довго чекав після створення світу, перш ніж вперше послати Ісуса Христа?

Відповідь: Коротка відповідь полягає в тому, що Ісус прийшов саме тоді, коли мав прийти, оскільки в книзі Даниїла 9:20-27 саме тоді Бог пророкував, що Ісус прийде. Однак це викликає питання: чому б Богу не пророкувати про інший час і не послати Ісуса саме тоді?

У Посланні до Римлян 5:6 сказано: «Бо в належний час… Христос помер за нечестивих». Святе Письмо не дає прямої відповіді на те, чому саме цей час був належним, але цікаво поміркувати над цим.

Щонайменше 60 % населення, що жило після: Ми припускаємо, що на Землі коли-небудь жило понад 32 мільярди, або 100–117 мільярдів людей. Щонайменше 60 % з них жили після часів Христа.

Справедливість щодо тих, хто жив раніше: Бог судить людей на основі істини, якою вони володіють; гріх не зараховується там, де немає закону (Римлянам 4:15;5:13 ). Тож люди, які жили до Христа, такі як Авраам, Давид тощо, могли спастися через Христа, хоча Він ще не прийшов.

Більш мирний час: Часи Христа були періодом відносного миру порівняно з попередніми часами римських завоювань та наступними часами римсько- ських і парфянських воєн, а також вторгнення європейських варварів до Римської імперії. Якщо вас цікавить більше інформації про війни тих часів, див. www.BibleQuery.org/History/Calamities/Wars.html.

Найкращий час для поширення: У римські часи однією з головних причин швидкого поширення християнства були чудові дороги, побудовані римлянами, що давали змогу широко й швидко подорожувати. Якби Ісус прийшов раніше цього часу, поширити Євангеліє на різні землі було б набагато складніше.

Збереження джерел: Якби це сталося набагато раніше, у нас, можливо, було б набагато менше рукописів, що підтверджують достовірність Нового Заповіту. Якби це сталося на кілька століть пізніше, їх, можливо, було б більше, але навіть так ми маємо понад 10 000 грецьких рукописів та фрагментів Нового Заповіту. Найдавнішим, до речі, є папірус Джона Райлендса, датований 110–138 роками н. е. Ось інші рукописи, які ми маємо.

Лише на основі рукописів, що збереглися до нас і були написані до гонінь Марка Аврелія у 177 р. н. е., ми маємо 97% Євангелія від Івана (855/878 віршів) та 70% Послань Павла й Послання до Євреїв.

«Церковна історія» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 1, розділ 2, стор. 84, дає іншу, але доповнювальну відповідь. Він просто каже, що Євангеліє не проповідувалося раніше, оскільки грішне людство ще не було до цього готове. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, стор. 84

Питання: Чому, згідно з 2 Петра 3:8–9, Бог так довго зволікає, перш ніж послати Ісуса вдруге?

Відповідь: Бог милостиво зволікає. Ми не знаємо всіх чинників, які Бог врахував, коли встановлював цей графік. У Діях 1:7 сказано, що не нам знати часи та пори, які Отець визначив Своєю владою. Але у 2 Петра 3:8–9 сказано, що Бог не хотів, щоб загинув хтось із тих, хто прийняв би Його; отже, Боже зволікання є милостивим.

Питання: У 2 Петра 3:10 злодій приходить очікувано чи несподівано? Коли приходить злодій, це практично непомітно чи помітно?

Відповідь: Злодій приходить несподівано, і його прихід непомітний. Однак після того, як злодій піде, наслідки, безперечно, стають помітними. День Господній також буде несподіваним, але коли Ісус прийде, кожне око побачить Його (Об’явлення 1:7). Його прихід відбудеться так само, як Ісус відійшов, — на хмарах (Дії 1:9-11).

Питання: Як саме, згідно з 2 Петра 3:11, знання пророцтв має спонукати нас жити святим і благочестивим життям?

Відповідь: Ми знаємо, що Бог бачить і знає все. Ми знаємо, що люди муситимуть давати звіт за кожне марне слово, яке вони вимовлять (Матвія 12:36-37). Як віруючі, ми муситимемо давати звіт перед судом Христа (2 Коринтян 5:10). Ми знаємо, що будь-які гріховні насолоди, які ми можемо мати на якийсь час, не йдуть у порівняння з вічною радістю з Богом.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 3:11-12, віруючі можуть «прискорити» прихід Христа?

Відповідь: Християнам наказано молитися про прихід Царства Божого з того часу, як Ісус навчив нас «Молитві Господній» (яку дехто також називає «Отче наш»). Ісус не казав нам молитися «просто так, для забави», але наші молитви справді діють.

Дивовижно думати, що Всемогутній Бог обрав нашу молитву одним із засобів, які Він використовує для здійснення Своєї волі.

Крім того, оскільки у 2 Петра 3:9 сказано, що Бог навмисно зволікає, щоб ніхто не загинув, хто інакше міг би спастися, то те, що ми розповідаємо всьому світу про добру новину про Ісуса Христа, також є способом прискорити прихід Христа.

Питання: Як у 2 Петра 3:16 невігласи та нестійкі люди перекручують Писання? Наведіть приклади того, як невіруючі та єретики перекручують Писання?

Відповідь: По-перше, зверніть увагу, що Петро тут не вжив слів «дурний» чи «нерозумний». Людина може бути цілком кмітливою та розумною, але при цьому залишатися неосвіченою. Зрештою, все зводиться до протиставлення екзегези та ейзегези. Екзегеза — це спроба витягнути зі Святого Письма те значення, яке воно намагається передати. Ейзегеза — це вкладання у Святе Письмо того значення, яке ви хочете, щоб воно мало. Сатана хоче заперечити Святе Письмо, але якщо йому це не вдається, він прагне посіяти сумнів щодо нього. А якщо й це йому не вдається, він прагне перекрутити Святе Письмо. Перекручення Святого Письма може полягати у підтвердженні того, що є неправдою, або у посіянні сумніву щодо того, чи зможемо ми коли-небудь точно зрозуміти, що воно означало.

У Приповістях 30:5-6 сказано, що ми повинні бути обережними, щоб не додавати нічого до Писання. Коли ми ставимо свої міркування та тлумачення на один рівень із Писанням, ми порушуємо Приповісті 30:5-6. Це справедливо навіть тоді, коли наші міркування та тлумачення є правильними.

Ось кілька прикладів перекручування Святого Письма.

Реверенд Мун, який заперечує буквальне явлення Христа на хмарах, тлумачить усі такі згадки так, ніби хмари — це групи людей, оскільки в Посланні до Євреїв 12:1 сказано, що ми [а не Ісус] оточені такою великою хмарою свідків [а не просто хмарою].

Свідки Єгови, які заперечують існування свідомості після смерті, тлумачать у Луки 16:19-31 страждання багатія, який знехтував Лазарем, лише як «почуття сорому класу фарисеїв перед класом вірних слуг».

Місія «Божественне Світло» вчить, що, оскільки Христос повернеться на хмарах, а Гуру Махараджа прилетів до Америки на літаку, який пролітав крізь хмари, то він, отже, виконав цей вірш.

Мормони, які вірять, що Бог є прославленою людиною, іноді тлумачать Числа 23:19: «Бог не є людиною, щоб брехати» (KJV) як «Бог не є таким типом людини, щоб брехати».

Ці попередні тлумачення мають «дивну логіку». Оскільки буквальний зміст Божого слова суперечить їхній теології, вони змушені замінювати буквальний зміст іншим.

Інший вид перекручування Писання полягає в тому, щоб вчити, що ми не можемо знати значення певного уривка, хоча насправді ми можемо і знаємо його. Ми не повинні вагатися стверджувати те, що, як ми знаємо, є правдою. Не можна вибирати окремі вірші, ігноруючи інші. Наприклад, євангелісти, пастор Мун, Свідки Єгови, мусульмани, прихильники «Нової ери», ліберали та багато інших висловлюють настільки різні погляди на воскресіння Ісуса, що «отже» ми не можемо знати, що мала на увазі Біблія, коли говорила, що Ісус воскрес із мертвих. Тож замість того, щоб вірити в неправду, давайте просто не вірити в це взагалі. Інший спосіб поглянути на це — запитати: скільки ще різних брехень має вигадати сатана, перш ніж ви скажете йому: «Гаразд, я здаюся і підкоряюся. Я більше не віритиму нічому, що Бог каже про це». Християнам ніколи не слід слухати сатану, і нам не має бути діла до того, скільки брехні розповідають про той чи інший уривок або скільки сумнівів підкидає сатана. Було ясно й очевидно, що означало «воскресіння» як для авторів Біблії, так і для перших християн, і, спираючись на 1 Коринтян 15, ми маємо визнати, що ті, хто заперечує фізичне воскресіння Ісуса, перебувають поза паствою і, якщо вони згодом не навернуться, не мають частки в Божому спасінні.

Ось деякі ознаки перекручування Писання:

1) Якщо ви вимагаєте, щоб у вірші був «глибший зміст», який суперечить прямому значенню, яке, як усі розуміють, мав на увазі автор. Якщо це допускати, то кожен вірш, який наказує чи говорить щось, що людині не подобається , може мати нібито «справжнє значення», яке суперечить тому, що Бог чітко говорить. Коли хтось надто наполегливо шукає глибокий зміст, і він суперечить прямому значенню, то цей нібито глибший зміст є хибним.

2) Аналогічно — надмірне алегоричне тлумачення Святого Письма: у деяких уривках Святого Письма зазначається, що вони мають алегоричний характер, але більшість уривків таким не є.

3) Ви змушені стверджувати, що грецький чи іврит має певне значення, якого не впізнав би жоден носій грецької чи івриту. Якщо вам доводиться надавати дивних чи незвичайних значень словам, яких звичайний читач взагалі б не помітив, то ви перекручуєте Писання, переосмислюючи його.

4) Якщо значення, яке ви хочете надати уривку з Писання, суперечить іншим уривкам та загальному духу решти Біблії.

5) Якщо ви більше переймаєтеся тим, щоб «об’яснити» уривок з Писання, ніж пояснити його. Натомість краще, щоб ваша теологія не лише пояснювала уривок, а й ґрунтувалася на істині цього уривка. Якщо ваше тлумачення позбавляє певні уривки з Писання сенсу, то ваше тлумачення є хибним.

6) У крайньому випадку ваше тлумачення означає, що Бог майже 2 000 років приховував від усіх віруючих особливий, таємний зміст, який тепер відкрив саме вам.

Навіть справжні християни іноді можуть несвідомо перекручувати Писання. Джеймс Сайр написав чудову книгу на цю тему під назвою «Перекручення Писання» (IVP). Під час вивчення Писання нам слід просити Святого Духа про настанову.

Питання: Які приклади спотворення Писання справжніми віруючими наведено у 2 Петра 3:16?

Відповідь: Ось історичні приклади, щодо яких усі сучасні християни повинні погодитися, що вони є помилковими. Мета згадки про це — не зневажати людей, які припускалися цих помилок, а переконатися, що ми не зробимо інших помилок з тієї самої причини.

Недостатня увага до деталей: Юстин Мученик (138–165 рр. н. е.) стверджував, що первосвященик мав 12 дзвіночків на подолі своєї одежі. Насправді на ефоді було 12 дорогоцінних каменів, а на подолі його одежі — невизначена кількість дзвіночків. «Діалог із євреєм Трифоном», розд. 42, с. 215

Плутанина в іменах: Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) згадує вбивство Мефібошета, хоча мав би сказати «Іш-Бошет». «Коментар до Послання до філіп’ян», проповідь 5, вірш 3, с. 206

Плутанина між тим, що, за Писанням, сказав невіруючий, і тим, що говорить Бог: Іриней (182–188 рр. н. е.) стверджує, що Ісусу було майже 50 років, коли Він розпочав Своє служіння. Іриней, «Проти єресей», книга 2, розд. 22.6, с. 392

Не врахування інших місць Писання: «Пастир Герми» (бл. 115–155 рр. н. е.) у книзі 2, заповідь 10, розділ 2, с. 27, стверджує, що скорбота виганяє Святого Духа, оскільки Святий Дух є радісним духом. А як щодо покаяння та Книги Плачів? Чи справді Святий Дух виганяється з християн щоразу, коли ми сумуємо?

Надмірна алегоризація Писання: Новатіан (250/4–256/7 рр. н. е.) стверджує, що заповідь Старого Завіту не їсти верблюжатину означає засудження життя, спотвореного злочинами. У праці «Про єврейські страви», розділ 3, стор. 647

Дійсно надмірне алегоричне тлумачення Писання: Климент Олександрійський (193–202 рр. н. е.): «Отож, одежа первосвященика є символом світу чуттів. Сім планет уособлюються п’ятьма каменями та двома карбункулами — для Сатурна та Місяця. Перший — південно-західний, вологий, земний і важкий; другий — повітряний, тому деякі називають його Артемідою, нібито Аеротомос (той, що розрізає повітря); а повітря — хмарне». «Стромати», книга 4, розд. 6, с. 453

Неправильне тлумачення перекладених слів: Теодот, ймовірно монтаніст (бл. 240 р. н. е.): «Чи слід так розуміти слова: “Бог поставив Свою скинію на сонці”? Бог “поставив на сонці”, тобто на Бога, що поруч із Ним, як у Євангелії: “Елі, Елі”, замість “Боже мій, Боже мій”». У примітці зазначено, що Теодот сплутав «Елі, Елі» з «Геліос, Геліос». Витяги з Теодота, розд. 57, с. 50, 5:2, 8

Обмеження, що виходять за межі того, що говорить Писання: Анабаптист Конрад Гребель (1498–1526 рр. н. е.) вважав, що в церкві не дозволяється співати. У Посланні до Колосян 3:16 сказано: «…співаючи псалми, гімни та духовні пісні з вдячністю у ваших серцях Богові». Однак Конрад тлумачив «у ваших серцях» так, ніби не слід співати вголос.

Екстраполяція того, що скромно зазначається у Святому Письмі: Атанасій (326–373 рр. н. е.) вчив, що Єремія та Іван Хреститель народилися без гріховної природи.

Проектування своїх почуттів на Бога: згідно з Климентом Римським (96–98 рр. н. е.) («1-й лист Климента», розд. 19, с. 10) та «Листом до Діогнета» (бл. 130–200 рр. н. е.), розд. 8, с. 28, Бог вільний від усякого гніву.

Прирівнювання власних поглядів до Святого Письма: Кипріан Карфагенський (бл. 248–256 рр. н. е.) («Листи Кипріана», лист 58.2, с. 353), Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.), Августин Гіппонський (388–430 рр. н. е.) та Проспер Аквітанський (бл. 390–455 рр.) («Про прощення гріхів», 5:25, 26–28–29, та «Про хрещення», розд. 26–30, 33–35) — усі вони вчили, що хрещені немовлята, які помирають, неодмінно потрапляють до раю, а нехрещені немовлята, які помирають, неодмінно потрапляють до пекла.

Включення власних духовних поглядів у Святе Письмо: Оріген (225–254 рр. н. е.) у праці «De Principiis» вірив у попереднє існування душ. (Хоча він не вірив у реінкарнацію.)

Включення власного погляду на природу до Святого Письма: Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) вчив, що Земля пласка. Нерозумно думати, що вона куляста і що на антиподах є люди, які ходять догори ногами. «Божественні інститути», книга 3, розділ 24, с. 94.

Додавання забобонів до Божого Слова: лютеранин Філіп Меланхтон (1497–1560) вірив у корисність астрології та хіромантії. (Хоча Лютер ці речі відкидав.)

Вкладання власних упереджень у Слово Боже: Лактанцій (бл. 303–бл. 325 рр. н. е.) називає чоловіків сильними та міцнішими, а жінок — слабшими та кволішими. «Божественні інститути», книга 1, розділ 16, стор. 29. Атанасій (318 р. н. е.) писав: «Бо навіть жінок, яким не можна довіряти участь у обговоренні державних справ, вони шанують і служать їм з пошаною, належною Богу, як це було наказано Тесеєм, про що йшлося вище», Атанасій, «Проти язичників», розд. 10.2, с. 9. Іоанн Златоуст (помер 407 р. н. е.) був антисемітом; він написав цілу працю проти євреїв. Вона була спрямована не лише проти єврейської релігії, а й проти самих євреїв.

Відсутність прощення: Новатіан (250/254–256/257 рр. н. е.) спричинив розкол у Церкві. Новатіаністи вірили так само, як і інші християни, за винятком того, що, на їхню думку, якщо людина коли-небудь зреклася віри, навіть під примусом, вона назавжди втрачала спасіння і ніколи не могла його повернути.

Відсутність милосердя: Мартін Лютер вважав, що всіх анабаптистів слід вбивати. (Хоча у своїй останній проповіді він змінив свою думку.) Августин підтримував катування єретиків, таких як Присциліан.

Але справжні християни все ще можуть припускатися помилок такого ж масштабу, як зазначені вище. Нам потрібно мати правильне вчення, а також бути в гармонії з Духом. Як жартома зауважив один сучасний християнський письменник: «Якщо у вас є вчення без Духа, ви висихаєте; якщо у вас є Дух без вчення, ви вибухаєте; а якщо у вас є і те, і інше, ви зростаєте».

Питання: Як, згідно з 2 Петра 3:17, справжні віруючі можуть бути введені в оману беззаконниками?

Відповідь: Як не прикро це визнавати, але таке може статися. Я особисто знаю християнина, який навернувся до мормонізму. Пізніше він покинув цю віру і повернувся до християнства.

Я також читав історію про жінку, яка покинула християнство й перейшла в іслам. Після 15 років у ісламі вона сказала: «Вчора я усвідомила те, що намагалася ігнорувати, здебільшого через гордість. Я завжди була християнкою, хоч і перейшла в іслам. У мені завжди була частина, яка просто не могла вірити так, як інші мусульмани. Тихий голос, що казав: «Чи хотів би Бог, щоб людей закидали камінням до
до смерті?», «Чи хотів би Бог, щоб жінок виділяли, змушуючи носити головний убір?», «Якщо іслам кращий, чому вони так погано ставляться один до одного?» Вчора я відчула
тугу за спасінням і справжнім милосердям християнства».

Отже, 2-й лист Петра дає справжнім віруючим суворе застереження: будьте насторожі; це може статися й з нами. «Впасти зі свого міцного становища» може означати не лише втрату нагороди, а й втрату впевненості у спасінні. Однак, якщо ми маємо стійку віру, ми повернемося до Бога.

Питання: Чому, згідно з 2 Петра 3:17, справжні християни, які вже спасенні, повинні бути насторожі?

Відповідь: У 2 Коринтян 13:5-7 Бог наказує нам випробовувати самих себе, щоб переконатися, що ми справді спасенні. Крім того, нам потрібно просити Бога випробувати нас, щоб Він показав нам, чи не робимо ми чогось, що ображає Бога, як сказано в Псалмі 139:24.

Питання: Як, згідно з 2 Петра 3:17, віруючі можуть втратити своє надійне становище?

Відповідь: Деякі християни вважають, що справжні віруючі можуть втратити своє спасіння; інші — ні. Але незалежно від цього, те, про що йдеться в Матвія 7:22-23, все одно відбудеться — чи називаєте ви це втратою спасіння через « », чи фальшивим наверненням. У 2 Коринтян 13:5-7 нам наказано перевіряти себе, щоб переконатися, що ми перебуваємо у вірі.

Навіть справжні християни можуть на певний час бути введені в оману. Я знав одного мормона, який покинув мормонізм і прийшов до Христа. Пізніше він повернувся до мормонізму. Тоді з ним поговорили інші християни, колишні мормони, і він знову пішов та повернувся до Христа.

Навіть справжні християни можуть впасти в гріх. Але вони можуть повернутися, як вказують 1 Коринтян 5:1-5 та 2 Коринтян 2:5-11.

Крім того, християни можуть втратити нагороду, як показують 1 Коринтян 3:5-15 та 2 Івана 8. Ми не хочемо стояти перед Христом, соромлячись того, що ми зробили (1 Івана 2:28).

Питання: У 2 Петра 3:18 сказано, що благодать уже була дана нам у Ісусі на хресті, тож як ми можемо зростати в благодаті?

Відповідь: Ми можемо зростати в благодаті різними способами, і ось декілька з них.

1. Ми можемо зростати, проявляючи Божу благодать у своєму житті. Наші грошові пожертви є актами благодаті (2 Коринтян 8:6), і ми маємо «виробляти» спасіння, яке є в нас, як сказано у Посланні до Філіп’ян2:12 –13.

2. Ми можемо зростати у пізнанні Божої благодаті та довірі до неї. У 2 Тимофія 2:1 Тимофію наказано бути сильним у благодаті, що є в Христі Ісусі.

3. Божа благодать може досягати дедалі більшої кількості людей у нашому регіоні (2 Коринтян4:15 ).

4. Ми отримаємо незрівнянні багатства Божої благодаті згідно з Ефесянам 2:6–7.

Питання: Коли було написано 2-е Послання Петра?

Відповідь: Оскільки у 2 Петра 1:13-15 сказано, що Бог показав Петру, що його смерть наближається, найпростішим поясненням є те, що вона була написана незадовго до його смерті у 67-68 рр. н. е. «Коментар до Біблії: Новий Заповіт» наводить таке підтвердження:

Фірміліан (256 р. н. е.) згадує про застереження Петра щодо лжевчителів.

Методій Олімпський і Патарський (270–311/312 р. н. е.) у праці «Про воскресіння» цитує 2 Петра 3:8 як слова самого Петра.

Що стосується нехристиянської точки зору, то в «Посібнику з Біблії» Азімова (с. 1165) зазначено: «можливо, що 2-й лист Петра, як і 1-й лист Петра та Послання Якова, датується часом гонінь за Доміціана» (що почалися у 90 р. н. е.). Різні коментатори стверджують це через те, що:

а. У ній згадуються послання Павла так, ніби вони вже були зібрані або принаймні написані.

б. У ній є акцент, що вказує на те, що християни зазнавали гонінь.

в. 2-е Послання Петра схоже на Послання Юди, тож, можливо, ці два тексти були написані майже одночасно.

Однак, оскільки листи Павла були написані до смерті Петра, дуже жорстокі гоніння почалися за три-чотири роки до смерті Петра, а Послання Юди цілком могло бути написане до смерті Петра, тут немає жодних заперечень щодо того, що 2-е Послання Петра було написане до 67–68 рр. н. е. Див. також обговорення того, коли було написане 1-е Послання Петра.

Питання: Як ми можемо знати, що 2-й лист Петра був написаний саме Петром, особливо з огляду на те, що стиль і грецька мова 1-го та 2-го листів Петра відрізняються?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Про це сказано у 2 Петра 1:1, і рання церква це визнавала. Єдиним винятком є Оріген, який стверджував, що другий лист Петра є сумнівним. Після Нікейського собору Євсевій зазначає, що 2 Петра є спірним.

2. Стиль (але не грецька граматика) цих двох листів відрізняється, оскільки теми в них різні. Як зазначає Глісон Арчер (Encyclopedia of Bible Difficulties, с. 425–426), порівняння списків слів не більше доводить, що вони належать різним авторам, ніж списки слів «довели б», що вірші Джона Мілтона написані іншою особою, ніж автор «Втраченого раю», а всі визнають, що Мілтон написав їх усі.

3. Грецька граматика 2-го Послання Петра є грубішою, оскільки, як вказує 1-ше Послання Петра (5:12 ), Сила допомагав Петру записувати 1-ше Послання Петра. Однак ми не знаємо, чи Петро вказував Силі, що писати, арамейською чи грецькою мовою.

Питання: Як Петро міг написати 2-е Послання до Петра, якщо він [нібито] не знав грецької мови (таку тезу висуває Барт Ерман)?

Відповідь: Ерман припускає, що Петро не міг знати грецької мови, оскільки він був як етнічно, так і культурно євреєм у Палестині, який дотримувався єврейських традицій. Однак самі батьки Петра дали одному зі своїх синів грецьке ім’я! Хоча ім’я, дане Петру при народженні, було Симон (що є івритським та арамейським ім’ям), його брата звали Андрій, що грецькою означає «мужній». Крім того, вони походили з Вифсаїди, що розташовувалася поблизу кордону між Галілеєю та грекомовними регіонами на східній половині берега Галілейського моря. Філіп, ще одне грецьке ім’я, також був родом із Вифсаїди. Це так само безглуздо, як припустити, що громадянин США, який народився й виріс у прикордонному містечку Ель-Пасо в Техасі, маючи брата на ім’я Мануель або Хосе, не міг знати іспанської мови, оскільки був американцем.

Питання: Як ми можемо знати, чи те, що ми маємо сьогодні у 2-му Посланні Петра, є достовірним збереженням того, що було написано спочатку?

Відповідь: Є щонайменше три причини.

1. Бог обіцяв зберегти Своє Слово в Ісаї 55:10–11; Ісаї 59:21; Ісаї 40:6–8; 1 Петра 1:24–25 та Матвія 24:35.

2. Свідчення ранньої церкви. Ось автори, які посилалися на 2-е Послання Петра або на окремі вірші з нього.

Климент Римський (96–98 рр. н. е.) натякає на 2 Петра 2:5 у «1 Климента», розд. 7, т. 1, с. 7; т. 9, с. 231

Юстин Мученик посилається як на Псалом 90:4, так і на 2-е Послання Петра 3:8, коли говорить: «День Господній — як тисяча років».

У «Посланні Варнави», розд. 15, с. 146 (100–150 рр. н. е.), Юстин Мученик (бл. 138–165 рр. н. е.) та Іриней (182–188 рр. н. е.) зазначають, що один день у Господа дорівнює тисячі років (2 Петра 3:8). Однак ці висловлювання можуть стосуватися як Псалма 90:4, так і 2 Петра 3:8. 2 Петра — це найменш підтверджена книга Нового Завіту.

У 2-му листі Климента (120–140 рр. н. е.), розд. 2, с. 517, міститься алюзія на 2-е Послання Петра 3:9: «Бо справді великою й дивовижною річчю є утверджувати не те, що стоїть, а те, що падає. Так само й Христос бажав спасти те, що гинуло,…»

2 Климента (120–140 рр. н. е.), розд. 16, с. 522, містить алюзію на 2-е Послання Петра: «Але ви знаєте, що день суду вже зараз „настає, як розпечена піч“, і деякі „небеса розплавляться“, а вся земля стане, як свинець, що плавиться у вогні, і тоді стануть видимими приховані й явні діла людей».

Іриней (182–188 рр. н. е.) цитує 1/3 з 2-го Послання Петра 3:8: «один день у Господа — як тисяча років». Саме це формулювання зустрічається лише у 2-му Посланні Петра 3:8м та у Псалмі 90:4. Іриней, «Проти єресей», с. 551. Він цитує те саме у «Проти єресей», с. 557.

До речі, Мураторіанський канон (бл. 170 р. н. е.) не включав Послання Якова, Послання до Євреїв, 1-е та 2-е Послання Петра, а також 3-е Послання Івана.

Климент Олександрійський цитує середню частину 2-го Послання Петра 2:5 у «Строматах» (193–202 рр. н. е.), книга 1, розд. 21, с. 331: «Ной проповідував покаяння». Ця думка, яку Климент, очевидно, вважає відомою своїм читачам, відсутня в Писанні, за винятком натяку в 2-му Посланні Петра 2:5. (3 слова, включаючи одне довге слово, із 15 слів)

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) цитує ¼ 2 Петра 2:22: «але незабаром знову поринуть у те саме болото». «Спростування всіх єресей», книга 9, розділ 1, стор. 125

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) натякає на 2 Петра 1:18, 19. «Спростування всіх єресей», книга 10, розділ 24, стор. 151

Іполит (222–235/236 рр. н. е.) посилається на 2 Петра 1:21. «Трактат про Христа та Антихриста», розділ 2, с. 204

X Оріген (225–254 рр. н. е.) зазначає, що Петро залишив «лише одне послання, справжність якого визнана. Припустимо, що він залишив і друге; але це сумнівно». Коментар Орігена до Євангелія від Івана, п’ята книга, розд. 3, с. 346

Оріген (225–254 рр. н. е.) каже: «наш Господь Ісус Христос, який є „справжнім світлом“ і „світить у наших серцях“». «Світить у наших серцях» — це алюзія на 2 Петра 1:19.

Кіпріан Карфагенський (бл. 246–258 рр. н. е.) згадує «Послання Петра» і цитує 2 Петра 2:11, 12 у «Трактатах Кіпріана», трактат 12 — третя книга «Свідчення», розд. 11, с. 536.

Фірміліан (256 р. н. е.) посилається на застереження Петра щодо лжевчителів, що є алюзією на 2-е Послання Петра.

Адамантій (300 р. н. е.) цитує 2 Петра 3:15б як слова самого Петра: «тоді апостол Петро, коли писав: “згідно з мудрістю, даною моєму братові Павлу”».

Адамантій (бл. 300 р. н. е.) цитує з авторитетом Писання 2 Петра 2:19б. Він зазначає, що цитує уривок із Писання, коли говорить: «Кому хтось піддається, того він і раб».

Методій Олімпський і Патарський (270–311/312 рр. н. е.) у праці «Про воскресіння» цитує 2 Петра 3:8 як слова Петра.

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) натякає на 2 Петра2:22 : «Киренаїки кажуть, що сама чеснота заслуговує на похвалу саме з цієї причини, бо вона приносить насолоду. „Правда“, — каже брудна собака або свиня, що валяється в багнюці». «Божественні інститути», книга 3, розд. 8, с. 75

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) посилається на 2-е Послання Петра 2:22: «занурюються в огидні пожадливості, як свиня, що валяється в багнюці; бо вони обмазують себе багнюкою ті, хто поклоняється богам, тобто хто поклоняється багнюці та землі». «Божественні інститути», книга 4, розділ 17, с. 119

Лактанцій (бл. 303–бл. 325 р. н. е.) посилається на 2 Петра 3:8, що також відповідає Псалму 90:4. «Божественні інститути», книга 7, розділ 14, стор. 211

Багато хто тлумачив «день Господній» як 1 000 років.

Після Нікейського собору

(травень–червень 325 р. н. е.) у каноні 12, с. 27, згадується 2 Петра 2:22 (собаки та свині).

? У «Церковній історії» Євсевія (323–326 рр. н. е.), книга 3, розділ 3, с. 133–135, йдеться про книги Нового Завіту. Він стверджує, що 1-е Послання Петра є справжнім. Він зазначає, що 14 листів Павла добре відомі, хоча римська церква сумнівалася, що Павло написав Послання до Євреїв. Він зазначає, що 2-е Послання Петра є спірним. Так звані «Діяння Павла», «Пастир» Герми, «Діяння Петра», «Євангеліє від Петра», «Проповідь Петра» та «Апокаліпсис Петра» не є справжніми. «Нікейські та пост-Нікейські отці», друга серія, т. 1, с. 133–135

Фірмік (IV століття) посилається на 2 Петра 2:11

Атанасій (367 р. н. е.) не посилається на жодні конкретні вірші з 2-го Послання Петра, але перелічує книги Нового Завіту у «Святковому листі» 39, с. 552

«Synopsis Scripturae Sacrae» (350–370 рр. н. е. або V століття) згадує дві книги Петра як частину Нового Завіту. У ній наводиться весь текст 2 Петра 1:1.

Гіларій Пуатьєський (355–367/368 рр. н. е.) «І знову ж таки, хоча він і усвідомлює, що є учасником Божественної природи, як каже святий апостол Петро у своєму другому Посланні, проте він не повинен оцінювати Божественну природу через призму обмежень своєї власної…» «Про Трійцю», книга 1, розд. 18, с. 45

Ефраїм Сирійський (373 р. н. е.)

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) (побічно) згадує сім послань Якова, Петра, Івана та Юди. «Катехетичні лекції», лекція 4, розд. 36, с. 27–28

Кирило Єрусалимський (бл. 349–386 рр. н. е.) натякає на 2 Петра 1:19 у лекції 10.15, с. 61

Амвросій Міланський (370–390 рр. н. е.) натякає на 2 Петра 1:21: «Так само і Святий Дух єдиний, який надихав пророків»,

Третій Карфагенський собор (397 р. н. е.)

Розкольник Люцифер з Кальярі (370/371 р. н. е.)

Дідім Сліпий (398 р. н. е.)

Юлій Фірмік Матерн (IV століття) «Помилка язичницьких релігій»

Єронім (404 р. н. е.) посилається на 2 Петра 1:4;2:13 ; 3:10

Єронім каже: «Апостоли Яків, Петро, Іван та Юда опублікували сім послань, які є водночас духовними та влучними, короткими та довгими — короткими за кількістю слів, але глибокими за змістом, так що справді мало хто не відчуває себе в темряві, коли їх читає». Лист 53 (До Пауліна), т. 6, с. 102.

Однак Єронім зауважив, що стиль 1-го та 2-го Послань Петра відрізняється. Він пояснив це тим, що 1-ше Послання Петра записав Сильван як писар.

Августин Гіппонський (416–430 рр. н. е.) у праці «Про вчення Пелагія» (гл. 42, с. 202, т. 5) згадує 2 Петра 1:4 як написане апостолом Петром. Він також посилається на 2 Петра 1:2, 17, 21; 2:4, 15, 20; 3:9, 11, 18

Іоанн Кассіан (419–430 рр. н. е.) натякає на 2 Петра 2:19 у праці «Настанови Іоанна Кассіана», книга 5.8, с. 238

Кирило Олександрійський (444 р. н. е.) посилається на 2 Петра 2:4; 3:11

«Speculum» (V століття) посилається на 2 Петра 1:2 (3), 5;2:11 , 13; 3:9, 10, 11

Кводвультдеус (бл. 453 р. н. е.) посилається на 2 Петра 1:21; 2:4

Варімадум (445/480 р. н. е.) посилається на 2-е Послання Петра 1:21

Іоанн Дамаскій (706–749 рр. н. е.) «...сім католицьких послань, а саме: одне від Якова, два від Петра, три від Івана, одне від Юди...» «Виклад православної віри», книга 4, розд. 17, с. 90

Свідчення про єретиків та фальшиві книги

Єретик Присцилліан посилається на 2 Петра 2:2

Псевдо-Іполит (після 235/236 р. н. е.) посилається на 2-е Послання Петра 3:3 як на твір Петра. Розділ 10, с. 244

Псевдо-Кіпріан (після 358 р. н. е.) посилається на 2 Петра 2:13

Псевдо-Методій (після 312 р. н. е.) наводить цитату, яка може бути половиною 1 Петра 2:6, Псалма 118:22 або Ісаї 28:16. «Промова про Симеона та Анну», розд. 6, с. 387

Єретик Пелагій (416–418 рр. н. е.) посилається на 2 Петра 2:20; 3:9, 10, 11

Пелагіанський єретик Юліан з Екланума (бл. 454 р. н. е.) посилається на 2 Петра 3:11

3. Найдавніші рукописи 2-го Послання Петра, що збереглися до нас, містять незначні рукописні відмінності, але не мають теологічно значущих помилок.

С. 72 Папіруси Бодмера 7 і 8: 1 Петра 1:1–5:14, 2 Петра 1:1–3:18 та Юда 1–25. Близько 300 р. н. е. Фотографія частини цього рукопису (на якій зображено 2 Петра1:16 –2:2) міститься у книзі «Повний текст найдавніших рукописів Нового Завіту» (The Complete Text of the Earliest New Testament Manuscripts), с. 468. Там зазначено, що почерк виконано «документальним почерком».

p74 (=Bodmer 17) Дії 1:2–5, 7–11, 13–15, 18–19, 22–25; 2:2–4; 2:6–3:26; 4:2–6, 8–27; 4:29–27:25; 27:27–28:31; Послання Якова 1:1-6, 8-19, 21-23, 25, 27; 2:1-3, 5-15; 18-22, 25-26; 3:1, 5-6, 10-12, 14, 17-18; 4:8, 11-14; 5:1-3, 7-9, 12-14, 19-20; 1 Петра 1:1-2, 7-8, 13, 19-20, 25; 2:6-7, 11-12, 18, 24; 3:4-5; 2 Петра 2:21; 3:4, 11, 16; 1 Івана 1:1,6; 2:1-2,7,13- 14,18-19,25-26; 3:1-2,8,14,19-20; 4:1, 6–7, 12, 16–17; 5:3–4, 9–10, 17; 2 Івана 1, 6–7, 13; 3 Івана 6, 12; Юда 3, 7, 12, 18, 24 (VII століття)

VII століття — 1968 рік — У «Тексті Нового Завіту» містяться Якова 2:4 та 1 Петра 1:12

VII століття — 1975 рік — Аланд та ін., третє видання

6 століття — 1998 — Аланд та ін., четверте перероблене видання

Ватиканський [B] (325–350 рр. н. е.), Синайський [Si] (340–350 рр. н. е.) та Олександрійський [A] (бл. 450 р. н. е.) містять повний текст 2-го Послання Петра.

«Клементіна Вульгата» IV–V століть посилається на 2-е Послання Петра 1:1; 2:14

Вулгата Вордсворта-Уайта (IV–V століття) посилається на 2 Петра 1:1–2; 3:9

Штутгартська Вульгата (IV–V століття) посилається на 2 Петра 1:1–2; 3:9

048, V століття

0209 (VII століття)

Італіка (h), V століття

Курсив (j) V століття

Курсив (q) VI/VII століття

Бохайрський коптський [Boh] III/IV століття

Сахідський коптський [Sah] III/IV століття

Ефраїмський рескриптус [C] 5 століття

Сирійська Пешитта [SyrP] Понад 350 рукописів, найдавніші з яких датуються 411–435 рр. н. е. (2 Петра3:18 , за даними Брюса Мецгера у праці «Текстуальний коментар до Нового Завіту», с. 633).

Сирійська версія Харклеана [SyrH] III–IV століття або 616 р. н. е., посилається на 2 Петра 1:3–5, 10, 17, 19, 21; 2:4, 6, 9–13, 15, 20; 3:9–11, 18

Філоксенівська сирійська [SyrPh] 507/508 р. н. е. посилається на 2 Петра 1:3, 10, 14, 17; 2:4, 6, 11–13, 15, 17, 20; 3:9–11, 18

Палестинська сирійська [SyrPal] VI століття посилається на 2 Петра 1:1-5,10;3:10 -11,18

Вірменська [Arm] V століття

Грузинська [Geo] — з V століття

Готична 493–555 рр. н. е.

Див. www.BibleQuery.org/2 Peter Manuscripts.html, щоб дізнатися більше про ранні рукописи 2-го Послання Петра.